Методика викладання англійської мови

- висловити при цьому свою думку, свою оцінку.

3. Мовленнєві завдання для реалізації монологу-опису передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

- описувати природу, місто/село, зовнішність тощо, використовуючи слова і словосполучення, що означають якості (добрий/злий, довгий/короткий, високий/низький і т. п.).

4. Мовленнєві завдання для реалізації монологу-міркування/переконання передбачають здійснення таких мовленнєвих дій: - переконати співрозмовника в чомусь, - навести докази за чи проти певної дії/фактів, - спонукати співрозмовника до певних дій.

Мовні особливості монологічного мовлення

З мовної точки зору монологічне мовлення характеризується

а) структурною завершеністю речень,

б) відносною повнотою висловлювання,

в) розгорнутістю та різноструктурністю фраз

г) досить складний синтаксис,

д) зв'язність, передбачає володіння мовними засобами міжфразового зв'язку.

16. Етапи формування монологічних умінь. Вправи

В методиці навчання іноземних мов виділяють три етапи формування монологічних умінь. В основу кожного з них покладена якість висловлювання учнів, причому ця якість обов'язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення (ЗМ), що використовуються учнем.

Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об'єднувати ЗМ рівня фрази в одну понадфразову єдність.

Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформлені у мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійність висловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишається вільним.

На другому етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор, зображальних, вербальних, комбінованих.

У ролі зображальної опори можуть виступати окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній дошці, кодограми. Вони допомагають створити навчально-мовленнєву ситуацію, а також варіювати її і, відповідно, мовлення учнів.

Важливим видом вербальної зорової опори є підстановча таблиця, яка здатна забезпечити логічний зв'язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів для побудови власного висловлювання. Наприклад: Опишіть одного із членів своєї сім'ї, користуючись таблицями.

У навчанні монологічного мовлення широко використовується така ефективна вербальна опора як логіко-структурна схема, яка забезпечує логічну послідовність висловлювання і створює можливості для варіювання змісту в залежності від реальних обставин.

Поряд з такими таблицями і схемами застосовуються також ілюстративні невербальні опори, які лише підказують тематику, певний зміст і послідовність висловлювань.

Різновидом повної вербальної опори може слугувати висловлювання-зразок у звуковому (фонограма, мовлення учителя) чи зоровому (друкований текст) варіанті.

З метою навчання усного мовлення доцільніше використовувати звуковий зразок (фонограму), в якому після кожної фрази передбачена пауза для висловлювання учнів за аналогією. Проте слід пам'ятати, що поступово опори обов'язково усуваються.

Головне завдання третього етапу - навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою для даного класу.

Третій етап навчання монологічного мовлення характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення. Включення подібних словосполучень до монологічного висловлювання дає можливість учням передати своє особисте ставлення до обговорюваних подій та фактів. Завдання на цьому етапі формулюються таким чином, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями.

Згідно з трьома етапами формування умінь монологічного мовлення виділяють три групи вправ для навчання цього виду МД:

І група - вправи на об'єднання ЗМ рівня фрази у понадфразову єдність (ПФЄ);

II група - вправи на створення власного монологічного висловлювання понадфразового рівня;

III група - вправи на створення власного монологічного висловлювання текстового рівня (відповідно до вимог чинної програми для даного класу).

17. Цілі та зміст навчання діалогічного мовлення

Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Таким чином діалог - це така форма мовлення, у процесі якої відбувається безпосередній обмін взаємопов'язаними і взаємозумовленими висловлюваннями.

Мета: формувати компетенції вести розмову у зв'язку з прочитаним, прослуханим або побаченим у межах мовленнєвих ситуацій, визначених програмою, самостійно використовувати програмний мовний матеріал для реалізації завдань, найбільш типовими серед них є :

Розпитати Запропонувати Заперечити Повідомити Уточнити Уявити Оцінити Обґрунтувати

Є ще також фрази мовленнєвого етикету: діалогічна єдність - сукупність реплік, що характеризується структурною, семантичною та інтонаційною завершеністю.

Особливості: Психологічні: Вмотивованість, Зверненість, Спонтанність, Емоційна забарвленість, Лінгвістичні: Наявність готових мовленнєвих одиниць, Ситуативність, Можлива неповнота речень, Вживання стягнених форм.

Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:

1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку (повідомлення, спонукання, запитання);

2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи репліки, що мають різні комунікативні функції;

3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою ініціативну репліку;

4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;

5) уміння продукувати ДЄ різних видів;

6) уміння продукувати діалоги різних функціональних типів на основі запропонованих навчальних комунікативних ситуацій (в межах тематики, мовного і мовленнєвого матеріалу, визначених чинною програмою для даного класу і типу школи);

7) уміння в разі необхідності (нерозуміння репліки співрозмовника чи утруднення при висловлюванні своєї думки) ввічливо перервати розмову і звернутися за допомогою до партнера або навіть до довідника (розмовника, словника).

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) після закінчення 9-го класу передбачає оволодіння такими типами діалогу:

1) діалог етикетного характеру

2) діалог-розпитування

3) діалог-домовленість

4) діалог-обмін думками, повідомленнями.

18. Лінгвістичні та психологічні характеристики діалогічного мовлення

Діалогічне мовлення характеризується певними психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення - це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

З психологічної точки зору діалогічне мовлення:

1. вмотивоване, тому необхідно створити умови, в яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати. Сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення;

2. звернене: діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника і певну незавершеність висловлювань, які доповнюються мімікою, жестами, контактом очей тощо;

3. ситуативне: у процесі навчання нас цікавлять ситуації, які спонукають до говоріння, тобто мовленнєві або комунікативні, або природні ситуації. Тому вчителі іноземної мови спеціально створюють комунікативні ситуації, моделюючи природні. Компонентами комунікативної ситуації є:

- комуніканти і їх стосунки (суб'єкти спілкування);

- об'єкти (предмет) розмови;

- відношення суб'єкта або суб'єктів до предмета розмови;

- умови мовленнєвого акту.

Навчальні комунікативні ситуації створюються за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів.

4. емоційне забарвлене: справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, розчарування та ін.;

5. спонтанне: його неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається й зумовлює непідготовленість мовленнєвих дій, потребує високого ступеня автоматованості й готовності до використання мовного матеріалу;

6. має двосторонній характер: обмін репліками не може здійснюватися без взаєморозуміння, воно передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.

Мовні особливості діалогічного мовлення

Еліптичність.

Наявність "готових" мовленнєвих одиниць.

Наявність заповнювачів пауз.

Розумінню еліпсів (неповних реплік) у діалозі сприяють контактність комунікантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживання жестів, міміки тощо.

"Готові" мовленнєві одиниці (кліше) використовують для висловлювання вдячності, обміну привітаннями, поздоровленнями тощо. Вони надають діалогу емоційності.

Заповнювачі мовчання служать для підтримання розмови, для заповнення пауз, коли співрозмовник підшукує відповідну репліку.

Наприклад, ja, aha, gut, also. Na, na und… Ich denke, meine. Wissen Sie.

Труднощі оволодіння діалогічним мовленням (ДМ)

Діалогічне мовлення об'єднує два види мовленнєвої діяльності - аудіювання та говоріння.

Продукування ініціативних реплік.

Непередбачуваність. Діалог неможливо спланувати заздалегідь.

19. Етапи та система вправ для навчання діалогічного мовлення

Етапи навчання діалогічного мовлення

І підхід "зверху вниз" - навчання ДМ розпочинається зі слухання діалогу - зразок з його наступним варіюванням, а потім створенням власних діалогів.

ІІ підхід "знизу вверх" - шлях від засвоєння спочатку реплік ДЄ до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації без прослуховування діалогів - зразків. Більш раціональнішим є другий підхід, тому що у процесі формування лексичних та граматичних навичок учні виходять на рівень понад фразової єдності, ДЄ.

Учнів необхідно навчити "реплікування": адекватно і швидко реагувати своєю реплікою на репліку вчителя або диктора, а також продукувати ініціативні репліки за зразком, що подає вчитель. Репліка учня разом з реплікою вчителя складатиме ДУ певного виду.

Навчання реплікування - підготовчий етап формування навичок та вмінь діалогічного мовлення учнів. На цьому етапі виконується умовно-комунікативні вправи на імітацію, підстановку, відповіді на запитання, на запит певної інформації за зразком тощо. Важливо поступово збільшувати обсяг репліки учня - від 1 до 2-3 фраз.

Коли учні засвоять репліку - реакцію та ініціативну репліку певного ДЄ, можна переходити до І етапу формування навичок і вмінь ДМ - оволодіння певними ДЄ. На цьому етапі виконуються рецептивно-продуктивні умовно-комунікативні вправи з обміну репліками. Учасниками спілкування є учні.

ІІ етап формування навичок і вмінь ДМ є оволодіння ними мікродіалогом. Він є структурною основою розгорнутого діалогу і включає взаємопов'язані ланцюжки ДЄ. Мікродіалоги відрізняються від ДЄ і обсягом і відносною завершеністю.

Розгорнутий діалог складається з 2-3 мікродіалогів.

Мета ІІ етапу - навчити учнів об'єднувати засвоєні ДЄ, підтримувати бесіду, не дати їй зупинитися після першого обміну репліками.

На ІІІ етапі учні мають навчитися вести діалоги різних функціональних типів.

Система вправ для навчання діалогічного мовлення

І група вправ - вправи для навчання "реплікування": умовно-комунікативні рецептивно-репродуктивні та репродуктивні вправи - на імітацію, підстановку, трансформацію, відповіді на запитання, повідомлення або запит певної інформації, спонукання до певних дій.

Режими роботи у процесі виконання вправ цієї групи:

- учитель - клас або клас - учитель;

- учитель - І учень, учитель - ІІ учень і т.д.;

- І учень - учитель, ІІ учень - учитель і т.п.

ІІ група вправ - вправи на засвоєння ДЄ різних видів. Мета цієї групи - навчити учнів самостійно вживати різні види ДЄ. Це рецептивно-продуктивні вправи на обмін репліками. Основний режим роботи - І учень - ІІ учень, тобто парна робота. Кожному з пари учнів потрібно давати можливість вживати як реактивну, так і ініціативну репліку. Роботу в парах слід інтенсифікувати за рахунок одночасної роботи всіх учнів на місцях та в русі, використовуючи "карусель", "рухомі шеренги", "натовп".

ІІІ група вправ - вправи на створення мікродіалогів. Мета - навчити учнів об'єднувати засвоєні ними ДЄ у мікродіалоги. До цієї групи належать рецептивно-продуктивні комунікативні вправи, які допускають використання штучно створених вербальних опор: мікродіалог - підстановча таблиця; структурно-мовленнєва схема мікродіалогу та його функціональна схема. Опори допомагають учням долати труднощі. Доцільно давати учням слухати мікродіалоги - зразки перед виконанням вправ цієї групи.

IV група вправ - вправи на створення діалогів різних функціональних типів. Мета - навчити учнів створювати власні діалоги різних функціональних типів на основі запропонованої комунікативної ситуації. Вправи ІІ групи - рецептивно-продуктивні комунікативні. Допускаються лише природні опори - афіші, плани - схеми, малюнки, слайди, географічні карти тощо. Продукт мовлення учнів - діалог певного функціонального типу.

20. Умови ефективного навчання аудіюванню в середній школі. Характеристика текстів для аудіювання

Аудіювання - це розуміння сприйнятого на слух мовлення.

Для того, щоб цілеспрямованість навчання аудиюванню на подолання труднощів і формування на цій основі умінь і навичок, що сприяють успішному функціонуванню в природних умовах, необхідно чітко уявити собі ці труднощі які можуть бути обумовлені

1) характером мовного матеріалу,

2) труднощі можуть бути зв'язані з мовленнєвою формою спілкування,

3) зі значеннєвим змісту спілкування, композицією,

4) з умовами пред'явлення повідомлення,

5) із джерелами інформації,

6) труднощі стосовно самого слухача, його аудитивного досвіду.

Успішність аудіювання залежить від уміння слухача користуватися прогнозуванням, переносити уміння і навички, вироблені в рідній мові, на іноземну. Велике значення мають такі індивідуальні особливості учня, його спритність і кмітливість, його уміння слухати і швидко реагувати на всілякі сигнали усної комунікації (паузи, логічні наголоси, риторичні питання, фрази сполучного характеру і т.д.), уміння переключаться з однієї розумової операції на іншу, швидко входити в тему повідомлення, співвідносити з її великим контекстом і т.д.

Процес сприйняття мови на слух відрізняється активним цілеспрямованим характером, зв'язаним з виконанням складної мисленнєво-мнемічної діяльності, успішності протікання якої сприяє високий ступінь концентрації уваги. Увага виникає за допомогою емоцій і розвивається за їхній рахунок, однак у людини емоції завжди виявляються в єдності з вольовим процесом. Успішність аудіювання зокрема залежить від потреби школярів дізнаватися щось нове, від наявності інтересу до теми повідомлення, від створення об'єктивної потреби вчитися і т.д., тобто від так званих суб'єктивних факторів, що сприяють до виникнення установки на пізнавальну діяльність.

Уміле сполучення індивідуальної, фронтальної і групової роботи, об'єднання в парній роботі різних по підготовці учнів, розмаїтість цікавої форми контролю, коментування помилок із вказівкою помітного поліпшення сприйняття на слух окремих учнів і т.д. буде сприяти активізації розумової діяльності, підвищенню інтересу до роботи, особистої і колективної відповідальності.

Успіх також спостерігається із використанням малюнків, опорних схем, характерних орієнтирів та опор. Багато чого залежить і від темпу, тембру вимови, інтонації.

Матеріальною основою аудіювання є аудіотекст. Як і всякий текст, він має свою композицію, структуру і смислову організацію.

В середній школі використовуються в основному два види аудіотекстів ? тексти-описи - фабульні тексти-повідомлення.

В текстах-описах представлена сукупність ознак об'єкта і фактів, які об'єднані загальною темою. Логічні зв'язки між окремими фактами нестійкі, допускається їх перестановка. Через це в такому тексті не завжди легко виділити головне та другорядне, і розуміння тексту залежить переважно від суми зрозумілих фактів, які необхідно запам'ятати.

Текст-опис складається головним чином з простих речень, іноді з однорідними членами. Варіативність синтаксичних структур обмежена. Іноді зустрічаються складні речення з метою вираження відношень зв'язку чи протиставлення. В кожному реченні описується, як правило, один факт.

Фабульні тексти-повідомлення передбачають динамізм подій, дій та вчинків персонажів, що зумовлюються логічним інваріантом та означенням часу. В таких текстах легко виділити основне і другорядне. Між окремими фактами та епізодами існують логіко-смислові (часові, умовні і причинні) зв'язки. Розуміння загального смислу такого тексту неможливе без розуміння окремих фактів, проте воно не виводиться з їх суми, а вимагає переосмислення інформації, пов'язаної з фактами.

Основною вимогою до змісту аудіотекстів слід вважати

- їх інформативність та

- цікаву фабулу.

Градація труднощів смислового змісту може виражатися в переході від цікавих до інформативних текстів.

Посильність забезпечується оптимальним поєднанням інформативності та надлишковості інформації в аудіотекстах. У практиці навчання іноземних мов тексти для аудіювання мають бути автентичними, доступними за змістом та мовним складом, короткими за тривалістю звучання, в основному монотематичними.

Відбираються такі типи текстів:

а. Мовлення партнера у стандартних ситуаціях спілкування.

б. Оголошення програм, прогнозу погоди (по радіо, телебаченню тощо).

в. Фабульні тексти, описи, розповіді, повідомлення, роздуми.

21. Система вправ для навчання аудіювання в середній школі

Досягнення проміжних цілей проходить поетапно. На кожному етапі формуються відповідні механізми аудіювання мовленнєвих одиниць різних рівнів:

1) словоформи, вільного словосполучення, фрази,

2) понадфразової єдності,

3) цілого тексту.

З допомогою цих дій розвивається механізм прогнозування, який відіграє дуже важливу роль у сприйманні мовлення на слух.

До системи вправ для навчання аудіювання входять дві підсистеми:

(A) вправи для формування мовленнєвих навичок аудіювання

(B) вправи для розвитку вмінь аудіювання.

До першої підсистеми включаються 3 групи вправ:

- вправи для формування фонетичних навичок аудіювання (фонематичного та інтонаційного слуху);

- вправи для формування лексичних навичок аудіювання;

- вправи для формування граматичних навичок аудіювання.

До другої підсистеми входять 2 групи вправ:

- вправи, що готують учнів до аудіювання текстів;

- вправи в аудіюванні текстів

І підсистема вправ

Мета вправ І підсистеми - сформувати в учнів слухові, лексичні та граматичні навички аудіювання. Формування слухових навичок передбачає розвиток в учнів фонематичного та інтонаційного слуху.

До І підсистеми входять некомунікативні та умовно-комунікативні рецептивні вправи.

Некомунікативні вправи включають такі види вправ: на сприйняття, впізнавання або розрізнення звука, термінального тону, лексичної одиниці, граматичної структури;

умовно-комунікативні: вправи на аудіювання повідомлень, запитань, розпоряджень тощо на рівні фрази.

До цієї підсистеми вправ відносяться і спеціальні вправи, спрямовані на розвиток мовленнєвих механізмів аудіювання (імовірного прогнозування, уваги та аудитивної пам'яті, осмислення).

В цілому вправи цієї групи спрямовані на подолання ізольованих, штучно виділених труднощів; вони є лише першою сходинкою до формування вмінь аудіювання.

Мета вправ II підсистеми - розвинути в учнів уміння аудіювання. До цієї підсистеми входять умовно-комунікативні та комунікативні рецептивні вправи.

Умовно-комунікативні вправи включають такі види вправ: аудіювання повідомлень, запитань, розпоряджень на понадфразовому рівні; комунікативні: вправи на аудіювання текстів з метою одержання інформації.

Комунікативні вправи по суті є керованою мовленнєвою діяльністю; вони забезпечують практику в аудіюванні на основі комплексного подолання аудитивних труднощів. Виконуючи мовленнєві вправи, учні оволодівають уміннями передбачати зміст, виділяти головне, знаходити другорядні деталі, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, зосереджувати увагу на діях і характеристиках персонажів, простежувати логічну послідовність подій і дотримуватися її при передачі змісту. При цьому у вправах для навчання аудіювання, особливо на початковому ступені, важливо враховувати взаємозв'язок аудіювання і говоріння як двох сторін усного мовлення, та аудіювання і читання як двох видів рецептивної діяльності.

У процесі навчання аудіювання вчитель має передбачити три етапи роботи:

1) формулювання інструкції,

2) презентацію аудіоматеріалу,

3) контроль розуміння прослуханого.

22. Навчання читання у середній школі. Види читання

Читання - сприйняття і переробка інформації, закодованої за нормами відповідної мови.

Цілі навчання читання:

Читання є рецептивним видом мовленнєвої діяльності, який включає техніку читання (ТЧ) і розуміння того, що читається, і відноситься до письмової форми мовлення. У зв'язку з цим виділяють змістовий та процесуальний аспекти діяльності читця. Змістовий аспект читання залежить від процесуального і полягає в досягненні розуміння інформації, яка сприймається читцем, завдяки декодуванню графічних знаків та смислових зв'язків тексту.

У процесі навчання ІМ в середній школі необхідно сформувати уміння читати на комунікативно достатньому рівні, з тим, щоб учні могли розуміти:

Ё основний зміст нескладних автентичних (неадаптованих текстів та

Ё досягти повного розуміння складніших за змістом і структурою текстів різних жанрів: суспільно-політичних, науково-популярних, художніх (адаптованих).

В умінні читати виділяють два основних аспекти: технічний та змістовий, смисловий. Техніка читання включає цілий комплекс автоматизованих навичок, які зводяться, врешті-решт, до того, щоб швидко сприймати графічні образи слів, автоматично співвідносити їх зі звуковими образами та значеннями цих слів.

У процесі навчання техніки читання іноземною мовою здійснюється перенос частини сформованих навичок читання рідною мовою у сферу іноземної мови. Це полегшує оволодіння іншомовною буквено-звуковою символікою та іншими навичками читання.

Навчання читання є складним і тривалим процесом, у якому розрізняють три основні стадії:

формування техніки читання;

навчальне читання;

зріле читання.

У методиці існують різноманітні класифікації видів читання: в слух та мовчки, перекладне і без перекладне, зі словником та без словника. В кожній зі згаданих вище пар видів читання перший являється навчальним, тобто діяльністю, скерованою на формування зрілого, осмисленого читання. Види читання, яким вони протиставляються (мовчки, без перекладне, без словника), характеризують різноманітні сторони осмисленого читання. Вони стають метою навчання іноземної мови в школі.

Таким чином у методиці виділяють наступні види читання: аналітичне, вивчаюче, переглядове, пошукове, ознайомлюючи і т.д.

Всі методисти єдині в тому, що для ефективного читання іноземною мовою необхідно сформувати основні базові технології роботи з текстом, що включають наступні вміння: ігнорувати невідоме, якщо воно не заважає виконанню поставленої задачі; прогнозувати та виокремлювати необхідну змістову інформацію; працювати зі словником; читати за ключовими словами використовувати зноски та коментарі, що зустрічаються в тексті; інтерпретувати і трансформувати текст.

Кожне із видів читання має свою спрямованість і, відповідно до цього, свої особливості читання.

Наприклад, при вивчаючому читанні ціль читача - глибоко, тобто на рівні змісту зрозуміти текст, вникнути у всі його деталі, сформувати своє відношення до прочитаного. При читанні іноземною мовою завжди залишається й інша задача, співвіднесена із навчальним читанням - збагатити свій словник за рахунок лексики тексту, що читається, вдосконалити вміння автоматизованого сприйняття граматичних структур.

Ознайомлююче читання передбачає самостійне читання про себе невідомого тексту з охопленням основного змісту. При такому читанні читач сприймає лише основні факти, не вдаючись до деталей. Таке читання передбачає достатньо розвинутий механізм читання, вміння самостійно зрозуміти або обійти незнайомі слова, вміння орієнтуватися в тексті, тобто знаходити, виокремлювати основну інформацію, відокремлювати її від деталей.

При переглядовому читанні учні швидко переглядають текст, визначають про що він, і вибирають з нього основну інформацію.

Загалом, якщо розглядати читання не просто як навичку, що синонімічна поняттю «швидкість читання» вголос чи про себе, а як уміння, то необхідно навчити:

- орієнтуватися в дискурсивній структурі різних типів тексту;

- впізнавати тип тексту, його комунікативне призначення, мовні та мовленнєві особливості його структури, випадки появи особливостей мовної культури того, хто пише;

- інтерпретувати зміст тексту;

- відділяти факти від думок чиїхось і суб'єктивних суджень і т.д.

23. Методика навчання техніки читання. Вправи для навчання читання

В сучасній практиці навчання техніки читання іноземною мовою використовується переважно фонетичний (звуковий) аналітико-синтетичний метод, розроблений К.Д. Ушинським для навчання читання рідною мовою, проте в деяких випадках застосовуються й інші відомі методи:

- за правилами читання,

- за ключовими словами,

- метод цілих слів.

- Згідно з етапами формування навичок та вмінь виділяють три групи вправ:

І - вправи для формування навичок техніки читання;

ІІ - вправи для формування мовленнєвих навичок читання;

ІІІ - вправи для розвитку вмінь читання.

Розглянемо вправи для навчання різних видів читання.

Вправи для навчання ознайомлювального читання.

- Прочитати заголовок (початкові речення) і сказати, про що може розповідатись у тексті.

- Дати відповіді на запитання вчителя щодо основного змісту тексту.

- Вибрати з кількох запропонованих найбільш прийнятний заголовок.

- Прослухати твердження і виправити неправильні.

- Вибрати з ряду малюнків ті, що ілюструють зміст тексту.

- Коротко передати основний зміст рідною мовою.

- Висловити свою думку про зміст тексту, дати йому оцінку (рідною мовою).

Вправи для навчання вивчаючого читання.

- Відповісти на запитання вчителя щодо основного змісту та його деталей.

- Визначити у тексті смислові віхи та виписати найбільш суттєву інформацію.

- Скласти план тексту, підібрати до кожного пункту плану речення з тексту, які його уточнюють.

- Виконати письмовий переклад тексту.

- Виконати тест множинного вибору, альтернативний чи поєднувальний тест.

Вправи для навчання вибіркового/переглядового читання.

- Швидко перегляньте текст, знайдіть необхідну інформацію та уважно прочитайте її у всіх деталях.

24. Навчання читанню як виду мовленнєвої діяльності

Психологи виділяють декілька рівнів розуміння іншомовних текстів.

На початковому ступені у процесі виконання підготовчих вправ досягаються три перших рівні розуміння, пов'язаних з оволодінням технікою читання -рівень значення:

1.читання окремих слів,

2.читання словосполучень та речень

3.читання нескладних навчальних текстів.

Рівень смислу, у свою чергу, має ще чотири проміжні рівні.

4. четвертий рівень включає сприймання у кожному абзаці тексту таких речень, котрі складають смислове ядро, а також визначення смислових віх та синтаксичних зв'язків між реченнями.

5. З п'ятим рівнем пов'язують повне розуміння змісту тексту.

6. Оцінка та розуміння емоційного забарвлення змісту досягаються на шостому рівні.

7. Сьомий рівень розуміння включає узагальнення ідейно-тематичного змісту та його зв'язок із загальним напрямом твору.

Для виконання цих завдань виконуються вправи вищого рівня складності з практики в читанні і застосовуються різні стратегії/види роботи з текстом.

В залежності від комунікативної мети, яка ставиться учителем на уроці, від характеру тексту використовуються такі види читання: ознайомлювальне, вивчаюче та переглядове.

А. Читання з розумінням основного змісту тексту (ознайомлювальне читання) (skimming reading)

Цей режим/вид читання є найбільш розповсюдженим у всіх сферах життя і здійснюється на матеріалі автентичних текстів, які несуть інформацію про побут, традиції, культуру, історію країни, мова якої вивчається. Це читання про себе без вказівки на обов'язкове наступне використання здобутої інформації.

Особливостями цього способу читання є - високий темп ознайомлення з усім текстом, - точність розуміння основного змісту та найбільш суттєвих деталей. Для досягнення цієї мети,

Темп ознайомлювального читання для різних мов буде дещо різнитися: для англійської - 180 слів/хв.

Учні повинні зрозуміти основний зміст тексту, осмислити здобуту інформацію в залежності від рівня знань та інтересів. Повнота розуміння повинна бути в межах 75%. У процесі роботи над текстом потрібно навчити учнів виконувати такі дії:

- прогнозувати зміст за заголовком або початком тексту;

- здогадуватись про значення незнайомих слів за допомогою контексту, словотворчих елементів, за схожістю зі словами рідної мови або утворених шляхом конверсії;

- ігнорувати окремі незнайомі слова, які не перешкоджають розумінню основного змісту;

- визначати смислові частини тексту та зв'язки між ними;

- користуватися у процесі читання наявним лінгвокраїнознавчим коментарем, виносками, словником, довідниками, якщо в цьому виникає потреба, щоб зрозуміти основний зміст тексту.

Для розвитку вмінь ознайомлювального читання використовуються досить великі за обсягом тексти (до однієї сторінки навіть на початковому ступені), легкі для розуміння у мовному та змістовому відношенні, які містять 25-30% надлишкової, другорядної інформації.

Спочатку тексти читаються у класі з метою формування в учнів навичок читання та розуміння тексту, потім ця робота здійснюється вдома, а в класі проводиться контроль розуміння прочитаного.

Мова текстів, призначених для одержання основної інформації, має бути нормативною, без діалектних особливостей, а зміст відповідати рівню мовної підготовки учнів, їх віковим характеристикам, життєвому досвіду та інтересам.

За видами жанрів тексти можуть бути художніми, науково-популярними (статті з газет, журналів), а також прагматичними (програми телебачення, оголошення, афіші, меню, вивіски, телефонні довідники, плани міст, розклади руху транспорту і т.ін.).

З метою виявлення розуміння учнями основної інформації тексту виконуються вправи такого характеру:

1. Прочитати заголовок (початкові речення) і сказати, про що може розповідатися у тексті.

2. Дати відповіді на запитання вчителя щодо основного змісту (допускаються відповіді рідною мовою).

3. Вибрати з кількох запропонованих учителем заголовків найбільш прийнятний.

4. Послухати твердження і виправити неправильні (які не відповідають змісту).

5. Вибрати з ряду малюнків ті, що ілюструють зміст тексту.

6. Підібрати до запитань правильні відповіді згідно з основним змістом.

7. Вибрати з оцінюючих суджень те, яке відповідає думці читця про прочитаний текст, проблему.

8. Коротко передати основний зміст тексту рідною мовою.

9. Висловити свою думку про зміст тексту, дати йому оцінку (рідною мовою).

Б. Читання з повним розумінням тексту (вивчаюче читання) (scanning),

Вивчаюче читання має своєю метою досягнення максимально повного і точного розуміння інформації тексту і критичного осмислення цієї інформації. Однією з цілей такого читання є формування в учнів умінь самостійно долати труднощі мовного та смислового характеру.

Це вдумливе читання, яке здійснюється у повільному темпі - 50-60 слів/хв., а його об'єктом є "вивчення" не мовного матеріалу, а тієї інформації, що подається у тексті.

Читання в такому режимі вимагає цілеспрямованого аналізу змісту на основі мовних явищ та логічних зв'язків.

Тому має місце велика кількість регресій, зумовлених необхідністю перечитування окремих частин тексту для досягнення якомога точнішого розуміння змісту.

Матеріалом для вивчаючого читання служать пізнавальні тексти, що містять значущу для учнів інформацію та мовні і смислові труднощі.

Для того щоб досягти повного і точного розуміння інформації, викладеної у тексті, учень повинен володіти значним запасом лексичних одиниць, мати глибокі знання з граматики (на морфологічному та синтаксичному рівнях) і достатню практику в читанні текстів різних жанрів з великою концентрацією мовних та смислових труднощів.

Тексти, на базі яких формуються вміння вивчаючого читання, за своїм змістом і тематикою повинні задовольняти пізнавально-комунікативні потреби та інтереси учнів. Це мають бути нескладні автентичні або адаптовані тексти, різних жанрів: науково-популярні, публіцистичні, художні, а також тексти прагматичного характеру: інструкції, рецепти (переважно кулінарні та ін.).

Вправи, які виконуються з метою формування умінь вивчаючого читання та контролю повноти розуміння прочитаного тексту, носять переважно такий характер:

- Відповісти на запитання вчителя щодо основного змісту тексту та його деталей.

- Вибрати з кількох малюнків ті, які ілюструють провідну думку тексту.

- Визначити, чи відповідає інформація, запропонована у завданні вчителя, основному змісту тексту.

- Визначити у тексті смислові віхи та виписати найбільш суттєву інформацію.

- Скласти план тексту; підібрати до кожного пункту плану речення з тексту, які його уточнюють.

- Виконати письмовий переклад тексту і порівняти його з ключем. Виконати тест множинного вибору, альтернативний чи поєднувальний тест (matching).

Зазначимо, що обсяг текстів для вивчаючого читання має бути значно меншим, а зміст складнішим, ніж для ознайомлювального читання.

В. Читання з метою пошуку необхідної інформації чи інформації, яка цікавить (вибіркове/ переглядове читання)

Метою цього виду/ режиму читання є формування уміння швидко переглянути ряд матеріалів (газет, журнальних статей, різноманітних програм та довідників, інших прагматичних матеріалів), для того щоб знайти конкретну інформацію. Вона може бути задана вчителем або пов'язана з інтересами учня.

Цей вид читання передбачає наявність в учнів сформованих умінь, необхідних для орієнтування в логіко-смисловій структурі тексту, знаходження та вибір нової чи заданої інформації, об'єднання в логічне ціле здобутої інформації з кількох джерел згідно з конкретною проблемою. Робота з текстом/ текстами може завершуватись підготовкою повідомлення чи реферату.

Точність розуміння тексту у цьому виді читання визначається правильністю відповіді учня на запитання вчителя про те, чи цікавить учня така інформація, яка частина тексту виявилась найбільш інформативною, чи є в тексті нові для учня факти тощо.

Для організації переглядового читання підбираються тематично пов'язані тексти, які несуть нову або цікаву інформацію.

Контроль розуміння прочитаного проводиться за допомогою завдань такого типу:

- відповісти на запитання вчителя щодо основної інформації тексту;

- відповісти на запитання, що стосуються важливих деталей;

- сказати, чи співвідноситься представлена вчителем інформація з тією, яка почерпнута учнями з тексту;

- знайти у тексті вказані учителем факти/ одиниці смислової інформації, інші вправи пошукового характеру;

- виконати альтернативний тест, тест множинного вибору та ін.

Розглянуті режими читання з різними комунікативними цілями здійснюються в умовах уже сформованих умінь читання завдяки систематичній роботі з нескладними навчальними текстами чинних підручників.

25. Письмо як засіб навчання і контролю. Вправи для навчання письма і писемного мовлення

Письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше - тексту мовлення, при якому написання - процес такої фіксації, письмовий текст - її результат.

На всіх етапах воно здатне служити ефективним засобом контролю. Письмові контрольні роботи, як поточні, так і підсумкові, застосовуються з метою перевірки знань мовного матеріалу, практичних умінь аудіювання, усного висловлювання, читання.

Поточні контрольні роботи проводяться після засвоєння певної порції мовного матеріалу або усної теми - не рідше одного разу протягом двох тижнів. Вони включають одне-два завдання і тривають від 1 до 15 хвилин.

Підсумкові письмові контрольні роботи проводяться один раз на чверть відповідно до загальношкільного графіка. Такі роботи передбачають перевірку володіння різними видами мовленнєвої діяльності і можуть тривати 30-45 хвилин.

Як зазначають вчителі-практики, письмові роботи слід завжди ретельно готувати. Непідготовлена контрольна робота підриває віру учня у свої сили, викликає почуття страху, невпевненості, що негативно позначається на успішності учня і класу в цілому, спричиняє велику кількість помилок.

В методиці навчання іноземних мов розрізняють такі форми письмовий контрольних робіт:

І. Контрольні роботи для перевірки знань мовного матеріалу-лексичного і граматичного

Для перевірки знань лексичного матеріалу можливі завдання типу:

1) Запишіть рідною мовою значення слів або словосполучень, поданих іноземною мовою.

2) Утворіть словосполучення, поєднуючи елементи різних груп слів (в колонках), наприклад, іменників і прикметників (означень), дієслів та іменників (додатків) тощо.

3) Виберіть з поданого списку слова: а) протилежні за значенням (антоніми) б) близькі за значенням (синоніми).

Знання граматичного матеріалу можна перевірити за допомогою таких завдань:

1) Напишіть дані іменники у множині.

2) Утворіть форми минулого часу від поданих дієслів.

3) Напишіть дані дієслова в неозначеній формі.

II. Контрольні роботи і завдання для перевірки мовленнєвих навичок та вмінь

А. Контроль розуміння аудіотексту.

Пропонуються такі завдання:

1) Послухайте текст і дайте відповіді на серію загальних запитань («Так» або «Ні»).

2) Послухайте текст і дайте відповіді на запитання (пропонується серія спеціальних запитань, що передбачають короткі відповіді).

3) Визначте, які з поданих речень відповідають змісту прослуханого тексту, а які - ні. Поставте відповідно знак «+» або «-».

Б. Контроль уміння висловлюватись у письмовій формі.

Тут можливі такі варіанти завдань:

1) Складіть 5 речень, користуючись таблицею (пропонується вибіркова підстановча таблиця).

2) Перепишіть речення, розширте їх за рахунок поданих нижче слів (даються речення і список прикметників або іменників).

3) Перепишіть речення, скоротіть їх за рахунок вживання займенників.

В. Контроль розуміння прочитаного. Учням можна запропонувати такі завдання:

1) Прочитайте текст і напишіть 2-3 речення, які передають його основний зміст.

2) Прочитайте текст і поставте подані нижче речення в послідовності, що відповідає змісту прочитаного.

3) Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

Форма пред'явлення контрольної роботи може бути різною. Завдання можна продиктувати, написати на дошці, спроектувати на екран або дати на, окремих картках. До перевірки поточних контрольних робіт корисно час від часу залучати самих учнів, запропонувавши їм самим перевірити свою роботу або організувати взаємну перевірку контрольних робіт за допомогою ключів, словника, підручника, правильного варіанта на дошці тощо.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що письмо є метою навчання іноземної мови в школі та ефективним засобом навчання і контролю іншомовних знань, умінь та навичок.

У навчанні письма дослідники виділяють три етапи:

1. оволодіння графікою/ орфографією із залученням матеріалу, опрацьованого усно;

2. засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій формам спілкування, комбінування їх у мовленні;

3. оволодіння писемним мовленням як засобом спілкування.

Для кожного з етапів характерні різні типи і види вправ.

Основною метою другого етапу, поряд з орфографічними навичками, є формування лексико-граматичної правильності письма. На цьому етапі найбільш поширеними визнаються такі види вправ:

- вправи на запитання-відповіді з частковою зміною мовного матеріалу;

- на трансформацію мовного зразка;

- на підстановку;

- на розширення та скорочення;

- диктанти.

Останній вид вправи широко використовується на різних ступенях навчання.

Розглянемо деякі із зазначених видів роботи. Як уже відмічалось, для навчання писемного мовлення, тобто вміння висловлюватись за допомогою графічних знаків, методисти рекомендують два типи вправ: умовно-комунікативні та комунікативні.

Умовно-комунікативні вправи використовуються для засвоєння мовного матеріалу у графічному оформленні, а також для автоматизації операцій, пов'язаних з письмовим викладом думок.

До цього типу відносять вправи з моделями (трансформація моделей, розширення їх тощо).

Особливе значення мають вправи на розширення висловлювання. Цінність таких вправ у тому, що вони формують механізм випередження або механізм вірогідного прогнозування, що має велике значення для створення писемного висловлювання.

Другий вид тренувальних вправ забезпечує вміння логічно і послідовно, своїми словами передати ту чи іншу інформацію.

Це перефразування, скорочення тексту, вибір ключових слів з тексту.

Для навчання логічного викладу думок пропонується складання різноманітних планів: план у вигляді запитань чи називних речень тощо.

Серед комунікативних вправ чільне місце займає відтворення груп речень, пов'язаних змістом.

Вправи:

Виконується вправа у формі самодиктанту.

Для удосконалення вміння висловлюватися своїми словами використовується переказ, розповідь, опис, твір, написання листа зарубіжному другові.

На початковому та середньому ступенях опис, розповідь частіше проводяться за допомогою дидактичного матеріалу: малюнка, серії малюнків, діапозитивів, тощо.

Для розвитку уміння творчого викладу думок пропонується завдання на додумування деталей, початку чи кінця запропонованого вчителем тексту.

До творчих письмових вправ, які пропонуються на старшому ступені, відноситься рецензування, реферування, анотація прочитаного чи прослуханого тексту. Письмові роботи творчого та напівтворчого характеру виконуються спочатку за допомогою запитань до картини, малюнка, а далі без опори на них.

26. Навчання техніки письма. Навчання каліграфії і навчання орфографії у середній школі

лексика англійський мовлення аудіювання

Головна мета навчання техніки письма іноземною мовою полягає у формуванні в учнів

А) графічних/каліграфічних та

Б) орфографічних навичок.

Так, на першому етапі формування орфографічних навичок використовуються вправи з аналізу, вправи на ідентифікацію та диференціацію:

- звуко-літерний аналіз слова;

- групування слів з однаковими звуками, але різними графемами;

- групування слів на основі протиставлення графем;

- диференціація подібних, але не тотожних графем;

- списування за зразком;

- списування з різними завданнями (підкреслити букву, буквосполучення, слова з однією і тією орфограмою);

Під каліграфічними навичками розуміють навички написання букв і буквосполучень даної мови як окремо, так і в писемному мовленні.

Іноземні мови, що вивчаються у школі - англійська, німецька, французька, іспанська - використовують латинську графіку.

Аналіз системи друкованих знаків українського та латинського алфавітів свідчить про те, що в них є

- подібні букви (наприклад: Aa, Оо, Xx, Ее, Mm, Kk, Pp),

- букви, які частково співпадають у написанні (Tt, Hh, Uu, Bb),

- букви, накреслення яких зовсім відрізняється від букв українського алфавіту (Ss, Ff, Rr, Qq, Ww, Jj, Zz). Крім того, в різних мовах додатково до букв використовуються діакритичні позначки для окремих фонем.

Головна увага при навчанні техніки письма приділяється чіткості і нормативному написанню букв.

Вправи для навчання каліграфії

- вправи на написання елементів літер та окремих букв,

- на ускладнене списування/ виписування букв, буквосполучень і слів (з елементами комбінування, групування тощо).

Під орфографічними навичками розуміють навички написання слів у відповідності до правил використання письмових знаків у кожному конкретному слові.

Орфографічні системи іноземних мов, що вивчаються в середніх навчальних закладах, базуються на трьох основних принципах:

1. фонетичному, коли буква повністю відповідає звуку, тобто опорою є вимова (наприклад, англ.: pen);

2. морфологічному, коли написання визначається правилами граматики (морфології) незалежно від фонетичних умов, наприклад, у споріднених словах чи формах (наприклад, англ.: nation - nationality);

3. традиційному (історичному), коли орфографічні форми є традиційно закріпленими і відображають зниклі норми вимови (наприклад, англ.: daughter);

Серед труднощів навчання орфографії насамперед виділяються

- буквосполучення, що передають один звук (наприклад, англ.: sh, th, ck.

- одна буква може передавати різні фонеми, наприклад: в англійській, німецькій і французькій мовах буква s відповідає кільком звукам. Або навпаки - один звук зображується на письмі різними графемами (наприклад, англ.: ir, er, ur.

- наявність так званих "німих" букв (наприклад, англ.: е у словах з відкритим складом - line, plate; у буквосполученнях: wh-, -ght: whom, eight).

З метою попередження помилок та навчання учнів правопису згідно з орфографією іноземних мов слід використовувати спеціальні вправи, націлені на формування стійких орфографічних навичок.

У навчанні орфографії виділяють дві підгрупи вправ:

1. до першої групи входять вправи на списування (виписування) і дописування;

2. до другої - вправи для запису на слух (диктанти різних видів).

1. У першій підгрупі вправ розрізняють

А) просте списування та

Б) ускладнене списування (з підкреслюванням певних графем, з групуванням слів за певними ознаками тощо).

Складнішими будуть вправи на "вписування" або правильне розташування усіх букв слова - це кросворди, гра в "поле чудес", головоломки.

2. Друга підгрупа вправ включає різні типи диктантів: зорові, зорослухові, слухові самодиктанти.

27. Планування навчального процесу з іноземної мови

Успішність планування навчального процесу забезпечується урахуванням таких умов:

- цілей навчання ЇМ,

- психологічних закономірностей та основних етапів формування мовленнєвих навичок і вмінь,

- наявних засобів навчання,

- основних методичних вимог до сучасного уроку ЇМ,

- психологічних факторів навчання (вік учнів, рівень їх загального розвитку, коло інтересів, бажань, нахилів) і педагогічних факторів навчання (ступінь навчання, мовна та мовленнєва підготовка учнів).

Система планування в середній школі охоплює послідовне планування в межах усього курсу навчання, чвертей, циклу уроків та окремого уроку, виходячи з конкретних цілей кожного відрізка навчального процесу. Розрізняють календарно-річний план, що включає

- плани на чотири чверті (піврічні плани),

- тематичний план або план циклу уроків та

- поурочний план.

Календарно-річний план - це проект, в якому подаються теми, визначаються загальні дидактичні завдання, встановлюються терміни вивчення тем, поділяється за чвертями навчальний матеріал, визначаються способи підсумкового та тематичного контролю, вказуються основні дидактичні засоби.

Основою для календарно-річного плану є навчальна програма з ЇМ та навчальний план.

Календарно-річний план складається учителем на основі орієнтовного плану, який міститься в книжках для вчителя певного класу.

Тематичне планування є дещо конкретнішою розробкою календарно-тематичного плану. Головне завдання тематичного планування - визначення кінцевих цілей в результаті вивчення певної теми. В тематичному плані розкривається конкретна тема та підтеми, визначається послідовність формування навичок та вмінь, а також кількість уроків, що відводяться на досягнення активних цілей циклу уроків, вказуються способи контролю та завдання |дому, додається перелік засобів навчання

При поурочному шануванні завдання вчителя полягає в тому, як на даному конкретному уроці організувати процес навчання та виховання.

Вчитель повинен усвідомити призначення кожного елемента уроку, його взаємодію з іншими елементами уроку.

28. Урок - основна форма навчального процесу іноземної мови

Урок іноземної мови є основною організаційною одиницею навчального процесу, його частиною і водночас самостійною, цілісною ланкою. До нього ставляться загально дидактичні й методичні вимоги, що й до кожного уроку. Але він має свою специфіку, яка зумовлена вимогами до уроку іноземної мови. Типи уроків іноземної мови - універсальний тип - комбінований, але умовно поділяються на: Уроки, спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом(подача нового матеріалу, практика в мовленнєвій діяльності,тренування з метою використання нового матеріалу в різних видах МД), уроки спрямовані на формування мовленнєвих умінь (практика в мовленнєвій діяльності,тренування з метою підготовки до мовленнєвої діяльності) Сутність уроку як самостійного цілого зумовлена його методичним змістом - сукупністю положень, що визначають його особливості, структуру, види та прийоми роботи.