Розробка методики екологічного виховання учнів шляхом підвищення рівня екологічної освіти на уроках хімії
Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання. Зміст Концепції загальної середньої освіти в Україні та її екологічної складової. Екологічне виховання у процесі навчальної діяльності. Методичні розробки екологічного виховання на уроках хімії.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.07.2011 |
| Размер файла | 925,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Про токсичність етилового спирту свідчить наявність випадків гострих отруєнь цим спиртом. У останнє десятиліття гострі отруєння етиловим спиртом посідають перше місце (близько 60%) серед отруєнь іншими токсичними речовинами. Алкоголь не тільки спричиняє гострі отруєння, але й сприяє раптовій смерті від інших захворювань (насамперед, від захворювань серцево-судинної системи).
Ступінь токсичності етилового спирту залежить від дози, концентрації його в напоях, від наявності в них сивушних масел й інших домішок, що додають для надання напоям певного запаху й смаку. Орієнтовно смертельною дозою для людини вважається 6-8 мл чистого етилового спирту на 1 кг маси тіла. У перерахуванні на всю масу тіла це становить 200-300 мл етилового спирту. Однак ця доза може змінюватися залежно від чутливості до етилового спирту, умов його прийому (міцність напоїв, наповненість шлунка їжею) і т.д. В одних осіб смерть може наступити після прийому 100 - 150 мл чистого етилового спирту, у той час як в інших осіб смерть не наступає й після прийому 600-800 мл цього спирту.
Тривале зловживання етиловим спиртом приводить до хронічного отруєння (алкоголізму). Повторні прийоми алкоголю приводять до розвитку звикання, у результаті якого малі дози цього спирту перестають спричиняти колишній ейфорійний стан. Щоб спричиняти ейфорійний стан, таким особам згодом потрібна підвищена доза етилового спирту. Одночасно зі звиканням виробляється пристрасть, а потім розвивається алкогольна залежність (алкоголізм), що характеризується тяжкими переживаннями без вживання алкоголю й сильним бажанням повторних його прийомів.
У результаті тривалих прийомів етилового спирту відбувається ряд важких порушень функцій організму: може наступити цироз печінки, переродження серцевого м'яза й нирок, стійке розширення судин особи (особливо судин носа), тремтіння м'язів, галюцинації, буйне марення (біла гарячка), переродження чоловічих і жіночих статевих залоз, у результаті чого від алкоголіків народжуються діти з розумовою й фізичною відсталістю.
Крім цього, алкогольне сп'яніння часто є причиною нещасних випадків у побуті, на виробництві, транспорті й т.д. Значне число порушень соціалістичної законності й злочинів відбувається в стані алкогольного сп'яніння. Таким чином, алкоголізм є великим соціальним злом, з яким необхідно вести рішучу боротьбу.
Етиловий спирт нерівномірно розподіляється в тканинах і біологічних рідинах організму. Це залежить від кількості води в органі або біологічній рідині. Кількісний вміст етилового спирту прямо пропорційний кількості води й обернено пропорційний кількості жирової тканини в органі. В організмі міститься близько 65 % води від загальної маси тіла. Із цієї кількості 75 - 85 % води міститься в крові. З огляду на великий обсяг крові в організмі, у ній накопичується значно більша кількість етилового спирту, чим в інших органах і тканинах. Тому визначення етилового спирту в крові має велике значення для оцінки кількості цього спирту, що надійшов в організм.
Велике значення в діагностиці сп'янінь й отруєнь етиловим спиртом мають результати кількісного визначення цього спирту, які виражають у промілле, що означає тисячну частку.
Висновки про ступінь сп'яніння й про смертельні отруєння етиловим спиртом роблять на підставі результатів визначення цього спирту в крові. При виявленні в крові менш 0,3 % 0 етилового спирту роблять висновок про відсутність впливу цього спирту на організм. Легке сп'яніння характеризується наявністю в крові 0,5-1,5 % 0 етилового спирту. При сп'янінні середнього ступеня в крові виявляється 1,5 - 2,5 % 0, а при сильному сп'янінні - 2,5-3,0 % 0 етилового спирту. При важкому отруєнні в крові втримується 3-5 % 0, а при смертельному отруєнні - 5-6 % 0 етилового спирту.
Частина етилового спирту (2-10 %) виділяється з організму в незміненому вигляді із сечею, видихуваним повітрям, потім, слиною, калом і т.д. Інша кількість цього спирту піддається метаболізму. Причому метаболізм етилового спирту може відбуватися декількома шляхами. Певна кількість етилового спирту окисляється з утворенням води й оксиду вуглецю (IV). Трохи більша кількість цього спирту окисляється до оцтового альдегіду, а потім до оцтової кислоти.
Цікаво, що якщо ввести в організм антабус, ціамід і деякі інші речовини, то відбувається затримка перетворення оцтового альдегіду в оцтову кислоту. Це приводить до нагромадження оцтового альдегіду в організмі, що спричиняє відразу до алкоголю. Так лікують від алкоголізму.
Тару з етанолом потрібно позначати символами легкозаймистий, шкідливий для здоров'я.
Поради, застереження при використанні.
Зберігати подалі від джерел займання (не палити!), уникати потрапляння в очі.
Етиленгліколь. Формула: С2Н4 (ОН) 2
Етиленгліколь є одним із представників двохатомних спиртів, що мають токсикологічний вплив. Це безбарвна масляниста рідина солодкуватого смаку. Етиленгліколь змішується з водою у всіх співвідношеннях, погано розчиняється в диетиловому ефірі, в етиловому спирті. Етиленгліколь переганяється з водяною парою.
Етиленгліколь - високотоксична речовина (отрута), відноситься до речовин надзвичайно небезпечних (це коли середня смертельна доза при введенні в шлунок менш 15 мг/кг).
Етиленгліколь використовується в техніці як змащення для підшипників й особливо як антифриз (суміш рідин, застосовують для запобігання замерзання води, що охолоджує мотори автомобілів). Технічний етиленгліколь іноді підфарбовують у винно-червоний або інший кольори. Етиленгліколь може надходити в організм через травний канал і шкіру. У зв'язку з малою летючістю етиленгліколю тільки незначні кількості його можуть надходити в організм із вдихуваним повітрям. Після надходження етиленгліколю в організм він діє як судинна і протоплазматична отрута, що пригнічує окисні процеси й спричиняє дегенеративні зміни судин.
Токсична дія етиленгліколю залежить від ряду обставин: індивідуальної чутливості організму, кількості, стану нервової системи, від ступеня наповнення шлунка, наявності або відсутності блювоти. Смертельна доза отруєння етиленгліколем варіює в широких межах - від 100 до 600 мл. (Тобто, якщо середню вагу людини прийняти за 70 кг, то смертельна доза етиленгліколю при потраплянні в шлунок - від 1,43 до 8,6 мл/кг). По даних різних авторів смертельною дозою для людини є 50-150 мл (від 0,71 до 2,14 мл/кг).
Механізм токсичної дії етиленгліколю дотепер вивчений недостатньо. Етиленгліколь швидко всмоктується (у тому числі через пори шкіри) і протягом декількох годин циркулює в крові в незміненому вигляді, досягаючи максимальної концентрації через 2-5 годин. Потім його зміст у крові поступово знижується, і він фіксується в тканинах.
Характерна двофазна дія отрути. Спочатку проявляється наркотичний ефект, що пов'язаний з дією на центральну нервову систему всієї молекули спирту, що проявляється в стані сп'яніння й порушення психічної діяльності. Ці явища спостерігаються протягом 24-48 годин з моменту отруєння. При цьому відзначається пригнічення дихання. Будучи судинною і протоплазматичною отрутою, етиленгліколь спричиняє набряки, набрякання й некроз судин. Результатом цієї дії є кисневе голодування тканин мозку. Знижується здатність гемоглобіну переносити кисень. Порушується обмін речовин, нагромаджуються недоокиснені продукти.
У ранній термін отруєння хворі гинуть від гострої серцевої недостатності або від набряку легенів. Якщо людина, яка отруїлася вийшла зі стадії мозкових явищ, то подальша симптоматика є результатом другої фази токсичної дії етиленгліколю, а саме результатом другої фази токсичної дії продуктів його окиснення - щавлевої кислоти і її солей (щавлевого кальцію). Останній накопичується в мозку, у нирках й інших органах. Відбувається зменшення кальцію в крові й тканинах, що веде до порушення нервово-м'язової функції, порушення звертання крові. Етиленгліколь веде до посиленого розпаду білків і глибокої зміни вуглеводного обміну.
Тару з етиленгліколем потрібно позначати символами легкозаймистий, шкідливий для здоров'я.
Поради, застереження при використанні.
Зберігати подалі від джерел займання (не палити!), уникати потрапляння в очі.
Феноли
Фенол. Формула: C6H5OH
Безбарвні голчасті кристали, які на повітрі через окислення розовіють, що призводить до пофарбування продуктів. Має специфічний запах гуаші. Розчинний у воді, у розчинах лугів, у спирті, у бензолі, в ацетоні.
Фенол важлива сировина у виробництві ряду важливих продуктів. Фенол застосовують у виробництві фенолформальдегідних пластмас, синтетичного волокна (капрона), пестицидів, лікарських препаратів (аспірин, салол). Розведені водяні розчини фенолу (карболка (5%)) застосовують для дезінфекції приміщень, білизни. Являючись антисептиком, широко застосовувався в європейській й американській медицині в період Другої світової війни, але через високу токсичність нині використання сильно обмежене. Широко використовується в молекулярній біології й генній інженерії для очищення ДНК. У суміші із хлороформом раніше використовувався для виділення ДНК із клітини. У цей час цей метод не актуальний, через наявність великої кількості спеціальних китів для виділення.
При потраплянні на шкіру фенол спричиняє опіки. Фенол всмоктується в кров через слизові оболонки й шкіру, а потім розподіляється в органах і тканинах. Фенол, що надійшов в організм через травний канал, спричиняє біль у шлунку, блювоту, пронос, іноді з домішками крові. Сеча отруєних фенолом має маслиновий або маслиново-чорний кольори. При пероральному надходженні в організм 10 - 15 г фенолу наступає смерть. Після розкриття трупів осіб, отруєних фенолом, найбільшу кількість його можна знайти в нирках, потім у печінці, серці, крові й головному мозку. Гранично припустима концентрація в повітрі 0,005 мг/л.
Альдегіди, кетони
Формальдегід. Формула: СН2О.
Формальдегід (альдегід мурашиної кислоти) - газ, добре розчинний у воді, що має гострий специфічний запах. Водяний розчин, що містить 36,5 - 37,5 % формальдегіду, називається формаліном.
Формальдегід широко використовується в промисловості для одержання пластичних мас і фенолоформальдегідних смол, дублення шкір, консервування анатомічних препаратів, синтетичного каучуку, протравляння зерна, обробки приміщень, тари з метою дезінфекції.
Формальдегід проявляє дубильну, антисептичну дію. При вдиханні невеликих кількостей формальдегіду він подразнює верхні дихальні шляхи. При вдиханні більших концентрацій формальдегіду може наступити раптова смерть у результаті набряку й спазм голосової щілини. При потраплянні формальдегіду в організм через ротову порожнину можуть виникати некротичні ушкодження слизової оболонки рота, харчового каналу, з'являється посилене слиновиділення, нудота, блювота, понос. Формальдегід пригнічує центральну нервову систему, у результаті цього може відбутися втрата свідомості, з'являються судоми. Під впливом формальдегіду розвиваються дегенеративні ушкодження печінки, нирок, серця й головного мозку. Формальдегід впливає на деякі ферменти.60-90 мл формаліну є смертельною дозою.
Тару з формальдегідом потрібно позначати символом - токсичний.
Поради, застереження при використанні.
Токсичний при вдиханні, ковтанні та потраплянні на шкіру, спричиняє хімічні опіки, можливі неповоротні пошкодження, можлива сенсибілізація шляхом контакту через шкіру.
Зберігати в недоступних для дітей місцях, при попаданні в очі промити старанно водою і негайно звернутися до лікаря, під час роботи одягати відповідний захисний одяг і гумові рукавички, при нещасному випадку чи поганому самопочуттю негайно звернутися до лікаря (якщо можливо показати етикетку), працювати в добре провітрюваному приміщенні.
Формальдегід дає підстави для хвилювання, щодо дії на здоров'я людини.
Акролеїн. Формула: CH2 = CH - CHO
Акролеїн, найпростіший ненасичений альдегід. Безбарвна летка рідина. Його пари сильно подразнюють слизові оболонки очей і дихальних шляхів. Отруйний, гранично припустима концентрація в повітрі 0,7 мг/м3.
Застосовують у виробництві лікарських препаратів.
Ацетон. Формула: СН 3 - СО-СН 3
Ацетон (диметилкетон, пропанон) - безбарвна рухлива рідина з характерним запахом. Він змішується з водою, етиловим спиртом і діетиловим ефіром у всіх співвідношеннях. Ацетон широко використовується в промисловості як розчинник, для перекристалізації хімічних сполук, хімічного чищення, одержання хлороформу й т.д. Пари ацетону важчі повітря. Тому в приміщеннях, у яких відбувається випаровування ацетону, є небезпека отруєння при вдиханні його парів. По фармакологічних властивостях ацетон відноситься до числа речовин, що проявляють наркотичну дію. Він має кумулятивні властивості. Ацетон повільно виводиться з організму. Він може потрапляти в організм із вдихуваним повітрям, а також через травний канал і шкіру. Після надходження ацетону в кров частина його переходить у головний мозок, селезінку, печінку, підшлункову залозу, нирки, легені й серце. Вміст ацетону в зазначених органах трохи менший, чим у крові.
Карбонові кислоти
Оцтова кислота. Формула: СН 3 СООН
Безводна оцтова кислота являє собою безбарвну гігроскопічну рідину або безбарвні кристали з різким запахом. Вона змішується з водою, етиловим спиртом і діетиловим ефіром у всіх співвідношеннях. Ця кислота переганяється з водяною парою. Оцтову кислоту одержують при бродінні деяких органічних речовин і шляхом синтезу. Ця кислота міститься в продуктах сухої перегонки дерева. У невеликих кількостях оцтова кислота може міститися в людському організмі.
Оцтова кислота застосовується для синтезу барвників, одержання ацетату целюлози, ацетону й багатьох інших речовин. У вигляді оцту й оцтової есенції вона застосовується в харчовій промисловості й у побуті для готування їжі. Відзначено випадки отруєння оцтовою кислотою (головним чином оцтовою есенцією), прийнятої усередину.10-20 м оцтової есенції або 200-300 мл оцту є смертельною дозою. Оцтова кислота впливає на кров і нирки. При контакті зі шкірою оцтова кислота спричиняє опіки й утворення пухирців. Після прийому концентрованої оцтової кислоти або оцтової есенції всередину ушкоджується верхня частина травного каналу, з'являється кривава блювота, понос, розвивається гемолітична анемія, анурія й уремія. При вдиханні парів оцтової кислоти відбувається подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, можуть розвиватися бронхопневмонія, катаральний бронхіт, займання глотки. Метаболітом оцтової кислоти є ацетальдегід, що перетворюється частково в етиловий спирт і частково розкладається з утворенням оксиду вуглецю (IV) і води.
Аміни
Анілін. Формула: С6H5NH2
Анілін являє собою безбарвну маслянисту рідину з характерним запахом. На повітрі швидко окиснюється і стає червоно-бурим. Отрутний.
У даний момент у світі основна частина (85%) виробленого аніліну використовується для виробництва метилдиізоціанатів, які використовуються потім для виробництва поліуретанів. Анілін також використовується при виробництві штучних каучуків (9%), гербіцидів (2%) і барвників (2%).
В Україні він в основному застосовується як напівпродукт у виробництві барвників і лікарських засобів (сульфаніламідні препарати), але у зв'язку з очікуваним зростанням виробництва поліуретанів можлива значна зміна картини споживачів у середньостроковій перспективі.
Отруєння можливі як при вдиханні парів, так і при потраплянні рідкого аніліну на шкіру (висока температура й вологість збільшують проникність). Описано випадки отруєння немовлят вільним аніліном, що містилися в невеликій кількості в штемпельній фарбі для білизни. Пари також всмоктуються через шкіру. Відомий випадок отруєння дитини в приміщенні, де сушилася біля вогню свіжопофарбована річ.
Шкірне дихання пригнічується не тільки за рахунок утворення метгемоглобіну, але й у результаті прямого пригнічуваного впливу аніліну і його метаболітів на систему внутрішньоклітинних дихальних ферментів. Прийом алкоголю підсилює інтоксикацію аніліну. Канцерогенність аніліну заперечується.
Симптоми гострого отруєння:
Тварини. Мінімальна концентрація парів, що діє на центральну нервову систему кролика при 40-хвилинній експозиції, 0,02-0,04 мг/л, при 8-годинній 0,004-0,006 мг/л, при 40-хвилинному контакті зі шкірою 0,8-2,5 мг/кг. Концентрація 0,4-0,7 мг/л після 5 годин вдихання спричиняє ознаки отруєння, утворення метгемоглобіну й часткову загибель котів. Між тяжкістю отруєння й метгемоглобіноутворенням паралелізму немає: у жаб, курей, білих мишей і кроликів навіть при смертельному отруєнні метгемоглобін не виявляється, але він знайдений у крові морських свинок, кішок і собак. У собак 200 мг/кг спричиняють перетворення в метгемоглобін 70-75% гемоглобіну; 100 мг/кг не дають стійкої метгемоглобінемії. Гостре отруєння призводить до стійкої анемії, зменшенню в'язкості крові. У наступні 1-3 місяці резистентність гемоглобіну не відновлюється. Після гострого отруєння відзначаються порушення білкового обміну.
Людина. У легких випадках - синюшність, невелика слабість, головний біль, запаморочення, поганий апетит. При отруєннях середньої тяжкості, крім того, нудота, іноді блювота, невпевнена хода. Іноді невелике розширення. серця, частішання пульсу, рідко підвищення кров'яного тиску.
Часто прощупується печінка, невеликі больові відчуття. Нервові стовбури в ряді випадків больові, сухожильні рефлекси підвищені. У більш тяжких випадках - частішання пульсу, що не відповідає ціанозу, частішання подиху; посмикування й судороги, загальне зниження тонусу м'язів, психічні порушення, спад температури, замерзання кінцівок, втрата свідомості, розширення зіниць, зникнення зіничних і сухожильних рефлексів. У найважчих випадках-кома. У загиблих - венозне повнокров'я всіх органів, шоколадно-бура, в'язка кров, що повільно звертається, множинні крововиливи в серозних й слизових оболонках, пігментні відкладення в печінці, метгемоглобінові циліндри в нирках. У крові до 60% метгемоглобіну й тільця Гейнца. Інактивація гемоглобіну зберігається якийсь час і після зникнення метгемоглобіну. Довго тримається ціаноз; можливі його рецидиви після гарячої ванни, прийому алкоголю й ін. Синюшність пояснюється, очевидно, не тільки метгемоглобінемією, але також венозним застоєм й утворенням пігменту в тканинах. У сечі іноді є кров'яний пігмент, звичайно значне збільшення змісту вільних фенолів. Довгостроково можуть зберігатися ознаки поразки центральної нервової системи й розладу шлунково-кишкового тракту.
Визначити токсичні концентрації парів для людини важко, тому що звичайно отрута проникає через шкіру. За спостереженнями Lehman, концентрації 0,3 - 0,6 мг/л переносяться протягом 1 години без якої-небудь дії.
Симптоми хронічного отруєння:
Тварини. На протязі 5-місячного отруєння пацюків при 0,30 мг/л наприкінці другого місяця в крові з'явилися сульфогемоглобін (0,45 - 0,39%) і тільця Гейнца. Через 3 місяці в крові 4,51% метгемоглобіну. Спостерігалися фазні зміни кількості еритроцитів у крові, підвищувалася їхня кислотна стійкість, порушувалося звертання крові, знижувався зміст SH-груп у сироватці крові. У сечі підвищувалася кількість копропорфирина й з'являвся п-амінофенол. При тій же тривалості затравок і концентрації 0,0003 мг/л зміни в крові були виражені слабко. Цілодобова затравка протягом 80 діб тією же концентрацією спричиняла слабко виражені морфологічні зміни в легенях, печінці й нирках, Концентрація 0,0001 мг/л не спричиняла підвищення рівня метгемоглобіну в пацюків при безперервній затравки протягом 118 діб.
Людина. У важких випадках - зниження вмісту гемоглобіну, підвищення кров'яного тиску, уповільнення пульсу (до 48), зменшення числа еритроцитів, анізоцитоз, пойкілоцитоз, поліхромазія. Спостерігаються також розлади травлення, токсичний гепатит, кров, іноді білок у сечі. Синювате або жовтувате забарвлення шкіри, загальна слабкість, головний біль, шум у вухах, неврози, нестійкість серцево-судинної системи. Іноді зниження інтелекту, апатія, втрата пам'яті. У більш легких випадках - лише невелике збільшення числа вітально-зернистих еритроцитів і білірубіна в крові. Характерні пітливість рук і набряки обличчя. Найбільш ранні ознаки хронічного анілізму: тенденція до збільшення числа еритроцитів і вмісту гемоглобіну, інактивація частини гемоглобіну, головні болі, запаморочення, дратівливість, уповільнення пульсу. Іноді збільшення вмісту уробіліну у випорожненнях і білірубіна в крові. У сечі з'являються вільні й зв'язані феноли. У друкарських відділах ситцевибивних фабрик (концентрації аніліну 0,006-0,12 мг/л) у більшості робітників відзначалася поліхромазія. Навіть при 0,0013-0,0027 мг/л у половини обстежених (стаж 1-10 років) - вегетативно-судинна дистонія або неврастенія. У крові метгемоглобін і сульфогемоглобін, ретикулоцитоз і тромбоцитопенія, порушення коагулограми. Спостерігаються захворювання шкіри, особливо в області мошонки, пахових складок, пахвових западин.
Тару з аніліном потрібно позначати символами - токсичний, небезпечний для навколишнього середовища.
Поради, застереження при використанні.
Небезпечний для здоров'я при вдиханні, ковтанні та контактом зі шкірою; можливі не оборотні ушкодження; небезпечний для здоров'я при довготривалому контакті, при вдиханні, ковтанні, контакті зі шкірою, дуже токсичний для водних організмів.
При контакті зі шкірою ретельно промити великою кількістю вод; під час роботи з аніліном одягнути відповідний одяг, гумові рукавички; при нещасному випадку чи поганому самопочуттю негайно звернутися до лікаря (якщо можливо показати етикетку); уникати потрапляння в навколишнє середовище.
Анілін дає підстави для хвилювання, щодо дії на здоров'я людини.
Харчові добавки
Харчова добавка - природна або штучна сировина чи їх сполука, що спеціально вводиться до харчових продуктів в процесі виробництва з метою надання визначених властивостей та/або збереження якості цих продуктів.
Харчові добавки не мають харчової цінності і, по суті, є сторонніми речовинами для організму людини.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, харчові добавки - природні сполуки або синтезовані речовини (аналоги), які звичайно не використовуються у їжі, але в невеликих кількостях застосовуються при виробництві харчових продуктів з метою надання їм визначених властивостей, наприклад аромату і пишності, а також для збереження зовнішнього вигляду і смакових властивостей продуктів протягом довгого часу.
Харчові домішки присутні сьогодні в більшості продукції - від йогуртів до ковбасних виробів. У світі їх налічується більше 500, включаючи звичний оцет, в Україні дозволена до використання 221 харчова добавка.
Загальна тенденція, яка спостерігається на світовому ринку, у тому числі в Україні: разом зі збільшенням використання харчових добавок зменшується перелік харчових продуктів, в яких вони не використовуються. Наразі продуктами, в яких не використовують харчові добавки, є овочі, фрукти (крім цитрусових), рис, мінеральна вода, молоко, яйця, мед, м'ясо, цукор та горілка.
Присутність в продукті харчування харчових добавок, ідентифікованих згідно з Міжнародною системою класифікації в рамках ЄС, позначається індексом Е (від Europe) з трьохзначним числом і вказується на упаковках вітчизняних та імпортних продуктів. Харчові добавки поділяються на класи згідно з метою застосування, тому за першими цифрами позначення можна одразу визначити, з якою метою в харчовий продукт вводилася та чи інша добавка. Іноді виробники позначають харчові добавки на етикетці не індексом Е і номером, а вказують назву або клас, наприклад "барвник" (клас харчової добавки) або "тартразин" (назва).
В Україні використання харчових добавок регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 1999 р. № 12 "Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах" і Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 222 "Про затвердження Санітарних правил і норм по застосуванню харчових добавок" від 23.07.96 р. Цей список харчових добавок весь час поновлюється. Чинний перелік добавок, дозволених до використання, наведено у додатку 1.
Виробництво, застосування та реалізація харчових добавок в Україні здійснюється за дозволом Міністерства охорони здоров'я України. Дозвіл на використання харчових добавок видається Головним державним санітарним лікарем України на підставі позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи. Встановлений гранично допустимий рівень харчових добавок у продуктах.
Класифікація харчових добавок
Е 100 - Е 182 - барвники (підсилюють або відновлюють колір продукту);
від Е 200 і далі - консерванти (подовжують строки зберігання);
від Е 300 і далі - антиокислювачі і регулятори кислотності, що уповільнюють процеси окислення (Е330 -
лимонна кислота);
Е 400 - Е 429 - стабілізатори (зберігають задану консистенцію) та згущувачі (підвищують в'язкість);
від Е 430 і далі - емульгатори (створюють однорідну суміш фаз, наприклад, води та олії);
від Е 500 до Е 585 - розпушувачі (перешкоджають злежуванню і грудкуванню);
від Е 620 до Е 641 - добавки, які використовуються для посилення смаку та аромату;
від Е 642 до Е 899 - запасні індекси;
від Е 900 до Е 1521 - речовини, що попереджають або знижують утворення піни, наприклад при розлитті соків, підсолоджувачі, глазуруючі речовини.
Незважаючи на те, що харчові добавки ретельно вивчаються, важко гарантувати їх повну безпечність. Недаремно в світі найбільше цінується їжа, яка не містить харчових добавок.
Багато дискусій точиться довкола негативного впливу харчових добавок на здоров'я людини, і особливо дитини. З добавками пов'язують погіршення здоров'я дітей та зростання кількості випадків захворювань на рак молочної залози.
Найкращою стратегію поведінки людини може бути зведення до мінімуму використання продуктів, які містять харчові добавки, особливо коли йдеться про харчування дитини віком до семи років та вагітної жінки.
Національне законодавство обмежує вживання харчових добавок у деяких продуктах харчування. Так, наприклад, продукти дитячого харчування не підлягають забарвленню. Не дозволяється вводити хімічні консерванти до складу продуктів масового споживання, таких як молоко, борошно, хліб, свіже м'ясо, спеціалізовані дієтичні продукти та продукти дитячого харчування, а також у вироби, позначені як "натуральні".
Дозволи на використання надаються з розрахунку добової допустимої дози (ДДД) для кожної харчової добавки. Тобто, безпечним для здоров'я вважається споживання харчової добавки у кількості, що не перевищує ДДД. Саме поняття ДДД достатньо умовне і розраховується з огляду на середній добовий раціон людини. Відповідно, ніхто не може гарантувати, що в разі споживання великої кількості продуктів, які містять харчові добавки, ви не перевищуєте добову допустиму норму.
У США й країнах ЄС роблять товари (особливо продукти, побутову хімію, косметику й т.п.) двох категорій: для внутрішнього споживання й експорту (цих же товарів, але вже з іншою якістю) у країни "третього світу". Наприклад, цикламат у США заборонений, але ті ж самі виробники додають (порушуючи затверджену технологію) у свій же власний продукт, але тільки винятково для нашого ринку.
Відповідно до недавніх публікацій Валде-Нувель (Франція), Дасама Хирин (Англія), а також даним Продовольчої Комісії ООН, деякі західні фірми розширюють виробництво й експорт в "неелітні" країни не тільки екологічно небезпечних, але й заборонених у розвинених країнах сільськогосподарських товарів.
Виробництво такої продукції прискореними темпами розвивається на підприємствах цих фірм, на Багамах і Кіпрі, Філіппінах і Мальті, у Пуерто-Ріко й Сенегалі, Ізраїлі й Марокко, Австралії й Кенії, а також у Голландії, Німеччині, Швейцарії, Туреччині, ПАР.
Висновки
1. Екологічна культура природоцентричного типу - це системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою та виявляється у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно-доцільному характері окремих дій людини в природі і природокористування загалом.
2. Структура екологічної культури особистості визначається трьома компонентами: імперативно-інформаційним, мотиваційно-ціннісним та операціонально-діяльнісним. Показником першого з них є система екологічних знань про природу і людину в неї, показником другого - система екологічних цінностей, відношень, що регулює норми поведінки і діяльності людини в природі. Основу третього складають практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.
3. Необхідно створити та впровадити у навчальний процес інтегрований курс екології, зміст якого забезпечує цілісне формування всіх компонентів екологічної культури природоцентричного типу. Теоретичне обґрунтування змісту, форм і засобів екологічного виховання учнів має базуватися на таких положеннях: єдність і цілісність природи, унікальність та неповторність живих систем, взаємозв'язок та взаємозалежність всіх явищ природи, розуміння людини як невід'ємної ланки в ланцюгу взаємозалежностей природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.
4. Формування суб'єктно-непрагматичного, ціннісного ставлення учнів до природи забезпечується за рахунок використання методу екологічної емпатії; стимулювання суб'єктифікації природних об'єктів; супроводження інформації наукового характеру літературними, музичними, художніми творами, відеосюжетами; еколого-психологічного тренінгу.
5. Залучення учнів до екологічно зорієнтованої діяльності у процесі екологічного виховання на уроках хімії забезпечується організацією практичних та лабораторних робіт, тематика яких пов'язана з формуванням практичних вмінь та навичок проведення науково-екологічних досліджень, природоохоронної діяльності, створення екологічних проектів, природоохоронних акцій в позакласні години.
6. Взаємозв'язок основних понять: “екологічне виховання”, “екологічна вихованість" реалізується за умов єдності змістової й процесуальної сторін теоретичної моделі екологічної вихованості.
7. Форми та засоби екологічного виховання, які пропонуються для впровадження на уроках хімії (інтегрально-пошукові групові та рольові ігри, творча “терапія”, мозковий штурм, імітаційне моделювання) спрямовані на активацію прояву особистої причетності, емоційної сфери, а також формування комплексу смислотвірних мотивів екологічного змісту, що дозволяє систематизувати світоглядні установки учнів.
8. У процесі екологічного навчання і виховання при вивченні хімії зростає зацікавлення до екологічних проблем довкілля, розвиваються дослідницькі вміння, поглиблюються екологічні знання учнів про джерела забруднення навколишнього середовища та вплив на довкілля хімічних речовин, виховується гуманне ставлення до природи та формується почуття відповідальності за все живе на Землі, формуються переконання і система екологічних цінностей, які визначать екологічну позицію, поведінку та екологічну культуру людини. Ефект виховання екологічної культури в молоді багато в чому обумовлений тим, наскільки екологічні цінності сприймаються саме підростаючим поколінням як життєво необхідні.
Той або інший рівень екологічної культури - результат виховання, головною функцією якого є підготовка підростаючого покоління до життя, а для цього воно повинно його знати, опанувати систему моральних норм стосовно нього, у тому числі і до природи. Без змін у культурі природокористування не можна розраховувати на позитивні зміни в екологічному стані.
9. Одним із завдань національного плану виконання Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі є розробка програми поінформованості широкого кола населення про екологічні проблеми, спричинені нераціональним використанням пестицидів, запровадження просвітницьких програм і підготовка фахівців.
У результаті пошуків можливості використання нетрадиційних форм і методів навчання при вивченні питань про стійкі органічні забруднювачі був розроблений урок-конференція "Стійкі органічні забруднювачі" Це дасть можливість зацікавити та залучити молодь до вирішення глобальних проблем та виховати нове молоде покоління, небайдуже до стану навколишнього середовища та стану своїх наступників.
Список використаних джерел
1. Атестація учителя. Урок хімії/ Упоряд.К.М. Задорожний. - X.: Вид. група "Основа", 2006. - 192 с. - (Б ка жури. "Хімія"; Вип.6 (42)).
2. Барановська Л. Хімія: користь чи шкода? // - Хімія. Шкільний світ. - 2007. - № 2. - С.2-6.
3. Василенко С.В., Єресько О.В. - Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. - 272 с. Концепція екологічної освіти в Україні // Інформаційний вісник. Вища школа. - 2002. - № 9. - с.50-61.
4. Вербицький В. Еколого-натуралістична діяльність позашкільних закладів: шляхи розвитку // Біологія та хімія в школі. 1998 №1. С.23-25.
5. Воспитание экологической культуры у детей и подростков: Экол. занятия. Сюжетно-ролевые игры. Сценарии лит. - экол. праздников: [Учебное пособие] / Н.С. Дежникова, Л.Ю. Иванова, Е.М. Клемяшова и др. М.: Пед. о-во России, 2000. 62 с.
6. Гранкіна Т.М., Григорович О.В., Ісаєнко Ю.В. Хімія.9 клас: Плани-конспекти уроків. - Вид.3-тє, випр. - Х.: Веста: Видавництво "Ранок", 2005. - 320 с. - (На допомогу вчителю).
7. Гранкіна Т.М., Григорович О.В. Хімія.10 клас: Розробки уроків. - Харків: Веста: Видавництво "Ранок", 2007. - 304 с. + Додаток (16 с.) - (Майстер-клас).
8. Гранкіна Т.М., Григорович О.В. Хімія.11 клас: Плани-конспекти уроків. - Вид.2-ге, випр. - Х.: Веста: Видавництво "Ранок", 2006. - 304 с. - (На допомогу вчителю).
9. Григорович О.В., Гостиннікова О.М., Вінценцик А.В. Хімія.8 клас: Розробки уроків. - Х.: Вид-во "Ранок", 2008. - 304 с. + Додаток (16 с.).
10. Григорович О.В., Вінценцик А.В., Гостиннікова О.М. Хімія.9 клас: Плани-конспекти уроків. - Х.: Вид-во "Ранок", 2009. - 304 с. + Додаток (16 с.). - (Серія "Майстер-клас").
11. Григорович О.В. Робота з обдарованими учнями. Хімічні турніри. - Х.: Вид. група "Основа", 2006. - 176 с. (Б-ка журн. "Хімія"; Вип.7 (43)).
12. Демченко В.Ф. Гигиенические аспекты биомониторинга хлорорганических пестицидов: Автореф. дисс. канд. биол. наук. - Киев, 1989. - 24 с.
13. Демченко В.Ф. Биомониторинг хлорорганических пестицидов в Украине // Гигиена труда. - Киев: МЗ Украины, 1993. - 154-158с.
14. Дудник В.В., Сорока Л.В. Інноваційні технології на уроках хімії. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008. - 304 с.
15. Екологічне виховання студентів вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації будівельного профілю: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07/С.В. Сапожников; Херсон. держ. ун-т. - Херсон, 2006. - 20 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06ssvabp. zip.
16. Екологічне виховання учнів на засадах "глибинної екології" в процесі вивчення біології: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07 [Електронний ресурс] / М.О. Колесник; Терноп. держ. пед. ун-т ім.В. Гнатюка. - Т., 2003. - 20 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03kmopvb. zip.
17. Екологічна освіта - важливий чинник формування особистості старшокласника / А.В. Іванченко // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім.І. Франка. - 2003. - N 13. - С.13-15. - Бібліогр.: 6 назв. http://www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03iavfos. zip.
18. Іщенко Л. Дидактичні ігри як засіб екологічного виховання // Початкова школа. - 1998. - №3. - С.32-34.
19. Калюжна Г. Земля - це не звалище // Хімія. Шкільний світ. - 2007. - № 11. - С.37-43.
20. Комарова Л.И. Внутриутробное и постнатальное накопление хлорорганических пестицидов в тканях и его значение в патологии новорожденных // Гигиена применения и токсикология пестицидов и клиника отравлений. Вмп.10. / Под. ред. акад. АМН СССР, засл. деятеля науки УССР, проф.Л.И. Медведя. - М.: "Медицина", 1973. - С.445-447.
21. Коцан І. Місце екологічного виховання у туристично-краєзнавчий роботі шкіл // Наук. зап. ТДПУ. Сер. Педагогіка. - 1999. - №6. - С.78-79.
22. Коцюба Б. На еколого-природознавчих стежках // Біологія і хімія в школі. - 1998. - №4. - С.15.
23. Любимов В.Б. Школьный участок и екологія // Биология в школе. - 1998 №1. - С.86-87.
24. Мельников Н.Н. Пестициды. Химия, технология, приминение. М: Химия, - 1987, - 712 с.;
25. Позакласні форми екологізації освіти [Електронний ресурс] / І.С. Булгаков // Педагогіка, психологія та мед. - біол. пробл. фіз. виховання і спорту. - 2002. - N 21. - С.10-14. - Бібліогр.: 7 назв. http://www.nbuv.gov.ua/articles/2002/02bisese. zip.
26. Робота з обдарованими учнями. Хімічна секція МАН / Упорядник Задорожний К.М. - Х.: Вид. група "Основа", 2005. - 96 с. - (Б-ка журн. "Хімія"; Вип.12 (36)).
27. Світ СОЗ і Стокгольмська конвенція, mama - 86 @ise. Kharkov.com.
28. Симоновська М. Методичні аспекти підготовки майбутнього вчителя-еколога // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14). - С.78-82.
29. СОЗ: В опасности наше будущее // проект Центра "Эко-Согласие" "Роль общественности в решении проблем СОЗ"под редакцией Сперанской О.В. - М.
30. Сучасний урок: традиційні та інноваційні підходи / Покроєва Л., Рябова З., Байназарова О. та ін. // Директор школи. - 2007. - № 1 - С.9-14.
31. Сучасний урок хімії у 11 класі / Упоряд.К.М. Задорожний - X.: Вид. група "Основа", 2005. - 208 с. - (Б ка журн. "Хімія"; Вип.10 (34)).
32. Формування екологічної культури учнів 7 - 11 класів у процесі вивчення курсу екології: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07/С.Г. Лебідь; Ін-т пробл. виховання АПН України. - К., 2001. - 20 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2001/01lsgvke. zip.
33. Я готуюсь до уроку хімії.10-й клас. Випуск 1/Упоряд.Г. Мальченко, О. Каретникова. - К.: Редакції загальнопедагогічних газет, 2003. - 128 с. (Бібліотека "Шкільного світу").
34. http://www.philsci. univ. kiev.ua/biblio/Cidorenko/Cid-ekol.html
35. http://www.rusnauka.com/1_NIO_2008/Ecologia/25453. doc. htm
36. http://ukrtribune.org.ua/ru/2009/11/chi-potribne-nam-ekologichne-vixovannya/
37. Naturlehrpfad Maria Enzersdorf ein weiteres Ausflugsziel fьr “wandernd lernen“ am 5. Mai 1995 erцffnet // Umwelt Report. - 1995. - №9. - S.3.
Додатки
Додаток 1
КРУГЛИЙ СТІЛ
Тема. Вода - найважливіший природний оксид.
Мета: розширити знання учнів про воду, про значення води у природі, побуті, у народному господарстві; показати, що вода є найціннішим мінералом на Землі; познайомити учнів з проблемою прісної води, методами очистки води від забруднення і охороною водних ресурсів; розширити знання учнів про екологічний гуманізм і його основну ідею, згідно якої людина є лише часткою природи, з законами і силами якої вона повинна рахуватися; сформувати екологічний світогляд.
Тип уроку: узагальнення і систематизації знань.
Вид уроку: урок-гра (круглий стіл).
Оформлення класу: плакати з висловами про воду, таблиці "Вода на Землі", "Джерела забруднення водозабору". Перед учнями учасниками круглого столу таблички: "Економіст", "Ведучий", "Біолог", "Геофізик", "Політик", "Гідрометеоролог", "Експерт", "Хімік-технолог", "Хімік", "Еколог", "Геолог". За бічними столами розташувались учні-кореспонденти засобів масової інформації.
За 4 тижні наперед оголошено учням тему уроку круглого столу, запропоновано список додаткової літератури, повідомлено типи завдань. Створюються групи (за бажанням учнів), які працюють над певною проблемою.
Хід уроку
Вступне слово вчителя. Сьогодні ми з вами присутні на засіданні круглого столу, присвяченому воді. У нас присутні учні-кореспонденти засобів масової інформації, експерти і фахівці: економіст, ведучий, біолог, геофізик, політик, гідрометеоролог, експерт по забрудненню світового океану, хімік-технолог, хімік, еколог, геолог. Поміркуйте над цими словами:
Немає на Землі напою кращого, ніж склянка холодної чистої води.
(В. Пєсков)
Життя, по суті, є похідна води.
(Д. Бернал)
Не лийте марно воду, бо в цю секунду через її відсутність гине в пустелі людина.
(М. Цвєтаєва)
Крапля води дорожча за діамант.
(Д.І. Менделєєв)
Вода - не тільки мінеральна сировина, це не тільки засіб для розвитку промисловості і сільського господарства, вода - це дійовий провідник культури, це та жива кров, яка створює життя там, де його не було.
(В. Карпинський)
Ведучий. Група експертів досліджувала вплив людської діяльності на гідросферу та світові проблеми прісної води. Вода є основою всіх процесів життєдіяльності, основним розчинником і переносником речовин, клімато - і рельєфоформуючим фактором, незамінним компонентом у всіх галузях промислового і сільськогосподарського виробництва. Вода - найпоширеніший мінерал на планеті і найбільш незвичайна речовина в світі. Вода кожного джерела ріки, озера, ставка є особливою. У природі вода не має постійного ізотопного складу, вона постійно змінюється, у залежності від того, що з нею відбувається у процесі кругообігу, і тому не існує у науці відповіді на питання: "Що таке звичайна вода?". Вчені нараховують більш 135 різноманітних вод.
Біолог. Вода є однією з найбільш необхідних і найпоширеніших речовин. Вона необхідна для життя, оскільки бере участь у кожному процесі, що відбувається у рослинах і тваринах. Вона є потужним розчинником і живі організми використовують водні речовини - такі, як кров і травні соки - для підтримання своїх біологічних процесів. Насправді, ми, люди, майже на 70 відсотків складаємося з води. Втрата організмом понад 10% води може призвести до смерті. Без їжі людина може прожити 30-50 діб, а без води лише три дні.
Геофізик. Об'єм гідросфери становить 1,46 109 км3, а вода вкриває 71% поверхні планети. Останні підрахунки визначили загальний об'єм води на нашій планеті вражаючою цифрою - 1385 мільйонів кубічних кілометрів. Якби Земля була правильною сферою, цієї кількості було б достатньо, щоб покрити її на глибину 2650 метрів. Лише незначна частина цієї води годиться для використання людиною. Абсолютна більшість цієї колосальної маси - це гіркувато-солона морська вода, непридатна для життя та технічного використання. У 2004 році ми споживали майже 5000 куб. км води на рік, в десять разів більше ніж у 1960 році. І навіть у цьому випадку об'єм прісної води в нашому розпорядженні все ще становить близько 13000 куб. км на рік. Це забезпечується шляхом функціонування власної системи дистиляції і розподілу природи, гідрологічного циклу. Головними постачальниками води для України є Дніпро і Дунай, а також Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та 63 тис. малих річок. Понад 20 тис. їх вже зникло, а це впливає на стан великих річок, на водопостачання міст і сіл. Добовий об'єм води, що припадає на одного мешканця міста, становить 333 л у Києві, а по Україні - 400 л.
Геолог. Лише 2,5 відсотка води є прісною - придатною для життя. Близько 69 відсотків від цієї кількості знаходиться у шапках полярного льоду і гірських льодовиках або у підземних водоносних горизонтах.
Гідрологічний цикл є дуже ефективним виробником прісної води, однак він дуже неефективний як розподільник. У результаті складається така ситуація, що багата водою країна Канада має надмірні запаси прісної води, що становлять 122000 км3 на людину щорічно, а деякі інші країни лише 12003 км на людину щорічно.
Гідрометеоролог. Суть сталого розвитку полягає в тому, що природні джерела повинні бути використані такими способами, які б не скорочували їх придатність для майбутніх поколінь. Сталий розвиток вимагає, щоб ми не порушували гідрологічний цикл, споживаючи водні ресурси, які при такому користуванні не вичерпувалися б протягом довгого періоду часу.
Однак широкомасштабні водні системи все ще продовжують розроблятися. Прикладом є Асуанська гребля, будівництво якої спричинило затоплення чисельних археологічних ділянок, зруйнувало цінні екосистеми і головні угіддя, викликало появу хвороб, що переносяться москітами, ерозію ґрунтів, порушило баланс поживних елементів і річкових відкладень.
Точні всеохоплюючі дослідження впливу великомасштабних водних проектів на навколишнє середовище і їх соціальних наслідків продемонстрували б нагальну необхідність ефективних природоохоронних проектів невеликого масштабу. Плани перекидання води з басейну однієї ріки в басейн іншої є складними і дорогими. Зростаюче використання твердого палива для відкачки води з глибоких підземних водних горизонтів є зараз найпоширенішим способом доступу до прісної води.
Ведучий. Опріснення морської води теоретично могло б стати постійним джерелом прісної води, у крайньому разі для багатих країн, що мають доступ до морської води.
Економіст. Однак через високі затрати і енерговитрати опріснена вода коштує в декілька разів дорожче води, що постачається звичайним способом. Для того, щоб зробити це можливим, Кувейт та інші багаті країни значно субсидують вартість води для своїх громадян. Ступінь безперервного споживання води визначається не тільки потребами людини, але й законами природи. Хоча всі придатні джерела поповнюються через природний гідрологічний цикл, ступінь їх поновлення коливається від декількох днів до тисячоліть. До тих пір, поки енергія для технологій опріснення не зможе бути освоєна недорогим способом, сталий розвиток водних ресурсів означає роботу з об'ємом в 41000 км3, який забезпечує щорічно водний цикл. Для того, щоб забезпечити наповнення і потреби природи, четверта або третя частина цієї кількості є верхньою межею об'єму води, яка є в розпорядженні для безперервного споживання людиною.
Кореспондент газети "Свобода". Якість води в багатьох регіонах планети погіршується. Чим це пояснюється?
Експерт. Головні причини проблем, що пов'язані з якістю води, лежать у, здавалося б, не поєднаних між собою сферах життя: в способі, яким люди обробляють землю; виробляють, споживають; перевозять людей і товари. До недавнього часу не усвідомлювали тієї шкоди, яку ці види діяльності наносять поверхневим підземним водам або природному водному середовищу. У природі, де все так або інакше пов'язане між собою, будь-яка зміна в одному місці веде до наслідків в іншому, так само і людська діяльність прямо або опосередковано впливає на якість води.
Ведучий. Усвідомлення взаємозв'язку між Землею, її водою і її людьми є ключем до вирішення майбутнього води.
Група експертів. Так, ми досліджували джерела забруднення гідросфери.
Вивчення запасів води не є достатнім, якщо не брати до уваги її якість. Протягом сотень років контроль за водою здійснювався головним чином на незалежній основі у відповідності з місцевими потребами і такими ж вжитими заходами проти забруднення. З розвитком промисловості річки й озера стали все більше забруднюватися викидами недостатньо очищених стічних вод, промисловими відходами і термічними водами гідроелектростанцій. У більш пізній період забруднення річок і озер явно зросло внаслідок зливу добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь, а також кислотних дощів. Забруднення промисловими відходами і сільськогосподарськими добривами та пестицидами стало реальною загрозою для всієї гідрографічної системи Землі й для існування людини. Особливим видом забруднення гідросфери є теплове забруднення, яке спричинене спуском у водойми теплих вод від різних енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами у річки й озера, істотно змінює їх термічний і біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АЕС. Як свідчать спостереження, у ріках, які розташовані нижче від діючих ТЕС і АЕС, порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражаються хворобами й паразитами.
Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:
а) стічні води промислових і комунальних підприємств;
Подобные документы
Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання. Аналіз теоретичних засад екологічної освіти національної школи. Екологічне виховання як систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
реферат [27,7 K], добавлен 23.09.2009Методологічні проблеми екологічної освіти. Необхідність розробки програми підготовки вчителів української мови і літератури до екологічного виховання школярів. Спільна співпраця учнів й вчителя з екологічного виховання на уроках української літератури.
реферат [29,0 K], добавлен 21.10.2012Мета екологічної освіти, вирішення питання взаємодії природи і суспільства. Сучасні проблеми екологічного виховання школярів. Загальні шляхи його розвитку. Форми і методи екологічного навчання. Реалізація завдань цього виду освіти на уроках географії.
курсовая работа [69,8 K], добавлен 29.10.2014Історія та перспективи екологічної освіти. Її мета, зміст та задачі. Екологічне виховання та шляхи його реалізації. Його ціль, зміст, умови та практика. Екологічне виховання на уроках природознавства. Методологічні особливості екологічної освіти.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 14.05.2009Мета екологічної освіти і виховання. Система безперервного багатоступеневого екологічного інформування і пропаганди. Реформування екологічної освіти і виховання в Україні. Природоохоронна діяльність людини, нормалізація стосунків людини з природою.
реферат [29,5 K], добавлен 10.02.2012Сутність і завдання екологічного виховання, його етапи та принципи організації в початковій школі. Психологічні рівні пізнання учнями навколишнього середовища. Оптимальне поєднання форм і методів екологічної освіти на уроках курсу "Я і Україна" у 2 класі.
курсовая работа [92,0 K], добавлен 05.01.2014Основні елементи, принципи, завдання та психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання учнів у сучасній школі. Стратегія та зміст екологічної освіти. Характеристика та особливості екологічного виховання в процесі викладання біології.
курсовая работа [48,9 K], добавлен 24.10.2010Принципи конструювання змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах. Основні параметри та напрями формування суб’єктивного ставлення особистості до природи. Організаційно-педагогічні форми і методи екологічної освіти.
автореферат [231,3 K], добавлен 23.07.2009Екологічне виховання - провідний чинник гармонійного розвитку особистості, його зміст. Сутність нових підходів у здійсненні екологічної освіти учнів. Дослідження ефективності використання різноманітних форм роботи в екологічному вихованні учнів.
дипломная работа [729,6 K], добавлен 27.01.2012Історико-генетичний аналіз розвитку екологічного виховання. Методологічні аспекти екологічної освіти України. Особливості та реалізація системного підходу у застосуванні практичних форм вивчення і охорони природи у школах України на сучасному етапі.
дипломная работа [73,1 K], добавлен 12.03.2012
