Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Аналіз співацьких навичок учнів старшого шкільного віку та методика їх розвитку



Вступ

шкільний співацький навичка педагогічний

Проблема удосконалення теорії і методів музичного навчання, завжди актуальна. Вона постійно знаходиться в центрі уваги педагогів - практиків, музикантів, хормейстерів, музикознавців, психологів, дослідників. Важливість її розв'язання на сучасному етапі підтверджується у зв'язку із шкільною реформою.

Перед сучасною загальноосвітньою школою, де систематично, планомірно, здійснюється масове естетичне виховання, серед інших поставлене завдання - дати дітям можливість розвивати й задовольняти свої власні потреби, посильно виявляти себе у мистецтві.

Музичне виховання старших школярів відбувається в різних видах музично - естетичної діяльності, як на уроках музики, так і в позакласній час. Найбільш ефективне залучення дитини до музики відбувається власне через виконавство. Спів - найбільш доступний і корисний вид музично - естетичної діяльності. Процес навчання співу включає в себе наступні аспекти естетичного розвитку людини:

– формування музичного і художнього смаків;

– розширення музичного кругозору;

– виховання зацікавленого і підготованого слухача;

– збагачення і розвиток емоційної сфери;

– розвиток музичних здібностей.

«Спів, як музичне заняття, - писав великий педагог А.І. Пузиревський, - сприяє всебічному розвитку музикальності, яка є сукупністю всіх здібностей і вмінь, необхідних для читання, відтворення і розуміння музичних зразків і для сприймання естетичного впливу музики… Спів пісень цікавих для дітей повинен стояти на першому плані, як самий важливий фактор розвитку смаку і любові до музики» [27, 42].

Відслідковуючи розвиток музично - педагогічної думки відносно того як розумілась мета музичного виховання, його зміст і основні шляхи, які ведуть до втілення цієї мети, не можна не згадати ім'я Д.Н. Заріна і його наукове дослідження «Методика шкільного хорового співу», яке користувалось великою популярністю у першому десятилітті ХХ століття. Високо оцінюючи значення співу, хорового зокрема, Зарін вважав, що він впливає на:

1) розумові сили учнів якими є свідомість, пам'ять, уявлення;

2) волю;

3) естетичні почуття;

4) фізичну сторону людини» [3, 10].

Навчання співу - це не тільки навчання даному виду мистецтва. В процесі навчання співу розвивається дитячий голос, а також вирішуються виховні завдання, пов'язані з формуванням особливості старших школярів.

Спів є предметом вивчення, не тільки спеціальної вокальної підготовки, акустики, мистецтвознавства, фізіології, музичної психології, музичної педагогіки, методики музичного виховання, медицини та інших наук, причому кожна наука розглядає конкретно якийсь один із аспектів співацької діяльності.

Ідея комплексного вивчення проблем розвитку голосу учнів старшого шкільного віку цікавила таких вчених, вчителів практиків, як: О.О. Апраксіна, Л.Г. Дмитрієва, О.М. Калініна, В.П. Морозов, Д. Огороднов, Н.Д. Орлова, О.Я. Ростовський, Г. Струве, Т.П. Стулова, В.К. Тевліна, Б.М. Теплов [3, 13, 24, 28, 35, 37, 42, 44, 45].

Стало очевидним те, що питання теорії та практики вокального виховання учнів старшого шкільного віку можуть успішно розв'язуватись лише у співдружності суміжних наук.

Безперечним є той факт, що розвиток співацького голосу тісно пов'язаний із формуванням співацьких навичок, які лежать в його основі.

Перш ніж розглянути сутність і структури співацьких навичок треба визначити поняття «навичка». У «Психологічному словнику» поняття «навичка» визначається як «дія автоматизована в результаті вправ, проходячи через ряд етапів формування навичок, які не тільки використовуються але й формуються в процесі діяльності» [32, 76].

Так О.В. Петровський розглядає поняття «навичка» як дія, сформована шляхом повторення, яка характеризується високим ступенем засвоєння і відсутністю усвідомленої регуляції і контролем [30, 180].

Таким чином, узагальнюючи вище сказане, під поняттям «навичка» ми розуміємо таку дію у складі якої окремі операції стали автоматизованими в результаті вправ. Іншими словами навичка - це частково автоматизована дія.

Співацькі навички на думку А.Г. Менабені, - це частково автоматизований спосіб виконання дії, який є компонентом співацького акта. Часткова автоматизація співацьких навичок виникає як зниження контролю свідомості. Автоматизм навичок дає можливість при співі вирішувати більш важливі - виконавсько - художні завдання. Не володіючи співацькими навичками співак не може досягти вокальної майстерності. Тому першочерговим завданням вокального виховання є формування навичок співацької діяльності, доведення їх до автоматизму [20, 84].

Б.М. Теплов визначає співацькі навички як систему умовно - рефлекторних зв'язків [45, 31].

Ми вважаємо, що співацькі навички - це частково автоматизовані спроби виконання дій, які забезпечують розвиток співацького голосу.

До співацьких навичок А.Г. Менабені відносить:

– співацьке дихання;

– співацьку опору;

– атаку звуку;

– дикцію;

– артикуляцію [21, 85].

М.Р. Румер визначає таку структуру співацьких навичок:

- співацька постава;

– співацьке дихання;

– звукоутворення;

– дикція [19, 85].

Ми відносимо до співацьких навичок такі:

– співацька постава;

– співацьке дихання;

– звукоутворення;

– дикція;

– інтонація.

Сучасний погляд на музично-естетичну діяльність учнів старшого шкільного віку передбачає єдність формування естетичного ставлення до світу й художнього розвитку засобами різних видів мистецтва в творчій діяльності.

У зв'язку з цим, розгляду проблем музичної діяльності, впливу музичного мистецтва на розвиток духовного світу особистості присвячена значна кількість праць в різних галузях - в педагогіці, естетиці, музикознавстві. Серед авторів, що аналізують питання музично-естетичного виховання в плані теоретико-методологічного обґрунтування взаємозв'язку музично-естетичного розвитку з загально - естетичним та загальнокультурним, назвемо Е. Бодіну, Г. Головинського, М. Князеву, О. Лобанову, В. Матоніса, А. Сохора, Р. Тельчарову. В науковій літературі ставиться питання про необхідність удосконалення і посилення організованого музичного впливу на особистість старших школярів. Спектр можливих напрямків аналізу процесів музично-естетичній діяльності особистості не вичерпаний і надає широкі можливості для досліджень.

Щодо внутрішніх законів розвитку музично - естетичного розвитку, вони безперечно мають під собою психолого-фізіологічну основу і за переконанням психологів, розвиток окремих якостей особистості залежить від певних особливостей її психологічних процесів, вивчення яких дає можливість ґрунтовно підійти до питання музичного - естетичного розвитку школярів.

У науковому вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов'язує програму Д. Кабалевського з пошуками О Апраксіної, Б. Асаф'єва, П. Блопського, І. Брюсової, Н. Гродненської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом [14].

Музично-естетичне виховання - це діалектична взаємодія інституцій створення, накопичення та збереження досвіду національного музичного мистецтва з процесами передачі цього досвіду із покоління в покоління у відповідних суспільно-історичному та соціально-економічному контекстах.

Музично - естетичний розвиток є одним із найвідповідальніших завдань на уроці музики у загальноосвітній школі, центральною проблемою музично-естетичного виховання школярів.

Музично - естетична діяльність є досить універсальною, тому що складається з органічно пов'язаних між собою видів діяльності у різних видах мистецтва: літературі, музиці, образотворчому мистецтв.

Актуальність даної курсової роботи полягає в недостатній розробленості цілого ряду важливих питань, щодо формування співацьких навичок учнів старшого шкільного віку у процесі музично - естетичної діяльності на уроках музики та метоики їх розвитку.

Проблема дослідження визначена таким чином: формування співацьких навичок учнів старшого шкільного віку в процесі музично - естетичної діяльності на уроках музики.

Об'єктом нашого дослідження є розвиток співацьких навичок учнів старшого шкільного віку в процесі музично - естетичної діяльності на уроках музики.

Предметом дослідження виступають педагогічні умови ефективного формування співацьких навичок учнів старшого шкільного віку у процесі музично - естетичної діяльності на уроках музики.

Мета даного дослідження полягає у обґрунтуванні педагогічних умов, спрямованих на ефективний розвиток співацьких навичок учнів старшого шкільного віку у процесі музично - естетичної діяльності на уроках музики.

Гіпотеза дослідження базується на передбаченні того, що музично - естетична діяльність стане важливим фактором у формуванні співацьких навичок учнів старшого шкільного віку якщо:

1) співацькі навички будуть розглядатися у позиції особистісно - діяльнісного та систематично - структурного підходу;

2) музично - естетична діяльність (всі її види), буде спрямована на планомірне систематичне виховання співацьких навичок;

3) педагогічні умови будуть у максимальній мірі забезпечувати інтенсивний розвиток співацьких навичок учнів старшого шкільного віку на уроках музики.

Відповідно до проблеми, об'єкта, мети, гіпотези дослідження нами в даній курсовій роботі розв'язуються наступні завдання:

1) визначити, проаналізувати і узагальнити категорії «виховання», «музично - естетичне виховання», «діяльність», «музично - естетична діяльність», «музично - естетичний розвиток», «навички», «співацькі навички», «здібність», «задатки», «музичні здібності»;

2) обґрунтувати сутність і структуру співацьких навичок, особливостей їх розвитку в учнів старшого шкільного віку;

3) з'ясувати роль музично - естетичної діяльності на уроках музики в розвитку співацьких навичок учнів старшого шкільного віку;

4) теоретично обґрунтувати оптимальні педагогічні умови спрямовані на ефективне формування співацьких навичок учнів старшого шкільного віку у процесі музично - естетичної діяльності на уроках музики;

5) провести дослідницько - діагностичну роботу з метою виявлення динаміки формування співацьких навичок учнів старшого шкільного віку на уроках музики в процесі музично - естетичної діяльності.

Для розв'язання поставлених завдань в ході дослідницької роботи нами використовувався комплекс взаємозв'язаних методів:

– теоретичний аналіз джерел по темі дослідження;

– вивчення і узагальнення досвіду роботи психологів, педагогів - музикантів, хормейстерів, вокалістів, вчителів музики по даній проблемі;

– спостереження за учнями старшого шкільного віку на уроках музики;

– опитування (прослуховування, бесіди, анкетування, тестування) учнів старшого шкільного віку;

– оцінка експертів (вчитель музики, однокласники та інші);

– педагогічний експеримент.

Структура роботи: Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, п'яти параграфів, висновків до І і ІІ розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (50 одиниць), додатків (3 одиниць). Основний текст роботи викладено на 45сторінках. Загальний об'єм роботи 57 сторінок.

1. Формування співацьких навичок учнів старшого шкільного віку в процесі музично-естетичної діяльності на уроках музики як педагогічна проблема

1.1 Особливості будови та функціонування голосового апарату в учнів старшого шкільного віку

У нашій країні музичній культурі приділяється велика увага. Вокальне виховання дітей є основною культурою хорового співу в школі і запорукою піднесення вокального мистецтва в усій країні.

При вихованні співочого голосу слід спиратися на знання анатомії ті фізіології голосового апарата, які допоможуть зрозуміти складний процес голосоутворення, порушень голосової функції і засоби їх запобігання. Вивченням по питанням будови голосового апарату займались багато вчених - практиків, лікарів, викладачів: А.Р. Верещагіна, Є.Н. Духовна, Л.В. Марченко[14].

Спів - складний фізіологічний процес, який поєднує в собі будову всього голосового апарату.

Голос - інструмент, яким володіти нелегко, бо це зумовлено тим, що співацький голос пов'язує боротьбу багатьох органів людського організму, які діють одночасно та взаємопов'язано і керуються та контролюються УНС.

Голосовий апарат - сукупність органів, які беруть участь в утворенні співацького голосу і діють взаємов'зязано і одночасно [14, 32].

Будова голосового апарату. Усі органи, які беруть участь у голосоутворенні, у сукупності утворюють так званий голосовий апарат:

- ротова і носова порожнини;

- глотка;

- гортань з голосовими складками;

- трахея;

- бронхи;

- легені,

- грудна клітка з дихальними м'язами та діафрагмою,

- м'язи черевної порожнини.

У голосоутворенні бере участь і нервова система: відповідні нервові центри в головному мозку з рухливими і чутливими нервами, які об'єднують ці центри з усіма вокальними органами. З мозку по рухливих нервах до цих органів ідуть накази (еферентний зв'язок), а по чутливих нервах надходять відомості про стан працюючих органів (аферентний зв'язок). Органи, які беруть участь у голосоутворенні, є технічними виконавцями наказів, які надходять з (центральної нервової системи) в результаті її складної діяльності при співі. Роботу органів звукоутворення не можна розглядати без зв'язку з центральною нервовою системою, яка організовує їхні функції у єдиний цілісний співочий процес (Див. Додаток №1, малюнок №1).

Як показують фізіологічні, психологічні дослідження дітей молодшого шкільного віку, та практика вокально-педагогічної роботи А.Г. Менабені, розвиток того чи іншого органу голосоутворення супроводжується більш чіткою диференціацією роботи нервового апарату даного органу.

Виходячи з того, що у старшому шкільному віці основні голосоутворювальні системи знаходяться у стані формування, це накладає певні обмеження на акустичні можливості голосу, що має бути враховано вокальним педагогом. На думку А.Г. Менабені, виявлені закономірності, які свідчать не лише про існування взаємозв'язку та взаємозалежності рухомих систем, але й «об'єктивно показують, що коливальні рухи голосових м'язів, дихальних рухів, рухомості м'якого піднебіння-все це досягається вихованням. Залежно від педагогічних вимог до учнів відбувається або врівноваження процесів, умілий розподіл нервово-м'язових сил, або навпаки, перенапруження нервових процесів, порушення співацької функції» [20, 28-30].

Специфічність вокально - педагогічної роботи з старшими школярами полягає у тому, що організм дитини знаходиться у процесі змін. Майже всі органи та системи у цьому віці, перш ніж вони будуть здатні виконувати повністюсвої функції, проходять тривалий шлях розвитку. Складність роботи з дитячими голосами полягає в тому, що значна частина органів, які беруть участь у голосоутворенні, позбавлена паралелізму у зростанні та розвитку власних функцій. Скоріше цей процес можна охарактеризувати як стрибкоподібний, причому зміна цих стрибків протягом росту відбувається неодноразово і може набувати як інтенсивного характеру, так і послабленого. Спостерігається диспропорція у окремих органів голосового апарату, коли одні органи вже завершили свій розвиток, а інші продовжують розвиватися. «Зростання носоглотки й придаткових пазух носу в основному завершується до початку статевого дозрівання, тобто приблизно до 14 років, а всі інші органи голосоутворення завершують зростання із закінченням періоду статевого дозрівання (до 19 років). Виняток становить лише гортань, яка продовжує зростання й далі, хоча інтенсивність його стає більш слабкою» [20, 32].

Розвиток гортані відбувається паралельно з розвитком нервової системи, однак, що дуже важливо, процес цей протікає нерівномірно, а стрібкоподібно.

Розмір, положення, будова м'язів та нервове забезпечення гортані дитини молодшого шкільного віку, має певні особливості. І однією з таких особливостей є те, що гортань розташована дещо вище рівня, звичайного для дорослої людини.

Подальший розвиток усього організму і голосового апарату відбувається повільно, плавно й без стрибків. У цей період спостерігається найбільша рівномірність у розвитку нервової та м'язової систем дитини, що дозволяє вчителю поступово ускладнювати та урізноманітнювати вокальні вправи та пісенний репертуар.

Прагнучи наслідувати дорослий спів і не маючи підготовленого звукоутворюючого апарату, достатнього досвіду та уяви про вимоги до гарного співу, старші школярі часто переходять на крик, набуваючи неправильних вокальних навичок, у результаті набуття яких псують, а нерідко й зривають голоси. Особливо часто набуті дефекти зустрічалися у тих учнів, які, маючи гарні природні голосові дані, активно експлуатували їх, використовуючи складний не за віком репертуар, і, як наслідок, це впливало на характер співу, подачу звуку та ін. Непоодинокими є випадки, коли у цей період учень прагне активно використовувати грудний звук, що призводить до втрати головного звучання. Це результат неприродного форсованого звучання дитячих голосів. Ю.С. Юцевич зазначав: «У голосів, які нормально розвиваються, зміна регістрів, тобто перехід з грудного на головний, зазвичай має місце на нотах «сі-бемоль - сі», тоді як у «насадженому на груди» голосі грудні звуки тягнуться далеко за межі цього природного переходу, доходячи у деяких випадках до соль, тобто до крайніх меж діапазону» [49, 17].

При вихованні співочого голосу слід спиратися на знання анатомії та фізіології голосового аппарата, які допоможуть зрозуміти складні процеси голосоутворення, порушень голосових функцій і засоби їх запобігання.

Носова порожнина зігріває, зволожує і очищає вдихуване повітря, а також, до деякої міри, нейтралізує бактерії, шкідливі хімічні речовини. Зігрівання повітря відбувається завдяки великій кількості кровоносних судин. Сприяє цьому також і уповільнене проходження повітряного струменя. Зволоження відбувається за рахунок випаровування слизу, що виділяється слизовою оболонкою. Великі пилові частинки механічно затримуються біля входу в ніс волосинками, а дрібніші проходять углиб, осідають на стінках, обгортаються слизом, а потім вони відхаркуються або проковтуються. Дихання носом надзвичайно корисне для охорони організму людини. Важко переоцінити значення носової порожнини і в голосоутворенні. Наявність патологічних змін у носі і придаткових порожнинах негативно позначається на розвиткові співака. Останнім часом за допомогою використання електронних приладів і обчислювальних пристроїв вдалося довести, яку роль відіграє носова порожнина під час співу:

1) значно підсилюються високі обертони в області високої співочої форманти;

2) підвищується дзвінкість і політність вокальних звуків;

3) поліпшується розбірливість видобутих звуків.

У співі, так само, як і у розмовній мові, необхідна наявність як впевним так і функціональним звуком апарату. До мозку учня старшого шкільного віку по чутливих нервах поступає інформація про роботу голосових органів і одночасно через вухо вона сприймає звуки, які утворює. Учнь старшого шкільного віку співставляє їх з попередніми, помічає відмінність (або помилку) і намагається її виправити. Таким чином здійснюється координація між слухом і голос учня. Під час цього процесу утворюється і закріплюється умовно-рефлекторні зв'язки, які при багаторазовому повторенні перетворюються в динамічні стереотипи, що лежать в основі співацьких навичок. В процесі розвитку співацьких навичок учнів старшого шкільного віку взаємодія слухових і голосових органів стає наскільки тісною, що зливається в єдину функцію, на базі якої формується і співацька функція. Зв'язок міх слухом і голосом двохсторонній: не тільки голос не може формуватися без участі слуху, але й слух також не може розвиватись без участі голових органів. Слухові сприйняття здійснюються через діяльність органів голосового апарату. Слухаючи мову, музику або спів, ми про себе (а іноді і вголос) повторюємо їх і тільки після цього їх сприймаємо.

При формуванні і розвитку співацьких навичок весь час відбувається коректування роботи органів: відмічаються зайві, закріплюються потрібні рухи. Весь цей процес неможливий без знань про те, як здійснюють роботу звукоутворюючі органи, в якому стані вони знаходяться. Тому зворотні звуки і особливо ті, які є в нашій уяві у вигляді відчуттів (слухових, м'язових, резонаторних) виконують виключно важливу роль у розвитку співацьких навичок. Серед таких зв'язків ведуче місце займає вокальний слух.

Будова і функції гортані.

Орган, де відбувається звукоутворення, називається гортанню. Вона розташована по середній лінії шиї у передньому її відділі і має форму трубки, верхній отвір якої відкривається в порожнину глотки, а нижній продовжується в трахею.

Гортань виконує такі функції:

· дихальну;

· захисну;

· голосову.

Гортань має складну будову, складається з хрящів, які з'єднані між собою і оточені ззовні і з середини м'язами. Внутрішня поверхня гортані огорнена слизовою оболонкою.

Найбільший хрящ гортані - щитовидний - визначає розміри гортані. Чоловіча гортань більша, ніж жіноча. Для низьких чоловічих голосів характерна гострокутна витягнута вперед гортань, яка проступає на передній поверхні шиї у вигляді кадика, «Адамова яблука». Гортань тенорів по величині наближається до фіногої і малопомітна. Верхній отвір гортані називається входом в гортань, має овальну форму. При диханні вхід в гортань відкритий, при ковтанні гортань закривається рухливим хрящем - надгортанником.

Голосові м'язи, їх роль у звукоутворенні.

Якщо дивитись на гортань зверху, то з двох боків симетрично є по два виступи слизової оболонки, які знаходяться один над другим. Між ними є невеликі заглибини - морганієві шлуночки. Верхні виступи називається «несправжніми» голосовими складками, а нижчі - голосовими м'язами. Голосові м'язи при вдиху утворюють отвір трикутної форми, який називається голосовою щілиною. При голосоутворенні голосові м'язи змикаються, голосова щілина закривається.

Поверхня м'язів вкрита щільно еластичною тканиною перламутрового кольору.

Зв'язки - це м'язові волокна, які розташовані паралельно внутрішньому краю зв'язки і в косому напрямку. Завдяки такій будові голосові зв'язки можуть змінювати не тільки свою довжину і товщину, але й коливатися по частинах: всією шириною і довжиною, або частинами, що обумовлює багатство барв співочого голосу.

Трахея, бронхи, їх роль в голосоутворенні.

Низу гортань переходить у дихальне горло, або трахею - трубка, яка складається з хрящових, не замкнутих ззаду, кілець. Ці хрящеві пластинки з'єднані між собою і переплетені повздовжніми м'язами. За допомогою м'язів видозмінюються просвіт і довжина трахеї. Трахея переходить у бронхи, які деревовидно розгалужуються. Найдрібніші бронхи - бронхіоли закінчуються позирками, в яких відбувається газообмін. М'язи трахеї в бронхів відносять до типу гладкої мускулатури і безпосередньо нашій свідомості не підкоряються, працюють автоматично. Бронхи виконують роль клапанів, які регулюють подачу повітря з легеневої тканини під час голосоутворення. Бронхи разом з легеневими пухирцями утворюють дві легені - праву і ліву, які вміщені в герметичній порожнині, в грудній клітці.

Грудна клітка, її будова, голосоутворюючі функції.

Грудна клітка має форму зрізаного конуса. Вона спереду утворена грудною кісткою, ззаду грудним відділом хребта. Хребет зв'язаний з грудною кісткою дугоподібними ребрами. М'язи грудної клітки беруть участь у диханні. Одні приймають участь при вдиху, піднімають дуги ребер і тим самим розширюють порожнину грудної клітки. Інші м'язи опускають ребра, здійснюють видих.

Діафрагма, її роль звукоутворенні.

Основу грудної клітки утворює діафрагма, або грудинно-черевна перегородка. Це міцний, м'язовий орган, який відділяє грудну порожнину від червоної. Діафрагма утворена поперечно-смугастими м'язами. Але її рухи повністю не підпорядковані нашій свідомості. Ми можемо свідомо зробити і затримати вдих і видих, але складні рухи діафрагми при голосоутворенні здійснюються підсвідомо.

Діафрагма регулює швидкість руху повітря, підзв'язковий тиск при звукоутворенні і зміну сили звуку.

Носова порожнина.

Верхня частина надставної трубки носова порожнина, яка складається з м'яких тканин носа і костей черепа, по середній лінії розділена вертикальною носовою перегородкою на ліву і праву половини, відкриті спереду і ззаду. Задніми стволами - хаонами - носова порожнина з'єднується з глоткою (носоглоткою). В стінах носової порожнини мілкі отвори каналів, через які вона з'єднується з порожнинами, які знаходяться в кістках черепа. Ці порожнини називаються «пазухами» носа. Вони вистелені слизовою оболонкою. При її захворюванні ці порожнини можуть заповнювати гноєм або поліпозними утвореннями, що негативно відбивається на якості співочого звуку. Слизова оболонка носа багата серцево-судинами і залозами, а також ворсинками, завдяки чому повітря, яке вдихається, зігрівається, зволожується і очищується.

Ротова порожнина. Тверде і м'яке піднебіння.

Під носовою порожниною розташована ротова порожнина. Її боковими стінками є щоки, дно рота заповнює язик, передню стінку утворюють губи. Верхню стінку ротової порожнини утворює кісткова пластинка, яка відділяє ротову порожнину від носової - тверде піднебіння, яке ззаду переходить у м'яке піднебіння. Задній край м'якого піднебіння посередині має виступ - маленький язичок. М'язи, що знаходяться в товщі піднебіння при скороченні маленький язичок скорочується, якби йде в м'яке піднебіння.

Тверде і м'яке піднебіння разом з передніми зубами складає піднебінний купол. Будова, його частин впливає на якість співочого голосу. Тверде піднебіння може мати симетричні і асиметричні форми. Доведемо, що останні негативно впливають на голос.

Благотворча для звучання голосу мала протяжність м'якого піднебіння (спереду назад).

При цьому легко утворюються високі, для високих голосів, зручним і вузьким, короткий, піднебінний купол. Ця закономірність спостерігається у дітей.

Будова глотки, співочий позіх.

Ззаду ротова порожнина широким отвором - позіхом - відкривається в глотку. Зверху зів обмежений м'яким піднебінням, з боків - піднебінними дужками і знизу - коренем язика. Позіх може звужуватися і розширюватися. Звужуються він за рахунок скорочення м'язів у дужках м'якого піднебіння. При співі позіх розширюється, як говорять вокалісти - широко відкривається. Це здійснюється при підняття м'якого піднебіння і опусканні кореня язика, що спостерігається при співочому звуку.

Глотка - це м'язова трубка, до низу звужуючись середу вона переходить гортань, а ззаду в стравохід. Глотка умовно розділяється над три частини: верхня - носоглотка, середня - ротоглотка, і нижня - гортаноглотка. У глотці є окремі скупчення лімфатичної тканини, які утворюють мигдалики. Найбільш знаючі з них: глоточна мигдалина (яка лежить на верхній стінці глотки, на її куполі) і мигдалики, які знаходяться між передніми і задніми піднебінними дужкам. Мигдалики виконують захисну функцію: в ній затримуються мікроорганізми, які потрапляють в глотку.

Значне збільшення мигдалин зменшує порожнину глотки, негативно відбивається на утворенні співочого голосу. Стінки глотки утворені сильними м'язами, розміщені в повздовжньому і циркулярному напрямках. Завдяки їм глотка може збільшуватися або зменшуватися, звужуватись у різних її відділах (нижньому, середньому, верхньому) і тим самим багаторазово міняти свою форму і об'єм, резонаторні якості. М'язи глотки цілком підпорядковані нашій свідомості.

Процес голосоутворення.

Будь-яке тіло в стані коливання приводить в рух, частинки повітря, внаслідок чого утворюються звукові хвилі. Ці хвилі, розповсюджуючись у повітрі, сприймаються нашим вухом як звук. Так утворюються звуки у навколишньому світі. В людському організмі таким пружним тілом є голосові зв'язки. Звуки розмовної мови і співу утворюються при взаємодії коливання голосових зв'язок під дією повітря, що подається з легень при видиху.

При бажані учня старшого шкільного віку співати всі частини її голосового апарату приходять в стан готовності до виконання цієї дії. Процес співу починається з вдиху, під час якого повітря набирається через ротову порожнину, проходить через глотку, гортань, трахею, бронхи в легені. Потім під впливом нервових сигналів (імпульсів) головного мозку голосові зв'язки змикаються і відбувається закриття голосової щілини. Це співпадає з початком видиху. Зімкнуті голосові зв'язки перегороджують шлях повітря, що видихається. Повітря в підзв'язковому просторі, яке набране при видиху під дією м'язів видиху стискається і видихає підзв'язковий тиск. Стиснене повітря давить на зімкнуті голосові зв'язки, тобто приходить у взаємодію з ними. Виникає звук (коливання). Існують дві теорії звукоутворення:

· міоеластична;

· нейрохронаксична (нейромоторна).

Співоча постава.

Велике значення при співі має співацька постава, або положення корпусу та голови при співі. Від самого початку навчання співак повинен звикати до природної, невимушеної пози. Під час співу стояти треба рівно, не сутулячись, твердо опираючись на ноги; руки вільно опустити, лопатки прибрати, груди розпрямити. Точка опори корпуса повинна відчуватись у попереку, біля вигину хребців. Голову співак повинен тримати прямо перед собою, не нахиляти її набік, не піднімати вверх і не опускати вниз, щоб не здавлювати гортань. Велике значення має правильне відкриття рота. Рот розкривають плавним рухом нижньої щелепи вниз одночасно з вимовою акцентової викальної голосної.

Стан співака при співі має бути активним, а не в'ялим, апатичним. В усій його постаті повинна відчуватися внутрішня енергія, що ґрунтується на цілковитій свободі й невимушеності, на еластичності всіх м'язів.

Висновок: Виховання співацького голосу цілеспрямований процес, обумовлений роботою дихально - голосового апарату й центральної нервової системи.

1.2 Сутність та структура співацьких навичок

Значну роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані співацькі навички. Як відомо, навички - це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності. Результати досліджень, проведених науковцями, дають підставу стверджувати, що співацькі навички забезпечуються лише через відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень учнів. Внутрішні музично-слухові уявлення пов'язані з руховими і створюють настроєність у рухах, готовність до певних дій, що відповідають художньому завданню [21, 86].

До співацьких навичок зазвичай відносять співацьку поставу, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикцію й чистоту інтонування. (Додаток №2).

З метою вивчення впливу співу на обмінні процеси, вчені вирішили визначити відсотковий зміст кисню в артеріальній крові дітей під час співу протягом 20 хвилин та після 20 хвилин голосового спокою. Результати цих досліджень показали зниження вмісту кисню в артеріальної крові (від 4 до 8%), яке не відтворювалося до вихідних норм у період голосового спокою [49, 148]. А це дає підстави, незважаючи на позитивний вплив занять вокалом на фізіологічний та психічний розвиток дитини, рекомендувати вокальним педагогам розробити більш щадний режим заняття вокалом, особливо для старших школярів. Як визначив Юцкевич Ю.Є-однією з особливостей дітей молодшого шкільного віку є відносна вузькість дихальних шляхів за умов невеликої ємкості легенів, у результаті чого дихання у них буває поверхове [49, 138]. Отже, щоб не порушувати природність розвитку тієї чи іншої групи дихальних м'язів, збільшуючи активність їх роботи, ми маємо зважати на відповідність їх розвитку віку дитини.

Якщо проаналізувати навички щодо співацького дихання, які має засвоїти дитина молодшого шкільного віку, то можемо їх умовно поділити на два основних типи: - перший - вказує, куди слід брати дихання, і тут увага акцентується на поглибленні дихання та обмеженні підйому плечей; - другий - як вірно брати дихання, і тут увага звертається на «позіх» та музичну фразу. Але у досвідчених викладачів є свої вправи й методичні рекомендації щодо поступового чи паралельного відпрацювання означених навичок.

Своєчасне усвідомлення учнями старшого шкільного віку навичок співацького дихання у подальшій роботі дозволяє досягти відчутних результатів. На початковому етапі слід зосередити увагу дітей на тому, щоб брати «дихання у пояс» і не піднімати плечей. Вбирати слід невеликі порції повітря, а це відпрацьовується через підбір відповідних поспівок та творів, які не мають тривалих фраз, а отже, не потребують великих об'ємів повітря. Важливим також є вміння педагога наочно продемонструвати на собі, як потрібно вірно брати дихання.

Відчуття «позіху» дуже знайоме учню і, крім того, воно може контролюватися, що робить його надзвичайно корисним у засвоєнні співацького дихання. «Позіх» рефлекторно впливає на глибину співацького дихання, він також викликає відчуття вільного, дещо розширеного стану гортані, а також піднесене положення м'якого піднебіння, що найкращим чином приводить голосовий апарат у співацький стан. Педагоги - практики такі як: О.А. Апраксіна, Н. Добровольская, Е. Малиніна, В.П. Морозов, В.С. Попов, Г. Струве пропонують «понюхати квітку рути», аби учень відчув вірну дихальну установку. Спокійний вдих з насолодою (нібито вдихаєте аромат чарівної пахучої квітки) й затримка у насолоді аромату - це відчуття треба зафіксувати у пам'яті й використовувати його у співі [4, 14, 19, 24, 33, 42].

Вдих - це лише один із фрагментів співацького дихання, адже після нього має відбуватися невелика затримка, під час якої м'язова система повинна підготуватися до видиху. У більшості учнів старшого шкільного віку затримка відбувається сама по собі, тому у цьому випадку не слід акцентувати увагу учня на затримці й спеціально вимагати її дотримання, бо це може призвести до так званого «запирання» повітря й порушення процесу дихання. Працювати над затримкою дихання з молодшими школярами краще за все через підбір спеціальних вокальних вправ, без акцентуації уваги дитини на цей недолік. У власній практичній діяльності, для відпрацювання навичок «оперного» співу ми використовували вправи на стокатто, або на чергування стокатто і легато, яке виконувалося на одному диханні. Ці вправи допомагали дитині відчути значення і потребу затримки у співі. Якість співацького дихання визначається вмінням рівномірно, без поштовхів витрачати його у процесі співу (видиху). Тривалість видиху виробляється поступово за допомогою спеціальних вправ чи пісенного репертуару. Працюючи над співацьким диханням з учнями старшого шкільного віку, необхідно привчати їх до дотримання таких правил:

- не можна брати дихання посередині слова; - не можна набирати більше дихання, ніж потрібно для співу, тому перед тривалою фразою слід набирати більше повітря, а перед короткою - менше;

- якщо у тривалій музичній фразі відсутні паузи, де можна добрати дихання, у такому разі робиться короткий активний вдих за рахунок несуттєвого скорочення кінцевого звуку смислового речення;

Висновок: співацькі навички - це автоматизована система дій, всі компоненти якої органічно взаємопов'язані, як між собою так і з моторними, сенсорними, інтелектуальними діями, які лежать в основі співацької діяльності.

1.3 Фізичний розвиток учнів старшого шкільного віку

Старший шкільний вік (юнацький) охоплює дітей з 16 до 18 років (IX-XI класи). До цього віку відносяться і учні середніх спеціальних навчальних закладів.

Старший шкільний вік характеризується продовженням процесу росту і розвитку, що виражається у відносно спокійному і рівномірному його протіканні в окремих органах і системах.

Одночасно завершується статеве дозрівання. У зв'язку з цим чітко проявляються статеві та індивідуальні відмінності як в будові, так і в функціях організму. У цьому віці сповільнюється ріст тіла в довжину і збільшення його розмірів в ширину, а також приріст у масі. Відмінності між юнаками та дівчатами в розмірах і формах тіла досягають максимуму. Юнаки переганяють дівчат у зростанні і масі тіла. Юнаки (в середньому) вище дівчат на 10-12 см і важче на 5-8 кг. Маса їх м'язів по відношенню до маси всього тіла більше на 13%, а маса підшкірної жирової тканини менше на 10%, ніж у дівчат. Тулуб юнаків трохи коротше, а руки і ноги довші, ніж у дівчат.

Вчені-фізіологи, психологи та педагоги відмічають, що в фізичному відношенні старшокласники наближуються до фізичного розвитку дорослих. Це період завершення і фізичного розвитку, і, загалом, становлення особистості. В учнів старшого шкільного віку закінчується статевий розвиток. Опікуючись вокальним розвитком учнів цього віку, слід зважати на те, що зростання ваги тіла стає більшим відносно збільшення росту. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліткова невпевненість рухів. Інтенсивно йде розвиток мускулатури (ріст м'язів у довжину та ширину), збільшується об'єм грудної клітини, підвищується фізична працездатність. Продовжується розвиток мозку, проходять процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відповідних функцій. Водночас не слід забувати, що під час значних тривалих навантажень у старшокласників прослідковується підвищена вразливість серцево - судинної системи.

Проаналізувавши роботи науковців Л.В. Волинської, І.С. Кона, З.В. Огороднійчук, О.В. Скрипченко, Т.Б. Тарасової, Л.Д. Столяренко та інших, ми можемо виокремити ряд характерних психолого-педагогічних особливостей учнів старшого шкільного віку.

По-перше, розвиток особистості в юності тісно пов'язаний із соціальним статусом юнаків та дівчат, з їх положенням у колективі групи, навчального закладу, тощо. В учнів юнацького віку формується самосвідомість, тобто уявлення про самого себе, самооцінка своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей та відбувається зіставлення себе з ідеалом, з'являється можливість самовиховання. У старшокласників свідомо і цілеспрямовано формуються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль, обдуманість, критичність тощо. Водночас, продуктивність зусиль молоді в ранньому юнацькому віці залежить часто від настрою. Під час даного періоду декому важко переходити від неробочого стану до праці, дехто часто лінується, відволікається. У юнаків та дівчат в цьому віці виникає перше почуття любові, дружби, відбувається істотна перебудова емоційної сфери.

По-друге, саме у старшому шкільному віці проявляється свідоме позитивне ставлення до навчання: продовжує удосконалюватися інтелектуальна сфера, розширюються розумові можливості юнаків та дівчат, пізнавальні інтереси становляться більш глибокими та стійкими, зростає концентрація уваги, збільшується обсяг пам'яті, формується абстрактно-логічне мислення. В учнів старшого шкільного віку з'являється вміння самостійно розбиратися в складних питаннях: формування власного світогляду як цілісної системи поглядів, знань, переконань, своєї життєвої філософії; створення власних теорій життя; любові; політики тощо.

По-третє, старший шкільний вік відзначається прагненням до самоствердження своєї незалежності, оригінальності, зневагою до порад старших; прагнення до самоврядування, потреба осмислити все навколишнє. Для юності характерна вікова інтровертованість, коли самотність дає можливість реалізувати здібності (музичні, художні, літературні, технічні, тощо). Отже, головною ознакою періоду ранньої юності є потреба знайти внутрішню позицію дорослої людини, придбання певного ступеня психологічної зрілості, обрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях. Все це дає можливість у цей віковий період здійснювати пошуки сенсу життя.

Ряд науковців в галузі вокальної педагогіки Є.М. Калініна, О.О. Юрко, Ю.Є. Юцевич. займалися вивченням вікових фізіологічних змін, розвитку і охорони дитячого голосу.

Вчені наголошують, що юнацький період називають післямутаційним, який охоплює час після мутаційного розвитку співацького голосу до дорослого стану, приблизно не менше двох - трьох років. Водночас у деяких учнів старшого шкільного віку в цей період ще можуть зберігатися залишкові явища мутації (неповний діапазон, фальцетне звучання головного регістру у дівчат, недостатньо сформовані верхні або нижні ноти, нерівність звучання протягом усього голосу та інше). Голоси юнаків та дівчат, пройшовши перелом, продовжують ще формуватися.

Юнацький період характеризується поступовим збільшенням діапазону й сили співацького голосу, його тембрового збагачення. У хлопців зникають хворобливі відчуття під час співу та виявляються більш-менш чіткі типологічні ознаки голосу. Вони починають користуватися новими нижніми нотами, переходячи на спів у теситурі чоловічого голосу. Діапазон тенорів, як правило, не перевищує децими, у баритонів і басів (останніх доцільно називати «підбасками» через несформованість тембрового забарвлення), голос рідко виходить за межі октави, виявляючи тен-денцію до «зсування» вниз за діапазоном, і лише пізніше з'являються ознаки типологічного розширення - у баритонів - угору, у басів - униз [7, 148]. У дівчат у цей період залежно від типу голосу (сопрано чи альт) відбувається розширення діапазону вгору або вниз таким чином, що він досягає не менше, ніж півтори октави. Темброве забарвлення повільно набуває рис дорослого голосу, рівень високої співацької форманти зростає дуже повільно.

Отже, можна зазначити, що старший шкільний вік відзначається зміцненням співацького голосу та набуттям характерних ознак повнолітньої людини (чоловіка та жінки), що сприяє подальшому успішному його розвитку.

Успішність формування та розвитку співацького голосу старшокласників значною мірою залежить від організації їх навчання та відпочинку, дотримання певних правил загальної гігієни (режиму дня, правильного раціонального харчування, співвідношення у часі харчування та співу, відвідування спортивних секцій, уникнення шкідливих впливів та звичок тощо). Загальний тонус організму залежить від режиму сну та харчування. Сон старшокласників має бути досить глибоким і тривалим (не менше 8 годин на добу). Режим харчування має бути правильним, оскільки на голос впливають кількість та якість їжі. Надмірна кількість їжі обмежує рухи діафрагми, заважаючи вільному співацькому диханню. У більшості дівчат цього віку відмічається надмірне захоплення «модними» дієтами. Суворе обмеження себе у кількості їжі призводить до погіршення загального стану організму, що значно відбивається на якості та неповноцінності розвитку вокальних здібностей учнів старшого шкільного віку. Для старшокласників, які займаються співом, дуже корисним є відвідування різних спортивних секцій, але за умов дотримання помірності у фізичних навантаженнях, щоб запобігти порушенню еластичності дихання.



2. Педагогічні умови успішності розвитку співацьких навичок учнів старших класів засобами музично-естетичної діяльності на уроках музики

2.1 Оволодіння головним елементом вокальної культури вокально - хоровою технікою - основна умова становлення співацьких навичок старших школярів на уроках музики

Аналіз психологічної літератури дозволяє стверджувати, що музичне мистецтво діє на внутрішню сутність людей (О. Леонтьєв, В. Петрушин, А. Смирнов, Б. Теплов, та ін.). Б. Теплов визначав музику як засіб спілкування між людьми, підкреслював, що музичність притаманна усім людям, що не існує здібностей, які б не розвивалися в процесі музично - естетичної діяльності [46, 451].

Вокально-хорова техніка - це органічна та суттєва частина музичної культури особистості старших школярів, яка представляє собою сукупність музичних здібностей, які ми умовно назвали специфічними компонентами, та проявів цих здібностей у вокально-хоровій діяльності на підставі загальних компонентів.

Для того щоб учень старшого шкільного віку володів вокально - хоровою технікою, потрібні наступні критерії:

– правильна співацька постава;

– правильне співацьке дихання;

– правильне співацьке звукоутворення;

– правильна співацька дикція;

– правильна співацька інтонація.

За визначенням С.У Гончаренко хоровий спів - один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей [11, 246]. Його значення різноманітне: сприяє розвиткові не лише музичних здібностей і голосу дитини, а й мислення, мовлення, розширенню словникового запасу. Викликаючи в старших школярів яскраві емоції, хоровий спів впливає на їхні естетичні і моральні почуття.

На початковому етапі розвитку співацьких навичок в учнів старшого шкільного віку доцільно також використовувати метод залучення учнів до вокально - тренувальних вправ. Навчання вокального співу базується на об'єктивні закономірності психофізіологічного розвитку учня та взаємодії таких структурних компонентів голосоутворюючої системи, як дихальні органи, гортань, артикуляційний апарат. Від діяльності цих компонентів залежить формування співацьких навичок - співацьке дихання, звукоутворення, дикція тощо.

Виходячи з цього нами був розроблений комплекс вокально-тренувальних вправ, що враховує як поки що мало розвинені вокальні дані учнів, так і завдання їх подальшого співацького розвитку. Вокальна вправа - це багаторазово повторювана, спеціально організована дія, спрямована на поліпшення якості вокального виконання. На початку уроку вокального співу ми рекомендуємо застосовувати комплекс вокально-тренувальних вправ, спрямованих на активізацію і координацію голосоутворення. До них належать:

· вправи, що справляють побічний вплив на активізацію співу (беззвучна, дихальна та артикуляційна гімнастика);

· традиційні вправи, вокалізи (фрагменти вокальних творів популярних жанрів), мелодекламація (скоромовки, літературні тексти пісень на витриманій висоті в певному діапазоні голосу) для розвитку основних співацьких навичок. Бажано спрямовувати їх на формування кращих засад вокальної манери;

· вправи на імпровізацію, що мають якомога інтенсивніше впливати на формування вокальної манери співу учнів старшого шкільного віку.

Для того, щоб застосування вправ досягло бажаного ефекту, важливо аналізувати з учнями їх дію. Так, учитель фіксує увагу учнів старшого шкільного віку учнів старшого шкільного віку шляхом пояснення та показу на тому, що необхідно зробити, яким чином утворюється той чи інший характер звучання, за чим треба уважно слідкувати під час голосоутворення тощо. Після кожної вправи вчитель обов'язково має узагальнити, наскільки правильно було виконано вправу, які були помилки і як їх виправити.

У результаті проведеної попередньої вокальної діагностики ми з'ясували, що переважна більшість учнів мають певні недоліки звукоутворення: форсування звуку або крикливий спів; «гойдання» голосу; «білий» звук, тобто «відкритий», «плаский» звук; мляве звукоутворення; неточне фальшиве інтонування (детонація та дистонація); носові звуки; затиснута нижня щелепа або в'яла пасивна опущена щелепа. Отже, виявляється необхідним метод спеціальної уваги до усунення в учнів основних недоліків звукоутворення. Крикливість руйнує природність звучання голосу, а це, в свою чергу, відбивається на його тембровій забарвленості. Основною причиною форсування звуку, або крикливого співу, в учнів є їх недостатня загальна і музична культура. Усунення в учнів «розгойдування» голосу, що породжується форсуванням звуку, досягалось ниами при використанні вправ на послідовних нотах, спочатку в межах секунди, потім квінти і нони у швидкому темпі. Поширеним недоліком у співі старшокласників є «білий звук», тобто «відкритий», «плаский» звук. Для усунення цього недоліку в учнів слід використовувати прийом - спів відкритим, водночас затемненим звуком. Тобто «округлення» звуку учнями досягається шляхом «затемнення» голосних, особливо а, є та і. У більшості випадків такий недолік, як мляее звукоутворення, усувався нами вправами на стакато. Під час виконання цих вправ не треба поновлювати вдих на кожному звуці, а лише припиняти вдих між ними з негайним повторенням того ж на легато. Ліквідація фальшивого інтонування в учнів досягається застосуванням вправ на піано та завдяки інтонаційній кореляції, яка виконується головними резонаторами без підключення грудного регістру, при цьому не допускається розслаблення м'язів, що фіксують співацьке дихання на діафрагмі. Наслідком млявої функції піднебінної завіски є носові звуки під час співу. Для запобігання цьому недоліку в учнів доцільно використовувати вправи на голосні у та і. Затиснута нижня щелепа або в 'яла пасивна опущена щелепа є одним з поширених недоліків в учнів під час співу. Усунення цього недоліку в учнів досягається завдяки використанню вправ на різноманітні склади: «ой-ой, дай-дай, ща-ща, яй-яй» тощо.

Метод засвоєння старшокласниками стильових особливостей звукоутворення, характерних для виконання популярної вокальної музики, є одним з найцікавіших методів для учнів старшого шкільного віку.

Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за висотою - стрій та співацька інтонація. Хоровий спів - це вміння інтонувати. Завдяки хоровому співу гарно розвивається музичний слух, координація між слухом і голосом з опорою на ладове почуття. Якість хорового співу залежить від уваги і вміння учнів володіти своїм голосом і навичками, від фізичного й емоційного стану співаків (Див. Додаток №3).

Співацька постава, створюючи сприятливі умови для виразного співу, забезпечує зручне положення корпусу, голови, правильне відкривання рота під час співу. Від неї залежать дихання і звукоутворення; крім того, вона дисциплінує дітей, є першою організуючою ланкою колективного співу.

Під час співу важливе значення має дихання. Уміння чи невміння дихати позначається на якості звуку, чистоті інтонування й на інших характеристиках хорового звучання. Розрізняють три види співацького дихання: грудне, діафрагматичне і грудодіафрагматичне (останнє вважають найраціональнішим). Н.А. Дашанова зазначає, що слід не акцентувати увагу учнів на диханні, а виробляти його в процесі навчання поступово, у комплексі з іншими вокальними навичками [12, 42].