Удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в дошкільних навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Хмельницька гуманітарно-педагогічниа академія

УДОСКОНАЛЕННЯ МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ У ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ СВЯТ ТА РОЗВАГ В ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Дипломна робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” за спеціальністю 6.010103 „Педагогіка і методика середньої освіти. Музика.”

ПЛАСКОНЬ СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА

Хмельницький 2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників

1.1 Музично-естетичне виховання в дошкільному навчальному закладі: сутність і зміст

1.2 Психологічні особливості старших дошкільників

1.3 Особливості підготовки та проведення свят та розваг в ДНЗ

Розділ 2. Умови вдосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в ДНЗ

2.1 Використання музично-дидактичних ігор під час проведення свят і розваг

2.2 Впровадження в навчально-виховний процес ДНЗ роботи театрального гуртка

2.3 Залучення батьків до активної участі в підготовці та проведенні свят та розваг в ДНЗ

2.4 Розширення і доповнення тематики свят і розваг в ДНЗ

Висновки

Література

Додатки

Вступ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства вагоме місце в системі освіти займає позашкільна освіта. Перебуваючи у постійному пошуку нових форм і методів виховного впливу на особистість, розуміючи потребу вдосконалення методик, зокрема музично-естетичного виховання, що використовуються в сучасній педагогічній практиці, а також приведення їх у відповідність з завданнями реформування системи освіти в Україні, заклади позашкільної освіти задовольняють потреби дітей та молоді у різних видах діяльності, відіграють значну роль у збереженні духовної єдності та спадковості поколінь, становлять підґрунтя для формування творчої особистості як основної продуктивної сили держави, стають важливою складовою національної системи освіти, а також закладають підвалини естетичного сприйняття дитиною світу. Дошкільна освіта - це первинна ланка духовно-культурного становлення та розвитку особистості. Тому питання поліпшення музично-естетичного виховання в дошкільних навчальних закладах є безумовною умовою всебічного розвитку дитини.

Музично-естетичне виховання передбачає введення дошкільнят у світ музичної культури, а також осмислення ними образів музичного мистецтва. Однією з важливих завдань музично-естетичного виховання є залучення дутей до світу прекрасного за допомогою музичного мистецтва, розвиток їх естетичних почуттів, естетичного світосприйняття.

Теорія музично-естетичного виховання дошкільників формується на основі наукових висновків Є. Фльоріної, Н. Сакуліної, Н. Вєтлугіної, Т. Комарової, В. Котляра, В. Ждан, Г. Підкурганної.

Початок третього тисячоліття характеризується увагою науковців до педагогічних технологій музично-естетичного виховання дошкільників засобами музичного мистецтва (Н.Фоломєєва, А.Шевчук). Сучасна вітчизняна система музично-естетичного виховання дошкільників відображена в “Концепції дошкільного виховання в Україні”, у Законі України “Про дошкільну освіту”, в “Базовому компоненті дошкільної освіти”, у програмах виховання дітей дошкільного віку “Малятко”, “Дитина”, “Дитина в дошкільні роки”, “Українське дошкілля”, в програмах “Створення умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання”, “Ладки” тощо.

Не зважаючи на певний накопичений досвід музично-естетичного виховання в дошкільній педагогіці означена проблема є надзвичайно актуальною сьогодні, адже в сучасному суспільстві, орієнтованому здебільшого на матеріальні цінності надзвичайно важливим є педагогічно спрямувати процес формування і розвитку музично-естетичного виховання дошкільників у правильне русло.

Актуальність даної проблеми, її значимість для педагогічної теорії та практики зумовили вибір теми дослідження: “Удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в дошкільних навчальних закладах ”.

Вивчаючи дану проблему визначили:

Об'єкт дослідження - удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників.

Предмет дослідження - педагогічні умови удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в ДНЗ.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні педагогічних умов удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в ДНЗ.

Відповідно до визначеної мети дослідження було поставлено такі завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічні джерела з питань сутності і змісту понять: музичне виховання, естетичне виховання, музично-естетичне виховання.

2. Вивчити і проаналізувати психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку.

3. Розкрити особливості організації та проведення свят та розваг в ДНЗ.

4. Визначити і обґрунтувати педагогічні умови удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в ДНЗ.

Для досягнення поставленої мети, розв'язання поставлених завдань були використані такі методи:

§ теоретичні: аналіз методичної та спеціальної літератури з проблеми дослідження, метод теоретичного аналізу на етапах визначення мети, предмету, завдань дослідження, методи узагальнення результатів дослідження, моделювання педагогічних процесів;

§ емпіричні: педагогічне спостереження та аналіз занять, бесіди, усне опитування.

Наукова новизна дослідження полягає: у розробці педагогічних умов удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в ДНЗ.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що визначені педагогічні умови удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг можуть бути використані музичними керівниками і вихователями ДНЗ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників

1.1 Музично-естетичне виховання в дошкільному навчальному закладі: сутність і зміст

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичного виховання - виховної і педагогічної діяльності, спрямованої на формування у людини здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси. Зрозуміло, що чим глибше в дошкільному дитинстві закладається художньо-естетичний фундамент, тим потужнішою буде соціокультурна віддача молодої особистості у майбутньому суспільному житті [49].

У педагогічній науці поняття музично-естетичне виховання дошкільників визначається як розвиток здібностей сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті та мистецтві; виховання прагнення самому брати участь у перетворенні оточуючого світу за законами краси; залучення дітей до музичноЇ діяльності; розвиток музично-творчих здібностей [55, 38]. Науковці підкреслюють, що музично-естетичне виховання дошкільників спрямоване на розвиток природних нахилів дітей, їх музично-творчих здібностей, на формування музично-творчої активності. Його організація в дитячому садку має на меті забезпечення систематичного розвитку в дітей сприйняття прекрасного, музично-естетичних почуттів та уявлень, формування основ музично-естетичного смаку. Цьому сприяють усі види мистецтва, природа й побутові умови виховання дітей, здатні викликати безпосередній музично-емоційний відгук, радість, хвилювання.

Виховання дошкільників засобами музичного мистецтва в педагогічній науці називають “музичним вихованням”. Важливим є завдання навчити дітей основ музичних знань, практичних умінь, виховати потреби та звички в міру своїх сил вносити елементи прекрасного в навколишнє середовище, у відношення з навколишнім світом. Для виконання цих завдань вихователь повинен не лише вміти організовувати музично-практичну діяльність (музичну, театралізовану, музично-імпровізаційну тощо), володіти інноваційними технологіями, що розвивають творчі нахили та здібності дітей, формують їх музично-творчу індивідуальність, а й самому бути зразком музично-естетичної вихованості, показником чого є музично-естетична культура.

Музично-естетична культура - це результат активного музично-творчого засвоєння особистістю культурного спадку суспільства; своєрідний сплав особистісних якостей, що утворюють складну динамічну структуру, яка постійно змінюється в результаті взаємодії особистості з прекрасним, а також взаємовпливу особистостей [36, 7]. Це дуже тонкий, невимушений засіб формування людяності в людині. Основними компонентами музично- естетичної культури є музично-естетична свідомість (музичне сприймання, музичні знання, судження, оцінка, ідеал); музично-естетичні потреби й відношення (мотиви, музичні інтереси, музичні смаки, почуття); музично-естетичні навички, уміння, музично-творчі здібності особистості.

Як свідчить аналіз наукових досліджень, у різні періоди розвитку суспільного дошкільного виховання проблема музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку була актуальною, адже дошкільний вік дуже сприятливий для цього [36, 6].

Зазначимо, що до 50-х років ХХ ст. розробка питань музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку здійснювалася в річищі проблеми музичного виховання й була пов'язана з іменами Є.Фльоріної, Н.Сакуліної, О.Усової. У низці теоретичних та експериментальних робіт вони обґрунтували значення музичного виховання дітей на матеріалі музичних засобів, показали своєрідність музично-естетичного розвитку, визначили місце різних засобів музично-естетичного виховання та їх взаємозв'язок.

Теорія музично-естетичного виховання дошкільників формувалася також під впливом наукових досліджень психологів (Л. Виготський, Б. Теплов, О. Запорожець), у працях яких обґрунтовано психологічні основи музично-естетичного розвитку дитини. Особливостям сприймання дітьми дошкільного віку музичної літератури та розробці методів використання музичних творів у роботі з дошкільниками були присвячені наукові праці багатьох дослідників. Загалом система музично-естетичного виховання в дитячому садку сформувалася на початку 70-х років і знайшла своє відображення в “Програмі виховання в дитячому садку”, підготовленій колективом науковців під керівництвом Н.Вєтлугіної. Визнаним науковим центром дослідження проблем дошкільного виховання став Науково-дослідний інститут АПН СРСР, де розроблялися, зокрема, питання музичного виховання дошкільників в музичній діяльності, самостійній художній діяльності; вивчалися й обґрунтовувалися зв'язки між художнім та музично-естетичним вихованням [11, 30].

На початку 90-х років теорія музично-естетичного виховання дошкільників збагачується результатами наукових досліджень, здійснених В. Котляром, В. Ждан, Н. Кириченко, Г. Підкурганною, С. Науменко, Л. Шульгою, В. Захаровою, Л. Макаренко, О. Трусовою, О. Дроновою, В. Пабат та іншими. Помітною в цей час стає тенденція до оновлення змісту музично-естетичного виховання в дитячому садку. Поступово усувалися заборони на власну позицію, погляди та підходи. В організації музично-творчої діяльності заявили про себе вітчизняні авторські школи (В. Котляр, Л. Шульга), запроваджувалися й різноманітні технології. Проблема активізації дитячої музичної творчості, розвитку природних обдарувань і музично-творчих здібностей дошкільників стала предметом дискусії науковців. Йдеться про два напрямки музично-естетичного розвитку дошкільників засобами музично-практичної діяльності: до творчості через навчання (В. Котляр, В. Ждан, Н. Кириченко, В. Захарова, Г. Підкурганна тощо) й до творчості - через музичні емоції, почуття, через формування в дитини музично-естетичного ставлення до довкілля (Л. Шульга, С. Науменко, О. Трусова, О. Дронова та інші). [11, 4-20; 36, 3-6].

Естетичне виховання -- складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини, це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується усіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів. Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

У процесі естетичного виховання важливо навчити дітей розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного, тому потрібно, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання естетичного виховання -- створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери дітей . Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва. Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Виняткову роль в естетичному вихованні дошкільників відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На заняттях із цих предметів діти не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності.

Музичне виховання дуже тісно взаємопов'язане з іншими формами духовного виховання і становить базову основу естетичного розвитку дитини. У процесі зростання дитячого організму формуються поняття малечі, котрі з часом стануть естетичними поглядами майбутньої особистості. На все це невпинно впливає і та звукова атмосфера, у якій починає розвиватися дитина [33]. “Музика є самим чудодійним, самим тонким засобом залучення до добра, краси, людяності… Як гімнастика випрямляє тіло, так музика випрямляє душу людини” - писав про музику В.А.Сухомлинський [4, 54].

В яких напрямах будується музично-естетичне виховання? Більшість педагогів світу прийняли концепцію, яка була запропонована ведучими педагогами-музикантами, такими, як М. Лисенко, К. Квітка, К. Стеценко, і базується на двох постулатах: класичній музиці - світової скарбниці та традиційній автентичній фольклорній спадщині. Не тільки вони, але й такі педагоги, як В. Сухомлинський, С. Русова, К. Ушинський вважали, що кожний народ повинен починати музичне виховання майбутньої генерації з народної музики. Через малі музичні форми, ігровий фольклор треба поступово прийти до всесвітньої спадщини. В основі музичного виховання мають бути цінні, вагомі музичні взірці, бо саме вони формуватимуть майбутні смаки індивідуальності [33].

В основі методики естетичного виховання лежить спільна діяльність педагога і дитини, розвиток в неї творчих здібностей, здатності до сприйняття художніх цінностей, до продуктивної діяльності, усвідомленого ставлення до соціального, природного, предметного середовища. Методи естетичного виховання дуже різноманітні. Вони залежать від багатьох умов: обсягу і якості художньої інформації, форм організації та видів діяльності, віку дитини.

Якщо, залучаючи молодших дітей до прекрасного, вихователь звертає його увагу на те, які листя восени, як добре, якщо в кімнаті порядок, чистота, то перед старшими вихованцями ставиться інше завдання - посильного, але активного “перетворення” навколишнього світу під керівництвом дорослого. Вони повинні не тільки спостерігати і оцінювати, але вміти оформити куточок для ігор, зробити гербарій і т. д. Таким чином, на практиці застосовуються методи формування спостережливості, самостійних дій, планування своєї діяльності та реалізації “задуму”. Залежно від віку, рівня підготовленості, зростання індивідуальних запитів і прагнень дітей методи ускладнюються [5, 13].

Педагогічна наука і практика визначають ряд найбільш ефективних методів, що сприяють формуванню у дітей естетичних почуттів, відносин, суджень, оцінок, практичних дій: метод переконання, спрямований на розвиток естетичного сприйняття, оцінки, початкових проявів смаку; метод привчання, вправи в практичних діях, призначених для перетворення навколишнього середовища і вироблення навичок культури поведінки; метод проблемних ситуацій, що спонукають до творчих і практичних дій; метод спонукання до співпереживання, емоційно-позитивного відгуку на прекрасне, до негативного відношення до потворного в навколишньому світі [5, 13].

Емоційний відгук виникає у дитини при безпосередньому контакті з творами мистецтва, в процесі участі її в громадських святах і т. д. Метод привчання можна вважати рівною мірою як методом наочного прилучення, так і оцінювання прекрасного і спонукання, відповідно, до активних дій. Метод привчання вимагає багаторазового повторення. Він застосовується в різних умовах. Зміна ситуацій допомагає дитині користуватися засвоєними навичками, прагнути до подальшого вдосконалення. Багаторазові вправи в умовах, що змінюються дозволяють успішніше досягти необхідних результатів. Привчаючи, наприклад, до правильної співочої дикції у дитини, педагог пропонує по-різному прочитати текст: спочатку напівголосно, потім ритмічно вимовляючи слова під фортепіанний супровід чи виділяючи окремі “важкі слова” і т. д.

Щоб посилити виховуючий і розвиваючий характер навчання, слід застосовувати методи виховання (переконання, привчання), а також методи навчання, що розвивають самостійність, ініціативу, творчість. Такими методами є проблемно-пошукові. Вони називаються так тому, що вихователь пропонує дітям самим знайти способи вирішення наміченого задуму. Наприклад, дітям пропонується зобразити який-небудь персонаж із казки після її прослуховування. Це завдання вони вирішують самостійно. Можна зробити вдалий чи невдалий вибір персонажа і тим ускладнити або полегшити виконання завдання. Потрібно подумати, як краще зобразити його (виліпити з глини або намалювати), якими способами краще втілити свій задум. Таким чином, дитина вчиться думати, шукати, знаходити рішення, тобто вести пошукову діяльність. Щоб навчання мало розвиваючий характер, вихователь повинен застосовувати узагальнені способи дій, які є основою конкретних методичних прийомів. До числа таких способів відносяться: способи орієнтування у звукових, зорових відчуттях, сприйняття виразно-зображувальних засобів кожного виду мистецтва (залучення дітей до художніх творів повинно базуватися на сенсорній основі); способи залучення дітей до ідейно-емоційного змісту творів шляхом співучасті і співпереживання; (якщо дитина навчиться співпереживати - буде досягнутий необхідний морально-естетичний ефект); способи цілісного і аналітичного підходу до художніх явищ (діти, як правило, сприймають твір безпосередньо і цілісно, однак набуття навичок розрізняти виражальні засоби по контрасту або схожості дозволить їм при подальших зустрічах з твором сприйняти його повніше і глибше); способи орієнтування в самостійних діях у процесі сприйняття, виконавства і продуктивній творчості [5, 15].

У дошкільному дитинстві широко застосовуються ігрові методичні прийоми. Дитина успішніше засвоює різноманітну діяльність, якщо вихователь створює ігрові ситуації, якщо художній матеріал представлений у захоплюючій формі, якщо між дітьми виникають ігрові змагання. Окремі методи носять суперечливий характер, але прийоми, їх складові, як би доповняють один одного. Ось деякі з них: слово вихователя (пояснення, вказівки) та наочні методи, які полягають у демонстрації творів мистецтва, показі прийомів виконання; прийоми розвитку свідомого ставлення, вміння аналізувати, порівнювати й прийоми, які спонукають до емоційних переживань; показ дій, яким треба точно слідувати, і прийоми, що формують способи самостійних дій; прийоми, спрямовані на вправляння, тренування в навичках, і творчі завдання, які передбачають оригінальність, своєрідність виконання, вигадку, варіативність [54, 19].

Для того щоб правильно організувати роботу з естетичного виховання, доцільно намітити його приблизний зміст, визначити конкретні вимоги, що відповідають загальним завданням виховання, для дітей кожної вікової групи. Це дозволить уникнути випадковостей, стихійності, однобічності у відборі засобів і методів естетичного виховання, допоможе педагогам-практикам планувати роботу, розташовувати матеріал у певній послідовності, бачити її кінцеві цілі. Програма естетичного виховання спрямована на формування сприйняття, уяви, пам'яті і на розвиток інтересів, почуттів, схильностей і здібностей, які сприяють виникненню активного ставлення до життя.

Для того щоб навчитися розуміти прекрасне в мистецтві і житті, необхідно пройти довгий, шлях накопичення елементарних естетичних вражень, зорових і слухових відчуттів, необхідно певний розвиток емоційних і пізнавальних процесів. Розвиваючи розвиток естетичних почуттів у дітей, слід мати на увазі єдність змісту і форми об'єктів, що викликають естетичну емоцію. Жодна форма, як би вона не була виражена (звуки, барви, рухи), не викличе справжнього естетичного переживання сама по собі, не будучи носієм певного змісту, так само, як і зміст, не будучи втілений у художню форму, не може викликати естетичної реакції. Б. М. Теплов вважає, що художній твір перед дитиною виступає як естетичний об'єкт тоді, коли він осмислюється, стає зрозумілим для неї [28, 12].

Важливим чинником у розвитку музично-естетичного виховання дітей є розуміння ними краси у природі і мистецтві та здатність до судження про красу. Якщо у цьому судженні виявляється розуміння розуміння дитиною гармонії у властивостях сприйманого об'єкта, то воно, це судження про красу, може посилити внутрішнє переживання, сприяючи таким чином формування естетичних почуттів. Дослідження естетичних висловлювань і суджень дітей показали, що старші дошкільники можуть вже послідовно розповісти про свої спостереження і враження, зробити деякі узагальнення [28, 13].

Слід сказати, що було б неправильним стверджувати, нібито дітям дошкільного віку властиві зрілі естетичні почуття. Але так само не можна заперечувати і наявність їх у цьому віці. Хоч естетичні почуття дітей починають виявлятися доси ть рано, зрілими вони стають лише в результаті тривалого і складного процесу естетичного виховання.

Одним з перших кроків в естетичному вихованні є активізація емоційного тону, що супроводить відчуття. При цьому потрібно добирати такі об'єкти, які б викликали не тільки яскраві відчуття, а й позитивний емоційний акомпанемент, радісне здивування. Саме в цьому виявляється перший естетичний відгук дитини на красу, її відчуття і сприймання [28, 14].

Здійснюючи музично-естетичне виховання, потрібно поступово формувати їхні естетичні уявлення. Без цього не може розвинутися художній смак, який є основною ознакою естетичної культури людини. Слід повсякденно удосконалювати методи естетичного виховання. Корисно, наприклад, створювати ситуації, в яких дитина відчувала б потребу відрізняти красиве від некрасивого, і виявляти це в своїх естетичних судженнях. Це сприятиме вихованню естетичних почуттів не пасивно-споглядально, а активно, по-дійовому. Навчити дітей бачити красу й переживати її - головне і їхньому вихованні. Створюючи пісню, граючись в гру тощо, діти додають щось своє, змінюють те, що запропонували інші, вдосконалюють, виявляючи при цьому своє розуміння краси. Практика такої колективної творчості показує, що діти на основі своєї спостережливості не тільки виявляють художній смак, а й формують його.

Завдання музично-естетичного виховання полягає не лише в тому, щоб навчити дитину сприймати красу і переживати її, а й у тому, щоб естетичні враження викликали в неї дійове ставлення до дійсності, прагнення за законами краси перетворювати дійсність. Коли дитина виховується на кращих зразках мистецтва, вона буде переносити своє естетичне відчуття на природу, працю, побут, у свої стосунки з навколишньою дійсністю.

Розваги в дитячому саду проводяться з метою потішити дітей, внести радість а повсякденне життя. Заняття, ігри, посильна праця складають звичайну програму кожного дня. Розваги стають радісною подією для дитини, сприяють прояву в неї позитивних емоцій, піднімають настрій. Викликаючи радісні емоції, закріплюючи знання дітей про навколишній світ, розваги в той же час розвивають мову дітей, естетичний смак, сприяють прояву творчої ініціативи, становленню особистості дитини, формуванню у неї моральних уявлень (позитивне ставлення до прояву доброти, осуд грубості, егоїзму, байдужості, співпереживання, дбайливе ставлення один до другугого).

Основним постачальником естетичних емоцій людині виступає мистецтво. “Естетичні емоції -- суть розумні емоції”, -- за Л. Виготським. Виходячи з визнання особливої цінності видів мистецької діяльності у забезпеченні змістовного компоненту свят, кожен фрагмент, кожен компонент організованого дитячого свята потрібно проектувати як естетичне явище й оцінювати результати за категоріями естетики. Така творча діяльність не лише викликає естетичні почуття, а й забезпечує формування естетичного смаку.

Організоване дитяче свято забезпечить у художньо-естетичній творчій сфері розвиток умінь:

* реагувати на прояви естетичного в мистецтві та житті;

* розуміти засоби художньої виразності різних видів мистецтва (музичного, співочого, театрального, естрадно-спортивного тощо);

* залучати набуті засоби художньої виразності у самостійній діяльності, створюючи переконливі художні образи;

* проявляти ініціативу, творчість в отриманні насолоди від участі у формах і видах діяльності певного святкового заходу [61, 28-29].

Отже, підсумовуючи сказане, робимо висновок, що музично-естетичне виховання дошкільників - це розвиток здібностей сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті та мистецтві; виховання прагнення самому брати участь у перетворенні оточуючого світу за законами краси; залучення дітей до музичноЇ діяльності; розвиток музично-творчих здібностей. Основну роль в здійсненні музично-естетичного виховання відіграє мистецтво, зокрема музичне. Музичне виховання дуже тісно взаємопов'язане з іншими формами духовного виховання і становить базову основу естетичного розвитку дитини.

1.2 Психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку

,,Дошкільний вік,- йдеться у законі Украйни про дошкільну освіту, - базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення дитини'' [14]. Характерною особливістю даного вікового періоду є те, що він забезпечує загальний розвиток дитини, який є підґрунтям для набуття нею в подальшому спеціальних знань, умінь, навичок, формування стійких особистісних якостей. Тому одним із принципів дошкільної освіти є особистісно орієнтований підхід до розвитку дитини з урахуванням цілісної характеристики індивідуальності кожного вихованця, що вимагає індивідуального підходу до його зростання. В наслідок чого потреба педагога в психологічних знаннях, знаннях індивідуальних особливостей психолого-педагогічних закономірностей становлення особистості дитини та колективу зумовлена самою сутністю виховання. Знання психологічних особливостей дітей дошкільного віку допомагають точніше визначити та врахувати завдання та цілі виховної роботи, зорієнтуватися у її результатах.

З багатьох причин розвиток дітей відбувається по-різному, тому особистість кожної дитини поряд із загальним, типовим для дітей дошкільного віку має і своє, індивідуальне, що і вимагає у багатьох випадках індивідуальних виховних впливів. Тому необхідно знати, які якості властиві дитині на певному етапі розвитку, що вона може, як вона змінюється, чого набуває з віком. Тоді педагог може зрозуміти, звідки у дитини з'являються нові риси або якості. І виходячи з цього вирішувати конкретні завдання [4; 44].

За даними досліджень багатьох психологів (Л.Виготський, Д.Ельконін, Б.Теплов), встановлено, що для розвитку окремих психологічних процесів дитини найбільш сприятливими виступають окремі вікові періоди, які отримали назву сензитивних періодів . Термін ,,сензитивний період'' використовується для позначення відрізка часу, в який певний набір стимулів виявляє найбільший вплив на розвиток функції, ніж до і після [4; 45].

Про сензитивні періоди Л.С.Виготський писав: ,,У цей період певні фактори мають чутливий вплив на весь хід розвитку, викликаючи у ньому ті чи інші глибокі зміни. У інші періоди ті ж самі умови можуть виявитися нейтральними або навіть мати зворотній вплив на хід розвитку. Сензитивні періоди співпадають повністю з тим, що ми називали оптимальними термінами навчання'' [15; 197].

Розглянемо до чого переважно є сензитивним дошкільний вік. У дошкільні роки особливо яскраво виявляються специфічні вікові особливості, які сприяють психічному розвитку. Такими є прагнення дитини до мовленнєвого спілкування, засвоєння мовлення; схильність до ігрової діяльності; потяг до образної і емоційно-забарвленої уяви; безпосередня допитливість; у багатьох дітей - схильність до малювання, конструювання [8].

Cензитивні періоди привертають увагу до вікових змін як необхідних передумов розвитку. Особливо слід відзначити, що від ступеня вираженості того чи іншого сензитивного періоду, а також від відмінностей у темпі і ритмі вікових змін багато у чому залежить становлення індивідуально психологічних відмінностей. Головне значення сензитивних періодів полягає у тому, що вони виявляють якісну своєрідність окремих етапів вікового розвитку і свідчать про великі потенції дитинства.

Педагогічні дослідження свідчать, що максимальний ефект у реалізації великих можливостей дитини досягається у тому випадку, коли використовувані методи і форми виховання ґрунтуються на врахуванні психофізіологічних особливостей даного періоду.

Протягом старшого дошкільного віку істотно розширюється коло людей, з якими спілкується дитина. Предметом її уваги все більше стає світ соціальних відносин дорослих людей, в який дитина намагається увійти. Центром для неї та її щоденного буття є дорослий як носій суспільних функцій та вимог [3; 191].

Прагнення дошкільника стати дорослим, наслідувати його соціальні функції не може мати реального втілення, тому виникає сюжетно-рольова гра - провідна діяльність дошкільного віку. Головним змістом сюжетно-рольової гри виступає моделювання міжособистісних взаємовідносин дорослих людей [12; 37].

Під впливом ігрової діяльності відбуваються найвагоміші зміни особистості дошкільників. Самостійне використання отриманого досвіту в нових ігрових ситуаціях забезпечує дитині можливість відбору потенційно успішних форм поведінки, які, очевидно, утворюють основу для формування майбутніх стратегій досягнення успіху в різних життєвих ситуаціях. Як зазначає О.М. Леонтьєв, успішне оволодіння грою створює передумови для виникнення продуктивних видів діяльності, які в свою чергу, стимулюють розвиток творчості дитини [16; 55] .

Продуктивна діяльність забезпечує дошкільникам отримати матеріальний результат, відмінний від таких же результатів ровесників, забезпечує індивідуальний характер діяльності та створює умови для реалізації суб^,єктності дитини. Прагнучи отримати визнання, діти вдаються до видозміни засвоєного раніше досвіду діяльності, починаючи діяти творчо [16; 55].

Як відзначають М.І. Лісіна, А.Т. Рузська, О.О. Смірнова, дітям цього віку властива особлива манера поведінки, в якій яскраво виявляються схильність до конкуренції й змагання. Це вказує на те, що у змісті потреби у спілкуванні з ровесником на другому місці, після прагнення до співдії знаходиться такий компонент, як бажання поваги і визнання [12; 52].

Дошкільний вік розглядається дослідниками як початковий етап у розвитку більшості особистісних утворень, в тому числі самосвідомості та рефлексії - здатності дитини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви, думки, співвідносити з оцінюванням інших авторитетних для дитини осіб. Усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкриття для себе своїх переживань - все це складає початкову форму усвідомлення дитиною себе, виникнення до кінця дошкільного віку “особистісної свідомості” (Д.Б. Ельконін). Знання дитини значно розширюються, систематизуються, набувають особистісного змісту. Це дає підстави говорити про закладання у дошкільника основ світогляду. Важливими новоутвореннями особистості виступають перші моральні інстанції, супідрядність мотивів (Л.І. Ботович, О.М. Леонтьєв), формується диференційована самооцінка.

Протягом дошкільного віку дитина проникає у сутність людської діяльності, переходить від її зовнішніх ознак та атрибутів до глибинного смислу й значення. Центральне новоутворення особистості дошкільника полягає у тому, що відбувається перебудова внутрішньої позиції дошкільника, яка підготовлює його до вступу в школу. Поступово дошкільник розуміє, що гра - це лише імітація дорослого життя, зростає незадоволеність своєю позицією.

Л.С. Виготський вважав, що дошкільний вік є найважливішим періодом для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості. Для розвитку уяви і творчості дитині необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їх експериментування, пошукові дії, оригінальність рішень, вихід за межі зразка. У старшому дошкільному віці розширюються образи уяви, зростає їх чіткість, яскравість. Вони тісно переплітаються з особистісними новоутвореннями дитини, на основі чого виникають перші мрії про своє майбутнє, про майбутнє всіх людей. Вони ситуативні, нестійкі, зумовлені подіями, що викликали у дітей емоційний відгук [12; 186].

За допомогою уяви дитина прагне до відтворення того, що вразило, до пригадування того, що сподобалось, тобто до конструювання широкої сфери своїх відносин з дійсністю. Орієнтація дитини на творче освоєння дійсності спонукає до осмислення того, що її оточує, але знань в дитини ще замало. На допомогу приходить уява, яка доповнює відсутні знання, дозволяє на доступному рівні дитині осмислити події, взаємозв'язки між ними. Уява служить для об'єднання розрізнених вражень, створюючи цілісну картину світу. Як зауважує З.Н. Новлянська, “Світ дитини - світ непізнаного і невизначеного порівняно із нашим. Потік інформації настільки великий та різноманітний, а мислення дитини ще таке недосконале, що адекватна переробка цієї інформації неможлива. Дитина повинна протиставити потоку інформації засіб, що дозволяє пере комбінувати вихідний матеріал і, таким чином, збільшити обсяг сприйманої інформації”. Таку ситуацію дитина компенсує уявою [12; 187].

Отже:

- потреба дошкільника увійти у світ дорослих зумовлює засвоєння ним позаситуативно-пізнавальної та позаситуативно-особистісної форм спілкування з дорослим, а також оволодіння широким колом видів діяльності - сюжетно-рольовою грою, продуктивною, трудовою, побутовою;

- пізнавальні процеси дитини набувають довільного характеру, інтелектуалізуються;

- уява також набуває довільного характеру, передбачаючи створення задуму, використання прийомів побудови образів уяви, відзначається реалізмом та синкретизмом;

- важливими новоутвореннями особистості виступають моральні інстанції, супідрядність мотивів, диференційована самооцінка, усвідомлення свого місця в системі суспільних відносин.

1.3 Особливості підготовки та проведення свят та розваг в ДНЗ

Враження дитинства вкарбовуються і залишаються в пам'яті людини на все життя. їхні яскравість і багатство зігріватимуть душу людини ще довгі роки по тому, а, можливо, й усе наступне життя.

У загальний потік радісних настроїв і незабутніх емоцій дитинства свої особливі відчуття і переживання вносять свята. Вислів “без свят не буває дитинства” давно вже став афоризмом. Свято -- це радість спілкування, радість розкріпачення і самовираження, радість творчості й співтворчості, радість взаємодії і взаємозбагачення.

Свято -- важлива частина життя дитини. Воно завжди бажане, очікуване, радісна подія, що привертає увагу дитини насамперед широкими можливостями самореалізації в різних видах діяльності. Свято духовно й культурно збагачує маленьку особистість, сприяє її успішній соціалізації, широко і щиро відкриває їй особливості й традиції рідного та інших народів, наочно і зрозуміло показує культурні цінності сучасного світу людей, розширює знання дитини про саму себе і про навколишній світ. Свято спонукає дітей до тотальної творчості, готує їх до повноцінної продуктивної і творчої діяльності, стає найефективнішим середовищем для самоактуалізації та отримання творчих результатів, несучи задоволення і переповнюючи їхні душі радістю і позитивними емоціями [54, 19].

Свято в дитячому садку допомагає вирішувати численні завдання розвитку, виховання і навчання, адже є прекрасною можливістю для усвідомлення дитиною культурного досвіду людства та його найвищих моральних і культурних цінностей, для формування різних компетенцій, компетентностей і творчої самореалізації в різних діяльностях, для яскравого і незабутнього підбиття підсумків оволодіння певними культурними цінностями [54, 20].

Свято в сучасному навчально-виховному закладі -- це не лише розважальний захід, а й велика, копітка робота з виховання дітей. Воно розглядається як соціально-педагогічне явище, що має значний психолого-педагогічний потенціал дії та чинить системний вплив на особистість дитини. Ведучу роль у процесі організації і проведення свят та розваг відіграє музика. “Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, - зазначав В.О. Сухомлинський. - Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури” [46].

Кожне дитяче свято покликане і спроможне виконати систему психолого-педагогічних завдань, серед яких виокремлюємо такі:

* закріпити і ствердити сформовані морально-етичні переконання, ціннісні орієнтири та установки дитини;

* підвищити рівень самосвідомості, самозначущості дитини за рахунок реалізації виконавських та імпровізаційно-творчих здібностей дітей і отримання позитивної оцінки за її результати;

* поглибити і розширити обізнаність дітей про явища дійсності (їх систему, компоненти, взаємозалежності елементів, причинно-наслідкових зв'язків тощо);

* удосконалити художньо-естетичні здібності дитини шляхом поліпшення певних технічно-практичних показників внаслідок високої вмотивованості на свято та багаторазового закріплення опанованого матеріалу в репетиційному режимі;

* встановити нові орієнтири у процесі пізнання світу та його явищ;

* удосконалити систему (відкоригувати) формування інтелектуальної та діяльнісно-практичної компетентностей дітей (див. схему 1) [61, 26].

Схема 1 Психолого-педагогічні завдання сучасного дитячого свята

.

Організуючим і надихаючим вектором прекрасного у дитячому святі можуть бути:

* яскраве і змістовне оформлення святкової зали і решти приміщень і місць перебування дітей (поєднання кольорів, коректна символічність та образність, підбір відповідних віковим потребам і вимогам образних об'єктів, дизайнерський підхід до антуражу);

* святкові костюми (на противагу повсякденним) та елементи таких, зокрема для театралізації та рольових епізодів;

* художній літературний матеріал, що потребує виразного читання (вірші, казки, прислів'я, загадки, колисанки, забавлянки тощо), зокрема слова від автора або ведучого свята;

* музичний матеріал, у прямому використанні (пісні, танці), побічному (стимулювання), супроводжувального (музичний фон, певні ритмоформули, музичні позивні, рефрени) або окремі звуки чи короткі комбінації таких, наприклад, як звуки уваги, коди, акордові відбивки після завершення номера чи між ними);

* ігровий матеріал та матеріал для творчості разом з методичним інструментарієм (ігровий реквізит, призи та заохочення).

Все це сприятиме розвитку у дітей почуття прекрасного, піднесеного, адже дитина відображатиме реальну дійсність, єдність і протилежність змісту і форми насамперед емоційно, шляхом створення художніх образів, а вже потім раціонально, за допомогою узагальнень і понять [61, 30].

Дитячі свята організовуються на засадах класичної теорії драматургії. Теорія драматургії заснована на законах, що вражають своєю математичною точністю і красою, основним з яких є закон гармонічної єдності (компоненті, частин тощо) [18, 35].

Дитяче свято, як і будь-який інший витвір мистецтва, повинно бути цільним художнім образом. Завдяки вибудованій композиції, дитячі свята сприйматимуться як єдиний живий організм, що не може бути позбавлений будь-якого зі своїх компонентів [18, 35]. Організатор дитячого свята у навчальному закладі поєднує в собі функції драматурга (сценариста) і режисера (постановника).

Процес реалізації свят як одного з основних компонентів базового стандарту дошкільної освіти покладено на музичного керівника. Музичний керівник у дошкільному навчальному закладі виконує і музично-естетичні, і культурно-дозвільні функції, забезпечуючи поліфонічні зв'язки між підсистемами “вихователі”, “діти”, “батьки”.

Побудова сучасного дитячого свята потребує виявлення сутнісних особливостей структури масового дійства, достеменне дотримання організаційних та системоутворюючих компонентів, які уможливить педагогічне врегулювання святкової поведінки людини. Реалізовані в такій поведінці психофізіологічні та соціальні потреби і культурні запити представників аудиторії мають знайти втілення у драматургії та режисурі масових дитячих свят [62, 78].

Експонуюче (від гр. exposition -- виклад, опис) повідомлення (дещо, що наближає, прилучає нас до значущої події) -- важлива частина дитячого свята. Це передуючий безпосередньо святу етап, який можна назвати етапом формування свята-- кристалізації ідеї, очікування його у певних підготовчих діях, передчуття його настрою [62, 79].

Другу фазу етапу формування свята складають такі дії: вмотивування на ^: свято, одягання святкових костюмів, створення позитивного настрою на свято, привітання зі святом, зустріч з гостями тощо [62, 79].

У цілому, експонуюче повідомлення можна охарактеризувати так: це є усе те, що учасники свята можуть побачити, почути або відчути безпосередньо до початку святкової вистави [61, 56].

Важливим моментом в створенні передсвяткового настрою є музика. Найважливішими показниками використаної перед початком дійства музики є: темп (швидкість повторення сильних долей такту), гучність (поріг екологічного сприйняття музики дошкільниками складає 65-67 дБ, в порівнянні з дорослими -- 120 дБ, отже, на даному етапі свята бажане використання гучності у межах приблизно однієї третини від можливої, не треба пригнічувати дитину гучним звукам!), характер виконання (м'яко і плавно, бадьоро й енергійно і т. п.). Цінною рекомендацією щодо використання музики до початку свята є залучення творів інструментальної музики. Музика з текстом є програмою, тобто завдає мозку певну програму розкодування, її розкриття. Отож, можна легко відволіктися від генеральної ідеї чи теми конкретного свята і його початкових образів [61, 57].

Сучасним підходом в організації передсвяткової фази свята є використання ароматів, світлових композицій тощо. Підключення відповідних систем сприйняття учасників свята значно розширить палітру активізованих каналів, а значить забезпечить тотальне сприймання ідеї й теми святкової програми).

Експозиція (від гр. exposition -- виклад, опис) має важливе місце і в театральній виставі і в дитячому святі, бо в цій частині свята потрібно буде показувати, демонструвати, виставляти найголовніші чинники драматургії.

Експозиція дитячого свята (зав'язка свята) передбачає, по- перше, знайомство ведучих і гостей свята; по-друге, презентація провідної ідеї,теми свята, основних діючих (конкуруючих) сил; по-третє, момент зав'язки дійства, тобто, момент (етап) народження і показу головного інтригуючого конфлікту (паралелі) чи генерального напряму розгортання подій свята [59, 72].

Конфлікт у дитячому святі -- це зіткнення або протиборство двох (найчастіше протилежних або далеких) за векторами етичної спрямованості сил. Конфлікт у святі може бути підмінений акцентуванням уваги на певній важливій цінності, і тоді такий конфлікт виглядає як мікрокульмінація. Він може бути розчленований на серію мікроконфліктів (мікрокульмінацій), моменти подолання яких виступатимуть фрагментами етапів ігрової програми [61, 58].

У святковій програмі всі конфлікти мають бути обов 'язково розв 'язані. Торжество доброго, розумного, світлого повинно бути очевидним, бо орієнтує душі всіх учасників ігрового простору на позитив, радість і щастя! [61, 58].

Загальна умова розгортання драми -- просування подій за наростаючою траєкторією від зав'язки до головної кульмінації. Серед можливих варіантів розвитку святкового дійства трапляються такі: від менш зрозумілого, таємного -- до ясного й очевидного; від невідомого, прихованого, частково завуальованого -- до явного; від досить простого -- до складнішого; від серйозного -- до більш смішного; від повільнішого -- до більш динамічного; від менш яскравого персонажа пес ного табору персонажів -- до більш колоритного; від меншої кількості персонажів ігрової програми -- до більш масових [31, 42].

Раптове, несподіване введення у хід святкового дійства певної зміни (факту, інформації) спричиняє відповідну певну дію або дії, інтригуючи святкову аудиторію, викликаючи сильне емоційне і художнє хвилювання, стимулюючи інтерес до передбачення подальших подій.

Сценаристи, драматурги і режисери дитячих свят користуються низкою прийомів розвитку програми, серед яких виокремлюються: поява нових несподіваних перешкод (заборон, умов); поява нового, сильнішого (впливовішого) персонажа у тому чи іншому таборі, активніших сил з боку контрдії; прискорення частоти змін очевидних подій (ефект пружини, що скручується до головної кульмінації); зменшення часу на розгортання фрагментів свята. Наприклад, якщо в попередньому конкурсному ігровому поєдинку грали 2 хвилини, то в наступному тільки півтори чи одну і т. п. При цьому ціна результату не зменшується, а навпаки -- зростає, стає вищою; чергування різновидів ігрових завдань: заочних і реальних, ігор-двобоїв і групових, ігор командних і масових в різних комбінаціях; кожному наступному фрагменті свята залучення до співтворчості, співучасті, взаємодії все більшої кількості учасників (в ідеалі -- всіх у фіналі) [31, 43].

Кульмінація (від гр. -- вершина) -- обов'язкова, найголовніша, найважливіша, найкоротша і чи не найгучніша частина святкової програми -- її вінець і серце. Це є певна часова і дійова зона дійства, а не конкретний момент, тобто включає в себе і момент передчуття апогею (коли ситуація є найбільш напруженою), і сам апогей [61, 60].

Учасник свята має відчувати наближення кульмінації, адже драматург прагне зобразити дію як неминучу. Це здійсниться тоді, коли він захопить аудиторію, глибоко пробудивши і прогрівши її почуття. Аудиторія ж захопиться розвитком дії рівно настільки, наскільки повірйть у правдивість зображуваних подій. Учасники свята пізнають кульмінацію через призму власних очікувань, концентруючись на так званій обов'язковій сцені (неминучий результат розвитку дії). Наприклад, подіями кульмінаційної зони можуть слугувати такі дії: поява подарунків після чаклунства Діда Мрроза (за допомогою дітей); момент загального обдаровування присутніх; обвал каскаду надутих повітряних куль; урочиста поява бажаного довгоочікуваного гостя, зокрема в несподіваному амплуа; феєрверк або салют (у варіантах); несподівано приємне режисерське або сценічне розв'язання конфлікту і т. п. [61, 60].

Фінал (від лат. finis -- кінець) або розв'язка святкової програми. Головним завданням цієї частини святкової програми є фіксація і закріплення у свідомості відчутгя загальної радості й тріумфування як результат виконаних дій, прожитих подій. Розв'язка -- це парад світлих відчуттів, де підтверджується непереможність і торжество справжніх людських цінностей. Кожна дитина після святкової програми має відчувати піднесення, надзвичайне світло і легкість. Політ душі кличе до нових звершень [31,47].

Водночас, практика проведення дитячих свят показує, щорозв язка повинна бути емоційно збалансованою, з релаксуючим ефектом, тобто покликаною знизити рівень емоційного піднесення до певної норми. Справжній організатор дитячого свята не лише готує свято, а й несе відповідальність за те, що буде з учасниками святкової програми після її закінчення.

Процес виховання і системного педагогічного впливу на людей (дітей і їхніх батьків) має бути продовженим і після святкової вистави. От чому важливо, емоційно збудивши дітей, коли було потрібно, управляючи їхніми емоційними потенціалами, тепер потрібно подбати про зняття тієї порції емоцій, яка є значно вищою за норму. Інакше після закінчення “найдобрішого” свята можна стати свідком несанкціонованого виверження емоцій і дій, спрямованих на учасників святкової взаємодії і решту, що виражається у стусанах (підвищена активність-моторики). жорстких жестах (накопичена енергія шукає вивільнення) і навіть агресії стосовно інших людей [61, 62].

Як правило, фінал дитячого свята -- це завжди масовий номер. Це може бути: виконання часниками свята масової пісні (така має відрізнятися рід масової пісні у кульмінації свята повільнішим темпом і розміром 6/8, який, розгойдуючи людей, вгамовує їхні перевищені емоції); демонстрація ритмічних гучних аплодисментів; демонстрація жестів єдності (обійми з сусідами, з'єднання рук у шеренгах, покладення рук на плечі, потискання, обмін повітряними поцілунками тощо).

Отже, зіставивши усі системоутворюючі компоненти дитячого свята, етапи його розвитку (вісь X) та рівні відповідного їм емоційного збудження (вісь У: три якісних рівні в діапазоні від І до III) можна побачити поле розгортання свята (прямокутник ПОЛЕ СВЯТА) та утворити узагальнену схему побудови справжнього святкового дійегва для дітей (див. схему 2). Хвилястою лінією зображено рівень емоційного стану учасників дитячого свята на різних етапах його реалізації [61, 63].

Схема 2 Емоційний стан учасників свята на його етапах

На схемі є очевидною і відповідність часових термінів розгортання етапів святкового дійства. Проектування свята лежить за межами сектора розгортання свята -- сектор ПОЛЕ СВЯТА. Очевидно, що експозиція і фінал займають по одній четвертій частині загального часу проведеного свята. Етап же розвитку дій до кульмінаційного моменту К (фаза підходу до кульмінації є свідченням розгортання розвитку дії) займає половину всього часу свята. Пропорція частин виглядає в узагальненому вигляді такою, якою вона зображена у таблиці 1 [61, 64].