Все про ДЦП

· навчання батьків методикам або елементам індивідуальної реабілітації (Войта-терапія, Бобат-терапія, лікувальна фізкультура, логопедична та психолого-педагогічна корекція, поведінкова терапія);

· визначення (сумісно «батьки-фахівець») ефективності реабілітаційних заходів у відношенні до дитини в динаміці її розвитку (анонімне анкетування батьків);

Інтегральна індивідуальна програма реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи покликана забезпечити подальший розвиток усіх функціональних систем та їх взаємодію. Концепція «Тандем» підвищує ефективність реабілітації хворих і забезпечує їх подальшу соціальну адаптацію.

Монтессорі-терапія

Монтессорі-терапія - це лікувальна педагогіка, заснована на принципах Марії Монтессорі, яка розглядала дитину як особистість із самого народження. У цьому закладена її головна відмінність від інших систем. Дитина має можливість самостійно рухатися, розвиватися. Але якщо у якихось випадках їй необхідна допомога дорослого, він її отримує.

Основний принцип методу Монтессорі ґрунтується на спостереженні за дитиною в природних умовах і прийнятті її такою, яка вона є. М. Монтессорі відкрила одну з найважливіших відмінностей дитячого світу від дорослого - наявність так званих сенситивних періодів сприйняття світу. Цих періодів декілька, і в дорослому житті вони вже ніколи не повторюються.

Сенситивні періоди розвитку дитини - це ті періоди, коли розвивається певна ділянка мозку а отже, саме в цей час потрібно створити навколо дитини таке середовище, яке б сприяло розвитку навичок, пов'язаних з цією ділянкою.

· від 0 до 6 років відбувається розвиток мови;

· до 5,5 - сенсорний розвиток;

· с 2,5 до 6 років у дитини виникають і закріплюються соціальні навички, коли діти легко сприймають форми ввічливого або грубого поводження, які стають нормами їхнього життя;

· від 0 до 3 років - період сприйняття порядку, період активної взаємодії з дорослими.

Якщо не скористатися можливостями, що з'явилися в дітей, то вони можуть втратити інтерес до цього на все життя або повторити помилки і випадки цих періодів у найнесподіваніших і неприємних формах вже після шести років.

Дитина вчиться самостійно за допомогою спеціальних Монтессорі-материалів, у яких закладена можливість самоконтролю - коли дитина сама бачить свої помилки, і дорослому не потрібно вказувати на них. Роль учителя постає не у навчанні, а тільки у керуванні самостійною діяльністю дитини.

Діти починають займатися у групах Монтессорі зазвичай у 2,5-3,5 роки. Спочатку вони займаються в основному сенсорикою, а також з практичного життя - різного роду переливання води, пересипання піску та дрібних предметів, миття рук, посуду, прання, прасування, застібання ґудзиків, «блискавок», кнопок, соціальні навички і фізичні вправи тощо. Основною метою цих практичних вправ є розвиток дрібної і великої моторики, координації рухів, самостійності, звикання до виконання безлічі дрібних операцій у певній послідовності.

Методика Монтессорі формує в дітей широкий кругозір, внутрішню мотивацію до пізнання нового, уміння концентруватися на роботі, спостережливість і самостійність.

Нормоксична лікувальна компресія (баротерапія)

Багато хвороб успішно лікують із застосуванням баротерапії (нормоксичної лікувальної компресії), насичуючи клітини киснем і відновлюючи тканинне дихання. У такий спосіб піднімають на ноги хворих, які перенесли інсульт, важкі черепно-мозкові травми, лікують гіпертонію. Але раптом для лікарів баротерапія виявилася «золотим ключиком», що відкрив двері у царство успішної реабілітації дітей, які страждають на дитячий церебральний параліч.

Щадячий режим баротерапії з подачею кисню під невеликим тиском дозволяє відновити роботу постраждалих клітин мозку, перервати ланцюжок патологічних змін у ЦНС, зупинивши так званий запальний синдром аутоалергічної природи, нормалізувати мікроциркуляцію крові у судинах мозку та інших органів. Після сеансу баротерапії, отримавши можливість «дихати», клітини мозку здобувають надзвичайну працездатність. Прискорюється інтелектуальний розвиток, зростають фізичні можливості дитини. Логопеди і педагоги, які займаються з хворими дітьми, після сеансів баротерапії відзначають значне поліпшення інтелектуальних і мовних можливостей, поліпшення пам'яті та швидкості асоціативного мислення, істотне поліпшення дрібної моторики рук.

При цьому зменшується спастичність постраждалих м'язів, вони стають пластичнішими, здатними розслаблюватися. Після 10-15 хвилин перебування в барокамері у дітей із ДЦП значно нормалізується патологічний м'язовий тонус, зменшуються гіперкінези, збільшується обсяг рухів у всіх суглобах. Заняття лікувальною фізкультурою, які проходять після за сеансу баротерапії, переносяться дітьми набагато легше і дають відчутне поліпшення рухових функцій. Отримані результати при цьому зберігаються протягом 4-12 місяців, до наступного курсу реабілітаційної терапії.

Необхідні ліки на тлі баротерапії краще засвоюються і набагато ефективніші, навіть у малих дозах і при меншій тривалості їх прийому.

Баротерапія виявилася потужним каталізатором відновлення нервових клітин і поліпшення психомоторного розвитку дітей, хворих на ДЦП, що не поступається за ефективністю стовбурним клітинам.

Лікувальний навантажувальний костюм «Аделі» та електрична стимуляція м'язів при ходьбі

Лікувальний навантажувальний костюм є водночас м'яким ортопедичним апаратом і навантажувальним тренажером, який впливає на багаторазове посилення і корекцію пропріоцептивної імпульсації в кору та підкірку головного мозку. Це нормалізує функції ушкоджених структур мозку, які контролюють моторику.

Як ортопедичний апарат він сприяє одномоментній корекції пози тулуба і нижніх кінцівок, виведенню суглобів у максимально можливе фізіологічне положення, виконуючи функції еластичного фіксуючого каркаса. Впливає на усунення сколіотичної постанови хребта, гіперлордозу і кіфозу, патологічних згинальних установок у тазостегнових, колінних та гомілковостопних суглобах.

Як навантажувальний костюм він допомагає гасити патологічні рефлекси і дозволяє дати дозоване навантаження на необхідні м'язи, підсилюючи вплив лікувальних гімнастичних вправ. Зближаючи зі значним навантаженням суглобні поверхні, навантажуючи або розтягуючи необхідні м'язи, костюм різко підсилює фізіологічно необхідний пропріоцептивний вплив на центральну нервову систему, яка отримує потужний імпульс інформації про набуття правильної пози тулуба і кінцівок, можливості правильно стояти і ходити, робити фізичні вправи (нормалізація статики і кінетики). При цьому придушуються і практично зникають гіперкінези м'язів, включаючи гіперкінези мовної та мімічної мускулатури обличчя, різко поліпшуючи мову дитини.

Потужна пропріоцептивна імпульсація стимулює ЦНС і сприяє активації її діяльності у всіх напрямках - від розвитку психо-мовних і фізичних функцій до нормалізації судорожної активності на ЕЕГ. Однак варто пам'ятати, що при активних епілептиформних судорогах застосування костюма може викликати їхнє посилення, у зв'язку з чим протипоказано.

У результаті застосування навантажувального костюма результативність ЛФК і лікування в цілому набагато зростає, і бажаний ефект можна досягти у найкоротший термін. Діти починають самостійно пересуватися на 1-2 роки раніше, ніж при звичайному лікуванні.

Застосовувати лікувальний навантажувальний костюм потрібно з урахуванням відносних та абсолютних протипоказань, аби не було небажаних ускладнень.

Метод штучної корекції рухів за допомогою багатоканальної функціональної електричної стимуляції м'язів відповідно до природної програми рухів людини

У процесі лікування набагато підсилюється сила і функція м'язів, які стимулюються, що дозволяє швидше нормалізувати статичні та рухові порушення, а також виробити правильний малюнок ходьби.

У ході лікування відзначається купірування корінцевих болючих синдромів, відновлення об'єму рухів у хребті та кінцівках, різко збільшуються основні характеристики кроку (довжина, темп, швидкість), збільшується опорна і толчкова функція нижніх кінцівок (і верхніх при їх лікуванні), зростає електрична активність м'язів, поліпшуються тазові функції.

Метод високоефективний для хворих ДЦП і млявими парезами різної етіології, при корекції вальгусних і варусних деформацій стіп, у лікуванні сколіозів різного ступеня важкості, остеохондрозу та при грижах міжхребтових дисків (консервативне і післяопераційне ведення). Обов'язково об'єднується з ортопедичною корекцією і носінням корсетів, ортезів та апаратів.

Лікувальний ефект при використанні даного методу досягається набагато швидше.

Поступово в ході лікування хворі починають пересуватися без додаткової опори та ортопедичних апаратів. Ремісія болючих синдромів становить від 2 до 5 років.

При нефіксованих формах сколіозів у 70% випадків наявне зменшення деформації (на 55-80%!), в інших 30% - зупинене прогресування захворювання.

Максимальний ефект приносить комплексна реабілітація, що поєднує обидва перерахованих вище методи, доповнені масажем, рефлексотерапією, повноцінним ортезуванням, необхідними фізіотерапевтичними процедурами та заняттями у басейні, застосуванням строго необхідних лікарських препаратів. Педагогічна робота сімейного психолога, педагога і логопеда також необхідні.

Хірургічні методи лікування ДЦП

Одним з додаткових засобів лікування ДЦП є хірургічні методи. Найбільш розповсюдженими з них є ортопедичні втручання, спрямовані на усунення вкорочення м'язів і кісткових деформацій. Метою цих операції у дитини з потенціалом до ходьби в майбутньому є поліпшення можливостей до пересування. Для дітей у яких немає перспективи самостійної ходьби, метою оперативного втручання може бути поліпшення можливості сидіти, полегшення виконання гігієнічних функцій, а також, у ряді випадків, усунення болевих синдромів.

Найбільш розповсюдженими є операції, спрямовані на корекцію сколіозу, дислокації кульшових суглобів, подовження чи перенос сухожиль, для зниження дисбалансу спастичних м'язів, а також остеотомія з метою виправлення неправильного положення кінцівки.

В даний час вченими ще не вироблена єдина точка зору щодо оптимального часу проведення хірургічного лікування. Відповідно до існуючих рекомендацій, при вирішенні питання доцільності проведення операції необхідно враховувати ступінь зрілості нервової системи, наявність потенціалу до розвитку самостійної ходьби, а також швидкість розвитку і прогресування деформацій.

Ефективність проведення хірургічних втручань в даний час є актуальним питанням. У рамках наукової програми по оцінці ефективності різних методів лікування, яку проводить Американська академія церебральних паралічів (American Academy of Cerebral Palsy and Developmental Medicine), був проведений великий аналіз існуючих публікацій щодо застосування аддуктотомії для профілактики підвивиху кульшового суглоба при ДЦП [1]. Огляд літератури показав, що рентгенологічні поліпшення після проведення аддуктотомії при підвивихах кульшових суглобів відмічалися лише в 168 випадках з 530. Ці ж учені показали, що в даний час немає жодного достовірного дослідження, яке переконливо доводило би поліпшення якості життя пацієнтів з церебальним паралічем після проведення аддуктотомії, тобто, зменшення болевого синдрому, поліпшення гігієни тазових органів, збільшення об'єму рухів у кульшових суглобах, поліпшення сидіння і зменшення перекосу таза.

Останнім часом, поряд з використанням традиційних нейро-ортопедичних підходів, що характеризуються роботою хірурга безпосередньо на спазмованих м'язах, і сухожиллях, деформованих чи недорозвинених суглобах, останнім часом в західних країнах застосовуються методи функціональної нейрохірургії.

Одним з таких методів є селективна дорзальна різотомія. При цьому, після ламінектомії (розрізу дуги хребця, який дає доступ до спинного мозку) проводиться хірургічне перерізання 70-90% чутливих задніх корінців поперекового відділу (L2-S1) у місці їхнього відгалуження від спинного мозку. У деяких пацієнтів з ДЦП це втручання допомагає знизити спастику м'язів і поліпшити здатність сидіти, стояти чи ходити. Для цієї операції необхідний ретельний добір пацієнтів, тому що м'язова слабість, що виникає після операції, може істотно знизити рівень функціональної незалежності пацієнта.

Іншим методом нейрохірургічного втручання при ДЦП є методи довготривалого введення в спинно-мозковий канал (інтратекально) препарату Баклофен. Цей препарат є похідною від гамма аміномасляної кислоти. Механізм його дії полягає в пресинаптическом виділення збудливого трансмітера аферентними волокнами.

Баклофен вводиться в підоболонковий простір спинного мозку за допомогою інфузійної системи, що включає насос, який вживлюється в підшкірну клітковину передньої черевної стінки, і катетер, проведений в спинно мозковий канал нижче конуса спинного мозку. Насос забезпечує безперервну подачу препарату в спинномозкову рідину. Резервуар насосу поповнюється кожні 3 місяці за допомогою ін'єкції. Дана методика забезпечує цілий ряд переваг для хворого: Баклофен надходить безпосередньо на місце дії через спинномозкову рідину, крім того, підтримується стійка концентрація препарату в спинномозковій рідині в порівнянні з змінним рівнем при його оральном прийомі

При цьому багато дослідників вважають, що методи інтратекального введення баклофену і селективної дорзальної різотомії є малоефективними при наявності в хворого фіксованих деформацій кінцівок, а максимально ефективні при нефіксованих рефлекторних контрактурах, що виникають в вертикальному положенні тіла хворого й обумовлені спастичністю мязів і їх силовим дисбалансом.

Широкий спектр існуючих методів хірургічного лікування ДЦП вимагає подальшого ретельного вивчення з метою розробки детальних показів і протипоказів до їх застосування в пацієнтів різних вікових груп з різними клінічними формами ДЦП.

Медикаментозне лікування ДЦП

Медикаментозне лікування застосовуються при лікуванні в гострому періоді ураження головного мозку новонародженої дитини, переважно в першому півріччі життя.

При формуванні церебрального паралічу медикаментозне лікування переважно призначається тим пацієнтам, у яких ДЦП супроводжується судорогами, а також іноді використовується для зниження спастики м'язів та мимовільних рухів.

Для боротьби зі судомами застосовують наступні групи медикаментів:

Антиконвульсанти, які швидко припиняють судомну активність та запобігають її повторному виникненню. Існує велика кількість різних медикаментів які відрізняються за своїм механізмом дії.

Бензодіазепіни це препарати, які діють на хімічні процеси в мозку. Найпоширенішим з них є діазепам, який нерідко застосовуються в екстрених випадках для зупинки частих судом або епілетптичного статусу.

Переважно препарати підбираються пацієнтам індивідуально, в залежності від типу судом. Жоден препарат не є ефективним при всіх типах приступів. Проте, інколи пацієнтам з однаковими типами судомних приступів краще допомагають різні типи медикаментів, а багато кому необхідне застосування одночасно двох або більше препаратів.

Медикаменти також інколи застосовуються для зниження спастики м'язів, особливо після хірургічних втручань. З цією метою найчастіше застосовують наступні медикаменти: діазепам, який діє як загальний релаксант мозку і тіла; баклофен (ліорезал), який блокує сигнали (команди до скорочення) від спинного мозку до м'язів та дантролен, який впливає на процес скорочення м'язів. При пероральному введенні (прийомі у вигляді таблеток) ці медикаменти можуть знизити м'язовий тонус лише на короткий період часу. Їх значення для тривалої регуляції м'язового тонусу ніким ще не доказано. Вони можуть викликати суттєві побічні ефекти, такі як сонливість, а їх вплив на дитячу нервову систему ще не вивчений. Зараз доволі активно вивчаються переваги та слабкі сторони інших шляхів введення цих препаратів - зокрема з застосуванням баклофенових насосів - мініатюрних пристроїв, які вживлюються під шкіру пацієнта, і дають можливість дозовано вводити необхідний препарат прямо в ліквор спинного мозку.

Пацієнтам з гіперкінетичними формами ДЦП інколи назначають препарати, які допомагають знизити інтенсивність мимовільних рухів. При цьому назначають препарати допамінергічної або антихіолнергічної дії.

Допамінергічні ліки широко застосовуються в лікуванні хвороби Паркінсона, вони підвищують вміст в мозку хімічної речовини, яка називається допамін. За рахунок цього досягається зниження ригідності м'язів та патологічних рухів. Прикладом таких ліків є леводопа.

Дія антихолінергічних препаратів полягає в зниженні активності хімічної речовини, яка називається ацетилхолін. Ацетилхолін є нейротрансмітером який допомагає передавати інформацію між деякими нервовими клітинами та запускає процес скорочення м'язів.

До медикаментозного лікування також можна віднести введення ботулінового токсину А - широко відомого як Ботокс. При ін'єкційному введенні він викликає помірний параліч м'язів та зменшує їх напруження. При церебральних паралічах він застосовується для зниження спастики м'язів кінцівок і збільшення об'єму рухів та загальної рухливості. Ефект ботулінових ін'єкцій переважно триває 3-6 місяців.

Медикаментозне лікування може бути є лише доповненням і жодною мірою не може замінити фізичну реабілітацію та інші методи лікування, спрямовані на розвиток моторних функцій дитини. Медикаменти застосовуються при лікуванні в гострому періоді перинатальних гіпоксичних або травматичних уражень мозку переважно у першому півріччі життя.

Войта терапія

Метод Войта терапії, відомий також як метод рефлекс-локомоції, був розроблений чеським лікарем Вацлавом Войтою (Vaclav Vojta, 1917-2000) на початку 50-х років. Цей метод відновного лікування був створений емпірично, при вивченні моторних реакцій, які спостерігаються у відповідь на специфічну стимуляцію, проведену в певних положеннях дитини. Вацлавом Войтою встановив, що ця стимуляція викликає глобальну м'язову активність, яка є присутньою у всіх формах людського пересування (локомоції).

Описані В. Войтою «Глобальні моделі» стали теоретичною основою методу рефлекс - локомоції. Термін «глобальні локомоції» означає моторні відповіді, які виникають під час застосування методу рефлекс-локомоції. При цьому м'язи всього тіла координовано активуються, імпульси надходять в усі регулюючі ланки нервової системи, що сприяє формуванню нових рефлекторних зв'язків. В рухові моделі втягують не лише скелетні м'язи, але й мімічні, очні, дихальні м'язи, а також м'язи, що беруть участь у ковтальних рухах, перистальтиці кишечнику і сечового міхура.

Описані моторні реакції викликаються дозованим тиском на певні зони тіла пацієнта, який знаходиться в положенні на животі, або в положенні на боці. Ці глобальні моделі є частиною різних рухових актів людини - хапання, перевороту, повзання і ходьби. Вони становлять основу для моторної реабілітації пацієнтів різних вікових груп - немовлят, дітей, підлітків і дорослих.

Завдяки своїм дослідженням др. Войта виявив, що рефлекторні реакції, які виникають у людей з уже сформованими руховими порушеннями аналогічні реакціям здорових дітей. Це означало, що можна стимулювати формування важливих рухових моделей ще в ранньому віці, тобто створювати необхідні «будівельні блоки» для раннього моторного розвитку.

Метою методу рефлекс-локомоції є розвиток у дитини навичок контролю положення тіла, формування опорної функції кінцівок і стимулювання координованої м'язової активності. Ці навички порушені у всіх пацієнтів з центральними і периферичними ураженнями нервової системи, а також у пацієнтів з порушеннями опорно рухового апарата спричиненими іншими факторами.

Патологічні рухові моделі, які виникають при ураженнях нервової системи, можуть коригуватися за допомогою методу рефлекс-локомоції. У практиці застосування методу Войта використовуються два так званих - координаційних комплекси: рефлекс повзання і рефлекс перевороту. Ці два рефлекси вивчалися в пацієнтів з руховими порушеннями (спастичними паралічами), а також у здорових немовлят і дітей раннього вікую.

Лікувальний ефект при Войта терапії може бути досягнутий при частому повторенні вправ протягом тривалого часу. При цьому в лікувальний процес залучаються батьки, які проходять необхідний курс навчання під керівництвом фахівця з Войта терапії з наступним проведенням комплексу лікування в домашніх умовах. Виконання вправи полягає у фіксації дитини в необхідній позі рефлексу і тиску рукою на обрану зону впливу. Після появи видимого рефлекторного руху, викликаного впливом на дитину, ця вправа регулярні повторюється протягом курсу лікування. Вибір зони впливу проводиться індивідуально, в залежності від рухових порушень і відповідної моторної реакції.

При цьому важливо відзначити, що рефлекс локомоція не спрямована на тренування певного функціонального руху, наприклад хапання кистю або переворот зі спини на живіт. Вона допомагає нервовій системі створити необхідні моделі координованої роботи м'язів, які в наступному можуть бути використані для побудови необхідних рухів.

Кондуктивна педагогіка

Кондуктивна педагогіка була розроблена після Другої Світової Війни угорським лікарем та педагогом Андрашем Петьо (Andras Pлto). Спочатку цей підхід використовувався тільки в інституті кондуктивної педагогіки в Будапешті, який носить ім'я автора, а з часом набув популярності і став застосовуватися в багатьох країнах світу.

Кондуктивна педагогіка базується переважно на освітній моделі втручання та об'єднує педагогічні та реабілітаційні цілі в одній програмі. Ця концепція спрямована на те, щоб допомогти дітям з руховими порушеннями набути «ортофункції», що визначається як здатність брати участь і функціонувати в суспільстві незважаючи на свою неповносправність. Кондуктивна педагогіка базується на ідеї, що нервова система, незважаючи на своє пошкодження, все ж таки має можливості до формування нових нервових зв'язків.

На думку професора Петьо, моторні порушення розвиваються не лише за рахунок пошкодження центральної нервової системи, але переважно через недостатність координації та взаємодії між різними відділами мозку та їх функціями. Ця здатність нервової системи може бути мобілізована за допомогою відповідним чином спрямованого, активного процесу навчання.

Кондуктивна педагогіка спрямована на різні аспекти розвитку дитини та її особистості. Філософія ортофункціонування співзвучна сучасним уявленням тому що вона підтримує важливість існування різних шляхів для досягнення функціональних цілей, які залежать від здатностей дитини та умов оточуючого середовища.

В традиційних програмах кондуктивної педагогіки в Угорщині кондуктори планують та проводять програму обіймаючи роль і лікаря і медика. Вони мають чотирьохрічну університетську освіту з акцентом на спеціальну педагогіку.

При лікуванні хворих на ДЦП заняття проводяться в спеціалізованих групах чисельністю від 10 до 25 дітей, з подібною захворювання. Діти разом займаються, спостерігають та заохочують один одного до виконання вправ. Кондуктори керують групою та забезпечують мотивуюче оточення та емоційну підтримку. Цілі програми визначаються загальним рівнем розвитку групи та вміннями кожної окремої дитини.

Заняття в групах є структурованими і проводяться відповідно до розробленої програми. Програма включає в себе блоки, які складаються з комплексів вправ та педагогічних занять, які проводяться в ігровій формі. Комплекси вправ, а також завдання, які в них входять, підбираються в залежності від характеру патології у дитини, її рухових та інтелектуальних можливостей. Всі вправи комплексу базуються на фізіологічних рухах.

В комплекс входять вправи з різними предметами та спортивними знаряддями, вправи з м'ячем, на сходах, на гімнастичній лавочці, з гімнастичною палкою, а також доповнюється ходою з ускладненими завданнями та вправами біля шведської стінки. При проведенні рухових вправ використовується спеціально розроблене для цієї методики меблеве обладнання - драбинки, столи, бокси, виготовлені з дерев'яних заокруглених лакованих планок.

Під час занять широко застосовують ритм та пісні в техніці, яка називається «ритмічний намір» (rhythmical intention). Ритмічний намір - це словесні ритмічні інструкції, які подаються під час виконання серії завдань. За допомогою ритму, пісень та віршиків задається фоновий ритм рухової активності, який сприяє навчанню та мотивації дитини, а також допомагаю привернути увагу до того руху, який здійснюється в даний момент.

Ефективність участі дитини в реабілітаційному процесі залежить значною мірою від її мотивації. Як правило, діти з ДЦП пасивні в своїх діях. Метод кондуктивної педагогіки вимагає активної участі дитини в подоланні своєї неповносправності. Правильно поставлена мета дає дитині належну мотивацію до занять, підносить самооцінку. Програма занять передбачає безперервну участь дитини в різних видах діяльності, які навчають дітей думати і діяти в різних ситуаціях. Велике значення у формуванні мотивації є прагнення дитини до успіху та досягнення прогнозованого результату. Тому, навіть дуже незначний успіх отримує позитивну підтримку та заохочення в кондукторів.

Метод Козявкіна

Важливою віхою в розвитку медичної реабілітації стало створення в середині 80- х років системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації, відомої у світі як метод проф. Козявкина. Основою системи відновного лікування стали дослідження, які сприяли формуванню нового погляду на церебральні паралічі, на значення вертеброгенного компоненту в етіопатогенезі цього захворювання.

Метод проф. Козявкина являє собою інтегральний реабілітаційний комплекс, основою якого є біомеханічна корекція хребта. Унікальна авторська методика корекції рухів хребта спрямована на ліквідацію функціональних блокад хребцево - рухових сегментів, відновлення активності аутохтонних м'язів та активацію потоку пропріоцептивної інформації з периферії.

Корекція хребта в даній системі реабілітації поєднується з мультимодальним комплексом лікувальних впливів, які взаємно доповнюють і потенціюють один одного. Результатом є стійка нормалізація м'язового тонусу, підвищення рівня мікроциркуляції та нормалізація трофіки тканин. Це сприяє формуванню в пацієнта нового функціонального стану, що забезпечує активацію резервних можливостей організму та пластичності головного мозку.

Новий підхід до реабілітації пацієнтів з церебральними паралічами з урахуванням ролі периферичних структур в етіопатогенезі уражень нервової системи дозволяє домагатися стійких позитивних результатів.

Метод Бобат

Значний внесок у розвиток методів реабілітації ДЦП внесли Берта і Карел Бобат. Ще в 40-х роках вони почали розробляти свій підхід, який базувався на клінічних спостереженнях Берти Бобат. Їхні погляди знаходилися під впливом існуючої в той час теорії рефлекторного та ієрархічного дозрівання нервової системи. Завдяки своїм публікаціям, лекціям та курсам, які інтенсивно проводили як вони особисто, так і їхні учні, Бобат концепція, також відома як «Нейро-розвиткова терапія» (Neuro Developmental Treatment, NDT) широко поширилася по всьому світі і мала істотний вплив на загальний розвиток принципів реабілітації дітей з ДЦП в період після другої світової війни.

Згідно Бобат, моторні проблеми при церебральних паралічах виникають внаслідок ураження центральної нервової системи. При цьому порушується розвиток постуральних антигравітаційних механізмів, сповільнюється і спотворюється нормальний моторний розвиток дитини.

Метою відновного лікування цих дітей є стимуляція нормального моторного розвитку і профілактика виникнення контрактур і деформацій.

Нейро-розвитковий підхід Бобатів був спрямований на сенсомоторні компоненти м'язового тонусу, рефлексів, патологічних рухових моделей, постурального контролю, органів почуттів, сприйняття і пам'яті (тобто на ті компоненти, що найбільш ймовірно порушуються при ураженні центральної нервової системи).

Основою їх підходу було застосування спеціальних положень тіла дитини, прийомів догляду за нею, які контролювали сенсорні стимули до нервової ситсеми. Вони використовувалися як для зниження спастики м'язів, патологічних рефлексів і патологічних рухових моделей, так і для створення нормального м'язового тонусу, реакцій рівноваги і правильних рухових моделей. Дитина була порівняно пасивним реципієнтом нейро - розвиткогово лікування. Нормальна послідовність моторного розвитку вважалася одним з основних теоретичних постулатів.

Згодом, завдяки своєму особистому досвідові, а також завдяки новим досягненням нейрофізіології, Бобати трохи змінили свій підхід і змістили акценти на інші аспекти лікування. У своїй останній публікації в 1984 р. вони описали, як змінювалися основні теоретичні засади їхньої концепції.

Спочатку вони відстоювали необхідність ставити дитину в спеціальні «положення, що подавлюють патологічні рефлекси».

Хоча перебування дитини в цих положеннях і приводило до зниження спастики, але Бобати пізніше прийшли до висновку, що це зниження тонусу тимчасове, і не зберігається при виконанні дитиною інших рухів.

В подальшому вони підкреслювали важливість впливу на «ключові точки контролю». При цьому вплив фізіотерапевта проводився під час рухової активності дитини, і він був спрямований на подавлення патологічних рухових моделей і стимулювання розвитку більш правильних рухів.

В цій своїй останній публікації, автори прийшли до висновку, що вони занадто багато уваги приділяли розвиткові автоматичних реакцій випрямлення, притримуючись неправильного припущення, що дитина зможе спонтанно перенести цей досвід (навичку) на свідомо контрольовані рухи. По цьому, вони почали більше розвивати в дитини можливості самій керувати своїми рухами й особливо рівновагою. Вони також прийшли до висновку, що було помилковим сприяти руховому розвитку дитини жорстко дотримуючись нормальної послідовності моторного розвитку.

Фізична реабілітація

Одним з найважливіших методів лікування ДЦП є фізична реабілітація. яка переважно починається ще в перші роки життя дитини, відразу після встановлення діагнозу. При цьому застосовують комплекси вправ спрямовані на дві важливі цілі - не допустити ослаблення та атрофії м'язів внаслідок недостатнього їх використання та уникнути контрактур, при яких напружені м'язи стають малорухомими та фіксуються в патологічному положенні.

Контрактури є одним з найчастіших та найсерйозніших ускладнень церебрального паралічу. В здорової дитини, м'язи та сухожилля регулярно розтягуються під час ходи, бігання та іншої рухової активності. Це забезпечує ріст м'язів з такою ж швидкістю, як і ріст костей. У дітей з церебральними паралічами спастика перешкоджає такому розтягу м'язів, в результаті вони ростуть не достатньо швидко і відстають у довжині від костей.

Розвиток контрактур у хворих з ДЦП може приводити до погіршення навиків рівноваги та спричиняти до втрати вже набутих навиків. Програма фізичної реабілітація повинна спрямовувати зусилля на уникнення цього небажаного наслідку хвороби шляхом розтягу спастичних м'язів.

Третьою важливою метою фізичної реабілітації є сприяння моторному розвитку дитини. Відомою в світі програмою фізичної реабілітації, спрямованою на розвиток рухів, є нейророзвиткова терапія (метод Бобата), яка була розроблена доктором Карелом Бобатом та його дружиною Бертою. Ця програма базується на ідеї, що примітивні рефлекси, які не зникають, а зберігаються і посилюються у дітей з церебральними паралічами, є основною перепоною до освоєння вольового контролю за рухами. Реабілітологи, які застосовують метод Бобата стараються протидіяти цим рефлексам шляхом позиціонування дитини, тобто придання правильного положення тіла, необхідного для виконання певних рухів.

По мірі дорослішання дитини і наближення шкільного віку, акценти лікування зміщуються з раннього моторного розвитку. Тепер зусилля фізичної реабілітації спрямовуються на формування навиків щоденного життя, розвиток здатності до спілкування та підготовку дитини до життя в колективі. Фізична реабілітація хворого тепер повинна бути більше спрямованою на покращення його можливості самостійно сидіти та пересуватися за допомогою палиць, чи у возику, а також здійснювати такі точні і складні операції як письмо. Важливо також спрямувати зусилля на те, щоб навчити дитину самостійно їсти, одягатися, користуватися ванною і туалетом. Опанування цих навиків може суттєво зменшити важкі обов'язки людей, які доглядають за дитиною, а також суттєво підвищити самовпевненість та самооцінку дитини.

Використана література

1. Абрамова Т.Ф. Фізична реабілітація дітей з порушеннями функцій опорно-рухового апарата. / Абрамова Т.Ф., Гончарова Г.А., Гросс Н.А. // Дитячий церебральний параліч. М.: Радянський спорт, 2000. - с. 131-135.

2. Авакян Г.Н. Вивчення координаційних порушень у хворих дитячим церебральним паралічем. / Авакая Г.Н., Булаева Н.В., Гроппа С.А./ Кишинів: Охорона здоров'я - 1984. - №2 з 23 - 24.

3. Белова Г.И. Відбудовне лікування дітей, хворих церебральним паралічем, в умовах санаторію. / Белова Г.И., Семенова К.А., Шамарин Т.Г. / К.: Здоров`я, 1984. - 104 с.

4. Бен ван дер Стам. Допомога дітям при церебральному паралічі. Практичні поради / Бен ван дер Стам. - Львів: Місіонер, 1995. - 72с

5. Бортфельд С.А. Лікувальна фізична культура і масаж при дитячому церебральному паралічі. / Бортфельд С.А., Рогачова Е.И. / Л.: Медицина, 1986. - 176 с.

6. Валеев Н.М. Рухливі ігри в системі реабілітації дітей з церебральним паралічем. / Валеев Н.М. / М.: Фізкультура в профілактиці лікуванні і релаксації - 2004. - №5 - с. 29 - 31.

7. Герцин Г.И. Реабілітація дітей з поразками опорно-рухового апарата в санаторно-курортних умовах. / Г.И. Герцин, А.А. Лобенко. // Дитячий церебральний параліч. - М.: Медицина, 1989. с. 198 - 218

8. Гришулина Н.Ю. Адаптивна фізкультурно - спортивна корекція статомоторних вегетативних порушень у дітей, хворих на церебральний параліч. / Гришулина Н.Ю./ М.: Медична перспектива - 2004. - т4. - №1 - с. 96 - 99.

9. Ефименко Н.Н.В. Зміст і методика занять фізкультурою з дітьми, що страждають церебральним паралічем. / Ефименко Н.Н., Сермеев Б. У / М.: Радянський спорт, - 1991. - с. 24 - 50.

10.Іванникова Е.Д. Роль лікувальної фізичної культури і трудотерапії в комплексному лікуванні хворих страждаючих дитячому церебральному паралічем / Іванникова Е.Д. / М.: Медицина - 1973. - с. 38 - 45, 120 - 127

11.Іллященко Т.Д. Корекція психосоціального розвитку дітей з церебральним паралічем у реабілітаційному центрі / Т.Д. Іллященко. - К., 2003.

12. Кожевникова В.Т. Вестибулярне тренування в лікуванні хворих із ДЦП / Кожевникова В.Т. / М.: Фізкультура в профілактиці лікуванні і релаксації - 2004 - №1 - с. 20 - 22.

13. Кожевникова В.Т. Сучасна концепція фізичної реабілітації дітей хворих дитячим церебральним паралічем/ Кожевникова В.Т. / М.:, журн Мед., техніка 2005. - №2 - с. 42 - 45

14. Козявкін В. І. Методи оцінки ефективності медичної реабілітації в системі інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. /В. І. Козявкін, О.О. Кочмар/ Л.: Українській медичний часопис №3 (35), 2003. - с. 61 - 66.

15. Лебедєв В.Н. Про ролі порушень функції вестибулярного апарата в патогенезі і клініці ДЦП I/Матеріали 1-й Респ. научн. конф.: Дитячий церебральний параліч. / Лебедєв В.Н. / Л., 1974. С. 64 - 65.

16. Лильин E.T., Степанченко О.В., Бриль А.Г. Современные технологии восстановительного лечения и реабилитации больных с детским церебральным параличом. // Детский Доктор, 1999. - 2.

17. Мастюкова Е.М. Фізичне виховання дітей з церебральним паралічем / Е.М. Мастюкова / - М.: Освіта, - 1991. - 159 с.

18. Перхурова И.С. Регуляція пози і ходьби при ДЦП і деякі способи корекції. / Перхурова И.С., Лузиновин В.М., Сологубов Е.М. / М.:, журн Мед., техніка - 1996. - №3 - с. 31 - 36

19. Текорюс В.В. Лікування рухових порушень у дітей з церебральним паралічем / Текорюс В.В. / Невропатологія і психіатрія. М.: Медицина, - 1985. - т. 84. - 205 - 341 с.

20. Тюрин А.В. Комплексна реабілітація інвалідів з порушенням опорно-рухового апарата при ДЦП / Тюрин А.В./ М.: Лікарська праворуч - 2002. - №3 - 4, с. 93 - 98.

21. Фонарев А.М. Розвиток орієнтованих реакцій у дітей./ Фонарев А.М. / М.: Педагогіка, - 1977. - 67 с.

22. О.Г. Вплив корекції рухових порушень на функціональний стан мозку при дитячому церебральному паралічем / Шейнкман О.Г. / М.:, Невропатологія і психіатрія - 2000. - т 100 - №3 - с. 28 - 32

23. Щипицына Л.М. Детский церебральный паралич / Л.М. Щипицына. - СПб.: Дидактика Плюс, 2001.

24. Яворский А.Б. Аналіз ходи хворих з різними формами ДЦП/ А.Б. Яворский, Е.М. Сологубов, С.А. Немкова. / М.: Медицина, журн Мед., техніка -2003. - т1 - №6 - с. 21 - 26

25. Яворский А.Б. Кінетичні характеристики вертикальної стійкості хворих ДЦП / А.Б. Яворский, Е.Г. Сологубов, С.А. Немкова. / М.: Неврологія і психіатрія. - 2004. - т4. - №1 - с. 21 - 25.

26.http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NiO/2010_6/1_razdel/Hurova.htm

27.http://www.dcp.com.ua/Історія % 20 вивчення % 20ДЦП

28.http://webarticles.org.ua/zdorovja/shho-take-dcp.html

29.http://www.dcp.org.ua/parents/reabil/monte.html

Размещено на Allbest.ru