Психологічні особливості важковиховуваних дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Психологічні особливості важковиховуваних дітей

1. Поняття важковиховуваності у сучасному психолого-педагогічному розумінні

У широкому розумінні важковиховуваність - це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу [4]. У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов'язані з його індивідуально-типологічними проявами як особистості й суб'єкта власної життєдіяльності. Дітей і підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показників норми, але не демонструють ознак психічної патології, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як «важких».

Важковиховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини (надмірна дратівливість, збудливість нервової системи або, навпаки, - високий рівень загальмованості реакцій); недостатня вікова розвиненість мотиваційної, афективної та вольової сфер вихованця, його психічних процесів (відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, мислення тощо); соціально-психологічні вади розвитку (знижена здатність до вольової адаптації, неадекватна самооцінка й рівень домагань дитини, нерозвиненість здатності до ефективної комунікації, низький ступінь соціалізованості тощо).

Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття.

В.П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини «важкої») педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом. Витоки важковиховуваності В.П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові [4].

До вад характеру, здебільшого емоційних, він відносив:

* Нестійкість, нерівність і суперечливість характеру.

* Дратівливість, легка й підвищена збудливість афекту дитини.

* Сильна гострота симпатії або антипатії до людей.

* Імпульсивність вчинків.

* Гнівливість.

* Лякливість і хворобливі страхи (фобії).

* Песимізм або надмірна веселість.

* Байдужість.

* Неохайність або педантизм.

* Пристрасне читання.

Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В.П. Кащенко об'єднував у такі п'ятнадцять позицій:

1. Надмірно виражене бажання руху й діяльності.

2. Інтенсивна балакучість.

3. Постійне прагнення насолоди.

4. Відсутність визначеної мети.

5. Нестриманість.

6. Неуважність (розсіяність).

7. Безцільна брехня.

8. Безглузде грабіжництво.

9. Катування тварин.

10. Зловтіха й знущання з навколишніх людей.

11. Негативізм.

12. Деспотизм.

13. Надмірна недбалість.

14. Замкненість.

15. Бродяжництво.

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження «важких» дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних [5]:

* Діти з «соціалізованими формами» антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.

* Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім'ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості.

Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих «важких» підлітків розпадається ще на дві групи [3]:

* Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

* Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки. Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога

2. Причини появи важких дітей і підлітків

педагогічний вчитель школяр важковиховуваний

Основні причини появи важкої дитини [2]:

1. Особливості сімейного виховання:

- Низький педагогічний і культурний рівень батьків (порушення єдності вимог до дитини та їх послідовності; відсутність чіткої організації життя дитини; бездоглядність; відсутність належного статевого виховання; неправильне ставлення до дитини: придушення особистості, загрози, фізичні покарання, надмірна опіка).

- Неблагополуччя сім'ї (конфліктність; аморальність; асоціальна поведінка батьків).

2. Особливості взаємодії педагога з дитиною:

- слабке знання педагогом дитини, умов життя в сім'ї;

- недостатня робота з батьками; неврахування індивідуальних особливостей дитини;

- негативне стимулювання поведінки дітей;

- недемократичний тип спілкування педагога;

- недостатнє керівництво міжособистісним спілкуванням та організацією навчально-виховного процесу.

3. Особливості особистості дитини:

- неадекватність самооцінки та рівня домагань;

- невміння спілкуватися; відсутність сенсу та чіткої мети в житті;

- відсутність суб'єкта турбот; відсутність інтелектуальних та естетичних інтересів;

- реакція на пережиту важку ситуацію;

- емоційна недорозвиненість;

- проблеми сфери мотивації та потреб;

- психологічний інфантилізм;

- відсутність дисциплінованості;

- безвідповідальна поведінка.

4. Негативні приклади поведінки дорослих та референтних груп; спілкування з правопорушниками та з людьми, які мають шкідливі звички.

5. Неблагополуччя психологічного клімату в учнівському колективі, конфлікти з ровесниками.

6. Вплив засобів масової інформації.

7. Негативний вплив алкоголю і наркотиків.

8. Відхилення в психічному і фізичному розвитку.

Наш час породжує нові сучасні причини появи важких дітей, зокрема [2]:

- Погіршення соціально-економічних умов життя. У дітей відбуваються нашарування життєво важливих проблем: на їх плечі, крім власних вікових проблем, важким тягарем лягають дорослі проблеми (безробіття, невпевненість батьків у завтрашньому дні, нестабільність життя тощо).

- Криза переорієнтації. Старі цінності відходять, нові приймаються нелегко, а вакуум - сприятливий ґрунт для розвитку негативного.

- Інформаційний бум - цілий потік інформації різного ґатунку. Дітям важко зрозуміти, що є правдою, що ні. Як наслідок - депресія, падіння моральності.

- Омолодження сексуальних стосунків, що призводить до росту венеричних захворювань, дітовбивства.

- Тенденція погіршення здоров'я. Часто діти не знають, що таке здоров'я і тому не бережуть його. Багато дітей мають важку спадковість, родові травми, несприятливі санітарно-побутові умови життя. Причиною погіршення здоров'я може стати екологічне забруднення.

3. Особливості педагогічної запущеності дошкільнят і молодших школярів

Ознаки соціальної та педагогічної запущеності дошкільнят:

- неуспішність у рольовій грі (труднощі в спілкуванні з ровесниками, діти віддають перевагу предметним іграм);

- непідготовленість до навчання в школі (дисгармонія емоційно-вольової сфери, недостатньо розвинуті пізнавальні здібності та довільність поведінки, невміння спілкуватися з дорослими і дітьми);

- погана адаптація до перебування в дитячому садку;

- відхилення в поведінці (агресивність, гіперактивність);

- відставання в розвитку (пізніше починають ходити, говорити тощо).

Ознаки соціальної та педагогічної запущеності молодшого школяра [1]:

Порушення образу «Я» - неадекватна самооцінка, незадово-лена потреба у визнанні (бути гарним учнем, бути прийнятим) підвищена образливість, негативізм, егоцентризм.

Нерозвинутість молодшого школяра як суб'єкта спілкування - слабка соціальна рефлексія, нерозуміння з боку дорослих, низький соціометричний статус, емоційна нестабільність, неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях, гіперсоціалізованість, не-сприйняття ровесниками.

Нерозвинутість молодшого школяра як суб'єкта діяльності - несформованість мотивів учіння, низька учбово-пізнавальної активність, слабка научуваність, несформованість елементів і навичок учбової діяльності, основних учбових умінь.

Специфіка індивідуально - типологічних особливостей - дисгармонія розвитку, нестабільність, ригідність нервової системи, нерозвинута довільність психічних процесів.

Організація індивідуальної роботи з педагогічно запущеними дітьми

1. Вплив на умови сімейного виховання дитини:

- підвищення психолого - педагогічної грамотності батьків;

- допомога в організації розумової діяльності дитини;

- контроль за організацією нормального режиму дня дитини;

- індивідуальні консультації з батьками.

2. Удосконалення виховної роботи з класом:

- гуманізація міжособистісних взаємин у дитячому колективі;

- створення належного мікроклімату;

- корекція взаємин педагога з дитиною.

3. Допомога дитині в особистісному рості:

- вивчення дитини;

- індивідуальна робота з усунення недоліків інтелектуальної, моральної, емоційно-вольової сфери;

- включення дитини в активну діяльність на основі її інтересів і нахилів;

- керівництво спілкування дитини з ровесниками;

- подолання негативної мотивації учіння.

4. Специфіка роботи вчителя з різними категоріями важких підлітків

Підлітковий період - важкий період психічного розвитку: він складний для самого підлітка і для роботи з ним. Часто причини появи важкої дитини у цей період пов'язані з віковими особливостями розвитку дітей підліткового віку.

Основні причини складності віку [4]:

1) перебудова моторного апарату;

2) психічні зміни, пов'язані зі статевим дозріванням,

3) деформований розвиток сексуального інтересу;

4) дисгармонія соціального і біологічного розвитку;

5) прагнення завоювати статус дорослого;

6) недостатня критичність до себе, збільшена до інших;

7) рефлекс наслідування, груповий егоїзм, конформність;

8) швидкий темп змін;

9) накопичення дефектів виховання (порушення емоційної сфери, соціальна незрілість, невпевненість, безвідповідальність);

10) почуття дорослості, проблема самостійності, реакція емансипації;

11) аморфна мораль;

12) збудливість, конфліктність, загострене почуття власної гідності.

Ці особливості віку можуть стати причинами появи важких підлітків.

Суб'єкти реабілітації важких підлітків: педагогічно запущені, правопорушники, дезадаптовані підлітки з девіантною поведінкою, діти-сироти, підлітки з відхиленнями психосоматичного і нервово-психічного здоров'я та з функціональними відхиленнями.

Основні напрями роботи вчителя з важкими підлітками:

1. Профілактика - зняття причин, що викликають відхилення в розвитку особистості. Є такі групи методів профілактики:

- стимулювання і мотивування учбово-пізнавальної діяльності;

- організація життя і діяльності учнівського колективу;

- спілкування і взаємодія вчителя з підлітком;

- стимулювання активності підлітка;

- психолого-педагогічна пропаганда.

2. Діагностика:

а) педагогічно запущених підлітків (виявлення характеру прояву порушення розвитку особистості, пізнавальної, емоційної-вольової сфери, поведінки і спілкування; виявлення шкільних причин);

б) сім'ї.

3. Корекційна робота. Основою корекції є активне залучення підлітків до різних видів діяльності, де вони могли б зарекомендувати себе з найкращого боку. На початковій стадії корекції слід залучати важких підлітків до таких видів діяльності, які їм легко даються. З часом завдання повинні ускладнюватися. Потрібно дотримуватися принципів помірного дозування, поетапного ускладнення, систематичного контролю.

Вчитель повинен опиратися на тих людей, які мають вплив на підлітка; знати міру свого впливу на особистість; враховувати позицію учня в класному колективі; працювати з важким підлітком через колектив; створити для цього належну обстановку. Він повинен не розділяти навчання і виховання; узгоджувати різні виховні впливи; організовувати спільне дозвілля, яке сприятиме накопиченню спільних емоцій, пошуку спільних переживань; опиратися на позитивне в особистості дитини; врахувати її вікові та індивідуальні особливості; поєднувати психологічні й педагогічні методи впливу.

Ефективність роботи з важкими підлітками залежить від раціонального добору методів та засобів виховного впливу на кожну особистість. Індивідуальний підхід передбачає:

1. Глибоке вивчення особистості важкого підлітка. Вчитель повинен знати рівень розвитку підлітка, життєву позицію, його позитивні можливості.

2. Розробку індивідуальної програми виховання учня, добір найефективніших засобів і методів впливу. Вчитель повинен знати механізми переконання, формування адекватної самооцінки, особливості впливу на розвиток пізнавальної і моральної сфери особистості, комунікативних і поведінкових навичок підлітка; сприяти розвитку навичок самопізнання і самовиховання.

3. Залучення до певного виду діяльності, в якому важкому підлітку гарантований успіх. Створення умов спільної діяльності, де можна блокувати агресивність та інші негативні прояви поведінки підлітка.

4. Тісна взаємодія з сім'єю. Задачі роботи з батьками: ознайомлення батьків з віковими особливостями, допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій, розробка спільних дій.

Спеціальні форми роботи:

- з учнями: індивідуальні консультації; тренінги спілкування, які передбачають взаємне обговорення якостей особистості підлітка; виявлення негативних якостей.

- з батьками: консиліуми; школа для батьків.

- з вчителями: розвиток комунікативних якостей вчителя, його емпатійності; особистісний ріст вчителя.

Висновки

Психологічні дослідження сучасних проблем дитячої та вікової психології загострюють увагу на феномені відчуження учнів від школи, їх небажанні вчитися, негативному ставленні до учбової діяльності. Відтак, в контексті високих вимог до розвитку національної школи проблема озброєння майбутніх вчителів знаннями з вікової та педагогічної психології набуває особливої актуальності. Значущість цієї проблеми підвищується, коли йдеться про формування нової творчої особистості двадцять першого століття, яка буде розбудовувати незалежну українську державу.

В ході опрацювання загальної теми контрольної роботи було висвітлено ряд питань, а саме:

· Поняття важковиховуваності у сучасному психолого-педагогічному розумінні;

· Причини появи важких дітей і підлітків;

· Особливості педагогічної запущеності дошкільнят і молодших школярів;

· Специфіка роботи вчителя з різними категоріями важких підлітків.

Слід відмітите те, що асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості.

Зауважимо про те, що робота вчителя відіграє велику роль щодо ефективності творчої взаємодії з важкими підлітками, яка залежатиме від раціонального добору методів та засобів виховного впливу на кожну особистість.

Виділимо один перспективний напрям роботи з такими підлітками - врахування особливостей їхнього характеру при плануванні щодо них відповідної виховної роботи. Так, демонстративну особистість корисно притягнути до сценічно-творчої діяльності в якомусь театральному гуртку, учневі - шизоїдові, навпаки, будуть корисними види інтелектуальної або фізичної роботи, що вимагають не участі у багатолюдних заходах, а поглиблених індивідуальних занять (наприклад, творення комп'ютерних програм), а гіпертимові більше підійде організаційна робота.

Література

1. Бовть О. Соціально-психологічні причини агресивної поведінки підлітків // Рідна школа, - 1999. - №2.

2. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій). 2-ге вид.: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 128 с.

3. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

4. Мартинюк І. А. Патопсихологія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 208 с.

5. Стурова М.П. Девиантное поведение несовершеннолетних как педагогическая проблема // Педагогика. -1999. - №7.

6. Шестопалова О. Адиктивна поведінка підлітка: сутність та можливості психокорекції // Рідна школа. - 2000. - №9.

Размещено на Allbest.ru