Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: “ ШЛЯХИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВАЖКОВИХОВУВАНОСТІ УЧНІВ У ШКОЛІ ПЕРШОГО СТУПЕНЯ”

м. Вінниця - 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи проблеми важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку

1.1 Ґенеза становлення проблеми важковиховуваності дітей

1.2 Важковиховуваність особистості у контексті дефінітивних підходів

1.3 Причини та чинники виокремлення важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку

1.4 Рівні важковиховуваності сучасних молодших школярів (за результатами констатувального етапу експерименту)

Розділ ІІ. Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня

2.1 Психолого-педагогічні умови попередження важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку

2.2 Організація вчителем системної профілактичної роботи з учнями класу щодо появи важковиховуваних дітей

2.3 Удосконалення форм і методів корекційної роботи вчителя з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку

2.4 Коригування виховного середовища сімей з метою подолання важковиховуваності учнів

2.5 Динаміка рівнів важковиховуваності молодших школярів (за результатами підсумкового етапу експерименту

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП

Сьогодні в Україні спостерігається чітка тенденція до зростання злочинності, проявів девіантної поведінки, в тому числі і серед неповнолітніх. Динамізм соціально-економічних процесів, кризова ситуація, яка виникла сьогодні у багатьох сферах суспільного життя і продовжує поглиблюватись, неминуче ведуть до збільшення девіацій (від латинського “devіatіo” - відхилення). Особливо небезпечними є відхилення у поведінці серед неповнолітніх, оскільки вони можуть негативно вплинути на весь подальший процес формування особистості, сприяти вчиненню правопорушень і злочинів. Сучасні діти стають жертвами явищ дорослого світу. І як результат - останніми роками поширюється контингент дітей, у тому числі і молодшого шкільного віку, віднесених до важковиховуваних.

Система покарань, яка існує сьогодні в Україні, безперечно, вимагає суттєвого вдосконалення. Проте, вважаємо, не покарання за вчинений проступок, правопорушення, злочин, а їх своєчасне попередження повинно стати пріоритетним напрямком роботи з дітьми та молоддю, що відповідає принципам демократизації, гуманізації, гуманітаризації освіти і виховання.

Питанням попередження відхилень у формуванні особистості та її поведінці зараз надається велике значення. Урядом прийнято ряд надзвичайно важливих постанов, указів (хоч, на жаль, не всі вони неухильно виконуються). Зазначені питання порушені і в Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). Без цього неможливо здійснити перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, домогтися істотного зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості і суспільства, як передбачено Національною Доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст.

В “Концепції превентивного виховання дітей і молоді”, яка затверджена Президією НАПН України, наголошується, що превентивна робота повинна проводитися з усіма дітьми, починаючи від дошкільного віку, з метою попередження відхилень у поведінці, особливо з тими, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, і вже характеризується негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить про те, що упродовж усього історичного шляху розвитку цивілізації простежується розуміння важливості проблеми корекції поведінки особистості, яка відхиляється від норми. Зокрема окремі проблеми превентивного виховання презентують українська народна педагогіка, а також у своїй спадщині вітчизняні педагоги А.Макаренко, В.Сухомлинський та ін.

Дослідженню змін, що відбуваються в соматичному, психічному (зокрема, характерологічному), фізичному стані осіб, які мають наявні відхилення в поведінці, присвячені праці В.Бехтерєва, Б.Братусь, І.Сеченова.

Творчий пошук сучасних науковців спрямований на аналіз причин виникнення та визначення основних видів важковиховуваності (В.Бітенський, З.Зайцева, А.Кочетов, О.Лічко, В.Оржеховська, Ю.Свєженцева, М.Фіцула та ін.).

Значущими в плані пошуку ефективних шляхів профілактики девіантних форм поведінки і пов'язаною з нею адикцією є дослідження Л.Колесова, Н.Максимової, М.Окаринського, О.Панченка, О.Пилипенка, Т.Федорченка. Концептуальні засади морально та духовно здорової особистості обґрунтовано І.Бехом, С.Максименком, Н.Калініченко; необхідність соціально-правового забезпечення профілактики відхилень у поведінці серед учнівської молоді досліджено О.Бовть, В.Оржеховською, В.Синьовим, Н.Семеновою, М.Фіцулою.

Теоретичні аспекти проблеми попередження і корекції відхилень у формуванні особистості неповнолітніх останні десятиріччя досить активно досліжувалися вітчизняними та зарубіжними вченими: М.Алемаскіним, Б.Баєвим, М.Буяновим, Ш.Глюк, Е.Драніщевою, З.Зайцевою, Л.Зюбіним, І.Козубовською, М.Костицьким, В.Кудрявцевим, Д.Легман, Н.Максимовою, Г.Міньковським, І.Невським, В.Оржеховською, Є.Пєтуховим, А.Селецьким, С.Тарарухіним, В.Татенко, О.Тузовим, Е.Шур та ін.

Незважаючи на певні досягнення у вивченні даної проблеми, практика свідчить про те, що сьогодні необхідно активізувати пошук нових ефективних шляхів і засобів попередження відхилень у поведінці серед дітей і молоді. Вважаємо, що значні резерви в цьому плані можуть бути виявлені в особливостях організації роботи вчителя школи І ступеня з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку.

Актуальність проблеми, її недостатня розробленість у сучасній науці зумовили вибір теми нашого дослідження: «Шляхи попередження важковиховуваності учнів у школі першого ступеня».

Мета дослідження полягає у розробці теоретичних засад і методичного забезпечення шляхів попередження важковиховуваності учнів школи 1 ступеня.

Об'єкт дослідження - виховний процес у школі першого ступеня.

Предмет дослідження - методи і форми роботи щодо попередження важковиховуваності молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: процес попередження поведінки важковиховуваних учнів у навчально-виховному процесі буде ефективним за дотримання таких психолого-педагогічних умов :

Ё корекція ставлення учителя до учнів у контексті гуманістичної парадигми освітньо-виховного процесу;

Ё системне вивчення причин відхилень у дитячій поведінці та планування попереджувальної роботи на основі педагогічної діагностики;

Ё діалектичне поєднання урахування специфіки навчального закладу та рівня розвитку дитячого коллективу з використанням індивідуального підходу до важковиховуваної дитини;

Ё включення важковиховуваних учнів у суспільно корисну діяльність та в особистісне самотворення на основі використання методів позитивного стимулювання;

Ё залучення сімей учнів та громадських організацій самоврядування до попереджувальної роботи з важковиховуваними учнями.

Завдання дослідження:

1. Здійснити дефінітивний аналіз ключових понять дослідження: «важковиховувана дитина», «відхилення в дитячій поведінці», «девіантна поведінка молодших школярів» .

2. З'ясувати критерії, показники та рівні важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку.

3. Дослідити особливості роботи вчителя з важковиховуваними учнями початкових класів.

4. Виокремити та експериментально перевірити психолого-педагогічні умови попередження важковиховуваності учнів початкових класів.

5.Створити методичне забезпечення шляхів попередження важковиховуваності учнів.

Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань було використано такі методи науково-педагогічних дослідження:

Ё теоретичний аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури з метою розкриття сутності поняття «важковиховувана дитина молодшого шкільного віку», визначення чинників появи важковиховуваних молодших школярів ;

Ё аналіз та узагальнення педагогічного досвіду та практики роботи вчителів школи І ступеня на основі бесід, інтерв'ювання, спостереження застосовувалися для розв'язання низки проблемних питань щодо виявлення і особливостей роботи вчителя з важковиховуваними молодшими школярами.

Ё спостереження, анкетування, тестування та вивчення шкільної документації використовувалися для вивчення наявності важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку в сучасній школі І ступеня.

Ё Експеримент проводився з метою визначення рівня важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку, визначення ефективності шляхів попередження важковиховуваності учнів школи 1 ступеня.

Експериментальна база дослідження - Ладижинська ЗОШ І-ІІІ № 3 Вінницької області. Експериментальним дослідженням було охоплено 79 учнів перших і других класів даної школи, 36 батьків молодших школярів і 6 учителів початкових класів.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

– уточнено сутність понять “важковиховувані діти”, “девіантна поведінка”, “ відхилення від норми ”;

– обґрунтовано й перевірено педагогічні умови корекції поведінки важковиховуваних учнів початкових класів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці й упровадженні методики роботи з важковиховуваними учнями, а також розробці методичних рекомендацій для класних керівників та батьків щодо профілактики та корекції важковиховуваності.

Апробація результатів дослідження здійснювалися шляхом виступів автора на методичних об'єднаннях учителів і класних керівників шкіл міста Ладижина Вінницької області. Матеріали дослідження обговорювалися на Міжвузівській конференцій молодих учених і студентів «Інноваційні технології в сучасній професійній освіті» (Вінниця, ВДПУ, 2013); Третій всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук» (Дніпропетровськ, 2013).

Публікації з проблеми дослідження:

1.Марушко А. Г. Методи і форми попередження важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку/ А. Г. Марушко //Актуальні проблеми сучасної науки та наукових досліджень: збірник наукових праць / редкол.: Р. С. Гуревич (голова) [та ін.] ; Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. - Вип. 2(5). -Вінниця : Планер 2013. - С. 71-75

2.Марушко А. Г. Важковиховуваність особистості в контексту дефінітивного аналізу / А. Г. Марушко // Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук / відп. за випуск Пащенко В. І., Тит О. Г. ;Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - у 5-х частинах. - Дніпропетровськ: ТОВ «Інновація», 2013. - ч.5. - С.140-143

3.Марушко А. Г. Коригування виховного середовища сімей з метою подолання важковиховуваності учнів / А. Г. Марушко // Актуальні проблеми дошкільної та початкової освіти в контексті європейських освітніх стратегій : збірник матеріалів науково-практичної конференції викладачів і студентів інституту педагогіки, психології і мистецтв (Вінниця, ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 9-11 квітня 2014 р.) / за ред. Г. С. Тарасенко ; Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, інститут педагогіки, психології і мистецтв. - Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2014. - Вип. 3. - С. 275-280.

4. Як запобігти важковиховуваності дитини: порадник для батьків / Укладач А. Г. Марушко. - Вінниця, 2014. - 42 с.

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний обсяг дипломної роботи - 164 сторінки. У роботі міститься 1 таблиця, 5 рисунків. Список використаних джерел нараховує 90 найменувань.

І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВАЖКОВИХОВУВАНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Історична ґенеза поняття «важковиховувана дитина»

Проблема важковиховуваності не є новою на теренах педагогічної науки та практики, але зростаюча кількість девіацій (відхилень) у сучасному дитячому середовищі свідчить про актуальність розроблення шляхів ефективної педагогічної взаємодії з великою категорією дітей, які кваліфікуються як важковиховувані. Як показали вивчення і аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури, витоки окресленої проблеми сягають в далеку історію. Так, ще видатні філософи античності висловлювали чимало цінних педагогічних ідей. Цікавими, зокрема, є їх роздуми про те, що можна “переформувати людину, дати їй другу природу” (Демокріт), що відхилення у поведінці дитини слід виправляти якомога раніше, як “молоде деревце, що починає викривлятися” (Платон) та ін. [81].

В епоху феодалізму слушні думки стосовно виховання дітей були висловлені Ф.Рабле, Т.Мором, М.Монтенем та ін., які не втратили своєї актуальності і нині.

Одним з найвидатніших педагогів епохи розпаду феодалізму і зародження домонополістичного капіталізму був Я.Коменський, який значну увагу приділяв і проблемі відхилень у поведінці, вихованню дітей з вадами поведінки. Він зробив спробу дати класифікацію дітей, навчання і виховання яких пов'язане з певними труднощами. Я.Коменський допускав, що є діти безнадійні у виховному відношенні і порівнював їх з сухим, викривленим деревом, яке треба викинути. Але таких дітей-виродків - одиниці, вважав Я.Коменський [63].

Дуже важливою є думка Я.Коменського про те, що поганими чи добрими діти не народжуються, вони стають такими в результаті виховання, яке може бути правильним або неправильним.

У процесі виховання необхідно використовувати найрізноманітніші методи, серед яких Я.Коменський виділяв "ласкаве слово", вправляння у хороших вчинках, похвалу, покарання. Він виступав проти тілесних покарань, але в окремих випадках допускав їх застосування.

Навчання і виховання повинно, на думку Я.Коменського, обов'язково проводитись рідною мовою, що сприятиме більшій ефективності навчально-виховного процесу [63].

Співзвучними темі нашого дослідження є окремі думки, висловлені такими вченими, як Дж.Локк, Ж.Руссо, К.Гельвецій, І.Песталоцці, І.Гербарт, Ф.Дістервег, незважаючи на деякі обгрунтовані ними положення, з якими не можна погодитися (наприклад, розроблена Гербартом система покарань).

XІX - XX ст. характеризується значним ростом злочинності в західних країнах, тому проблема відхилень у поведінці, особливо тих, які безпосередньо пов'язані з протиправними вчинками, привертає увагу багатьох вчених: педагогів, психологів, медиків, юристів.

Велике значення надається дослідженню питання співвідношення біологічного і соціального в самому індивіді та його поведінці (Б.Морель, Е.Кречмер, Ч.Ломброзо, Е.Х'ютон, Ч.Шелдон, З.Фрейд, Д.Легман, Е.Шур та ін.).

Досить популярною є теорія "патології раннього дитинства", обґрунтована Дж.Боулбі. Основні її положення зводяться до того, що дитина, яка не отримала в ранньому віці достатньо батьківського тепла, ласки, ніжності, турботи - в майбутньому обов'язково буде відзначатися тими чи іншими відхиленнями, не виключена можливість скоєння правопорушень, злочинів [64].

Подібні ідеї висловлює і психіатр Р.Лопец, який виявив у багатьох дітей, покинутих батьками, часті неврози, анорексію, розлади сну, нічні, а іноді й денні страхи. Серед цих дітей багато таких, яких він називає "моторно розгальмованими", неслухняними, невитриманими, інші - навпаки, занадто загальмовані, апатичні, боягузливі, невпевнені. У них - значно нижчий рівень інтелектуального розвитку, ніж у дітей цього ж віку, які виховуються вдома батьками [63,24].

Дослідження останніх десятиріч на Заході стосуються найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх. Це - питання психолого-педагогічної реабілітації дітей з відхиленнями у поведінці, наркоманії, відхилення в інтелектуальному, фізичному, сексуальному розвитку, вивчення умов виховання дітей в сім'ї та надання психотерапевтичної допомоги сім'ї; ролі шкільної психологічної служби у попередженні відхилень у поведінці неповнолітніх, а також соціальної служби, яка нині перебуває на досить високому рівні розвитку у більшості західних країн. Інтенсивно досліджуються також питання попередження злочинності серед неповнолітніх з відхиленнями у поведінці.

Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх досліджувалась і вченими Росії та України і чимало цікавих суджень з цього приводу можна знайти вже в старовинних етнографічних документах часів Київської Русі.

З XVІІІ ст. проблема відхилень у поведінці дітей починає глибоко досліджуватись багатьма вченими. Це, зокрема, І.Бецькой, М.Новіков, О.Радіщев, В.Одоєвський. На нашу думку, серед всіх відомих вчених дореволюційного періоду саме В.Одоєвський звернув найбільшу увагу на організацію правильного педагогічного спілкування з дітьми з метою запобігання відхиленням у формуванні особистості [56].

Не можна не згадати видатного мислителя XVІІІ ст. Г.Сковороду, який доводив, що людина за своєю природою незіпсована, добра. На думку вченого, причинами, що породжують моральні вади, інші відхилення у поведінці, є суспільні умови, неправильно поставлене виховання, темрява, неосвіченість. Особливо важливим у формуванні особистості є правильне виховання, воно може дати, як відзначав Г.Сковорода, "те, чого не дадуть ні чин, ні багатство, ні походження, ні милість вельмож" [31].

Значний вклад у вивчення проблеми відхилень у поведінці, важковиховуваності дітей внесли також дореволюційні вчені П.Лесгафт, Д.Дріль, О.Зак, М.Пирогов, К.Ушинський, О.Духнович та ін.

В перші післяреволюційні роки проблема відхилень у поведінці дітей продовжує інтенсивно досліджуватися. Все частіше в працях вчених зустрічаються терміни "важковиховуваність", "важковиховувані діти". У науковому обігу педагогічної думки ХІХ ст. поняття “важкі діти” було вперше вжите для позначення дітей з чітко вираженими фізичними вадами [28].

Вивчення історико-педагогічних джерел свідчить про те, що в працях Д.Дріля, О.Зака, П.Каптєрєва, П.Лесгафта, П.Люблинського, С.Познишева, І.Сікорського та інших учених до категорії „важких” відносилися дітей, які не сприймали свої негативні вчинки, були жорстокі й безучасні до страждань оточуючих.

Установлено, що значна частина дослідників (П.Бєльський, П.Блонський, А.Зак, П.Каптєрєв, П.Лесгафт та інші) справедливо вважали, що основні причини, які спонукають виникнення важких дітей, полягають не тільки в несприятливих умовах життя та вадах виховання, а й у самому державному устрої, коли значна більшість населення знаходиться за межами бідності.

Дослідження свідчать, що в дореволюційний період була запропонована класифікація на основі так званого „етіологічного” принципу (виходить із якостей, які були прищеплені дитині у процесі сімейного виховання), відповідно з яким виділяється одна провідна риса, що визначає структуру особистості. У результаті тривалих і різних за видами психологічних спостережень була розроблена класифікація школярів, основу якої становить виділення домінуючої групи інтелектуальних, емоційних, вольових, психічних особливостей та функцій [12].

Більшість учених (П.Бєльський, Д.Дриль, П.Каптєрєв, П.Лесгафт, С.Познишев, І.Сікорський та ін.) вважали, що саме в дитячому віці можливо припинити відхилення у розвитку особистості, за винятком тільки тих дітей, що належать до групи - „успадкованих злочинців” і не підлягають корекційному впливу. Вчені також слушно стверджували, що позитивного результату у вихованні важких дітей неможливо досягти, якщо в сім'ї не будуть створені належні умови для росту, розвитку та виявлення позитивних якостей особистості дитини. На їхню думку, педагогічно доцільна організація виховного процесу в школі може виправити помилки сімейного виховання.

Одним із перших, хто запропонував використовувати превентивний (попереджувальний) потенціал виховання, шляхом підтримки моральних основ дитини, включення її у цілеспрямовану трудову діяльність із обов'язковим придбанням професійних навичок у будь-якому ремеслі, був К.Ушинський. Учений вважав, що опорою в житті дитини може служити набута професія, яка в свою чергу повинна підірвати коріння виникнення аморальних дій у його поведінці [12,22].

Доцільно звернути увагу на те, що у досліджуваний період проблема важких дітей, якою спочатку займались суто кримінологи (А.Богдановський, А.Кістяковський, Н.Неклюдов та інші), стає педагогічною проблемою.

Аналіз праць педагогів дореволюційного періоду (П.Бєльський, О.Герцен, М.Добролюбов, Д.Дриль, А.Зак, П.Каптєрєв, А.Лазурський, П.Лесгафт, М.Пирогов, С.Познишев, І.Сікорський, К.Ушинський, М.Чернишевський та ін.) дозволяє стверджувати, що до педагогічно цінних ідей щодо подолання відхилень у поведінці неповнолітніх належать: необхідність вивчення індивідуальних характерологічних особливостей кожної дитини, виявлення причин та з'ясування сутності явища важковиховуваності; правильна організація процесу виховання та перевиховання; звернення уваги на те, що саме в дитячому віці можливо зупинити деформацію особистості важкої дитини; підхід до фізичних покарань як до абсолютно недоцільного методу впливу на особистість важковиховуваної дитини.

У 20-30- х роках ХХ століття зміст терміна “важка дитина” змінився, що було зумовлене громадянською війною, інтервенцією, епідемією голоду, які зруйнували багато сімей та залишили без батьків велику кількість дітей. Країну захопила хвиля підлітків-правопорушників і безпритульних дітей, дітей-сиріт, які в науковому обігу й стали визначатися як “важкі діти” [12, 45-46].

Проблему “важких” дітей досліджували педагоги, лікарі, криміналісти та соціологи (П.Блонський, Л.Виготський, В.Кащенко, Г.Мурашов та ін.). Загалом, під зазначеним терміном розумілись усі діти, які порушували моральні норми, існуючи в суспільстві. До цієї категорії належали діти із відхиленнями в поведінці (неповнолітні повії, безпритульні, жебраки, занедбані діти; невстигаючі учні, другорічники, дезорганізатори, зіпсовані вихованням та негативним впливом мікросередовища; неповнолітні правопорушники; діти, які мали певні відхилення у психічному та фізичному розвитку тощо).

Так, Л.Виготський, коментуючи основні положення плану педагогічно-дослідницької діяльності з питань важкого дитинства, у 1929 році зазначав: “Ми визначили такі типи і види важких дітей, які підлягають вивченню: важкі діти в масовій школі, важковиховувані діти в прямому сенсі цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно занедбані), психо- і невропатичні діти, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі діти” [16, 4].

П. Блонський у своїх наукових працях розглядав поняття “важкий школяр” крізь призму ставлення вчителя, якому важко з ним працювати. Важкі школярі з високим розумовим потенціалом характеризувалися відсутністю звички працювати, розбещеністю, невмінням доводити справу до завершення. Усі ці якості є результатом неправильного виховання [7, 3].

Важкі школярі з низьким розумовим потенціалом - це діти й підлітки, які виховуються в поганих соціальних умовах, із вродженою ущербністю. Інакше кажучи, П. Блонський поняття “важковиховуваність” пов'язував з дитиною як “педагогічно важкою”, а також такою, яку “важко навчити”, “соціально занедбаною”. У своїй роботі “Важкі школярі”, яку було видано в 1930 році, він зазначав: “З об'єктивної точки зору важким є той учень, стосовно якого робота вчителя виявляється малоефективною. Із суб'єктивної точки зору важким є той учень, з яким учителю важко, його важко навчати, він вимагає від учителя значних зусиль” [7, 42-43].

Отже, слушною є думка А.Грабова, який підкреслював, що поняття “важкі діти” є одним із неоформлених педагогічних понять: “Для одних - це невстигаючі діти, малообдаровані; для інших - це діти з нехарактерними для шкільного середовища настановами або діти з різко вираженою індивідуальністю, яка нерідко знаходиться між здоров'ям та хворобою” [53].

Незважаючи на теоретичну невизначеність терміна “важковиховувані діти”, педагоги-практики намагалися реалізувати корекційно-педагогічну діяльність щодо дітей, які створювали певні труднощі у навчально-виховному процесі. Для них відкривались спеціальні навчально-виховні установи, де працювали такі відомі і талановиті педагоги, як М.Пістрак, С.Шацький, А.Макаренко, В.Сорока-Росинський. Водночас певну групу “важких” дітей називали морально-дефективними. Цей термін був гостро розкритикований Н.Крупською. Вона стверджувала: “Є загнані в кут, озлоблені, замордовані, хворі діти.., які тривалий час жили у важких умовах.., в атмосфері розпусти.., але немає морально дефективних” [12].

У свою чергу, В.Сорока-Росинський, розмежовуючи поняття “важковиховувані” та “морально дефективні”, зазначав: “Звичайно прийнято плутати ці категорії дітей, об'єднуючи їх під загальною назвою дефективних, із зовнішнього боку таке об'єднання здається повністю закономірним, адже насправді кожна дефективна дитина є важковиховуваною, а кожна важковиховувана від того і важка, що має певний дефект…”. Далі дослідник додає: “Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не через певний дефект, зокрема, а навпаки, важковиховуваність може бути спричинена складністю і багатогранністю натури… Сильні і талановиті люди часто розвиваються дуже бурхливо… Найбільш видатні у всіх сферах життя люди дуже часто бували горем для батьків і вихователів - достатньо прочитати їх біографії, щоб переконатися в цьому…” [12, 72].

У 1920-1925 роках В.Сорока-Росинський очолював школу для важковиховуваних ім. Ф.М.Достоєвського в тодішньому Петрограді. Багато часу він присвятив вихованню і вивченню даної категорії дітей, тому з науково-методичного погляду є дуже цінною спроба виокремлення саме важковиховуваних дітей з усієї маси дефективних різного роду, яка була здійснена педагогом у статті “Важковиховувані” (1920). “Ні, важковиховуваність не завжди означає дефективність, - зазначав дослідник, - раніше, не говорячи про гострі випадки фізичної та розумової дефективності, дуже багато дітей найрізноманітніших категорій вважалися важковиховуваними лише тому, що в школі загального типу вони викликали труднощі, але ось виокремили розумово відсталих, виокремили морально дефективних, потім невропатів, які потребують медично-педагогічного впливу, потім переростків. І все ж після виокремлення всіх цих дітей є певний залишок, який готові визнати якоюсь особливою категорією, відмінною від усіх інших, вищезгаданих, але який, з іншого боку, намагаючись визначити більш докладно, знову готові змішати з усією масою важковиховуваних, із якої він був виокремлений, через те що діти, які належать до цього недостатньо диференційованого виду важковиховуваності, мають схожі з іншими її видами риси” [12, 72-73].

Визначаючи важковиховуваність, В.Кащенко й Г.Мурашов підкреслювали, що відсутність правильного виховання зумовлює ті або інші відхилення в розвитку дитини. Дитина з недоліками характеру - це, перш за все, дитина з викривленими соціальними настановами. Відповідно до цього дослідники розрізняли три типи “виняткових” дітей:

1) нервові - діти, кинуті батьками напризволяще, травмовані соціальним середовищем;

2) педагогічно занедбані - діти, недостатньо підготовлені до школи, не навчені самостійно працювати, але з нормальним інтелектом;

3) безпритульні - діти, які мають батьків, але живуть у важкому соціальному середовищі, де постійно існує загроза отримання фізичної травми [32, 11].

Видатний педагог А.Макаренко посідає особливе місце серед дослідників проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх. Він теоретично обґрунтував можливість перевиховання, а в багаторічній практичній діяльності підтвердив, що це дійсно так.

Незважаючи на деякі допущені ним помилки, педагогічна спадщина А.Макаренка надзвичайно актуальна і нині. На його думку, "ніяких природжених злочинців, ніяких природжених важких характерів немає". Діти такими стають, якщо виховуються у несприятливих соціальних умовах. Якщо ж змінити умови і застосувати правильні виховні засоби - особистість зміниться. Отже, А.Макаренко, який був переконаний у необмеженій могутності виховної роботи і вважав, що особливих правопорушників не існує - є люди, які потрапили у важке становище. Актуальним і сьогодні залишається основний педагогічний принцип А.Макаренка: "Як можна більше вимогливості до людини і як можна більше поваги до неї" [49, 13].

На Закарпатті в 20-30 роки плідно працював відомий педагог, громадський діяч Августин Волошин, педагогічна спадщина якого тривалий час замовчувалася або ж висвітлювалася не зовсім правильно. Відхилення у поведінці дітей він пояснював природженими властивостями дитини, впливом навколишнього середовища, недоліками, допущеними у виховному процесі. Одним з таких недоліків він вважав застосування тілесних покарань.

Величезний вклад у розвиток педагогічної науки, в тому числі і в дослідження проблеми важковиховуваності дітей, вніс В.Сухомлинський. В.Сухомлинський наголошував, що “важкі” діти - це широке і неоднорідне поняття, що включає:

* дітей, які відчувають ускладнення у засвоєнні програмного матеріалу;

* дітей, які є “важкими” у моральному розумінні, але тямущими, здібними, з розвиненою пам'яттю;

* дітей, які з раннього віку знаходяться в атмосфері, де панує грубість, що позначається на формуванні моральних якостей особистості;

* дітей, які не володіють своїми бажаннями, що перетворюються на примхи;

* дітей із відставанням в інтелектуальному розвитку [82, 12].

Важливими для нашого дослідження є положення В.Сухомлинського про виховний вплив слова. Великий педагог дуже слушно відзначав, що загальні слова часто не доходять до серця учня. Слово повинно бути глибоко змістовним, мати емоційне забарвлення, воно повинно лишати слід в думках і душі вихованця.

Ми цілком солідарні з думкою В.Сухомлинського про те, що мистецтво виховання включає насамперед мистецтво розмовляти, що багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, мають першоджерелом невміння вчителя говорити із своїми учнями.

На протязі 60-90 рр. з'являється ряд цікавих досліджень, які стосуються найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх: психолого-педагогічних, медичних, правових.

Таким чином, проблема відхилень у поведінці неповнолітніх і, зокрема, проблема важковиховуваності дітей інтенсивно досліджувалась вченими протягом тривалого періоду часу. Вчені минулих років, а також вітчизняні дослідники визначили основні причини виникнення і розвитку важковиховуваності дітей, докладно описали її прояви, зробили спроби здійснити класифікацію важковиховуваних дітей, встановили зв'язок між важковиховуваністю дітей і правопорушеннями неповнолітніх, запропонували певні засоби впливу на важковиховуваних дітей, шляхи подолання важковиховуваності, запобігання відхиленням у поведінці неповнолітніх.

Незважаючи на значні здобутки у вивченні окремих аспектів, в цілому роботу над проблемою аж ніяк не можна вважати завершеною.

1.2 Важковиховуваність особистості: дефінітивний аналіз поняття

Вивчення і аналіз літератури з теми дослідження показав, що термін "важковиховуваність", який увійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще характеризується недостатньою визначеністю.

Не існує чіткої диференціації цього багатогранного і поліморфного поняття. Немає класифікації, систематики у виділенні окремих груп важковиховуваних дітей в залежності від тої чи іншої детермінації, перебігу і результатів важковиховуваності.

Разом з цим, це дуже важливо, тому що дає змогу визначити правильні заходи попередження і корекції відхилень у поведінці: психологічні, педагогічні, медичні, соціальні, а у багатьох випадках - комбіновані, наприклад, соціально-педагогічні, медико-педагогічні та ін.

Здійснений аналіз наукових джерел приводить до висновку, що третій (сучасний) етап дослідження стану проблеми важковиховуваних характеризується більшою диференціацією „важких” дітей. Зокрема, до категорії важковиховуваних, на відміну від попередніх етапів (дореволюційного та післяреволюційного), були віднесені і діти з уповільненим розумовим розвитком (не розумово відсталі, а нормальні), діти, у вихованні яких у дошкільні роки були допущені помилки, та діти, які постійно порушують дисципліну і не бажають підкорятися дорослим.

На сучасному етапі розробки проблеми важковиховуваних з'являються дослідження, присвячені питанням недисциплінованості школярів та попередження дитячих проступків (О.Бєлкін, В.Сенько); розробляються спеціальні методики вивчення особистості важковиховуваного та його сім'ї (З.Баєрюнас, Л.Бєлозерова, Л.Кацинська, В.Обухов); всебічно характеризуються важковиховувані діти та неповнолітні правопорушники (М.Алемаскін, Л.Зюбін, О.Капичін, В.Оржеховська, В.Степанов, Л.Філонов).

Сучасні дослідники проблеми важких дітей дійшли глибокого і педагогічно цінного висновку про те, що важкі у виховному відношенні діти - це нормальні діти, але з наявністю специфічної особливості у структурі особистості - важковиховуваності. Вчені справедливо розрізняють такі поняття як „важкий” та „педагогічно занедбаний школяр”. Поняття „важковиховуваний” науковці починають тлумачити як у вузькому (педагогічно занедбані діти), так і в широкому (педагогічно та соціально занедбані неповнолітні, „проблемні діти”) розумінні цього поняття [14; 28; 32; 42; 59; 60; 62; 77; 79; 87].

Проведене нами дослідження показало, що в багатьох сучасних працях, присвячених проблемам важковиховуваних дітей, само поняття важковиховуваності розглядається як специфічна форма девіантної поведінки. При цьому такі поняття, як «важкі», «важковиховувані», «дезадаптовані», «педагогічно занедбані», «проблемні», «діти групи ризику», «діти з девіантною поведінкою» та ін. дуже часто використовуються як синоніми. Різні назви відображують різні точки зору на цю категорію дітей. Визначення "важкі", "важковиховувані", "педагогічно занедбані", "проблемні" даються таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми, незручності і цим виділяються серед "звичайних" дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів у ставленні до цих дітей.

Девіантна або відхилена (від пізньолат. deviatio - відхилення) поведінка в спеціальній літературі трактується у двох значеннях. По-перше, як вчинок чи діяльність людини, яка не відповідає загальноприйнятим нормам. По-друге, як соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи сформованим у даному суспільстві нормам. У першому значенні девіантна поведінка вивчається педагогікою, психологією, психіатрією. В другому значенні є предметом вивчення соціології, філософії, соціальної психології. [14, 3]

Поняття "норма" і "відхилення від норми" широко використовується в медицині, психології, педагогіці, соціології, фізиці та інших науках. Норма - це сукупність вимог, що пред'являє соціальна спільнота до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) установленого зразка. Норма передбачає таку взаємодію людини з соціальним середовищем, яка адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку та соціалізації. Це модель прийняття людиною поведінки, яка створюється суспільством для самозбереження.

За твердженням польського соціолога Я.Щепанського нормальна особистість та, яка адаптувалася у соціумі і веде себе в межах встановлених соціальних норм. Зокрема ознаками морально здорової дитини є:

– інтерес до зовнішнього світу, наявність сенсу життя, певної життєвої філософії;

- наявність ієрархії цінностей (чесність, віра в бога);

- адекватність реакцій на мінливі обставини;

-збалансованість основних нервових процесів (гальмівного і збуджувального);

- здатність до встановлення духовного контакту з оточуючими;

- відповідність поведінки до норм та правил встановлених у суспільстві;

- здатність до гумору та інші [12].

Дослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості [2, 11]. Як ми зазначили, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Деякі дослідники вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі охоплюють цим поняттям тільки порушення правових норм, треті - різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка. Дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, у практиці соціально-педагогічної діяльності характеризують як "важковиховуваних”, "педагогічно занедбаних” [9].

Поняття "дезадаптовані діти" має соціальний чи соціально-психологічний відтінок і характеризує дану категорію дітей з позицій соціальної норми, а точніше - невідповідності їй. Оскільки соціальна адаптація - це включення індивіда чи групи в соціальне середовище, пристосування їх до відповідних правил, системи норм і цінностей, то соціальна дезадаптація дітей - це порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда. Найбільш характерними проявами соціальної і психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і ровесниками, здійснення правопорушень (бійки, крадіжки й ін.) невідвідування школи, бродяжництво та. ін.

Оскільки важковиховуваність дитини завжди пов'язується з певними відхиленнями, науковці зазначають, що необхідно розрізняти відхилення у формуванні особистості як відхилення від нормального ходу процесу i патологію формування особистості як відхилення від норми, яке проявляється у психічних захворюваннях. Наприклад, іфантильність як збереження на даному віковому етапі основних властивостей, характерних для попередніх етапів, тобто затримку в процесі формування особистості, можна вважати відхиленням, але не хворобою. В той же час це розмежування досить умовне, бо ці відхилення при несприятливих соціальних умовах можуть перейти в патологію. Таким чином, очевидно, поява у поведінці особливостей, не характерних для даного вікового періоду або, навпаки, відсутність необхідних властивостей на протязі тривалого часу може свідчити про відхилення у формуванні особистості.

Педагогічний словник тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів та соціальних ролей” [66].

Важковиховуваність, зазвичай, розуміється саме як несприйнятливість до виховання, соціального досвіду. Слід розрізняти поняття «важковиховний» - той, хто протидіє впливу вчителя, якого важко виховувати і «важкий» - який переживає особисті труднощі, переобтяжений внутрішніми складними проблемами. Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми і правила поведінки, з відразою ставляться і до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.

Н.Волкова зазначає, що вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди і це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з'являються “важкі”, педагогічно занедбані, важковиховувані діти. Важковиховуваними вона вважає категорію осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки. Таким особам, на її думку, властиві :

- неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі, що призводить до деградації особистості;

- нерозвиненість соціально-політичних потреб;

- прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

- нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;

- спотворені естетичні потреби;

- нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

- непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

- брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

- обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення;

- приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників [15].

За ступенем педагогічної занедбаності “важких” дітей підліткового віку Н.Волкова поділяє на чотири групи:

1. Важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну, їм властиві: грубощі, брехливість, нечесність тощо.

2. Педагогічно занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

3. Підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.

4. Неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній [15].

Л.Завацька вважає, що поняття «педагогічна занедбаність» вміщує в собі зміст понять «важковиховуваний» і «соціально занедбаний», які не є рівнозначними. Важковиховуваність передбачає, перш за все, протистояння дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні прорахунки вчителів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики дітей. У результаті вона називає три істотні ознаки складових змісту поняття «важкі діти». Перша: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норм поведінки, друга: порушення поведінки таких дітей важко піддаються виправленню, третя: ці діти особливо потребують індивідуального підходу з боку педагогів, вихователів та уваги однолітків. Важковиховуваність в основному проявляється у формі різного роду конфліктів дитини з його найближчим оточенням. Зовнішньо важковиховувана дитина характеризується неповноцінним і викривленим ставленням до дійсності. Досить часто такій дитині буває важко не лише з іншими, але й з самою собою. Внутрішній конфлікт із власним «Я» є ще однією істотною ознакою важковиховуваності. В результаті несприятливих умов виховання у них формується занижена самооцінка, яка викликає гострі переживання, несміливість, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм становищем у колективі. За умови незначущої самооцінки, навіть якщо вона адекватна, спостерігається байдуже, пасивне ставлення до своїх достоїнств і недоліків. У «важких» дітей, звичайно, моральна свідомість знаходиться на низькому рівні. Вони неправильно розуміють смисл багатьох моральних понять. Загострена соціальна ситуація сприяє знеціненню ними таких моральних категорій, як скромність, працелюбство та ін. [12].

В.Оржеховська виділила такі типи школярів-правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості: конфліктно-ситуаційний з переважною позитивною спрямованістю; неврівноважено-ситуаційний з переважною негативною спрямованістю; нестійкий з переважною негативною спрямованістю; стійкий з негативною спрямованістю [33,59]. Вчитель повинен вміти розрізнити ці типи, щоб правильно визначити стратегію корекційної роботи.

Формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі, особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці. Є незначні спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально-корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх заволодіння обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно прийнятні колективом класу. Правопорушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих досить щирих, довірливих бесід, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних трудових видів діяльності. Корисний постійний контакт з батьками [62].

Другий тип важковиховуваних дітей характеризується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб - бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, і загальмовані в колективі. Нестійкість і безділля неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійні навички. Такі діти потребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівнику належить знати, де, коли і з ким проводить час дитина, тактовно корегувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні [62].

Діти третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивності, полюбляють бійки, наслідують звичку дорослих. Відзначають значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок та ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу “постою сам за себе”. Водночас важковиховувані виявляють, як правило високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші. Таких дітей слід залучати до трудової діяльності, намагатися виявити до них чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб навчити прийомів самовдосконалення [62].

Важковиховувані четвертого типу переважно існують у вкрай несприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило це - невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки - їх основні правопорушення. Вони лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Такі діти потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід працевлаштувати. Якщо необхідно - направляти у спеціальні школи [62].

Звичайно, цей поділ досить умовний. У “чистому” вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.

Такі вчені, як В.Баженов, В.Поварницина та інші вважають, що своєрідною передумовою виникнення важковиховуваності виступає педагогічна занедбаність. Вони пропонують розглядати педагогічну занедбаність як несформованість у дітей важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Зазначають, що педагогічна занедбаність протилежна вихованості й є результатом низького рівня виховуваності. Її проявами є: закритість дитини до допомоги інших людей у її розвитку, небажання прислухатися до порад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах. Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють його неадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостатній розвиток свідомості, волі, почуттів [81].

В.Баженов [3] розрізняє ознаки педагогічної занедбаності, що вказують на нездатність дитини сприймати педагогічні впливи. До них належать:

- порушення в мотиваційній сфері та сфері потреб, відсутність необхідних позитивних чи переважання негативних орієнтацій особистості;

- нездатність правильно підпорядковувати вибір засобів поставленим цілям через несформованість цих засобів чи нерозбірливість у їх виборі, несформованість почуття обов'язку, відповідальності;

- нездатність правильно і самостійно прийняти відповідальне рішення через невпевненість у своїх силах чи надмірну самовпевненість;

- безвідповідальність, нездатність до обов'язкового виконання своїх рішень, доручень старших, колективу товаришів;

- невміння адекватно оцінити результати своєї поведінки, свій вчинок, некритичність, несформованість соціально значущих критеріїв оцінки і самооцінки і необхідних навиків оцінювання;

- нездатність до закріплення в індивідуальному досвіді позитивних результатів і способів моральної діяльності, переважання шкідливих звичок.

Підкреслимо, що дійсно важковиховуваними дітьми, очевидно, слід вважати не всіх дітей з відхиленнями у психічному розвитку i поведінці (хоч, безперечно, вчителю важче працювати з ними, ніж з іншими), а в першу чергу тих, відхилення у поведінці яких зумовлені тими чи іншими відхиленнями у системі їх суб'єктивних ставлень, які важко піддаються виховному впливу, оскільки в системі їх суб'єктивних ставлень наявні ті чи інші відхилення: негативне ставлення до навчання, школи, вчителя, неадекватна самооцінка; неповага до оточуючих, негативне ставлення до праці i т.д.

1.3 Причини та чинники появи важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку

У вітчизняній та зарубіжній психології та педагогіці існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин: генетичних, фізіологічних (наприклад ускладнення процесів пологів), соціальних (засвоєння неадекватних форм поведінки батьків), педагогічних тощо.

Питання щодо причин важковиховуваності дітей багатоаспектне і дуже проблематичне. В одній із останніх робіт з питання виховання “ важких дітей”, виданих в Україні, Є.Погребняк визначив такі причини важковиховуваності, як безнадзорність і неправильне виховання в сім'ї. А.Кочетов обґрунтовує три групи факторів: бездоглядність, педагогічні помилки, допущені у сімейному і шкільному вихованні, і другорічництво [43]. До помилок шкільного виховання можна віднести:

· домінування словесних методів;

· недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу;

· відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю;

· пасивність школярів організації дозвілля в позанавчальний час;

· безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім'ями.

Робота з важковиховуваними дітьми має базуватися на блокування негативного і посилення, розвиток позитивного.