Соціально-педагогічна реабілітація дітей з неблагополучних сімей

Дослідження поняття та основних видів неблагополучних сімей. Аналіз та узагальнення умов, які сприяють правильному вихованню дітей з неблагополучних сімей. Роль, форми та методи соціально-педагогічної реабілітації у вирішенні проблем дітей з таких сімей.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.03.2013
Размер файла 174,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

1.1 Поняття неблагополучна сім'я

1.2 Види неблагополучних сімей

1.3 Поняття соціально-педагогічної реабілітації

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

2.1 Мета, завдання, принципи програми "Соціально-педагогічної допомоги дітям з неблагополучних сімей"

2.2 Реалізація програми "Соціально-педагогічна допомога дітям з неблагополучних сімей"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

З самого народження людина потрапляє в суспільство. Вона росте, розвивається і помирає в ньому. На розвиток людини впливає безліч різних чинників, як біологічних, так і соціальних. Головним соціальним чинником, що впливає на становлення особи є сім'я. Сім'ї бувають абсолютно різними. Залежно від складу сім'ї, від стосунків в сім'ї до членів сім'ї і взагалі на оточуючих людей, людина дивиться на світ позитивно або негативно, формує свої погляди, будує свої стосунки з соціумом.

Саме в сім'ї дитина отримує перший життєвий досвід, тому дуже важливо в якій сім'ї виховується дитина: у благополучній або неблагополучній.

Актуальність даної проблеми і зумовлена тим, що в умовах трансформації сучасного суспільства виникла низка проблем: зниження народжуваності, розпад сімей, зростання бездоглядних сімей, дітей-сиріт, дитяча злочинність, алкоголізм, наркоманія та інші. Все це викликає серйозну заклопотаність і занепокоєння школи, сім'ї, правоохоронних органів, соціальних установ і широкої громадськості.

Сім'я в цілому в даний час випробовує кризу, адже ціннісні норми і правила, любов, турбота, співчуття, відповідальність вирощуються саме в сім'ї. Робота з неблагополучною сім'єю пріоритетний напрям в діяльності соціального педагога.

Дипломна робота присвячена проблемі соціально-педагогічній реабілітації дітей з неблагополучних сімей, що має велике теоретичне і практичне значення. Актуальність цієї теми полягає в тому, що сім'я в сучасних умовах не завжди виходить із складних життєвих ситуацій. Вона потребує допомоги з боку. Таку допомогу може надати служба соціальної допомоги, соціальний педагог та психолог. Але соціальна допомога сьогодні не відповідає масштабу і глибині проблем і труднощів, які випробовують не лише дорослі, але і діти.

Тому безліч людей, в основному з педагогічною освітою, стали опановувати професію соціального педагога, а в педагогічні інститути на спеціальність соціальної педагогіки поступають молоді люди, зацікавлені в тому, щоб допомагати суспільству вирішувати проблеми важливої її підструктури - сім'ї.

Об'єм розв'язаних проблем, пов'язаних з неблагополучними сім'ями і важкими підлітками, багато в чому залежить від суспільних, правових, освітніх і інших установ, що оточують сім'ю і соціального педагога, що працює з нею. Тому ці установи повинні всіма можливими силами здійснювати підтримку сім'ї, а так само брати безпосередню участь в роботі соціального педагога з неблагополучними сім'ями.

Цією проблемою займаються багато учених, такі як М.І. Буянов, Н.Ф. Дівіцина, Г.П. Разуміхіна, В.В. Ткачова, Т.І. Шульга, Ю.В. Василькова, Т.І. Гончарова, А.Я. Варга, І.В. Грибенніков, та ін. Але, на жаль, недостатньо робіт, присвячених соціально-педагогічній роботі з неблагополучними сім'ями.

У житті кожної людини сім'я займає особливе місце. У сім'ї зростає дитина, і з перших років свого життя він засвоює норми суспільства, норми людських відносин, вбираючи з сім'ї і добро, і зло, все, чим характерна його сім'я. Ставши дорослими, діти повторюють в своїй сім'ї все те, що було в сім'ї його батьків.

Об'єкт дослідження неблагополучна сім'я.

Предмет дослідження процес соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей.

Мета даної роботи розробити та реалізувати програму соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей.

Гіпотеза соціально-педагогічна підтримка неблагополучної сім'ї буде ефективна при умові раннього виявлення неблагополуччя сімей та проведення профілактичних та корекційних заходів.

Завдання:

- розкрити сутність поняття неблагополучних сімей;

- вивчити види неблагополучних сімей;

- виявити найбільш цінні для сьогоднішнього часу умови, сприяючі правильному вихованню дітей з неблагополучних сімей;

- розкрити роль соціально-педагогічної реабілітації у вирішенні проблем дітей з неблагополучних сімей;

- вивчити форми і методи соціально-педагогічної реабілітації неблагополучної сім'ї у вихованні дітей;

- розробити програму по наданню комплексної соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей;

- реалізувати на практиці і проаналізувати результати технології соціально-педагогічної реабілітації.

Наукова новизна розроблено та теоретично обґрунтовано програму соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей в діяльності школи за умов підвищення рівня свідомості батьків. Програма сприяє батьківської мотивації вирішення проблем, що, в свою чергу, допомагає соціалізації дитини з неблагополучної сім'ї. Удосконалено форми й методи роботи соціального педагога та психолога школи з дітьми із неблагополучних сімей із залучанням батьків.

Практичне значення полягає в застосуванні структурно-функціональної моделі соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей в практичній діяльності школи.

Розроблено:

- комплексну соціально-педагогічну реабілітаційну програму для дітей з неблагополучних сімей, їх батьків та класних керівників;

- комплекс просвітницьких семінарів-тренінгів, батьківських зборів, індивідуальних консультацій соціально-психолого-педагогічної спрямованості для педагогів школи, батьків та дітей з неблагополучних сімей;

- методичні рекомендації по роботі з неблагополучними сім'ями у взаємовідносинах з дітьми.

Методи дослідження:

- теоретичний аналіз наукової літератури за темою, визначення стану вивченості проблеми;

- спостереження за неблагополучною сім'єю;

- бесіди;

- встановлення контакту;

- формуючий експеримент у вигляді розробки та апробації соціально-педагогічної реабілітації дітей з неблагополучних сімей та залучання батьків;

- статистичні методи обробки отриманих даних.

Структура і об'єм роботи. Дипломна робота складається з введення, двох глав, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку використаної літератури та додатків. Об'єм роботи 58 сторінок машинописного тексту, бібліографія (57 назв).

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

1.1 Поняття «неблагополучна сім'я»

Сім'я - динамічна мала група людей, котрі разом проживають, пов'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю [38].

В сучасній науці немає єдиного поняття сім'ї. Тлумачний словник російської мови С.І. Ожегова визначає сім'ю як: 1) групу проживаючих разом родичів; 2) єдність, об'єднання людей, згуртованими спільними інтересами [39].

Велика радянська енциклопедія характеризує сім'ю наступним чином: «Сім'я - основана на шлюбі або кровному родстві мала група, цілі якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою [9].

Сім'я також визначається як соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства. Це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені зв'язки між членами сім'ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сім'ї в суспільстві й прав членів сім'ї в родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [42].

Протягом усього життєвого шляху особистості сім'я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім'я виступає провідним мікрофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючи функції сім'ї, передусім, полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних можливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку сім'я набула функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту.

Кожна сім'я відрізняється одна від одної такими основними параметрами: соціально-культурний - освітній рівень подружжя, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний - майнові характеристики сім'ї, зайнятість подружжя у сфері суспільного виробництва; техніко-гігієнічний - умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя; демографічний - кількість членів сім'ї [38]. Дотепер у вітчизняній науці не існує усталеної класифікації сім'ї, побудованої на певних критеріях та ознаках.

Збільшення числа розлучень і зниження народжуваності, зростання злочинності у сфері сімейно-побутових стосунків і підвищення ризику схильності дітей неврозам відбувається із-за неблагополучного психологічного, матеріального, соціального клімату в сім'ї. "На формування особи величезну роль робить внутрісімейне життя, і не лише взаємовідношення дитини і батьків, але і самих дорослих. Постійні сварки між ними, брехня, конфлікти, бійки, деспотизм сприяють зривам в нервовій діяльності дитини і невротичним стани" [30, с. 30]. Ці і інші ознаки дезорганізації сім'ї свідчать про кризовий стан її розвитку на сучасному етапі і збільшенні кількості неблагополучних сімейних союзів. Саме у таких сім'ях діти найчастіше отримують серйозні психологічні травми, соціально дезадаптуються, що далеко не кращим чином позначаються на їх подальшій долі.

Поняття «неблагополучна сім'я» досить широке. Зазвичай до неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. У результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дітей.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, упертістю, неадекватною самооцінкою (заниженою чи завищеною), озлобленістю, невпевненістю у власних силах, недисциплінованістю, утечами з дому тощо. Усе це свідчить про те, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних і правопорушників.

Стосовно поняття «неблагополучна сім'я» існують різні погляди. Використовуються для опису її неблагополуччя терміни «функціонально-неспроможна», «сім'я у кризовій ситуації», «аморальна сім'я», «сім'я з насильством щодо членів родини», «сім'я, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей», «конфліктна сім'я», сім'ї алкоголіків і наркоманів, сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені. Метою яких повинно бути збереження цілісності сім'ї, захист її прав у суспільстві і прав членів сім'ї у родині. Це може бути здійснено як через примусові заходи юридичного характеру, так і через створення умов для подолання сім'єю причин і наслідків свого неблагополуччя самостійно чи за допомогою фахівців (педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників).

Неблагополучна сім'я це не синонім асоціальної сім'ї. Існує безліч сімей, про які з формальної точки зору нічого поганого сказати не можна, але для конкретної дитини ця сім'я буде неблагополучною, якщо в ній є чинники, що несприятливо впливають на особу дитини, посилюють його негативне емоційно - психічний стан, негативно впливають на соціальний розвиток.

Асоціальна сім'я характеризується наявністю таких проблем як алкоголізм, зневагу потребами дітей, але в теж час можна констатувати факт, що повністю дитячо-батьківські стосунки не розірвані, діти намагаються приховувати пияцтво батьків, беруть відповідальність за забезпечення сім'ї, відхід за молодшими дітьми на себе, вчаться в школі.

А так само існують сім'ї "групи ризику". Сім'ї групи ризику характеризуються слабкою здатністю членів цих сімей до аналізу того, що відбувається в сім'ї, нездатністю з цієї причини висувати цілі по поліпшенню життя сім'ї і досягати ефективних результатів.

Важливої і необхідної на всіх стадіях роботи з сім'єю групи ризику завданням являється демонстрація соціальним педагогом членам сім'ї інших форм поведінки, емоційного реагування, чим прийнято в сім'ї.

Подібні сім'ї важливо залучати до спільних (діти, батьки, члени інших сімей) емоційно насичених ігор, які роблять позиції спілкування в сім'ї рівнішими, стосунки дбайливішими, а поведінка за межами сім'ї сміливішим і заповзятливішим. Такі ігри створюють радісний настрій. Важливо добитися стану веселощів, радості.

Таким чином, душевний стан і поведінка дитини є своєрідним індикатором сімейного благополуччя. "Дефекти виховання, вважає М. І. Буянов, це є щонайперший і найголовніший показник неблагополуччя сім'ї" [6, с. 11].

Неблагополучні сім'ї - це сім'ї зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між подружжям, батьками і дітьми; сім'ї з алко- чи наркозалежними членами; сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; сім'ї з насильством щодо членів родини; сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені; сім'ї, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей.

Особливості соціалізації дитини в сім'ї обумовлені, передусім, особливостями батьківства. Це соціально-психологічний феномен, що є сукупністю знань, уявлень та переконань стосовно себе у батьківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складової батьківства [5].

Неблагополучна сім'я це сім'я з низьким соціальним статусом, що не справляється з покладеними на неї функціями у будь якій із сфер життєдіяльності або декілька одночасно. Адаптивні здібності неблагополучної сім'ї істотно понижені, процес родинного виховання дитини протікає з великими труднощами, повільно і мало результативно [49].

Неблагополучною М.А. Алемаськин, В.І. Селіванов, Р.М. Капралова, І.А. Невський, З.Б. Баєрюнас, Л.С. Алексєєва, В.Д. Єрмаков вважають таку сім'ю, яка погано справляється з одним зі своїх головних завдань вихованням дітей. Л.С. Алексєєва пояснює: "Неблагополучна сім'я це система, в якій відсутні або діють неврегульовано вирішальні чинники родинної взаємодії" [34, с. 14].

Л.Я. Оліференко, Т.І. Шульга, І.Ф. Дементьєва називають неблагополучною таку сім'ю, де дитині погано [40, с. 60].

Неблагополучна сім'я - це сім'я, в якій дитя випробовує дискомфорт, стрес, зневага з боку дорослих, піддається насильству або жорстокому зверненню. Головною характеристикою такої сім'ї є відсутність любові до дитяти, турботи про нього, задоволення його потреб, захисту його прав і законних інтересів [58]. Це можуть бути сім'ї, де жорстоко поводяться з дітьми, не займаються їх вихованням, де батьки ведуть аморальний спосіб життя, займаються експлуатацією дітей, кидають дітей, залякують їх "для їх же блага", не створюють умов для нормального розвитку і т. д. В.Д. Єрмаков додає, що в таких сім'ях "явно або скрито містяться як основна проблемна ситуація розузгодила позитивного або негативного явищ, що формуються" [23, с. 15].

Г.Г. Зайдуліна вважає, що поняття "сімейне неблагополуччя" охоплює різні негативні характеристики сім'ї, дефекти її структурного, кількісного або статевозрілого складу, внутрісімейні стосунки, стосунки членів сім'ї із зовнішніми соціальними інститутами школою, училищем, виробництвом, досуговими та іншими установами [26, с. 34].

Можна погодитися з думкою Л.Г. Стряпухиної, яка пов'язує родинне неблагополуччя з функціональним аспектом неможливістю виконання сім'єю своїх функцій.

Функції сім'ї. Сфера життєдіяльності сім'ї, безпосередньо пов'язана із задоволенням певних потреб її членів, називається функцією сім'ї. "Функцій сім'ї стільки, скільки видів потреб в стійкій формі, що повторюється, вона задовольняє" [48]. Виконання сім'єю її функцій має значення не лише для її членів, але і для суспільства в цілому. Охарактеризуємо особове і громадське значення найважливіших функцій сім'ї в нашому суспільстві.

Виховна функція сім'ї полягає в задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві і материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. По відношенню до суспільства в ході виконання виховної функції сім'я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства.

Господарчо-побутова функція сім'ї полягає в задоволенні матеріальних потреб членів сім'ї (у їжі, даху і т. д.), сприяє збереженню їх здоров'я. В ході виконання сім'єю цієї функції забезпечується відновлення витрачених в праці фізичних сил.

Емоційна функція сім'ї задоволення її членами потреб в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. Ця функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства, активно сприяє збереженню їх психічного здоров'я.

Функція духовного (культурного) спілкування задоволення потреб в спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні; грає значну роль в духовному розвитку членів суспільства.

Функція первинного соціального контролю забезпечення виконання соціальних норм членами сім'ї, особливо тими, хто через різні обставини (вік, захворювання і т. п.) не має достатньою мірою здатності самостійно будувати свою поведінку в повній відповідності з соціальними нормами.

Сексуально-еротична функція задоволення сексуально-еротичних потреб членів сім'ї. З точки зору суспільства важливо, що сім'я при цьому здійснює регулювання сексуально-еротичної поведінки членів сім'ї, забезпечуючи біологічне відтворення суспільства.

З часом відбуваються зміни у функціях сім'ї: одні втрачаються, інші змінюються відповідно до нових соціальних умов. Сучасна сім'я в нашому суспільстві вже не виконує такої функції, як примноження і передача у спадок приватної власності. Якісно змінилася і функція первинного соціального контролю. Підвищився рівень терпимості до порушень норм поведінки у сфері шлюбно-сімейних стосунків (позашлюбним народженням, подружнім зрадам і т. п.). Розлучення перестало розглядатися як покарання за негідну поведінку в сім'ї.

У сучасній сім'ї значно зросло значення таких функцій, як емоційна, духовного (культурного) спілкування, сексуально-еротична, виховна. Шлюб усе більш розглядається як союз, ґрунтований на емоційних зв'язках, а не на господарсько-матеріальних.

Порушення функцій сім'ї це такі особливості її життєдіяльності, які утрудняють або перешкоджають виконанню сім'єю її функцій. Сприяти порушенням може дуже широке коло чинників: особливості особи її членів, взаємовідносин між ними, певні умови життя сім'ї. Наприклад, причиною порушень виховної функції сім'ї можуть виступити і відсутність у батьків відповідних знань і навичок, і розладу стосунків між ними(конфлікти з питань виховання, втручання з боку інших членів сім'ї, утрудняюче виховання, та ін.) [19].

Кажучи про функції сім'ї, слід пам'ятати, що йдеться про соціальні результати життєдіяльності більшості сімей, які виявляються на рівні суспільства, мають загальнозначущі наслідки і характеризують роль сім'ї як соціального інституту. Важливо підкреслити, що це - функції суспільства, як би закріплені за спеціалізованими на їх виконання інститутами, і тому в кожного з інститутів є функції, що визначають унікальність, профіль даного інституту, і функції, які супроводжують дію основних. Не можна ділити функції сім'ї на головні і другорядні, всі сімейні функції - головні, проте необхідність розрізняти серед них ті особливі, які дозволяють відрізняти сім'ю від інших інститутів, привела до виділення специфічних і неспецифічних функцій сім'ї. Згідно А.Г. Харчеву, специфічні функції сім'ї витікають з суті сім'ї і відображають її функції - це ті, до виконання яких сім'я була змушена або пристосована в певних історичних обставинах [2, с.77].

Специфічні функції сім'ї, до яких відносяться народження (репродуктивна функція), вміст дітей (екзистенціанальна функція) і виховання дітей (функція соціалізації), залишаються при всіх змінах суспільства, хоча характер зв'язку між сім'єю і суспільством може змінюватися в ході історії.

Неспецифічні функції сім'ї, пов'язані з накопиченням і передачею власності, статусу, організацією виробництва і вжитку, домогосподарства, відпочинку і дозвілля, пов'язані з турботою про здоров'я і благополуччя членів сім'ї, із створенням мікроклімату, сприяючого зняттю напруги і самозбереженню «Я» кожного - всі ці функції відображають історичний характер зв'язку між сім'єю і суспільством, розкривають картину, що історично приходить, того, як саме відбувається народження, вміст і виховання дітей в сім'ї.

На початку XX століття соціальні інститути усе більше поєднують з сім'єю і беруть на себе функції освіти і виховання (школа і дитсадки), захисту і охорони (міліція, армія), функції живлення, забезпечення одягом, дозвілля (сфера обслуговування), функції добробуту і передачі соціального статусу (індустріальна наймана праця) [50, с. 47].

Родинні умови, включаючи соціальне положення, рід занять, матеріальне забезпечення і рівень освіти батьків, великою мірою зумовлюють життєву дорогу дитини.

Окрім свідомого, повноцінного і цілеспрямованого виховання, яке дають йому батьки, на дитину впливає вся внутрісімейна атмосфера, причому ефект цієї дії з віком накопичується, заломлюючись в структурі особистості.

Історично склалося, що батько і мати виконували в сім'ї різні функції, відповідно батьківське виховання відрізнялося від материнського. Традиційно батько був главою сім'ї, що не могло не накласти свій відбиток на його взаємини з дітьми. Саме незаперечний авторитет батька в сім'ї був головною силою, найвпливовішим засобом чоловічого виховання. Мати була хранителькою домівки і емоційним ядром сім'ї, передавала та прививала своїм дітям ті якості, які поет Н. Заболоцький прекрасно назвав «грацією душі». Діти, знаходячись в отчому будинку і під материнським дахом однаковою мірою вбирали в себе те добре і світле, що прагнули їм дати батько і мати. Своєрідний синтез материнського і батьківського виховання був (і залишається) найважливішою умовою нормального розвитку в сім'ї. Як не існує повноцінного будинку без батька або матері, так не може бути сформована повноцінна особистість дитини без гармонійного поєднання чоловічого і жіночого виховання в сім'ї [55, с.8-10].

Таким чином, навколишнє соціальне мікросередовище, психологічний клімат в сім'ї, умови виховання, взаємини з батьками і особистість самих батьків в обов'язковому порядку відбиваються на дитині і, в першу чергу, на особливостях його характеру. Якщо родинна атмосфера несприятлива для психічного розвитку дитини, то цілком імовірно, що і сформовані межі його особистості теж будуть патологічні. Відомий російський педагог П.Ф. Лесгафт звернув увагу на ту обставину, що дитина може стати носієм певного симптому, який в явній або прихованій формі присутній в сім'ї, і це неодмінно позначиться на властивостях його особистості [55,с. 24].

Поряд з тим, що особистість батьків, без сумніву, грає провідну роль у формуванні світосприймання і етичних переконань дітей, не слід забувати про те, що самі батьки нерідко випускають з уваги ту обставину, що і атмосфера, що склалася в сім'ї, здатна зробити істотний вплив на особове становлення дітей, що виховуються в ній.

1.2 Види неблагополучних сімей

Відомий дитячий психіатр М.І. Буянов вважає, що все в світі відносно - і благополуччя, і неблагополуччя. При цьому родинне неблагополуччя він розглядає як створення несприятливих умов для розвитку дитини. Згідно з його трактуванням, неблагополучна для дитяти сім'я - це не синонім асоціальної сім'ї. Існує безліч сімей, про які з формальної точки зору нічого поганого сказати не можна, але для конкретної дитини ця сім'я буде неблагополучною, якщо в ній є чинники, що несприятливо впливають на особистість дитини, посилюють його негативний емоційно-психічний стан. «Для однієї дитини, підкреслює М.І. Буянов, сім'я може бути відповідною, а для іншого ця ж сім'я стане причиною обтяжливих душевних переживань і навіть психічного захворювання. Різні бувають сім'ї, різні зустрічаються діти, так, що лише система стосунків «сім'я дитина» має право розглядатися як благополучна або неблагополучна» [58, с. 9].

У цій роботі під неблагополучною ми схильні розуміти таку сім'ю, в якій порушена структура, розмиті внутрішні кордони, знецінюються або ігноруються основні сімейні функції, маються явні або приховані дефекти виховання, унаслідок чого порушується психологічний клімат в ній, і з'являються «важкі діти».

З урахуванням домінуючих чинників, що роблять негативний вплив на розвиток особистості дитини, неблагополучні сім'ї ми умовно розділили на дві великі групи, кожна з яких включає декілька різновидів. Першу групу складають сім'ї з явною (відкритою) формою неблагополуччя - так звані конфліктні, проблемні сім'ї, асоціальні, аморально-кримінальні і сім'ї з недоліком виховних ресурсів (зокрема неповні).

Другу групу представляють зовні респектабельні сім'ї, спосіб життя яких не викликає занепокоєння і нарікань з боку громадськості. Проте ціннісні установки і поведінка батьків різко розходяться із загальнолюдськими моральними цінностями, що не може не позначитися на моральному обличчі дітей, що виховуються в таких сім'ях.

Відмітною особливістю цих сімей є те, що взаємини їх членів на зовнішньому, соціальному рівні справляють сприятливе враження, а наслідки неправильного виховання на перший погляд непомітні, що інколи вводить тих, що оточують в оману, проте, вони роблять деструктивний вплив на особове формування дітей. Ці сім'ї віднесені нами до категорії внутрішньо неблагополучних (з прихованою формою неблагополуччя) і різновиди таких сімей досить багатообразні [55, с. 31-32].

Види неблагополучних сімей в сучасному суспільстві.

Відмітною особливістю сімей з явною (зовнішньою) формою неблагополуччя є те, що форми цього типа сімей мають яскраво виражений характер, що виявляється одночасно в декількох сферах життєдіяльності сім'ї (наприклад, на соціальному і матеріальному рівні), або ж виключно на рівні міжособових стосунків, що приводить до несприятливого психологічного клімату в родинній групі. Зазвичай в сім'ї з явною формою неблагополуччя дитина випробовує фізичну та емоційну знедоленість з боку батьків (недостатня турбота про нього, правильний догляд і живлення, різні форми сімейного насильства, ігнорування його душевного світу переживань). Унаслідок цих несприятливих внутрісімейних чинників у дитини з'являються відчуття неадекватності, сором за себе і батьків перед тими, що оточують, страх і біль за своє сьогодення і майбутнє. Серед зовні неблагополучних сімей найбільш поширеними є ті, в яких один або декілька членів залежні від вживання психоактивних речовин, раніше всього алкоголю і наркотиків. Людина, страждаюча від алкоголізму і наркотиків, залучає до свого захворювання всіх близьких людей. Тому невипадково фахівці стали звертати увагу не лише на самого хворого, але і на його сім'ю, визнавши тим самим, що залежність від алкоголю і наркотиків - сімейне захворювання, сімейна проблема [53, с.90-95].

Одним з найпотужніших неблагополучних чинників, розрушаючих не лише сім'ю, але і душевну рівновагу дитини, є алкоголізм батьків. Воно може негативно впливати не лише у момент зачаття і під час вагітності, але і впродовж всього життя дитини.

Сім'ї з алкогольною залежністю. Як відзначають психологи (Б.С. Братусь, В.Д. Москаленко, Є.М. Мастюкова, Ф.Г. Углов та ін.), дорослі в такій сім'ї, забувши про батьківські обов'язки, цілком і повністю занурюються в «алкогольну субкультуру», що супроводжується втратою суспільних і етичних цінностей та веде до соціальної і духовної деградації. Зрештою сім'ї з хімічною залежністю стають соціально і психологічно неблагополучними.

Життя дітей в подібній родинній атмосфері стає нестерпним, перетворює їх на соціальних сиріт при живих батьках [55, с. 32-35].

Спільне життя з хворим алкоголізмом приводить до серйозних психічних порушень у інших членів сім'ї, комплекс яких позначається фахівцями таким терміном, як залежність.

Залежність виникає у відповідь на тривалу стресову ситуацію в сім'ї і приводить до страждань всіх членів родинної групи. Особливо в цьому плані уразливими є діти. Відсутність необхідного життєвого досвіду, незміцніла психіка - все це приводить до того, що дисгармонія, що панує в будинку, сварки і скандали, непередбачуваність і відсутність безпеки, а так само відчужена поведінка батьків глибоко травмує дитячу душу, і наслідки цього морально-психологічного травмування частенько накладають глибокий відбиток на все подальше життя [55, с. 45].

Найважливіші особливості процесу дорослішання дітей з «алкогольних» сімей полягають в тому, що:

- діти зростають з переконанням, що світ - це небезпечне місце і довіряти людям не можна;

- діти вимушені приховувати свої дійсні відчуття і переживання, щоб бути прийнятими дорослими; не усвідомлюють своїх відчуттів, не знають, в чому їх причина і що робити з цим, але саме згідно з ними вони будують своє життя, стосунки з іншими людьми, з алкоголем і наркотиками;

- діти переносять свої душевні рани і досвід в доросле життя, часто стаючи хімічно залежними. І знов з'являються ті ж проблеми, що були в будинку їх батьків,які випивали;

- діти відчувають емоційне відкидання дорослих, коли по необачності допускають помилки, коли не виправдовують чекання дорослих, коли відкрито проявляють свої відчуття і заявляють про свої потреби;

- діти, особливо старші в сім'ї, вимушено беруть на себе відповідальність за поведінку їх батьків;

- батьки можуть не сприймати дитину як окрему істоту, що володіє власною цінністю, вважають, що дитина повинна відчувати, виглядати і робити те ж саме, що і вони;

- самооцінка батьків може залежати від дитини. Батьки можуть відноситися до нього, як до рівного не даючи йому можливості бути дитиною;

- сім'я з алкозалежними батьками небезпечна своїм десоциалізуючим впливом не лише на власних дітей, але і поширенням руйнівної дії на особове становлення дітей з інших сімей. Як правило, довкола таких будинків виникають цілі компанії сусідських хлопців, завдяки дорослим вони залучаються до алкоголю і кримінально-аморальній субкультурі, яка панує в середовищі випиваючих людей [55, с.57-60].

Серед явно неблагополучних сімей велику групу складають сім'ї з порушенням дитячо-батьківських стосунків. У них десоциалізується вплив на дітей, виявляються не прямо через зразки аморальної поведінки батьків, як це буває в «алкогольних» сім'ях, а побічно, унаслідок хронічних ускладнених, фактично хворих стосунків між подружжям, яке характеризується відсутністю взаєморозуміння і взаємоповаги, наростанням емоційного відчуження і переважанням конфліктної взаємодії.

Природно, конфліктною сім'я стає не відразу, а через деякий час після утворення шлюбного союзу. І у кожному окремому випадку є свої причини, які породжують родинну атмосферу. Проте не всі сім'ї руйнуються, багатьом удається не лише встояти, але зробити міцнішими родинні узи. Все це залежить від того, чим обумовлена поява конфліктної ситуації і яке відношення до неї кожного з подружжя, а так само від їх орієнтованості на конструктивній або деструктивній дорозі вирішення родинного конфлікту. Тому слід розмежовувати такі поняття, як «сімейні конфлікти» і «конфліктні сім'ї», оскільки конфлікт в сім'ї, хай і досить бурхливий, ще не означає, що це - конфліктна сім'я, не завжди свідчить про її нестійкість [55, с. 59 - 61].

«Конфліктними подружніми союзами, відмічається в одному з довідників по проблемах сім'ї, називаються такі сім'ї, в яких постійно є сфери, де стикаються інтереси, наміри, бажання всіх або декількох членів сім'ї (подружжя, дітей, інших родичів, що проживають спільно), породжує сильні і тривалі негативні емоційні стани, безперервну неприязнь подружжя один до одного. Конфлікт - хронічний стан такої сім'ї» [47].

Незалежно від того чи є конфліктна сім'я галасливою, скандальною, де підвищені тони, роздратованість стають нормою взаємин подружжя, або тиха, де подружні стосунки відмічені повним відчуження, прагнення уникати всякої взаємодії, вона негативно впливає на формування особистості дитини і може стати причиною різних асоціальних проявів у вигляді поведінки, що відхиляється [55, с. 62].

У конфліктних сім'ях часто відсутня моральна, психологічна підтримка. Характерною особливістю конфліктних сімей є так само порушення спілкування між її членами. Як правило, за затяжними, невирішеним конфліктом або сваркою ховається невміння спілкуватися.

Конфліктні сім'ї «мовчазніші», ніж безконфліктні, в них подружжя рідше обмінюється інформацією, уникає зайвих розмов. У таких сім'ях практично ніколи не говорять «ми», вважаючи за краще говорити лише «я», що свідчить про психологічну ізольованість шлюбних партнерів, їх емоційну роз'єднаність. І нарешті, в проблемних сім'ях, що вічно сваряться, спілкування один з одним будується в режимі монологу, нагадуючи розмову глухих: кожен говорить своє, найважливіше, наболіле, але ніхто його не чує; у відповідь звучить такий же монолог [55, с. 64-65].

Діти, що пережили сварки між батьками, отримують несприятливий досвід в житті. Негативні образи дитинства дуже шкідливі, вони обумовлюють мислення, відчуття і вчинки вже в зрілому віці. Тому, батьки, що не уміють знайти взаєморозуміння один з одним, зобов'язані завжди пам'ятати про те, що навіть при невдалому браку в родинні конфлікти не повинні втягуватися діти. Про проблеми дитини слід думати, по крайній мірі, стільки ж, скільки про свої власні [54, с. 78].

Своєрідним індикатором сімейного благополуччя або неблагополуччя виявляється поведінка дитини. Коріння неблагополуччя в поведінці дітей розгледіти легко, якщо діти зростають в сім'ях явно неблагополучних. Набагато важче зробити це стосовно тих «важких» дітей і підлітків, які виховувалися в сім'ях сповна благополучних. І лише пильна увага до аналізу сімейної атмосфери, в якій проходило життя дитини, що попало в «групу ризку», дозволяє з'ясувати, що благополуччя було відносним. Зовні врегульовані стосунки в сім'ях часто є своєрідним прикриттям емоційного відчуження, що панує в них, як на рівні подружніх, так і дитячо-батьківських стосунків. Діти нерідко відчувають гострий дефіцит батьківської любові, ласки і уваги із-за службової або особистої зайнятості подружжя. Наслідком такого родинного виховання дітей досить часто стає яскраво виражений егоїзм, зазнайство, нетерпимість, труднощі спілкування з однолітками та дорослими.

У цьому плані цікава класифікація сімейних союзів, запропонована В.В. Юстіцкисом, який виділяє сім'ю «недовірливу», «легковажну», «хитру» цими метафоричними назвами він позначає певні форми прихованого родинного неблагополуччя.

«Недовірлива» сім'я. Характерна риса підвищена недовірливість до оточення (сусідам, знайомим, товаришам по роботі, працівникам установ, з котрими представникам сім'ї доводиться спілкуватися). Члени сім'ї свідомо вважають усіх недоброзичливими або просто байдужими, а їх наміри по відношенню до сім'ї ворожими.

Така позиція батьків формує і у самої дитини недовірливо-вороже відношення до інших. У нього розвиваються підозрілість, агресивність, йому все важче вступати в дружні контакти з однолітками.

Діти з подібних сімей найуразливіші для впливу антигромадських груп, оскільки їм близька психологія цих труп: ворожість до оточення, агресивність. Тому з ними нелегко встановити душевний контакт і завоювати їх довіру, оскільки вони заздалегідь не вірять в щирість і чекають каверзи.

"Легковажна" сім'я. Відрізняється безтурботним відношенням до майбутнього, прагненням жити одним днем, не піклуючись про те, які наслідки сьогоднішні поступки матимуть завтра. Члени такої сім'ї тяжіють до миттєвим задоволенням, плани на майбутнє, як правило, невизначені. Якщо хтось і виражає незадоволеність сьогоденням і бажання жити інакше, він не замислюється про це серйозно.

Діти в таких сім'ях зростають слабовільними, неорганізованими, їх тягне до примітивних розваг. Проступки вони здійснюють найчастіше унаслідок бездумного відношення до життя, відсутності твердих принципів і несформованості вольових якостей.

У "хитрій" сім'ї, передусім, цінують заповзятливість, удачливість і спритність в досягненні життєвих цілей. Головним вважається уміння досягати успіху найкоротшим шляхом, при мінімальній витраті праці і часу. При цьому члени такої сім'ї іноді легко переходять межі дозволеного. Закони і моральні норми.

До таких якостей, як працьовитість, терпіння, наполегливість, відношення в подібній сім'ї скептичне, навіть зневажливе. В результаті такого "виховання" формується установка: головне не попадатися [55, с. 86-92].

Розглянемо деякі види сімей, що відносяться до прихованих форм сімейного неблагополуччя:

1. Сім'ї, орієнтовані на успіх дитини. Можливий різновид внутрішньо неблагополучної сім'ї що здаються абсолютно нормальними типові сім'ї, де батьки начебто приділяють дітям досить уваги і надають їм значення. Увесь діапазон сімейних взаємовідносин розгортається в просторі між віковими і індивідуальними особливостями дітей і що пред'являються їм з боку батьків очікуваннями, які, кінцевому рахунку, формують відношення дитини до себе і до свого оточення [44, с. 50-51]. Батьки вселяють дітям прагнення до досягнень, що часто супроводжується надмірною боязню невдачі. Дитина відчуває, що усі її позитивні зв'язки з батьками залежать від його успіхів, боїться, що його любитимуть, лише доки він все робить добре. Ця установка навіть не потребує спеціальних формулювань: вона так ясно виражається через повсякденні дії, що дитина постійно знаходиться в стані підвищеної емоційної напруги тільки унаслідок очікування питання про те, як йдуть його шкільні (спортивні, музичні і тому подібне) справи. Він заздалегідь упевнений, що його чекають "справедливі" докори, повчання, а то і серйозніші покарання, якщо йому не вдалося добитися очікуваних успіхів.

2. Псевдовзаємні і псевдоворожі сім'ї. Для опису нездорових сімейних стосунків, деякі носять прихований, завуальований характер, деякі дослідники використовують поняття гомеостазу, маючи на увазі під цим сімейні узи, які є стримуючими, збідненими, стереотипними і майже незруйнованими. Найбільш відомими є дві форми таких стосунків псевдовзаємність і псевдоворожість [51, с. 104-105]. У обох випадках йдеться про сім'ї, члени яких пов'язані між собою стереотипами емоційних взаємнореагувань, що нескінченно повторюються, і знаходяться у фіксованих позиціях у відношенні один до одного, членів сім'ї, що перешкоджають особовому і психологічному відділенню. Псевдовзаємні сім'ї заохочують вираження тільки теплих, люблячих, підтримуючих почуттів, а ворожість, гнів, роздратування і інші негативні почуття всіляко приховують і пригнічують. У псевдоворожих сім'ях, навпаки, прийнято виражати лише ворожі почуття, а ніжні відкидати. Перший тип сімей вітчизняними авторами названий псевдосолідарними, або що псевдоспівпрацюють [37, с. 49].

Подібна форма подружньої взаємодії може бути перенесена і в сферу дитячо-батьківських стосунків, що не може не відбитися на формуванні особи дитини. Він не стільки вчиться відчувати, скільки "грати в почуття", причому орієнтуючись виключно на позитивну сторону їх прояву, залишаючись при цьому емоційно холодним і відчуженим. Ставши дорослим, дитина з такої сім'ї, незважаючи на наявність внутрішньої потреби в турботі і любові, віддаватиме перевагу невтручанню в особисті справи людини, нехай навіть найближчої, а емоційне усунення аж до повного відчуження зведе у свій головний життєвий принцип [55, с. 96-97].

Дослідники, що займаються вивченням психології подібних сімей, виділяють в якості найбільш поширених три конкретні форми неблагополуччя, що спостерігається в них : суперництво, уявна співпраця і ізоляція [17].

1. Суперництво проявляється у вигляді прагнення двох або більше за членів сім'ї забезпечити собі головне положення у будинку. На перший погляд, це верховенство в ухваленні рішень: фінансових, господарських, педагогічних (дітей, що стосуються виховання), організаційних і тому подібне. Відомо, що проблема лідерства в сім'ї особливо гостро стоїть в перші роки браку: чоловік і дружина нерідко сваряться із-за того, кому з них бути главою сім'ї [46, с. 139].

Суперництво є свідченням того, що справжнього глави в сім'ї немає [55, с.106-108].

Дитина в такій сім'ї росте з відсутністю традиційного розділення ролей в сім'ї, для нього є нормою з'ясування хто в "сім'ї головний" при кожній слушній нагоді. У дитини формується думка, що конфлікти це норма.

2. Уявна співпраця. Така форма сімейного неблагополуччя, як уявна співпраця теж досить поширена, хоча на зовнішньому, соціальному, рівні "прикрита" уявними гармонійними стосунками подружжя і інших членів сім'ї. Конфліктів між чоловіком і дружиною або подружжям і їх батьками на поверхні не видно. Але це тимчасове затишшя триває лише до того моменту, поки хтось з членів сім'ї не міняє своєї життєвої позиції. Уявна співпраця може виразно проявитися і за ситуації, коли, навпаки, хтось з членів сім'ї (частіше дружина) після тривалого періоду зайняття тільки домашніми справами вирішує включитися в професійну діяльність. Кар'єра вимагає багато сил і часу, тому, природно, домашні справи, які виконувала тільки дружина, доводиться перерозподіляти між іншими членами сім'ї і чому вони не готові [55,с. 109-112].

У такій сім'ї у дитини не формується установка на співпрацю з членами своєї сім'ї, знаходити компроміс. Навпаки, він вважає, що кожен повинен підтримувати іншого, поки це не йде урозріз його особистим інтересам.

3. Ізоляція. Разом з суперництвом і уявною співпрацею досить поширеною формою сімейної неблагополуччя являється ізоляція. Відносно простий варіант подібної трудності в сім'ї психологічна ізольованість когось одного в сім'ї від інших, найчастіше це овдовілий батько одного з подружжя. Попри те, що живе у будинку своїх дітей безпосередньої участі в життя сім'ї він не приймає: ніхто не цікавиться його думкою з тих або інших питань, його не залучають до обговорення важливих сімейних проблем і навіть про самопочуття не запитують, так, як усім відомо, що "він завжди хворіє". До нього просто звикли, як до предмета інтер'єру і вважають своїм боргом тільки потурбуватися про те, щоб він був своєчасно нагодований.

Можливий варіант взаємної ізоляції двох або більше за членів сім'ї. Наприклад, емоційне відчуження подружжя може привести до того, що кожен з них віддає перевагу великій частині часу проводити за межами сім'ї, маючи своє коло знайомих, справ і розваг. Залишаючись подружжям чисто формально, обоє швидше відбувають, чим проводять час будинку. Сім'я тримається або на необхідності виховувати дітей, або з престижних, фінансових і інших подібних міркувань.

4. Взаємноізольованими можуть стати молода і батьківська сім'ї, що мешкають під одним дахом. Часом вони і домашнє господарство ведуть окремо, як дві сім'ї в комунальній квартирі. Розмови обертаються, головним чином, навколо побутових проблем: чия черга прибирати в місцях загального користування, кому і скільки платити за комунальні послуги і тому подібне.

У такій сім'ї дитина спостерігає ситуацію емоційного, психологічного, а під годину і фізичній ізольованості членів сім'ї. У такої дитини немає почуття прихильності до сім'ї, він не знає що таке переживання за іншого члена сім'ї, якщо той старий або хворий.

Перераховані формами не вичерпуються різновиду сімейного неблагополуччя. При цьому кожен з дорослих свідомо або несвідомо прагне використати дітей у вигідній для себе функції. Діти, у міру дорослішання і усвідомлення сімейної ситуації, починають грати з дорослими в ігри, правила яких їм були нав'язані. Особливо виразне непросте положення дітей в сім'ях з тими або іншими формами психологічного неблагополуччя проявляється в ролях, які вони вимушені переймати на себе за ініціативою дорослих. Яка б не була роль позитивна або негативна вона в рівній мірі негативно позначається на формуванні особи дитини, що не забариться відбитися на його самовідчутті і на взаємовідносинах з оточенням не лише в дитячому віці, але і в дорослому стані [55, с. 112-114].

Крім того, сімейне благополуччя явище відносне і може носити тимчасовий характер. Часто цілком благополучна сім'я переходить в категорію або явно, або приховано неблагополучних сімей. Тому необхідно постійно проводити роботу по профілактиці сімейного неблагополуччя.

Таким чином, соціальна робота з сім'єю є найбільш повним полем докладання зусиль фахівців із соціальної роботи, оскільки універсальність сімейного способу життя перетворює кожну проблему індивіда, особистості

на проблему сім'ї. У соціальній роботі з сім'єю виявляються всі закономірності цього виду професійно-практичної діяльності, проте також існують певні риси, що за своєю специфікою належать лише до галузі соціально-педагогічної реабілітації з сім'ї.

1.3 Поняття соціально-педагогічної реабілітації

Під реабілітацією розуміють відновлення життєвих сил дитини на основі інтегрованого комплексу заходів, що роблять благотворний вплив на його соматичне здоров'я, психіку, способи поведінки і побудови стосунків. Соціальна реабілітація дитини може бути здійснена на основі заходів соціально-педагогічного плану. Реабілітуюча перетворююча ситуація протікає в системі взаємодії дитини з групою осіб, що забезпечують комплексну позитивну дію на його особу, що виражається у відновленні механізмів саморегуляції.

Провідним засобом соціальної профілактики, адаптації і реабілітації виступають різні, значимі в особовому плані, такі, що викликають позитивні емоції види діяльності і спілкування.

Їх цілеспрямована організація створює умови для відновлення стосунків в мікросередовищі, знімає частину проблем, вчить шукати і знаходити шляхи їх рішення у контакті з іншою людиною.

Конструювання перетворюючої ситуації складний процес. Воно вимагає збагачення її змісту особливими елементами, атрибутами дитячого життя, адекватними потребам дитини.

У радянській педагогіці склався багатий досвід збагачення ситуації подолання проблеми елементами гри (С.Т. Шацький), театралізованих вистав (В.Н. Сорока-Росинський), праці на радість і користь людям (І.П. Іванов) та ін. По-перше, це може бути елемент ігрового моделювання ситуації як сходження до цінностей дитинства. По-друге, це може бути елемент одухотворення ситуації процесом праці, мотивованої ідеєю захисту, дії на радість і користь людям (як це було в методиці І.П. Іванова). У третіх, це може бути контакт з природою, живими істотами, що потребують турботи і захисту (як це було у В.А. Сухомлинського). Особливу значущість в цій системі придбавають види діяльності, що припускають подолання перешкод, здійснюване за підтримки дорослого і почуття захищеності (А.С. Макаренко), що народжує у підопічного.

Соціальна реабілітація (з латини «reabilitatio» відновлення) комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків і відносин внаслідок стійкого розладу функцій організму (інвалідність), зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Об'єкти соціальної реабілітації: сім'ї, що опинилися в кризовій ситуації; діти з особливими потребами та їх батьки; діти-сироти; жінки та діти, що зазнали різних форм насилля, безробітні, особи похилого віку.

Основні принципи соціальної реабілітації: здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення проблеми; неперервність і постійність їх проведення; комплексний характер реабілітаційних програм; індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту реабілітаційних заходів.

Поняття "реабілітація" використовується як в медико-соціальному, так і психолого-педагогічному і соціально-педагогічному аспекті. Медико-соціальна реабілітація комплекс медичних, педагогічних, професійних, психологічних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і працездатності осіб з обмеженнями в результаті перенесених захворювань і травм, а також іншими фізичними і психічними обмеженими можливостями. Психолого-педагогічна і соціально-педагогічна реабілітація комплекс заходів соціальної підтримки і діагностико-корекційних програм по подоланню різних форм дитячо-підліткової дезадаптації по включенню, інтеграції дитини в соціальну сферу, що виконує функції інститутів соціалізації (сім'я, школа, спілкування однолітків і так далі). Форми і методи психолого-педагогічної і соціально-педагогічної реабілітації нині досить різноманітні і залежать передусім від характеру дитячо-підліткової дезадаптації. Залежно від характеру і природи виділяються три основні типи дитячо-підліткової дезадаптації: патогенна, психосоціальна і соціальна, які, у свою чергу, мають різні міри вираженості [3, с. 48-54].

Патогенна дезадаптація викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку і нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження нервової системи. Це означає, що в одному випадку патогенна дезадаптація може виражатися в різних по своїй мірі і глибині нервово-психічних захворюваннях, в іншому у різному ступені вираженості олігофренії, відставанні в розумовому розвитку. Діти з важкими формами нервово-психічних захворювань повинні лікуватися стаціонарно у поєднанні з додатковими психолого-педагогічними реабілітаційними програмами. До дітей із захворюваннями, які носять менш виражений пограничний характер, застосовні заходи медико-педагогічного оздоровчого характеру в умовах учбово-виховних установ (дитячі сади, школи, дитячі будинки і так далі). Усе більш гостро встає питання про розвиток так званої лікувальної педагогіки, де разом з корекційно-розвиваючими дидактичними програмами виступають такі ефективні форми лікувальної педагогіки і психологічної корекції, як ігротерапія, казкотерапія, корекційно-розвиваюча фізкультура, пальчикова терапія і так далі. Психосоціальна дезадаптація викликана статевовіковими і індивідуально-психологічними особливостями дитини, які обумовлюють їх певну нестандартність, важковиховувану, що вимагає індивідуального підходу і в окремих випадках спеціальних психосоціальних і психолого-педагогічних корекційних програм. По суті справи йдеться про деякі особові психологічні особливості, що утрудняють соціальну адаптацію дітей і підлітків. До них можуть відноситися різні риси вдачі, неадекватний прояв самооцінки, порушення емоційно-вольової і комунікативної сфери, неусвідомлювані регулятори поведінка, витіснена в підсвідомість комплекси, фіксовані установки, фобії, тривожність, агресивність. У таких підлітків, як правило, немає помітних змін в ціннісно-нормативній сфері, їх проблеми поведінки носять психологічний характер. У цих випадках разом з індивідуальним педагогічним підходом застосовують в сім'ї і школі дуже ефективну психокорекційну техніку і психосоціальні технології. Соціальна дезадаптація проявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальній поведінці і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтації, соціальних установок. Залежно від міри і глибини деформації процесу соціалізації можна виділити дві стадії соціальної дезадаптації. Стадія шкільної соціальної дезадаптації представлена такими, що запущеними, що педагогічно вчаться, для яких характерне хронічне відставання по ряду предметів шкільної програми, опір педагогічним діям, зухвалість з учителями, різні асоціальні прояви (лихослів'я, паління, хуліганські проступки, пропуски уроків). В той же час, незважаючи на відставання в навчанні, значна частина педагогічно запущених прагне до отримання професії, економічної самостійності, готова працювати. Деформація в їх ціннісно-нормативній сфері доки незначна. Реабілітаційна робота з ними може вестися у рамках учбово-виховних установ, загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ. По відношенню до них потрібна більше адресна психологічна і соціальна допомога, розширення сфери їх інтересів в позашкільній і позакласній діяльності, формування професійних планів і життєвих спрямувань. Тут можуть неоціниму допомогу зробити соціальні установи для дітей, сім'ї та молоді, клуби за інтересами, а також центри екстремальної соціально-психологічної допомоги. У системі народної освіти є досвід створення центрів соціально-педагогічної реабілітації для важковиховуваних дітей та підлітків, які створюються на базі вечірньо-змінних шкіл і учбово-виробничих комплексів. Глибшу стадію соціальної дезадаптації представляють соціально-запущені підлітки.


Подобные документы

  • Поняття, характерні ознаки та класифікація неблагополучних сімей. Деформація особистісного розвитку підлітка з проблемної сім'ї. Напрями роботи соціального педагога з різними типами неблагополучних сімей. Соціальна реабілітація важковиховуваних дітей.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 24.09.2013

  • СНІД як соціально-педагогічна проблема. Психологічні особливості ВІЛ-інфікованих дітей. Правові засади регулювання життєдіяльності ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей. Соціальна підтримки ВІЛ-інфікованих дітей в умовах діяльності недержавних організацій.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 23.07.2012

  • Особливості виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях. Дослідження рівня обізнаності молоді щодо особливостей функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні. Технологія створення прийомних сімей.

    дипломная работа [587,4 K], добавлен 24.07.2012

  • Зміст, форми і напрями соціально-педагогічної роботи із різними типами сімей. Допомога сім’ям, де батьки зловживають алкоголем, наркотиками та мають низький морально-культурний рівень. Рекомендації щодо успішного розв’язання конфліктних ситуацій.

    реферат [29,8 K], добавлен 14.05.2009

  • Виникнення та розвиток інституту сім'ї в Україні. Сім'я як основний фактор гармонійного розвитку дитини. Соціально-педагогічні особливості виховання дітей у багатодітній сім’ї. Проблеми багатодітних сімей. Аналіз обласної програми "Багатодітний фонд".

    курсовая работа [100,8 K], добавлен 15.06.2011

  • Аналіз соціальної педагогічної діяльності по запобіганню токсикоманії і алкоголізму у дітей і підлітків. Форми і методи запобігання негативним звичкам у дітей. Розробка профілактичного заняття і заходів по зниженню вживання психотропних речовин дітьми.

    курсовая работа [54,7 K], добавлен 26.12.2010

  • Сутність і причини сімейного насильства. Наслідки скоєння цих дій по відношенню до дітей. Аналіз рівнів та змісту соціально-педагогічної профілактики як одного із шляхів захисту дітей від сімейного насильства у процесі соціально-педагогічної діяльності.

    статья [9,7 K], добавлен 23.04.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.