Соціально-педагогічна технологія розвитку комунікативності дітей-сиріт, які потрапляють до притулку

Размещено на http://www.allbest.ru/

26

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Курсова робота

Соціально-педагогічна технологія розвитку комунікативності дітей-сиріт які потрапляють до притулку

Зміст

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування

1.1 Аналіз поняття комунікативність

1.2 Особливості дітей-сиріт

Розділ 2. Експерементальна перевірка впровадження соціально-педагогічної технології розвитку комунікативності дітей у притулку

2.1 Теоретичне обґрунтування соціально-педагогічної технології розвитку комунікативності дітей у притулку

2.2 Опис алгоритму

2.3 Аналіз отриманих результатів

ВИСНОВКИ

Список літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми даної курсової роботи полягає в тому, що неповнолітні, їх становище, їхня доля - питання, які потребують особливої державної уваги. На жаль, доводиться констатувати, що в нашій країні процес створення системи роботи серед неповнолітніх проходить дуже складно. Скрутне соціально-економічне становище значної частини населення, послаблення виховної функції сім'ї, школи, а також постійні зміни в структурі центральних та місцевих органах виконавчої влади у справах сім'ї та молоді, які відбувалися в цей період, не сприяли формуванню комплексного підходу до розв'язання соціальних проблем неповнолітніх, забезпечення їхніх прав та життєвих інтересів.

Об'єкт: Комунікація дітей-сиріт.

Предмет: Соціально-педагогічна технологія розвитку комунікативності у дітей з неблагонадійних сімей та обґрунтування системи заходів, щодо поліпшення їхньої комунікативності.

Мета: Розробити та впровадити соціально-педагогічну технологію підвищення рівня комунікації дітей з неблагонадійних сімей.

Гіпотеза: Технологія впливає на розвиток комунікативності, досягає мети, якщо вона зорієнтована на діяльність залученіх установ та закладів,а також на власну діяльність дитини, активізацію внутрішніх структур самосвідомості через формування установки на самовдосконалення, коли вона надає конкретну допомогу у створенні плану духовного зростання, засвоєнні особистістю загальнолюдських цінностей і норм поведінки, формуванні ідеалів, розумінні мети, сенсу життя.

Завдання:

1. Дослідити поняття соціально-педагогічна технологія.

2. Аналізувати рівень комунікативності дітей-сиріт.

3. Розробити та впровадити соціально-педагогічну технологію з покращення комунікабельності дітей-сиріт.

Методи дослідження:

1. Бесіда.

1. Спостереження.

2. Вивчення індивідуальних характеристик дітей притулку.

3. Тестування.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування

1.1 Аналіз поняття комунікативність

Комунікативність -- це процес взаємодії між людьми, в ході якої виникають, виявляються і формуються міжособові стосунки. Комунікативність передбачає обмін думками, відчуттями, переживаннями і тому подібного.

Кажучи про таке явище як комунікативність особистості, слід мати на увазі, що це явище необхідно розглядати не лише як сукупність деяких характерологичних властивостей і якостей, що дозволяють здійснювати процес спілкування, але і те, що комунікативність особистості є компонентом мотиваційно-потребної сфери. Це має на увазі собою те, що комунікативність вимагає наявність відповідної спрямованості особистості, що визначає соціальну і етичну вагу особистості, її потреби, інтереси, переконання, ідеали і відповідні ціннісні орієнтацї, як правило, що не безпосередньо мотивують поведінку, а що виконують координуючу функцію, у тому числі і «фільтруючу».

Комунікативність в цілому визначається такими компонентами, як комунікативна активність, емоційна реактивність в спілкуванні, комунікативна упевненість, комунікативний об'єкт.

Розвиток комунікативності особистості починається з формування у людини такої спрямованості особистості, при якій цінність людського спілкування знаходиться не на переферії, а в центрі системи ціннісних орієнтацій людини.

Поняття комунікативності необхідно доповнити елементами, що відносяться до усвідомлення діяльністного середовища (соціального та фізичного), що оточує людину і здатністю дії на неї для досягнення своїх цілей, а в умовах спільної роботи робити свої дії зрозумілими для інших.

Все це передбачає усвідомлення:

а) власних потреб і ціннісних орієнтацій, техніки особистої роботи;

б) своїх перцептивних умінь, тобто здібності сприймати що оточує без суб'єктивних спотворень і «систематизованих сліпих плям» (стійких упереджень відносно тих або інших проблем);

в) готовності сприймати нове в зовнішньому середовищі;

г) своїх можливостей в розумінні норм і цінностей інших соціальних груп і культур (реальний інтернаціоналізм);

д) своїх відчуттів і психічних станів у зв'язку з дією чинників зовнішнього середовища;

е) рівня своєї економічної культури (відношення до місця існування -- житла, землі як джерела продуктів харчування, рідного краю, архітектури і т. п).

Одним з центральних чинників комунікативності є здатність людини адекватно відображати особові і індивідуальні особливості навколишніх людей.

Комунікативність передбачає ситуативну адаптовність і вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки.

Основними джерелами придбання людиною комунікативності є життєвий досвід, мистецтво, загальна ерудиція і спеціальні наукові методи. Всі ці джерела мають для кожного з нас різну суб'єктивну значущість, що проте ведуча роль у будь-якому випадку належить життєвому досвіду.

Особливе місце в структурі життєвого досвіду займає досвід міжособового спілкування. До сфери життєвого досвіду слід віднести також рівень досконалості професійної і побутової діяльності, оскільки успішні трудові операції комунікативно значимі для формування в повсякденній культурі моделей комунікативної поведінки. Загальна ерудиція також є одним з необхідних компонентів комунікативності. Під загальною ерудицією розуміється запас достовірності і систематизованих гуманітарних знань, таких, що відносяться до історії та культури людського спілкування, які має в своєму розпорядженні даний індивід.

Таким чином, спілкування як соціальний вид діяльності є для людини обов'язковим чинником формуючим особистість, а досвід і практика провідних педагогів, психологів, психотерапевтів переконують, що лише спілкування надає великі можливості для творчого перетворення особи.[3] Але, як показують дослідження соціальних педагогів, психологів, соціологів, діти зростаючі в умовах закладів інтернатного типу, а тим паче на вулиці, у підвалах або каналізаційних люках, не освоюють навички продуктивного спілкування. За статистичними даними у них пристосованість до повноцінного життя нижче, ніж у дітей, вихованих у нормальних родинах. Неправильно сформований досвід спілкування призводить до низького рівня соціальної адаптації “дітей вулиці”.

1.2 Особливості дітей-сиріт

Україна -- молода незалежна держава, що свідомо обрала шлях реалізації прав дітей, які опинилися в несприятливих умовах. Соціальна політика нашої держави в галузі дитинства покликана сприяти пом'якшенню впливу на дітей негативних процесів, що відбуваються в сучасному соціумі. Створення оптимальних умов для життєдіяльності соціально незахищених категорій дітей повинно стати одним з пріоритетних напрямів державної політики.

Держава має забезпечити максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров'я, доступ до отримання якісної освіти, гідні умови для життя і всебічного розвитку дитини.

Проте держава, турбуючись про дітей, не може замінити їм сім'ю. Тільки сім'я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, утворювати атмосферу довіри та любові. Внутрішні родинні стосунки та процеси, що відбуваються в суспільстві, взаємопов'язані, саме тому життя сім'ї обумовлюється закономірностями розвитку та соціально-економічним станом суспільства.

За даними Державного комітету статистики, за останні десять років спостерігається загальне зменшення чисельності дітей в Україні. Аналізуючи статистичні дані, слід підкреслити, що в Україні тенденція зменшення дитячого населення має сталий характер, утрачені традиції багатодітності, усе більше сімей обмежуються народженням лише однієї дитини. У цілому стан сім'ї та шлюбу на сучасному етапі розвитку українського суспільства можна охарактеризувати як кризовий.

Перш за все, загострення демографічної кризи спричиняється недостатнім матеріальним і фінансовим забезпеченням сім'ї. Але на сьогоднішній день з'являються нові чинники, які зумовлюють малодітність сімей та "відмежування" дитини від родини. Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім'ї від батьківства. Вона проявляється в значному збільшенні неповних сімей та невиконанні подружжям батьківських обов'язків стосовно народженої дитини.

В Україні з 90 тис. дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята -- біологічна сирота, тобто дитина, яка втратила батьків унаслідок трагічних обставин. Решта -- дев'яносто відсотків -- діти живих батьків, котрі відмовились (або позбавлені батьківських прав державою) виконувати батьківські обов'язки стосовно власних дітей. Щорічно майже 900 новонароджених стають соціальними сиротами вже в перші дні свого життя через відмову від них матерів у пологовому будинку [31,11].

Усе зазначене вище призводить до поширення сирітства в Україні. Проблеми сирітства, причини зростання соціального сирітства та наслідки позбавлення дітей батьківської опіки досліджуються в працях багатьох науковців: О.Балакірєвої, О.Безпалько, Л.Волинець, С. Воскобойнікової, М.Галагузової, А.Капської, Б.Кобзаря, І.Пєши, А.Прихожана, Н.Толстих, Є.Рибінського, Ю.Якубової та ін.

Для кращого розуміння такого феномена українського суспільства, як соціальне сирітство, доцільно визначити основні поняття, які розкривають його зміст.

На думку А.Капської, сирітство -- соціальне явище, виникнення якого зумовлено наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків у результаті позбавлення останніх батьківських прав, або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісти відсутніми; соціальне сирітство -- соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків стосовно до неповнолітньої дитини [27].

О.Безпалько вважає, що зазначені вище явища зумовлюють появу в суспільстві таких категорій дітей, як сиріт та соціальних сиріт. Сирота -- дитина, яка тимчасово або постійно перебуває поза сімейним оточенням унаслідок утрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні й потребує захисту та допомоги з боку держави.

Соціальні сироти -- особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках [2].

М.Галагузова у своїх працях, використовує поняття "діти-сироти", "соціальні сироти", "діти, які залишилися без піклування батьків".

Діти-сироти -- особи віком до 18 років, у яких померли один чи обоє батьків.

Соціальна сирота -- дитина, яка має біологічних батьків, але вони з різних причин не займаються вихованням дитини й не піклуються про неї.

Діти, які залишилися без піклування батьків -- це діти, у яких батьки: померли; позбавлені батьківських прав; обмежені в батьківських правах; визнані безвісти відсутніми; недієздатними; звинувачені в здійсненні злочину й знаходяться під вартою; ухиляються від виховання дітей; відмовляються забирати дітей з лікувальних, соціальних закладів, де дитина знаходиться тимчасово [29].

Аналізуючи законодавчі акти, які забезпечують соціальній захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, слід підкреслити, що поняття "соціальні сироти" не використовується. Досліджуючи сирітство, російський науковець Є.Рибінський звертає увагу на категорію дітей, які позбавлені батьківського піклування, тому що таке визначення передбачає юридичну процедуру офіційного встановлення статусу сироти для дитини, що передбачає її подальше опікування з боку держави. Він вважає, що діти, позбавлені батьківського піклування, -- це діти віком до 18 років, які залишилися без піклування одного або обох батьків у зв'язку з відсутністю батьків або позбавлення їх батьківських прав; обмеженням їх у батьківських правах; визнанням батьків зниклими безвісти, недієздатними (обмежено дієздатними); перебування батьків у лікувальних закладах: відбуттям покарання у вигляді позбавлення волі, перебуванням у місцях утримання під вартою підозрюваних та звинувачених у скоєнні злочину; ухилянням батьків від виховання дітей чи від захисту їх прав та інтересів; відмови батьків забрати своїх дітей із виховних, лікувальних закладів, закладів соціального захисту та в інших аналогічних випадках визнання дитини, залишеної без піклування батьків у встановленому законом порядку [26].

Аналізуючи наукові дослідження зазначених вище вчених, можна стверджувати, що спостерігається тенденція до зростання кількості дітей, які не визнані законом як такі, що позбавлені батьківського піклування, але фактично можуть бути визнані сиротами, тому що батьки з різних причин не займаються їх доглядом та вихованням.

Отже, ми вважаємо, що на сьогоднішній день поняття, які характеризують категорію дітей, що позбавлені батьківського піклування, недостатньо теоретично обґрунтовані. Тому в періодичних виданнях, психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень часто вживаються поряд з поняттям "діти, позбавлені батьківського піклування", такі, як "соціальні сироти", "бездоглядні", “діти вулиці". На жаль, статус цих категорій дітей в Україні юридично не визначено, але фактично їх також можна віднести до дітей, позбавлених батьківського піклування. Нашому дослідженню підлягають "діти, позбавленні батьківського піклування", як та категорія дітей, що при живих батьках не має необхідної опіки й виховується в інтернатних закладах.

Аналіз наукових праць також показав, що зростання соціального сирітства в Україні в останні роки зумовлюється рядом економічних та соціальних чинників. Розглядаючи економічні чинники, слід виділити такі: низький матеріальний рівень, безробіття, зайнятість батьків "човниковим бізнесом", який вимагає частої й довготривалої відсутності батьків; погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням та утриманням дітей; відсутність постійного житла. До соціальних причин поширення соціального сирітства слід віднести асоціальний спосіб життя, тобто різні види залежності, проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини, різноманітні форми насильства над дітьми в сім'ї та державних закладах опіки; позбавлення батьків прав на виховання неповнолітніх дітей; позашлюбне народження дитини; ув'язнення батьків; смерть одного або обох батьків; послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Сучасне сирітство, як вважає Л.Волинець, - це наслідок недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей, у яких є діти [31].

Феномен українського суспільства -- соціальне сирітство -- має тенденцію до збільшення. Сирітство калічить дитину як особистість. Суспільство втрачає в її особі повноцінну зміну поколінь. Наслідками позбавлення дітей батьківського піклування є підвищене почуття тривожності, орієнтація на ворожість соціуму, несформованість образу "Я", проблеми у статево-рольовому самовизначенні, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, звужене бачення життєвих перспектив, обмежені можливості в професійному виборі. Діти стають більш вразливими, мають проблеми у спілкуванні та, головне, їм значно важче пристосуватися до сучасних умов. Таким чином, розглядаючи феномен українського суспільства -- соціальне сирітство, слід зазначити, що це негативне явище виникло через недостатню увагу з боку суспільства та держави до сімей, що виховують дітей. Загострення демографічної кризи, низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, аморальний спосіб життя батьків призводить до відокремлення сім'ї від батьківства. Статистичні дані свідчать про неухильне зростання кількості дітей, які виховуються поза межами сімейного оточення. Зазначимо, що причини, через які діти позбавляються батьківського піклування, досить різні, але наслідок один -- дитина позбавляється конституційного права на сімейне виховання. Ми вважаємо, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства, Держава не в змозі забезпечити всіх громадян гідними умовами життя, тому активність кожного члена суспільства так важлива для його самозабезпечення та самореалізації. І саме цю активність нашого суспільства можуть і мають забезпечувати соціальні педагоги.

Розділ 2. Експерементальна перевірка впровадження соціально-педагогічної технології розвитку комунікативності дітей-сиріт які потрапили до притулку

2.1 Теоретичне обґрунтування соціально-педагогічної технології розвитку комунікативності дітей у притулку

Дана соціально-педагогічна технологія направлена на розвиток комунікативних навичок у дітей-сиріт, формування навику рівноправного спілкування через самопізнання, актуалізацію особистісних якостей “дітей вулиці”, розвиток навичок соціальної поведінки.

Дорослішання людини здійснюється у спілкуванні з іншими людьми. Як показують дослідження соціальних педагогів, психологів, соціологів, діти зростаючі в умовах закладів інтернатного типу не освоюють навички продуктивного спілкування. За статистичними даними у них пристосованість до життя нижче, ніж у дітей, вихованих в повноцінних родинах. Неправильно формується досвід спілкування призводить до низького рівня соціальної адаптації вихованців інтернату.

Дана технологія розроблена для занять з дітьми-сиротами, що зазнають труднощі в соціальній адаптації.

Проблему втрати батьківської опіки можна трактувати як соціальну проблему, тому що втративші її діти, істотно відрізняються від своїх однолітків, що живуть в сім'ї, з емоційними і поведінковими проблемами, труднощами адаптації, слабким рівнем компетенції. У дітей-сиріт спостерігається брак соціальних навичок, проблеми адаптації.

Запропонована технологія спрямована на розвиток комунікативних та соціальних навичок, формування функціональних стратегій поведінки у “дітей вулиці”.

У процесі реалізації технології простір, який ми припускаємо для дітей-сиріт, є оздоровчий табір. За рахунок цього “діти вулиці”. мають змогу навчатися не тільки певним технікам спілкування, але й ефективної міжособистісної взаємодії, що дозволяє їм успішно пройти адаптаційний період, розвинути комунікативні навички в процесі спілкування з однолітками.

Ще однією особливістю вихованців, що живуть в інтернаті на повному державному забезпеченні, є прояв іждівенчеської позиції ( «нам повинні», «дайте»), відсутня бережливість і відповідальність за збереження речей. Формальне примушення до дисциплінованості таїть у собі небезпеку агресивного відчуження у стосунках дорослого і підлітка. Ці вихованці потребують особливого професійного відношення.

Розроблена технологія спрямована на формування у дітей адекватної життєвої позиції, зняття негативізму, відчуження до людей. В рамках технології забезпечується психолого-педагогічний супровід особистості дитини, створюються умови, що знімають напругу, що надають значимість особистості кожного і зміцнює віру в добре майбутнє.

Суб'єкт технології

Педагогічний колектив під керівництвом соціального педагога.

Цільова група (об'єкт)

Цільова група - діти-сироти 5 - 12 років.

Тривалість

1 потік табірної зміни - 21 день.

Мета технології

Розвиток комунікативних навичок у дітей-сиріт, формування навику рівноправного спілкування через самопізнання, актуалізації особистісних якостей, розвиток навичок соціальної поведінки.

Для чіткого визначення рівня комунікації дітей-сиріт ми провели тестування, після аналіза якого ми отрималм наступні результати:

· Міжособистісна взаємодія - 49% ;

· Позитивна соціально-активна позиція - 37% ;

· Адекватна самооцінка - 32% ;

· Наявність бар'єрів, що заважають продуктивному спілкуванню - 81%

Таким чином після аналізу отриманих результатів ми визначили наступні завдання:

Завдання технології

Для реалізації поставленої мети, послідовно виконується наступний ряд завдань:

* навчання конструктивним прийомам міжособистісної взаємодії;

* створення умов формування соціально-активної позиції дитини;

* формування у дітей адекватної самооцінки;

* зняття бар'єрів, що заважають продуктивному спілкуванню.

2.2 Опис алгоритму

Напрямки діяльності

Спираючись на поставлену мету, реалізація технології буде здійснюватися за допомогою таких блоків:

І. Соціально-педагогічний блок.

Мета: включення дитини у процес соціалізації та формування позитивної соціальної життєвої позиції.

Завдання:

* формування уявлень про систему соціальних взаємин між людьми;

* зниження рівня конфліктності у стосунках з оточуючими;

* формування навичок конструктивної взаємодії з однолітками;

* створення умов необхідних для адаптації дітей в новому колективі;

* залучення дітей до різноманітних соціальних досвідів сучасного життя.

Реалізація.

Ігри на взаємодію.

Гра завжди була першоджерелом включення дитини в соціальну взаємодію, вона була сполучною ланкою між дитинством і дорослим життям. Люди грали і продовжують грати протягом всієї історії людства. Спочатку в дитинстві це відбувається несвідомо, несвідомо, по певним стандартам і правилам, а потім у дорослому житті цей процес носить більш цілісний і науковий характер.

Спостереження медиків, психологів та педагогів свідчать, що «підготовлена до гри» дитина, на відміну від «непідготовленої», значно активніше, здоровіше психічно, фізично і інтелектуально, більш життєспроможною, а фахівці, що працюють з сиротами, помітили, що їм набагато простіше висловлювати себе, свої переживання, потреби, мрії саме в ігровому процесі. Гра, як було доведено надає сильний вплив на розвиток особистості, сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, допомагає знімати напруження, підвищує самооцінку, дозволяє повірити у себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значимих наслідків.

Реалізація даного блоку буде здійснюватися через ігри на взаємодію, які також будуть використані для проведення тренінгів, занять, перерв між заняттями.

ІІ. Психологічний блок.

Мета: зняття психологічних бар'єрів, що впливають на процеси ефективного спілкування (через активну ігрову взаємодію).

Завдання:

* вироблення адекватних та ефективних навичок спілкування;

* формування соціальних навичок, що сприяють успішної соціальної адаптації;

* формування у вихованців адекватної самооцінки і прийняття себе.

Реалізація даного блоку включає в себе проведення:

- вхідної та вихідної діагностики;

- характерологічного опитувальника К. Леонгарда;

- групових тренінгів;

- індивідуальних занять.

Діагностика комунікативності (див. Додаток 1)

Мета: визначити рівень комунікативності дитини.

Діагностика комунікативності включає в себе:

1. Тест на оцінку комунікативних умінь.;

2. Методику на рівень суб'єктивного відчуття самотності.

Тест «Оцінка комунікативних умінь».

Мета: визначити вміння оцінювати співрозмовника, його сильних і слабких сторін.

Поняття «комунікативні уміння» є багатоскладовим визначенням, в якому основними пунктами будуть такі вміння як:

- оцінка співрозмовника;

- встановлення дружньої атмосфери;

- розуміння проблем співрозмовника.

Методика «Діагностика рівня суб'єктивного відчуття самотності».

Мета: виявлення переживання самотності.

У період появи почуття дорослості, дитина часто відкриває для себе ще й таке почуття, як самотність. Дитина тільки починає усвідомлювати це почуття, тому часто погано розуміє його причини і часто глибоко від цього страждає. Іноді навіть самі близькі люди не припускають, що підліток глибоко страждає з-за гострої думки самотності і переживання відірваності.

Проведення методики передбачається на початку зміни і в кінці, для порівняння показників за рівнем самотності. За результатами інтерпретації методики, в подальшому з кожною дитиною проводиться індивідуальна або групова робота в залежності від психологічних особливостей дитини.

Характерологічний опитник К. Леонгарда

Мета: визначити акцентуацію характеру, пов'язану з емоційною сферою дитини.

Даний опитувальник буде поточним, а також допоміжним до основних засобів реалізації даного блоку. Можливе, застосування опитувальника як індивідуально, так і в групі.

Групові тренінги:

* Тренінги на розвиток комунікативних якостей.

* Тренінги на підвищення адаптації дітей.

1. Комунікативний тренінг з вправами на знайомство.

Служить для спонукання учасників взаємодіяти один з одним, запам'ятовувати інформацію про людей, з якими вони будуть спілкуватися, щоб потім використовувати це надалі. В першу чергу у цій підгрупі тренінгу визначається готовність групи до спільної роботи. Цей етап загального тренінгу задає тон всім наступним групам зустрічей.

Мета даного етапу: встановлення емоційно - позитивного психологічного контакту між дітьми.

Завдання цього етапу:

- початкове знайомство;

- зняття відчуження між дітьми;

- зняття занепокоєння у дітей, від нової обстановки, нових умов;

- створення атмосфери змагання, ігри, процесу співтворчості.

1. Тренінги на вербальну і невербальну комунікацію.

Служать для розвитку і закріплення вже з'явившихся комунікативних навичок через вміння концентрувати увагу на партнері, чути і слухати співрозмовника, а також застосовуючи невербальні прийоми в спілкуванні, такі як - підробка голосу, міміки, поз, жестів.

Мета даного етапу: навчити дітей-сиріт користуватися навичками вербальної і невербальної комунікації.

Завдання цього етапу:

- розвинути вміння користуватися мовою жестів, мімікою, тілом для ефективної невербальної комунікації;

- розвинути вміння ефективної вербальної комунікації;

- розвинути комунікативні уміння чути і слухати.

2. Тренінги на підвищення адаптації дітей.

Служать для зниження почуття напруженості в новій обстановці завдяки ігровій ситуації. Допомагають подолати тривожність дітей, викликану потраплянням в незнайомій середу.

Мета: розвиток та підвищення адаптаційного потенціалу у дітей.

Задачі:

- знизити почуття напруженості завдяки включенню в ігрову ситуацію «тут і зараз»,

- подолати тривожність учасників, викликану потраплянням в незнайоме середовище;

- сприяти створенню позитивної емоційної єдності групи.

Індивідуальні заняття:

Індивідуальні заняття проводяться в залежності від характеру проблеми дитини і необхідності проведення додаткової корекції за участю соціального педагога .

Мотузковий курс:

Мета: Надання допомоги та підтримки дитині у вирішенні міжособистісних проблем і бар'єрів у спілкуванні.

ІІІ. Профілактичний блок.

Задачі профілактики:

- Підвищення рівня проінформованості з питань ВІЛ / СНІД / наркоманії.

- Профілактика підліткової вагітності та абортів.

Реалізація:

1.Тренінг-семінар;

2.Інформування через друковану продукцію (буклети, брошури, інформаційні листи, бюлетені та ін.).

Вибрані методи відносяться до так званої первинної профілактики по типу універсальної інтервенції. Основні підходи, які використовуються у веденні профілактичних заходів: надання інформації, апеляція до цінностей і знань, а також виховання неприйняття ризикованої поведінки.

ІV. Оздоровчий блок.

Мета: всебічне оздоровлення учасників табору.

Завдання:

* формування потреб дитини у здоровому способі життя;

* організація активного, пізнавального і соціально-корисного відпочинку дітей;

* створення психологічно комфортної обстановки.

Реалізація:

З метою гармонійного психічного і фізичного розвитку дитини в оздоровчий блок планується включення наступних напрямків оздоровчої роботи:

- розробленого режиму дня в поєднанні з фізичним розвитком та організацією харчування;

- використання різних методів оздоровлення:

* щоденна ранкова зарядка;

* щоденне санаторне спостереження і лікування дітей.

- проведення спортивних заходів:

I. Рухливі ігри, на розвиток спритності, швидкості, координації і т.і.

II. Спортивні спартакіади.

Для організації рухливих ігор бажано до початку гри намітити, кому з граючих доручити роль ведучого, судді, а також постаратися залучити до гри пасивних дітей. У процесі підготовки важливо створити емоційно - позитивну атмосферу. З цією метою можна включити наступні методичні прийоми:

* надавати більшу свободу дій граючим, доручаючи їм певні ролі; при цьому здійснюючи педагогічне керівництво;

* включати ігри, що викликають позитивні емоції у дітей, а також ті, які їм найбільш улюблені і близькі;

* дотримуватися вимоги переходу від знайомих ігор до менш знайомим і незнайомим.

Очікувані результати.

1. підвищення комунікативних навичок "дітей вулиці";

2. формування позитивної соціально-активної позиції "дітей вулиці";

3. формування адекватної самооцінки у дітей-сиріт;

4. навчання конструктивним прийомам міжособистісного взаємодії.

2.3 Аналіз отриманих результатів

Педагогічний колектив притулку високо оцінив запропоновану нами соціально-педагогічну технологію, запропонував подальші застосування та розвиток технології у дітячих притулках та закладах інтернатного типу.

Мета технолгії була досягнута, тобто ми розвили комунікативні навички у дітей-сиріт, сформували навички рівноправного спілкування через самопізнання, сприяли актуалізації особистісних якостей, а також розвили навички соціальної поведінки.

Після повторного тестування по закінченню соціально-педагогічної технології ми отримали наступні результати:

· Міжособистісна взаємодія зросла з 49% до 63%;

· Позитивна соціально-активна позиція зросла з 37% до 48% ;

· Адекватна самооцінка зросла з 32% до 56%;

· Наявність бар'єрів, що заважають продуктивному спілкуванню знизилися з 81% до 63% .

Таким чином ми досягнули поставленої мети та виконали поставлені перед нами завдання.

ВИСНОВОК

Метою нашої роботи було розроблення та впровадження соціально-педагогічної технології підвищення рівня комунікації дітей з неблагонадійних сімей. В ході роботи ми проаналізували літературу пов'язану з поняттям технологія (у працях Л.В. Мардахаєва, Л.Е. Никітіної, В.А. Нікітіного, М.В. Шакурової та інших). Нами встановлено, що під технологією розуміється процес послідовного, покрокового здійснення розробленого на науковій основі вирішення якої-небудь виробничої або соціальної проблеми.

Також після аналізу літератури пов'язаної з технологічною діяльністю можна сказати, що однією з форм швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом соціалізації особистості виступає професійна соціально-педагогічна діяльність. Змістом її є надання допомоги людям, а особливо дітям, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування їхніх проблем, прогнозування, посередництва, інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Комплексність проблем соціально-педагогічної діяльності, складність об'єктів і суб'єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об'ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату - все це вимагає технологізації соціально-педагогічної роботи, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, які використовуються соціальними педагогами.

На основі розглянутої нами літератури пов'язаної з соціально-педагогічними технологіями, нами була впроваджена власно розроблена соціально-педагогічна технологія розвитку комунікативності дітей-сиріт які потрапляють до притулку.

Таким чином завдяки впровадженню соціально-педагогічної технології зріс рівень комунікативних навичок "дітей вулиці"; сформувалася позитивна соціально-активна позиція "дітей вулиці" (на 11%); підвищився рівень міжособистісної взаємодії (на 14%); сформувалася адекватна самооцінка у дітей-сиріт (на 24%); а також знизилася наявність бар'єрів, що заважають продуктивному спілкуванню (на 18%).

А на останок хотілося б сказата, що для одержання більш високих результатів, ми вважаємо необхідністю впровадження даної технології у повсякденну роботу притулку.

Список літератури

1. Батьки і діти: соціальне самопочуття дітей в українських сім'ях / Г.В.Святненко, Л.С.Волинець та ін. -- К., 2000.

2. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. по-сібник,-- К., 2003.

3. Бодалев А.А. Психология общения. -- М.-- Воронеж, 1996, с. 109.

4. Вакуленко О.В., Денисюк О.М., Жогло І.У., Петрочко Ж.В. Інформаційно-методичні матеріали з питань захисту прав дітей: Для фахівців притулків для неповнолітніх. - К. 2003. - 62 с.

5. Виноградова-Бондаренко В.Є. Виховання безпритульних дітей в Україні 20-х років ХХ століття: Автореф. Дис….канд. пед.. наук: 130001 / Інститут педагогіки АПН України. - К.,2001. - 21 с.

6. Вихованці інтернатів про себе і своє життя / О.М.Балакірєва, О.О.Яременко та ін. -- К., 2000. -- Кн.1.

7. Воскобойникова С.А. Нет чужих детей: раздумья о проблемах со-временногосиротства: Кн. для учителя.-- М., 1989.

8. Діптан І.І. Проблема дитячої безпритульності в Україні (1919-1932 рр.) // Проблеми історії України. - 1992. - Вип.2. - С.57-58.

9. Діти “групи ризику”: психологічні, соціальні та правові аспекти. - К.: 2001.

10. Евграфова Л.И. Формирование родственньїх взаимоотношений де-тей-сирот: Дис.... канд. пед. наук. -- К., 1987.

11. Життєтворчий потенціал реабілітаційної педагогіки: роздуми над проблемою: збірник / Ред. кол.: Новік С.О., Немоловська Л.І., Єрмаков І.Г. та ін.. - К., 2002. - 308 с.

12. Жогло І.У., Петрочко. Інформативно-методичні матеріали на допомогу педагогічним працівникам притулків для неповнолітніх. - К., 2002. - 68 с.

13. Захист і забезпечення дотримання житлових та майнових прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. -- К., 2002.

14. Збірник нормативно правових актів та інформаційно-методичних матеріалів на допомогу працівникам служб у справах неповнолітніх. - К.: ССН КМДА - 2000. - С. 211.

15. Зінченко А.Г. Досвід подолання дитячої безпритульності в Україні у 20-х роках. - К., 1998. - 35 с.

16. Кобзар Б.С. Управління виховною роботою у школі-інтернаті. -- К., 1966.

17. Лиханов А.А. Дети без родителей: Кн. для учителя. -- М,, 1987.

18. Методика и технологии работы социального педагога / Под ред. М.АГалагузовой, Л.В. Мардахаева. - М., 2002.

19. Никитина Л.Е. Технология социально-педагогической работы: Краткий анализ // Воспитание школьников. - 2000. - № 10

20. Психолого-педагогічні аспекти роботи з дітьми вулиці ”:Збірник статей та методик / Заг. ред. С.В. Толстовухової, І.М. Пінчук. - К.: УДЦ ССМ,Ю 2000. - 84 с.

21. Педагогічна енциклопедія. Т. 2. - М., 1930. - С. 355.

22. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать-ківського піклування. -- К, 2000.

23. Прихожан А.М., Толстьіх Н.И. Дети без семьи. -- М., 1990.

24. Проблемні сім'ї: діти і батьки/Ю.М.Якубова, О Г Антонова-Турченко-- К.,1998.

25.Про становище сімей в Україні: Державна доповідь за підсумками 1999 року. --К., 2000.

26. Рыбинский Е.М. СиротливоедетствовРоссии Что делать? -- М 1997.

27. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних праців¬ників / За заг. ред. Капської А.Й. -- К., 2000.

28. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.: ДЦ ССМ,2002.- 536 с. // Соціальна робота. Книга 4.

29. Социальная педагогика: Курс лекций / Под ред. Галагузовой М А -- М.,2000.

30. Социальная педагогика / Под ред. В.А. Никитина. - М.: ВЛАДОС, 2000.

31. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування/Л.С.Волинець, Н.М.Комарова та ін. --К., 1998.

особа сирота комунікативність дитячий будинок

Додаток

№1. Изучение коммуникативных умений детей.

Процедура тестирования

Используемый материал: силуэтные изображения рукавичек или других несложных предметов, составляющих пару, 2 набора по 6 цветных карандашей.

Исследование проводится с детьми 5-8 лет.

I. Двум детям одного возраста дают по одному изображению рукавички и просят украсить их, но так, чтобы они составили пару, были одинаковые. Поясняют, что сначала договориться, какой узор рисовать, а потом приступать к рисованию. Дети получают по одинаковому набору карандашей.

II. Детям предлагают сделать то же, но дают один набор карандашей, предупреждая, что карандашами нужно делиться. Далее проводится эксперимент, в котором участвуют дети разного возраста. Важно, чтобы дети выполняли задание самостоятельно.

Оценка результатов теста:

Анализируют, как протекало взаимодействие детей в каждой серии, по следующим признакам:

умеют ли дети договариваться, приходить к общему решению, как они это делают, какие средства используют: уговаривают, убеждают, заставляют и т.д.; как осуществляют взаимный контроль по ходу выполнения деятельности: замечают ли друг у друга отступления от первоначального замысла, как на них реагируют; как относятся к результату деятельности, своему и партнера; осуществляют ли взаимопомощь по ходу рисования. В чем это выражается; умеют ли рационально использовать средства деятельности (делиться карандашами во второй и четвертой сериях).

Определяют, как зависят эти показатели от возрастного состава пар испытуемых.

Делают выводы о сформированности коммуникативных умений у детей.

№2. Тест на оценку коммуникативных умений

Процедура тестирования

Отметьте ситуации, которые вызывают у Вас неудовлетворение или досаду и раздражение при беседе с любым человеком, будь то Ваш товарищ, сослуживец, непосредственный начальник или просто случайный собеседник.

1.Собеседник не дает мне шанса высказаться, у меня есть что сказать, но нет возможности вставить слово.

2.Собеседник постоянно прерывает меня во время беседы.

3.Собеседник никогда не смотрит мне в лицо во время разговора, и я не уверен, слушает ли он меня.

4.Разговор с таким партнером часто вызывает чувство пустой траты времени.

5.Собеседник постоянно суетится, карандаш и бумага занимают его больше, чем мои слова.

6.Собеседник никогда не улыбается. У меня возникает чувство недовольства и тревоги.

7.Собеседник отвлекает меня вопросами и комментариями.

8.Что бы я ни сказал, собеседник охлаждает мой пыл.

9.Собеседник всегда старается опровергнуть меня.

10.Собеседник передергивает смысл моих слов и вкладывает в них другое содержание.

11.Когда я задаю вопрос, собеседник заставляет меня защищаться.

12.Иногда собеседник переспрашивает меня, делая вид, что не расслышал.

13.Собеседник, не дослушав меня до конца, перебивает меня лишь затем, чтобы согласиться.

14.Собеседник при разговоре сосредоточенно занимается посторонним: играет с сигаретой, протирает стекла очков и т. п. Я твердо уверен, что он слушает невнимательно.

15.Собеседник делает выводы за меня.

16.Собеседник всегда старается вставить слово в мое повествование.

17.Собеседник всегда смотрит на меня очень внимательно, не мигая.

18.Собеседник смотрит на меня, как бы оценивая. Меня это беспокоит.

19.Когда я предлагаю что-нибудь новое, собеседник говорит, что он думает так же.

20.Собеседник переигрывает, показывая, что интересуется беседой: слишком часто кивает головой, ахает и поддакивает.

21.Когда я говорю о серьезном, собеседник вставляет смешные истории, шуточки и анекдоты.

22.Собеседник часто смотрит на часы во время разговора.

23.Когда я вхожу в кабинет, он бросает все дела и все внимание обращает на меня.

24.Собеседник ведет себя так, будто я мешаю ему делать что-то важное.

25.Собеседник требует, чтобы все соглашались с ним. Любое его высказывание завершается вопросом: «Вы тоже так думаете?» или «Вы с этим не согласны?» Обработка и интерпретация результатов:

Подсчитайтся процент ситуаций, вызывающих у подростка раздражение или досаду и огласите результати, желательно индивидуально.

70 % - 100 %: Вы плохой собеседник. Вам необходимо работать над собой и учиться слушать.

40 % - 70 %: Вам присущи некоторые недостатки. Вы критически относитесь к высказываниям. Вам еще недостает некоторых достоинств хорошего собеседника, избегайте поспешных выводов, не заостряйте внимание на манере говорить, не притворяйтесь, не ищите скрытый смысл сказанного, не монополизируйте разговор.

10 % - 40 %: Вы - хороший собеседник, но иногда отказываете партнеру в полном внимании. Повторяйте вежливо его высказывания, дайте ему полностью раскрыть свою мысль, приспосабливайте свой темп мышления к его речи и можете быть уверены, что общаться с Вами будет приятнее.

0 % -10 %: Вы - отличный собеседник. Вы умеете слушать. Ваш стиль общения может стать примером для окружающих.

Размещено на Allbest.ru