Організаційні засади соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ДІТЕЙ ТА ЇХ СІМЕЙ

1.1 ВІЛ / СНІД як соціально-педагогічна проблема

1.2 Психологічні особливості ВІЛ-інфікованих дітей

1.3 Організаційно-правові засади регулювання життєдіяльності ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ДІТЕЙ ТА ЇХ СІМЕЙ

2.1 Вивчення рівня обізнаності студентів щодо проблеми поширення ВІЛ / СНІДу в Україні

2.2 Соціальний супровід ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

2.3 Система соціальної підтримки ВІЛ-інфікованих дітей в умовах діяльності недержавних організацій

2.4. Практичні методи роботи з родинами ВІЛ-інфікованих дітей

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

снід інфікована дитина

Актуальність дослідження. У 80-х роках XX століття ВІЛ-інфекція розглядалася як соціальна проблема, яка досить повільно поширюється серед певних соціальних груп суспільства, мало зачіпає загальну популяцію, і вирішити яку можна буде як мінімум протягом одного покоління. Проте через три десятиліття епідемія набула глобального характеру, перетворившись в пандемію, яка охоплює все нові країни, групи населення, різні за статевої приналежністю, соціальним статусом, і стала являти собою одну з найактуальніших соціальних проблем сучасності, яка загрожує здоров'ю, соціально-економічному розвитку всіх країн. У сучасній Росії та Україні відзначаються найшвидші темпи зростання кількості ВІЛ-інфікованих після африканських держав, розташованих на південь від Сахари. Згідно із статистичними даними, наведеними ВООЗ, зокрема центром з профілактики та боротьби з ВІЛ-інфекцією, половина випадків фіксується серед людей молодше 20 років, тобто переважно серед неповнолітніх.

З часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції за оперативними даними Міністерства охорони здоров'я України у 1987 році і до 2009 року включно, в Україні офіційно зареєстровано 161 119 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 31 241 випадків захворювання на СНІД та 17 791 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом. У 2009 році в країні зареєстровано 19 840 нових випадків ВІЛ-інфекції (43,2 на 100 тис. населення). І хоча з 1999 року число вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції зростає щорічно, за період 2006 - 2009 років відмічається зниження темпу приросту даного показника: 16,8%, 10,5%, 7,6%, 5,7%, відповідно.

Зараз в Україні функціонує мережа центрів профілактики та боротьби з ВІЛ / СНІДом, але їх недостатньо, щоб надати послуги всім, хто цього потребує. Окрім того, вони здебільшого розташовані в обласних центрах, і люди з невеликих населених пунктів не мають можливості отримати належну допомогу. Результати опитування, проведеного у червні 2005 року, засвідчили, що 32% ВІЛ-позитивних респондентів не знали, чи ВІЛ-інфекція розвинулася в їхньому організмі настільки, що вони потребують антиретровірусної терапії, оскільки ці люди не мали доступу до відповідних закладів, де було б проведено належне медичне обстеження.

Гострою проблемою залишається надання ефективної допомоги ВІЛ-позитивним дітям. Інфраструктура надання медичних послуг дітям, що живуть з ВІЛ / СНІДом, є недосконалою: немає національного центру для лікування дітей, істотно обмежено можливості їх ранньої діагностики (до 18 місяців); у більшості медичних установ відсутнє сучасне обладнання та препарати для лікування опортуністичних захворювань. Важливо відзначити, що в центрах СНІДу немає посади педіатра, у той час як спостерігаються непоодинокі випадки, коли медичні працівники в поліклініках, через позитивний ВІЛ-статус дитини, відмовляють у наданні їй медичної допомоги.

В Україні бракує навчальних програм підвищення обізнаності з питань ВІЛ / СНІДу, які б фінансувалися державою. Недостатньо використовуються такі ефективні методи профілактики поширення ВІЛ як соціальна реклама на радіо та телебаченні, а також освітні програми у школах. Більшість існуючих інформаційних та освітніх кампаній з питань ВІЛ / СНІДу проводяться та / або фінансуються міжнародними донорськими та українськими недержавними організаціями.

Окреслена проблема стала предметом дослідження цілого ряду вітчизняних науковців, передусім соціальних педагогів і психологів: І. Дубініної [4], І. Звєрєвої [23], А. Капської, Л. Котової [4], М. Лукашевич [14], В. Полтавця [24], В. Оржеховської [15] тощо.

Зважаючи на актуальність проблеми поширення ВІЛ-інфікування дітей та неповнолітніх та необхідність висвітлення як теоретичних, так і практичних аспектів технології соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей в Україні, нами визначено тему дипломного дослідження: «Організаційні засади соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей».

Об'єкт дослідження - процес соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей в Україні.

Предмет дослідження - організаційні засади соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей.

Мета дослідження - здійснити теоретичний аналіз проблеми ВІЛ- інфікування дітей та визначити організаційні засади соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми Віл-інфікованих дітей та їх сімей.

2. Висвітлити психологічні особливості ВІЛ-інфікованих дітей.

3. З'ясувати організаційно-правові засади регулювання життєдіяльності ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей.

4. З'ясувати рівень обізнаності студентської молоді з проблеми поширення та запобігання ВІЛ / СНІДу в Україні.

5. Визначити організаційно-методичні засади психологічної підтримки та соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей і обґрунтувати можливості застосування різних форм та методів практичної соціальної та психологічної роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми та їх сім'ями в Україні.

Поставлені завдання зумовили вибір методів дослідження:

· теоретичні: теоретичний аналіз філософської, соціологічної та психолого-педагогічної літератури, а також систематизація та узагальнення одержаної інформації з метою вивчення змісту базових понять проблеми дослідження;

· емпіричні: спостереження, анкетування, які використано для діагностики рівня поінформованості громадськості про проблеми сімей, в яких ВІЛ-інфіковані діти;

· статистичні: математична обробка та інтерпретація результатів дослідження.

Практичне значення дипломного дослідження: результати дослідження можуть бути використані студентами спеціальності «Соціальна педагогіка» з метою: 1) підвищення рівня знань щодо проблем ВІЛ-інфікованих дітей та нормативно-правового регулювання життєдіяльності таких сімей; 2) інформування про шляхи запобігання ВІЛ-інфікуванню серед молоді; 3) оптимізації процесу практичної підготовки майбутніх соціальних педагогів до соціальної роботи з клієнтами групи ризику.

Базою дослідження став Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Нами здійснено опитування серед студентів спеціальності «Педагогіка вищої школи», віком від 21 до 43 років - загалом 20 осіб, з них жінок - 18, чоловіків - 2. Опитування проводилось з метою з'ясування рівня обізнаності щодо поширення проблеми ВІЛ / СНІД в Україні, оскільки більшість має неповнолітніх дітей.

Структура та обсяг дипломної роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг дипломної роботи 93 сторінок, із яких основного тексту 83 сторінки, список використаних джерел містить 40 найменувань. Дипломна робота містить 2 таблиці та 12 діаграм (за результатами опитування).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ДІТЕЙ ТА ЇХ СІМЕЙ

1.1 ВІЛ / СНІД як соціально-педагогічна проблема

Нині понад 40 мільйонів осіб в усьому світі інфіковані ВІЛ та живуть з цією проблемою. Торкнулась ця проблема й України, де на обліку перебуває близько 80 тисяч ВІЛ-позитивних осіб. Поширення епідемії ВІЛ-інфекції призводить до того, що все більшій кількості дітей доводиться жити з ВІЛ. Переважна більшість з них народжена ВІЛ-інфікованими матерями. З 2005 року антиретровірусне лікування стало доступним для всіх дітей в Україні. Вживання антиретровірусних препаратів трансформував ВІЛ-інфекцію з невиліковної смертельної недуги в хронічне захворювання. Постійне вживання ліків надає дітям можливість рости й розвиватися, учитися, спілкуватися з іншими дітьми, брати участь у громадському житті. Кількість таких дітей з кожним днем зростає. З ними контактує усе більше людей, які часто мають недостатні, а іноді й неправильні знання про ВІЛ. Дехто відчуває напруження, спілкуючись із такими дітьми, яке ґрунтується на недостатній або перекрученій інформації про ВІЛ-інфекцію. Інші щиро співчувають цим дітям, хочуть допомогти їм, але не знають, якої допомоги вони потребують.

ВІЛ-інфекція - це одне з хронічних вірусних захворювань, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що призводить до глибокого порушення імунної системи, яке визначають медичним терміном «імунодефіцит» [4, c. 9]. Кожна здорова людина має складну систему захисту від інфекційних хвороб. Ця система називається імунною. До складу імунної системи входять білки сироватки крові (імуноглобуліни) та білі кров'яні клітини (лейкоцити), які виконують функцію «гвардії» імунітету. Коли ВІЛ потрапляє в організм людини, він проникає у клітини імунної системи та руйнує їх. Перебуваючи в клітинах, вірус «маскується», тобто стає невидимим для імунної системи. Мішенню для ВІЛ в організмі людини є лімфоцити, які мають на своїй поверхні СР4-рецептори. Такі лімфоцити називаються СР4-лімфоцити. Лімфоцити - це різновид лейкоцитів. С04-лімфоцити попереджають організм про те, що його було «атаковано» мікроорганізмами, які викликають захворювання. Термін «CD» походить від англійського скорочення cluster of differentiation (кластер диференціювання) [5]. ВІЛ має оболонку та серцевину, до складу якої входить генетичний матеріал вірусу - рибонуклеїнова кислота (РНК) та вірусні білки (ферменти).

З'ясуємо життєвий цикл ВІЛ. Виступи на поверхні ВІЛ, які є частиною його оболонки, підходять до CD4-рецептора лімфоцитів, як ключ до замка. Завдяки цьому ВІЛ приєднується до поверхні CD4-лімфоцита й між вірусом та клітиною утворюється міцний зв'язок. Звільнившись від оболонки та залишивши її на поверхні CD4-лімфоцита, генетичний матеріал вірусу та його білки (ферменти) проникають усередину клітини-лімфоцита. Цей процес називається злиттям. Основні ферменти ВІЛ - це зворотна транскриптаза, інтеграла та протеза. Зворотна транскриптаза сприяє перетворенню вірусної рибонуклеїнової кислоти (РНК) на про вірусну дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК). Під дією ферменту інтеграли про вірусна ДНК інтегрується в генетичний матеріал С04-лімфоцита. Завершення формування нових вірусних частинок проходить під дією ферменту протези. ВІЛ, що інфікує СР4-лімфоцит, «перепрограмовує» клітину та спрямовує її роботу на створення нових копій вірусу. Прориваючись із клітини, вірус пошкоджує оболонку СР4-лімфоцита та захоплює його ділянку. Нові копії ВІЛ залишають клітину та розповсюджуються по всьому організму людини, інфікують інші клітини, що мають СР4-рецептори. Тривалість життя СР4-лімфоцитів, уражених вірусом, значно менша, ніж неінфікованих. Тому кількість СР4-лімфоцитів в організмі людини, яка живе з ВІЛ, поступово знижується. Зниження кількості СР4-лімфоцитів ослаблює імунну систему. Визначення кількості С04-лімфоцитів у крові ВІЛ-позитивної людини - це найважливіший спосіб оцінення стану її імунної системи. Віруси одночасно вражають значну кількість СР4-клітин. В інфікованих клітинах утворюється величезна кількість нових копій ВІЛ.

Стійкість ВІЛ у зовнішньому середовищі.

В сухій плямі крові, яка містить ВІЛ, активність вірусу зникає протягом кількох діб.

У великій кількості крові при температурі 23-27 °С активність вірусу зникає через 15 діб.

У продуктах крові, призначених для переливання, вірус може залишатися активним протягом багатьох років, у замороженій сироватці крові - до 10 років. ВІЛ швидко гине при використанні дезінфекційних засобів, ультрафіолетового випромінювання. При нагріванні вище 56 °С вірус втрачає активність через 30 хвилин.

У таблиці 1 представлено шляхи передачі ВІЛ-інфекції [4, c. 11].

Таблиця 1.

Шляхи передачі ВІЛ-інфекції

Статевий
Гетеросексуальний, гомосексуальний	При будь-яких формах статевих контактів
Парентеральний
Через кров та інші біологічні рідини	При переливанні інфікованої крові або її компонентів. При використанні кров'ю, інфікованою ВІЛ, шприців або інструментів. При пересадці органів, інфікованих ВІЛ. Інфікування через пошкоджену шкіру або слизові оболонки людей, які контактують з кров'ю та деякими іншими біологічними рідинами людей, які живуть з ВІЛ.
Від матері до дитини (перинатальний)
Вертикальний	Під час вагітності через плаценту. Під час пологів.
Горизонтальний	При грудному вигодовуванні дитини.

ВІЛ-інфекція не передається побутовим шляхом:

при дотиках, рукостисканнях, обіймах;

через поцілунки;

при спільному проживанні в одній квартирі;

через посуд;

через їжу;

через постільну білизну, іграшки;

через повітря (зокрема при чханні та кашлі);

при купанні у воді;

через ручки дверей, крани, унітази;

через спортивне знаряддя;

через гроші;

при укусах комах або тварин [4, c. 11].

Далі з'ясуємо особливості перебігу ВІЛ-інфекції. Імунна система дорослої ВІЛ-інфікованої людини протягом перших декількох років після інфікування, незважаючи на шкоду, якої завдає вірус, працює порівняно добре. В цей час немає практично ніяких симптомів захворювання, за винятком збільшення лімфатичних вузлів та легких захворювань шкіри. Більшість дорослих людей на цій стадії захворювання не підозрюють, що вони інфіковані ВІЛ. Тільки через декілька років, коли імунна система стає слабкішою, з'являються прояви захворювання, які дають підставу запідозрити ВІЛ-інфекцію. Закономірності перебігу ВІЛ-інфекції в людей, які ще не почали отримувати лікування, характеризують терміном «природний перебіг» [15].

Тривалий період, коли люди, які живуть з ВІЛ, почуваються добре, називають латентною, або прихованою, фазою захворювання. В дорослих людей вона може тривати до 5-8 років, а іноді й довше. При обстеженні стану імунної системи за допомогою визначення кількості Сй4-лімфоцитів не знаходять її тяжкого ураження. Кількість Сй4-лімфоцитів зазвичай перевищує 500 клітин у 1 мл крові. Важливим медичним показником, який характеризує швидкість реплікації ВІЛ в організмі людини, є вірусне навантаження.

Вірусне навантаження - це кількість копій генетичного матеріалу ВІЛ, що визначається у 1 мил плазми крові [4, c. 12]. Визначення вірусного навантаження проводять за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Згодом поступово знижується кількість СР4-лімфоцитів, зростає вірусне навантаження. Імунна система стає слабкішою, людина починає частіше хворіти, може зменшуватися маса тіла, знижується працездатність. Коли кількість СР4-лімфоцитів досягає 200 клітин у 1 мкл крові, імунна система дорослої людини стає нездатною захистити її від слабких збудників інфекцій, які не можуть викликати захворювання в людей з імунною системою, що добре функціонує. Такі інфекції визначають як опортуністичні.

Опортуністичні інфекції - це інфекційні захворювання, які розвиваються тільки в організмі зі слабкою імунною системою [4, c. 13]. Прогресування ВІЛ-інфекції, окрім опортуністичних інфекцій, може супроводжуватися значною втратою маси тіла (виснаженням), ураженням центральної нервової системи (ВІЛ-енцефалопатією), розвитком пухлин. Стадію захворювання, коли імунна система ВІЛ-позитивної людини є зруйнованою, називають СНІДом а стани, які розвиваються на цій стадії, - СНІД-індикаторними. Використання терміна «СНІД» недоцільно з медичного погляду, оскільки ним не можна повною мірою охарактеризувати природний перебіг ВІЛ-інфекції та зміни після призначення лікування. Крім того, цей термін часто маркований стигмою, тому його використовувати не рекомендуємо. Перебіг ВІЛ-інфекції в дітей і дорослих різний. Це пояснюється тим, що імунна система дитини при народженні є несформованою і розвивається протягом перших 5-7 років життя. Тому вірус дуже швидко її руйнує. Якщо таким дітям вчасно не призначити лікування, у більшості з них тяжкі прояви захворювання розвиваються протягом перших п'яти років життя, а в однієї третини дітей - протягом перших двох років життя.

Інфікування дітей ВІЛ

Основним шляхом інфікування дітей ВІЛ в Україні є так звана «вертикальна трансмісія вірусу від матері до дитини». Передача ВІЛ від матері до дитини може відбутися:

під час вагітності;

під час пологів;

при грудному вигодовуванні ВІЛ-інфікованою матір'ю [4].

Слід також пам'ятати, що дитина може інфікуватися ВІЛ ще й такими шляхами:

при статевому насильстві;

під час ін'єкцій та маніпуляцій з використанням нестерильних медичних інструментів, при переливанні крові, інфікованої ВІЛ, при споживанні ін'єкційних наркотичних речовин.

Важливо зазначити, що передача ВІЛ від матері до дитини відбувається не в усіх випадках. Загальний ризик інфікування новонародженої дитини від ВІЛ-інфікованої матері за відсутності профілактики становить 35 % (одну третину) [7]. Він складається з ризику інфікування під час вагітності та пологів, який сягає 20 %. Ризик інфікування дитини під час природного вигодовування ВІЛ-інфікованою матір'ю становить 15 % [4, c. 13].

Передача ВІЛ від матері до дитини залежить від багатьох чинників, до яких насамперед належить стан здоров'я жінки під час вагітності, пологів. Сприяють зараженню ВІЛ високе вірусне навантаження (в перші місяці після інфікування ВІЛ та в стадії тяжких клінічних проявів) і глибоке порушення імунітету. Плацента, яка добре виконує свою функцію, може захистити плід від передачі вірусу від матері під час вагітності. Але будь-які негативні чинники, що погіршують функціональний стан плаценти, можуть підвищити ризик передачі ВІЛ від матері до дитини в цей період. До цих чинників відносять паління під час вагітності, наявність у вагітної захворювань, що передаються статевим шляхом та інші.

Під час пологів ризик інфікування дитини від ВІЛ-інфікованої матері різко зростає. Він пов'язаний із контактом дитини, яка народжується, з кров'ю та біологічними рідинами родових шляхів матері. Ризик передачі ВІЛ дитині під час пологів може підвищуватися, якщо вони ускладнені та виникає потреба в різних акушерських маніпуляціях. Ризик передачі ВІЛ від матері до дитини під час грудного вигодовування зумовлений наявністю в жіночому молоці клітин крові (лімфоцитів), інфікованих ВІЛ. Однак діти ВІЛ - позитивних жінок, які перебувають лише на грудному вигодовуванні, менше ризикують заразитися ВІЛ, ніж при змішаному вигодовуванні. Змішане вигодовування, коли дитина отримує, окрім грудного молока, його замінники, має найвищий ризик передачі ВІЛ від матері до дитини. При змішаному вигодовуванні можливе пошкодження шлунково-кишкового тракту дитини алергенами чи бактеріями, що пов'язано з замінниками грудного молока. Це може спричинити запалення й полегшити проникнення ВІЛ з молока матері в організм дитини.

Профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини. Профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини - це комплекс заходів, спрямованих на народження у ВІЛ-інфікованої жінки здорової дитини. Рішення про проведення профілактики ґрунтується на позитивному результаті тесту на ВІЛ у жінки до і під час вагітності чи пологів. Ризик передачі ВІЛ від матері до дитини знижується, якщо мати приймає під час вагітності АРВ-препарати. Ці препарати призначають ВІЛ-інфікованій вагітній для того, щоб знизити її вірусне навантаження, відновити стан імунної системи. Такий підхід дозволяє суттєво знизити ризик передачі ВІЛ від матері до дитини через плаценту під час вагітності. Для зниження ризику передачі ВІЛ від матері до дитини під час пологів використовують спеціальні підходи до їх ведення. Плановий кесарів розтин (виконаний до початку пологової діяльності) значно знижує такий ризик. Вибір варіанта вигодовування дитини, народженої ВІЛ-інфікованою жінкою, повинен сприяти захисту дитини від інфікування ВІЛ та забезпеченню найкращих можливостей для її росту й розвитку. Виключити ризик інфікування дитини при вигодовуванні можна завдяки штучному вигодовуванню адаптованими молочними сумішами.

Розмежуємо терміни терміни «ВІЛ» і «СНІД», які не є синонімами. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини, він викликає ВІЛ-інфекцію. СНІД означає синдром набутого імунодефіциту - це одна зі стадій ВІЛ-інфекції. В людей, які живуть з ВІЛ, не на всіх стадіях захворювання спостерігається порушення стану імунної системи, тобто є імунодефіцит. Тому не в усіх ВІЛ-інфікованих розвивається СНІД. Сучасне лікування ВІЛ-інфекції дозволяє запобігти руйнуванню імунної системи і розвитку СНІДу або сприяє відновленню імунітету. У випадках відновлення імунітету в людини зникають симптоми СНІДу, але вона залишається ВІЛ-інфікованою.

Чи всі діти ВІЛ-позитивних матерів інфікуються ВІЛ? Ні, не всі діти, народжені ВІЛ-інфікованими матерями, інфікуються ВІЛ. За умови відсутності профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини ризик інфікування дитини складає 35 %. Програма профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини дозволяє суттєво знизити цей ризик. Стратегічним завданням цієї програми є зниження ризику передачі ВІЛ від матері до дитини до 1-2 %, що надасть можливість майже всім ВІЛ-інфікованим жінкам мати здорових дітей.

Визначимо особливості проявів ВІЛ-інфекції у дітей. ВІЛ-інфекція - це хронічне захворювання з різноманітними ознаками, більшість із яких є проявом різних інфекцій, що виникають при зниженні функцій імунної системи [10]. Як зазначено вище, основним шляхом зараження дітей вірусом імунодефіциту людини в Україні є передача інфекції від матері під час вагітності, пологів або грудного вигодовування. Однак не слід забувати, що в дітей, народжених ВІЛ-негативними жінками, іноді виникають ознаки, що можуть зумовити потребу в тестуванні дитини на ВІЛ.

При медичному веденні та огляді дитини лікар може виявити стани, які є подібними до проявів ВІЛ-інфекції в дітей. Такими станами є:

повторні епізоди запалення легенів протягом останніх 6 місяців;

затяжні розлади (понад 1 місяць) шлунково-кишкового тракту;

повторні епізоди інфекцій вуха, хронічна інфекція вуха;

значна затримка фізичного розвитку дитини.

Ці та інші ознаки, що може побачити лікар під час огляду дитини, вказують на необхідність обстеження дитини на ВІЛ за клінічними ознаками, оскільки вони можуть означати, що дитина інфікована ВІЛ.

Проаналізуємо особливості проявів ВІЛ-інфекції в дітей

У ВІЛ-інфікованих дітей можливі два варіанти перебігу захворювання. При швидкому перебігу ВІЛ-інфекції, що буває в 10-30 % хворих, уже в перші місяці життя відбувається глибоке порушення стану імунної системи [4]. Протягом першого року життя в дитини може спостерігатися значна затримка фізичного і нервово-психічного розвитку; порушення імунної системи призводить до тяжких інфекційних захворювань. Діти зі швидким перебігом ВІЛ-інфекції одразу після встановлення діагнозу потребують призначення специфічного лікування.

В 70-90 % ВІЛ-інфікованих дітей захворювання прогресує повільніше - ознаки СНІДу виникають у віці 6-9 років.

Визначення ступеня порушення стану імунної системи (імуносупресії). Імуносупресія - це порушення імунної системи внаслідок прогресування ВІЛ-інфекції. Імунодефіцит, що розвинувся внаслідок ВІЛ-інфекції, називають ВІЛ-асоційованим імунодефіцитом.

Як і в дорослих, основним методом оцінки стану імунної системи при ВІЛ-інфекції в дітей є визначення кількості Сй4-лімфоцитів. Вікові зміни нормативних значень цього показника в дітей перших 5 років життя відображають дозрівання імунної системи. Найбільш значні вікові зміни спостерігаються в абсолютній кількості Сй4-лімфоцитів. їх відносна кількість змінюється з віком менше.

Стан імунної системи в дітей, які живуть з ВІЛ, характеризують як:

немає імуносупресії;

легка імуносупресія;

імуносупресія середньої тяжкості;

тяжка імуносупресія.

Найбільш небезпечними є ситуації, коли у ВІЛ-інфікованої дитини розвивається тяжка імуносупресія. В такому випадку організм дитини є незахищеним від дуже слабких мікроорганізмів - звичайних мешканців навколишнього середовища, які можуть викликати дуже тяжкі захворювання.

Тяжким ступенем ВІЛ-асоційованого імунодефіциту є:

для дітей до 12 місяців кількість Сй4-лімфоцитів менша 25 %;

для дітей 12-35 місяців кількість Сй4-лімфоцитів менша 20 % (або менша 750 клітин);

для дітей 36-59 місяців кількість Сй4-лімфоцитів менша 15 % (або менша 350 клітин);

для дітей, старших 5 років, кількість Сй4-лімфоцитів менша 15 % (або менша 200 клітин) [4, c. 15].

Одним із найчастіших клінічних проявів ВІЛ-інфекції в дітей, інфікованих перинатальним шляхом, є порушення харчування та фізичного розвитку. Порушення фізичного розвитку та його крайній ступінь - виснаження - може проявлятися при ВІЛ-інфекції в дітей як через втрату маси тіла, так і через затримку збільшення маси тіла та зросту.

ВІЛ-інфекція в дітей негативно впливає на стан нервової системи. Прогресування захворювання порушує рухову, пізнавальну функції дитини, поведінку й розвиток мовлення. Тяжкість симптомів ураження нервової системи коливається від незначних порушень до вираженої затримки психомоторного розвитку. Цей вплив на нервову систему ВІЛ-інфікованої дитини насамперед пов'язаний з ураженням вірусом клітин мозку.

Часті бактеріальні інфекції в дітей, які живуть з ВІЛ, віднесені до СНІД-індикаторних станів у зв'язку з тим, що їх перебіг значною мірою відрізняється від такого в дітей з нормальною функцією імунної системи. Бактеріальні інфекції у ВІЛ-позитивних дітей мають тяжчий перебіг та часто повторюються. Прогресування ВІЛ-інфекції - це послідовне порушення імунної системи з виникненням ознак захворювання, що характерні для певної клінічної стадії (таблиця 2). Прояви ВІЛ-інфекції відображено у класифікації захворювання, за якою лікар визначає його стадію. При проведенні успішного специфічного лікування ознаки ВІЛ-інфекції можуть зникати, що свідчить про покращення функції імунної системи. Головною ознакою глибокого порушення імунної системи є розвиток опортуністичних інфекцій. Нами визначено, що опортуністичними інфекціями називаються хвороби, які виникають у людей з імунодефіцитом, і викликані бактеріями, вірусами, грибами або найпростішими, що є природними мешканцями навколишнього середовища і безпечні для інших людей.

Згідно класифікації ВООЗ визначено п'ять стадій перебігу ВІЛ-інфікування (див. табл. 2) [3].

До частих опортуністичних інфекцій у дітей відносять пневмоцистну пневмонію, хронічний рецидивний кандидоз слизових оболонок і стравоходу, цитомегаловірусну інфекцію, нетипові мікобактеріози, криптоспоридіоз, оперізуючий лишай, герпес-вірусне ураження шкіри і слизових оболонок. Найчастіше пневмоцистна інфекція виникає у віці 4-6 місяців. Передача збудника відбувається повітряно-крапельним шляхом від хворої людини або здорових людей, які є носіями цієї інфекції. Ознаками захворювання є кашель, важке дихання, зниження апетиту, зміна поведінки дитини. Температура може бути як підвищеною, так і нормальною. В дітей, інфікованих ВІЛ перинатальним шляхом, ризик злоякісних новоувотворень також підвищений, однак вони трапляються значно рідше, ніж у дорослих [2].

Клінічні стадії І та ІІ вказують на те, що імунна система дитини постраждала ще незначною мірою. В більшості випадків ці стани дитини не потребують негайного звернення до лікаря, госпіталізації і стаціонарного лікування.

Клінічні стани, що характерні для ІІІ та IV стадій захворювання, можуть загрожувати життю і здоров'ю дитини. Тому при першій їх появі слід негайно звернутися до лікаря.

Чи в усіх дітей, що інфікувалися ВІЛ від матерів, захворювання прогресує швидко?

Ні. Взагалі в дітей захворювання прогресує швидше, ніж у дорослих. Проте лише в третини дітей, інфікованих шляхом передачі ВІЛ від матері до дитини, захворювання розвивається швидко, тобто тяжкі ознаки з'являються протягом першого-другого років життя. В решти ВІЛ-позитивних дітей захворювання проходить повільніше. В них тяжкі прояви ВІЛ-інфекції можуть з'явитися через 6-9 років.

Чи може дитина, яка живе з ВІЛ, мати задовільний стан імунної системи без лікування?

Так, деякий час у такої дитини можуть бути нормальні показники Сй4-лімфоцитів, тобто немає ознак порушення імунної системи, навіть за відсутності специфічного лікування [4]. Але з часом прогресування захворювання призведе до порушення імунітету. Для того, щоб запобігти руйнуванню імунної системи ВІЛ-інфікованої дитини, потрібно своєчасно призначити специфічне лікування.

Чи може ВІЛ-позитивна дитина хворіти на розповсюджені гострі інфекції, як і дитина, неінфікована ВІЛ?

Так, дитина, яка живе з ВІЛ, може хворіти на розповсюджені інфекції, як і неінфікована ВІЛ дитина. Проте прогресування захворювання призводить до руйнування імунної системи, тоді ВІЛ-інфікована дитина починає хворіти частіше, ніж неінфіковані ВІЛ діти, зокрема й на розповсюджені інфекції; при цьому в неї спостерігається ускладнений перебіг звичайних захворювань.

Далі висвітлимо особливості діагностики ВІЛ-інфекції у дітей.

В яких випадках дитину слід протестувати на ВІЛ?

Встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції або його виключення завжди здійснюється за результатами лабораторних досліджень крові людини. Діагностувати ВІЛ-інфекцію тільки через виявлення клінічних проявів захворювання неможливо ні в дорослих, ні в дітей. Причини тестування дитини на ВІЛ такі:

1) є ризик (імовірність) інфікування ВІЛ;

2) є клінічні прояви (ознаки, симптоми) ВІЛ-інфекції.

Найчастіше тестування на ВІЛ пропонують дітям, народженим ВІЛ-інфікованими матерями [4].

В дітей можуть бути й інші ситуації, при яких є ризик інфікування ВІЛ:

пошкодження шкіри голками, забрудненими кров'ю;

при переливанні крові чи її компонентів, що нетестовані на ВІЛ, або коли кров (чи Ті компоненти) тестовано на ВІЛ та отримано негативний результат, проте є ймовірність, що на той час донор перебував у періоді серонегативного вікна;

при грудному вигодовуванні, якщо інфікування матері вірусом сталося після пологів;

є дані про сексуальні контакти/насильство.

Якщо в дитини є захворювання або симптоми, подібні до проявів ВІЛ-інфекції, їй пропонують тестування на ВІЛ за клінічними ознаками.

Якими тестами можна встановити діагноз ВІЛ-інфекції?

Діагноз ВІЛ-інфекції встановлюють:

непрямими тестами - виявлення в сироватці крові антитіл до ВІЛ;

прямими тестами - виявлення в плазмі або клітинах крові генетичного матеріалу або окремих структурних компонентів (антигенів) вірусу.

Визначення антитіл до ВІЛ

Під час дослідження сироватки крові на антитіла до ВІЛ вірус безпосередньо не виявляється . Його присутність в організмі визначається лише побічно. Сироватка крові - латинською мовою serum (серум), тому дослідження антитіл у сироватці крові називають серологічним методом. Антитіла - білки сироватки крові й імуноглобуліни - це складова частина імунної системи організму, що допомагає боротися зі збудниками різних інфекцій [4, c. 18].

Антитіла до ВІЛ визначають за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) - досить простого і недорогого методу [4, c. 18]. Зразок крові тестують за чітко визначеним порядком. Позитивний результат надається тільки після ретельної перевірки зразка крові двома тест-системами ІФА або іншими тестами на антитіла до ВІЛ, (наприклад, імунним блотом).

Якщо в організм людини потрапив збудник якоїсь інфекції, в крові з'являються антитіла до цього збудника. Антитіла можуть сприяти повному виведенню збудника з організму та одужанню від деяких інфекцій (наприклад, кір, кашлюк та інші дитячі інфекції), а також захищати від повторного зараження ними. Такий імунітет називають стерилізувальним. При деяких інфекціях (зокрема при ВІЛ-інфекції) антитіла не забезпечують виведення збудника з організму. Такий імунітет називають нестерилізувальним. Якщо людина заражується ВІЛ, у сироватці її крові через певний час (як правило, через 12 тижнів) з'являються антитіла до ВІЛ, які зберігаються протягом усього життя. Тому виявлення в сироватці крові антитіл до ВІЛ підтверджує інфікування ВІЛ, тобто дає можливість установити діагноз ВІЛ-інфекції.

Серонегативне вікно - період між інфікуванням ВІЛ та появою в сироватці крові антитіл до ВІЛ. Як правило, антитіла виробляються через 12 тижнів після інфікування ВІЛ [7]. Винятком з цього правила є виявлення антитіл до ВІЛ у сироватці крові дітей віком до 18 місяців, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. В останні місяці вагітності мати передає через плаценту дитині свої антитіла до тих інфекцій, якими вона хворіла чи хворіє. Материнські антитіла захищають дитину від інфекцій після народження протягом кількох місяців. Тому діти в перші місяці життя не хворіють на дитячі інфекції. Якщо мати інфікована ВІЛ, її антитіла проникають через плаценту в організм дитини й циркулюють у її крові протягом 18 місяців. На жаль, ці антитіла не захищають дитину від інфікування ВІЛ.

Якщо дитина заражається ВІЛ (внутрішньо утробно, під час пологів чи при грудному вигодовуванні), в неї виробляються власні антитіла до ВІЛ, які збережуться й після 18 місяців. Лабораторних тестів, що дозволяють відрізнити, чиї антитіла в крові дитини - материнські чи її власні, не існує. Якщо дитина не інфікується ВІЛ, то в неї після 18 місяців зникають материнські антитіла. Тому в дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, встановити діагноз ВІЛ-інфекції або його виключити на підставі визначення в сироватці крові антитіл до ВІЛ можна тільки після досягнення дитиною віку 18 місяців.

Якщо дитина народжена ВІЛ-негативною матір'ю, антитіла до ВІЛ у сироватці її крові можуть з'явитися тільки в результаті власного інфікування ВІЛ. Тому виявлення в крові дитини будь-якого віку (зокрема перших 18 місяців), народженої ВІЛ-негативною матір'ю, антитіл до ВІЛ підтверджує діагноз ВІЛ-інфекції [15].

Діагностика ВІЛ-інфекції в дітей на грудному вигодовуванні. При грудному вигодовуванні ВІЛ-інфікованою матір'ю зараження дитини ВІЛ може відбутися в будь-коли. Дослідження генетичного матеріалу ВІЛ стане інформативним через 6 тижнів після інфікування, тому що за цей період в організмі дитини буде вироблено достатню для діагностики кількість копій вірусу. Антитіла до ВІЛ з'являються в організмі дитини через 12 тижнів після інфікування ВІЛ [15]. Тому тестування дитини ВІЛ-інфікованої матері вірусологічними тестами проводять не раніше, ніж через 6 тижнів після припинення грудного вигодовування, а тестування серологічними тестами - через 12 тижнів після припинення грудного вигодовування.

1.2 Психологічні особливості ВІЛ-інфікованих дітей

Аналіз низки зарубіжних та вітчизняних наукових розвідок дозволяє стверджувати, що пріоритетним підходом у роботі з хворими дітьми є налагодження позитивної психологічної атмосфери в родині як між батьками так і між батьками і дітьми. Так, ряд зарубіжних вчених, зокрема С. Кіршенбаум [31], М. Лі [32], С. Мартін [33], С. Ностлінджер [36] та ін. зазаначають, що ВІЛ-інфекція - це проблема, над якою варто замислитися всім батькам. Навіть якщо в родині нема інфікованих, то такий ризик може з'явитися, коли дитина виросте, адже вона може і почати споживати наркотики або займатися незахищеним сексом.

Психологічні дослідження вітчизняних науковців доводять, що найменше ризикують потрапити у неприємну ситуацію діти з тих родин, у яких батьки систематично й відверто розмовляють із дітьми, зокрема й на «дорослі» теми [11; 25;26]. Однак особливу роль такі розмови відіграють для родин, яких ВІЛ-інфекція стосується безпосередньо. Чи варто розповідати дитині про ВІЛ-статус мами, тата або іншої близької людини? А якщо ВІЛ є в самої дитини, як і коли їй про це сказати? У цьому підрозділі узагальнено рекомендації психологів, батьків, яких безпосередньо пов'язані з ВІЛ, про те, як краще почати розмову з дитиною про ВІЛ і коли саме варто це зробити [11].

Діти з ВІЛ-інфекцією при своєчасному й правильному лікуванні можуть жити довго й повноцінно, як здорові люди.

Антиретровірусна терапія змінила наслідки ВІЛ-інфекції за останні десять років.

Прогнозована тривалість життя пацієнтів і далі зростає, опортуністичні інфекції вже перестали бути чимось неминучим. Режими терапії стають простішими, слід вживати менше таблеток, їх легше дотримуватися.

Однак побічні ефекти все ще можуть впливати на якість життя і зменшувати ймовірність того, що пацієнт і далі захоче лікуватися.

Замість того, щоб провокувати ВІЛ-позитивних жінок на переривання вагітності або відправляти їх із погрозами до місцевого центру профілактики та боротьби зі СНІДом, заклади охорони здоров'я повинні забезпечувати їм співчутливий прийом, охороняти їхнє право на конфіденційність і повідомляти про наявні варіанти догляду та медичної допомоги [3]. Для того, щоб захистити майбутні покоління від зараження ВІЛ, Україні слід подолати поширену стигматизацію хворих на ВІЛ-інфекцію [14]. В такому неоднорідному суспільстві це є непростим завданням, але починати треба насамперед з медичного співтовариства. В ситуації, коли належна противірусна терапія може зменшити ймовірність вертикальної передачі ВІЛ з 30 % до менше 5 %, наслідки недбальства в до пологовій допомозі проявляються ще трагічніше.

Одним з таких непоправних наслідків є відмова матері, інфікованої ВІЛ, від новонародженого немовляти [18].

В країнах Західної Європи й у США всі діти з ВІЛ, зокрема діти-«відмовники», живуть у родинах, а не в притулках, як це відбувається в Україні. Через соціальну ізоляцію діти-«відмовники» віком 2,5-3 роки, які зростають поза родиною, відстають у розвитку від своїх однолітків на два роки. Сьогодні в Україні існує проблема інтеграції ВІЛ-позитивних дітей у звичайні школи. В загальноосвітніх установах до таких дітей часто спостерігається негативне ставлення. Необхідно формувати толерантне ставлення до таких дітей, а для цього суспільству слід усвідомити, що небезпеки при спільному перебуванні в колективі з інфікованою ВІЛ особою для інших дітей та дорослих нема.

ВІЛ-позитивні діти й підлітки потребують психологічної підтримки для того, щоб їм було легше адаптуватися в соціумі, подолати депресивний стан, пов'язаний з усвідомленням характеру їхнього захворювання, створити мотивацію для відповідальної поведінки, диспансерного спостереження й лікування, а також сформувати психологічну стійкість до проявів негативного ставлення й дискримінації з боку оточення: дітей та їхніх батьків, знайомих, сусідів та інших [15].

Діти дуже вразливі, чутливі до поганого ставлення чи до негараздів у родині. Необережні слова, недружня, зневажлива або навіть агресивна поведінка оточення негативно позначаються на формуванні особистості дитини, викликають нервові зриви та різноманітні відхилення в поведінці, які закріплюються і набувають стійкого характеру [38]. Є випадки, коли діти-школярі молодших класів намагалися накласти на себе руки, а причина полягала саме в несприятливій атмосфері в сім'ї, у відсутності друзів-ровесників, цькуванні у дворі й у школі. І навпаки, психічний та фізичний стан дітей, які виховуються в добрих психологічних умовах, можна назвати благополучним.

Психологічне благополуччя ВІЛ-інфікованої дитини полягає в тому, щоб дорослі, які нею опікуються, створили сприятливий психологічний клімат, комфортне та доброзичливе середовище. Що можуть зробити батьки дитини, яка живе з ВІЛ-інфекцією, чи особи, які їх заміняють,щоб її емоційний стан був урівноваженим? Чим можуть підтримати дитину?

У випадку з ВІЛ-інфікованою дитиною є об'єктивна реальність - це наявність у дитини захворювання. Це саме та частина проблеми, яку варто прийняти: на сьогодні нема ліків, здатних видалити вірус з організму. Друга частина проблеми, що вимагає від членів сім'ї чи тих, хто їх заміняє, дій, зусиль, терпіння й душевних сил, - це тривалість і якість життя дитини. Варто боротися й діяти заради кожного дня, прожитого разом. Щоб кожний прожитий день був сповнений любові і для членів сім'ї, і для дитини, незважаючи на те, інфіковані вони чи ні. Додаткова складність життя сім'ї з ВІЛ-позитивною дитиною полягає в постійному аналізі вибору того, що робити: «Це ми реально можемо зробити!» або «Ми перед цим безсилі» [4].

Емоційний «багаж» дитини. Щоб говорити про цей багаж, потрібно знати, що маленька людина потребує насамперед фізичного й психологічного комфорту, доброзичливого ставлення й повноцінного харчування. В першу чергу, в дитини існує природна, життєво необхідна потреба близькості й прив'язаності.

З першими ж дотиками дорослих до дитини з нею встановлюється тілесний контакт, а у процесі догляду виникають чуттєвий і емоційний контакти, які дають початок формуванню системи прив'язаності кожного немовляти.

Немовля відчуває емоційне забарвлення материнського догляду за ним: як його беруть на руки, заколисують, годують, переодягають, як до нього звертаються, як з ним розмовляють. Все це й складає основу формування прив'язаності доглядає за дитиною, перебуває в стані стресу або байдужа до неї, малюк не одержує достатньо тепла, так потрібного йому. Це викликає стрес і тривожність у дитини.

Емоційна впевненість дитини - це не вроджена, а набута якість. Саме емоційна впевненість є основою побудови зв'язків між матір'ю і дитиною, в пам'яті якої збережена готовність до появи прив'язаності, закладена від народження [32]. Залежно від отриманого досвіду стосунків, модель яких відкладеться в емоційній пам'яті від народження, в дитини розвинеться один із таких типів прив'язаності: надійний, ненадійний, двоякий або навіть тривожний. Якщо сформувалася надійна прив'язаність, то дитина зростатиме й пізнаватиме світ і людей з довірою. Якщо ж у дитини сформувався ненадійний або тривожний тип прив'язаності дитині буде складно відчувати та виявляти довіру і контактувати з людьми.

1.3 Організаційно-правові засади регулювання життєдіяльності ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

Вірус імунодефіциту людини продовжує свій смертоносний шлях. Сьогодні, на жаль, ще не існує ліків, які б звільнили людство від цієї хвороби. Нам треба вчасно зрозуміти те, що Україна є державою з найгострішою епідемією ВІЛ-інфекції в Європі та країною, яка за темпами розповсюдження інфекції випереджає багато держав світу. Статистичні дані засвідчують, що епідемія не обминає дітей та молодь. Більшість з них є споживачами ін'єкційних наркотиків (СІН), які використовують нестерильний інструментарій для ін'єкцій. Соціологічні дослідження в Україні показують, що середній вік молодих людей ризикованої поведінки продовжує знижуватися, особливо серед найуразливіших груп дітей та молоді. Небезпечні ін'єкційна та сексуальна практики, пов'язані з ризиком зараження ВІЛ, все більше поширюються, а послуги щодо протидії інфікуванню ВІЛ охоплюють здебільшого осіб, старших 25 років. Є думка, що ця хвороба - виклик громадському здоров'ю. Але це не зовсім так: ВІЛ-інфекція є також і проблемою прав людини. Відсутність гарантій дотримання прав ВІЛ-інфікованих людей відкидає надбання, що здобувалися десятиріччями, збільшує бідність та підриває засади соціальної стабільності й економічного прогресу в країні.

У дипломному дослідженні важливим аспектом, на нашу думку, є з'ясування, яке ж місце в боротьбі з епідемією ВІЛ-інфекції посідає захист прав людини? Чи існує зв'язок між епідемією ВІЛ-інфекції та правами людини? Безумовно. Ті, хто намагається визначити проблему ВІЛ-інфекції як суто медичну, не мають рації. Справа в тому, що епідемія ВІЛ-інфекції має певну специфіку: людина боїться хвороби та смерті, а тому намагається вижити за будь-яку ціну. Саме страх штовхає людину на шлях відсторонення від хворих та їхніх проблем, створює відчуження членів суспільства від тих, хто живе з ВІЛ.

Особливе місце в правозахисній діяльності займає сфера захисту прав ВІЛ-інфікованої дитини. Чому?

· По-перше, дитина через власну вікову незрілість не може захистити себе сама, без допомоги осіб, які опікуються її проблемами.

· По-друге, дитина, яка живе з ВІЛ, потребує ще більшої уваги та піклування, оскільки часто має серйозні розлади здоров'я та проблеми, що їх супроводжують.

Таким чином, ВІЛ-інфікована дитина потребує більше захисту й піклування, ніж дитина, не інфікована ВІЛ. В той час, як ситуація з епідемією ВІЛ-інфекції в Україні є дуже серйозною, вражає низький рівень обізнаності населення щодо нормативно-правової бази, яка стосується прав ВІЛ-інфікованих дітей та осіб, які є їх опікунами. Скажімо, рівень правових знань медичних працівників, які кожного дня спілкуються з такими дітьми, характеризується браком інформації щодо юридичних аспектів взаємовідносин із ними. І це тоді, коли працівники саме цієї сфери є лідерами за кількістю порушень прав ВІЛ-позитивних дітей. На першому місці серед порушень з боку медичних працівників є відмова в наданні медичної допомоги, розголошення інформації щодо позитивного ВІЛ-статусу дитини та надання неякісних медичних послуг [22]. Дуже багато порушень прав дітей спостерігається у сфері виховання та навчання. При такій ситуації годі говорити про рівень юридичних знань інших верств населення країни, зокрема людей, які живуть з ВІЛ.

Тому нашим завданням є ознайомити певні категорії громадян (персонал дитячих установ, батьків, опікунів та інших осіб, які наглядають за дітьми з ВІЛ-інфекцією) з юридичними засадами прав ВІЛ-позитивних дітей в Україні.

В цьому підрозділі ми розглянемо українське законодавство з захисту прав ВІЛ-інфікованих дітей та основні механізми втілення його в життя. Висвітлення положень закону в різних галузях права надасть можливість отримати важелі впливу на порушників прав хворої дитини на всіх державних рівнях, захистити дитину від стигматизації. Адже саме ВІЛ-позитивні діти дуже часто зазнають дискримінації та стигматизації.

Міжнародні акти. Конвенція про права дитини є міжнародним нормативно-правовим актом, який забезпечує громадські, політичні, економічні, соціальні, культурні та інші права дітей [17]. Вона містить усі основні поняття, пов'язані з правами дитини, положення про головні принципи дотримання прав дитини, окреслено механізми захисту прав та конкретні пропозиції щодо їх вдосконалення. В преамбулі Конвенції говориться, що жителі країн, що входять до організації Об'єднаних Націй, підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові й поліпшенню умов життя при більшій свободі. Крім того, Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними в них правами і свободами, без будь-якої різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини.