Докуметознавство і освіта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

документознавчий освіта інформаційна діяльність

Вступ

1. Початок становлення документознавчої освіти в Україні

2. Підготовка фахівців зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність»

3.Здобутки провідних спеціалістів в галузі документознавства

Висновки

Література

Вступ

У забезпеченні якості підготовки фахівців, які б відповідали сучасним вимогам практики, рівню розвитку наукових знань та перспективам суспільного розвитку, особливого значення набуває розробка нового змісту освіти документознавців, його нормативно-правові регулятиви (система визнання кваліфікацій, правила прийому до ВНЗ, оцінка якості підготовки фахівців на різних ступенях безперервної освіти). При цьому актуалізується проблема “самопізнання” системи документознавчої освіти: у методичних пошуках щодо розв'язання проблем і завдань, пов'язаних із вивченням окремих навчальних предметів, у історико­педагогічних дослідженнях, пов'язаних із вивченням ґенези та основних етапів розвитку професії документознавця в контексті соціально­економічного та інформаційно­технологічного розвитку суспільства, у соціально­педагогічних, розглядаючи освіту як частину соціальної сфери, виділяючи способи реалізації соціального замовлення освіті, вплив власне документознавчої освіти на соціальний розвиток і суспільний прогрес; дослідження психолого­педагогічні, присвячені вивченню способів діагностики, індивідуального підходу, особистісного розвитку студентів­документознавців.

Також важливим є питання забезпечення навчального процесу навчальними виданнями, доопрацювання фахових програм і курсів, розроблення концепції викладання дисциплін документально-комунікаційного циклу, що відповідає засадам вищої освіти, безперечно, залишається надзвичайно актуальним для тих, хто навчає й опановує спеціальність за напрямом «Документознавство та інформаційна діяльність».Напружена ситуація з навчально-методичним забезпеченням студентів-документознавців притаманна для всіх країн пострадянського простору, де функціонує система їхньої підготовки. Приміром, у Російській Федерації лише за останні два десятиліття педагоги-практики запропонували низку видань із документознавства. Більшість із них структурно вибудована та внутрішньо наповнена на ґрунті ототожнення документознавства з діловодством (О.В. Охотніков, О.О. Булавіна, М.В. Стенюков, М.І. Назаров) або ж виконані у дусі «документологічної версії» документознавства (Н.Б. Зінов'єва, О.М. Зусьман).Проте помилково вважати відсутніми в російському науково-педагогічному просторі праці, що віддзеркалюють основи традиційного документознавства. Таким є, приміром, навчальний посібник М.С. Ларькова, в якому теоретичні питання розглядаються через призму вузлових положень про походження і сутність документа, його функції, властивості, ознаки, структуру інформації, способи і засоби документування, документну комунікацію тощо, базованих на основі мітяєвського «спеціально-історичного» документознавства .

1. Початок становлення документознавчої освіти в Україні

До середини 1990-х років для вищої школи України характерна відсутність практики підготовки фахівців із документознавства та інформаційної діяльності. Провідними навчальними установами, які відзначилися місіонерством щодо започаткування нової спеціальності, стали інститути культури, традиційними напрямами підготовки яких були бібліотечні, книгознавчі спеціальності. Цілком закономірно, що пошук каналу «входження» нової навчальної спеціальності відбувався при сприянні науково-педагогічних кадрів суміжних напрямів. Тому на перших порах інститутські кафедри бібліотекознавства, бібліографознавства та книгознавства перетворилися в осередки розвитку «Документознавства та нформаційної діяльності».

Зваживши на відсутність в українській науці єдиної концепції документознавства, необхідно погодитись, що сучасний розвиток напряму підготовки фахівців «Документознавство та інформаційна діяльність» є сполученням розмаїтих підходів до змісту і форми навчання та визначення спеціалізації студента-випускника. Активне обговорення вітчизняними дослідниками цієї проблеми спричинило формування особливого напряму досліджень - документознавча професіологія, яскравими провідниками новітніх ідей якого стали С.В. Дубова, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, О.В. Матвієнко, Ю.І. Палеха, М.С. Слободяник, Г.М. Швецова-Водка та ін. Зрозуміло, що трактування ними змісту документознавства як навчальної дисципліни здійснювалося із позицій чинення опору традиційному документознавству та доведення перспективності й необхідності освоєння новітніх тенденцій його розвитку, сповнених документологічними ідеями. І хоча подібного досвіду 1990-х роківросійських колег, які вдалися до радикального взаємозаміщення книгознавства документознавством, а документознавства - документологією, в Україні не склалося, утім перші навчальні плани та навчально-методичні видання, у т.ч. і підручник Н.М. Кушнаренко, яскраво віддзеркалюють наділення усього нормативно-методичного забезпечення підготовки фахівців єдиним значенням, що припускає інші змістові модуси лише в його межах.

Врешті-решт цей підхід здобув поширення як універсальний ключ до розуміння сутності спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», яка в українській вищій школі другої половини 1990-х роківінакше й не розглядалася як продовженням розвитку бібліотечної чи книгознавчої спеціальностей. Поступове визнання відмінностей між ними відбувалось непросто, оскільки це означало заперечення «основ», які водночас засвоювалися. Незамінним прожектором розвитку нової спеціальності є її типові навчальні плани (рівень кваліфікації - бакалавр), наповнення яких відзначено введенням значної частки дисциплін, що були наділені статусом фундаментальних і професійно орієнтованих - «Документознавство», «Лінгвістичні основи документознавства», «Стилістика документознавства», «Редагування в документознавстві», «Справочинство», «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», «Комп'ютерні технології у документознавстві», «Теорія і практика документних комунікацій», «Ділові комунікації (етика та етикет)», «Основи організації праці документознавця», «Інформаційно-аналітична діяльність», «Експертні оцінки достовірності інформації», «Захист інформації та інформаційного продукту», «Архівознавство», «Стандартизація та сертифікація», «Патентознавство» «Державне управління», «Основи маркетингу й менеджменту», «Правознавство» тощо. Зовсім невдалим за змістом, представляється перелік дисциплін блоку професійно-орієнтованих - «Трудові ресурси і регіоналістика», «Маркетинг (політичний)», «Господарське право», «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», «Нотаріат, нотаріальне документознавство», що слабко демонструє міжпредметні логічні зв'язки дисциплін циклу фундаментальних і професійно-орієнтованих (інваріантна) із професійно-орієнтованими (варіативна).«Професійний» складник навчального плану доповнювався варіативною частиною - дисциплінами за вибором вузу та вільного вибору студента, серед яких - «Судово-процесуальне документознавство», «Фінансово-планове документознавство», «Фінансове право (бюджетне, податкове)», «Менеджмент кадрової служби», «ПР-технології», «Стенографія», «Концепція професійної орієнтації»,

«Французька мова» та спецкурси

Більш невдалим і біднішим за змістом був у цей час навчальний план для студентів п'ятого року навчання, які здобували освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліста». Цикл фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін складали курси з теорії і практики управління, макроекономіки, управління персоналом, інформаційного менеджменту, а професійно-орієнтованих дисциплін - з документно-інформаційного забезпечення управління, спеціального документознавства (дипломатичне), організації представницьких заходів (протокол) і психології управління.

Пропоновані для студентів спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» дисципліни надто кволо відображали інформаційний і, тим паче, документознавчий компоненти, які є a priori. Проте, з часом відзначимо поступове нарощування сегменту дисциплін управлінського циклу, що засвідчує співвідносність навчальних кредитів. І вже, наприклад, у 2001 році на вивчення суто документознавчих дисциплін відводилось 5 кредитів, а управлінських - 12 .Правда, дати повну характеристику плану складно, оскільки перелік курсів циклу вільного вибору студента обмежується двома рядками - спецсемінари та спецкурси (загальна кількість кредитів - 8), що дозволяє гіпотетично припустити похибку стосовно оголошених вище показників. Такий підхід до складання навчального плану провокує критичне ставлення, адже перша частина досліджуваної спеціалізації - документознавець, має вкрай слабке підкріплення на рівні дисциплінарного забезпечення формування відповідних знань і практичних навичок. У процесі апробації пропонованих навчальних планів народжувалися пропозиції щодо удосконалення їх змісту. Наприклад, у 2001 роцінавчальний план спеціальності 6.020105 «Документознавство та інформаційна діяльність» було розширено за рахунок таких професійно орієнтованих дисциплін - «Електронне документознавство» та «Організація інформаційної діяльності в органах управління», а для кваліфікаційного рівня «спеціаліст» - спеціального діловодства (міжнародне) й управлінського документознавства [60,арк.2]. Проте частковий перегляд і модернізація навчальних планів підготовки студентів із документознавства та інформаційної діяльності, проваджена за власною ініціативою окремими вищими навчальними закладами у 2001-2002 роках, не дала бажаного результату, адже потребувалася повноцінна масштабна робота з удосконалення програми реалізації високоякісного професійного навчання. Нерозробленість стрункої концепції підготовки бакалавра, спеціаліста з документознавства та інформаційної діяльності, глибокого аналізу соціальних потреб, запиту суспільства щодо фахівця певних обсягу і змісту знань, практичних вмінь і навичок, побудова нормативної навчально-методичної бази спеціальності за ґрунті емпіричних проб і первинних теоретичних спостережень, без урахування стратегічної визначеності, тактичної виваженості розвитку вищої освіти в умовах модерного розвитку інформаційного суспільства, свідчили про складність установчого періоду розвитку навчальної спеціальності.

Безперечно, відсутність у вказаний проміжок часу чіткого уявлення про конкретного кваліфікованого фахівця - випускника напряму підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність», є очевидною. Спорадичні пошуки упродовж 2000-х роках відповіді на питання: «Яким має бути зміст навчальної спеціальності?» - продовжувались, спонукаючи науково-педагогічні кадри вищих навчальних закладів об'єднатися розроблення оптимальної моделі організації навчального процесу для спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», зокрема укладання державного стандарту вищої освіти, його складових - освітньо-кваліфікаційної характеристики й освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів і спеціалістів.

Важливим моментом розвитку документознавчої освіти в Україні стало започаткування у 2003 році магістерських програм, перші навчальні плани яких так само не відрізнялися досконалістю. Головне функційне призначення магістерської програми за визначенням полягає в підготовці майбутніх науково-педагогічних кадрів. Відтак, зміст навчального плану магістрів повинен складатися із дисциплін, які давали б знання та практичні вміння з провадження науково-дослідної діяльності з урахуванням специфіки теорії й практики галузі та загальнонаукових, філософських положень діалектики науки. Натомість один із перших навчальних планів магістрів складався із таких професійних дисциплін: «Документно-інформаційне забезпечення управління», «Статистичні методи аналізу державної політики», «Методологія документознавства», «Менеджмент кадрової служби», «Юридичне документоведення», які, за невеликим винятком, мають далеко не методологічне значення .Ситуацію не рятував блок дисциплін самостійного вибору вищим навчальним закладом, що пропонував курси «Державна інформаційна політика», «Організація представницьких заходів (протокол)», «Маркетинг (політичний)», «Управлінське документування» та Ін.

Є справедливим зауваженням Н.М. Кушнаренко, що складність визначення оптимальної номенклатури навчальних дисциплін, їх змістового наповнення та послідовності викладання зумовлена трьома основними чинниками - молодим статусом спеціальності, недостатнім розробленням даної проблеми наукою, відсутністю концептуальних засад викладання дисциплін документознавчого циклу.

2. Підготовка фахівців зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність»

На початку 2000-х років І.І. Морозюк, аналізуючи реальну ситуацію, що склалася у зв'язку із упровадженням спеціалізації підготовки фахівців зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» у вищих навчальних закладах України вказала на низку назрілих проблем, які вимагали негайного вирішення. Це - відчутна різниця змісту навчальних планів підготовки фахівців за спеціалізаціями, незважаючи на їх спорідненість, відсутність єдиної концепції підготовки майбутніх фахівців, невідповідність заявлених спеціалізацій запиту сучасного ринку праці, суттєві розбіжності між реаліями кадрового ринку та діючими нормативними документами. Відтак, позитивна перспектива вирішення проблем залежить від належного ґрунтовного наукового аналізу процесів, що відбувалися в професійній діяльності, моделювання змісту напряму підготовки з відмінними спеціалізаціями, колективного обговорення концепції державного освітнього стандарту та його розроблення.

Гостро актуальні потреби розвитку навчальної спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» на державному рівні спробувало розв'язати у 2003-2004 роках Міністерстві освіти і науки України, утворивши робочу групу розробників державного стандарту, до складу якої увійшли відомі науковці, досвідчені педагоги - М.С. Слободяник, Н.М. Кушнаренко, С.Г. Кулешов, Т.В. Нікітіна і т.д. Піклування про розроблення державного стандарту освіти обійшлося без широкої дискусії, що детермінувало окремі недоліки організаційного й науково-методичного змісту. Результатом співпраці ґрунтування доцільності входження окремих дисциплін у навчальний план, документознавців-теоретиків і практиків організації й забезпечення навчального процесу стало затвердження Державного стандарту вищої освіти України зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» (2004), який унормував у державному масштабі підготовку фахівців з аналізованої спеціальності, продемонструвавши належний рівень професіоналізму розробників, інформованості про реальний стан справ й усвідомлення важливості ухвалення безпомилкового рішення щодо життєздатності тих чи інших ухвал, які формують політику у цій сфері.

Відзначимо суттєву модернізацію навчальних планів підготовки фахівців із документознавства та інформаційної діяльності, датованих 2004 роком. Віднині у нормативних документах чітко оприсутнюється два потужних дисциплінарних блоків - документознавчий (разом із суміжними та спорідненими дисциплінами) та інформаційний. До першого слід зарахувати курси з документознавства, управлінського документознавства, документно-інформаційних комунікацій, діловодства, лінгвістичних основ документознавства (у т.ч. стилістика та редагування), архівознавства, аналітико-синтетичної переробки документної інформації, документаційного забезпечення діяльності установ (за фаховим спрямуванням), патентознавства, судово-процесуального, фінансово-планового документознавства тощо, а другого - інформаційно-аналітичної діяльності, інформатики та комп'ютерної техніки, інтернет-технологій і ресурсів, комп'ютерних мереж і телекомунікацій, систем управління базами даних, електронного документообігу, системного аналізу інформаційних процесів, організації діяльності інформаційних установ, маркетингу інформаційних продуктів і послуг, інформаційного менеджменту, теорії і практики референтської діяльності, захисту інформації і т.д., які належали до варіативної й інваріантної частин плану . За такого стану, сукупність дисциплін безпосередньо, а отже, природно вказує на зміст, закладений у назві спеціальності. І навіть непомітний, на перший погляд, сполучник та підкреслює установку засновників у ставленні до документознавства й інформаційної діяльності, пріоритетність у якому належить першій його складовій.

Розуміння важливості прикладної реалізації випускниками спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» спонукала до всеохопних варіацій-уточнень профілізації змісту вищої освіти. Офіційно затвердженими Міністерством освіти і науки України спеціалізаціями у межах досліджуваного напряму підготовки є документознавство, інформаційне забезпечення органів управління, міжнародні інформаційні системи і мережі, технологія автоматизованого оброблення документальної інформації, документально інформаційне забезпечення архівів, інформаційні системи підтримання державних органів влади .Проте, як справедливо відмічає І.І. Морозюк, навчальні заклади додатково пропонують профілізуючу конкретизацію, «заземлену» на документуванні й аналізі економічної, фінансової, банківської, міжнародної, управлінської інформації,організації PR та рекламної діяльності тощо. Це викликано бажанням розв'язати надактуальні для навчальної спеціальності проблеми: коло професійної діяльності фахівців, професійний дискурс як напрям існування і розвитку професійного простору, ринок праці документознавців.

Прагнення вищих навчальних закладів окреслити специфіку профілізації спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» первинно наклала суттєвий відбиток на зміст навчальних планів. Так, якщона початку 2000-х років. Одеський національний політехнічний університет (гуманітарний факультет) забезпечував документно-комунікативну підготовку студентів, Харківська державна академія культури (ХДАК) -інформаційні технології оброблення інформації, інформаційний пошук та аналітику, Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу - аналітична інформаційна діяльність, Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ) -документознавство як науки та сфери документально-комунікаційної діяльності, інформаційні технології , то наприкінці 2000-х роківситуація суттєво змінилася. Це сталося, по-перше, завдяки впровадженню освітнього стандарту, ширшої реалізації основних засад кредитно-модульної системи організації навчального процесу згідно з вимогами Болонської конвенції, що призвело до зміцнення блоків професійних дисциплін, по-друге, більшою зрілістю самого напряму підготовки, який налічує півторадесятирічний досвід апробації, по-третє, новою редакцією Національного класифікатора України ДК 003-2005 «Класифікатор професій», який зафіксував ряд позицій, що відповідають напряму підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність».

Яскравим прикладом трансформації освіти упродовж 2004-2008 роківстали навчально-методичні напрацювання науково-педагогічного колективу КНУКіМ, який збагатив варіативну компоненту навчальних планів (кваліфікаційні рівні - бакалавр, спеціаліст, магістр) за рахунок посилення блоку управлінських дисциплін, підкреслено орієнтуючись при цьому на підготовку фахівців для управлінської сфери. Відтак, якщо раніше до таких належали курси лише з «Державного управління», «Теорії і практики управління» й «Організації державного апарату України», «Психології управління», то віднині цей дисциплінарний сегмент розширився за рахунок уведення в навчальні плани «Історії державних установ», «ПР в органах державної влади», «Соціології управління», «Глобалістики», «Політичної праксеології», «Антикризового управління», «Документаційного забезпечення управління», «Прийняття управлінських рішень», «Дипломатичного протоколу» тощо. Наскрізне збагачення планів управлінськими дисциплінами виразно засвідчує чітке дотримання педагогами, задіяними у підготовці студентів напряму «Документознавство та інформаційна діяльність», магістральної лінії розвитку спеціальності, зміст якої полягає у слідуванні основним засадам класичного документознавства, що «працює» передусім на управлінську сферу. Доповнення навчальних планів дисциплінами документознавчого циклу - «Керування документаційними процесами», «Наукова експертиза документів», «Законодавчо-нормативні й науково-методичні основи архівування документів установ» та ін. сприяло посиленню структурно-логічних міждисциплінарних зв'язків, вигідному доповненню планів тими курсами, які є надзвичайно важливими для практичної підготовки студентів професійної діяльності у майбутньому. Однак, безперечно, актуальними залишаються уточнення змісту освіти за рахунок перегляду структур навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу; документально-комунікаційних дисциплін за блоками навчального плану; на рівні ступеневої освіти; окремої документально-комунікаційної навчальної дисципліни.

Поліпшенню якісної підготовки кадрів, окрім розроблення і впровадження нових курсів, сприяли наукові дослідження викладачів КНУКіМ, проведення міжнародної наукової конференції «Актуальні проблеми документно-інформаційного забезпечення апарату влади» (2006), започаткування функціонування міжнародного термінологічного семінару із документознавства та суміжних галузей знань (2007, 2008) створення пакетів авторських програмно-методичних матеріалів із кожної дисципліни, їх електронних версій, підготовка та видання оригінальних підручників і навчальних посібників.

Якщо КНУКіМ став провідником класичного ставлення до документознавства як навчальної дисципліни, спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», то більшість навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству культури і туризму України, віддають перевагу освітнім експериментам, базованим на адаптації бібліотечного напряму підготовки до узагальнюючих дисциплін -документології чи соціальних комунікацій. Підтвердженням цьому слугують не тільки концептуалізація наукової спеціальності «Соціальні комунікації», проваджена вченими бібліотечно-бібліографічної, книгознавчої сфери, але й

монографії, наукові публікації, якими рясніють фахові періодичні видання Утім, як відмічалося вище, складно визначити практичну сферу застосування документології. Стосовно зібрання дисциплін під назвою «Соціальні комунікації», то їх складові мають давно усталені прикладні форми функціонування, не потребуючи штучних надбудов. Визначаючи вагомість здобутків українських дослідників -бібліотечних професіологів (В.В. Загуменна, І.Я. Конюкова, М.С. Слободяник, В.К. Скнарь, А.С. Чачко та ін.) для конструювання будь-якої галузевої професіології інформаційної науки, відзначимо обґрунтування багатогранної перспективи міждисциплінарних студії із державного управління та документознавства задля конкретизації вимог до фахівців із інформаційного забезпечення у сфері державного управління, звідси - уточнень змісту освіти. Проте, підтримаємо думку Л.І. Демчиної, що попри деякі складності реформувань сучасної бібліотечно-інформаційної освіти «в контексті документологічної парадигми», в останні два десятиліття яскраво увиразнилась головна тенденція її розвитку - об'єктивне формування блоку навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу, до того ж орієнтованих на електронні бібліотеки, інформаційні центри .

3. Внесок провідних спеціалістів в галузі документознавства

Відповіді на запити ринку праці, суспільства, держави, вимоги модернізації освіти у рамках загальнонаціональної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) дозволяють нам стверджувати про об'єктивну раціональність обраних підходів і їх перспективність. Із цього погляду, документознавча професіологія має кардинальне значення для розвитку спеціальності.

Її яскравими провідниками в Україні виступають О.В. Матвієнко, С.В. Дубова, Ю.І. Палеха та ін., котрим належить низка праць, виконана у дусі новітніх досліджень українських і зарубіжних (передусім російської) педагогічних наукових шкіл. Більшість із них присвячена проблемам розбудови інформаційної освіти в Україні, зокрема спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», екстрапольованій на сферу управління . Відтак, у поле зору дослідників потрапили питання загального характеру - інформаційна освіта як соціальна інституція, зміст діяльності фахівців у галузі менеджменту інформаційних систем, теоретико-методологічні, науково-методичні засади інформаційної освіти, основні напрями її розвитку, ув'язка навчальної спеціальності - «Документознавство та інформаційна діяльність» із науковою - «Документознавство, архівознавство», управління як соціокультурне, політичне й економічне утворення, його різновид - державне управління, особливості управління інформацією, та конкретного - змістове наповнення окремих навчальних дисциплін, що пропонуються для студентів досліджуваного напряму.Цікавлячись передусім освітою, що «ґрунтується на інформаційно- комунікаційних, соціальних і гуманітарних науках і відповідних навчальних дисциплінах, дає необхідні й постійно поновлювані знання … для життя і діяльності у високотехнологічному інформаційно насиченому суспільстві» і, присвятивши ряд ґрунтовних досліджень її інноваційним аспектам, педагогічним основам підготовки менеджерів інформаційних систем, дослідники, як згадувалося вище, не обійшли увагою й насущні проблеми фахової підготовки студентів для інформаційного забезпечення управління.

Посилаючись на загальнотеоретичні й методологічні основи системи професійної освіти в Україні, вимоги до моделі професіонала у контексті сучасної суспільної та інформаційно-технологічної ситуації, враховуючи принципи дидактики новітньої освіти, ключові проблеми її інформатизації, О.В. Матвієнко і С.В. Дубова запропонували для обговорення концепцію професійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління, актуалізувавши при цьому у постановочному плані ряд важливих завдань розвитку навчальної спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність». Для праць цих дослідників властивий розгорнутий теоретичний підхід до висвітлення результатів дослідження, базований на загальних наукових методах моделювання, абстрагування, виведення загального із конкретного і навпаки, гіпотетичного припущення та ін., що відповідає меті і завданням більшості їхніх розробок, акцентованих на постановці галузевих проблем інформаційної професіології . Погоджуємося з багатьма резонними міркуваннями О.В. Матвієнко, яка, вивчаючи проблеми і перспективи розвитку документознавчої професіології в Україні, вказала на ряд суттєвих завдань, що мають бути розв'язані науковцями-педагогами, причетних до підготовки фахівці за напрямом, у першу чергу. Це:

1) проблема синтезу теоретичного вивчення феномену професії та практики професійної діяльності фахівця;

2) прогнозування змісту професійного навчання документознавців, обумовленого залежністю його етапів - мета навчання - зміст навчання - освітня кваліфікаційна характеристика, навчальний план, навчальні програми -добір, систематизація і класифікація навчально-методичного матеріалу - оперативне корегування навчальної документації;

3) самоідентифікація документознавця на соціально-професійному рівні у контексті управлінських функцій;

4) соціалізація фахівця, прийняття документознавцем норм і цінностей сфери державного управління.

Розв'язання більшості названих проблем - суть діяльності передусім професіологів, котрі, послуговуючись конкретним навчально-методичним забезпеченням надання освітніх послуг, з урахуванням діагностичних обстежень інфраструктур базових сфер діяльності суспільства, що розглядаються потенційним місцем можливого працевлаштування випускника навчального закладу, й вибудовують пропозиції стосовно корегування змісту професійної підготовки. Аналізуючи чинні навчальні плани, навчально-методичне забезпечення, у т.ч. і модерні видання зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» безперечно, простежується адекватність пропонованих знань системі професійної діяльності майбутнього фахівця. Це, до прикладу, підтверджують і результати проведених С.В. Дубовою педагогічних експериментів (аудиторія інтерв'юерів - студенти ІІ і IV років навчання спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» КНУКіМ, 2006 р.), які продемонстрували високу готовність студентів до активної навчальної діяльності, що ґрунтується на потребі особи оволодівати обраною професією, а отже й усвідомлення, розуміння ними статусу, престижності знань і спеціальності, відтак, підтвердивши правильну педагогічну установку професорсько-викладацького складу навчального закладу .

Показники, пов'язані з «небажанням працювати в органах державної влади», а також вибору професії, не можна трактувати через недосконалість існуючих програм підготовки фахівців. Йдеться про відсутність системної професійної орієнтації майбутніх студентів на рівні загальноосвітнього навчального закладу, складності адаптації «вчорашнього учня» до вимог вищого навчального закладу, труднощі його соціалізації за нових умов навчання, проходження виробничої практики, неготовність і небажання сфери державного управління прийняти фахівця з документознавства та інформаційної діяльності як управлінця з огляду на існуючі стереотипи виняткової бездоганності підготовки вихідця із іншої системи професійного навчання, а саме - державного управління, який, до того ж, має багаторічний досвід роботи, загалом - суспільства і держави соціально захистити, матеріально підтримати молодого спеціаліста, відсутність серйозних державних програм багатоступеневої післядипломної освіти на кшталт західноєвропейських освітніх стандартів та багато інших об'єктивних і суб'єктивних для цього причин. Такими виявилися б результати соціологічного опитування студентів й інших навчальних спеціальностей, які переживають етап фахового становлення. Скоріше за все, йдеться про закономірні труднощі початкового періоду конституювання напряму підготовки з документознавства та інформаційної діяльності, які природно є комплексними. Проте, треба погодитися зі слушним міркуванням С.В. Дубової щодо повернення позитивного досвіду минулого -запровадження наскрізного спецкурсу «Професійне спрямування», який акумулював би здобуті знання, вміння і навички у ході аудиторної та поза аудиторної роботи студента задля професійного самовизначення.

Постановка проблеми - це лише початок її розв'язання і ніякі декларативні гасла не пришвидшать розвиток документознавства як науки чи інформаційного менеджменту - складової інформаційної діяльності, їх трансформації у навчальні дисципліни - фундаментуючі для досліджуваного напряму, оскільки еволюція будь-якої дисципліни залежить від зовнішніх і внутрішніх, об'єктивних і суб'єктивних чинників, і далеко не завжди залежить від волі більшості чи меншості педагогічної корпорації. Відтак, майже п'ятнадцятилітнє обговорення теми, постановка проблеми удосконалення документознавчої освіти в Україні, зрештою, має перейти в наступну стадію еволюції - теоретичне обґрунтування практичного втілення нагальних завдань фаху в життя. І не повчальне протиставлення, а тільки консолідована співпраця педагогів із провідними представниками наук документально-комунікаційного циклу здатна продукувати позитивні для справи рішення. Саме тому пошук найоптимальніших форм об'єднання зусиль і повинен стати першочерговим завданням науковців-теоретиків і педагогів-практиків, причетних до розвитку напряму «Документознавство та інформаційна діяльність» в Україні.

Висновки

Отже, помітним здобутком розвитку напряму підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність» за останні два десятиліття став вихід у світ фахової навчальної літератури з документознавства, яка слугує закладанню підмурків навчально-методичного забезпечення виховання нової генерації документознавців, фахівців з інформаційної діяльності загалом. Якщо навчальні посібники В.В. Бездрабко, С.Г. Кулешова слугують представленню управлінського документознавства, то М.В. Комової, Н.М. Кушнаренко, Н.О. Леміш, Ю.І. Палехи, Г.М. Швецової-Водки - документології. Докладно розкриваючи через визначення зміст тем курсів документознавства, управлінського документознавства, обґрунтовуючи основні теоретичні, історичні і методологічні положення, автори доповнили інформацію ілюстративним матеріалом - таблицями, схемами, світлинами тощо, «віртуально» розширивши прочитання тексту, зробивши його доступнішим для розуміння й засвоєння читачами, забезпечивши належний їм рівень. Безперечно, перші навчальні видання з документознавства є важливим історіографічним фактом розвитку української однойменної науки.

Література

1. Бездрабко В.В. Документознавчі термінологічні семінари та збірки наукових праць: нові здобутки українських документознавців // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2008. - № 3. - С.64-66.16

2. Бездрабко В.В. Міжнародна наукова конференція з проблем державного управління та наук документально-комунікаційного циклу // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2006. - № 4. - С.39-41.

3. Бездрабко В.В. Проблеми державного управління і наук документально- комунікаційного циклу: обговорення триває // Вісн. Кн. палати. - 2006. - № 7. - С.51-53.

4. Бездрабко В.В. Управлінське документознавство: навч. посіб. - К.: Четверта хвиля, 2006. - 208 с

5. Дубова С.В. Документознавча професіологія: проблеми і перспективи // Вісн. Книжкової палати. - 2007. - № 5. - С.30-32.

6. Коваленко І. Професійна складова формування правової культури майбутніх фахівців бібліотечно-інформаційної сфери // Вісн. Кн. палати. - 2007. - № 3. - С.31-32.

7. Матвієнко О., Дубова С. Теоретико-методологічні основи професійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління // Вісн. Книжкової палати. - 2006. - № 8. - С.22-34.

Размещено на Allbest.ru