Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Кафедра рідної мови і

методики її викладання

Дипломна робота

Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

Виконала

студентка 31 групи

факультету ПВПК

Ковтун Н.М.

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук,

доцент Наумчук М.М.

Тернопіль-2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ У ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ

1.1. Стан теорії питання самостійної роботи у психолого-педагогічній літературі

1.2. Формування у молодших школярів самостійності як риси особистості

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК НЕОБХІДНОГО ЕЛЕМЕНТУ САМООСВІТИ

2.1. Організація і зміст експериментального дослідження

2.2. Перевірка ефективності формування самостійності молодших школярів як необхідного елементу самоосвіти в експериментальному дослідженні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Роль літератури у формуванні особистості школяра була і залишається загальновизнаною. Особливо яскраво це проявляється в дитячому віці, коли формування характеру ще пластичне. Залучення молодшого школяра до художньої літератури як до мистецтва, розвиток учнів засобами художнього слова - одна з найважливіших і складних проблем сучасної школи. Книги відкривають перед дитиною оточуючий її світ, розширюють рамки повсякденного життя, знайомлять з новими людьми, з цікавими предметами, розповідають про нові явища, події, факти, відкривають нові місця. Ставши читачем, школяр перетворюється у власника незчисленних багатств думок, почуттів, моральних понять, громадських ідей, естетичних уявлень. Доросла людина, яка не любить читати, не навчилась цьому в дитинстві. Дитяча книжка виховує дитину всебічно. У плані морального виховання допомагає розподіляти соціальні симпатії і антипатії. Дитяча література виховує у своїх читачах любов до Батьківщини, повагу до праці, відчуття морального обов'язку і т.д. Науково-пізнавальна книга знайомить читача з навколишнім середовищем, ідеями науки, техніки. В залежності від того, як розширюється коло інтересів і знань дитини, формуються і його думки. У відповідності до рівня розвитку дитячого мислення школяр не тільки по-іншому думає, але і по-іншому бачить світ. Вміння бачити світ дієво, відчувати себе в ньому господарем і допомагає учневі дитяча художня книга у всьому її розмаїтті.

Якщо доросла людина зацікавлена в тому, щоб дитина бачила радість читання не тільки в самому процесі складання букв у слова, а захоплювалась змістом прочитаного, то в цьому випадку відповідь на запитання однозначна - так. Прочитана книга як склянка води: різні діти можуть прочитати одну і ту ж ту, однак далеко не кожний поглине в себе всю сутність її змісту.

Тут закономірно постає питання про взаємозв'язок художніх творів із розвитком особистості. На цей зв'язок свого часу звертали увагу ще В.Г.Белінський, Л.С.Рубінштейн, П.Якобс, Б.С.Мейлах та інші.

У педагогіці на зв'язок читання із загальним розвитком особистості: вперше вказав К.Д.Ушинський. Читання, на його думку, є джерелом розвитку дитини, а він у свою чергу сприяє становленню особистості, яка здатна правильно сприймати, усвідомлювати, розуміти прочитане. Цей зв'язок К.Д.Ушинський розглядав як важливий, довготривалий та взаємообернений процес, що здійснюється непомітно, своєрідними шляхами - від неусвідомленого вивчення віршів, де працює тільки механічна пам'ять, до розуміння слів та речень, а пізніше і думки, вираженої в них, що довший час може залишатись незрозумілою для дітей [61; 181].

Література як вид мистецтва впливає не тільки на окремі сторони психіки людини-пам'ять, мислення, логіку, увагу, емоції, а й на особистість цілому: "Мислить не мислення, відчувають не відчуття, прагнуть не прагнення-мислить, відчуває і прагне людина. Значить, головне полягає в тому, що для самої людини означають ті думки, почуття і знання, які у неї ми викликаємо". [61].

Художня література - це особливий вид пізнавальної діяльності. У кожному літературному творі життя не просто копіюється, а перетворюється, духовно збагачується, вдосконалюється художніми засобами, поглиблюється творча майстерність. І тому знання, які засвоюються молодшими школярами в процесі читання художньої літератури, - це особливі знання. Вони суттєво відрізняються від знань з інших предметів. Читаючи підручники чи слухаючи пояснення вчителя з природознавства, математики, української мови, школярі мають справу з об'єктивно існуючими чи неіснуючими зараз фактами, подіями, явищами. Читаючи ж художній твір, учень сприймає другорядну дійсність, створену фантазією письменника і доповненою своєю та втілену в образній формі.

Вплив літератури на розвиток особистості здійснюється через її сприймання. В психології і в методиці навчання дітей самостійній роботі, зокрема, на уроках позакласного читання розуміється діяльність, в якій компактно поєднуються різні процеси: мислення, пам'ять, уява, емоції з одного боку, а з іншого - бажання відшукати відповідь на невідоме, але надзвичайно цікаве. В одному зі своїх досліджень О.В.Джежелей підкреслила, "в підготовці учнів-читачів то більше, то менше простежується два основних напрямки. Перший напрямок характеризується використанням при роботі з дитячою книгою методів класного читання, тобто стимулювання учнів до книги, любові до самостійного читання, без навчання учнів прийомам самостійної читацької діяльності в цілому. Другий напрямок характеризується залученням в школу елементів із комплексу знань по самоосвіті шляхом усного повідомлення і епізодичного показу (на 2-3 уроки) окремих прийомів, визначаючих індивідуальну культуру читача".[15] Воно тісно пов'язано з розумінням прочитаного твору, бажанням глибше проникнути в його суть, що проходить шляхом аналізу і синтезу того, що сприйняв читач. Розуміння не означає пасивно-механічне його засвоєння. Такий підхід, при якому самостійна робота виконується на пасивно-споглядаючому рівні, коли результат впливу на особистість не набув активного розвитку, відомий психолог А.Н.Леонтьєв назвав одностороннім. Самий же шлях пізнання художньої літератури через самостійну роботу має важливе значення для розвитку творчих задатків людини. Вміння самостійно організувати свою роботу-на різних етапах уроку - це важливий і складний процес. Робота може організована і обґрунтована з різною глибиною. Впровадження неадекватного підходу до вивчення художнього твору пояснюється однією із особливостей художньої літератури - багатогранністю її змісту, специфікою художнього образу, психологічним складом особистості, рівнем її розвитку.

Самостійна робота являє собою невід'ємний елемент процесу навчання. Вона може, повинна і буде провідним засобом на уроках позакласного читання. Адже сучасний урок вимагає від вчителя високої педагогічної майстерності, теоретичної підготовленості, наснаги, щедрості душі і серця. Щоб досягнути найвищих результатів при найменшій затраті часу, щоб розвивати і формувати на уроці вміння і навички самостійності, збудити бажання займатися самоосвітою і самовихованням, вчитель повинен чітко визначити і знайти найбільш раціональне місце в навчально-виховному процесі самостійній роботі, як домінуючому засобу ефективності розвитку розумової діяльності учнів. Це допоможе їм більше і глибше втручатися у певні ситуації, вчитися сприймати по-новому, думати у відповідності до конкретного випадку, відчувати, переживати, захоплюватись. Гармонійно вливаючись в загальний навчальний і виховний процес самостійна робота займає певну сходинку в всебічному розвитку дитини, де в піраміді становлення особистості від посереднього, споглядаючого читача і до сформованості його як свідомого читача, зміст і методи знаходяться в неподільній єдності. Необхідно, щоб самостійне читання художньої літератури забезпечило учням широкі можливості для розвитку активності в навчальній роботі. Активність школярів необхідна для досягнення будь-якої навчальної мети: при допомозі вчителя в процесі читання як керівника навчальної діяльності, потрібна активна увага, а не опосередковане споглядання, розуміння вимог, поставлених перед ними, бажання їх виконувати, відчувати потреби в проведеній роботі, усвідомлення досконалості наявної бази знань. Без високої активності учнів неможливо забезпечити ефективні результати виконання ними різного роду завдань, прямого засвоєння та використання здобутих знань на практиці.

Прагнучи оволодіти вмінням самостійно працювати з різноманітними літературними творами, необхідно забезпечити молодшому школяреві засоби усвідомлення своїх індивідуальних уподобань у читанні; закріплювати звички систематично і цілеспрямовано читати книжки, коли виникло бажання про щось довідатись; забезпечувати спілкування учнів з книжкою: читати, проникаючи у зміст кожного речення, привчати вести діалог з автором, осмислювати інформацію закладену в тексті, вміти роздумувати над прочитаним твором до уроку позакласного читання, висловлювати власне ставлення до оцінних суджень, повинно стати пріоритетним у визначенні видів роботи з книжкою серед книжок. Все це і визначило об'єкт дослідження - процес формування самостійності у молодших школярів при роботі з художньою дитячою книжкою, а предметом - методичне забезпечення цього засобами позакласного читання. Темпи і глибина перебудови діяльності сучасної школи відстають від вимог часу. Необхідно підвести її роботу на новий якісний рівень. Це завдання сьогодні набуває особливого значення у зв'язку з підвищенням вимог підготовки учнів, що, у свою чергу, вимагає посиленої уваги до формування у них умінь і навичок самостійної пізнавальної діяльності, оволодіння пошуковими здібностями.

В основу нашого дослідження, що проводилось у межах теми дипломної роботи, була покладена гіпотеза, якщо самостійна робота з художньою книжкою на уроках позакласного читання стане органічною частиною природної діяльності молодших школярів (мотив, потреба, зацікавленість, реалізація запитань, пошук відповідей, бажання не зупинятись на досягнутому, не обмежуватись шкільною програмою, поєднувати власні знання з бесідами вчителя, відтворювати прочитані твори у процесі самостійної роботи так, щоб у пам'яті залишились певні факти і події), то формування самостійності як риси особистості буде ефективною.

Метою дослідження є з'ясувати шляхи оволодіння учнями навичками самостійної роботи у процесі позакласного читання, дослідити достатній рівень начитаності, належну обізнаність у доступному колі читання і вміння швидко у ньому орієнтуватися. Проводячи цю роботу у своїх дослідженнях (практичних і теоретичних), ми намагалися виявити процес формування читацьких інтересів, уподобань і на цій основі забезпечити індивідуалізацію читання у дітей різного рівня розвитку багатогранної, художньої, довідкової, науково-пізнавальної літератури, дитячої періодики.

Постійне, методично правильне проведення уроків позакласного читання дуже важливе для всебічного розвитку учня. Успішність школярів знаходиться в прямій залежності від їх загального розвитку і широти кругозору, що пов'язане з систематичним читанням. Ці уроки підвищують культуру мовлення учнів, допомагаючи самому вчителеві краще пізнати інтереси і нахили школярів, слідкувати за їх інтелектуальним зростанням, напрямком їх думок. Керівництво позакласним читанням учнів дає можливість систематично і планомірно виховувати звичку до самостійного читання. Про можливість і бажання говорять учителі початкових класів на шпальтах педагогічної преси, підкреслюючи, що дитину вже з перших кроків важливо привчити самостійно вибирати книги і самостійно ними користуватися. Від рівня даного вміння буде в подальшому залежати якість роботи учнів у середній школі і їх ступінь володіння навичками самоосвіти.

Для перевірки гіпотези і досягнення поставленої мети нам необхідно було вирішувати такі завдання:

· вивчити історію питання і уточнити методичне поняття "самостійна робота школярів у процесі позакласного читання";

· проаналізувати сучасний навчальний процес позакласного читання, з одного боку під керівництвом вчителя, тобто традиційно, а з іншого - за закономірностями процесу формування самостійності школярів без - стороннього впливу і з'ясувати всі можливості, що допоможуть молодшим школярам сформувати цю самостійність;

· перевірити ефективність висунутого припущення за доцільністю систематичного застосування самостійної роботи у процесі позакласного читання.

Розв'язанню поставлених завдань і перевірці гіпотези сприяли такі методи дослідження: аналіз та вивчення психолого-педагогічної літератури з даної проблеми; вивчення досвіду вчителів і методистів початкового навчання; спостереження за процесом застосування самостійної роботи у процесі позакласного читання; бесіди, з учителями; експериментальне дослідження, аналіз одержаних результатів.

Новизна роботи полягає:

- в уточненні методичного поняття "самостійна робота молодших школярів у процесі позакласного читання";

- у доборі ефективних видів роботи для навчання молодших школярів з художніми книжками;

- у підтвердженні головної методичної основи успішного застосування самостійної роботи молодших школярів для покращення усвідомлення нових форм самостійності.

Самостійність як риса особистості в проблемі нашого дослідження набуває дещо обмеженого, зате конкретного змісту. У даній роботі йдеться про самостійну роботу читача у процесі уроків позакласного читання з художньою книжкою. Про самостійність, розвиток якої в своєму контексті зводиться до формування особистих якостей школяра: пошуку, допитливості, спостережливості, аналізу прочитаного, розвитку важливих елементів літературної освіти, підтримання бажання пізнавати все більше і більше нового і невідомого. Ось чому питання про розвиток творчої самостійності у цій роботі тісно перетинається з художніми засобами вираження літературного становлення особистості і психологічними аспектами даної проблеми.

Практична значимість дипломної роботи обумовлюється актуальними завданнями удосконалення навчально-виховного процесу учнів початкової школи. При цьому з'ясовується єдність закономірностей роботи з художньою книжкою на уроках класного і позакласного читання, що дозволяє формувати правильну читацьку самостійність при роботі з літературними творами.

Дані дослідження можуть бути використані на лекційно-практичних заняттях з методики української мови у ВНЗ ІІ-ІV рівнів акредитації, у практичній діяльності вчителів початкових класів при проведенні уроків позакласного читання, а також на курсах підвищення кваліфікації вчителів при інститутах післядипломної освіти.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, що містять чотири параграфи, висновків, списку літератури та додатків. Зміст викладений на 106 сторінках.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ У ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ

1.1 Стан теорії питання самостійної роботи в психолого-педагогічній літературі

Усі знання, що здобуває людина протягом життя, здобуваються самостійно. Від неї вимагається докладання певних зусиль для оволодіння ними, підключення достатньо розвиненої уяви, образного мислення, розуміння естетичного слова, спостережливості, допитливості і усвідомлення вимог, що стоять перед нею. У нашому розумінні самостійність, як риса особистості, це перш за все стійка моральна і естетична позиція. Можливість відповідати за свої вчинки, вміння знаходити очевидне у прихованому, міцно дотримуватися вибраної позиції - ось риси притаманні людині з цією характерною ознакою. Проблема самостійності у навчальному курсі, розвиток активності і творчої індивідуальності поставлена у ряд важливих питань школи. Це підтверджують дослідження, у яких вона піднімається на новий якісний рівень і розглядається у відповідності із умовами сучасного суспільства. Розвиток свідомого читача, який вільно орієнтується літературному світі, знаходить відповіді на поставлені перед ним запитання, стоїть на першому місці серед проблем розвитку молодшого школяра як особистості. Літературі належить особлива роль у формуванні в учнів світогляду-збагачення їх духовного світу, формування людини з міцними моральними засадами. Практикуючи впровадження у шкільну програму творів, багатих високохудожнім словом, образами, які здатні долинути до прихованих глибин дитячої душі, можливо досягнути глибокого розуміння учнями ідей виховання, що вплине на становлення молодшого школяра інтелігентною і освіченою людиною. Ось чому розвиток самостійності школярів при навчанні їх працювати з художнім твором, має особливе значення, оскільки тільки досягнуте власною працею стає важливою умовою виховання у молодшого підростаючого покоління твердих переконань, стійких моральних якостей, активності і творчої діяльності.

Читання високохудожніх творів, насичених правильними ідеями і думками збуджуватимуть у читача ті риси особистості, які близько відносяться до творчості і самостійності - емоційну пам'ять, уяву, різноманітні почуття аналіз, синтез, вміння бачити твір в цілому, його зміст, і в світі цієї цілісності оцінити і зрозуміти деталі; зуміти все досконало оцінити, проаналізувати, вміти оцінити і контролювати весь процес прочитання. Читання як і будь-який інший творчий процес, торкається всієї особистості людини. У читанні художніх творів самостійною роботою проявляються такі особисті якості, як цілеспрямованість розуму, волі, почуттів тощо. В процесі читання художнього твору, стверджує психолог А.Н.Леонтьєв, іде процес не просто засвоєння прочитаного, а відбувається взаємодія об'єктивного змісту твору з особистим досвідом людини, з існуючими у неї уявленнями і поняттями. Таким чином, відбувається процес двосторонньої взаємодії простого читання і літератури розвитком особистості: з однієї сторони література допомагає людині усвідомити себе особистістю, а з іншої - лише наявний рівень знань допоможе забезпечити повноцінне сприймання твору, з ним працювати, стати основою творчого перетворення прочитаного. Це в першу чергу дасть змогу молодшому школяреві безвідривно працювати з найрізноманітнішими напрямками літератури, як основи розумового розвитку учня.

Розвиваючись, молодший школяр повинен спрямовувати якості морального і розумового виховання не лише на засвоєння конкретного навчального матеріалу, передбаченого програмою загальноосвітньої школи і чинними підручниками для читання, але і спрямовувати сили на засвоєння методів навчання. Тобто шукати ті шляхи, які допоможуть вдосконалювати процес навчання в цілому.

Література - це мистецтво слова. Важливість і труднощі розуміння, сприймання і засвоєння художнього слова полягають в тому, що одне і те ж слово може використовуватися в різному контексті і виконувати різні функції - бути засобом інформації, сигналом, що означає те чи інше явище, і в той же час художнім образом, що відтворює всю глибину розуміння української мови вцілому. Необхідно забезпечувати таку атмосферу, за якої молодший школяр прагнутиме відповідати на поставлені перед ним запитання, а для цього створюється система навичок, за допомогою якої учень розумітиме всю глибину прочитаного твору.

Зрозуміти твір - це не лише просто усвідомити, де, коли і за яких обставин відбулись певні події, які якості герої при цьому виявили, але і виявити ставлення письменника до зображеного героя, зрозуміти той чи інший факт чи явище, глибину змісту, який викладено у творі, побачити і зрозуміти засоби зображеного. А для оволодіння цим процесом залишається і відкритим той факт, що учні недостатньо навчені і привчені до самостійного опрацювання конкретного літературного твору. Важливо розглянути питання особистісного і індивідуального підходу до поставлених завдань перед дитиною. Читач входить у створений письменником світ образів, маючи певний особистісний підхід до засобу роботи з твором, залучаючи для цього свої сприймання, переживання і роздуми. Тому, працюючи з кожним художнім твором, учень прагне знайти найдосконаліший шлях оволодіння ним, для чого в певній мірі підключається весь рівень досвіду, в якому бере участь і відтворюється весь духовний, раціональний і емоційний світ людини з її особистісними та індивідуальними особливостями.

Працюючи з художньою літературою, учневі початкової школи необхідно навчитись логічно мислити, що забезпечуватиме правильне оволодіння книгою, як засобом розумового розвитку. Говорячи про особливості мислення дітей, Г.О.Люблінська вказує, що за своєю суттю воно практичне, але це зовсім не означає, що дитина не розуміє логіку відношень між явищами і об'єктами дійсності. Полемізуючи із такими психологами як К. Бюллер, В. Штерн, Ж. Піаже, Г.О.Люблінська вказує, що діти у практичному мисленні "... безпосередньо впливають на речі, розкривають їх властивості, виявляють ознаки і, головне, розкривають їм невідомі раніше зв'язки, які існують між речами і явищами, так і в середині кожного предмета і явища. Ці зв'язки із прихованих стають видимими. Відповідно і вся пізнавальна діяльність дитини, а з нею і набуті знання стають глибшими і усвідомленими"[2;8]. І далі вона акцентує, що такий шлях пізнання особливо ефективний у молодших класах під час вивчення нового, невідомого літературного твору, де можуть бути використані практичні дії як початковий шлях пізнання матеріалу, що пропонується дітям.

Таким чином, будучи за змістом наочно-образним і наочно-дійовим, мислення дітей опирається на практичні операції і в них реалізується.

Працюючи з незнайомим текстом, учень молодших класів застосовує розгорнуту розумову модель, характерну відповідному типу орієнтування в умовах і змісті запропонованої йому задачі. На вищому рівні такими орієнтирами стають суттєві для цього типу задач пізнавальні ознаки узагальненого характеру, виражені певною образністю і конкретністю художнього твору. Яскрава образність і конкретність дитячого мислення пояснюється найперше бідністю дитячого досвіду. За кожним словом дитина уявляє тільки той конкретний предмет, з яким коли-небудь зустрічалась (навіть, якщо це було сприйнято з ілюстрації), але не групу предметів, включених дорослими у ті узагальнені уявлення, якими вона оперує. Дитину потрібно вчити узагальнювати. Вона повинна використовувати наявні в її досвіді образи з усіма ознаками і рисами (загальними для всіх однорідних предметів та індивідуальними властивими даному конкретному предмету).

Логічне мислення, будучи вищою мірою інтелектуальної діяльності дитини проходить тривалий шлях розвитку. На ранніх етапах учень нагромаджує чуттєвий досвід і привчається розв'язувати самостійним практичним шляхом ряд конкретних завдань. Засвоюючи мовлення, він набуває можливості формувати завдання, необхідні для скорішого освоєння художнього тексту, ставити запитання, будувати докази своєї думки, розмірковувати і робити висновки. Дитина оволодіває поняттями і низкою розумових дій. Як свідчать дослідження (Б.П.Єсипова), логічне мислення (вміння роздумувати) має велике значення не тільки для засвоєння навчальної програми, а й для уміння застосовувати ці знання у розв'язанні стандартних, так і нестандартних запитань[18].

Хочеться відзначити у рамках розвитку логічного мислення особливу роль так званого "причиново-наслідкового" мислення. Саме за його допомогою встановлюються найбільш приховані зв'язки: між змістом прочитаного і його застосуванням на практиці, а також навпаки - між практикою і суттю твору.

Розкриваючи особливості такого мислення, Д.Б.Ельконін вказує: чим молодша дитина, тим її мислення тісніше пов'язане із конкретними діями, і тим самим далі стоїть від розуміння причин, які включають ту чи іншу зміну у змісті твору. На його думку мислення дітей у початковій школі характеризується такими особливостями:

1) спрямованістю на розв'язання конкретних завдань, які виникають під час діяльності;

2) наочними і конкретними ознаками подій та явищ;

3) наявністю в мисленні причинових зв'язків, значною мірою ще обмежених індивідуальним досвідом дитини;

4) виникненнями словесних роздумів, а не практичних дій;

У процесі шкільного навчання мислення учнів вдосконалюється і поглиблюється з кожним навчальним періодом. Головною рисою його стає спрямованість на оволодіння основ науки. Проте в самому процесі розвитку все ще дають себе знати "старі" прояви, яких діти не можуть позбутися одразу. Тобто, починаючи розумово розвиватися, підключаючи для цього весь свій досвід і практику, що здобувалась на основі самостійності і активності, учень вдосконалює навички логічного мислення, що забезпечують безперебійне оволодіння навчально-виховною програмою. Необхідно зазначити, що нині психологічне навчання як ніколи потребує розширення пошуків можливостей інтелекту школярів, де самостійна робота відіграє одну з провідних ролей.

Як було зазначено вище, одним із завдань, що стоять перед вчителем початкових класів, є проблема формування в учнів вмінню самостійно працювати з книжкою на уроках позакласного читання і дослідження, що проводились вчителями шкіл і методистами, доводять, що учні "володіють елементарними прийомами роботи з книжкою", або "не володіючи ніякими прийомами компенсують невміння працювати з книгою навантаженнями"[7].

Саме тому, розуміючи різницю між самостійною роботою з книгою і бездумним прочитуванням тексту, невмінням аналізувати зміст виникає потреба звернутись до методистів з рідної мови і бажання отримати аргументи у захист важливості обґрунтування усвідомленої роботи з будь-яким художнім твором. Вище сказане спонукало звернутись нам до даної проблеми дослідження.

На сьогоднішній час проблема самостійної роботи у процесі позакласного читання розкрита досить обмежено. У цьому напрямку працювали видатні педагоги, спеціалісти і психологи: Свєтловська Н.Н., доктор педагогічних наук, педагог розглядала цю проблему (вміння самостійно працювати з книгою) як спосіб пошуку у книжках відповідей на поставлені кимось або життям запитання. Проведені нею дослідження доводять, що учня можна навчити самостійно працювати із книгою, але цей процес повинен бути систематичним, конкретизованим і переслідувати певну мету. У її книзі "Методика позакласного читання" показано як, спираючись на наявні в учнів "техніку читання" і вміння працювати з текстом твору, поступово навчити і привчити кожну дитину вибирати собі для читання книжки за інтересами і розглядати і читати їх, застосовуючи свої знання, уміння та навички, набуті на момент зустрічі з книжкою. А головне - за допомогою свідомого вибору і читання книг пізнати не тільки навколишній світ, але і самого себе: свої сильні і слабкі сторони, свої особисті потреби, особливості, можливості їх удосконалення"[53].

Система уроків розроблена Н.Н. Свєтловською передбачає форми контролю за якістю читання, основні прийоми роботи на уроці, масові позаурочні заходи, індивідуальну роботу із початкуючими читачами, зв'язок з уроками класного читання, природознавства, праці і малювання. У посібниках Н.Н Свєтловської виділені і чітко визначені за роками навчання вимоги до знань і навичок, які повинні бути набуті учнями у зв'язку з уроками позакласного читання.

А безпосереднє усвідомлення дитячих книг як навчального матеріалу для молодших школярів і конкретний вибір такого матеріалу для всіх етапів був розроблений у дослідженнях О.В. Джежелей[15]. Працюючи з новою книгою, учень повинен спиратися на наявні у нього знання, здобуті на класного читання із особистого досвіду, що допоможе свідомо підійти до розв'язання поставлених перед ним завдань.

В.П. Єсіпов [18] звертав увагу на активність учнів, як одного з основних фундаментів розвитку самостійності та ініціативи у пізнавальній та практичній діяльності школярів. Він вважав, що активність учнів необхідна для досягнення будь-якої навчальної мети: при слуханні вчителя потрібна активна увага ясне розуміння викладеного матеріалу, прагнення його зрозуміти. Отримання знань з різних джерел потребує від учнів самостійної роботи у вигляді спостережень, навчальних досліджень, вивчення книги, усвідомлення прочитаного..

Наумчук М.М. розробила посібники для вчителів, що містять практичний і теоретичний матеріал, спрямований на корекцію і вдосконалення професійної готовності вчителів до проведення уроків позакласного читання. Розглядаючи самостійність на цих уроках у початкових класах, як одну з найменш розроблених і розкритих тем, відзначає що "...позакласне читання повинно бути розраховане на рівень можливостей учнів і забезпечувати таку взаємодію вчителя з учнями, при якій діти зможуть виявити доступний їх віку обсяг читацької самостійності".

О.Я. Савченко [50] розглядає самостійну роботу і її методи безпосередньо, як найважливішу ланку застосування знань у процесі виконання завдань. Досліджуючи проблеми застосування самостійної роботи на усіх етапах уроку, визначила вимоги до неї, зокрема:

1) самостійну роботу слід застосовувати при всіх етапах навчального процесу, в тому числі і при вивченні нового матеріалу. Важливо, щоб школяр не тільки збагачувався знаннями, а й нагромаджував їх у загальний фонд умінь та навичок, способів розумової діяльності, за допомогою яких опанує нові прийоми роботи з книгою;

2) потрібно створити певні умови, за яких учні ставатимуть безпосередніми учасниками процесу пізнання. Самостійна діяльність школярів має бути скерована не тільки на засвоєння окремих фактів, але й на розв'язання різноманітних актуальних питань. Слід навчити учнів бачити і формулювати проблеми, розв'язувати їх, користуючись наявними знаннями та навичками;

3) з метою активізації пізнавальної діяльності школярам потрібно давати завдання, виконання яких вимагає посильного розумового напруження.

Уміння і навички самостійної праці вдосконалюються у загальній системі навчального і виховного процесу, основою якого є поступове збільшення рівня самостійності учнів, удосконалення і зміна їх ролі в цьому процесі, ускладнення завдань під час його виконання.

Цікаво, що в жодному словнику немає точно сформульованого визначення, що ж таке самостійна робота учнів і чому цей вид роботи потребує всебічного розгляду з боку вчителів і методистів початкового навчання. Досліджуючи процес формування самостійності на усіх етапах розвиваючого навчання, І.С. Гантя писала: "Самостійна робота виступає як одна з форм пізнавальної діяльності школяра і відповідно розвивається протягом всього шкільного навчання"[7; 21]. Навчаючись вмінню аналізувати, ототожнювати, самовдосконалюватись, забезпечується розвиток логічного мислення, як однієї з найнеобхідніших умов всебічного розвитку особистості.

Психолог Р.М. Мікельсон визначав, що під поняттям "самостійна робота" слід розуміти виконання завдань учнями без втручань з боку вчителя.

Петровський А.В., Костюк Г.С. звертали увагу на психологічні особливості розвитку дитини, які передують самостійній роботі: пам'ять, увагу, сприймання, мислення, допитливість, пошук і т.д. У відповідності до цього вони все ж не виключали керівну роль вчителя. Мета вчителя-професіонала у початковій школі полягає у тому, щоб допомогти дитині усвідомити саму себе: пробудити і розвинути закладені природою позитивні здібності, можливості їх удосконалення (акцентуючи увагу на широкому школі дитячої літератури, а також на доцільних і загальноприйнятих читацьких прийомах, нормах, правилах, рекомендаціях, що допомагають читати), щоб дитина, ставши сама собою, виконала свій обов'язок і стала людиною. Завдання, без сумніву складне, але посильне для будь-якого вчителя, якщо у нього є постійна потреба у аналізі своєї роботи, у самоосвіті за допомогою книжки і у вдосконаленні, чого необхідно вимагати і від учня. Це пояснюється тим, по-перше, як писав В.О. Сухомлинський, вчителеві потрібно море знань, щоб дати дітям краплину необхідної духовної поживи, а по-друге, тим, що великий той вчитель, який доводить ділом, чого навчає, тобто сам постійно працює над собою. Таким чином, процес оволодіння учнями нових знань з художньої літератури процес двосторонній, з одного боку, це розвиток самостійності школярів шляхом умілого і доцільного керівництва дитячим читанням, а з іншого, бажання знаходити відповіді на запитання у книжках. Адже необхідно дотримуватися на уроках позакласного читання основного правила: у процесі: бесіди не повинно бути жодного питання, на яке можна відповісти "просто так", не прочитавши уважно твору; питання, відповідь, на яке і без того зрозуміла, що не викликає ні в учнів, ні у вчителя дійсної потреби почути його та обговорити.

Ставлячи перед собою завдання дослідити самостійну роботу, як одну з провідних форм роботи у процесі позакласного читання, прагнучи зрозуміти роль вчителя як основного фундатора цієї діяльності, і довести перспективу впровадження цієї роботи, дійшли висновку, що це питання повинно стати головним на позакласному читанні. Дитина працює, оволодіває навичками, здобуває нові знання, розширює літературний кругозір, покращує своє ставлення до книжкового світу. Дуже важливим є питання самоосвіти, коли учень повинен самостійно знайти додаткове джерело освіти, вміти брати звідти знання і вірно планувати свою роботу. Бо акт самостійної роботи є завжди робота самостійна: що зробив, те й маєш. А щоб чогось досягнути, потрібно працювати не покладаючи рук, постійно і вперто. Допомогти ж у цій справі зможе книжка - основа з основ, яка дала відповідь не на одну тисячу запитань. Готуючи дитину в дорослий світ, потрібно зробити все, щоб вона прийшла туди підготовленою, а це можливо лише за умови роботи дитини з дорослими, де перший бере на себе обов'язки виконувати всі вимоги, поставлені перед ним навчально-виховним процесом, а другі - розробляють шлях, по якому діти зможуть пройти, не спотикаючись, до певної мети. Позакласне читання повинне бути розраховане на рівень можливостей учнів і забезпечувати таку взаємодію вчителя з учнями, при якій діти зможуть виявляти доступний їх віку обсяг читацької самостійності.

Самостійна робота… Це словосполучення стало таким вживаним і звичним, що у колі вчителів і навіть не вчителів сприймається як термін, зміст поняття якого загальновідомий. А проте це аж ніяк не термін, і в жодному словнику, теоретичній праці до цього часу не визначено, що мається на увазі, коли мова йде про самостійну роботу. Тай не так це легко, як здається на перший погляд, дати визначення, бо що визначати?

Зрозуміти, яке місце займає самостійна робота в процесі позакласного читання? У якій мірі вона ефективніша за інші методи? Чи може вона бути домінуючою на уроках?

При систематичному виконанні самостійної роботи на певному дидактичному рівні якість і стійкість засвоєних школярами знань підвищується, розвиваються пізнавальні інтереси, розумова діяльність, формуються вміння і навички учнів. Самостійна робота учнів робить процес навчання інтенсивнішим та ефективнішим.

На перший погляд здається, що термін "самостійна робота учнів" простий, зрозумілий і не потребує розкриття. Насправді, чи не зрозуміло, що самостійна робота - це робота, яка виконується самими учнями, без допомоги вчителя? Але це визначення настільки суперечливе, що розкриття його змісту потребує всебічного розгляду з боку вчителів, методистів і вчених.

Самостійна робота являє собою невід'ємний елемент процесу навчання. Вона може, повинна і буде провідним засобом на уроках позакласного читання.

Урок позакласного читання - назва умовна. По суті - це керівництво домашнім (не в класі) читанням учнів (на рівні 3 і 4х класів). Але це саме урок, який проводиться у відведений режимом час, до якого школяр повинен виконати певну домашню роботу. Сучасний урок позакласного читання базується з одного боку на традиційних методах навчання - поєднання ліній педагогіки і психології, а з іншого - на проблемному характері сучасного навчання.

Досягнення в питаннях проблемного навчання і виховання дозволили з одного боку переосмислити традиційні методи керівництва читанням дітей початкових класів і від багатьох з них відмовитись: від "неправдивого авторитета" (А.С.Макаренко), від обмеження ініціативи і опіки над ними (Н.К.Крупська), від формального підходу до рекомендації літературних творів і т.д. З іншого боку, на перший план виступили принципи диференційованого підходу до учнів, опора на емоційну, розумову активність читачів, на їх творчу ініціативу і самостійність.

Необхідність збільшення питомої ваги самостійної роботи учнів на уроках достатньо обґрунтував у свої книзі, виданій у 1940 р., М.Мікельсон [33]. Психолог пише, що під поняттям "самостійна робота учнів" розуміють виконання ними завдань без втручання вчителя, але під його керівництвом, оскільки у своєму розумінні самостійна робота - це акт безпосереднього виконання учнями будь-якого завдання. Але піддається сумніву той факт, чи дійсно під час виконання учнями завдань відкидається будь-яка допомога їм зі сторони вчителя. В принципі, акт самостійної роботи є завжди діяльність самостійна: якщо людина щось робить (нехай це буде дитина чи доросла особа), то робить це ніхто інший як вона сама. В акті роботи учень здатен робити самостійно, а в якій мірі йому необхідна стороння допомога - це залежить від його вміння працювати.

Дитяче читання потрібно спрямовувати. Керівництво читанням особливо важливе для учнів початкових класів, тому що маленький читач ще мало знайомий з широким колом книг, а самі по собі вікові особливості школяра початкових класів створюють умови найбільш емоційного впливу на читача. Проте безпосереднє керівництво дитячим читанням, як, проте, і будь-який інший добре продуманий педагогічний прийом, повинен носити для учнів прихований характер. Про цю особливість керівництва дитячим читанням наполегливо нагадує ще Н.М. Свєтловська: "У вас є моральна думка - чудово; не говоріть її дітям, але дайте її відчути; не робіть з неї висновку в кінці розповіді, але дайте їм самим його вивести і, якщо розповідь їм сподобається, ви зробили свою справу"[54].

Успіх навчання взагалі неможливий без активності учнів. Активність - це поняття значно ширше, ніж поняття самостійність. Воно означає усвідомлене, вольове, цілеспрямоване виконання розумових і практичний дій, необхідних для оволодіння знаннями, вміннями та навичками, включаючи користування ними у подальшому навчанні та практичній діяльності. Активність починається тоді, коли відбувається самостійне надбання учнями нових знань і вмінь, виконання творчих завдань для розв'язання поставленої мети. Активність вказує на той чи інший ступінь сформованості в учнів самостійної думки. Проте не лише активність допомагає учневі зрозуміти, з яких саме категорій формується і самостійність.

У педагогічній психології проблема мислення одна з найактуальніших. Вона органічно пов'язана з проблемою засвоєння і застосування учнями знань. Незважаючи на те, що й досі не склалося єдиної думки про можливості і шляхи розвитку мислительної діяльності учнів, незаперечним є той факт, що за короткий термін навчання (1-4 кл.) мислення школярів зазнає значних змін. Від моменту вступу до школи і до переходу в старші класи воно змінюється, як в аналітико-синтетичному плані, так і за формою умовисновків.

До початку шкільного навчання у дітей достатньо розвинуті психічні функції, вони психологічно готові до засвоєння нових знань. Саме в умовах самостійного навчання, як вважає Т.С. Піче-оол, створюється можливість підвищення ефективності засвоєння дітьми нового. Вона підкреслює, що в будь-якому процесі пізнання людина виконує дії з пізнавальним матеріалом. У мисленні ці дії є особливо складними. І успіх мислительної діяльності залежить від наявності у людини тих знань, якими вона скористається для розв'язання поставленої мети, спеціальних умінь, аналізу, синтезу та інших, а також від бажання насправді пізнати те, що їй невідомо. Ці особливості характеризують мислення як специфічну розумову діяльність людини. [47; 37].

"Розумова праця дитини відрізняється від розумової праці дорослої людини, - писав О.В.Сухомлинський. - Для дитини кінцева ціль оволодіння знаннями не може бути головним стимулом його розумових зусиль як у дорослого. Джерело бажання вчитися у самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвленні думки, в інтелектуальних переживаннях. Якщо це джерело висохне ніякими прийомами не змусиш дитину сидіти за книгою" [59; 191].

Книга - найстаріше джерело знань, нескінченний потік розумного, доброго і вічного, і вміння читати - це нелегка справа, яка потребує від читача бачення того, що приховане за рядками. А для малюка-школяра здатність роздивитись це приховане, оволодіти новими знаннями і навичками - віконце у світ невідомого. Дитяча голівка забита багатьма непотрібними знаннями, впорядкувати які і допоможе книга.

Самостійна робота вимагає безпосереднього поєднання самостійної думки учнів із самостійним виконанням ними певних розумових чи практичних дій. Недостатній рівень знань учні компенсують, підключаючись до процесу оволодіння новим ступенем розумових та практичних дій, а саме - самоосвіти.

Досліджуючи процес формування самоосвіти на уроках, І.С. Гантя відзначає: "Самостійна робота виступає однією з форм пізнавальної діяльності школяра і відповідно розвивається протягом всього шкільного процесу"[7]. Самоосвіта починається тоді, коли учень на основі знань і вмінь, вже одержаних у процесі навчання, виявляє все ж недостатній їх рівень. І в самостійній роботі прагне знайти додаткове джерело освіти, взяти звідти необхідні знання, які компенсують ті прогалини, що з'явилися у процесі шкільного навчання. Адже самоосвіта школяра - це розвивальне навчання, покликане навчити їх організовувати і спрямовувати свою пізнавальну діяльність, тобто формувати самостійність як рису особистості. Таким чином, самостійна робота учнів - це така робота, яка виконується без втручання вчителя, але за його завданнями; при цьому учні прагнуть досягнути поставленої мети у завданні; проявити свої зусилля.

У захист активності учнів у процесі самостійної роботи виступав А.Г. Глущенко [12], який вбачав необхідність вже в молодшому шкільному віці надавати дітям більше можливостей бути організаторами своїх справ, проявляти ініціативу. У цій роботі вчитель займав місце фундатора створення умов для вияву самостійності і поступово передавати в руки учням функції самостійного керівництва. Досвідчений вчитель дотримується правил: все, що можуть робити учні самостійно, вони так і роблять. Участь їх у процесі уроку, добір необхідного практичного і дидактичного матеріалу, розподіл завдань - все під силу школярам. Деякі автори відносять до самостійних робіт учнів тільки ті роботи і, тільки по таких завданнях, які вимагають перебудову вивченого матеріалу, його комбінування по-новому, знаходження і створення чогось нового. Ті види робіт, що потребують наслідування, і вправи, що мають за мету вдосконалення навичок, не відносяться до самостійних робіт.

Праця дитини у системі навчальних ситуацій починається з першого класу, але вміння ставити перед собою навчальні завдання виникає у них значно пізніше, вважав А.В. Петровський. Вміння самостійно працювати формується з великими труднощами і далеко не у всіх учнів. Проявляється воно в наступному: якщо учень отримує завдання, то він, по-перше, прагне знайти загальний спосіб його виконання, який йому вже відомий, а не намагається включити елементи самостійного пошуку, де шляхом спроб і помилок поступово вирішиться це завдання; по-друге, дитина знаходить цей спосіб при аналізі одного-двох завдань, які стають тепер для нього теоретичним матеріалом при розгляді загальних зв'язків умови. Вміння перетворювати конкретно-практичне завдання в навчально-теоретичне виявляє найбільш високий рівень розвитку розумової діяльності школярів.

Ю.К. Бабанський зазначав: "Самостійна робота - одна з джерел оволодіння учнями нових знань і вмінь. Таким чином, самостійність учнів в їх навчальній роботі потрібно розглядати в динаміці, з врахуванням змін, що відбуваються, звертати увагу на психологічні особливості школяра як особистості"[1; 168]. Специфіка самостійної роботи, як особливого виду навчальної і практичної діяльності, полягає перш за все в тому, щоб навчити учнів прийомам роботи з незнайомою книгою і привчити звертатися до неї, коли постають запитання. Щоб відповісти на них, дитині доводиться проводити широку пошукову роботу, яка допомагає в розвитку пізнавальних здібностей. І, якщо робота за таким завданням організована так, щоб учень, виконуючи її, свідомо прагнув до ефективного досягнення мети, тобто до кращої якості, то дану роботу можна назвати пошуковою і відповідно - самостійною.

Сімакова Л.А. [57] підкреслювала, що пошуковий метод веде до знань ще невідомих. І для учня дуже цінним і повчальним є сам шлях, який він пройде для того, щоб отримати відповіді зі зробленого. Пошукові роботи, або як їх ще можна назвати - самостійні, зближують учня з читанням. Підводять до таких видів робіт, в яких проявляється найвища ступінь самостійності: спостереження і досвід, які допомагають у вирішенні нових, невідомих питань і сприяють тому, щоб учень самостійно робив висновки, і щоб ці висновки були правильними.

Основною особливістю процесу самостійності на уроках позакласного читання, на думку Т.С. Піче-оол, виступають інтереси молодших школярів, які, як вказують педагоги і психологи, характеризуються в першу чергу недиференційованістю, розкиданістю, об'єднаними "зовсім різними напрямками без будь-якого зв'язку"[47]. Діти проявляють цікавість до тих навчальних предметів, з яких вони добре встигають. Важливою умовою стабільності інтересів молодших школярів, є спрямованість їх вчителем на стежку самостійного пізнання предмету читання. Самостійність учня, - відмічає Т.С. Піче-оол, - необхідно підтримувати і розвивати з перших днів шкільного навчання, шляхом показу перспектив у здобутті самостійних знань. Це дозволить формувати у дітей справжні самостійні і пізнавальні інтереси як основу навчальної діяльності"[47; 81].

Крім вище вказаних психологічних особливостей розвитку молодшого школяра, дані багатьох досліджень і нагромаджений досвід вчених показує, що самостійна робота тільки тоді дає значний позитивний ефект, коли враховуються рушійні сили дій і вчинків учня, одним з яких є мотив. Мотив - це внутрішній стимул, усвідомлене спонукання до певного виду дій, що породжується матеріальними та духовними потребами людей. Відчуття потреби в чомусь, її усвідомлення і прагнення знайти спосіб задоволення, визначають зміст і спрямування мотиву. Як внутрішні стимули до дій, мотиви завжди пов'язані з метою, оскільки спрямовані на її досягнення. Вони включають у свій зміст елементи особистих прагнень і бажань, усвідомлених з певними цілями. У самостійній діяльності, мотиви повинні поєднуватись з тими, що створені самим навчальним процесом. Мотиви навчання мають знайти своє втілення в мотивах, що виникають з пізнавальної потреби. Останні бувають для учня сенсу тільки тоді, якщо спрямовані на задоволення його допитливості, вносять різноманітність у самостійну навчальну діяльність, сприяють відкриттю чогось нового і спонукають до пошуку шляхів розв'язання суперечностей, що виникають.

Відомо, що якості особистості розвиваються у процесі відповідної діяльності. Самостійність може формуватися у школярів лише при виконанні самостійних робіт. У навчанні, для проведення таких робіт відкриваються великі можливості, але тільки при достатній увазі вчителя до організації цієї роботи учнів можна дійсно досягнути свідомого і стійкого засвоєння ними знань, умінь і навичок. Таким чином, самостійна робота школярів у процесі навчання має велике значення і для оволодіння ними знань, і для розвитку їх пізнавальних здібностей.

Розглянемо ще одне трактування самостійної роботи, що в даному випадку виражає неправильні погляди на самостійну роботу учнів і таку, як роль вчителя у цій роботі. Існує думка, виведена М.Д. Левитовим: "Під самостійною роботою розуміється така діяльність, яка виконується при відсутності з боку вчителя контролю у будь-якій формі за її виконанням"[1]. Тобто, учень повинен сам без стороннього втручання вибрати ту роботу, у якій зможе проявити свої здібності. Але в такому випадку, це вже пряме заперечення ролі вчителя у постановці самостійної роботи учнів. Хоча окремі рекомендації, що даються розділом пізніше самим же М. Левитовим відмінні за своєю суттю з виведеним вище визначенням:"...ні одна робота учня, виконана ним власноруч, не повинна залишатися поза увагою вчителя"[1; 171].

Процес навчальної діяльності підпорядковується низці загальних закономірностей. Перш за все необхідно, щоб вчитель систематично заохочував учнів до навчальних ситуацій, разом з тим, даючи дитині можливість самореалізуватися, керуючись своїм внутрішнім станом і самоаналізом. Іншими словами, одна з головних закономірностей в тому, що весь процес навчання у молодших класах першочергово будувався на основі розширеного представлення учнів головними об'єктами процесу навчання, які поступово втягуються у процес активного існування.

Вбачаючи самостійність головним здобутком молодшого школяра у роки навчання в початкових класах, Н.М. Свєтловська розробила уроки, покликані допомогти молодим вчителям вірно зорієнтуватися у навчальній програмі для проведення уроку позакласного читання [53].Чому дитина не може виконувати роботу самостійно, якщо у неї для цього усі задатки самоаналізу, самооцінки, знань здобутих на своєму досвіді і допоміжному слові вчителя? Вчитель обов'язково повинен бути учасником колективної роботи, а не спостерігачем чи контролером. Навчаючи мистецтву читати, слід пам'ятати, що в "усіх видах мистецтва необхідно самому пізнати ті відчуття, які хочеш викликати у інших". Проте, не слід робити так, щоб учні постійно зверталися за допомогою до вчителя, адже самостійна робота - це самостійна робота. Школярі повинні розвивати бажання бути активними учасниками процесу пошуку і тому необхідно систематично, а не ривками, впевнено, не зменшуючи темпу, вчити їх шукати і знаходити відповіді на запитання.

В.К. Буряк розглядає самостійну роботу, як сходинку до можливості розширення індивідуальності кожного учня, що збуджує підтримує інтерес до знань з метою оволодіння ними і застосування на практиці: "самостійна робота передбачає індивідуальне виконання її кожним учнем. Звичайно даються завдання, що виконуються колективом. Але в цьому випадку, справа організовується так, що кожен учень, несучи відповідальність в цілому всього колективу, виконував свою долю роботи".[2; 18]