Індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання проектуванню та виготовленню виробів з текстильних матеріалів

Педагог повинен адаптувати матеріал до проведення теоретичних та практичних частин занять, постійно спостерігати за поведінкою дитини, виявляти її нахили, задатки і можливості, тобто здійснювати особистісно орієнтоване навчання, виховання і розвиток учня.

Принцип індивідуального підходу передбачає врахування таких особливостей учнів, які впливають на їх навчальну діяльність і від яких залежать результати навчання. Такими можуть бути різні фізичні та психічні властивості і стани особистості особливості пізнавальних процесів і пам'яті, властивості нервової системи, риси характеру, воля, мотивація, здібності, обдарованість і т. д. Крім того, на навчальну діяльність учня мають вплив різні мінімальні чинники. У зв'язку з цим вважаємо, що виникає суперечність у навчальному процесі: з одного боку, є необхідність урахування багатьох індивідуальних відмінностей особистості, а з другого боку, можливості реалізації цієї необхідності в загальноосвітній школі досить обмежені.

Сучасному вчителю немає потреби обґрунтовувати індивідуальні особливості дітей, оскільки існує значна кількість систематизованого матеріалу до цієї проблеми.

Дослідження індивідуальних особливостей людей має теоретичне і прикладне значення. Як зазначав Б. М. Теплов: «Ні в одному розділі психології не можна принципово відходити від питання про індивідуальні відмінності; такий підхід можливий лише як тимчасове самообмеження, що є природним для будь-якого наукового дослідження» [48]. Ці проблеми є частиною диференціальної психології, яка заявила про себе ще на початку XX століття. З початку виникнення вона була тісно пов'язана зі школою. У першому періоді розвитку дослідники особливо багато приділяли уваги двом основним проблемам, які не втратили свого значення до нашого часу: проблемі вікового розвитку і проблемі здібностей. І перша, і друга розроблялися переважно зі спрямованістю на закономірності пізнавальних можливостей учнів. Для успішності навчального процесу важливим було виявити доступність для школярів різного віку матеріалу шкільних програм, допомогти розподілити його за освітньо-віковими ступенями. Необхідно було також вивести зі звичайної школи дітей, які не в змозі були засвоїти у встановлені терміни шкільну програму.

Гюнтер Клаус, німецький психолог, виділяв міжіндивідуальні (одна дитина засвоює швидко, інша затрачає на це набагато більше часу) і внутрішньо-індивідуальні (дитина може з задоволенням вивчати один предмет і нехотячи інший) відмінності, наголошуючи на їх тісному взаємозв'язку та стверджуючи, що вони можуть накладатися одні на одних, тим самим ускладнюючи завдання універсальної типології учнів. Хоча, не дивлячись на ряд внутрішньо-індивідуальних особливостей є важливою відправною точкою для індивідуальної педагогічної роботи зі школярами. Нерідко хороші результати в галузі знань, що цікавить школяра, здійснюють позитивний вплив інші сфери його діяльності. Цілеспрямоване спостереження внутрішньо-індивідуальних особливостей учіння дозволяє заохочувати і зараховувати інтереси дитини, співвідносити вимоги, які пред'являють до неї, з рівнем її успіхів.

У психології існує систематика індивідуальних особливостей, завдання якої полягає в тому, щоб розкрити їх суть та впорядкувати взаємозв'язок між ними. У зв'язку з цим склалися різні теоретичні позиції й точки зору. У кожному науковому дослідженні виділяють в якості системоутворюючої складової свою суттєву ознаку. За цією ознакою індивідуальні відмінності поєднують у логічно пов'язані групи за їх походженням, або за життєвим значенням для суспільства чи для особистості. Хоч погляди окремих авторів частково відрізняються, але спільним у їх поглядах є те, що індивідуальні особливості людини знаходяться між собою в постійному взаємозв'язку залежно від її віку, умов життя, від змісту діяльності.

Індивідуальні особливості школярів незалежно від їх віку можна об'єднати у різні групи. У першу входять особливості, які найбільш пов'язані з генотипом, тобто системою генів, спадкових задатків, які відповідають за формування будь-яких ознак індивіда. Проте генотип може проявитися у фенотипі, який формується на його основі суспільним середовищем. Серед них виділено дві підгрупи [11]. Одна включає статевовікові особливості. Це загальнолюдські, родові особливості, але в них завжди присутній вплив індивідуальності, який залежить від спадковості та від умов розвитку. Другу групу створюють відмінності за здібностями. Саме поняття «здібностей» використовують, коли відзначають різні успіхи виконавців у процесі виконання завдань у рівних умовах. Здібності можуть проявлятися і лише у вузькому колі видів діяльності, а інколи - у багатьох.

Значна кількість публікацій про індивідуальний підхід до школярів розкриває різні сторони проблеми [36]. Разом з тим, дидактика не дає поки однозначної відповіді на одне із основних питань перебудови школи: як навчати кожного школяра з урахуванням його індивідуальних відмінностей, адже перед учителем завжди знаходиться колектив і особистість. Проте центром уваги здебільшого є клас, особливо обдаровані та невстигаючі учні. Питання про те, як саме підійти до особистості кожного школяра відповідно до його здібностей, нахилів, навчальних можливостей, у процесі вивчення проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів на уроках трудового навчання не досліджувалося.

З метою обґрунтування домінуючих особливостей школярів у процесі проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів ми вважали за необхідне врахувати вищезазначені наукові роботи, опитування вчителів, власні висновки і на цій основі виділити найбільш характерні особливості учнів 7-9 класів, які проявляються на заняттях трудового навчання з обробки тканин.

Нижче подаємо вказані якості у порядку зменшення:

- успішність (ступінь підготовки; рівень знань);

- відношення до навчання (інтерес до навчання; працелюбність; мотиви навчання; свідомість);

- пізнавальні якості (здібності до навчання; пам'ять; мислення; загальний розвиток; уява; швидкість сприйняття);

- особливості характеру (активність на заняттях; уважність; настирливість);

- працездатність;

- темперамент;

- вікові особливості.

У результаті здійсненого аналізу нами було виявлено, що успішність (рівень знань) школярів виступає найбільш важливою обов'язковою складовою. До основних критеріїв також можна віднести інтерес до навчання, працелюбність та пізнавальні якості.

Причиною недостатньої обізнаності вчителів щодо проблеми індивідуальних особливостей учнів ми вважаємо відсутність необхідної кількості психолого-педагогічної літератури, непідготовленість професійних кадрів, які здатні розробити окремі методики навчання шкільних дисциплін, трудового навчання зокрема.

Аналізуючи вищезазначені обґрунтування індивідуальних особливостей вченими, у своєму дослідженні ми розглядали ті, які проявляються у процесі проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів та від яких у найбільшій мірі залежить ефективність цієї діяльності. На нашу думку, такими домінуючими особливостями є навченість; научуваність; пізнавальні інтереси; рівень творчої активності.

Ми не ставили за завдання обґрунтовувати визначення прийнятих нами домінуючих особливостей, оскільки вони охарактеризовані вченими і дослідниками. Зазначимо, що у нашому дослідженні ми вважали навченістю звання, вміння та навички, разом узяті [53, с. 25], через оволодіння якими вона (навченість) забезпечить адаптацію в суспільстві.

При розгляді понять знань та умінь існують різні підходи. Опираючись на дослідження П. Г. Москаленка, під знаннями ми розуміємо засвоєну на певному рівні інформацію. Є різні види знань: терміни, поняття, правила, наукові факти, школи та їх наслідки, принципи, провідні ідеї науки [30]. Набуття знань не визначає набуття вмінь. Процес навчання буде незавершеним, якщо він обмежений тільки знаннями і не доведений до освоєння потрібних у практичній діяльності умінь. Термін «уміння» означає здатність людини виконувати певну діяльність на основі попередньо набутого досвіду. Для формування умінь необхідне усвідомлення мети, знання про способи виконання дій і використання цих знань з практики.

Формування навичок - це свідомий цілеспрямований процес, вирішальне значення в якому визначається зіставленням учнем правильного способу своїх власних дій і одержаних результатів.

Отже, результатом навчання є формування в учнів умінь та навичок. Проте на уроках трудового навчання учнів необхідно забезпечити не тільки міцністю, глибиною і усвідомленістю знань, але і дієвістю, тобто умінням застосовувати їх на практиці в різних ситуаціях. Уміння і навички є необхідною умовою успішності будь-якої діяльності, у тому числі і творчої.

Досліджено основні шляхи навчання умінням застосовувати знання [45]. Перший - учням повідомляють необхідні знання, потім перед ними ставлять завдання на їх застосування. Школяр сам шукає вирішення, знаходячи шляхом проб і помилок відповідні прийоми діяльності. Другий шлях характерний тим, що учня навчають відшукувати ознаки, за якими можна однозначно розпізнати ті завдання і операції, які є необхідними для її вирішення. Третій шлях - школяра навчають самій розумовій діяльності, яка є необхідною для застосування знань. У цьому випадку вчитель організовує діяльність учнів щодо використання одержаних відомостей для вирішення завдань.

Вважаємо, що перший шлях найбільш поширений, хоча і є якнайменше ефективним. Третій шлях дає найбільший ефект як у навчанні, так і в розвитку.

Вважаємо, що правильно організоване навчання забезпечить формування в учнів системи знань, умінь і навичок; активізує вироблення адаптації і швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; прискорить оволодіння складними навичками і методами виконуваних робіт.

Зміст і рівень знань, умінь та навичок, які необхідні у процесі проектування і виготовлення виробів з текстильних матеріалів, ми вибирали відповідно до дидактичного аналізу змісту відповідних дисциплін та до навчальних програм трудового навчання для 7-9 класів.

На основі аналізу науково-педагогічної та методичної літератури, вивченого досвіду роботи ми дійшли висновку, що основні знання, вміння, навички можна звести до таких основних груп.

1. Графічні знання, вміння, навички.

Графічні знання (малюнки, схеми, графіки, креслення) визначають наявність в учнів елементів графічної грамоти і є обов'язковими для процесу створення нових виробів; вміння та навички - це виготовлення викрійок, шаблонів, деталей та виробів; побудова зображень для проектно-конструкторської документації.

2. Художньо-конструкторські знання, вміння, навички.

Конструкторські знання - відомості про конструкції виробів. Ми поділили їх і дві групи: до першої групи належать знання форми виробів; видів матеріалів, конструктивних елементів; способів з'єднання деталей. До другої групи - належать знання правил, принципів і методів конструювання.

До художніх ми віднесли знання елементів композиції, а саме: знання силуету (зовнішні обриси виробу); пропорційності (співвідношення частин, форм моделі між собою і з моделлю в цілому); ритму (рівномірне чергування елементів, поєднання ліній, об'ємів); кольорового вирішення (основні; хроматичні та хроматичні; холодні й теплі кольори; властивості кольору (насиченість, тон, світлість, поєднання кольорів); знання зорових ілюзій (закони зорових ілюзій та межі їх застосування).

3. Технологічні знання, вміння, навички.

Технологічні знання - знання про способи обробки різних матеріалів, правил експлуатації різноманітного обладнання, правил безпечної праці.

Технологічні вміння та навички - це вміння визначати послідовність виконання технологічних операцій, вибирати потрібні матеріали й обробляти їх різними способами в процесі художнього оформлення та виготовлення виробів.

4. Машинознавчі знання, вміння, навички.

Машинознавчі знання включають відомості про основні технічні поняття, такі як машина, механізм, вузол, деталь, передача; назви окремих деталей, механізмів, вузлів, їх структуру та принцип роботи.

Машинознавчі вміння та навички необхідні для роботи з пристосуваннями і на швейному обладнанні.

5. Контрольно-оцінні знання, вміння, навички дозволяють аналізувати та визначати якість художньо-конструкторської та технологічної діяльності на всіх етапах виконання робіт.

Для повного оцінювання розвитку знань, вмінь та навичок, які необхідно формувати в учнів 7-9 класів, ми встановили такі критерії:

1. Дотримання правил, етапності проектування; графічна розробка технічного завдання, яке здійснюється в процесі виконання ескізів, креслень, зображень виробів.

2. Застосування елементів композиції та конструктивних закономірностей формотворення виробів.

3. Планування та організація технологічної послідовності виготовлення виробу, які проявляються у процесі розробки інструкційних карт, виборі матеріалів та способів їх обробки; виборі та правильного розташування інструментів, пристосувань на робочому місці; дотримання правил безпечної праці.

4. Робота на швейному обладнанні, з інструментами та пристосуваннями.

5. Контроль процесу на проміжних етапах виконання та при досягненні-кінцевої мети; аналіз результатів праці.

За вищезазначеними критеріями оцінювання рівня знань, умінь та навичок ми досліджували особливості діяльності учнів 7-9 класів у процесі вивчення проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів. Ми переконалися, що навченість визначається різними факторами впливу на процес навчання. Але вона тісно пов'язана з научуваністю. При правильно організованому навчанні научуваність обов'язково перетворюється у навченість. Проте таке перетворення відбувається в одних учнів швидше, а в інших - повільніше.

Научуваність - це індивідуальна здатність до засвоєння знань, яка проявляється в підході до засвоєння знань, у способах роботи, в швидкості оволодіння знаннями, темпі просування у матеріалі (за термінологією Калмикової [17]).

Як зазначає Г. В. Терещук [50], научуваність є основою для реалізації здібностей. Категорія «здібності» відноситься до основних понять психології. На сьогоднішній день у психолого-педагогічній науці немає єдиного визначення поняття здібностей, що говорить про різні підходи вчених до їх вивчення. Одні автори розглядають здібності, пов'язуючи їх із діяльністю особистості, інші - з функціональної психологічної точки зору.

У процесі створення виробів з текстильних матеріалів учні виявляють здібності. Нижче ми подаємо складові тих здібностей, які вважаємо в найбільшій мірі учні виявляють у процесі проектування та виготовлення швейних виробів.

На успішне опанування школярами знань та вмінь важливий вплив мають загальні здібності. До них відносять рівень розумової активності, працездатності особистості та саморегуляції навчальної діяльності.

Розумова активність виражається у підвищеній допитливості, інтересі учня до різних видів діяльності. Вона може проявлятися однаково по відношенню до різних навчальних предметів, а може мати чітко вибірковий характер. Розумова активність є проявом індивідуально-фізіологічних властивостей особистості, зокрема темпераменту. Вона виражається в особливостях здобуття школярем набутих знань, вмінь та навичок, у їх застосуванні до розв'язку завдань. Відмінності у характері розумової активності визначаються індивідуальними особливостями учнів, які залежать від типу їх нервової системи.

Спостерігаючи за школярами на уроці, ми відзначили, що вони працюють у різному темпі. Це помітно було при виконанні фронтальних завдань, оскільки не всі закінчували їх одночасно. Тому необхідно брати до уваги індивідуальні швидкісні особливості дитини. Їх показниками, з одного боку, є відносно швидкий темп руху, швидкість реакції, схильність до спілкування, частота відволікань при монотонній роботі [11]. З іншого боку, - це легкість і швидкість пристосування до зміненої ситуації, відсутність утруднень при переході від одного виду діяльності до іншого, від одного способу вирішення завдання до іншого. Такі показники характеризують динаміку нервової системи.

Вважаємо, що систематичне виявлення проявів властивостей нервової системи є важливим для вироблення основ диференційованого і індивідуалізованого навчання, створення сприятливих умов розвитку для кожного школяра у процесі засвоєння знань.

З розумовою активністю пов'язана працездатність. Вона проявляється у постійній готовності до оволодіння знаннями, у вмінні систематично і наполегливо працювати. На її формування важливий вплив має тип нервової системи і оволодіння раціональними прийомами інтелектуальної діяльності.

У процесі навчання проектуванню та виготовленню швейних виробів проявляється своєрідність цієї діяльності. Вона полягає в тісному взаємозв'язку теоретичних і практичних компонентів, практичних і розумових дій, у постійних переходах із розумового виду в практичний і навпаки [44]. Швидкість переходу з одного виду діяльності в інший є показником розумового розвитку учня.

У результаті проведеного аналізу ми прийшли до висновку, що мислення, уява, зорова пам'ять, увага, спостережливість також мають важливе значення для легкості та швидкості опанування знаннями та вміннями, тобто у процесі научуваності.

Згідно вищезазначеного у навчальній діяльності проявляється комплекс індивідуальних особливостей учнів: рівень знань, умінь і навичок; рівень загальних умінь учіння; підготовленість до навчальної діяльності; особливості, які визначають пізнавальні процеси (сприймання, пам'ять, мислення, уява та ін.); спрямованість та активність особистості (світогляд, мотиви, інтереси, прагнення та ін.); розвиток емоціональної і вольової сфер. Ці індивідуальні особливості проявляються взаємообумовлено та у взаємозв'язку, впливаючи по-різному на навчальну діяльність школярів та її результати.

2.2 Зміст і методика проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів

Для вибору оптимальних методів, форм та засобів навчання з метою здійснення індивідуального підходу до учнів необхідно проаналізувати зміст навчання проектуванню та виготовленню швейних виробів. Крім того, це дасть можливість виділити необхідні знання, вміння та навички, яких повинні набути учні у процесі навчання.

Конструювання, моделювання та технологія виготовлення виробів з текстильних матеріалів є частиною спеціальних предметів швейного виробництва. Відбір змісту і логіка їх побудови представляють певну складність, оскільки вони є синтезом науково-технічних знань із різних наук (фундаментальних, прикладних, економічних) і частково виробничих знань та умінь. Важливими чинниками визначення змісту і структури проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів є вимоги особливостей технології швейного виробництва, а також принципи дидактики, в першу чергу систематичність і послідовність, зв'язок теорії і практики, доступність.

Ми проаналізували навчальний матеріал, який є взаємопов'язаним у складному процесі створення моделей одягу, і поділили його по групах.

Перша група - навчальний матеріал, який розкриває питання техніки. Сюди відносяться: заводська та технологічна класифікація швейного обладнання; технічні характеристики швейного устаткування; теоретичні основи будови і принципів дії швейного обладнання, яке є на швейних підприємствах; правила і користуванням швейним обладнанням (заправляння ниток, усунення неполадок), технічний догляд, експлуатація.

Друга група - навчальний матеріал, що розкриває питання технології виробництва. Ця група включає:

- теоретичні основи процесів виготовлення швейних виробів (моделювання, конструювання, розкроювання, пошиття);

- опис технологічних і трудових процесів, характерних для галузі в цілому і для окремих професій, включаючи процеси контролю і регулювання;

- питання безпечної праці, гігієни і санітарії.

Третя група - навчальний матеріал, який розкриває питання матеріалознавства. До цієї групи входять відомості про виготовлення волокон, ниток і тканин; їх види (натуральні: рослинного, тваринного і мінерального походження та хімічні: штучні й синтетичні); сфери використання.

Четверта група - навчальний матеріал, пов'язаний із проектною, художньо-конструкторською діяльністю. Сюди входять відомості про композиційне вирішення ескізу моделі; наочні зображення (рисунки), які відтворюють загальний вигляд моделі; визначають, якими конструктивними засобами вирішені силует, покрій, елементи виробу.

П'ята група - навчальний матеріал про організацію та економіку швейного виробництва, проблеми планування роботи, вибір технології виготовлення швейного виробу, розрахунок необхідних матеріалів, вибір інструментів, швейного устаткування та режиму роботи; контроль за технологічним процесом приготовлення швейних виробів, дотримання вимог безпечної праці.

Ці групи навчального матеріалу мають порівняно різну питому вагу в загальному обсязі процесу створення швейних виробів. Проте спільність змісту і кінцевої мети навчання цих складових визначає загальні принципи організації, методи і прийоми їх вивчення.

Поділ навчального матеріалу на окремі групи має складну багатокомпонентну структуру, характеризується великою різноманітністю об'єктів, які вивчаються. Все це вимагає комплексного застосування різних методів і прийомів навчання. Особлива увага повинна бути приділена організації індивідуальної роботи з учнями: застосуванню методів проектування; виконанню графічних зображень; виконанню технічних розрахунків; використанню технічної літератури та нормативної документації; виконанню вправ; вирішенню технічних завдань; аналізу і проектуванню технологічних процесів; застосуванню евристичних методів навчальної роботи; використовувати різні види натуральної і схематичної наочності, в комплексі застосовувати різну спеціальну літературу, інструктажі, технологічні картки та ін.

Специфічна особливість проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів полягає у тому, що в змісті широко представлений матеріал, який вимагає проведення конструкторських досліджень; вивчення закономірностей процесів і явищ, які виникають у процесі виконання креслень швейних виробів; врахування властивостей текстильних матеріалів; вивчення швейного устаткування та способів користування контрольно-вимірювальними засобами і т. д. Наявність такого матеріалу вимагає проведення лабораторно-практичних робіт як дослідницького, так і ілюстративного характеру, а також тактичних робіт, у ході яких вивчаються не тільки пристрої і робота різного устаткування, але учні опановують і певні практичні вміння.

Знання і вміння, що становлять зміст досліджуваних розділів, мають і неоднакове значення. Серед них є основні і другорядні, провідні та допоміжні. Частина знань повинна бути засвоєна в основному на теоретичному рівні, а частина - на прикладному, для їх застосування в практичній діяльності. Врахування рівнів засвоєння навчального матеріалу дозволить вчителю чіткіше вирішувати питання вибору і застосування форм і методів навчання; пропонувати учням розв'язувати різні за складністю завдання відповідно до їх нахилів, інтересів та здібностей; реалізовувати індивідуальний підхід до школярів.

Процес навчання обумовлений метою освіти і взаємодією основних його компонентів: зміст навчання; викладання, тобто діяльність вчителя; учіння діяльність учнів; засоби навчання. У реальному навчальному процесі всі ці компоненти процесу навчання знаходяться в єдності і взаємозв'язку, їх поєднання повинно оптимально забезпечувати якнайкраще вирішення навчально-виховних завдань. Отримання високих навчально-виховних результатів при мінімальній витраті часу і зусиль учителя та учнів можливе тільки при цілісному застосуванні всіх розкритих компонентів на всіх етапах педагогічного процесу.

Для того, щоб правильно, на належному науково-методичному рівні викладати проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів, вчителю недостатньо знати лише основи свого предмета. Його завдання - оволодіти теоретичними знаннями з конструювання, моделювання та пошиття швейних виробів та методикою викладання обслуговуючої праці. Перш ніж приступити до роботи, педагог має чітко уявити всю різноманітність оптимальних способів роботи, які забезпечать правильне, свідоме, творче сприймання, осмислення, запам'ятовування учнями знань з даного предмета, навчити застосовувати набуті знання при вирішенні практичних завдань.

Повноцінні знання, високий рівень загального розвитку учнів досягається за умов, якщо вчитель уміє відібрати і правильно використати найбільш раціональні, педагогічно виправдані у конкретній ситуації методи.

Під методами навчання треба розуміти впорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя та учнів, за допомогою яких досягається міцне оволодіння вміннями, уміннями і навичками, формується світогляд учнів, розвиваються здібності до самостійного оволодіння і творчого застосування знань [46].

У педагогічній і методичній літературі є характеристика окремих методів навчання, тому ми не вважаємо за необхідне описувати їх детально. Щоб краще використовувати методи навчання, вчитель повинен представити їх собі в різній системі. Розглянувши систематизацію методів навчання за О. К. Бабанським [2], ми адаптували таку класифікацію як основу для вдосконалення навчання з проектування та виготовлення швейних виробів і представили у вигляді схеми, поданої у додатку.

Вибір того або іншого методу вчителем залежить від багатьох факторів. Основними критеріями вибору методів, на нашу думку, є такі: критерії відповідності основній меті навчання на даному етапі процесу, особливостям змісту теми, можливостям педагога та учнів, а також критерій часу, відведеного для навчання. При цьому всі критерії разом мають відповідати закономірностям і принципам навчання і при виборі методів враховуватися в комплексі.

Враховуючи конкретні умови, педагог може варіювати. Наприклад, проблемно-пошукові методи вимагають більше часу на вивчення матеріалу, ніж репродуктивні. Тому в окремих випадках можна віддати перевагу репродуктивним методам, щоб забезпечити вивчення навчального матеріалу за відведений програмою час. Вважаємо, що більш швидкий темп навчання забезпечує такий комплекс методів: словесні - репродуктивні - дедуктивні - робота під керівництвом учителя. Одночасно потрібно враховувати необхідність застосування наочності, проблемних ситуацій.

При вивченні проектування та виготовлення швейних виробів доводиться користуватися не одним, а кількома методами, залежно від реальних особливостей навчального процесу, що сприяє активному засвоєнню навчального матеріалу учнями, активізує їхню пізнавальну діяльність, допомагає розкрити навчально-пізнавальні можливості та здібності, вибрати найбільш раціональні прийоми оволодіння знаннями. У кожному конкретному випадку відповідно до теми уроку педагог обирає оптимальне поєднання методів, що допомагає підтримувати працездатність учнів впродовж заняття, задовольняти їх інтереси, готувати до більш інтенсивної праці.

У процесі виконання практичних робіт з технології виготовлення швейних виробів вчителю потрібно найчастіше поєднувати словесні, наочні та наочно-дійові тактичні) методи, як під час вивчення нового матеріалу, так і в процесі вдосконалення і перевірки знань, умінь і навичок учнів. Бесіду необхідно поєднувати з ілюструванням та демонструванням (виконання креслення деталей одягу; зразків обробки; деталей). Це сприяє розвитку в учнів наочно-образного числення, пам'яті, пізнавального інтересу та вияву емоцій.

Під час виконання практичної роботи найбільший результат досягається з використанням проблемно-дослідного методу. Для цього вчитель у процесі пояснення нового матеріалу створює проблемну або пошукову ситуацію, використовуючи різні прийоми, а учні, виконуючи практичне завдання, роблять певний висновок або узагальнення. Залежно від виду діяльності (проведення розрахунків; зображення ескізів; виготовлення макетів, окремих деталей, виробів; оздоблення і т. д.) практичні роботи проводяться фронтально, індивідуально або групами і школярі при цьому користуються інструкцією посібника або тією, що склав вчитель. Варто зазначити, що вони повинні бути негроміздкими і доступними для виконання.

Вважаємо, що важливим є підвищення зацікавленості школярів навчальним предметом. Коротко охарактеризуємо методи стимулювання інтересу до навчання.

Створення ситуації емоційно-моральних переживань є найбільш ефективним засобом емоційного стимулювання учнів. Наприклад, ознайомлення з біографією і діяльністю відомих модельєрів-конструкторів, використання кінофільму «Життя та творча діяльність українських модельєрів» викликає у них почуття гордості за українських творчих людей. Рекомендованим при цьому є один із прийомів - створення ситуації цікавості зведення у пояснення цікавих прикладів, фактів, творчих ідей.

Методи стимулювання інтересу до навчання застосовують разом з іншими методами організації навчально-пізнавальної діяльності, які в свою чергу певною мірою виконують роль методів стимулювання.

Таким чином, кожен метод має специфічну область застосування. Різноманітність методів і методичних прийомів потрібна для вирішення певних дидактичних завдань. Процес навчання вимагає застосування різноманітних методів відповідно до змісту матеріалу з проектування та виготовлення швейних виробів, конкретною метою навчання та іншими умовами.

Процес навчання потребує використання відповідних форм. Кожна форма організації навчання (і перш за все заняття) може бути реалізована так, що вчитель охоплюватиме своїм впливом або всю групу, або бригади в ній, або окремих учнів. За цією ознакою розрізняють загальногрупові, бригадні та індивідуальні форми організації навчання. Кожна з тих форм має свої особливості і сфери застосування. Вважаємо, що вчитель повинен організувати навчальний процес так, щоб всі заняття проводилися на високому сучасному рівні, тобто давали високий навчальний, виховний і розвиваючий кінцевий результат.

На основі вищевикладеного, орієнтуючись на результати наукових досліджень щодо проблем навчального процесу в загальноосвітніх навчальних закладах [1; 2; 5; 16; 45] і спираючись на власний досвід, ми сформулювали ряд вимог до проведення занять з проектування та виготовлення швейних виробів:

· забезпечення високого рівня результатів навчання: свідомі, глибокі, міцні знання і уміння учнів із конструювання, моделювання та пошиття швейних виробів, що забезпечують підготовку їх до активної участі в продуктивній праці, до життя; формування умінь застосовувати знання на практиці;

· формування і розвиток пізнавальних інтересів, позитивного відношення учнів до змісту і процесу навчання; ефективне оволодіння знаннями і способами діяльності; прагнення і здатність до активного розумового процесу і творчого пошуку шляхів вирішення пізнавальних і практичних завдань;

· розвиток творчої активності та здібностей учнів: оволодіння раціональними способами мислення (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, доказ, уміння робити самостійні висновки); формування умінь приймати раціональний розв'язок у різноманітних навчальних ситуаціях, розвиток спеціальних здібностей і прагнень до творчого пошуку виконання завдань різних видів і складності, в спеціально створених умовах і природних проблемних ситуаціях;

· високий рівень самостійності учнів у навчально-пізнавальній діяльності: раціональне поєднання самостійної роботи учнів під керівництво мучителя; організація і керівництво самостійною роботою на основі чіткого - усвідомлення ними мети, змісту і методів цієї роботи, бажання і наполегливості в досягненні позитивних результатів;

· оволодіння учнями способами раціонального планування, організації і самоконтролю своєї навчальної діяльності, уміннями працювати з книгою, користуватися необхідними технічними засобами, навчальними посібниками, інструментами, документацією; вироблення у них умінь самостійно вчитися, набувати, поглиблювати знання; вдосконалювати уміння та навички;

· індивідуалізація процесу навчання: створення умов, коли вимоги до діяльності кожного учня відповідають його нахилам, індивідуальним якостям, здібностям, навчальним можливостям; організація навчального процесу, при якій кожен учень прагне вирішити завдання власними зусиллями; цілеспрямоване варіювання методів керівництва діяльністю учнів з метою всебічного розвитку; раціональне поєднання колективної, бригадної та індивідуальної роботи учнів;

· забезпечення високого організаційно-методичного рівня: комплексне застосування різних методів і засобів навчання з урахуванням їх характерних функцій і переважаючих дидактичних можливостей; раціональна структура, що відображає цілі, завдання, логіку змісту і процесу засвоєння знань, формування умінь, рівень підготовленості учнів, місце заняття в системі занять по темі, конкретні умови його проведення.

Забезпечення системи організації діяльності учнів за групами передбачає виявлення додаткових можливостей реалізації індивідуального підходу на заняттях, поділ школярів за певними індивідуальними особливостями.

До особливостей школярів, які необхідно першочергово враховувати для реалізації індивідуально-диференційованого підходу, І. Е. Унт [53] віднесла научуваність (загальні та спеціальні здібності), а також навченість (знання, вміння, навички); пізнавальні інтереси.

На основі проведеного обґрунтування індивідуальних особливостей учнів, виокремлення з них домінуючих, що відіграють провідну роль у процесі проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів, ми виділили такі умовні типологічні групи учнів 7-9 класів:

I група - початковий рівень, який характеризується розпізнавальним рівнем засвоєння навчального матеріалу; научуваність - репродуктивного типу; низький рівень розвитку пізнавального інтересу; низький рівень-творчої активності;

II група - середній рівень, який характеризується репродуктивним рівнем засвоєння навчального матеріалу; научуваність - репродуктивного типу; середній рівень розвитку пізнавального інтересу середнього рівня творчої активності;

III група - достатній рівень, який характеризується адаптивними рівнем засвоєння навчального матеріалу; научуваність - продуктивного типу; середній рівень розвитку пізнавального інтересу з переважанням активності; достатній рівень творчої активності;

IV група - високий рівень, який характеризується творчим рівнем засвоєння навчального матеріалу; научуваність - продуктивного типу; високий рівень розвитку пізнавального інтересу; вищий рівень творчої активності.

Наведене обґрунтування щодо групування учнів у залежності від ступеня прояву їх індивідуальних особливостей у процесі навчання проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів ми використовували для поділу школярів і здійснення індивідуального підходу до них.

індивідуальний учень педагогічний трудовий

2.3 Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов реалізації індивідуального підходу до учнів у процесі проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів

На підставі вивченої психолого-педагогічної літератури, а також наших спостережень були розроблені основні шляхи реалізації індивідуального підходу до учнів у процесі проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів. Проведене нами дослідження педагогічних умов здійснення індивідуального підходу до учнів 7-9 класів проходило у два етапи та охоплювало констатувальний та формувальний експерименти.

У його ході констатувального експерименту досліджувалися:

знання учнів з проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів у результаті виконання контрольних робіт;

ставлення вчителів трудового навчання до здійснення індивідуального та диференційованого підходу до школярів на уроках з обробки тканин.

В ході експерименту було проаналізовано успішність учнів з трудового навчання за попередній рік. Далі проводилося анкетування учнів з метою вивчення їх інтересів і схильностей до занять проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів і рівнів сформованості практичних умінь і навичок (початковий, середній, достатній, високий). Спостереження за діяльністю школярів у процесі проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів показали, що вони по-різному засвоїли новий матеріал та відповідно застосували його у практичній роботі. Проявилися їх індивідуальні особливості (увага, пам'ять, мислення), попередньо набуті знання, уміння та навички, здібності, відношення до праці та ін. На початку експерименту учні експериментальних і контрольних класів були приблизно однаковими як за психологічними характеристиками, так і за показниками успішності, причому дещо вищі показники якості знань мали учні контрольних класів. Рівень сформованості вмінь учнів експериментальних і контрольних класів також був приблизно однаковим.

В ході експерименту також проводилося анкетування вчителів, що працюють у цих класах. Аналіз анкет показав, що для успішної організації процесу навчання важливо реалізовувати індивідуальний підхід до учнів: 60,1% респондентів відповіли, що це дуже важливо; 39% «так». Крім того, була думка, що це залежить від складності матеріалу. На питання чи індивідуальний підхід до школярів є необхідним принципом навчального процесу 9% утрималося від відповіді, а решта - 91% - дали позитивну відповідь.

У результаті опрацювання розроблених анкет для вчителів трудового навчання ми зробили висновки про важливість та необхідність індивідуального підходу до учнів на уроках проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів, потребу групування школярів з метою засвоєння ними знань, вмінь та навичок на належному рівні та використання для цього диференційованих проектних завдань різного рівня складності.

Для здійснення індивідуального підходу до учнів на етапі формувального експерименту під час проведення занять з проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів ми вивчали індивідуальні властивості школярів, їх якості, навчальні можливості. Для цього проводилися спостереження за школярами під час пояснення нового матеріалу, його засвоєння, виконання практичних завдань, перевірка знань і вмінь.

Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів с. Шарки та с. Ромашки Рокитнянського району Київської області в умовах звичайного навчально-виховного процесу на уроках трудового навчання у 7 класах. Експериментом було охоплено 38 учнів.

Згідно умов експерименту учні 7 класів виконували творчі проекти, спрямовуючи свою діяльність на створення виробу за власним задумом, з врахуванням особистих нахилів, інтересів, здібностей та навчальних можливостей. У процесі проектування та виготовлення виробів вчитель міг спрямовувати діяльність учнів, при потребі допомагати, здійснювати індивідуальний підхід залежно від прояву індивідуальних властивостей, якостей особистості, навчальних можливостей і т. д.

Визначення самостійності школярів є одним із важливих показників у процесі виконання творчих проектів. Основною характеристикою самостійності в ході виконання творчого проекту є кількість питань, які учень ставить вчителю. В залежності від того, наскільки якісно школяр виконав проект, уклався в часі і задав мінімум додаткових питань у ході виконання роботи, визначався рівень його самостійності.

Для визначення рівня самостійності ми використовували спостереження у процесі проектування, пошиття та оздоблення швейного виробу і фіксували кількість поставлених питань вчителю, однокласникам, відзначаючи знаком «+». Залежно від рівня навченості, вправності у виконанні практичних робіт, особистих якостей школярі проявляли різний ступінь самостійності. При потребі вчитель спрямовував діяльність окремих учнів, здійснював індивідуальний підхід.

Одержані нами дані показали, що в контрольних групах лише 11,9% учнів мали високий ступінь самостійності при виконанні творчих проектів, тоді як в експериментальній групі цей відсоток склав 20,7%. Решта школярів в контрольній і в експериментальній групах були недостатньо самостійні. Відсоток учнів з низьким рівнем самостійності в контрольних класах склав 11,7%, тоді як у експериментальній групі таких учнів залишилось лише 6,1%. Відзначимо, що кількість поставлених питань у контрольних групах була у 3,5-4 рази більша, ніж в експериментальних групах. Виявилося, що школярі, які проявили високий ступінь самостійності у роботі, в основному вчасно та якісно виконали проект, їх виріб вирізнявся оригінальністю. Показник самостійності при виконанні творчих проектів відображений у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Розподіл учнів залежно від самостійності виконання творчого проекту

Групи учнів	Ступінь самостійності
	високий	достатній	середній	низький
	%	%	%	%
Контрольна	11,9	58,8	17,6	11,7
Експериментальна	20,7	64,5	8,7	6,1

Оскільки на якість готового виробу, раціональне використання часу, втомлюваність учня впливає правильність виконання операцій технологічної обробки, то у процесі виконання творчого проекту за кожним учнем впродовж всього формувального експерименту проводилися спостереження. Учитель відзначав точність, послідовність і правильність рухів, послідовність і вправність виконання операцій технологічної обробки і т. д. Під час виконання творчих проектів фіксувалися допущені помилки і повнота реалізації їх змісту.

У ході проведеного нами формувального експерименту, що базувався на дотриманні педагогічних умов реалізації індивідуального підходу до школярів, виявилася динаміка засвоєння знань, умінь та навичок учнів з проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів. Виявлення підвищення якості знань учнів експериментальних класів ми пояснюємо доступністю і достатньою ефективністю педагогічних умов реалізації індивідуального підходу.

ВИСНОВКИ

Аналіз психолого-педагогічної літератури і шкільної практики показав, що проблема індивідуального підходу до учнів залишається актуальною та потребує практичної реалізації на будь-якому етапі навчання, у всіх видах діяльності.

У дослідників, які займалися проблемою індивідуалізації навчання, немає єдиного чіткого підходу щодо її вирішення. Ми виділили цінні для подальшого дослідження, з нашої точки зору, теоретичні положення і результати:

- індивідуалізацію необхідно розглядати у застосуванні до змісту навчання;

- під індивідуальним підходом розуміють цілеспрямовану діяльність учителя щодо навчання та виховання кожного учня в умовах класно-урочної системи;

- з метою індивідуального підходу до школярів використовують індивідуалізацію та диференціацію навчальної діяльності. Індивідуалізація навчання спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей кожного учня всередині групи, класу, а диференціація передбачає врахування подібних типових особливостей груп учнів;

- сутність індивідуального підходу у процесі трудового навчання полягає в урахуванні індивідуальних особливостей школярів в умовах колективних форм організації навчальної діяльності.

Незважаючи на багатоплановість усіх робіт, все ж залишаються невивченими загально-дидактичні та методичні питання індивідуального підходу до навчання школярів на уроках обслуговуючої праці.

1. Результати констатувального етапу дисертаційного дослідження засвідчують, що існують труднощі в реалізації індивідуального підходу. Ми прийшли до висновку, що при підготовці до вивчення нового матеріалу індивідуалізація виявляється необхідною тому, що попередні знання учнів, як правило, різні. Учні з низьким рівнем початкових знань потребують глибокого засвоєння, а учні з попередніми знаннями вищого рівня можуть одержати поглиблені знання з даної теми. При вивченні нової теми необхідно враховувати відмінність між учнями насамперед у навчальних можливостях і розумових здібностях. Від цих показників залежить, якої складності завдання їм можна давати для самостійної роботи.

Аналіз змісту діяльності з проектування та виготовлення виробів дав можливість виокремити групи базового навчального матеріалу, які розкривають основи техніки, матеріалознавства, технології, організації та економіки швейного виробництва і проектують зміст відповідної теоретичної та практичної підготовки учнів на доступному для учнів 7-9 класів рівні складності.

2. Навчання проектуванню та виготовленню виробів з текстильних матеріалів на уроках трудового навчання у 7-9 класах буде результативнішим, якщо реалізувати індивідуальний підхід до учнів на основі таких педагогічних умов: вивчення індивідуальних особливостей школярів з урахуванням специфіки змісту навчального матеріалу із проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів у 7-9 класах; групування учнів залежно від ступеня прояву їх індивідуальних особливостей (навченості, научуваності, пізнавальниого інтересу і творчої активності); застосування комплексу засобів диференційованого навчання на уроках відповідно до виявлених домінуючих індивідуальних особливостей учнів 7-9 класів.

Для успішного здійснення індивідуального підходу на уроках з проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів доцільний поділ учнів на чотири умовні групи залежно від комбінацій рівнів їх навченості, научуваності, пізнавального інтересу та творчої активності. Така диференціація полегшує врахування індивідуальних відмінностей школярів і сприяє підвищенню ефективності їх навчання проектуванню та виготовленню виробів з текстильних матеріалів.

Вивчення індивідуальних особливостей учнів з урахуванням специфіки змісту навчального матеріалу із проектування та виготовлення виробів з текстильних матеріалів у 7-9 класах, групування школярів залежно від ступеня прояву їх індивідуальних особливостей - це лише передумови індивідуалізації навчання. Безпосередньо реалізація індивідуального підходу пов'язана з впровадженням у навчальний процес комплексу засобів диференційованого навчання, який включає: проектні завдання різного рівня складності, комп'ютерне забезпечення додатковою інформацією, зображення моделей виробів, комплекти швейних виробів та ін.

Розроблений комплекс пов'язує мету, зміст, засоби, форми, методи навчання, моделюючу діяльність вчителя і навчальну діяльність виділених чотирьох груп учнів і кожного учня зокрема та сприяє вдосконаленню методики навчання учнів 7-9 класів проектуванню та виготовленню виробів з текстильних матеріалів.

6. Експериментальним дослідженням доведено, що впровадження на заняттях методу творчих проектів сприяє успішному засвоєнню необхідних проектно-технологічних знань, умінь і навичок, прояву самостійності учнів - передусім тих, в яких розвинена научуваність і творча активність.

Узагальнення педагогічного досвіду і практичні результати експериментальної роботи підтвердили припущення, що ефективність навчання проектуванню та виготовленню виробів з текстильних матеріалів підвищиться завдяки впровадженню педагогічних умов реалізації індивідуального підходу до учнів.

Проведена експериментальна робота засвідчила зростання кількісних та якісних показників сформованості знань, умінь, навичок; інтересу до предмету трудового навчання; розвиток творчої активності школярів в умовах спеціально організованої діяльності із забезпеченням індивідуального підходу до учнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабанский, Ю. К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект / Ю. К. Бабанский. - М.: Педагогика, 1977. - 254 с.

2. Бабанский, Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований: Дидактический аспект / Ю. К. Бабанский. - М.: Педагогика, 1982. - 192 с.

3. Барабаш, В. П. Индивидуальный подход к учащимся в условиях проблемно-поисковой деятельности / В. П. Барабаш. - Харьков, 1977. - 174 с.

4. Блонский, П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2-х томах. - Т 2 / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Педагогика, 1979. - 400 с.

5. Блонский, П. П. Основы дидактики / П. П. Блонский. - М: Работник просвещения, 1925. - 209 с.

6. Богоявленский, Д. Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе / Д. Н. Богоявленский, Н. А. Менчинская. - М: Изд-во АПН РСФСР, 1959. - 347 с.

7. Бударный, А. А. Индивидуальный подход в обучении / А. А. Бударный // Советская педагогика. - 1965. - № 7. - С. 70-83.

8. Весна, М. А. Дальтон-план и индивидуализация процесса обучения / М. А. Весна. - Курган: Курганский пединститут, 1993. - 30 с.

9. Володько, В. Н. Індивідуалізація та диференціація навчання і виховання Володько В. Н. // Гуманітарні науки. - 2001. - № 1. - С. 54-65.

10. Выготский, Л. С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка / Л. С. Выготский // Вопросы психологии. - 1966. - № 6. - С. 56.

11. Гуревич, К. М. Индивидуально-психологические особенности школьников / К. М. Гуревич. - М: Знание, 1988. - 80 с.

12. Гуревич, К. М. Проблемы дифференциальной психологии / К. М. Гуревич. - М.: Ммж_психолого-соц. ин-т; Воронеж: МОДЭК, 1999. - 384 с.

13. Журавлева, И. К. Дифференциация обучения средствами учебника / Журавлева И. К. Новые исследования в педагогических науках. - М.: Педагогика, 1990. - С. 28-34.

14. Закон України «Про загальну середню освіту» // Бібліотека офіційних видань. - 2002. - № 2. - С. 51-70.

15. Захаров, Г. А. Индивидуальный подход к учащимся как одно из условий успешного обучения физике: автореферат дис. ... канд. пед. наук / ЧГПИ / Г. А. Захаров. - - Челябинск,1990. - 24 с.

16. Кабанова-Меллер, Е. Н. Учебная деятельность и развивающее обучение / Е. Н. Кабанова-Меллер. - М.: Знание, 1981. - 96 с.

17. Калмыкова, З. И. Проблема индивидуальных различий в обучаемости школьников / З. И. Калмыкова // Советская педагогика. - 1968. - № 6. - С. 105-117.

18. Кирсанов, А. А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема / А. А. Кирсанов. - Казань: Изд-во Казанск ун-та., 1982. - 224 с.

19. Кирсанов, А. А. Индивидуальный подход к учащимся в обучении / А. А. Кирсанов. - Казань, КГПИ, 1978. - 113 с.

20. Кирсанов, А. А. Проблема индивидуального и дифференцированного обучения / А. А. Кирсанов. - Казань: КГПИ, 1972. - 113 с.

21. Коберник, О. М. Проектно-технологічна система трудового навчання / О. М. Коберник // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2003. - № 4. - С. 8-12.

22. Ковязіна, О. П. Диференціація змісту освіти в старшій середній школі США у 80-ті роки / О. П. Ковязіна // Педагогіка: Респ. наук.-метод. зб. / Ред. кол.: Ярмаченко М. Д. (відп. ред.) та ін. - К.: Рад. шк., 1991. - Вип. 30. - С. 94-102.

23. Коменський, Я. А. Дидактические принципы / Я. А. Коменський. - М.: Учпедгиз, 1940. - 486 с.

24. Копылова, О. Б. Влияние индивидуализации обучения на формирование познавательной самостоятельности способных младших школьников: автореферат дис. ...канд. пед. наук / Копылова О. Б. - Калининград, 1997. - 25 с.

25. Леонтьев, А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. - М.: Политиздат. - 1977. - 304 с.

26. Леонтьев, А. Н. Процесс обучения и его закономерности / А. Н. Леонтьев. - М.: Прогресс, 1980. - 58 с.