Використання казки як засобу розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-історичні аспекти використання казки у роботі з дітьми дошкільного віку

1.1 Аналіз основних понять теми

1.2 Історичний аспект дослідження розвитку казки

1.3 Соціально-психологічні особливості дітей дошкільного віку

Розділ 2. Казки як засіб розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку

2.1 Характеристика пізнавальної активності дітей дошкільного віку

2.2 Основні види казок та їх вплив на розвиток пізнавальної активності дітей дошкільного віку

Розділ 3. Експериментально_дослідна робота з перевірки впливу казки як засобу розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку

3.1 Програма експериментально-дослідної роботи

3.2 Аналіз результатів експериментального-дослідження

3.3.Рекомендації щодо оптимізації розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку за допомогою казки

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Сьогодні стали незаслужено забуватися ефективні і перевірені способи і засоби впливу на дитину такі як казки, адже вони є одним з найдавніших засобів морального, етичного виховання дітей, а також розвитку їх пізнавальної активності. Використовуючи казку, дитину можна навчати, ознайомлювати з оточуючим світом, формувати допитливість. Казка активізує пiзнавальнi потреби дитини на всіх етапах життя i у різних видах діяльності: грі, навчанні, праці.

За допомогою казки можна підвищувати інтерес до навчання, підкріплюючи самостійність у діяльності дитини. Казки дійшли до нас з минулого, однак не втрачають своєї актуальності і сьогодні. На жаль, сьогодні діти виховуються не скільки на народних казках, скільки на диснеївських мультфільмах, які не завжди спрямовані на розвиток їх пізнавальної активності. Науковці вважають це великим упущенням у справі виховання та навчання дітей, так як це утруднює розвиток їх пізнавальної активності. Варто зазначити, що багато дітей не знають навіть таких відомих казок як: “Колобок”, “Червона Шапочка”, “Ріпка”, не знають рахівних казок, казок які розвивають мовлення, пам'ять, уяву, фантазію тощо. У дитини в період дошкільного віку за допомогою казки можна розвивати пізнавальну активність, а також допомогти інтерпретувати навколишню дійсність. Тому вищезазначене актуалізує написання бакалаврської роботи на тему: “Використання казки як засобу розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку”.

Об'єктом бакалаврської роботи є процес розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку. …......

Предметом бакалаврської роботи є казка, як засіб розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку.

Метою бакалаврської роботи - проаналізувати особливості використання казки в процесі розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку.

Завданнями бакалаврської роботи виступають: 1. Проаналізувати основні поняття досліджуваної теми та розкрити історичний аспект дослідження розвитку казки? 2. Розкрити соціально-психологічні особливості дітей дошкільного віку? 3. Охарактеризувати пізнавальну активність дітей дошкільного віку та описати основні види казок, їх вплив на розвиток вказаного явища у дітей; 4. Скласти програму експериментально_дослідної роботи, провести та проаналізувати результати; 5. Розробити рекомендації щодо оптимізації розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку за допомогою казки.

Гіпотеза полягає в тому:

1. Рівень недостатньо розвиненої пізнавальної активності дітей дошкільного віку є недостатньо розвиненим.

2..Розвиток пізнавальної активності дітей дошкільного віку можна оптимізувати за допомогою казки.

Вибірка. Тип вибірки - гніздова. Усього в дослідній роботі брали участь діти 2 старші групи кількістю 30 осіб, дітей дошкільного віку - старшої групи.

Теоретична значущість полягає у тому, що матеріал бакалаврської роботи може бути використаний для написання рефератів, курсових, проектів, бакалаврських робіт схожої тематики, написання наукових статей, доповідей, для участі в конференціях.

Практична значущість полягає в тому, що було проведено дослідження рівня розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку та експериментально перевірено вплив казки на розвиток пізнавальної активності дошкільнят.

Наукова новизна експериментального-дослідження полягає в тому, що доведено можливості використання казки як засобу розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку, а також експериментально перевірено вплив казки на пізнавальну активність дітей дошкільного віку. Експериментальною базою дослідження виступив дошкільний навчальний заклад №4 “Казка” м. Долинська, Кіровоградської області. Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ розкриває основні поняття теми бакалаврської роботи, історичний аспект дослідження розвитку казки та соціально-психологічні особливості дітей дошкільного віку. У другому розділі охарактеризовано пізнавальну активність дітей дошкільного віку, основні види казок та їх вплив на розвиток пізнавальної активності дітей дошкільного віку. У третьому розділі розкривається програма експериментально-дослідної роботи з визначення рівня розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку, аналізуються результати дослідження та розробляються рекомендації щодо розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку за допомогою казки.

Розділ 1. Теоретико-історичні аспекти використання казки у роботі з дітьми дошкільного віку

1.1 Аналіз основних понять теми

Для того щоб сформувати цілісне уявлення про досліджувану проблему бакалаврської роботи, необхідно висвітлити основні поняття: “казка”, “пізнавальна активність”, “дитина”, “дитина дошкільного віку”. Відомо що, одним з ефективних засобів формування пізнавальної активності є казка, оскільки вона відповідає потребам та інтересам дітей, сприяє вияву їхньої емоційності, уяви, творчості. Казкові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини.

В українському педагогічному словнику надається таке поняття “казка - це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажів, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Слід відрізняти казку від байки” [20, с. 33-35].

Відомий педагог В. Сухомлинський писав про казку: “Я тисячу разів переконувався, що, наповнюючи світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не лише красу, але й істину. Без казки, без гри уяви дитина не може жити, без казки оточуючий світ перетворюється для неї в красиву, але все ж намальовану на полотні картину; казка змушує цю картину ожити. Казка - це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки” [53, с. 33-35].

Зокрема, дослідниця Н.Бібко вивчала методичні особливості опрацювання народних казок і казок змішаного (перехідного) типу [6, с. 13], Р.Бурова аналізувала казковий матеріал з точки зору його можливостей для розвитку мовлення дитини дошкільного віку [14, с. 23], С. Дорошенко визначив загальні методичні особливості опрацювання казки на уроках читання [22, с. 13], Н. Ігнатенко наголошував на специфіці матеріалу казок у плані осмислення їх змісту [29, с. 14].

Директор Інституту казкотерапії, доктор психологічних наук Т.Зінкевич-Євстігнеєва, авторка унікальних методик роботи з казкою для дітей, охарактеризовує казку, як “вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку персонажів” [28, с. 14].

Дослідник В. Гнатюк розуміє казку, як вигадану історію із як правило щасливим кінцем і обов'язковою перемогою добра над злом. Найчастіше в казках присутня чарівництво й різні неймовірні у звичайнім житті пригоди. Недоступне стає доступним, нереальне реальним. Саме тому казки люблять і діти, і дорослі. У кожного народу є свої казки з їхніми особливостями - національними героями, побутом [18, с. 15].

На думку науковця В. Проппа “казка - це один з основних жанрів фольклору. Будь-яка казка з наукового погляду являє собою епічний, прозаїчний твір з побутовим, авантюрним або чарівним нахилом, побудований на основі вигаданого сюжету. Очевидно, що казка виросла з міфу. Але, якщо героями міфів є всілякі боги, то героями казок можуть бути звичайні люди й тварини” [48, с. 55].

Дослідниця М. Чумарна зазначає, що “казка - це спосіб передачі знань про духовний шлях душі та соціальну реалізацію людини. Ця виховна система відповідає духовній природі людини та допомагає орієнтуватися в житті” [62, с. 49-55].

Наступним важливим поняттям бакалаврської роботи, яке необхідно визначити є поняття “дитина” та “дитина дошкільного віку” у конвенції ООН Про права дитини від 20.11.1989 р. визначається поняття “дитина як людська істота, що не досягла віку вісімнадцяти років” [32]. Але пріоритет у цій сфері залишається за національними законодавствами. У Сімейному кодексі України від 10.01.2002 р. вказано, що “правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття”, і відповідно “неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років”, “малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років” [51].

У педагогічному словнику визначено поняття “дошкільного віку” як особу віком від 3 до 7 років. Дошкільний вік характеризується, як особливо відповідальний період у вихованні, оскільки є віком початкового становлення особистості дитини. У цей час у спілкуванні дитини з однолітками виникають досить складні взаємини, що істотно впливають на розвиток її особистості [52, с. 5].

Закон України “Про дошкільну освіту” від 11.07.2001 р. надає таке поняття “дошкільний вік - це базовий етап фізичного, психічного та соціального становлення особистості в суспільстві” [27]. Автори соціально-педагогічного словника пояснюють таке поняття “дошкільний вік - це період дитинства від 3 до 6 років. Відзначається високою здатністю до навчання. У цей період підвищується точність і осмисленість сприйняття, зростає стійкість уваги, вдосконалюються процеси пам'яті. Характер мислення - конкретний, наочно образний. Виробляється вміння підкоряти свої дії словесно сформульованим завданням, хоча дошкільник ще не здатний до тривалих зусиль і часто діє імпульсивно. Психологічний розвиток дитини в дошкільному віці досягає різного рівня в залежності від умов життя і виховання” [61, с. 14].

Автори психологічного словника визначають “дошкільний вік - це період, протягом якого відбувається колосальне збагачення і впорядкування чуттєвого досвіду дитини, оволодіння формами сприйняття і мислення, бурхливий розвиток мовлення, уяви, формування початків довільної уваги і смислової пам'яті. Пізнання дитиною зовнішнього світу включено в основні види її діяльності, і розвиток пізнання відбувається всередині цих видів діяльності” [50, с. 24]. Дослідниця О. Авраменко надає таке поняття “дошкільний вік - це період для формування особистості дитини, набуття нею першого соціального досвіду. В цьому віці вона оволодіває загальними знаннями та уміннями, в набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, сприйманням, уявою, мисленням, орієнтацією в просторі і часі). Усі новоутворення дошкільного віку є не сумою знань, а певним рівнем пізнавальної активності, самостійності та творчості” [1, с. 6].

Одним з провідних визначень теми бакалаврської роботи є “пізнавальна активність” психолог Т. Ткачук в своїй книзі “Радість пізнання” говорить про те, що “феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, оскільки взаємодія людини із навколишнім світом можлива тільки завдяки її активності та діяльності. Під пізнавальною активністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв'язати завдання, що постають перед нею у конкретних життєвих ситуаціях” [56, с. 10].

Психолог М. Марусинець зазначає, що пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами, а саме про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать: увага й особлива зацікавленість; емоційне ставлення (подив, стурбованість, сміх тощо); дії, спрямовані на з'ясування будови та призначення предмета (тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи); постійний потяг до цього об'єкта. Діти дошкільного віку добре розуміють мораль казки, диференціюють, де добро, а де зло, й активно приймають сторону добра. Також М. Марусинець у своїй книзі “Розвиток пізнавальної активності” розповідає, що пізнавальний розвиток дітей від трьох до шести років характеризується формуванням образного мислення, яке дозволяє дитині думати про предмети, порівнювати їх у розумі навіть тоді, коли він їх не бачить. Дитина починає формувати моделі тієї дійсності, з якою має справу, будувати її опис. Вона робить це за допомогою казки. Чотири-п'ять років - апогей казкового мислення. Казка - це така знакова система, за допомогою якої дитина інтерпретує навколишню дійсність. Термін “казка” у педагогів і психологів має позитивне забарвлення, мабуть, тому що є найдавнішим методом виховання і навчання. Таким чином, завдання казкотерапевта це знайти метод навчання для тих, хто хоче пізнати [43, с. 16].

Термін “пізнавальна активність” пов'язують із розглядом діяльності, в якій діти, пізнаючи оточуючий світ, як активний суб'єкт, намагаються показати власну самостійність, індивідуальність, спрямувати енергію, волю та дії на досягнення позитивного результату. Отже, пізнавальна активність - це риса особистості, яка проявляється у її ставленні до пізнавальної діяльності, передбачає стан готовності, прагнення до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння дитиною соціального досвіду, накопичених людством знань та способів діяльності, знаходить свій вияв у пізнавальній діяльності. Пізнавальна активність проявляється у процесі сприйняття, мислення, та запам'ятовування [50, с. 21].

Отже, проаналізувавши основні поняття, можемо зробити висновок, у цілому терміни висвітлені на достатньому рівні, зокрема такі терміни, як “казка”, “дитина”,“дошкільний вік” та “пізнавальна активність”.

1.2 Історичний аспект дослідження розвитку казки

Казка, як жанр усної народної творчості сягає ще часів перших спроб міфотворчості, як жанр художньої словесності - бере початок у ХVІІ ст. Казка здавна посідає важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходили в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Так, в Китаї ще у XXII ст. до н. є. був відомий збірник казок “Шан-Хої-Кінг” [48, с. 15-20]. Ряд казок Стародавнього Єгипту було зафіксовано у XIV ст. до н. є. За багато століть до нашої ери активно побутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника “Панчатантра”. Широкого розголосу набули стародавні казки Арабського Сходу, що склали цілий збірник “Тисяча і одна ніч” й були потім перекладені на мови багатьох народів [3, с. 18-25]. Казка набула естетичної, частково дидактичної і повчальної функції та сталої форми. Як підтверджують спостереження вчених, це було не пізніше XVI-XVII ст. Усі трансформації жанру та зміни у сприйманні казкової оповіді пов'язані із втручанням дійсності у її сферу [4, с. 46-80].

“Історія казкової розповіді - справедливо відзначає російська дослідниця Е. Померанцева, є насамперед історія її співвідношення з дійсністю” [47, с. 68]. Казковий епос як частина усної народної прози є значною частиною української словесності. Вперше термін “казка” вжито у граматиці Лаврентія Зизанія “Лексисъ сиречь речения” у 1596 р. Поряд з поняттям “баснь”, “байка”, а пізніше в подібному значенні ? у словнику Памви Беринди “Лексіконъ славеноросскій і іменъ толъкованіє” у 1627 р. Як зазначає український фольклорист В. Гнатюк, “казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія” [18. с.43]. Тому єдиного погляду щодо походження казок немає. Кожен із наукових напрямів вирішує цю проблему по-своєму. Прихильники школи міфології вважали основою казки міф та систему давніх уявлень. Міграційна школа розвинула теорію запозичень, тобто поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії). Представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів. Дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему давніх язичницьких релігійних ритуалів [4, с. 27].

Одним з перших дослідників східнослов'янської казки, який дав аналіз української казки з позицій міфологічного напрямку, був дослідник Ф.Буслаєв. Він висловив думку, що цей жанр тісно пов'язаний з народною епічною поемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини [3, с. 24].

Психотерапевт М. Чумарна теж виводить назву з жанру міф, вказуючи на скіфський міф про Маная та його дружину Казку, яка навчила людей мови [48, с. 33]. На думку російського дослідника ХХ ст. В. Проппа, казка виявляє зв'язок з системою давньої релігії (зокрема, обрядом ініціації) та системою первісних суспільних інституцій казка народжується, звичайно, з життя. [48, с. 65-70].

Об'єктом наукового дослідження казка і казкотворчісті стають у ХІХ ст., здебільшого цей феномен вивчають в контексті гуманітарних наук, зокрема філології, історії, філософії, культурології [3, с. 15]. На початку минулого століття багатоаспектний світ казки стає предметом психолого-педагогічних досліджень. Маємо на увазі праці дослідників О. Аркіна [2], А. Орлова [45]. та ін. Автори звертають увагу на особливості сприйняття казок дітьми, вплив казки на розвиток функціональних характеристик дитини, формування ігрових можливостей у дітей за допомогою казки тощо. На сьогодні, в багатьох європейських країнах, відбувається заснування наукових шкіл-інституцій, наукових установ, дослідних центрів, які працюють у напрямі бібліо- чи казкотерапії. Наприклад у Польщі науковці репрезентують досягнення в галузі казки великою кількістю видань (наукових, науково-популярних, навчальних). На базі відомих університетів готують фахівців-казкотерапевтів, серед яких є Ягелонський університет м. Краків, університет Марії Склодовської-Кюрі, Католицький університет м. Люблін, також існують польські видавництва у Варшаві, Познані, Вроцлаві, що спеціалізуються на “літературі, яка лікує”, видають збірники терапевтичних казок, навчальні посібники, методичні вказівки тощо [4, с. 35-55].

Чимало зроблено для розвитку та дослідженні казки в контексті психологічних наук і в Росії. З 1998 р. у Санкт-Петербурзі було засновано Інститут казкотерапії. Працівники Інституту, на чолі з директором Т.Зінкевич-Євстигнєєвою, стали послідовниками відомих дослідників казок К. Юнга, М.-Л. фон Франц, К.Естес, Е.Фромма, З.Фройда, Е.Берна, М. Еріксона, В. Проппа та ін. Саме форму казки та метафору працівники Інституту казкотерапії визнали одним із найефективніших та найбільш популярними засобами вирішення проблем людини (психічних розладів, страхів, стресів, депресій тощо).

За десять років науково-дослідної роботи Інститут казкотерапії в Росії розробив методологію комплексної казки для дітей, підлітків і дорослих із різноманітними проблемами [48, с. 33-57]. Народна казка та її педагогічні можливості стали предметом уваги українських педагогів та методистів. Так, велику увагу казкам як жанрові творчості та засобу виховання школярів приділяли Н. Бібко [6], Р. Бурова [14], С. Дорошенкo [22], Н. Ігнатенко [29], та ін.

Згідно класифікації Т.Зінкевич-Євстигнєєвої виділяються декілька етапів розвитку терапевтичної казки в Україні. Спираючись на цю класифікацію, розглянемо докладніше кожен з етапів.

Перший етап казкової терапії - усна народна творчість. Її початки беруть з давніх часів, але процес усної (а пізніше й писемної) творчості продовжується й сьогодні. Казка споконвіку була основним інструментом формування світоглядних уявлень людини, адже у казці закріплений педагогічний досвід цілих поколінь. Аналізуючи способи реалізації народної педагогіки неважко помітити, що народ-вихователь користується в першу чергу ненав'язливими методами виховання, до яких, у першу чергу, належить і казка. Вона створює сприятливі умови для творчої самореалізації особистості дитини, є своєрідним виховним прийомом, завдяки якому дитина може у власній уяві пережити різноманітні ситуації, у які потрапляють герої казок, і дійти самостійного висновку щодо доцільності тої чи іншої поведінки в своєму житті [28, с. 37-43].

Досвід народної педагогіки у формуванні першооснови особистості людини був використаний такими видатними педагогами, як Я. Каменським, К. Ушинським, В. Сухомлинським. Наприклад, відомий педагог В.Сухомлинський приділяв значну увагу використанню казки при роботі з дітьми. Ось як науковець говорив: “Я не уявляю навчання у школі не тільки без слухання, але і без створення казки” [53, с.164]. За твердженням педагога саме завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем.

Другий етап казкової терапії характеризується збиранням та дослідженням казок та міфів. Дослідження міфів і казок в психологічному, глибинному аспекті пов'язані з іменами відомих науковців, а саме К.Юнга [65], М.-Л. фон Франца [41], Б. Беттельхейма [8], В. Проппа [48] та ін. Процес пізнання прихованого змісту казок та міфів триває. Структура та особливості казок добре розроблена В. Проппом. Вихідним положенням В. Проппа стало положення про те, що “казка зберегла сліди зниклих форм соціального життя і являє собою яскравий приклад первісного мислення наших предків” [48, с. 14-17]. За словами К. Юнга, “саме у міфах і казках, як і в сновидіннях, душа розповідає свою власну історію, і архетипи взаємодіють у своєму природному полі” [65, с. 56].

Третій етап - психотехнічний. Сучасні практичні психологічні підходи застосовують казку як техніку, як засіб для психодіагностики, корекції та розвитку особистості. Казка зазвичай несе в собі ореол таємниці та магічності, спрямований найчастіше на розкриття творчої потенціальності [28, с. 43?56]. Отже, проаналізувавши історичний аспект розвитку казки, можна зробити висновок, що в казках відображено світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь. Казки завжди були спрямовані на розвиток дитини в цілому. Казки належать до найдавніших праць людського духу і сягають часів, які не досягне жодна людська історія.

1.3 Соціально-психологічні особливості дітей дошкільного віку

Дошкільне дитинство - період інтенсивного накопичення фізичних, розумових і духовних сил. У цей час бурхливо зростає весь організм дитини, зокрема активно розвивається мозок, обумовлюючи ускладнення процесів вищої нервової діяльності. У дитини з'являються нові можливості для аналізування та синтезування всього, що відбувається з нею та навколо неї; у корі великих півкуль головного мозку виникають нові зв'язки; накопичуються і систематизуються враження та уявлення про світ. Предмети найближчого оточення, вчинки людей, події громадського життя - усе це в міру дорослішання дитини привертає її увагу все більше і більше, примушує дивуватися, шукати пояснення, пробуджує її уяву та мислення [23, с. 57].

У дошкільному дитинстві від 3 до 5-6 років триває інтенсивне дозрівання організму. Поряд із загальним зростанням відбувається анатомічне формування і функціональний розвиток тканин та органів. Фізичне здоров'я є головною умовою духовного і морального здоров'я дитини. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров'я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцінному розвитку дитини [34, с. 42].

Відбуваються зміни у дітей дошкільного віку в центральній нервовій системі. Збільшується маса мозку, який на кінець шостого року досягає 1 350 г, що становить 90% маси мозку дорослої людини. Розвиваються і його функції. Це виявляється у тому, що значно зростають порівняно з попередніми стадіями розвитку дитини сила і роль гальмівних процесів, зокрема, удосконалюється умовне і диференційоване гальмування. Ускладнюється і сама структура аналітико-синтетичної діяльності. Відбувається утворення нових нервових зв'язків відбувається за безпосередньою участю другої сигнальної системи, тобто в обох сигнальних системах одночасно. Завдяки цьому розширюється сфера впливу на розвиток діяльності дитини словесних подразників або сигналів.

Основними особливостями дошкільного віку є те, що складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

Соціальна ситуація розвитку в дошкільному віці характеризується тим, що у дитини з'являється коло елементарних обов'язків; змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого; з'являється можливість систематичного навчання; дитина вступає в певні стосунки з однолітками (розширюється соціальне оточення); внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується усвідомленням свого “Я” та своїх вчинків, інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин; дитина діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри [33, с. 21].

Провідною діяльністю для даної соціальної ситуації розвитку є сюжетно-рольова гра діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії та стосунки між ними. У грі дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Протягом дошкільного віку в психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя психологічні новоутворення: починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Проявляється це в конструкційних іграх і художній творчості; пізнавальні психічні процеси починають працювати в режимі єдиної інтелектуальної діяльності, проявляється об'єднання зовнішніх і внутрішніх дій; виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка; дитиною усвідомлюються норми і правила, вони починають керувати її поведінкою, перетворювати її дії на довільні та морально регульовані вчинки; виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим [36, с. 65].

Повсякденне життя дошкільника проходить відповідно до його моральних уявлень. Керуючись ними, він виконує моральні дії, вирішує конфлікти, виявляє емоційну спрямованість на оточуючих. Однак навіть добре засвоєні моральні норми не відразу визначають його поведінку. Спочатку він виконує їх на вимогу дорослого або в його присутності і легко порушує за інших обставин, не зауважуючи цього. Негативно оцінюючи подібну поведінку, дитина вважає, що конкретна негативна оцінка її не стосується. Естетичні переживання дитини особливо тісно пов'язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а, з іншого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим для дитини особливої цінності. Відкриваючи нові властивості предметів, знаходячи пояснення для таємничих та незрозумілих явищ природи, дитина переживає захоплення, радість відкриття, здивування і сумнів,що стають надбанням її досвіду на все життя [10, с. 8-11].

Емоційна спрямованість на інших охоплює собою систему гуманних почуттів. Справжньої школою таких почуттів для дошкільників виступає сюжетно-рольова гра, яка є їх провідною діяльністю у процесі якої виникає потреба зрозуміти іншого, врахувати його позицію, інтереси, настрій, бажання. Виконання ролі кожною дитиною та їх співвідношення будується на певних моральних уявленнях про належні способи поведінки. Розвивається відповідальність за свою ділянку роботи: якщо “лікар” буде постійно вибігати з “кабінету”, то хворі залишаться без допомоги; якщо “продавець” буде їсти цукерки, то покупцям не вистачить. Таким чином, завдяки грі діти не тільки переживають відповідні етичні колізії, але й краще усвідомлюють моральні норми, в них формується установка на їх глибше пізнання [43, с. 37]. Отже, проаналізувавши соціально-психологічні особливості дітей дошкільного віку можемо зробити висновок, що це період, коли йде інтенсивний розвиток всіх складових пізнавальної діяльності дитини, зокрема розвиток психологічного і фізичного стану дитини її соціальний, моральний та емоційно-етичний розвиток.

Розділ 2. Казка як засіб розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку

2.1 Характеристика пізнавальної активності дітей дошкільного віку

Основною складовою пізнавальної активності дітей дошкільного віку є пізнавальні здібності та пізнавальні процеси. Провідне місце у структурі пізнавальних здібностей займає здатність створювати образи, що відображають властивості предметів, їх загальну будову, співвідношення основних ознак або частин і ситуацій. До таких здібностей відносять сенсорні, інтелектуальні і творчі [42, с. 57]. До пізнавальної активності відносять такі складові як увага, уява, пам'ять, мислення та сприймання.

Завдяки пізнавальній діяльності у дошкільному віці дитини розвивається мислення, дитині доводиться розв'язувати все складніші і різноманітніші задачі, які вимагають виокремлення і використання зв'язків і відношень між предметами, явищами, діями. Мислення, що розвивається, дає дітям можливість заздалегідь передбачити результати своїх дій, планувати їх. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні задачі, шукає пояснення поміченим явищам. Вона здатна міркувати і про такі явища, які не пов'язані з її власним досвідом, але про які вона знає з розповідей дорослих або прочитаних книжок [37, с. 56].

Діючи з образами, дитина уявляє реальну дію з предметом та її результат і таким шляхом розв'язує задачу - це наочно-образне мислення. Виконання дій зі знаками вимагає відволікання від реальних предметів. Мислення, що здійснюється за допомогою дій зі знаками, є логічним мисленням. Відмінність між наочно-образним і логічним мисленням полягає в тому, що ці види мислення дають можливість виокремлювати істотні властивості предметів у різних ситуаціях і тим самим знаходити правильне розв'язання різних задач. Образне мислення використовується при розв'язанні таких задач, де істотними є властивості, які можна собі уявити. Але часто властивості предметів, істотні для розв'язання задачі, виявляються прихованими, їх не можна уявити, але можна позначити словами чи іншими знаками. У цьому випадку задача може бути розв'язана за допомогою логічного мислення [35, с. 69].

Виділяють декілька видів мислення дітей дошкільного віку:

1. Наочно-дійове мислення - це виділення зв'язків і відношень шляхом реальної дії з предметами. Цей вид мислення є первинним і, порівняно з іншими видами мислення, значно переважає у дітей 4-5 років. Дитина старшого дошкільного віку вдається до цього виду мислення, як правило, тоді, коли перед нею постає завдання, для виконання якого в неї немає досвіду й знань або ж їх дуже мало [37, с. 56].

В інших випадках домінують дії з образами. Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію з предметами та її результат і таким чином виконує завдання. Забезпечує цей процес образне мислення. Однозначно відповісти яке мислення важливіше - неможливо. Це залежить від багатьох факторів. Наприклад, від умов завдання. Так, образне мислення ефективніше у тих випадках, коли суттєві властивості предмета чи явища можна собі уявити, побачити внутрішнім зором. Проте, коли ці властивості приховані, й уявити їх неможливо, але можна позначити словами чи іншими знаками, без логічного мислення не обійтися.

2. Образне мислення - основний вид мислення дітей старшого дошкільного віку. У цьому віці за допомогою спеціального тренування діти можуть оволодіти багатьма можливостями, пов'язаними з вказаним видом мислення. Наприклад, вони можуть навчитися подумки перетворювати образи реальних предметів, будувати наочні моделі, які відображають суттєві властивості об'єктів або явищ, подумки планувати свої дії.

3. Логічне мислення формується на основі наочно?образного і є вищою стадією розвитку мислення взагалі. Процес досягнення цієї стадії доволі тривалий і складний. Пояснюється це тим, що повноцінний розвиток логічного мислення вимагає не лише високої розумової активності, але й передбачає наявність у дитини певної суми знань про спільні й суттєві ознаки предметів та явищ навколишнього світу. Дослідження психологів свідчать, що лише на четвертому році життя дитина досягає, стадії формально?логічних операцій, після чого її мислення стає все більш схожим на мислення дорослої людини [37, с. 56].

Основи логічного мислення закладаються ще в дошкільному дитинстві. Вже в старшому дошкільному віці дитина здатна оволодіти на елементарному рівні такими способами логічного мислення як порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація й змістове співвідношення. Тому в цьому віці дітей вже можна навчати вищезазначених способів мислення. У загальному науковці стверджують, що про мислення дитини можна говорити тоді, коли вона починає відображати найпростіші зв'язки між предметами і явищами й правильно діяти відповідно до них [50, с. 76].

На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно незримо присутнє у всіх інших пізнавальних процесах. Вищі форми цих процесів обов'язково пов'язані з мисленням. Ступінь участі мислення в цих пізнавальних процесах визначає їхній рівень розвитку. Якщо розкривати складові пізнавальної активності дітей дошкільного віку, то можна сказати, що у дошкільному віці увага, пам'ять, уява носять мимовільний характер. Перелом наступає тоді, коли під впливом нових видів діяльності, нових вимог, які ставляться перед дитиною дорослі, виникають особливі задачі: зосередити і утримати на чомусь увагу, запам'ятати матеріал і потім його відтворити, побудувати задум гри, малюнка тощо. Тоді і починають формуватися спеціальні дії уваги, пам'яті, уяви, завдяки яким останні набувають довільного характеру [36, с. 20-23].

Увага дитини дошкільного віку відображає її інтерес до оточуючих предметів і дій, що виконуються з ними. Дитина зосереджується тільки до того часу, поки інтерес не згасне. Поява нового предмета відразу викликає переключення уваги на нього. Тому діти дошкільного віку рідко тривалий час займаються однією справою. Протягом дошкільного віку, в зв'язку з ускладненням діяльності дітей та їх просуванням в загальному розумовому розвитку, увага набуває більшої зосередженості та стійкості. Зростає стійкість уваги дітей і при розгляданні картинок, слуханні казок тощо. Головні зміни уваги в дошкільному віці полягають в тому, що діти вперше починають нею керувати, свідомо спрямовувати її на певні предмети, явища, затримуючись на них, використовуючи для цього деякі засоби, одним з яких є мова [43, с. 21].

Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком здатності до запам'ятовування і відтворення. Якщо людині важко відтворити щось з раннього дитинства, дошкільний вік залишає значну кількість спогадів. Пам'ять дитини дошкільного віку носить переважно мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбувається незалежно від її волі і свідомості. Вони здійснюються в діяльності і залежать від її характеру. Дитина запам'ятовує те, на що зверталась увага в діяльності, що на неї вплинуло, що її зацікавило. Мимовільне запам'ятовування є непрямим, додатковим результатом виконуваних дитиною дій сприйняття і мислення [39, с. 56].

Довільні форми запам'ятовування і відтворення починають складатися у віці чотирьох або п'яти років. Найбільш сприятливі умови для оволодіння довільним запам'ятовуванням і відтворенням створюються у грі, коли запам'ятовування є умовою успішного виконання дитиною взятої на себе ролі. Оволодіння довільними формами пам'яті включає кілька етапів. Спочатку дитина починає виділяти тільки задачу запам'ятати і пригадати, ще не володіючи необхідними прийомами. Дитина поступово вчиться повторювати, осмислювати, зв'язувати матеріал з метою запам'ятовування, використовувати зв'язки при пригадуванні. Пізніше діти усвідомлюють необхідність спеціальних дій запам'ятовування, оволодівають вмінням використовувати для цього допоміжні засоби [43, с. 49]. Незважаючи на суттєвий розвиток довільного запам'ятовування, провідним видом пам'яті все ще залишається мимовільна пам'ять. Мимовільне запам'ятовування в дошкільному віці може бути точним і міцним. Якщо події цього віку мали емоційну значущість і справили враження на дитину, вони можуть зберегтися в пам'яті на все життя. Пам'ять дошкільника, незважаючи на її очевидну зовнішню недосконалість, в дійсності стає провідною функцією, зайнявши центральне місце [35, с. 21].

Ще одним важливим елементом пізнавальної активності, що починає формуватися в дошкільному віці є уява, яка починає закладатися у грі. Спочатку вона невіддільна від сприйняття предметів і виконання з ними ігрових дій. У грі чотирьохрічних дітей істотне значення має подібність предмета-замісника з предметом, який він заміняє. У дітей дошкільного віку уява може спиратися і на такі предмети, які зовсім не схожі на заміщувані. Це і є зародження уяви як особливого психічного процесу [39, с. 64].

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона проявляється в малюванні, в складанні казок, віршів. Тут, так само, як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймаються, чи штрихи на папері, що виникають під їхньою рукою. Водночас у дитини розвивається довільна уява, коли вона планує свою діяльність, оригінальний задум і орієнтує себе на результат. При цьому дитина навчається користуватися мимовільно виникаючими образами. Казки та історії, які складають діти, стають досить послідовними, оригінальними і завершеними.

Сприймання дошкільників розвивається в різних видах діяльності як ігрової так і практичної. Поступово воно виокремлюється у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів навколишнього світу, на виконання перших від чуттєвих завдань. Дитина вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета, сприймання її стає активним, цілеспрямованим, збільшується тривалість розглядання об'єктів. Дитина вчиться керувати своїм зором, рукою. Більшого значення набувають мисленнєві процеси: упізнаючи предмети, дитина порівнює їх, використовуючи свої знання, хоч при цьому нерідко ще не вміє відділити те, що бачить, від того, що знає про предмет [34, с. 57].

Отже, охарактеризувавши пізнавальну активність дітей дошкільного віку, можна зробити висновок, що період дошкільного віку - це важливий етап розвитку мислительної діяльності, уваги, уяви, пам'яті та сприймання, що є складовими елементами пізнавальної активності дошкільників.

2.2 Основні види казок та їх вплив на розвиток пізнавальної активності дітей дошкільного віку

У роботі з дітьми дошкільного віку використовують різні види казок. Для розвитку пізнавальної активності використовують такі види казок як:

1. Психологічно-повчальна казка, структура якої підпорядкована дидактично-виховним функціям, розрахованих на стимулювання розвитку пам'яті, сприйняття та мислення дитини. Це твір, обсягом більший за релаксаційну казку, як правило, це декілька сторінок тексту, адресований дітям, в яких описано переживання труднощів, героїв, які можуть спіткати кожну дитину у період зростання і розвитку [23, с. 15].

Тому фабули таких творів описують такі теми і ситуації, з якими дитина може зіткнутися кожен день в реальному житті наприклад, перебування в лікарні, розлука з близькими, візит до стоматолога, перші дні в дитячому садочку, перебування в таборі, конфлікти з однолітками чи батьками та ін. Вони відносяться до пізнавальної активності, спонукають до зміни в поведінці дитини дошкільного віку через запропоновані їм нові варіанти і способи вирішення дитячих страхів і проблем. Однак, такі твори не позбавлені при цьому елементів “магічності, дивовижності”, оскільки їх героями можуть бути не тільки “справжні” діти, але й інші казкові герої - звірі, рослини, предмети, які часто долають стереотипи, приписані їм ще з часів Езопа, наприклад віслюк перестає бути впертим, заєць - боягузом і не втікає перед труднощами, а повертається до них обличчям і т.д. Завдяки цьому дитина дошкільного віку ототожнює себе з героєм і, таким чином, розширює свій репертуар поведінки. Слід при цьому додати, що цей різновид казки має вплив на емоції, допомагає розібратися у власних почуттях, а через зв'язок з конкретною ситуацією, яка ці почуття викликає, полегшує їх розуміння, розширює словарний запас, заохочує до розмови про власні проблеми, під безпечним казковим “прикриттям”, а також мотивує дитину до пошуку нових рішень.

Психологічно-повчальною казкою може виступити розповідь “Червона Шапочка”, “Сестриця Оленка та братик Іванко”, “Пані метелиця” [16 с. 95-98].

2. Дидактична казка - найпростіша і ненав'язлива казка, яку найчастіше використовують в роботі з дітьми дошкільного віку. Мета дидактичної казки - передати дитині нові знання, вміння та навички [16 с. 98-99]. Найчастіше така казка закінчується невеликим простим завданням що пов'язане з темою казки, яке дитина повинна виконати вдома. Коло знань, умінь і навичок, яким навчає дидактична казка, обширний. Це може бути замаскована під казку проста розповідь про те, як і навіщо потрібно уважно переходити дорогу, вітати своїх друзів зі святами, наприклад, з днем народження, навчитися самостійно одягатися чи заварювати чай,як і навіщо потрібно прибирати на місце іграшки, бути ввічливими з оточуючими людьми. Таким чином дидактична казка допомагає дитині розвивати пізнавальну активність, формуючи мислення, увагу тощо [16 с. 99-100].

Дидактична казка є ефективним засобом емоційно-образного підсилення пізнавальних інтересів на інтегрованих заняттях, в якій головне не сюжетність, а одухотворення певних фактів, властивостей, засобів виразності предметів. Прикладом можуть бути казки, які створюються педагогами для пояснення навчального матеріалу. При цьому абстрактні символи, цифри, букви, звуки, арифметичні дії тощо, уособлюються, створюється казковий образ світу, в якому вони живуть. Дидактичні казки можуть розкривати сенс і важливість певних знань для дитини. Прикладами таких казок може бути розповідь “Троє поросят”, “Три ведмеді” та “Рукавичка” [16 с. 100-110].

3. Казка з завданнями. Серед цікавих завдань особливу увагу займають казкові завдання, тобто завдання із казковими образами, казковими сюжетами. Здається, казка і математика - поняття несумісні, проте казкова форма дозволяє запровадити незвичні, захоплюючі ситуації у математичних завданнях. Саме таке з'єднання сприятливе для підготовки дітей дошкільного віку до навчання, оскільки через казкові елементи педагог може знайти шляхи до пізнавальної активності дитини. Читаючи такі казки із завданнями, дитина знайомиться з основними поняттями, такими як: “пори року”, “кольори”, “розмір”, “кількість”, “якість”, “положення в просторі”, “емоції” та багатьма іншими. А ігрові завдання розвивають логічне мислення, пам'ять, увагу, уяву та сприймання, вчать розрізняти предмети за певними ознаками. Зустріч дітей із знайомими героями казок не залишає їх байдужими, казка викликає в дітей радість та інтерес.

Відомий математик А. Макрушевич зазначав, що людина, яку не виховують на казках, важче сприймає світ ідеальних прагнень, завдяки казці починає відрізняти реальне від незвичного, що не можна розвивати, минаючи казку, як уяву, а й перші навички критичного мислення. Казки потрібні, особливо в вивченні нового матеріалу, який вимагає розвитку уяви, вміння обмірковувати запропоновану ситуацію, виявляти і використовувати необхідну інформацію ухвалення рішення. До такої казки дитина може повертатися неодноразово для читання і роботи над розвиваючими завданнями. Прикладами таких казок є “Хлопчик-мізинчик”, “Подарунки феї”, “Віслюкова шкіра” та інші [54, с. 35].

4. Народні казки допомагають розвинути соціально-моральний розвиток дітей. Казкові розповіді формують у дітей дошкільного віку соціально-моральний розвиток, тобто допомагають оволодіти навичками відображення позитивних та негативних персонажів. Формують емоційно-ціннісний розвиток дитини дошкільного віку, викликають радість і захоплення від зустрічі з колобком, адекватно реагувати на події та ситуації, емоційно сприймати зміст казки. Найголовніше те, що народні казки формують пізнавальний розвиток дітей дошкільного віку, допомагають розвивати увагу, мислення, вміння спостерігати і розрізняти різні фігури, кольори. Прикладом таких казок можуть бути “Колобок”, “Курочка ряба”, “Ріпка” та інші. Отже, проаналізувавши види казок та їх вплив на розвиток пізнавальної активності дітей дошкільного віку можна зробити висновок, що казка розвиває у дитини дошкільного віку складові пізнавальної активності такі як: пам'ять, мислення, увагу, уяву, мовлення, сприйняття та стимулює до навчання.

Розділ 3. Експереметально-дослідна робота з визначення рівня розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку

3.1 Програма експериментально-дослідної роботи

Для визначення впливу казки на розвиток пізнавальної активності дітей дошкільного віку було проведено експериментальне дослідження, яке тривало з грудня 2014 р. по березень 2015 р. включно, у дошкільному навчальному закладі № 4 “Казка” м. Долинська, Кіровоградської області. Експериментальне-дослідження проводилося з дітьми дошкільного віку старшої групи, у кількості 30 осіб. Проблемна ситуація дослідження полягає в тому, що суспільство стало забувати ефективні і перевірені способи і засоби впливу на дитину такі як казки, адже вони є одним з найдавніших та ефективних засобів розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку. Використовуючи казку, дитину можна навчати, ознайомлювати з оточуючим світом, формувати допитливість. Казка активізує пiзнавальнi потреби дитини на всіх етапах її життя i у різних видах діяльності: грі, навчанні, праці.

Сьогодні діти виховуються не скільки на народних казках, скільки на диснеївських мультфільмах, які не завжди спрямовані на розвиток їх пізнавальної активності. Науковці вважають це великим упущенням у справі виховання та навчання дітей, так як це утруднює розвиток їх пізнавальної активності. Варто зазначити, що багато дітей не знають навіть таких відомих казок як: “Колобок”, “Червона Шапочка”, “Ріпка”, не знають рахівних казок, казки які розвивають мовлення, пам'ять, уяву, увагу тощо. Зазначені умови спонукають до експериментальної перевірки впливу казки на розвиток пізнавальної активності дітей дошкільного віку. Об'єкт дослідження - діти старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження - рівень пізнавальної активності дітей старшого дошкільного віку. Мета дослідження - визначити рівень розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку та експериментально перевірити вплив казки як засобу розвитку їх пізнавальної активності. Мета експериментально?дослідної роботи покликала вирішення наступних завдань:

1. Скласти програму експериментального?дослідження та підібрати інструментарій;

2. Провести попереднє дослідження рівня розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку, проаналізувати отримані результати та підібрати систему казок для розвитку пізнавальної активності дошкільнят.

3. Провести есперементально?дослідну роботу з використанням казок та зробити повторну діагностику рівня розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку.

4. Проаналізувати результати повторної діагностики, зробити висновки та спів ставити з гіпотезами.

5. На основі результатів експерементально?дослідної роботи розробити рекомендації щодо оптимізації пізнавальної активності дітей дошкільного віку. Гіпотеза експериментального дослідження полягає в наступних принципах:

1. Що рівень розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку є низьким.

2. Рівень розвитку пізнавальної активності дітей дошкільного віку можна підвищити за допомогою спеціально відібраних казок.

Вибірка. Тип вибірки - гніздова. Всього в дослідній роботі брало участь 30 дітей дошкільного віку - старшої групи. Аналіз основних понять

Дитина - це особа яка не досягла віку закінчення обов'язкової шкільної установи, або не досягла віку 18 років.

Дошкільний вік - це період, протягом якого відбувається колосальне збагачення і впорядкування чуттєвого досвіду дитини, оволодіння формами сприйняття і мислення, розвиток мовлення, уяви, формування початків довільної уваги і смислової пам'яті. Дошкільний вік займає період від 3 до 7 років. Виділяють молодший дошкільний вік від 3 до 4 років, середній дошкільний вік від 4 до 5 років, та старший дошкільний вік від 5 до 7 років. Казка - це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. Орієнтація на вимисел є однією з найважливіших жанрових ознак казки. Сюжет казкового твору завжди стверджує перемогу добра над злом. Пізнавальна активність - це спрямованість особистості на предмети і явища навколишньої дійсності, яка характеризується постійним прагненням до пізнання, до нових, більш повним і глибоким знанням. Пізнавальна активність носить пошуковий характер, під її впливом у людини постійно виникають питання, відповіді на які він сам постійно і активно шукає. Пізнавальна активність позитивно впливає не тільки на процес і результат діяльності, але і на такі складові як мислення, уяву, пам'ять, увагу.

Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях. Увага - спрямованість психічної діяльності та зосередженість у певний момент на об'єкті або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні від інших, в результаті чого вони відображаються повніше, чіткіше, глибше, ніж інші. Уява - це психічний процес, який полягає у створенні нових образів шляхом обробки матеріалу сприймань і уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності. Сприймання - це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини.