Система родинного виховання в педагогічній спадщині А.С. Макаренка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

Педагогічна спадщина А.С. Макаренка

1.1 Життєвий шлях видатного педагога Антона Семеновича Макаренка в контексті впливу батьківської сім'ї на формування поглядів

1.2 Організація системи родинного виховання дітей

РОЗДІЛ 2

Система родинного виховання в педагогічній спадщині

2.1 Роль сім'ї у формуванні особистості

2.2 Використання спадщини А.С. Макаренка

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У сучасному суспільстві простежується криза сім'ї, яка виявляється не лише у соціально-економічній площині. Недостатніми є також психолого-педагогічний і соціально-педагогічний рівні підготовки дорослих до сімейного життя, велика кількість абортів,через які Україна займає одне із перших місць у світі. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім'ї, нерозуміння самоцінності й унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання, скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування подружжя, батьків з дітьми.

Небажання і невміння аналізувати свої вчинки і життя загалом, відповідати за них - ця тенденція руйнівна не тільки для дорослих. Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм непоправної шкоди. Тому нині постають питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій чоловіка і жінки, батька і матері.

Відомі педагоги наголошували, що виховання - складна, але доступна кожній дорослій людині напружена праця, яка потребує постійної уваги, щирості, справедливості. Це ґрунтовна, систематична, відповідальна робота. Батьки мають чітко визначити конкретну мету виховання, деталізувати й продумати _шляхи її досягнення. Адже правильно виховувати дитину набагато _лекше, ніж потім її перевиховувати.

Проблеми сімейного виховання та усвідомленого батьківства вдало розв'язував А.Макаренко. Він першим в Україні не лише ввів термін «педагогічна технологія», а й увів поняття технології організації виховного колективу. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин. Фундаментом його системи виховання _колективна народна основа, рід. А сім'я, зокрема багатодітна, стала основою організаційної технології виховної діяльності _колективу. А.Макаренко вважав, що виховання дітей - найголовніша сфера нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу.

Науково-теоретична спадщина А.С. Макаренка - це не тільки діяльність видатного педагога у минулому, яке обмежене часовими рамками 20-30 років XX століття. Вона є науковою педагогікою для нинішніх і майбутніх поколінь педагогів. Творча спадщина А.С. Макаренка постійно вивчається у вищих педагогічних закладах освіти, на курсах перепідготовки педагогічних кадрів, тощо.

Відомо, що його педагогічну систему цінують сьогодні в усьому світі. Особливий інтерес до спадщини Антона Семеновича проявляють зараз педагоги Німеччини, Японії, Сполучених Штатів та багатьох інших країн. Хоча, звичайно, Макаренко був перш за все людиною свого часу і запропонував виховання соціально небезпечних дітей у рамках того, радянського, суспільства, проте багато нового вніс у світову педагогічну спадщину наш співвітчизник, а його ідеї актуальні у вихованні нинішнього покоління дітей.

Саме дослідження спадщини А.Макаренка та виявлення методів використання його досвіду у сучасному освітньому процесі зумовило вибір теми моєї курсової роботи.

Об'єкт дослідження - педагогічна спадщина А.С.Макаренка.

Предмет дослідження - система родинного виховання в педагогічній спадщині А.С.Макаренка.

Мета дослідження: на основі аналізу педагогічної спадщини і практичної діяльності А.С.Макаренка визначити запропоновані ним методи виховання дітей у сім'ї та використання їх українською національною школою.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати життєвий та творчий шлях видатного педагога А.С.Макаренка в контексті впливу батьківської сім'ї на формування поглядів.

2. Обґрунтувати теоретичні положення організації системи родинного виховання дітей в педагогічній спадщині А.С.Макаренка.

3. Визначити роль сім'ї у формуванні особистості.

4. Виявити шляхи використання спадщини А.С.Макаренка щодо виховання дітей в сім'ї у сучасному освітньому процесі.

родинний виховання макаренко

РОЗДІЛ 1

Педагогічна спадщина А.С.Макаренка

1.1 Життєвий шлях видатного педагога Антона Семеновича Макаренка в контексті батьківської сім'ї

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії в сім'ї робітника. Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. мала батьківщина новонародженого Антона являла собою провінційне містечко з 12 тисячами населення, цегляними та шкіряними заводами, залізничною станцією і вагонними майстернями. Батьки відомого педагога, як і більшість представників пролетаріату в той час, були малоосвіченими, загнані життєвими реаліями в жахливі умови. Згадуючи злиденне дитинство, Макаренко дивувався своїй дитячій наївності. Він, семирічний хлопчисько, ніяк не міг зрозуміти, чому люди, такі як його батьки, працюють багато, а зрештою ледве зводять кінці з кінцями.

Батьки, Семен Григорович і Тетяна Михайлівна, були для малого Антона еталоном людської порядності, відданості, щирості. Прагнення до знань він проявив ще змалечку (навчився читати ще в п'ятирічному віці), і батьки доклали максимум зусиль, аби вирвати бодай своїх дітей із замкнутого кола обмеженості та злиденності.

У 1896 р. Антон вступив до Білопільського двокласного залізничного училища Міністерства народної освіти з п'ятирічним курсом навчання.

Наприкінці ХІХ ст. у селищі Крюків завершилося будівництво вагонних майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці. Нове залізничне підприємство потребувало кваліфікованих робітників. Тому з Білопілля, яке було перенасичене кадрами, до нового пункту призначення відправили партію робітників, серед яких і маляра Семена Макаренка. Сім'я переїхала до Крюкова 1901 році і поселилася «на Костромі» -- у робітничому районі міста. Поживши певний час в будинку барачного типу, голова родини розпочав будівництво власного житла. Незважаючи на скрутне становище сім'ї, батько відправляє сина на навчання, і того ж таки 1901 року Антон, блискуче склавши іспити, вступає до другого класу Кременчуцького 4-класного училища.

Саме під час навчання у Антона Семеновича прокидається літературний хист. Він марить літературою, багато читає. І.Тургенєв, М.Гоголь, О.Пушкін, І.Крилов, М.Горький стають його улюбленими письменниками, а численні фрагменти їхніх творів він міг годинами читати напам'ять. У контексті цього варто відзначити феномен виховання прикладом як найдієвиший в інструментарії педагога, що його загалом візьме на озброєння А.С.Макаренко. Адже любов до російської класики прищепив викладач училища Григорій Петрович Каменський, який з усього учительського загалу вирізнявся демократизмом, глибокими знанням, емоційністю викладу, любов'ю до свого предмета. З відзнакою закінчивши в 1904 році міське училище, Макаренко вирішив спробувати себе на освітянській ниві. Він вступає на однорічні педагогічні курси при тому ж училищі, які готували найнижчу освітню ланку -- учителів початкових класів.

1 вересня 1905 року Антон Семенович розпочав свою трудову діяльність на посаді помічника учителя двокласного залізничного училища при крюківських вагоноремонтних майстернях, де навчав дітей робітників російської мови, малювання, арифметики і географії. Намагаючись відгородити себе від кліше «середньостатистичного вчителя», Антон Семенович всіляко урізноманітнював форми й методи своєї роботи, що просто-таки вражало його вихованців. Вони пишалися своїм непередбачуваним наставником, від якого не знаєш чого чекати наступної миті. Макаренко влаштовував для дітей різноманітні ігри, турніри, екскурсії, походи. У той час педагогічне кредо Макаренка найкраще ілюструє вислів К.Д.Ушинського: «Самостійні думки виникають тільки із самостійно здобутих знань» -- саме до цього привчав своїх вихованців молодий учитель.

Обставини змусили А.С.Макаренка з вересня 1911 року продовжити роботу на новому місці -- у двокласному залізничному училищі на станції Волинське Херсонської губернії. І тут Антон Семенович був оточений юрбою допитливої малечі.

Під час літніх канікул 1913-1914 рр. педагог працював укладачем фондів Київського історичного музею. У 1914 році Макаренко написав перше невелике оповідання «Дурний день». Після критичної рецензії Горького, Антон Семенович вирішив зосередитись на педагогічній діяльності. 28 серпня 1914 року він складає іспити до Полтавського учительського інституту.

Життя щодня ставало важчим, і для того щоб утриматися на плаву й уберегти родину від злиднів, Макаренко починає займатися репетиторством.

Наприкінці жовтня 1916 року на долю молодого педагога випадає чергове випробовування -- його, слухача третього, випускного курсу мобілізують до 27-ї пішої Воронезької дружини. Це був час внутрішнього безсилля і розпачу. Демобілізували Антона Семеновича з армії у квітні 1917 року через короткозорість. Повернувшись у звичну стихію, він з молодечим завзяттям поринув у навчання, щоб надолужити згаяне. Адміністрація пішла на зустріч ревному студенту, і він за підсумками травневих іспитів та рішенням засідання ради інституту від 15 червня 1917 року був удостоєний звання вчителя вищого початкового училища з нагородженням за відмінні успіхи золотою медаллю.

Написавши звернення до адміністрації інституту з проханням залишити його на вчительській посаді у зразковому училищі при Полтавському вчительському інституті, Макаренко із середини вересня 1917 року почав працювати на бажаній посаді й водночас за сумісництвом виконував обов'язки діловода.

На початку грудня 1917 року він повертається до Крюкова й очолює там вище початкове училище. З його ініціативи було організовано вечірні курси для робітників, для яких Антон Семенович викладав російську мову та історію.

Громадянська війна внесла свої корективи в плани талановитого педагога. Прихід загонів А.Денікіна, які вщент зруйнували школу, змусив Макаренка переїхати до Полтави. Тут у період з 9 вересня 1919 року до 3 вересня 1920 року він працював завідувачем 2-го міського початкового училища і водночас був одним із членів губернського управління працівників освіти.

Поволі стихали вітри громадянської війни, і треба було налагоджувати життя. Рада народних комісарів 4 лютого 1919 року видала декрет про заснування Ради захисту дітей, намагаючись у такий спосіб подолати дитячу безпритульність і злочинність, яка набула в країні жахливих масштабів. Виконуючи постанову РНК, А.С.Макаренко з вересня 1920 року до липня 1935 року, спираючись на власний ентузіазм і мінімальну матеріальну допомогу, організував, а згодом і творчо керував дитячими навчально-виховними закладами, зокрема колонією О.М.Горького та комуною _ім. Ф.Е.Дзержинського в Харкові. З самого початку роботи колонії Макаренко прагнув теоретично обґрунтувати і практично застосувати колективну форму виховання особистості.

Основою педагогічних звершень і літературного доробку А.С.Макаренка є постать людини -- складової колективу. Відстоюючи кожного свого «правопорушника», педагог стверджував, що немає «дефективних», «морально занедбаних» дітей, а є лише тимчасово дезорієнтовані. Саме із цього почалося експериментування Макаренка, відкривання догм і канонів тогочасної педагогіки.

У 1926 році горьківська колонія -- 130 вихованців і педперсонал -- переїздить на територію колишнього Курязького монастиря, розташованого на відстані 8 км від Харкова. А вже після злиття в травні 1926 році колонії _ім. Горького і курязької він розпочав нову велику справу.

Поряд із роботою в колонії _ім. Горького з червня 1927 року Макаренко бере безпосередню участь в організації дитячої трудової колонії _ол. Дзержинського в селищі Новий Харків (передмістя Харкова). Спочатку він намагався поєднувати роботу з двома колективами, але давалася взнаки чимала відстань між установами й занедбаність «нових друзів». У вересні 1928 року він залишає колонію і переїжджає до комуни, де творчо застосовує набутий у колонії досвід.

Через Макаренка колоністи змогли налагодити зв'язки зі своїм кумиром -- О.М.Горьким, який на той час перебував у Сорренто, в Італії. Його приїзд в колонію 6 липня 1928 року справив надзвичайне враження на малечу і остаточно переконав А.С.Макаренка у тому, що настала пора приступати до опису й систематизації власного досвіду. Так почала народжуватися легендарна «Педагогічна поема».

Поряд із педагогічною діяльністю Макаренко продовжує займатися літературною творчістю. 1 червня 1934 року його прийняли до Спілки радянських письменників.

1 липня 1935 року Макаренко був призначений помічником начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР і переїхав до Києва. Використовуючи свій великий багаж знань, педагогічних прийомів, життєвого досвіду, він, як і завжди, повністю віддався своїй новій посаді та обов'язкам. У 1936 році, відчуваючи непереборне бажання систематизувати свої здобутки і допомогти тим, хто лише стає на тернистий шлях пізнання дитячих душ, Антон Семенович приступає до роботи над «Методикою організації виховного процесу».

Водночас, розриваючись між літературною й адміністративно-педагогічною діяльність, Макаренко просить про звільнення його із займаної посади, щоб цілковито присвятити себе письменництву. Дозвіл він отримав, але на кабальних умовах -- Макаренко був зобов'язаний за першою вимогою НКВС УРСР виконувати будь-яке доручення без оплати праці. Таким чином, з 10 жовтня 1936 року Антон Семенович опинився на посаді керівника вкрай занедбаної колонії в Броварах. Уже за місяць, 10 листопада здивоване керівництво наркомату проводжало поглядом вишколений стрій «урок», котрі іще вчора здавалися безнадійними. На жаль, всі ці звершення не пройшли безслідно для здоров'я Макаренка.

Наприкінці січня 1937 року Антон Семенович переїжджає до Москви. 18 квітня 1937 року він напише листа працівнику відділу трудових колоній, своєму давньому знайомому М.М.Прейслеру: «Ніяк не можу звикнути до Москви, може, ще й тому, що зі здоров'ям у мене кепські справи. Бровари мене, виявляється, дуже підсадили…»

Макаренку залишається жити менше року. Він тяжко хворий. У цей час з-під пера великого майстра виходять одна за одною ціла низка громадянсько-політичних, педагогічних, публіцистичних та критичних статей, він бере активну участь у диспутах, конференціях, творчих вечорах.

Останній публічний виступ Макаренка відбувся за два дні до смерті -- 29 березня 1939 року на нараді учителів Ярославської залізниці.

Перебуваючи у дачному селищі, де він відпочивав, вранці 1 квітня 1939 року Антон Семенович зібрався їхати в рідне місто для участі у засіданні «Дитфільму» з приводу обговорення його сценарію. Зайшовши до вагону, він раптово відчув себе погано, і вже за мить його не стало. Лікарі констатували раптову смерть від розриву серцевого м'яза. В руках у Макаренка була стиснута чернетка рукопису. Останніми словами, які він промовив, були: «Я письменник Макаренко». Було йому лише 52 роки.

На похорон Антона Семеновича Макаренка з'їхалося безліч колишніх колоністів і комунарів. Поховали його у Москві, на Новодівичому кладовищі.

1.2 Система родинного виховання дітей в педагогічній спадщині А.С.Макаренка

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та внучка.

Сім'я -- мала соціально-психологічна _ланка, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.

Завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

Дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. _ Тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

У працях Антон Макаренко розглянув широкий спектр проблем, пов'язаних з вихованням підростаючого покоління, серед них і проблему виховання дітей у родині, оскільки, «виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а отже, й історію світу» [5:11]. Погляди вченого на сімейне виховання протягом його педагогічної діяльності зазнали еволюції, обумовленої соціально-економічними змінами в суспільстві. Але й сьогодні, в умовах нової незалежної України, вони не втрачають своєї значущості.

Родина -- це соціальний феномен, який виконує багато функцій. З-поміж них найбільш значущою є виховання дітей, про яке Антон Макаренко писав: «Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше -- люди. З них на першому місці -- батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, і всі вони неминуче розвиваються, переплітаються, ускладнюються з фізичним і моральним зростанням самої дитини. Спрямовувати цей розвиток і керувати ним -- завдання вихователя.

Якщо ви породили дитину -- це означає, що на багато років наперед ви віддали їй усі свої думки, всю свою увагу і всю свою волю. Ви повинні бути не тільки батьком своїх дітей, ви повинні бути ще й організатором свого власного життя, бо поза вашою діяльністю як громадянина, поза вашим самопочуттям як особистості не може існувати і вихователь»[5:15].

У сім'ї не тільки задовольняються матеріальні, інтелектуальні й соціальні потреби дитини, а й закладаються основи особистості, її якості як члена суспільства. Родинне виховання зміцнює власне родину як фундамент здорового суспільства. Тому важливого значення набуває усвідомлення батьками цієї ролі, формування готовності до її втілення на практиці. І цілком слушно згадуються тут слова Антона Семеновича, який вважав, що найсерйознішу увагу слід звернути на мету виховання. Втім, нерідко бачимо, що в батьків немає ні ясної мети, ні певної програми, тож і результати будуть випадкові.

Щоб запобігти цьому, педагог радив батькам: «Завдайте собі праці, поміркуйте добре над цим питанням, поміркуйте хоч би потайки, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок, і багато правильних шляхів попереду»[5:340].

Свою концепцію сімейного виховання Антон Макаренко виклав у працях «Книга для батьків» (на жаль, із задуманих чотирьох томів педагог встиг написати лише один), «Лекції про виховання дітей», статтях і багатьох виступах.

А.Макаренко завжди підкреслював, що «Книга для батьків» -- аж ніяк не методика сімейного виховання, оскільки її мета -- привернути увагу батьків, вихователів до вузлових питань сім'ї. І справді, невмируща цінність книги та інших робіт у тому, що вони допомагають формувати педагогічне мислення у батьків, розв'язують складні етичні проблеми, ґрунтуючись на аналізі мотивів поведінки й учинків людей у конкретних соціально-політичних і економічних умовах.

Майже всі проблеми пов'язані з вихованням дітей у родині, котрі досліджував видатний педагог, залишаються болючими і для нас. Це насамперед загальні умови сімейного виховання, виховне значення структури сім'ї та специфіка виховання однієї дитини, сімейний колектив та його особливості, роль батька й матері та їхнього авторитету у вихованні дітей, внутрішньо родинні стосунки й умови, які на них впливають, статеве виховання дітей у загальній системі сімейного виховання, взаємозв'язок сім'ї і школи.

Суть виховання педагог вбачав в організації структури сім'ї та життя дитини, зазначаючи, що в цій роботі немає дрібниць. Звертаючись до батьків і матерів, видатний педагог наголошував: «питання про структуру сім'ї -- питання дуже важливе, і до нього треба ставитися цілком свідомо. Дуже хворобливо позначається на вихованні дитини, якщо батьки не живуть разом, якщо вони розійшлися. Часто діти стають предметом розбрату між батьками, які відверто ненавидять один одного і не приховують цього від дітей»[5:339].

Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть їх виховати якнайкраще, то як зазначав Антон Семенович, «вони намагатимуться і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і цим не ставити дітей у найскрутніше становище»[5:339].

Для того, щоб дорослі члени могли належним чином виконувати покладені на них ролі, вони повинні мати в очах своїх дітей авторитет.

Сенс авторитету, зазначав Макаренко, полягає в тому, що він не потребує ніяких доказів і приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність.

Щоб добитися дисциплінованості, слухняності дітей, деякі батьки вдаються до створення авторитету, побудованого на фальшивих основах:

· авторитет придушення -- найстрашніший для дітей, але не найшкідливіший -- властивий батькам набундюченим, завжди сердитим, жорстоким, які за дрібницю кричать, беруться за різку чи ремінь, кожну провину дитини відзначають тілесним покаранням. З-під цього авторитету виходять люди або нікчемні, боязливі, затуркані, безвольні, або жорстокі самодури, що мстять за придушене дитинство;

· авторитет віддалі характерний для батьків-зверхників, які вважають, що діти стають дисциплінованими, слухняними, якщо якнайдалі від них триматися, поменше розмовляти, виступати у вигляді начальства. Цей авторитет шкідливий, бо перешкоджає духовній спільності між батьками і дітьми;

· авторитет чванства властивий зарозумілим батькам, які при дітях вихваляють свої достоїнства і недооцінюють інших людей. Під його впливом діти виростають хвастливими, що не вміють самокритично ставитись до своєї поведінки;

· авторитет педантизму характерний для батьків-бюрократів і формалістів, які все забороняють дітям. З-під нього виходять люди, що не вміють проявляти самостійність, ініціативність, а надіються на розпорядження інших;

· авторитет резонерства властивий батькам-менторам, які надокучують дітям частими повчаннями. З будь-якого приводу вони виголошують нудні і переважно одні і ті ж проповіді, до яких діти швидко привикають, не реагують на них і, в результаті, перестають поважати і слухати батьків;

· авторитет любові характерний батькам, які надмірно люблять своїх дітей. Ніжні слова, нескінченні поцілунки й пестощі сипляться на них безмежно. З-під такого авторитету виходять нещирі, брехливі егоїсти, першими жертвами яких стають самі батьки;

· авторитет доброти властивий занадто поступливим, лагідним батькам, які все дозволяють дітям, нічого не шкодують. Така батьківська доброта породжує дитячі примхи, незаконні бажання й вимоги. Під впливом цього авторитету вони починають керувати батьками;

· авторитет дружби характерний для батьків, які доводять дружні стосунки з дітьми до крайніх меж. Всяке виховання з боку батьків припиняється, і має місце зворотній процес -- діти починають виховувати батьків, тобто грубо повчають, зневажають, кепкують над ними;

· авторитет підкупу властивий батькам, які дитячу слухняність купують різними обіцянками, подарунками тощо. В родині можливе певне заохочення дітей нагородами за добре навчання чи виконання якоїсь важливої роботи. Але ні в якому разі не можна дітей нагороджувати за слухняність, добре ставлення до батьків.

Окрім названих негативних батьківських авторитетів Антон Макаренко наводить ряд інших, звертаючи увагу батьків на їх шкідливості. Бувають родини, в яких батько дотримується одного авторитету, а мати -- іншого, і дітям доводиться маневрувати між ними. В багатьох родинах батьки взагалі не думають ні про який авторитет і виховують дітей як-небудь. Фальшивим авторитетом батьків він протиставив справжній, головною ознакою якого є життя, праця, громадська діяльність, громадське обличчя, громадське почуття батьків, їх поведінка, відповідальність за виховання дітей.

У системі родинного виховання центральне місце Макаренко відводив трудовій підготовці дітей. Він писав, що «правильне виховання не можна собі уявити як виховання нетрудове…»[8:4:345]. У виховній роботі праця має бути одним із основних елементів. Трудова участь дітей у діяльності родини повинна починатися дуже рано. Спочатку у грі, у формі елементарних доручень: відповідати за цілість іграшок, за чистоту й порядок у місці, де вони знаходяться, де діти граються. З віком дитини трудові доручення треба ускладнювати й відокремлювати від гри.

Макаренко не рекомендував батькам застосовувати будь-які заохочення чи покарання в галузі дитячої праці. Трудове завдання та способи його виконання самі собою повинні приносити дитині задоволення, щоб вона відчувала радість. Об'єктивна оцінка роботи дитини, схвалення її винахідливості, кмітливості, способів виконання повинні бути найкращою нагородою за виконану працю. Не треба карати дітей за невиконану чи погану роботу, а домогтися її виконання.

Його думки з питань родинного виховання не можна вважати лише надбанням минулого, вони належать сучасності й належатимуть майбуттю, залишаються цінними, актуальними, глибоко повчальними для батьківської громадськості незалежної України.

РОЗДІЛ 2

Система родинного виховання в педагогічній спадщині

2.1 Роль сім'ї у формуванні особистості

У сучасному суспільстві простежується криза сім'ї, яка виявляється не лише у соціально-економічній площині. Недостатніми є також психолого-педагогічний і соціально-педагогічний рівні підготовки дорослих до сімейного життя, велика кількість абортів,через які Україна займає одне із перших місць у світі. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім'ї, нерозуміння самоцінності й унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання, скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування як у подружжя, так і у батьків з дітьми.

Небажання і невміння аналізувати свої вчинки і життя загалом, відповідати за них - ця тенденція руйнівна не тільки для дорослих. Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм непоправної шкоди. Тому нині постають питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій чоловіка і жінки, батька і матері.

За народною родинною етикою, особи обох статей мають бути однаковою мірою готові до здійснення благородної місії батьківства й материнства. А потреба в сім'ї формується тоді, коли дитина росте в атмосфері сімейної злагоди, добра, ласки. Діти, які ростуть в такому середовищі, у власній уяві навіть не допускають свого поза сімейного становища, а ставши дорослим, взагалі собі не уявляють, як можна жити, не маючи власної сім'ї. Такий погляд цілком природно засвідчує нормальне пристосування підготовки майбутнього сім'янина [2-30-37].

Відомі педагоги наголошували, що виховання - складна, але доступна кожній дорослій людині напружена праця, яка потребує постійної уваги, щирості, справедливості. Це ґрунтовна, систематична, відповідальна робота. Батьки мають чітко визначити конкретну мету виховання, деталізувати й продумати програму її досягнення. Адже правильно виховувати дитину набагато легше, ніж потім її перевиховувати.

Проблеми сімейного виховання та усвідомленого батьківства вдало розв'язував А.Макаренко. Він першим в Україні не тільки увів термін «педагогічна технологія», а й увів поняття технології організації виховного процесу. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин. Фундаментом його системи виховання була народна основа, рід. А сім'я, зокрема багатодітна, стала основою організаційної технології виховної діяльності колективу. А.Макаренко вважав, що “виховання дітей - найголовніша сфера нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу. Наші діти - це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти - наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина перед людьми, перед усією країною ” [1-37].

Вирішальним фактором у вихованні дітей є поведінка батьків. «Батьківська вимогливість до себе, повага до своєї сім'ї, контроль над кожним своїм кроком - це перший і найголовніший метод виховання» [1-128]. Справжнє виховання потребує не часу як такого, а якісного його використання, почуття відповідальності. І чим дитина старша, тим менше вона потребує часу і тим більше - відповідальності.

Справжня сутність виховання - не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину - в організації сім'ї, життя дитини. Виховна робота - це насамперед робота організатора. У цій справі немає дрібниць.

А. Макаренко вважав, що керувати дитиною, спрямовувати її, а не оберігати від життя, - це найвідповідальніше завдання батьків. Він був переконаний, що підхід до вихованця має бути з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризиком [1-102].

До нашого часу актуальними є ідеї про побудову системи перспективних ліній розвитку особистості й сім'ї загалом, про оптимістичну перспективу («завтрашню радість») як справжній стимул людського життя.

А. Макаренко розробив багато принципів сімейного виховання, які є актуальними й дотепер. Це - загальні умови виховання в сім'ї, вплив її структури на дитину, роль авторитету й прикладу батьків у виховному процесі тощо.

Звернення до педагогічної спадщини великих педагогів у розв'язанні проблем усвідомленого та відповідального батьківства, визначення й аналіз виховного потенціалу сім'ї, нові підходи до психологічної та педагогічної підготовки батьків і фахівців, які працюють із сім'єю, сприятиме розробці сучасної теорії й відновленню повноцінної практики сімейного виховання.

Свою концепцію сімейного виховання А.С. Макаренко описав у роботі „ Книга для батьків" (1937 рік) та лекціях про виховання дітей", які педагог встиг прочитати по радіо, але в друкованому вигляді вони побачили світ вже після смерті автора. Коло проблем, що розглядаються в цих роботах досить широке: загальні умови сімейного виховання, виховне значення структури сім'ї та специфіка виховання однієї дитини, сімейний колектив та його особливості, роль батька й матері та їх авторитету у вихованні дітей, статеве виховання дітей, взаємозв'язок сім'ї і школи та багато інших.

Таким чином, погляди А. С. Макаренка на значення сімейного виховання у розвитку дитини трансформувалися у процесі його педагогічної діяльності. Особливо цінним є те, що вони змінилися не лише через соціально-економічні зміни в суспільстві, а в результаті набуття практичного досвіду, втілення ідей на практиці.

2.2 Використання спадщини А.С.Макаренка щодо виховання дітей у сучасному освітньому процесі

Українська національна педагогічна думка останнім часом активно генерує потребу вивчення й впровадження культурних та навчально-виховних цінностей нашого народу в процес модернізації підготовки та розвитку національно свідомої і компетентнісно зорієнтованої особистості випускника школи, здатного до активної соціалізації та державотворення. Національним пріоритетом визначено, що освіта сьогодні ? основа розвитку особистості, нації та держави. Вона є головним чинником політичної, соціально-економічної та наукової життєдіяльності українського суспільства, а також стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності країни на міжнародній арені.

На превеликий жаль слід констатувати, що значна частина молоді сьогодні повною мірою не відповідає цій благородній державотворчій місії. У цих умовах педагогічна спадщина славетного педагога А.С.Макаренка, методика його виховання все більше вражає сучасних науковців та дослідників мудрістю й геніальністю практичних порад, що, безумовно, і потребують творчого відродження в умовах розбудови сучасної української національної школи. Головним пріоритетом таких дій є створення належних умов для забезпечення патріотично усвідомленої спроможності школярів до щасливої життєвої самореалізації на теренах незалежної та квітучої України.

Державна політика у сфері розвитку національної освіти та виховання, що визначена в Національній доктрині розвитку освіти, полягає у створенні умов для розвитку особистості та максимальної самореалізації як патріота-громадянина і виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножити цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу, як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. Пріоритетом такої діяльності є формування в учнівської молоді національних і загальнолюдських цінностей.

Під цілями виховання А.С.Макаренко розумів _особливості особистості, _особливості людського характеру. Він вважав, що у виховному процесі має бути як загальна (стандартна) _коректива виховання, й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня.

Виходячи з потреби посиленої уваги до реалізації завдань морального виховання підростаючого покоління вважав за потрібне запровадження у школах наступних положень теорії моралі: а) стриманість; б) повага до жінки, до дитини, до літньої людини; в) пошана до себе; г) теорія вчинків, які стосуються суспільства або колективу.

Ми постійно усвідомлюємо, що як важливо для нас сьогоднішніх педагогічна спадщина Антона Семеновича Макаренка. Сучасна дослідниця А.Федорина в своїй роботі „ Антон Макаренко: погляд із Білопілля ” визначає: „ Музей, школа-інтернат ім. А.С.Макаренка, погруддя А.С.Макаренка, вулиця А.С.Макаренка, у Сумах - педагогічний університет ім. А.С.Макаренка…”, і резюмує: „…його педагогіка безцінна та безмежна ”. Вона розповідає, що в них роками заведено: з 9 березня починаються шевченківські дні, які переходять у дні макаренківські. А під час них відбуваються масштабні педагогічні читання, виставки, конкурси, реферати молодих учителів, вшанування кращих учителів та учнів… У школі-інтернаті діти і сьогодні живуть за принципами А.С.Макаренка. Самі себе обслуговують, вирощують овочі, квіти і сорго -- на віники. Тут і самоврядування, і підняття шкільного прапору на початку тижня… та багато інших започаткованих ним корисно педагогічних справ ” [10:8].

Отже, в умовах сьогодення педагогіка А.С.Макаренка діє, розвивається та приносить нові педагогічні здобутки. Така діяльність і повинна стати етапами нашого подальшого наукового пошуку та педагогічних досліджень численних шанувальників його таланту як у нашій країні, так і за її межами.

Виховної функції сім'ї надавалося велике значення на всіх етапах розвитку суспільства. На принципово новій основі - на засадах рівноправності і взаємоповазі подружжя - будувалися взаємини в сім'ї, що створювало сприятливі умови для встановлення справедливого розподілу праці між чоловіком і жінкою поведінки домашнього господарства й обопільної відповідальності батьків за дітей. Відзначаючи прогресивні зміни у розвитку сім'ї, не можна не звернути увагу на фактори, які ускладнюють цей розвиток. Так, зміна положення жінки в суспільстві викликало протиріччя між її соціальними ролями, яке нерідко породжує напруженість і конфлікти в сімейних відносинах і негативно позначається на вихованні дітей. Зайнятість жінки у сфері суспільного виробництва веде до ослаблення контролю за поведінкою дітей, недостатнього уваги до їхнього виховання. Крім того, протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки поряд з деякими іншими обставинами виступає однією з причин зниження народжуваності. У зв'язку з цим виникає проблема виховання в сім'ї одну дитину. Відомо попередження А. С. Макаренка про те, що виховання єдиного сина або дочки набагато більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Як правило, батьки концентрують на одній дитині максимум уваги, оберігають його від всіляких труднощів, зайво опікують, перебуваючи у владі сліпий, нерозумної любові. Труднощі виховання ОДНОГО дитини в сім'ї, за словами А. С. Макаренка, закладена у відсутності колективного впливу на його особистість. До того ж відсутність сестер і братів у сім'ї збіднює життя дитини, не благотворно позначається на розвитку його емоційної сфери, формуванні почуттів.

Говорячи про сучасну сім'ю, не можна обійти мовчанням таку проблему, як зростання кількості розлучень. Це явище відбиває ломку старих і розвиток нових основ сімейних відносин, моральних норм. Причини розлучень різні: протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки; прагнення подружжя до максимальної справедливості у розподілі прав і обов'язків у сім'ї, що породжує сімейні колізії, сварки, конфлікти. Тут мається на увазі і побутова перевантаження жінки, яка несприятливо позначається на подружніх взаєминах, створює напруженість у спілкуванні з дітьми.

Відомо, що більший відсоток розлучень падає на молоді подружні пари (у віці від 20 до 30 років). Відсутність протягом багатьох років необхідної моральної та психологічної підготовки підростаючого покоління до створення сім'ї, до буднів сімейного життя, до подолання труднощів і негараздів в перші роки спільного проживання - вагома причина розпаду сім'ї. До розлучення веде також низька моральність шлюбного союзу, безвідповідальне ставлення батьків (здебільшого батьків) до виховання дітей, пияцтво батьків. У зв'язку з цим виникає проблема виховання дитини в неповній сім'ї. Діти з неповних сімей частіше, ніж їх однолітки, що ростуть у повній сім'ї, здійснюють аморальні вчинки, правопорушення. Про це свідчать дослідження вчених. Зокрема, за даними А. Г. Харчева, з 500 неповнолітніх правопорушників 53% виховувалися без батька. [12]

Певні труднощі становить виховання дитини в умовах повного достатку, а часом надлишку. Матеріальні блага часто звертаються на шкоду дітям, якщо батьки не виховують у них здорові духовні потреби. На думку В. О. Сухомлинського, чим більше цінностей побутового характеру і духовної культури надається в розпорядження молодого покоління, тим важче виховувати, тим більше повинна бути відповідальність всіх, причетних до виховання. Неухильне зростання матеріального добробуту сім'ї вимагає пильної педагогічної уваги до формування у дітей розумних потреб, вміння керувати своїми бажаннями, виховання відповідальності перед сім'єю і суспільством за свою поведінку. [13]

В останні десятиліття сім'я стала предметом пильної уваги педагогів, психологів, соціологів, юристів. Сім'я-специфічна інтимна система. «На відміну від інших виховних установ сім'я здатна впливати і, як правило, впливає на всі сторони, грані людини протягом його життя. Цей величезний діапазон виховної функції сім'ї поєднується з глибокою специфічністю її ідеологічного і психологічного впливу, що робить її не лише у вищій мірі дієвим, але і необхідною ланкою в процесі формування особистості ».

Специфічність виховної функції сім'ї полягає в тому, що взаємовідносини її членів будуються на основі спорідненості і любові. Відомо, яку величезну силу таїть в собі батьківська любов. Це дорогоцінний почуття цементує сім'ю, сприяє формуванню важливих морально-етичних почуттів.

Специфічність сімейного виховання полягає і в тому, що вона починається з народження дитини, коли він найбільше потребує догляду і керівництві з боку дорослих. Перебуваючи тривалий час у постійному, безпосередньому спілкуванні з батьками або іншими членами сім'ї, дитина поступово включається в багатогранне життя сімейного колективу, в усі сфери людського життя. У сім'ї діти задовольняють біологічні та духовні потреби, засвоюють найважливіші моральні поняття. Все це сприяє формуванню моральних установок, суджень, виробляє навички та звички, способи поведінки.

Через відносини дітей з батьками та іншими членами сім'ї реалізуються відносини між представниками різних поколінь і різної статі. Спілкуючись з людьми, близькими по крові, отримуючи від них підтримку, схвалення, осуд, дитина соціалізується, поступово осягає норми життя, вчиться бачити світ очима сім'ї, батьків. Він активно сприймає й освоює соціальний досвід своїх перших вихователів, перш за все батьків.

Взаємини дітей і батьків будуються на емоційній основі, на взаємній любові, турботі, повазі, на тривогах і переживаннях за рідну людину, що надає сімейним контактам особливий характер.

Слід також підкреслити, що для сім'ї характерна інтимність відносин між її членами, завдяки чому створюються особливі умови для взаємних впливів, виховання добрих почуттів, для індивідуальних рад та потіхи, схвалення, виправлення небажаних якостей особистості. Сім'я готує дитину до виконання ролі громадянина, виступаючи для нього провідником ідей і норм моралі.

Всі ці особливості сім'ї роблять її незамінним соціальним інститутом у підготовці підростаючого покоління до життя, а сімейне виховання - необхідним фактором нормального розвитку особистості дитини.

А. Г. Харчев пише: «Сім'я - реальне втілення комплексності виховного впливу на що формується особистість, у сфері якого одночасно виявляються й інтелект, і емоції дитини, і його погляди, і його смаки, навички, звички. Вплив це здійснюється як через психологічну атмосферу сімейного колективу, так і через організацію його діяльності, як шляхом словесного переконання, гак і шляхом особистого прикладу батьків, інших членів сім'ї ». Стало бути, весь устрій сімейного життя, її моральне здоров'я, культура відносин та освітній рівень батьків, їх політичні погляди, моральні установки, поведінку в повсякденному житті є социализирующим і виховують засобами. І суспільству глибоко не байдуже, в яких умовах виховується дитина в сім'ї, який соціальний досвід вона передає йому. Ось чому турбота про сім'ю як виховному інституті, про її педагогічної цінності знаходилася і знаходиться в центрі уваги суспільства. [14]

Зі зміною соціально-економічного та політичного розвитку суспільства змінюються і його вимоги до морально-виховної діяльності сім'ї. Якщо сімейне виховання не узгоджується з вимогами суспільства, то допускаються серйозні прорахунки у формуванні особистості дитини. А. С. Макаренка надавав цій особливості велике значення і вважав, що наша сім'я не є замкнутим колективом, а становить органічну частину суспільства, що всяка спроба сім'ї побудувати свій досвід незалежно від моральних вимог суспільства обов'язково призведе до диспропорції, яка звучить як тривожний сигнал небезпеки .

Єдність виховних завдань сім'ї та суспільства, узгодженість вимог сімейного і суспільного виховання виступають найпершим необхідністю у формуванні всебічно, гармонійно розвиненої особистості.

Отже, на сучасному етапі суспільства подальшого розвитку і вдосконалення виховної функції сім'ї сприяють: невпинна турбота держави про сім'ю; неухильне підвищення її матеріального добробуту і поліпшення житлово-побутових умов; єдність виховних завдань сім'ї і суспільства; узгодженість виховних впливів на дитину школи, сім'ї і всього суспільства; зростання загальноосвітнього, культурного та педагогічного рівня батьків, підвищення моральної і громадянської відповідальності батьків за виховання підростаючого покоління.

«Позитивний вплив сім'ї на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього людей в сім'ї, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується про нього стільки, як мама, тато, бабусі, дідусі, брати , сестри ».

Питання виховання є одним з найважливіших питань, тому що має пряму і безпосередню зв'язок з розвитком людства. Традиційно, основним інститутом виховання людини, починаючи безпосередньо з моменту його народження і закінчуючи часом його становленням як зрілої особистості, була і залишається сім'я. Саме в сім'ї відбуваються перші кроки по вихованню майбутньої людини, щодо прищеплювання йому певних якостей, ідей і поглядів. Свої перші життєві уроки людина отримує в сім'ї, під впливом сформованого оточення починає відбуватися формування характеру і розвиток дитини як особистості. Сім'я є тим чарівним дзеркалом, в якому як у казці відображаються всі невдачі, переживання, тривоги, перемоги й успіхи, як в особистому, так і в суспільному житті всіх членів сім'ї.

Те, що дитина набуває в дитячі роки в родині, він зберігає протягом усього подальшого життя. Важливість сім'ї обумовлена ??тим, що в ній дитина перебувати протягом значної частини свого життя і до моменту надходження в школу, він вже більше ніж на половину сформувався як особистість. Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і важливу роль.

Позитивний вплив сім'ї на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього людей в сім'ї, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується про нього стільки, як мама, тато, бабусі, дідусі, брати, сестри. І разом з тим, ніщо інше не може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні дитини, скільки може зробити це сім'я.

Ряд дослідників відзначає, що цінності сім'ї витісняються цінностями індивідуалізації, матеріального достатку і професійного зростання, що веде до збільшення кількості неблагополучних сімей (А. І. Антонов, О. М. Здравомислова, Н. Г. Марковська та ін.)

Проте, якщо слідувати цій логіці, то батьки, що запустили сімейну сферу, повинні досягати великих успіхів у сфері позасімейних, задовольняючи там потреби в самоактуалізації свого «Я», саморазвіваясь і самовдосконалюючись. Але відомо, що в більшості неблагополучних сімей цього не відбувається (А. Н. Єлізаров).

Інші дослідження, навпаки, констатують першорядну значущість цінності сім'ї (І. С. Артюхова, Т. М. Кухтевіч, Н. Л. Москвичова, А. А. Реан, В. С. Собкін, Є. М. Марич та ін) .

На наш погляд, функціонування всієї сімейної системи пов'язано не стільки з місцем сім'ї в індивідуальній ієрархії, скільки з тим, які термінальні цінності та індивідуальні потреби людина реалізує у сімейній сфері. Основні функції сім'ї - виховна, господарсько-побутова, психологічної розрядки, духовного (культурного) спілкування, соціального контролю, репродуктивна - дозволяють людині реалізувати цілий комплекс особистісних потреб різного рівня.

Уявлення людини про те, як, за допомогою яких «засобів» повинні реалізовуватися ті чи інші функції сім'ї, і є сімейними цінностями.

Таким чином, функціонування сімейної системи та сімейне виховання будуть залежати від ступеня значимості тих чи інших цінностей і гармонійності ціннісно-смислової сфери особистості, а також від того, які термінальні цінності і за допомогою яких засобів людина реалізує у своєму сімейному житті.

Стиль сімейного виховання - способи, методи і прийоми виховання в сім'ї. Стиль сімейного виховання є інтегративної характеристикою виховної системи (О. А. Карабанова), системи батьківства (М. О. Ерміхіна, Р. В. Овчарова).

Основні параметри виховання і класифікації стилів сімейного виховання представлені в роботах А. Болдуіна, Д. Баумрінд, А.Я. Варги, В.І. Гарбузова, А.І. Захарова, Е.Г. Ейдеміллер і В.В. Юстицкис та ін У центрі уваги дослідників опиняються ті аспекти в стилі виховання, які викликають відхилення від нормального, гармонійного розвитку особистості дитини, тобто порушення виховання: гіпер-або гипопротекция, потурання або ігнорування потреб дитини, непослідовність у відносинах батьків з дітьми, завищення або недостатність вимог, огранічітельство, надмірність заборон або їх недостатність, надмірність санкцій або повна їх відсутність і т.д.

Стійкі поєднання різних параметрів виховання утворюють стилі виховання.

У кожній сім'ї складається певна, далеко не завжди усвідомлена її членами, система виховання чи стиль сімейних взаємин. З урахуванням цілей, завдань, методів і прийомів виховання, того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини, можна виділити кілька типів сімейного виховання. [15]

1 тип - «Виховання по типу Попелюшки»

Батьки, які дотримуються цього типу виховання, надмірно прискіпливі до своєї дитини, вимагають від нього беззаперечного послуху, дотримання порядку, підпорядкування всіх сімейних традицій. А карають своїх дітей за недотримання порядку, за погані шкільні оцінки, за невиконання батьківських вимог, за порушення багатьох інших заборон.

При такому вихованні, як правило, батьки молодших школярів, готують з ними уроки, при цьому стають у позицію далеко не кращого вчителя: всіма силами намагаються «вичавити» з дитини самостійне дію. Діти відповідають на «натиск» різноманітними прийомами: плачем, несподіваної «тупістю», безпорадністю. Строгість і надмірна вимогливість батьків нерідко обертаються тим, що дитина не хоче вчитися, створюється тривожне ставлення до оцінок, похвалу, осуду.

Як правило, при такому типі виховання дитина - боязкий, «забитий». Перебуваючи під страхом покарання і образи, багато хто з таких дітей виростають неохайними, полохливими, нездатними постояти за себе. У деяких випадках у дітей з'являється прагнення до самоствердження через агресивність або конфліктність, або хлопці починають багато фантазувати, йдуть у світ фантазій, замість того, щоб активно діяти.

2 тип - «Виховання постійною опікою». При такому типі виховання батьки тепло ставляться до своїх дітей, але контролюють кожен їх крок, не дозволяють їм нічого, що могло б викликати невдоволення дорослих.

Постійна опіка призводить до того, що дитина позбавлена ??самостійності, його ініціатива придушується, він не може проявити свої здібності. Серед таких дітей виростають залежні, нетовариські, не пристосовані до життя люди. Вони звикають до того, що за них хтось - то все вирішує, і їм не залишається нічого іншого, як підкорятися чужій волі.