Виховання особистості дитини в сім’ї

Отже, люди створюють сім'ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім'єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім'ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім'ю. Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є «найсоціальнішими». Основою сім'ї є шлюб як історична форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов'язки. Сім'я - це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я - це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Життя сім'ї - це дуже складні і різноманітні процеси та сторони життя людини (біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні). На цій підставі сім'я здатна виконувати певні функції.

Функції родини - це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. Отже, головні функції сім'ї: економічна,репродуктивна, реактивна, комунікативна, регулятивна, виховна, рекреативна.

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства. Репродуктивна (демографічна) функція сім'ї полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім'я повинна мати двох-трьох дітей.

Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родин із метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція. На сьогоднішній день практично по-різному складаються відносини в сім'ї - і позитивно, і негативно, що по-різному і впливають на людину. Ось тут-то важливу роль відіграє комунікативна функція сім'ї. Комунікативна функція сім'ї передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї та оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо). Психологічний клімат сім'ї - це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім'ї. Психологічний клімат сім'ї може змінюватись і залежати від самих членів сім'ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки). Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату - згуртованість членів сім'ї, доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім'ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім'ї має внутрісімейне спілкування. Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім'ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім'ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень. Зрозуміло, що таку функцію може реалізувати лише здорова сім'я, де панує повна повага кожного члена сім'ї, взаємоузгоджений, дружній морально-психологічний клімат. [3, c. 42]

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родин із суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов'язків та здійсненні прав і свобод.

Рекреативна функція сім'ї - це організація вільного часу та відпочинку сім'ї. Рекреативна діяльність сім'ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім'ї як цілісної одиниці, зміцнює сім'ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні й виховні цінності та норми. У стабільній сім'ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім'ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім'ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім'ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості. Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім'ї полягає в тому, що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже фінансові проблеми, про що ми вже згадували, не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, виставки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім'ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати. Найреальніший спосіб відпочинку - поїхати до батьків у село, родичів або знайомих.

І основна функція - виховна. Вона полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Виховання - велика справа - ним вирішується участь, доля людини. Виховання здійснюється в процесі повсякденного спілкування дитини з членами сім'ї, рідними, всіма людьми, з якими сім'я вчить дитину жити серед людей, прищеплює їй основи певних ідейно-політичних поглядів, світоглядних рекомендацій, моральних норм і правил. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних, моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров'я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція - одна з найважливіших. Її мета - передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім'ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання. Дитина в сім'ї пізнає і освоює моральні норми.

Отже, ми розглянули основні форми життєдіяльності сім'ї - її функції. Як видно, із зробленого аналізу, всі функції між собою тісно пов'язані. Неможливість виконання сім'єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. [6, c. 1] Розкриваючи роль сім'ї у різних напрямках виховання, насамперед, хочу визначити, що першими вчителями маленької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім'ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління.

?????? 2. ??????????? ?????????? ?????? ????????? ????????? ?? ????????? ????? ???????? ???????????

2.1 Моральне виховання дітей у сучасній сім'ї

Сім'я впливає на все життя людини, але найбільш значна її роль на самому початку життєвого шляху, коли закладаються моральні основи особистості. На перші роки життя дитини приходиться ряд важливих основ: характер, емоції, якості, які повинна сформувати саме мати з батьком. Сім'я легше й ефективніше всього здійснює індивідуальний підхід до людини, вкладаючи в неї з перших днів життя моральні якості. Можна сказати, що в сфері духовно-морального виховання провідну роль відіграє мати. Якщо батьки зможуть реалізувати зміст морального виховання, то їм легко буде вдаватися закладати якості громадянина, патріота нашої держави і решту необхідних загальнолюдських позитивних якостей, які потрібні для того, щоб успішно іти по життю, досягати своєї цілі, будувати відносини з близькими людьми, які нас оточують.

Моральне виховання - це цілеспрямований, багатофакторний, систематичний процес, направлений на вирішення мети і завдання морального виховання. У систему морального виховання входить мета, завдання, принципи, методи, зміст, засоби і форми.

Метою морального виховання в сім'ї є виховання моральної культури, формування стійких моральних якостей, почуттів, переконань, поглядів, свідомості, почуттів

В завдання і зміст морального виховання в сім'ї входить: формування абсолютних цінностей - загальнолюдських цінностей, що мають універсальне значення та необмежену сферу - любов, повага, ввічливість, милосердя, доброта, вірність; формування свідомого та творчого ставлення до виконання професійних обов'язків, особистої відповідальності за свою працю; національних цінностей - любові до своєї рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, почуття патріотизму, національної гідності тощо, громадських цінностей - повагу до закону, обов'язок перед іншими людьми, до свого народу; сімейних цінностей - моральних основ життя сім'ї, стосунки поколінь, піклування про ближнього, закони вірності, пам'ять про своїх предків; формувати прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, виховання любові; також зміст і завдання включають в себе цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти. [1, c. 525 - 227] Говорячи про методи морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, то можна назвати такі: метод бесіди, нагороди, похвали, догани. Але такий метод, як приклад батьків - найголовніший. Адже хто, як не батьки подадуть приклад ставлення до людей, які їх оточують, їх ставлення до власних дітей, покажуть, які стосунки повинні бути у сім'ї, ставлення до друзів, рідних; хто, як не батько з матір'ю навчить, як шанувати і любити свою батьківщину, поважати закон, який існує в нашій державі, берегти рідну природу, яка оточує нас і дає нам життя. Також великого значення набирає метод бесіди. Батьки теж повинні приділяти особливу увагу цьому методу - вести з дітьми бесіди на морально - етичні теми. Треба підкреслити, що виховувати дитину треба не насильством, а ласкою, умовлянням, роздумом, прищепленням корисних звичок. І з цього ми розуміємо, що потрібні ще такі методи морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї як: роз'яснення, поради батьків. Корисно застосовувати ще такі методи: нагорода, похвала, догана. [6, c. 224]

Принципи морального виховання - це керівні положення, на основі яких здійснюється моральне виховання. Здійснюючи моральне виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, батьки повинні керуватися такими принципами:

Цілеспрямованість.

Принцип зв'язку з життям.

Принцип опори на позитивні якості особистості.

Принцип індивідуалізації виховної роботи та врахування вікових особливостей.

Щодо форм морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, то вони можуть бути такими: зв'язок школи з сім'єю, організація концертів, участь в концертах.

Засобами морального виховання є: слово батька і матері, культурні цінності українського народу, Конституція України, книги про мораль...

Основу морального виховання становлять уклад сімейного життя, приклад батьків. З перших місяців життя дитини набуває в сім'ї позитивний або негативний досвід поведінки.

Якось молода мама запитала А. С. Макаренка, коли їй треба розпочати виховання своєї дитини, якій зараз півроку. «Ви вже запізнились рівно на шість місяців», - така була відповідь видатного педагога.

Виховання моральних якостей - процес тривалий і складний. Постійним чинником морального виховання дітей в сім'ї є, як зазначалось вище, самі умови сімейного життя, природний процес щоденного спілкування батьків з дітьми. Але потрібні й спеціальні заходи впливу, насамперед бесіди на моральні теми. Як правило, такі бесіди проводяться у зв'язку з важливими подіями, з різними випадками, фактами у відносинах між людьми, які спостерігала дитина. Батьки щиро, прямо і ясно висловлюють своє ставлення до таких фактів, подій і одночасно спонукають сина або дочку поділитись своїми думками. Основне тут - викликати відвертість, утвердити правильний погляд на моральні цінності. Такі бесіди бувають, звичайно, ввечері, коли уроки і домашні справи вже виконані, і можна спокійно посидіти, подумати вголос, поговорити в невимушеній обстановці і без будь-якого штучного моралізування, без фальші і сюсюкання. Потрібне чуйне, тепле і уважне ставлення батьків до дитячих переживань, своєчасне виправлення того негативного, яке не перетворилось ще на переконання і на сталу моральну звичку.

Батькам завжди необхідно знати, з ким дружить дитина, хто її найближчі товариші, познайомитись з ними, сприяти зміцненню дружби між дітьми і тактовно спрямовувати її.

Якщо батьки з перших років життя дитини виховують її правильно, не потрібні ніякі покарання. Але тоді, коли у дитини виробились негативні моральні звички - недисциплінованість, неорганізованість, нечесність, брехливість, егоїзм та ін., батьки можуть вдаватись і до покарань. Покарання ні в якому разі не повинні принижувати людську гідність дитини. Недопустимі тілесні покарання. Не можна карати «під гарячу руку», не з'ясувавши спочатку причин того чи іншого вчинку, справжніх мотивів поведінки дитини. Треба заздалегідь продумати, до яких наслідків може привести покарання.

А. С. Макаренко вважав, що головним принципом у вихованні є вміння знайти середину - міру виховання активності і гальмування. «З першого року треба так виховувати, - писав він, - щоб вона могла бути активною, прагнути до чогось, чогось вимагати, добиватися, і в той же час треба виховувати, щоб у неї поступово утворювались гальма для таких її бажань, які вже бувають шкідливими або такими, які заводять її далі, ніж це можна в її віці. Знайти це почуття міри між активністю і гальмуванням, значить розв'язати питання про виховання» [ 52, c.265].

Моральна чистота підлітків, юнаків і дівчат великою мірою залежить від правильного статевого їх виховання в сім'ї, від формування в них стриманності, цнотливості, взаємної поваги між хлопцями і дівчатами. Статеве виховання не може бути відокремлене від усієї системи морального загартування молоді. Виховуючи комунікастичну ідейність, принциповість, чесність, правдивість, працьовитість, патріотизм, гуманізм та інші благородні якості нової людини, ми тим самим, як говорив А. С. Макаренко, виховуємо і майбутнього чоловіка, майбутню жінку, сприяємо утвердженню в їхній свідомості й почуттях високого і чистого ідеалу сімейного життя. Однак потрібні і щирі спеціальні бесіди про дружбу і любов, які б по-справжньому облагороджували думки і почуття дівчини, юнака. Необхідно розумно заповнювати вільний час школярів, спонукати їх до занять гімнастикою і спортом, до активної участі в художній самодіяльності, в громадській роботі. Якщо юнак або дівчина нудяться, не знають, куди себе подіти, то в цей час, як справедливо зауважив К. Д. Ушинський, псується і голова і серце.

Сучасна сім'я виступає сферою формування і ареною практичного прояву ідеалів, світогляду, інтересів людини. Через сім'ю формуються первинні цінності орієнтації і соціальні рекомендації дитини.

Вивчення і аналіз виховного процесу показали, що багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішується з великими труднощами тому, що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, що формується. Саме тому цілеспрямоване, активне виховання і освіта дітей в сім'ї мінімальні, основні сили батьки віддають матеріальному забезпеченню, а не духовному формуванню і розвитку дітей. За даними досліджень в Україні в середньому працююча жінка за добу приділяє для виховання дітей 16-18 хвилин, а у вихідні дні 30-35 хвилин. Духовне спілкування батьків з дітьми, їх спільні заняття, на жаль, залишаються недозволеною розкішшю. В сім'ї духовне спілкування батьків і дітей зводиться до контролю за навчанням дитини у школі, за з'ясовуванням того, які оцінки одержують діти.

Існує багато причин недостатнього рівня виховання в сім'ї. В сучасних умовах низького економічного рівня розвитку України, основна маса часу батьків втрачається на існування. Низька культура суспільного життя і подвійна мораль, демографічність суспільства пагубне відбуваються на сімейному вихованні дітей, на зміцненні самих сімей.

Дитина може прийматися батьками такою, яка вона є (безумовна любов). Можливо, батьки люблять її, коли дитина відповідає їх сподіванням, коли добре учиться і поводиться, але якщо дитина не задовольняє тим потребам, то дитина як би відкидається, відношення міняється в гіршу сторону. Це приносить значних труднощів, дитина не упевнена в батьках, він не почуває тієї емоційної безпеки, що повинна бути із самого дитинства (обумовлена любов) . Дитина може взагалі не прийматися батьками. Вона їм байдужа і може навіть відкидатися ними (наприклад, родина алкоголіків).

Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди упевнені у своїй правоті? Чи можна назвати гарними тих батьків, що перебувають у постійних тривожних сумнівах, губляться при зіткненні з чимось новим у поводженні дитини? І підвищена батьківська впевненість, і зайва тривожність не сприяють успішному батьківству.

Майбутні батьки задумуються про те, як краще сформулювати для самих себе мету роботи з виховання своєї дитини. Мета і мотив виховання дитини - це щаслива, повноцінна, творча, корисна людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання.

Зв'язок виховання з іншими видами діяльності, підпорядкування виховання тим чи іншим мотивам, а так само місце виховання в цілісній особистості людини - усе це і додає вихованню кожного батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.

У педагогічній діяльності абсолютної норми не існує. У батьківській праці, як у всякому іншому, можливі і помилки, і сумніву, і тимчасові невдачі, поразки. Виховання в родині - це те ж життя. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні і неповторні. Наприклад, якщо батьки в усьому досконалі, знають правильна відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити саму головну батьківську задачу - виховати в дитині потреба до самостійного пошуку, до пізнання нового.

У кожній родині об'єктивно складається визначена система виховання. Під системою виховання розуміються мети виховання, формулювання його задач, більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, облік того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини. Можуть бути виділені 4 тактики виховання в родині й відповідаючи їм 4 типи сімейних взаємин, що є і передумовою і результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, «невтручання» і співробітництво. Диктат у родині виявляється в систематичному придушенні одними членами сімейства ініціативи і почуття власного достоїнства в інших його членів. Опіка в родині - це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, обгороджують його від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями і задачами спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де ведучим типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом.

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна, безмежна. Причому якщо в перші роки життя любов до батьків забезпечує власне життя і безпеку, то в міру дорослішання батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки і безпеки внутрішнього, емоційного і психологічного світу людини. Батьківська любов - джерело і гарантія благополуччя людини, підтримки тілесного і щиросердечного здоров'я.

Саме тому першою й основною задачею батьків є створення в дитини впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються. Сама природна і сама необхідна з всіх обов'язків батьків - це відноситися до дитини в будь-якому віці любовно й уважно. І проте підкреслення необхідності створення в дитини впевненості в батьківській любові диктується поруч обставин. Психологами доведено, що за трагедією підліткового алкоголізму і підліткової наркоманії часто коштують не люблячих своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові і можливо правильне формування психічного світу людини, тільки на основі любові можна виховати моральне поводження, тільки любов здатна навчити любові.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що його люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму, себелюбності. Навпаки -ці несприятливі особистісні риси саме виникають при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, що в однаковому ступені може бути рекомендовано всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини.

Коли говориться про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого один з одним. Як будувати педагогічний діалог? Головне у встановленні діалогу - це спільне устремління до загальним цілям, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку спільних дій. Першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до дозволу проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинний ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, у відомому змісті її творцем. Коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її мети і плани, настає справжній діалог. Ще важливо дотримати рівність позицій - тобто визнання активної ролі дитини в процесі його виховання. Людина - завжди активний суб'єкт самовиховання. Рівність позицій у діалозі складається в необхідності для батьків постійно учитися бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.

Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву йому індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитини - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими йому якостями. Батьки повинні усвідомлювати, що кожна негативна оцінка особистості дитини і властивих йому якостей характеру типу: «От безглуздий! Скільки разів пояснювати, нетяма!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світ родила, упертюх, негідник!», якою б справедливою по суті вона не була, якою би ситуацією не викликалася, наносить серйозну шкода контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснена чи дія помилковий, необдуманий учинок.

Дистанція, що стала переважної у взаєминах з дитиною в родині, безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання у всієї складної, неоднозначний, часом внутрішньо суперечливій системі різних мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце в батьківській власній мотиваційній системі займе діяльність по вихованню майбутньої дитини.

Удосконалення психолого-педагогічної культури батьків є важливою передумовою правильного виховання дітей, оскільки первинна соціалізація, прищеплення культури взаємостосунків і розвиток гармонійної особистості належить сім'ї. Саме в сім'ї дитина набуває життєвого досвіду, вчиться культурі спілкування, засвоює норми поведінки. Вирішальний позитивний вплив на виховання дітей має почуття взаємної любові і поваги матері і батька, їхнє гуманне ставлення до інших людей. В.О. Сухомлинський справедливо затверджував, що людину ми творимо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов матері і батька до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Таким чином, прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять одне-одного і разом з тим люблять і поважають людей. У таких дітей - мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердечна віра в добро, віра в людську красу.

2.2 Фізичне виховання дітей у сім'ї

Фізичне виховання - це цілеспрямований, систематичний, багатофакторний процес, направлений на фізичний розвиток дітей, на зміцнення їх здоров'я, на підготовку підростаючого покоління, до життя і праці в суспільстві, це основа загального розвитку людства. Фізичне виховання є невід'ємною складовою частиною нашого життя, важливим засобом різнобічного розвитку особистості, особливо в сім'ї, воно впливає як на духовний, так і на моральний розвиток особистості. Ця система містить такі компоненти: мета, завдання, зміст, принципи, методи, засоби, форми.

Метою фізичного виховання в сім'ї є: створення умов для народження здорової дитини, збереження здоров'я дитини протягом усього періоду дитинства.

Зміст та завдання фізичного виховання включають в себе: формування свідомого ставлення до зміцнення власного здоров'я; виховання потреби у регулярних заняттях фізичною культурою і спортом, здоровому способі життя; виховання волі, дисциплінованості, почуття обов'язку; формування правильної постави, охайності, вмінь і навичок збереження власного здоров'я; створення безпечного та сприятливого середовища для розвитку дитинки, збереження її здоров'я та життя; загартування дитячого організму; формування стійкого інтересу до системи занять фізичними вправами; виховання батьками гігієнічних навичок; виховання моральних якостей: організованість, почуття відповідальності, мужність; формування самостійності виконання вправ.

Принципи фізичного виховання - вихідні положення, на основі яких здійснюється фізичне виховання в сім'ї. Фізичне виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї повинно здійснюватися за такими принципами:

Принцип всебічно-гармонійної, розвиненої особистості. Цей принцип вимагає вирішення мети і завдання фізичного виховання, створення умов для всебічно-гармонійного розвитку фізичних можливостей дітей.

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і, зокрема, занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань дітей, зміцненню їх здоров'я. Цей принцип вимагає постійного зміцнення здоров'я дітей, створення умов для активного відпочинку, чергування відпочинку з працею, систематичний контроль за станом здоров'я дітей, враховувати вікові особливості і фізичні можливості дітей при виборі батьками засобів та методів фізичного виховання.

Принцип зв'язку фізичного виховання із трудовим. Цей принцип вимагає єдності навчання і виховання підростаючого покоління; передбачає створення умов для підготовки до життя і праці; створення умов для формування таких якостей як: працьовитість, мужність, наполегливість, витримку, відповідальність.

Формами та засобами фізичного виховання в сім'ї можуть виступати організація правильного режиму харчування, праці, відпочинку, ранкова гімнастика, туризм, спортивні ігри, змагання, гімнастика, прогулянки на свіжому повітрі, які також сприяють зміцненню здоров'я дітей, а також однією із форм фізичного виховання в сім'ї є участь у спортивних змаганнях, святах, де беруть участь батьки і їх діти-форми взаємозв'язку сім'ї зі школою. Разом з дошкільними установами, школою, позашкільними закладами сім'я здійснює фізичне виховання дітей, створює умови для нормального росту дитини і розвитку її організму, зміцнення її здоров'я. Харчування дітей і підлітків має оптимально забезпечувати потреби росту і розвитку їх організму білками, жирами (зокрема, молочними), вуглеводами, мінеральними речовинами, вітамінами. Необхідно твердо додержуватися режиму харчування (звичайно для дітей і підлітків рекомендується ритмічне 4-5разове харчування), не порушувати калорійних нормативів їжі, встановлених для різних вікових періодів, не допускати надмірного споживання солі, цукру і солодощів, точно виконувати вказівки лікаря про харчування кожної окремої дитини.

Вже в дошкільному віці треба настійно привчати дітей строго дотримуватись санітарно-гігієнічних правил - регулярно вмиватися, мити руки, ноги, приймати ванну, перебувати достатню кількість часу на свіжому повітрі, стежити за чистотою свого одягу й взуття та ін. Батьки повинні дбати про вироблення у дітей правильної постави, різноманітних рухових навиків, уміння бігати, стрибати, плавати, ходити на лижах і ковзанах; виховувати, зважаючи на вік і особливості організму кожної дитини, фізичну витривалість, сприяти проведенню ігор, зокрема і особливо - рухливих (наприклад, бадмінтон, ігри з м'ячем та ін.); спрямовувати всю систему фізичних вправ на формування у дітей позитивних інтелектуальних і морально-вольових якостей - кмітливості, винахідливості, рішучості, ініціативності, дисципліни, організованості, колективізму.

Аналізуючи ступені освітньо-виховної системи, першим завданням виховання Г. Ващенко визначає фізичний розвиток дитини. Природною вихователькою малої дитини є мати. Найкращі наслідки у вихованні дітей різного віку може дати співпраця родини і навчально-виховного закладу. Це дозволяє дотриматись єдності у напрямах і методах виховання. Такий зв'язок мусить існувати і між школою та родинами. Школа мусить виховувати в дітях пошану до батьків, батьки -- створювати умови для виконання шкільних завдань та підтримувати школу матеріально. Це було особливо потрібним, на думку Г. Ващенка, в перших роках існування самостійної української держави. На жаль, за даними найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованням дітей цікавиться не більше 20% батьків. Учителі повинні прагнути зробити батьків кожного школяра прихильниками фізичної культури, а отже, своїми спільниками. Для успішного залучення всіх учнів до занять фізичними вправами необхідно, передусім, переконати батьків в оздоровчій ролі фізичної культури, показати їм, що в коло завдань фізичного виховання входить і формування звички до праці, зокрема навчальної.

Для забезпечення ефективності фізичного виховання батьки повинні знати, який виховний вплив на дітей здійснюється на уроках і в позаурочний час. Такі знання необхідні для дотримання наступності і забезпечення єдиної педагогічної лінії в пред'явленні вимог до дитини. Адже в комплексі виховних заходів кожен елемент повинен чітко виконувати свої функції. В іншому випадку система не спрацює.

Між сім'єю і школою повинна бути створена атмосфера ділових, товариських стосунків, у яких менторському тону нема місця, бо йдеться про об'єднання зусиль для досягнення спільної мети. Водночас варто враховувати умови і можливості сім'ї та школи.

Рухових дій переважно навчає школа. Для оздоровчо-загартовуючого впливу на організм, формування постави, виховання гігієнічних навичок кращі умови має сім'я. Мати не вчить свою дитину техніки стрибка, але її виховний вплив не припиняється і тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Робота над поставою, культурою поз і манер (хода, жестикуляція, міміка) відбувається паралельно з навчанням дітей спілкуватися з людьми, з повагою ставитися до них. Особлива роль жінці-матері у фізичному вихованні дітей відводиться Оксаною Суховерською: "Через жінку можна оздоровити цілий народ. Жінка й мати може привести на світ здорове покоління, як вихователька -- може покермувати дальшим здоров'ям дітей та впоїти в них переконання, що здоров'я -- це скарб, що є власністю не лише даної одиниці, але цілого народу". (Суховерська О. Роль жінки у фізичному вихованні//Українське юнацтво. -- Л.-- 1933. -- Ч. 6. -- С. 12). Отже, замінити сімейне виховання неспроможна жодна інституція. Сім'я завжди була й залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини.

Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізичними вправами, а отже, і доцільність витрачання часу на цей вид діяльності.

Зокрема, про те, як будувати мости, вести математичні розрахунки, говорити важко: розмова згасає через недостатність знань. Спорт, на думку цих батьків, справа Інша. У ньому "розуміються" всі. І починаються балачки про сутність спорту, хоча без глибокого знання проблеми. Люди точно не знають, але щось чули, щось читали, щось бачили. Цих "щось" нібито достатньо, щоби мати власний погляд і нав'язувати ЇЇ іншим. Тому педагогічний колектив повинен постійно піклуватися про організацію систематичної та планомірної просвітницької роботи з батьками.

У процесі фізичного виховання молодшого школяра в сім'ї найефективнішими методами є ігровий та змагальний. Через ігрову діяльність дитина входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У народі кажуть: "Де гра, там і радість!". Те, в що звичайній, неігровій ситуації для дитини нудне, неприємне і стомлююче, у грі, завдяки її емоційній привабливості, долається успішно й легко. Розумно організована гра є дійовим методом формування важливих рис особистості: дисциплінованості, кмітливості, винахідливості, сміливості, витривалості, спритності, рішучості, наполегливості, організованості, стриманості. Гра вчить зосереджувати зусилля, керувати собою, бути точним. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід'ємною умовою розвитку. Особиста рухова участь у грі допомагає батькам скоротити відстань між собою і дітьми. Батьки-вихователі повинні вміти володіти ігровими ситуаціями, які дозволяють дитині увійти в духовний світ, направити їх ініціативу і творчу активність у потрібне русло. Гра-умова цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для батьків розкриваються здібності, інтереси, якості їх особистості, які залишаються прихованими за інших обставин. Зрозуміти природу ігрового методу можна на основі розуміння суті гри, тому що для нього притаманні ознаки, характерні для ігор, але набагато ширші від останніх за формами реалізації. Не використавши жодної відомої гри, можна провести все заняття ігровим методом. Характерною оцінкою методу є сюжетна організація рухової діяльності.

Сюжет визначає змістовну канву поведінки і взаємодії тих, хто виконує тренувальне завдання. Виконання навчально-тренувальних завдань ігровим методом слід розглядати як систему різноманітних рухових дій, які виконуються у межах прийнятих правил. Найхарактернішими рисами ігрового методу є наступні: широкі можливості відтворювати стосунки між людьми у вигляді взаємодопомоги і гострого суперництва; яскраво виражена емоційність, що вимагає старанно регламентувати і регулювати стосунки між гравцями; швидка зміна ситуації, яка вимагає постійного внесення корективів у дії гравців з метою оперативного вирішення проблем, що виникають; можливість надання гравцям широкої самостійності вибору засобів діяльності і способів поведінки, прояву ініціативи і творчості в діях; комплексне використання рухових навичок, прояву фізичних, вольових і моральних якостей для досягнення успіху, що визначає комплексну дію гри на організм дитини.

Практично будь-яку фізичну вправу можна виконати ігровим методом. [6, c. 225]

педагогічний сімейний виховання особистість

2.3 Реалізація мети і завдань розумового виховання дітей у сім'ї

Розумове виховання - процес тривалий та складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з дітьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у формі уявлень про навколишнє життя, по-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу.

Розумове виховання в сім'ї містить свою систему: мета, завдання, принципи, методи, засоби, форми.

Метою розумового виховання в сім'ї є: формування у дитині високої культури розумової праці.

Завданням і змістом розумового виховання в сім'ї є: оволодіння знаннями, уміннями і навичками, формування наукового світогляду, розвиток інтелектуальних можливостей, розвиток мислення ( діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, творчого, системного, оволодіння методикою мисленнєвих операцій (аналіз, синтез, порівняння, систематизація), вироблення умінь і навичок культури праці,

Принципи розумового виховання - вихідні положення, на основі яких здійснюється фізичне виховання в сім'ї. Здійснюючи розумове виховання, батьки повинні дотримуватися принципів розумового виховання, таких як:

Принцип поєднання розумової праці з фізичною працею.

Принцип активності, самодіяльності, творчої ініціативи.

Принцип цілеспрямованості - підпорядкованості всієї роботи з розумовим вихованням загальній меті виховання - розвиток всебічно розвиненої особистості. Це спрямовано на якісне вирішення завдань розумового виховання.

Методами розумового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї виступають: бесіда (живе спілкування батьків з дітьми), метод гри, вправ.

Засобами реалізації розумового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї є: конструктори, різні книги, малюнки, загадки, геометричні фігури, іграшки, кросворди, ребуси, логічні задачі.

Формами реалізації розумового виховання дітей молодшого шкільного віку є: форми зв'язку сім'ї зі школою (участь у інтелектуальних змаганнях), індивідуальна робота батьків з дітьми.

Сім'я здійснює властивими їй засобами всі завдання виховання і духовного та фізичного розвитку дітей. Дуже багато можуть і повинні зробити батьки, сімейний колектив у справі розумового розвитку дитини.

З самого народження мати з батьком повинні реалізувати зміст розумового виховання. Задачі цього напрямку виховання з ростом дитини поступово ускладнюються. Батьки вчать дитину спостерігати за явищами природи і навколишнього життя, порівнювати предмети і явища, виділяти в них подібне і різне, аналізувати побачене, робити висновки. У такий спосіб у дитини формується світогляд. З приходом дитини у школу задачі розумового розвитку і виховання її в сім'ї зростають: сім'я підтримує інтерес до знань, стимулює успішність її навчання. Розумове виховання - це цілеспрямований,систематичний, багатофакторний процес, спрямований на вирішення мети і завдань розумового виховання. Воно є одним із важливих напрямків виховання в сім'ї.

Одним із найголовніших завдань розумового виховання є розвиток мови. Вже на першому році життя дитини мати вчить її розмовляти, починає розвивати її мислення. Перші кроки оволодіння мовою настільки плідні, що навіть найскладніші, здавалось би недоступні дитячому розуму повні форми невимушено стають надбанням дітей. Те мовне оточення, яке створюється в сім'ї, сприяє швидкому і міцному опануванню мови ще в дошкільному віці. На цій основі і в школі розвиваються розумові здібності дітей, формується вміння мислити, спостерігати, висловлювати свої думки. Батьки повинні дбати про сталий мовний режим у сім'ї, стежити за вимовою, інтонацією, наголосами, поступово збагачувати словник дітей. У зв'язку з цим важливе значення має голосне читання в сім'ї художніх творів, яке не тільки сприяє розвиткові мови, а й викликає спільні переживання, обмін думками, часом навіть своєрідні дискусії, і тим самим позначається як на розумовому, так і на моральному та естетичному розвиткові дітей.

«Вчителі й батьки повинні активніше прилучати учнів до роботи над книгою та іншими джерелами знань, допомагати їм виробляти самостійність мислення»,- сказано в Основних напрямах реформи школи.

Для пробудження інтересу до знань, любові до читання у сім'ї створюється бібліотечка з книжок, що відповідають віковим особливостям дітей. У середньому, а особливо в старшому віці, діти вже самі можуть і повинні комплектувати домашню бібліотеку (користуючись тими порадами про цінність книжки, які дають батьки, вчителі, довідкова література). Велику роль у розумовому вихованні дітей відіграє радіо і телебачення. Звичайно, не слід допускати, щоб діти дивились не відповідні їхньому вікові, непотрібні їм телепередачі. Теж саме стосується й кіно. Відвідування дітьми кінотеатру корисне тільки тоді, коли фільм доступний їх розумінню, збагачує їх розум, розширює кругозір, викликає високі почуття. І слухання радіо, і телепередачі, і відвідування кіно обов'язково вимагають обміну враженнями між батьками й дітьми. Батьки своїми зауваженнями, міркуваннями, аналізом окремих образів спрямовують думки і переживання дітей.

На духовний розвиток дітей значний вплив робить і спільне з батьками або старшими членами сім'ї відвідування музеїв, виставок, краєзнавчі, історичні, природничі екскурсії.

Батьки зобов'язані уважно і систематично стежити за навчанням своїх дітей, вимагати від них ретельного виконання шкільних завдань, збуджувати і підтримувати інтерес до знань, віру в свої сили, допомагати в подоланні труднощів, пов'язаних з навчальною роботою ( не підміняючи, звичайно, власних зусиль дітей), вчити застосовувати знання в житті, в практичній діяльності. Необхідне створення вдома нормальних умов для навчальної праці: обладнання місця, де працює школяр, режим, тиша і спокій під час виконання домашніх завдань. Повага батьків до навчальної праці неодмінно викличе і повагу учня до неї.

Всі засоби розумового розвитку дитини мають бути спрямовані на формування в неї стійких і багатосторонніх інтелектуальних інтересів. Ніяка школа, говорила Н. К. Крупська, не може дати всього того, що потрібно людині в житті. Знання, здобуті в школі, неодмінно треба доповнювати самоосвітою. Тому надзвичайно важливо виробити у дитячі роки і закріпити в період юності нездоланне прагнення, жагу до знань.

Цікаві спостереження в природі, обмін думками щодо окремих подій і явищ, які діти спостерігали разом з батьками, спеціальні ігри, бесіди, вдало поставлені запитання сприятимуть розвитку довільної уваги, спостережливості, логічного мислення дитини.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

2.4 Естетичне виховання дітей у сім'ї

Моральне виховання в сім'ї, як і в школі, у всіх своїх елементах поєднується з вихованням естетичним. І це, звичайно, цілком закономірно, бо, як говорив В. Г. Белінський, естетичні почуття - основа добра, фундамент моральності.

Сім'я відіграє велику роль в естетичному вихованні. Естетичне виховання починається з раннього дитинства: дитина радіє красивій іграшці, посмішці матері, зеленій травичці, співу птахів, цікавій книжці. Але завданням естетичного виховання є не тільки уміння радіти красі і розуміти красиве, але й обов'язково берегти й створювати красиве у природі, конкретних вчинках і справах, думках. Адже саме батьки з раннього дитинства пробуджують в дитині любов до прекрасного, саме вони вчать бачити навколишнє середовище яскравим, багатогранним, відрізняти у ньому потворне від прекрасного. Батьки повинні робити це шляхом використання відповідних методів, засобів, прийомів.

В естетичному вихованні відіграє велику роль читання батьками цікавих дитячих книжечок, прогулянки на природі, вивчення пісень, віршів. Діти будуть естетично виховані за тих умов, якщо самі батьки будуть естетично освіченими людьми.

Естетичне виховання - це цілеспрямований, багатофакторний, систематичний процес, направлений на вирішення мети і завдання естетичного виховання. Метою естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї є: високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Змістом та завдання естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї є: прилучення учнів до різних видів мистецтва; пізнання прекрасного в житті, природі, моральному обліку і поведінці людини; забезпечення високої художньо - естетичної освіченості і вихованості особистості; формування основ естетичної культури, досвіду, сприйняття та емоційного ставлення до прекрасного у природі, відносинах між людьми, навчальній діяльності; також завданням є розширення списку прочитаних книг, почутих музичних творів, організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки. Реалізуючи зміст естетичного виховання, батьки повинні враховувати такі принципи:

Принцип творчої самодіяльності дітей. повинні знати, що виховання буде ефективним тоді, коли дитина буде вміти використовувати свої знання та навики на практиці.

Принцип врахування культурно - мистецького досвіду минулого. Відчуття належності до культури своєї країни є найпродуктивнішим засобом естетико-патріотичного. Саме цей підхід сприятиме формуванню всебічно-розвиненої особистості, яка має жити і працювати в умовах сьогодення.

Принцип усвідомлення своєї ролі у природі і суспільстві. Адже творити красу та сприяти її збереженню можна лише тоді, коли дитина усвідомлює свою роль у цьому світі, знає, для чого вона існує у суспільстві.

В естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку у сім'ї варто використовувати такі методи: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, привчання, організація різних доручень), заохочення (похвала, подарунки, що є цікавими для дітей ( бажано, щоб ці самі подарунки мали вплив на естетичне виховання дитини, щоб дитина бачила красу у ньому, його цінність).

Також реалізувати зміст естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку у сім'ї допомагають такі засоби: слово батьків, праця, духовний і моральний клімат родини, адже це також впливає на виховання естетичних смаків, поглядів, переконань, дитячий фольклор, домашній побут, образотворче мистецтво, художня література, а також поезія, що торкає всі наші замисли, розворушує всі наші духовні сили, розбуджує почуття та ін. [6, c. 224]

Естетичне виховання в сім'ї здійснюється тими ж засобами, які застосовуються в інших галузях виховної роботи. Читання книг, телепередачі, відвідування кіно, театру, слухання радіо, екскурсії в музеї, на виставки, прогулянки в природу - все це впливає на формування естетичних поглядів і смаків. Для естетичного виховання в умовах сім'ї багато важать вимоги до одягу, взуття, меблів, різних предметів домашнього побуту, до прикрашування житла. Іноді батькам здається, що краса побуту повинна виявлятися в захаращуванні житла дорогими і зайвими речами. Позбавляючи себе найпотрібнішого, ці батьки купують дітям та іншим членам сім'ї не в міру нарядне вбрання, антихудожні, але «імпозантні» речі, прагнуть до всього «блискучого», крикливого. Батьки повинні знати, що невід'ємною рисою культурної людини є потреба у витонченій простоті, справжній, а не лубочній красі.