Виховання особистості дитини в сім’ї

Відомий педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджує: "Життя перетворюватиметься не міцними знаннями людей, а їхніми уміннями творити прекрасне та прагнути до прекрасного". Отже, майбутнє людства відомий педагог пов'язує з категорією Краси.

Період дошкільного та молодшого шкільного дитинства є чи не найголовнішим з точки зору естетичного виховання та формування художньо-естетичного ставлення до життя. Саме в цьому віці здійснюється найбільш інтенсивне формування ставлення до світу, яке поступово перетворюється у властивості особистості.

Сутнісні художньо-естетичні якості особистості закладаються в ранньому періоді дитинства і зберігаються в більш-менш незмінному вигляді протягом усього життя. Саме в дошкільному і молодшому шкільному віці художньо-естетичне виховання є однією з головних підвалин всієї подальшої виховної роботи.

У процесі естетичного виховання у дитини формується естетична свідомість. Естетичну свідомість педагоги і психологи поділяють на ряд категорій: естетичне сприйняття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетична оцінка. Найважливішим елементом естетичної свідомості є естетичне сприйняття.

Естетичне сприйняття характеризується як здатність людини виокремлювати у явищах дійсності і мистецтва процеси, властивості, якості, що будять естетичні почуття. Тільки таким чином можливе повноцінне освоєння естетичного явища, його змісту, форми. Це вимагає розвитку у дитини здібності тонкого розрізнення форми, кольору, оцінки композиції, музичного слуху та інших особливостей емоційно-чуттєвої сфери.

Естетичне сприйняття - початковий етап спілкування з мистецтвом і красою дійсності. Від його повноти, яскравості, глибини залежать всі наступні естетичні переживання, формування художньо-естетичних ідеалів і смаків.

Уміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить духовне життя дітей багатшим, цікавішим, дає їм можливість відчувати найвищі духовні насолоди.

Важливого значення в естетичному вихованні дітей надавав В. О. Сухомлинський, який писав: "Краса - могутній засіб виховання чутливої душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса - це яскраве світло, що осяває світ... Краса - це дзеркало, в якому ти бачиш самого себе, і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе".

В. О. Сухомлинський вказував, що дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Донесені в ранньому дитинстві до серця маленької людини багатогранні відтінки людських почуттів, зможуть підняти її на такий щабель культури, якого вона не досягне ніякими іншими засобами і в інші періоди життя. У роки дитинства, отроцтва особливо важливо, щоб дитина знайшла, відчула, усвідомила в собі красу, пережила захоплення красивим, людським у самій собі. Через красиве - до людського. Серед засобів виховання дітей краса стоїть на першому місці.

Батькам необхідно створювати такі умови для сприйняття краси, щоб вона вразила дитину, пройшла крізь усі органи відчуття, викликала радість, насолоду натхнення, назавжди залишила свій слід у душі.

Виховати естетично розвинену людину неможливо без прищеплення їй з дитинства поваги до духовних цінностей, без формування вміння розуміти, цінувати, розрізняти красиве й потворне в житті та у мистецтві. Кожна дитина народжується із закладеними природою здібностями до сприйняття прекрасного, які притаманні лише їй.

Естетичне виховання в сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, природі, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано. Усвідомленню маленькими дітьми законів краси сприяють ніжна мамина пісня над колискою, материнська ласкава усмішка до дитини; приваблива іграшка, що її дарує дитині батько; чарівна бабусина казка, яка вчить добру і злу, формує поняття про красу життя й буденні недоречності, які трапляються на життєвому шляху; цікава дідусева розповідь, чи гумор; чарівна прогулянка, захоплююча гра з сестрою чи братом. Все це відкриває малюкові веселкову красу навколишнього світу.

Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття й уявлення.

Багато естетичних переживань дітей обумовлюються спілкуванням їх з природою. Під час перебування на лоні природи батьки мають привернути увагу дітей до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику тощо. Дитина стає спостережливою, вона вчиться бачити прекрасне і незвичайне в навколишньому світі, розповідати про це зв'язно, образно та емоційно.

Батьки, здійснюючи з дітьми спільні прогулянки лісом, парком, садом, полем, вчать дітей милуватися природою, помічати, як пробуджується сонце, як пливуть небом хмари, як кружляють у повітрі сніжинки, розквітають сади, прощається з листям старий парк.

У сприйнятті краси не можна поспішати, неспішність виключає байдужість. Будь-яке захоплення починається з мовчазного споглядання, адже мовчанням іноді можна сказати більше, ніж словами. Потім батьки мають запропонувати дітям вдихнути красу на повні груди, щоб вона потрапила в найглибші закутки душі. Можна порадити дітям прислухатися до себе: "Відчуваєш? Ти став трохи іншим, тебе переповнюють нові почуття. Спробуй передати їх словами". Із дитячих вуст злітатимуть слова захоплення: "Гарно! Чудово! Надзвичайно! Дивовижно!" тощо.

Лише тепер діти перебувають на рівні глибокого сприйняття. Вони здатні поринути у світ краси. І батькам надається щастя першовідкривача - поступово ввести відкриті душі дітей у цей світ. Разом з батьками діти вдихають пахощі повітря, якими насичений весняний краєвид; одержують насолоду від солодкого аромату квітучої вишні; обіймають очима ніжність весняних кольорів; протягують долоні до світла і відчувають тепло сонячних променів.

Краса, яка сприймається усіма органами чуттів, проникає глибоко в душу і назавжди оселяється там.

Вплив природи посилюється, якщо естетичні почуття виникають у процесі співтворчості з дорослими, близькими людьми. Наприклад, спільне з батьками висадження квітів та догляд за ними створюють емоційні переживання дітей і формують поняття, що прекрасне повинна створювати сама людина і прекрасна та людина, яка створює красу.

За думкою П. І. Чайковського, людина, яка не здатна сприймати красу навколо себе, не може отримати щедрий подарунок природи - щастя натхнення. Ту людину, яка вміє налаштувати себе на сприйняття звичайного як дива, вже можна назвати художником.

Свої відчуття від зустрічі з прекрасним діти прагнуть передати в малюнках, і суть не в тому, як малює дитина, а в тому, яку насолоду вона від цього отримує. Батьки повинні підтримувати потяг дітей до малювання, заохочувати до образотворчої діяльності, створювати необхідні для цього умови.

Якщо дитина змалечку не побачить привабливої краси художнього світу, не закохається в духмяність фарб, чутливу пластичність пензлика, ніжність пастелі, вона не перестане малювати. Але її творчість не буде сповнена любові, радості, натхнення.

Під час спілкування з кольорами перед дітьми відкривається дивовижна краса світу, його емоційна душа із чутливими струнами барв. Кольором діти не лише милуються очима, вони відчувають його красу всіма органами відчуття: дивуються гарячому темпераменту червоного кольору, захоплюються мелодійним співом зеленого, насолоджуються медовим смаком жовтого та свіжим подихом блакитного, зачаровуються терпким ароматом казкового фіолету.

Батьки мають розуміти, що дитина, яка живе у світі лише чотири-п'ять років і вже відчула його красу, вдихнула її у свою душу і відтворила свої відчуття у малюнку, - це справжній талант, а її малюнок - шедевр!

Добре, якщо батьки захоплюються і милуються кожним малюнком своєї дитини, дивуються дитячій фантазії, вмінню через колір і форму передати своє неповторне відчуття світу. Таке сприйняття батьків дитячої творчості підтримає віру дитини у свій хист створювати красу, допоможе пізнати щастя творчого натхнення.

Захоплення малюванням, ліпленням, вишиванням, бісероплетінням, аплікацією та іншими видами творчої діяльності підвищує рівень естетичної культури дитини, створює умови для розвитку творчих здібностей дітей, формуванню у них естетичного сприйняття, спостережливості, пам'яті, творчої уяви.

Бажання і вміння батьків відкрити для дитини світ мистецтва - важлива умова успішного естетичного виховання. Споглядання картин в музеях, виставочних залах, розгляд репродукцій картин в художніх альбомах, малюнків - у книгах; слухання музики у концертних залах або вдома в аудіо записах, у виконанні когось із членів родини, заняття співом; відвідування лялькового театру або влаштування лялькового театру вдома; читання казок, дитячих творів та їхнє обговорення; перегляд мультфільмів та дитячих фільмів, мистецьких передач; розгляд бабусиних вишивок тощо - все збагачує дитину безцінним досвідом зустрічей і спілкування з Прекрасним, сприяє успішному естетичному вихованню в родині.

Проте для батьків важливо не лише влаштувати, наприклад, екскурсію до картинної галереї; потрібно прагнути навчити дитину естетично сприймати твори мистецтва, милуватися ними, отримувати насолоду від їх споглядання. Це можливо, якщо батьки володіють певними методами і прийомами. Наприклад, використання батьками "методу занурення" дозволить дитині не лише побачити зовнішні характерні ознаки картини, а й дозволить "зануритися" у неї: почути шелест листя, відчути на щоках теплий вітерець, гру сонячного зайчика на долоні, вдихнути пахощі осіннього лісу, морського бризу або квітучої яблуні.

Для цього батьки вчать дитину сприймати мистецький твір різними аналізаторами: "Уяви, що картина незвичайна і до неї додаються спеціальні навушники (або рукавички), через які можна почути всі звуки (або доторкнутися до будь-чого) на картині. Тож "послухай" уважно і скажи, що ти почув (почула)? А тепер доторкнися до трави. Що тобі допомогла відчути чарівна рукавичка?"

Знайомлячи дітей з творами декоративного мистецтва, батьки мають максимально зосередити увагу дітей на красі візерунків, багатстві кольорової палітри. Так, наприклад, хвилини милування петриківськими розписами вчать дітей відчувати мову орнаменту, кольорову пісню розпису, звеличують таємницю краси. Батьки звертаються до дітей: "Подивіться, як широко і вільно розкинув своє соковите листя і яскраві ягоди заквітчаний сад. Як під смарагдом його листя ховаються запашні суниці і сповнені соком вишні. Якими щедрими гронами звисають ягоди смородини, горобини, калини. Весь чарівний сад переповнюється духмяним ароматом блакитних незабудок, барвистих братків, сріблястих дзвоників конвалій і пишних бутонів троянд…"

Діти мають відчути, як ця квітуча казка лунає співом птахів: пересвистуються вивільги і заливаються солов'ї. Справжнє полум'я квітучих фарб дарує очам дітей яскравість, урочистість і бажання ще і ще милуватися цією красою. Дітям необхідно надати можливість поспілкуватися із цією красою, насолодитися очима, обережно торкнутися квітучого дива, обійняти долонями, відчути його теплоту, висловити свої враження.

Важливе значення у формуванні естетичної культури дітей має музика. "Музика - це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову... Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури", - писав В. О. Сухомлинський.

Навчити дітей естетично сприймати музику нелегко. Для цього потрібно, щоб діти мали змогу постійно чути кращі зразки музичного мистецтва. Але цього недостатньо для формування слухового естетичного сприйняття. Прослуховування музики має поєднуватися з розвитком творчої уяви дітей, активізацією асоціативного мислення. Наприклад, пропонуючи дітям прослухати фрагмент із музики П. Чайковського "Пори року", батьки цікавляться, яку саме пору року уявили діти, які картини природи виникли в їхній уяві. Можна запропонувати дітям намалювати ілюстрації до музичного твору, наприклад, Антоніо Вівальді "Весна" або "Вальс квітів" П. І. Чайковського.

Визначний вплив на формування естетичної культури дітей мають гармонійні родинні взаємини в сім'ї, шанобливе ставлення усіх членів родини один до одного. Дитина, яка росте в атмосфері любові та взаєморозуміння, постійно відчуває красу і гармонію оточуючого світу. Ніщо не захмарює її чистого і щирого захоплення красою.

Особливо великий вплив на дітей у процесі естетичного виховання має, звичайно, особистий приклад батьків. У сім'ї, у якій батьки не читають книжок, не слухають класичної музики, не відвідують театр, філармонію, виставки та музеї, дуже важко культурно виховувати дитину.

Добре, якщо в сім'ї люблять хорошу музику, люблять співати; якщо родина відвідує календарні обрядові свята, бере в них участь, залучаючи до цього й своїх дітей. Значно більше можливостей у естетичному вихованні дітей має та родина, в якій шанується творча праця: наприклад, мама й бабуся майстрині-вишивальниці, батько захоплюється майструванням, дідусь - виготовленням виробів із дерева тощо.

В умовах сім'ї важливу роль відіграє також естетика побуту: кімната, в якій живе дитина, речі, що оточують її, одяг. Усе це має бути простим, зручним, гігієнічним і привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого настрою. Спілкуючись з маленькою дитиною, дорослі повинні постійно підкреслювати естетичну сторону предметів, явищ і їхніх якостей словами: "Яка гарна річ!", "Як прикрашає нашу кімнату ця картина (вишитий бабусею рушник) на стіні!", "Як ошатно одягнена лялька!" тощо.

Поведінка дорослих, їх ставлення до навколишнього світу, до дитини стає для малюка програмою його поведінки, тому дуже важливо, щоб діти бачили навколо себе якомога більше доброго і красивого. Це необхідна умова успішного формування в них естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості і культури дітей.

Отже, педагогічними та психологічними умовами родинного естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є ефективна організація естетичного споглядання, завдяки якому здійснюється пізнання й оцінка навколишнього світу, формується інтерес до мистецьких творів, пробуджуються власні творчі зусилля.

Розвиваючи естетичне сприйняття, батьки вчать дітей помічати красу навколо себе, бачити надзвичайне у звичайнісінькому, дивуватися, милуватися, захоплюватися красою.

Тож вміле використання в сімейному вихованні відповідних засобів, прийомів, методів розвитку естетичного сприйняття як однієї із важливих категорій естетичної свідомості дає змогу виховати дитину, здатну жити й творити за законами краси, оберігати світ, як диво, і створювати красу своїм життям.

Обов'язок сім'ї - не допускати проникнення в середовище молоді повторних і шкідливих поглядів на мистецтво, щоденно сприяти школі та позашкільним установам у виявленні і розвиткові художніх здібностей учнів, допомагати в роботі музичних, хореографічних, художніх закладів, різних мистецьких студій, гуртків тощо.

Розвиток художнього начала у дитини потребує пильної і повсякденної турботи батьків.



2.5 Трудове виховання дітей у сім'ї

Важливу роль батька і матері ми помічаємо у трудовому вихованні дітей. У сім'ї дитина одержує перші трудові навички. Батьки розвивають у дитині уміння цінувати і поважати працю, людей, які працюють, там вона здобуває досвід турботи про батьків, рідних і близьких, вчиться розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичує досвід користування грішми. Батьки залучають дітей не лише до виконання певних видів праці,а й до раціональної її організації. Вони їх повинні навчити, як організовувати роботу, які для цього потрібні сили і засоби, як організовувати контроль за цією роботою, як враховувати результати цієї роботи, до чого дана робота приведе, як розприділяти свій час. Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. [20]

Трудове виховання - це цілеспрямований, систематичний, багатофакторний процес, спрямований на вирішення мети та завдання трудового виховання, це - виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Ці звички і навики починаються формуватися саме у процесі сімейного виховання. Праця - основний засіб людського виховання, джерело морального, естетичного розвитку людини, багатство життя. Вона діє не лише на людину, але й на ціле суспільство. Всі батьки прагнуть до того, щоб дитина їхня зросла працелюбною, доброю. Щоб цього досягти, батьки повинні забути про легке безтурботне дитинство. Життя дітей немислиме без праці, без фізичної та духовної напруги. Батьки повинні організовувати не гру в працю, а трудове життя. Особливу увагу батьків потрібно звернути на поступове формування в дітей відповідних знань, умінь і навичок, починаючи із праці самообслуговування і закінчуючи господарсько-побутовою працею. Потрібно підкреслити значення спільної праці батьків та дітей, так як це сприятиме ефективній реалізації змісту трудового виховання в сім'ї. Трудове виховання в сім'ї має свою систему. До неї входять: мета, завдання, принципи, методи, зміст, засоби і форми. Метою трудового виховання в сім'ї є: забезпечити психологічну готовність особистості дитини до праці, сприяти виробленню любові до праці, творчості.

У завдання і зміст трудового виховання входить формування в дітей розуміння ролі праці в житті людини, суспільства; формування творчої особистості, активної життєвої позиції, виховання цивілізованого господаря; розвиток потреби у творчій праці, діловитості, підприємливості; виховання дисциплінованості, організованості, вміння включатися у виробничі відносини; ознайомити дітей з різноманітними професіями і надання їм допомоги у професійному самовизначенні; психологічна підготовка до праці.

Основними засобами виховання працьовитості є активність дітей у роботі, слово батька і матері. Усі ці види праці повинні обєднати завдання: виховати і вдосконалити в дітей прагнення до діяльності, не допускаючи неробства, оскільки неробство - мати всіх вад. Реалізувати зміст трудового виховання батькам допоможуть форми трудового виховання: творчі справи дітей, до яких можуть бути залучені батьки, домашня колективна робота, форми зв'язку сім'ї зі школою.

Принципи трудового виховання - це вихідні положення, на основі яких здійснюється трудове виховання в сім'ї. Отже, батьки повинні дотримуватися таких принципів трудового виховання молодших школярів:

Поєднання виховання працелюбності з моральним вихованням, з гуманним ставленням до людей. Тобто, батьки повинні вчити дітей цінувати не лише свою працю, але й труд інших людей, результати їх праці, відноситися до неї з повною відповідальністю, добросовісністю.

Праця в сім'ї не повинна бути важкою та примусовою. Вона має бути творчою. Батьки не повинні примушувати своїх дітей до тієї чи іншої роботи, а викликати у них бажання виконувати її, і робити це з творчістю, душею, прикладанням своїх зусиль.

У трудовому вихованні дітей слід виходити з того, що в праці дитина розвивається не тільки фізично, а й духовно. Праця пов'язує дитину духовними нитками обов'язку з іншими людьми. З почуття поваги до праці, з думки про те, що праця - творець щастя, народжується той стан повинності, без якого немислимо собі уявити елементарну моральну культуру людини, її відповідальність за своє майбутнє.

Трудове виховання молодших школярів в сім'ї повинно передбачати підготовку повноцінного громадянина, здатного брати участь у суспільній праці.

Залучення дитини до різних видів продуктивної праці.

Праця повинна бути посильною та безперервною. Так, як праця впливає на фізичний та духовний розвиток особистості дитини, то вона повинна бути безперервною. Це має вплив на якість розвитку, як фізичного, так і духовного.

Праця повинна бути поєднана з багатогранністю життя. Формами трудового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї можуть бути: зв'язки школи з сім'єю, вишивання, в'язання, малювання, особливо, ці форми є ефективними, якщо батьки разом з дітьми залучаються до такої роботи, також формами трудового виховання можна назвати читання казок, оповідань, які мають виховну цінність, залучати дітей до спільної побутової праці з батьками, відвідування виставок творчих робіт видатних людей, дітей. [6, c. 224]

Методами трудового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї найбільше виступає особистий приклад батьків, а також переконання, метод похвали. [20]

В основних напрямах реформи школи наголошено, що: «Виховання у кожної молодої людини усвідомленої потреби в праці об'єднаними зусиллями школи, сім'ї, виробничих колективів, засобів масової інформації, літератури і мистецтва, всієї нашої громадськості становить завдання першорядної економічної, соціальної й моральної значимості». Разом з школою і трудовими колективами батьки здійснюють економічне виховання дітей, формують у них уявлення про соціалістичну власність, дбайливе ставлення до суспільного надбання і рідної природи, продуктів харчування, особливо до хліба, до особистих речей.

Постійна зайнятість дитини, захопленість його працею - надійна гарантія того, що вона не стане порожньою, нікчемною людиною.

Велику виховну роль грає колективні трудові дні сім'ї. Праця разом з дорослими дозволяє дітям засвоїти навички правильної організації свого робочого місця, раціональні прийоми роботи, правило техніки безпеки. Можна залучати дітей до благоустрою квартири, створенню умов для найбільш повноцінного відпочинку. Нарешті, завжди є потреба у впорядкуванні своєї вулиці, свого кварталу, де можна організувати колективні справи спільно з сусідами.

Актуальні слова великого російського педагога К.Д. Ушинського: "Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а засудити його до праці життя".

Трудове виховання в сім'ї закладає у дітей основу їх майбутньої праведного життя. У людини, не привчені працювати, один шлях - пошук «легкої» життя. Закінчує він, як правило, погано. Якщо батьки хочуть бачити свою дитину на цьому шляху, вони можуть дозволити собі розкіш усунутися від трудового виховання.

Якому батькові не спокусився слова: «Ваші діти дуже охайні», «Ваші діти такі виховані», «Ваші діти дивно поєднують у собі лояльність і почуття власної гідності». Кому з них не хотілося б, щоб його діти віддавали перевагу спорту, а не сигарети, праці, а не алкоголю, напруженого самоосвіти, а не розтринькування часу.

Але для цього потрібно довго і наполегливо трудиться на ниві виховання. Найважливіше місце у сімейному вихованні займає - трудове виховання.

Завданням трудової діяльності дитини в сім'ї є розвиток у ньому моральних, фізичних і розумових якостей, розвиток його особистості, залучення до праці.

Винятково велике значення праці в моральному вихованні особистості. Багато педагогів пов'язували трудову діяльність з розвитком громадянської свідомості, патріотичних почуттів, і розуміння свого громадського обов'язку.

Одним з важливих якостей яке повинно бути розвинене і сформовано у дитини є працьовитість.

Працьовитість - моральне якість, що виражає позитивне ставлення до праці, що виявляється в трудовій активності, старанні і старанності працівника. Один із засобів самоствердження особистості.

Праця, практична виробнича діяльність роблять благотворний вплив на фізичний розвиток людини. Фізіологічні дослідження показують, що фізична праця, пов'язаний з рухами і м'язовими вправами, з перебуванням на свіжому повітрі, зміцнює сили людини та її здоров'я, підвищує його життєву енергію.

Праця розвиває розумові здібності людини, його кмітливість, творчу кмітливість. Робота на сучасному виробництві вимагає широкої освітньої та технічної підготовки, вміння швидко опановувати новою технологією, здібностей в області раціоналізації та вдосконалення трудових прийомів.

Коли ми говоримо про систему трудового виховання у досвіді і поглядах А. С. Макаренка, то маємо на увазі не якусь ізольовану систему ідей, а виросла з безпосередньої практики педагога - новатора. Не можна також представляти цю систему як щось раз і назавжди склалося і незмінне протягом усіх шістнадцяти років роботи Макаренка в колонії імені М. Горького і комуні імені Ф. Е. Дзержинського.

На досвіді роботи в колонії він глибоко усвідомив шкоду окремих спроб, що мали місце у виховних установах тих років, підмінити працею все багатоаспектний зміст педагогічного процесу. А. С. Макаренка неухильно прагнув до наукової організації праці.

Працюючи в колонії, він прийшов до твердого переконання, що «господарство повинно розглядатися нами перш за все як педагогічний чинник. Його успішність, звичайно, необхідна, але не більше всякого іншого явища, корисного у виховному відношенні. Простіше кажучи,в господарстві повинні превалювати педагогічні завдання, а не вузькохозяйственні». А. С. Макаренка порівняно швидко встановив, що участь колоністів у продуктивній праці, навіть на примітивній ремісничої основі, дає у виховному відношенні незмірно більший ефект, ніж самообслуговування. «Нікчемне мотиваційний значення робіт з самообслуговування, значна втомлюваність, слабке інтелектуальний зміст роботи вже у найперші місяці зруйнували нашу віру в самообслуговування».

А. С. Макаренка в своєму досвіді прийшов до органічного включення самообслуговування в систему трудового виховання. У досвіді колонії імені М. Горького отримали розвиток такі важливі компоненти системи трудового виховання, як участь вихованців у продуктивній праці, організація колективного самообслуговування, спрямованого на задоволення різноманітних потреб всього колективу.

«... Твердження, що ніякого виховання не потрібно, що виховує тільки робота на виробництві - одна з ідей, якими так повна педагогічна кустарщина» - писав Макаренко. «... Праця без йде поруч освіти, виховання не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом.

Макаренка про трудове виховання дітей у сім'ї вважав, що слід давати дітям навіть молодшого віку не разові доручення, а постійні завдання, розраховані на місяці і навіть роки, з тим щоб діти тривалий час несли відповідальність за доручену їм роботу. Діти можуть поливати квіти в кімнаті або у всій квартирі, накривати на стіл перед обідом, стежити за письмовим столом батька, проводити прибирання в кімнаті, обробляти певну ділянку сімейного городу або квітника і доглядати за ним і т. п.

Спробуємо докладніше проаналізувати зміст і значення трудового виховання в сім'ї.

Перше, про що особливо повинні пам'ятати батьки, це наступне.

Ваша дитина буде членом трудового суспільства, отже, його значення в цьому суспільстві, цінність як громадянина буде залежати виключно від того, наскільки він стані буде брати участь у громадській праці, наскільки він до цієї праці буде підготовлений. Від цього буде залежати і його добробут, матеріальний рівень його життя. Від природи всі люди мають приблизно однаковими трудовими даними, але в житті одні люди вміють працювати краще, інші - гірше, одні здатні тільки до найпростішого праці, інші - до праці більш складному і, отже, ціннішого. Ці різні трудові якості не даються людині від природи, вони виховуються в ньому протягом його життя і особливо в молодості.

Отже, трудова підготовка, виховання трудового якості людини - це підготовка і виховання не тільки майбутнього гарного або поганого громадянина, але і виховання його майбутнього життєвого рівня, його добробуту.

Друге: трудиться можна з нужди, з життєвої необхідності. У людській історії в більшості випадків праця завжди мав такий характер примусового важкого дії, необхідного для того, щоб не померти з голоду. Але вже в давні часи люди намагалися бути не тільки робочою силою, але і творчою силою. Навчити творчої праці - особливе завдання вихователя.

Творча праця можливий тільки тоді, коли людина ставиться до роботи з любов'ю, коли він свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця робиться для нього основною формою прояву особистості і таланту.

Третє: у трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, - це вже буде моральна підготовка.

Четверте: неправильно думати, що у трудовому вихованні розвиваються тільки м'язи або зовнішні якості - зір, дотик, розвиваються пальці і т.д. Фізичний розвиток у праці, звичайно, теж має велике значення, будучи важливим і абсолютно необхідним елементом. Але головна користь праці відбилося у психічному, духовному розвитку людини.

П'яте: необхідно вказати ще на одну обставину, праця має лише значення суспільно-виробниче, але має велике значення і в особистому житті. Ми добре знаємо, наскільки веселіше і щасливішим живуть люди, які багато що вміють робити, у яких усе вдається і йде на лад, які не загубляться ні за яких обставин, які вміють володіти речами і командувати ними.

Батьки повинні добре подумати над кожним із зазначених обставин. У своєму житті і в житті своїх знайомих вони на кожному кроці побачать підтвердження найважливішого значення трудового виховання в сім'ї.



????????

Сім'я - надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого суспільства. В усі часи педагоги минулого відводили сім'ї одне з пріоритетних місць у формуванні особистості. І це не випадково. Адже саме сім'я виступає першим виховним інститутом, зв'язок з яким людина тримає впродовж всього життя. Саме в сім'ї закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкривається внутрішній світ та індивідуальні якості особистості. Сім'я сприяє не лише формуванню особистості, але й самоствердженню людини, стимулює ї соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Від вирішення проблем сім'ї багато в чому залежить майбутнє кожної держави.

Видатні педагоги визначали сім'ю, як важливий фактор розвитку дитини. Вона є одним із центральних об'єктів різних галузей знань, особливо, в останні роки - педагогіки, головна мета якої - забезпечити її повноцінний вплив на формування особистості дитини. Вчені педагоги-філософи твердять, що в основному родина дає і повинна давати дитині родинну чуйність у формі особливої ніжності та люб'язності, яка є теплом душі й характеру.

Одним із представників соціальної педагогіки, прихильником сімейного виховання є Песталоцці. Педагог трактував поняття сім'ї як перший елементарний осередок соціального виховання, наголошуючи, що школи не можуть охопити виховання людини в цілому, повністю замінити собою сім'ю, вони можуть служити лише доповненням до сімейного виховання.

Видатний філософ-просвітитель Григорій Сковорода вважав, що першими вихователями дітей мають бути батьки. Обов'язковою та необхідною умовою морального виховання за Сковородою є виховання у дітей вдячності. Він вважав, що моральна, доброчесна, світла почуттями людина легше входить у людський світ, адаптується в ньому, ніж аморальна, з пустим внутрішнім світом, без любові людина.

Питання сімейного виховання хвилювали й закарпатського педагога О.В. Духновича, який головну відповідальність за дітей дошкільного віку покладав на батьків. Батьки повинні піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний та моральний розвиток. Духнович особливу увагу батьків звертав на важливість особистого прикладу, бо дитина «все сприймає, що бачить і чує». Великого значення Духнович надавав трудовому вихованню в сім'ї.

С. Русова надавала виняткового значення вихованню в сім'ї і особливо, ролі матері, яка є природною вихователькою своїх дітей. Педагог говорила про те, що сім'я повинна свідомо перетворитися на кооператив, у якому й у батька, й у матері, й у дітей є свій обов'язок, своя праця і своя воля, але всі об'єднані спільним шуканням добра і правди. Вона була переконана: відродження нації починається з виховання дитини в сім'ї.

Г.Ващенко, розглядаючи родину, як осередок морального виховання, зазначав, що виховання підростаючого покоління має носити гуманістичний характер, притаманний українському народу. Ващенко також розкриває роль батьків у фізичному вихованні.

Розвиток теорії сімейного виховання висвітлений і у педагогічній спадщині А.С.Макаренка. Макаренко вважав, що виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. «Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Правильне виховання - це наша щаслива старість; погане виховання - це наші сльози, майбутнє горе, провина перед суспільством, Всевишнім, усією країною (бо ми виховуємо громадянина України).» Особливу увагу він звертав на мету виховання в сім'ї. Те, що дитина здобуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього свого життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя. «Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини» - визначав Макаренко. Видатний педагог розробив цілу систему трудового виховання в сім'ї. Він вважав, що особливо важливою умовою для цього є участь дитини в господарських справах. Свою концепцію сімейного виховання А.С. Макаренко описав у роботі „Книга для батьків" (1937 рік) та „Лекції про виховання дітей", які педагог встиг прочитати по радіо, але в друкованому вигляді вони побачили світ вже після смерті автора.

В. О. Сухомлинський також розглядав виховання дітей у сім'ї, як важливу соціальну проблему. Видатний педагог наголошував, що сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, відображається все життя нашої країни. В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.

Наприкінці свого життя педагог розпочав роботу над дуже потрібною книжкою - енциклопедією сімейного виховання «Батьківською педагогікою», в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки. Та не встиг Василь Олександрович підготувати до друку задуману ним працю.

Вже після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки». В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості громадянина-патріота своєї Батьківщини зароджуються в сімейному вихованні, що діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів.

І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Ми бачимо, що педагоги досить чітко визначали важливі умови формування взаємин між батьками і дітьми, найголовніші напрямки виховання у родині, їх взаємозв'язок.

Сім'я може впливати позитивно на процес виховання формуючої особистості. Це можливо за умови, коли перед батьками буде стояти чітко визначена мета, яка відображає потреби суспільства в добре підготовлених до життя та праці громадян. Метою сімейного виховання є формування всебічно - гармонійно розвиненої особистості.

Дана мета реалізується через зміст виховання дітей у сім'ї, основними компонентами якого є моральне, трудове, фізичне, естетичне, розумове виховання підростаючих поколінь. Тільки єдність всіх сторін може забезпечити бажані результати в сімейному вихованні і сприятиме вихованню особистості майбутнього громадянина, потрібного суспільству.

Отже, головною умовою сімейного виховання є міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Життя сім'ї - це дуже складні і різноманітні процеси та сторони життя людини (біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні). На цій підставі сім'я здатна виконувати певні функції.

Головні функції сім'ї: економічна,репродуктивна, реактивна, комунікативна, регулятивна, виховна, рекреативна.

Як видно, із зробленого аналізу, всі функції між собою тісно пов'язані. Неможливість виконання сім'єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції.

Отже, сім'я для дитини є середовищем, у якому формується її особистість. В залежності від атмосфери у сім'ї, характеру сімейних стосунків, освітнього рівня, професії батьків, їх життєвого досвіду, знання педагогіки сімейного виховання, розвиваються ті чи інші якості дитини.

Саме у сім'ї формується сприймання дітьми людей, навколишньої дійсності, самих себе, досвіду сімейного життя, ставлення до них як найважливішої духовної цінності, закладаються основи політичної культури, здоров'я дитини, професійне самовизначення, здійснюється моральне, естетичне, трудове виховання. [14]

Отже, сім'я - це результат, і ще більшою мірою - творець цивілізації. Сім'я - найважливіше джерело соціального та економічного розвитку суспільства. Вона виробляє головне громадське багатство людини.



CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барвінський О. Про спільне діланє родинного дому і школи у вихованю молодежі // Учитель. - 1910. - Ч. 8-9. - С. 131-132.

2. Бартошевський І. Педагогия руска або наука о воспитаню. - Львів: Накладом автора. 1891. - 392с.

3. Батьків не обирають..: Проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні / За ред. Ю.М.Якубової та ін. - К.: АЛД,1997. - 185 с.

4. Бойко А. Григорій Ващенко: альтернатива поглядів і оцінок: Навчальний посібник. - К.: ІЗМН,1999. - 235с.

5. Бондарчук О.І. Сім'я як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах. - К.: АЛД, 1998. - 95 с.

6. Варга А.Я. Роль родительского отношения в стабилизации детской невротической реакции // Вестн.МГУ. - 1985. - №4. - С.32-38.

7. Ващенко Г. Виховання пошани до батьків і старших // Вибрані педагогічні твори. - Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”. 1997. - С. 128-141.

8. Ващенко Г. За здорову і свідому українську родину // Твори. Том 4. Праці з педагогіки і психології. - К.: “Школяр” - “Фада” ЛТД. 2000. - С. 314-325.

9. Ващенко Г. Роль релігії в житті людства і релігійне виховання молоді // Вибрані педагогічні твори - Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”. 1997. - С. 128-141.

10. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. - Т. 1. - 191 с.

11. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2-х кн., 4-х т. - Пряшів, 1967. - Т. 2. - 734 с.

12. Дзерович Ю. Педагогіка. - Львів. 1937. - С.57.

13. Добрович А.Б. Кто в семье психотерапевт?-М.: Знание,1985. - 193 с.

14. Духнович О. В. Народная педагогіка в пользу училищ и учителей сельскихь. - Л., 1957. - Ч. 1.

15. Історія української педагогіки / За ред. М.Стельмаховича. - К: Інститут змісту і методів навчання. 1998. - 356с.

16. Каган В.Е. Преодоление: неконтактний ребенок в семье.-СПБ.:Фолиант,1996. - 225 с.

17. Левченко В. Людина. Анатомія, фізіологія та гігієна. - Х., 1930.

18. Макаренко А.С. Книга для родителей.-М.: Педагогика,1988. - 156 с.

19. Мистецтво виховання, 2009, №2 -2 с.

20. Николаева Е.Н.,Купчик В.П.,Сафонова А.И. Зависимость эмоциональных реакций человека от негативних переживаний в детстве // Психол.журн. - 1996. - Т.17. - № 3. - С. 92-98.

21. Н. Є. Мойсеюк // Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Київ, 2009 - 655.

22. Павлів Б. Вогонь той ніколи не згасне // Освіта. - 1995. - 27 листопада - С.6.

23. Песталоцци И. Избранные педагогические сочинения: В 2-х томах - Т.1. - М.: Педагогика,1981.

24. Песталоцци И. Избранные педагогические сочинения: В 2-х томах. - Т.2. - М.: Педагогика,1981.

25. Початкова школа, 2008, №5.- 16 с.

26. Початкова освіта, 2008, №21.- 3 с.

27. Русова С. Націоналізація школи // Рідна школа. - 1992. - № 2. - С.59.

28. Розкажіть онуку, 2009, №3-4.- 57 с.

29. Соціальний педагог, 2009, №11.- 34 с.

30. Сворак С. Становлення системи освіти в західних регіонах України: традиції та проблеми. - К: Правда Ярославичів. - 1998. - 43с.

31. Сірополко С. Історія освіти на Україні. - Львів,1937. - 174с.

32. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка: Навч.-метод. посіб. - К., 1996. - 180с.

33. Стельмахович М. Г. Народне дитинознавство. - К.: Знання України, 1991. - 48 с.

34. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину: Пед. Твори в 5-ти т. - К.: Рад. Школа, 1976. - Т. 2. - 670 с.

35. Стинська В. Співпраця сім'ї та школи у системі галицького шкільництва початку ХХ ст. // Вісник Прикарпат. ун-ту. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - Вип. VІ: Педагогіка. - С. 56 - 62.

36. Ступарик Б. Національна школа: витоки,становлення. - К.: ІЗМН.1988. - 334с.

37. Сухомлинський В. Моральні цінності сім'ї // Вибрані твори: В п'яти томах. - К.: Рад. школа,1977. - Т.5. - С. 343-347.

38. Сухомлинський В.О. // Народження громадянина // Радянська школа, 1970 .-Т.3. - 582.

39. . Сухомлинський В.О. // Батьківська педагогіка. - К.: Радянська школа, 1978. - 263с.

40. Сявавко Є. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. - К: Наукова думка. - 1974. - 152с.

41. Усатенко Т. Лицарю духом не бути рабом // Освіта. - 1995. - 27 листопада. - С.3.

42. Устав Львовской братской школы 1586г. // Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М.: Просвещение,1988.

43. Эйдемиллер Э.Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. - М.; СПБ.: Фолиум,1996. - 212 с.

44. Ющишин І. Бесіда з родичами // Учительське слово. - 1912. - С. 19-22.

45. http//osvita.ua/home/upbring/293



ДОДАТКИ

Додаток А

Фундаментальною системою виховання дітей у американців є методика - Б. Спока, у росіян - методика Нікітіних. Кожна мама, спантеличена, як виховати здорову і гармонійно розвиненої дитини рано чи пізно звертається до досвіду батьків-новаторів Олені й Борису Нікітіних.

З чого все починалося? А почалося з ... ексудативного діатезу. У первістка личко і тільце було вкрите скоринкою, свербіти і вередувати дитина припиняв, коли його виносили на холод. Уважні батьки це помітили і почали потроху залишати дитину на повітрі в одній сорочечці на всі більший час. З цього й почалося загартовування, згодом переросло в комплексну методику раннього та всебічного розвитку.

Холод - доктор, холод - один

Основний принцип загартовування - поступовість. Новонароджених дітей під час годування, залишають на кілька хвилин голенькими, потім під час неспання малюк одягнений тільки в сорочечку, потім дитини виносять у прохолодне місце, скажімо на веранду, поступово збільшуючи час «прогулянок». Ходити дитина починає босічком. Нікітіни жили у власному будинку і випускали дітей на подвір'я, на сніг без взуття. Потім прийшла черга холодного обливання спочатку вдома, потім влітку на вулиці, а взимку на снігу. Будинки діти ходили цілий рік тільки в трусиках. Спали в спальниках при відкритій кватирці. У результаті Олена Нікітіна могла перерахувати пару-трійку простудних захворювань, якими перехворіли її семеро її дітей у дитячі роки.

«Проблема» харчування

Слово внесено в лапки з тієї причини, що цієї проблеми в сім'ї Нікітіних ніколи не виникало. Принцип був такий: «Хочеш - їж, не хочеш - не треба, але до наступної їжі, ніяких шматків».

Зекономлений час на приготуванні різносолів витрачалося на виховання та спілкування з дітьми. Страви були прості, готувалися в скороварці. Крупи, овочі, фрукти, молочні продукти, ніяких копченостей та гострих страв. Дорослий стіл наближений до дитячого. Малюк потроху пробує страви з дорослого столу, ложку картоплі чи каші. Поступово раціон дитячого харчування переходить до страв із загального столу.

Рух, рух, рух

Фізичній розвитку в родині Нікітіних приділялася величезна увага. Діти були здорові, не перегодовані, а значить, багато рухалися. У будинку були створені всі умови для розвитку фізичних здібностей дітей. Не було обов'язкових норм, наприклад, на турнічке стільки-то разів підтягнутися або стільки - то разів віджатися. Стрибай, скачи, лазай, роби що хочеш. У спортивній кімнаті були держаки, драбинки, канати - ліани і канати з вузлами, штанги, біля стінки по зростанню вишикувалися мішечки з дрібною галькою, для любителів - «важкоатлетів». Половину статі займали мати для сутички «борців», для перекидів акробатів, для йогів-аматорів. По периметру садової ділянки - бігова доріжка. Нікітіни так описують заняття спортом: «Хлопці переходять зі снаряда на снаряд, вправи слідують одне за іншим, тут же вигадуються і пробуються нові. У хлопців є свої винаходи і улюблені вправи - у кожному віці свої ».

Сила, спритність і ... обережність

Коли кожен з сімох дітей Нікітіних робив перші кроки, батьки практично не страхували малюка. І дитина, звикав покладатися на свої сили, навчився вправно групуватися, приземляючись на попку, вставав і йшов далі. А ось після поїздки до бабусі, діти часто починали ніяково падати, боляче забивається. Виявилося, любляча бабуся, хвилюючись, як би внучок не розбити - не вдарився, підтримувала його за потилицю, дитина, звикнувши відчувати страхує руку, став покладатися не на свої силоньки, а на чужі і в результаті розучився «правильно» падати. Якщо крихта - дволітка, дивлячись на старших братів, лізе вгору по драбині, а спускатися вниз боїться і пищить, то тато її не знімає, а лише підходить ближче, щоб зловити, якщо донька зірветься і, звичайно, підбадьорює, та нахвалює доньку за сміливість і спритність.

«Змушувати - погано, опікувати - ще гірше, а що тоді треба? Радіти, просто радіти, коли малюкові що-небудь вдається, - це за нашими спостереженнями, головний стимул для успішних занять з дитиною. Найдосконаліший спорткомплекс не викликає його інтересу, не «спрацьовує», якщо ми, дорослі, залишаємося байдужими до того, що з нею робить дитина, як у нього виходить. Ну, а якщо впав? Тоді Ми втішилися, витру заплакані очі, підбадьорив («Не горюй, ще вийде !»)». Це уривок з книги Нікітіних.

Як народжуються здібності?

До певного віку діти Нікітіних вражали оточуючих не тільки своїми фізичними даними, а й інтелектуальним розвитком. До трьох років вони починали читати, в чотири - розуміли план і креслення, в п'ять - вирішували прості рівняння. Діти були не тільки більш розвиненими, ніж їх однолітки, але і більш відповідальними. Батьки-новатори виділили такі складові успіху:

Головне - своєчасний початок

Спостерігаючи за дітьми, помітили, що розвиваються в них ті сторони інтелекту, для яких були умови, що випереджають сам розвиток. Дитина тільки починав говорити, а у нього серед інших речей та іграшок кубики з літерами, розрізна абетка, пластмасові букви і цифри. У цих умовах діти багато починали раніше, ніж це пропонувалося з медичних та педагогічним нормам.

А ось задовільних умов для занять у галузі образотворчого мистецтва, біології, іноземних мов, створені не були, тому, незважаючи на шкільні п'ятірки, з іноземної мови, мову діти практично не знали. Якби батьки говорили з малюками, англійською мовою, то діти б знали іноземну мову, як свою рідну.

Широке поле діяльності

Уважні батьки помітили, що малюки воліють маніпулювати не іграшками (вони їм швидко набридають), а предметами домашнього побуту, якими користуються дорослі: кухонним начинням, письмовими та швейними приладдям, інструментами і приладами. А, помітивши це, дозволили «увійти» в дорослий світ і дослідити його неіграшкові властивості і небезпеки. Цього принципу самостійності дотримуються Нікітіни постійно, дозволяючи дітям брати предмети «без попиту», але, вимагаючи «класти на місце». Брати можна все, крім двох категорій речей: чужі та цінні речі. Сюди ставилися і особисті предмети батьків і родичів. Наприклад, не дозволялося нічого брати з татового письмового столу. До цінних речей ставився магнітофон, фотоапарат, годинник, тобто те, що дитина могла по не знанню легко зіпсувати. Таких речей було небагато, і дитина могла їх розглядати тільки разом із дорослим.

У дітей було достатньо інших цікавих, завжди доступних для них речей, починаючи від спортивних снарядів і закінчуючи всілякими інструментами та будівельними матеріалами. У будинку Нікітіних була кімната - майстерня, де можна було різати, клеїти, ліпити, пиляти, забивати цвяхи, свердлити, точити.

Нікітіни намагалися йти назустріч будь-яким намірам дітей щось робити, проявити себе в будь щось творчості. Помітили, що малюк любить писати крейдою, - зробили з шматка лінолеуму дошку; звернули увагу, що його цікавить у «Дитячої енциклопедії» карта, - повісили велику карту півкуль на стінку. Так з'явилися таблиці сотні і тисячі, літери друковані та письмові на плакаті, на кубиках, вимірювальні прилади, великі дерев'яні цеглини, конструктори, книги. Ось це все Нікітіни і називають багатою обстановкою для всебічного розвитку дитини.

Разом з дітьми

Створення умов для різноманітних занять і максимальна свобода діяльності - це не всі умови для гармонійного розвитку дитини. Що ж потрібно, щоб дитина взявся за справу? Займався їм захоплено і домігся результатів? Це спільна дія. Якщо мама сидить і шиє, то обов'язково поряд примоститься донька з голкою і ниткою.

Папа пише, то поруч на цьому ж столі, на тих же аркушах паперу, з тим же серйозним виглядом працює ще один «письменник» або «художник». Загальна робота або робота поруч, інтерес до результатів один одного, це привід для розмови, це обмін думками, це спілкування в самому кращому його варіанті - у спільній діяльності.

Не робити за малюка

З самого початку повелося, що дорослі намагалися не робити за малюка те, що він сам може додумати і вирішити. Навпаки, ще підсовували дітям задачки на кмітливість, на вирішення життєвих ситуацій. Як перекласти «неуважність» маму через дорогу, як знайти своє місце в театрі. Нікітіни намагалися не втрачати можливості, щоб навчити дитину самому міркувати, вирішувати, проявляти себе, долаючи страх і нерішучість.

Розвиваючі ігри

Залишиться в нашій пам'яті Борис Миколайович Нікітін не тільки, як батько - новатор , створив свою унікальну систему різнобічного розвитку особистості дитини, але і як автор незвичайного дидактичного матеріалу: «Склади візерунок», «Склади квадрат», «Унікуб», "Рамки і вкладиші". У що, як грати, яка «підґрунтя» є у тій чи іншої гри, які здібності розвивають різні завдання, і як можна своїми руками створити ці «розумні» іграшки, про це можна прочитати в його книзі «Інтелектуальні ігри».

Свою систему Нікітіни докладно з практичними спостереженнями та теоретичними викладками описали у книгах «Ми, наші діти і онуки» і «Резерви здоров'я наших дітей». Окремо Олена Нікітіна випустила книгу «Мама або дитячий сад», в якій висловила своє ставлення до виховання дітей у дошкільних установах і описала, який, на її погляд повинен бути ідеальний дитсадок.