Використання принципів автономії та стратегій навчання при вивченні іноземної мови

Заслуговує на увагу висновок учених про те, що найважливіше завдання викладачів - сформувати в учнів відповідну мотивацію до глибокого вивчення дисциплін естетичного циклу. Тому перш за все учні вирішують: “Для чого їм знадобиться ця дисципліна, задля чого вони будуть її вивчати?” Викладачі дають учням зрозуміти, де, коли, для чого їм у житті знадобляться знання цих дисциплін. У цьому учням допомагає перша лекція, яка розкриває предмет і завдання дисципліни. При подальшому вивченні дисциплін поглиблюється розуміння необхідності вивчення цих предметів. Це й означає, що сформувався реально діючий мотив навчальної діяльності - пізнавальний інтерес, заснований на усвідомленні особистісного значення оволодіння науковими естетичними знаннями.

2.1 Теоретичні основи формування в учнів навичок планування та організації самостійної роботи

Самостійна робота учнів, методика її організації на рівні навчальної дисципліни безпосередньо пов'язані з активізацією пізнавальної діяльності тих, кого навчають. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність учнів - це перший крок до творчої роботи особистості.

Формування у студентів-філологів умінь організації пізнавальної діяльності треба розглядати як складову одного з компонентів змісту освіти - способів діяльності. Уміти навчати - означає вміти організовувати засвоєння знань, свою розумову діяльність, що забезпечує сприйняття, усвідомлення, готовність до пошуку необхідного рішення не тільки на уроках філології, але і впродовж всього життя. Це справжнє мистецтво та важлива характеристика розвиненої особистості. Завдання викладача в цьому процесі - допомогти учням вчитися самостійно, створити оптимальні умови для самостійної, творчої роботи та активізувати її.

К.Д.Ушинський визначив добрим те навчання, при якому діти навчаються самі, а вчитель організовує і спрямовує їхню навчальну діяльність.

Діяльність викладача в організації самостійної роботи учнів в умовах особистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрямки:

- розробку системи нових завдань з предмета різних рівнів складності;

- індивідуалізацію навчальних завдань для виділення типологічних груп;

- зміну рівнів складності навчальних завдань для учнів різних типологічних груп для того, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійно зростав;

- створення позитивного емоційного фону навчального заняття;

- співвіднесеність оптимальних поєднань фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної з типологічних груп;

- надання викладачем консультативної допомоги залежно від індивідуальних особливостей учнів і рівня складності індивідуального завдання;

- регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійної роботи.

У цьому плані доцільним є дотримання алгоритму самостійної роботи: постановка мети - виявлення вихідних даних, їх аналіз - вибір способу досягнення мети, виконання дії проведення самоконтролю - коригування способу досягнення мети - коригування виконання дії. На нашу думку, виконання самостійної роботи за таким алгоритмом сприятиме розвитку розумових здібностей учня - і за таких умов викладачеві можна по-справжньому керувати формуванням спеціаліста. Крім того, систематична самостійна робота необхідна не лише в професійному, а й виховному плані: джерела працьовитості, наполегливості, волі - саме в самостійній роботі.

У педагогічній науці немає єдиного підходу до класифікації методів самоосвітньої діяльності через багатогранність цього поняття. Проте в залежності від джерела засвоєння та відтворення інформації можна виділити такі групи методів:

1. Методи самостійної навчальної діяльності: конспектування, складання плану, тез, анотацій до книги, статті, складання узагальненого огляду літератури, рецензування статей, складання рефератів, звітів, доповідей.

2. Методи читання літератури: попередній перегляд літератури, наскрізне читання, змішане те суцільне читання.

3. Методи практичної самоосвітньої діяльності: виконання практичних завдань, розв'язування задач, самостійна робота та проведення дослідів у лабораторіях, кабінетах, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Ефективність самостійної роботи зростає завдяки використанню в процесі навчання у вищому навчальному закладі всього комплексу вищеозначених методів та від частоти і глибини корекцій з боку викладачів. Продуктивність самостійної роботи учнів визначається також позитивним емоційним ставленням їх до навчальної діяльності.

Самостійна робота - один із обов'язкових видів навчально-пізнавальної діяльності учнів, що виконує функції, серед яких важливе значення мають:

- навчальна, яка полягає в опрацюванні першоджерел, що сприяє більш глибокому осмисленню вже засвоєної суми знань;

- пізнавальна, призначення якої полягає в опануванні новою сумою знань, розширенні меж світогляду;

- коригуюча, що передбачає осмислення новітніх теорій, концепцій, категорій, підходів до визначення сутності відомих понять, напрямків розвитку науки і т.п.;

- стимулююча, сутність якої полягає у такій організації самостійної роботи, коли учень отримує задоволення від результатів пізнавальної діяльності;

- виховна, що спрямована на формування таких якостей, як воля, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість;

- розвиваюча, що спрямована на розвиток самостійності, творчості, дослідницьких умінь особистості.

Самостійна робота має певні особливості, що відрізняють її від навчально-пізнавальної діяльності в цілому. Вона планується викладачем, який визначає обсяг, зміст, загальні терміни здійснення; організовується ним, коли він визначає форми звітності за виконану роботу, місце та час звітування, забезпечує умови здійснення звіту. У такому розумінні самостійна робота не може бути самостійною ні на мотиваційному, ні на технологічному, ні на організаційному рівнях. Мотиви виконання кожного конкретного виду самостійної роботи формуються в учня під впливом реалізації стимулюючої функції самостійної роботи і залежать від рівня її реалізації викладачем.

Технологія виконання самостійної роботи учнем багато в чому залежить від того, наскільки він володіє методами опрацювання наукових джерел, наскільки опанував уміння конспектувати, складання тез, виписок, підготовки рефератів, що надалі стане основою для написання курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт. Викладач також визначає вид самостійної роботи (план, тези, виписки, конспект чи реферат), що повинен виконати студент, де і яким чином прозвітує він про виконання завдань для самостійної роботи.

Оскільки визначене викладачем завдання студент виконує самостійно, планує свій час, місце і порядок його виконання і займається цією діяльністю самостійно, без контролю за цим процесом з боку викладача, самостійну роботу можна назвати лише частково керованою. При цьому варто наголосити, що ступінь самостійності студентів при виконанні різних видів самостійної роботи буде різним на окремих етапах їх навчання у ВНЗ і залежатиме від дидактичної, методичної, пізнавальної, розвиваючої та виховної мети.

Таким чином, ми можемо констатувати, що самостійна робота учнів - спланована, організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, що здійснюється під керівництвом і контролем викладача за рахунок скорочення обов'язкових аудиторних занять.

У педагогічній літературі існує багато класифікацій типів і видів самостійної роботи учнів. За дидактичною метою можна виділити чотири типи самостійної роботи.

Перший тип спрямований на формування в учнів умінь виявляти у зовнішньому плані те, що від них вимагається, на основі заданого їм алгоритму діяльності та посилань на цю діяльність, які містять умови завдання. Пізнавальна діяльність учнів полягає у тому, щоб пізнати об'єкт певної галузі знань при повторному сприйманні інформації про нього або дій з ним. Як самостійну роботу цього типу найчастіше використовують домашні завдання, що передбачають опрацювання підручника, конспекту лекцій і т. ін. спільним для самостійних робіт першого типу є те, що у всіх завданнях повинен бути представлений спосіб виконання.

Другий тип передбачає формування знань, що дозволяють розв'язувати типові завдання, так звані знання-копії. Пізнавальна діяльність студента при цьому полягає у відтворенні і частковому реконструюванні, зміни структури і змісту засвоєної раніше навчальної інформації. Це передбачає необхідність здійснення аналізу певного об'єкта, різних шляхів виконання завдання, визначення найбільш доцільних з них або послідовного виділення логічно розташованих способів його розв'язання. До самостійних робіт такого характеру можна віднести певні етапи проведення лабораторних і практичних занять, написання курсових робіт, а також спеціально підготовлені домашні завдання з приписом алгоритмічного характеру. Характерна особливість робіт цього типу полягає в тому, що при визначенні завдання для самостійної роботи необхідно обґрунтувати мету, шляхи її розв'язання і методи досягнення [26].

Третій тип спрямований на формування в учнів знань, що є основою для розв'язання нетипових завдань. Пізнавальна діяльність учнів при виконанні таких завдань полягає у накопиченні і прояві у зовнішньому плані нового для них досвіду діяльності на базі раніше засвоєного формалізованого типу шляхом перенесення знань, умінь і навичок в інші умови діяльності. Виконання завдання цього типу передбачає пошук, формулювання і реалізацію мети та завдань розв'язання визначеної проблеми, що завжди виходять за межі минулого формалізованого досвіду і вимагають від учнів варіювання умов діяльності, розгляду раніше засвоєної навчальної інформації під новим кутом зору, використання її у нетипових ситуаціях. Самостійні роботи третього типу повинні висувати вимоги аналізу незнайомих навчальних ситуацій і генерування об'єктивно нової інформації. Типовими для самостійної роботи третього напрямку є курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи.

Четвертий тип передбачає створення передумов для творчої діяльності учнів. Їх пізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає у глибокому проникненні в сутність об'єкта, що визначається, встановленні нових зв'язків і стосунків, необхідних для обґрунтування нових проблем, ідей, генерування нової інформації. Цей тип самостійних робіт реалізується, як правило, при виконанні завдань науково-дослідного характеру, включаючи курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи [27].

Найбільш доцільною у зв'язку із завданнями вищої школи є класифікація, запропонована П.І. Підкасистим, у якій розмежуються самостійні роботи за зразками, реконструктивно-варіативні, евристичні (частково-пошукові) і творчо дослідницькі [31]. Самостійні роботи за зразком включають розв'язання типових завдань, виконання різноманітних вправ за зразком. Вони дозволяють засвоїти матеріал, але не розвивають творчу активність. У процесі вивчення навчальних дисциплін це роботи, що пов'язані, у першу чергу, з методом спостереження. Це перший тип розумової діяльності, що ґрунтується на розпізнанні об'єкта, предмета, явища, що визначається. На цьому рівні відбувається засвоєння навчальної інформації. Конструктивно-варіативні самостійні роботи передбачають необхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а й їх структури, залучення відомих знань для розв'язання інших завдань, проблем, ситуацій. Це другий тип (рівень) розумової діяльності, на якому відбувається відтворення й розуміння явищ, що вивчаються. Евристичні самостійні роботи пов'язані з розв'язанням окремих питань, проблем, окреслених на лекціях, семінарських, лабораторних, практичних заняттях. Це третій тип розумової діяльності, що передбачає функціонування уміння бачити проблему, самостійно її формулювати, розробляти план її розв'язання. Це рівень розумової діяльності, на якому здійснюється більш глибоке розуміння явищ, процесів і розпочинається творча діяльність. При здійсненні дослідницьких самостійних робіт (творчих завдань, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт). Пізнавальна діяльність цього типу набуває творчого, пошукового характеру, для її здійснення визначається система оптимального поєднання методів розв'язання проблемних ситуацій. Це четвертий рівень розумової діяльності, на якому проявляється інтелектуальний потенціал і творчі здібності учнів, реалізуються їх дослідницькі здібності.

Більшість тих, хто вступає до вищого навчального закладу, недостатньо володіє методами і прийомами, не завжди знає всі можливі засоби здійснення самостійної пізнавальної діяльності. Їм доводиться засвоювати нові елементи культури і технології розумової праці. Без навичок самостійної роботи, без стійкого прагнення постійного поповнення, оновлення й удосконалення знань у процесі самостійної роботи навчання у вищому закладі освіти значно уповільнюється або й зовсім унеможливлюється. У процесі самостійної пізнавальної діяльності учень має навчитися виділяти пізнавальне завдання, добирати способи їх розв'язання, здійснювання операції самоконтролю за грамотністю виконання поставлених завдань, удосконалювати методи реалізації творчих знань.

Організація самостійної роботи проходить у два етапи:

а) початкова організація, що передбачає безпосередньо участь викладача у діяльності учнів з виявленням причин появи помилок;

б) самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі у процесі самостійного формування знань студентів.

В організації самостійної роботи учнів особливо важливим є правильне визначання обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їхньої самостійної роботи. Методичне забезпечення такої праці учнів включає програму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожної особистості. Створюючи систему самостійної роботи учнів, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге, ознайомити з психофізіологічними основами розумової праці, технікою її наукової організації.

Отже, самостійна робота - одна з важливих і актуальних проблем сучасної дидактики, яка сприяє розвитку самоорганізації студента-філолога, а підготовка учнів до самостійної навчальної роботи - складова програма загальної підготовки майбутніх вчителів іноземної мови.

Самостійна діяльність учня є однією з найважливіших складових навчального процесу, у ході якого відбувається формування навичок, вмінь та знань і в подальшому забезпечується засвоєння учнем прийомів пізнавальної дослідницької діяльності, інтерес до творчої праці і, як результат, здатність вирішувати завдання прикладного, наукового та професійного характеру.

Щоб самостійна робота учнів була ефективною, потрібно дотримуватись певних умов:

- чіткої, конкретної постановки завдань перед ними;

- характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинні поступово змінюватись;

- завдання для самостійної роботи мають бути доступними й посильними;

- повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи студентів у процесі навчання;

- важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи та урізноманітнювати їх;

- повинен існувати взаємозв'язок аудиторної та самостійної роботи.[6]

У сучасній концепції освіти контроль та самоконтроль слід трактувати як сумісну діяльність учня, вчителя, адміністративної школи та робітників системи управління освіти по визначенню ступеню ефективності процесу освіти та пізнання, досягнення встановлених цілей у визначені строки [38, с.31].

Використання адекватних форм контролю та самоконтролю може значно вплинути на вибір та використання методів ти технологій навчання, забезпечити перерозподіл ролей вчителя та учнів в процесі пізнання, посилити ступінь автономії учнів, зробивши їх більш самостійними та відповідальними за результати учбової праці.

Самоконтроль становить собою невід'ємну частину процесу вивчення мови, оскільки для того щоб набути нові знання та навички, необхідно проаналізувати вже наявні та зрозуміти, що необхідно зробити для їх подальшого розширення та актуалізації.

Більшість із описаних у методиці навчання іноземним мовам прийомів здійснюваного учнями контролю у формі самоконтролю та взаємоконтролю можна, за думкою О.Г.Полякова, підрозділити на прийоми описового, рейтингового та моніторингового характеру, анкети, мовний портфель та ін. [32, с. 57].

Самоконтроль описового характеру може бути здійсненим шляхом ведення учбового щоденнику, у якому записується що вивчено на уроці, що зроблено, які виникли проблеми. На основі цих міні-звітів вчитель може організувати індивідуальне консультування учнів та скорегувати свою навчальну діяльність.

Самоконтроль рейтингового характеру може бути організований за допомогою шкал із дескрипторами для оцінки того чи іншого вміння, графіків для оцінки, наприклад, ступені розуміння тексту і т.д.

Серед прийомів самоконтролю моніторингового характеру найбільш розповсюдженим є саморедагування. Однак практика показує, що учні неохоче корегують власні письмові роботи, та у цьому випадку можна розпочати з взаємоконтролю, коли учні перевіряють роботи один у іншого. При цьому вони вчаться не тільки взаємодопомозі, але й з великим інтересом починають ставитись до власних творів та есе. Ефективним прийомом є й такий прийом, коли учні редагують свої роботи після перевірки вчителя, реагуючи на спеціальні знаки-сигнали, які вказують на помилки того чи іншого роду.

До цієї ж групи прийомів самоконтролю можна віднести й тестування, яке в останній час стає все більш запитуваним видом організації контролю на уроках іноземної мови.

Анкети як прийом самоконтролю можуть бути використаними для вияву проблем та труднощів, які відчувають учні з одного боку, та їх переваги з іншого.

Технологія мовного портфелю («Language portfolio») розглядається сучасними лінгводидактами як інноваційна загально учбова технологія, яка забезпечує розвиток продуктивної учбової діяльності та особистісний розвиток учня як суб'єкта освітнього процесу. Окрім того, мовний портфель є інструментом контролю та самоконтролю, оцінки та самооцінки досягнень учня, формування його рефлективних вмінь. Мовний портфель дозволяє отримати динамічну картину учбового та мовного розвитку учня, дає можливість комплексно задіяти різноманітні прийоми самоконтролю, в тому числі й вищеописані.

Таким чином, використання описаних прийомів самоконтролю сприяє рефлексії потреб та цілей вивчення мови, формуванню цілепокладання у даній області та у кінцевому результаті - вдосконаленню практичного володіння іноземною мовою [25, с. 57].

2.2 Організація аудиторної та поза аудиторної роботи учнів

Організація самостійної роботи учнів є тією проблемою педагогічної теорії та практики, яка має давню історію, її вивченням займалось широке коло дослідників. Але сьогодні навчальна ситуація (соціальне ставлення, концептуальні основи, реальні умови, самі суб'єкти навчального процесу) значно змінилася. Відбувається перехід на багаторівневу підготовку спеціалістів, що вимагає дослідження особливостей самостійної пізнавальної діяльності на різних рівнях та визначення шляхів підвищення ефективності самостійної роботи учнів, форм і методів її організації.

Тривалий час у вищих навчальних закладах використовувалась інформативна методика викладання дисциплін. Вважалось, що учень тим більше знатиме, чим триваліші будуть лекції. Сьогодні перевага надається самостійній роботі учнів. Але ця форма навчально-виховного процесу, яка оптимально забезпечує засвоєння дисципліни, дає високі результати у самовдосконаленні особистості. Самостійна робота є важливим засобом формування самостійності у здобуванні знань, яка реалізується у самовиявленні внутрішньої потреби у знаннях, пізнавальних інтересах учнів.

Як відомо, ще в 1993 році Міністерство освіти України затвердило Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти. Принциповим моментом цього положення є те, що вперше у вітчизняній практиці на рівні нормативного документу передбачено відведення на самостійну роботу студентів від 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального плану. Згідно з цим Положенням, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Зміст самостійної роботи студентів над конкретною дисципліною визначається робочою навчальною програмою дисциплін.

Навчальний план дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

Самостійна робота учня забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбаченої для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо.

Методичні матеріали для самостійної роботи учнів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку учня.

Аналіз педагогічної літератури засвідчує, що сьогодні вивчення організації самостійної роботи проводиться за різними напрямками:

1) планування і фізичні затрати часу на самостійну роботу;

2) упровадження таких організаційних форм і методів, які активізують самостійну роботу; автономія навчання самостійний робота

3) організація самостійної роботи залежно від індивідуальних особливостей тих, хто навчається.

Отже, організацією самостійної роботи є:

а) різні поєднання і взаємозв'язок її форм: фронтальною, групової й індивідуальної ;

б) надання студентам педагогічно-доцільної консультативної допомоги з боку викладача [19].

Учені єдині в погляді на те, що самостійна робота базується на педагогічних і психологічних закономірностях, де термінується змістом, методами організації навчання, індивідуально-типологічними особливостями студентів. Саме такий підхід призводить до комплексного впливу на засвоєння кожним студентом наукових понять, способів дій, на формування певних особистісних характеристик.

Ядром самостійної роботи є пізнавальне і проблемне завдання, тому що саме наявність завдання обумовлює весь процес самостійної роботи.

До цього слід додати, що завдання повинні вимушувати учня працювати з великим масивом інформації й інформаційних джерел. Саме при виконанні самостійної роботи учень має довести свою професійну зрілість і здатність працювати в інформаційному суспільстві.

Одна із основних вимог до завдань - поступове нарощування їх складності від рівня, доступного тому, хто навчається на початку роботи, до потрібного рівня наприкінці. При будові такої системи завдань необхідно враховувати, що навчання носить розвиваючий характер.

Дотримання цієї вимоги робить навчання більш ефективним, викликає інтерес у тих, хто навчається, сприяє виникненню стійкої мотивації до вивчення предмета.

У зв'язку з різним тлумаченням сутності завдань розробляються й різні підходи до їх класифікації.

С.Я. Батишев поділив пізнавальні завдання на три групи:

- перша - запитання-завдання, які виконують функції закріплення знань (відтворення вивченого, первинна систематизація фактів, понять, формування навичок);

- друга - запитання-завдання, які сприяють оволодінню логічним мисленням і досвідом творчої діяльності (самостійна робота з проведення аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, формування висновків, оцінок; поглиблення системи знань: уточнення, конкретизація, систематизація);

- третя - запитання-завдання, які потребують застосування набутих знань (виконання самостійних робіт, оволодіння уміннями й навичками).

В.О. Онищук пропонує диференціювати пізнавальні завдання за рівнем пізнавальної діяльності, способом логічних міркувань і дидактичною метою:

- за рівнем пізнавальної діяльності - завдання-орієнтири, завдання-вказівки, евристичні запитання, проблемні запитання, пізнавальні задачі, проблемні завдання;

- за способом логічних міркувань - аналітичні, синтетичні, порівняльно-узагальнюючі, конкретизуючи, узагальнюючі;

- за дидактичною метою - розкриття внутрішніх зв'язків і співвідношень, встановлення послідовності подій, виявлення закономірностей, визначення одиничного і загального, оцінювання фактів (явищ, процесів), засівання ставлення до факту (явища, процесу), обґрунтування висловленого твердження (тези), доведення чи спростування.

З аналізу всіх підходів до вирішення підходів організації самостійної роботи учнів із використанням завдань можна зробити висновок, що різноманітні тлумачення цього поняття мають одну спільну рису: усі вони вказують передусім на такі функції пізнавальних завдань, як навчальна (спрямована на формування в учнів системи знань) і розвиваюча (яка забезпечує розвиток розумової діяльності). Можна виокремити і ряд вимог до їх розробки, а саме:

- система дидактичних завдань повинна поєднувати різні їх види. При використанні їх слід застосовувати різноманітні прийоми в організації самостійної роботи учнів;

- розробляючи дидактичні засоби, необхідно особливу увагу звертати на специфіку предметів, що вивчаються, окремих їх розділів і тем;

- завдання повинні мати професійну орієнтацію (відповідати вимогам освітньо-кваліфікаційних характеристик);

- завдання має носити цілісний характер (тобто не складатися з окремих розрізнених частин, а мати логічну послідовність і взаємозв'язок);

- завдання повинні бути доступними для вирішення їх учнем;

- обсяги завдань повинні враховувати зайнятість учнів одночасним їх виконанням з декількох навчальних дисциплін;

- технологія виконання завдань повинна формувати в учнів практичні навички роботи з різноманітними інформаційними джерелами;

- у завданнях повинен прослідкуватись взаємозв'язок між темами та навчальними дисциплінами;

- систему завдань доцільно структурувати за ступенем їх ускладнення (збільшення обсягу, змісту, джерел знань, способів управління і контролю);

- завдання повинні бути різного ступеню складності та їх багатоваріантність.

Розгляд системи пізнавальних завдань буде неповним, якщо окремо не зупинитись на проблемі сутності поняття «творче завдання» та прийомах його застосування. Різноманітність інтерпретацій «творчого завдання» в наукових дослідженнях та його центральне місце у психології мислення потребує уточнення його змісту. Специфічним для творчих завдань є неможливість розв'язання їх простим перебором різних варіантів.

Завдання стає творчим за умови, якщо «воно має логічний зв'язок із раніше засвоєними поняттями та уявленнями і з тими, які підлягають засвоєнню в певній навчальній ситуації, містять пізнавальні труднощі і видимі межі відомого та невідомого, викликає незадоволеність тим запасом знань та умінь, які є» [33].

Можна виділити такі основні компоненти «творчого завдання»: самостійний пошук, перетворення та розкриття відношень між об'єктами і явищами, проблемність, заданість мети.

У нашому розумінні - творче завдання це змістова мета навчального процесу, яка спрямована на самостійний пошук нових засобів оволодіння знаннями й уміннями у професійній діяльності. Вважаємо, що головною метою використання творчих завдань у коледжі є моделювання майбутньої діяльності спеціаліста. Творчі завдання носять комплексний характер, тому що вони спрямовані на здобуття у процесі навчання певних знань, розвиток певних способів мислення, формування конкретних навичок та вмінь у процесі міжособистісної взаємодії, яка, у свою чергу, пов'язана з конкретною соціальною чи професійною діяльністю. Творчі завдання відрізняються від традиційної системи навчання з використанням репродуктивних завдань такими особливостями: по-перше, при використанні творчих завдань процес навчання максимально наближений до реальної педагогічної діяльності. Це досягається шляхом використання у творчих завданнях моделей реальних ситуацій. Іншими словами, будь-яке творче завдання є імітаційним методом; по-друге, творче завдання - це колективний та індивідуальний метод навчання; по-третє, у творчих завданнях спеціальними засобами створюється певний емоційний настрій учнів, який активізує та інтенсифікує процес навчання.

Для розв'язання творчих завдань необхідно вчити учнів самостійно виконувати кожен з її етапів. Цими етапами є:

1) спостереження і вивчення фактів та явищ;

2) з'ясування незрозумілих явищ, що підлягають дослідженню;

3) висунення гіпотез;

4) побудова плану дослідження;

5) встановлення зв'язків між явищами, що розглядаються, й іншими;

6) формулювання рішень, пояснень;

7) перевірка рішень;

8) практичні висновки про можливе та необхідне застосування здобутих знань.

Найдоцільніше класифікувати творчі завдання за такими напрямками:

- за метою та змістом - соціальні, психолого-педагогічні та навчально-методичні;

- за типами творчих завдань - стратегічні, тактичні, оперативні;

- за способом проведення - емпіричні й теоретичні, предметні, на дошках, на картках, кресленнях, схемах, деталях, усні, письмові;

- за методом вирішення - аналітичні та евристичні;

- за тривалістю розв'язання - довготривалі (до 45 хв.) та коротко тривалі (до 15 хв.).

В організації самостійної роботи учнів на основі постановки навчальних завдань можливе використання двох способів: перший - пред'являти завдання однакової складності, надаючи різні види допомоги залежно від індивідуальних особливостей учнів, другий - надавати завдання різного рівня складності на основі врахування рівня типологічних відмінностей [3].

Відповідно до рівнів знань при самостійній роботі - низького рівня пред'явлень (учні засвоюють тільки факти і зовнішні ознаки явищ й недостатньо осмислюють їх сутність), середнього рівня розуміння (учні осмислюють причини і наслідки явищ, що вивчаються, але не вміють їх повністю відтворювати і через силу застосовують на практиці), високого рівня розуміння (учні характеризують міцно закріплені, систематизовані знання) - М.Г. Гарунов і П.І. Підкасистий [13, 53] визначили такі типи самостійної роботи:

- відтворюючий (репродуктивний);

- реконструктивно-варіативні, які передбачають актуалізацію, перенос знань, умінь та навичок і варіювання системи способів діяльності для розв'язання нових завдань або проблем;

- частково-пошукові;

- дослідницькі (творчі).

Значні можливості в організації самостійної роботи учня відкриває комп'ютеризація навчального процесу, коли кожен студент може індивідуально «поспілкуватися» з комп'ютером, одержати від нього завдання, перевірити свої відповіді, скласти для себе програму навчання, послідовність проходження певних курсів.

Таблиця 1.1 Види самостійної діяльності учнів

Мета	Види самостійної діяльності учнів
Первине оволодіння знаннями	Читання підручника, першоджерел додаткової літератури; складання плану; конспектування прочитаного, графічне зображення тексту; виписка, робота зі словником, довідником; ознайомлення з нормативними документами і спостереження.
Закріплення і систематизація знань	Робота з конспектом лекцій, робота з підручником, першоджерелами, складання плану, відповідь на запропоновані запитання; складання таблиць, графіків, схем; вивчення нормативної документації; відповідь на контрольні запитання; підготовка виступів для семінарів, рефератів, доповідей, складання бібліографії.
Застосування знань, формування умінь	Розв'язання задач і вправ за взірцем, виконання графічних робіт, розв'язання ситуативних виробничих задач, підготовка до ділових ігор; підготовка курсових, дипломних робіт, робота на комп'ютері, дослідно-пошукова робота.

Форми і методи самостійної роботи учнів, про які йшлося, утворюють відповідну систему занять учнів. Вона, як показують спостереження, розкриває їхні творчі здібності, готує до активного пошуку, викликає потребу вдосконалювати свою майстерність. Інакше кажучи, правильно організована система самостійної роботи учня покликана готувати фахівця, спроможного вирішувати завдання побудови сучасного демократичного суспільства в Україні.

Організація самостійної роботи вимагає від вчителя ґрунтовної підготовки, навіть більшої, ніж тоді, коли навчальний матеріал він викладає сам. Якщо при цьому вчитель бачить завдання сформувати в учнів уміння і навички самостійної роботи, то йому, як правило, потрібно продумати і визначити:

- мету, час і характер самостійної роботи, а також уміння і навички, що формуються у ході самостійної праці;

- спосіб повторення того мінімуму фактичних знань і вмінь, без якого неможливе виконання якої-небудь самостійної роботи;

- вид роботи з книгою або для повторення, або просто для пошуку інформації довідкового характеру, або для знайомства з новим матеріалом. Виявивши основні поняття та ідеї, необхідно визначити, які з них мають подаватися в готовому вигляді, а які учні повинні отримати в результаті самостійної роботи;

- вид роботи з вправами: виконання завдань репродуктивного, продуктивного характеру або завдань на повторення;

- методику усунення в учнів труднощів, які можуть виникнути у процесі виконання завдань, а також спосіб швидкої перевірки і методику аналізу допущених помилок.

Результативності самостійної роботи учнів заважають, в основному, дві групи причин, які мають місце в діяльності навчальних закладів:

- ті, що залежать від самого учня: брак працелюбності, волі, наполегливості, загальної підготовленості, здібностей, відсутність уміння самостійно працювати тощо;

- ті, що залежать від викладача, кафедр, деканатів. Це причини, передусім пов'язані з організацією навчального процесу у вищих навчальних закладах, який здійснюється без належного індивідуально орієнтованого підходу; а також відсутністю необхідних навчальних посібників з диференційованими завданнями, матеріально-побутових умов тощо.

Відсутність чітко сформульованої мети здійснення самостійної роботи призводить до того, що сам процес її виконання залишається в кращому випадку нейтральним стосовно характеру пізнавальної самостійної діяльності учнів. Процес його інтелектуального пізнання відбувається або ж за методом спроб і помилок, або ж за однією із первинних схем. У першому випадку він прихований від викладача і тому не керований, у результаті чого виконання самостійної роботи слабко впливає на розвиток мислення учня, його ініціативу й самостійність, пізнавальні здібності та професійну підготовку. Процеси ці відбуваються стихійно, навчання ж значною мірою втрачає свою розвиваючу і дидактичну функцію.

Усунення причин першої групи пов'язано з удосконаленням діяльності середньої загальноосвітньої школи. Викорінення причин другої групи залежить від того, як організований процес навчання, тобто від впровадження індивідуально-орієнтованого підходу.

На думку Б.П. Єсипова, самостійна робота при правильній її організації дає можливість розгорнутися індивідуальності кожного учня. Однією із важливих умов для цього є збудження і підтримання інтересу до знань з метою застосування їх на практиці [16].

Саме тому організація самостійної роботи в різних типологічних учнівських групах передбачає особистісно-орієнтований підхід: для слабо встигаючих потрібно створювати спеціальні ситуації успіху шляхом добору таких завдань, які вони в цей момент зможуть виконати, і активного заохочення.

Для сильних учнів важливо забезпечити можливість отримувати радість подолання особливих ускладнень при розв'язанні завдань підвищеної складності, тобто досягти відповідності рівня складності навчального завдання рівню можливостей тієї чи іншої типологічної групи. Ці положення знаходять підтвердження в дослідженнях Ю.К. Бабанського [2].

Дуже важливим моментом в організації самостійної роботи є систематичний контроль за її результатами з боку викладача.

Контроль за самостійною роботою учнів забезпечує оцінку результатів навчання, дає змогу викладачу вносити корекцію знань.

Запроваджуючи обрану форму, необхідно дотримуватися педагогічних вимог до контролю: об'єктивність перевірки та оцінки; систематичності, класності, всебічної перевірки; застосовувати самоконтроль.

Доцільно використовувати різні форми контролю й самоконтролю знань учнів. Для об'єктивної оцінки самостійної роботи учнів потрібно розробити критерії оцінки.

Контроль за результатами самостійної роботи учнів - це невід'ємна складова частина навчально-виховного процесу, що має на меті забезпечити зворотній зв'язок «учень-викладач» і виявити на основі цього правильність її організації. Мета контролю самостійної роботи учнів - допомогти їм методично правильно, з мінімальними затратами часу самостійно засвоювати теоретичний матеріал й здобувати навички розв'язання певного рівня завдань з навчальних дисциплін. Організовуючи і проводячи контроль, викладачеві необхідно мати на увазі, що в цьому випадкові його першочерговим завданням є:

- актуалізація, перевірка та оцінка засвоєних знань у ході або після вивчення певного навчального матеріалу;

- створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, закріплення засвоєного змісту;

- виявлення можливостей і здібностей учнів, причин, труднощів та помилок.

Вирішення цих завдань досягається за рахунок реалізації оцінної й навчально-виховної контрольної функції. Оцінна функція контролю полягає у визначенні результату порівняння якості засвоєних знань із необхідним рівнем.

Навчально-виховна функція контролю пов'язується з організацією процесу повторення певним чином спрямованої діяльності учнів. Воно організується таким чином, щоб здійснювалося не тільки механічне відтворення засвоєних знань, але й активна їх переробка, систематизація, утворення нових знань, що сприяє розвитку мислення і пам'яті, асоціативних зв'язків. Здійснення цих функцій контролю повинно враховувати необхідність у регулярній, активній, спрямованій самостійній роботі учнів.

На основі даних проведеного контролю знань, умінь викладач здійснює корекцію своєї діяльності. Для нього така позиція щодо власної діяльності дуже важлива, бо саме ця діяльність виступає особливим предметом аналізу, осмислення й оцінки. Якщо при розв'язанні практичних завдань, що виникають у конкретних педагогічних ситуаціях, викладач безпосередньо включений у процес реальної взаємодії зі студентами, то тепер самі ці процеси стають предметом дослідження. Якщо у своїй практичній діяльності він консультує і використовує ті чи інші способи керівництва діяльністю учнів, то тепер самі ці способи перетворюються в об'єкт осмислення. Якщо у процесі оцінки діяльності учнів викладач застосовує певні критерії й показники, то тепер самі вони стають тим, що повинно бути засвоєно й розкрито.

Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що найбільш поширеною точкою зору стосовно здійснення самостійної роботи є твердження про необхідність її організації в умовах особистісно-орієнтованого підходу. Отже, в організації самостійної роботи, насамперед, слід виявити індивідуальні особливості учнів і зіставляти виявлені закономірності функціонування пізнавальних процесів з оптимальними умовами їх перебігу.

Ми вважаємо, що діяльність викладача щодо організації самостійної роботи учнів в умовах особистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрямки:

1) розробка системи нових завдань із предмета на різних рівнях складності;

2) індивідуалізація навчальних завдань;

3) зміна рівнів складності навчальних завдань для студентів різних типологічних груп з тим, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійно зростав;

4) створення позитивного емоційного фону заняття;

5) співвіднесення оптимальних поєднань фронтальної, групової і індивідуальної форм роботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної групи студентів;

6) надання викладачем консультативно-дозованої допомоги при виконанні учнями самостійної роботи залежно від їх типологічних особливостей і рівня складності навчального завдання;

7) регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійної роботи учнями залежно від їх особливостей.

Таким чином, питання організації самостійної роботи учнів у системі освіти постійно знаходяться в сфері інтересів дослідників. Протягом багатьох років навкруги цієї проблеми виникають наукові суперечки, в результаті яких народжуються різноманітні погляди і формуються методичні та методологічні позиції.

Існує чимало підходів до визначення самостійної діяльності, яка спрямована на формування не тільки самостійної, а й творчої особистості. За своєю суттю самостійна робота є активною розумовою діяльністю учня, пов'язаною з виконанням навчального завдання. Самостійна робота сприяє формуванню в учнів інтелектуальних якостей, необхідних майбутньому спеціалістові. Вона виховує в учнів стійкі навички постійного поповнення своїх знань, самоосвіти, сприяє розвитку працелюбності, організаційності й ініціативи, випробовує його сили, перевіряє волю, дисциплінованість тощо.

За останні роки суттєво змінилася модель освітнього процесу. Сьогодні здійснюється перехід від навчання, коли учневі передають готові знання, до навчання, коли він здобуває знання сам. Це передбачає організацію аудиторної і позааудиторної самостійної навчальної діяльності учня таким чином, щоб він зміг оволодіти стратегіями навчання, які дозволяють засвоїти систему освітньої діяльності, конструювати особисті знання і взаємодіяти з іншими суб'єктами освітнього процесу.

У навчанні іноземної мови (ІМ) головною метою є розвиток особистості, яка здатна ефективно здійснювати міжкультурне спілкування у всіх його сферах. Оволодіння ІМ на сучасному етапі розвитку освіти передбачає використання освітніх технологій, орієнтованих на позааудиторну самостійну роботу, під якою ми, слідом за Н.Ф.Коряковцевою [24], розуміємо форму організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів без керівництва викладача поза стінами аудиторії.

Питанню організації позааудиторної самостійної роботи учнів не приділялося належної уваги, оскільки опора на пріоритетну роль викладача, який управляє навчальною діяльністю учнів, не викликала необхідності створювати умови для розвитку творчої самостійності, вміння вчитися, приймати на себе відповідальність за результат.

Самоосвіта учнів - це специфічна динамічна система, яка ґрунтується на індивідуальних потребах у постійному розширенні, оновленні, та поглибленні знань людини в різних галузях науки, освіти, культури, сучасної техніки.

Основними її функціями є такі [8]:

- самоосвіта є невід'ємною частини освіти учнів;

- самоосвіта є важливим складовим компонентом психічного розвитку й саморозвитку особистості;

- самоосвіта виступає як умова, результат і засіб розумового самовиховання й розвитку учнів; вона формує якості особистості, які необхідні для успішного розвитку пізнавально-активної і продуктивної діяльності та творчих здібностей.

Організація самоосвітньої діяльності в процесі навчання у ВНЗ є показником сучасного, досить високого рівня системи освіти. Без уваги до самоосвіти як одного з основних елементів процесу навчання у вищій школі у наш час неможливо підготувати висококваліфікованих фахівців для різних сфер професійної діяльності. Основний резерв підвищення ефективності процесу навчання і якості підготовки майбутніх вчителів, зазначають вчені, необхідно шукати в раціональній організації навчального процесу. На думку Б.Ф Райського, «завдання формування в суб'єктів навчання готовності до безперервної самоосвіти вимагає включення самоосвіти в навчальний процес як об'єктивного необхідного заняття. Це не нав'язування додаткової, позапрограмної роботи, а зміна характеру навчальної роботи» [ 36, с. 67].

А.К.Громцева вказує, що «основним шляхом, який допомагає в оволодінні всім комплексом компонентів самоосвітньої діяльності, є насамперед відповідна організація навчальної роботи» [15, с. 32]. В.К.Буряк підкреслює, що «формування в учнів готовності до самоосвіти відбувається в педагогічному процесі» [10, с. 18]. Спеціальну організацію педагогічного процесу В. К.Буряк визначає головною умовою, що спонукає учнів до самоосвіти [10, с. 18].

Завдання підготовки майбутніх вчителів до самоосвітньої діяльності, можна вирішити через формування в учнів прагнення й уміння задовольняти свої пізнавальні потреби та інтереси шляхом самоосвіти. Підготовка учнів до самоосвіти полягає, насамперед, у формуванні в них психологічної потреби в знаннях.

Таким чином, успішна самоосвітня діяльність учнів можлива за умов: спрямованості навчального процесу у навчальних закладах на ефективну самоосвіту учнів з урахуванням особливостей цього процесу та його складових, формування у майбутніх вчителів прагнення й уміння задовольняти свої пізнавальні потреби та інтереси шляхом самоосвіти, організація навчальної взаємодії учнів і викладачів на основі суб'єкт-суб'єктного підходу, активізація пізнавальної діяльності учнів через застосування проблемних методів навчання, використання потенціалу самостійної навчальної роботи та забезпечення спрямованості завдань.

2.3 Практичний досвід

У 2008 році у Мюнхені інститутом ім. Гете було проведено експериментальний проект під назвою «Від занять під керівництвом викладача до автономії у навчанні». Метою цього проекту було визначення шляхів досягнення автономії навчання на заняттях з німецької мови.

У 2008 році у Мюнхені Гьоте інститутом було проведено експериментальний проект під назвою « Від занять під керівництвом викладача до автономії у навчанні». Метою цього проекту було визначення шляхів досягнення автономії навчання на заняттях з німецької мови.

Розглянемо одне з проведених занять.

Заняття проводилось зі студентами з рівнем знання мови B1.

Темою заняття було ознайомлення з новою граматичною структурою Partizip1 у теперішньому часі.

Завдання заняття полягало у тому, що студенти повинні були самостійно ознайомитись з новою граматичною структурою та пояснити її один одному поки кожен студент повністю не зрозуміє правило; після цього вони повинні були виконати по групам вправи та виступити с вивченим матеріалом у пленумі.

При цьому роль викладача відійшла на другий план, викладач допомагала студентам тільки частково (відповідала на запитання та перевіряла результати виконаних завдань) тобто головна відповідальність лягла на членів групи, тобто на клас в цілому.

Клас було поділено на декілька груп, кожна з яких отримала плакати з малюнками; під малюнками учні повинні були виконати вправу наступним чином: спочатку вони повинні були знайти дієслово, що описує дію на малюнку, а потім утворити дієприкметник з дієслова, описавши дію на малюнку.[див. Додаток Р]

Після ознайомлення з новою граматичною темою та виконання вправ на плакаті кожна групами виступила біля дошки, тим самим закріпивши здобуті знання під час заняття.

Заняття такого типу приводяться на кафедрі німецької філології на 1 курсі в групі ЯЮ-12, головним чином для засвоєння нового граматичного та повторення пройденого матеріалу.

До складу групи увійшли студенти, які вивчають німецьку як основну іноземну. Рівень знань німецької - початківці. Практичні заняття - 10 годин на тиждень. Середня успішність групи - 3,5.

У березні у цій групі було проведено кілька експериментальних занятті. За основу було взято підручник Login 1[44]. Ціллю заняття була підготовка до написання підсумкового граматичного тесту, отже повторення граматичного та лексичного матеріалу. Тема: повторення пройденого граматичного матеріалу (Wechselprдpositionen, Infinitiv, Konjunktiv та Artikel).

Учнів було поділено на 4 групи. Також було створено 4 станції, кожна з яких передбачала повторення однієї з вказаних граматичних тем (Wechselprдpositionen, Infinitiv, Konjunktiv та Artikel). На кожній станції був відповідальний - експерт, завданням якого була перевірка виконаних вправ. Експертами було обрано студентів з найкращою успішністю. За декілька днів експертам було запропоновано самостійно повторити граматичну тему. Кожний експерт отримав необхідну кількість довідкових матеріалів та правильні відповіді до вправ. Завданням кожної групи було виконання вправ на станціях, на кожну з яких в них було по пів години. На одній станції група отримувала по 4 завдання тобто загалом було виконано 16 вправ [див. додатки С, Т, У, Ф].

Під час заняття учні, працюючи у групі, виконували завдання. Метою було колективне виконання, самоконтроль та самоконсультування у міні-групах. Експерт спостерігав за виконанням завдання, водночас маючи можливість виявити «слабкі» місця та помилки товаришів та підготуватись, користуючись відповідними довідниками до пояснення та коригування помилок. Викладач не приймав участі у ході заняття. По закінченні вказаного часу експерт перевіряв виконане завдання, пояснював помилки та ще раз звертав увагу на «слабкі» місця. Такий вид роботи сприяв підвищенню соціальної та комунікативної компетенції учнів, вони мали можливість спробувати себе не тільки в ролі учнів, але і в ролі викладачів. Слід підкреслити, що згуртованість в групі та почуття «ми» значно зростає під кінець заняття. Для усвідомлення успішності учня важливою є не лише оцінка вчителя, але й взаємооцінка та самооцінка. Те, що учень може впоратись з завданням, при цьому самостійно визначаючи послідовність виконання, час, обсяг, сприяє виникненню задоволення, підсиленню впевненості в собі та мотивації.

Під час виконання завдань у групах кількість помилок у вправах було незначною. Оскільки студенти мали можливість коригувати самостійно свої помилки. Для підтвердження цього можна порівняти оцінки за попередній граматичний тест та тести, до якого підготовка проводилась за допомогою методів та стратегій автономного навчання.

Група ЯН-11	Лютий	Березень	Квітень
Гашенко В.	3	4	4
Додова Ф.	4	5	5
Камишанова К.	3	4	5
Виноградова В.	2	3	3
Бережна А.	3	4	5
Слабченко О.	2	3	4
Тур Д.	2	3	3
Шпунт А.	2	3	3
Черняк І.	2	3	4

Така форма роботи використовується не лише для самостійного вивчення граматичного матеріалу, але й для ознайомлення з країнознавчими матеріалами, коли студенти самостійно готовлять матеріали до певної теми, оброблюють їх у формі вправ для своїх товаришів та презентують на уроках. При цьому дуже важливим є пояснення вибору певної теми (наприклад, «Культура харчування в Німеччині», «Особистості освіти у німецькомовних країнах» та ін.) та повідомлення про принципи пошуку матеріалу та шляхи досягнення поставленої мети. таким чином, учень (у нашому випадку - студент) перетворюється у активного суб'єкта, який спроможний самостійно та відповідально керувати своєю власною навчальною діяльністю, бере на себе відповідальність за свою учбову діяльність, охоплюючи всі компоненти цієї діяльності (встановлення цілей, визначення змісту та послідовності, вибір методів та засобів, об'єктивна оцінка власної роботи). Звісно, автономна робота учнів у учбових умовах є лише відносно автономною. Оскільки учні зазнають навіть непрямий вплив вчителя, який поширюється навіть на творчий рівень їх самостійної роботи (вибір та підготовка матеріалів, надання інформації та ін.). Але при цьому вчитель залишається осторонь, що дозволяє учням відчути себе справжнім суб'єктом учення. Головне завдання вчителя - забезпечити максимальну активність учнів на уроці у кожній фазі роботі. Отже вчитель має полегшити учбовий процес, допомогти учню, замість того, щоб давати йому вказівки. При цьому вчителю слід орієнтуватись не на функції учня (відповідно яким він має щось вивчити, відповісти домашнє завдання, перекласти текст та ін.), а на його особистість та її перспективи розвитку. Отже, використовуючи принципи та методи автономного навчання на уроці, ми виконуємо одне з основних завдань нашої освіти - не лише навчити іноземній мові, але й навчити вивчати її ефективно.