Використання принципів автономії та стратегій навчання при вивченні іноземної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота магістра

Використання принципів автономії та стратегій навчання при вивченні іноземної мови

Вступ

Навчальний процес у вищій школі відповідно до Болонського процесу, що поступово впроваджується у вищу освіту України, має бути спрямований на підготовку освіченого фахівця, який уміє ініціативно, творчо мислити, самостійно поповнювати свої знання та застосовувати їх у діяльності.

Успіх підготовки фахівців залежить від багатьох факторів, одним з яких є самостійна робота студентів. В процесі впровадження кредитно-модульної системи навчання у ВНЗ, значна частина навчального матеріалу виноситься на самостійне опрацювання учнями. Тому основним завданням викладача у вищій школі стає не репродуктивне викладання набору готових знань, а організація активної самостійної роботи учнів.

Нині зростає рівень інтелектуальних запитів учнів і водночас з'являються нові технології навчання, з якими має бути обізнаний кожний майбутній фахівець. Молодому спеціалісту, який не навчився у ВНЗ самостійно здобувати знання, буде не просто розвинути в собі ці якості в професійній діяльності.

Щоб виконати завдання, які постали перед середньою та вищою школою, потрібно вдосконалювати навчально-виховний процес, розробляти нові методи і форми взаємодії викладача і учня, стимулювати самостійну навчальну діяльність молоді, оскільки саме життя довело, що тільки ті знання, які людина набула самостійно, завдяки власному досвіду, думці й діям, стають справді її здобутком. Тому у вищих навчальних закладах останнім часом спостерігається тенденція до збільшення годин на самостійну роботу. Оволодіння уміннями та навичками самостійної діяльності є найважливішою умовою здійснення безперервної освіти.

Реалізація цієї мети тісно пов'язана з посиленням ролі самостійної роботи в навчальному процесі. Сучасні програми Міністерства освіти і науки України відводять на самостійну роботу студентів під керівництвом викладача від 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального часу. Розвиток автономії студента під час вивчення іноземної мови є найважливішою освітньою метою сучасних програм по іноземним мовам [40]. Це є свідченням того, що самостійна робота важливий резерв підвищення ефективності підготовки спеціалістів. Однак аналіз психолого-педагогічних досліджень, а також методичної літератури і результатів наукових досліджень дозволяє зробити висновок про недостатню готовність більшої частини учнів (близько 50%) до нових для них форм самостійної роботи у вищому навчальному закладі, що виявляється у відсутності необхідних навичок та вмінь, а також необхідної мотивації та уваги до цієї роботи. Істотні можливості щодо підвищення мотивації надає кредитно-модульна система. Мотивація учнів до навчальної діяльності буде підвищуватись за таких умов, якщо лекції та самостійна робота не дублюють одне одного.

Незважаючи на значну кількість досліджень, які присвячено самостійній роботі як учнів, так і студентів, та їх широкий і багатоплановий характер, багато питань цієї складної проблеми залишаються поки що не з'ясованими. Так, у теорії і практиці мають місце великі розходження, пов'язані з трактуванням ключового поняття - «самостійна робота студентів». Не розкриті достатньою мірою зв'язки і відношення між метою організації самостійної роботи учнів вищого навчального закладу I-III рівнів акредитації і способами її реалізації, не виявлені теоретичні передумови організації самостійної роботи учнів, орієнтованої на їхні індивідуальні особливості, не розроблені практичні рекомендації з організації самостійної роботи учнів, у яких урахувалися б нові ціннісні орієнтації і підходи.

Необхідно наголосити на тому, що формування вмінь самоосвіти є однією із задач підготовки випускника середньої школи. Однак, на жаль, необхідно зауважити, що в середньо-освітній сфері сьогодні не приділяється необхідна увага розвитку вмінь самостійного оволодіння іншомовним спілкуванням. У студента-першокурсника на момент початку навчання у спеціальному вищому навчальному закладі, як правило, відсутній досвід цілеспрямованої роботи по самостійному навчанню іноземної мови. Вищезазначене обумовлює необхідність зробити особливий акцент на розвитку самостійності особистості при оволодінні іншомовним спілкуванням у вищій школі для забезпечення якісної підготовки спеціалістів в області міжкультурної комунікації.

Недостатня увага розвитку в учнів самостійного оволодіння іншомовним спілкуванням спричинює негативний вплив не процес формування досконалості мовних навичок. Викладач та учень докладають багато зусиль для того, щоб здійснити якісне становлення навиків оперування мовним матеріалом та досягти рівня автоматизованого оволодіння ним. На жаль, ці умови або не завжди приносять бажаний ефект, або ціль досягається ціною значних часових або психічних затрат. Язиковий матеріал дуже часто забувається учнями, сформовані навички не автоматизуються. Як наслідок не забезпечується міцна основа для розвитку іншомовних комунікаційних вмінь.

Активація мовного матеріалу з метою становлення та вдосконалення мовного навику об'єктивно являє собою один з найбільш трудомістких етапів у процесі формування іншомовної комунікативної компетенції.

Важкість цього процесу зумовлена перед усім реальними умовами навчання іншомовному спілкуванню для абсолютної більшості регіонів країни (відсутність мовного середовища, обмеженість аудиторного часу та ін.) - опора на інший контекст навчання іноземних мов в більшості європейських країн - навчання його «всередині» соціокультурного та лінгвістичного середовища - не знижує гостроту поставленого вище завдання. Знання й уміння не можна передавати від викладача до студента, використовуючи тільки слова. Цей процес містить у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь, навичок і понять. Головним є те, що полягає у функції самостійного, автономного навчання - формування висококультурної, всебічно розвиненої особистості, тому що в самостійній інтелектуальній і духовній діяльності людина може розкрити свій потенціал. вивчення дидактичної підготовки майбутнього вчителя до організації самостійної, автономної роботи і умов її організації

Таким чином, актуальність нашої роботи полягає в пошуку способів, які дозволяють максимально скоротити часові, психічні та матеріальні затрати при оволодінні мовним матеріалом, якісно змінити вектор зусиль викладача та учня, надати їм раціональний характер. Нагальною стає проблема організації самостійної діяльності учня по активізації мовного матеріалу з метою раціоналізації процесу формування та вдосконалення мовного навику.

Пошук шляхів рішення даної проблеми здійснювався багатьма вченими в області інтенсифікації, оптимізації процесу оволодіння іншомовним спілкуванням. До дослідження було залучено наукові праці А.Л.Бердичевського, Є.М.Винокурцевої, Н.И.Гез, В.М.Гурленова, С.П.Золотницької, А.Е.Капаєвої.

Об'єктом даної роботи є автономія в учбової діяльності учнів. На жаль, даній роботі неможливо дослідити усі елементи автономії, тому в якості предмета дослідження було взято лише базову складову автономії - учбові стратегії.

Метою даної роботи є вивчення дидактичної підготовки майбутнього фахівця до організації самостійної, автономної роботи і умов її організації, розробка та теоретичне обґрунтування методики автономного навчання.

В роботі в якості матеріалів були використані вправи та завдання, які винесено у додатки.

В даній роботі використовуються такі методи дослідження як дослідження літератури, дослідження документів та інтерв'ю.

Практичне значення полягає у застосуванні у педагогічному процесі розроблених автором даної дипломної роботи методичних рекомендацій у системі учбових та позаучбових занять.

Новизна дослідження полягає у аналізі автономного або самостійного навчання у методиці викладання іноземних мов, у розгляді автономії навчання у якості нової особостісно-орієнтованої технології у навчанні іноземних мов.

Комплексність зазначеної мети передбачає постановку і розв'язання наступних завдань:

· надати теоретичне обґрунтування автономії навчання іноземних мов;

· дослідити та проаналізувати опублікований педагогічний досвід з цієї проблеми;

· проаналізувати особистий досвід застосування автономії та стратегій навчання.

Для досягнення поставленої мети ми використовували загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема:

основні методи:

1) критичний аналіз літературних джерел (в тому числі ретроспективне вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду);

2) вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи викладачів та вчителів;

3) наукове спостереження;

4) пробне навчання.

допоміжні методи

1) тестування;

2) хронометрування.

Теоретичне значення: Наша робота є внеском у загальну теорію методики викладання іноземних мов. Підтверджується можливість та ефективність автономного навчання та його необхідність у сучасному житті не лише для отримання освіти, але й для подальшої професійної діяльності.

Практичне значення: Результати дослідження можуть бути використані на практичних заняттях з іноземної мови та у теоретичному курсі «Методика викладання іноземних мов».

Робота складається зі вступу, двох розділів з висновками до них, загальних висновків, додатків, списку наукових джерел.

Розділ 1. Історія виникнення поняття «автономія навчання»

Ще у давні часи древньогрецькі вчені Аристотель, Сократ, Платон дуже глибоко та всебічно обґрунтували значення добровільного, активного і самостійного оволодіння знань людиною. Так, Сократ у своїх міркуваннях виходив з того, що розвиток мислення людини може відбуватись успішно тільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалювання особистості та розвиток її здібностей та вмінь - шляхом самопізнання.

Подальший розвиток знайшли ці міркування у працях Франсуа Рабле, Мігеля Монтеня, Томаса Мора, Томазо Кампанело, які навіть під час середньовічного мракобісся вимагають навчати дитину самостійності, виховувати в ній критично мислячу людину.

Про необхідність формування самостійності учнів в процесі навчання писали Ян Амос Коменський, Жан Жак Руссо, І.Г. Песталоцці, А. Дистервег. Але їх концепції не виходили за межі саморозвитку дитини та вчення про виховання, яке узгоджено з природою.

Старовинна китайська мудрість каже: «Дайте людині рибу, і вона буде ситою один день. Навчить її ловити рибу, і вона буде ситою все життя». Ці слова не втратили актуальності і в наші дні. Вже в минулому столітті американські вчені висунули лозунг «Навчати вчитись». Але сьогодні він придбав ще й нові значення.

Концепції автономії учня в учбовій діяльності розвивалась в рамках та у відповідності з загальними положеннями концепції особистісно-орієнтованого навчання, гуманістичної направленості та демократизації освіти, гуманістичної та когнітивної психології. В галузі методики викладання іноземних мов концепція автономного учня та автономного навчання первісно розроблялась у зв'язку з навчанням іноземній мові дорослих в рамках так званого навчання іноземним мовам зі спеціальною метою. Теорія і практика автономного навчання пов'язані з реформаторською педагогікою, яка розвилась на початку 20 століття. Вона відстоювала ідею перетворення учня з пасивного об'єкта навчання, яким керує вчитель, в активного суб'єкта, який спроможний самостійно та відповідально керувати своєю власною навчальною діяльністю. Піонером у цій галузі був відомий французький педагог Селестен Френе (1896 - 1966), яким перший почав розвивати концепцію автономного навчання. У сучасній дидактиці його називають «противником словесного виховання». Він відмовився від традиційних методів навчання та виховання. В учбовому процесі надавав він велике значення самостійності учнів. Діти систематично створювали так звані вільні тексти, а потім друкували їх. За допомогою вчителя кожен учень складав свій індивідуальний щотижневий план, який дозволяв йому вивчати матеріал у тому обсязі та тими темпами, які найбільш відповідали його здібностям та інтересам. За Френе, вирішальне значення у навчанні та вихованні мав досвід учня, який він отримував у результаті відповідної організації шкільного життя.

На початку 80 років минулого століття цю ідею продовжив розвивати Генрі Голек (Henri Holek). Вихідне означення автономії / самонавчанню/ самоосвіті учня та автономного навчання у галузі іноземних мов було запропоновано їм у 1979 році. Загальні положення його теорії зведено до того, що автономія учня в процесі оволодіння іноземною мовою це уміння брати на себе відповідальність за свою учбову діяльність, охоплюючи всі компоненти цієї діяльності, а саме встановлення цілей, визначення змісту та послідовності, вибір методів та засобів, об'єктивна оцінка власної роботи.

Більш пізніше та повне означення поняття автономії / самостійності учня в учбовій діяльності / було запропоновано у 1991 році Д.Литлом, згідно з яким, автономія співвідноситься як безпосередньо з ситуацією учбової діяльності, так і з більш широким учбовим контекстом. За Д.Литлом, автономія - це здібність до незалежних та самостійних дій, до критичною рефлексії, прийняття рішень. Учень розвиває певне психологічне відношення до процесу та змісту учбової діяльності. Це не лише спосіб вчитись, але й спосіб переносити результати навчання на більш широкий контекст.

У подальшому ця проблема охопила більш широку аудиторію, в тому числі вищий навчальний заклад, школи та різноманітні ситуації навчання іноземним мовам зі спеціальною метою, та стала предметом досліджень непереривного навчання в програмах Ради Європи. [40]

Сьогодні методи автономного навчання розвивається на базі сучасних інформаційних технологій. Новітні технології спричинили виникнення великої кількості таких методів, при яких відбувається взаємодія учня з освітніми ресурсами за умови мінімальної участі викладача та інших учнів.

У зв'язку з посиленням ролі самостійної роботи у навчально-пізнавальному процесі і в наші часи проблема раціональної організації самостійної роботи з урахуванням готовності до неї студентів набула актуальності. Вчені й педагоги-практики приділяють багато уваги вивченню різних аспектів, пов'язаних із самостійною роботою. У наукових роботах В.К. Буряка, Б.Г. Єсипової, А.М. Івасишина, В.В. Луценко, П.І. Підкасистого, Н.О. Шишкіної [9, 16, 28, 31] та інших досліджуються сутність поняття самостійної роботи, принципи її організації, розглядались різні класифікації, вивчались методи, форми, засоби проведення самостійної роботи, розроблялись методики планування, організації та контролю самостійної роботи.

Проблему організації самостійної роботи студентів розглядають М.Г. Гарунов, О.В. Євдокимов, С.Г. Заскалєта, І.А. Шайдур та інші [13, 18, 21]. У роботах К.Б. Бабенко, О.Г. Мороза, В.С. Тесленка та інших відображено особливості організації самостійної роботи студентів на молодших курсах. Управлінням самостійної роботи студентів у позааудиторний час займаються Л.В. Клименко, В.П. Шпак та інші. Навчання студентів вмінню планувати свою пізнавальну діяльність є предметом досліджень А.А. Лошак, О.М. Козак, М.П. Красницький та інші. Системний підхід в організації самостійної роботи студентів досліджується в роботах Г.М. Гнитецької, Л.І. Заякиної та інших [37].

Концепція автономії учнів в учбовій діяльності з оволодіння іноземною мовою розвивається в рамках гуманістичного, особистісно-орієнтованого підходу до навчання, ціллю якого є представлення кожному учню умов для максимального розвитку здібностей, для задоволення його інтересів та вимог.

На сьогоднішній день наука методика все більше й більше акцентує увагу вчених на необхідності пошуку раціональних дидактичних стратегій регулювання навчання з метою підготовки ефективних учасників міжкультурної комунікації. Вони можуть бути спрямованні на забезпечення для кожного учня, який оволодіває іноземними мовами, можливості створення індивідуальної освітньо-професійної траєкторії, розвитку мобільності та самостійності (автономії) особистості учня, які є важливими для соціалізації майбутнього спеціаліста. Важливим гарантом успішності досягнення зазначених стратегічних орієнтирів є своєчасне формування в учнів механізму самонавчання та самовдосконалення в області іншомовної комунікативної концепції, який здібний функціонувати протягом усього життя. Це є не тільки гарантом успіху при оволодінні іншомовного спілкування у мовному вищому учбовому закладі, але й важливою цільовою установкою, яка регулює протікання цього процесу та яка максимально орієнтована на постійне вдосконалення майбутньої професійної діяльності.

1.1 Поняття автономії

Вимоги сьогодення та особливості сучасної системи освіти зумовлюють необхідність підготовки учнів до навчання протягом усього життя. Неабияку роль у цьому відіграє самостійна робота, яка покликана не тільки сприяти оволодінню учнями іншомовною компетенцією, а й формуванню навчальної компетенції.

Як свідчать сучасні психолого-педагогічні дослідження, одним з найважливіших психологічних чинників, які впливають не ефективність самостійної роботи, є здатність до саморегуляції [20, 22, 23, 34], функція якої виявляється в цілеспрямованості учнів, обмеженні використання ними свого часу. Саморегуляцію визначають як цілісну систему психічних засобів, за допомогою яких людина здатна керувати своєю цілеспрямованою активністю.

Завдання підвищення самостійності та ролі самостійної учбової діяльності учнів при оволодінні іноземними мовами витікає з концепції автономії учнів та автономного навчання (learner autonomy and autonomous/ self-directed learning) [44, с. 18]. Поняття «учень» (у наукових джерелах російською - учащийся, німецькою - Lerner) ми розуміємо як загальне визначення людини, що навчається. Суть даної концепції полягає у розвитку особистості учнів, формування у них учбових вмінь для оволодіння іноземною мовою та здібностей самостійно / автономно управляти своєю учбовою діяльністю як у конкретній ситуації, так і в контексті кінцевих цілей навчання іноземної мови.

Якщо учбова діяльність - це спільна діяльність викладача та учня, то й відповідальність за успіх такої діяльності повинна бути спільною. Однак нерідко очікування та вимоги, які пред'являються до одного чи іншого учасника учбового процесу, однобічні та невиправдані.

Ситуація навчання дуже легко перетворюється на ситуацію прямого впливу на учня, скільки б ми не говорили про бажаність партнерських відносин в учбовому процесі, особливо при навчанні іноземній мові. Ці відносини дуже непрості, а саме викладачеві, якому належать великі можливості для управління спілкуванням та встановлення взаємовідносин, слід регулювати їх так, щоб в учня будувалась оптимальна для нього особиста стратегія оволодіння мовою.

В методичній літературі існує багато рекомендацій щодо того, як організувати самостійну роботу учнів при вивченні іноземної мови, як управляти нею, як розподілити для різних ситуацій навчання найбільш підходящим способом автономну (самостійну) класну та домашню, індивідуальну а групову роботу; піднімаються питання проблемного навчання та творчих завдань. Для навчання мови недостатньо надати людині усі найнеобхідніші методичні матеріали, найдосконаліші описи мови, що вивчається, найповніші, або адекватні для конкретної ситуації словники. Оволодіти абсолютно самостійно іноземною мовою, без допомоги викладача, який навчає індивідуально або в групі, не є реальним. Але й відповідальність за навчальний процес не повинна лежати тільки на викладачеві, вона повинна бути розділена між викладачем та учнем.

Отже, автономію учня ми розуміємо як його прагнення не стільки організовувати своє навчання, скільки пізнавати, використовуючи викладача як найефективніший засіб, це бажання взяти в свої руки зрілий вибір за відповідальність за своє навчання, за пізнавальний процес. Автономія полягає в особистому цілеполяганні в поєднанні зі звертанням до викладача, який необхідний для учбового процесу.

Одна з найактуальніших проблем сучасної методики навчання іноземних мов спеціального вжитку - орієнтація всього навчального процесу на активну самостійну роботу учнів, створення умов для їхнього самовиразу та саморозвитку, забезпечення відповідного освітнього середовища для формування їх особистісної активності [24, с. 151]. Особистісна активність є основою активного відношення до знань, систематичності й наполегливості в навчанні, позитивних результатів та успішної безперервної освіти.

Як відомо, особистісна активність у навчанні не належить до природжених якостей особистості. Вона формується в процесі пізнавальної діяльності й характеризується прагненням до пізнання, розумовою напругою й проявом морально-вольових якостей учнів.

В сучасній методиці виділяють три рівні пізнавальної активності:

1. Перший рівень - відтворювальна активність (рецепція та репродукція), яка характеризується прагненням суб'єкта навчання зрозуміти нове явище, доповнити й відтворити знання, опанувати спосіб їх застосування за зразком.

2. Другий рівень - інтерпретуюча активність, репродукція з елементами продукції - характеризується більшою стійкістю вольових зусиль, що проявляються в прагненні учня проникнути в сутність явища, пізнати зв'язки між явищами, самостійно знайти шляхи рішення при утрудненнях.

3. Третій рівень активності - творчий (продукція), на цьому рівні учні намагаються застосувати знання в новій ситуації, тобто перенести знання й способи діяльності в нові умови. Характерною особливістю третього рівня вважаються широкі й стійкі пізнавальні інтереси, висока процесуальна та професійна мотивація.

Педагогічним засобом, який дозволяє включити вказаний механізм в дію, є організація самостійної пошукової діяльності учнів. Цей процес стосовно його змісту та методики потребує дуже пильної уваги з боку викладача й передбачає серед іншого:

· розробку нових методичних підходів й технологій, що дозволяють учням швидко та ефективно сформувати навчальну компетенцію;

· перегляд змісту навчання щодо його оновлення та перерозподілу матеріалу для самостійного засвоєння й оволодіння під керівництвом викладача;

· розвиток та застосування різноманітних форм самостійної роботи в умовах аудиторної й поза аудиторної навчальної діяльності учнів;

· модернізацію й розвиток технологій оптимального використання різних засобів навчання [11, с. 63].

В умовах стрімкого розвитку науки, швидкого оновлення інформації жодна школа або навіть університет не може надати учням усі знання та вміння, які йому знадобляться у житті. Більш важливо розвивати в людині вміння мислити та навчатися, навчити бути готовим до нових умов швидко змінюваного світу. В сучасній мовній політиці, в тому числі в області іноземних мов, в останній час затвердився особистісно-орієнтований підхід до навчання. Одним з основних положень цього підходу є направленість на розвиток особистості учня як активного суб'єкта учбової діяльності та всебічна підготовка його до непереривного процесу самоосвіти, саморозвитку та самовдосконалення протягом життя.

Основною метою цього підходу полягає в тому, що досягнення автономії означає бажання та здібність учня брати на себе управління своєю учбовою діяльністю з оволодіння мови, що вивчається: учень вирішує, що він бажає вивчати та як він бажає вивчати це, та бере на себе відповідальність за прийняття даних рішень, а також за їх здійснення.

Розвиток автономії учня в учбовій діяльності з оволодіння мови, що вивчається виділяється в якості мети також і в сучасних програмах з іноземних мов [40].

При цьому рівень автономії є обов'язковим критерієм рівня володіння іноземною мовою.

Отже, підсумовуючи усе вищевказане з позиції особистісно-орієнтованого навчання, автономію учня в учбовій діяльності можна визначити як здібність суб'єкта:

· самостійно здійснювати свою учбову діяльність,

· активно та свідомо управляти нею, здійснюючи рефлексію та корекцію учбової діяльності та накопичуючи індивідуальний досвід,

· відповідально та незалежно приймати рішення з приводу особистого навчання в різноманітних учбових контекстах за визначеною ступеню незалежності від викладача

· та прийняття на себе його функцій.

Поняття автономії учня в учбовій діяльності передбачає наступні параметри:

1) діяльністний: оволодіння стратегіями та способами учбової діяльності та керування учбової діяльності від постановки цілі до оцінювання результату відповідно зі своїми потребами, що можна визначити як учбову компетенцію учня.

2) особистісний: здібність до критичної рефлексії, прийняття відповідальних рішень відносно всіх етапів учбової діяльності, вміння переносити досвід учбової діяльності на нові учбові ситуації, гнучкість у різних учбових контекстах.

1.2 Категорії автономії

Виходячи з вище приведеного визначення можна виділити основні елементи автономії учня в учбовій діяльності за наступними критеріями:

1. базовий - володіння стратегіями учбової діяльності (когнітивні, метакогнітивні, афективні, соціальні, компенсаторні та ін.) та прийомами учбової діяльності ( загальними та застосовними до предмету іноземна мова);

2. дійовий (учбова компетенція) - передбачає самостійне ініціювання та управління учбовою діяльністю(від постановки мети до самоконтролю результату учбової діяльності), критичну рефлексію на процес учбової діяльності, самооцінку та самокорекцію учбової діяльності(як результату так і використаних способів учбової діяльності);

3. особистісний - прийняття незалежних рішень відносно учбової діяльності, прийняття відповідальності, незалежність, самостійність, позиція «я - вчитель»;

4. конструктивний - здібність адоптувати учбову діяльність до різноманітних учбових ситуацій, свобода у творчому перетворенні учбової діяльності, здобуття індивідуального досвіду учбової діяльності та перенесення ефективного досвіду в новій учбовій контекст, взаємодія та співпраця в процесі рішення завдань учбової діяльності, передача індивідуального досвіду учбової діяльності.

1.3 Автономія учнів як освітня мета

Освіта повинна забезпечити не тільки повноцінний особистісний, соціальний, культурний розвиток, але й готовність до подальшого розвитку до самоосвіти. Одним з основних принципів соціально-розвиваючого навчання є принцип поєднання педагогічного управління та самостійності учнів в формуванні ціннісних орієнтацій та набутті соціально значущих якостей особистості.

В останні десятиріччя удосконалення процесу навчання все більш пов'язують з підвищенням самостійності учбової праці учнів, що дозволяє їм реалізовувати здібності до автономного навчання. Програма для викладання іноземних мов будується з урахуванням декількох педагогічних та методичних принципів, серед яких - принцип автономії учнів, який реалізується відкритістю інформації для учнів щодо структури курсу, вимог до виконання завдань, змісту контролю та критеріїв оцінювання різних видів роботи, а також можливостей виконання системи додаткової освіти для корегування індивідуальної траєкторії учбового розвитку. Організація аудиторної та самостійної роботи забезпечує високий рівень особистої відповідальності учня за результати учбової праці, забезпечуючи можливість самостійного вибору послідовності та глибини вивчення матеріалу, виконання строків звітності та т.д. Особливу роль для підвищення рівня учбової автономії покликано зіграти впровадження бально-рейтингової системи контролю.

Таким чином, вивчення іноземної мови в вищому навчальному закладі покликано забезпечити підвищення рівня автономії, здібності до самоосвіти.

В сучасній педагогічній літературі вже давно піднімається питання про необхідність підсилення ступеню автономію учнів. О.Н.Соловова [38] пов'язує рівень автономії учнів з наступними ключовими контекстами: ефективність навчання та планування особистої діяльності, інтеграція знань, рефлексія та самооцінювання. Як показали дослідження в ряді європейських країн, при переході зі середньої школи до університету від 20% до 60% вчорашніх школярів не справляються з університетськими учбовими завданнями та показують незадовільні результати в першу екзаменаційну сесію. Основною причиною даної ситуації є те, що в школі учні звикли бути «керованими» викладачами, а в університеті їм необхідно самим визначати та планувати своє учбове життя, а саме:

· вибирати що, коли, в якому об'ємі вивчати;

· дотримувати строки здачі тестів та екзаменів;

· справлятися з великим об'ємом текстової інформації;

· визначати головне та другорядне, а потім вибірково використовувати для складання особистих конспектів, тезисів, доповідей та т.д.;

· проводити самооцінку ефективності своєї учбової діяльності та т.д.

Одним з важливих загальнодидактичних принципів навчання іноземним мовам є принцип особистісно-орієнованої направленості навчання. Зараз принципова новизна цього принципу зумовлена деякими обставинами, серед яких - розуміння учня як інтелектуального (мислячого) та автономно (самостійно) діючого індивіда, коли його мовна діяльність знаходиться під впливом його загального, постійно змінюваного мовного досвіду, а також особистого індивідуального досвіду в оволодінні мовою, культурою та спілкуванні мовою, що вивчається. Н.Д.Гальскова та Н.І.Гез [14] розкривають основний зміст цього принципу: навчання іноземним мовам повинно бути направленим на формування автономії учня в учбовій діяльності по оволодінню конкретною мовою, що вивчається. Даний принцип зумовлений необхідністю актуалізації діяльності учнів по засвоєнню іноземної мови. При цьому важливим є не дисципліна та старанність, а прояв учнем особистої (розумової, мовної, мовно-розумової) активності, наявність радості та задоволення від спілкування суб'єктів учбового процесу. Головне завдання викладача при реалізації даного принципу полягає в тому, щоб помогти кожному учню усвідомити свій індивідуальний шлях оволодіння мовою. Важливим фактором успішності оволодіння іноземною мовою є автономія учня як в конкретній учбових ситуації так і в контексті подальшого безперервного навчання. Дана особистісна якість пов'язана з формуванням в учня готовності та звички самостійно працювати над мовою, приймати особисті незалежні рішення та брати на себе відповідальність за них в процесі навчання. Тому процес навчання повинен мотивувати кожного учня до самостійного та активного здійснення учбової діяльності, до усвідомленої оцінки свого мовного досвіду та у випадку необхідності його усвідомленої корекції. Цьому сприяють такі технології навчання, які надають учням можливість оволодіння найзручнішими та найефективнішими для кожного із них учбовими стратегіями та використовувати їх як на заняті так и при самостійній роботі над мовою. Творчі завдання, проектна робота, ситуації, в яких учню необхідно брати на себе відповідальність за результати та якість виконання загального групового завдання, створюють сприятливий контекст для формування в учнів здібності до автономного навчання та спілкуванню на мові, що вивчається. В наш час зростає інтерес до самостійного вивчення іноземних мов. Самостійне вивчення іноземної мови можна розглядати з позиції педагогічної синергетики, що досліджує проблеми самоорганізації в сфері освіти та виховання, як особливій вид природної, самостійно організованої пізнавальної діяльності особистості, націленої на автономне навчання мов шляхом самостійного розвитку концепції самостійного вивчення іноземних мов та створення індивідуальної моделі самоосвіти на базі здобутого мовного досвіду різного виду. При цьому під концепцією самостійного вивчення іноземних мов ми розуміємо здібність до самостійного планування, регулювання та контролю розумових процесів, які лежать в основі процесу навчання та супроводжують його. Щодо трактування поняття «самонавчання» в автодидактиці, ми відмічаємо, що сучасне розуміння сутності самонавчання все частіше пов'язується з когнітивними процесами, коли навчання розглядується не як продукт впливу навколишнього миру, а як процес активної взаємодії людині с навколишнім середовищем. Ця «взаємодія» в учнів відбувається на різних когнітивних рівнях: на рівні переробки конкретної інформації, оволодіння окремими розумовими операціями, стратегіями та на метакогнітивному рівні, коли здійснюється оволодіння основними метакогнітивними процесами - плануванням, самоорганізацією, самоконтролем. Ті учні, які виходять в своєму інтелектуальному розвитку та самонавчанні на метакогнітивний рівень, тобто можуть самостійно ставити перед собою цілі, виробляти свою особисту тактику та стратегію їх реалізації, здійснювати проміжний та ігровий самоконтроль, досягають рівня дійсного автономного самонавчання або рівня автодидакту. Це відбувається шляхом поступового розвитку концепції самонавчання.

Необхідно звертати увагу й на основні організуючі принципи самонавчання, з якими повинні ознайомитися учні, щоб правильно побудувати процес вивчення мов та стати «незалежними учнями».

За думкою М.А.Арияна [1], навчання учнів іноземній мові може стати механізмом соціального розвитку тільки при умові їх включення в процес активної самостійної та творчої діяльності. Це пов'язано з перерозподілом ролей в системі «учень - викладач», де останній стає все в більшій мірі партнером по спілкуванню, який здібний підтримати учня, всилити віру в власні сили. По мірі дорослішання повноваження учнів у визначенні цілей, планування змісту, виборі учбових завдань, мовного партнера та т.д. розширюються. Їм надається більший вибір різноманітних видів діяльності, серед яких вони можуть відшукати найбільш близькі їх здібностям та задаткам. Завдання формулюються як проблемні, потребуючі творчої розумової діяльності учнів. На перший план виступають завдання «відкритого» характеру» (з попередньо невизначеним результатом), завдання, виконання яких дозволяє учням діяти у відповідності до власних життєвих ситуацій. Необхідність прийняття обґрунтованих рішень, досягнення взаєморозуміння з мовними партнерами загострює прагнення мобілізувати потребу в його розширенні.

Отже, автономне навчання - це якісно новий вид освіти, специфіка якого визначається ти, що значна частина часу відводиться на самостійну роботи. Перед викладачем виникають завдання організації самостійної роботи учнів та створення нових способів та методів навчання.

Очевидним є той факт, що ставлячи перед собою завдання розвитку автономії учня переслідується мета формування соціально відповідального члена суспільства. Автономія учня - це окреме проявляння автономії процесу самоствердження учня як особистості в контексті її кульурогенезу, що може, в свою чергу, розглядатись як принцип збереження та розвитку активності учня.

Реалізація контексту автономії учня в оволодіння іноземною мовою дозволяє підтримувати та розвивати систему безперервної мовної освіти, надає учню можливість самостійно підтримувати та вдосконалювати свій мовний рівень у різних учбових ситуаціях, в умовах варійованого учбового контексту, різноманітності освітніх систем та мінливих потреб у галузі іноземних мов.

1.4 Учбові стратегії

Одним з найважливіших напрямків розвитку здатності учня самостійно здійснювати свою навчальну діяльність з оволодіння іноземною мовою є формування у нього оптимальних особистісних стратегій вивчення мови. Вони відображають культуру учіння, особливо культуру роботи над мовою. W.Edmondson та J.House визначають стратегії вивчення мови як предметні та розумові дії, які суб'єкт навчання застосовує з ціллю розширити свою іншомовну компетенцію [42, с. 235], й розрізняють три класи стратегій учіння:

· метакогнітивні стратегії, за допомогою яких суб'єкт навчання планує, готує й контролює свою навчальну діяльність, аналізує власні успіхи;

· когнітивні стратегії, наприклад, здогадка щодо значень слів із контексту, повторення задля кращого запам'ятовування, наведення прикладів, створення аналогій до вже знайомого знання, заучування напам'ять термінів, ключових понять;

· соціально-афективні стратегії, за допомогою яких учні взаємодіють при обміні інформацією, реагуванні на проблему або при проханні щодо пояснень [42, с. 237].

З точки зору на те, що в сучасному суспільстві інформаційний простір зазнає дуже швидких змін, система освіти повинна готувати фахівців, здатних динамічно як обробляти, так і “виробляти” нові за змістом знання. Тому сьогоденний контекст навчання з фаху поряд з розвитком фахових та професійних компетенцій включає також й розвиток компетенцій комунікативних, методичних та соціальних. Ключовими елементами вищеназваних компетенцій є стратегії учіння.

Яскравим прикладом підручника нового покоління з навчання німецької мови професійного спрямування, ядром якого є вищеназваний підхід, є розробка творчого колективу під керівництвом D.Lеvy-Hillerich «Kommunikation in der Landwirtschaft». Метою підручника є розвиток в учнів-аграріїв професійно орієнтованої міжкультурної компетенції як складника діяльнісної компетенції. Автори йдуть до реалізації поставленої мети не тільки через навчання студентів фаху, вмінь, потрібних для роботи у сільськогосподарському виробництві, вокабуляру аграрної сфери, а й через навчання, як студенти можуть методично й успішно вчитися поряд з іншими та у інших [48, с. 11]. Розглянемо стратегії навчальних дій, застосовані авторами у підручнику з метою рішення важливих для розвитку мовної діяльнісної компетенції завдань.

Самостійне читання текстів

Використання інтернаціоналізмів, власних назв, числівників, символів, виділень іншим шрифтом та ілюстрацій як «ключиків» до розуміння; опора на фахові знання, на структуру тексту; складання нотаток при читанні; розпізнавання стилів читання; розподіл тексту на сенсоутворюючі частини, відокремлення в них головної та другорядної інформації; звернення до словника лише у випадках, коли контекст не дозволяє здогадатися щодо значення слова.

Аудіювання

Активізація попередніх знань, висування гіпотези у випадку, коли тема відома; ознайомлення з інформацією завдання до прослуховування; складання нотаток при слуханні, фіксація ключових слів.

Говоріння

Використання мовленнєвих кліше, симуляція через рольові ігри при діалогічному мовленні; при описах та доповідях використання ряду конекторів «спочатку, потім, після того, пізніше, на завершення, у кінці»; використання нотаток у вигляді тез або ключових слів; використання технологій візуалізації; тематичні презентації за чіткими принципами: вільне говоріння, повідомляти голосно, повільно, зрозуміло, з паузами, правильна статура, зоровий контакт з слухачами.

Письмо

Використання типових мовленнєвих кліше; складання плану письмового повідомлення.

Розширення вокабуляру

Систематизування слів за категоріями, опрацювання лексики за принципами гнізд слів, синонімії, антонімії; ідентифікація значення на підставі ілюстрації, символу, дефініції, прикладу; написання нових слів на картках; запам'ятовування слів у коротких контекстах, асоціативно, в іграх; створення лексичних мереж.

Засвоєння граматики

Формулювання правил через власні висновки на підставі аналізу граматичного явища; переформулювання готових правил своїми словами; заучування дієслів відразу з прийменниками; підкреслення граматичних явищ.

Пошук інформації

Оволодіння технікою запитань, знання й використання довідників, словників, розмовників, ресурсів Інтернет.

Організація навчання

Планування виконання завдань, використання кольорових маркерів, застосування піктограм та т.і.

У процесі навчання студентів навчальних стратегій слід звернути увагу на наступне:

· з самого початку навчати стратегій послідовно й інтегративно; [див. додатки А, Б, В, Ж, З]

· надавати студентам опорні матеріали для використання стратегій навчання ( системні таблиці, довідкові нотатки тощо); [див. додатки Г, Д, Н,]

· демонструвати на власному прикладі застосування технологій і стратегій навчання; [див. додатки Е, Ж, З, М, П, Т]

· сприяти обміну досвідом між учнями щодо їх власних стратегій навчання; [35, с. 15], [див. додаток К, Л]

Стратегії навчання дозволяють учневі не тільки впоратись із конкретним навчальним завданням, але й в подальшому користуватися ними як алгоритмами самостійної роботи, коли учень сам ставить собі відповідні завдання й намагається їх вирішити.

Висновки до розділу 1

Сучасними умовами стрімкого розвитку науки, швидкого оновлення інформації жодна школа або навіть університет не може надати учням або студентам усі знання та вміння, які йому знадобляться у житті. Більш важливо розвивати в людині вміння мислити та навчатися. В сучасній мовній політиці, в тому числі в області іноземних мов, в останній час затвердився особистісно-орієнтований підхід до навчання.

Отже, з позиції особистісно-орієнтованого навчання, автономію учня в учбовій діяльності можна визначити як здібність суб'єкта:

· самостійно здійснювати свою учбову діяльність,

· активно та свідомо управляти нею, здійснюючи рефлексію та корекцію учбової діяльності та накопичуючи індивідуальний досвід,

· відповідально та незалежно приймати рішення з приводу особистого навчання в різноманітних учбових контекстах за визначеною ступеню незалежності від викладача

· та прийняття на себе його функцій.

Виходячи з вище приведеного визначення ми виділили основні елементи автономії студента в учбовій діяльності за наступними критеріями:

5. базовий - володіння стратегіями учбової діяльності (когнітивні, метакогнітивні, афективні, соціальні, компенсаторні та ін.) та прийомами учбової діяльності ( загальними та застосовними до предмету іноземна мова);

6. дійовий (учбова компетенція) - передбачає самостійне ініціювання та управління учбовою діяльністю(від постановки мети до самоконтролю результату учбової діяльності), критичну рефлексію на процес учбової діяльності, самооцінку та самокорекцію учбової діяльності(як результату так і використаних способів учбової діяльності);

7. особистісний - прийняття незалежних рішень відносно учбової діяльності, прийняття відповідальності, незалежність, самостійність, позиція «я - вчитель»;

8. конструктивний - здібність адоптувати учбову діяльність до різноманітних учбових ситуацій, свобода у творчому перетворенні учбової діяльності, здобуття індивідуального досвіду учбової діяльності та перенесення ефективного досвіду в новій учбовій контекст, взаємодія та співпраця в процесі рішення завдань учбової діяльності, передача індивідуального досвіду учбової діяльності.

Розділ 2. Формування навичок самостійного навчання

У зв'язку з глобальними змінами у сучасному світі, пов'язаними з геометрично пропорційним ростом інформаційних потоків, з одного боку, й перспективами європейських організаціях у світлі орієнтації українських освіти на європейську, з іншого боку, особливо важливим стає не стільки обсяг і повнота інформації, яку викладач має донести до учня, скільки формування навичок логічного мислення, вироблення власної точки зору, формування висновків тощо на підставі самостійної роботи з матеріалом. Особливої значущості формування навичок самостійного навчання набуває у викладанні курсів теоретичних дисциплін у вищий школі. Наприклад, курс порівняльної граматики іноземної та рідної мови передбачає вирішення низки важливих проблем як теоретичного, так і практичного плану, викладання яких буде більш ефективним, якщо враховувати індивідуальний творчий потенціал учнів та надавати їм можливості розвивати логічне критичне мислення й робити власні висновки щодо дискусійних моментів обговорюваних тем.[29, с. 70]

У Державній програмі “Вчитель” наголошується, що саме викладачу належить ключова роль у суспільстві та освіті. Завдяки його діяльності відбувається становлення підростаючого покоління, відтворюється й зростає інтелектуальний та духовний потенціал нації. Реалізація державної національної програми “Освіта. (Україна ХХІ століття)” передбачає підготовку фахівців нового типу, здатних відродити національну школу, збагачену передовою світовою педагогічною думкою.

Місце самостійної роботи учнів у їх професійній підготовці важко переоцінити. На думку провідних учених, на сучасному етапі найбільш суттєва проблема - це оптимізація самостійної роботи учнів. Оволодіння навичками самостійної роботи активізує пізнавальну діяльність майбутнього спеціаліста, полегшує пошук науково-методичної інформації, робить більш усвідомленим засвоєння навчального матеріалу. Все це позитивно впливає на формування творчої особистості педагога, на прагнення до саморозвитку, самонавчання. Низка дослідників уважає, що на зміну школярській методиці викладання приходить прагнення розвинути в учнів уміння працювати з численними джерелами інформації. Тобто основне завдання вищої освіти тепер полягає не стільки в тому, щоб дати випускникам певні знання та навички, а скільки в тому, щоб навчити їх учитися, завдяки чому вони далі, протягом усього життя, зможуть поповнювати свої знання та вдосконалювати свій досвід, аналізувати й використовувати у своїй професійній діяльності досягнення науки і техніки. Доведено, що тільки ті знання, які учень здобув самостійно, завдяки власному досвіду, думці і дії, будуть насправді міцні. За даними ЮНЕСКО, у процесі викладання навчального матеріалу засвоюється 15% інформації, що сприймається на слух, і 65% - на слух і зір. Якщо ж навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації.

Навчити учнів самостійно вчитись - одне з важливих завдань викладання дисциплін естетичного циклу. Щоб реально сформувалось уміння мислити, треба певним чином будувати самостійну навчальну діяльність учня, виключивши завчання, механічне запам'ятовування навчального матеріалу з книг [4].

Дидактика вищої школи визначила поняття “самостійна робота студентів”. Воно включає в себе наявність самостійної пізнавальної діяльності, головним мотивом якої є самостійне оволодіння новим змістом; опора на вміння, навички, які є; систематичність і планомірність організації самостійної роботи з урахуванням підготовленості студентів та їх психологічних особливостей; виконання під керівництвом викладача або на основі методичних розробок системи завдань (навчальних, дослідницьких), які сприяють засвоєнню різних знань, набуттю вмінь, навичок, досвіду творчої діяльності та вироблення самостійності у поведінці (І.Зимняя, В.Кисленко, Т.Кулікова та ін.).

Наукові досягнення, зміна інформаційних технологій вимагає від спеціаліста будь-якого профілю постійного оновлення, вдосконалення знань, які вже є, професійно-особистих якостей. Для цього необхідно систематичне вдосконалення своєї майстерності. При цьому визначеним будуть не закладені вищим навчальним закладом знання, вміння, навички, а здібність самої особистості до самовдосконалення.

Автори низки робіт уважають, що подальше самовдосконалення можливе, якщо вже в стінах вищого навчального закладу учень оволодіє навичками самостійної роботи, яка розвиває активність мислення. Критеріями її ефективності деякі дослідники визнають: суб'єктивне відчуття зміни в собі самому; вміння працювати з поняттями; здібність проектувати нові форми дії, бачити власні труднощі в досягненні поставлених цілей та готовність вирішити ці труднощі [17].

Існує також думка, що активізація мислення учнів можлива за умови, якщо їм передається узагальнене поняття про механізми застосування засвоєного способу діяльності в різних ситуаціях [40]. У цьому зв'язку велике значення має самостійна підготовка та організація круглих столів, дискусій, ділових ігор, консультацій. Виконуючи ту чи іншу роль (суспільність, батьки, дослідники, репортери та ін.), учні з різних позицій розглядають проблеми естетичного виховання, естетичної культури.

Аналіз літератури дозволив зробити висновок про те, що “самостійна робота” - поняття інтегративне, яке включає готовність самого учня до самостійної діяльності, а також і вміння викладача розвивати цю діяльність у тих, хто навчається. При цьому головне - не оптимізація її окремих видів, а розвиток в учнів активності, самостійності, бажання проявити себе.

Чому питання про організацію самостійної роботи учнів стало актуальним саме тепер? Сьогодні навчання за традиційними спеціальностями ґрунтовно й методично забезпечено: створено навчально-методичні комплекси з усіх дисциплін, розроблено тестові завдання. Ми виділяємо стимули для розвитку самостійної роботи та вважаємо, що на зміну тому становищу, коли учень залишався сам на сам з численною кількістю запитань, приходить інше: тепер учень, маючи доступ до літератури, може готуватися до практичних занять, семінарів або складання модулів, покладаючись на власне вміння засвоювати подану інформацію. Ще одним стимулом для розвитку самостійної роботи стало широке розповсюдження комп'ютерних технологій і розгалуження Інтернету, коли відповіді на запитання можна отримати за допомогою споріднених сайтів вищих навчальних закладів не тільки України, але й усього світу.

Як стверджують провідні вчені, одна з особливостей модульно-кредитно-рейтингової моделі організації навчального процесу у вищих навчальних закладах є питома вага часу, що планується на самостійне вивчення курсу. Тому природно постає питання, як оптимізувати самостійну роботу учнів, запобігти невиправданим перевантаженням, уникнути одноманітності видів завдань, що виконують майбутні фахівці в процесі професійно-педагогічної підготовки (М.Степко, Я.Болюбаш, К.Левківський, Ю.Сухарніков) [30]. Концепція самостійної роботи учнів в умовах упровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) спрямована на особистісно орієнтований розвиток майбутнього фахівця.

На думку вчених, успішність самостійної роботи в багатьох випадках залежить також і від психологічної готовності учня до самостійного навчання та пізнання. І це складає одну з проблем, з якою ми зустрічаємось на перших порах. Як показує досвід, до моменту вступу у вищий навчальний заклад у більшості випускників не сформовані ні психологічна готовність, ні стійкі навички самостійної роботи. Студенти не вміють самостійно працювати як з науковою, так і з методичною літературою. Студенти мають набувати самостійно максимально можливий обсяг знань, працюючи з різноманітною літературою, проводячи певні дослідження, тобто стати активними суб'єктами навчання. Методичні рекомендації студентам щодо самостійного вивчення окремих тем представлені великою різноманітністю видів робіт: робота з підручником, довідником, науково-популярною літературою, конспектування прочитаного тощо; розв'язання вправ, спрямованих на набуття практичних навичок і вмінь, вправ підвищеної складності.

При прослуховуванні лекції, читанні літератури учні постійно подумки співвідносять отриману інформацію з власними знаннями, почуттями. Це означає, що на матеріалі, який вивчається, розвивається мислення учнів, котре дозволяє їм краще вчитися в подальшому, не заучувати теорію, а аналізувати з її допомогою життєві факти.