У роботах Р. Е. Левиної, В. К. Орфинської, Л. П. Голубєвої і інших є цікаві спостереження про звукові порушення при різних рівнях недорозвинення мови в дітей. Так, наприклад, вони відзначають, що діти з недорозвиненням мови в більшості випадків користуються значною кількістю звуків, однак багато хто з них не всі звуки вимовляють правильно. Ці дані відносяться до старшого дошкільного і молодшого шкільного віку.

Задачею нашої роботи було простежити особливості звукових порушень у дітей у віці 4--6 років (це вік, коли й у нормі можливі всякого роду відхилення від правильної вимови, так називане фізіологічна недорікуватість) і виявити найбільш характерні порушення звукової сторони мови при різних видах мовних розладів.

Діти з нормальним розвитком до 4 рокам користуються більшістю звуків рідної мови. Несформованими в цьому віці залишаються іноді шиплячі звуки і ротові соноры (р, л), що можуть або опускатися, або спотворюватися, або замінятися іншими звуками. Як правило, звукові заміни (субститути) до чотирирічного віку виявляються стабільними і кількість варіантів звичайно не перевищує двох.

Приведемо дані аналізу двох типів порушень фонетичної сторони мови, що найбільш часто зустрічаються, -- звукові заміни і перекручування звуків.

Аналіз проводився двічі: при надходженні і при виписці дитини. Це дало можливість зробити деякі" висновки про найбільш загальні тенденції в динаміку фонетичного розвитку дітей з різними мовними порушеннями.

Обстеження велося за наступним планом:

1. Ізольована вимова звуків (самостійне і відбите).

2. Звуки в складах (відкритих і закритих).

3. Звуки в окремих словах (початок -- середина -- кінець, при стіканні згодних).

4. Звуки в мовному потоці.

Відповідно до клінічної картини «мовного порушення діти були розділені на три групи:

перша група -- діти з моторної алалією;

друга група -- діти з дизартричними розладами;

третя група -- діти з заїкуватістю.

Перша група. До цієї групи були віднесені діти, у яких мовний дефект не обмежувався тільки дефектом фонетичної сторони мови. Порушення сполучилося з порушенням словника і граматичного ладу, тобто було порушення всіх компонентів мови. Таких дітей називають моторними алаликами. Як показують спостереження, по характері звукових порушень моторні алалики неоднорідні.

За аналогією з моторними афазиками, яких проф. А. Р. Лурія поділяє на аферентних і еферентних, ми умовно розділили дітей першої групи на дві підгрупи.

Так, у першу підгрупу ввійшли діти, у яких недорозвинення мови зв'язане з порушенням аферентних моторних систем. Друга підгрупа -- діти з порушенням еферентних моторних систем.

Для цих дітей найбільш характерною рисою є пошуки артикуляцій. Ці пошуки артикуляцій не завжди виявляються вдалими, унаслідок чого найбільш відмітною особливістю порушення звуковимови є звукові заміни. Звукові заміни найчастіше носять різноманітний характер (до 5--6 замін одного звуку): шуба -- суба, туба, фуба, хуба, щуба, і т.п. Іноді діти заміняють найбільш прості в артикуляційному відношенні звуки складними, і навпаки. Наприклад, собака -- шабака, чабака, цабака, тобто більш простий звук із заміняється більш складним ш, ч, ц, хоча- ці звуки (ш, ц, ч) у самостійній мові дітей можуть отсутствовать або замінятися іншими: чай -- тяй, сяй; шапка -- сяпка, фапка; чапля -- тяпля, сяпля.

З ускладненням текстового матеріалу збільшується кількість порушень у вимові Так, у складах звичайно буває до трьох замін, а в словах і фразах -- до п'яти-шести.

Можна відзначити також, що при ізольованій вимові звуку або при проголошенні звуку в складі спостерігаються в основному заміни звуків, близьких по артикуляції, а при проголошенні звуків у словах і фразах спостерігаються найрізноманітніші заміни. Наприклад, склад ра дитина вимовляє як ля або я, тобто заміняє звук р звуками, відносно близькими ль або йот. У слові «рама» звук р заміняється всілякими звуками: ляма, дама, гамору, вама.

У словах, що ввійшли в повсякденну мову (простому або складні по звуковому складі), звуки можуть вимовлятися правильно і можуть бути всілякі заміни, наприклад: бада, пекла (вода), аова, пекла (корова).

Це пояснюється своєрідною особливістю в динаміці формування звуковимови. Тому що відсутні в ізольованій вимові звуки самостійно в цих дітей майже не формуються, їх необхідно поставити. Особливі труднощі виникають на етапі "автоматизації звуків і включення їх у слова. Автоматизований звук у знову “придбаний” дитиною словник входить краще, ніж у той, котрим дитина користувалася раніш. У словах, що раніше вимовляла дитина, звуки заміняються як і раніше (це ж відзначається й у нормі), наприклад: літак -- фамолет, пшмалет, хамалет (стара вимова). Слова, знову опановані, дитина вимовляє правильно, наприклад: сова, чоботи.

У зв'язку з цим приходиться звукову оболонку майже кожного слова формувати заново. За час перебування дитини в стаціонарі вдається звичайно автоматизувати в нових і старі словах одну групу звуків або з однієї артикуляційної групи 1--2 звуки (наприклад, з, з із групи свистячих звуків).

У дітей другої підгрупи помітно обмежені експресивний словник і практично відсутня фраза. Майже не відзначаються пошуки артикуляцій на відміну від дітей першої підгрупи. Заміни звуків звичайно стабільні й одиничні. Наприклад, звук ш заміняється або звуком с, або звуком т (шуба -- суба, туба).

Для дітей цієї підгрупи характерні заміни більш складних в артикуляторному відношенні звуків більш простими (с -- т), немає різких розходжень між вимовою звуків у складі, у словах і фразах, тобто кількість варіантів замін стабільна (якщо два варіанти в складах, стільки ж залишається в словах).

У ряді випадків у дітей цієї підгрупи, на відміну від дітей першої підгрупи, ізольований звук вимовляється менш чітко, ніж у складі або в слові. У словах звук вимовляється правильно, а в ізольованому виді або зовсім опускається, або спотворюється. У дітей даної підгрупи раніше відсутні звуки або виникають самостійно в процесі роботи над словником і фразою, або викликаються по наслідуванню. Труднощі в постановці звуків спостерігаються в основному при перекручуванні в звукопроизно-шении (бічне, межзубное й ін.). Автоматизація звуків вимагає тривалого часу, і її успіх багато в чому залежить від динаміки розвитку словника і фрази.

Звуки автоматизуються в першу чергу в знову придбаних дитиною словах і з працею включаються в раніше, що мався словник. Формування звукової сторони мови в цих дітей йде паралельно з розвитком словника -і фрази. Розглянемо результати порівняльного аналізу особливостей порушень звукової сторони мови в дітей.

З огляду на розходження в характері звукових порушень у дітей першої і другої підгрупи виникає необхідність деференційованого підходу до усунення недоліків вимови звуків.

Так, при роботі з дітьми першої підгрупи основна увага приділяється вихованню правильної вимови наявних в активному словнику дитини слів і фраз, використовуючи зоровий і тактильний аналізатори. При роботі з дітьми другої підгрупи основна увага приділяється розвиткові словника і фрази і формуванню звуковимови на базі накопиченого мовного матеріалу. Крім того, при роботі з дітьми першої підгрупи ведеться робота над постановкою звуків, а з дітьми другої підгрупи в основному над уточненням артикуляції звуків і включенням цих звуків у мову.

Друга група. У цю групу ввійшли діти, у яких при медичному обстеженні виявилася чітка неврологічна симптоматика (парези тих або інших черепномозкових нервів) і в зв'язку з цим явища дизартрії.

Мовна патологія цих дітей обмежувалася порушенням фонетичної сторони мови. Словник і фраза в них сформовані. Причини неправильного звукозвуковимовляння були моторного порядку, тобто страждала рухова система. Причому патологія носила стійкий характер. Мовосприймаюча система була збережена. У тих же випадках, коли мали місце деякі недоліки фонематичного слуху, вони носили вторинний характер.

Аналіз звукової сторони мови в дітей даної групи показав, що найбільш характерним для них є перекручена вимова тих або інших звуків або групи звуків (міжзубний, бічний, сигматизм і т.д.). Заміни бувають у межах однієї групи , або суміжних груп, у залежності від моторних порушень. Як правило, вони стабільні. Відсутній звук звичайно заміняється іншим, перекручено вимовним звуком. Наприклад, ш заміняється міжзубним с.

У дітей даної групи немає різких розходжень у вимові звуку в ізольованому положенні й у словах, фразах. Якщо дитина вимовляє неправильно якийсь звук, то так само вона його буде вимовляти в словах і фразах.

Характерним для дітей даної групи є ще і те, що правильна артикуляція звуку може страждати, але по своїх акустичних властивостях звук виявляється близьким до норми.

Наприклад, дитина замінює звук з звуком д. У результаті роботи удалася поставити з міжзубне. Артикуляція звуку виявилася недостатньо гарною, але по своїх акустичних властивостях звук, який вимовляється, близький до норми.

У дітей другої групи дефект мови стійкий, важкокомпенсуємий. Звуки ставляться і автоматизуються в процесі праці. Для цього потрібне тривалий час. У роботі з цією групою дітей особливе значення має диференційована артикуляційна гімнастика, лікувальна фізкультура і диференційоване медикаментозне лікування.

Третя група. До цієї групи були віднесені діти, у яких порушення звуковимовляння супроводжувалося синдромом заїкуватості. Серед дітей третьої групи виділилися дві підгрупи.

При обстеженні виявилося, що в одних дітей була перекручена вимова звуків: міжзубна, бічна, нижня вимова шиплячих. (Ми їх виділили в першу підгрупу.) У цих дітей спостерігалася згладженість носо-губної складки, відхилення мови в ту або іншу сторону, тобто, власне кажучи, мовне порушення в дітей цієї підгрупи можна було розглядати як стерту форму дизартрії. Основні труднощі в роботі з дітьми даної підгрупи -- це постановка й автоматизація звуків. Самостійно правильна вимова в них не формується.

На відміну від дітей першої підгрупи для дітей другої підгрупи найбільш характерні були не перекручування, а заміни звуків, що може бути зв'язане як з порушенням фонематичного слуху, так і з недорозвиненням аферентної частини моворухової функціональної системи, що виявляється в явищах апраксії (тобто коли дитина не запам'ятовує і не утримує потрібну артикуляторну позу).

У даної підгрупи дітей сама постановка звуків часто не представляє особливих труднощів, в окремих випадках звуки навіть викликаються по наслідуванню, але автоматизація їх йде на превелику силу.

Аналізуючи дані, отримані при обстеженні дітей, ми виявили, що фонетичні недоліки мови можуть бути однаковими при різних мовних порушеннях (пропуски, заміни, перекручування звуків). Однак у залежності від типу мовного порушення вони можуть варіювати.

Робота з дітьми, у яких різні види порушення звуковимовляння, вимагає диференційованого підходу. Так, у роботі з моторними алаликами належна увага приділяється розвиткові словника і фразової мови. Іноді формування словника йде з опорою на наявність правильно вимовних дитиною звуків. При диференційованій артикуляційній гімнастиці тренуються ті групи м'язів, що виявились найбільш слабкими. Якщо у дитини виявляється слабість правої половини губ, то усі вправи даються з більшим навантаженням на цю сторону; якщо ослаблені рухи кінчика мови, то застосовуються такі вправи, як облизування мовою губ, зуб із зовнішньої і внутрішньої сторони, постукування переднього краю язика об верхні різці (т, д), лакательні руху язика і т.д.

При слабості кореня язика рекомендується наступна вправа: логопед своєю рукою, обгорненою чистою марлею або бинтом, притримує висунутий кінчик язика дитини і пропонує дитині заховати його в порожнину рота. Якщо язик рухається вправо гірше, ніж уліво, то рухів вправо виробляється в два-три разів більше, ніж уліво, або рухи вправо виробляються з опором, наприклад гра «Підсунь сірник».

В артикуляційних вправах треба домагатися точності темпу рухів і по можливості плавного переключення з одного руху на інший.

Часто в дітей зі стертою формою дизартрії, на відміну від виражених дизартриків, організація рухів не викликає великих труднощів. Наприклад, дитина не може підняти мову вгору, тоді потрібно посадити його перед дзеркалом і показати, як цей рух він робить у процесі їжі, закріпивши таким чином, можна ввести його в логопедичні заняття.

При постановці звуку потрібно уважно стежити за тим, як дитина артикулює звук, і не ставити його по слуху. Необхідно використовувати в роботі дзеркало, тобто підключати спочатку зоровий аналізатор. При виправленні фонетичного дефекту в цих дітей рекомендується починати роботу не з постановки відсутніх звуків, а з вправ в організації рухів артикуляторного апарата на більш простих звуках, що не вимагають чіткої локалізації, у першу чергу на голосних. На цих вправах діти повинні навчитися відчувати пози артикуляційного апарата і навчитися як би володіти ними. Після цих вправ ми переходимо до постановки відсутніх звуків, тобто від більш простих рухів язика до більш складних, котрі розвивають окремі групи м'язів. Як уже говорилося, ця група дітей має потребу у фізіопроцедурах, лікувальній фізкультурі й у диференційованому медикаментозному лікуванні.

У тих випадках, коли зустрічаються не грубі перекручування.у звуковимові, а заміни звуків, обумовлені недорозвиненням фонематичного слуху або явищами апраксії, сама постановка звуків може не викликати особливих труднощів. Основні труднощі в роботі з такими дітьми полягають в автоматизації звуків.

У логопедичній роботі з такими дітьми необхідно використовувати зоровий і мовно-слуховой аналізатори, а також тактильне і кінестетичне відчуття.

У літературі голос при уроджених незаростаннях піднебіння був неодноразово описаний як глухий, здавлений, сиплий, хрипкий, слабкий, що виснажується, приглушений, непольотний. М. Зеєман навіть виділив порушення голосу при уроджених незаростаннях піднебіння як самостійний розлад -- палатофінія.

Багаторічні спостереження показують, що по всіх якостях, за винятком вираженого носового відтінку, голос дітей з незаростанням піднебіння приблизно до 7 років не відрізняється від голосу дітей з нормальною будовою верхньої щелепи. Потім голос дітей з уродженим незаростанням піднебіння починає погіршуватися: зменшується його сила, з'являється виснаженість, осиплість, припиняється розширення діапазону. При міографії виявляється несиметрична реакція мускулатури глотки, визуально спостерігаються тоншання слизової оболонки і зниження глоткового рефлексу. Таким чином, існують всі ознаки розладу рухової функції голосоутворюючого апарата, що остаточно формується і закріплюється до підліткового віку.

Можна виділити три основні причини виникнення патології голосу при уроджених незаростаннях піднебіння. По-перше, це порушення механізму піднебінно-глоткового змикання. Відомо, що м'яке піднебіння і гортань функціонально тісно зв'язані. Завдяки багатій аферентній іннервації піднебінна фіранка і задня частина глотки є центральним вокальним рефлекторним збудником. Найменша зміна положення м'язів м'якого піднебіння впливає на положення голосових складок. При уроджених незаростаннях піднебіння ця реакція виявляється зміненою: м'язи, що піднімають і розтягують піднебінну фіранку, замість того щоб бути синергистами, працюють як антагоністи. Унаслідок зниження функціонального навантаження й у них, і в м'язах глотки розвивається дистрофічний процес. Патологічний механізм змикання підсилюється через уроджену асиметрію лицьового черепа і поржнин гортані.

По-друге, при уроджених незаростаннях піднебіння і функціональної недостатності - піднебінно-глоткового змикання часто спостерігається артикуляція ряду дзвінких приголосних звуків ларингеальним способом, при якому щілини і змикання здійснюються на рівні гортані й озвучуються тертям повітря об краї голосових складок. Такий процес, безумовно, не залишається байдужним для голосових складок і може провокувати їхню набряклість і вузлові утворення.

По-третє, на розвиток голосу впливають особливості поведінки підлітків і дорослих, які страждають відкритою ринофонією, особливо якщо вона сполучиться зі змінами в будові лицьової частини черепа (уроджена ущелина губи, деформація носа, виражені зміни прикусу). Соромлячись своєї дефектної мови, такі хворі часто звикають говорити дуже тихим голосом, максимально обмежують мовне спілкування, тим самим знижуючи можливості розвитку сили голосу і розширення його діапазону.

Відомо, що при незаростаннях піднебіння розвивається важкий мовний розлад -- ринолалія, при якому страждають усі сторони мови: дихання, голос, спостерігаються зміни в м'язах глотки і ротової порожнини, розвивається патологічна артикуляція, порушується фонематичний слух, змінюється слухове сприйняття. Особливості зовнішнього дихання виражаються в прискореному і поверхневому диханні, що приводить до зменшення максимальної вентиляції легень і резерву дихання, життєвої ємності легень, екскурсії грудної клітки. У хворих переважає ключичний тип дихання. Фонаційний видих різко укорочений, що зв'язано з витоком значного об`єму повітряного потоку в носову порожнину. У більшості хворих спостерігається повна дискоординація фонаційного дихання з голосоведенням.

В органах артикуляції при уроджених ураженнях піднебіння спостерігаються наступні зміни. Після уранопластики звід твердого піднебіння часто сплощений, піднебінна фіранка укорочена, малорухома, відзначаються її рубцеві зміни. Активність м'язів глотки знижений унаслідок дистрофічного процесу. У результаті цих змін достатнього замикання піднебінно-глоткового затвора при мові не відбувається.

Часто анатомічний дефект піднебіння сполучиться з ураженням губи і деформаціями зубів і щелеп. Відхилення в будові органів порожнини рота обумовлюють розвиток дефектних артикуляцій. У цьому плані найбільш характерної для ринолалії є патологічна позиція язика, гіпертрофований корінь якого відтягнутий до глотки, а млявий кінчик лежить всередині порожнини рота, не приймаючи участі в звукоутворенні.

Відкритий прикус, прогенія, діастеми, дефекти альвеолярного відростка заважають контактам губ, губ і зубів, язика і зубів і перешкоджають губно-губним, губно-зубним і язично-зубним артикуляціям. Коротке під'язичне зв'язування зменшує обсяг рухів язика, а масивні рубці, що утворяться після хейлопластики, і щільне прикріплення верхньої губи до альвеолярного відростка обмежують руху губ. Внаслідок укорочення піднебінної фіранки значно утрудняється вимова язично-піднебінних приголосних. Витік повітря в ніс приводить до зниження тиску повітря в порожнині рота, у результаті чого знижуються кінестезії і різко утрудняється утворення спрямованого повітряного струменя, необхідної для проголошення всіх приголосних. Часто спрямований повітряний струмінь відсутній і його заміняє глотковий видих.

Ослаблення спрямованого повітряного струменя, патологічна позиція язика, зміни в будові артикуляційного апарата приводять до розвитку компенсаторного перекрученого звукоутворення, при якому артикуляції щілин і смичок відбуваються на рівні глотки (фарингеальні артикуляції) або навіть гортані (ларингеальні артикуляції). Зрозуміло, можливі й інші патологічні заміни, але для ринолалії найбільш характерні гортанно-глоткові.

Виправлення мови в підлітків і дорослих з уродженими незаростаннями піднебіння являє собою складний комплексний процес перебудови умовно-рефлекторних зв'язків у центральній нервовій системі, оскільки в них уже сформована міцна патологічна навичка, закріплена багаторічним неправильним мовним стажем.

У дорослого, що свідомо відноситься до занять, легко домогтися правильного виконання окремих елементів рухів, але дуже важко скоординувати навички правильного фізіологічного і фонаційного дихання, артикуляції і голосоведення в єдиний стереотип спонтанної мови.

Психіка дорослих хворих, яким протягом багатьох літ проводять неефективне лікування і роблять невдалі операції, часто виявляється травмованою, у них відзначаються визначені особистісні зміни. Виправлення мови в таких хворих повинне спиратися на постійну раціональну психотерапію, при проведенні якої необхідно враховувати характерні риси особистості пацієнта і його патофізиологічних особливостей, будову артикуляційного апарата і стан слуху. Психотерапія сприяє тому, що хворі включаються в активну діяльність, що вимагає мобілізації їхньої духовної і фізичної можливостей. Вона підкріплює прагнення хворих до самовдосконалення і виховує соціальну домінанту, що допомагає відсунути на другий план індивідуальні реакції.

Усвідомлення дефекту, як правило, приходить у дитячому саду. Надходження дитини з ринолалией у масовий дитячий сад для батьків сполучено з поруч труднощів, тому що працівники дошкільних установ не хочуть приймати дітей із зовнішніми дефектами і невиразною мовою, причому ущелина губи викликає більш виражену негативну реакцію, чим порушення мови. Тим часом ці діти, що володіють нормальним лнтеллектом, повинні виховуватися саме в масових дитячих установах, паралельно, займаючись виправленням, мови з логопедом.

У молодших групах дитячого саду хлопчики і дівчатка з ринолалією почувають себе спокійно і впевнено. До них швидко звикають і діти, і вихователі, розуміють їхню мову. Діти адаптуються в колективі, активно беруть участь у його житті. Однак протягом усього перебування в дитячому саду дитина з ринолалією відсторонений від виступів на святах і відповідей на групових заняттях. Це викликано установкою педагогів дошкільного виховання на те, що діти повинні чути тільки правильну мову, а тому виступати і відповідати на заняттях можуть тільки володіють правильним звуковимовою. Але при цьому дітей з бездоганною дикцією в молодших і середніх групах дитячого саду одиниці. З інших дитина з дефектом -- гірша, тому саме їй найчастіше забороняють виступати. Так дитина позбавляється природної форми самовираження, зв'язаної із самоствердженням, і в такий спосіб формуються передумови для усвідомлення своєї неповноцінності.

Тим часом унаслідок нерозвиненості фонематичного слуху дитина з ринолалією вважає себе нормальною. Вона виявляє активність на заняттях, але постійно одержує відмови, підкріплені посиланням на його погану вимову, при цьому найчастіше вихователів не стримується у присутності інших дітей. Погана мова стає причиною глузувань: 55% дітей з ринолалією відзначили, що їх дражнили однолітки в дитячому саду за нерозбірливу вимову, усі діти, які відвідували дитячий сад були відсторонені від виступів на святах.

Багаторазова щоденна вказівка на дефект приводить до усвідомлення дітьми, своєї неповноцінності. У них з'являється страх перед школою, що зв'язаний не з зовнішнім проявом дефекту, а саме з його усвідомленням. Незалежно від умов виховання (у дитячій установі або будинку) і відношення навколишніх (співчутливих, байдужих або презирливого) приблизно 50% дітей бояться йти в школу саме через порушення мови.

У школі однокласники і педагоги звертають увагу на невиразну носову вимову дітей з ринолалією. Фіксація уваги на їхній мові приводить до природної психологічної реакції.

1.2 Особливості занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

1.2.1 Особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови