Патріотичне виховання молодших школярів в умовах полікультурного суспільства
Патріотичне виховання підростаючого покоління: історіографія проблеми. Психолого-педагогічні особливості патріотичного виховання учнів у сучасній початковій школі. Система формування особистості молодшого школяра у полікультурному виховному просторі.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.08.2012 |
| Размер файла | 785,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Важливими механізмами формування громадянина є вироблення у нього моральних звичок, завдяки яким норми суспільної моралі, стають духовним надбанням особистості, а також так званий "голос совісті”, що йде з глибин свідомості і підсвідомості, сформований завдяки нагромадженню в пам'яті особистості численних факторів з досвіду морального утвердження благородних ідей, зразу ж підказує розумові: "Дивись! Дій! Наказуй!". "І розум миттю віддає наказ!" [12, С.37-38].
Отже педагог-новатор виділяє два джерела патріотичного виховання, які тісно взаємопов'язані між собою. Перше - це завчасно передбачена виховна робота, яка включає багатогранні моральні, трудові, творчі, громадянсько-політичні взаємини в колективі, спеціально створювані для того, щоб виховувати; слово вихователя; передача молодому поколінню цінностей, створених старшими поколіннями. Це планується та реалізовується вихователем. Друге джерело - це складні відносини, що оточують дитину, вони є середовищем, яке дає наочні уроки, що розкривають зміст патріотичних та моральних понять.
Педагог переконаний, що справжнє громадянське виховання у процесі навчання починається там, де думка надихає, пробуджує і утверджує прагнення до морального ідеалу. Тому необхідно, щоб сторінки історії запалювали юні душі, пробуджували бажання до героїчного подвигу, вчили жити [8, С.43-45].
Проте багаторічна практика дозволила виявити наступні протиріччя процесу становлення громадянськості особистості:
між необхідністю підвищення рівня громадянської культури учня й існуючою системою виховної роботи у загальноосвітньому навчальному закладі;
між соціальним замовленням в галузі розвитку громадянськості й інертністю традиційної системи підготовки педагогів з означеної проблеми;
між необхідністю формування демократичного світогляду особистості і недостатньою спрямованістю на означену проблему навчально-виховного процесу;
між теоретичними знаннями особистості та повсякденною соціальною практикою [15, С. 19-20].
Найсприятливішим для формування громадянської позиції підростаючого покоління є матеріал навчальних дисциплін. Історична освіта розглядається, як найважливіша сходинка до морального самовиховання. Оскільки людина ніколи не переживає так глибоко почуття обов'язку перед Батьківщиною, як тоді, коли вона сама мислено повторює шлях, пройдений своїм народом. "Ніколи з таким болем не стискається серце, коли перед свідомістю розкриваються похмурі, трагічні сторінки історії рідного народу”.
Тому спрямованість конкретних навчально-виховних закладів і атмосфера в них має визначне значення для формування громадянськості. Гуманістична модель їхньої діяльності повинна визначати всі без винятку аспекти навчання і виховання на різних рівнях - організаційному, змістовому, функціональному. комунікативному. На організаційному рівні такий підхід забезпечує децентралізацію управляння системою освіти.
На змістовому рівні - доступ усіх дітей до не заполітизованого, не заангажованого змісту освіти, широкий вибір альтернативних підручників, посібників, можливість набувати знання як в урочний так і в поза урочний час [27, С.54-56].
Інноваційні тенденції XXI століття вносять, на нашу думку корективи в ці показники, а саме: з огляду теоретичних узагальнень та педагогічної практики ми пропонуємо врахувати ще і показник свободи освіти, як суттєвого компонента формування громадянських ціннісних орієнтацій [13, С.17-18].
Звернемося до теоретичного аналізу важливості свободи у формуванні особистості. Так, згідно з теорією рефлексивної діяльності за Є.І. Кузьміною, свобода характеризується через самовизначення людиною своїх "віртуальних можливостей”. Вона виділяє три аспекти свободи: чуттєвий (суб'єктивне переживання свободи), раціональний (рефлексія меж можливостей) і діючий (спроможність ретельно змінювати межі віртуальних можливостей) [23, С.67].
У багаторівневі моделі особистісної саморегуляції Е.Р. Калитевська і Д.А. Леонтьєв розглядають свободу, як форму активності, що характеризується трьома ознаками: усвідомленим, опосередкованим і керованим процесом, спрямованим на досягнення цінності. При дефіциті свободи особистість виявляє нерозуміння сил, що впливають на таке визначення орієнтирів. В цьому разі спостерігається нерішучість, нездатність особистості до вибору життєвого шляху.
Враховуючи важливість сформованості свободи у розвитку громадянськості, автори розробили експериментальну програму, в якій подається інтерактивне поєднання відчуття свободи і суттєвих компонентів складових громадянськості національної свідомості, гуманізму, толерантності, самоактивності, патріотизму, позитивного ставлення до праці.
Тому, поняття громадянськість розглядається як особистісне утворення, що складається із сформованої свободи і гуманістичних цінностей, демократичного світогляду, продуктивного взаємовідношення і взаємодії щодо виконання своїх обов'язків [14, С. 20-21].
Таким чином, на наш погляд, демократизацiя, гуманiтаризацiя, нацiоналiзацiя, формування духовностi у поєднанням із свободою - ось основнi шляхи до вирiшення проблеми гуманiзацiї нацiональної системи освiти. Сам же процес гуманiзацiї освiти повинен мати своїм наслiдком розвиток здiбностей гуманiтарного мислення незалежно вiд профорiєнтацiї, формування почуття патрiотизму та вiдповiдальностi перед суспiльством, почуття обов'язку при виборi шляхiв майбутньої дiяльностi, опанування гуманiтарних цiнностей свiтової культури з точки зору нацiональної духовностi, формування екологiчної культури та iн. А це, в свою чергу, сподiваємося, приведе до послаблення антигуманних тенденцiй у свiтi i культурi, соцiальних стосунках, у суспiльствi загалом [16, С.25-26].
1.3 Психолого-педагогічні особливості патріотичного виховання учнів у сучасній початковій школі
Неможливо говорити про формування любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.
Оскільки патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об'єднує такі напрямки виховання особистості: моральне, трудове, розумове, естетичне, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.
У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.
При цьому провідним виступає емоційний компонент. Когнітивний компонент, забезпечує зміст, а поведінковий виконує контрольно-діагностичну функцію.
Якщо розглядати патріотизм через поняття "ставлення”, можна виділити декілька напрямків:
1. ставлення до природи рідного краю, рідної країни;
2. ставлення до людей, які живуть в рідній країні;
3. ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;
4. ставлення до державного устрою.
Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей [34, С.5-6].
У початкових класах школярі отримують елементарні знання про те, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.
Така схема змісту знань про рідну країну, на основі яких можливо в її віці формувати дієве ставлення до неї. Характер ставлення особистості до соціального довкілля, Батьківщини змінюється з віком.
У молодшому шкільному віці дитина оволодіває елементарним знаннями, умінням та навичками підтримки та збереження міжособистісної злагоди, запобігання та мирного розв'язування конфліктів; здатністю брати до уваги думку товаришів та опонентів; орієнтацією на дорослого як носія суспільних еталонів та морального авторитета. Для цього розроблена і включена у навчально-виховний процес система ігор та вправ, у процесі чого діти засвоюють ці основи (мирилки, пісеньки-про дружбу, веснянки).
Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій програмі та Базовому компоненті шкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними [35, С.246-247].
Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою "від близького до далекого” - від любові до батьків (точніше рідного дому), до школи до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей "територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні "території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.
У школярів поступово формується "образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття "батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.
Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім'ї були свої обов'язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню "почуття сім'ї" [40, С.229].
Школа повинна стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Для того щоб шкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам'яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів.
Дуже важливо, щоб дитина полюбила перебування в школі. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять і т.д.
У школі в кожної дитини, як правило, є своє улюблене місце для гри, для усамітнення. Вчителю необхідно обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати "право дитини на свою територію" (також необхідно поважати право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для "індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища” (О.Л. Кононенко) [36, С.112-113].
Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має те, як батьки формують у дітей такі почуття.
Разом із тим також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв'язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться школа, - можна пройти пішки чи треба їхати.
Наступною особливістю виступає - виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам'ять.
Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти "відчули" своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту.
Діти повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу.
Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.
Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх ("Хто більше назве країн”, "З якої країни гості”, "Чия це казка”, "З якої країни ця іграшка”), у вправах типу "Із різних назв країн визнач нашу країну”, "Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, "Як написати адресу на конверті” тощо.
Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.
Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити. [4, C.4].
При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну ("Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).
Головна мета цих занять - пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки "екологічною стежиною", відпочинок "на веселій галявині" з проведенням цікавих ігор.
Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми [1, C.5-6].
Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з "характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вчитель намагається познайомити школярів з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.
У народі кажуть: добрий приклад - кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до школи відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для них. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Учні, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.
Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів - захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вчителями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу учні беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.
Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь. Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.
У молодших школярів мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх братів та сестер.
Нині чимало говорять та пишуть про український національний характер, українську ментальність. Учні початкових класів вчаться давати відповідь на запитання: "Чим відрізняється традиційне житло українців - хата (в т. ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?"
Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса - відчуття краси.
Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі? ” - "На Ви” - свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.
Працьовитість українців, що рятувала націю не один раз від зникнення, актуальна в наші дні, коли знову вирішується доля України. Щоб допомогти дітям усвідомити важливість цієї риси доречно поставити такі запитання:
Чим можна пояснити життєві успіхи твоїх рідних і родичів?
Що ти можеш сказати про результати праці твоїх родичів? Хто з твоїх родичів своєю працею досяг найбільших успіхів?
Де і ким працюють твої батьки?
Як ти ставишся до праці своїх батьків?
Що ти знаєш про самовіддану працю твоїх дідів та бабусь у повоєнні роки?
Тому така важлива система питань, проблем, присвячених згуртованості насамперед роду, а також групи, колективу.
Як позитивний приклад колективістської традиції українського народу (з попереднім поясненням педагога) можна навести традицію української толоки. Коли люди з одного кутка сходяться і разом зводять хату своєму односельцю. Причому участь у цьому заході беруть усі: від малих до старих. [43, С.129-130].
Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).
Важливим засобом патріотичного виховання дітей молодшого шкільного віку виступає ознайомлення з рідним містом, вулицею, як малою Батьківщиною.
Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:
· Ознайомлення школярів з рідним містом повинно природно "входити" в цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу.
· Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу поступового переходу від більш близького дитині, особистісно-значущого, до більш віддаленого від дитини - культурно-історичних фактів.
· Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.
· Розвиток музейної педагогіки, що надає можливість дитині налагодити діалог з культурним надбанням минувшини та сьогодення.
· Здійснення діяльнісного підходу, що полягає у залученні дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т.п.).
· Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста - носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
· Вибір методів ознайомлення дітей з рідним містом, що перш за все підвищують їх пізнавальну та емоційну активність.
· Створення відповідного розвивального середовища, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
· Організація роботи з батьками під девізом: їх знання та любов до рідного міста повинні передаватися дітям.
Одним із варіантів реалізації даних засад патріотичного виховання є організація педагогічного процесу на основі тематичного планування.
Такий підхід дає можливість бачити різні аспекти явищ: соціальні, морально-етичні, природні, художньо-етичні та ін. Крім того, "занурення" в ту або іншу тему, дозволяє об'єднати їх спільними почуттями, переживаннями при проведенні спільних свят, вечорів відпочинку, виставок [44, С.8-9].
Дуже ефективною формою може стати і такий вид діяльності як дитячі "погостини”, коли старші класи готують для менших концерт, виставу тощо, і запрошують менших до себе в гості. Учні також готують невеликий концерт для старших і йдуть в клас, де перебувають наприклад четвертокласники. В кінці організовують спільні ігри дітей. Так створюється дитяче співтовариство.
Досить цікавим педагогічним завданням, щодо ознайомлення з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання учнями розповіді. При цьому необхідно пам'ятати наступне.
· Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.
· Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: "Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати? ”.
· Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: "Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або "Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших батьків, бабусь та дідусів ще не було на світі”.
· Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.
Визначимо тематичні блоки роботи з молодшими школярами по ознайомленню з рідним містом.:
1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. Вулиці нашого міста.
3. Визначні місця нашого міста. Пам'ятники, будівлі, музеї, театри.
4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.
5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов'язані з історією та працею людей в нашому місті.
6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.
8. Культура рідного міста. Які музеї, театри, бібліотеки є в місті. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.
9. Культура поведінки в рідному місті. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.
10. Відпочинок у нашому місті. Де люблять відпочивати жителі рідного міста. Які є традиції, свята. День міста.
11. Захисники нашого міста. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у місті. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому місті святкують День Перемоги [45, С.3-5].
Усі ці напрями через систему тем та відповідних виховних заходів здійснюються у початкові школі. Разом з тим, ознайомлення з науковими дослідженнями, аналіз сучасної шкільної практичної діяльності розкривають існуючі протиріччя між виховними можливостями та його втіленням у практичне життя навчально-виховному процесі. Сформована в загальноосвітніх школах система патріотичного виховання та навчання учнів не відбиває повною мірою комплекс завдань, вирішення яких необхідно сьогодні з метою виховання та всебічного розвитку школярів. Тому важливою психолого-педагогічною особливістю патріотичного виховання у сучасних умовах виступає використання на уроках народознавчого матеріалу.
Уроки, насичені інформацією про народознавство - це не лише історія нашої єдності, але й роз'єднання, етнографічного районування, бо тільки в загальній сукупності спільного і різного твориться єдине національне. Народознавство - це історія вірувань, що існували на нашій землі, - це наша духовна культура, історія звичаїв, обрядів, пісне-співів, свят, виміру часу, і матеріальна культури, бо і у виріб ужиткових речей, і господарювання, творення житла чи поселення вкладалася національна душа, - це пізнання того, чому ми такі, які є сьогодні, і це пізнання не лише наших достойностей, але й хиб та вад, що прирікали нас важко жити, спокутувати гріхи, не менш важко змагатися за своє існування під сонцем.
Саме для цього й написана книжка Галини Лозко "Українське народознавство”. Авторка намагається по-своєму осмислити українську історію і культуру, виходячи не тільки з почуття патріотизму, але й на основі сучасних наукових концепцій. Значення такої книги посилюється ще й тим, що цей багатоплановий матеріал з різних галузей знань про українців і Україну дібраний та систематизований однією дослідницею [17, С.247-249].
Надзвичайно цікавий момент щодо проведення таких уроків, це - дитяче світосприймання, воно надзвичайно образне, одухотворене, навіть міфологічне. Така специфіка дитячої свідомості. Живу природу, навколишні предмети вони часто також уявляють у вигляді живих істот, дуже подібних до тих, які витворила фантазія народу і образи котрих збереглися у фольклорі.
В змістовому компоненті фольклорних загадок відбито світогляд стародавніх українців, і перш за все найбільш узагальнене уявлення людини про навколишній світ, своє місце в ньому, своє ставлення до цього світу.
Розглядаючи питання народних методів розвитку дитини, М.Г. Стельмахових відзначає, що "окрасою" народної педагогіки є ігри у вигляді різноманітних загадок і дає їх тлумачення: "Загадка - це короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати". Загадки не є суто педагогічним явищем. Вони виявляються як помітна складова української фольклорної традиції - уміння відгадувати загадки з давніх часів було мірилом розуму й мудрості. Загадки існують як окремий, самостійний фольклорний жанр надзвичайно цікавий дітям. Фольклорні загадки на підсвідомому рівні вміщують в собі анімістичний світогляд їх творців [19, С.27].
Міфологізація навколишнього світу, олюднення природи в загадках проявляється в тому, що в них часто природним явищам, тваринам, рослинам, надаються людські риси, вони діють як живі істоти, про них розповідається як про живих:
Підхід до уроків народознавства
Учитель, проводячи уроки, насичені народознавчим матеріалом, повинен спиратися передовсім на той життєвий досвід, який уже мають діти. Він здобутий у сім'ї, школі, під час спілкування зі старшими дітьми. Адже все починається з найменшого та найсвятішого - рідної хати, материнської пісні, родовідної пам'яті. То й перші уроки мають бути про рід і людей, дорогих кожному хлопчикові і дівчинці - матір, батька, бабусю і дідуся.
Переступивши поріг рідної хати, дитина опиняється у широкому світі. Ним є її вулиця, школа, село, де минає безтурботне дитинство, найперші друзі, сусіди, люди, які чимось незвичайні, цікаві й прекрасні, рідна природа. Це - хвилюючі теми бесід з дітьми про рідний край, рідну землю, берег дитинства. Вони близькі й зрозумілі дітям, викликають іскру пізнання і любові.
Поступово від поняття роду, рідного краю учитель веде дітей до пізнання суті рідного народу, його святинь - мови, пісні, казки, звичаїв, матеріальної культури.
Далі - уроки, що дають найелементарніші знання про фольклор і звичаї українського народу. Діти уже дещо знають про це. Наприклад, багато хто з них ходив колядувати, щедрувати, брав участь у русальних обрядах, знає чимало ігор, уміє забавити меншого братика чи сестричку. Виходячи з матеріалу, відомого дітям, слід будувати урок. Це мають бути жваві і цікаві уроки-бесіди, уроки-ігри, де якнайбільше використано фольклорного матеріалу, творів образотворчого мистецтва і художньої літератури, з багатим наочним матеріалом. При цьому учні повинні одержати найяскравіші зорові, слухові, емоційні враження, розучити народні пісні й ігри, колядки. На цих уроках кожна дитина може проявити себе як гарний оповідач або співак, організатор або рукодільник.
Уроки народознавства мають тісно поєднуватись з позашкільною роботою. Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала, а перейнявши давні традиції, звичаї, обрядову поезію, воскресити їх у повсякденному житті, побуті.
Отже використання матеріалу народознавства - це не визначені 45 хв. щотижня, це саме життя, те, що має наповнювати душі, почуття наших дітей. Тоді тільки можна буде говорити про відродження української нації. [17, С.250-253].
1.4 Система формування особистості молодшого школяра у полікультурному виховному просторі
Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей молодшого шкільного віку. Однак в значному ступені така складність виникає при спробі переносити на дітей "дорослі" показники проявів любові до Вітчизни. [4, С.3-5].
Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини - місця, де людина народилася і переходить у любов до - Великої Батьківщини.
У молодших класах учням дається уявлення, що мала Батьківщина - це місто чи село, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Велика Батьківщина - це країна в якій народилася людина. Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, - це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні - український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому.
Тому величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей.
До основних завдань патріотичного виховання належать:
формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, школи, міста);
формування духовно-моральних взаємин;
формування любові до культурного спадку свого народу;
виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
почуття власної гідності, як представників свого народу;
толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей. [5, С.1].
Проте система патріотичного виховання школярів, завдяки науково-обгрунтованим і перевіреним на практиці методам, вирішує значно ширше коло завдань. Це не лише виховання любові до рідного дому, сім'ї, школи, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.
Оскільки найвищою турботою вихователів є дитина; а метою і мірою успіху діяльності педагогів - міра фізично-духовного, ідейно-культурного, політичного розвитку учнів, як свідомих носіїв інтересів громадянського суспільства, то основними виступають такі методи патріотичного виховання:
формування свідомості та переконань;
організація діяльності та формування поведінки;
стимулювання та коригування поведінки і діяльності особистості.
Традиційно їх класифікують відповідно до їх функціональної спрямованості. В умовах демократичного полікультурного суспільства, де взаємини між людьми ґрунтуються передусім на гуманістичних засадах, патріотична діяльність особистості може бути ефективною і повноцінною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, спрямована на формування свідомості та переконання є визначальною. До неї належать: приклад, переконування, вимога.
Приклад - це прийом формування переконань і свідомої поведінки шляхом демонстрації вихованцям певного практичного способу дій, вчинків, реакцій на певні події. Для ефективного застосування цього методу важливо емоційно подати учням виховний ідеал, як найкращий зразок для наслідування.
Переконування - це метод виховання, що передбачає умисний цілеспрямований вплив на свідомість, волю і почуття вихованців з метою формування у них стійких переконань, певних норм поведінки.
Вимога подається вихователем на останньому етапі формування свідомості та переконань, як обов'язкове виконання, без дотримання якого неможливо досягнути ідеалу.
Організація діяльності та формування поведінки здійснюється через низку прийомів: пояснення, розкриття можливих наслідків діяльності, бесіда, диспут, умовляння, застереження. Ці методи націлюють дітей на "єдність слова і діла”, що має надзвичайно важливе значення у формуванні особистості. Вони втілюються на практиці через практикування правильної поведінки, доручення, призвичаєння до певних умов, наказ, заборона.
Успіх виховного процесу значною мірою зумовлюється застосуванням методів стимулювання та коригування поведінки і діяльності особистості. До методів стимулювання належать: схвалення, змагання, навіювання, заохочення до певної діяльності, покарання [8, С.109-115].
Методи виховання забезпечують оволодіння дітьми знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі - розвиток національних рис і якостей молодого покоління.
Досягти якісного рівня патріотичного виховання не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей. Саме їх закладають перші вчителі дітей - їхні батьки (члени роду). Тому й виховний процес має починатися з виховної роботи педагогічних колективів з батьками; з роз'яснення батькам та усвідомлення ними сутності й ролі матері та батька, природи і прав дитини; розуміння того, яку роль відіграє в житті немовляти (дитини) особистий приклад батьків: і в сімейно-родових стосунках, і в ставленні до їхніх батьків, до історії народу, до рідної природи, мови, культури, надії і держави; до принципів і норм поведінки, праці та побуту; зрештою - до процесу власного навчання й громадянсько-культурного зростання, бажання й уміння виховувати дітей.
Пізніше це завдання покладається на учителя, який є визначальною постаттю навчального закладу (починаючи від садочку і завершуючи школою).
Найпершою рисою (якістю) кожного вчителя має бути вроджена любов до дитини та природний нахил до виховання, до синтезу народної й академічної педагогіки.
До першочергових завдань формування громадянина України належить виховання патріотизму - складової громадянських цінностей. Патріотизм розуміється не лише, як абстрактне почуття самовідданої любові до рідної землі, її народу держави, а й як любові до рідного слова, обожнювання своєї малої батьківщини, непідробний інтерес до вітчизняної історії, шанування героїв і видатних співвітчизників, які жертовно служили народові, збагачували його культуру і науку, збереження і примноження національних традицій, почуття національної гідності в поєднанні з повагою до всіх етносів, усвідомлення своєї нації і як носія неповторної своєрідності, і як органічної частини загальнолюдської спільноти.
В навчально-виховному процесі завдання патріотичного виховання реалізуються через індивідуальні, групові або фронтальні форми виховання. Зроблено способи класифікувати їх і в залежності від методики виховного впливу. За такої класифікації форми поділяють на групи: словесні (інформація у вигляді розповіді вчителя та доповідей учнів, збори, зустрічі з народними майстрами, усні журнали на краєзнавчу тематику, створення класних стінгазет патріотичного спрямування); практичні (краєзнавчі походи, екскурсії визначними місцями рідного краю, олімпіади, конкурси зі всіх предметів з патріотичними спрямуваннями); наочні (шкільні музеї, кімнати, зали та національні куточки, виставки дитячої творчості, а саме створення родинного дерева, колекціонування патріотичних віршів, пісень, книжкові тематичні виставки, стенди з ілюстрацією народних звичаїв та обрядів) [8? 107-109]
З огляду на значні соціальні і політичні перетворення в Україні, Європі й у світі загалом, цікавими є дослідження сучасної початкової школи щодо результативності на практиці системи методів та засобів патріотичного виховання.
Результатом перетворень, що надзвичайно швидко відображаються на умовах виховного процесу, стала зміна парадигми громадянства й зростаюча культурна багатоманітність країн. А отже, і критична переоцінка та доповнення традиційних концепцій, методів громадянськості, орієнтація їх на патріотичне виховання у полікультурному суспільстві [55, С.18-19].
Громадянська освіта, як напрям патріотичного виховання у школі, спрямована на створення можливостей для опанування учнями правил життя в суспільстві, етичних і моральних норм і стандартів, які не тільки формують уявлення школярів про людину й суспільство, але й самі будуються на них.
Дитина, яка приходить до школи, вже має уявлення і знання про норми життя та взаємовідносини у суспільстві, тобто соціальні уявлення. Як зауважив Москвич, школа, як і інші соціальні інститути є посередником у процесі інтеграції і модифікації індивідом соціальної інформації певної культури і окремих груп. Найголовнішим тлом, на якому розгортається цей процес є група, її досвід і система уявлень [26, С.84-85].
Кожен учень має уявлення про право і справедливість і вони потужно морально та емоційно на нього впливають. Кожен учень упевнений, що його уявлення про спосіб життя і взаємини між людьми в суспільстві правильні, саме через них він інтерпретує навколишній світ, спілкується з іншими, тому педагог не має їх вважати перепоною, а навпаки, на них можна і потрібно посилатися під час роботи в класі, як на індивідуальний досвід і думку вихованця. За такого підходу учень опановуватиме громадянські знання, через вправи, які допомагають йому усвідомити свої уявлення й за потреби дистанціювати від них [25, С.5-6].
Якщо людина не відчуває, що навколо неї і в ній самій краще, а що - гірше, якщо вона не прагне стати кращою, ніж є, то вона глуха до найправильніших і емоційно виразніших повчань вихователя, батька, мудрої книжки. Емоційна самооцінка - це ґрунт, на якому проростають зерна моральних повчань. Особистісний моральний орієнтир маленької людини - стати кращою - В. Сухомлинський вважав серцевиною громадянської совісті.
У молодших школярів ці повчання формуються на основі різноманітних ігор, загадок, вправ, забавлянок у класному колективі. Саме такі методи, легко, на емоційному дитячому рівні укріплюють головні риси гуманності: чесність, відповідальність, доброта, вдячність, благородство, і є основою для їх подальшого вдосконалення.
На сьогоднішній час шкільною навчально-виховною програмою розроблено таку систему формування громадянського виховання у початковій школі:
Орієнтовні теми для виховної діяльності. Ціннісне ставлення до сім'ї, родини, людей
|
Виховні досягнення |
|
|
Сформованість основ національних та загальнолюдських цінностей: уміння та навичок підтримки та збереження міжособистісної злагоди, запобігання та мирне розв'язування конфліктів, здатності враховувати думку інших людей., адекватно оцінювати власні вчинки та вчинки інших; моральних якостей (чуйності, чесності, правдивості, справедливості, гідності, толерантності, милосердя, взаємодопомоги, товариськості, співпереживання, щедрості, поваги до особистості). |
Тематичний зміст виховної діяльності
|
1 клас "Мої обов'язки в сім'ї". "Мамо, тато, я - дружна сім'я". "Що значить бути вихованою людиною?". "Світлофор ввічливості". "Чарівні слова відкривають серця". "Чесним треба бути всюди". "Школа гарної поведінки". "Умій слухати". "Відкриваємо скриньку добрих справ". "Про дружбу". Кого з друзів ти візьмеш у подорож?". "Майстерня Діда Мороза" Свято "Чепурушки". "Бабусина скриня". "Скриня народної мудрості". |
2 клас "Бути совісним означає. " "Мій товариш". "Моя іграшка - тобі". "Буду гідним скрізь і всюди, щоб нести Вам радість, люди!". "Про справжню дружбу". "Школа вишуканих манер". "Ти - вихована дитина?". "Турбота. Діти допомагають дітям". "Як би я вчинив…" "Шануй батька й неньку" "Традиції та реліквії моєї родини" "Берегиня". "Рушник моєї бабусі". "Захоплення моїх рідних". |
|
|
3 клас "Дерево міцне корінням, а людина - родом". "Родина, родина: від батька до сина". "Вчимося бути добрими людьми". "Якщо ти погано вчинив". "Мій день, мої вчинки". "Чужого горя не буває". "Якщо твій друг помилився. " "Як і чим випробовується дружба". "Про правила товаришування". |
4 клас "Ти знаєш, що ти людина?". "Гляди, не забудь - людиною будь!". "Народна мудрість про добро, совість, ввічливість, справедливість, чесність". "Хочу і треба". "Розкажи мені про себе". "Подаруй свято іншим". "Слово не горобець - вилетить не піймаєш". "Вихована людина: яка вона?". "Золоте правило ввічливості". "Мама, тато, я - читацька сім'я". "Від матері доні добро передати". |
[24, С.27-29].
Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави
|
Виховні досягнення |
|
|
Сформованість основних понять про народ, націю, суспільство, державу: почуття поваги та гордості до рідного краю, народу, мови; приналежності до української нації, відчуття себе громадянином України, шанування державних символів, Конституції України; любові до культури свого народу, його традицій, звичаїв і обрядів; розуміння правил взаємодії людей у колективі, суспільстві та безконфліктність їх спілкування, толерантного ставлення до представників інших національностей, шанобливого ставлення до їх культури, релігій, традицій. |
Тематичний зміст виховної діяльності
|
1 клас |
2 клас |
|
|
"Та земля мила, де мати народила". "Моя рідна Україна". "Символи моєї держави". "Знай і поважай Герб, Прапор і Гімн своєї Батьківщини". "Ми - українці". "У країні рідної мови". "Мова рідна, слово рідне". "Правовий букварик". "Я маю право. кожна людина має право". |
"Наша Вітчизна - Україна". 3. "У нас одна Батьківщина - наша рідна Україна". "Ми - українці". "Я - син своєї землі". "Українці за кордоном". "Славетні українці". "Кожному мила своя сторона". "Моя мала Батьківщина". "Мій рідний край". 10. "Рід, родина, рідня" 11. "Моя рідна вулиця". "Пам'ятаймо героїв". "Мої права та обов'язки". 14. "Дитяча праця і права дитини". |
|
|
3 клас |
4 клас |
|
|
"Я - маленький громадянин". "Кожна дитина має право" "З чого починається Вітчизна?". "Що необхідно знати про національну символіку". "Всі єдина сім'я". "Чи знаєш ти свій край?". "Древній Київ - столиця України". "Легенди мого краю". "Вулицями рідного міста (села)". "Година пам'яті і мужності". Моральні цінності мого народу. Традиції поваги, турботи, співчуття й допомоги людям. |
"Одна єдина на цілім світі.". "Я - громадянин України і пишаюсь цим". "Школа прав дитини". "Люби і знай свій рідний край". "Люди, які прославили мій край". "Сторінки історії мого міста (села)". "І живе калина на папері". "Всі народи України живуть в злагоді та мирі". "Шануймося, бо ми того варті". |
[24, С.32-33].
Зміст та організацію виховного процесу визначає його мета як очікуваний ідеальний результат. Кінцева мета виховання поетапно конкретизується, виділяються проміжні виховні ціль проектуються дії педагога й вихованців, орієнтовані на досягнення виділених цілей.
Технологічний підхід дає змогу активізувати, інтенсифікувати процес виховання, наблизити його до оптимального. Технологія є основою сучасного виховного процесу, оскільки як форма виховного впливу характеризується високою наукоємністю і цим самим оптимізує його.
Особистісне долучення вихованців до спільної з вихователем діяльності у процесі застосування сучасних виховних технологій здійснюється через розв'язання соціально-моральних завдань, що ставлять вихованців з умови свідомого вибору і практичної реалізації особистісної позиції, стилю поведінки.
Технологія виховного процесу з поєднанням педагогічних приписів, здійснюваних на рівні етапів та дій суб'єктів, з широкою варіативністю структури суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Водночас вона є проявом індивідуальної майстерності педагога за умов використання ним оптимальних форм, методів та прийомів впливу на розвиток особистості.
Процес виховання окрім власне наукового підходу складається з творчих актів, засадами яких є відчуття вихователем конкретної життєвої ситуації, його такт. Ця особливість виховної діяльності має переваги. у ситуаціях екстремальних, недостатньо детермінованих, плинних, змінних. [7, С.352].
Складовими виховних технологій є форми організації та способи виховання. Процес виховання здійснюється у певних організаційних формах (індивідуальні, групові, колективні, масові).
Метою програми є створення цілісної моделі виховної системи на основі національних та загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України.
Для досягнення означеної мети передбачено реалізацію таких завдань:
дотримання принципів виховання, визначених концептуальними засадами національної програми;
організація виховного процесу в класному колективі та з батьками на засадах народної та академічної педагогіки;
створення програми виховання для кожного класу з урахуванням індивідуально-педагогічних можливостей класних керівників, батьків, а також результатів вивчення рівнів фізичного, соціального, психічного та духовного розвитку учнів;
змістове наповнення програми патріотичного виховання з урахуванням вікових особливостей учнів;
задоволення базових потреб особистості вихованця (фізіологічних потреб, потреби в безпеці, любові та прихильності, визнанні та оцінці, в само актуалізації) за умов загальноосвітнього навчального закладу;
реалізація у процесі роботи особистісно-орієнтованого, діяльнісного, системного, творчого та компетентнісного підходів до організації виховного процесу в шкільному та класному колективах;
оптимальне поєднання форм організації виховної роботи: індивідуальної, групової, масової;
співпраця з органами учнівського самоврядування, дитячими громадськими організаціями;
інтеграція зусиль батьківської громади, представників державної влади, громадських та благодійних організацій, правоохоронних органів та установ системи охорони здоров'я.
Програма виховання розрахована на весь період виховної діяльності з учнями конкретного класу з урахуванням їхніх вікових, індивідуальних та психолого-педагогічних особливостей для роботи з учнями 1-4 класів. (Див. додаток № 5) [6, С.145].
Програмно-методичне та інформаційне забезпечення
На виконання Програми патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в Україні в усіх навчальних закладах створюються і впроваджуються конкретні програми виховання, їх інформаційне і методичне забезпечення.
Основними напрямами цієї роботи є:
розробка навчально-методичного супроводу становлення і розвитку виховних систем, програм патріотичного виховання у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і позашкільних навчальних закладах, дитячих та молодіжних громадських організаціях і об'єднаннях;
створення програмно-методичних комплексів психолого-педагогічної підтримки розвитку особистості, процесів її соціальної інтеграції в умовах полі культурного суспільства;
підготовка програм підвищення кваліфікації управлінських кадрів та безпосередніх організаторів виховної діяльності у навчальних закладах;
здійснення експертизи змісту програм патріотичного виховання особистості, виховного потенціалу підручників і проектів виховних систем загальноосвітніх навчальних закладів;
розширення видавничої діяльності щодо випуску інформаційно-методичної літератури з проблем національного виховання дітей та учнівської молоді;
проведення конференцій та семінарів з проблем виховання громадянина в умовах полі культурного суспільства;
формування інформаційно-аналітичного банку даних з усіх аспектів патріотичного виховання дітей та молоді, що включає: інноваційні програми, конкретні приклади досвіду реалізації програм громадянського виховання у працях відомих педагогів; рекомендації щодо взаємодії навчальних закладів з сім'єю, іншими соціальними інститутами; аналіз результатів соціально-педагогічних і психологічних досліджень з проблем патріотичного виховання [24, С.58-59].
Розділ 2. Методичні засади патріотичного виховання учнями молодшого шкільного віку
2.1 Загальна характеристика досвіду патріотичного виховання молодших школярів у сучасних умовах
Молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини, бо саме в цьому віці закладаються основи особистісного розвитку учнів початкової школи.
До вікових особливостей дітей 1 - 4 класів можна віднести: незначний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і одночасно пластичність до морально-етичних впливів, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Тому узгодження поведінки та усвідомлення моральних явищ життя характеризуються емоційними узагальненнями, аналізом ситуацій та вчинків, які відповідають загальнолюдським етичним цінностям. Розрив між знаннями моральних принципів і відповідною поведінкою - найхарактерніша властивість дитини цього віку. Подальшого розвитку набуватимуть такі моральні почуття: провини, сорому, обов'язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління. На основі їх здійснюється громадянське виховання учнів.
Основними потребами дитини в початкових класах є потреби: у спілкуванні з людьми, в емоційному контакті, визнанні, оцінці своїх дій та вчинків, виявленні власних позицій у ставленні до інших, світу, у дружбі, товариськості, повазі до особистості, самоповазі, набутті нових знань та вмінь для пізнання довкілля.
Перед вчителем постає важливе завдання: вирізняти мотив вчинку, роз'яснюючи їй його сутність і правильність в різних типових життєвих ситуаціях, даючи їм можливість емоційного "переживання" разом із практичним застосуванням отриманих знань.
Беручи участь у спільних видах діяльності, учні вчаться будувати свої взаємини із однолітками, входити в колектив ровесників. У них виникає потреба до взаємовимогливості і взаємодопомоги.
Подобные документы
Сутність, значення і зміст еколого-патріотичного виховання в початковій школі. Основні принципи еколого-патріотичного виховання молодших школярів. Використання еколого-патріотичних понять і уявлень при вивченні курсу природознавства в початковій школі.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 26.10.2014Психолого-педагогічні умови, вікові особливості та закономірності патріотичного виховання у молодшому шкільному віці. Критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості молодших школярів засобами трудового навчання, обґрунтування їх необхідності.
дипломная работа [185,5 K], добавлен 20.10.2009Розкриття проблеми патріотичного виховання молоді та його концептуальних ідей в системі освіти. Практика патріотичного виховання школярів у сучасній школі. Вікові особливості підлітків і юнаків, їх використання педагогом в процесі патріотичного виховання.
курсовая работа [127,2 K], добавлен 31.10.2014Критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості школярів засобами навчання. Психолого-педагогічні умови, вікові особливості та методичні закономірності патріотичного виховання молоді; концептуальні ідеї, форми, методи і засоби виховання.
курсовая работа [72,8 K], добавлен 11.08.2014Теоретичні основи патріотичного виховання, вікові особливості підлітків та юнаків, їх застосування педагогом. Краєзнавча робота як форма патріотичного виховання. Програма національно-патріотичного виховання. Структура нового шкільного самоврядування.
курсовая работа [43,5 K], добавлен 25.03.2010Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.
дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009Необхідність активізації патріотичного виховання студентської молоді на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Роль дисциплін соціально-гуманітарного циклу в сучасній освіті. Напрями патріотичного виховання у вищих навчальних закладах.
статья [43,9 K], добавлен 31.08.2017Поняття та завдання морального виховання молодших школярів. Методи і прийоми виховання моральних цінностей у початкові школі. Показники та рівні моральної вихованості особистості молодшого школяра. Перевірка та оцінка ефективності педагогічних умов.
курсовая работа [50,7 K], добавлен 16.03.2017Аналіз формування нового свідомого покоління, українців XXI ст., виховання молоді у національно-патріотичному дусі. Національно-патріотичне виховання, як основа формування українського менталітету, вагомого чинника збереження національної ідентичності.
статья [23,9 K], добавлен 14.08.2017Сутність естетичного виховання, визначення його ролі та значення в сучасній системі освіти. Шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів. Естетичні властивості в учбово-виховному процесі, їх місце в навчальній та позанавчальній діяльності.
курсовая работа [44,2 K], добавлен 21.07.2010
