Становлення релігійного виховання у школи європейських країн

Цінності як провідна складова формування особистості. Принципи формування духовності на основі християнських цінностей. Особливості релігійного виховання у сучасній школі. Духовний розвиток учнів початкових класів на засадах християнської педагогіки.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.10.2012
Размер файла 50,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення релігійного виховання у школи європейських країн

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи релігійного виховання

1.1 Значення релігійного виховання

1.2 Цінності - провідна складова формування особистості

1.3 Принципи формування духовності на основі християнських цінностей

1.4 Мета і завдання формування духовності засобами християнських цінностей

1.5 Зміст формування духовності на основі християнських цінностей

Розділ 2. Особливості релігійного виховання у роботі сучасної школи

2.1 Становлення релігійного виховання у школи європейських країн

2.2 Основні форми релігійного виховання у роботі сучасної школи

2.3 Духовний розвиток учнів початкових класів на засадах християнської педагогіки

Розділ 3. Основні проблеми впровадження ідей релігійного виховання в початковій школі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Формування духовного світу дітей і молоді, духовності як провідної якості особистості -- велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли проблеми соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей і молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави й повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення. Усе це призводить до відчуження дітей і молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно і особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного, каналу долучення дитини до моральних начал і джерела розвитку моральності.

Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державно-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості в нинішніх умовах викликає багато проблем і навіть кризових ситуації:.

Формування духовного світу особистості -- це велике і складне питання, що потребує комплексного й багаторівневого розв'язання.

Сьогодні в Україні по-різному тлумачиться поняття духовності, розроблено різні підходи до її формування, які часто суперечать й заперечують один одного. Бажання допомогти дитині спонукає шукати спільні точки зіткнення між різними формами суспільної свідомості, вести діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у багатстві людської історії, культури, науки, філософії релігії.

В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й освоєння етичних основ християнських цінностей, від яких воно було штучно відлучено протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення до них.

У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій християнські моральні цінності, які є основою гуманістичних цінностей, відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей і молоді. Отже, виникає гостра потреба в залученні християнських цінностей до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку й формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес в початковій школі.

Предмет дослідження - впровадження ідей релігійного виховання.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність релігійного виховання, визначити ефективність та необхідність його впровадження у роботу сучасної початкової школи.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретико-методичні основи релігійного виховання;

2) розглянути значення релігійного виховання;

3) проаналізувати цінності як провідну складову формування особистості;

4) дослідити принципи формування духовності на основі християнських цінностей;

5) розглянути мету і завдання формування духовності засобами християнських цінностей;

6) охарактеризувати становлення релігійного виховання у школах європейських країн;

7) дослідити основні форми релігійного виховання у роботі сучасної школи;

8) проаналізувати духовний розвиток учнів початкових класів на засадах християнської педагогіки;

9) розглянути основні проблеми впровадження ідей релігійного виховання в початковій школі.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 20 найменувань. Робота викладена на 38 сторінках друкованого тексту.

Розділ 1. Теоретико методичні основи релігійного виховання

1.1 Значення релігійного виховання

Наше суспільство, а особливо молодь, дедалі більше потребує прищеплення їм таких рис, як доброта, людяність, чуйність, терпіння, покора, відповідальність, порядність. Упродовж століть головним покликанням школи є одухотворення, гуманізація молоді, розкриття її справді людських здібностей та якостей, прилучення до вищих духовно-моральних цінностей.

Ще півтора століття тому видатний педагог К.Ушинський писав, що нехристиянська педагогіка -- річ немислима, це потвора без голови. Саме впливом православної віри обумовлені позитивні якості національного типу українського характеру, вдачі, родинного устрою, організації побутового життя, а також реакція на оточуючий світ, сила любові до Батьківщини, здатність бачити та вбирати найкраще з потужних культурних джерел. Історія України доводить, що найвищого розквіту наше суспільство, його культура та освіта досягали в ті часи, коли Православна Церква і влада стояли поруч і разом докладали зусиль для піднесення й розвитку держави. Повернення до цінностей, що є твердинею нації, забезпечить збереження рідного дому та повагу до нього інших. Настав час Із православної точки зору подивитися на історію християнського мистецтва, церковної архітектури. З усім добрим, що надбано людством, наша молодь мусить ознайомлюватися під час навчального процесу. З перших класів їм має прищеплюватися не тільки любов та повага до національної віри, звичаїв, традицій, а й розуміння їх. У сьогоднішніх школах України, особливо сільських, вчителі прагнуть допомогти батькам у відродженні народних традицій, але їм бракує певних знань [18, 69].

Функція релігії як практичного репрезентанта віри завжди привертала до себе увагу педагогіки і практики виховання. Досвід показує, що хоча релігійне виховання не відповідає на всі питання, які ставить суспільне життя, значення його настільки очевидне, що у європейській педагогіці дискусії не викликає. Навіть ті педагоги, яких не можна вважати апологетами християнства, у своїй творчості завжди виступали як християни. Розуміння виховної ролі релігії фактично увійшло до усвідомлення змісту самої культури. Бо не викликає сумніву те, що саме завдяки релігії людина приходить до віри в ідеали моралі і що "нехтування всякою релігією призводить людину до нехтування обов'язками". В українській виховній традиції релігійне виховання теж не трактувалося як самодостатнє, а лише як частина всього українського виховання, але настільки суттєва частина, що без неї вся система виявляється нежиттєздатною.

Релігія належить до чинників виховання, що апелюють одночасно як до розуму дитини, так і до її душі. Тут гармонійно поєднуються як вербальні (раціоналістичні), так і позавербальні (містичні) канали взаємодії зі світом, спілкування з Богом, Ця особливість релігії робить її могутнім каталізатором розвитку душі, становлення здатності людини усвідомлювати все розумом і бачити серцем, набувати "досвіду серця".

Утверджуючи віру в ідеали, релігія тим самим утворює надійний фундамент моральності людини. Віруюча людина сприймає мораль для себе як імператив. Моральність, що не підтримується вірою, завжди виявляє тенденцію до релятивізму, а відтак і до занепаду.

Релігії, зокрема, християнські, добре адаптовані до соціального життя. Вони визнають усю систему цінностей національного виховання і можуть органічно доповнювати його.

Поширюючи ідеї євангельського вчення, релігія пом'якшуй і гуманізує погляди людини. Вона високо ставить її гідність обстоює рівність людей ("демократизм") і рівність народів, веде до становлення демократичного світогляду.

Християнські релігії є виразником цілісного ідеалу виховання яким є Христос, і цей ідеал є головною складовою національних ідеалів виховання у всіх європейських народів ("Бог і Батьківщина")

Виховання на засадах релігії спонукає людину покладатися на себе і виробляти в собі почуття відповідальності за себе і за інших. Вона виключає психологію споживацтва. Цим передбачається необхідність розвивати прагнення людини, активність її волі здатність працювати розумом і душею. Все це веде до формування повноцінного характеру.

Релігійне виховання володіє добре відпрацьованим методичним інструментарієм, що стосується виховання і душі, і тіла Він закладений в ритуально-звичаєвих дійствах - як суто церковного, так і світського характеру, особливо у сфері життя сім'ї і громади.

Релігія і релігійна практика є специфічним - поруч з психологією - засобом пізнання "душі", доступу до неї. І якщо психоаналіз облегшує душу, але не дає ліків на майбутнє то релігія оберігає і лікує її, вказує на сенс нашого існування.

1.2 Цінності -- провідна складова формування особистості

Поняття «духовність» нині широко вживається, хоча й недостатньо розтлумачене у філософській, психологічній і педагогічній літературі.

У контексті нашої проблеми під духовністю розуміємо внутрішній світ людині і, її самосвідомість і діяльність цієї самосвідомості, що може бути спрямована на різні сторони її об'єкти, на будь-які феномени зовнішнього і внутрішнього світу людини. Духовність -- це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання.

Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномена культури. Сьогодні існує багато визначень поняття «культура», але спільними його складовими є релігія, ментальність, наука, мистецтво, освіта, побут, матеріальний добробут тощо при особистісно-диференційованому, критеріальному і світоглядному підходах до них. Для нас системоформуючим ядром зазначених складових є цінності, тобто утворення, в основі яких лежать почуття людей. Ці почуття спрямовані на ідеал, ідеальне -- те, до чого людина прагне. Цінності означають позитивну або негативну значущість будь-якого об'єкта, нормативний, оцінний бік явищ.

Наявність великої кількості людських потреб і способів відчуття привела до різноманітних оцінок: те, що для однієї людини має велику цінність, дня іншої -- малу чи зовсім ніяку. З формального боку цінності розподіляються на позитивні і негативні, на відносні й абсолютні, на суб'єктивні та об'єктивні. За змістом вирізняють цінності речей, логічні, естетичні, моральні тощо. Виходячи з цієї ієрархії цінностей, морально-етичні установки мають абсолютний характер, універсальне значення і є основними категоріями духовності. До моральних цінностей належать нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони є основою всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.

Моральні цінності, уявлення, установки й аксіоми -- це продукт нашої історії та культури. Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію [10, 13].

Починаючи з перших релігійних книг -- Нового Заповіту. Біблії, відбувалося становлення основоположних християнських цінностей -- загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість і стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) і теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також Десять християнських заповідей.

Християнство, його основоположні цінності стали джерелом і основою для синтезу в Європі моральних ідей античності -- істини, добра і краси -- з християнськими постулатами активного ставлення людини до світу, універсальності, не пов'язаної з будь-якими політичними і етнічними рамками, зверненням до особистості як до носія історичної відповідальності. Від середньовіччя саме християнство формувало культурну традицію та забезпечувало культурну єдність спочатку Західної Європи і поступово світу в цілому. Християнські культурні цінності стали основою розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, літератури. Вони інтегрувалися з іншими спорідненими смислами, наприклад, моральними цінностями певного народу, моральними звичаями і традиціями, вибудували ціннісний світ сім'ї, стосунків між дітьми і батьками.

З часом, у модерну добу християнські цінності перестали прямо ототожнюватися з християнством як релігією і почали оцінюватися як універсальні моральні цінності західної, тобто християнської цивілізації в культурологічному її вимірі, набули абсолютного загальнолюдського характеру. Нині вони є невід'ємною частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя кожної людини й суспільства в цілому незалежно від того, яку світоглядну позицію відстоюють їхні носії -- сєкуляритивну (світську) чи релігійну.

За радянського періоду християнські цінності таврувалися за їх «релігійно-ідеалістичну суть, яка вела до соціальної пасивності та індиферентизму», хоча «Моральний кодекс будівника комунізму» (1962) багато в чому повторив або модифікував канони, котрі людство оцінило спочатку як християнські, потім і як універсальні, -- чесність, правдивість, простота, скромність тощо.

Отже, довгостроковий та інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні цінності, надає їм особливої ролі в процесі виховання дітей і молоді.

1.3 Принципи формування духовності на основі християнських цінностей

Християнські моральні цінності є раціональною сферою, складовими гуманітарної культури, гуманістичними постулатами, значення і суть яких розкриваються завдяки виховному впливу на духовний світ дитини через почуттєво-емоційну сферу.

Формування духовності особистості на основі розтлумачених у такий спосіб християнських цінностей має спиратися на еволюційно-синергетичний підхід, який, ґрунтуючись на ідеях історичного нелінійного розвитку цінностей і їх понятійного апарату через синтез та інтеграцію своїх складових (література, мистецтво, музика, живопис тощо), приводить до розширеного й уточненого розуміння моралі, моральності, духовності й кінець кінцем -- до розуміння і позитивного ставлення до єдності, багатоманітності и невичерпності світу.

Цивілізаційний і конкретно-історичний підходи дадуть змогу осмислити розвиток християнських цінностей у повному обсязі з урахуванням духовно-моральних засад у процесі історичного розвитку й виділити як їх універсальні властивості, так і конкретно-історичні особливості.

У тісному зв'язку з попередніми підходами не менш важливим у цьому контексті є культурологічний підхід, бо християнські цінності й загальна культура становлять єдиний культурний конструкт.

Важливим підходом до розкриття процесу формування духовності на основі християнських цінностей є синергетичний підхід, що дає можливість розглянути широкий контекст ціннісних орієнтацій за допомогою різноманітних зв'язків між теоріями, підходами, феноменами і становить урешті-решт синтез різних підходів. Він спрямований на розуміння навколишнього світу, культури як багатомірності й багатоаспектності об'єктів і явиш, котрі взаємодіють між собою як усередині предмета, так і з іншими зовнішніми об'єктами, що передбачає створення складного, поліаспектного, гетерогенного продукту (цінності).

Серед теорій, що пояснюють специфіку процесів, характерних для культури «епохи постмодерну». помітне місце займає медіологія (Р. Дебре), що вивчає перетворення в матеріальну форму (текст, звук, зображення) існуючих у культурі концепцій, знаків, образів, символів завдяки сучасним засобам масової інформації і комунікації. Пропущені через свідомість споживачів, вони перетворюються в ідеї, здатні змінити соціальне обличчя цивілізації. Тут ідеться про зв'язок між знаками, символами, ідеями, їх зображеннями та діяльністю людини [10, 14].

У контексті нашої проблеми медіологія покликана не лише враховувати зростаючий вплив засобів масової інформації і комунікації, а й покладатися на них у процесі формування таких основоположних координат культури, як мова, менталітет, міф, традиції, релігія, цінності, знання тощо, формуючи в дитини самостійність мислення, самоконтроль при входженні в культурні комунікації.

Необхідним для формування духовного світу дитини є системний підхід. Він передбачає цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей та молоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність, тобто постійне ускладнення й урізноманітнення змісту і напрямів розвитку моральних чеснот, комплексність та інтегрованість, які полягають у взаємодії навчання і виховання, поєднанні зусиль сім'ї, позашкільних закладів, дитячих об єднань у виховному процесі.

Морально-ціннісна парадигма формування дитячого мислення має неодмінно відштовхуватись від діяльнісного підходу, відповідно до якого в структурі особистості закріплюються ті новоутворення, в які вона вкладає власні почуття і, що найголовніше, свою працю, свої досягнення.

Культуровідповідність передбачає органічну єдність формування духовності з історією і культурою народу, його мовою, звичаями, традиціями, в тому числі й релігійними.

Викладені вище підходи стосуються організації процесу формування моральних цінностей.

Щодо підходів до об'єкта педагогічної дії -- дитини, то методологічною основою є гуманістична суть і особистісна орієнтація всього виховного процесу, тобто зосередження на християнських цінностях у загальнолюдському вимірі, їх спрямуванні на людину, культуру, соціум, дитинство. За цього підходу людина, дитина -- найвища цінність виховання. Ціннісне ставлення до дитини проявляється в любові до неї, визнанні її індивідуальності й особистісної моральності, розумінні дитинства як унікального періоду життя людини.

1.4 Мета і завдання формування духовності засобами християнських цінностей

Мета формування духовності -- це виховання в дітей і молоді високих інтелектуально-моральних інтересів і запитів. ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань; створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.

Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті ціннісного самоусвідомлення особистості.

Кількість цінностей обмежена для сприймання й усвідомлення особистістю, а внутрішній світ дитини -- своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного впливу полягає в прилученні дитини до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і, що найважливіше для виховання, позитивну спрямованість.

Мета конкретизується через систему завдань, а саме [10, 15]:

* пробудження в дитини бажання бути моральною;

* розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільно значущих рис і якостей особистості;

* формування в дітей і молоді моральної свідомості на основі організації моральних стосунків дітей через їх включення в стихійну або спеціально організовану діяльність;

* формування в дітей розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про сенс і мету життя людини;

* вироблення етико-естетичного ставлення до життя й до своєї життєдіяльності;

* формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

* розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;

* підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;

* подолання кризових станів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці дитини під впливом антисоціальних проявів.

1.5 Зміст формування духовності на основі християнських цінностей

духовний християнський педагогіка школа

Формування духовності на основі християнських моральних цінностей передбачає вироблення моральних вимог, що викладаються в моральній свідомості людини ц суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять тощо. Наступний крок -- донесення цих вимог і пов'язаних з ними уявлень до свідомості людини з тим, щоб вона могла спрямувати і контролювати свої дії, ставити моральні вимоги до інших людей і оцінювати їхні вчинки. Це розв'язується за допомогою морального виховання, яке передбачає формування моральних переконань, моральних схильностей, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості, тобто загалом моральності.

Моральність має такі складові: моральні почуття, сенсожиттєві орієнтації (ідеали, традиції, норми, категорії, принципи, заповіді, канони, кодекси) та моральні переконання й моральні стосунки (моральна діяльність і моральна поведінка).

Першою складовою моральності є моральні почуття -- емоційна складова духовної діяльності особистості, що характеризує її внутрішню позицію, ставлення до людей, до самої себе, до явищ суспільного життя, до суспільства в цілому. До них належать почуття любові, довіри, співчуття, співпереживання, заздрощів, ненависті, гордощів тощо. Їх характерна особливість -- політ цінностей на позитивно значущі, негативно значущі та нейтральні, що передбачає вибір, колізію, позицію, прийняття рішення.

Наступна складова моральності -- моральні переконання, тобто укорінені моральні почуття й уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Моральні переконання дають змогу людині здійснити ту чи іншу дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності своєї поведінки.

Важливою складовою моральності є моральна діяльність, тобто діяльність, в основі якої лежать специфічні мотиви, бажання і спонуки, підпорядковані ідеалам, нормам, канонам тощо.

І насамкінець моральні стосунки як складова моральності виникають у процесі діяльності людини, в її актах, діях, поведінці. Їх можна класифікувати за змістом, формою, зв'язками: в основі моральних стосунків також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.

Отже, наріжним каменем моральності є цінності, тобто моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.

Моральні цінності безвідносно до історичних епох мають неперехідний характер, зберігають наступність моральних вимог. Це стосується передусім норм регулювання зв'язків між людьми: не красти, не вбивати, допомагати одне одному, виконувати обіцянки, говорити правду тощо.

Серед християнських моральних цінностей загальнолюдського звучання розрізняємо такі: головні людські цінності, що більшою чи меншою мірою входять до всіх інших етичних цінностей (цінність життя, краса, на, добро, свобода); друга категорія -- це чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість); третя -- більш часткові моральні цінності (здатність дарувати іншим своє духовне надбання; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості тощо). Наведені цінності можна диференціювати й далі.

До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совісливість. чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого негативного еквіваленту, який також уходить до структури цінностей, але як негативно значуща складова: толерантність -- нетерпимість, вірність -- зрада, любов -- ненависть, бережливість -- марнотратство тощо [10, 17].

Складовими моральних християнських цінностей є також естетичні характеристики цих цінностей, естетичні категорії -- прекрасне і трагічне. Вони широко входять до структури розуміння цінностей і оперування ними.

На основі залучення дітей до універсальних цінностей формуються складові духовного світу, моральність особистості, яка є головним життєвим орієнтиром і здатна структурувати реальність за критеріями значущості.

Розділ 2. Особливості релігійного виховання у роботі сучасної школи

2.1 Становлення релігійного виховання у школах європейських країн

Минуле XX ст. беззаперечно довело, що немає в людському світі раз і назавжди розв'язаних проблем і питань. Стрімка течія життя і соціального поступу щораз обертає в новому світлі, в нових площинах і вимірах здавалося б непорушні соціальні реальності, а отже, і усталені погляди та почуття.

Так само давно вже виважена і розв'язана проблема стосунків між освітою і релігією, школою і церквою обернулась на нинішній межі тисячоліть новими питаннями щодо соціальних і духовних основ, змісту і форм їхніх взаємовідносин. І це не тільки в нашій країні та країнах, що утворились на теренах колишнього Радянського Союзу, а й у решті держав Східної та Західної Європи. Те саме можна сказати і про ситуацію в світі загалом.

Починаючи з найдавніших часів, релігія як суспільний інститут відігравала величезну роль у системі суспільної самоорганізації, управління та врегулювання міжособистісних і групових соціальних відносин. Відомий французький соціолог Еміль Дюркгейм, аналізуючи суспільні функції релігії, зазначав, що вона є системою колективних уявлень, яка виконує функцію згуртування суспільства, встановлення зв'язку між індивідом і суспільством або між групами та суспільством.

Однак неухильне утвердження загальнодемократичних тенденцій європейського поступу спричинило і демократизацію діяльності самої церкви як регулятивного суспільного інституту, привівши до зміни стилю й характеру стосунків церкви з рештою суспільних інституцій, зокрема і школою.

Внаслідок поступального розмежування влади світської і влади церковної та відповідного визначення їхніх компетенцій правилом державного устрою в західних європейських країнах став принцип світськості. Цей принцип полягає у вимозі цілковитого відокремлення держави від церкви, а церкви -- від держави. У цьому ж руслі розвивався і процес секуляризації європейської школи. Вона формувалась як насамперед державна інституція, покликана забезпечити громадянам освіту незалежно від їхнього віросповідання та конфесійної належності.

Світськість у європейському шкільництві аж ніяк не є забороною щодо створення клерикальних шкіл. Кількість таких шкіл (вони є виключно приватними) у сучасній Європі досить помітна. Міра свободи цих шкіл у виборі стратегії і тактики навчальної діяльності зумовлюється лише загальним характером стосунків держави і церкви в тій чи іншій країні.

Наведені особливості й тенденції суспільного поступу в країнах європейської спільноти безпосередньо стосуються і проблем шкільної освіти. Якщо традиційно школа виконувала переважно освітньо-культурну функцію, долаючи вияви соціальної обмеженості, частковості й партикуляризму, то сьогодні провідним її завданням стає утвердження й розвиток самобутності та індивідуальності вихованців. Одним із показників цих змін у європейських освітніх програмах є. на думку західних фахівців, саме їх здатність відповідати потребам і вимогам полікультурного суспільства, враховувати інтереси розмаїтого в соціокультурному відношенні контингенту школярів.

У європейській шкільній практиці, так само як і в загальнодержавній політиці, переважає сьогодні моральний і духовний плюралізм як вияв демократизму, толерантності й виваженості щодо непередбачуваного розмаїття і складності людської реальності [9, 11].

Однією з визначальних особливостей навчальних курсів, пов'язаних із релігійною освітою і вихованням, є їх глибинна обумовленість історико-культурними традиціями тієї чи іншої країни. Тому неможливо оцінити стан справ у цій галузі педагогічної діяльності за звичними критеріями: краще-гірше, більше--менше, доцільно-недоцільно тощо. Обмежимось лише коротким і побіжним оглядом зарубіжної шкільної релігієзнавчої освіти в деяких європейських країнах.

Ірландія: католицька церква більшою чи меншою мірою бере участь у керівництві 80 % початкових і середніх шкіл.

Греція: викладання ортодоксального православного віросповідання обов'язкове у школах, підпорядкованих Національному Міністерству освіти і релігії.

Німеччина: Федеративна конституція містить статтю, згідно з якої релігійна освіта визначається як одна із традиційних дисциплін загальноосвітньої школи. Впровадження і реалізація цього навчального курсу розглядається не як послуга держави церкві, а навпаки, як послуга церкві, що допомагає державі виховувати морально й соціально відповідальних громадян. Останнім часом під впливом демократичних тенденцій зміст шкільного викладання «Закону Божого» трансформується в бік загального релігійного й етичного просвітництва з метою поглибленого обговорення актуальних проблем сьогодення.

Великобританія: починаючи з 70-х років, релігійне виховання перестало базуватись виключно на християнстві (англіканстві) і набуло характеру відкритості усім нагромадженим людством різновидам релігійного досвіду. Водночас однаковою мірою приділяється увага і таким нерелігійним ученням, як марксизм і гуманізм. Уроки релігії в школі розглядаються як складовий елемент загальноосвітньої місії школи, а не як елемент євангельської місії церкви. Релігійні навчальні курси, на думку англійських фахівців, повинні бути насамперед описовими, пояснювальними, критичними і пов'язаними з життєвим досвідом учнів, а також поважливими до різних поглядів і тлумачень буття. Побудований на таких засадах шкільний підручник ознайомлює з християнством, ісламом, юдаїзмом, а також комунізмом і атеїстичним гуманізмом [9, 12].

Норвегія: релігієзнавчі навчальні курси входять до обов'язкового з блоку шкільних програм. Здебільшого вони мають етичне й гуманітарне спрямування. В процесі викладання таких навчальних курсів значна увага приділяється громадянському і моральному вихованню школярів.

Побіжний огляд сучасного європейського досвіду постановки й розв'язання проблем стосунків між освітою і релігійною вірою, між школою і церквою переконує в тому, що від цього питання педагогам не можна та й не варто ухилятись. Нинішня історична, соціальна, культурна, освітня н релігійна ситуація в Україні робить для нас цю проблему набагато гострішою і актуальнішою. Драматичні особливості історії церкви в нашій країні, сьогоднішні напружені міжконфесійні стосунки, небезпека втягування конфесійних громад у політичні протистояння змушують зі всією відповідальністю відстоювати думку про те, що принцип світськості школи в Україні має бути непорушним. А отже, в національній шкільній освіті нині можливе лише введення загально-просвітніх релігієзнавчих дисциплін і виховних курсів. А права і свободи школярів щодо їхніх віросповідальних потреб повинні забезпечуватись і задовольнятись виключно на громадських та конфесійних засадах (створення приватних церковних шкіл, недільних релігійних шкіл тощо). Водночас педагоги мають давати загальну оцінку й формувати в дітей ставлення до світоглядних проблем і питань релігійної віри, суспільної ролі та покликання церкви у стримано-позитивній тональності.

2.2 Основні форми релігійного виховання у роботі сучасної школи

Процес формування духовності на основі християнських моральних цінностей значною мірою зумовлюється інтегрованим підходом до нього. Висунення інтегративності як провідної форми залучення дітей до християнських цінностей пояснюється поліфонічністю і багатоаспектністю предмета, проблемне поле якого перебуває в різних галузях культури і знання, у предметах, що викладаються в школі й позашкільних закладах освіти. Тому знання як форма залучення цінностей посідають провідне місце. Де б не відбувався процес передавання знань: у позашкільних закладах освіти, таборах відпочинку, гуртках, у процесі самоосвіти треба повно і; об'єктивно розкривати їх через роз'яснення, обґрунтування, наводячи численні приклади і через знаннєву складову досягати свідомого засвоєння матеріалу. Оволодіння знаннями тут, мабуть, більше, ніж за будь-якого виховного впливу, повинне мати зацікавлений, особистісний і емоційний характер.

Велике значення мають емоції, адже вони повністю належать до почуттєвої сфері і, проходять через психіку людини і саме від цієї сфери залежить сприймання тих чи інших цінностей або відмова від них. Людину не можна примусити бути моральною -- потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням.

У процесі формування духовності засобами моральних християнських цінностей доцільно широко використовувати через безпосередній виховний вплив вихователя на дітей настанови, нагадування, попередження, переконання, пораду, прохання, похвалу (схвалення), оцінювання, погрозу, як виховні впливи і спонуки (За П. Юркевичем) [12, 12].

Серед методів і форм духовного формування одне з провідних місць належить активним формам і методам (ситуаційно-рольові ігри, соціограми, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей -- живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів, доцільно використовувати й традиційні бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

Одним з напрямів залучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить їх з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального вдосконалення.

2.3 Духовний розвиток учнів початкових класів на засадах християнської педагогіки

Народні традиції християнського виховання в нашій країні сягають у глибоку давнину. Українська родина споконвіку виховувала в дитини прагнення до Добра, Милосердя, Любові. Український народ, за словами Софії Русової, здебільшого був релігійний, віруючий, тому і в родинному колі дітей учили дотримуватися Заповідей Божих, що визначали норми моралі та їхню поведінку.

Дитина не народжується моральною чи аморальною, вона поступово стає такою залежно від того, в якому середовищі, в яких умовах живе, яке дістає виховання.

Тож сьогодні важливим є повернення до національних традицій виховання у маленьких громадян України християнських чеснот: прагнення до правди, добра і краси, милосердя і доброчинства, справедливості і ненасильства, що є основою розвитку духовності. Чим раніше почнеться ця робота, тим ефективнішою вона буде, адже діти, набагато ближчі до Бога, ніж дорослі. Чистота і безпосередність дитини засвідчують зверненість дитячої душі до Творця.

На наявності у дитини релігійного інстинкту, Божественного начала і мають ґрунтуватися її духовне виховання, духовний розвиток.

Найперша і найважливіша умова духовного виховання у християнській педагогіці -- зберегти в дитячій душі Божественну благодать, закладену від народження довіру до Господа, прийняття його Законів.

Наступна умова духовного виховання -- підтримувати в дитині духовне начало. Дух є подих Бога в людині. Він освітлює життя, дає всьому сущому силу, потрібну для того, щоб набути духовності.

Християнська педагогіка однією з умов духовного виховання дитини вважає прилучення її до Божественного щастя на землі якомога раніше, коли дитина ще нічого не знає про зло, є чистою і довірливою.

Християнська педагогіка дає практичні поради, як прилучити дитину до Божественного щастя: показувати красу природи, створеної Господом, слухати духовну музику, читати високохудожні літературні твори. Важливо також вчити дитину радіти життю, кожному новому дню, і щиро дякувати Богові за все [13, 3].

Джерелом існування людини на землі є всеохоплююча Любов, яку і в дитині слід виховувати з раннього віку: Любов до Бога, Любов до ближнього, Любов до довкілля... Бог створив людину для Любові. Бог є кінцева мета духовних прагнень людини. Бог дав їй свідомість і свободу не задля того, щоб вона зарозумілася й стала свавільною, а задля того, щоб вона усвідомила: все в нашому житті -- від Бога; щоб жила у Бозі.

Тож, радить християнська педагогіка, дитину треба якомога раніше навчити прагнути Правди і Добра, творити їх, уникати й соромитися зла і неправди, а отже, виховувати на засадах справедливості, милосердя.

Святе Письмо твердить: усе добре, що є на Землі, -- від Господа, адже Бог є Любов. Тож дорослі (батьки, вихователі) мають бути прикладом для дітей, робити добро самі й спрямовувати малих на такі його прояви, як чемність, співчуття, милосердя, поступливість, терпіння..

Виховувати духовні цінності на засадах Біблії -- Слова Божого -- треба з першого року життя дитини, використовуючи вроджений "інстинкт релігії", що з віком може згасати, якщо її своєчасно не підтримувати й не розвивати.

Молитва, добрий приклад батьків, навчання добра закладають у дитячій душі міцне підґрунтя для формування сумління, доброчесності в майбутній діяльності. Великою мірою цьому сприяє Біблія -- книга, яку читали колись у кожній українській родині. Добре було б відродити цей звичай. Для читання дітям краще використовувати ілюстровану дитячу Біблію.

Дитину змалечку слід навчати таких християнських чеснот, як покора, скромність, щедрість, чесність наполегливість, доброзичливість, поміркованість, справедливість, лагідність, працьовитість, вірність, довіра. А також застерігати від таких гріхів, як нечесність, гордість, гнів, заздрість, крадіжка, наклепництво, пліткарство, непослух, розбещеність, обжерливість тощо. Добре, коли дитина вивчить напам'ять вірші з Послання до Галатів, в яких апостол Павло згадує про "плоди Духа". Це "любов, радість, мир, довготерпіння, милосердя, доброта, віра, покірливість, здержливість" [13, 15].

У Біблії подано десять Заповідей Божих, перші чотири з яких указують, яким має бути наше ставлення до Бога, у решті Заповідей ідеться про наші взаємини з ближніми.

На мій погляд, є кілька шляхів здійснення духовно-релігійного виховання дітей. Перший і найголовніший з них: створення сімейного осередку духовності. Для цього дитяча Біблія має стати настільною книгою в родині. Яскраві й доступні ілюстрації до біблійних текстів не можуть не привернути увагу дитини, не викликати в неї нескінченних запитань, відповіді на які містяться в Біблії.

Саме в родині дитина має навчитися Молитви Господньої "Отче наш", важливо пояснити значення кожного слова молитви, щоб дитина промовляла їх свідомо і щиро.

Кожна дитина має усвідомити, що молитва -- це наша розмова з Богом. Бог -- наш небесний Отець, а ми Його діти. Ми щиро любимо Його. А діти, які люблять свого Отця Небесного, люблять і розмовляти з Ним. Ось чому ми молимося. У молитвах ми прославляємо Бога як нашого Творця, дякуємо за все, що Він нам дає, та просимо про найсокровенніше.

Саме батьки повинні пояснити дитині, що молитися треба часто -- вранці та ввечері, перед навчанням і після, перед будь-яким заняттям, роботою, їдою, у скрутних ситуаціях, дякуючи Богові і просячи Його допомогти діяти правильно, чесно...

Другий шлях духовного розвитку школярів -- це вивчення Біблії в недільних школах, що працюють при церквах і християнських організаціях, в гуртках у школах.

Позитивний досвід роботи таких гуртків для дітей склався в багатьох регіонах України. Для дітей створено яскраві релігійні підручники і навчальні посібники, розраховані на 36 уроків. Вони розкривають дітям у доступній для них формі сторінки Слова Божого. Ось лише деякі назви тем уроків: "Біблія -- Книга Життя", "Бог -- Творець Світу", "Добро і Зло", "Любов Ісуса до дітей", "Живи за Заповідями Бога", "Ісус --Добрий Пастир", "Ісус навчає, як треба молитися" [13, 7].

Розпочинається такий урок здебільшого з розгляду ілюстрацій та читання дітям доступної і цікавої розповіді з конкретними висновками. Наприклад: запам'ятай християнські чесноти і гріхи, плоди Святого Духа і Заповіді Божі. На кожному уроці дітям пропонують завдання різного типу: запитання, вправи, бесіди, розігрування морально-етичних сценок, спів духовних пісень, розмальовки. Дають дітям і домашні завдання: вивчити напам'ять віршики, коротенькі дитячі молитви.

Заняття у цих гуртках відбуваються у присутності батьків або з їхнього дозволу. В цьому ми вбачаємо можливість поєднати перший і другий, шляхи духовного виховання дитини.

Ефективність залучення дітей до культурних надбань християнської етики залежатиме від успішної реалізації всіх її складових, а саме:

* проведення наукових і практичних конференцій, семінарів, круглих столів з цієї проблематики;

* проведення досліджень у галузі християнської культури як цивілізаційного феномена;

* вивчення і врахування позитивного досвіду зарубіжних виховних програм;

* наукова підтримка й науковий супровід діяльності дитячих і молодіжних організацій з позитивною, конструктивною програмою;

* розробка й впровадження програм, спрямованих на соціалізацію і моралізацію дітей з девіантною поведінкою;

* участь у підготовці телевізійних програм з питань моралі, етики, народної культури;

* розробка і впровадження нових методик та інноваційних технологій;

* науково-методичне забезпечення підготовки вчителів, працівників позашкільних закладів, соціальних працівників до роботи над цими проблемами;

* участь у розробці й виданні програм, методичних матеріалів;

* участь у роботі з батьками для підвищення ролі родинного виховання в цій галузі.

Третій шлях духовного виховання дітей -- це прилучення вихованців до державних релігійних свят, таких як Різдво Христове, Великдень. У процесі підготовки до Свята вчитель зачитує оповідання з дитячої Біблії, з релігійних підручників, складених за змістом Слова Божого, показує ілюстрації. Діти виконують різні види практичних робіт: розмальовують писанки, готують костюми до християнських свят, іграшки для різдвяної ялинки, подарунки для рідних.

У школі доцільно також проводити групові заняття у формі бесід на морально-етичні теми, які, також прилучають дітей до християнських чеснот.

Християнське виховання можна дати усім дітям лише через систему освіти. Звичайно, тут виникає багато проблем, адже і Конституція України твердить, що Церкві відокремлена від шкали. Тому далекі не завжди представники Церкви, священики, можуть провести урок, прочитати лекцію чи викликати дітей на відверту розмову про наболіле та пояснити їм християнський підхід до життя.

Останнім часом стала модною присутність священика на святах першого та останнього дзвоника, але я вважаю -- це чиста формальність, адже як можна благословити дітей на новий навчальний рік, якщо дитина не знає, що таке благословення Боже? Звичайно, благословення священика -- Господнє благословення, і це беззаперечно, але, з іншого боку, чи так сприймає його юнак і дівчина, які виходять зі шкільного порога в доросле життя?

З цієї складної ситуації є вихід. Запровадження у навчальну програму курсу християнської етики дасть свій результат, хоча й не відразу, проте, сподіваємось, він буде відчутним.

У західному регіоні України, а, точніше, в Галичині, предмет "Християнська етика" впроваджено у шкільну програму, і він став обов'язковим для всіх дітей. Проте це не безболісний шлях до християнизації суспільства. Незважаючи на всі переваги, у ньому криються, хоч на перший погляд і незначні, але насправді дуже болючі проблеми. По-перше, Україна -- держава багатоконфесійна. А отже, ми стоїмо перед дилемою: якщо викладати християнську етику у школі може православний священик чи православний учитель, то чому не може прийти з проповіддю католик чи протестант. За статисткою більшість громадян України вважають себе православними (враховуючи всі гілки). Зважаючи на конфесійний поділ держави, думаю, буде доречним, якщо в Україні останнє слово з цього питання матиме Церква Православна. Тут ми повинні дуже чітко усвідомлювати, що кожен неправильний крок може мати наслідком скалічені дитячі душі, такі чутливі до всього. Вважаю, що на державному рівні необхідно поставити питання про статус християнського виховання. Якщо цей курс вводитимуть у середній школі, то звідси витікає наступна проблема: хто, як і за яких обставин може викладати цей предмет?

По-перше, предмет може і повинна читати людина з вищою педагогічною та духовною освітою, бездоганного християнського життя. На жаль, сьогодні у нас немає відповідно підготованих кадрів. Але цю проблему можна вирішити.

По-друге, викладання цього предмету повинно бути не тенденційним. Як свідчить гірка практика на території Західної України, через упереджене ставлення вчителя християнської етики у навчальних закладах часто виникають проблеми та конфлікти між слухачами на конфесійному грунті. Незважаючи на присутність дітей інших віровизнань (православних, римокатоликів, протестантів), учитель християнської етики, котрий сам сповідує уніатство, примушує дітей спільно молитися, насаджує своє вчення. Необхідно створити спеціальну державно-церковну комісію, котра розглядала б подібні факти та попереджала їх повторення. Ось чому необхідно дуже відповідально поставитися до особи, котра в майбутньому читатиме цей предмет.

По-третє, програма з християнської етики є дуже недосконалою та про-уніатською. Вважаю, що існуюча програма може бути прийнятною виключно для Галичини, але в жодному разі не для освітньої системи всієї держави. Ось чому необхідне термінове утворення спеціальної державно-Церковної комісії. Завданням цієї комісії було б -- розробити та запропонувати органам влади для прийняття програму, методичні посібники і підручники з християнської етики [13, 18].

Отже, релігія для дитини поєднується з естетичними й етичними переживаннями. Соціальний бік релігійного виховання виступає у спільних християнських святах. Настрій дитини, в якому поєднуються релігійне, естетичне і національно-патріотичне почуття, може стати ґрунтом для розвитку в неї високої ідейності та любові до свого народу.

Розділ 3. Основні проблеми впровадження ідей релігійного виховання в початковій школі

Школа у тісній співпраці з сім'єю на основі народної моралі, зокрема релігійної, здатна посіяти здоровий моральний клімат у молодіжному середовищі. На це свого часу звергали увагу визначні педагоги та мислителі. Так, класик педагогічної думки Я.А. Коменський основним завданням сім'ї та школи вважав формування в молоді християнської любові до ближнього. Український педагог і психолог Г.Ващенко зазначав: «Нема і ніколи не було народу, що не мав би релігії» [3, 39]. За його словами, виховання української молоді мас базуватися на двох головних принципах -- християнській моралі й українській духовності, що творилась упродовж століть і відображена в творах кращих митців і письменників.

Християнська культура -- органічна складова нашої національної культури. Відтак, у багатьох школах України (зокрема в західних областях) введено і вже певний час успішно, викладається такий предмет, як "Християнська етика". Досвід викладання цього предмета вказав, що виховання на засадах християнської моралі позитивно впливає на поведінку дітей, їхню психіку та стосунки з навколишнім світом.

Проте прогресивні новації, що про них ідеться, на жаль, торкнулися переважно шкільних програм. Тим часом не варто ігнорувати той факт, що життєвий досвід дитини починає активно накопичуватися задовго до школи. Більше того, можна говорити про особливу духовно-релігійну сенситивність дошкільнят. Тож починати християнське виховання варто змалечку. Адже що раніше ми прищепимо дитині ідеї Добра та Любові, на яких ґрунтується християнство, то глибше й міцніше вкореняться вони в її душі [4, 476].

Трактування віри в Бога як передумови становлення моральності людини, оголює гострі практичні проблеми стосунків школи і Церкви. В їх основі лежить державна політика в тій ділянці що ґрунтується на Конституції України, на врахуванні типу традицій, особливостей духовного складу нашого народу, реальних потреб тощо. Погляди щодо цієї політики неодноразово висловлювалися Президентом України: функція Церкви - дбати про морально-духовний стан суспільства, а держава їй в цьому повинна всіляко допомагати. Очевидно, що ці погляди не можуть не переноситися і на школу.


Подобные документы

  • Виховання як цілеспрямований процес формування гармонійно розвиненої особистості. Етапи становлення особистості через виховання. Соціальні завдання школи. Особливості та технології соціального виховання, використовувані прийоми в сучасній школі.

    курсовая работа [39,5 K], добавлен 16.01.2011

  • Сутність, завдання, моделі, аналіз змісту, форми і методи, принципи здійснення статевого виховання в умовах сім'ї та школи. Визначення стану формування статевої культури учнів молодшого шкільного віку. Розвиток статево-рольової диференціації дітей.

    курсовая работа [56,9 K], добавлен 23.04.2016

  • Патріотичне виховання підростаючого покоління: історіографія проблеми. Психолого-педагогічні особливості патріотичного виховання учнів у сучасній початковій школі. Система формування особистості молодшого школяра у полікультурному виховному просторі.

    дипломная работа [785,3 K], добавлен 02.08.2012

  • Естетичне виховання в давнині і в сучасній школі. Проблема формування естетичних почуттів, розвитку особистості. Вплив середовища на систему естетичних цінностей. Рівень художньо-естетичної підготовки особистості. Естетичне виховання у позакласній роботі.

    реферат [18,0 K], добавлен 17.11.2009

  • Поняття "національне виховання" та його сутність і особливості. Принципи виховання духовних цінностей. Суспільна значущість національно характеру людини. Збереження традицій національного виховання. Аналіз плану виховної роботи класного керівника.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 17.03.2015

  • Аналіз педагогічних праць з правового виховання. Форми правової свідомості. Необхідність та ефективність юридичного виховання в сучасній загальноосвітній школі. Шляхи формування правосвідомості та культури особистості. Зміст виховного заходу "Закон і ми".

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 24.10.2010

  • Теоретико-методологічні основи морального виховання у початковій школі. Використання потенціалу народної педагогіки задля набуття учнями позитивного соціального досвіду, формування моральних цінностей, розвитку індивіда як самопоцінованої особистості.

    курсовая работа [52,5 K], добавлен 19.02.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.