Вивчення теми "Прикметник" як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів

В. Виноградов серед прикметників виділив особливу групу займенниково-вказівних слів: той, цей, чий, мій,свій, такий, кожний і т.ін. Вони семантично пов'язані з ознакою предмета, але для них характерна виразна займенникова семантика -- вказівне значення, яке суттєво відрізняється від прикметникового значення -- узагальненого називання конкретних ознак предметів. В. Виноградов наголошував, що такі слова відрізняються від прикметників не лише семантично, а й морфологічними, словотвірними і синтаксичними властивостями (не мають коротких форм, ступенів порівняння, не сполучаються з прислівниками міри). На його думку, займенниково-вказівні слова як морфологічні і лексичні залишки відмираючої частини мови недоцільно поєднувати зі справжніми прикметниками в одній частині мови.

На думку В. Виноградова, так звані порядкові числівники є відносними прикметниками, бо означають ознаку предмета за числом, виражають її за допомогою прикметникової флексії (другий, друга, друге), мають синтаксичні рід, число і відмінок (третій, третього, третя, третьої, третє, треті, третіх, третім), а також категорію істоти/неістоти (треті півні -- Н. в.; до третіх півнів -- Р. в.; бачу треті двері -- Зн. в.). Тому В. Виноградов вважає їх прикметниками. Автори «Русской грамматики» (1980), відносячи порядкові слова до категорії прикметників, виділили їх в окремий розряд відносних прикметників, назвали порядковими прикметниками і зблизили із займенниковими прикметниками, оскільки «порядкові прикметники можуть вказувати на місце в ряді» [16].

К.Г.Городенська за характером ознаки поділяє прикметники на якісні і відносні, також виділяючи займенникові та порядкові прикметники (перший, другий, третій, двадцятий, сотий та ін) [27].

М.Я.Плющ, І.П.Ющук та ін. теж дотримуються думки, що прикметники, за своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи, поділяються на розряди: якісні, відносні і присвійні. Наголошують мовознавці і на тому, що є також деякі проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні [65, 97].

М.Я.Плющ звертає увагу на те, що відносні прикметники можуть переходити до розряду якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень створюються поступово якісні прикметники, що на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, назви ознак предметів за різними відношеннями на зразок вишневий (сік), буряковий (корінь), бузковий (кущ), малиновий (напій) можуть уживатися і як назви кольорів, що сприймаються безпосередньо: вишнева хустка, волошкові очі, бузковий відтінок, малинове пальто.

Ці назви кольорів уже сприймаються як якісні прикметники. Відносні прикметники, що виражають ознаки предметів за матеріалом та іншими відношеннями, в контексті можуть також набувати ознак якісних прикметників. Пор.: срібна ложка і срібна голова (сива); дерев'яний стіл і дерев'яний язик (нерухомий, отерплий); батьківські збори і батьківське ставлення (чуйне); Кришталева ваза і кришталева совість (особливо чиста).

Деякі відносно-якісні прикметники, в яких процес семантичних перетворень завершився, мають ознаки якісних. Так, прикметники творчий, картинний, діловий, мирний можуть утворювати форми вищого й найвищого ступенів порівняння і синтаксично означатися кількісними словами: більш творчий, найбільш творчий, менш діловий, найменш діловий, занадто картинний, дуже мирний.

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактним значенням (творчість, картинність) або прислівників (творчо, картинно, мирно) і вступати в антонімічні та синонімічні відношення з якісними прикметниками.

М.Я.Плющ також говорить про те, що в українській мові виділяються проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення або виступають у значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристики предмета.

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка від назв тварин за допомогою суфікса -сь/о. Приєднуючись до суфікса твірної прикметникової основи, суфікс -ськ-(-цьк-) виступає частиною складного суфікса -івськ- або -инськ-, наприклад: адмірал -- адміральський, козак -- козацький; батько -- батьківський, учень -- учнівський, мати -- материнський, Малишко -- Малишківський:

Від назв тварин творяться присвійно-відносні прикметники тими самими суфіксами, що й присвійні: -ач- (-яч-), -ин- (-їн-), зрідка -ов- або нульовим (телячий, конячий, журавлиний, качиний, зміїний, воловий, овечий).

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на вищий ступінь узагальнення, наприклад: Шевченківські місця (місцевість, де народився, жив і навчався Т. Г. Шевченко); дівчачий гурт, дівочий хоровод; орлика сім'я, журавлиний ключ, звіряче потомство.

До присвійних прикметників ставляться питання чий? чия? чиє? чиї?, присвійно-відносні прикметники в основному відповідають на питання який? яка? яке? які?: дівочі уста (чиї?), дівочий хоровод (який?); дідова хата (чия?), дідівська хата (чия?, яка?), дідівська спадщина (яка?); ластівчине крило (чиє?), ластів'яче гніздо (яке?).

Втрачаючи семантичний відтінок присвійності, присвійно-відносні прикметники цілком входять до розряду відносних, наприклад: учительська конференція, батьківський комітет, риб'ячий жир, коров'яче молоко, кролячий пух, соболиний комір.

Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних. Таке переосмислення можливе на основі переносних значень слова. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних, наприклад: материнська ласка, дружній потиск руки, дідівські закони, звірячий погляд, вовчий апетит, заяча душа, воляча сила, осляча (ослина) впертість.

З таким самим значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях: діло теляче, лебедина пісня, охрімова свита, куряча сліпота, езопівська мова, мамина доня, прометеївський вогонь.

Присвійно-відносні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають деяких властивих їм граматичних ознак. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками, наприклад: майже звірячий погляд, винятково дружня розмова, надто осляча (ослина) впертість. Від цих прикметників творяться означальні прислівники суфіксально-префіксальним способом: по-батьківському (по-батьківськи), по-материнському (по-материнськи), по-дідівському, по-звірячому, по-собачому, по-качиному, по-волячому, по-ведмежому, по-телячому.

Проміжні групи прикметників є наслідком незавершеності становлення нових семантичних відтінків на основі переносних значень слова. Розподіл прикметників і віднесеність їх до певних семантико-граматичних розрядів може здійснюватися на рівні основних значень. А в контекстуальних умовах виявляються різні випадки переходу прикметників з одного семан-тико-граматичного розряду в інший [65].

Мовознавець І.К.Білодід, залежно від типу ознаки, що лежить в семантиці слова, класифікує прикметники на чотири групи: якісні, відносні, присвійні та порядкові. Порядкові прикметники він виділяє в окрему семантично і морфологічно цілісну групу і вважає їх словами, які утворилися від числівників. Ці слова виражають ознаку предмета щодо його порядкового місця серед інших таких же предметів і відповідають на питання який?, котрий?, котра?, котре?: третя сторінка, чотирнадцята аудиторія, п'ята симфонія, двадцять перший ряд [83].

На думку мовознавця М.А.Жовтобрюха, ряд прикметників виражають ознаку предмета безпосередньо (зелена трава, голубе небо, яскравий колір), а багато -- через відношення одного предмета до інших (цегляна стіна, лебединий пух, металева пружина). Перші називаються якісними, а другі -- відносними. Він вважає, що за своїм значенням відносні прикметники поділяються на дві групи: власне відносні (кам'яний, зимовий, життєвий) і присвійні (братів, тітчин, Коваленків, Маріїн). Відносні прикметники становлять кількісно переважаючу, яка постійно поповнюється новими словами, групу прикметників української мови. Якщо якісні прикметники з сучасного погляду здебільшого не мотивовані іншими словами (білий, гарний, високий, цілий), то відносні прикметники всі без винятку мотивовані іншими частинами мови -- іменниками (дерев'яний, тракторний, радянський), дієсловами (лікувальний, будівельний, вихований), прислівниками (сьогоднішній, вчорашній, торішній), а також словосполученнями (минулорічний, десятихвилинний, дванадцятиповерховий) [34].

Слід звернути увагу і на твердження І.Р.Вихованця. Відомий академік, мовознавець вважає, що прикметники не утворюють однорідної функціонально-семантичної сукупності слів. Вони розподіляються на два великих семантико-граматичних її класи: прикметники первинні і прикметники вторинні. До первинних прикметників належать ті, які передають якісний стан предмета і в морфологічному плані членуються тільки на корінь і флексію, напр.: біл-ий, син-ій, кар-ий, мо-лод-ий, стар-ий, нов-ий, дик-ий. Вторинні прикметники передусім стосуються ознаки, що має виразно похідний характер і сформувалася через стосунок до предмета, дії, процесу, кількості або обставинної ознаки. Таким прикметникам притаманна складніша порівняно з первинними прикметниками членованість, тобто наявність, крім кореня та флексії, також інших різновидів морфем -- суфікса і префікса: мор-ськ-ий, мід-н-ий, сліз-н-ий, заліз-н-ий, склад-альн-ий, над-вод-н-ий, без-меж-н-ий. Похідними є також якісні прикметники, які виражають модифікацію звичайного вияву якості у бік її інтенсивності або послаблення. Модифікацію значення якості похідних прикметників відбиває їхня морфологічна структура, де наявні афікси, що передають градацію якості, напр.: синюват-ий, зелен-ав-ий, пре-син-ій.

І.Р.Вихованець наголошує на тому, що вторинні прикметники утворюються від центральних і периферійних частин мови -- іменника, дієслова, числівника і прислівника, а також мають внутрішньоприкметникове словотворення. Утворюючись від центральних частин мови -- іменника й дієслова, прикметники трансформують їхню вихідну центральність на периферійність. Похідність від периферійних частин мови супроводжувана модифікацією периферійності. Наприклад, прислівник як найпериферійніша частина мови набуває за морфологізованого переходу до прикметників сукупності словозмінних морфологічних категорій, тобто позбувається ознак незмінності.

У вторинних відіменникових прикметниках лексичний центр формують іменникові корені, а суфікси вказують на прикметниковий граматичний клас, напр,: берез-ов-ий, ліс-ов-ий, вод-ян-ий, люд-ськ-ий, греч-ан-ий, плеч-ист-ий. У наведених прикметникових похідних словах суфікси або спеціалізовані на суто частиномовній транспозиції, або поєднують транспозиційну і значеннєву роль, як суфікс -ист- у слові плечистий, який підкреслює надмірно виявлену ознаку. Таку ж транспозиційно-значеннєву роль виконують суфікси -ів-, -ин-, за допомогою яких іменники транспонуються в прикметники і виражають значення присвійності, тобто заступають посесивні предикати: Сестра має хату --> хата сестри --> сестрина хата [87, 27].

За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються також прикметники повні (членні) і короткі (нечленні) в залежності від типу закінчень. Можна взяти для порівняння: повен човен і повний човен, зелен сад і зелений сад. Суттєві ознаки коротких прикметників: вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами, числами та відмінками.

Для повних прикметників характерні два різновиди форм -- стягнені й нестягнені. Нестягнені прикметники вживаються лише в називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного і знахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленая ліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як стилістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії тощо.

Широковживаними (з усіма практично граматичними характеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури. Саме вони складають систему граматичних форм, визначають основні мовні властивості прикметників.

Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосного основи поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінкових закінчень. Основа прикметників твердої групи закінчується на твердий приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ий, -а, -е): білий, білого, білому; сестрин, сестриного, сестриному; річний, річного, річним; Андріїв. Андрієва, Андрієве. До твердої групи належать: прикметники з основою на твердий приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (білий, довгий, безперечний), присвійні прикметники з суфіксами -ми (-їй), -ів (-їв): материн, Маріїн, Петрів, Олексіїв.

Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-й, -я, -є), синій, синього, синім; кутній, кутнього, кутньому; вчорашній, вчорашнього, вчорашніми; порожній, порожнє, порожніх. До м'якої групи належать прикметники з основою на м'який приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (синій, братній), з основою на (-шн) ій,(-жн) ій (сьогоднішній, справжній), з основою на й (безкраїй) [37, 85].

Ще однією важливою проблемою при виченні прикметника є проблема кількості його відмінкових графем. Категорійна сутність відмінка прикметника виявляється в морфологічному і синтаксичному рівнях мови. З морфологічного погляду відмінок прикметника має спеціалізоване формальне вираження - словозмінний кінцевий (у типових виявах) афікс (флексію). Синтаксичні функції прикметникових відмінків зумовлені відмінковим характером опорного іменника. Різновиди відмінкового функціонування прикметників повністю регулює іменникова категорія відмінка. Скільки відмінків має опорний іменник, стільки ж відмінкових грамем визначаємо у прикметниках.

Таким чином, категорія відмінка прикметників -- морфолого-синтаксична категорія, яка синтаксично залежна від категорії відмінка іменника та узгоджувана з нею, вказує на означальну функцію прикметника і складається з сімох грамем, напр.: мила (дитина), милої (дитини), милій (дитині), милу (дитину), милою (дитиною), (у) милій (дитині), мила (дитино).

Називний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від називного відмінка іменника грамема у функції означення, яка відкриває відмінкову парадигму однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Дніпро суворий ходив по світлиці, важким, мохнатим кулаком гримів у стіни України,-- земля гула, як мідний дзвін (Т. Осьмачка); Чомусь туманом стелються Істини одвічні і нудні (В. Симоненко).

Родовий відмінок прикметника -- синтаксично залежна від родового відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як другий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним (Л. Костенко); Не злічити в небі ясних зорів, не злічити в серці світлих дум (М. Драй-Хмара).

Давальний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від давального відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як третій компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Минуле зло і навіть те, що є, Душі розкованій снагу дає (Д.Павличко).

Знахідний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від знахідного відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як четвертий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Душа складала свій тяжкий екзамен (Л.Костенко); Могутній дух дають важкі часи (Д. Павличко); Сюди колись приходили чернички, блакитну воду брали із глибин (Л. Костенко).

Орудний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від орудного відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як п'ятий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Відчиняю світанок скрипичним ключем (Л.Костенко); Горизонт піднімає багряним плечем день -- як нотну сторінку вічності (Л. Костенко); Не перетре твердим піском пустеля Моєї мови голубий кришталь (Д. Павличко).

Місцевий відмінок прикметника - синтаксично залежна від місцевого відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як шостий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Росте й добро на цій землі старій (Д. Швличко); Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті! (Л.Костенко); Щезай в пожежах самоспалень, в гірких руїнах власних попелищ! (Л. Костенко).

Кличний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від кличного відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як сьомий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Хреститься: -- Щезни, пропадь, Згинь, нечиста сило! (Д.Павличко); -- Недаремне плачеш ти, Нещасливий бранче… (Д.Павличко); Не блиск очей, а тільки мислі гра Принаджують тебе, душе стара... (Д.Павличко).

Зазначимо, що грамема кличного відмінка має флексії, послідовно омонімічні з флексіями називного відмінка. Та це явище трапляється і з іншими відмінковими грамемами [87, 30].

Отже, в сучасній лінгвістиці прикметники представлені як лексико-граматичний| розряд слів, що володіє багатством семантики і специфічністю граматичних характеристик.

У початковій школі лише частково розглядається описаний теоретичний матеріал. Система вивчення прикметників у початкових класах передбачає поступове ускладнення і розширення матеріалу як з боку лексики, так і з боку граматики. У 2 класі учні визначають лексичне значення прикметників, вчаться ставити до них питання; у 3 класі вивчається змінювання прикметників за відмінками і числами (залежно від іменників), а в 4 класі - вивчаються відміни прикметників і правопис відмінкових закінчень. Одночасно на уроках української мови і читання в мовлення дітей вводяться нові прикметники, уточнюються зміст раніше відомі. Відтак, формується уміння правильно вживати їх у зв'язному мовленні.

Розглядаючи співвідношення системно-структурних і функціональних властивостей прикметників, необхідно підкреслити їх тісний зв'язок і взаємозалежність. Дана особливість вказує на те, що однією з умов забезпечення високого рівня засвоєння молодшими школярами прикметників у контексті розвитку їх пізнавальної активності учнів буде вивчення названої частини мови в сукупності її семантичних, граматичних і функціональних властивостей.

Відтак, слід підкреслити, що функціонально-семантичне вивчення граматики рідної мови (зокрема, морфології) передбачає:

- по-перше, аналіз граматичних явищ не лише від форми до значення і від значення до засобів його вираження;

- по-друге, розгляд граматичних форм і їх значення в єдності;

- по-третє, увага до значень і призначення граматичних одиниць, їх функціональних зв'язків із з мовними одиницями інших лінгвістичних рівнів.

Усе це забезпечить усвідомлене, зацікавлене вивчення явищ рідної мови, сприятиме активізації розумової діяльності і розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках рідної мови.

Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів

2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів

Одним з основних положень програми з української мови є всебічний розвиток усного й писемного мовлення учнів, що передбачає реалізацію учителем таких завдань: поповнення й активізація лексичного запасу, формування вмінь усного і писемного мовлення, забезпечення розумового розвитку школярів [66]. Саме тому на кожному уроці необхідно працювати над словом і словосполученням, образним висловом, точністю й доречністю їх вживання, умінням свідомо підходити до правильного оформлення власної думки, розвивати в учнів інтерес і увагу до слова у процесі оволодіння граматичним матеріалом.

Відтак навчити учня змістовно, правильно, стилістично точно, інтонаційно виразно висловлювати думки й почуття усно і на письмі --таке завдання стоїть перед учителем у навчанні рідної мови.

Велику роль у розвитку мовлення учнів, підвищенні його емоційності, культури відіграє робота над виражальними засобами мови, оскільки вони надають нашій мові колориту, збуджують мислення дітей, збагачують їхній словник. Учитель покликаний використати всі можливості у роботі над образними засобами, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини [32, 89].

Найдоступнішим з образних засобів мови для молодших школярів є епітет, який здебільшого виражається прикметником. Щоб діти впевнилися у багатих виражальних можливостях мови, формувати образне мовлення доцільно саме при вивченні прикметника.

Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливості збагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чи образності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовлення молодших школярів бідне й безбарвне саме через обмежений вжиток прикметників, невміння використовувати їх багатозначність і синоніміку.

У мовленні прикметники набувають нових значень та емоційних відтінків, конкретизуються, розширюються і збагачуються їх лексичні значення. Вільне та змістовно виправдане використання прикметників у мовленні передбачає формування вмінь застосовувати їх у контекстах, що характеризуються різними стилістичними, жанровими та іншими особливостями.

Відомо, що в активному запасі учнів початкових класів переважають іменники та дієслова. Прикметників, як показує аналіз усних і писемних висловлювань школярів, значно менше. А це помітно знебарвлює мовлення, позбавляє його образності, знижує емоційність, ускладнює роботу над формуванням умінь будувати тексти. Тому вже у період навчання грамоти слід систематично спрямовувати роботу на збагачення словника учнів прикметниками, на розвиток інтересу й уваги до них як до важливих засобів висловлення думки, на вироблення вмінь правильно вживати їх у мовленні [79, 81].

На жаль, і підручники, і дидактичний матеріал з української мови для 1--4 класів містять переважно вправи для засвоєння учнями граматичних значень прикметника та правопису його форм. Наше завдання полягає в тому, щоб запропонувати види вправ, завдань і творчих робіт, які сприяють не тільки ефективному засвоєнню граматичного матеріалу й формуванню пізнавальної активності, а й умілому застосуванню набутих знань у мовній практиці, що забезпечить здійснення органічного зв'язку граматичного матеріалу з лексичним.

Багато можливостей для цього мають уроки навчання грамоти. Програмою з рідної мови в цей період передбачено ознайомлення учнів зі словами-назвами ознак (як і предметів, дій), практичне використання їх у мовленні. Кількість прикметників, що є в букварі, достатня для спілкування учня з навколишнім світом, але не повною мірою сприяє підготовці першокласників до побудови чітких висловлювань, зокрема -- типу описів, які з перших місяців навчання застосовуються на уроках мови, а також математики, образотворчого мистецтва, праці, ознайомлення з навколишнім.

Описуючи той чи інший об'єкт, молодші школярі повинні вміти визначити його ознаки щодо розміру, кольору, форми, запаху, смаку, матеріалу, з якого виготовлений, тощо, порівняти його з іншими предметами за цими ознаками. Така робота допомагає розвивати у школярів спостережливість, увагу до навколишнього, вміння логічно мислити, правильно користуватися словом, але вона можлива тільки за наявності у словниковому запасі учнів достатньої кількості прикметників, що належать до різних семантичних груп.

Для успішного збагачення словника учнів прикметниками потрібно встановити обсяг слів -- назв різних ознак, які доцільно тримати в полі зору під час опрацювання матеріалу букваря, а також визначити методичні прийоми, якими навчають дітей користуватися цими словами у мовленні. Виділимо найуживаніші прикметники, засвоєння яких доступне першокласникам і необхідне для формування умінь будувати невеличкі зв'язні висловлювання з елементами описів, оскільки без таких слів неможливо змалювати предмет, явище, особу, дати їм оцінку. Маємо на увазі семантичні групи прикметників, що виражають певні ознаки або відношення. Скажімо, колір: білий, червоний, синій, голубий, блакитний, зелений, рожевий, жовтий, оранжевий, коричневий, сірий, чорний; форму: круглий, овальний, продовгуватий, довгастий, прямокутний, квадратний, прямий, рівний, кривий; розмір: великий, малий, широкий, вузький, високий, низький, глибокий, мілкий, довгий, короткий; матеріал: дерев'яний, залізний, металевий, пластмасовий, шкіряний, гумовий, сталевий, фарфоровий, скляний, паперовий, бавовняний, шерстяний; смак: солодкий, кислий, гіркий, кисло-солодкий; запах: пахучий, запашний, ароматний; зовнішні та внутрішні властивості: красивий, гарний, прекрасний, чудовий, найкращий; ласкавий, ніжний, м'який, привітний, приємний; радісний, веселий, щасливий; хоробрий, сміливий, мужній; стрункий; температуру: холодний, теплий; належність до предмета, явища: лісовий, польовий, садовий, городній, степовий, сосновий, липовий, ялиновий, калиновий тощо; часові відношення: осінній, весняний, літній, зимовий, нічний, ранковий, вечірній [79].

Збагачення словника школярів названими та іншими прикметниками дасть їм змогу правильно і точно добирати слова для виразного оформлення думки залежно від мети висловлювання, сприятиме підготовці до створення описових текстів. Таку роботу доцільно розпочинати ще в період навчання грамоти: ознайомлювати учнів зі значенням вказаних слів, учити правильно вимовляти, доречно вживати їх під час відповідей на різноманітні запитання та завдання вчителя. Практична робота з прикметниками допомагає вводити їх до словника першокласників, активізувати, уточнювати смислові відтінки [32].

Одночасно з вирішенням цього завдання учитель знайомить дітей із постановкою відповідних питань: олівець (який?) червоний, ялинка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.

Важливою є також робота над розмежуванням ознаки предмета і слова, що її називає. Цю роботу С.І.Дорошенко пропонує провести, наприклад, таким чином: учитель демонструє перед учнями чорно-біле зображення якогось предмета (кульки, м'яча, олівця або чогось іншого) і просить сказати, який предмет вони бачать за розміром, кольором, матеріалом, смаком, запахом. Звичайно, діти не можуть виконати прохання вчителя, бо малюнок не дає для цього підстав. Далі методист пропонує провести бесіду:

- Чому ви не можете назвати ознаки предмета? (Не бачимо їх).

- А що ви тепер можете сказати про нього? (Учитель демонструє предмет у натурі, а діти характеризують його. При цьому учитель користується питаннями, наприклад: за кольором яка? і под.)

- А якщо я скажу, що на малюнку зображена синя кулька, яку фарбу ви візьмете, щоб її розмалювати? (Синю.)

- Що вам це підказало? (Слово «синя».)

- Отже, для чого нам потрібно слово «синя»? (Щоб назвати колір.)

- З чого зроблена наша кулька? (З гуми.)

- Отже, яка вона? (Гумова.)

У такий спосіб учні визначають і інші можливості ознаки предмета й переконуються, що ознака, властива предмету, закріплюється у слові [25].

Дуже важливим у цьому контексті є залучення до навчального процесу таких вправ, виконання яких, поряд із збагаченням словника учнів прикметниками, сприятиме підготовці класу до побудови висловлювань описового змісту, тобто практичному використанню в мовленнєвій діяльності. Зауважимо, що для таких вправ немає потреби спеціально відводити час, виділяти їх в окремий етап роботи - їх використовують як дидактичний засіб для досягнення основних цілей уроку [32].

У період навчання грамоти ефективно сприяють розвитку мовлення загадки. В них дається стислий опис предмета або явища. Робота над загадками корисна не лише для розвитку мислення, формування естетичних смаків та морального виховання дітей, а й для засвоєння ними слів -- назв ознак та вироблення вмінь використовувати їх у мовленні. Тож необхідно добирати загадки, в яких чітко виражені істотні зовнішні та деякі внутрішні ознаки предмета, явища. Наприклад:

1. Круглий, гарний, кольоровий,

Весело стрибає, високо літає.

Йому діти дуже раді,

Кожен його має. (М'яч)

- Якими словами описано м'ячик? (Круглий, гарний, кольоровий)

А якого кольору може бути м'яч? Подивіться на малюнок і скажіть. Порівняйте м'ячі за розміром. (Зелений м'яч маленький, червоний - великий тощо).

2. Я падаю на ваші хати,

Я білий-білий і пухнастий,

Я прилипаю вам до ніг

І називаюсь просто… (Сніг)

- Якими словами описано сніг? (Білий, пухнастий). Як іще його можна описати? (Пухкий, блискучий, іскристий, холодний).

Для подібних завдань учитель завжди знайде місце на уроці, працюючи над загадками. Доцільно поєднувати цю роботу з вправами на розпізнавання звука на слух, визначення його місця у слові, добір слів з певним звуком. Наприклад, опрацьовуючи букву л, варто запропонувати учням таке завдання: доберіть назви кольорів, у яких чуємо звук [л]. (Білий, зелений, голубий). Спостереження переконують: без відповідних спрямувань учителя першокласникам важко виконувати такі, здавалося б, традиційні завдання на добір прикметників з виучуваним звуком. З одного боку, подібні орієнтири вказують на фонетичну роль, з другого -- розвивають лексичні уявлення школярів, активізують їхній словниковий запас.

На уроці вивчення звуків [ц] і [ц'] можна використати загадку:

Я вухатий ваш дружок,

В мене сірий кожушок,

Куций хвостик, довгі вуса,

Я усіх-усіх боюся. (Заєць)

Роботу над словами-назвами ознак слід проводити після аналізу слів зі звуками [ц] і [ц'].

- На ознаку чого вказує слово куций? (На ознаку хвостика у зайця). Як іще можна назвати його хвостик? (Маленький, короткий). Чому про зайчика сказано вухатий? (У нього довгі вуха). Які слова з цієї загадки варто використати, описуючи котика? (Котики бувають сірі. В них теж довгі вуса). А хвостик? (Довгий, пухнастий).

Відповідно до програми учні 1 класу повинні вміти описувати найпростіші предмети, явища. Крім загальновідомих вправ на добір означальних слів до іменників, можна запропонувати дітям цікаві ігри, які розвиватимуть спостережливість, кмітливість, уміння знаходити найсуттєвіші ознаки, зв'язне мовлення [81].

Ефективними є також вправи на впізнавання предметів за певними ознаками та добір назв предметів до ознак. Така робота допомагає вчителеві виявити знання школярів про ознаки предметів (явищ) та вміння співвідносити їх з відповідними прикметниками. Для цього бажано використовувати малюнки [32, 79].

Вчитель називає найхарактерніші ознаки, а діти за ними впізнають предмети. Особливо захоплюють учнів вправи у вигляді гри ( гра «Впізнай мене»).

Наприклад: Великий, просторий, світлий, красивий, чистий -- ...(клас). Дерев'яний, червоний, тонкий, загострений-- ...(олівець). Теплий, тихий, весняний, погожий -- ...(день). Чисте, блакитне, безхмарне--...(небо). Зелене, кучеряве, гіллясте--...(дерево). Високий, могутній, широкий, гіллястий--...(дуб). Білокора, висока, струнка, кучерява -- ...(береза). Кругле, червоне, кислувате, смачне--...(яблуко). Велика, довгаста, жовта, солодка--...(диня). Жовтий, кислий, овальний --...(лимон);

Ця квітка наче увібрала в себе всю синь неба. Ніжна, тендітна, вона ховається від вітру в жито чи пшеницю. Зубчасті сині пелюстки - ніби прекрасні очі, що визирають звідти. (Волошка)

Збагаченню мовлення першокласників, його яскравості, розвитку вміння описувати предмети, явища, точно виражати власну думку сприяють також вправи на добір ознак до предметів, вони є підготовчими до створення найелементарніших описів. Спочатку доцільно практикувати це за якоюсь однією ознакою: а) за кольором: огірок--...(зелений); помідор--..(червоний), лимон--...(жовтий); лисичка--...(руда), вовк-...(сірий), ведмідь -- ...(білий, бурий); б) за смаком: кавун --... (солодкий), лимон -- ...(кислий), перець -- ...(гіркий) [81].

Різноманітні дидактичні ігри з природним матеріалом (овочами, фруктами, рослинами тощо) також сприяють активізації словникового запасу учнів 1 класу, збагаченню лексичного ряду на означення кольорів, форм, смаку описуваних предметів, добору антонімів і синонімів. У ході ігор діти вчаться порівнювати предмети:

Гра «Хто зайвий» (з ряду слів вилучають прикметники, що вказують на невластиву предметам ознаку): яблуко - червоне, зелене, жовте, смугасте, червонобоке, кругле, видовжене, запашне, солодке, кисле, гірке, соковите; груша - червона, зелена, жовта, кругла, видовжена, соковита, терпка, солодка, кисла, медова.

У подальшій роботі корисно пропонувати вправи на побудову речень з протиставленими частинами: Лимон кислий, а груша... Ніж металевий, а стіл…Вулиця широка, а стежка...

Виробленню вмінь добирати точні назви ознак сприяють також такі завдання, як, наприклад: Розгляньте малюнки. Виберіть предмет, про який ви хотіли нам розказати. Назвіть ознаки, щоб ми впізнали його [32].

Можна також використовувати на уроках роздатковий матеріал для складання невеличких творів-описів. Так, можуть стати в пригоді картки, на яких зображено предметні чи сюжетні малюнки. Серія запитань допомагає послідовному розвиткові думок:

1. Яку квітку зображено на малюнку?

2. Коли вона цвіте?

3. Які в неї пелюстки, колір, стебло, листя?

4. Чим подобається тобі ця квітка?

Описувати диких та свійських тварин бажано в такій послідовності:

1. Кого ти бачиш на малюнку?

2. Опиши зовнішній вигляд (розміри, забарвлення хутра, шкіри, характерні ознаки).

3. Де живе і чим живиться?

4. Користь чи шкоду приносить людям?

Пропоновані вправи є лише частиною роботи над словами-назвами ознак. Виконуючи їх, учні збагачують свій словник, готуються до чіткого, недвозначного вживання слів у процесі побудови, зв'язних висловлювань різних типів. Ці вправи також формують у молодших школярів початкові граматичні уявлення (про частини мови), яке розпочинається з 2-го класу.

Отже, першочерговим завданням учителя під час практичного ознайомлення учнів 1 класу з прикметником є збагачення активного словника школяра. Вважаємо, що слід надавати переваги таким видам вправ, які сприяли б виробленню вмінь добирати синоніми й антоніми до поданих слів, вживати багатозначні прикметники у словосполученнях, реченнях і текстах, аналізувати їх щодо влучності й доцільності вжитих означень [32,81].

У 2-му класі учні повинні вже усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликими текстами, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечуються вживанням прикметників.

Важливо показати також дітям залежність прикметника від іменника. Це можна зробити при виконанні такого, припустимо, завдання: Доповніть подані словосполучення прикметником широкий:

Їхали степом (яким?)...

Були в степу (якому?)...

Бачили степ (який?)...

- Що відбувається з прикметником при зміні іменника, з яким прикметник пов'язаний?

Подальша робота над засвоєнням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними, відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних синонімів (антонімів) і вибору з ряду синонімів (антонімів) точного слова [55].

Під час вивчення прикметника як частини мови робота над художніми означеннями у другокласників триває, але, виконуючи її, учні мають виявляти самостійність, добирати образні слова. Школярі вже обґрунтовують свій вибір, використовують проаналізовані й зрозумілі образи в усній розповіді, у письмових переказах і творах. Тому, на нашу думку, слід приділяти увагу тим лексико-стилістичним вправам, які залучають дітей до активної роботи над мовним матеріалом, навчають свідомого добору лексико-стилістичних засобів у монологічному мовленні, підносять загальну культуру мовлення, збагачують його, допомагають у роботі над переказами і творами-описами. (Наприклад: Утворити словосполучення, дібравши до наведених іменників прикметники з довідки. Якої оцінки надають прикметники цим іменникам? Підкреслити закінчення прикметників, визначити рід і число.

Серце, хвиля, воля, руки, погляд. Слова для довідки: холодний, чистий, сталевий, срібний, золотий.)

Цікавими для дітей будуть різноманітні конкурси на краще образне слово, «хвилинки творчості» (хто точніше, емоційніше, яскравіше опише предмет, явище або придумає твір) [32, 79].

У 3-4-му класах розпочата робота ускладнюється новими завданнями, вправами на влучність вживання слова, самостійним конструюванням словосполучень, речень. Ширше використовують також готові тексти для аналізу, різноманітних вправ, розвитку зв'язного мовлення.

Новим і складним завданням цього періоду є вивчення граматичних категорій прикметника, тобто роду, числа і відмінка.

Вивчаючи рід прикметників, учні мають засвоїти, що:

- прикметники в однині змінюються за родами;

- рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов'язаний;

- прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення -ий(-ій);

- прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і мають закінчення -а(-я); прикметники середнього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення -е(-є);

- у множині прикметники за родами не змінюються.

Вивчаючи іменник, діти усвідомили, що він за родами не змінюється, але має рід. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою учитель може організувати спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад, демонстрація малюнків, на яких зображені червоний галстук, червона стрічка, червоне яблуко. Учні повинні записати назви предметів та їх ознак, визначити рід іменників і відповідно прикметників, виділити закінчення в них.

Отже, при визначенні роду прикметників учні засвоюють такий порядок дій: 1) знаходжу іменник, з яким зв'язаний прикметник; 2) визначаю рід цього іменника; 3) за родом іменника установлюю рід прикметника [49, 55].

Для того, щоб показати, що у множині прикметники за родами не змінюються, можна запропонувати дітям дописати закінчення прикметників у таких словосполученнях: червон... галстуки, червон... стрічки, червон... яблука. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами не змінюється.

Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що:

- прикметники, як і іменники, мають два числа -- однину і множину;

- прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов'язані.

3 терміном «число» учні вперше зустрічаються саме в З класі, однак ще в 2 класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один -- багато». Така підготовча робота створює грунт для розуміння того, що число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один -- багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник у множині). Щоб діти усвідомили цю особливість числа прикметників, учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється два малюнки (на одному з них зображена одна червона троянда, на другому -- кілька троянд такого ж кольору). Діти одержують завдання утворити за кожним із малюнків словосполучення, до складу яких входять, іменник і прикметник -- назва кольору. Учитель веде бесіду:

-- Скільки троянд зображено на першому малюнку? (Одна.) А на другому? (Кілька, багато.)

-- Скільки кольорів ви бачите на малюнках? (Один.) Так діти приходять до висновку, що однина/множина іменників, зумовлена кількістю предметів, а однина/множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника, від якого прикметник залежить [55, 92].

Знайомлячись з відмінюванням прикметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника. Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками, і запам'ятати відмінкові питання прикметника. Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника і зв'язаного з ним прикметника різні, визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? -- зелений, якого? - зеленого).

Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодших школярів [55].

Отже, вся система роботи з граматичними категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями особливостей цієї частини мови порівняно з іменником і на розвиток умінь користуватися прикметниками в різних мовленнєвих ситуаціях. 3

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що методика роботи над прикметником у початкових класах має такі основні напрямки:

- лексичний (робота над синонімами, антонімами, словами з прямим і переносним значенням);

- граматичний (визначення граматичних категорій прикметника - роду, числа і відмінка прикметника);

- напрямок тексту (вживання прикметників у розповіді, описі та міркуванні).

Працюючи над цими основними напрямками з метою формування і розвитку пізнавальної активності, слід використовувати вправи різноманітного характеру (трансформаційного, пізнавального, творчого, комунікативного) на:

· виділення прикметників з висловлювання;

· добір прикметників, прикметників-синонімів, прикметників-антонімів;

· розуміння прикметників, що вживаються у прямому й переносному значенні;

· визначення граматичних категорій прикметника;

· вживання прикметників у словосполученні і реченні;

· використання прикметників у різних типах тексту: розповіді, описі та міркуванні.

Правильний і різноманітний добір таких завдань забезпечить посилення інтересу учнів до знань, а отже сприятиме формуванню їх пізнавальної активності, допоможе розкрити цінність практичного оволодіння мовою й мовленням, а також сприятиме розкриттю багатства української мови. З їх допомогою діти вчаться усно і письмово описувати навколишнє середовище, природу на основі власних спостережень, добирати матеріал до твору.

Різноманітність вправ і завдань лексичного, граматичного напрямку та напрямку тексту представлені у Додатку А.

У § 1.1 ми звертали увагу на те, що найважливішим засобом активізації пізнавальної діяльності школярів є раціональне поєднання дидактичної гри і навчання. Відомо, що у дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. В грі діти перевіряють свою силу і спритність, у них виникає бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. Гра у навчанні є своєрідним епіцентром активізації навчання, формування й розвитку пізнавальної активності школярів, формування в них позитивного ставлення до процесу і результатів своєї праці [67].

Тому цікавим для дітей під час вивчення прикметника є, безперечно, ігри. Для вивчення даної теми можна запропонувати ігри, які представлені у Додатку B. Саме такі ігри слід пропонувати дітям, особливо при вивченні граматичних категорій прикметника, які є для дітей «сухим» матеріалом.

Для підвищення інтересу учнів, а отже формування і розвитку пізнавальної активності, важливу роль відіграють нестандартні уроки, наприклад, уроки-подорожі. (Наприклад, у місто прикметників разом з Дідом Морозом і Снігуронькою). На такому уроці можна використати такі вправи і завдання, які пропонує вчитель А.В.Алексейчук (смт Першотравенськ, Житомирська обл.):

1. - Діти, давайте ми з вами допоможемо прикрасити ялинку в місті прикметників. Подумайте, якими словами можна охарактеризувати ялинку? Яка вона, лісова красуня?

(Діти називають прикметники, записують їх у зошити і на дошці. Ялинка - молоденька, струнка, вічнозелена, красива, пухнаста, приваблива, казкова, загадкова, сяюча, дивовижна, новорічна.)

2. - Ой, яка вона буде гарна та красива! Скільки на ній з'явиться іграшок! Тож запишіть назви ялинкових прикрас разом з їхніми ознаками.

(Діти самостійно виконують завдання. Той, хто за відведений час запише більшу кількість словосполучень - виграє).

Наприклад: цирковий слоник, іграшкова шапочка, сяюча зірочка, лісові грибочки, чудова снігуронька, золота рибка…

3. - До Діда Мороза прийшов хлопчик і прочитав йому свій твір. Ось він.

Ліс. … вечір. У … … кожухах сплять ялинки. … замети вкрили … пеньки та … … листя. Скоро … вовчі очі виглянуть із … хащі.

(зимовий, білий, пухнастий, снігові, старі, яскраве, осіннє, голодні, лісової)

- Чи сподобався він вам?

- Що потрібно додати, щоб твір став кращим?

- До якої частини мови належать ці слова?

- Зробіть висновок. Запишіть утворений текст, додаючи слова із довідки.

4. Проблемна ситуація. - Діти, допоможіть розв'язати Діду Морозу суперечку про те, який буває сніг.

Ранок відповідає - золотий, небо говорить - блакитний, старій ялині здається, що синій, куріпка думає, що теплий, вечірній зірці він бачиться червоним.

- А вам, діти?

Переконайте всіх, який же насправді буває сніг.

5. Дід Мороз і Снігуронька хочуть дати вам різні завдання.

1-а група. Доповни речення.

Промчала на конях (яка?) зима. Подарувала (які?) діаманти (яким?) берізкам і (яким?) соснам.

Ліс взимку - це (яка?) країна. (Яка?) краса перехоплює подих.

Довідка: білокрила, крижані, білокорим, зеленим, незвичайна, дивна.

2-а група. Скласти невеличке оповідання за опорними словами.

Чарівна зима, пухнасті сніжинки, зачарований велетень, тепла ковдра, снігові шапки.

3-я група. Скласти вірш за римами.

а) зима - чарівна б) навкруги - сніги

сніжок - дружок холоди - в льоди

7. - Дід Мороз приніс нам чарівну скриньку. А в цій скриньці завдання, щоб працювати групами. Із слів, що знаходяться в конверті, потрібно скласти прислів'я. Запишіть його, підкресливши прикметники.

1-а група. Мала праця краща за велике безділля.

2-а група. Праця має гіркий корінь, та солодкий плід.

3-я група. Правда солона, а брехня солодка.

4-а група. З маленького насіннячка виростає велике дерево.

5-а група. Краще добра стежка, ніж поганий шлях.

6-а група. І чорна корова біле молоко дає [9].

У попередньому параграфі (2.1.) ми також дослідили, проаналізували підручники для 3-ого і 4-ого класу та дійшли висновку, що вони характеризуються недостатньою кількістю завдань і вправ на узагальнення і систематизацію. Тому пропонуємо такі види вправ:

а) на систематизацію:

1. Виписати в одну колонку словосполучення прикметників з іменниками у прямому значенні, а в другу - в переносному. Визначити рід і число прикметників.

Ясне сонце, пухнастий сніг, дикий виноград, шовкові нитки, чисте поле, шовкові кучері, польові квіти, блакитний вогонь, чорна ніч, залізна лопата, привітний погляд, чарівна усмішка, яблуневі квіти.