Організація професійного виховання

2 етап - 1990 -2000 роки коли відбувалося зниження кількості ПТУ швейного профілю в Україні і їхній географічній концентрації.

Цей етап характеризувався впровадженням системи трудових резервів як відносно автономної ланки в системі народної освіти, створенням технічних училищ для молоді, яка отримала повну середню освіту, зміцненням навчально-технічної бази професійних навчальних закладів, збільшенням навчально-виробничих площ, побудовою процесу виробничого навчання на виготовленні складної продукції, проведенням виробничої практики на штатних місцях підприємств під керівництвом майстра виробничого навчання, удосконаленням методики виробничого навчання (виділення організаційних форм проведення виробничої практики, встановлення особливостей підбору робочих місць і навчально-виробничих робіт для практикантів, визначення специфіки праці майстра виробничого навчання з групою в цехах підприємства);

Також можна стверджувати, що це етап перебудови та інтенсивного розвитку профтехосвіти відповідно до вимог науково-технічної революції, на підставі зближення професійно-технічної та загальної середньої освіти. Даний етап характеризувався пошуком нових форм устрою професійно-технічної освіти, організацією середніх професійно-технічних закладів та перетворенням їх у канал отримання учнями як середньої, так і професійної освіти, а також їх послідовним розвитком та удосконаленням, переведенням всіх закладів профтехосвіти до статусу середніх професійно-технічних училищ, посиленням уваги до питань здійснення виробничої практики, що відбилося на встановленні тісної співпраці професійних навчальних закладів та підприємств (оформлення договорів, в яких чітко оговорювалися умови проведення практики; призначення підприємствами інженерно-технічних та кваліфікованих робітників для керівництва учнями на час виробничої практики з оплатою їхньої праці; отримання педагогічними робітниками училищ можливості здійснювати підбір навчальних місць та робіт для учнів під час практики з врахуванням вимог навчальних програм); використанні кількості плануючої та обліково-звітної документації; удосконаленні навчально-виховного процесу (використання різних форм організації виробничої практики; проведення на підприємствах шкіл передових методів праці для вдосконалення методики проведення інструктажу; впровадження наукової організації виробничої практики); проведенні методичної роботи у навчальних закладах; здійсненні систематичного контролю за працею учнів майстрами виробничого навчання, періодично керівництвом училищ та інспекторами обласного управління.

Разом із тим, для цього етапу характерні : зниження престижності робітників - швейників; - виникнення нових проблем у сфері працевлаштування випускників - зниження значення виховного компонента в діяльності ПТУ швейного профілю.

Таке положення зв'язане в першу чергу з економічним факторами, а також з тим, що професійне виховання стало розглядатися винятково через призму економічних відносин.

Починаючи з 1980 року кількість швейних виробів почала знижуватися, що привело й до зниження кількості професійно-технічних училищ, що випускають швейників в Україні (див. табл. 2.2)

Таблиця 2.2

Кількість професійно - технічних училищ швейного профілю виробів в Україні в період з 1970 по 2000 роки

Роки :	1970	1980	1990	2000
ПТНЗ швейного профілю	47	54	41	26

У роки радянської влади на кожну область України доводилося в середньому 3 професійно - технічні училища, де готовили різних фахівців швейного виробництва, при цьому практично не враховувалося географічне розміщення швейного виробництва, на сьогодні таке положення змінилося й ПТНЗ швейного профілю, в основному, сконцентровані в областях де швейна промисловість найбільш розвинена.

В період з 2005 по 2008 роки найбільший об'єм швейного виробництва припадав на Південно-Західний район - 54,6%,де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості - Київський, що включає такі спеціалізовані підприємства, як виробниче об'єднання "Україна" жіночі пальта, ім. Горького чоловічі костюми по ліцензії французької фірми «Вестра-Юніон», ім. Смирнова-Ласточкіна, об'єднання "Каштан" чоловічі сорочки, «Юність» дитячий асортимент, об'єднання "Спецодяг". Філіали та пошивочні цехи київським підприємств створені у райцентрах та деяких селах Київської області - Білій Церкві та ін..

Все це визначає в особливості розміщення ПТУ швейного профілю на території України (див. рис 2.1).



Рис. 2.1 - Особливості розміщення ПТНЗ швейного профілю по території України

Система профтехосвіти швейників України в 90-і роки не уникла обвальних процесів закриття й "розтаскування" профтехучилищ, не змогла зберегти свою стабільність, у тому числі й учбово-матеріальній базі. У ці роки було закрито 15 профтехучилищ, що готовлять швейників, багато які були перепрофільовані.

Етап перебудови професійно-технічних училищ швейного профілю характеризується тим, що професійні училища в останні роки змушені вирішувати ряд проблем, пов'язаних з різкими змінами на ринку праці., що не сприяє виховну процесу, бо невпевненість випускників ПТНЗ у майбутньому вносить складнощі у виховний процес, перш за все це складнощі психологічного змісту. Важко переконати учня в важливості його професійного та морального вдосконалення в той час, коли він не впевнений в своєму професійному та особистому майбутньому.

Якщо в роки радянської влади випускник не замислювався про своє майбутнє працевлаштування, то за останні роки частка учнів, що одержала вільні дипломи, зросла до 90%, що в значній ступені ускладнює виховний процес.

В останні роки підсилюються негативні тенденції, пов'язані із працевлаштуванням випускників, помітно знижується престиж праці швейника . Причина такого стану очевидна: профтехосвіта - частина всього народногосподарського комплексу, його похідна, і будь-які зміни в економіці, виробництві, соціальній сфері відбиваються на даній системі.

Більша частина профтехучилищ України створювалася з метою рішення проблем підготовки молодих робочих кадрів для великих швейних підприємств, сьогодні ж названі підприємства стали акціонерними товариствами, ТОО, ТОВ різного роду. Багато керівників підприємств не виділяють кошти на професійну підготовку кадрів і не прагнуть до того, щоб на їхніх підприємствах працювали молоді робітники, віддаючи перевагу робітникам, що мають стаж і досвід роботи у швейній промисловості.

Таким чином, у розглянутий період відбулося різке скорочення професійне - технічних училищ швейного профілю, відбулася їхня географічна концентрація в районах України з найбільш розвитою швейною промисловістю, зменшився акцент на професійному вихованні учнів у цей час.

Разом з тим у цей час перед системою професійно - технічних училищ швейного профілю встають нові складні завдання, на початку це працевлаштування випускників і, на нашу думку, дана проблема ще більше загостритися найближчим часом у зв'язку з економічною кризою в Україні.

При цьому у 90-х роках XX століття стали різноманітними заходи щодо підвищення рівня компетентності майстрів виробничого навчання: систематично проводилися курси підвищення кваліфікацій майстрів, організовувались різні методичні заходи, стимулювалася (нагородження дипломами, грамотами, цінними подарунками, грошовими преміями) їхня участь у виставках технічної й педагогічної майстерності, на яких майстри демонстрували методичні розробки, вміння використовувати сучасні технології тощо.

Аналіз періодичної преси свідчить, що вищезазначене зумовлювало і підвищення рівня підготовленості учнів. Так, у ПТУ №4, що на Луганщині саме в цей період було створено навчально-виробниче об'єднання «Молодість», на базі якого учні за допомогою майстрів виробничого навчання під час виробничої практики виготовляли різноманітний одяг як для замовників, так і для продажу на ярмарках. При цьому необхідно відмітити, що обов'язковою вимогою для майстрів, які там працювали, було добре володіння як професійною, так і педагогічною майстерністю. Позитивним було те, що під час навчально-виробничого процесу інженерно-педагогічні робітники враховували індивідуальні властивості учнів, передбачаючи тим самим індивідуальний підхід до кожного, враховуючи його здібності, рівень попередньої підготовки, індивідуальний темп навчання тощо.

Цікавим прикладом прояву професійно-педагогічної компетентності майстра виробничого навчання через його професійну діяльність є досвід організації праці в ПТУ №46 м. Києва, в якому велась підготовка кадрів для системи побуту та легкої промисловості за професіями - швачка, кравець, закрійник, вишивальниця. Важливим було те, що учні виготовляли одяг під час виробничої практики невеликими партіями за промисловою схемою: експериментальний, закрійний, швейний цехи. До того ж кожна майстерня училища була своєрідним ательє, де виконувались індивідуальні замовлення населення. Приймаючи замовлення, учні вчились пропанувати замовникам багато варіантів виконання виробу і з врахуванням властивостей тканини, віку людини, її фігури і моди. Так, протягом 1997-1998 н. р. у майстернях училища було виготовлено понад дві тисячі виробів для швейних фабрик «Україна», «Юність», а також і для різних творчих колективів.

Зазначимо, що в таких умовах на майстра виробничого навчання покладалась значна кількість обов'язків . тобто він виконував справу і конструктора, і технолога, і контрольного майстра, і педагога, що просто неможливо було здійснити без достатньої професійно-педагогічної компетентності.

Отже, наприкінці останнього десятиріччя XX століття, в системі професійного виховання та освіти майбутніх фахівців швейного виробництва відбулися значні зміни, як позитивного, так і негативного плану, відбулося ускладнення виховного процесу та самій системі професійного виховання в цей час приділень менш уваги, ніж в попередній період.

Таким чином, на нашу думку, система професійного виховання спеціалістів швейної галузі потребує вдосконалення та перебудову з урахуванням досвіду 70 - их - 90 - их років ХХ століття.

2.2 Педагогічні умови організації професійного виховання в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю в Україні (1970-2000 рр)

2.2.1 Управління організацією професійного виховання в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю в Україні (1970-2000 рр)

В Україні у досліджуваний періоду управління професійно - технічною освітою кадрів для швейної промисловості здійснювалося централізоване.

Безпосереднє управління навчально-виховним процесом, контроль за роботою училищ, планування підготовки в них робітників і напрямок закінчивших училище у народне господарство здійснював Державний Комітет Української РСР по професійно-технічній освіті і його місцеві органи (див. рис 2.2).



Рис. 2.2 - Схема професійно-технічної освіти УРСР

Комітет відповідав за виконання народногосподарських планів підготовки училищами профтехосвіти робітників високої кваліфікації й рівень їхньої підготовки, вивчав передовий досвід підготовки робітників і здійснював його поширення й впровадження.

Саме в радянські часи в період з 1970 по 1990 роки склався наступна система професійного виховання в ПТНЗ ) див табл. 111)

Таблиця 2.3

Система професійного виховання в професійно - технічних училищах України

Суб'єкти педагогічної діяльності	Функції суб'єктів педагогічної діяльності
Директор	Забезпечення системного підходу до організації ідеологічної й виховної роботи, створення необхідних умов для формування активної життєвої позиції, громадянськості й патріотизму учнів, забезпечення ефективної взаємодії й співробітництво з органами місцевого самоврядування, громадськістю, батьками; аналіз стану ідеологічної й виховної роботи з учнями й педагогами і її вдосконалювання.
Заступник директора по навчально-виховній роботі (виховній роботі)	Організація моніторингу ефективності ідеологічної й виховної роботи в навчальному закладі; взаємодія з органами державного управління, громадськими організаціями, трудовими колективами із проблем виховання учнівський молоді; аналіз результатів вивчення ціннісних орієнтацій, інтересів, потреб, ідеалів учнів. Організація умов для реалізації учнями активної життєвої позиції, соціальних устремлінь, якостей громадянина, патріота, трудівника; координація діяльності всіх учасників виховного процесу, батьків, учнів, спрямована на реалізацію ідеології й підтримку державної політики в умовах навчального закладу; розробка оптимальної моделі виховного процесу й ідеологічної роботи з урахуванням специфіки регіону, навчального закладу, контингенту учнів.
Куратор навчальної групи	Створення системи ідеологічної й виховної роботи із групою на весь період навчання. Постійний моніторинг ефективності виховної діяльності й динаміки особистісного розвитку учнів; стимулювання планів самовиховання й саморозвитку учнів; взаємодія у виховній і ідеологічній роботі з батьками учнів, представниками правоохоронних органів, виконавчої влади, депутатів, авторитетних діячів культури, науки, мистецтва; формування активної життєвої позиції, створення умов для соціальної адаптації учнів, формування громадськості, патріотизму, колективізму, здорового способу життя; використання потенціалу інформаційних годин для систематичного й своєчасного ознайомлення із суспільно-політичним життям країни; участь у створенні середовища, що виховує, навчального закладу, забезпечення соціального, професійного, особистісного становлення учнів; організація роботи органів самоврядування в групі, участь у семінарах, конференціях, підвищення кваліфікації, оволодіння новими формами й технологіями виховної й ідеологічної роботи.
Керівник кружка, секції, клубу	Організація роботи кружка, секції, клубу, спрямована на формування соціальної активності учнів, надання допомоги нужденної через виготовлення продукції, організація виставок, надання послуг населенню; планування заходів, спрямованих на підтримку й пропаганду культури, національних традицій, державності; шефство над підлітками групи ризику, пропаганда здорового способу життя; участь родин учнів у масових заходах, організація участі молоді в суспільно-корисній діяльності.
Культорганізатор	Організація й проведення культурно-масової роботи з підтримки державної внутрішньої й зовнішньої політики; надання допомоги людям похилого віку, ветеранам, що бідують; аналіз інтересів і потреб учнів і їхнє залучення до розробки й участі в різних виховних і культурно-масових програмах; застосування сучасних форм і методів виховної роботи, прилучення учнів до національних традицій, культурі; залучення батьків до проведення спільного дозвілля з учнями; установлення контактів і співробітництва з іншими зацікавленими організаціями з питань дозвілля учнів; проведення конкурсів, виставок досягнень учнів.
Викладач	Аналіз змісту й вивчення в рамках навчальних дисциплін питань функціонування держави, державної політики й ідеології; формулювання й реалізація виховної мети кожного уроку; розробка зразкової тематики рефератів, курсових і дипломних робіт, що відображають поглиблене вивчання учнями проблем ідеології, діяльність по формуванню світогляду; навчання ведення навичкам дискусії, формування переконань, висловлень власної думки, формування ініціативи, відповідальності, громадськості, патріотизму, працьовитості учнів; пропаганда активної життєвої позиції, аргументоване роз'яснення державної політики й інтересів країни; використання додаткових джерел інформації. Сприяти формуванню моральних якостей особистості, вихованню здорового способу життя учнів.
Бібліотекар	Аналіз і узагальнення змісту бібліотечного фонду навчального закладу, вивчення інтересів учнів; організація постійно діючих виставок, присвячених найбільш важливим подіям життя держави, суспільства; розробка списків рекомендуємої літератури із проблем виховання й ідеології, підготовка анотацій і виставок нових надходжень; участь в організації виховних заходів; пропаганда змісту газет і інших періодичних видань із проблем суспільно-корисного життя країни.
Майстер виробничого навчання	Створення умов для самовиховання й саморозвитку учня навчальної групи; участь у створенні середовища, що виховує, у навчальній групі, створення умов для професійного становлення що вчиться, взаємодія з органами учнівського самоврядування, профспілковою організацією; здійснення роботи з формування світогляду в рамках української державності, формуванню здорового способу життя
Вихователь	Організація разом з органами учнівського самоврядування, ідеологічної й виховної роботи в колективі учнів, формування колективізму, громадськості, здорового способу життя; створення сприятливої психологічної атмосфери в колективі; створення умов для розвитку особистості учнів; формування навичок культури побуту; взаємодія з батьками учнів, суспільними й державними організаціями.

В період с 1979 по 1990 в Україні зложилася й функціонувала певна система професійної підготовки кадрів. У цю систему входили: професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути й університети. У навчальних закладах кожного рівня професійної освіти, як правило, реалізовувалася професійна освітня програма відповідного рівня й одного профілю підготовки. Так, швейний ПТУ могло випускати тільки робочих швейної професії; будівельне училище тільки будівельників.

Позитивною стороною даної системи професійної освіти можна вважати фундаментальну практичну підготовку по обраній професії (спеціальності), що включає навчальну й виробничу практику в ПТУ; навчальну, технологічну й переддипломну практику - у середній і вищій професійній освітній установах.

До початку 90-х років ХХ століття диверсифікованість професійних освітніх установ привела до зміни їхньої структури.

Перехід України на ринкові відносини поставив перед системою професійної освіти нові цілі, рішення яких ми бачимо в глибоких перетвореннях системи професійної освіти. Ці перетворення доцільно представляти у вигляді двох взаємозалежних процесів: удосконалювання існуючої освітньої системи й формування нових концептуальних підходів і умов її розвитку на основі прогнозних оцінок і стратегічних напрямків, у відповідності зі структурними зрушеннями в економіці й соціальній політиці держави. Нова система професійної освіти припускає розвиток і становлення особистості людини як професіонала протягом всього життя й тому повинна:

надати окремої особистості свободу у виборі освітніх траєкторій у відповідності зі своїми здібностями, запитами й можливостями;

ураховувати потреби замовників професійних кадрів у підготовці мобільних, орієнтованих на ринкові відносини фахівців;

сприяти розвитку демократичних свобод у діяльності професійних освітніх установ, що вибудовують свої оригінальні освітні програми

Саме тому, починаючи з 1991 року в Україні створена нова система керування професійно - технічною освітою.

До державних органів управління професійно-технічною освітою ставляться:

- спеціально вповноважений центральний орган виконавчої влади в області професійно-технічної освіти - Міністерство освіти й науки України;

- міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, яким підлеглі професійно-технічні навчальні заклади;

- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська й Севастопольська міські державні адміністрації й створені ними органи управління професійно-технічно освіти;

- міжгалузева рада по професійно-технічній освіти

До повноважень МОН України в сфері професійно-технічної освіти ставляться:

- організація здійснення державної політики в області професійно технічної освіти;

- визначення перспектив і напрямків розвитку професійно-технічної освіти;

- розробка проектів законів, державного переліку професій по підготовці кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, визначення державних стандартів професійно-технічної освіти, типових навчальних планів і типових навчальних програм і інших нормативно-правових актів щодо функціонування й розвитку професійно-технічної освіти;

- створення, реорганізація, ліквідація державних професійно-технічних навчальних закладів;

- ліцензування й атестація професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності й підпорядкування;

- визначення на основі державного замовлення й потреб ринку праці обсягів підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації в професійно-технічних навчальних закладах кваліфікованих робітників;

- здійснення державного інспектування професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності й підпорядкування щодо рівня професійно-технічної освіти;

- організація й здійснення контролю за дотриманням законів і інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту працівників, учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів;

- управління державним майном, що перебуває в користуванні підлеглих йому професійно-технічних навчальних закладів у порядку, встановленому законодавством ;

- організація інформаційного забезпечення й статистичного обліку в області професійно-технічної освіти;

- організація науково-методичного забезпечення професійно-технічної освіти, впровадження в учбово-виробничий процес досягнень науки, техніки, нових технологій і передового досвіду;

- визначення нормативів і здійснення матеріально-технічного, фінансового забезпечення підлеглих йому професійно-технічних навчальних закладів;

- розробка типових правил прийому до професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності й підпорядкування

В цей час виховна робота в системі професійно - технічної освіти розглядалася як складова частина професійної підготовки і до неї в передових професійно - технічних закладах, разом із традиційними суб'єктами виховної роботи ( містерами, викладачами, кураторами й т. д), були залучені нові фахівці :

1. Соціальний педагог, у функції якого входить дослідження соціуму закладу освіти; організація соціального захисту й опіки учнів, організація соціально-педагогічного консультування батьків учнів й інших громадян, що проживають у мікрорайоні; соціально-педагогічна профілактика життєдіяльності й побуту учнів; соціальна підтримка в становленні особистості учнів; рішення проблем соціальної адаптації учнівський молоді, що опинилася в складних життєвих ситуаціях; визначення стратегії й змісту роботи по формуванню самосвідомості, громадської позиції молоді; здійснення роботи з формування традицій, ідеалів, світогляду в рамках білоруської державності; здійснення профілактики асоціальних проявів учнів, прилучення учнів до роботи з нужденними громадянами, залучення до волонтерського руху.

2. Педагог-психолог уфункції якого входить здійснення психодиагностики, психокоррекції, психопрофілактики й психопросвітньої роботи, тісно взаємозалежної з особистісним, соціальним і професійним розвитком учнівської й студентської молоді, відповідно до цілей і завдань ідеологічної й ідейно-виховної роботи в закладах освіти.

2.2.2 Планування професійного виховання в професійно-технічних навчальних заставах швейного профілю в Україні (1970-2000 рр)

Планування - підготовчий етап кожного управлінського циклу, тому йому приділяється одне з важливих місць у системі управління процесом виховання . В Україні в період з 1970 - по 1990 роки система планування виховною й освітньою роботою в ПТНЗ була жорстко централізованої, регламентувалася різними документами, видаваними на рівні міністерств і відомств, що ставляться до системи професійно - технічної освіти.

У жовтні 1970 долі Міністерством освіти УРСР був розповсюджений методичний аркуш «Про підсилення виховної роботи в системі професійно - технічної та середньої спеціальної освіти», у якому йшлося про те, що «принципами планування виховної роботи є: цілеспрямованість, систематичність (виховний процес як система); конкретність (конкретні справи, спрямовані на реалізацію мети); оптимістичність (найкращий варіант організації життєдіяльності); діалогічність (урахування думки всіх); індивідуальність (цілісне відношення до особистості кожного, забезпечення умов для її самоактуалізації); науковість (наукове розуміння процесів виховання); безперервність, послідовність; розмаїтість змісту форм і методів.

У плані виховної роботи відображаються результати й оцінки досягнутого; мети, стратегічні орієнтири майбутньої діяльності; програма дій колективу, спрямованих на досягнення поставлених цілей; реальні строки реалізації наміченого; відповідальні за виконання конкретних справ

На підставі мети виділяється група завдань, що стоять перед виховною роботою:

1. Організація позанавчальної діяльності учнів;

2. Стимулювання здорового способу життя;

3. Прилучення учнів до культури;

4. Створення учбово-виробничого колективу;

5. Виховання культури спілкування;

6. Виховання правової культури»

У листі вказувалося, що «в установах професійно технічної й середньої фахової освіти слід дотримуватися наступних умов, що сприяють самовихованню:

1) проводити диспути, бесіди, конференції з питань самовиховання, пропагувати зразки роботи над собою передовиків виробництва;

2) обговорювати проблеми самовиховання при підведенні підсумків дня й визначення завдань наступного дня;

3) розвивати критику й самокритику, підтримувати взаємну вимогливість учнів до один одному;

4) утягувати учнів у різні кружки, секції, тобто в конкретні види діяльності;

5) організовувати виставки, стенди та інші наочні засоби, що розкривають сутність самовиховання».

У листі відзначалося, що «аналіз результатів і оцінка досягнутого, безумовно, не може обмежуватися переліком виховних заходів за минулий навчальний рік. Важливо оцінити й осмислити підсумки проробленої роботи. Виявити недоліки й фактори, які неминуче привели до успіху, щоб урахувати в подальшій роботі.

Об'єктивну картину досягнутого рівня виховній роботі допоможуть одержати наступні джерела інформації: підсумкові матеріали діагностики навчально-виховного процесу, показники психологічних обстежень студентів, їхніх батьків, педагогів; результати перевірки документації, статистичні дані».

Централізоване планування діяльності ПТНЗ, засноване на методичних документах, єдиних підходах до виховання учнів швейного профілю після набуття Україною незалежності було замінено плануванням виховної роботи на рівні шкірного окремого учбового закладу.

У період з 1990 по 2000 рік у практику роботи професійно - технічних училищ увійшли принципи педагогічного менеджменту й саме на цій основі будується сучасний виховний процес.

У рамках драного походу під плануванням розуміється комплексна система мір і заходів, спрямована на здійснення цілей і завдань професійного виховання учнів, що стоять перед педагогічним колективом ПТУ.

Підготовка планів виховної роботи ПТУґрунтується на дотриманні ряду вимог, що забезпечують реальність, безперервність, конкретність їхнього виконання. Насамперед це дотримання вимоги цільової спрямованості. Цілеспрямованість у цьому випадку розуміється як певна цільова настанова, як урахування минулого досвіду роботи, що розвиває й поглиблює основні напрямки роботи педагогічного й учнівського колективів. Це постановка приватних цілей у діяльності вчителів, класних керівників, громадських організацій. Одним з вимог виступає перспективність планування, коли мети діяльності педагогами й учнями приймаються, по-перше, як емоційно пофарбовані цілі, близькі, зрозумілі, бажані й, по-друге, як стратегія, намічувана на тривалий строк, але проте реально усвідомлювана. У числі вимог, пропонованих до планування, необхідно виділити й таке, як комплексність. Дана вимога означає, що в ході розробки плану пропонується використання різноманітних засобів, форм, методів, видів діяльності в їхній єдності й взаємозв'язку. Дотримання вимоги об'єктивності ґрунтується на знанні об'єктивних умов діяльності навчального закладу, його матеріальних, економічних умов, місцезнаходження, природного й соціального середовища, можливостей педагогічного й учнівського колективів.

На жаль, зневага цими вимогами в роботі навчального закладу часто приводить до недостатньої аналітичної обґрунтованості, неконкретності, непогодженості в планах різних шкільних управлінських структур.

У практиці роботи навчального закладу розробляються три основних види планів: перспективний, річний і поточний.

Перспективний план розробляється, як правило, на п'ять років на основі глибокого аналізу роботи за останні роки.

Річний план охоплює час виховної роботи на весь навчальний рік, включаючи літні канікули. Підготовка плану роботи здійснюється протягом поточного навчального року й проходить кілька етапів.

Поточний план складається на навчальну чверть, він є конкретизацією загально навчального річного плану.

Таким чином, наявність основних видів планів дозволяє координувати діяльність педагогічного, учнівського й батьківського колективів. Ці плани є стратегічними стосовно планів роботи кураторів навчальних груп, майстрів виробничого навчання.

Вивчення досвіду роботи ПТУ показує, що планування розглядається часом як домінуюча функція керування виховним процесів у навчальному закладі. Зусилля керівників навчального закладу в такому випадку концентруються в основному на тому, щоб розробити план роботи, не забезпечивши його в організаційних, оцінному відносинах. Тому непогано спланована діяльність залишається нереалізованої, тому що не наведені в рух інші функції керування. Управлінський цикл, не одержавши свого розвитку, вгасає - у підсумку не досягається поставлена мета.

Такого положення можна б було уникнути, за умови наявності методологічних і інструктивних документів, що забезпечують процес планування виховної роботи в ПТУ, оскільки наявність даних документів і в період з 1970 по 1990 роки, припускало й контроль за їхнім виконанням, за ходом всі виховної роботи в ПТУ із боку органів управління освітою.

Така система на сьогодні відсутня, що спричиняється низьку якість планування навчально-виховної роботи в сучасних ПТУ і також змушує звернутися до досвіду планування, що мали місце в радянський період.

2.2.3 Контроль організації професійного виховання в ПТУ в Україні (1970-2000 рр)

Контроль процесу виховання є одним з основних елементів оцінки виховного процесу, Викладач, куратор групи, майстер виробничого навчання щодня контролюють діяльність учнів шляхом спостереження, опитувань, бесід і т.д.

Ця неформальна оцінка, що переслідує чисто педагогічну мету в рамках діяльності навчального закладу, ставиться до природних норм, розробленим ще в радянський період.

Контроль організації професійно-технічного виховання в Україні періоду радянської влади являв собою двоєдине завдання, з однієї сторони мова йшла про витрати коштів, відпущених на організацію навчання у швейних професійно-технічних училищах, а з іншої сторони контролювалися результати педагогічного процесу виховання й навчання майбутніх швейників .

Дана роботі велася систематично, при цьому контроль за виховним процесом розглядався як важливе завдання професійної освіти

У липні 1980 році Міністерство освіти України розповсюдило аркуш «Аналіз якості системи виховання в установах, що забезпечують одержання професійно-технічної й середньої фахової освіти".

Даний документ визначав заходи щодо реалізації завдань аналізу педагогічної діяльності в системі виховання в конкретному навчальному закладі .

Лист наголошував, що такі заходи «містять у собі: підготовку педагогічних працівників до аналізу виховного процесу, планування й організацію досліджень, аналіз і обговорення рекомендацій, розробку корекційно-розвиваючих заходів, коректування планіруючої документації. На підставі результатів дослідження реалізується індивідуальний підхід до кожного учня, групи, конкретному професійно-технічному й середньому спеціальному навчальному закладу».

Відзначалося, що «провідним напрямком виховної роботи в закладах професійної освіти є ідеологічна робота. Цивільно-патріотичне виховання - один з основних напрямків ідеологічної й виховної роботи закладу освіти. Використовувані форми й методи цивільно-патріотичного виховання повинні не просто розширювати знання учнів, а перетворювати їх у глибокі патріотичні переконання, які проявляються в справах і вчинках кожного підлітка на благо своєї Батьківщини. Необхідно активізувати роботу клубів, кружків, творчих об'єднань, музеїв цивільно-патріотичної спрямованості, забезпечити максимальне охоплення учнів різними формами позанавчальної діяльності. Засвоєння учнями традиційної культури свого народу, активна творча діяльність по її відродженню, збереженню й збільшенню, участь молоді в соціально значимій і корисній діяльності сприяє сформованості чітко вираженої цивільної позиції й соціальної зрілості юнаків і дівчин.

У листі відзначалося, що «заслуговує на увагу досвід ПТУ № 22 р. Донецька, у якому створена цілісна система ідеологічного й цивільно-патріотичного виховання, що включає планування, організацію й змістовне наповнення виховного процесу, а також визначення показників оцінки його ефективності».

Також відзначалося, що «позитивний досвід організації інформаційно-пропагандистської роботи створений у ПТУ № 11 р. Луганська, у даних закладах освіти створена система роботи власних малотиражних друкованих видань і розроблені шляхи рішення проблеми їхнього впливу на світогляд учнів у навчально-виховному процесі на основі аналізу якості виховного процесу».

У листі говорилося, що «однієї з найгостріших проблем діяльності установ професійної освіти залишається профілактика протиправної поведінки учнів».

Були визначені пріоритетні напрямки в роботі з учнями з поведінкою, що відхиляється.

Також відзначалося, що «найважливішою складовою частиною ідеології української держави є формування здорового способу життя молодого покоління. Організація корисної зайнятості й дозвільної діяльності є перешкодою до розширення таких явищ як бездоглядність, бездумна витрата часу підлітками і юнаками, їхня асоціальна діяльність».

З огляду на специфіку професійно-технічних і середніх спеціальних закладів, а також вікових особливостей молоді пропонувалося здійснює контроль за виховним процесом як «систематичне вивчення стану роботи, виконання програми виховання в навчальному закладі». Відзначалося, що «контролювати - це значить не просто встановлювати, що зроблено й що не зроблено, а, вивчаючи педагогічний процес і методи роботи вихователя, направляти його роботу, допомагати йому вдосконалювати педагогічна майстерність. Справедлива й доброзичлива оцінка діяльності педагога допомагає йому побачити свої слабкі й сильні сторони, учить критичному аналізу своєї роботи. Контроль, у якому фіксуються тільки недоліки, не може допомогти вихователеві домогтися високих результатів.

Для того щоб контроль став засобом вдосконалювання виховно-освітньої роботи, він повинен здійснюватися регулярно, систематично й охоплювати діяльність всіх педагогів.

У сучасній практиці широке поширення одержали наступні види контролю: тематичний, фронтальний, попереджувальний.

Тематичний контроль проводиться з метою всебічного вивчення рівня роботи з певної теми.

Тематичні перевірки можуть проводитися з метою контролю за виконанням законодавчих і інструктивних документів.

Фронтальний контроль проводиться з метою вивчення стану виховно-освітньої роботи із всіх видів діяльності в одній груп учнів. .

Попереджувальний контроль проводиться для надання своєчасної допомоги вихователям по тим питанням, які особливо утрудняють їх у роботі, з метою попередження помилок.

Правильно організований контроль є однією з основних умов наукового й раціонального керівництва виховно-освітнім процесом, підвищує відповідальність кожного вихователя, майстра, виробничого навчання, викладача за якість його роботи з учнем».

Класні керівники, наставники, майстри ПТУ боролися за успішність вихованням відповідальності й волі. Знайомили дітей з поняттям "воля" у висловленнях великих людей, приводили приклади "незламної" волі видатних особистостей, показували, що, щоб учитися на "4" і "5", треба завзято трудитися, виховати в собі волю й характер, уміння переборювати "шкідливі бажання".

Організувавши роботу своєї групи в цьому напрямку, майстер ПТУ І.А. Андрієнко писав: "Коли в нас із успішністю все буде благополучно, ми перейдемо до активного впливу щодо цього з іншими групами нашого училища".

Установлювалися вимоги "міцної дисципліни" і "порядку в начальному закладі". Вимоги, що пред'являлися до дітей, ставали для них настільки обов'язковими, що вони виконували їх "без яких-небудь відступів: акуратно й беззастережно", тому що твердо знали, що "учителі не дозволять їм відступити від цих вимог".

«Прагнучи домогтися повної й високої успішності, - писала викладач ПТУ М.Н. Пастухова, - я уважно аналізувала недоліки в навчанні й поведінці. Я привчила дітей до такої поведінки, що забезпечує дисциплінованість, допомагає успішності: організований вхід у клас і вихід із класу, правильна посадка, порядок ведення зошитів, акуратне готування домашніх завдань, навичка уважно слухати вчителя, ...ніяких сторонніх питань і розмов я не допускаю».

«Стійкість вимог без знижки, без поступки" була провідним принципом виховання дисципліни як у поведінки, так і в навчанні».

Дух тоталітаризму й авторитаризму виявився в регламентації режиму навчання й діяльності вчителів, у строгій персональній відповідальності директора або вчителя перед вищестоящою організацією за не успіхи учнів у навчанні, у формалізації роботи, у включенні профтехучилища в адміністративно-командну систему, у перетворенні її в придаток народногосподарських планів і державно-політичних цілей. У цей період посилено декларується вимога вивчати й знати дітей, здійснювати до них індивідуальний підхід, з повагою ставитися до особистості учня. На практиці ж скасовуються продуктивні форми роботи діагностичного й дослідницького плану й поширюються обліково-контрольні й спостережницькі форми. І успішність навчання, і боротьба з неуспішністю, і вивчення дітей з метою підвищення їхньої успішності досягалися тотальністю використовуваних засобів. Техніка й методика педагогічного впливу й викладання покликані були "змусити" учня виконувати його обов'язки перед ПТУ і державою.

У 1990 -2000 роки система контролю в ПТУ швейного профілю перетерпіла значні зміни, що зв'язано в першу чергу з веденням у практику ПТУ нових технологій педагогічного контролю, заснованих на технологіях педагогічного менеджменту.

У цей період зложилося розуміння того, що контроль покликаний забезпечити зовнішній зворотний зв'язок (контроль педагога) і внутрішню (самоконтроль учня ). Контроль спрямований на одержання інформації, аналізуючи яку, педагог вносить необхідні корективи в здійснення процесу навчання. Це може стосуватися зміни змісту, перегляду підходу до вибору форм і методів навчання або ж принципової перебудови всієї системи навчальної роботи.

У сучасних ПТУ контроль буває різних видів і форм, а також може здійснюватися за допомогою різноманітних методів. Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність учбово-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної діяльності вчителя. Було встановлено, що найбільш доступним методом контролю є проведене викладачем, майстром професійно - технічного навчання, планомірне, цілеспрямоване й систематичне спостереження за діяльністю учнів.

У період з 1990 по 2000 роки були встановлені наступні педагогічні вимоги до організації контролю за навчальною діяльністю учнів ПТУ :

- індивідуальний характер контролю, що вимагає здійснення контролю за роботою кожного учня, за його особистою навчальною роботою, що не допускає підміни результатів навчання окремих роботи колективу, що вчиться підсумками, (групи або класу), і навпаки;

- систематичність, регулярність проведення контролю на всіх етапах процесу виховання сполучення його з іншими сторонами навчальної

- розмаїтість форм контролю, що забезпечує виконання його навчальної, розвиваючої й функції, що виховує, підвищення інтересу учнів до його проведення й результатів;

- всебічність, що укладається в тім, що контроль повинен охоплювати всі сторони процесу виховання, забезпечувати перевірку різних сторін сформованості особистості учнів ПТУ.

У період з 1990 по 200 роки зложилася думка, що контроль за виховною роботою в ПТУ організується за допомогою різних методів - це вивчення документації (планів, звітів, протоколів), методичних матеріалів; безпосереднє спостереження за поводженням учнів у різних ситуаціях, діями педагогів, проведенням заходів, справ, станом приміщень, меблів, оформлення й т.д., вивчення результатів діяльності учнів і педагогів (творчі роботи в різних формах); анкетування педагогів, учнів, батьків; рейтингова оцінка й самооцінка; бесіди з учнями, батьками, учителями, представниками громадських організацій, колективний аналіз проробленої роботи.

Проведений аналіз, дозволив установити, що в період з 1990 по 2000 роки в системі професійно - технічної освіти зложилася певна система контролю за виховним процесом, а яку входять наступні компоненти:

1. Контроль за діяльністю педагогічного колективу по створенню системи поза навчальної виховної роботи в ПТУ:

-- за діяльністю директора ПТУ;

-- за діяльністю заступника директори;

-- за роботою заступника директори по навчально-виховній роботі, спрямованої на організацію пізнавальної діяльності учнів у поза навчальний час;

-- за діяльністю організатора виховної роботи;

-- за роботою керівників кружків, секцій, суспільств, педагогів-консультантів органів учнівського самоврядування;

- за діяльністю методичних об'єднань класних керівників;

- за роботою бібліотекаря й інших співробітників, причетних до організації виховної роботи.

2. Контроль за діяльністю кураторів навчальних груп, майстрів виробничого навчання.

Існують різні точки зору у визначенні змісту контролю за діяльністю класного керівника. Залежно від цілей і завдань контроль може включати різні питання, але в кожному разі істотне значення мають два моменти: рівень педагогічної майстерності класного керівника й рівень вихованості учнів, розвиток колективу. Для всебічного вивчення діяльності класного керівника можна запропонувати наступні питання:

-- наявність системи виховної роботи, що забезпечує розвиток учнів; цілеспрямованість виховної діяльності керівника;

-- доцільність і обґрунтованість планованої роботи;

-- систематичність, всесторонність, об'єктивність і дієвість вивчення учнів і колективу;

-- робота з організації, зімкненню й розвитку колективу: висування загальної перспективи перед учнями, включення учнів у суспільну й особистісні значиму спільну діяльність, створення традицій, стимулювання творчості учнів;

- робота з підвищення якості знань учнів і вихованню відповідального відношення до навчання, розвитку пізнавальних інтересів;

- керівництво розвитком самодіяльних початків у колективі: прилучення учнів до колективного планування, колективному аналізу підсумків роботи, розвиток самодіяльності й ініціативи учнів в організації справ, робота з учнівським активом;

- індивідуальна робота з учнями, створення умов для розкриття можливостей кожного;

- правильність позиції стосовно дитячих організацій і об'єднань;

- взаємодія із учителями, що працюють із даним колективом, забезпечення єдності вимог і дій з боку всіх педагогів;

- взаємодія з батьками, виховними закладами;

- педагогічна й психологічна грамотність викладача, володіння методикою виховної роботи;

-- ведення документації.

3. Контроль за діяльністю учнівського колективу:

- участь учнів у різних видах позанавчальної діяльності, можливості для самореалізації кожного учня в колективах;

- раціональність структури учнівського колективу, взаємодія об'єднань і груп;

- розвиток учнівського самоврядування, організація роботи з виявлення й виховання лідерів;

- спадкоємність у діяльності учнівського колективу

- взаємодія педагогів і учнів у виховному процесі й т.д.

Можна виділити наступні види контролю:

- індивідуальний і фронтальний, що охоплює одночасно значне число учасників педагогічного процесу;

- тематичний і комплексний, що передбачає одночасно контроль по ряду питань, наприклад контроль за системою діяльності класного керівника;

- поточний, періодичний, підсумковий;

- попередній, ціль якого зафіксувати вихідний стан питання або проблеми;

- попереджувальний, котрий спрямований на попередження можливих помилок (наприклад, знайомство із задумами педагога по організації якої-небудь справи).

У досліджуваний період стали розрізняти властиво адміністративний контроль і методичний контроль. Адміністративний контроль близький до обліку діяльності й фіксує виконання або невиконання роботи. До даного контролю можуть залучатися педагоги й учні. Він не вимагає спеціальної підготовки.

Методичний контроль припускає кваліфікований аналіз, визначення педагогічної ефективності, доцільності проведеної роботи. Цей контроль здійснюють фахівці.

У роботах, що ставляться до педагогіки професійної освіти й виховання, що вийшли в 1900 - 2000 роки відзначається, що розмаїтість змісту видів і методів контролю за виховною роботою вимагає чіткого планування, ретельно продуманого плану-графіка навчального контролю. Природно, що глибокий і об'єктивний контроль за всіма учасниками й напрямками роботи здійснювати неможливо й недоцільно. В основу відбору об'єктів контролю насамперед повинні бути покладені завдання ПТУ й план виховної роботи. Керівництво ПТУ, педагоги також ураховують:

-- сучасні вимоги, пропоновані до змісту й організації виховної роботи;

-- аналіз стану виховної роботи з підсумків навчального року, основні досягнення, недоліки, перспективи на різних напрямках діяльності ПТУ;

-- головні проблеми, над якими працює педагогічний і учнівський колектив;

- досвід роботи педагогів, рівень їхньої підготовленості до виховної роботи

-- план атестації вчителів

Корисно включити в процес планування контролю всіх педагогів, актив учнів і батьків, що надалі визначає зацікавлене відношення до контролю всіх учасників педагогічного процесу. Так, на засіданні методоб'єднання класних керівників педагоги можуть обговорити наступні питання:

-- які ділянки виховної роботи адміністрації необхідно взяти під контроль у першу чергу;

- які питання могли б контролювати самі педагоги, актив учнів, батьківський комітет.

Кожний педагог відписує на питання: що необхідно проконтролювати особисто в нього з метою надання методичної допомоги, що проконтролювати з метою вивчення й узагальнення досвіду роботи

Організаційну роботу із планування контролю проводить заступник директора по виховній роботі. Члени адміністрації, керівники громадських організацій, організатори виховної роботи вносять свої пропозиції в план контролю. Заступник директора становить проект плану контролю й виносить його на обговорення адміністрації, потім педколективу.

Для організації поточного контролю складається план на чверть, місяць, а іноді й робітник план на тиждень. Ці плани конкретизують річний план контролю, включаючи контроль за повсякденною роботою педагогічного й учнівського колективів.

Підкреслимо, що контроль - це не самоціль, а педагогічні засоби, що спонукують учителів і учнів до самовдосконалення, пошуку, своєчасному виявленню актуальних проблем і способів їхнього рішення.

У цілому можна сказати, що система контролю за виховним процесом за період з 1970 по 2000 роки перетерпіла зміни, особливо в тому плані, що якщо в період з 1970 по 1990 роки контроль був орієнтований на вузьку сферу розвитку особистості, в основному на ідейні стороні виховання, то в цей час контроль за вихованням учнів ПТУ розглядається в широкому змісті й охоплює різноманітні сторони виховного процесу, що впливає на особистість учня.

2.3 Рекомендації по використанню прогресивних ідей вітчизняного досвіду організації професійного виховання в сучасних умовах

Вивчення історичного досвіду професійного виховання робочих швейних спеціальностей у системі професійно-технічної освіти України, його аналіз і періодизація дозволили зробити висновок, що його організація й мети на кожному етапі суспільного розвитку були пов'язані зі змінами в політичному і соціокультурному життя суспільства, що, у свою чергу, визначало зміст і методи виховання й навчання.

У наш час, коли нові соціокультурні процеси в суспільстві стали необоротними, а зі зменшенням попиту на вироби вітчизнянної швейної промисловості підготовка фахівців з нормативно-заданими якостями не відповідає умовам ринкової економіки, відновлення змісту й процесу професійної підготовки швейників стає необхідним.

Перспективи розвитку сучасної професійно-технічної освіти варто розглядати, беручи до уваги досвід її розвитку. Творче осмислення придбаного історичного досвіду повинне гідно використатися в період пошуку шляхів реформування системи підготовки робочих кадрів для швейної промисловості в Україні

На нашу думку, пророблена робота дає можливість позначити основні напрямки реформування української професійно-технічної освіти працівників для швейної промисловості, маючи на увазі чотири основних суб'єкти, на які спрямовані мети професійної освіти: особистість, суспільство, виробництво й саму сферу освіти.