Методи навчання образотворчого мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Кафедра педагогіки

Курсова робота

на тему: «Методи навчання образотворчого мистецтва»

Студентки 1 курсу, групи ОМ-11

галузі знань 01 «Освіта»

спеціальності 014 Середня освіта «Образотворче мистецтво»

Василюк Вероніки Володимирівни

Хмельницький - 2019

Зміст

Вступ

Розділ 1. Використання методів навчання на уроках образотворчого мистецтва як педагогічна проблема

1.1 Історичний аспект даної проблеми

1.2 Теоретичні основи використання методів навчання на уроках образотворчого мистецтва

1.3 Сучасні вимоги до уроку образотворчого мистецтва

Розділ 2. Специфіка використання оптимальних методів навчання образотворчого мистецтва у початкових класах

2.1 Методи навчання образотворчого мистецтва за джерелом передачі й характером сприйняття інформації

2.2 Методи навчання образотворчого мистецтва за характером керівництва розумовою діяльністю учнів

2.3 Методи навчання образотворчого мистецтва за напрямом діяльності

Висновки

Список використаної джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, є створення передумов для виховання особистості, здатної творчо мислити, самостійно приймати нестандартні рішення, гнучко реагувати на зміни в умовах докорінної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим нині відбувається модернізація національної системи освіти та вироблення новітніх концепцій виховання людини.

Варто відзначити, що проблема творчого розвитку особистості школяра не є новою. Значний внесок у теоретико-методологічне та психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу зробили: Я. Коменський, Й. Песталоцці, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші. Вони схарактеризували сензитивність молодшого шкільного віку до творчості, зокрема, художньо-образної. І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, В. Давидов, С. Діденко, О. Леонтьєв, А. Щербо та інші довели, що молодший шкільний вік є періодом найінтенсивнішого креативного становленн.; Б. Ананьєв, Р. Арнхейм, Н. Брюсова, Т. Шпікалова дійшли висновку, що образотворче мистецтво - унікальний навчальний предмет, який надає учням багато можливостей для творчого самовтілення, розвитку образно-асоціативного мислення, уяви, фантазії, художнього сприйняття тощо. Адже в процесі виховання та творчого розвитку особистості саме урок образотворчого мистецтва відіграє значущу роль, допомагаючи дитині увійти у світ творчості та краси й прилучитися до скарбів художньої культури. Образотворче мистецтво справляє на людину чи не найефективнішу дію, бо завдяки своїй універсальності плідно розвиває її емоційно-чуттєву сферу, поглиблює знання, інтенсифікує візуальний і сенсорний досвід, формує загальну та естетичну культуру.

Художні здібності можуть формуватися тільки за наявності сприятливих умов. Це допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована програма виховання і навчання. Педагогу потрібно створити умови для гармонійного розвитку дитини: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів; надання права дитині на свободу і самостійність; формувати та розвивати у школярів естетичне ставлення до життя, сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб, розвитку спеціальних художніх здібностей та мислення, що забезпечують готовність до художньо-творчої самореалізації і безперервного духовного самовдосконалення протягом життя, формуванню естетичної культури, ціннісних художніх орієнтацій у соціокультурному просторі.

Отже, урок образотворчого мистецтва повинен: торкатися емоцій учнів; розвивати художнє сприймання, здатності отримувати естетичну насолоду від творів образотворчого мистецтва, краси навколишнього світу; будити творчі здібності кожної дитини, сприяти їх розвитку; залучати школярів до досягнень світової художньої культури, бо ознайомлення зі світом мистецтва збагачує не тільки розум, а й емоції людини, формує чуйність, уміння розуміти прекрасне; проводитися з урахуванням вікових особливостей дітей.

Усе вищезазначене і обґрунтовує актуальність обраної теми курсової роботи: «Методи навчання образотворчого мистецтва».

Науковий апарат:

Об'єкт дослідження є процес педагогічної діяльності вчителів образотворчого мистецтва у школі.

Предмет дослідження методи в системі роботи вчителя образотворчого мистецтва школи.

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування методів навчання в системі роботи вчителя образотворчого мистецтва та їх впровадження в освітній процес.

Об'єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:

Завдання дослідження:

1. Здійснити історико-педагогічний аналіз даної проблеми.

2. Розкрити теоретичні основи використання методів навчання на уроках образотворчого мистецтва.

3. Визначити сучасні вимоги до уроку образотворчого мистецтва

4. Дослідити та охарактеризувати специфіку оптимальних методів навчання образотворчого мистецтва у школі.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз педагогічної, методичної літератури, вивчення педагогічного досвіду, а також спеціальної літератури з проблеми використання методів в системі роботи вчителя образотворчого мистецтва школи; порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, порівняльний аналіз; емпіричні - спостереження, бесіда, узагальнення педагогічного досвіду.

Розділ 1. Використання методів навчання на уроках образотворчого мистецтва як педагогічна проблема

1.1 Історичний аспект даної проблеми

Питанням навчання образотворчого мистецтва нині займаються такі науковці: М. Попов, М. Ростовцев, А. Чебикін, Н. Прохорова, Г. Логвін, П. Білецький та ін. У своїх працях вони дійшли висновку, що тисячоліттями людина накопичувала досвід у даній сфері. Нині у школі існує традиційно створена методика навчання образотворчого мистецтва, коріння якої сягає ще у давнину, коли воно базувалось на студіюванні античних зразків і послідовному ретельному вивченні живої натури [28].

Вивчаючи методи навчання образотворчого мистецтва, слід звернутися до однієї з найрозвинутіших стародавніх культур - культури Єгипту, позаяк вже тоді почали формуватися принципи побудови зображення. У стародавньому Єгипті мистецтво возвеличувало особистість фараона як втілення Бога на землі. Метод і система навчання у всіх художників-педагогів були єдиними. Навчання проходило систематично і будувалося не на вивченні натури, а на основі механічних навичок й канонів, яких повинен був дотримуватися кожний художник. Встановлені канони, з одного боку, полегшували процес зображення, а з іншого - накладали відбиток скованості на творчість митця.

У творах єгипетських художників була відсутня трьохвимірність зображення, явища перспективи і світлотіні. Усі рисунки носили лінійний характер. Принципи й методи навчання образотворчого мистецтва будувалися відповідно до основних законів фронтальності. Наприклад, фігура людини зображувалась так: голова у профіль, око у фас, руки й ноги - у профіль, тулуб -у фас, але живіт у повороті на три чверті. Ця традиція єгипетських рисунків відома як «єгипетський канон». Слід також зазначити, що у єгиптян вперше в історії розвитку культури виникли художні школи, для яких були характерні надзвичайна тривкість прийомів зображення й багатовікове дотримання канонів образотворчого мистецтва. Головною школою стародавнього Єгипту була мемфіська придворна школа архітекторів та скульпторів, яка стала своєрідним художнім осередком, навколо якого групувалися інші школи [22].

Досягнення художників Стародавнього Єгипту цікавили й давньогрецьких художників, які уважно вивчали їх методи побудови зображення і канони. Проте греки дещо по-новому підійшли до питання навчання. Вони закликали молодих художників уважно вивчати життя і запевняли, що найпрекраснішим є людина й краса її тіла. Тому богів греки почали зображувати по образу людей. Використовуючи традицію побудови зображення по канонам, грецькі художники звернулися до нової проблеми у мистецтві. Вони стверджували, що у світі існує сувора закономірність, тому й сутність прекрасного полягає у суворому порядку, симетрії, у гармонії частин до цілого. Грецькі художники спостерігали й вивчали людське тіло у всіх його деталях. У 432 році до н.е скульптор Поліклет розробив своєрідний канон пропорцій людського тіла. У трактаті «Канон» (збереглися окремі уривки) він теоретично обґрунтував і розробив систему ідеальних пропорцій людської постаті. За цією системою створив статуї «Дорифор» (списоносець; бл. 440 до н. е., Музей в Неаполі), «Поранена амазонка» (бл. 440-430 до н. е.), «Діадумен» (статуя юнака з пов'язкою переможця; бл. 420-410 до н. е.) [27].

Значна роль належить також Аполодору Афінському (5 століття до н.е.), який вперше ввів світлотінь і почав моделювати тоном об'єм форми. До Аполодора художники давньої Греції зображували форму предметів одними лініями.

Грецькі художники намагалися зобразити реальний світ як можна точніше, в основу методу викладання було покладено малювання з натури. Вони чудово знали форму і побудову людського тіла. До 4 століття до н.е. в Греції існувало вже декілька прославлених художніх шкіл: Сикіонська, Ефесська і Фіванська. У цей час грецьке мистецтво досягає високого ступеня розвитку. Художники навчилися передавати на площині не тільки об'єм (трьохвимірність), але й уявлення перспективи. Можна з упевненістю сказати, що у порівнянні з єгипетським, грецьке мистецтво збагатилося новими принципами й методами побудови зображення. Грецькі художники вперше в історії образотворчого мистецтва започаткували світлотінь і ввели зображення перспективи на площині. Навчання образотворчого мистецтва відбувалося на основі малювання з натури. Цей принцип став, по суті, головним для всіх наступних поколінь художників й донині.

В епоху Середньовіччя художники відповідно до настанов церкви перейшли до суто релігійної творчості. Основою навчання стає механічне копіювання взірців, а не малювання з натури. Малюнок стає умовним і схематичним. Художники середньовіччя не використовували принципів побудови зображення на площині, якими користувались майстри Стародавньої Греції. Були також відсутні і принципи реалістичного зображення, які використовували анатомію, перспективу, теорію тіней. Середньовічне мистецтво не вимагало єдиних канонізованих норм. Навчання рисунку не потребувало дотримання чіткої системи і методів. Фактично у добу Середньовіччя розвиток малювання як учбової дисципліни був майже призупинений.

Нова ера в образотворчому мистецтві й методах навчання розпочалася з настанням доби Відродження. У цей час відроджуються методи реалістичного малювання. Майже після тисячолітньої перерви художники знову почали уважно вивчати природу і пізнавати її закономірності. Художники у своїй творчості намагалися встановити зв'язок між наукою і мистецтвом. Митці намагалися теоретично обґрунтувати найбільш важливі положення рисунку, живопису, композиції [23]

Над проблемами викладання починають працювати кращі майстри образотворчого мистецтва Л.Б. Альберті, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер.

Першою за часом створення ґрунтовною працею з теорії і методики навчання образотворчого мистецтва вважається «Трактат про живопис» Ч.Ченніні (1372-1440). У трактаті автор порівнював живопис з вільними мистецтвами. Як стверджував Ч.Ченніні: «Поет завдяки своїй науці вільно може створювати і пов'язувати разом «так» і «ні» на свій розсуд, як захочеться. І абсолютно так само живописцю дана свобода створювати фігуру напівлюдини, напівконя, як йому буде завгодно, як йому підкаже фантазія» [15].

Слід також згадати і видатну роботу флорентійського архітектора Л.Б. Альберті «Три книги про живопис». Він перший став розробляти теорію рисунку, поклавши в її основу закони науки й природи. Альберті розглядав рисунок як серйозну наукову дисципліну, якій притаманні ті самі закони і правила, що й математиці, але «не як механічну вправу, а як вправу розуму» [26].

Значний внесок у розробку теорії світлотіні, тону й тональних відношень у образотворчому мистецтві зробив Леонардо да Вінчі. У книзі «Про живопис» він зазначав, що основою навчання рисунку має бути рисування з натури. Велику увагу Леонардо приділяв оголеній та одягненій фігурі людини, зморшок, пропорцій. Розробляючи правила зображення фігури людини, Леонардо удосконалив канон стародавніх греків. На підставі літературних джерел він розробив рисунок-схему, який наочно демонструє пропорційну закономірність у співвідношеннях частин тіла людини [2].

Серед художників тієї епохи, які займалися проблемами художньої освіти, німецькому художнику А.Дюреру також належить особливе місце. Теоретичні праці А.Дюрера сприяли подальшому розвитку методики викладання образотворчого мистецтва. А.Дюрер вважав, що не можна спиратися тільки на почуття та зорове сприйняття. Найкращим методом навчання він вважав той, де сполучаються науково-теоретичні пояснення з наочною демонстрацією побудови зображення. Особливо велику цінність для художньої педагогіки представляє розроблений А.Дюрером метод узагальнення форми, який пізніше одержав назву «обрубовки». Зобразити за всіма правилами лінійної перспективи форму простого геометричного тіла, наприклад, куба, набагато простіше, ніж побудову складної форми (голови, кінцівок, статури). Проте, якщо узагальнювати складну форму до прямолінійних геометричних форм, то з такою задачею може легко впоратися не тільки досвідчений майстер, але й початківець [8].

Отже, в епоху Відродження була відновлена повага до образотворчого мистецтва [23].

ХVІІІ століття в історії методів навчання образотворчого мистецтва - це період його становлення як учбового предмета, розвитку нової педагогічної системи викладання - академічної. Однією із найславетніших у той час була Болонська академія мистецтв, де учні спочатку знайомились з елементарними прийомами, потім - малювали із взірців, далі - гіпси, і вже потім - живу натуру. Крім того, досконало вивчалася пластична анатомія людини. Ця запропонована система виховання художників була прийнята за зразок при відкритті перших державних академій мистецтв.

Починаючи з ХVІІІ і до другої половини ХІХ століття, велике значення для викладання образотворчого мистецтва мають досягнення Французької академії, а також академій Англії, Росії, Німеччини. Більшість художників-педагогів дійшли висновку, що основою навчання має бути робота з натури. У цей період видається значна кількість різних методичних посібників. Одне з перших місць у цьому належить Франції. Отже, образотворче мистецтво стало у центрі уваги всіх академій. Проте, починаючи з другої половини ХІХ століття, образотворче мистецтво почало втрачати свою суворість і чіткість. Все сильніше відчувався конфлікт між класичним методом і новими реалістичними тенденціями. Перегляд академічної системи навчання здійснив видатний педагог П.Чистяков, який розвинув існуючу методику, зосередивши увагу на вивченні живої натури [1].

До кінця ХІХ століття викладачі образотворчого мистецтва розділилися на дві групи: прихильники геометричного метода і натурального. Геометричний метод навчання ґрунтувався на геометрії, а натуральний - на уявленні, що рисувати предмети необхідно такими як їх бачить художник, без спрощених геометричних форм.

Щодо України, то про своєрідну систему навчання, напевно, можна вести мову, починаючи з іконописної майстерні, заснованої в XI столітті у Києво-Печерській Лаврі. Найзначнішою була Лаврська іконописна майстерня. У ній створювали малюнки для мозаїк, мініатюри для літописів, композиції рельєфів тощо.

Починаючи з XVI століття відбувається розмежування між іконописною практикою й портретним мистецтвом. У часи зміцнення економіки Лівобережжя у XVII столітті зростає архітектурне мистецтво, що дістало назву - українське бароко. Розвивається малювання портретне, гравюра при Києво-Печерській друкарні. У кінці XVIII - другій половині XIX століття слід відмітити діяльність І. Матроса, А. Лосенка, Д. Левицького, В. Боровиковського, Т. Шевченка [3]. Академічний вишкіл українських митців (Т. Шевченко, Л. Жемчужніков, М. Пимоненко, О. Сластіон, І. Сошенко, В. Орловський, А. Лосенко) був пов'язаний з Петербурзькою академією мистецтв, заснованою на початку XVIII століття.

Мистецька освіта у другій половині XIX століття зосередилась у приватних художніх школах, але особливу роль у становленні професійної художньої освіти в Україні відіграла Київська школа рисунку М.Мурашка (відкрита у 1875).

До початку XX століття в Україні вже склалися певні традиції щодо розуміння образотворчого мистецтва. Проте, державного навчального закладу, де б викладали професійно ще не було. І тільки 18 грудня 1917 року було засновано Українську академію мистецтв, що стало значною культурною подією. В основу київської школи образотворчого мистецтва було покладено вивчення людини, її пластичних і анатомічних особливостей. Серед фундаторів академії були видатні митці Г. Нарбут, Ф. Кричевський, В. Кричевський, М. Бойчук, О. Мурашко. Після відкриття Академії в Україні розпочалася активна науково-методична й навчально-творча робота. Існували дві тенденції, які претендували на головування у формуванні традицій. Пов'язані вони були з іменами професорів Ф. Кричевського і М. Бойчука. Для школи Ф. Кричевського зразком слугували традиції Петербурзької академії, яка на той час була провідною у Східній Європі. У майстерні монументального живопису М. Бойчука розвивалися ідеї візантійського мистецтва, релігійної класики Київської Русі й народної творчості. Геніальність Бойчука-педагога виявлялася передусім у тому, що його учні, опановуючи різні види мистецтва, розвинули й збалансували творчі методи свого вчителя, синтезуючи їх із традиціями народного мистецтва, не втративши при цьому власної творчої індивідуальності [6].

Отже, тисячоліттями людина накопичувала досвід навчання образотворчого мистецтва. Вивчаючи методи навчання, слід звернути увагу на стародавні часи, зокрема на культуру Єгипту, позаяк вже тоді почали формуватися принципи побудови зображення. З часом людина розвивалась, ускладнювались малюнки та способи передачі реальності, а тому і методи навчання ставали складніші. Нині у школі існує традиційно створена методика, яка не зупиняє свій розвиток та накопичує досвід минулих поколінь.

1.2 Теоретичні основи використання методів навчання на уроках образотворчого мистецтва

Загальнодидактичні аспекти структурування та класифікації методів навчання висвітлювали у науково-методичних працях І.Я. Лернер [18], В.О. Онищук [22], О.Я. Савченко [29], М.М. Фіцула [32].

За визначенням І.Я. Лернера, метод навчання є «системою дій учителя, який організовує практичну і пізнавальну діяльність учня, сприяє засвоєнню змісту освіти» [18].

Методи навчання виокремлюють за такими взаємопов'язаними основами:

- специфікою цілей навчання або видів змісту освіти;

- особливостями засобів їх засвоєння;

- специфікою діяльності з організації та здійснення способів засвоєння.

Питання про розробку методів навчання молодших школярів образотворчого мистецтва, що відповідають віковим особливостям учнів, є досить актуальною проблемою для сучасної педагогіки мистецтва. Особливості використання методів навчання на уроках художньо-естетичного циклу, зокрема образотворчого мистецтва, розглядали С.В. Коновець [15], Н.В. Лесняк [13], Л.М. Масол [20], Г.А. Полякова [24].

Основним знаряддям будь-якої дисципліни є методи навчання. У ході викладання предмета «Образотворче мистецтво» з методикою викладання вони використовуються враховуючи особливості цієї навчальної дисципліни. Відомо, що успіх навчання і виховання залежить від того, які методи і прийоми використовуватиме педагог, аби донести до дітей зміст предмета «Образотворче мистецтво», визначений програмою, та сформувати у них необхідні вміння і навички, розвинути художні здібності.

Метод формування образотворчих знань, умінь і навичок молодших школярів - це спосіб упорядкованої взаємної діяльності вчителя і учнів, спрямований на розв'язання навчальних, розвивальних та виховних завдань предмета «Образотворче мистецтво» у початковій школі. Методи навчання складають систему способів діяльності суб'єктів навчально-виховного процесу, сукупність прийомів, спрямованих на досягнення поставленої мети, засвоєння теоретичного мистецтвознавчого матеріалу та формування способів практичної художньої творчої діяльності [15].

Класифікувати методи навчання образотворчої діяльності можна за такими ознаками:

- за джерелом передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні;

- за характером керівництва розумовою діяльністю учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький;

- за напрямом діяльності: практичні, практично-теоретичні, теоретичні;

- за функціями: мотиваційні, навчальні, розвивальні, виховні та організаційні.

Класифікація методів навчання образотворчого мистецтва:

1. Методи навчання за джерелом подачі та характером сприйняття інформації:

- розповідь;

- пояснення;

- дослідницькі;

- коментар;

- доповнення;

- обговорення;

- проблемного навчання;

- вербалізація змісту художніх творів;

- словесне малювання;

- опис художнього твору;

- практичні;

- навчальні ігри;

- інсценізації;

- підготовчі вправи;

- ігрові вправи;

- виконання ескізів;

- метод арт-терапії;

- виконання начерків;

- виконання етюдів;

- імпровізація;

- навчальний рисунок;

- педагогічний малюнок;

- наочні;

- демонстрація художніх творів;

- художнє ілюстрування словесних пояснень;

- спостереження;

- обстеження;

- використання ТЗН і ППЗ;

- слухання музичних уроків.

2. Методи навчання за характером керівництва розумовою діяльністю учнів:

- репродуктивні;

- колективна творча робота;

- евристичні;

- робота у групах і парах;

- ситуативні ігри;

- сюжетно-рольові ігри;

- метод інтерв'ю;

- фасилітована дискусія [22].

Розкриємо зміст першої групи методів. Методикою викладання образотворчого мистецтва в початкових класах передбачається використання більшості загальновідомих словесних методів: розповідь, пояснення, коментар, доповнення, бесіда, інструктаж, словесне малювання, опис художнього твору. Дані методи сприяють отриманню інформації мистецтвознавчого характеру, формуванню мовленнєвих умінь і навичок аналізу та опису художніх творів різних жанрів учнями початкової школи [29].

Розповідь сприяє послідовному розкриттю змісту навчального матеріалу. Виокремлюють художню розповідь, науково-популярну та описову. Художня розповідь розкриває особливості створення мистецьких шедеврів, сприяє формуванню уявлень про зміст сюжетних малюнків, передує роботі зі створення ілюстрацій за змістом дитячих літературних творів. Науково-популярна характеризує теоретичний мистецтвознавчий матеріал, наповнює світогляд школярів поняттями та термінологією про різновиди художньої творчості, жанри образотворчого мистецтва, художні техніки. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності, художніх картин різних жанрів і видів мистецтва. Кожен тип розповіді повинен мати виховний характер, оперувати науковими і перевіреними практикою поняттями, спиратися на яскраві та виразні приклади і факти, мати головну думку, висновки та узагальнення. Крім того, розповідь повинна бути унаочненою, доступною, емоційною за формою і змістом [24].

Пояснення передбачає розкриття вчителем сутності художніх образів, їх змісту, способів, які використав художник для досягнення виразності. Педагог використовує пояснення для висвітлення шляхів опанування учнем технічних прийомів образотворчого мистецтва у практичній творчій діяльності.

Бесіда - це метод навчання, який сприяє обміну думками, враженнями, активізації пізнавальної діяльності, є засобом розвитку мислення, мовлення, передбачає запитання-відповіді.

Бесіди, залежно від дидактичної мети, поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові. Вступні бесіди спрямовані на актуалізацію набутих дітьми знань, ознайомлення з новими мистецькими явищами, поняттями, творами. Супроводжувальні використовують під час спостережень за об'єктами та явищами природи, розглядання дитячих малюнків, ілюстрацій, аналізу художніх творів, виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Підсумкові бесіди проводяться з метою систематизації знань, їх поглиблення та усвідомлення, у ході аналізу дитячих малюнків.

Обговорення використовується для більшої, в порівнянні з бесідою, активізації учнів. Передбачається, що у процесі обговорення учні повинні висловлювати власні думки, виявляти самостійність міркувань, під час аналізу художніх творів відстоювати власні позиції.

Поточний коментар передбачає надання учню у процесі роботи над художнім образом необхідних зауважень з метою виправлення та недопущення помилок.

Вербалізація змісту художніх творів - сучасний метод навчання мистецтва. Цей метод зорієнтований на досягнення глибшого розуміння учнем внутрішньої сутності художніх образів, характеристику їх смислового наповнення. Залучаючи учнів до словесного коментування образного змісту художніх творів, учитель активізує мистецьку увагу учнів, стимулює багаторазове сприймання образу, дозволяє глибше усвідомлювати зміст твору в цілому та в деталях [23].

Метою практичних методів є формування у молодших школярів уміння використовувати набуті знання з основ образотворчої грамоти за групою основних навчальних завдань: форма, колір, композиція та композиційна діяльність, простір, об'єм; удосконалювати образотворчі вміння і навички під час виконання відповідних творчих завдань. Серед них: навчальний та педагогічний рисунок, підготовчі та ігрові вправи, виконання ескізів сюжетних, декоративних орнаментальних композицій, виконання начерків рослин, птахів і тварин, демонстрування прийомів оволодіння різними художніми техніками. Наприклад, підготовчі вправи з образотворчої діяльності є невід'ємним компонентом уроку образотворчого мистецтва. Їх поділяють за ознакою набуття учнями певних навичок, умінь та якостей: вправи на розвиток спостережливості, зорової пам'яті, гостроти зору, сприймання та відтворення кольорів та їх нюансів, розвитку спритності та гнучкості руки, тактильних та кінестезичних відчуттів, зорово-рухової координації. [24]

Вищеперераховані типи вправ з образотворчої діяльності є специфічними і використовуються на уроках малювання з натури, на теми оточуючого життя, ліплення, конструювання, декоративно-прикладної діяльності, на уроках сприймання мистецтва.

Виконання етюдів - фрагментарне виконання мистецького твору в образотворчому мистецтві з метою відпрацювання його деталей. Створення ескізів в образотворчому мистецтві передбачає виконання попередніх начерків цілого твору або його фрагменту з метою детального опрацювання технічних моментів, без доведення до досконалості.

Імпровізаційний метод - практичний метод мистецького навчання, що використовується для спонукання учня до творчої діяльності, активізації творчих здібностей. Імпровізація - це спроба передати мистецькими засобами власні відчуття і переживання, знайти форму художнього втілення; творчість без попередньої підготовки, непередбачуваний розвиток творчого задуму [18].

Наочні методи навчання відіграють особливу роль у навчанні образотворчого мистецтва молодших школярів. Використання наочних методів навчання враховує наочно-дійовий та наочно-образний характери мислення молодших школярів. Це - аудіовізуальні, зображувальні, ілюстративні методи навчання, які також включають прийоми спостереження, обстеження, розглядання малюнків, ілюстрацій, репродукцій творів образотворчого мистецтва, слухання уривків музичних творів, ігри з наочністю, використання мультимедійних засобів навчання.

Сучасні наочні методи мистецького навчання - демонстрація художніх творів та художнє ілюстрування словесних пояснень [23]. Демонстрація художніх творів - ефективний метод мистецького навчання, сутність якого полягає у представленні зразка художнього результату. На уроках образотворчого мистецтва вчитель демонструє, як потрібно працювати з художніми матеріалами, будувати композицію майбутнього художнього твору.

Приклад плану уроку з використанням наочного методу навчання представлений в Додатку Б.

Художнє ілюстрування словесних пояснень - це метод, який полягає у демонстрації художніх творів з метою пояснення, підтвердження, аргументації завдяки мистецьким прикладам певних теоретичних понять, словесно вираженої думки. Ілюстрування ґрунтується на засадах художньо-педагогічної демонстрації і передбачає досконалий показ, який відповідає естетичним критеріям. Високохудожні репродукції, ілюстрації, мистецькі твори - супутники методу ілюстрування [21].

Другу групу становлять методи, спрямовані на поступове зростання пізнавальної активності та творчої самостійності учнів. На них акцентують увагу дидакти І.Я. Лернер та М.М. Скаткін. Інформаційно-рецептивні методи сприяють розумінню і засвоєнню змісту. При цьому матеріал пояснюється та ілюструється прикладами. З дітьми можна проводити спостереження, обстеження предметів, іграшок, картин та ілюстрацій, що несуть інформацію про означені предмети та явища. Сюди відносять такі методи і прийоми навчання образотворчого мистецтва: показ способу дії, педагогічний малюнок, пояснення, розповідь, бесіда.[18]

Репродуктивні методи включають навчально-пізнавальну діяльність, спрямовану на заучування матеріалу у повному обсязі без внесення змін. Вправи, що їх використовують для формування, відпрацювання вмінь та навичок, можуть мати репродуктивний характер. Сутність методу полягає в тому, що вчитель конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. При цьому, з одного боку, відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності, а з другого - загальні, міжпредметні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, складання плану, конспекту тощо) та предметно-специфічні знання. Цілі, що досягаються репродуктивним методом, - це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння раніше відомих способів діяльності.[24]

Для реалізації третього компонента змісту освіти (способи творчої діяльності) необхідне застосування продуктивних методів навчання - дослідницького, евристичного, проблемного викладу. Вони відрізняються від перших двох методів полягає в тому, що учні не отримують інформацію в готовому вигляді, її потрібно виокремити і засвоїти самостійно.

У ході використання вправ проблемного характеру вчитель формулює проблему, яку виокремлює з навчального матеріалу, і сам розкриває суперечливий процес її доказів і вирішення. Учні слідкують за ходом думок, міркувань учителя, перевіряють ступінь їх переконливості. У школярів можуть виникати сумніви, з'являтися запитання, які потрібно обов'язково розглянути. В окремих випадках проблемну ситуацію учні можуть розв'язати самостійно або під керівництвом учителя.

Сутність методів проблемного навчання полягає в тому, що в процесі розв'язання спеціально розробленої системи проблем і проблемних задач в учнів формується досвід активної, творчої діяльності.

Сутність вправ дослідницького характеру полягає в тому, що вчитель конструює методичну систему проблем та проблемних задач, адаптує її до конкретної ситуації навчального процесу, керуючи при цьому навчальною діяльністю учнів. Учні, розв'язуючи проблему, поступово опановують процедуру творчості, засвоюючи при цьому методи пізнання. У ході підготовки до такого уроку вчителю, по-перше, необхідно визначити ідеї, які будуть розкриватися, а по-друге, ідеї та поняття, які будуть набуватися учнями.

Сутність вправ евристичного характеру полягає в тому, що під керівництвом учителя учень не розв'язує цілісні проблемні задачі, а робить окремі «кроки» - частини процесу вирішення. Тому цей метод навчання одержав назву частково-пошукового. Формами такого методу можуть бути: повідомлення вчителем фактів та самостійно зроблені учнями висновки; розкриття вчителем логіки повідомлення, при цьому учні зроблять черговий «крок»; поділ важкого завдання на частини, розв'язавши яке, учень повертається до заданого; евристична бесіда тощо. Цей метод допомагає поелементно, «кроками» навчати творчому мисленню [22].

У практичній діяльності вчителем використовуються методи навчання відповідно до поставлених цілей та задач уроку. Для розвитку творчих здібностей учнів більш продуктивними є проблемні методи навчання, які ґрунтуються на проблемних ситуаціях, протиріччях і вимагають пошуку відповіді. При такій організації діяльності вчителю на уроці належить роль помічника у визначенні проблеми, її переводу в проблемні задачі та їх вирішення учнями. Для більшості шкільних навчальних предметів найбільш прийнятним є сукупне використання різних за функціями методів навчання, що робить перебіг навчально-виховного процесу найбільш оптимальним [18].

Специфіка викладання образотворчого мистецтва в сучасних умовах потребує від учителя ще й широкого впровадження деяких нетрадиційних або маловикористовуваних методів навчання, серед яких: особистісно зорієнтовані, колективні, ігрові, інтегративні, творчо-стимулюючі, емоційно-регулюючі, проблемно-моделюючі, перцептивно-аксіологічні у вербальних та невербальних варіантах, електронно-інформативні, поліекранні.

Особливий інтерес на сучасному етапі розвитку методики образотворчого мистецтва становлять інтерактивні методи навчання. Необхідність використання таких методів у практиці початкової школи зумовлена особливостями сучасного суспільного розвитку. Інтерактивні методи навчання спрямовані на реалізацію можливостей нових індивідуальних способів навчальної діяльності особистості дитини. Вони дають позитивний результат при умові осмислення учнем свої діяльності, досвіду, мотивів і потреб [21].

Особливості використання інтерактивних технологій навчання мистецьких дисциплін розкриває Л.М.Масол у своїй праці «Методика навчання мистецтва у початковій школі» [20].

Розглянемо можливості використання інтерактивних методів навчання на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.

Метод проектів - це система навчання, за якою учні набувають знання, уміння і навички у процесі планування і виконання практичних завдань- проектів, які постійно ускладнюються. Під час роботи за методом проектів особливе значення має творче нестереотипне мислення і бачення учнів, їхня активність, самостійність, захопленість [26].

За домінуючим видом діяльності можна виокремити основні типи художніх проектів: інформаційний, дослідницький, практично-творчий, ігровий. Проекти можуть бути індивідуальними, груповими і колективними. Цікавою і захоплюючою справою є виконання дизайнерських проектів: «Місто майбутнього», «Будинок, моєї мрії», «Одяг для казкового героя» [29].

Мозковий штурм - вільне накопичення значної кількості ідей з певної теми. Даний метод доцільний на уроках сприймання мистецтва, коли дитина повинна навчитися висловлювати своє емоційно-ціннісне ставлення до художнього твору, його змісту, розкривати головну думку автора.

Колективна творча робота об'єднує дітей, адже кожен учень виконує частину спільного художньо-творчого завдання. Так, цікавими прикладами втілення такої технології є виконання декоративних розписів великих килимів у народному українському стилі, коли кожен учень створює власний малюнок.

Робота в малих групах і парах дозволяє учням набути навичок, які необхідні для творчого спілкування та співпраці. Художньо-творчі ідеї, котрі виробляються в групі, допомагають учасникам бути корисними одне одному. Учитель об'єднує учнів у малі групи, розподіляє між ними завдання, визначає час для виконання роботи та заслуховує презентації груп після виконання роботи.

Ситуативні, сюжетно-рольові, навчальні ігри, ігри-інсценізації - це методи, що збагачують і доповнюють зміст уроку. Вони сприяють створенню ситуацій, коли вчитель має змогу активізувати учнів відповідно до їхніх художніх здібностей і можливостей. На уроках образотворчого мистецтва можливе використання таких ігор, як «Кіностудія» (розкадрування мультиплікаційного фільму), «Ательє» (виготовлення іграшок та пошиття для них одягу), «Дизайн-студія з флористики» [26].

У методичному посібнику «Образотворче мистецтво в початковій школі» С.В. Коновець розкриває шляхи активізації дитячої творчості засобами ігрової діяльності. Автор стверджує, що в умовах шкільних занять образотворчого мистецтва казково-ігрові моменти можуть бути «обіграні» як самим учителем, так і його «помічником» - лялькою. Вибір ляльок за кількістю, призначенням та художньо-естетичним оформленням має бути педагогічно виправданим. Краще виготовляти таких ляльок самостійно. Вони повинні артистично «виконувати свої ролі» протягом досить довгого часу (чверті, навчального року, кількох років). Відчутно підсилює виховний ефект гри з ляльками в початковій школі використання інших емоційно-стимулюючих об'єктів, що значною мірою допомагає швидко організовувати або переключати увагу дітей (народні іграшки, різні побутові предмети, твори мистецтва, зразки художніх фотографій та слайдових репродукцій, квіти та рослини, демонстрування фрагментів мультиплікаційних та відеофільмів, ілюстрацій з дитячих книжок, використання музичних, поетичних та інших літературних творів) [15].

Метод арт-терапії є складовою сугестивної та терапевтичної технологій. Вони виконують функцію піднесення учня, зняття психічних бар'єрів у навчанні. Елементами арт-терапії, на думку Л.М.Масол є функціональна музика, функціональний колір, живопис, ліплення [20].

Серед ряду специфічних методів педагогічного спілкування має місце фасилітована дискусія, мета якої - колективне обговорення проблеми за допомогою спрямовуючих запитань. Дана методика сприяє розвитку в учнів уміння пильно спостерігати, розмірковувати над змістом художніх творів, розуміти багатозначність образів мистецтва.

Отже, основне знаряддя образотворчого мистецтва з методикою викладання - методи навчання. Методи навчання - це дидактична категорія. Образотворче мистецтво з методикою викладання використовує їх з урахуванням особливостей цієї навчальної дисципліни, а також розробляє та апробовує свої власні методи, обумовлені специфікою дисципліни „Образотворче мистецтво” у початковій школі.

1.3 Сучасні вимоги до уроку образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво - один із важливих предметів у початкових класах. У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва відіграє незамінну роль. Він здатний ввести маленьку людину у світ творчості, якоюсь мірою прилучити її до скарбів художньої культури. Урок може принести дитині перші творчі радощі, а радість творчості - одна з найбільших радощів на землі.

Уроки образотворчого мистецтва у початковій школі - це ті заняття, які, перш за все формують творчість дитини, розвивають її емоційно-почуттєву сферу, нестандартне мислення, вміння бачити прекрасне у навколишньому, її естетичне ставлення до життя. Завдання, які на сьогодні стоять перед педагогікою мистецтва, вирішуються в основному на уроках образотворчого мистецтва, тому вимоги до цих уроків дуже високі. На думку В.П. Котляра "... заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кіно фрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприйняття, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація" [17].

Мета вивчення образотворчого мистецтва в першому класі: опановування учнями елементарних основ кольорознавства і формотворення, а також ознайомлення з художніми матеріалами і початкове засвоєння засобів вираження при вирішенні художньо-творчих завдань; другого класу ознайомлення (на пропедевтичному рівні) з різними видами візуальних мистецтв, їх синтезом та засобами художньої виразності, крім того, освоєння низки композиційних прийомів і просторових завдань на елементарному рівні; третього класу актуалізація набутих у 1-2 класах знань з основ образотворчої грамоти («колір», «форма», «простір», «композиція»), їх поглиблення та розширення на ґрунті уявних подорожей до майстерень різних художників; четвертого класу - формування в свідомості учнів цілісного художнього бачення світу, тлумачення на пропедевтичному рівні поняття «художній образ» та отримання чіткого уявлення про специфіку вирішення його в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва; ознайомлення з деякими осередками народних художніх промислів України та з передаванням об`ємних якостей округлих предметів засобами світлотіні [16].

З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

Головним завданням предмету "Образотворче мистецтво" є:

1. Формування:

- особистісно-позитивного, художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки, потреби у спогляданні та милуванні з метою отримання естетичної насолоди від творів мистецтва та явищ навколишнього світу;

- потреб до самореалізації через продуктивну художню творчість, художньо-естетичне наповнення навколишнього середовища у відповідності до вікових можливостей;

- елементарних світоглядних орієнтацій та оцінних суджень, основ національної та громадянської свідомості;

- морально-естетичних та вольових якостей (працелюбності, художньо-естетичних смаків та інтересів, ініціативності, активності, самостійності, толерантності тощо);

2. Розвиток:

- почуттєво-емоційної сфери, здатності емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі та мистецтві;

- універсальних художньо-творчих якостей особистості (уяви, оригінального, нестереотипного, образного мислення, спостережливості, здорової пам'яті та ін.;

- сенсорних здібностей (відчуття кольору, форми, ритму, фактури та ін.);

- забезпечення засвоєння учнями елементарних знань про:

- образотворче мистецтво як засіб комунікації та специфічну, художньо-образну форму пізнання й відображення навколишнього світу, історію його розвитку, роль у житті людей;

- основи художньо-образної мови різних видів образотворчого мистецтва і виражальні можливості художніх технік;

- сприяння формуванню в учнів елементарних умінь та навичок:

- аналізувати та інтерпретувати відповідно до вікових можливостей твори різних видів вітчизняного та зарубіжного образотворчого мистецтва;

- висловлювати особистісне ставлення до виявів естетичного в житті та мистецтві, використовуючи термінологію, зумовлену змістом програми;

- самостійної художньо-творчої роботи з пам'яті, за уявою, на підставі вражень від побаченого, почутого та ін.;

- виражати власні почуття, емоції та думки мовою художнього образу, використовуючи на рівні, відповідному віку, засоби художньої виразності, художні техніки та матеріали [12].

Образотворче мистецтво - це художній предмет. А викладання художнього предмета має свою специфіку.

Особливості уроку образотворчого мистецтва в школі: урок повинний торкатися емоції учнів; у процесі образотворчої діяльності необхідно будити творчі здібності кожної дитини, сприяти їх розвитку; на уроках образотворчого мистецтва учні, крім власної творчості, повинні прилучатися до досягнень світової художньої культури [9].

Отже, ознайомлення зі світом мистецтва збагачує не тільки розум, а й емоції дитини, формує чуйність, уміння розуміти прекрасне. Усі уроки, у тому числі й уроки образотворчого мистецтва, повинні проводитися з урахуванням вікових особливостей школярів. Відомо, що діти дошкільного і молодшого шкільного віку охоче беруться за малювання, користуються фарбами, із задоволенням ліплять. Роботи їх сміливі, емоційні, але схематичні. Діти не передають об'ємність, реальні пропорції предметів, розташування їх у просторі. Однак їхні малюнки мають щирість, безпосередністю і переконливістю. Ці якості додають дитячій образотворчій творчості незвичайну принадність і дають підстави розцінювати роботи дітей, як своєрідні твори мистецтва.

Розділ 2. Специфіка використання оптимальних методів навчання образотворчого мистецтва у початкових класах

2.1 Методи навчання образотворчого мистецтва за джерелом передачі й характером сприйняття інформації

Методикою викладання образотворчого мистецтва в початкових класах передбачається використання більшості загальновідомих словесних методів: розповідь, пояснення, коментар, доповнення, бесіда, інструктаж, словесне малювання, опис художнього твору. Дані методи сприяють отриманню інформації мистецтвознавчого характеру, формуванню мовленнєвих вмінь і навичок аналізу та опису художніх творів різних жанрів учнями початкової школи.

Розповідь сприяє послідовному розкриттю змісту навчального матеріалу. Існує художня розповідь, науково-популярна та описова. Так художня розповідь розкриває особливості створення мистецьких шедеврів, сприяє формуванню уявлень про зміст сюжетних малюнків, передує роботі зі створення ілюстрацій за змістом дитячих літературних творів. Науково-популярна розповідь розкриває теоретичний мистецтвознавчий матеріал, наповнює світогляд школярів поняттями та термінологією про різновиди художньої творчості, жанри образотворчого мистецтва, художні техніки. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності, художніх картин різних жанрів і видів мистецтва. Кожен тип розповіді повинен мати виховний характер, оперувати науковими і перевіреними практикою поняттями, спиратися на яскраві та виразні приклади і факти, мати головну думку, висновки та узагальнення; бути унаочненою, доступною, емоційною за формою і змістом [25].

Пояснення - передбачає розкриття вчителем сутності художніх образів, їх змісту, способів, які використав художник для досягнення виразності. Пояснення використовує вчитель для висвітлення шляхів опанування технічних прийомів образотворчого мистецтва учнем у практичній творчій діяльності.

Бесіда - це метод навчання, який сприяє активізації пізнавальної діяльності, є засобом розвитку мислення, мовлення, сприяє обміну думками, враженнями, чуттєвим досвідом дітей, бо передбачає запитання - відповіді. Бесіди, залежно від дидактичної мети поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові. Вступні бесіди спрямовані на актуалізацію набутих дітьми знань, ознайомлення з новими мистецькими явищами, поняттями, творами. Супроводжувальні використовують під час спостережень за об'єктами та явищами природи, розглядання дитячих малюнків, ілюстрацій, аналізу художніх творів, виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Підсумкові бесіди проводяться з метою систематизації знань, їх поглиблення та усвідомлення, у ході аналізу дитячих малюнків [23].

Обговорення використовується для більшої в порівнянні з бесідою активізації учнів. Передбачається, що у процесі обговорення учні повинні висловлювати власні думки, виявляти самостійність міркувань, відстоювати власні позиції під час аналізу художніх творів.

Поточний коментар полягає у наданні учню в процесі роботи над художнім образом необхідних зауважень з метою виправлення та недопущення помилок.

Вербалізація змісту художніх творів - сучасний метод навчання мистецтва. Цей метод зорієнтовано на досягнення глибшого розуміння учнем внутрішньої сутності художніх образів, характеристику їх смислового наповнення. Залучаючи учнів до словесного коментування образного змісту художніх творів, вчитель активізує мистецьку увагу учнів, стимулює багаторазове сприймання образу, дозволяє глибше усвідомлювати зміст твору в цілому та в деталях.[4]

Метою практичних методів є формування у молодших школярів уміння використовувати набуті знання з основ образотворчої грамоти за групою основних навчальних завдань: форма, колір, композиція та композиційна діяльність, простір, об'єм; удосконалювати образотворчі вміння і навички під час виконання відповідних творчих завдань. Серед них: навчальний та педагогічний рисунок, підготовчі та ігрові вправи, виконання ескізів сюжетних, декоративних орнаментальних композицій, виконання начерків рослин, птахів і тварин, демонстрування прийомів оволодіння різними художніми техніками. Наприклад, підготовчі вправи з образотворчої діяльності є невід'ємним компонентом уроку образотворчого мистецтва. Їх поділяють за ознакою набуття учнями певних навичок, умінь та якостей: вправи на розвиток спостережливості, зорової пам'яті, гостроти зору, сприймання та відтворення кольорів та їх нюансів, розвитку спритності та гнучкості руки, тактильних та кінестезичних відчуттів, зорово-рухової координації [5].

Приклад плану уроків з вищезазначеними методами навчання представлений у Додатку А.

Отже дані методи сприяють отриманню інформації мистецтвознавчого характеру, формуванню мовленнєвих вмінь і навичок аналізу та опису художніх творів різних жанрів учнями початкової школи. Вони розвивають в них здатність мислити, слухати та сприймати інформацію в різних видах, будь то розповідь, чи картина, чи обговорення.

2.2 Методи навчання образотворчого мистецтва за характером керівництва розумовою діяльністю учнів

Дидакти І.Лернер, М.Скаткін акцентують увагу на наступних методах навчання. Інформаційно-рецептивні методи спрямовані на розуміння і засвоєння змісту. При цьому матеріал пояснюється та ілюструється прикладами. Він спрямований на проведення спостережень із дітьми, обстеження предметів, іграшок, картин та ілюстрацій, що несуть інформацію про предмети та явища. До нього належать такі методи і прийоми навчання образотворчого мистецтва: показ способу дії, педагогічний малюнок, пояснення, розповідь, бесіда [18].

Репродуктивні методи включають навчально-пізнавальну діяльність, спрямовану на заучування матеріалу у повному обсязі без внесення змін. Вправи, що їх використовують для формування, відпрацювання вмінь та навичок можуть мати репродуктивний характер. Сутність методу полягає в тому, що вчитель конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. Це може бути пред'явлення одного і того ж завдання, або пред'явлення варіативних завдань, схожих зі зразком. При цьому відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності з одного боку, з другого - загальні, міжпредметні знання (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, складання плану, конспекту тощо), предметно-специфічні. Цілі, що досягаються репродуктивним методом - це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння способів діяльності, вже відомих раніше.