Мотивація як педагогічна проблема

У психолого-педагогічній літературі існує декілька класифікацій мотивів пізнавальної діяльності. Дотримуючись точки зору А.К.Маркової, І.П Підласий поділяє мотиви на широкі соціальні мотиви, вузькі соціальні мотиви і мотиви самоосвіти За іншою класифікацією мотиви поділяються на [9]:

-широкі соціальні мотиви (обов'язок, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання, які виявляються, насамперед, у прагненні особистості через навчання утвердитися у суспільстві, зміцнити свій соціальний статус);

-вузькі соціальні або позиційні мотиви, які виражаються у прагненні зайняти певну посаду у майбутньому, отримати визнання оточуючих, одержати достойну винагороду за свою працю;

-мотиви соціальної співпраці (орієнтація на різноманітні способи взаємодії з оточуючими, утвердження своєї ролі і позиції в класі);

-широкі пізнавальні мотиви, що вивчаються як орієнтація на ерудицію і реалізуються, як задоволення від самого процесу навчання та від його результатів, пізнавальна діяльність людини у цьому випадку стає ведучою сферою його життєдіяльності;

-навчально-пізнавальні мотиви, тобто спрямованість на способи здобування знань, засвоєння конкретних навчальних предметів;

-мотиви самоосвіти (орієнтація на отримання додаткових знань)[9, с, 318].

Якобсон зазначає, що крім наведених видів мотиви навчання можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Вчений вважав, що вирішальне значення у здійсненні навчальної діяльності мають внутрішні спонукальні сили, а не зовнішні, які спрямовані від педагогів, батьків, класу і набувають форму підказок, вимог, наказів. Зовнішні мотиви теж здатні спонукати учнів до дії, але можуть викликати і внутрішній опір особистості. Мотиви можуть бути усвідомленими і неусвідомленими. Перші виражаються у вмінні учня розповісти про те, які причини спонукають його до дії( навчання). Другі мотиви лише відчуваються в некерованих свідомістю потягах, які можуть бути дуже сильними [10]

Мотиви у своєму становленні можуть проходити такі етапи:

1) актуалізація звичних мотивів;

2) постановка на основі цих мотивів нових цілей;

3) позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей;

4) поява на цій основі нових мотивів;

5) підпорядкування різних мотивів та побудова їх ієрархії;

6) поява у мотивів нових якостей, наприклад, самостійності, стійкості та ін. [11]

Різні мотиви по-різному проявляються в навчальному процесі. Так, наприклад, широкі пізнаваїьні мотиви проявляються у прийняті рішень, у звертанні до вчителя за додатковою інформацією. Навчально- пізнавальні мотиви виявляються у самостійних діях з метою пошуку способів рішення, у запитаннях до вчителя при порівнянні різних способів роботи. Про наявність мотивів самоосвіти свідчать прохання до: вчителя з приводу раціональної організації навчального процесу, а також реальні дії самоосвіти. Соціальні мотиви виявляються у вчинках, які свідчать про розуміння учнем обов'язку і відповідальності, позиційні мотиви - в прагненні до контактів із однолітками та в отриманні їх оцінок, в ініціативі і допомозі товаришам, мотиви соціальної співпраці у бажанні до колективної роботи та до усвідомлення раціональних способів її здійснення тощо.

У практичній педагогіці ці мотиви об'єднуються у групи за спрямованістю та змістом, соціальні (соціально-ціннісні), пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікативні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні (меркантильні).

Вченими встановлено, що в різні періоди розвитку суспільства переважають ті або інші групи мотивів навчання школярів та групи мотивів знаходяться у динамічному зв'язку між собою, характер якого залежить від виникаючих умов. З точки зору цього зв'язку виникає рушійна сила навчання, характер, направленість та величина якої визначається сумарною дією мотивів. Різні мотиви мають неоднакову силу впливу на хід та результати дидактичного процесу. Наприклад, широкі пізнавальні мотиви, які виявляються в прагненні охопити більше інформації, є відносно слабкішими в порівнянні з навчально- пізнавальними, які стимулюють прояви самостійності, наполегливості в більш вузькій сфері знань. У конкретному середовищі часто найбільш значимими виявляються утилітарно-практичні мотиви. З цієї точки зору мотиви школярів поділяють на спонукальні, які лежать в основі різноманітних цілеспрямованих дій, та змістоутворюючі, що переводять суспільно значущі цінності на особистий рівень[12].

Румунський соціолог К. Замфір запропонувала свій підхід до визначення структури мотивації дії. Її класифікація заснована на трьох аспектах мотивації:

• внутрішня мотивація (ВМ) - виникає з власних потреб людини, тому7 на її основі вона працює з задоволенням. Цей вид мотивації стійкий у порівнянні з Іншими мотивами;

• зовнішня позитивна мотивація (ЗПМ) - матеріальне стимулювання, отримання бажаної посади, престиж;

• зовнішня негативна мотивація (ЗНМ) - покарання, критика осудження.

К. Замфір вважає, що для високої ефективності діяльності найбільш сприятливим є таке співвідношення трьох видів мотивації ВМ>ЗПМ>ЗНМ. Найгіршим співвідношенням є ЗНМ >ЗПМ>ВМ[13].

У педагогічній психології [14] мотиви класифікують наступним чином. Основні види, на які поділяються мотиви, це пізнавальні і соціальні. Пізнавальні поділяються на мотиви самовиховання, навчально-пізнавальні, широкі пізнавальні. Соціальні поділяються на мотиви соціальної співпраці, вузькі соціальні мотиви, широкі соціальні. Якість мотивів навчання характеризується змістовними і динамічними характеристиками. До змістовних характеристик належать усвідомленість, самостійність, узагальненість, дієвість, домінування в загальній структурі мотивації, ступінь розповсюдження на декілька навчальних предметів та ін. До динамічних характеристик належать стійкість, сила та виразність, перехід від одного мотиву до іншого, емоційна забарвленість мотивів та ін.

А.В.Семиченко до числа мотивів, що визначають характер активності людини в системі соціальних відносин, відносить: мотив самоствердження, мотив ідентифікації з іншою людиною, мотив влади, мотив досягнення, мотив аффіліації (бажання до встановлення відносин з іншими людьми) [6],

Мотиваційному аспекту навчання останнім часом приділяється велика увага в психологічній та педагогічній літературі. На пошуки способів активізації та інтенсифікації навчально-виховного процессу, з'ясування причин підвищення або ж зниження зацікавленості навчальною діяльністю призводить до постановки питання про мотивацію навчання. Мотивація навчальної діяльності розглядається у двох напрямках. Перший аналізує мотиви навчання учнів різного шкільного віку, структуру мотиваційної сфери механізмів спонукальної дії мотивів, динаміку їх розвитку та способи формування повноцінних мотиваційних комплексів під впливом різноманітних факторів. Другий напрям досліджує проблеми активності школярів у навчанні, позитивних та негативних мотиваційних факторов впливу на результати пізнавальної діяльності, пов'язаних із явищами соціального і суто особистого характеру[ 15].

Великої актуальності набувають проблема мотивації навчальної діяльності дітей, яка тісно пов'язана з багатьма практичними питаннями педагогію!, зокрема такими, як їх формування в дітей правильного ставлення до навчальної діяльності, до шкільних оцінок, учнівських обов'язків, до вчителів школи, що можна звести до одного - як пробудити в учнів бажання вчитися, прагнення набувати знання, уміння, навички, іншими словами, як виховувати повноцінні мотиви навчання [16].

Формування мотивації навчання - це вирішення питань розвитку особистості. Характерні мотиви навчання, які часто актуалізуються, стають надбанням особистості, її стійкими якостями. Активність, захопленість, відповідальне ставлення до праці дорослої людини закладається уже в школі, в процесі навчальної діяльності дитини. Мотивація одна з умов успішності або неуспішності навчання дитини. Мотиваційний компонент криє в собі широкі можливості: мотиваційна сфера більш динамічна, ніж пізнавальна або інтелектуальна. Зміни в мотивації відбуваються швидше, ніж перебудова інтелектуальних особливостей [17].

Відносна динамічність, рухомість мотивації таїть у собі небезпеку: якщо нею не керувати, може виникнути регрес мотивації, зниження її рівня, втрату дієвості. Складність вивчення мотивації і її формування полягає ,насамперед, у тому, що учнів спонукає до навчання цілий комплекс мотивів, які не тільки збагачують один одного, але й вступають у протиріччя. Мотивація може виявлятися як стійке утворення особистості і як компонент діяльності (ситуативні мотиви).

1.3 

1.4 Структура мотиваційної сфери навчання школярів

Мотивація виконує кілька функцій: спонукальну (спонукає поведінку), направляючу та організуючу, а також надає поведінці особистістий сенс і значимість. Наявність кількох функцій мотивації показує, що мотивація не тільки передує поведінці, але й постійно присутня на всіх її етапах. Єдність цих трьох функцій забезпечує регулятивну7 роль мотивації у поведінці людини. Причому, третя змістоутворююча функція має центральне значення для характеру мотиваційної сфери. Від сенсу навчальної діяльності для даної конкретної дитини залежать прояви спонукальної та направляючої функцій. З цього випливає, що спонукальна сила мотивів навчання (вираженність, інтенсивність, тривалість, стійкість, емоційне забарвлення) та їх роль у реальній організації навчальної діяльності залежить, насамперед, від сформованості змістоутворюючої функції мотивації навчання [18]. Тому саме ця функція (роль навчання в житті дитини) повинна стати головним об'єктом виховання. Вищеназвані функції мотивації реалізуються багатьма спонуканнями. Фактично мотиваційна сфера завжди складається із спонукань: ідеалів та ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів, цілей, інтересів, емоцій [19]. Ці спонукання відіграють різну роль в загальній картині мотивації, на різних етапах розвитку, навчальної діяльності набувають різного значення, тому їх знання може допомогти вчителю більш диференційовано впливати на окремі моменти мотивації навчання школярів.

Розглянемо окремі сторони мотиваційної сфери навчання. Будь-яка діяльність починається з потреб, які утворюються під час взаємодії дитини з дорослими. Потреба це спрямованість активності дитини, психічний стан, який створює передумову діяльності, хоча і не визначає сама по собі характер діяльності. Але без погреби не пробуджується активність дитини, у неї не виникає мотив, не має готовності до постановки цілей [20]. Існують різні класифікації потреб людини, які будуються як за залежністю організми (або особистості) від якихось об'єктів, так і за потребами, які вона відчуває. А. Н. Леонтьев, відповідно із цим, поділив потреби на предметні й функціональні. А. І. Тєрон запропонував розрізняти 20 видів фундаментальних, фізіологічних і психофізіологічних потреб, що створюють базу для будь-якої мотивованої поведінки тварин і людини; гедонічні, дослідницької уваги, новизни, пошуку комунікації й взаємодопомоги, конкурентні спонукання й ін. [21],

У вітчизняній психології найчастіше потреби ділять на матеріальні (потреба в їжі, одязі, житлі), духовні (потреба в пізнанні навколишнього середовища й себе, потреба у творчості, в естетичних насолодах і т.п.) і соціальні (потреба в спілкуванні, у праці, у суспільній діяльності, у визнанні іншими людьми й т.д.). Матеріальні потреби називають первинними, вони лежать в основі життєдіяльності людини. Ці потреби сформувалися в процесі філогенетичного суспільно-історичного розвитку людини й становлять його родові властивості. Вся історія боротьби людей із природою була насамперед боротьбою за задоволення матеріальних потреб. Духовні й соціальні потреби відбивають суспільну природу людини, його соціалізацію. Треба, однак, помітити, що й матеріальні потреби теж є продуктом соціалізації людини. Навіть потреба в їжі у людини має соціалізований вид: адже людина вживає їжу не сирою, як тварини, а в результаті складного процесу її готування [22].

П. В. Симонов вважає, що потреби людини можна розділити на три групи: вітальні, соціальні й ідеальні. У кожній із цих груп виділяються потреби збереження й розвитку, а в групі соціальних - ще й потреби «для себе» (усвідомлювані суб'єктом як приналежні йому права) і «для інших» (усвідомлювані як «обов'язок»), А. В Г. Тетровский ділить потреби: за походженням - на природні й культурні, за предметом (об'єктом) - на матеріальні й духовні, природні потреби можуть бути матеріальними, а культурні - матеріальними й духовними. У В. А. Крутецького потреби розділені на Природні, духовні і соціальні потреби. Г. Мюррей виділяє наступні психогенні потреби, в агресії, афіліації, домінуванні, досягненні, захисті, грі, запобіганні шкоди, запобіганні невдач, запобіганні обвинувачень, незалежності, неприйнятті, осмисленні, пізнанні, допомозі, заступництві, розумінні, порядку, залученні уваги до себе, визнанні, придбанні, протидії, роз'ясненні (навчанні), сексі, творенні, збереженні (ощадливості), повазі, приниженні [23],

Психологи говорять також про потребу збереження й розвитку, дефіциту (росту); про потребу бути відмінним від інших, єдиним, незамінним (тобто про потребу, пов'язану з формуванням і збереженням власного «Я»); про потребу в запобіганні; про потребу в нових враженнях. Виділяють також групу невротичних потреб, незадоволення яких може привести до невротичних розладів: у співчутті й схваленні, у владі й престижі, у володінні й залежності, в інформації, у славі й у справедливості.

Б. Ф. Ломов виділяє потреби людини у речовині, енергії й інформації, Г. Олпорт і А. Маслоу - «потреби росту», 3. Фромм - потребу у зв'язках з людьми, пізнанні, потребу ототожнення себе із класом, націями, релігією, модою й т.д. Виділяються також потреби, що вважаються принципово не виведеними з біологічних потреб у їжі, сексі й т.п.: потреба у спілкуванні, потреба у самоцільних діях, наприклад грі, і потреба в абсолютній істині.

З віком змінюється не тільки структура мотивації (збільшується число факторів, що враховують при формуванні наміру), але і її зміст за рахунок зміни домінуючих мотиваторів, зокрема домінуючих потреб. Наприклад, А. Маслоу вважає, що в людини з моменту народження послідовно з'являються й супроводжують дорослішання наступні сім класів потреб: 1) фізіологічні (органічні) потреби; 2) потреби у безпеці;

3) потреби у приналежності і любові; 4) потреба у повазі (шануванні); 5) пізнавальні потреби; 6) естетичні потреби; 7) потреба у само актуалізації [20].

Кожній дитині властива потреба у нових враженнях, яка може поступово перейти в пізнавальну потребу. І саме на неї повинен спиратися вчитель у першу чергу, актуалізувати її, сприяти її усвідомленню учнями. Якщо в учня не актуалізована широка пізнавальна потреба, яка створює готовність до навчальної діяльності, то він не переходить до інших, більш активних форм спонукань як, наприклад, постановка цілей. Якщо вчителю не вдається спиратися на наявні в учнів пізнавальні потреби і використовувати їх для самостійної постановки цілей школярами, то він вимушений ставити перед ними готові цій. Важливо також забезпечити перехід від потреби до діяльності. Тому що, коли потреба в загальній пізнавальній активності не виражається у формах самостійної наявної діяльності учня, можуть виникнути труднощі в роботі з учнем, які виявляються у конфліктності, впертості та в інших формах негативної поведінки [24],

Зміст навчальної діяльності повинен забезпечити реалізацію пізнавальних потреб, які можуть задовольнитися в одному випадку в навчальній діяльності отриманням хороших оцінок, а в іншому, при умові правильно організованої навчальної діяльності, орієнтацією учня на внутрішній зміст навчальної діяльності, способи навчальних дій. Таким чином, в ході самої навчальної діяльності, в залежності від умов її організації, її загальної атмосфери, типу спілкування з вчителем, потреби навчання формуються, перебудовуються, вдосконалюються, що складає в цілому потребу людини в діяльності.

Значну роль у розвитку мотиваційної сфери відіграють емоції Виховання мотиваційної спрямованості, постановки цілей в учнів повинно супроводжуватися також впливом на емоційне ставлення учнів до навчання. Емоції мають мотивуюче значення в процесі навчання. Психологи стверджують, що емоції розвиваються не самі по собі, а в тісному зв'язку з особливостями діяльності людини і її мотивації. На думку А.Н. Леонтьєва, специфіка емоцій полягає у тому, що вони відображають відносини між мотивами і можливістю успіху діяльності в реалізації цих мотивів [15]. Емоції виникають при актуалізації мотиву та при оцінці людиною своєї діяльності.

Всі сторони навчальної діяльності учнів супроводжуються тими чи іншими емоціями, В психолого-педагогічній літературі виділяють такі основні особливості емоційного клімату, необхідні для створення і підтримання мотивації навчання:

1) позитивні емоції, пов'язані зі школою в цілому і перебуванням у ній;

2) позитивні емоції, обумовлені особливостями ділових взаємовідносин учнів з учителями та товаришами. Сюди відносять емоції престижу (використання вчителем сучасних методів проблемного навчання тощо);

3) емоції, пов'язані з усвідомленим учнями своїх можливостей у навчальній роботі;

4) позитивні емоції, пов'язані з вивченням нового матеріалу. Тут виділяють кілька стадій розвитку емоцій: емоції цікавості, допитливості (зацікавленість в новому матеріалі) та стійке емоційно-пізнавальне ставлення до предмету;

5) позитивні емоції, які виникають при оволодінні учнями прийомами самостійного здобування знань.

Всі названі емоції створюють атмосферу емоційного комфорту в процесі навчання. Наявність такої атмосфери необхідна для успішного здійснення процесу навчання, але слід пам'ятати також, що надмірна задоволеність собою може привести до застою в навчальній роботі, до припинення росту учнів.

Тому в процесі навчання повинні бути присутніми також емоції З негативною модальністю, наприклад, незадоволеність - емоція, яка є джерелом пошуку нових способів роботи, самовдосконалення. Стан емоційного комфорту учнів, природній в ситуації успішного виконання завдання, повинен змінюватися станом відносного дискомфорту, характерного для виконання нових завдань. Таке складне співвідношення позитивних та негативних емоцій забезпечує мотиваційний тонус школярів у навчанні [25].

Мотивацію слід розглядати як явище, яке знаходиться у постійному розвитку Наприклад, відбувається взаємний вплив і взаємні переходи мотивів цілей навчання. В результаті ускладнення шкільного життя учнів відбувається утворення нових мотивів, це явище в психології було названо “зсув мотивації на ціль” [18, с.87]. Мотиваційні та емоційні моменти навчання взаємопов'язані. Наприклад, коли поставлена учнем мета, її досягнення супроводжується емоцією незадоволення, але потім, коли мета досягається, наступає стан емоційного задоволення. В залежності від ситуації, в учня можуть домінувати соціальні, або пізнавальні мотиви, необхідно враховувати динаміку мотивації навчання учня. Слід також пам'ятати, що навчальна діяльність “полімотивована”. У випадку, коли різні мотиви однонаправлені, мотивація буде мати посилений характер, а якщо мотиви є різноплановими, виникає боротьба мотивів, що впливає на хід навчальної діяльності. Тому вчителю необхідно впливати то на одні, то на інші мотиви.

Існує ще одна сторона мотиваційної сфери навчальної діяльності - інтерес до навчання. Він тісно пов'язаний з рівнем сформованості навчальної діяльності і в цьому плані є вираженням і проявом стану інших сторін мотиваційної сфери - мотивів та цілей. На думку А.Н. Леонтьєва, для того, щоб викликати інтерес, необхідно створити мотив, а потім відкрити школярам можливість знаходження мети (а точніше - системи цілей в навчальному матеріалі) [26]. Іноді в якості основної риси інтересу називають емоційну забарвленість, зв'язок з емоційними переживаннями дитини. Але слід сказати, що зв'язок інтересу з позитивними емоціями має особисте значення на перших етапах виникнення допитливості учня (нова тема, новий предмет), а для підтримки стійкості інтересу важлива сформованість навчальної діяльності, а також пов'язані з нею здібності до самостійної установки навчальних цілей та до їх розв'язання.

Отже, ми розглянули особливості декількох видів спонукань - потреб, емоцій, мотивів, цілей, інтересів. Головна характеристика мотиваційної сфери - це мотиви, тобто спрямованість активності на предмет. Разом з тим, вчителю необхідно враховувати й те, що мотиви формуються достатньо ефективно тільки в єдності з іншими сторонами мотиваційної сфери - з потребами, емоціями, цілями тощо. Якщо головний шлях становлення навчальних мотивів і цілей полягає у формуванні навчальної діяльності (на уроці, в позакласних заняттях), то для розвитку потреб має значення більш широкий контекст життя учня. Важливість формування всіх сторін мотиваційної сфери продиктована також і тим, що вони не тільки у взаємозв'язку і єдності реалізують функції мотивації: потреба, як правило, виконує спонукальну функцію, мета - направляючу і організуючу, а мотив - змістоутворюючу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ВИДІВ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ НА УРОКАХ

2.1 Роль процесу навчання у розвитку мотивації пізнавальної діяльності школярів