Нелінійний характер історичного процесу

Ця руйнівна робота пов'язана з нездатністю усього організму пристосуватися до нової динамічної сили, оскільки система в такий момент стає особливо цутливою до дії навіть найслабкіших чужоземних впливів. В той же час, саме подібна ситуація несе в собі потужну конструктивну інтенцію. Системі "за такої ситуації вдається зберегти соціальне здоров'я, тільки пристосувавши старі структури до нового елементу... новий елемент самим фактом своєї появи прирікає стару структуру на зміни" [32, с. 578-579].Причому "рекомбінація перекручених елементів тяжіє до створення нової цілісності, а не просто до механічного з'єднання, оскільки культурі властиво прагнути до самоструктурированию" [32, с. 581].Розвиваючи свою цивілізаційну концепцію, А. Дж. Тойнбі виділяє критерії росту цивілізації, серед яких він виділяє самодетермінацію і самоорганізацію: “ Істинним критерієм росту цивілізації Тойнбі визнає не стільки її просторове розширення і не технічний розвиток, але здатність суспільства до самодетермінації і самоорганізації, коли поле дії зсувається, переміщується із зовнішнього оточення у внутрішню соціальну систему зростаючого суспільства. Наприклад, перемога ранего християнства, відбив навалу скандинавів, була досягнута шляхом створення потужного військового і соціального інструменту у вигляді феодальної системи" [5, с. 240].Дійсно, феодалізм забезпечив тимчасову рівновагу, що в майбутньому буде порушена, що, у свою чергу, викликало новий порив й дозволило західному суспільству перейти мертву точку рівноваги, що виникла. Так відбувся перехід від одного динамічного кола Виклику-і-Відповіді до іншого: “Соціальна, економічна і політична диференціація між різними соціальними класами, викликана феодалізмом, породила певні стреси і напруги в структурі західного суспільства, а це, в свою чергу, поставило зростаюче суспільство перед обличчям такого Ви поклику... виникла нова задача, що вимагає заміни феодальної системи новою системою відносин, заснованої на суверенітеті держав і особистої свободи громадян [19, с. 243]. Але серед усіх, на думку історика, фундаментальним критерієм є неоднорідність між творчою меншістю та нетворчою більшістю, яка збільшується. Надлом в розвитку цивілізації відбувається тоді, коли сили інерції беруть верх над творчими тенденціями, що народжують соціальні новації. Вся творча енергія правлячої меншості йде на підтримання вже раніше досягнутого положення: "Для руху вперед немає ні стимулу, ні необхідного енергетичного запасу" [32, с. 305].Так фіксується момент переходу від структур розвитку до структур самозбереження, що відповідають синергетичному режиму зі всіма притаманними йому атрибутами.

Багатоманітність стимулів різних видів породжує таке ж багатоманітну картину самобутніх цивілізацій, які є неповторними в своїх культурних особливостях. Тим самим кожен народ йде особливим шляхом до реалізації свого творчого потенціалу, при значній трансформації з боку середовища існування. При цьому, головною причиною надлому виступає "неможливість самодетермінації, в результаті чого виникає втрата внутрішньої єдності, гармонії і пропорциоанльности" [32, c.355]. Але в рамках стану сплячки завжди існує потенційна можливість до ривку, Відповіді на новий Виклик, що характеризує процес самоорганізації суспільства, що викладений мовою А. Тойнбі.Одним із продовжувачів традицій М. Я.Данилевського, А. Дж. Тойнбі та О. Шпенглера є Л. Н. Гумільов. Він, виділяючи в якості еволюціонуючого елементу генезис етносу, здійснив спробу поєднати природні фактори,етногенез і соціально-культурний розвиток. При аналізі його концепції це дозволяє не лише об означити найважливіші джерела соціальної еволюції, але і дозволяє інтерпретувати гумільовські цикли етногенези су як етапи універсальної самоорганізації природно-соціальних комплексів у взаємозв'язку всіх їхніх частин.Суммуючи ідеї термодинаміки, кібернетики, теорії систем і теорії самоорганізації і, екстраполюючи їх на дані географії та етнології, автор приходить до висновку, що спалахи енергії ( від'ємної ентропії) в природних процесах з подальшою її розтратою, являє собою універсальний механізм взаємодії системи з середовищем. Етноеволюція в даній трактовці розвивається циклічно: розвиток здійснюється дискретними переходами - від рівноваги до нерівноваги і навпаки: “Виникає структура поводиться інакше, ніж колишня, вже растратившая початковий імпульс і близька до рівноваги із середовищем. Отже, імпульс - початок процесу дисипації, що веде систему до неминучого розпаду" [13, с. 238]. Причому, мова йде не про замкнутий, класичний цикл, а про коливальну динаміку, за якою зміна потенціалу описується складною кривою підйомів, спадів і зигзагів. Аналізуючи динаміку окремого етносу, ми зафіксуємо в ній аналог повного циклу самоорганізації системи, який позначений в процесуальній синергетичній моделі.

Виникнення нового етносу пов'язано зі спонтанним викидом пасіонарної енергії - мутації (флуктуації), негентропійного імпульсу, що породує ще один процес етногенезу. Природа пасіонарності пов'язується з самовільними всплесками надлишкової енергії, в тому числі, і космічного походження. Пасіонарії - це люди, яким властиі вроджені здатності організму абсорбувати енергію зовнішнього середовища і видавати її у виді роботи, тобто здійснював ати негентропійний прорив. Явище пасіонарного поштовху відповідає Виклику-і-Відповіді А. Тойнбі, “Осьовому часу” К. Ясперса та іншим аналогічним термінам [7, с.112].Значний вклад в розвиток еволюційно-синергетичного світобачення належить П. Сорокіну. Він аналізував тенденції всесвітньої історії культури, багатоманітність якої є свого роду індивідуальностями, що пронизані єдиним принципом,цінністю [31, с.429]. Еволюційно-синергетичний сенс має, перш за все, підхід П.Сорокіна до оцінки перехідних епох в історії культури людства, що несуть в собі величезний заряд біфуркаційності у вигляді незвичайного вибуху війн, революцій, анархії, хаосу.

Підсумком досліджень історії європейської культури для вченого став висновок щодо природності кризи, яку переживає європейська культура двадцятого століття. Ця криза стала наслідком руйнації чуттєвої форми західного суспільства і культури, за яким відбудеться нова інтеграція. За П. Сорокіним, мова йде не про смерть культури, а про заміну однієї фундаментальної форми культури на іншу, подібно до того, як йде зміна способу життя окремих людей, повна руйнація європейської чуттєвої культури неможлива тому, що загальна сума культурних і соціальних феноменів західного суспільства і культури ніколи не були інтегровані в одну інтегровану систему. За думкою вченого, в культурі будь-якого суспільства поряд з провідною формою завжди існують дві інші форми. І якщо в момент кризи і зруйнуються якісь культурні елементи, то лише безпосередньо інтегровані в провідну форму культури.

Еволюційно-синергетична проблематика знаходить місце і в ідеях К. Поппера, сучасного західного соціолога і філософа. Аналізуючи історію західної цивілізації, вчений виділяє дві крайні форми життя, між якими закладений увесь часовий відрізок її існування. З одного боку - закрите суспільство, в найкращих своїх зразках, яке порівнюється з організмом, з іншого - суспільство відкритого типу, з яскраво вираженим індивідуальним компонентом [24, с.61]. При цьому західна цивілізація двадцятого століття вже не належить до закритого типу суспільства і притаманному йому племінному устрою, де господарює колективізм, але вона все іще не належить в повному сенсі і до відкритого суспільства, якому притаманне співробітництво розумних індивідумів і "в якому індивіди змушені приймати особисті рішення" [23, c.123].

В протилежність конкретній групі конкретних індивідів закритого суспільства, його сучасні форми, які рухаються по шляху відкритості, функціонують більше за допомогою домінанти духовних відносин над біологічними і фізичними, що, на думку дослідника, можна характеризувати як одну з найглибших революцій, через яку коли-небудь взагалі вдавалося пройти людству. Елементи еволюційно-синергетичних поглядів притаманні і творчості К. Ясперса, так як він одним із перших в європейській науці сформулював ідею принципіальної відкритості людської історії, що є відкрита в минуле і майбутнє [39, с.140]. Важливе місце тут займає явище “осі світової історії”, яка сформувалася у 800-200 рр. до н.е., наслідком чого став різкий поворот в історії, що привів до появи людини сучасного типу, яка зважилася шукати опору у самій собі. Вперше проявивши себе таким чином направленість людської історії стала періодом будування і знищення, що не завершила свій хід і в наш час. В аналізі даного явища для філософа залишилося загадкою лише те, чому почалась творча розбудова народів, що стало синергетичним відкриттям в своїй сутності принципу - “мала причина може породити великі наслідки” - і того, що людина, на відміну від інших істот , безмежно відкрита по своїм можливостям , незавершена і не може завершитися в своїй сутності, так само, як і її історія.Елементи еволюційно-синергетичного бачення суспільства містяться в ідеях іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гасета. Дослідження культурно-історичного процесу привело вченого до висновку, що "всякі історичні зміни передбачають появу нового типу людини, відмінного від того типу, який вже був ..." [35,с. 11].При цьому історичний поворот в житті суспільства відбувається враз, коли гігантські маси людей проникаються новою ідеєю, новим почуттям, що і приводить до нових фарб історичного горизонт часу.Синергетичний мотив знаходить себе і в осмисленні вченим часової структури світогляду суспільства, де будь-яка епоха сучасності, будь-яке “сьогодні”, в дійсності складається з трьох різних часів, з трьох “сьогодні”, що відрізняються один від одного, які пов'язані існуванням трьох поколінь людей - молодих, зрілих і старих. Це “три різних вітальних часу співіснують в межах хронологічного, але зовнішнього по відношенню до ним часу. Це явище я називаю зазвичай "сутнісних анахронізмом історії". Завдяки цій внутрішньої нестійкості тече, змінюється, рухається тимчасової потік " [35, с. 11-12].Феномен зіткнення поколінь, як криза носить тим самим позитивний характер. В прихованому вигляді осмислюється Х. Ортегою-і-Гасетом і явище аттрактора, що фіксується ним як культурний паросток принципіально нового типу суспільства. Стихійним чином показує вчений і феномен біфуркаційності, що осислений ним при аналізі феномену “повстання мас”, що є притаманним європейській історії початку ХХ століття. Суть його полягає в зіткненні інтересів меншості мас, двох типів людей, двох найважливіших факторів динаміки суспільного життя. Таке повстання мас "може сприяти переходу до нового і не виданному етапу у суспільному розвитку людства, але воно може також привести його до катастрофи" [35, с. 104].

Елементи еволюційно-синергетичного світоосвоєння можна знайти і в працях І. Хейзінги, об'єктом досліджень якого стали процеси в культурі. Їх головною темою стала гра як основне джерело культури. Найбільше ним розвинуті поняття “еволюція”, “переворот”, “революція”, “криза” та інші. При цьому, саме перше поняття є найважливішим фактором суспільного розвитку, який характеризує його як процес поступальний і незворотній, кризи в якому носять природній і незворотній характер. В цьому випадку у людства є лише один вихід - рух уперед, необхідність якого яскраво проявляє себе і в науці, розробленість якої в її сумі все ще не стала культурою, і де “казавшиеся ключами к реальности общие термины, которые служили нам повседневно, не подходят больше к замку” [34, с. 273]. Тим самим людське мислення прийшло до порігового рубежу свого розвитку - кризи тих ментальних можливостей, які в нього є. Таким чином, представники некласичних історіософських концепцій суттєво піддали критиці лінійну парадигму соціального розвитку і значно збагатили і урізноманітнили уявлення про еволюційно-структурні зміни в суспільстві. З іншого боку, елементи нелінійних поглядів на історичний процес в некласичних історіософських концепціях зустрічаються все ще більше у вигляді окремих ідей та міркувань, що нерідко виходять чисто з інтуїтивних роздумів. Тому сучасні концепції, що спираються на вироблений науковий понятійний апарат та різного роду наукові методи є значно достовірнішими і ефективнішими. Яким же чином вони застосовують нелінійний підхід для аналізу історичного процесу?

2.3 Роль випадку в історичному процесі в сучасних історіософських концепціях

Довгий час на теренах Радянського союзу панувала марксистська формаційна концепція, яка не давала можливості радянським історикам при погляді на історію враховувати факти так званої випадковості. З точки зору послідовників марксистської концепції - це закономірний і безповоротний процес переходу від однієї форми соціально - економічного укладу до іншої. Але, в чому ж, власне кажучи, помилка цієї концепції з точки зору теорії самоорганізації?Справа в тому, що формаційна концепція К. Маркса не претендувала і не претендує на те, щоб бути історією культури чи цілісного соціокультурного буття людства, - вона лише характеризує етапи його соціально-економічного розвитку: “Марксизм вважав, що історію творять маси, слідуючи в потоці детермінованих об'єктивними законами подій до якоїсь мети. Синергетика дозволяє побачити в натовпі людей, кожен з яких є взаємозалежним і взаємопов'язаним з іншими і тому може впливати на соціальну систему, порушуючи рівновагу. Питання тільки в масштабах такого впливу: ясно, що государ всієї Русі мав більше можливостей розхитати держава, ніж, припустимо, простий селянин. Але факт залишається фактом - історія складається з величезного числа взаємодій, в яких людина грає головну роль" [28, с. 158].

Таким чином, в епоху кризи і нестійкості соціальних систем роль особистості зростає, як і її вплив на подальші події, що будуть відбуватися: “Оскільки спонтанне порядкообразование можливе лише в ситуації нестабільності, коли соціальна система стає надзвичайно чутливою до прояву випадковості, то виникає ситуація, коли мала випадковість може мати вагоме значення для долі даної соціальної системи. В цьому плані роль вільної волі окремого суб'єкта або соціальної групи перестає бути просто матеріалом для надличностного творця (Бога, Провидіння, об'єктивного закону) вона стає активною дійовою особою історії, починає відігравати самостійну социообразующую роль, переходить з мікрорівня на макрорівень" [10, с. 269].Парадокс, але саме політичні і фінансові еліти мають найменше можливостей вплинути на історію в період нестійкості суспільства. Вони лише можуть тиснути проти течії, не маючи сил і можливості повернути в бік. І від цього виграє той, хто правильно зрозуміє подальший хід подій, хто зможе передбачити хід біфуркації, яка настала внаслідок кризи в суспільстві. Саме тому в історії є ряд прикладів того, що до влади після кризи у суспільстві приходить зовсім нова сила, яка до цього не мала серйозного авторитету серед народних мас. Згадуючи двадцяте століття, до таких сил можна віднести більшовицьку партію Росії та нацистську партію Німеччини. Їхній прихід до влади, безперечно, спричинив фундаментальний вплив на історію людства. Ці приклади яскраво демонструють як радикально може змінитися історія. Як В. Ленін, так і А. Гітлер змогли вдало спрогнозувати хід подій, настрій мас та, кажучи мовою теорії самоорганізації, вгадали момент біфуркації, і стали тим аттрактором, до якого притягнулося суспільство. В іншому разі, ці діячі минулого так і залишилися б звичайними політичними ексцентриками. Немало істориків наголошують на тому, що А. Гітлер так і залишився б на задвірках політичного життя, якби не та ситуація, що склалася в Німеччині: потужний економічний гніт і політична зневагу країн-переможців у Першій світовій війні, що реалізовувалися через Версальсько-Вашингтонську систему договорів, де тиск і зневага Франції, одвічного ворога Німеччини, посідала провідну роль. Така ситуація якнайкраще підходила для того, щоб така особа, як А. Гітлер, прийшла до влади.Перемога більшовизму у боротьбі за владу на величезних теренах Російської імперії теж відбулася завдяки кризі в суспільстві та правильній політичній позиції керівників руху. В листопаді 1917 року В. Ленін з прибічниками складав малочисельну й непредставницьку групу суспільства. Після зречення царем престолу суспільство постало перед біфуркацією: поступові реформи чи рішучі негайні зміни. Було вибрано перший шлях, але скоро стало ясно, що криза влади не завершилася зреченням царя і що прості маси бажають не зречення царя чи демократії, а закінчення війни, землі й роботи. Саме на цих позиціях стояла ВКП(б), що й визначило всім відомий фінал.Серед інших прикладів глобального впливу особистості на історіюв точці біфуркації можна згадати Наполеона Бонапарта. У 1789 році в Франції почалася революція, яка не вирішила всіх проблем у суспільстві, тому воно залишалося в точці біфуркації в силу того, що флуктуативні коливання нікуди не зникли. І тут на перший план виходить особливо невідомий Наполеон, який відзначився лише своїми воєнними заслугами. Звісно, що цього ніколи і нікому не було досить, щоб захопити владу в свої руки, все це стало можливим тому, що в країні панувала криза і біфуркаційне русло не було вибране з настанням революції, воно виникло знову. Наполеон Бонапарт став аттрактором для суспільства завдяки своїй харизмі та особистим психологічним характеристикам, змінивши хід історії не лише Франції, а і всього світу.

Таким чином, нам відкривається шлях до розуміння альтернативності історії, оскільки в точках історичного перелому, завдяки цілеспрямованій волі історичних суб'єктів, здійснюється вибір із спектру можливостей - або соціальна система породить нову конфігyрацію сил (новий соціальний порядок), або сконцентрується на збереженні минулого порядку, або продовжуватиме зберігати свою нестійкість до нової біфуркаційної розвилки.Ці приклади яскраво демонструють те, як особистість на макрорівні може впливати на долю суспільства, коли воно знаходиться в точці біфуркації. Але тут необхідно обмовитися у зв'язку з тим, що далеко не кожна особистість може стати тим аттрактором, за яким піде соціум. Ця особистість має бути вождем, яка веде за собою народ. При цьому, це не просто полководець, за яким іде військо, таку особистість можна охарактеризувати словосполученням “вождь-ідеологія ”. Але саме кризові явища дають можливість прийти таким людям до влади, це головна і найперша умова для цього.

Висновок до розділу

Таким чином, саме погляд на історичний процес з точки зору теорії самоорганізації дає ефективну модель його пояснення, зокрема таких явищ в історії, як В. Ленін, Наполеон Бонапарт, А. Гітлер та ін. Це стає можливим тому, що ця модель синтезує в собі лінійність і нелінійність при розгляді історії, що, на нашу думку, є найбільш об'єктивною з нині існуючих трактувань історичного процесу.

ВИСНОВКИ

Отже, згідно із теорією самоорганізації, історія являє собою вигляд спіралі, де людство чи окреме суспільство з ходом історичного процесу виходить раз за разом на новий виток розвитку, зберігаючи основне з минулого етапу. Які ж основні закономірності цього процесу формулює синергетика?

- Еволюція соціуму супроводжується двома протилежними тенденціями - тенденцією ентропії і негентропії, що формують біфуркаційну і еволюційну його траєкторії. -Чим вища внутрішня неоднорідність системи, тим вищим є її негентропійний потенціал як суб'єкту управління.

-Механізм біфуркаційних переходів зумовлюється співвідно-шенням необхідності і випадковості в історичному процесі: необхідність - на етапі розвитку еволюційного розвитку( у відносно стабільні, стійкі епохи існування соціуму), випадковість в точці біфуркації (в перехідні епохи, коли народжуються нові структури, змінюється диспозиція соціальних сил);

- В умовах біфуркації соціум може практично втратити пам'ять, що означає, що подальші події майже не залежать від його минулого розвитку, будучи детермінованими стохастичними факторами. Це робить постбіфуркаційний період непередбачуваним, по суті, як і саму історію.

- Синергетичне розуміння соціальних тенденцій розвитку ставить питання про неможливість існування ідеального, універсального соціального порядку. Можна говорити лише про єдині, загальні закони - тенденції, шляхів, що ведуть до народження соціального порядку, а потім до самозбереження чи руйнуванню такого. Таким чином, історія є надскладним процесом, що зумовлюється високим рівнем організації суспільства як системи. Цей процес не є лінійним чи нелінійним, а синтезом обох шляхів розвитку: в період стабільного існування суспільство розвивається за лінійним принципом, а в епоху нестабільності - за нелінійним. Але екстраполювати даний методологічний підхід, викладений в нашій роботі, на всі явища історичного процесу не варто, оскільки сама методологія теорії самоорганізації наразі до кінця не сформована.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Ахиезер А. П., Гольц Г. В. Критические пороги социальных систем / А. П. Ахиезер, Г. В. Гольц //. - ОНС. м 1992. - №8. - С.45-56.

Аршинов В. И., Войцехович В. Э. Синергетическое знание: между сетью и принципами / В. И. Аршинов, В. Э. Войцехович //. м Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - С.107 - 121.

Аршинов В. И., Свирский Я. К. Философия самоорганизации. Новые горизонты / В. И. Аршинов, Я. К. Свирский //. - ОНС. - 1993. - №3. - С.59-70.

Бергсон Анри. Два источника морали и религии / Анри Бергсон. - М.: Канон, 1994. - 384 с.

Блауберг И. И. Анри Бергсон и философия длительности / И. И. Блауберг. - М.: Наука, 1992. - 215 с.

Бранский В. П Методология / В. П. Бранский //. - ОНС. - 1999. - №6. - С.117-127.

Бранский В. П. Теоретические основы социальной синергетики / В. П. Бранский //. - Вопросы философии. - 2000. - №4. - С.112-129.

Буданов В. Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и в образовании / В. Г. Буданов. - М.: Издательство ЛКИ, 2008 . - 232 с.

Буданов В. Г. Трансдисциплинарное образование, технологии и принципы синергетики / В. Г. Буданов //. - Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - С.285 - 304.

Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем (Синергетика и теория социальной самоорганизации) / В. В. Василькова. - СПб.: Лань, 1999. - 480 с.

Василькова В. В. Самоорганизация в социальной жизни / В. В. Василькова //. - Социально-политический журнал. - 1993. - №8. - С.22 - 27.

Гомаюнов С. А. От истории синергетики к синергетике истории / С. А. Гомаюнов //. - Общественные науки и современность. - 1994. - №2. - С. 99-106.

Гумилев Л. Н. Тысячелетия вокруг Каспия / Л. Н. Гумилев. - М.: ТОО “Мишель и Ко”, 1993. - 542 с.

Данилевский Н. Я. Россия и Европа / Н. Я. Данилевский. - М.: Молодежь, 1992. - 770 с.

Данилов Ю. А. Герман Хакен о синергетике / Ю. А. Данилов //. - Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. - М.: Прогресс-Традиция, 2002.- С.22-26.

История и синергетика: методология исследования / За ред. С. Ю. Малкова, А. В. Коротаева.- М.: КомКнига, 2005. -- 184 с

Каган М. С. Синергетическая парадигма - диалектика общего и особенного в методологии познания разных сфер бытия / М. С. Каган //. - Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. - М.: Прогресс-Традиция, 2002. - С.28-49.

Кант Иммануил. Критика чистого разума / Иммануил Кант. - М.: Мысль, 1964. - 658 с.

Князева И. Н. Саморефлективная синергетика / И. Н.Князева //. - Вопросы философии. - 2001- №10- С.99 - 113.

Луман Николай. Социальные системы. Очерк общей теории / Николай Луман. - СПб.: Наука, 2007. - 644с.

Майнцер К. Р. Сложность и самоорганизация. Возникновение новой науки и культуры на рубеже века / К. Р. Майнцер / Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - С.56-79.

Назаретян А. П. Синергетика в гуманитарном знании: предварительные итоги / А. П. Назаретян. - ОНС. - 1997. - С.91 - 98.

Поппер К. Р. Логика и рост научного знания / К. Р. Поппер. - М.: Наука, 1983. - 605с.

Поппер К.Р. Открытое общество и его враги / К. Р. Поппер. - М.: Просвещение, 1992. - 231 с.

Пригожин И. Р. Кость еще не брошена / И. Р. Пригожин //. - Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. - М.: Прогресс-Традиция, 2002. - С.15-21.

Рузавин Г. И. Основы философии истории: Учебник для вузов / Г. И. Рузавин //. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 303 с.

Рузавин Г. И. Самоорганизация и организация в развитии общества / Г. И. Рузавин //. - Вопросы философии. - 1995. - №8. - С.63-72.

Сапронов М. В. Концепция самоорганизации в обществознании: мода или насущная необходимость? / М. В.Сапронов //. - ОНС. - 2001. - №1- С.148-161.

Сапронов М. В. Синергетический подход в исторических исследованиях: новые возможности и трудности применения / М. В.Сапронов //. - ОНС. - 2002. - №4. - С.158-172.

Cнегирев И. А. Философское осмысление социальных систем через призму теории самоорганизации / И.А.Снегирев. - Сумы: Изд-во СумДПУ им. А. С. Макаренка, 2010. - 184 с.

Сорокин Питирим. Человек. Цивилизация. Общество. / Питирим Сорокин. - М.: Политиздат, 1992. - 544с.

Тойнби А. Дж. Постижение истории / А. Дж. Тойнби. - М.: Айрис-пресс, 2003. - 592 с.

Философия истории. Антология / За ред. В. С. Муравейникова. - М.: “Аспект пресс” 1995 . -351 с.

Хейзинга Й. Homo Ludens. В тени завтрашнего дня. - М.: Прогресс, 1992. - 464 с.

Хосе Ортега-и-Гасет. Дегуманизация исскуства / Ортега-и-Гассет Х. - М.: Радуга, 1991. - 640 с.

36.Шевелева С. С. Синергетика о месте человека в мире / С. С. Шевелева. - М.: ЛКИ, 2003. - 231 с.

37.Шопенгауер Арнольд. Избранные произведения / Арнольд Шопенгауер. - М.: Просвещение, 1992. - 480 с.

38.Шпенглер Оcвальд. Закат Европы / Освальд Шпенглер. - М.: Наука, 1998. - 312 с.

39.Ясперс Карл. Смысл и назначение истории / Карл Ясперс. - М.: Политиздат, 1994. - 527 с.

Размещено на Allbest.ru