Сучасна українська еліта: компаративний аналіз політико-управлінського функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна українська еліта: компаративний аналіз політико - управлінського функціонування

Постановка проблеми у загальному вигляді. У країнах з несталими політичними системами, які будуються на хиткому соціально-економічному грунті, головними фігурантами в процесі державотворення та формування громадянського суспільства виступають представники політичної еліти та політичні лідери. Період незалежного розвитку показав, що в Україні існує проблема створення сучасної політичної еліти, здатної висунути із свого середовища лідерів нової формації, що в українському політикумі бракує лідерів, які б повністю відповідали сучасним завданням розбудови демократичної держави і суспільства. Цей брак спостерігається як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Автори ставлять за мету провести компаративний аналіз основних проблем повЧязаних з формуванням політико-управлінської еліти, а також звернути увагу на проблеми кадрового забезпечення в обЧєднаних територіальних громадах. У цьому руслі ставимо такі завдання: проаналізувати особливості сучасної української еліти на всіх рівнях, включаючи формування, основні функції, які вона повинна виконувати, суспільні запити, які висуває сучасне українське суспільство, характерні риси та завдання, які перед нею ставить Українська держава.

Аналіз останніх досліджень. Сьогодні багато науковців звертаються до дослідження проблем пов'язаних з сучасною українською елітою. Більшість з них визнають провідну роль еліти в творенні політичної моделі української нації (І.Кресіна, М. Стешко, О. Хорошилов, В. Крисаченко та ін.). Українська еліта демонструє багатий спектр проектів націогенези: від суто етнічного - до політичного, а в проміжку між ними передбачають і змішані моделі національної спільноти. Проте, і науковці, і політики не мають консолідованого погляду на формування політико-управлінської еліти та кадрове забезпечення в об'єднаних територіальних громадах.

Виклад основного матеріалу. Оскільки, на сучасному етапі державотворення, коли основне місце займає поділ на територіальні громади, важливим є питання формування політико-управлінської еліти в Україні, через те, що в залежності від того, які управлінці прийдуть до влади, залежить рівень життя населення. Ця аксіома полягає у тому, що українці як політична нація, а Україна як держава будуть процвітати лише тоді, коли буде сформована соціально відповідальна еліта, яка зможе на рівних конкурувати з елітами інших держав та народів. Це пояснюється тими функціями, які вона виконує: передача накопиченого нацією та людством досвіду та інформації, творець і носій знань; творення розумної опозиції щодо різного ряду сумнівних соціальних перетворень, ідей сталого розвитку, інноваційних та адаптаційних процесів, активне просування вітчизняного досвіду і знань у світовий інформаційний простір; лідерство у формуванні державної політики та культури та інше [1,с.207-215]. Ці функції можна відобразити у таблиці поданій нижче

Наведені функції є глобальними, через це для їх успішної реалізації потрібна еліта, яка складається з лідерів з ґрунтовною економічною, політичною, юридичною освітою, сильним інноваційним потенціалом, які досконало володіють секретами державного управління; з людей далекоглядних, які вміють переконувати, піклуватися про народ і вести їх за собою; керівників, яким притаманна діловитість, відповідальність, прагнення до різноманітних рішень і злагоди в суспільстві, які вміють налагоджувати міцні та ефективні контакти з опозицією.

Водночас, на думку Ю.Сурміна, конкретний набір функцій і їхня соціальна транскрипція визначаються особливостями суспільства, рівнем розвитку економіки, соціальної сфери та політичних інститутів, ментальністю людей та інше [2,с.4-5].

На жаль сьогодні в Україні взаємодія владної, політико-управлінської системи, яка представлена правлячою елітою та інститутів громадянського суспільства досить суперечлива, базується на нецивілізованій, корпоративно-клановій олігархічній моделі «володарювання», а не на демократичній моделі «врядування»[3,с.157].

Шляхи входження до політичної еліти називають каналами рекрутування, до яких відноситься: державний апарат, органи місцевого самоврядування, політичні партії, релігійні організації, система освіти. У кожній країні перевага будь-якою з каналів різна, вона залежить від історичних традицій, особливостей політичного режиму та інше.

У стабільних політичних системах рекрутування еліти здійснюється за продуманими процедурами, через це персональний склад еліти постійно оновлюється, а політична структура залишається незмінною.

У нестабільних політичних системах зміна еліт відбувається з порушенням звичайних рутинних норм. Суспільство завжди має багато охочих зайняти елітні позиції. Це стимулюється вищим статусом управлінської діяльності, престижем.

Найважливішими моментами у процесі рекрутування еліт є широта соціальної бази, коло осіб, які відбирають еліту, процедури, механізми відбору.

Важливим аспектом у характеристиці еліт належить каналам рекрутування, тобто шляхом просування по політичній драбині. У демократичному суспільстві, де елітні групи є відкритими, постійно відбувається циркуляція еліт, яка виступає демократичним механізмом, який перешкоджає монополізуванню влади, вливає «свіжу кров» (у дійсно демократичній системі не буквально, а в переносному значенні у формі нових людей і нових ідей) [4,с.116].

Циркуляція еліти розглядається як заміна однієї еліти іншою, а також просуванню з нееліти в еліту. Але циркуляцію не можна розглядати як позитивний процес, а репродукцію - як негативний. Це пояснюється тим, що коли в суспільстві відбувається лише репродукція еліти, то це призводить до монополізації влади, застою, погіршення якості еліти. Але постійна циркуляція також призводить до розпорошення еліти, порушення спадковості, тобто до втрати багатьох необхідних для управління суспільством рис.

Циркуляція еліт може відбуватися у двох формах: шляхом зміни одних елітних груп іншими та заміна еліти неелітою. Але бувають і винятки. Так, в Україні конвертація значною частиною старої еліти свого політичного капіталу на економічний можна на перший погляд розглядати як циркуляцію еліт, але це є і репродукцією еліти. Через це такий тип зміни еліт називається «репродукцією» через «конверсію» на відміну від простої репродукції. Для України характерним є процес зміни еліти у формі репродукції чи циркуляції, а трансформація всієї структури еліти.

Процес трансформації структури еліти дуже складний. Еліти утворюються з відносно вузького прошарку суспільства, з тих, хто має більш високий рівень освіти та досвід роботи у складних організаціях.

Після зміни режиму багато членів нової еліти рекрутуються із запасу, в який входять ті, хто досяг політичних опозицій за старого режиму. Постійні рекрутування еліти з кланово-номенклатурного середовища є головним чинником можливості через керування та відслідковування дій носіїв цієї влади через відпрацьовані механізми ієрархічної залежності. Процеси динамізму в середовищі «владоносіїв» змінено на монополізацію влади, перерозподіл її атрибутивних чинників в середині вузько-кастових закритих груп за принципом близькості до того, хто на цей час є ототожненням влади та може впливати на кадрові переміщення у закритому номенклатурному полі[5,с.118].

В перехідний період бажання старої еліти втримати владу переважає над економічною та іншими сферами суспільного життя, і в особі вищої управлінської бюрократії прослідковується тенденція до формування прообразу специфічного класу новітньої аристократії, владарювання такого різновиду політичних еліт стає неприйнятним і може завершитися новим крахом не лише для носіїв влади, але й для держави.

Через це вийти з такого стану можна лише через створення нової системи рекрутування еліт, яка базується на конкретних засадах та інституалізації вимог до ділових та моральних якостей економічних, політичних, адміністративних керівників. Персоналізм, відповідальність, моральність представників влади повинні стати головним критерієм їх залучення до керівного прошарку, через те, що соціальні механізми рекрутування всіх різновидів еліт мають вплив на трансформаційні процеси на пострадянському просторі.

На думку Т. Плахтія, для нових українських еліт є доступним два способи налаштування соціальної системи на рівні власних організацій та суспільства.

Для першого характерне свідоме і цілеспрямоване використання під час побудови власних організацій і поширення у суспільстві прогресивних організаційних структур, які забезпечують активацію і утримання своїх членів у рамках культурного архетипу кооперації.

Для другого характерний підвищений рівень існуючих та формування нових структуроформуючих міфів шляхом зміни смислів і змістів генерованих новими елітами інформаційних потоків в сторону посилення любові до ближнього, зниження агресії та розширення кола «своїх» за рахунок звуження кола «чужих».

Часткове використання другого із способів в українських владних і опозиційних елітах призведе до формування подвійної моралі в учасників нових елітних груп через невідповідності «відтінку» пропонованих ними міфів до типу прийнятої організаційної культури, що призведе до деградації українського суспільства.[6, с.210-215].

На думку іншого українського дослідника С.Телешуна, сучасній українській політико-управлінській еліті характерна діяльність на принципах «візантійської політики». Її основний принцип полягає в тому, що суттєвий вплив проводиться не за рахунок матеріальних ресурсів, інтелектуального потенціалу, а за рахунок «закулісної гри», особистих відносин, які обмежують доступ до політичних ресурсів більш широких соціальних груп[7,с.40-42].

Варто зауважити, що сучасна українська еліта мало орієнтується на інноваційно-моральні механізми державного управління, хоча деколи демонструє певну еволюційність (частково поповнюється новими, професійно підготовленими кадрами), але у своїй основі вітчизняна політико-управлінська еліта ґрунтується на консерватизмі, орієнтована на використання традиційних механізмів управління по вертикалі, згори донизу. Сьогодні в Україні залишилася стара традиція в державній політиці та публічному управлінні, а саме прерогатива меншості соціуму (політичної еліти), а не більшості (середнього класу). Дана ситуація ускладнюється, ще й тим, що між неоднорідною і часто некомпетентною у справах публічного управління елітою і громадянським суспільством немає стійкого механізму взаємодії та взаєморозуміння. Громадська думка, яка в демократичному суспільстві справляє коригуючий вплив на систему державного управління та на дії політичної еліти при виробленні та прийнятті рішень владними структурами, ними ж і не враховується. Більшість політико-управлінської еліти не встановлює надійної комунікації з громадськістю, погано володіє інформацією про інтереси, запити, оцінки, думки, самопочуття. Настрої людей, а це позбавляє її можливостей виробити адекватні політичні дії, віддаляє від народних мас, породжує їхнє незадоволення і недовіру до влади. Ця частина політико - управлінської еліти, користуючись незадоволенням нинішнім станом речей, заграє з електоратом, вдаючись до популізму та маніпулюючи свідомістю людей, вона не вважає інститути громадського суспільства інструментом вирішення політичних і соціально-економічних проблем і не зацікавлена в їх формуванні [6, с.215].

Інша прогресивна частина політико-управлінської еліти в Україні, яка в меншості, на противагу намірам законсервувати традиційну вертикально-бюрократичну модель державного управління, пробує створити передумови для формування основних елементів громадянського суспільства. Дякуючи цьому за часи незалежності зміцніли правосвідомість громадян, свобода особистості, її участь у політичному житті, створена українська багатопартійність, з'явилися незалежні ЗМІ, різні громадські обЧєднання, рухи та інше.

Розпочата політична реформа посилює демократичні тенденції та відкриває нові перспективи для України. Із впровадженням реформи з децентралізації, розширення повноважень обЧєднаних територіальних громад (ОТГ) помітно зросла потреба у відповідному кадровому забезпеченні. Досвід ОТГ засвідчив, що успішність їх функціонування залежить від якісного управлінського апарату. Утворюючи територіальну громаду, необхідно бути чіткими у фінансових розрахунках та бачити стратегію ОТГ. У звЧязку з потребою в кадрах у різних регіонах України розпочато активізацію заходів щодо кадрового забезпечення функціонування ОТГ[8].

В кадровій політиці органів місцевого самоврядування значну роль відіграє оцінка ефективності роботи персоналу. Якщо звернутися до наукових джерел, то єдиного системного підходу і нормативно-правової бази до визначення поняття, сутності та значення «оцінки ефективності роботи персоналу» не існує. У відділах, які займаються кадровими питаннями оцінка ефективності в більшості випадків здійснюється у формі атестації і ця система сприймається працівниками як проста формальність, яка практично не впливає на їхню оплату праці[9,с.200-207]. Тому важливим завданням для органів місцевого самоврядування є чітке та предметне визначення критеріїв, показників,обЧєктів, методів і процедур оцінки ефективності діяльності персоналу[10,с.8-12]. політичний управлінський еліта громада

Висновки

На завершення підбиваючи підсумки, варто зауважити, що українська еліта сьогодні відіграє ключову роль у суспільстві, через це вона повинна:

1. Вміти вирішити проблеми, які стосуються розвитку суспільства.

2. Забезпечити сприятливі умови для участі соціальних верств в управлінні суспільством.

3. Створити сприятливі умови, в яких би поєднувався демократизм, професіоналізм, моральність.

4. Сприяти налагодженню демократичних відносин з громадянським суспільством.

5. Побудувати демократичну систему зв'язків та відносин в середині самої еліти.

6. Сприяти створенню технологічної бази суспільного виробництва, розвитку економіки, освіти, культури, науки.

Вирішення цих завдань забезпечить стабільний розвиток українського суспільства, а для цього необхідно створити сучасну систему політичної соціалізації кадрів, основою якої є виховання політичного працівника нового типу.

Бібліографічний список

1. Крюков. О. Процес політичної елітарезації та соціальні умови становлення політично-управлінської еліти в України// 36 наук. Пр. НАДУ.-2005.-вип 1-с207-275.

2. Мельник А. Ф. Енциклопедичний словник з державного управління / Укл.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред.. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна.-К.: НАДУ, 2010.-820с.

3.Гончарук (Чолач) Т., Джугла Н. Етнопсихологічні інтенції осмислення українства у філософії Богдага Цимбалістого //Психологія і суспільство.-2018.-№1-2(71-72).-С.155-163.

4. Крестева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества // Социс.- 1995.- № 4. -С. 116-125.

5. Гончарук - Чолач Т.В., Джугла Н.В. Політична соціологія:навчальний посібник /За ред. Гончарук - Чолач Т. В.-Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр «Економічна думка ТНЕУ», 2018.-250с.

6. Плахтій Т. О. Суб'єктність організацій в архетипному вимірі / Т. О. Плахтій // Публічне урядування. - 2016. - № 2. - С. 204-216

7. Телещук С. Ефективне управління і публічна політика як напрям реалізації політичної влади в умовах кризи/ С. Телещук .- К.: Знання,2015.-С.35-45.

8. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. // ВВР України. - 1997. -- № 24.

9.Крюков І. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення: Монографія / за наук./ред. Е.А. Афоніна. - К.: Вид-во НАДУ, 2006.-252с.

10. Луговий В.І. Про принципи і тенденції підготовки вищих керівників у галузі державного управління (професійно-методологічний підхід) / В.І. Луговий // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 5-13.

Анотація

У статті розкрито основні проблеми формування української політико-управлінської еліти та кадрове забезпечення в об'єднаних територіальних громадах. Доведено, що радянський режим винищив соціальний грунт на якому формувалася українська національна еліта, яка здатна по сучасному мислити і діяти. Роль еліти за часів існування радянського Союзу виконувала номенклатура, основні характеристики якої не відповідали сучасній моделі еліти. Через це політико-управлінська еліта в Україні на початках незалежності була представлена колишньою номенклатурою, тому заідеологізованою, не здатною здійснювати необхідні реформи.

Сьогодні ж результатом формування політико - управлінської еліти є дуже часто поєднання двох моралей: старої номенклатурної, основою якої є схилення перед вищими і зневага до нижчих та нової бізнесової, принципом якої є зневага до закону, пріоритет егоїстичних кланово-корпоративних інтересів, це пояснює високий рівень корупції у своїх ешалонах влади.

У даній статті автори наголошують, що для успішної реалізації завдань, які сьогодні стоять, потрібні лідери з ґрунтовною економічною, політичною, юридичною освітою, сильним інноваційним потенціалом, які досконало володіють секретами публічного управління, які вміють переконувати, піклуватися про своїх українців і вести їх за собою. Таким керівникам має бути притаманна діловитість, відповідальність, прагнення до різноманітних рішень і злагоди в суспільстві, які вміють налагоджувати міцні та ефективні контакти з опозицією.

Ключові слова: політико-управлінська еліта, суспільні запити, рекрутування еліти, циркуляція еліти, децентралізація, об'єднані територіальні громади, місцеве самоврядування, реформування, кадрова політика, староста, громада, адміністративний помічник, місцева влада, політична влада.

Размещено на Allbest.ru