втручання неочікуваних, випадкових факторів і т.ін,), а також від залежних змінних, наявних у самому П.п., обраних засобів, способів, методів, виконавців та відносин між ними і т.ін. Більша частина незалежних змінних може і повинна бути врахована в проекті П.п., так само як і залежних, однак саме ця друга група факторів більше за все здатна порушити П.п.

Підвищена динаміка екон., соц., культурного життя сучас. сусп-ва вимагає все більшої організованості, чесності, відповідальності і завершеності П.п., продуманої концепції, ретельного відбору і узгодження елементів та чіткого виконання концептуальних положень і програмних вимог.

Політика та міжнародні відносини.

Політична наука, спираючись на дані інших наук, здійснює комплексний підхід до вивчення міжнародних відносин з по-зицій їхньої практичної організації, якомога оптимальнішого використання існуючих можливостей та наявних засобів.

У сучасній політології склалися два концептуальних на-прями дослідження і тлумачення сутності міжнародних від-носин -- традиціоналістський та модерністський. Згідно з першим сутністю міжнародних відносин є взаємодія дер-жав, а головний засіб її здійснення -- дипломатія. Для ба-гатьох представників традиціоналістського напряму (Г. Моргентау, К. Томсон, У. Фокс, А. Вольферс, Р. Арон, С. Хофман та ін.) царина міжнародних відносин є ареною вічного, неминущого суперництва їх учасників, яке зумовлене при-родною схильністю останніх до насильства й жагою влади.

Тому найперше, до чого звертаються дослідники міжна-родних відносин, -- це проблеми конфліктів, їхнє коріння, причини виникнення та шляхи розв'язання, проблеми війни і миру, розвитку співробітництва між країнами та народами.

У межах традиціоналістського напряму значною мірою залишалися і вітчизняні рефлексії з приводу міжнародної політики. Вони виходили з однобічних ідеологічних засад, з бачення міжнародних відносин тільки як невпинної бо-ротьби їх учасників. Такі погляди призводили до спроще-ного тлумачення подій та процесів міжнародного життя.

Сповідування конфронтаційної ідеології стає на заваді розвою міжнародного співробітництва, розширенню світових зв'язків.

У другій половині XX ст. формується модерністський стиль сприйняття міжнародних відносин і політики. Його пред-ставники виходять з того, що міжнародні відносини є не лише цариною міждержавних стосунків, що коло суб'єктів розширюється за рахунок різноманітних приватних ініціа-тив, неурядових громадських організацій тощо. "Модерні-стам" (М. Каплан, Р. Роузкранс, Р. Снайдер, X. Брук, Б. Се-пін та ін.) властиве прагнення застосувати до вивчення між-народних відносин і політики новітні математичні методи й методики, які містяться, зокрема, в теорії ігор, теорії систем, теорії ймовірності тощо.

У 90-ті роки модерністські методологічні настанови "про-риваються" і на кін вітчизняної політичної науки та практи-ки. Значною мірою цьому сприяла інтенсивна деідеологізація, декомунізація суспільного життя на теренах колишньо-го СРСР. Модернізму властива прагматична спрямованість. Взагалі прагматизмом (від грец. pragma -- справа, дія) нази-вають пізнавально-практичну позицію, що грунтується на схильності визнавати мірилом істинності знання його прак-тичну цінність, зручність, те, наскільки воно сприяє досяг-ненню успіху в діяльності.

Новітні методи й методики дали змогу досягти певних успіхів у поглибленні знань про міжнародні відносини, від-працювати нові форми та процедури взаємодії. Орієнтація на оптимальні способи й шляхи досягнення мети сприяла піднесенню ефективності практичних зусиль. Проте вона ж призводила до ігнорування загальних соціальних закономір-ностей, що обмежувало вивчення предмета "відстеженням" плину політичного життя, пошуком прийомів оперативного й дійового втручання у нього. Такий підхід не сприяє ство-ренню загальної теорії міжнародних відносин, яка б умож-ливила їх цілісне, глобальне осягнення. Головним для мо-дерністів є дослідження окремих компонентів міжнародного життя, приміром прийняття зовнішньополітичних рішень, їх оптимізація. Тривалий час наука про міжнародні відноси-ни фактично була зведена до вивчення поведінки окремих суб'єктів цих відносин, зовнішньої політики окремих дер-жав. Увага дослідників була зосереджена на аналізі національних інтересів, численних критеріях та ознаках націо-нальної могутності, сили тощо.

Безперечною і очевидною є плідність прагматичного, мо-дерністського підходу до вивчення міжнародної політики, виявлення якомога оптимальніших способів досягнення мети. Проте видається хибним здійснюване в межах модерністсь-кої течії заперечення того, що міжнародна політика часто постає зіткненням інтересів великих груп людей, відбиттям певних спонтанних тенденцій, що її сюжети бувають непередбачуваними, а параметри невимірюваними.

Наприкінці 60-х -- на початку 70-х років у науці й політичній практиці відбувається поступове подолання уяв-лень про міжнародні відносини як про звичайну сукупність зовнішніх політик окремих країн і формується розуміння її як цілісної системи, функціональної єдності її складових компонентів. Ця тенденція може бути зрозумілою як певне поєднання, сполучення того, що є плідним у традиційному напрямку, з перевагами модерністського підходу. Ось кілька дефініцій (визначень) міжнародних відносин, зроблених у межах цього синтезованого підходу:

"Всі форми обміну діяльністю, які є предметом відносин між державами (правові, наукові, техніко-виробничі й бага-то інших), аж до індивідуального спілкування, утворюють міжнародні відносини" (І. І. Кравченко).

Міжнародна політика -- це система економічних, право-вих, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між народами, державами і гру-пами держав, провідними соціальними, економічними та полі-тичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

Поряд з терміном "міжнародна політика" вживають й інші схожі визначення, які виглядають синонімами, але мають власне, специфічне смислове навантаження. Це насамперед поняття "міжнародні відносини". Воно ширше, ніж поняття "міжнародна політика", означає не лише політичні, але й інші (економічні, соціальні, культурні тощо) зв'язки між суб'єктами міжнародного спілкування. І у політичних доку-ментах поняття "міжнародні відносини" застосовують, коли треба підкреслити офіційний характер зв'язків між країна-ми на відміну від позаурядових, громадських або особистих контактів та ініціатив.

Міжнародні відносини -- це продовження за умов міжна-ціонального спілкування тих суспільних взаємин, що вже склалися на національному грунті у межах конкретної дер-жави. Вони охоплюють усі різновиди громадських і приват-них, політичних та інших відносин, які передбачають пере-тин державного кордону людьми, товарами чи ідеями.

Історично першими були і тривалий час залишалися пріо-ритетними такі цілі учасників міжнародних взаємин, які пов'язані з територіально-економічними зазіханнями. У ни-нішньому столітті, приміром, гегемоністські прагнення ве-ликих держав утілювалися в спробах силоміць насаджувати певні моделі суспільного устрою в інших, часом залежних країнах, примушувати останні дотримуватися нав'язаних їм умов і принципів. У зв'язку з цим до цілей і завдань міжна-родної політики слід віднести також протистояння держав іноземному впливові, об'єднання зусиль для спільної про-тидії такому втручанню. Так, національно-визвольні та анти-колоніальні рухи залежних у минулому країн і народів не тільки були суто внутрішньополітичною справою, а й мали міжнародно-політичне звучання.

За останні десятиліття до структури цілей і завдань між-народної політики дедалі активніше входять такі, як участь у міжнародному поділі праці й пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами та духовними цінностями; спільне розв'язання глобальних проблем сучасного світу (захист довкілля, бо-ротьба з хворобами, наркоманією, злочинністю тощо); за-хист прав людини, колективне забезпечення міжнародного миру.

Нація

Нація (від лат. natio - народ) -тип етносу, соц.-екон. і духовна спільнота людей з певною психо-логією і свідомістю, виникнення яких відбулося історично і яким властива стійка сукупність сутніс-них характеристик. Різні наукові школи пропонують власний соц.-філос. і політико-географ. перелік таких характеристик:культурно-исихолог. особливості людей, об'єднаних спільною долею; мову, звичаї, культуру, релігію; політ, і неполіт. інституції: істо-рію, з якою вони себе ідентифіку-ють; певну територію.

Існують й альтернативні точки зору (П.Сорокін): Н. є штучною конструк-цією, складність і різнорідність якої не дозволяють вбачати у ній стійку сусп. структуру, а процес її тимчасового об'єднання відбу-вається вимушено під впливом сукупної людської діяльності. Проте більшість науковців до сутнісних ознак Н., як правило, відносять спільність території, мови, культури, екон. зв'язків, психічних особливостей, само-ідентифікації тощо.

Важливою особливістю форму-вання Н. є об'єктивний процес утворення нац. д-в у різних фор-мах їх політ, організації і міри са-мостійності (Ф.Енгельс, К.Ка-утський, М.Вебер). На такій ме-тодолог. основі виникла політ. теорія Н., яка трактує останню насамперед як політ, спільноту, котра має власну д-ву або прагне реалізувати своє право на само-визначення і змагається за її ут-ворення чи відродження. Якщо протягом тривалого часу політ. наука Заходу вважала Н. лише ті людські спільноти, які вже мали власні д-ви, то останнім часом до них почали відносити і ті народи. які вели і ведуть боротьбу за їх створення. Отже, політ, теорія визнає Н. як політ, спільноту, яка об'єднує всіх громадян д-ви неза-лежно від їх етнічного, соц. по-ходження, культурно-мовних та ін. особливостей.

• Політологія як наука. Предмет політології. 1
• Роль політики в політичному житті суспільства. 3
• Політологічні школи світу 5
• Політичне життя суспільства. 8
• Політика як вид регулювання суспільних видносин 10
• Політика як наука і мистецтво. 12
• Політична свідомість і політична культура. 15
• Політичний конфлікт 17
• Розвиток політичної думки в україні 19
• Політичні концепції українських мислителів 20-го сторіччя 22
• Державна влада і концепція розподілу влади. 29
• Проблема парламентаризму. 31
• Інститут президентства. 32
• Органи виконавчої влади 33
• Вебер: про особливості влади 34
• Моделі та форми демократії. 35
• Політична система суспільства 37
• Держава в політичній системі суспільства 39
• Політичні партії та партійні системи. 40
• Громадські організації та рухи. 42
• Політична ідеологія 43
• Консерватизм. Неоконсерватизм. 44
• Лібералізм та неолібералізм. 46
• Соціалістична ідеологія 48
• Соціал-демократизм. 49
• Релігійно-клерикальні концепції суспільного розвитку 50
• Релігія і політика 51
• Збройні сили 52
• Технології і антитехнології в політичному процесі в умовах міжпартійного суперництва 53
• Проблеми формування і функціонування політичної влади в україні 55
• Політична еліта 57
• Лідерство 59
• Етнонаціональна політика 61
• Економічна політика держави в умовах переходу до ринку 62
• Проблеми економічної політики україни на сучасному етапі 64
• Політика і глобальні проблеми сучасності. 66
• Світовий політичний процес 68
• Політика та міжнародні відносини. 69
• Нація 71