Аргументація у політичному дискурсі

"Програмні" ключові слова виражають основні позиції програми дій певної партії і при частому вжитку у певному контексті стають словами-гаслами.

"Вузкотематичні" ключові слова присвячені основній для конкретного виступу темі. При частому вжитку у певних контекстах вони також можуть перейти в розряд слів-гасел.

Слова, що позначають політичні групи й окремих політиків, подібні ключовим словам і мають із ними безпосередній зв'язок. Політики поділяють суспільство на "своїх" і "чужих", пов'язуючи цей розподіл з оцінкою. Більш широко такі слова вживаються в партійних і передвиборних виступах, метою яких є агітація за свою групу. Представники партії влади в основному говорять про власну групу, не бажаючи створювати рекламу опозиції і підкреслюючи свої заслуги. Цим відрізняються насамперед привітальні виступи. Назви політичних груп і імена окремих політиків у святкових виступах вживаються не так часто, і, як правило, або в зв'язку з відновленням ходу історичних подій, або при вираженні подяки, насамперед, при згадуванні представників тільки своєї групи.

У політичних виступах широко вживається стилістично забарвлена лексика і стилістичні прийоми, тому що адресант бажає зацікавити адресата для залучення його на свою сторону. В усіх політичних виступах використовуються неологізми, евфемізми, іноземні слова і розмовна лексика, метафори й ідіоматичні вислови.

Неологізми політичних виступів мають свою специфіку і використовуються для створення експресивно-емоційного фону. Більш того, політик має можливість наповнити неологізми зручним і потрібним йому раціональним і емоційним змістом і визначити (принаймні, на якийсь час) виникаючі одночасно з появою неологізмів семантичне та асоціативне поля. Крім того, політик, що вдало вживає і створює неологізми, вважається творчою, освіченою особистістю. Часто він використовує неологізми для опису незручних для себе понять. У цьому випадку неологізми наближаються за своєю функцією до евфемізму.

Функція евфемізмів полягає в представленні позначеного змісту в більш вигідному світлі, ніж це дозволяє слово, що вживається звичайно і не має "пом'якшуючого" елемента. Політичні евфемізми є невід'ємним структурним елементом будь-якого політичного виступу. Їх частота пов'язана із пріоритетною метою виступу (дифамація противника, звіт про роботу і т.д.), і, відповідно, приналежністю партії до опозиції або влади. Евфемізми характерні насамперед для партії влади і майже не використовуються опозиційною партією.

В якості евфемізмів можуть використовуватися іноземні слова. Крім того, останні дають політику можливість використовувати різноманітні нюанси понять, не порушуючи їхній генералізований характер, викликати в адресата потрібні емоції, імпонувати йому в мовному плані, уникати тавтології.

Розмовна лексика є невід'ємною частиною політичного виступу. Оратор нерідко свідомо пристосовується до стилю усної розмовної мови, тому що розмовні елементи впливають на адресата і іноді викликають таку реакцію, що неможлива при вжитку тільки літературно-нормативних елементів.

Широко використовуються і метафори, що роблять текст більш простим для сприйняття, цікавим, привертають увагу адресата незвичайністю сполучень. Крім того, метафори можуть створити ефект освіченості оратора, а також можуть не тільки проілюструвати і конкретизувати щось абстрактне, але і відвернути адресата від слабких місць у системі аргументації. Важливою є здатність метафори виражати оцінку. Для політичного виступу характерні насамперед метафори з військової галузі, а також з галузей природи, спорту, економіки, науки.

Завдяки своєму великому семантичному й образному потенціалу, в політичному виступі використовуються ідіоматичні вислови.

Після 16 років правління канцлера Г.Коля, який представляв не тільки партію християнських демократів, але і генерацію людей, які народилися до 2-ї світової війни, прийшов до влади політик нової генерації Г.Шредер, який знав про минуле лише за спогадами сучасників та з книг. Вирішальна роль США у створенні та розвитку ФРН як самостійної держави спричинила проникнення до німецької мови, у тому числі й до політичного лексикону, великої кількості англомовних запозичень, що трансформують, нерідко, своє основне значення у нових соціально-історичних образах.

Компонент звичного "Talkshow" перетворюється у політичному лексиконі Німеччини на нове "Bundesshow", а німецькі Президент і Канцлер у - "Showbundespresident" і "Showkanzler". Завдяки ЗМІ, насамперед телебаченню, у німецькому політлексиконі набули значного поширення запозичені "Moderator", "moderieren". А диктори головних телеканалів Німеччини - Moderatoren - здобули з боку політиків за умов широкого ринку інформації на Заході ролі "Fernsehkonsumentеt (innen)". Під впливом Інтернету німецьке "Nachricht" (повідомлення) поступово витісняється англійським "message". Не менш поширене у розмовній німецькій мові англійське слово "power" набуває нового змісту стосовно до жінок-політиків в образі "Ladypower" або "Powerministerin". Сама ж політична система Німеччини порівнюється з "Inquisition", отримуючи іронічно-поблажливий епітет "sanfte Inquisition" [67, с. 24].

У німецькому політичному мовленні активно використуються різні словосполучення. Досить часто вони формуються у так звані "Wortfamilien", основу яких складає один із словотворчих елементів, як, наприклад, "medium", "medial" - "Massenmedien", "Medienmann", "Medienberater", "Mediengesellschaft", "Medieninszenierung", "Medienfront"; "Koalition" - "Koalitionspartnern", "Koalitionsvertrag"; "Wahl" - "Wahlkampf", "Bundestagswahl", "Landtagswahlen".

Мовленню німецьких політиків властиве розмаїття стилістичних засобів - від численних епітетів, до засобів іронії, фразеологізмів та метафор. У публічних промовах поширені такі епітети: "unbefangen", "pragmatisch", "paradox", "praktisch", "erfahren", "kenntnisreich". Нерідко вони поєднуються із засобами іронії: "bose eitle Mдnner", "selbstlosgute Frauen", "weltlдufige Kollegen", мають яскравий метафоричний характер - "staubtrocken reden", "rhetorishe Dickicht der politischen Kombattanten", "Netto-Neuverschuldung".

У політичному мовленні досить поширеними є явища метафоричної персоніфікації - "der Wahlkampf lasst grьssen", "durchtrainierte Augen". Політичні діячі отримують досить часто іронічно-дошкульні характеристики, типу "Politiker" - "Helden" - "Aktuere" - "Rebellen". Подібне ж спостерігається і в оцінці політиками своїх опонентів - "Stoiber-Weisheit". Якісні характеристики, у тому числі стосовно до окремих особистостей, розподіляються умовно на три групи - "Mercedec" - вищий клас, "Volkswagen" - середні якості, "Opel" - пересічно. Відомого коментатора німецького телебачення Сабіну Крістіансен федеральний канцлер Герхард Шредер характеризує таким чином: "Sabine Christiansen - Mercedes des Talkshows". Телевізійну програму (Talkshow) за участі найвідоміших політиків - Міністр закордонних справ Йошка Фішер називає "das allwochentliche Kaminfeuer der Nation". Міністр внутрішніх справ В. Шиллі вимагає викриття телебачення - "die Entzauberung des Fernsehens", у програмах якого виступають „політичні базіки“ - "Dampfplauderer", які закликають до створення політичних блоків сумнівного толку - "Polit-Konklave".

ВИСНОВКИ

Аргументація являє собою складний процес, який базується на техніці переконання.

Соціально-політична аргументація визнається як один із видів аргументації. Предметом вивчення соціально-політичної аргументації є обґрунтування політичних маніфестів і програм, а також агітація, пропаганда і контрпропаганда.

Соціально-політична аргументація реалізується в політичному дискурсі, який є одним із видів аргументативного дискурсу.

Дискурс - це тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різну форму вияву (усну, писемну, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колом "форм життя", залежних від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів. Можна виокремити такі основні характеристики дискурсу:

1. Це складне комунікативне явище з притаманними для нього адресатом і адресантом, контактом, зворотним зв'язком, контекстом та ситуацією спілкування. Дискурс відображає суб'єктивну психологію людини, це певна інтерпретація, реконструкція уявного світу; автор створює дискурс і описує реальні, бажані чи нереальні події і явища, подає характеристики об'єктів та своє ставлення до них. Цей світ включає також і оцінку автора, а також певні домисли та здогади, тобто автор дискурсу може використовувати дискурс для нав'язування своєї точки зору і т. д.

2. Це явище когнітивне і має справу з мислетворенням, пізнанням та передачею знань, використання набутих знань та створенням нових. Це сукупність мисленнєвих дій, які спрямовані на пізнання та осмислення мовної картини світу.

У науковій літературі слово дискурс в основному вживається як синонім слова текст. Причому під текстом розуміють не лише структурно-мовно складову та кінцеву реалізацію спілкування, а будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване.

З лінгвістичної точки зору дискурс містить у собі сам текст як ізольований вербалізований результат мовлення і контекст, в якому він функціонує, - ситуативний і культурний, він з'являється з тексту, народжується в ньому. Із ономасіологічної позиції спочатку створюється дискурс, який з плином часу перетворюється в текст, котрий адресат може знову перетворити на дискурс.

Вже сама мова, як ствердив Е. Косеріо, "політично навантажена", оскільки є знаком солідарності з іншими членами суспільства, які вживають ту ж мову. Іноді навіть говорять, що мова є проміжною ланкою між думкою та дією, яка завжди була "важливим фактором для встановлення політичного стримання, економічної і соціальної дискримінації". Політична мова вирізняється:

- лексикою, адже лексику, яку ми використовуємо в повсякденному житті, в політичному дискурсі використовують зовсім по-іншому;

- специфічною структурою дискурсу, що є результатом певних мовних прийомів, які використовують для створення політичного дискурсу;

- специфічною реалізацією дискурсу, оскільки дискурс може бути представлений та оформлений у звуковому і письмовому вигляді.

Політичний дискурс має наступні характеристики:

- дискурс як знак своєрідної знакової системи, в якій відбувається модифікація семантики і стандартних мовних дій;

- як спеціальне використання мови для актуалізації певної ментальності або для реалізації особливостей ідеології, що передбачає дію граматики, лексикону, правил функціонування слів і синтаксису, а також особливу прагматику;

- як форми соціальної дії, що знаходиться під впливом владних структур та історичних процесів;

- модулятора інтересів суспільства.

Отже, політичний дискурс розуміється як мовленнєві утворення (усні або письмові), що стосуються сфери політики, реалізуються вербально та екстравербально, актуалізуються у певному ситуативному контексті і спрямовані на здійснення конкретної прагматичної семантики.

Політичний виступ - це завершений інформативно-перзуазивний текст з особливими типологічними якостями, основною інваріантною характеристикою якого є експліцитно реалізована директивна функція, що виявляється в категоріях модальності і прагматичної спрямованості і підтримується інформативно-аргументативними мовними діями.

Основними різновидами політичного виступу як типу тексту є парламентський, партійний, передвиборний, привітальний і святковий виступи.

Ампліфікація інваріантної моделі політичного виступу у кожному різновиді має свої специфічні особливості, обумовлені прагматикою і комунікативною ситуацією. Композиційно-мовна структура політичного виступу може бути прикладом залежності мовного оформлення тексту від умов його функціонування в системі комунікації.

Представлений спочатку як усний тип безпосередньої комунікації, політичний виступ виходить за рамки малої групи, орієнтується на велику аудиторію, що охоплюється за допомогою технічних засобів і є частиною складного мультимедіального процесу. Кількість учасників комунікації не має верхньої кількісної межи. Політичний виступ являє собою гібридний вид комунікації, тому що усна презентація є проміжною ланкою між письмово підготовленим манускриптом промови і її письмовим відображенням у пресі.

Особливою рисою політичного виступу є його колективний характер. ПВ відбиває інтереси не одного політика, а цілої партії і створюється за участю інших авторів (референтів, спічрайтерів).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. - М.: Изд-во МГУ, 2001. - 150 с.

2. Алтунян А.Г. Анализ политических текстов: Учеб. пособие. - М.: Логос, 2006. - 383 с.

3. Андреев В.И. Деловая риторика: Практ. курс делового общения и ораторского мастерства. - М.: Нар. образование, 1999. - 206 с.

4. Анисимова Т.В. Современная деловая риторика: Учеб. пособие. -Волгоград: Изд-во Волгогр. юрид. ин-та МВД России, 1998. - 256 с.

5. Анисимова Т.В. Типология жанров деловой речи (риторический аспект): Автореф. дис. … д-ра филол. наук/ Кубан. гос. ун-т. - Краснодар, 2000. - 47с.

6. Апресян Г.З. Ораторское искусство. - М.: МГУ, 1998. - 280 с.

7. Арутюнова Т.В. Человеческий фактор в языке: Коммуникация, модальность, дейксис. - М.: Наука, 1999. - 281 с.

8. Бадмаев Б.Ц. Психология обучения речевому мастерству. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 224 с.

9. Баева О.А. Ораторское искусство и деловое общение: Учеб. пособие. - Минск: ООО «Новое знание», 2000. - 328 с.

10. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. - М.: Эдиториал, 2001. - 358 с.

11. Баранов А.Н. Лингвистическая теория аргументации (когнитивный подход): Автореф. дис.… д-ра филол. наук. - М., 2000. - 48 с.

12. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підруч. - К.: Академія, 2004. - 344 с.

13. Безменова Н.А. Очерки по теории и истории риторики. - М.: Наука, 2001. - 215 с.

14. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. - К.: КНУ, 2003. - 300 с.

15. Белова Е.Н. Структура и семантика аргументативного дискурса: Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/ Рос. гос. пед. ун-т им. А.И. Герцена. - СПб., 2004. - 18 с.

16. Борухович В. Історія красномовства. - К.: Знання, 2000. - 259 с.

17. Брутян Г.А. Очерк теории аргументации. - М: Наука, 2002. - 299 с.

18. Васильев Л.Г. Прагматика аргумента: коммуникативный подход. - Тверь: Тверской лингвистический меридиан, 1999. - 350 с.

19. Введенская Л.А. Культура и искусство речи/ Л.А. Введенская, Л.Г. Павлова. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - 576 с.

20. Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. - М.: Наука, 2002. - 380 с.

21. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика. - Волгоград: Перемена, 1997. - 139 с.

22. Герасимов В.И. Политический дискурс-анализ. - М.: Наука, 2002. - 184с.

23. Гетманова А.Д. Учебник по логике. - М.: Владос, 2004. - 358 с.

24. Гончаров А.Ю. “Мовна картина світу” і конфліктна модель аргументації// Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. - 1999. - №30. - С. 7-10.

25. Гончаров А.Ю. Неформальна логіка як галузь сучасного логічного знання// Мультіверсум. - 2002. - Вип. 30. - С. 169-177.

26. Гончаров А.Ю. Прагма-діалектичний підхід до аргументативних структур складного типу// Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. - 2001. - №36. - С. 46-47.

27. Гончаров А.Ю. Традиційна логіка і теорія аргументації// Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. - 2000. - № 32. - С. 51.

28. Гончаров А.Ю. Формальна та неформальна парадигми в теорії аргументації// Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. - 1999. - №29. - С. 14-18.

29. Демянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии// Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования. - 2002. - № 3. - С. 32-43.

30. Диденко М.А. История исследования политического дискурса в Германии и проблемы терминологии// Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць факультету романо-германської філології ОДУ. - Вип. 7. - Одеса: Латстар, 2000. - С. 47-55.

31. Диденко М.А. Проблемы классификации политических текстов (на примере политического выступления). Тези// Матеріали звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу факультету РГФ, присвяченої 135-річчю ОДУ. - Одеса: Латстар, 2000. - С. 57-58.

32. Діденко М.О. Особливості вживання політичної мови в тоталітарному суспільстві на прикладі Німеччини// Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць факультету романо-германської філології ОДУ. - Вип. 5. - Одеса: Латстар, 1999. - С. 63-70.

33. Діденко М.О. Політичний виступ як тип тексту (на матеріалі виступів німецьких політичних діячів кінця 20 століття): Дис. ... канд. філол. наук. - Одеса, 2001. - 214 с.

34. Зарецкая Е.Н. Логика речи для менеджера. - М.: Финпресс, 1999. - 352 с.

35. Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. - М.: Дело, 1999. - 480 с.

36. Ивин А.А. Теория аргументации: Учеб. пособие. - М.: Гардарики, 2000. - 416 с.

37. Казакевич Е.Г. Парламентские дебаты: традиции и новации. - М.: Знание, 1999. - 64 с.

38. Карнегі Д. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. - К.: Знання, 2000. - 358 с.

39. Кириллов В.И. Логика: Учебн. для юрид. фак. и ин-тов. - М.: Юристъ, 2005. - 256 с.

40. Клюев Е.В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция): Учеб. пособие. - М.: Приор, 1999. - 272 с.

41. Кондратенко Н.В. Український політичний дискурс: Монография. - Одеса: Чорномор'я, 2007. - С. 150-155.

42. Конецкая В.П. Социология коммуникации: Учебн. - М.: Изд-во МУБиУ, 1997. - 304 с.

43. Корнилова Е.Н. Риторика - искусство убеждать. Своеобразие публицистической античной эпохи: Учеб. пособие. - М.: Изд-во УРАО, 1998. - 208 с.

44. Кривий А. Дискурсний аналіз і сучасне мовознавство. - Л.: Видавництво Львівського Національного університету імені Івана Франка, 2001. - С. 158-162.

45. Курбатов В.И. Стратегия делового успеха: Учеб. пособие. - Ростов н/Д: Феникс, 1999. - 416 с.

46. Кусько К.Я. Дискурс іноземномоної комунікації: концептуальні питання теорії і практики. - Л.: Видавництво Львівського Національного університету імені Івана Франка, 2001. - С. 25-49.

47. Кусько К.Я. Проблеми дискурсної лінгвістики// Іноземна філологія. Укр.наук.зб. - Л.: ЛНУ, 2001. - 158 c.

48. Лук'янець В. Філософія дискурсу// Вісник НАН УКР. - 2002. - №12. - C. 22-28.

49. Мандрица В.М. Искусство делового общения. - М.: Наука, 2003. - 127 с.

50. Молдован В.В. Риторика: загальна та судова: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

51. Мухарямов Н.М. Политическая лингвистика как научная дисциплина// Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования: Сб. науч. тр. - М., 2002. - С. 32-34.

52. Нагорна Л.Б. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики/ НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. - К.: Світогляд, 2005. - 316 с.

53. Никитина И.Н. Система языковых средств выражения утвердительного умозаключения: Автореф. дис. … канд. филол. наук. - М., 2004. - 21 с.

54. Опарина Е.О. Метафора в политическом дискурсе// Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования: Сб. науч. тр. - М.: РАН ИНИОН, 2002. - 184 с.

55. Панфилова А.П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности: Учеб. пособие. - СПб.: Изд-во СПбИВЭСЭП, 1999. - 496 с.

56. Петренко В.В. Політична мова як засіб маніпулятивного впливу: Автореф. дис. ... канд. політ, наук: 23.00.02/ Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2003. - 17 с.

57. Політологічний енциклопедичний словник. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

58. Прокуровская Н.А. Как подготовить ритора: Учеб.-практ. руководство. - М.: Наука, 2004. - 183 с.

59. Рождественский Ю.В. Теория риторики. - М.: Добросвет, 1999. - 488 с.

60. Рузавин Г.И. Методологические проблемы аргументации. - М.: Изд-во Ин-та философии Рос. акад. наук, 1999. - 202 с.

61. Рыцарева А.Э. Интернациональная лексика: сущность и сферы функционирования// Вопросы филологии и лингводидактики: Сб.науч.ст. - Волгоград: Издательство Волгоградского государственного университета, 2001. - C. 84-86.

62. Рябцева Н.К. Ментальные перформативы в научном дискурсе// Вопросы языкознания. - 2002. - №4. - С. 14-15.

63. Сагач Г. Риторика. - К: Ін Юре, 2000. - 321 с.

64. Соловей Л.В. Основи ораторського мистецтва. - К.: Знання, 2002. - 354с.

65. Суздалев Е.Н. Теория аргументации: перспективы анализа правовых контекстов. - СПб.: Питер, 1999. - 246 с.

66. Томан Іржі. Мистецтво говорити. - К.: Знання, 1998. - 257 с.

67. Фанян Н.Ю. Аргументация как лингвопрагматическая структура: Автореф. дис. … д-ра филол. наук/ Кубан. гос. ун-т. - Краснодар, 2000. - 49с.

68. Фоменко О.С. Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки XX століття): Дис. ... канд. філол. наук. - К., 1998. - 195 с.

69. Фоменко О.С. Політичний дискурс демокритчного суспільства// Вісник Київського університету. - 1998. - Вип. 27. - C. 10-12.

70. Цеплитис Л.К. Теория публичной речи. - М: Наука, 2001. - 119 с.

71. Черская И.Н. Установка и убеждение как доминирующий признак политического дискурса// Весник Харьковского университета. - 2001. - № 52. - C. 57-60.

72. Шейгал Е.И. Семиотика политического дискурса. - М.: Перемена, 2000. - 367 с.

73. Шестакова Л.Л. Политическая культура и язык политики. - К.: Редакция журнала "Collegium", 2003. - 263 с.

Размещено на Allbest.ru