Незалежність України з точки зору геополітики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

незалежність геополітика глобальний

Геополітика є однією з найважливіших розумових напрямків ХХ століття, які характеризують вивчення в таких сферах, як зовнішньополітична та бойова стратегія країн, національні інтереси, аналіз і прогноз локальних і глобальних інтернаціональних конфліктів.

Більш-менш загальновизнаного визначення геополітики не існує, що зв'язується з умовною юністю даного наукового предмету і складністю об'єкта її дослідження. Критики вважають, що така плутанина виникає з паранаукової основи геополітики, розмішують справжні факти і концепції, вже досліджувані економічної та політичної географією, політологією, теорією інтернаціональних відносин, військової стратегією і т.д., з не верифіковані міфологічними конструкціями й ідеологічними установками.

Зазвичай лексема «геополітика» вживається в двох значеннях - вузькому і широкому. У вузькому сенсі це володіє своїм способом, дослідницькою традицією і науковою «класикою», наука, що вивчає залежність державної політики, до цього тільки - зовнішньої, від географічних причин. Слово «геополітика» складено з двох грецьких коренів: «гео» - земля і те, що з'єднане з землею, «політікос» - те, що поєднано з «полісом» - державою, громадянством. У широкому значенні ця думка означає навмисно проведену або раптово формує політику країн, в тій ступені, в якій вона пов'язана з географічними та територіальними причинами. Передбачається, що геополітика як науковий предмет досліджує, до цього тільки, геополітику в широкому значенні слова.

Актуальність обраної нами теми полягає в тому, що:

1. Дихотомія - як концепція визначення двох предметів, в яких присутні або відсутні деякі явища, має певний сенс, що являє собою стовідсоткове протиріччя.

2. Геополітика - нова наука, тому число вчених, які її вивчають дуже маленьке. Глобальна сучасна геополітика - терміни, опис яких складно знайти в інернет-ресурсах.

3. Незалежність України! Чи незалежна українська держава, чи навпаки залежна - питання, на котре є дві відповіді.

Мета нашого дослідження: довести актуальність роботи.

Для досягнення поставленої мети було висунуто наступні завдання:

- визначити поняття терміну дихотомія та пояснити її значення,

- надати визначення геополітики, як наукової дисципліни,

- пояснити, що таке глобальна геополітика,

- пояснити сутність та специфіку геополітики,

- провести дихотомічний аналіз: незалежна чи залежна Україна у глобальній політиці,

- показати чинники залежної та незалежної сучасної держави з точки зору глобальної геополітики.

Предмет дослідження: українська держава.

Об'єкт дослідження: дихотомія, глобальна геополітика.

На протязі усієї роботи ми користувалися пізнавально-аналітичним методом дослідження, а саме, на основі наукових робот або літературних джерел ми робили свої висновки. Не дивлячись на те, що ми робили власні висновки, факти та терміни - запозичені у справжніх вчених.

Структура роботи: загальний об'єм роботи - 30 сторінок. Робота складається із вступу, двох розділів і декілька підрозділів, висновку та списку літератури.

Перш ніж перейти до основної частини, хотілося б внести невеликий додаток стосовно нашої роботи.

Україна, як незалежна держава, дуже молода. Після руйнації СРСР, вона пережила не легкі часи. І зараз, ще не до кінця оговтавшись від тих часів, вона переживає фінансову кризу.

А якщо мислити з філософської точки зору, то абсолютної незалежності не існує, оскільки, навіть, якщо держава економічно процвітає, вона залежить від сусідніх країн, епідемій та багато інших факторів.

З точки зору геополітики незалежність або залежність України ми розглянемо у самій роботі.

1. Дихотомія та глобальна геополітика

1.1 Уточнення основних понять: «дихотомія», «глобальна геополітика»

Дихотомія (від грец, dicha і tome - розділення на дві частини) - ділення обсягу ідеології на два несполучні елементи, повністю вичерпні об'єм діленого поняття. Підставою дихотомічного поділу діапазону розуміння служить присутність або неприсутність видимої ознаки. Наприклад, об'єм поняття «людина» можна розподілити на два взаємовиключні класи: «чоловіки» та «не чоловіки». Розуміння «чоловіки» та «не чоловіки» є двоїстими один одному, саме тому їхні об'єми не перетинаються. Від дихотомії необхідно відділяти звичайне ділення, яке призводить до такого ж самого наслідку. Наприклад, об'єм терміну «людина» дозволено порізнити за відзнакою статі на «чоловіків» та «жінок». Проте між ідеологіями «чоловік» та «жінка» не існує логічної розбіжності, тому тут не існує ніякого дихотомічного ділення. Дихотомічний розподіл цікавий власною безпосередністю. Справді, з дихотомією ми постійно маємо справу лише з двома групами, що вибирають об'єм поділеного переконання. Тобто, дихотомічне ділення завжди рівномірне; об'єкти ділення викидають один одного, адже кожен предмет ділений безлічі опиняється тільки в одній із груп: «1» або не «1»; розподіл проводиться на одній основі - присутність або відсутність певної прикмети. Відмітивши ділене розуміння цифрою «1» і виокремивши в її обсязі певний образ, мовмо, а, дозволено поділити об'єм «1» на дві частки - «1» та «не 1». Дихотомічне ділення має недолік: при діленні діапазону поняття на два подвійні розуміння кожного разу залишається дуже нечіткою та його частка, до котрої ставиться частка «не». Якщо поділити науковців на філософів та не філософів, то друга половина розкривається дуже непевною. Зокрема, якщо на початку дихотомічного розподілу, як правило, не важко встановити присутність або відсутність поняття, то в міру віддалення від першої групи понять виявити його - все складніше. Дихотомія, як правило, використовується як помічний засіб при виявленні систематизації.

Геополітика - це теорія, що оголошує підвладність зовнішньої політики держави від її географічних факторів.

До 80х рр. геополітика визначувалася як буржуазна ідея (лженаука), сформована на спотворенні тлумачень фізичної та астрономічної географії, що оповіщає правлячий вплив фізико-географічних аспектів у суспільному житті людей і виправдовує експансію імперіалістичних держав. Засновується на теоріях соціал-дарвінізму і мальтузіанству.

1989 західна політологічна теорія твердить, що політика держав, передусім зовнішня, зумовлена ??відмінними чинниками: просторовим розташуванням, присутністю або відсутністю деяких природних запасів, гущиною жителів, ритмом його приросту і тому подібне.

Хаус Хоффер: геополітика - це наука про відносини землі і політичних процесів, зароджується на широкому фундаменті географії, в основних політичних функціях є наука про політичні організми в уряді і про їхню структуру. Наука має на меті забезпечити належними інструментами політичні дії і додати напрям політичного життя в цілому, тим самим геополітика стає мистецтвом керівництва практичною політикою.
Геополітика - це географічний розум держав. Взаємодія між навколишнім людини простором і політичними формами його життя.

Челлен: Геополітика - це доктрина, яка розглядає державу як географічний організм або просторовий феномен. Вчення про залежність політичних подій від особливостей поверхні землі, ландшафту, країни.
Геополітика - наука, що вивчає в єдності географічний, історичний, політичний та інші взаємодіючі фактори, що впливають на стратегічний потенціал держави.

Геополітика - предмет, що вивчає взаємозв'язок між зовнішньою політикою держав, міжнародними відносинами, системами політичних, економічних стосунків та інших взаємин, обумовлених географічним положенням держави (області) та інші фізико-і економіко-географічними чинниками.

Геополітика підрозділяється на фундаментальну (глобальну), оціночно-концептуальна (прикладна, практична).

Предмет дослідження:

Простір. Види геополітичного поля:

- Ендемічне поле - територія, яка давно знаходиться під контролем цієї держави, але економічно, політично і демографічно освоєна слабо.

- Перехресне поле знаходиться під контролем двох або більше держав.

- Тотальне - суцільна територія з міцним всебічним контролем цієї держави.

- Геополітична опорна точка.

- Метополе - вільна зона для всіх (Антарктида).

1. Баланс сил - геополітична структура світу.

2. Межі (політичний простір) - територія, спеціально
контрольована конкретною державою.

3. Інтереси: національні, державні, коаліційні, класові та інші.

4. Механізм реалізації інтересів.

5. Експансія.

1.2 Історія вивчення дихотомії «залежність - незалежність» України в глобальній геополітиці

Спочатку Україна не створювалася як незалежна держава, тому володіла стабільністю тільки в рамках більш потужних державних утворень, наприклад, СРСР. Образно кажучи, Україна «зависла» між Росією і Євросоюзом. Використали слово «зависла» тому, що політична сучасна Україна не відноситься ні до Європи, ні до Росії. Але оскільки кожна країна живе не тільки у світі політичного, а й у світі культури і духовності, ми можемо сказати, що Україна належить до духовної ойкумені Російського світу. Це не відноситься до Західної Україні, яка протягом кількох останніх століть політично і духовно орієнтується на Захід, а не на Росію, і де націоналістична ідеологія досить сильна. Країна поділена на дві нерівні частини - захід (15% населення) і східно-центральна частина (85% населення). Це позбавляє Україну політичної і соціальної стабільності, і ці внутрішні протиріччя в чому визначають її внутрішню політику. Влада, прагнучи примирити дві цивілізаційних моделі, намагаються уніфікувати те, що уніфікувати неможливо. Для цього доводитися загравати з пасіонарним націоналістичним елементом, поступаючись йому в ключових духовно-світоглядних питаннях. Такий підхід не сприяє зняттю між цивілізаційної напруги, а, навпаки, веде до ще більшої радикалізації західних областей.

Західноукраїнські політики є провідниками атлантістскій ідеї в масштабах всієї країни. Протягом всієї української незалежності Сполучені Штати підтримують націоналістичні сили і курирують кар'єру політиків націоналістичного спрямування. Можна сказати, що Вашингтон - один з найпотужніших гравців, що визначають зовнішньополітичний вектор Києва. Додамо ЄС і Польщу, як члена ЄС і самого великого сусіда України.
Україна рік у рік торжествує - святкуючи день незалежності вже понад двох десятків років. За цей час встигло народитися і вирости ціле покоління молоді, для якої СРСР - це історія. Але наскільки Україна незалежна - це питання, яке хвилює кожного. І кожен розуміє незалежність по-своєму.

Отже, незалежність - це відсутність залежності. У найпростішому визначенні - це політично незалежна, що володіє самостійністю у внутрішніх і зовнішніх справах держава. Але поняття незалежності можна розширити до окремих аспектів політичного, економічного, соціального життя країни.
Україна володіє всіма необхідними атрибутами держави - органами державного і місцевого управління, збройними силами, державною символікою. Кордони України визначені і закріплені на міжнародному рівні.
Традиційно, країна вважається незалежною, якщо на її території не відбувається втручання жодних інших держав. Жодна країна, принаймні, формально, не втручається в те, що відбувається на українській території. За минулі приблизно двадцять років спостерігався ряд спроб втрутитися в справи України, конкретно - в Криму, з боку ряду російських політиків. Ці спроби не мали офіційного характеру і були відповідним чином оцінені і в Україні, і в Росії. Ряд міжнародних організацій в обмін на фінансову допомогу вимагають і одержують серйозні зміни у законодавстві, що також можна розцінити як втручання у внутрішні справи країни. Так що, внутрішня політика України багато в чому залежить від позиції інших держав або міжнародних організацій.

Із зовнішньополітичною незалежністю зовні (вибачте за тавтологію) все добре. Україна визнана переважною більшістю держав, повноцінно бере участь в ООН, низці інших міжнародних організацій. Українські війська успішно служать в ролі миротворців у ряді «гарячих точок» по всьому світу. Але якщо подивитися на Україну з точки зору геополітики, то ми бачимо зовсім іншу картину. У всьому світі - всього кілька по справжньому самостійних суб'єктів міжнародних відносин, і це, як правило, - найбільш економічно розвинені країни (США, Китай, Західна Європа, Росія, Індія та інші) і ряд країн, що будують свою зовнішню політику на протистоянні з Заходом і США (Венесуела, Північна Корея, Іран). Україна ж входить в довгий ряд країн - об'єктів міжнародних відносин, чия позиція не є визначальною або хоча б вагомою у світовій політиці. Мало того, в силу ряду економічних чинників, Україна часто змушена будувати свою зовнішню політику в залежності від миттєвої ситуації у відносинах з сусідами і великими державами і залежати від їхньої думки.

У військовому відношенні Україна не є тією силою, яка може змусити рахуватися з собою. Головний свій військовий козир - ядерну зброю, країна віддала практично безоплатно, в першу чергу - через непосильного тягаря його утримання і стратегічної непотрібності. Збройні сили України технічно не оновлюються з часів розпаду СРСР. Велика частина літаків, танків, бойових кораблів небоєздатні. Ослаблення Збройних сил України дає привід деяким силам у сусідніх країнах (наприклад - праворадикалам в Румунії) пред'являти до неї територіальні претензії. Фактично, в будь-якому військовому конфлікті Україна не зможе себе захистити.

Україна залежить від поставок органічних енергоносіїв - нафти і газу. Залежність країни від поставок органічного палива становить близько 65%, в той час як в Євросоюзі цей показник в середньому становить 51%. Рівню енергозалежності України приблизно відповідають такі розвинені країни Європи, як Німеччина - 61,4% і Австрія - 64,7%. За рахунок власного видобутку потреби України в нафті задовольняються на 15%, у газі - на 25%. Решта припадає імпортувати з Росії, Азербайджану, країн Середньої Азії. Сформована залежність від поставок природного газу і нафти з Росії дозволяє останньої чинити тиск на Україну в питаннях її внутрішньої і зовнішньої політики, ціноутворення. Крім того, з шести нафтопереробних заводів чотири належать російському капіталу і контролюють більше 70% паливного ринку країни. З цієї точки зору Україна не можна визнати незалежною країною.
Окремо стоїть електроенергетика. Україна виробляє електроенергії більше, ніж споживає - і це дає можливість експортувати електрику. Україна виробляє на своїх чотирьох атомних електростанціях більше половини усієї електроенергії, що дозволяє певною мірою нівелювати негативні наслідки залежності від поставок нафти та газу. Превалювання ядерної енергетики - відмітна особливість України, в країнах Західної Європи і Японії ця галузь з політичних і екологічних причин поступово згортається. Це єдина стратегічно важлива галузь економіки України, що повністю задовольняє її потреби і навіть дає можливість експорту. За умови збільшення видобутку власного газу й ролі вугілля у енергетиці, Україна зможе імпортувати меншу кількість газу і зменшити свою залежність від Росії.

За основними показниками зовнішньої торгівлі України перебуває далеко не там, де вона хоче. Баланс зовнішньої торгівлі (сальдо) стабільно зростав до 2004 року (перевага експорту майже на 7 мільярдів доларів.), Після чого різко пішов в «мінус» (- 13 мільярдів доларів в 2008 р.). Позитивним сальдо так і не стало, хоча з 2009 року зменшилося. Характерно, що експортує Україна, в основному, сировина та напівфабрикати. А імпортує енергоносії, продукцію машинобудування, електроніку. Економічне зростання в середині 2000-х став причиною негативного сальдо - збільшена купівельна спроможність населення спровокувала різке збільшення попиту на електроніку, побутову техніку, які ввозяться з-за кордону. З 1990 по 2008 рік частка машинобудування в структурі промислового виробництва України змінилася з 31% до 14%, чорної металургії - з 11 до 27%. Це дає підстави стверджувати, що промисловість України перейшла з випуску готової продукції до сировини для продажу на експорт. Таким чином, Україна стала в значній мірі сировинним придатком розвинутої промисловості Заходу і Китаю. Країна стала залежною від світової кон'юнктури цін на нафту, газ, сталь - збільшення або зменшення цін на них моментально приводить до кризових явищ в економіці та геополітиці України.

Україну не можна назвати незалежною і у фінансовому відношенні. За станом на 31 березня 2011 року, державний і гарантований державою борг України склав 41300000000 доларів США. З цієї суми зовнішній борг становив 25,8 мільярдів доларів, внутрішній борг - 15,5 мільярдів доларів. На серпень 2011 Україна була другим після Румунії найбільшим боржником Міжнародного валютного фонду (МВФ). Кожен п'ятий долар сумарного боргу всіх країн світу перед МВФ - борг України. При цьому МВФ регулярно і брутально втручається у внутрішні справи України, виставляючи ряд умов для видачі чергових кредитів.

Найважливіший фактор забезпечення незалежності - це рівень національної самосвідомості та патріотизму громадян України. Через все проникною корупції, низького рівня життя, відсутності соціальних гарантій, невиконання державою своїх конституційних зобов'язань, населення України в значній своїй масі не горить бажанням захищати незалежність країни, її національні інтереси. Кожен українець, по суті, наданий самому собі - і піклується виключно про себе за принципом «моя хата скраю…» Зростаючий рівень еміграції і «заробітчанства» - зайве свідчення того, що, зневірившись у власній державі, українці прагнуть позбутися від нього посильним способом - виїхати. І знову ми приходимо до висновку, що держава Україна пересічних українців цікавить лише настільки, наскільки воно безпосередньо стосується її життя.

Різні святкові заходи в день незалежності тільки маскують справжній стан справ. І, напевно, правий був президент Янукович, коли відмінив військові паради, а зекономлені кошти направив на соціальні потреби. Але більш розумно було б інвестувати ці кошти в промисловість або інфраструктуру.

Нарешті, можна сказати, що Україна - держава, яка володіє всіма формальними ознаками незалежності, але на ділі залежно економічно, енергетично, фінансово і, як наслідок, геополітично залежна від інших держав і міжнародних організацій. Справжньої незалежності Україна за стільки років не добилася, а доб'ється її лише в разі тривалого (понад десяти років) періоду реформування всіх сфер економіки і соціальної сфери. Для проведення цих заходів у життя потрібно нове покоління політиків, які будуть діяти виключно в національних і державних інтересах і таким чином зможуть дати громадянам віру в свою державу. Можливо, тільки наступне покоління українців, яке зараз тільки народилося, зможе побачити справді суверенну і незалежну країну під назвою Україна.

2. Залежність - незалежність держави у глобальній геополітиці

2.1 Сутність та специфіка геополітиці

Етап від появлення нових теорій і ідей, які в тій чи іншій мірі дозволено віднести до рівня геополітичних, до розвитку геополітики в якості окремої і вкрай самостійної науки є дуже довгим - з античності до середини ХІХ століття. Актуально підмічено, що в цей час геополітика не визначається, як цілісна і єдина область пізнань. У багатьох мислителів, філософів і експертів формуються окремі думки, які відносяться до геополітичної площини. Отому геополітика в цей час не володіє методологією, категоріальним установкою, об'єктом і предметом. Це дозволяє деяким дослідникам називати цей період «передісторією геополітики». Всі геополітичні ідеї в цей час в тій чи іншій ступені з'єднані з теорією про те, що життя країн і людства в усьому її розмаїтості в величезний ступені обумовлена; географічним положенням і кліматом. Тобто, думки, які спливли в часи передісторії геополітики, пропитані географічним детермінізмом.

Вперше геополітичні ідеї виникають в працях мислителів епохи Античності. Філософи розглядають географічну компонент соціальних дій. Наприклад, Парменід (ще в VI в. До н. е.) Заявляв про п'ять температурних зонах, або поясах, Землі, муніципальний і публічний лад (або їх поєднання, тому в цю еру мислителі не споглядали особливих відмінностей між державою і соціумом, між громадської і політичної сферами життя) володіють своїми рисами. Уточнив погляди Парменіда Аристотель, який направляв інтерес на відміну серединної зони, заселеної греками. Важливо більш точно визначити, що геополітичні ідеї давньогрецьких мислителів мали в головному практико-орієнтований характер і будувалися на емпіричних фактах упізнаних конкретним філософам. Зокрема, той же Арістотель у творі «Політика» строчить про геополітичні (їх дозволено іменувати з позицій сучасної науки) плюсах острова Крит, які дозволили йому брати переважне стан в регіоні. Аристотель, який вивчав цю острівну уряд, зазначає вигідне розміщення, що дозволяє, з одного боку, наглядати транспортні та гендлярського потоки в Егейському морі (що становить грецькі колонії в залежне стан), а з іншої, що відділяє морськими широтами від масивних супротивників.

Значення географічних критерій для внутрішньої і зовнішньої життя країн фіксували ще Полібій, потім римляни Цицерон і особливо Страбон.
Платон і Гіппократ залишили дуже гідні уваги зауваження порівняно впливу географічного середовища на політичну активність людей, звичаї та характери різних народів. Вони писали, що клімат південних держав розслабляє звичаї людей і вони просто потрапляють у рабство, а клімат півночі, навпаки, загартовує, і це призводить до поширення демократії Барис, В.В. Треба заявити, що дані ідеї (безсумнівно в зміненому вигляді) не втратили своєї актуальності і зараз. Саме розташуванням, розмірами, кліматом і взаєминами з сусідами деякі вчені роз'яснюють успішне розподіл демократичного політичного режиму в Скандинавських країнах, в Північній Америці та Західній Європі і труднощі в процесі демократизації, які відчувають країни Східної і Південно-Східної Азії, Південної Америки і т.д.

У Середні століття стародавні ідеї були збережені і розвинені арабськими вченими, посеред яких найбільшу популярність отримали праці Ібн Хальдун (жив у 1332-1406 рр.). Він вніс пропозицію ідею історичних циклів, сутність яких зводилася до пересування кочових народів і захопленню ними держав з осілим населенням. Історичний цикл завершується, коли сотворили на полонених територіях імперію кочівники втрачають свої фізіологічні та моральні достоїнства і зовсім «осідають» на одному місці.

В еру Просвітництва і Новий час географічна парадигма в галузі дослідження соціальних і політичних дій ще більше закріпилася в гуманітарній ідеї, завдяки Ж.Ж. Руссо, Ж Ламетрі, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро та інших. Свого апогею домагається географічний детермінізм по відношенню до соціально-політичної дійсності в знаменитому вислові Монтеск'є: «Влада клімату сама адміністрація на землі» Монтеск'є. Проте вже скоро, на рубежі XVIII-XIX ст. посеред геополітичних ідей виникають принципово новітні - засновані на критиці географічного детермінізму. Наприклад, Гегель, у власній роботі «Географічна база глобальної літописі» вимагав на значимості не лише географічних і погодних причин в громадській реальності, але і закликав роздивлятися соціокультурні (ціннісні, ідентифікаційні, ментальні, моральні і подібні). Характеристики властиві різним народам, самостійно від географічного місця їх проживання.

Не можна не помітити внесок російських мислителів у передісторію геополітики. У XIX в. в Росії географічне спрямованість у суспільному ідеї представлено працями Б.М. Чичеріна (вважав головними не географічні і кліматичні, а культурні причини. Він писав, що розлогий російській місцевості, незмінна небезпека зовнішніх нападів обумовили особливе сенс вольових, духовних властивостей народу в ході муніципального будівництва), А.П. Щапова (географ, історик і телепубліцист, який розглядав взаємозв'язок історичного минулого та географічного розташування Російської імперії), С.М. Соловйова (підмічав географічну фаталістичних зародження російської державності і більш інтенсивного господарського освоєння земель в центрі Середньоросійської висоті). В.А. Ключевський відзначився майже всіма необхідними геополітичними ідеями. Він писав: «…людяна особистість, людське співтовариство і натура країни - ось ті три головні історичні сили, які споруджують людське притулок. Кожна з даних сил вносить до складу гуртожитки власний резерв частин і зв'язків, в яких має місце бути її активність і якими зав'язуються і тримаються людяні союзи. Іншими словами мислитель вимагає на застосуванні поєднання культурних і психологічних, соціальні і географічних причин при розборі суспільної дійсності.

Таким чином, геополітичні ідеї та концепції в цей період носили в головному фрагментовану і схематичну основу. Не маючи під собою фундаментальної теоретичної бази, експерти, філософи і мислителі спиралися на експериментальний експеримент, що підготувало величезну «підстава даних» для розвитку геополітики до відокремленої наукової дисципліни в майбутньому.

Іншою принциповою умовою для розвитку геополітики стала розробка ідеї географічного детермінізму. До XIX століття надана думка дістала досконалість і цілісність. Ця думка стала міцним і стійким фундаментом геополітичної науки, яка у власному класичному вигляді починала конкретно з даної ідеї (розвиваючи, доповнюючи, модернізуючи або засуджуючи її). Можна заявити, що до кінця XIX в. повністю дозріли головні умови для формування геополітики як самостійної науки.

Після закінчення другої світової війни, геополітика, багато в чому дискредитувала себе зв'язком з нацизмом і фашизмом, знадобилося переглянути майже всі свої розташування. Ревізія геополітики була потрібна ще й тому, що створювалася принципово нова система світоустрою, підсумки науково-технічного прогресу міняли відповідність сил суші та моря, а виникнення ядерного знаряддя поставило перед населенням землі, мабуть, першу у літописі глобальну небезпеку. Перегляд геополітики зробив дану дисципліну найбільш науковою і неупередженою. А ще дозволив зовсім скластися з різних напрямків геополітики. Розглянемо деякі (головні) з них.

Атлантизм. У міру розвитку США вселенською державою післявоєнні геополітики уточнюють і деталізують особисті нюанси класичних теорії, розвиваючи при цьому їхні прикладні сфери. Основоположна модель «морехідній сили» і її геополітичних перспектив перетворилися з наукових розробок окремих військово-георафіческіх шкіл в офіційну міжнародну політику США. Практикоорієнтовна теорія має на увазі, присутність глобальних інтересів, а ще глобальної схоронності, здійснення яких імовірна мощами найсильнішої вселенської держави - Сполучених Штатів.

Один із класиків атлантизму Д. Мейніг в роботі «Хартленд і Рімленд в євразійській літописі» виділяє потреба обліку багатофункціональних особливостей, до яких схильні країни і народи. Інший належатель Спікмена В. Кірк випустив книгу, заголовок якої повторював заголовок відомої статті Маккиндера «Географічна вісь історії», в якій виробив тезу порівняно центрального сенсу Рімленда для геополітичного балансу сил Мондіалізму. Дана теорія передбачає необхідність (ймовірність або навіть легко реалізовані вже на сучасному етапі) ідеї про наявність єдиної домінуючої сили на всьому світовому просторі. Прихильники даної моделі розглядали різні варіанти, які мають всі шанси привести до становлення одного центру сили. Закінчення «холодної війни» беззастережною перемогою однієї зі сторін (при цьому часто в якості фаворита розглядався безсумнівно Західний світ), поразка обох центрів сили (внаслідок, наприклад, обопільного впровадження ядерного знаряддя) обопільна інтеграція і з'єднання двох систем з утворенням новітньої єдності.

Прикладом однієї з найбільш впізнаваних мондіалістськіх доктрин дозволено іменувати модель З. Бжезинського, отримавши назву «концепція конвергенції». Основна думка теорії містилася у зближенні атлантичного і континентального таборів - СРСР і США - через подолання ідеологічних протиріч марксизму і лібералізму і творіння новітньої «промежини» цивілізації перемішаного типу. У роботі «План гри. Геостратегічних конструкцій ведення боротьби між США і СРСР» Бжезинський вніс пропозицію - певний план зближення СРСР і США, по якому від обох таборів необхідні обопільні поступки в економічній сфері, ідеології і т.д. По поняттю творця, з'єднати дві зближених системи могли б ідеї свободи, гуманізму та демократії.

Геополітичний поліцентризм. Третє з головних напрямків розвитку геополітики в другій половині ХХ в. оперує ідеєю про наявність великої кількості центрів сили, кожний з яких, з одного боку, не може самостійно наглядати інші, а з іншого, йому життєво потрібно допомагати з іншими центрами сили. Подібний погляд властивий, наприклад, для Дж. Спеннера, який в книзі «Ігри, які ведуть держави. Аналіз міжнародної політики» робить намір про те, що ера «багатополюсного» світу починається ще в період «холодної війни» з 1962 року.

Не слід думати, що геополітичний поліцентризм - це дружня та ідеалістична теорія, так як і його любителі не скидають з рахунків фактор сили і мають всі шанси говорити про лідерство окремих країн. Зокрема, в минулому міністр захисту США Д. Шлезінгер заявляє, що земна куля перевтілилася в єдиний стратегічний театр, де США зобов'язані підтримувати «рівновагу», оскільки вони займають головний стратегічний стан. Звідси випливає висновок про необхідність перебування збройних сил США на всіх головних позиціях світу.

Загальновідомо, що історію населення землі дозволено розглядати з різних точок зору. Так, з точки зору господарсько-економічної, приміром, вона постає як діяння конфігурацій методик виготовлення, логіку яких поглиблено проаналізував К. Маркс. А з точки зору геополітичної історію дозволено доставити як почергову заміну силових контурів «світового розпорядку», або геополітичних епох. Кожна геополітична ера характеризується типовим балансом сил на інтернаціональній арені, неповторною конфігурацією меж та зон впливу, що створюють то глобальне геополітичне поле, в якому зобов'язані робити ключові суб'єкти літописі. І виникає в даний момент на уламках СРСР нова геополітична ера, неодмінно, також стане володіти своїми спеціальним характеристиками, які самим суворим чином буде необхідно врахувати Росії, якщо вона бажає жити і відродитися після наступного національно-державної краху.

Найважливішим методологічним принципом - корпусу наук про людину і співтоваристві, як зрозуміло, є принцип історизму. Таким чином, щоб зрозуміти сучасну геополітичну еру, дати зрозуміти логіку поведінки головних суб'єктів вселенської політики, а означає - передбачити їх діяння, потрібно розглядати геополітичні реалії в історичній ретроспективі, перевірити, як змінювалася постановка сил на вселенській арені із століття в століття.

Вже формування найдавніших цивілізацій, таких, як китайська чи індійська, може віддати матеріал для дуже захоплюючих висновків. А протистояння «континентального» Риму і «морського» Карфагена, приголомшливий світ найбільш двох тисячоліть тому назад, практично цілком передбачило майже всі геополітичні дійсності нашого часу.

Але все ж за відправну точку розбору цілеспрямовано взяти дату укладення Вестфальського мирного договору (1648). І от чому.

Саме Вестфальською системою інтернаціональних відносин були закладені головні погляди сучасної вселенської політики. Політики, в якій ключовими дійовими особами є так іменовані «національні країни», або нації-держави. Поява такого роду країн - важливий знак, який ознаменував прихід Нового часу, з приходом якого світ вступив на шлях індустріального розвитку.

У релігійному відношенні Європа була церковною під правлінням з римським Папою. Причому, зважаючи прийнятого Римом в церковно-державних відносинах принципу «папоцезаризма», голова римо-католицької церкви претендував на роль не лише духовного, а й політичного голови всієї Європи. У міжнародних відносинах панував династичний принцип.

Цей застарілий суспільно-політичний розпорядок і був підірваний Реформацією. Майже півторавікового релігійного бродіння закінчилося встановленням принципово новітнього світоустрою, який отримав спец. оформлення у Вестфальській мирній домовленості.

З середини XVII століття глобальні діяння пройшли через чотири геополітичних ери, кожна з яких встановлювала власний свій вселенській розпорядок, що характеризувався новим балансом сил, новими «правилами дії» на міжнародній арені і діленням грати на новітні зони впливу. Це Вестфальська, Віденська, Версальська і Потсдамська ери.

Кожна з них знищувалася революціями: французькою буржуазною, промисловою, пролетарською і технологічною. Всякий раз походженням новітнього світового розпорядку, що фіксував новітній баланс сил, передували відомі битви: Вестфальської ері - спустошлива для Європи Тридцятирічна битва, Віденські - наполеонівські походи, Версальські - перша глобальна битва, Потсдамські - найкровопролитніша в літописі населення землі…

Зараз ми стоїмо на порозі походження новітньої системи міжнародних відносин, яку умовно дозволено іменувати Біловезькій, бо конкретно в Біловежжі відбулися дії, які змушують, визначальним чином, впливати на весь її зміст. У Парижі Горбачов капітулював перед Заходом, підписавши контракт, який зробив руйнування російського геополітичного блоку незворотнім. А в біловезьких Віскулях троє безвідповідальних і принципових політиків підписали недовговічний вердикт самому Радянському Союзу.

2.2 Риси незалежність - залежність сучасної держави

Держави різних історичних епох і народів не досить ідентичні між собою. І все ж вони мають якісь рис, які в більшій чи в меншій ступені властиві в будь-який з них, хоча у сучасних країн, схильних інтеграційним діям, вони часом досить розмиті. Загальними для країни є наступні симптоми:

1. Відділення громадської влади від спільноти, її розбіжність з організацією тільки народонаселення, виникнення шару професіоналів-управлінців. Цей знак розрізняє уряд від родоплемінної організації, заснованої на принципах самоврядування.

2. Територія, окреслююча кордони країни. Закони та можливості країни поширюються на людей, що живуть на певній місцевості. Само воно ґрунтується по кровно родинною чи релігійною ознакою, а на базі територіальної і, традиційно, етнічної спільності людей.

3. Суверенітет, тобто верховна адміністрація на певній місцевості. У всякому сучасному співтоваристві є дуже багато влади: сімейна, виробнича, партійна і т.д. Але вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх людей, організацій і установ, володіє уряд. Лише йому належить перевага на видання законів і норм, непридатна для тільки народонаселення.

4. Монополія на легальне використання сили, фізіологічного примусу. Діапазон муніципального примусу розпростирав від обмеження свободи до фізіологічного знищення людини. Можливість позбавити людей вищих цінностей, якими є життя і воля, описує незвичайну ефективність державної влади. Для виконання функцій примусу у країни є особливі засоби (знаряддя, тюрми і т.д.), а ще органи - військо, міліція, служби безпеки, суд, прокуратура.

5. Право на стягнення податків і зборів з народонаселення. Податки потрібні для утримання численних службовців і для матеріального постачання державної політики: оборонної, економічної, суспільної і т.д.

6. Обов'язковість членства в державі. У відмінність, наприклад, від такої політичної організації, як партія, присутність в якій з власної волі і не неодмінно для народонаселення, державне громадянство людина набуває з моменту народження.

7. Претензія на консульство спільноти як цілісного і охорону спільних інтересів і спільного блага. Жодна інша організація, не рахуючи хіба що тоталітарних партій-держав, не претендує на консульство і охорону всіх людей і не володіє для цього важливими засобами.

Визначенням загальних ознак країни володіє не лише наукове, але й практичне політичне значення, особливо для міжнародного права. Держава - суб'єкт міжнародних відносин. Лише на базі володіння властивостями країни ті чи інші організації відзначаються суб'єктами міжнародного права і наділяються відповідними правами і повинностями. У сучасному міжнародному праві виділяються три малих ознаки країни: територія, народ, з'єднаний правовим союзом людей (громадянством), і суверенна адміністрація, виконуюча дієвий контроль, хоча б над більшістю місцевості та народонаселення.

Узагальнюючи експеримент походження і розвитку різних правових країн, дозволено відзначити їхні наступні загальні симптоми:

1) присутність розвиненого громадянського співтовариства;

2) обмеження сфери діловитості правової країни охороною прав і свобод особистості, публічного розпорядку, творінням підходящих правових критерій для господарської діловитості;

3) світоглядний індивідуалізм, відповідальність всякого за особисте благоденство;

4) правова подібність всіх людей, цінність прав людини над законами країни;

5) всебічність права, його розподіл на всіх людей, всі організації та установи, в тому числі органи державної влади;

6) суверенітет народу, конституційно-правова регламентація муніципального суверенітету. Це означає, що конкретно люд є остаточним джерелом влади, муніципальний ж суверенітет переміщує видну натуру;

7) розподіл законодавчої, справної та судової влади країни, що не виключає цілісності їхніх дій на базі процедур, передбачених конституцією, а ще певного верховенства законодавчої влади, що не порушують конституцію рішення якої обов'язкові для всіх;

8) цінність у муніципальному регулювання цивільних відносин способи заборони над способом дозволу. Це означає, що в правовій державі стосовно людей діє принцип: «Дозволено все, що не забороняється законодавством». Метод же дозволи використовується тут тільки по відношенню до самої держави, яке повинне робити в межах дозволеного - казенне зафіксованих можливостей;

9) воля і права інших людей як єдиний роздільник свободи індивіда. Правовий уряд не формує безумовної свободи особистості. Свобода всякого закінчується там, де порушується воля інших.

2.3 Специфіка української незалежності в глобальній геополітиці

Багатовимірний комунікаційний простір України як незалежної держави ніколи не планувалося. Тому геополітична і соціокультурна рубіжність відбилася у формуванні історичних областей, що представляють своєрідні геострати (геополітичні острови), що володіють власною енергетикою розвитку. У потужному геополітичному і геоекономічному полях вони об'єднувалися і, навпаки, в період війн, заколотів і анархії розпадалися на самостійні страти (гуляй-поле).

На основі культурологічної ідентифікації Україна розглядається як рубіжна держава, в сучасних межах якого зійшлися «краю» трьох геополітичних, соціокультурних і геоекономічних просторів:

- західноєвропейського,

- східноєвропейського,

- середземноморського.

У рубіжній державі особливо актуальна ідентифікація суспільства не в географічному, а в багатовимірному комунікаційному просторі.

У відповідності з теорією Великих багатовимірних просторів в геополітичному коді України закладено три «страта» традиційної, нової (геоекономічної) і новітньої (цивілізаційної) геополітики. Тому в залежності від обраної розмірності буде мінятися визначення коду.

Геополітичний код України з позицій традиційної політики характеризується втратою військової могутності та добровільною відмовою від статусу ядерної держави. За роки незалежності України пропонувалися різні геополітичні концепції, серед яких домінують прозахідно європейська (вступ до ЄС), проамериканська (в ЄС через НАТО), проросійська, компромісна «і Росія і Захід».

В геополітичному коді України виділяються зовнішні та внутрішні вектори, що забезпечують баланс національних інтересів. Геополітичний код містить три головних зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних і цивілізаційних вектора: західний (НАТО і ЄС, західноєвропейська цивілізація), східний (Росія і ЄЕП, православна цивілізація), південний (ЧЕС, середземноморські цивілізації). Генеральними напрямками Захід, Схід та Південь (морські рубежі) відповідає внутрішній код, який відбиває особливості Західної, Східної та Південної України.

У 90-ті роки відбулася істотна трансформація геополітичного коду за рахунок згортання традиційних відносин з Росією. В умовах професійної некомпетентності була зруйнована морська міць держави. Таким чином, комунікаційний каркас України, що формується на геополітичних осях Захід - Схід - Південь (морські рубежі), позбувся однієї з найважливішої основи.

Головна особливість геополітичного коду України з позицій новітньої геополітики полягає в цивілізаційному (конфесійному) розломі, що проходить через територію держави. Україна - європейська (за місцем розташування) держава між Євразією-Росією і Центрально-Східною Європою. Принципова відмінність України від Росії полягає у відсутності синдрому євразійства, «третього Риму» та інших великодержавних устремлінь. Для України характерна соціокультурна і конфесійна багатополярність титульного етносу, однак українська культура і мова поки не можуть виступати в якості транслятора в між цивілізаційному діалозі. У цивілізаційному коді закладені особливості українського менталітету (роздвоєність свідомості і тактичного мислення).

Посилення протистояння Заходу і Сходу призвело не тільки до етноконфесійних конфліктів на супер-етнічному рівні, але і до розколу в східнослов'янських землях, де поряд з католицькою і православною утворилася маргінальна уніатська або греко-католицька церква. Православно-католицька конфронтація послужила поглибленню культурно-історичних відмінностей між східними та західними українцями, що дає про себе знати через триста років.

Геоекономічний код України обумовлений втратою економічної потужності, частковим руйнуванням російського зовнішньоекономічного вектора. Після проголошення незалежності був у буквальному сенсі знищений південний (морський) геекономіческій вектор, створюваний останні два сторіччя в російському геополітичному просторі. За роки незалежності Україна зруйнувала сформований геоекономічний код і перетворилася на одну з найбідніших європейських держав. Добровільна відмова від статусу ядерної держави не була підкріплена міжнародною угодою про можливі «плані Маршалла» або інших компенсаційних програмах, що дозволяють зберегти науково-технічний потенціал у галузі високих технологій. За цим сценарієм Україна під натиском Заходу закрила Чорнобильську АЕС, не компенсувавши втрачені потужності з зарубіжної допомогою. В економічному відношенні Україна має обмеження суверенітетом. Економіка країни залежить від поставок переважно російської нафти та газу. Проблема енергетичної безпеки є однією з найважливіших в геоекономічному коді держави. Газотранспортна система України поки ще займає важливе геостратегічне положення, будучи своєрідним «газовим мостом» між найбільшими в світі газодобувними регіонами Росії і Заходом. Якщо в Росії експорт газу є важливою складовою державної політики, то в Україні - контроль за транзитом газу служить одним з найвигідніших «бізнесів» на державних ресурсах, що приносять політичні й матеріальні дивіденди. У найближчому майбутньому загостриться боротьба між різними корпоративними групами за контроль головною «газової труби».

Висновок

Накопичені геополітикою специфічні способи і соціальний експеримент дуже затребувані соціумом в нові ері. Хоча і вимагають натуральної внутрішньої модифікації та усунення.

Замість даної категорії розумно чекати появи новітньої головної парадигми геополітики: громадські групи, які мають конкретну ймовірність впливу на формування глобальних технологій, і громадські групи, які такою можливістю не володіють. Протиріччя між даними групами робиться антагоністичним.

Особливий сенс в новітню еру отримує експеримент комплексного розбору потенціалу «імперії», відштовхується від географічного чинника.

Геополітика робиться методологією, яка протистоїть соціальним радам, вироблюваним в надрах харизматичних рухів, звернених до ірраціональних цінностей.

В еру небезпеки глобальної катастрофи ірраціональні рухи стають дуже небезпечними тільки для населення землі. Отримання доступу до глобальних технологій шанувальників для тієї чи іншої ідеології може позначати погибель для населення землі як виду.

У критеріях глобального суспільства з'являється одинична глобальна політична ієрархія. Прямі військові протиборства для дозволу політичних конфліктів відступають на другий чин. Політична битва отримує силу боротьби політичних партій, таємних харизматичних спілок, неідеологізірованних кланових сортувань. Як правило, це підказує, придворна політична битва переміщує секретний базис.

Геополітика є єдиною соціологічною дисципліною, яка постійно вивчала цю сферу політичної боротьби. Накопичений геополітикою матеріал і методологічний інструментарій дозволяє відмінно використовувати цю дисципліну для оцінки небезпеки схоронності соціуму з боку тих чи інших секретних спілок, ідеологій і розкритих лобістських груп.

В еру глобалізації геополітика займається дослідженням наслідків розвитку, до цього тільки, потенційно руйнівних технологій і пов'язаних з даними технологіями політичних дій. Інформація про руйнівні розробки не може існувати доступною. Доступ до цих технологій не може не існувати обмеженим. Геополітика зобов'язана забезпечити живучість глобального соціуму перед діями самих несподіваних загроз.

Але основне, всі геополітичні теорії відштовхуються від оцінки впливу на дану країну географічних критерій, в яких держава розташовуватися.

Геополітика не об'єднується з географічною детермінацією. Однак без географії геополітика не існує.

В еру глобальних технологій географічна зверненість геополітики отримує принципово певний сенс.

Перетворення рельєфу, що втручається до локальних соціумів в вселенській несправжній ландшафт - модифікує геополітику в головний апарат для оцінки та прогнозування політичних дій.

На протязі усієї роботи ми намагались довести актуальність обраної нами теми і довели, що вона полягає в тому, що:

- Дихотомія - як концепція визначення двох предметів, в яких присутні або відсутні деякі явища, має певний сенс, що являє собою стовідсоткове протиріччя.

- Геополітика - нова наука, тому число вчених, які її вивчають дуже маленьке. Глобальна сучасна геополітика - терміни, опис яких складно знайти в інернет-ресурсах.

- Незалежність України! Чи незалежна українська держава, чи навпаки залежна - питання, на котре є дві відповіді.

Для досягнення поставленої мети ми виконали наступні завдання:

- визначили поняття терміну дихотомія та пояснити її значення,

- надали визначення геополітики, як наукової дисципліни,

- пояснили, що таке глобальна геополітика,

- пояснили сутність та специфіку геополітики,

- провели дихотомічний аналіз: незалежна чи залежна Україна у глобальній політиці,

- показали чинники залежної та незалежної сучасної держави з точки зору глобальної геополітики.

Дослідження вважається доведеним, завдяки:

Предмету дослідження: українська держава.

Об'єкту дослідження: дихотомія, глобальна геополітика.

Список літератури

1. Володимир Олександрович Дергачов, професор Одеського національного Університету, Вісник аналітики, 2006, №2.

2. Гаджиєв К.С. Геополітика. М., 1996.

3. Гаджиєв К.С. Введення в геополітику. - М., 1998.

4. Дергачов О. Україна в сучасних геополітичних перетвореннях / / Поліс №3, 1998.

5. Дугін А.Г. Основи геополітики. М., 1997.

6. Словник по логіці. - М.: туманом, вид. центр ВЛАДОС. А.А.Івін, А.Л.Нікіфоров. 1997.

7. Стрекаль О.В., Гончаренко О.М. Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України, 1999.

8. Геополітика України: www.mrezha.ru / ua

9. Політичне життя України: www.politic.donetck.ua

10. http://www.geopolitica.ru

11. http://www.strana-oz.ru/2002/3/geopolitika

Размещено на Allbest.ru