Роль інституту омбудсмена у процесі становлення інституційної рівноваги у політичній системі

Розглядаючи політичну систему, існує думка, що слід виходити з того факту, що системність у взаємодіях внутрішньо притаманна людській спільноті, а політичне життя організоване навколо розвитку значень через символи, ритуали та церемонії. March J., Olsen J. Rediscovering Institutions: The Organizational Basis of Politics. New York: Free Press, 1989. - P. 3. Як і суспільний розвиток, розвиток політичного життя не є стабільний та характеризується низкою змін, що трапляються у процесі реалізації певних правил та обмежень. Інститути тут виступають інструментом, що структурує та обмежує політичне життя, надаючи йому певної форми та сталих характеристик. У прагненні зменшити ризики, люди впорядковують своє життя, продукуючи таким чином множину різноманітних інститутів, які можна розглядати як адаптивні підсистеми. Рибій О. В.Становлення політичних інститутів: природа та особливості процесу інституалізації // Вісник НТУ «КПІ». Політологія. Право. Соціологія. - №4. - 2010. Далі ми окреслемо декілька тлумачень різними науковцями поняття «інститут».

Сам термін «institution» став популярним у 80-ті роки 20 століття через стрімкий розвиток інституційної економіки та інституційного концепту в філософії, психології, політиці та інших сферах. Інститут розуміють як систему встановлених та широко розповсюджених соціальних правил, що структурують соціальну інтеракцію. Knight J. Institutions and Social Conflict. - Cambridge: Cambridge University Press, 1992. - P. 2 Мова, гроші, закон, система стримувань та противаг, манери - це все інститути. Роберт Сагден у праці «Економіка прав» Sugden R. The Economics of Rights, Co-operation, and Welfare. - Oxford: Basil Blackwell, 1986. та Джон Серл у праці «Конструювання соціальної реальності» Searle J. The Construction of Social Reality. - London: Allen Lane, 1995. зазначають про конвенційність норм, тобто ці норми є погодженими. Так, наприклад, правила дорожнього руху - це затверджені правила, якими керуються учасники дорожнього руху. Але соціальні правила можуть відрізнятися. Так, в Україні правила дорожнього руху передбачають рух правосторонній, а у Британії - лівосторонній. Та варто дати чіткіше визначення для поняття «інститут».Так, інститути - це структури, що накладають зобов'язання на людську взаємодію і визначають стимули, які визначають вибір, що його робить індивід, структуруючи форму суспільства та економіки. Redmond W. A framework for the analysis of stability and change in formal institutions // Journal of Economic Issues, Sept. 2005. - P. 5. Інститути включають в себе усі форми обмежень, що створені людьми для того, щоб надати певну структуру людським взаємовідносинам. Інститути - це «правила гри», або, висловлюючись формально, створені людиною обмеження, що формулюють взаємодію між людьми. North D. Institutions, Institutional Change and Economic Performance. New York: Cambridge University Press, 1990. - Р. 3.

Г. Спенсер визначає причину виникнення інститутів саме для виживання суспільного організму в умовах його еволюції, яке зумовило, за, необхідність формування погоджуючої і координуючої суспільної підсистеми - особливого виду регулятивного інституту, яким і є політичний. Гавра Д. Понятие социального института // Социологическая теория: классические тексты и современные дискуссии (Русско-немецкая хрестоматия)/ [Составил Головин Н.А.]. - Нью Йорк, 2001.  У свою чергу, Е. Дюркгейм писав, що притримується ідей про позитивність та природність інститутів, які виступають важливим засобом самореалізації людини. Дюркгейм Э. Элементарные формы религиозной жизни.  М., 1998. За його переконанням, створений людиною інститут не може базуватися на омані та брехні, інакше він не зміг би існувати доволі довго: якби інститути не базувалися на природі речей, вони перманентно зустрічали б в речах супротив, який не змогли би подолати. Таким чином, цей підхід характеризується переконанням в тому, що становлення інститутів має адаптивний характер та існування інститутів викликане необхідністю в задоволенні певних фундаментальних потреб суспільства. Мертон Р. К. Явные и латентные функции Явные и латентные функции // Американская социологическая мысль/ [Под ред. В. И. Добренькова]. -- М., 1996. К. Маркс розумів інститути як штучні форми організації і регулювання соціальної діяльності, які склалися історично під впливом соціальних відносин, передусім, саме виробничих відносин. Рибій О. В.Становлення політичних інститутів: природа та особливості процесу інституалізації // Вісник НТУ «КПІ». Політологія. Право. Соціологія. - №4. - 2010. На тому ж рівні розміщені інститути у феноменологічній традиції: за переконанням М. Вебера, інститути - це результат людської діяльності, об'єктивації та втілення суб'єктивних смислів і значень. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. - Институт научной информации по общественным наукам АН СССР, 1976. Отже, ми тут знаходимо підтвердження існування тих самх ритуалів та символів, про які зазначають Марч та Олсен.

Що стосується думок кінця ХХ століття, то у роботі «Політичний порядок в трансформаційних суспільствах» С. Гантінгтон пише, що політичні інститути виникли через взаємодію між суспільними силами, розвинутими процедурами і організаційними механізмами для вирішення певних розбіжностей у суспільстві: за відсутності соціальних конфліктів політичні інститути не потрібні, за повної відсутності суспільної гармонії вони неможливі. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - С. 29, 31. С. Гантінгтон фактично ототожнює інститути з повторюваними організаційними процедурами. Правила та обмеження, що отримали форму інституту для нього - це найвищий рівень інституційного розвитку організації. З іншого боку, соціологи зазначають, що інститути задовольняють найбільш важливі потреби суспільства та регламентують найвагоміші соціальні зв'язки, які створюють основу для суспільної взаємодії. Шабанова М. А. О некоторых преимуществах интеграции экономического и социологического анализа институциональных изменений // Экономическая социология. - 2006. - Т. 7. - № 4. - С. 15. Сам С. Гантінгтон доволі широко трактує інститути, в різних позиціях наділяючи його рисами університет, сільську школу, прес-конференції, манеру спілкування президентатощо. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - С. 32.

Але, питання про важливість інститутів все ж таки залишається відкритим. Інститути мають важливе значення, бо саме за допомогою інститутів утворюється стабільна картина очікувань поведінки акторів. Інститути формують логічний, послідовний зв'язок у будь-яких діях актора. Інститути одночасно стримують та стимулюють певну поведінку. По-перше, наявність будь-яких правил вже обмежує. По-друге, відбувається поштовх до дій (наприклад, правила дорожнього руху стимулюють нас їхати на «зелене» світло). Правила, що регулюють суспільний та політичний розвиток не є антитезою свободи. Свобода та правила можуть співіснувати і, навіть, бути «союзниками». Hodgson G. What Are Institutions? // Journal of economic issues. - Vol. XL. - No. 1. - 2006. - P. 2.

Отже, поглянемо на інститути як правила уважніше. Інститути є системою, де започатковано і вбудовано правила, що структурують соціальну взаємодію. Hodgson G. How Economics Forgot History: The Problem of Historical Specificity in Social Science. - London: Routledge, 2001. - P. 289. Інститут розуміють як систему встановлених та широко розповсюджених соціальних правил, що структурують соціальну інтеракцію. Інститути існують для того, щоб стримувати і спрямовувати поведінку людини. Інститути уособлюють обмеження, в межах яких люди взаємодіють один з одним. Обмеження, прописані через інституційну основу, визначають можливість встановлення певного типу організації, що буде створена. Обмеження складаються з формальних прописаних правил і, зазвичай, неписаних кодексів поведінки, котрі лежать глибше за формальні правила і доповнюють їх. Д. Норт вважає, що інститути складаються з формальних правил, неформальних обмежень (норми поведінки, домовленості, інструкції з управління) та тиску з боку формальних правил та неформальних обмежень. North D. Institutional Change: a framework of analysis // Institutional Change. Theory and Empirical Findings. [edited by Sven-Erik Sjostrand]. - 1993 - P. 35-46. Відповідно до визначень інституту, ключовим є слово «правило». Термін «правило» («rule») треба розуміти як передавані правові норми, засновані на звичаях або як постійну нормативну диспозицію, де дія A означатиме дію В. Ostrom E. An Agenda for the Study of Institutions. - Public Choice, 1986. - №48. - P. 3-25. Правила включають норми поведінки та соціальні домовленості, ритуали, традиції, символи у якості правил. Відповідно, члени суспільства поділяють та поширюють ці правила. Hodgson G. What Are Institutions? // Journal of economic issues. - Vol. XL. - No. 1. - 2006. - P. 3. Ці првила є універсальними для всього суспільства, а не лише для окремої її частини чи групи. Отже, інститути є правилами гри, а організації є гравцями. Відповідно, організації - це спеціальні установи, що включають:

а) певні критерії до запровадження певних обмежень та відокремилення своїх членів від не членів або членів інших організацій чи інститутів;

б) повну незалежність та суверенітет посади головного;

в) ланцюг командної відповідальності в середині організації. Ibid. - P. 8.

Інституційна ефективність залежить від останнього, тобто, рівня тиску на формальні та неформальні інститути. Тиск виконується через саморегульовані інструкції з управління, через помсту, та/або через суспільне схвалення або примусовий тиск держави. Ibid. - P. 8. Важливий елемент механізму функціонування інститутів полягає в тому, що встановлення факту порушення не вимагає спеціальних зусиль і що порушник підлягає суровому покаранню з боку учасників процесу взаємодії у межах конкретного інституту.

Вироблення правил і подальше слідування ним є метою існування інститутів. Розроблення цих правил є прикладом шукання вигоди через інвестування. Організації можуть не лише прямо інвестувати в придбання навичок та знань, але й можуть не прямо (через політичний процес) схиляти «публічне інвестування» в ці види знання, що зможуть підвищити її перспективи на існування. Hodgson G. What Are Institutions? // Journal of economic issues. - Vol. XL. - No. 1. - 2006. - P. 8. Людина підпорядковується правилам та виконує їх так довго, допоки її власні інтереси та першочергові завдання не перетинаються з цими правилами. Hayek F. Law, Legislation, and Liberty. Vol. 1. - Chicago: University of Chicago Press, 1973. - Р. 11. Отже, це свідчить, що не тільки інституції та правила визначають правила гри, але й людина має вибір приймати їй чи не приймати ці правила/інституції. Тобто, цей процес взаємний, і саме у цьому полягає смисл системи, де елементи впливають одне не одного.

Правила (більша частина з них) створюються в інтересах швидше приватного, ніж громадського добробуту. Правила виникають на основі особистих інтересів. Створюючи правила, їх автори зазвичай беруть до уваги можливі «витрати для захисту правил», тобто передбачають механізми, що дозволяють встановити факт порушення правила, виміряти міру порушення (і наслідку порушення для однієї із сторін обміну) і покарати порушника. Але з часом зрушення в технологіях або відносних цінах можуть привести до зміни відносної вигоди від створення правил. Політичні правила визначають ієрархічну структуру суспільства, його фундаментальну структуру прийняття рішень і найбільш важливі характеристики контролю за політичними процедурами.

У процесі взаємодії акторів на політичній арені, головним є розуміння за якими правилами актори діють. Так, для того, аби актори чітко розуміли своє положення у системі та положення інших акторів, існують певні правила що, по суті, структурують функціонування акторів. Ці правила є узгодженими та визначеними самим акторами, для того аби забезпечити стабільність системи. Такими правилами є інститути. Дослідники по-різному трактують поняття «інститут». Так, М. Шабанова зазначає, що інститути задовольняють найбільш важливі потреби суспільства та регламентують найвагоміші соціальні зв'язки, які створюють основу для суспільної взаємодії Шабанова М. А. О некоторых преимуществах интеграции экономического и социологического анализа институциональных изменений // Экономическая социология. - 2006. - Т. 7. - № 4. - С. 15.. У свою чергу, Дж. Найт зазначає, що інститут слід розуміти як систему встановлених та широко розповсюджених соціальних правил, що структурують соціальну інтеракцію. Knight J. Institutions and Social Conflict. - Cambridge: Cambridge University Press, 1992. - P. 2 Його підтримує В. Редмонд, наголошуючи, що інститути - це структури, що накладають зобов'язання на людську взаємодію і визначають стимули, які визначають вибір, що його робить індивід, структуруючи форму суспільства та економіки. Redmond W. A framework for the analysis of stability and change in formal institutions // Journal of Economic Issues. - 2005. - P. 5. Усі зазначені визначення не суперечать, а доповнюють один одного, саме тому, розгляд всіх можливих варіантів визначення інститутів ті їх комбінування лише допомагає побачити чітку картину означення інституту та його існування у політичній системі.

Термін «інститут» та «інституція» часто використовують у різних сферах для дослідження тих чи інших закономірностей. Але, основна проблема полягає у тому, що кожен дослідник використовує цей термін, наповнюючи різними смислами. Звідси випливає певна підміна понять, що зумовлює плутанину в академічному дослідницькому середовищі. Що ж означає кожен з двох термінів нині? Як правило, під інституціями хибно розуміють організації, котрі певним чином об'єднують людей (наприклад, школу, тюрму чи університет, тощо); інституції виступають як регулятивні зразки, тобто, по суті, програми, якими суспільство обмежує поведінку індивідів. Кармазіна М., Шурбована О. «Інститут» та «інституція»: проблема розрізнення понять // Політичний менеджмент. - 08/2006. - №4 (19). Проте, як зазначає П. Бергер, «це загальноприйняте вживання надто однобоке... воно занадто пов'язує поняття інституції з тими соціальними сутностями, котрі визнаються та кодифікуються правом». Бергер П. Л., Б. Бергер. Що таке інституція? Випадок мови/ [Пер. Ю. Яремко] // Незалежний культурологічний часопис «Ї». - 2004. - число 35. Замість того, аби просто дати визначення поняття «інституція», П. Бергер намагається описати «що» є інституції через базові характеристики самих інституцій. Так, у праці «Що таке інституція. Випадок мови» П. Бергер виокремлює наступні показники:

Екстернальність. Інституції сприймаються як сутності, котрим властива зовнішня реальність. Інституція - це те, що існує поза бажань індивіда, інституція існує незалежно від індивіда. Тут, інституція відображає зовнішню реальність; це як дерево, яке існує, і, яке не можу щезнути виключно за бажанням індивіда. Тут Бергер розглядає приклад мови. Дослідник зазначає, що якщо індивід щось каже, він не думає чим він послуговується, коли висловлює свої думки, він не думаю про звуки, з яких складаються слова, він думаю про смисл. Індивід екстарналізує думки, тобто висловлює їх у зовнішній світ. Мова, якою послуговується індивід, промовець володів нею до моменту мовлення. Мова сприймається зовнішньою реальністю, притаманною індивіду не тільки на момент мовлення, але й на момент зародження самого висловлювання, вона закладена до того, як відбувається момент висловлювання. Мова сприймається промовцем і слухачем як зовнішня реальність, яка закладена до того, коли відбувався момент висловлювання.

Об'єктивність. Інституції сприймаються як сутності, яким властива об'єктивність. Щось є об'єктивно реальним лише тоді, коли хтось погоджується з тим, що це щось існує у певний спосіб. Що стосується мови, то можна казати про правильну та неправильну мову. Але у реальному житті ми сприймаємо мову як об'єктивний факт свого досвіду, тому про правильність чи неправильність мови ми не задумуємося.

Спонукальна сила. Інституціям властива спонукальна сила. Влада інституції над індивідом існує завдяки двом моментам: об'єктивності інституцій та відсутність можливості зникнення інституції за бажанням індивіда. Індивід може не зважати на інститут, а може намагатися змінити його загалом. Той факт, що інститути є значущими, ще не означає, що інституції не змінюються. Вони змінюються відповідно до діяльності безлічі індивідів, які своїми діями формують зовнішню і внутрішню оболонку інституцій. Тобто, якщо люди перестануть розмовляти якось мовою, наприклад, китайською, то вона просто зникне. Але така зміна інституцій не під силу окремому індивіду, яким намагається цілеспрямовано змінити інституцію. Індивід може на мікрорівні щось змінювати, але він скоріше буде «переможцем» у своєму мікросвіті, ніж реформатором інституції в цілому. Індивід зможе досягти успіху лише залучивши широкі маси під свої ідеї.

Моральний авторитет. Інституції володіють моральним авторитетом. Інституції посягають на легітимність, тим самим не тільки конституюючи реальність, а і виконуючи роль «жандарма», що може покарати або прочитати нотацію за порушення. Моральний авторитет проявляється у стимулюванні сорому та відчуття провини. Ті, хто не підпорядковуються правилам, підпадають під каральний механізм інституції, який може виражатися у моральних та фізичних стражданнях.

Історичність. Інституціям в властива якість історичності. Інституції - це факти, що закріплені історично, мають свою історію. Інституція, майже у всіх випадках існує до моменту появи індивіда і, існуватиме після його смерті. Таким чином, інституції це джерело знань, які акумулюються впродовж досить довгого періоду великим числом індивідів.

Справді, інституція сьогодні має позначати не те, що було інституційовано, а те, що є джерелом інституціювання, тобто, ті механізми, завдяки яким культурні орієнтири трансформуються в соціальну практику. Турен А. Повернення дієвця. - К.: Альтерпрес, 2003. - С. 19. Інституції стосуються більше суспільства, ніж суверенної влади, яка постає лише виразником суспільної волі. Інституції витрактовуються представниками інституціоналізму як соціально-психологічні феномени. Інституції є спонтанними, традиційними утвореннями. Підставою їх функціонування є аж ніяк не потреби (інтереси) системи, але - історична зумовленість. Відтак, правильно було б розуміти за терміном «інституція» встановлення, традицію, порядок, заведений в суспільстві, а «інститут», відповідно, розглядати як закріплення таких звичаїв і порядків у законах і правових нормах.

Обґрунтування політичних інститутів дослідники виводять за допомогою особливостей, які відрізняються їх від ознак інституцій та наголошують на формах їх функціонування. Так, виділять: психологічність, історичність, структурність та функціональність. Кармазіна М., Шурбована О. «Інститут» та «інституція»: проблема розрізнення понять // Політичний менеджмент. - 08/2006. - №4 (19). Першою з цих характеристик є психологічність, що означає, що будь-який суспільний інститут за своєю основою є психологічним утворенням, стійким продуктом взаємодії між акторами. Наступною важливою характеристикою інституту є історичність: інститути позиціонуються як певний продукт історичного розвитку суспільної сфери. Структурність є підтвердженням того, що кожен інститут існує як наслідок своїх взаємодій з іншими інститутами соціальної системи. Функціональність означає, що інститути існують доти, допоки виконують визначені для них суспільством функції, сприяючи інтеграції суспільства.

Треба брати до уваги те, наскільки інститути ефективно відбивають інтереси індивідів, що мають можливість використовувати їх для реалізації власних потреб. С. Гантінгтон стверджує, що можна порівнювати політичні інститути з огляду на рівень їхньої політичної інституціоналізації. У свою чергу, політичну інституціоналізацію можна охарактеризувати за критеріями, які С. Гантінгтон пропонує у своїй праці «Політичний порядок у перемінних суспільствах»:1) адаптивність-ригідність - чим більш адаптивна організація або процедура, тим вище рівень її інституціалізації, окрім того, чим більше вимог висуває оточуюче середовище і чим організація старша, тим краще вона адаптується; Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - С. 32.

2) складність-простота - чим складніша організація, тим вище рівень її інституціалізації; складність, яка в кінцевому результаті призводить до стабільності, в даному контексті розуміється як ієрархічне та функціональне примноження організаційних структур, а також диференціація окремих типів організаційних підрозділів; Там само. - С. 37.

3) автономія-підлеглість - рівень інституціалізації залежить від того, наскільки політичні організації та процедури автономні щодо інших суспільних утворень та способів поведінки; автономія політичних інститутів виміряється тим, наскільки їхні інтереси та цінності відрізняються від інтересів та цінностей інших інститутів та суспільних груп: політична організація, що є виразником та інструментом інтересів певної суспільної групи знаходиться на низькому рівні інституціоналізації. Там само. - С. 39.

4) згуртованість-роздробленість - чим більше організація згуртована, тим вищим є її рівень інституціоналізації; ефективна організація вимагає, як мінімум, високого ступеня згоди щодо функціональних кордонів групи і щодо процедур вирішення конфліктів в окреслених цими кордонами межах. Там само. - С. 41.

Гантінгтон приділяє велику увагу зазанченим моментам через те, що визначає «інституціоналізацію» як процес, за допомогою якого організації та процедури набувають цінності та стійкості, Зазнаев О. И. Вторая молодость «долгожителя»: концепт «политический институт» в современной науке // Проблемы политической науки. - Казань: Центр инновационных технологий, 2005. - С. 20. а інститути постають для нього формами поведінки, які є стійкими, вагомими та здатними до відтворення. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - С.32. Відповідно, інституціональні теорії ґрунтуються навколо центрального припущення, що інститути створюють елементи порядку та передбачення, тобто, є тими ланками, які пов'язують громадян в одне суспільне ціле на противагу багатьом іншим явищам, які їх розділяють. March J., Olsen J. Elaborating the «New Institutionalism» // The Oxford Handbook of Political Institutions. - Oxford: Oxford University Press, 2008. - Р. 4. У той час, як класичний інституціоналізм послуговується методологією холізму (тобто, розглядається як ціле) та обстоює інституціональний детермінізм (згідно з яким інститути є первинними щодо індивіда), неоінституціоналізм ґрунтується на засадах методологічного індивідуалізму та зазначає, що саме індивіди створюють інститути, виходячи з власних індивідуалістичних критеріїв. Peukert H. Bridging Old and New Institutional Economics: Gustav Schmoller and Douglass C. North, Seen with Oldinstitutionalists' Eyes // European Journal of Law and Economics. - 2001. - Vol. 11. - No 2. - Р. 93.

Для відомого неоінституціоналіста, Д. Норта, еволюція суспільств визначається кількісними та якісними характеристиками людського існування, ступенем пануванням людини над перетворення навколишнього ландшафту, а також структурою, в рамках якої взаємодіють індивіди; іншою мовою, розуміння основ розвитку суспільств забезпечує розуміння взаємодії демографічних, технологічних та інституціональних факторів. North D. Transaction Costs Through Time // Economic History, 1994. - P. 1. Норт стверджує, що інститути створені для того, щоб структурувати людську взаємодію. Причину виникнення інститутів він пояснює тим, що з підвищенням складності оточуючого середовища та зі збільшенням рівня взаємозалежності, виникла потреба в політичних, економічних, соціальних та інших інститутах, яка була зумовлена необхідністю перетворення суспільства у державу, здійснення неперсоніфікованого обміну та забезпечення механізму гарантій та захисту прав власності. North D. Institutions, Institutional Change and Economic Performance. New York: Cambridge University Press, 1990. - P. 19.

Джерелом правил є суспільство, далі правила опускаються на рівень прав власності і потім на рівень індивідуальних домовленостей. Hodgson G. What Are Institutions? // Journal of economic issues. - Vol. XL. - No. 1. - 2006. - P. 10. Ці домовленості відбивають структуру стимулів і анти-стимулів, що кореняться в структурі прав власності (і механізмів їх забезпечення); таким чином, набір альтернатив, що відкриваються перед гравцями, і ті форми організацій, які вони утворюють під час укладення конкретних домовленостей, постають з структури прав власності. Правила можуть виникати досить спонтанно як координуючий баланс, який забезпечує зручність для агентів у процесі взаємодії. Ibid. - P. 12. Так, можна зробити припущення, що в багатьох випадках правила створюються в інтересах особистого, а не суспільного добробуту, інакше кажучи - беруть свій початок у приватних інтересах North D. Institutions, Institutional Change and Economic Performance. New York: Cambridge University Press, 1990. - P. 65., а стабільності неформальної або неправової інституціональної рівноваги сприяє, з-поміж іншого, недосконала система покарань за порушення законодавства. Aoki M. Endogenizing institutions and institutional changes // Journal of Institutional Economics. - 2007. - Vol. 3. - Issue 1. - P. 10. Функція правил полягає в тому, щоб полегшити політичний або економічний обмін. Цей обмін передбачає укладення угод у рамках існуючого набору інститутів, хоча, іноді гравці вважають вигідним для себе витратити ресурси на зміну досить глибоких структур суспільства, щоб змінити наявні у них права. Наприклад, розглядаючи сучасну представницьку демократію, ми бачимо, що громадська система є набагато складнішою, ніж у період появи представницьких органів взагалі - це відбулося саме завдяки розвитку різноманітних груп інтересів.

З огляду на правила, можна зазначити, що стійкість інститутів значною мірою, якщо не повністю, заснована на тому, як добре вони слугують інтересам залучених акторів: якщо інститут зазнає поразки в ефективному служінню таким інтересам, він стає слабким та недовговічним, чутливим до порушень інституціональних правил. Hall P., Thelen K. Institutional change in varieties of capitalism // Socio-Economic Review. - 2009. - №7. - P. 11. Однак варто зазначити, по-перше, актори не завжди мають повну інформацію щодо «ігрової структури» Aoki M. Endogenizing institutions and institutional changes // Journal of Institutional Economics. - 2007. - Vol. 3. - Issue 1. - P. 19., інакше кажучи, інституціональних «правил гри», а також того, як і чи правильно функціонують інститути, а отже, далеко не завжди можуть виносити справедливі рішення щодо ефективності інституту у справі слугування їхнім інтересам. По-друге, такий міцний зв'язок між суспільними запитами та діяльністю інституціональних правил притаманний передусім економічній інституціональній системі, тоді як у політичному інституціональному середовищі такий зв'язок може сильно викривлюватися. Отже, політичні інститути творяться, передусім, до потреб існуючої політичної системи. Згідно з цими, декларованими системою потребами, набувають певних функцій, утворюють канали зв'язку з іншими елементами системи (підсистемами) тощо.

Отже, говорячи про інститути, варто чітко виділяти, що інститути є сталою організаційно-оформленою сукупністю правил та норм, що структурують та обмежують поведінку акторів. Таким чином, накладають обмеження на людську взаємодію, структуруючи форму суспільства. Головна функція цих обмежень - це, в першу чергу стандартизація процедури політичного та економічного обміну, тобто, приведення до одного стандарту обміну, який обов'язків для всіх. Саме процес обмін між акторами передбачає створення конвенційних норм у межах існуючого набору інститутів. Важливе місце у процесі функціонування політичних інститутів займає процес політичної інституалізації, про який пише Гантінгтон. Він виділяє декілька основних критеріїв політичної інституалізації, серед яких: адаптивність-ригідність, складність-простота, автономія-підлеглість та згуртованість-роздробленість. Але для того, аби розглядати інститути в повній мірі варто визначити їх обґрунтованість. Так, дослідники виділяють декілька основних моментів, пов'язаних з обґрунтуванням політичних інститутів: психологічність, історичність, структурність, функціональність. Крім того, варто чітко визначити, що політичні інститути творяться відповідно, передусім, до потреб існуючої політичної системи. Згідно з цими, декларованими системою потребами, набувають певних функцій, утворюють регламентовані канали зв'язку з іншими елементами системи (підсистемами) тощо.

Великою проблемою інституційного аналізу є плутанина між інститутами та інституціями. Само тому, треба під «інститутами» розуміти сталу організаційно-оформлену сукупність правил та норм, що структурують та обмежують поведінку акторів. У свою чергу, під «інституціями» варто розуміти сукупність певних характеристик, про які говорить Бергер, тобто, екстернальність (існування поза індивідом), об'єктивність (сутності, яким властива об'єктивність), спонукальна сила (наявність влади інституції над індивідом), моральний авторитет (інституції виконують роль «жандарма»), історичність (історична континуальність).

1.2 Процес інституційної трансформації