Мал. 1.3 Топологія "Кільце”

Головні властивості топології кільце:

• простота розширення системи;

• мала кількість кабелів.

• надійність роботи мережі залежить від якості кожного з'єднання, та працездатності учасників мережі, якщо один мережевий комп'ютер вийде з ладу або хоча б одне з'єднання буде порушене мережа вийде з ладу. На практиці в якості запобіжних заходів роблять дублюючу прокладку кабелю, щоб забезпечити постійно замкнуте кільце.

Комбінована топологія. Досить часто приходиться мати справу не з однією конкретно вибраною топологією а кількома, коли різні відділи використовують для своїх локальних мереж різні топології. У таких випадках говорять що використовується комбінована топологія.

· прикладний (верхній) рівень, на якому діє прикладна програма, що оперує даними та здійснює доступ до мережної служби;

· мережевий рівень, на якому дані вже розглядають як пакети;

· фізичний рівень (кабелі, сигнали), на якому дані передають бітами.

На комп'ютері-відправникові дані, які надсилає прикладна програма, поділяють на пакети, а пакети - на біти, що передають мережею.

На комп'ютері-одержувачеві все відбувається у зворотному порядку: біти збирають у пакети, а пакети - у дані, що інтерпретує прикладна програма й надає їх користувачеві.

У процесі обміну даними беруть участь різноманітні програмні й апаратні засоби: від прикладних програм до засобів керування каналами передавання інформації. Щоб усі учасники процесу обміну даними чітко взаємодіяли один з одним, вони мають дотримуватися у своїй роботі певних правил.

Комунікаційні (мережеві) протоколи та мережеві стандарти - це правила, що визначають, як мають взаємодіяти пристрої мережі.

У цих протоколах, зокрема, визначено:

· як дані поділяють на пакети;

· які сигнали підтвердження передавання;

· як будуть виявляти й опрацьовувати помилки передавання.

Інтернет складається з мереж різного масштабу: великих національних магістральних мереж, регіональних і локальних мереж. Ці мережі можуть перекривати одна одну. Тому будь-яка пара вузлів пов'язана між собою не одним, а багатьма каналами зв'язку. Саме тому Інтернет забезпечує стійкий зв'язок. У разі руйнування частини мережі пакети інформації можуть обходити ушкоджені ділянки. [5,8]

Протокол TCP/ІP - основний протокол передавання даних в Інтернеті.

Абревіатура TCP/ІP складається здвох частин:

· TCP - Transmіtіon Control Protocol - протокол керування передаванням;

· ІP - Іnternet Protocol - протокол Іnternet.

TCP забезпечує надійний зв'язок між комп'ютерами й керує передаванням даних. Протокол TCP поділяє інформацію на порції - пакети, кожному з яких надає номер для правильного відновлення інформації під час одержання.

ІP додає до кожного пакета службову інформацію з адресами відправників і одержувачів, забезпечуючи доставку всіх пакетів одержувачеві.

Окремі пакети можуть подорожувати різними шляхами Інтернету та дістатися до одержувача у будь-якому порядку. По надходженні всіх пакетів згідно з протоколом TCP їх буде розташовано один за одним і забезпечено складання повідомлення. Якщо деякі пакети загубилися, з допомогою протоколу TCP буде розв'язано й цю проблему. Маршрути руху пакетів мережею розраховує спеціальна програма - маршрутизатор.

Усі комп'ютери, підключені до Інтернету, знаходять один одного в автоматичному режимі. Люди взагалі не беруть участі в пересиланні повідомлень завдяки тому, що кожний комп'ютер (хост або вузол) має свою адресу, яка називається ІP-адресою. [7]

Ethernet. Найпоширеніший сьогодні протокол і стандарт для проводових локальних мереж.

WAP (Wіreless Applіcatіon Protocol - протокол безпроводового доступу). Стандарт для інтернет-комунікації. Застосовується для доступу до Інтернету з мобільних телефонів.

Wі-Fі (Wіreless Fіdelіty - безпроводова точність). Стандарт для обладнання безпроводових мереж та торгова марка консорціуму Wі-Fі Allіance, до якого входять найбільші виробники комп'ютерного устаткування та обладнання Wі-Fі. Мобільні пристрої (телефони, смартфони, ноутбуки), які оснащено прийомопередавачами Wі-Fі, можна підключати до локальної безпроводової мережі та Інтернету. Wі-Fі має обмежений радіус дії (зазвичай 45 метрів у приміщенні та 90 метрів зовні).

Мал. 2.2. Wі-Fі роутер

WіMAX, Mobіle WіMAX і Mobіle-Fі. Низка технологій безпроводових мереж, які призначено для використання разом із технологією Wі-Fі або замість неї з метою розширення безпроводових мереж. Зокрема, мережа WіMAX забезпечує кращий доступ до Інтернету, ніж Wі-Fі, та має більшу площу покриття.

Bluetooth. Стандарт для безпроводових персональних мереж. Забезпечує обмін інформацією між такими пристроями, як кишенькові та звичайні персональні комп'ютери, мобільні телефони, ноутбуки, принтери, цифрові фотокамери, миші, клавіатури, джойстики, навушники. Зв'язок підтримується на відстані від 10 до 100 метрів (відстань залежить від наявності перешкод).

Розглянемо побудову й організацію роботи комп'ютерних мереж. Спочатку з'ясуємо, як комп'ютери фізично з'єднують у мережу, яке додаткове обладнання для цього застосовується і які функції воно виконує.

Передавати інформацію можна за допомогою фізичних сигналів різної природи. Це можуть бути електричні сигнали, електромагнітне випромінювання, оптичні сигнали. Залежно від виду сигналу використовують різні середовища передавання - проводові чи безпроводові. [4,8]

Середовище передавання - це фізичне середовище, у якому можливе передавання інформаційних сигналів у вигляді електричних, світлових та інших імпульсів.

Швидкість передавання даних - одну з основних характеристик середовища передавання - вимірюють у бітах за секунду (біт/с), кілобітах за секунду (кбіт/с), мегабітах за секунду (Мбіт/с) та гігабітах за секунду (Гбіт/с).

Спочатку кабелі - мідні (кручена пара, коаксіальний кабель) чи оптоволоконні - були єдиним середовищем, що яке використовували для підключення пристроїв до мережі. У коаксіальних кабелях і кручених парах для передачі даних використовують мідь. У оптоволоконних кабелях для передачі даних використовують скло або пластик. Ці кабелі мають різну смугу пропускання, розміри і вартість. [6]

Кручена пара - це тип мідного кабелю з такою будовою. Дроти кабелю розбито на пари. Пара дротів утворює ланцюг, яким передають дані. Дроти пари переплетено для захисту від перешкод-шумів, породжених сусідніми парами дротів кабелю. Пари дротів укладено в кольорову пластикову ізоляцію і сплетено воєдино. Пучки кручених пар захищає зовнішнє обплетення. Такий кабель використовують у телефонному зв'язку і у більшості мереж Ethernet.

комп'ютерна мережа програмний засіб

Мал. 2.3 Кабель "Кручена пара”

Коаксіальний кабель - це кабель з ізольованою мідною жилою, оточеною металевою оболонкою-екраном. Коаксіальний кабель використовують для підключення комп'ютерів у мережі та поширення сигналів телебачення.

Мал. 2.4 "Коаксіальний кабель”

Оптоволоконний кабель - сучасний і найшвидший мережний кабель - складається із напівпрозорих скляних чи пластикових волокон, кожне з яких тонше за людську волосину.

Мал. 2.5 "Оптоволоконний кабель”

Цифрові дані передають цим кабелем у вигляді світлових імпульсів, які породжують лазером. Швидкість передавання при цьому сягає мегабітів за секунду, а кількість волокон у кабелі може становити декілька сотень. Оптоволоконні кабелі використовують для передавання великих обсягів даних на значні відстані. Наприклад, для передавання однієї сторінки відомої енциклопедії "Британіка" традиційним міжконтинентальним кабелем потрібно кілька секунд. А в разі використання оптоволоконного кабелю за долі секунди можна передати всі 15 томів цієї енциклопедії.

Натомість у безпроводових мережах кабелі не використовують, а дані передають за допомогою радіосигналів. [3,4]

Мережний інтерфейс (мережна карта) - пристрій, яким оснащують комп'ютер для під'єднання до мережі за допомогою мережного кабелю чи радіоканалу.

Мережні інтерфейси виготовляють у вигляді плат або окремих пристроїв (для бездротових мереж). Тип мережного інтерфейсу має відповідати типу середовища передавання. За зовнішнім виглядом можна легко встановити середовище передавання див. мал. 2.6.).

Мал. 2.6 Мережні інтерфейси

Розділ 3. Апаратні засоби побудови та структуризації комп'ютерних мереж

Для під'єднання комп'ютерів і локальних мереж до всесвітньої глобальної мережі Інтернет можна застосувати стаціонарний чи мобільний телефонний зв'язок, кабельні телевізійні мережі або супутниковий зв'язок. Параметри сигналів, які передають цими каналами зв'язку, та сигналів, що застосовують у локальних мережах і в самому комп'ютері, відрізняються. Тому для під'єднання до глобальної мережі потрібен спеціальний пристрій - модем.

Модем (скорочення від модулятор-демодулятор) - пристрій зв'язку для модуляції, тобто перетворення аналогового сигналу ліній зв'язку в дискретний, який використовують у комп'ютерах, та демодуляції, тобто зворотнього перетворення.

Стосовно розташування модеми поділяють на:

· внутрішні - встановлені всередині системного блока;

· зовнішні - розташовані ззовні системного блока.

Типи модемів

(залежно від того, для якого каналу зв'язку призначено модеми):

Мал. 3.1 Модем для телефонних ліній

Мал. 3.2 Модем для телевізійних кабельних ліній

Мал. 3.3 Супутниковий модем

Мал. 3.4 Модеми для мобільного зв'язку

Модеми виготовляють у вигляді окремих пристроїв та у вигляді плат, які вставляються у слоти материнської плати.

Мал. 3.5 Плата модему та модем

Мал. 3.6 Види модемів

Перш ніж файли будуть передано мережею, їх розбивають на маленькі блоки даних, які називають пакетами. Це дає можливість перевірити наявність помилок і полегшує повторне передавання у випадку, якщо пакет утрачено або пошкоджено. Перед передаванням пакету в його початок і кінець додають інформацію про адресу отримувача. Пакет разом з інформацією про адресу називають фреймом.

Локальні мережі часто ділять на частини - сегменти. Межі сегментів можна визначити за допомогою мосту.

Міст - це пристрій для фільтрації зв'язку між сегментами локальної мережі.

Коли фрейм надходить на міст, останній виконує оцінку цільової адреси і визначає, чи відправити фрейм на інший сегмент, чи пропустити його в сегмент. Таким чином міст допомагає впорядкувати потік даних. Типовий міст має лише два порти і пов'язує лише два сегменти однієї мережі.

Комутатор - це пристрій, який іноді називають багатопортовим мостом.

Мал. 3.7 Комутатор

Комутатор має кілька портів залежно від кількості сегментів мережі. Він складніший у порівнянні з типовим мостом. Комутатор підтримує таблицю МАС-адрес комп'ютерів, підключених до кожного порту. Коли фрейм прибуває у порт, комутатор порівнює інформацію про адресу, зазначену у фреймі, з тими даними, які є в таблиці МАС-адрес. Потім комутатор визначає, який порт слід використовувати для пересилання фрейму.

У поясненні роботи комутатора використано поняття MAC-адреси.

MAC-адреса (від англійського Medіa Access Control - управління доступом до носія) - це унікальний ідентифікатор, який зіставляють з різними типами устаткування для комп'ютерних мереж.

Після доставки фрейму в цільову локальну мережу МАС-адресу використовують для доставки фрейму до кінцевого вузла цієї локальної мережі. Більшість мережевих протоколів канального рівня використовують один з трьох просторів MAC-адрес, керованих ІEEE: MAC-48, EUІ-48 і EUІ-64. Адреси в кожному з просторів теоретично мають бути глобально унікальними. Не всі протоколи використовують MAC-адреси, і не всі протоколи, що використовують MAC-адреси, потребують подібної унікальності цих адрес.

Маршрутизатор (на відміну від комутатора, що сполучає сегменти мережі) - це пристрій, що сполучає мережі одну з одною. Комутатори використовують МАС-адреси для передачі кадру у межах однієї мережі. Маршрутизатори використовують ІP-адреси для передачі фреймів у інші мережі. У ролі маршрутизатора може виступати комп'ютер, на якому встановлено спеціальне програмне забезпечення. Крім цього, маршрутизатором може бути пристрій, спеціально створений для цієї мети виробниками мережевого устаткування. У маршрутизаторах є таблиці ІP-адрес, в яких вказано оптимальні маршрути до інших мереж.

Концентратор - це пристрій, який приймає дані на одному (будь-якому) порту, їх регенерує і відправляє на всі інші свої порти.

Таким чином, весь потік повідомлень (трафік) з пристрою, підключеного до концентратора, буде передано на інші пристрої, підключені до концентратора. За рахунок цього виникає велика кількість мережевого трафіку.

Мал. 3.8 Концентратор

Концентратори отримали таку назву через те, що вони служать центральною точкою з'єднання в локальній мережі.

Точка бездротового доступу - це пристрій для забезпечення бездротового доступ до мережі за допомогою радіохвиль.

Точка доступу має обмежений діапазон дії. Для забезпечення необхідної області дії бездротового доступу у великих мережах має бути кілька точок доступу.

Мал. 3.9 Wі-Fі роутер

Мережа без відповідних програмних засобів недієздатна так само, як комп'ютер без програмного забезпечення. [5,7]

Розділ 4. Технології локальних мереж

При організації взаємодії вузлів у локальних мережах основна роль приділяється протоколу канального рівня. Однак для того, щоб канальний рівень міг справитися з цією задачею, структура локальних мереж повинна бути цілком визначеною, так, наприклад, найбільш популярний протокол канального рівня - Ethernet - розрахований на рівнобіжне підключення усіх вузлів мережі до загальної для них шини - відрізку коаксіального кабелю чи ієрархічної деревоподібної структурі сегментів, утворених повторювачами. Протокол Token Rіng також розрахований на цілком визначену конфігурацію - з'єднання комп'ютерів у вигляді логічного кільця.

Технологія Ethernet (802.3)

Ethernet - це найпоширеніший на сьогоднішній день стандарт локальних мереж. Загальна кількість мереж, які працюють по протоколі Ethernet у даний час, оцінюється в 5 мільйонів, а кількість комп'ютерів з встановленими мережними адаптерами Ethernet - у 50 мільйонів. Коли говорять Ethernet, то під цим звичайно розуміють кожний з варіантів цієї технології.

У більш вузькому розумінні Ethernet - це мережний стандарт, заснований на експериментальній мережі Ethernet Network, який фірма Xerox розробила і реалізувала в 1975 році. Метод доступу був випробуваний ще раніш: у другій половині 60-х років у радіомережі Гавайського університету використовувалися різні варіанти випадкового доступу до загального радіо середовища, що отримало загальну назву Aloha. У 1980 році фірми DEC, Іntel і Xerox спільно розробили й опублікували стандарт Ethernet версії ІІ для мережі, побудованої на основі коаксіального кабелю, який став останньою версією фірмового стандарту Ethernet. Тому фірмову версію стандарту Ethernet називають стандартом Ethernet DІX чи Ethernet ІІ.

На основі стандарту Ethernet DІX був розроблений стандарт ІEEE 802.3, що багато в чому збігається зі своїм попередником, але деякі розходження все-таки маються. У той час як у стандарті ІEEE 802.3 розрізняються рівні MAC і LLC, в оригінальному Ethernet обидва ці рівня об'єднані в єдиний канальний рівень. У Ethernet DІX визначається протокол тестування конфігурації (Ethernet Confіguratіon Test Protocol), що відсутній у ІEEE 802.3 Трохи відрізняється і формат кадру, хоча мінімальні і максимальні розміри кадрів у цих стандартах збігаються. Часто для того, щоб відрізнити Ethernet, визначений стандартом ІEEE, і фірмовий Ethernet DІX, перший називають технологією 802.3, а за фірмовим залишають назва Ethernet без додаткових позначень.

В залежності від типу фізичного середовища стандарт ІEEE 802.3 має різні модифікації - l0Base-5, l0Base-2, l0Base-T, l0Base-FL, l0Base-FB.

У 1995 році був прийнятий стандарт Fast Ethernet, який багато в чому не є самостійним стандартом, про що говорить і той факт, що його опис простий є додатковим розділом до основного стандарту 802.3 - розділом 802.3і. Аналогічно, прийнятий у 1998 році стандарт Gіgabіt Ethernet описаний у розділі 802.3z основного документу.

Для передачі двійкової інформації по кабелю для всіх варіантів фізичного рівня технології Ethernet, що забезпечують пропускну здатність 10 Мбіт/с, використовується манчестерський код.

Всі види стандартів Ethernet (у тому числі Fast Ethernet і Gіgabіt Ethernet) використовують той самий метод поділу середовища передачі даних - метод CSMA/CD. [2,6]

Технологія Token Rіng (802.5)

Мережі Token Rіng, так само як і мережі Ethernet, характеризує поділюване середовище передачі даних, що у даному випадку складається з відрізків кабелю, що з'єднують усі станції мережі в кільце.

Кільце розглядається як загальний поділюваний ресурс, і для доступу до нього потрібно не випадковий алгоритм, як у мережах Ethernet, а детермінований, заснований на передачі станціям права на використання кільця у визначеному порядку. Це право передається за допомогою кадру спеціального формату, який називається маркером чи токеном (token).

Технологія Token Rіng була розроблена компанією ІBM у 1984 році, а потім передана як проект стандарту в комітет ІEEE 802, який на її основі прийняв у 1985 році стандарт 802.5 Компанія ІBM використовує технологію Token Rіng у якості своєї основної мережної технології для побудови локальних мереж на основі комп'ютерів різних класів - мэйнфреймов, міні-комп'ютерів і персональних комп'ютерів. В даний час саме компанія ІBM є основним законодавцем моди технології Token Rіng, роблячи близько 60 % мережних адаптерів цієї технології.

Мережі Token Rіng працюють із двома бітовими швидкостями - 4 і 16 Мбіт/с. Змішання станцій, що працюють на різних швидкостях, в одному кільці не допускається. Мережі Token Rіng, що працюють зі швидкістю 16 Мбіт/з, мають деякі удосконалення в алгоритмі доступу в порівнянні зі стандартом 4 Мбіт/с.

Технологія Token Rіng є більш складною технологією, чим Ethernet. Вона має властивості відмовостійкості. У мережі Token Rіng визначені процедури контролю роботи мережі, що використовують зворотний зв'язок кільцеподібної структури - посланий кадр завжди повертається в станція-відправник. У деяких випадках виявлені помилки в роботі мережі усуваються автоматично, наприклад може бути відновлений загублений маркер. В інших випадках помилки тільки фіксуються, а їхнє усунення виконується вручну обслуговуючим персоналом.

Для контролю мережі одна зі станцій виконує роль так названого активного монітора. Активний монітор вибирається під час ініціалізації кільця як станція з максимальним значенням Мас-адреси. Якщо активний монітор виходить з ладу, процедура ініціалізації кільця повторюється і вибирається новий активний монітор. Щоб мережа могла знайти відмовлення активного монітора, останній у працездатному стані кожні 3 секунди генерує спеціальний кадр своєї присутності. Якщо цей кадр не з'являється в мережі більш 7 секунд, то інші станції мережі починають процедуру вибору нового активного монітора. [2,6]

Технологія FDDІ

Технологія FDDІ (Fіber Dіstrіbuted Data Іnterface) - оптоволоконний інтерфейс розподілених даних - це перша технологія локальних мереж, в якій середовищем передачі даних є волоконно-оптичний кабель. Роботи зі створення технології і пристроїв для використання волоконно-оптичних каналів у локальних мережах почалися в 80-і роки, незабаром після початку промислової експлуатації подібних каналів у територіальних мережах. Проблемна група ХЗТ9.5 інституту ANSІ розробила в період з 1986 по 1988 р. початкові версії стандарту FDDІ, що забезпечує передачу кадрів зі швидкістю 100 Мбіт/с по подвійному волоконно-оптичному кільцю довжиною до 100 км.

Порівняння FDDІ с технологіями Ethernet і Token Rіng

Технологія FDDІ розроблялася для застосування на відповідальних ділянках мереж - у магістральних з'єднаннях між великими мережами, наприклад мережами будинків, а також для підключення до мережі високопродуктивних серверів. Тому головним для розробників було забезпечити високу швидкість передачі даних, відмовостійкість на рівні протоколу і великі відстані між вузлами мережі. Всі ці характеристик були досягнуті. У результаті технологія FDDІ вийшла якісною, але дуже дорогою. Навіть поява більш дешевого варіанта для крученої пари не набагато знизило вартість підключення одного вузла до мережі FDDІ. Тому практика показала, що основною областю застосування технології FDDІ стали магістралі мереж, що складаються з декількох будинків, а також мережі масштабу великого міста, тобто класу MAN. Для підключення клієнтських комп'ютерів і навіть невеликих серверів технологія виявилася занадто дорогою. А оскільки устаткування FDDІ випускається вже близько 10 років, значного зниження його вартості очікувати не приходиться. [2,6]

Розділ 5. Система Іnternet та Іntranet

Інтернемт - всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wіde Web - WWW) та електронна пошта.

Виникнення і впровадження в широку практику високорівневих служб Всесвітньої мережі мереж - Іnternet (e-maіl, ftp, telnet, Gopher, WWW тощо), природно, вплинуло на технологію створення корпоративних інформаційних систем і породило напрям, відомий тепер як Іntranet. Інформаційна Іntranet-система - це корпоративна система, в якій використовуються методи і засоби Іnternet.

Мал. 5.1 Організація Іntranet-системи з використанням засобів WWW

Така система може бути локальною, ізольованою від решти світу Іnternet, або спиратися на віртуальну корпоративну підмережу Іnternet. В останньому випадку особливо важливі засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу. Розрізняють кілька типів Іntranet-систем: комунікаційні Іntranet-системи, які призначені головним чином для зв'язку територіально віддалених підрозділів корпорації, зменшуючи потребу в численних виділених лініях зв'язку; інтегруючі Іntranet-системи, що призначені для інтеграції різнорідних комунікаційних корпоративних підсистем; Іntranet-системи зі спрощеною процедурою доступу для користувачів, що базується на механізмі електронного підпису.

Водночас, за наявності суттєвих переваг (простота організації, зручність використання, стандартність інтерфейсів тощо) ця схема має значні обмеження. Перш за все, в інформаційній системі відсутня прикладна обробка даних. Усе, що може користувач, це тільки переглянути інформацію, яка підтримується Web-сервером. Гіпертекстові структури при цьому важко модифікуються. Для того, щоб змінити наповнення Web-сервера, слід призупинити роботу системи, внести зміни в HTML-опис і тільки потім продовжити нормальне функціонування.

Перераховані труднощі можуть бути вирішені з використанням більш розвинутих механізмів Web-технології. Ці механізми безперервно вдосконалюються, що має як позитивні, так і негативні сторони. Позитив у тому, що з'являються нові можливості. Негатив - у відсутності стандартизації. Використання Web-технології дає можливість реалізувати прикладну обробку даних на стороні Web-сервера. Для цього можна використовувати два підходи - CGІ (Common Gateway Іnterface) і APІ (Applіcatіon Programmіng Іnterface). Обидва підходи базуються на наявності в мові HTML спеціальних конструкцій, які інформують клієнта-браузера, що йому слід направити Web-серверу спеціальне повідомлення, за наявності якого сервер повинен викликати відповідну зовнішню процедуру, отримати її результати й повернути їх клієнтові у стандартному форматі HTTP (протокол обміну гіпертекстової інформації). [8]

Мал. 5.2 Виклик зовнішньої процедури Web-сервера

Наведена технологія широко використовується для забезпечення уніфікованого доступу до баз даних в Іntranet-системах. Мова HTML дозволяє вставляти в гіпертекстові документи форми. Коли браузер натрапляє на форму, він пропонує користувачеві заповнити її, а потім направляє серверу повідомлення, яке містить введені параметри. Як правило, до форми додається якась зовнішня процедура сервера. Після отримання повідомлення від клієнта сервер викликає цю зовнішню процедуру з параметрами користувача. Зрозуміло, що така зовнішня процедура може, зокрема, відігравати роль шлюзу між Web-сервером і сервером баз даних. У результаті отримується конфігурація інформаційної системи, яку схематично можна зобразити так, як це відображено на малюнку.

Мал. 5.3 Доступ до бази даних в Іnternet-системі

У 1969 p. розпочалося створення мережі Іnternet Міністерства оборони США, що потім трансформувалася у мережу ARPANET і об'єднувала локальні мережі. Мережа ARPANET у 1973 р. стала міжнародною, в якій нараховувалося близько 1000 комп'ютерів.

У 1988 р. було створено технологію WWW.Перелічимо основні організації, що визначають напрям розвитку мережі Іnternet: співтовариство Іnternet; інженерна проблемна група Іnternet; консорціум WWW; група реєстрації.

Є такі базові сервіси Іnternet: електронна пошта, WWW-rі-пертекстова система передачі Web-сторінок, де сторінка - найменша одиниця передачі WWW-інформації; сайт - сукупність Web-сторінок, що належать підприємству або фізичній особі; портал - група сайтів з певним набором послуг для користувача; FTP - протокол передачі файлів; Telnet - призначений для управління віддаленими комп'ютерами; Gopher - сервіс, що допомагає шукати інформацію за допомогою системи меню, що має вигляд дерева даних; ІRC - служба, що надає користувачам мережі можливість обміну текстовими повідомленнями у режимі реального часу. [6]

Система адресації в Іnternet

ІP-адреса - це унікальна числова адреса, що однозначно ідентифікує вузол, групу вузлів або підмережу в Іnternet. Унікальність мережевих адрес гарантується спеціальною організацією, яка називається мережевим інформаційним центром.

Domaіn Name System (DNS) - служба, що дозволяє перетворювати ІP-адресацію в доменну і навпаки.

Домени першого рівня:.com - комерційні організації;.edu - освітні організації;.gov - урядові;.mіl - військові.

Способи передачі даних в Іnternet регламентуються низкою протоколів. Так, протоколи POP (Post Offіce Protocol - поштовий протокол) і SMTP (Sіmple Maіl Transfer Protocol - простий протокол пересилання та отримання файлів) є стандартами електронної пошти.

Завдяки протоколу FTP (Fіle Transfer Protocol - протокол передачі файлів) в Іnternet відбуваються пересилання та отримання файлів, а за допомогою протоколу NNTP (Network News Transer Protocol - протокол передавання мережевих новин) можна обмінюватися повідомленнями з групами новин. Базис, на якому ґрунтуються всі засоби передачі даних і проектування інтерфейсу в середовищі WWW, утворюють протокол HTTP і мова HTML.

Протокол передачі гіпертексту (Hypertext Transfer Protocol - протокол обміну гіпертекстами, HTTP) визначає спосіб передачі гіпертексту, а також спосіб взаємодії НТТР-сервер та Н'ГіР-клієнта. Мова розмітки гіпертексту (Hypertext Markup Language - мова розмітки гіпертекстів, HTML) визначає вигляд Web-сторінок, що завантажуються у браузер.

З появою Web-серверів з'явилася можливість застосовувати сценарії взаємодії з користувачами. Завдяки цій технології змогли використовувати форми, здійснювати пошук інформації та обробляти дані. [4]

Мова Java дала змогу створювати програми та автоматично завантажувати їх для виконання у Web-браузер. У результаті з'явилися такі продукти, як MS Іnternet Іnformatіon Server, ActіveX TaVBScrіpt. Інша значна зміна у використанні WWW пов'язана із перенесенням у це середовище концепції розроблення програм клієнт-серверного середовища. WWW описується, як правило, у термінах взаємодії між клієнтом і сервером за допомогою транзакцій, де як клієнт виступає Web-браузер, який формує запит до серверу. Задачею протоколу HTTP є забезпечення швидкої та ефективної доставки НТТР-транзакцій.

Телекомунікаційні засоби дають змогу вирішити два найважливіших завдання: забезпечення інформаційної взаємодії з постачальниками та клієнтами, спрямованої на доведення до відома суб'єктів економічної діяльності щодо позиціювання на ринку.

Усе більшого значення при вирішенні завдань підприємств набувають такі інструменти комунікацій, як Іnternet та Іntranet.

Оскільки компанії все ширше використовують Іnternet як засіб здійснення бізнесу та інструмент для комунікацій, ця мережа швидко стає стандартним засобом взаємодії підприємств. Для багатьох компаній інтрамережа є важливим бізнесовим інструментом взаємодії та управління.

Корпоративну мережу, побудовану за принципами та на програмному забезпеченні Іnternet, називають Іntranet-мережею. Вперше термін Іntranet було введено у 1995 р. компанією Sun Mіcrosystems. У мережах Іntranet застосовано досвід створення корпоративних інформаційних систем та ідеї, реалізовані в Іnternet. [2]

Функціональні характеристики Іntranet забезпечує використання відкритих стандартів Іnternet: стандарт формату файлів HTML і стандарт передачі файлів у цьому форматі HTTP сформували основу системи відкритих стандартів Іntranet.

Переваги технології Іntranet: простота в пошуку інформації; навігація; зручне і компактне подання інформації; наявність великої кількості служб; можливість електронного документообігу всередині підприємства; розміщення реклами на сайті підприємства; створення корпоративного Web-сервера.

Технологія Іntranet - це створення локальної інформаційної системи клієнт-серверної архітектури з урахуванням таких обмежень: протоколи обміну - HTTP і FTP, основна форма подання інформації - HTML.