Поштова адреса в Інтернет

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

електронная пошта комп'ютер

Тема моєї дипломної роботи «Поштова адреса в Інтернет». В ній розглянуті питання функціонування інтернету за сукупністю протоколів сімейства ТСР/ІР та інтернет-стандартів RFC, які мають рекомендаційний характер. Стандарти приймає й публікує міжнародна (позадержавна) координаційна рада Інтернету, що має назву Internet Activities Board (IAB). Адмініструванням займається InternetNIC (Network Information Center) - Центр міжнародної інформації. Згідно зі стандартом RFC-1349 ТСР/ІР-мережі, зокрема Інтернет, описується п'ятирівневою моделлю: 5) прикладний рівень; 4) транспортний; 3) мережний; 2) канальний; 1) фізичний; служби (сервіси) Інтернету під час пересилання інформації у мережі один комп'ютер робить запит (комп'ютер-клієнт), а інший надає відповідь (комп'ютер-сервер).Такі комп'ютери відрізняються між собою, зокрема встановленим програмним забезпеченням. Програми, які здійснюють запит, називають клієнтами, а ті, які опрацьовують запит і надають відповідь, - серверами. Між цими програмами має бути однозначна відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Пара програм (для клієнта та сервера) утворюють службу (сервіс) Інтернету конкретного призначення; адресація комп'ютерів в Інтернеті (ІР-адресація, доменна адреса); протоколи Інтернету TCР (Transfer Control Protocol), ІР (Internet Protocol), РРР (Point-to-Point Protocol), PPPoE (PPP over Ethernet), HTTP (Hyper Text Transfer Protocol), протоколи електронної пошти: SMTP (Simple Mail Transfer Protocol), POP3 (Post Office Protocol) та ІMAP(Internet Mail Access Protocol); Основні поняття служби WWW (World Wide Web), що охоплює веб-ресурси, які зберігаються на мільйонах ПК по всій планеті. Більшість користувачів починають знайомство з Інтернетом, зазвичай, самк з перегляду веб-сторінок; Програма Outlook Express це програма, що служить для прийому, опрацювання, створення, відправлення електронної пошти. Поштовий клієнт встановлюють на комп'ютері користувача., та багато чого іншого.

І. Архітектура ЕОМ та загальна характеристика прикладного програмного забезпечення

Основні терміни:

Розглянемо термін „архітектура ЕОМ”, який винесено у заголовок диплома та який часто трапляється у літературі з обчислювальної техніки. Під архітектурою у повсякденному житті ми звикли розуміти план будівлі, її зовнішній вигляд, внутрішнє компонування приміщень. Водночас, архітектура-це щось більше, ніж план, це обов'язкове узгодження всіх частин будівлі. Приблизно у такому самому контексті слово „архітектура” застосовується і в науці про ЕОМ.

Архітектура ЕОМ - це опис сукупності пристроїв та блоків ЕОМ і зв'язків між ними. Поняття архітектури тісно пов'язане з принципами роботи ЕОМ.

Найближчим до поняття архітектура є термін „функціональна схема”. Ця схема є малюнком, що складається з прямокутників та інших геометричних фігур, поєднаних між собою зв'язками. Кожна така фігура означає окремий блок обладнання (наприклад, мал.).

Мал. № Схема інформаційно-обчислювальної системи

Описуючи роботу комп'ютерів, користуватимемося термінами „програма” та „дані”.

Програма - це сукупність команд, які може виконувати обчислю - вальна машина. Завдяки програмі ЕОМ діє указаним їй способом, а процес обчислення відбувається автоматично.

Дані - це інформація для обробки в комп'ютері. Даними можуть бути числа, текст, зображення, звуки.

Отже, якщо програми - це керуючі компоненти комп'ютера, що забезпечують обробку інформації та загалом належну роботу всіх вузлів комп'ютера, то дані - це вхідна інформація, подана у придатному для обробки вигляді.

Принципи програмного керування та адресації:

Розглядаючи ЕОМ першого покоління, ми відзначили революційну роль принципів фон Неймана у конструюванні обчислювальних машин. Передусім це принцип програмного керування, який дає можливість повністю автоматизувати обчислення та створити ЕОМ на його основі.

Принцип програмного керування полягає в тому, що програма має бути розміщена у пам'яті ЕОМ та послідовно виконуватися за допомогою простих однотипних дій.

Інакше кажучи, програма має пояснити обчислювальній машині послідовність і характер дій, що виконуються.

Новим важливим моментом принципу програмного керування є те, що програма міститься у пам'яті ЕОМ. У перших ЕОМ „донейманівського” типу у пам'яті були лише оброблювані дані. Власне програма задавалася за допомогою спеціальної комунікації панелі, на якій потрібно було встановити перемички у положення, відповідні програмі. Тому введення програми було досить трудомісткою багатоденною роботою. Самі розрахунки на ЕОМ звичайно тривали не довше кількох хвилин, тому що виходить з ладу електронні лампи. Інший принцип фон Неймана, принцип адресації, пов'язаний з роботою пам'яті.

Принцип адресації полягає в тому, що кожній комірці пам'яті відповідає номер, який називається адресою комірки.

На рівні логіки оперативну пам'ять (ОП) подано у вигляді набору комірок. У найпростішому випадку ОП складається з N комірок з послідовними номерами від 0 до N-1. Номер комірки є її адресою, за якою можна звернутися до комірки в операціях запису-зчитування. Число, що збері - гається у комірці, - це її значення, або вміст.

Компоненти ЕОМ фон Неймана

Згідно з ідеями фон Неймана обчислювальна машина має складатися з таких основних компонентів (див., мал.).

Мал. № Компоненти ЕОМ фон Неймана

Ш Оперативна пам'ять (ОП). Цей пристрій ми раніше називали пам'яттю, його також називають оперативним запам'ятовуючим пристроєм чи скорочено ОЗП. Оперативна пам'ять може бути записане одне війкове число.

Ш Арифметично-логічний пристрій (АЛП). Цей пристрій може виконувати певний набір команд, що відповідають арифметичним та логічним операціям. Результат виконання команди зберігаються в АЛП до надходження наступної команди.

Ш Пристрій управління (ПУ). Цей пристрій забезпечує читання та запис інформації до комірок пам'яті. Він також формує сигнали для керування роботою АЛП та зовнішніх пристроїв.

Ш Зовнішні пристрої (ЗП). Роль таких пристроїв виконують, насамперед, пристрої введення та виведення інформації. В реальних ЕОМ такими пристроями є клавіатура, монітор, принтер.

У ході еволюції обчислювальних машин АЛП та ПУ були об'єднані в одну схему мікропроцесора, а архітектура комп'ютерів значно ускладнилася. Однак основні принципи конструювання ЕОМ, які були зазначені фон Нейманом, залишилася у силі.

Робота ЕОМ фон Неймана моделює роботу сучасних комп'ютерів. Корис-тувач за допомогою зовнішнього пристрою вводить програму, яка записується машиною до ОП. Програма має вигляд послідовного списку команд.

Команда - це інструкція для пристрою керування ЕОМ. Інакше кажучи, це пояснення обчислювальній машині того, що вона має зробити на елементарному кроці виконання програми.

Виконання програми починається з того, що пристрій керування зчитує пам'ять комірки, у якій міститься перша команда програми, та організовує її використання. Команда надходить до АЛП, у якому виконується певна операція. Після виконання однієї команди ПУ починає виконання команди з наступної комірки пам'яті. Порядок комірок ОП, з яких відбувається зчитування, визначається за допомогою команд передачі управління. Отже, ПУ виконує програму автоматично, без втручання людини. В цьому й полягає принцип програмного керування.

Процесор: основні функції та характеристики.

У сучасних комп'ютерах АЛП та ПУ поєднані на одній мікросхемі - мікропроцесорі, яка виготовлена з напівпровідникового кристалу кремнію у вигляді ВІС (див. пункт „Четверте покоління”, Для ВІС характерним є дуже щільне „пакування” елементів, завдяки чому на кристалі площею близько 1 см.2 може бути розміщено велику кількість елементів: транзисторів, конденсаторів тощо. Так, схеми сучасних процесорів Pentium містять понад 3 мільйонів транзисторів.

Мікропроцесор виконує дві основні функції. По-перше, він здійснює обчислення згідно з програмою, яка зберігається в оперативній пам'яті. По-друге, забезпечує загальне керування комп'ютером та обчислювальними процесами.

Елементарні операції мікропроцесор виконує по тактах. Щоб реалізувати ту чи іншу дію, нескладну з погляду користувача, мікропроцесор має виконати дуже багато елементарних операцій. Приміром, навіть додавання двох чисел потребує кількох тактів роботи МП.

Тривалість одного такту роботи МП визначається тактовою частотою. Вимірюється тактова частота у мегагерцах або скорочено МГц. Один мегагерц відповідає 1 мільйону коливань за секунду або в мікропроцесорі 1 мільйону операцій за секунду.

Тактова частота генерується електронним пристроєм, так званим тактовим генератором. Чим вища тактова чистота, тим менша тривалість такту та вища швидкодія МП.

Окрім швидкодії, важливим є набір операцій, які може виконувати МП. Сучасні мікропроцесори „навчені” не тільки арифметичним та логічним операціям, вони вміють виконувати десятки та сотні інших важливих операцій. Швидкість виконання таких типових операцій сягає десятків та сотень операцій за секунду.

Ще однією важливою характеристикою процесорів є їх розрядність. Процесор оперує з війковими числами, що подані як послідовності 0 та 1, наприклад, 1011 або 10011010. кожна цифра у війковому числі записується до свого розряду, наприклад, у числі 1011 наявні чотири розряди, а у 10011010 - вісім розрядів.

Розрядність МП - це кількість розрядів у двійкових числах, які обробляються процесором за один такт.

Двійкові числа, які обробляються мікропроцесором протягом одного такту та якими мікропроцесор обмінюється з пам'яттю, називаються словами. Слово може становити 1 байт чи 2 байти. Мікропроцесори перших персональних комп'ютерів були 8 - розрядними, всі сучасні моделі МП - вже 32-розрядні. Нині існують і 64-розрядні МП.

Оперативна пам'ять

Оперативна пам'ять слугує для тимчасового зберігання інформації, необхідної для роботи програми. Будь-яка інформація записується до електронних комірок пристрою пам'яті у вигляді двійкових чисел 0 та 1. Таким чином подають не лише числові та текстові дані, а й звук, зображення.

Розташування інформації в пам'яті називається записом, а отриманням інформації з пам'яті - читанням або зчитуванням.

Під час запису попередні дані, які зберігалися у комірках пам'яті, стираються. Записані дані зберігатимуться у комірках доти, поки на них зверху у ті самі комірки не буде записано нові дані. У сучасних пристроях пам'яті процес запису або зчитування триває недовго, менше 100 наносекунд (1 наносекунда - мільярдна доля секунди), тобто пристрої оперативної пам'яті характеризується високою швидкодією. Швидкодія - це дуже важлива характеристика пам'яті, від неї залежать швидкість та продуктивність роботи всього комп'ютера.

Іншою важливою характеристикою пам'яті є її обсяг, або ємність. Ця величина вимірюється в байтах. Чому саме в байтах, а не бітах. Нам відомо, що мікропроцесор за один такт своєї роботи обробляє слово, яке складається з 1 байта. Таким самими пропорціями інформації (що є кратними 1 байту) МП обмінюється з пам'яттю. Запам'ятовуючі пристрої сконструйовані таким чином, що фізична комірка пам'яті здатна сприйняти порцію інформації в 1 байт. Ця ємність комірки пам'яті є достатньою, скажімо, для запису до неї символу, введеного з клавіатури. Отже, можна сказати, що пам'ять комп'ютера організована по байтах.

Коротка історія персональних комп'ютерів

Поява персонального комп'ютера (ПК) була підготовлена усією попередньою історією розвитку ЕОМ. Спочатку обчислювальні машини займали дуже великі зали, споживали багато енергії та дуже шуміли. Потім ЕОМ стали трохи меншими і почали працювати ефективніше, але ще потребували окремих приміщень. Найпотужніші ЕОМ розміщувалися в окремих комплексах, що називалися обчислювальними центрами (ОЦ). У ті не дуже далекі часи (70-ті роки) мало хто уявляв компактну ЕОМ, яку можна поставити на робочому столі. Про таку машину інженери та вчені могли тільки мріяти, а звичайним людям важко було пояснити, навіщо взагалі потрібна така обчислювальна машина.

Першою ластівкою став комп'ютер Kenbak-1, сконструйований Джоном Бланкенбейкером у 1971 р. Зовнішнім виглядом він більше нагадував автомобільний радіоприймач з індикаторними лампочками та перемикачами, ніж звичний для нашого професіональний комп'ютер.

З 1971 р. по 1974 р. різні фірми створювали різноманітні моделі ПК. Однак завдяки обмеженим можливостям цих комп'ютерів вони мало кого приваблювали. По-справжньому користувачі та виробники зацікавилися ПК у 1975 р., коли американська фірма MITS на основі мікро процесора Intel 8080 розробило комп'ютер Altair. Цей ПК був значно зручніше від своїх попередників та мав ширші можливості.

Значну досконалішу модель ПК створили 1976 р. два молодих американці С. Возняк та С. Джобс. свій комп'ютер вони назвали Apple і швидко розгорнули його виробництво та продаж. Завдяки невисокій ціні (близько $500) першого ж року було продано близько 100 комп'ютерів. у наступному році вони випустили модель Apple ІІ, котра мала материнську плату, дисплей, клавіатуру і своїм зовнішнім виглядом нагадувала телевізор. Кількість замовників ПК почали рахувати сотнями і тисячами.

ПК швидко вдосконалювалося. У 1976 р. для них було розроблено операційну систему СР/М. У 1978 р. був сконструйований гнучкий магнітний диск діаметром 5.25 дюйма (1 дюйм = 2,54см.) для зберігання інформації. Зусиллями фірми Motorola в 1979 р. був створений мікропроцесор Motorola 68000, набагато кращій від своїх конкурентів за швидкістю, продуктивністю та можливостями роботи з графічними програмами. У 1980 р. у ПК з'явився жорсткий магнітний диск, який, однак, містив лише 5Мбайт даних.

Перші 8-розрядні ПК були більше схожими на дорогу іграшку, аніж на серйозну ЕОМ. Так продовжувалося доти, поки в галузі індивідуальних комп'ютерів не з'явився комп'ютерний гігант - фірма ІВМ, яка спеціалізувалася на виготовленні великих ЕОМ. У 1982 р. фірма ІВМ випустила дуже вдалу модель - 16-розрядний комп'ютер. Він був сконструйований на основі мікропроцесора Intel 8088, працював з тактовою частотою 4.77Мгц і використовував операційну систему MS-DOS. Називалася ця модель комп'ютера ІВМ РС, чи просто РС (Personal Computer - персональний комп'ютер).

Далі розвиток ПК відбувався високими темпами: фірма ІВМ щороку створювала нову модель. У 1983 р. з'явилася модель РС ХТ, а у 1984 - досконаліший та продуктивніший комп'ютер РС АТ. Вони швидко завоювали ринок ПК і стали своєрідними стандартами, яких намагалися дотриматися фірми - конкуренти.

Фіма ІВМ створювала свій ПК не з „нуля”, а використовуючи вузли інших виробників (передусім мікропроцесор Intel). При цьому вона не тримала в секреті того, як вузли мають бути з'єднані та взаємодіяти один з одним в результаті до створення та вдосконалення комп'ютера могли долучатися й інші фірми - архітектура комп'ютерів ІВМ РС виявилося „відкритою”. У комп'ютері ІВМ з'явилися численні „клони”, тобто різні родини комп'ютерів, схожих на ІВМ РС. Надалі ЕОМ, що підтримують стандарт ІВМ РС почали називатися просто „персональним комп'ютером”. З часом ПК виправдали свою назву оскільки для багатьох людей вони стали необхідною частиною дозвілля, інструментом для бізнесу та досліджень.

Окрім ІВМ - сумісних ПК існує ще одна родина персональних ЕОМ, що називається Macintosh. Ці комп'ютери ведуть свій родовід від згадуваної раніше моделі Apple, їх виробляли фірма Apple Computer. Архітектура комп'ютерів Macintosh, на відміну від ІВМ РС, не була відкритою. Тому, незважаючи на свої сучасніші порівняно з ІВМ РС графічні можливості, „Макі” не змогли завоювати такий широкий ринок. Чисельність „Маків” у десятки разів менша чисельності ІВМ РС - сумісних комп'ютерів.

Галузі застосування ПК

Персональні комп'ютери - це не просто калькулятори для арифметичних розрахунків (як багато хто вважав, коли тільки з'явився ПК). У ПК можуть бути реалізовані різноманітні інформаційні процеси: пошук, введення та обробка інформації, зберігання інформації та її передача. Будь-яка діяльність на комп'ютері починається з уведення інформації. Далі йде її обробка, під час якої може виникнути необхідність додаткового введення. В процесі роботи на комп'ютері можливе зберігання даних на зовнішньому носії. Завершується робота виведенням інформації.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал. № Основні інформаційні процеси в ПК

Можливості ПК щодо обробки інформації дуже великі, лише їх список може зайняти не одну сторінку. Кожний користувач ПК обладнує комп'ютер за своїм смаком та потребами.

ь Вчений за допомогою комп'ютера може моделювати та вивчати поведінку фізичних об'єктів (планет, океанів, елементарних частинок тощо), біологічних систем ( популяцій тварин, росту мікроорганізмів тощо), хімічних процесів ( реакцій, вибухів тощо).

ь Інженер виконує на ПК розрахунки механічних конструкцій, електронних схем, різноманітних технологічних процесів; здійснює трудомісткі креслярські роботи.

ь Художник-дизайнер створює на комп'ютері малюнки за допомогою різноманітних графічних редакторів, виконує комп'ютерну обробку зображення.

ь Музикант готує на комп'ютері аранжування музичних творів, а сучасний композитор пише музику за допомогою комп'ютера.

ь Видавець звертається до комп'ютера для створення електронних макетів книг та журналів, для підготовки майбутніх друкованих матеріалів.

ь Бухгалтер виконує на комп'ютері економічні розрахунки та веде всю бухгалтерську документацію.

ь Користувач Інтернету отримає через свій комп'ютер інформацію з глобальної мережі, причому список запитань, на які можна знайти відповіді в Інтернеті, не обмежений.

ь Користувачі будь-якого віку можуть захоплено грати у комп'ютерні ігри.

Загалом, можливості ПК надзвичайно широкі. Вони визначаються двома основними факторами: конструкцією комп'ютера (апаратним забезпеченням) та програмами, які на ньому встановлені (програмним забезпеченням).

Апаратне забезпечення ПК

Навряд чи вам доводилося бачити ЕОМ другого чи третього покоління. Однак вигляд настільного ПК для вас є звичним. ПК складається з мінімального набору окремих компонентів: системного блока, монітора, клавіатури та миші. До комп'ютера можуть бути підключені інші пристрої: принтер, акустичні колонки, сканер тощо.

Системний блок Монітор

Звукова колонка Звукова колонка

миша

клавіатура

Мал. № Основні компоненти ПК

Залежно від свого призначення та конструктивних особливостей розрізняють такі категорії ПК: настільні, або desktop (їх вигляд є звичайним для більшості користувачів), переносні (portable), наколінні (laptop), блокнотні (notebook) та карманні (pocket) комп'ютери.

Найпродуктивнішим є настільні ПК. Слід зазначити, що продуктивність комп'ютера визначається обсягом операцій, які він виконує за одиницю часу. Настільні комп'ютери, як правило, розраховані для стаціонарного встановлення в офісі, комп'ютерному класі або вдома.

Склад системного блока

Усі вузли настільного ПК розташовані всередині системного блока. Системний блок, як правило містить такі вузли:

ь Електронні схеми, що керують роботою ПК (мікропроцесор, пам'ять, системна шина тощо);

ь Накопичувачі на жорстких та магнітних дисках, на оптичних дисках (CD-ROM);

ь Блок живлення, який перетворює зміну напругу мережі на низьку постійну, необхідну для роботи електронних схем;

ь Система вентиляції, яка забезпечує необхідний температурний режим для МП та інших електронних вузлів ПК;

ь Додаткові вузли: дисковод для компакт-дисків, звукова карта, внутрішній модем тощо.

Розташування зазначених вузлів всередині блока залежить від типу його корпусу. Обладнання, розміщене ззовні системного блока, належить до зовнішніх пристроїв введення-виведення. Це обладнання також називають периферійними пристроями. Однак до периферійних пристроїв можна віднести і деякі пристрої всередині самого системного блока (приміром, усі типи накопичувачів).

Корпус

Корпус визначає не тільки зовнішній вигляд системного блока, він задає певне розташування материнської плати та інших вузлів комп'ютера. Для настільних ПК промисловість випускає корпуси з горизонтальним розташуванням материнської плати (desktop, footprint, slimline) та корпуси з вертикальним розташуванням материнської плати, тобто корпуси типу „вежі” (mini-tower, miditower, big-tower). Нині найчастіше використовуються корпуси tower, які займають мало місця та мають досить відсіків для різноманітних пристроїв.

Слід зазначити, що тип використовуваного корпусу визначається насамперед типорозміром або, інакше кажучи, форм-фактором материнської плати, наприклад АТ або АТХ.

На передній панелі системного блока є, як правило, кнопки Power (живлення) та Reset (перезавантаження), а також індикаторні лампочки Power (сигналізує про ввімкнене живлення) та HDD (сигналізує про роботу жорсткого диска). На багатьох корпусах AT є кнопка Turbo та цифровий індикатор, що показує тактову частоту роботи мікропроцесора. На корпусах АТХ може бути також кнопка Sleep (переходу до режиму сну).

Материнська плата

Найважливішим вузлом ПК є материнська плата. На ній розміщуються мікропроцесор (МП), запам'ятовуючі пристрої, генератор тактової частоти, кеш-пам'ять, центральна магістраль, а також компонент мікросхем логіки, що підтримують роботу плати (так званий чипсет - анг. Chipset). Тип чипсету визначає основні можливості материнської плати. З'єднання елементів плати між собою здійснюється за допомогою смужок фольги зі зворотного боку плати.

У більшості ПК материнські плати містять лише основні вузли, схеми зв'язку із зовнішніми пристроями (відеоадаптери, звукові плати тощо) на них відсутні. У цих випадках відсутні елементи розміщають на окремих платах і вставляють у рознімні з'єднання на материнській платі - так звані слоти.

Материнська плата характеризується форм-фактором, який визначає її розміри, тип рознімних з'єднань живлення, розташування отворів кріплення тощо. Серед настільних ПК найбільш поширені плати типорозмірів AT, ATX та mini АТХ. Плати AT мають геометрію перших плат для комп'ютерів IBM PC/AT, чим і обумовлена їхня назва. Плати АТХ є сучаснішими та застосовуються у ПК останніх поколінь.

Форм-фактор mini ATX відповідає Материнська плата зменшеному варіанту АТХ

Мікропроцесор

Центральний пристрій комп'ютера -- це мікропроцесор. Фізично МП є над великою інтегральною схемою (НВІС), встановленою на материнській платі. У сучасних комп'ютерах над корпусом МП розміщаються невеликий вентилятор та радіатор, які забезпечують охолодження МП у процесі роботи. До материнської плати МП підключається за допомогою спеціальних рознімних з'єднань (Socket 7, Socket A, Slot 1 (Socket 370), Socket 423 або Socket 478). На корпусі БІС звичайно вказується тип процесора, скажімо, Pentium III.

За типом МП називається і сам комп'ютер.

Які моделі мікропроцесорів найчастіше застосовуються в ПК? У комп'ютерах типу IBM PC - це МП фірми Intel, а також сумісні з ним моделі МП інших фірм (AMD, Cyrix, IBM тощо). Наведемо список МП фірми Intel за порядком зростання їх продуктивності: Intel 8088, 80286, 80386 (SX і DX), 80486 SX, SX2,DX, DX2 і DX4), Pentium, Celeron, Pentium II, MMX, Pentium III, Pentium 4. Нині найбільше поширені процесори фірми AMD, а саме: К6, К6-2, Athlon, \thlon ХР.

Пам'ять

На материнській платі розміщуються пристрої пам'яті (запам'ятовуючі пристрої), призначені для зберігання інформації.

Найважливішими характеристиками пам'яті є її обсяг та швидкодія. Для роботи сучасних операційних систем та додатків потрібно не менше 32 Мбайт оперативної пам'яті. Комфортна робота у графічних пакетах та з мультиме-дійними додатками можлива за умови, якщо обсяг пам'яті не менший 128 (краще 256) Мбайт.

Блок живлення

Звичайно системний блок ПК комплектується блоком живлення, який перетворює змінну напругу мережі на постійну напругу. Потужності джерела живлення (200, 230 або 250 Вт) має бути достатньо, щоб цілком і навіть з невеликим запасом забезпечити енергоспоживання всіх підключених до нього пристроїв.

У корпусі блока живлення в більшості випадків вмонтовано охолоджуючий вентилятор, перемикач мережної напруги, рознімні з'єднання для мережного шнура та для шнура живлення монітора. Блок живлення виробляє вихідні напруги для електронних компонентів ПК, для двигунів приводів дисководів та вентиляторів охолодження.

Дисководи

Для зберігання інформації існують різні накопичувачі на дисках. Практично всі IBM PC- сумісні комп'ютери мають приводи для роботи з жорсткими та гнучкими магнітними дисками. Ці приводи містяться у системному блоці ПК у спеціально відведених для них відділеннях. Двигун приводу обертає магнітний диск, і магнітні головки здійснюють запис або зчитування інформації з диска.

Порти

Підключення до ПК зовнішніх пристроїв (монітора, миші, клавіатури, принтера, модема тощо) виконується через спеціальні інтерфейси тощо. Ці інтерфейси називаються також портами введення-виведення. Відповідні рознімні з'єднання для підключення знаходяться на задній стінці системного блока.

Існують послідовні та паралельні порти, які відрізняються способом передачі даних. Для послідовного порту характерною є послідовна у часі передача даних (біт за бітом), а для паралельного -- одночасна передача кількох бітів (порції по 8 бітів, тобто по одному байту).

Через послідовні порти до системного блока підключаються миша, джойстик, модем та інші периферійні пристрої. Позначається послідовний порт як COM (COMmunication port). Якщо в комп'ютері є кілька послідовних портів, вони мають імена від СОМІ до COM4.

Паралельні порти в IBM - сумісному комп'ютері служать загалом для підключення принтера. Тому цей порт називають також принтер-портом та позначають LPT (Line PrinTer - лінія принтера). В окремих випадках паралельний порт може використовуватися для підключення сканера та плотера.

Мал. № Задня стінка системного блока.

Миша

При роботі з сучасним програмним забезпеченням комп'ютер обов'язково має бути оснащений ще одним пристроєм уведення - мишею. Після появи та широкого поширення програм з графічним інтерфейсом миша стала незмінним та серйозним пристроєм-покажчиком. Навіть при написанні слова "миша" було відкинуто лапки, і від гризуна-миші лишилося тільки нагадування форми.

Обтічний корпус миші, що повторює анатомію людської долоні, оснащений принаймні двома кнопками: лівою та правою. Існують конструкції з трьома та чотирма кнопками, а також з коліщатком прокручування. З нижнього бoку корпусу миші розміщена кулька, покрита гумою. При переміщенні миші по поверхні стола (чи килимка) кулька перекочується у своєму гнізді.

Разом з переміщенням миші по екрану монітора рухається покажчик миші. Якщо покажчик навести на об'єкт (елементи малюнка, символ, елемент

інтерфейсу тощо), то можна виконати низку дій з об'єктом. Клацання лівою кнопкою миші звичайно призводить до виділення об'єкта, клацання правою -- до виклику контекстного меню об'єкта (див. § 22). Якщо під час роботи у Windows ви захопите об'єкт кнопкою миші, то його можна буде перемістити чи скопіювати.

Підключається миша через послідовний порт. Тепер уже є моделі безпроідникової миші, у яких застосовують передачу даних у радіо- чи інфрачервоному діапазоні. Така миша може розташовуватися у будь-якому місці в радіусі 1.5-2 м від комп'ютера. До комплекту поставки миші входять, як правило, програми встановлення та тестування, а також драйвер.

II. Поштова адреса в Інтернет

2.1 Принципи функціонування Інтернет

Інтернет функціонує за сукупністю протоколів сімейства ТСР/ІР та інтернет-стандартів RFC, які мають рекомендаційний характер. Стандарти приймає й публікує міжнародна (позадержавна) координаційна рада Інтернету, що має назву Internet Activities Board (IAB). Адмініструванням займається InternetNIC (Network Information Center) - Центр міжнародної інформації. Згідно зі стандартом RFC-1349 ТСР/ІР-мережі, зокрема Інтернет, описується п'ятирівневою моделлю: 5) прикладний рівень; 4) транспортний; 3) мережний; 2) канальний; 1) фізичний.

На фізичному рівні здійснюється передача пакетів у вигляді сигналів.

На канальному формуються пакети відповідно до характеристик каналів залежно від протоколу РРР (Point-to- Point Protocol). Протокол РРР зазвичай використовують для налаштування прямих з'єднань між двома вузлами. Багато Інтернет-провайдерів використовують РРР для надання комутоварного доступу до Інтернету. Крім цього, РРР використовують у мобільному зв'язку, зокрема, в мережах GSM для під'єднання терміналів до Інтернету.

На мережному рівні здійснюється адресація і маршрутизація пакетів відповідно до ІР-протоколу.

На транспортному рівні відповідно до протоколу ТСР вирішуються загальні питання транспортування і гарантування доставки без розгляду особливостей середовищ передавання.

На прикладному рівні процесами керує користувач за допомогою засобів прикладних телекомунікаційних програм (браузера,, клієнта е-пошти, тощо), користуючись службами Інтернету (інший термін сервіси Інтернету).

Служби (сервіси) Інтернету

Під час пересилання інформації у мережі один комп'ютер робить запит (комп'ютер-клієнт), а інший надає відповідь (комп'ютер-сервер).Такі комп'ютери відрізняються між собою, зокрема встановленим програмним забезпеченням. Програми, які здійснюють запит, називають клієнтами, а ті, які опрацьовують запит і надають відповідь, - серверами. Між цими програмами має бути однозначна відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Пара програм (для клієнта та сервера) утворюють службу (сервіс) Інтернету конкретного призначення.

Є універсальні та спеціалізовані служби Інтернету. Спеціалізовані служби доступні вузькому колу користувачів і спеціалістів. Універсальні служби може використовувати кожний. Головне програмне забезпечення для роботи з універсальними службами належить до комплекту операційних систем чи типового прикладного прогрограмного забезпечення. До найпопулярніших служб належать (це прикладний рівень Інтернету) такі:

Ш WWW або WEB-служба;

Ш електронна пошта;

Ш служба новин UseNet;

Ш служба Gopher;

Ш служба Telnet;

Ш електронні платіжні системи;

Ш інтернет-радіо, телебачення;

Ш служба WАР, тощо.

Службу WWW(World Wide Web або WEB-служба) вважають найпопулярнішою. Це система відображення та обміну інформацією. Вона надає доступ майже до всіх видів ресурсів мережі. В основі WWW лежить концепція опрацювання гіпертексту. Служба функціонує на базі прикладного протоколу НТТР.

Електронна пошта (е-таіl, е-пошта) дає змогу користувачам обмінюватись листами-повідомленнями. Одночасно з текстовими повідомленнями можна передавати файли різних форматів: фор матований текст, графіку, звук тощо.

Службу UseNet називають службою новин або телеконференцією. Принципи роботи служби новин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення надсилаються не конкретній людині, а на спеціалізований сервер так щоб їх міг отримати кожний, хто виконає підписку на ті чи інші новини.

Служба FТР призначена для пересилання файлів між комп'ютерами ця служба дає змогу швидко та якісно пересилати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові та відео файли та ін.

Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відображати потрібну інформацію у текстовому форматі. Це давня служба, сьогодні вона майже не розвивається.

Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших комп'ютерів.

Останнім часом популярними стали нові служби Інтернету: інтерактивний чат, аудіо- і відеоконференції, де користувачі можуть спілкуватися в режимі реального часу, Інтернет-радіо, Інтернет-телебачення, мобільний Інтернет тощо.

2.2 Адресація комп'ютерів в Інтернеті

Інформації в мережі пересилаються за принципом «запит - відповідь». За допомогою одного комп'ютера (клієнта) формують запит і звертаються до іншого комп'ютера (сервера) за потрібною інформацією. Запит містить адресу комп'ютера, на якому є потрібна інформація (її називають ресурсом), тобто шлях до ресурсу та адресу клієнта. Колись комп'ютерів, під'єднаних до Інтернету було небагато, і кожний з них мав своє ім'я в мережі. Ці імена записувались у спеціальні файли, які Центр мережної інформації постійно розсилав серверам.

Коли кількість комп'ютерів досягала певної критичної межі, робота з такими файлами ускладнилися. З огляду на це Інтернет вирішили умовно поділитися на зони. Кожному комп'ютеру надали номер, який складається з чотирьох чисел, кожне з яких менше від 256. Числа розмежовані крапками. Такі адреси називають ІР-адресами. Ось приклади адрес: 124.178.65.12; 193.131.45.112; 205.172.12.50.

Кожна комп'ютерна адреса логічно складається з двох частин. Перша частина визначає адресу мережі, до якої належить комп'ютер. Її називають ідентифікатором мережі. Ідентифікатори мереж бувають таких класів: А, В, С, D, Е. До першої частини може належати одне число зліва (це клас А), два (клас В) або три (клас С). До другої частини належить інша група чисел адреси. Вони у певний конкретний проміжок часу динамічно визначають комп'ютер у мережі. Їх називають ідентифікатором вузла(Таблиця 1).

Таблиця 1. Адресація мереж і вузлів

Клас	Найменший номер	Найбільший номер	Кількість вузлів
А	1.0. 0.0	126.0. 0.0	224
В	128.0. 0.0	191. 255.0.0	216
С	192.0. 1.0	223. 255.255.0	28
D	224.0. 0.0	239. 255.255.255	Multicast
Е	240.0. 0.0	247. 255.255.255	Зарезервований

Великим мережам надають адреси класу А, середнім - класу В, а малим класу С. Адресу класу D і С мають спеціальне призначення. Розглянемо адресу 205.127.12.50. оскільки перше число адреси 205 лежить в межах від 192 до 223, то це адреси мережі класу С. отже номером мережі є перших три числа 205.172.12. число 50 визначає номер комп'ютера у цій мережі. У мережі класу С не може бути більше від 256 ПК. Зважаючи на це, є проблема дефіциту адрес.

У локальних мережах номери комп'ютерам можна призначити довільним чином. Однак, щоб уникнути непорозумінь, у стандартах Інтернету для кожного класу визначити діапазони адрес, які рекомендують для локального використання:

Клас	Номери мережі
А	10.0.0.0
В	172.16.0.0 - 172.31.0.0
С	192.168.0.0 - 192.168.255.0

Такі адреси не опрацьовують маршрутизатори Інтернету.

Для подолання сучасної проблеми дефіциту адрес пропонують різні підходи. Один з них - перехід на нову версію ІР-протоколу ІРv6, у якій розширюється адресний простір унаслідок використання 128-бітових адрес замість 32-бітових.

Для адміністрування (керування) мережею система ІР-адресації зручна, а ось для користувачів - ні. Не зручно постійно постійно пам'ятати набори цифр, їх можна переплутати, крім того, вони можуть змінюватися. Тому поряд з ІР-адресацією була введена інша система імен - доменна адреса. Вона дає змогу поставити у відповідь ІР-адресі деяке ім'я зручне користувачам. Для цього мережі уявно поділили на домени (тематичні частини). Домени побудували так, щоб за назвами можна було визначити їхнє призначення, належність, форми обслуговування та фінансування. Спочатку в США були створені шість доменів:

com - комерційні компанії;

net - провайдери;

edu - освітні організації;

mil - військові організації;

gov - державні організації

org - суспільні організації.

Домен com призначений для обслуговування комерційних організацій, edu - для Міністерства освіти США, а mil - для військового комплексу. Приклади доменних адрес:

yahoo.com - адреса пошукового каталогу Yahoo!

micro-soft.com - адреса сервера корпорації Майкрософт;

uasport.net - адреса сервера спортивних новин України;

uar.net - адреса провайдера УАРнет у Львові, тощо.

Коли Інтернет вийшов на міжнародний рівень, наявних доменів стало недостатньо. Були створені домени за територіальним принципом, тобто для держав, наприклад:

ua - Україна (1 грудня 1992 року)

ru - Росія (7 квітня 1994 року)

uk - Великобританія

fr - Франція

jp - Японія

cn - Китай

it - Італія

Приклади таких адрес: portal.rada.gov.ua - адреса сервера Верховної ради України; narod.ru - адреса найпопулярнішого пошукового каталогу Народ у Росії.

Домени другого рівня (lviv, gov, narod, microsoft тощо) може отримати будь-яка особа чи організація. Після придбання домену другого рівня його власник може розподіляти (продавати) домени третього рівня і т.д. Довгі імена (адреси) вважають непрестижним. На початку 2007 року домен ua налічував близько 9 мільйонів ресурсів.

На противагу ІР-адресам доменні адреси читають з права наліво. Наприклад повна адреса корпорації Microsoft - www.microsoft.com. Праворуч зазначено домен вищого рівня - сом, ліворуч від домену другого рівня - назву відповідної служби Інтернету - www (зауважимо що www для це не обов'язково. Як користуватися такими адресами описано нижче.

Доменне ім'я в числове можна перевести за допомогою спеціальної програми рing. Якщо комп'ютер підє'днаний до мережі, то її слід запустити, наприклад, з командного рядка Windows.

Кожний комп'ютер підє'днаний до Інтернету, має свою адресу, є два способи написання адрес: текстово-доменний (domain) і числовий ІР-адреси, між якими наявна однозначна відповідність. На практиці користувачі рідко використовують ІР-адреси. Спеціальні комп'ютери, які називають серверами DNS (Domain Name System - система доменних імен), переводять доменні адреси в числові і навпаки. Побачивши доменну адресу, комп'ютер спочатку звертається до сервера DNS, визначає ІР-адресу потрібного ресурсу, а потім шукає його в мережі Інтернет.

Протоколи Інтернету

Сукупність правил взаємодії клієнта та сервера, називають протоколом. Звичайному користувачеві не обов'язково знати його зміст, але варто орієнтуватись, який протокол використовує та чи інша служба.

На початку 70-х років було розроблено спеціальний протокол міжмережної взаємодії, який назвали протоколом TCР/IP (Transfer Control Protocol/Internet Protocol).

TCР (Transfer Control Protocol) - протокол управління пересиланнями данних. Він визначає правила поділу інформації на пакети деякого розміру та формату, їх доставки до адресата певними маршрутами, гарантування доставки об'єднання пакетів в єдине ціле.

ІР (Internet Protocol) - протокол між мережної взаємодії. Він дає можливість коректно пересилати інформацію між комп'ютерами, які мають різну архітектуру та різні операційні системи, чи в різних мережах. А також визначає час існування пакета в мережі та його ліквідацію маршрутизаторами у разі перевищення цього часу, щоб уникнути перевантажень в мережі. ІР забезпечує пакет ІР-адресами, здійснює фрагментацію великих пакетів, оскільки ІР-пакет може мати довжину до 65 Кбайтів, а фізичні мережі, якими він проходитиме, можуть мати власні обмеження на довжину пакетів.

РРР (Point-to-Point Protocol) - один з найважливіших протоколів передачі даних. Він остаточно формує пакет даних, структура якого подібна до структури пакета в локальній мережі, забезпечує зв'язок інформаційними пакетами на канальному рівні, тобто здійснює систему заходів щодо готовності апаратури налагодити зв'язок аутентифікації (правдивості) учасників зв'язку у передачі даних і роз'єднання.

PPPoE (PPP over Ethernet) - протокол, який відповідно до ІР-адреси комп'ютера забезпечує доставку пакета за МАС-адресою адаптера отримувача у локальній мережі Ethernet.

Розглянемо ще деякі протоколи прикладного рівня.

HTTP (Hyper Text Transfer Protocol) - протокол служби www. Це протокол пересилання і відображення гіпертексту, тобто веб-сторінок. Він дає змогу за допомогою спеціальних програм - браузерів - отримувати і переглядати веб-сторінки.

Протоколи електронної пошти: SMTP, POP3 та ІMAP.

SMTP ( Simple Mail Transfer Protocol) - простий протокол пересилання повідомлень. Він дає змогу пересилати поштові повідомлення від комп'ютера користувача на сервер.

POP3 та ІMAP дають змогу користувачеві забирати або читати повідомлення з поштового сервера. POP3 (Post Office Protocol) - протокол поштового відділення. ІMAP (Internet Mail Access Protocol) - протокол доступу до електронної пошти. Їхні принципи роботи мало чим відрізняються, немає суттєвого значення, який протокол використовувати.

FTP (File Transport Protocol) - протокол пересилання файлів. Він дає змогу пересилати файли будь-яких форматів із FTP-сервера на комп'ютер користувача або навпаки.

З розвитком мобільного зв'язку значно зросла роль електронних повідомлень. Протокол WAP надає доступ до сервісів Інтернету користувачам мобільних телефонів, пейджерів, електронних органайзерів, що використовують різні стандарти зв'язку.

2.3 Всесвітня павутина WWW

Основні поняття служби WWW. Найпопулярнішою службою Інтернету є служба WWW (World Wide Web), що охоплює веб-ресурси, які зберігаються на мільйонах ПК по всій планеті. Більшість користувачів починають знайомство з Інтернетом, зазвичай, самк з перегляду веб-сторінок.

Як і більшість служб Інтернету, службу WWW реалізують за допомогою двох засобів: віддаленого веб-сервера та веб-броузера на стороні клієнта.

Розглянемо основні поняття, що стосуються WWW.

Веб-сервер - це під'єднаний до Інтернету комп'ютер на якому виконується спеціальна програма - сервер, яка зберігає файли і здійснює пошук ресурсів у веб-просторі.

Веб-броузер - це програма, яка виконується на комп'ютері користувача. Вона формує запит на пошук ресурсів у WWW: відправляє запит на сервер і отримує від нього потрібну інформацію.

В основі служби WWW лежать поняття гіпертексту, гіперпосилання та мова НТМL, яку використовують для створення веб-сторінок.

Ідея гіпертексту полягає у налагодженні зв'язку між різними веб-обєктами, який забезпечують гіпертекстові посилання.

Гіперпосилання - це короткий підкреслений і/або виокремлений іншим кольором тексту документі, картинка чи інший елемент, клацнувши на якому мишею отримують доступ до зв'язаного з ним об'єкта, наприклад, тексту, малюнку, музичного чи відеофайлу, іншої сторінки тощо.

Веб-сторінка - це текстовий документ написаний мовою НТМL. Текст зберігається на веб-сервері. Він може містити посилання на різні об'єкти: рисунки, діаграми, звукові файли, елементи мультимедіа тощо.

Динамічні веб-сторінки формуються в момент звертання до них із компонентів, які завбачливо вставлені дизайнером з деякої бази даних сервера. Прикладами таких компонентів можуть бути канали, прогноз погоди, результати торгів на біржі, спортивні новини, ціни в інтернет-магазинах тощо.

Веб-сайт (веб-вузол) - декілька сторінок, об'єднаних єдиним тематичним змістом, або які належать єдиному власникові. Веб-сайти утворюють за певними правилами.

Веб-портал спеціально підготовлена веб-сторінка, з якої, зокрема, зручно починати пошук ресурсів у WWW. З веб-порталу можна швидко отримати корисну інформацію: прогноз погоди, програму телебачення, оглянути каталог мережних ресурсів, здійснити пошук необхідної інформації, зареєструвати власну поштову веб-скриньу; скористатись засобами для створення та розміщення своїх веб-сторінок тощо. Приклади порталів: Мета, BigMir, Yahoo, Yandex, Narod та інші.

Ресурсом в Інтернеті може бути текст, рисунок, музика, файл, а також запис у базі даних поштового сервера тощо. Оскільки кожен ресурс має адресу, то, клацнувши на гіперпосиланні, користувач має змогу завантажити на свій комп'ютер відповідний ресурс. Адресу ресурсу називають URL-адресою.

URL-адреса (URL - Uniformed Resourse Locator) - уніфікований покажчик ресурсів. URL-адреса складаеться з назви прикладного протоколу, символів «:» або «://» назви сервера (домашнє ім'я кмп'ютера) та повного шляху до певного ресурсу. Всі компоненти адреси відокремлені символом «/» (читається бек-слеш). Загальний вигляд URL-адреси такий:

<назва протоколу>://<назва серверу>/<шлях до ресурсу>/<назва ресурсу>

Найпоширеніші прикладні протоколи: http протокол служби WWW, який дає змогу переглядати веб-сторінки; ftp - протокол пересилання файлів з одного комп'ютера на інший; news - протокол сервера новин UseNet; mailto - поштовий протокол тощо. Приклади URL - адрес:

Ш http://www.uar.net - веб-сторінка провайдера UARNet;

Ш ftp:// ftp.uar.net/pub/Netscape - копія ftp-сервера Netscape;

Ш filt:///с:/My documents/click.exe - файли на комп'ютері користувача;

Ш mailtо:danylo@maill.lviv.ua - електронна адреса тощо.

Розрізняють відносні адреси і абсолютні. Відносні (короткі, створюються за правилом ОС) адреси визначають адреси ресурсів відносно адреси деякого базового ресурсу. Абсолютні адреси - це повні URLадреси ресурсів.

Браузери. Для перегляду веб-сторінок на комп'ютері користувача необхідно встановити відповідну програму. Таку програму називають веб-броузером. Основні функції браузера - згенерувати запит до сервера, отримати відповідь та відобразити веб-сторінку на моніторі клієнта.

Перший веб-броузер з назвою Line Mode Browser створив Тім Бернс Лі у 1990 році. Цей веб-броузер функціонував у командному режимі і обслуговувався програмою Telent. Перший графічний браузер Mosaic було створено у 1993 р. тепер існує багато браузерів, однак найпопулярнішими є Netscаpe Navigator, Internet Explorer та Opera. Принципи роботи різних браузерів майже нічим не відрізняються один від одного. До стандартного комплекту Windows входить доволі потужний веб-броузер Internet Explorer. Розглянемо власне цю програму (мал.1)

Мал. 1

Перед тим, як почати працювати з програмою Internet Explorer, потрібно підготувати веб-броузер для зручної користувача роботи, ці на лаштунки виконують лише один раз і вони, і вони діятимуть у наступних сеансах автоматично. Розглянемо найважливіші установки.

1. Під час запуску кожний браузер викликає стартову сторінку. За замовчуванням Internet Explorer завантажує сторінку компанії свого виробника- фірми Microsoft. Користувачеві вона навряд чи буде корисною, тому варто задати адресу своєї сторінки, адресу веб-порталу або починати роботу броузера з порожньої сторінки.

2. Після введеня користувачем адреси з помилкою браузери автоматично звертаються до деякої бази даних з метою відшукати сторінку з подібною адресою. Internet Explorer за замовчуванням звертається до бази даних свого виробника - компанії Microsoft. Від таких дій браузера мало користі, тому слід навчити браузер не робити запитів до своєї бази даних.

3. Веб-сайти та веб-сторінки можуть час від часу змінюватися. Зазвичай браузери автоматично методом копіювання можуть поновлювати ті сторінки, адреси яких занесені користувачем у папку Вибране (Favorites, Обране). Це займає певний час. Якщо в такому автоматичному поновленні немає потреби, варто від нього відмовитись.

4. Профілем користувача називають особисті відомості про користувача, а саме ім'я, домашня адреса, службові реквізити, посада, відомості про сім'ю тощо. Браузер налаштований так, щоб автоматично відсилати своєму виробникові інформацію про користувача. Можна заборонити браузеру цю форму шпіонажу.

5. Для економії часу роботи в Інтернет інколи корисно завантажувати не всю сторінку, а лише текст, що є на ній. Якщо виникає необхідність відобразити інші об'єкти це завжди можна зробити.

6. Якщо користувач відвідує деякі сторінки часто, не варто кожного разу вводити їхні адреси. Достатньо занести адреси в папку Вибране. Для перегляду такої сторінки достатньо відкрити цю папку і клацнути на відповідній адресі. Крім того папку Вибране можна налаштувати так, що в ній будуть відображатися не адреси, а назви відповідних сторінок, що значно полегшує роботу.

7. Якщо користувач упевнений, що на сторінці, яку він переглядає, є цікава для нього інформація, то для уникнення перегляду всієї сторінки він може скористатись засобами пошуку. Браузер дає змогу відшукати потрібну інформацію на сторінці за допомогою ключових слів.

8. Усі сторінки, які відвідував користувач останнім часом, Internet Explorer заносить у журнал. Тож, якщо користувачеві знов знадобилась одна з цих сторінок, він може відкрити журнал та викликати її, не вводячи адреси в адресний рядок.

9. Веб-сторінки користувач може зберегти на своєму комп'ютері. Можна зберегти не всю сторінку, а лише її окремі об'єкти: текст, малюнок, програмний код сторінки тощо.

10. Браузер дає змогу переглянути зв'язані посилання, надіслати або отримати пошту, перечитати новини, відправити електронною поштою посилання на сторінку або саму сторінку, відредагувати сторінку засобами редактора Word тощо.