Соціально-психологічні особливості самотніх жінок

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Проблема соціального статусу самотніх жінок в сучасному українському суспільстві

1.1 Історія розвитку уявлень про самотність

1.2 Порівняльний аналіз різних підходів до вивчення проблеми самотності

1.3 Самотність як соціальна проблема

2. Аналіз результатів експериментального вивчення соціально-психологічних особливостей самотніх жінок

2.1 Організація експерименту

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.2.1 Аналіз результатів по методиці Рокича

2.2.2 Результати методики діагностики рівня суб'єктивної самотності

2.2.3 Результати методики діагностики рівня тривожності

Висновки

Список джерел інформації

Додатки

ВСТУП

Новий етап розвитку України стимулює необхідність вивчення широкого круга питань, пов'язаних з людиною, особою. Дослідження ролі і місця жінок в сучасному українському суспільстві, умов і механізмів включення жіночого соціуму у всі сфери суспільного життя особливо важливо на етапі становлення і розвитку суспільства в нових соціально-економічних умовах.

Інтеграційною формою віддзеркалення положення в суспільстві будь-якого його члена є його соціальний статус. Закономірним слідством цього є актуалізація наукового інтересу до всіх чинників, що визначають соціальний статус жінки в суспільстві.

Значну частину жіночого населення України складають самотні жінки, частка яких тільки у віковому діапазоні активної шлюбності складає біля 25%. Ці жінки відрізняються специфічними соціальними, психологічними і демографічними особливостями, багаторолевими функціями і певним соціальним статусом.

Актуальність проблеми підтримує соціальна значущість жіночої самотності, що полягає в тому, що велика кількість самотніх жінок репродуктивного віку зачіпає інтереси суспільства в його біологічному відтворюванні і відтворюванні соціальної структури. Жіноча самотність містить в собі безліч негативних аспектів, що стосуються безпосередньо особі жінки. Спектр їх прояву достатньо широкий: від психологічної пригніченості до глибокої депресії і суїцидальних намірів.

Основна мета дослідження полягала у вивченні соціально-психологічних особливостей жінок, що знаходяться в стані безшлюбної самотності. Об'єктом дослідження виступають самотні жінки сучасного українського суспільства як соціально-демографічна група. Предметом дослідження є ціннісні характеристики життєвого простору самотніх жінок, що визначають їх соціальний статус.

Відповідно до мети, предметом, об'єктом і гіпотезою дослідження були розроблені наступні задачі дослідження:

1. вивчити особові детермінанти стану самотності в літературних джерелах вітчизняної і зарубіжної психології;

2. здійснити і обґрунтувати відбір психодіагностичних методик відповідно до поставленої за мету і висунутої гіпотези;

3. організувати емпіричне дослідження;

4. здійснити збір, обробку і аналіз емпіричного матеріалу.

Методи дослідження.

ѕ бесіда

ѕ Методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокича

ѕ Методика діагностики самооцінки Спілберга - Ханіна

ѕ Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела і М. Фергюсона

ѕ Методи Математичної статистики -кутове перетворення Фішера

Вибірка. В дослідженні брали участь 31 жінка. Середній вік - 29,4 роки.

1. ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ САМОТНІХ ЖІНОК В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.1 Історія розвитку уявлень про самотність

Самотність як стан існує стільки, скільки люди пам'ятають себе. Але саме відношення до самотності зазнало деяку еволюцію. Це помітно навіть в приказках, акумуляторах народної думки: від старорускої «на миру і смерть червона», до сучасної «кожний вмирає поодинці». Іншими словами, «не завжди стан самотності сприймався індивідом як особиста проблема» [24; 36; 56].

За стародавніх діб, коли саме існування людей було суто громадським, ми знаходимо три основні форми самотності. Обряди і ритуали, так зване виховання самотністю. Самотність тут - необхідна умова становлення особи і не несе в собі трагічного забарвлення.

Покарання самотністю - вигнання. Власне, на всіх рівнях розвитку суспільства не було більшого покарання, ніж насильна соціальна ізоляція. Причина особливої тяжкості покарання в тому, що «піддається відчуженню не просто той або інший вчинок індивіда, а він сам як такий, його особа» [36].

Добровільна самота - відлюдництво. Мета такої самоти - самоудосконалення, подолання плотського початку духовним. Відлюдництво припускало внутрішню зосередженість, увагу до свого внутрішнього світу.

В середньовіччі християнство витіснило язичницькі вірування і обряди. Основою середньовічного менталітету стала християнська свідомість. Самотність приймає форму розмови з богом. Людина поступово усвідомлює свій зв'язок з родом людським, а також всю катастрофічність для себе її втрати. Далеко не завжди ця катастрофа одержує найменування «самотність», але незмінно грає важливу роль в духовному розвитку людства. То життєве необхідне людині спілкування, в якому йому відмовляло суспільство, нерідко знаходилося в світі віри. «християнство, народжене в горнилі соціальної боротьби і звернене до сердець принижених і ображених, із самого початку сприйняло і закумулювало в собі відчуття щімкої самотності, перетвореної на ідейний «нерв» свого навчання». У свою чергу протестантизм фактично освячував самотність як полегшуюче шлях до істинної віри.

Проте в середні століття існував і протилежний, світський погляд на самотність. Тут самотність оспівується як джерело натхнення, свободи, радості. Цю лінію розвинули романтики. Саме з розквітом романтизму з'явився інтерес до самотності як соціально-психологічному феномену. Романтики в XVIII столітті роблять самотність своїм програмним гаслом: від байроновского виклику і бунту до пасивного пошуку притулку від жорстокості навколишнього світу. Провідним мотивом творчості стає рефлексія витоків самоти, що протистоїть конформному суспільству і допомагаючого зберегти свою індивідуальність. Таким чином, повна фізична ізоляція людини перестає бути єдиною умовою виникнення самотності.

Найглибше теоретичне осмислення проблеми самотності починається з середини дев'ятнадцятого століття. В психологічному словнику дається наступне визначення самотності: «самотність - один з психогенних чинників, що впливають на емоційний стан людини, що знаходиться в змінених (незвиклих) умовах ізоляції від інших людей. Як тільки люди потрапляють в умови самотності обумовленого експериментальною, географічною або соціальною ізоляцією, то зразу ж всі безпосередні («живі») зв'язки з іншими людьми уриваються, що викликає появу гострих емоційних реакцій. У ряді випадків виникає психологічний шок, що характеризується тривожністю, депресією і що супроводжується вегетативними реакціями. У міру збільшення часу перебування людини в умовах самотності, актуалізується потреба в спілкуванні» [39].

Іншу концепцію самотності і самоти висунув сучасник Торо, Серен Кьекегор. Його погляд на долю особи вже не так оптимістичний. Самотність по Кьекегору - «замкнутый мир внутрішньої самосвідомості, мир, принципово не розмиканий ніким, окрім бога». Він визнавав віру в бога, але нетрадиційну, відкидаючу офіційну церкву. Головна теза даної філософії зводиться до твердження, що вірити в бога абсурдно, віра неприємно розуму, але сам мир абсурдний, тому вірити треба. «духовній людині» по Кьекегору не потрібно усамітнюватися для самоудосконалення, бо в цьому немає необхідності. Людина з самого народження «сторонній» по відношенню до суспільства і до життя в цілому [12].

Вже в XX столітті один з головних ідеологів экзистенционализма Жан Поль Сартр послідував за Гуссерлем, перетворивши самотність і абсурдність буття в головні теми своєї творчості. Згідно Сартру людина, прагнучи пізнати себе, виходить за рамки свого «я», але рамки життя не дають йому такої можливості. Людина втрачає надію і віру, він самотній у ворожому йому світі, його соціальні зв'язки, якщо вони є, поверхневі. Відчуття самотності, на противагу ним, глибоке і є основою всього людського буття.

Слід зазначити, що приведені вище автори в своїх роботах схильні до розгляду даного феномена як негативної в житті людини. Вони пояснюють його більшою мірою емоційною і соціальною ізольованістю людини у зв'язку з розвитком певних економічних відносин, коли людина вимушена придти до індивідуалізму як типу світогляду, в основі якого лежить зіставлення себе суспільству.

В контексті американської культури, за словами американського психолога Маргарет Мзс, відношення до проблеми самотності необхідне розглядати як одну з важливих характерних особливостей. З найперших днів появи немовляти в американській сім'ї бути прийнято залишати його одного, оскільки дитина, на думку американців, повинна навчитися незалежності і самостійності, тому самому засинати - це перший урок на шляху до придбання цих якостей. Отже, американські діти вчаться переносити самотність самостійно і радіти суспільству, як нагороді за їх терпіння і працю. «у міру дорослішання, дитина починає проявляти соціальну активність і звикає з недовір'ям відноситися до відокремленого проведення часу, як до порожнього і безплідного, якщо не гріховному». Проте, ставши дорослим, і одержавши професійні навики, молода людина потрапляє в певну соціальну групу, де постійно зустрічається з людьми, виходячи з своїх особистих і професійних інтересів.

Разом з усвідомленням трагічної самотності людини в XX столітті багато гуманістичних течій виразили свій протест проти самотності як стану, чужого людській природі. Одним з яскравих «проповідників» «антисамотності» став філософ і соціальний психолог Еріх Фромм. Він указував на властивість людської психіки випробовувати жах перед ізоляцією. В своїй книзі «Втеча від самотності» він пише наступне: «скрутне положення людини є саме по собі моментом, коли людина усвідомлює, що він самотній і в той же час у нього немає можливості створення нових емоційно задовольняючих його соціальних зв'язків. У нього виникає страх перед самотністю: відчуття повної ізольованості і самотності веде до психічного руйнування, так само, як голод до смерті». Він також перерахував і розглянув ряд соціальних потреб, що формують різке негативне відношення особи до самотності: потреба в спілкуванні, зв'язках з людьми, потреба самоутвердження, прихильності, в об'єкті поклоніння. «відчуття самотності, що фрагментує особу, розколююче її на дискретні частини, на думку Фромма, веде часом до агресивності, насильства, тероризму, анархії» [57].

Таким чином, від стану самотності, що виникає лише в періоди ізоляції, а також самотності як розмови з богом або можливості самоудосконалення і духовного становлення, людська думка розвинула дану проблему до песимістичного розуміння самотності, як єдино можливої форми буття людини і, у свою чергу, також до негативного відношення до самотності як що суперечить всій природі людини.

1.2 Порівняльний аналіз різних підходів до вивчення проблеми самотності

Феномен самотності займав розум людства із стародавніх часів. Починаючи з античністю, феномен самотності розглядається класиками філософської думки: Аврелієм, Аристотелем, Платоном, Сенекой, Епікуром, в більш пізній період - працях Р. Гегеля, З. Кьеркегора, Би. Паскаля, Т. Торо. Західне суспільствознавство вже не менше сторіччя досліджує феномен самотності, спочатку з акцентом на психологічний аспект цієї проблеми (3. Фрейд, У. Джеймс, До. Юнг). Экзистенциалисты Н.А. Бердяєв, М. Бубер, Ж.П. Сартр, М. Хайдег-гер, К. Ясперс бачили витоки самотності в самій природі людини, неофрейдисты - в зовнішніх умовах, що формують у людини патологічні риси вдачі. Незалежно від того, яку форму набуває самотність, людина, залишаючись віч-на-віч з собою, як і більшість його предків, думає, що йому робити з своїм станом. Т. Уїльямс: «людина думає, як йому жити далі, будучи приреченим, на довічний висновок в одиночній камері свого «Я»». Оскільки проблема самотності, як особливого психологічного переживання, існувала і існує на даний момент, то природною є наявність концепцій, теорій і досліджень цього феномена майже в кожному з напрямів психології.

Психоаналітичний підхід. В рамках підходу самотність оцінюється як негативний стан і зв'язується в своєму причинному обумовленні з дитинством. Один з представників психоаналітичного підходу Зільбург розрізняв самотність і відокремленість. Відокремленість рахував він суть «нормальний і скороминущий умонастрій», що виникає в результаті відсутності конкретного когось. Самотність же - це непереборне, неприємне, константне відчуття. Зільбург як причини самотності виділяє наступні риси особи:

1) нарцисизм;

2) манія величі;

3) ворожість;

4) прагнення зберегти інфантильне відчуття власної всемогутності [39].

Слід зазначити, що подібна орієнтація починає формуватися в дитячому віці, коли дитина разом з відчуттям радості, викликаною загальною любов'ю, випробовує потрясіння, пов'язане з усвідомленням себе, як слабкої істоти, вимушеної чекати від інших задоволення своїх потреб.

Г Салліван, розглядаючи походження самотності, вважав, що потреба в людській близькості, починаючись в дитинстві (прагнення дитини до контакту), в підлітковому віці виражається в потребі наявності близького друга, з яким можливий обмін интимно-особовими думками. У разі незадоволення підлітком цієї потреби розвивається глибока самотність [39].

Фромм в своїх роботах підкреслював згубні наслідки передчасного відлучення дитини від материнської ласки, оскільки такий розрив в подальшому стає причиною ізоляції і відчуження [56].

З.Фрейд слабо торкнувся питання самотності. «першими фобіями у дітей, пов'язаними із зовнішніми умовами, є боязнь темноти і самотності. Перша з них часто зберігається протягом всього життя; обидва викликані у дитини відчуттям відсутності улюбленої людини.». Діти не бояться смерть тому, що не розуміють або не уявляють собі, що може означати повну відсутність свідомості. Але темнота приводить їх в жах, оскільки символізує самотність. Отже, діти часто бояться йти спати не тому, що їх лякає перспектива заснути і не прокинутися, але швидше тому, що вони при цьому збережуть свідомість і будуть самотніми [32].

Більш докладний аналіз єства відчуття самотності даний Ганною Фрейд. Вона, як і батько, затверджувала, що людина не боїться смерть, він боїться самотність. Людина побоюється не втрати свідомості, у такому разі він би уникав засипання щоночі, а тривалого стану ізоляції, який часто символізує самотність в темноті. «що нас жахає в смерті, - говорить Ганна Фрейд, - так це можливість продовження нашої свідомості, але в повній самотності» Часто ми боїмося усвідомлення «небуття», нашої індивідуальної самотності, ізоляції, що не відображається в теплих відчуттях і світлі рефлексії іншої свідомої істоти [32].

Повертаючись до робіт З. Фрейда, необхідно відзначити, що прагнення до спілкування з іншими, наявність яких є підтвердженням нашого власного існування, стає оборотною стороною потреби уникнути самотності. Ця потреба зароджується на найраніших стадіях виникнення свідомості у індивіда. В своїй роботі «Цивілізація і розчарування» З Фрейд називає відчуття самотності «океанічним» відчуттям, яке корениться в найпримітивнішій стадії розвитку свідомості ще недиференційованого «ego». Таке відчуття перетвориться у відчуття небуття, хоча воно і витісняється повнотою «матеріального буття». «Я» стає свідомим, але ще не самообізнаним. Саме на цьому етапі свідомість плутає повноту буття, що предстає перед ним, з самим собою і помилково ідентифікує себе не з небуттям, а з інобуттям, тобто матеріальним миром. У міру того як свідомість розвивається до повної рефлексії, воно поступове приходить до усвідомлення того, що повнота скороминуща і є різновидом небуття, тому позбавлена єству. Свідомість все більше рефлексія протиставляється своєму власному сутнісному небуттю. Залежно від ступеня розуміння свого положення людина стає безнадійно самотньою. Тепер він створює будь-які відносини, які дозволять йому уникнути самотності.

Таким чином, теоретичний підхід психоаналітиків включає визначення самотності як реакції на неадекватне задоволення потреби в тісних людських зв'язках. Причинами ж є недолік або втрата людських взаємостосунків, які формуються з розвитком особи: потреба в контактах у немовляти, страх остракізму в дитячому віці і втрата партнера в дорослому віці [28; 32].

Людино - центрований підхід. Д.Роджерс вважає, що самотність - цей прояв слабкої пристосовності особи, а причиною є невідповідність представлень індивіда про власний «Я». В рамках теорії процес виникнення самотності ділиться на три етапи:

1. Суспільство впливає на людину, тим самим, вимушуючи його поводитися відповідно до соціально прийнятних зразків, що обмежують свободу дій.

2. Подібний вплив призводить до того, що в особі з'являється суперечність між внутрішнім справжнім «Я» і «Я», що проявляється, у відносинах з іншими. Цей дисбаланс якраз і приводить до втрати значення існування.

3. Індивід стає в тому разі самотнім, коли, усунувши захисні бар'єри на шляху до істинного «Я», думає, що йому буде відмовлено у контакті із сторони оточуючих.

Такі тенденції можуть привести до формування так званого «замкнутого круга», суть якого полягає в наступному: людина, вірячи в отвергнутость іншими свого істинного «Я», замикається у власній самотності і, уникаючи відчуження, продовжує дотримуватися своїх соціальних фасадів, що веде до спустошеності [44].

Порівнюючи даний підхід з психоаналітичним, слід вказати на корінні відмінності в трактуванні походження самотності. Якщо в психоаналізі самотність пов'язана з раннім дитинством, то в людино - центрованому підході самотність викликана поточними впливами, які випробовує особа. Таким чином, можна укласти, що цей підхід більшою мірою надає значення впливу соціального чинника, при цьому, не нівелюючи особові характеристики [44].

Соціальний підхід. Як чинники, сприяючі посиленню самотності, Боумен виділив наступні:

- Ослаблення зв'язків в первинній групі;

- Збільшення сімейної і соціальної лабільності;

Рісмен одну з головних причин самотності рахує орієнтацію на інших. Такі люди часто відособлені від свого істинного «Я», а, отже, і від своїх відчуттів, очікувань. Вони хочуть подобатися і тому постійно пристосовуються до обставин, що у свою чергу приводить до повної залежності від уваги оточуючих до власної персони [по 39]. Для Слейтера сучасне суспільство индивидуалістично і спочатку провокує самотність, оскільки не дає можливості задоволення потреби в спілкуванні, причетності і залежності. Таким чином, самотність в соціально - психологічному підході виступає як нормативний показник, що характеризує суспільство і є продуктом соціальних сил. На відміну від двох попередніх теорій, тут повна відповідальність за виникнення самотності покладається на суспільство [по 39].

Крім цього визначення власної самотності є результатом тривалого когнітивного процесу, в ході якого особа усвідомлює і наділює значенням свої унікальні особисті переживання і узагальнює їх в цілісну категорію або концепцію. До висновку «Я самотній» людина звичайно приходить за допомогою афектних (емоційних), поведінкових (бихевиористских) і когнітивних доказів. Афектні ознаки самотності у багатьох випадках є розмитими. Самотність - це важке емоційне переживання: глибоко самотні люди дуже нещасні. Проте одних лише афектних доказів недостатньо, оскільки не існує унікального набору емоцій повною мірою відображає конкретно стан самотності. Хоча переживання негативних емоцій і наштовхує людей на думку про те, що щось не в порядку в їх житті, воно не приводить до самодіагностики саме ізоляції, а не якого-небудь іншого стану - депресії, нездужання [56].

Поведінкові докази також не повною мірою сприяють виявленню переживання самотності. Людина, як правило, використовує цілий ряд поведінкових характеристик для ідентифікації свого стану, включаючи припинення соціальних контактів. Але самота не завжди пов'язана з самотністю; люди можуть бути щасливими і в самітництві. В тому випадку, якщо людина відчуває себе нещасним тому, що весь час виявляється один, то найімовірніше він випробовує істинну самотність. Особа часто прагне якимсь чином пояснити свої переживання, вдаючись до когнітивного аспекту. Саме такі когнітивні індикатори самотності виводяться з уявлення про певний тип соціальних відносин, бракуючих в даний момент. Екзистенціальна психологія. І Ялом, розглядаючи ізольованість як одну з данностей, відзначає, що це не є ізольованість від людей з породжуваною нею самотністю і не внутрішня ізоляція. Це фундаментальна ізоляція від інших створень, і від світу. Тому він виділяє два види ізоляції: екзистенціальну і фундаментальну. В своїй роботі «Екзистенціальна психотерапія» И. Ялом виділяє шляхи усвідомлення екзистенціальної ізоляції - конфронтація із смертю і свободою. Людина, знаючи про кінцівку власного існування, розуміє, що ніхто не може померти замість нього або разом з ним. Разом з цим усвідомленням існує поняття свободи, яке для людини має на увазі ухвалення відповідальності за своє життя, ухвалення факту відсутності творця і «вартового» свого. В таких випадках людина втрачає відчуття затишку, приналежності до чогось знайомому[5].

Е. Фромм, аналізуючи стан самотності, робить наступний висновок: «відчуття повної самотності і ізоляції веде до розумових розладів так само, як фізичне голодування веде до смерті» [57]. Моральна самотність, як різновид глибокої самотності, визначається нездатністю індивіда співвідноситися не тільки з іншими людьми, але і з цінностями, ідеалами в цілому. В цьому відношенні чернець в монастирі або політичний ув'язнений, що відчуває підтримку і солідарність, не самотні, оскільки будь-яка традиція, переконання, релігія, навіть будучи абсурдними, але пов'язуючі індивіда з іншими людьми, є для людини захистом від самотності.

Проводячи порівняльний аналіз поглядів З Фрейда і Е Фромма, можна укласти, що останній більшою мірою акцентує увагу на прагненні людини назад до «абсолютного буття» і єдності. В решті аспектів же він, як і З Фрейд, дотримується тієї лінії, що людина, досягнувши рівня індивідуальної самосвідомості, несподівано стикається з своєю абсолютною самотністю. Але «так само, як дитина ніколи не може фізично повернутися в материнську утробу, доросла людина ніколи не може обернути назад процес індивідуалізації» В цьому якраз і полягає основна життєва дилема: людина повинна прагнути відділення свого «Я» від аморфної області свідомості, сформованої на стадії «океанічного відчуття»; але, одного разу досягнувши такого віддалення, він потім стикається з думкою, що більше не «причетний» цілому. В подальшому подібні думки визначають і відповідні лінії поведінки, спочатку направлені на регресію до початкового стану [57].

Таким чином, не дивлячись на те, що розглянуті психологічні підходи виражають різне розуміння такого феномена як самотність, вона покликані доповнювати і розширювати наше уявлення про нього.

1.3 Самотність як соціальна проблема

Спільність і самотність є, без сумніву, основними видами людського досвіду. Спільність як атрибут людського буття в ході розвитку західної культури завжди знаходила живий відгук, а в суспільних науках і суспільній самосвідомості навіть зробилася своєрідним фетишем.

Самотність же розумілася в основному як суто негативне явище і протиставлялася спільності, хоча певне позитивне відношення до самотності не зовсім чуже західній культурі. Свідоцтво цьому можна знайти в релігійних традиціях багатьох конфесій. Самотність тут виступала як необхідна умова для індивідуального самовизначення і одночасно передумова для формування соціальних навиків.

Проблеми співвідношення самотності і суспільства торкнулося Н. А. Бердяєвим. Людина, на думку Бердяєва, в своїй безпорадності і покинутости шукає порятунку в колективах. Але колектив завжди авторитарний, в ньому центр свідомості і совісті поміщений зовні особи. Роздумуючи про самотність, Бердяєв указував, що людина має священне право на самотність, оскільки через момент самотності народжується особа, самосвідомість особи, наодинці переживається єдиність і неповторність людського Я. [21].

Самотність -- це не просте, як деколи представляється, а складне явище, яке має багаторівневий і суперечливий характер. Ця суперечність витікає з самого єства людського буття. Людина, з одного боку, рефлектуючий суб'єкт, індивідуальна особа, випробовуюча потреба в автономії і індивідуалізації. З другого боку, він випробовує потребу в єднанні з іншими людьми. В людині як істоті соціальній, що історично розвивалася у великих групах, филогенетически закріпилася потреба до постійного спілкування з собі подібними. Тому втрата контактів з людьми, самотність представляють для нього серйозну проблему.

Однозначне розуміння самотності як негативного або позитивного феномена виводиться, як правило, з переваги тієї або іншої моделі. При перевазі «арістотелівської» моделі самотність розуміється як негативний, девіантний феномен, як клінічна або соціальна проблема. І навпаки, орієнтація на модель «автономного суб'єкта» поводиться до переоцінки індивіда як творця самого, його самодостатності і незалежності. Самотність в цьому випадку розуміється як необхідна умова особового розвитку, як своєрідний каталізатор людського духу.

В структуру психологічного стану (синдром) входить певна модальність переживання, конкретні зміни в протіканні психічних процесів (психічної діяльності) в цілому, віддзеркалення особливостей особи і характеру, а також наочної діяльності і соматичного стану. Психічні стани мають різні характеристики, до яких відносяться:

- емоційні (їх іноді називають модальними: тривога, насолода, споглядання);

- активаційні (що відображають інтенсивність психічних процесів);

- тонічні (що відображають тонус, ресурс сил індивіда);

- тензионные (напруги, що відображають ступінь);

- тимчасові (що відображають тривалість, стійкість стану);

- полярність станів, тобто знак описуваного стану (сприятливе, позитивне або несприятливе, негативне).

В контексті цих міркувань безперечний інтерес представляє біологічне трактування феномена самотності. Американський біолог Р. Оди задався питанням, чи має те, що здається глибоко людським переживанням самотності, свої аналоги і корені серед тварин. І з'ясував, що біологічні корені - найістотніші [39]. Проте людина може бути більш самотній, ніж тварина, оскільки у нього є різні способи випробувати самотність.

Як підхід для визначення біологічних коренів самотності Оді указує на сенсорну депривацию і наводить приклади вимушеної ізоляції. Виявляється, що ізоляція навіть на декілька годин викликає помітний психічний розлад: свідомість, людина легше піддається навіюванню, стає більш пригніченою, у нього зменшується здатність ясно мислити. Коротше кажучи, нормальне функціонування мозку залежить, виявляється, від достатнього рівня і різноманітності впливаючих подразників, що дозволяють знаходитися в постійному контакті із зовнішнім світом, реальністю [39].

Є багато даних, що свідчать про те, що тварини дуже страждають, будучи ізольованими. У приматів, що знаходяться в умовах сенсорної депривации, спостерігався психічний розлад, і такі особини ставали абсолютно неповноцінними. Мабуть, індивідуальна свідомість, робить висновок Оді, хоча б частково є продуктом складових психіки, що знаходяться у взаємодії.

В зв'язку з цим відзначимо, що у людини і тварин існують індивідуальні відмінності в потребах в зворотному зв'язку з суспільством (у людини) або в знайомому середовищі і запахах (у тварин). Потреби розрізняються залежно від психічного типу або національної культури людини. Так, людина в Японії постійно відчуває себе частиною якоїсь групи: чи то сім'ї, чи то общини, чи то фірми. Він не виносить самоти, прагне завжди бути разом з іншими.

На відміну від японця, у якого дефіцит інтимності пов'язаний з недостатньою автономізацією особи від групи, англійська стриманість - результат гіпертрофії принципу особистої незалежності. «зводячи в культ поняття приватного життя, незалежності і самостійності людини, - пише Н.Н.Обозов, - який повинен покладатися лише на свої сили, англійці прирікають себе на замкнутість і, отже, на самотність» [36; 37]. Структура гармонійного балансу у людей і тварин вимагає деякої реакції з боку зовнішнього світу у вигляді сприйняття предметів, запахів, особливо, осмислених соціальних контактів або взаємодії. Загальна для людей і тварин жадання інформації була точно визначено шляхом наглядів і експериментів. Є дані про те, що і у людини фізіологічна структура і основні психологічні потреби зорієнтовані на особливий розмір групи, відповідний його потребі в певному рівні соціальної взаємодії [36; 37].

Аналіз самотності як тензионного стани дає підстави говорити, що самотність оцінюється негативно, оскільки є одним з психогенних чинників, що впливають на емоційний стан людини. Як тільки люди потрапляють в умови самотності, обумовлюваної експериментальною географічною, соціальною або тюремною ізоляцією, то зразу ж всі безпосередні зв'язки з іншими людьми уриваються, що викликає появу гострих емоційних реакцій. У ряді випадків виникає психологічний шок, що характеризується вираженими вегетативними реакціями.

Проте не забуватимемо, що фізична ізольованість суб'єкта далеко не завжди є сусідами з самотністю. Ситуація ізоляції є стресовою і експериментальною для індивіда настільки, наскільки він сам сприймає її як таку. Ізольовані індивіди можуть одержувати задоволення від самоти, замість відчуття обділеної вони знаходять благодатну можливість для саморозвитку, відновлення себе, свого самозвеличання. Більш того, потреба побути одному, усамітнитися має фізіологічні підстави. Здоровий розвиток психіки вимагає чергування періодів інтенсивного отримання відчуттів і інформації з періодами зануреної в самоту в цілях їх переробки.

Л. П. Гримак затверджує, що для нормального функціонування організму і психіки людині абсолютно необхідно періодично залишатися в повній самотності [16].

В протилежність стану ізоляції, який є об'єктивним, зовні обумовленим, самотність - суб'єктивне внутрішнє переживання; воно є хворобливе усвідомлення внутрішньої відокремленої від інших людей. Ізоляція може сприяти самотності, але просте зведення другого до першої ігнорує специфічні якості і складність самотності і упускає важливу обставину - контекст переживань самотності. Подібно тому, як бути одному зовсім необов'язково означає бути самотнім, так само наявність сім'ї і друзів не цілком гарантує позбавлення від самотності [53].

Одним словом, самотність, визначувана як стан, пов'язаний з внутрішніми суб'єктивними переживаннями, укладає глибоке значення в пізнанні психологічних станів людини і людини в цілому і вважає тому актуальність його спеціального дослідження.

В літературі по проблемі самотності виказано багато всіляких припущень про типологіях цього стану. Відмінності між типологіями проводяться по трьох основних вимірюваннях, що стосуються оцінки індивідом його (її) соціального положення, типу випробовуваного їм дефіциту соціальних відносин і тимчасової перспективи, пов'язаної з самотністю.

Перший тип - «безнадійно самотні», повністю не задоволені своїми відносинами. Ці люди не мали партнера в сексуальному житті або чоловіка.

Вони рідко встановлювали зв'язок з ким-небудь (наприклад, з сусідами). Ним властиво сильне відчуття незадоволеності своїми взаємостосунками з однолітками, спустошеність, покинутость. Більш інших вони схильні звинувачувати в своїй самотності інших людей.

Другий тип - «періодично і тимчасово самотні». Вони в достатній мірі пов'язані з своїми друзями, знайомими, хоча і випробовують недолік в близькій прихильності або не полягають в браку. Вони частіше інших вступають в соціальні контакти в різних місцях. В порівнянні з іншими самотніми, вони найбільш соціально активні. Ці люди вважають свою самотність перехідною, відчувають себе покинутими значно рідше, ніж інші самотні. Серед них більшість чоловіків і жінок, що ніколи не полягали в браку.

Третій тип - «пасивно і стійко самотні». Не дивлячись на те, що вони випробовують недолік в партнері по інтимному зв'язку і їм не вистачає інших зв'язків, вони не виражають такої незадоволеності із цього приводу, як респонденти, що відносяться до першого і другого типам. Це особи, що змирилися з своїм положенням, приймаючі його як неминучість. Більшість серед них овдовілі люди.

Розрізняють два види самотності. Ситуативна самотність - почуття самотності, що іноді переживається, яку більшість чоловіків і жінок переживають час від часу. Ситуативна самотність може бути слідством краху моделі міжособових відносин, що склалася.

Як правило, чоловіки і жінки, що випробовують ситуативну самотність, обдумавши, обговоривши з друзями і підкоригувавши свої моделі спілкування, через деякий час готові до встановлення нових взаємостосунків. Вони починають шукати нових знайомих і серйозних відносин. Адже це здорове бажання людей йти по життю удвох, любити і бути любимим, і воно повинне бути сильнішим за страх випробувати невдачу і біль розставання. Чоловікам і жінкам, що випробовують ситуативну самотність, більш всього користі принесе новознайдена упевненість і надана їм допомога у встановленні міжособових відносин.

Хронічна самотність - слідство тривалої нездатності людини встановити відносини з жінками і чоловіками.

Щоб піти від хронічної самотності теж буде потрібно стати упевненим в собі, щоб зуміти протиставити свої пріоритети і цінності соціальним нормам і очікуванням, нерідко фальшивим і нещирим. Більш всього користі від свого стану хронічно самотні люди можуть одержати завдяки виробленню несприйнятливості до соціальних тривог і розвитку соціальних навиків спілкування і взаємодії.

Є ще одна думка, де самотність розділяють на три вигляд: хронічний, ситуативний і перехідний. Хронічна самотність наступає тоді, коли індивід протягом тривалого періоду життя не може встановити задовільні взаємостосунки із значущими для нього людьми. Ситуативна самотність звичайно з'являється як результат яких-небудь стресових подій в житті людини, таких, наприклад, як смерть близького або розрив інтимних відносин, наприклад шлюбних. Після короткого часу дистреса ситуативний самотній індивід упокорюється з своєю втратою і частково або повністю долає виникле відчуття самотності.

Перехідне самотність виражає в короткочасних нападах відчуття самотності, які повністю і безслідно проходять, не залишаючи після себе ніяких слідів.

Втрата одного з батьків в результаті розлучення або недолік емоційно близьких, довірчих відносин, батьківської підтримки в дитинстві можуть зробити індивіда більш чутливим до самотності в зрілому віці. Емоційна рана, одержана в дитинстві, перетворюється на особову раниму дорослого і зберігається протягом довгого часу, іноді все життя, примушуючи таких людей гостріше, ніж інші, реагувати на розлуку і соціальну ізольованість.

Самотність - це період, коли необхідне спілкування, підтримка, розуміння з боку інших, близькі люди відсутні. Хто - то переживає це спокійно, хто - то навіть радіє цьому, а хто - то страждає, не може знайти собі місце. З цього виходить, що самотність буває різною.

Самотність за бажанням. Самотність за бажанням, коли людина відчуває себе комфортно в такій ситуації. У нього можуть бути друзі, знайомі і навіть багато, але він усуває себе від більш близького і частого спілкування з ними. Він звик бути віч-на-віч з самим собою. Іноді такі люди вважають, що інші ним зовсім жити заважають, інші можуть боятися людей, бути несмілими по відношенню до них, а у кого - то зайвий пафос не дозволяє спілкуватися з людьми, як здається такій людині, не його рангу. Такий вибір слідство різних причин: характер людини, його положення в суспільстві, його минуле і т.д.

Самотність вимушена. Буває, коли справа не в самій людині, а в більшості випадків, в тому суспільстві, в якому він знаходиться. Людина може не відповідати своєму оточенню і тому його можуть відкидати. Наприклад, він з більш низьким соціальним положенням, ніж більшість з його оточення; неформал серед простих людей або навпаки; людина з нетрадиційною орієнтацією в суспільстві натуралов і т.д.

Прихована самотність. Самотнім можна бути і серед своїх улюблених і близьких друзів і родичів. В цій ситуації можна як бути самотнім, так і просто відчувати себе таким. Частіше всього, все починається з відчуттів. Як мовилося, поняття бути і відчувати різні. Наприклад, у людини є рідні і близькі, друзі, кращий друг і т.д. Але відчуття самотності не дає йому спокою. Він не бачить в цих людях того, хто уділяв би йому належної уваги, розумів би його так, як йому потрібно. Це не слідує розглядати як розбірливість з його сторони. Тут спостерігається таке явище, як прихована самотність або неповноцінні відносини з близькими людьми.

соціальний самотній жінка ціннісний

2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПЕРИЧНОГО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОТНІХ ЖІНОК

2.1 Організація дослідження

Для перевірки висунутої гіпотези і реалізації поставленої мети був розроблений план експериментального дослідження.

1. Відбір випробовуваних і формування експериментальної вибірки.

2. Уточнення предмету експериментального дослідження і підбір відповідного психодіагностичного інструментарію.

3. Підготовка експериментальних матеріалів.

4. Проведення дослідження.

5. Обробка і інтерпретація даних.

В дослідженні брали участь 31 жінка. Середній вік - 29,4 роки. Експериментальна група («одинокі»/незамужні) складалася з 15 чоловік (сер. вік. = 29 років). Контрольну групу (заміжні) склали 16 людини (сер. вік. = 30,6 років). Середній стаж сімейного життя (контрольна група) складав 10 років. Ми підбирали групу випробовуваних так, щоб вона була по можливості максимально однорідною, тобто всі жінки зразково одного віку, з приблизно однаковим стажем сімейного життя. При підборі групи ми врахували і такий чинник як соціально-майновий розрив, в нашій групі він не був виражений.

Відповідно до мети і сформульованої гіпотези були підібрані наступні методики: Методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокича

Система ціннісних орієнтацій визначає змістовну спрямованість особи і складає основу її відносин до загального світу, до інших людей, до себе самого, основу світогляду мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції філософії життя.

В зарубіжній психології цінності і ціннісні орієнтації досліджувалися Е. Шпрангером, Дж. Холландом, М. Рокичем і ін.

Проведення експерименту. Респонденту пред'являються два списки цінностей (по 18 в кожному) на листах паперу в алфавітному порядку, або на картках.

Випробовуваний привласнює кожній цінності ранговий номер, а картки розкладає по порядку значущості. Остання форма подачі матеріалу дає основні результати. Спочатку пред'являється набір термінальних, а потім інструментальних цінностей.

Інструкція: «зараз вам буде пред'явлений набір з 18 карток з позначенням цінностей. Ваша задача -- розкласти їх по порядку значення для вас як принципів, якими ви керуєтеся у вашому житті. Кожна цінність написана на окремій картці. Уважно вивчивши картки і вибравши ту, яка для вас найбільш значуща, помістіть її на перше місце. Потім виберіть другу по значущості цінність і помістіть після першої. Потім виконайте теж зі всіма картками, що залишилися. Якнайменше важлива залишиться останньою і займе 18 місце. Починайте не поспішаючи, вдумливо. Якщо в процесі роботи ви зміните своє відношення можете виправити свої відповіді, помінявши картки місцями».

Гідністю методики є універсальність, зручність і економічність в проведенні обстеження і обробці результатів, гнучка можливість варіювати як стимульний матеріал так і інструкції. Істотним її недоліком є вплив соціальної бажаності, можливість нещирості. Тому особливу роль в даному випадку грає мотивація діагностики, добровільний характер тестування і наявність контакту між психологом і випробовуваним.

Для виявлення індивідуальних особливостей самовідношення в структурі ціннісно-смислової сфери ми використовували опитувальника самовідношення В.В. Столина і С.Р. Пантілєєва.

Тест «Дослідження тривожності» (опитувальник Спілбергера-Ханіна). Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволяє оцінити або тільки особистісну, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особистісне властивість, і як стан є методика, запропонована Ч. Д. Спілбергера. Російською мовою його шкала була адаптована Ю. Л. Ханіна.

Інструкція. Прочитайте уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть цифру у відповідній графі справа в залежності від того, як ви себе почуваєте в даний момент. Над питаннями довго не замислюйтесь, оскільки правильних і неправильних відповідей немає.

Обробка результатів.

Визначення показників ситуативної та особистісної тривожності за допомогою ключа.

На основі оцінки рівня тривожності складання рекомендацій для корекції поведінки випробуваного.

Обчислення среднегруппової показника СТ і ЛТ та їх порівняльний аналіз в залежності, наприклад, від статевої приналежності досліджуваних.

При аналізі результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з подшкал може знаходитися в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому чим вище підсумковий показник, тим вище рівень тривожності (ситуативної або особистісної).

При інтерпретації показників можна використовувати наступні орієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів - низька, 31-44 бали - помірна; 45 і більш висока.

Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела та М. Фергюсона

Інструкція: Вам пропонується ряд тверджень. Розгляньте послідовно кожне і оцініть з точки зору частоти їх прояву стосовно вашого життя за допомогою чотирьох варіантів відповідей: «часто», «іноді», «рідко», «ніколи». Обраний варіант відмітьте знаком«+».

Обробка результатів і інтерпретація. Підраховується кількість кожного з варіантів відповідей. Сума відповідей «часто» множиться на три, «іноді» - на два, «рідко» - на один і «ніколи» - на 0. Отримані результати складаються. Максимально можливу показник самотності - 60 балів. Високий ступінь самотності показують від 40 до 60 балів, від 20 до 40 балів - середній рівень самотності, від 0 до 20 балів низький рівень самотності.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Як засіб отримання необхідної первинної інформації про особливості переживання самотності, жінок, що беруть участь в дослідженні, попросили вербально описати стан самотності. Так, серед характеристик стану самотності жінки відзначали наступні: самотність, смуток, туга, печаль, емоційний вакуум, дискомфорт, роздум, спокій, відпочинок, розривши спілкування, «Ельф 80 го рівня», розлука, розчарування, пустка, похмурість, смуток, нудьга, тиша, втрата, нерозуміння.

- незадоволеність своїм станом - 61,8%;

- Незадоволеність життям в цілому - 12,36%;

- Відсутність довірчих відносин з іншими людьми - 57,68%;

- Відчуття відокремленої від світу - 43,26%;

- Відчуття внутрішньої пустки - 55,62%;

- Оцінка себе як нещасної і нікчемної людини - 25,75%;

- Відчуття дискомфорту в спілкуванні - 69,01%;

- Частий пригнічений настрій - 48,41%;

- невміння використовувати вільний час - 18,54%;

- Мрійливість - 23,69%;

- Песимістична - 28,84%;

- Недоброзичливе відношення до успішних людей - 21,63%;

- Дефіцит соціальних навиків - 62,83%

Перед справжнім дослідженням була поставлена задача: вивчити ціннісні переваги незамужніх (самотніх) жінок, що знаходяться в стані самотності, як об'єктивно існуючого явища, викликаного безшлюбністю.

Як указувалося вище, так звана безшлюбна самотність пов'язана з цілим рядом феноменів соціально-психологічного характеру: егоцентризмом, конфліктністю, завищеним рівнем вимог до потенційного партнера, гіперпотребою в самоутвердженні, ригідністю поведінки, звуженням ціннісної сфери. В даній роботі була виділена така особливість особи, що знаходиться в стані «безшлюбної самотності» як спрямованість, виражена системою ціннісних орієнтацій.

На першому етапі була проаналізована система цінностей в контрольній і експериментальній групах.

2.2.1 Аналіз результатів по методиці Рокича

Термінальні цінності. Середні значення по даній методиці представлені у вигляді таблиці співвідношення рангів.

Таблиця 2.1 Середній ранг термінальних цінностей по експериментальній і контрольній групі

Термінальні цінності	Ранг цінності
	самотні	заміжні
- активна життєва діяльність	9	7.2
-життєва мудрість	9.4*	4.6*
- здоров'я	3.8*	1.4*
- цікава робота	5.4	7
- краса природи та мистецтва	15	14.2
- любов	6.8	3.4
- матеріальна забезпеченість	8.4	6.2
- хороші і вірні друзі	11	10
- суспільне визнання	15.2	10.4
- пізнання	5.8	11.8
- продуктивне життя	10.8	11.6
- розвиток	6.6*	9.2*
-розваги	16	17.2
- свобода	8.4	12
- щасливе сімейне життя	10.8	5
- щастя інших	9.6	13
- творчість	10.2*	16*
- упевненість в собі	12	9.4

*- р?0,05

Аналіз результатів дозволяє встановити, що в шестірці перевагу термінальних цінностей, яким віддається, біля самотніх жінок (незамужніх) опинилися: свобода, цікава робота, пізнання, розвиток, здоров'я, любов Більшість з цих цінностей відноситься до категорії конкретних і індивідуальних. В шестірці відкиданих термінальних цінностей опинилися: суспільне визнання, краса природи і мистецтва, розваги, упевненість в собі, продуктивне життя, творчість; більшість з них відноситься до категорій пасивних і абстрактних цінностей.

Можна також виділити групу цінностей, актуальних в теперішньому часі, цінностей «тут і зараз на противагу цінностям, які направлені, повинні реалізовуватися або будуть більш актуальні в майбутньому, в більш старшому віці (життєва мудрість, здоров'я, пізнання, продуктивне життя, розвиток, щасливе сімейне життя, щастя інших, творчість). В досліджуваній групі серед перевагу цінностей, яким віддається, виявилися тільки «тут і зараз цінності.

В шестірку перевагу цінностей, яким віддається, у заміжніх жінок входять щасливе сімейне життя, здоров'я, любов, матеріально забезпечене життя, цікава робота і життєва мудрість. В даному випадку спостерігається також переважання індивідуальних цінностей.

Відкиданими цінностями у заміжніх жінок є розваги, суспільне визнання, наявність хороших і вірних друзів

Аналіз відмінностей дозволяє встановити, що в структурі термінальних цінностей заміжніх жінок виділяються пізнання, життєва мудрість і любов. В структурі термінальних цінностей незамужніх («самотніх») жінок виділяються розваги, здоров'я, розвиток, наявність хороших друзів.

Таблиця 2.2 Середній ранг інструментальних цінностей по експериментальній і контрольній групі

ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ЦІННІСТЬ	Ранг цінності
	самотні	заміжні
- акуратність	10.2	8.8
- вихованість	7.2	5.2
- високі запити	15.6	16.6
- життєрадісність	7.2	9.4
- старання	10.4	12.4
- незалежність	5.5	6.2
- непримиренність	16.8	17
- обізнаність	5.8*	8.4*
- відповідальність	5	6.8
- раціоналізм	11.4*	8.2*
- самоконтроль	7.4	8
- сміливість	10.4	9.2
- тверда воля	9.6*	4.2*
- терплячість	9.6	9
- широта поглядів	10.2	11.2
- чесність	5.4	5.2
- ефективність в справах	8.8	11.2
- чуйність	11.2*	14*

*- р?0,05

Інструментальні цінності

В шестірці перевагу інструментальних цінностей самотніх жінок, яким віддається, опинилися: життєрадісність, відповідальність, чесність, обізнаність, незалежність, вихованість. Всі ці цінності мають на увазі деяку автономність особи від дій і взаємодії з навколишніми людьми і превалювання інтелектуальних цінностей над цінностями безпосереднього світовідчування. В шестірці відкиданих цінностей: широта поглядів, раціоналізм, старання, сміливість, високі запити, непримиренність до недоліків в собі і в інших. Ці цінності можна охарактеризувати як направлені на взаємодію і досягнення.

Для заміжніх жінок характерне переважання таких інструментальних цінностей як тверда воля, вихованість, чесність, незалежність, відповідальність, самоконтроль. Найприйнятнішими цінностями є непримиренність, високі вимоги, чуйність, старання, ефективність в справах широта поглядів.

Таблиця 2.3 Рівень самотності респондентів

Рівень суб'єктивної самотності	самотні	замужні	р
Середній показник	19.2	12.8	0,01

2.2.2 Результати методики діагностики рівня суб'єктивної самотності

Отже, з вищенаведених даних ми бачимо, що самотні жінки більш відчувають свою самотність, ніж жінки, які мають сім'ї.

Рисунок 2.1 Рівні суб'єктивної самотності респондентів (у %)

Отже, з представленого рисунка ми можемо зробити висновок, що більшість самотніх жінок мають високий рівень суб'єктивної самотності (45,9 %), що свідчить про те що такі жінки дійсно усвідомлюють те, що вони самі, не мають сім'ї, і мають потребу у встановленні відносин з партнером. У замужніх жінок домінує середній рівень суб'єктивної самотності, тобто вони розуміють, що сім'я це важливий етап у їх житті, але можливо їм не вистачає таких членів сім'ї, які би їх повністю зрозуміли.

Таблиця 2.5 Рівень тривожності досліджуваних

Вид тривожності	Самотнi жiнки	Замiжнi жiнки
ОТ (особиста тревожнiсть)	51. 2	46.6
СТ (ситуативна тревожнiсть)	41.4	39.2

2.2.3 Результати методики діагностики рівня тривожності

З результатiв таблицi бачимо, що одинокi жiнки мають більш високий показник особистої тривожності, це значить, що у суб'єкта є схильність до тривоги, так само наявність тенденції сприймати достатньо широкий «веер» ситуаций як загрожуючі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги.

Показники СТ у самотніх так само вище ніж у заміжніх жінок. Ситуативна тривожність як стан характеризується емоціями, що суб'єктивно переживаються: напругою, турботою, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію, і може бути різним по інтенсивності і динамічності в часі.

Особи, відношувані до категорії високотривожних схильні сприймати загрозу своєї самооцінки і життєдіяльності в обширному діапазоні ситуацій і реагувати вельми вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виражає у випробовуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати у нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони торкаються оцінки його компетенції і престижу.

Так, особам з високою оцінкою тривожності слід формувати відчуття упевненості і успіху. Їм необхідно зміщувати акцент із зовнішньою вимогливістю, категоричності, високою значущістю в постановці задач на змістовне осмислення діяльності і конкретне планування по підзадачах. Для низькотревожних людей, навпаки, потрібне пробудження активності, підкреслення мотивації у них компонентам діяльності, збудження зацікавленості, висвічення відчуття відповідальності в рішенні тих або інших задач.

Рисунок 2.2 Рівні особистісної тривожності респондентів (у %)