Особливості адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Факультет дошкільної і початкової освіти

Кафедра дошкільної педагогіки та психології

КУРСОВА РОБОТА

з дитячої психології на тему:

Особливості адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу

Студентки 3 курсу 38-39 Д групи

Коваленко Наталії Володимирівни

Керівник: доцент Загородня Л.П.

Суми - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Психолого-теоретичні основи адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу

1.1 Поняття адаптація та основні чинники, що впливають на успішну адаптацію дитини

1.2 Психологічні особливості дітей раннього віку

1.3. Основні завдання та напрямки роботи практичного психолога в адаптаційний період

РОЗДІЛ 2. Психолого-педагогічні умови організації успішної адаптації дітей до умов ДНЗ

2.1 Комплексна система роботи ДНЗ та сім'ї

2.2 Форми роботи для оптимізації процесу успішної адаптації дітей раннього віку до нових умов

2.3 Аналіз результатів експериментальної роботи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Соціально-економічні проблеми, які існують в суспільстві, висувають підвищені вимоги до процесу розвитку та формування гармонійної особистості. Слід зазначити, що теперішні умови для самореалізації особистості значно ускладнилися, оскільки діапазон громадських оцінок та очікувань розширився, різноманітнішими стали бажані та допустимі способи поведінки. Разом з тим дедалі більшого значення набуває здатність людини до нестандартних, нетипових вирішень проблемних ситуацій. Саме тому проблема адаптованості особистості у новому соціумі є досить актуальною.

У численних педагогічних і психологічних дослідженнях наголошується на необхідності враховувати специфіку адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу. Ігнорування проблем адаптації зумовлює труднощі їх подальшого життя та спілкування.

Вступ дитини до дошкільного закладу викликає, як правило, серйозну тривогу у дорослих. Дитина в родині звикає до певного режиму, до способу годування, укладання спати, у неї формуються певні взаємини з батьками, прихильність до них. Від того, як пройде звикання дитини до нових умов життя, до незнайомих дорослих та однолітків, залежить подальший розвиток дитини й благополучне існування у дитячому садочку й родині.

Адаптивні можливості дитини раннього дошкільного віку обмежені, тому різкий перехід малюка в нову соціальну ситуацію і тривале перебування в стресовому стані можуть призвести до емоційних порушень або уповільнення темпу психофізичного розвитку.

Проблемами адаптації, її видів і рівнів займалися П. Анохін, Н. Ватутіна, В. Войтко, А. Налчаджян, І. Мілославова, Р. Тонкова-Ямпольська, В. Слюсаренко, Г. Царегородцев та інші. Вплив особливостей виховання в сім'ї на адаптацію дитини досліджено у працях Т. Алєксєєнко, В. Постового.

Об'єкт дослідження: соціальна адаптація в ранньому віці.

Предмет дослідження: особливості адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу.

Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити особливості адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу.

Відповідно до мети дослідження визначили наступні завдання:

1. Охарактеризувати поняття адаптація та основні чинники, що впливають на успішну адаптацію дитини.

2. Розглянути психологічні особливості дітей раннього віку.

3. Визначити основні завдання та напрямки роботи практичного психолога в адаптаційний період.

4. Розглянути комплексну систему роботи ДНЗ та сім'ї у період адаптації дитини до умов перебування в дошкільному закладі.

5. Розробити форми роботи для оптимізації процесу успішної адаптації дітей раннього віку до нових умов.

Гіпотеза дослідження: спеціально підібрані вправи ти ігри полегшують процес адаптації дітей раннього віку в початковий період їхнього перебування в дошкільному закладі.

Для розв'язання поставлених завдань були використані такі методи дослідження: аналіз психологічної та соціально-педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення досліджених даних, моделювання.

Експериментальна база дослідження. Сумський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №7 «Попелюшка».

Теоретичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що: дані дослідження будуть корисні для вихователів, психологів дошкільних закладів, батьків дітей раннього віку, студентів.

Структура та обсяг дослідження. Основний текст викладено на 32 сторінках, що включають вступ, два розділи, загальні висновки. В курсовій роботі міститься список використаних джерел (34 позиції). Повний обсяг тексту роботи становить 50 сторінок.



Розділ 1. Психолого-теоретичні основи адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу

1.1 Поняття адаптація та основні чинники, що впливають на успішну адаптацію дитини

Відомо, що процес адаптації - це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

Адаптація (з лат. «пристосування») - пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

У психологічній літературі поняття адаптації розкривається як сукупність особливостей біологічного виду, які забезпечують йому специфічний спосіб життя в умовах певного середовища. У дошкільній педагогіці цей термін тлумачиться як активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм та оволодіння відповідними формами спілкування та діяльності [34, c. 140].

А. Авцин, А. Налчаджян, Б. Паригін, Г. Царегородцев вважають, що адаптація - це відповідність між живим організмом і зовнішніми умовами [25, c. 11].

А. Капська, О. Кононко, П. Анохін під адаптацією розуміють процес встановлення динамічної рівноваги між особистістю та середовищем, зумовлений активною взаємодією людини з довкіллям.

Н. Аксаріна, Н. Ватутіна, Р. Калініна адаптацію дітей дошкільного віку розглядають як процес пристосування до конкретних умов [4, c. 10].

В. Грібелем, Р. Нізель розглядають адаптацію до дитячого садка як «фазу інтенсифікованих розвиваючих потреб» [26, c. 6].

Шибокова С.О. вважає, що адаптація - це не тільки процес звикання дитини до дошкільного закладу, але й формування умінь і навичок у повсякденному житті [33].

Традиційно під адаптацією до дитячого садка розуміють процес пристосування дитини до умов нового середовища. Адаптація є активним процесом, який призводить чи до позитивних, чи до негативних результатів.

Спостереження Д. Тимошенко-Ушакової, О. Нутрєєвої, З. Шейнфельд показують, що хлопчики 3-5 років гірше переносять розлуку з рідними. А найкраще проходить адаптація у віці після 1 року 6 місяців.

Середній строк адаптації - 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років -2-3 тижні; в 5-6 років - 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім'ї [26, с. 11].

Тривалість періоду адаптації залежить від наступних причин: від особливостей вищої нервової діяльності і віку дитини; від рівня розвитку; від наявності чи відсутності попереднього тренування його нервової системи; від стану здоров'я; від різкого контрасту між умовами у дитячому садку і сім'ї; від різниці в методах виховання у сім'ї.

На успішну адаптацію дитини до умов ДНЗ впливають такі чинники:

1. Вік дитини. Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя. Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем [5].

2. Поведінка дитини. Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам. Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група - cюди належить більшість дітей. Вони різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ: голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються,кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів [32, c. 4].

Друга група - кілька дітей, які після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. Ці діти ледь стримують плач, сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група - комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими. Протягом дня розповідають дорослому все, що знають. Із задоволенням демонструють свої вміння: самостійно одягаються, роздягаються, їдять, у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні), на більше у дітей не вистачає обсягу інформації. Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, вони впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини. Малюк з великої сім'ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище. Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу. Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити; замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка. Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко, швидко. Інший малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці; шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. Хворобливим, сором'язливим дітям необхідно всередині тижня влаштовувати вихідний. Але слід пам'ятати, що тривалі перерви затримують і ускладнюють період адаптації [29, c. 12].

Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійну обстановку, з розумінням ставитися до безпідставного вередування малюка, більше гуляти з ним, пропонувати зняти емоційне напруження активними рухами, цікавою діяльністю. Слід раніше укладати дітей спати після теплої ванни. У цей період треба менше ходити в гості, рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.

Отже, показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:

- вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10-11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);

- стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);

- індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);

- рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);

- досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виділяються групи дітей з «легкою адаптацією», «адаптацією середньої важкості» та з «важкою адаптацією».

За «легкої адаптації» негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшого звикання до нових умов усе це проходить протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

За «адаптації середньої важкості» емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Протягом першого місяця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7-10 днів і завершується без будь-яких ускладнень [35, c. 3].

За «важкої адаптації» емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі значними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму). У таких дітей простежується бурхлива негативна емоційна реакція і негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка досить часто змінюється в'ялим, байдужим станом.

Можливими причинами «важкої адаптації» можуть бути:

Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу. Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж починає жаліти себе, вередує, відмовляється відвідувати дитячий садок. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися - віддам до дитячого садка». Коли дитина починає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожують залишити її в ньому, якщо вона не припинить плакати та вередувати. Подібні установки викликають у дитини страх перед дошкільним закладом та погіршують самопочуття в період звикання до незнайомого оточення. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку і про те, що там на неї чекає. Це теж негативно впливає на процес адаптації [24, c. 5].

Несформованість навичок самообслуговування. У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заощадити час, батьки поспішають нагодувати й одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних навичок.

Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини. Несформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Вихователь у дитячому закладі пропонує дитині діловий стиль спілкування, який відрізняється від емоційного, звичного для дитини в сім'ї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування (воно передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу [31, c. 4].

Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками. Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки - щоб запобігти можливим інфекційним захворюванням, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалася з «поганими» дітьми тощо. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею.

Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу. У випадках, коли домашній режим і режим дитячого закладу кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дискомфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не голодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути подвійним подразником. Фізіологічний дискомфорт призводить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричинює психосоматичні захворювання [23].

Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем. Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адаптація», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намагання вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливостях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги як із боку вихователя й батьків дитини, так і з боку практичного психолога.

Батькам необхідно запам'ятати, що кожна дитина проходить через три фази адаптації.

Перша фаза - гостра фаза чи період дезадаптації - організм вихованця відповідає бурхливою реакцією на нові впливи. Фаза супроводжується коливаннями в соматичних станах і психічному статусі. Відбувається ломка сформованих раніше динамічних стереотипів: режимних моментів і спілкування. Підвищується збудливість, тривожність, агресивність дитини. На цьому етапі дитині притаманні поганий сон, апетит, настрій, часті респіраторні захворювання. Можуть з'являтися небажані для цього віку звички, наприклад, дитина починає ссати пальці, гризти нігті. Етап триває від 2-3 днів до 1-2 місяців.

Друга фаза - поступового пристосування. Характеризується адекватною поведінкою малюка. Дитина шукає оптимальні реакції на зовнішні впливи. Вихованець намагається включатися у спільну діяльність, стає більш активним, зацікавленим, урівноваженим. Малюк звикає до прийому їжі, асортименту страв, їх смакових якостей; вчиться чути свій голос, відкликатися на звернення вихователя, його прохання. Формуються навички самообслуговування. Фаза поступового пристосування триває від 1 тижня до 2-3 місяців.

Третя фаза - компенсації - період відносно сталого пристосування. Характеризується швидким темпом розвитку. Організм знаходить оптимальні варіанти реагування на нові умови життя. Починає активно засвоюватися нова інформація. Зменшується хворобливість, дитина пристосовується до режимних моментів. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку [3].

В. Грібель, Р. Нізель визначають такі критерії повної адаптації дитини: прояв ініціативи і незалежної поведінки, соціальна інтеграція та адекватна поведінка в групі, позитивний емоційний настрій, дотримання правил, адекватна поведінка при розлученні з батьками, хороші взаємовідносини з вихователем [6, с. 9].

У залежності від індивідуальних особливостей дитини тривалість проходження наведених фаз різна. О. Нутрєєвої, З. Шейнфельд виділяють три групи дітей за характером адаптації:

Перша група - пристосування до нових умов життя в дітей проходить легко. Вихованці активно відгукуються на комунікативні звертання оточуючих, радо налагоджують нові контакти(навіть з незнайомими людьми), мають багато приятелів і друзів. Цим дітям властива швидка активна реакція на новизну. Процес вироблення умінь і навичок протікає нормально і продуктивно. Загальний емоційний тонус їх частіше мажорний. Такі дошкільники рідко вередують, не схильні до афективних реакцій. На ситуацію вони реагують активно, виразно, але «не виходять із себе». У сім'ї спілкування батьків з дитиною доброзичливе.

Друга група - адаптація до нових умов життя відбувається повільно, часто з труднощами Поведінка характеризується нестабільністю, періоди зацікавленості грою змінюються байдужістю і вередуванням. Навіть зміна звичних зовнішніх умов життєдіяльності може впливати на самопочуття дітей. Характерною для них є уповільнена реакція на новизну. Необхідність включитися в будь-яку діяльність одразу викликає розгубленість, а нерідко й переляк. Ігрові уміння і навички не сформовані, виробляються повільно.

Третя група - пристосування до нових умов життя майже завжди

болісне і довге. Навіть сама зміна умов часто є глибоким стресогенним фактором. Діти зі схильністю до такого типу - мало активні, сором'язливі, замкнуті. Чітко виражена чутливість до найменших подразників [26].

Образливість з можливими хворобливими проявами. Приглушено ображений вияв свого ставлення до оточуючого, здатність вловлювати найтонші реакції стосовно себе. Дітям цього типу властиві часто неадекватні глибокі переживання. Діти цієї групи несамостійні, неконтактні, звичні до нестабільності в режимі дня, швидко втомлюються. При зустрічах з новим, в проблемних ситуаціях підвищена чутливість цих дітей переходить у нервозність (стурбованість, напружене обличчя, нерівномірне дихання, скутість рухів, незграбність, часом сльозливість). Не можуть швидко зорієнтуватися в новій ситуації, рішуче приступати до діяльності, обирати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна водночас ніби і збуджує і гальмує їх активність. В таких малюків переважає потреба в спілкуванні з близькими людьми, вони тільки від них очікують увагу, ласку, доброту, відомості про навколишній світ. Сон і апетит погані або відсутні. Їм притаманна висока захворюваність, що уповільнює звикання до нового оточення [26, с. 13].

Отже, під час адаптаційного періоду особливу увагу необхідно звернути на дітей другої і третьої групи. В адаптаційний період фронтальні заняття з дітьми не проводяться, перевага надається індивідуальним формам роботи. Можлива робота з невеликими підгрупами дітей по 3-4 особи. Не потрібно планувати вдень більше ніж 1-2 форми роботи.

Т. Жаровцева, Т. Науменко, І. Печенко, Н. Захарова з'ясували, що дотримання певних педагогічних умов в адаптаційний період забезпечує успішне пристосування до садка. Серед таких умов науковцями визначено:

- розширення кола соціальних контактів, спілкування;

- врахування органічних потреб та поступове привчання до режиму дошкільного закладу, активної участі в них;

- забезпечення єдності родинного та суспільного виховання, вимог, які пред'являються дитині;

- організація різноманітної і змістовної діяльності у відповідності до інтересів та потреб дитини;

- своєчасне засвоєння дитиною соціального досвіду нового середовища;

- збереження та розвиток повноцінного фізичного, психічного та соціального;

- Я - дошкільника;

- забезпечення емоційного комфорту, задоволення від перебування в дошкільному закладі;

- підготовка вихователів до педагогічного керування процесом адаптації дітей.

З метою покращення емоційного стану вихованців, що відносимо до другої та третьої груп Є. Жердева рекомендує наступні прийоми:

- ігри з піском і водою(дати дітям склянки зі скла, що не б'ється, різного об'єму ложки, лійки, сита, щоб малюк переливав воду з однієї ємкості в іншу чи ловив у ємкості сачком шарики чи рибок); монотонні рухи руками(нанизування кілець пірамідки чи шариків з отворами на шнур);

- стискання кистей рук(дайте дитині гумову іграшку-пищалку, нехай він стискає і розтискає руки і слухає, як пищить іграшка);

- малювання фломастерами, маркерами, фарбами;

- слухання неголосної спокійної музики («Ранок» Е. Грига, «Король гномів» Ф. Шуберта,«Мелодія» К. Глюка);

- заняття зі сміхотерапії [9, с. 21-22].

Підсумовуючи вище викладене, зазначимо, що адаптація вихованця до дитячого садка залежить від багатьох факторів, визначальними серед яких є сім'я і вихователі. Всі діти проходить через три фази адаптації. Тривалість проходження фаз різна в залежності від індивідуальних особливостей кожної особистості.

1.2 Психологічні особливості дітей раннього віку

Найбільш швидко дитина розвивається в перші три роки життя. В цей період формуються рухові навички, відбувається підготовка дитини до мовленнєвої діяльності, закладаються основи психіки.

Початок ходіння пов'язується з високою динамікою пізнавальної активності, зростає самостійність дитини, розширюється коло інтересів, вона оволодіває мовленням, заявляє про себе і свої бажання [5].

Дитина оволодіває прямоходінням, вдосконалюється її предметна діяльність, збагачуються навички самообслуговування та ігрові уміння; збільшується кількість партнерів по спілкуванню; поглиблюються контакти з довкіллям, збагачується сенсорний досвід, поліпшується орієнтація в оточуючій дійсності; закладаються основи моральної поведінки, освоюються соціально прийняті способи і засоби спілкування з дорослими та однолітками. Даний період найбільш відповідальний для подальшого розвитку дитини, тому необхідно своєчасно виявити та розвивати в ній потенційні можливості.

Найбільш важливий період в інтелектуальному розвитку дитини перепадає на другий, третій рік його життя. Діти, яким було недостатньо приділено уваги в розвитку мовлення, емоцій, розумових здібностей, значно відстають від однолітків. Впродовж другого, третього року життя вдосконалюється мислення, від безпосередніх дій з предметами дитина переходить до дій з образами цих предметів. В цьому віці триває інтенсивніше освоєння дитиною предметного середовища, називання предметів, їхніх частин та властивостей, дитина виділяє типове від нетипового, вона багато експериментує, знаходить нові способи дій з предметами в нових ситуаціях, активно їх використовує [7].

У ході предметної діяльності зароджується уміння виробляти свідомий намір, з'являються елементарні форми планування дій, виникає елементарне прогнозування майбутнього результату. Це створює передумови для виникнення наприкінці раннього дитинства елементарної сюжетної гри.

Активно формується наочно-дійове мислення, зростає обсяг знань дитини про природу, культуру, людей, які мають практичний характер. Дитина оволодіває мовленнєвими уміннями, інтенсивно розвивається розуміння нею мовлення інших людей, розширюється її активний словник. Засвоюються деякі правила поведінки в різних життєвих ситуаціях. В цьому віці дитина найбільш сприйнятлива до освоєння мовлення, швидко здійснюється оволодіння активним мовленням шляхом наслідування мовленню дорослих.

Ранній вік дитини відрізняється великим інтересом до довкілля, що необхідно підтримувати, докладно розповідати про предмети, які його цікавлять, відповідати на багато численні запитання. В цьому віці дитина надзвичайно рухлива, у неї з'являються уявлення про відстані і розташування предметів в просторі. Поліпшення координації рухів забезпечує виконання дитиною різноманітних вправ з лазіння, підлізання та прорізання, прокочування та кидання м'яча. Підвищена рухлива активність посилює інтерес до всього оточуючого.

Розумовий розвиток дитини в 2-3 роки здійснюється в іграх, спілкуванні із дорослими та іншими дітьми. Для дитини характерна допитливість і її потрібно розвивати [7].

Постійне спілкування близьких дорослих з дитиною веде до того, що у неї формується схема поведінки дорослої людини, певні очікування, пов'язані з її звичною поведінкою. Вона прагне встановити з батьками та педагогом ділові контакти, охоче займається разом з ними предметними діями та грається, адекватніше реагує на їхні вимоги, звернення, прохання, оцінні судження. Дитина 2-3 років виявляє все більший інтерес до однолітків, має уявлення про те, як вони можуть поводитися. Дитина знає, як поводитися з незнайомими дітьми, вступати з ними у сумісну гру; може гратися разом з однолітком іграшками, бігати й скакати, проте не грає спільно з ним, не використовує ігор з правилами. Моменти спільної гри короткотривалі, проте в них формується досвід взаємодії, важливий для її особистісного зростання.

Швидкими темпами зростає самостійність, практична вправність. Дитина оволодіває різними видами діяльності - малюванням, ліпленням, конструюванням. Вдосконалюються процеси сприймання, пам'яті, мовлення, мислення дитини, у неї формуються нові потреби та інтереси. Інтенсивно розвиваються почуття: прихильність, співчуття, симпатія, задоволення успіхом, засмученість невдачею тощо. Вони різноманітні, вельми складні, проте нестійкі, плинні, ситуативні. Дитина ще не може означити словом всі свої бажання, наміри, плани, ставлення, почуття, стани; супроводжує їх мімікою, жестами, діями.

Отже, впродовж даного періоду інтенсивно розвивається ігрова діяльність, для дитини світ гри і фантазій невіддільний від реального життя. Уточнюються та збагачуються її враження про навколишній природний, предметний, соціальний світ і саму себе; розвиваються пізнавальні, емоційні та вольові особливості; формуються особистісні якості. Дитина раннього віку виявляє інтерес до незнайомих дорослих та однолітків; вона цікавиться літературними і музичними творами, охоче креслить та малює, оволодіває елементарними уявленням про добро і зло, засвоює доступні їй моральні та культурні цінності. Виразнішими стають особливості темпераменту та характеру [17].

Наприкінці раннього дитинства дії дитини стають цілеспрямованими, задум оформляється у слова, формується свідома довільність дій, виникає особиста дія, заснована на зрослій самостійності. Віковими новоутвореннями виступають: прямоходіння; розвиток предметної діяльності; оволодіння мовленням; зародження нових видів діяльності; зростання самостійності в освоєнні життєвого простору; розвиток самосвідомості.

Організація життєдіяльності дитини в сім'ї в цьому віці та ДНЗ вважається оптимальною, якщо вона сприяє вдосконаленню форм і засобів знайомства з оточуючими людьми, гармонійній соціалізації, налагодженню ділового спілкування з дорослими, формуванню позитивного ставлення дитини до себе, засвоєнню елементарних норм і правил поведінки, вихованню самостійності та довіри до власних можливостей.

Можна виділити такі основні симптоми емоційно-нервового напруження у дітей раннього віку:

1. Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани - плач, капризування, плаксивість, тривала депресія, апатія, байдужість, знижений настрій, немотивовані напади гніву; високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку 9 страх смерті притаманний дитя 6-7 років, але наявний у 2-3 річної дитини); високий рівень загальної ситуативної тривожності; висока конфліктність з оточуючими, зокрема з дітьми.

2. Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.

3. Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.

4. Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.

5. Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.

6. Занижена комунікабельність дитини (їй важко в ступити в контакт із незнайомими людьми).

7. Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).

8. Знижена ігрова діяльність або її відсутність.

9. Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.

10. Зміна рухової активності (підвищення або зниження).

11. Зниження або підвищення апетиту.

12. Проблеми зі сном (аж до безсоння).

13. Небажання відвідувати ДНЗ [20].

Виділяють наступні ознаки емоційного комфорту дитини під час перебування в ДНЗ:

1. Бажання йти до дитячого садка.

2. Адекватний вияв емоцій дитиною, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.

3. Здатність дитини адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення.

4. Висока комунікабельність дитини.

5. Висока пізнавальна діяльність та активність.

6. Активна ігрова діяльність.

7. Малюнки у світлих тонах.

8. Стабільність рухової активності - дитина рухлива.

9. Відсутність проблем зі сном, їжею.



1.3 Основні завдання та напрямки роботи практичного психолога в адаптаційний період

Враховуючи особливості звикання дітей до умов дошкільного навчального закладу та причини «важкої адаптації», можна визначити основні завдання та напрямки роботи практичного психолога в адаптаційний період. Основні завдання полягатимуть у такому:

1. Зняття психоемоційного напруження дитини.

Для того, щоб дитина не відчувала емоційного дискомфорту, вона, насамперед, повинна почуватися в безпеці та бути максимально захищеною. Такий захист може забезпечити тільки мати або близька людина, яка її замінює. У період адаптації дитину краще залишати в дитячому садку не на повний день, а на кілька годин, наприклад, на час прогулянки. Доцільна також присутність матері на заняттях. Поступово час перебування дитини в дошкільному закладі залежно від нормалізації її поведінки можна збільшувати. Не слід залишати поза увагою й таке психологічне явище, як «емоційне зараження». Воно виникає в тому випадку, коли хтось із новоприбулих дітей заплаче, тоді починають плакати інші новачки. З цією метою необхідно регулювати в часі прийом нових дітей до групи (не більше 1-2 на тиждень) [7].

2. Встановлення емоційного контакту з дитиною

Період адаптації є складним не тільки для дитини, а й для вихователя, який повинен завоювати прихильність та довіру дитини. У цьому йому можуть допомогти й батьки, позитивно налаштувавши малюка на зустріч із вихователем, і психолог через надання таких рекомендацій: у період знайомства з дитиною вихователь повинен орієнтуватися на емоційний стан та потреби дитини, знати її особливості та звички, повинен виявити особливу увагу та чуйність. Якщо дитина хоче, варто взяти її на руки, попестити; уникати покарань, не соромити за невдачі, не скаржитися батькам у присутності дитини [13, c. 11].

3. Ознайомлення дитини з умовами дитячого закладу

Співробітники дитячого закладу повинні заздалегідь продумати, де дитина роздягатиметься, де сидітиме за столом, де спатиме тощо. Під час прийому до закладу дитині необхідно показати місце, де вона залишатиме свій одяг, кімнату, у якій вона гратиметься, ліжко, на якому вона спатиме. У звиканні до нових умов важливу роль відіграє можливість «інтимізувати» атмосферу, наблизити до домашніх умов: принести із собою улюблені іграшки, знайомі та звичні речі - все це захоплює увагу дитини, допомагає швидше адаптуватися [16, c. 12].

4. Зближення виховних заходів у сім'ї та дошкільному закладі

Необхідна умова успішної адаптації - узгодженість дій батьків та вихователів, зближення підходів до дітей у сім'ї та в дитячому садку. Для цього батькам слід порекомендувати заздалегідь (за 2,5-2 місяці) ознайомитися з режимом тієї групи, яку відвідуватиме їхня дитина, і за значної невідповідності - поступово переводити дитину на відповідний режим життєдіяльності. У перші дні знаходження дитини в дитячому закладі вихователям не слід різко змінювати звичний розпорядок дня дитини, тим більше в умовах невідповідності домашнього режиму та режиму закладу. З метою запобігання негативним емоціям необхідно наблизити умови дитячого закладу до домашніх - не примушувати дитину їсти те, що їй не подобається, не примушувати спати, якщо дитина не хоче, не карати за порушення режиму тощо. Важливою умовою успішної адаптації дитини є сформованість навичок самообслуговування, її самостійність. Своїми виховними діями батьки й вихователі повинні створювати умови для розвитку цієї якості в дитини.

5. Допомога дитині у встановленні адекватних відносин із ровесниками.

Ще однією проблемою, яка виникає в період звикання до умов дошкільного закладу, є адаптація дитини до групи однолітків. Цей процес буде успішнішим, якщо до вступу в дитячий заклад батьки не перешкоджатимуть спілкуванню своєї дитини з ровесниками. Крім того, дитина повинна вміти правильно спілкуватися з іншими дітьми - попросити іграшку, поділитися своєю, зачекати, доки інша дитина пограється, подякувати тощо. Дитячі конфлікти частіше виникають через іграшки. Запобігати їм бажано таким чином: збираючись на прогулянку, варто взяти для дитини не одну, а дві іграшки (краще однакові): дві лопатки, дві машинки тощо. Це полегшує обмін та спонукає дітей гратися спокійно. Якщо ж конфлікт виник, то дорослим не слід відразу втручатися, тому що саме в безпосередньому спілкуванні діти вчаться виявляти свої емоції, вирішувати проблемні ситуації, відчувати стан іншої людини [16, c. 13].

Таким чином, усі заходи, які полегшують період адаптації до умов дошкільного закладу, можна поділити на дві групи: заходи з підготовки дітей до вступу в дитячий заклад; організація роботи із новоприбулими дітьми в період їхнього звикання до нових мікросоціальних умов.

З огляду на основні завдання адаптаційного періоду робота практичного психолога може проводитися за такими напрямками:

1. Участь в організації підготовки до прийому дітей у дитячий заклад.

Основні елементи підготовки:

а) ще до вступу познайомитися з батьками та дитиною, встановити емоційний контакт, дізнатися про умови розвитку дитини в сім'ї; під час бесіди виявити характерні риси поведінки дитини, її схильності та інтереси;

б) зближати підходи до дітей у сім'ї та в дитячому садку, погоджувати дії батьків та вихователів, надавати конкретні рекомендації з адаптації дитини до умов дитячого закладу.

2. Допомога вихователям із виявлення індивідуальних особливостей дітей.

За допомогою діагностичних методів виявити та звернути увагу вихователя на дітей імпульсивних, демонстративних, сором'язливих, тривожних, збудливих, гіперактивних, аутичних та з іншими особливостями в поведінці [16, c. 8].

3. Консультування вихователів щодо організації психологічного комфорту для новоприбулих дітей.

Можна проводити проблемні семінари: «Полегшення адаптації дітей до умов суспільного виховання», «Взаємодія дитячого садка і сім'ї як умова успішної адаптації дитини» тощо. Також необхідно забезпечити організацію психологічного комфорту через максимальне наближення атмосфери дитячого закладу до домашніх умов - метод «інтимізації атмосфери». З цією метою необхідно простежити, щоб у дитини напохваті були улюблені іграшки, знайомі речі; вихователю варто порекомендувати психологічні ігри та вправи, які знімають напруження, викликають радість, стимулюють бажання увійти в дитяче товариство.

4. Створення умов для виникнення в дітей потреби у змістовній діяльності.

Практичному психологу разом із вихователем необхідно спеціально організувати середовище в ігровій кімнаті таким чином, щоб діти не нудьгували, щоб у них був вибір дій, щоб вони гралися, малювали, ліпили, дивилися малюнки, доглядали за рослинами та тваринами тощо.

5. Визначення змісту подальшої корекційно-розвивальної роботи з новоприбулими дітьми.

За результатами вивчення індивідуальних особливостей дітей (спостереження, тестування, опитування) психолог умовно може поділити їх на групи, використовуючи типологію В. Кузьменко [16, с. 9]:

Група підтримки (П) - до неї належать діти, чий розвиток необхідно підтримувати в даному напрямку. їхній фізичний розвиток, стан нервової системи, інтелектуальні можливості та риси характеру не викликають тривоги. Вони здебільшого показують високі результати, чим тішать батьків та вихователів. Пропоновані їм завдання мають обов'язково враховувати високі можливості таких дітей і становити для дітей певну складність.

Група корекції (К) - до неї належать діти, чий загальний розвиток не викликає особливого занепокоєння. Однак у психологічному розвиткові трапляються поодинокі відхилення, які потребують відповідної цілеспрямованої корекції. Наприклад, за наявності гарних показників фізичного й емоційного стану фіксуються незначні вади інтелектуального розвитку. Організовуючи заняття для таких дітей, необхідно враховувати виявлені особливості їхнього розвитку. Психолог працює з дітьми цієї групи епізодично, здійснюючи загальну корекцію педагогічних впливів з боку вихователів та батьків. У разі потреби психолог сам проводить спеціальні корекційні заняття.

Група розвитку (Р) - до цієї групи потрапляють діти, які потребують особливої уваги педагогів і психолога: педагогічно занедбані або із затримкою психічного розвитку. Діагностування, як правило, за більшістю параметрів дає низькі результати. З такими дітьми психолог і вихователі групи мають інтенсивно працювати, спрямовуючи зусилля на досягнення дітьми такого рівня психічного розвитку, коли стає можливим нормальне навчання у школі.

психологічний дошкільний адаптація дитина



Розділ 2. Психолого-педагогічні умови організації успішної адаптації дітей до умов ДНЗ

2.1 Комплексна система роботи ДНЗ та сім'ї

Сумський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №7 «Попелюшка» вже не перший рік працює за розробленою системою роботи ДНЗ і сім'ї в період адаптації дитини.

Вступ дитини до дошкільного закладу викликає, як правило, серйозну тривогу у дорослих. Дитина в родині звикає до певного режиму, до способу годування, укладання спати, у неї формуються певні взаємини з батьками, прихильність до них. Від того, як пройде звикання дитини до нових умов життя, до незнайомих дорослих та однолітків, залежить подальший розвиток дитини й благополучне існування у дитячому садочку й родині.

У ДНЗ «Попелюшка» вважають, якщо працівники ДНЗ та батьки об'єднають свої зусилля й забезпечать дитині захист, емоційний комфорт, цікаве та змістовне життя у дитячому садочку, вдома - то це буде запорукою оптимального плину адаптації дітей раннього віку до дошкільного закладу.

Можна виділити такі етапи роботи адміністрації медико-психолого-педагогічної служби ДНЗ «Попелюшка»: робота перед адаптаційним періодом (підготовчий етап) та робота у період адаптації (діагностичний етап та етап аналізу та висновків).

Найбільш важливим етапом в роботі дошкільного закладу з адаптації дітей до умов ДНЗ є підготовчий етап. У ДНЗ намагаються спланувати роботу у цей період комплексно, враховуючи всі компоненти адаптаційного періоду, використовують різні форми роботи як з працівниками так і з батьками. Правильне планування та проведення цього етапу надасть змогу правильно підготувати дитину до вступу у ДНЗ, різнобічно підтримувати, заохочувати її у період адаптації, сформувати у неї позитивну установку на дитячий садок; формувати спільні погляди вихователів та батьків на процес адаптації дітей, підвищити компетентність педпрацівників та батьків щодо розуміння природи адаптації.

На підготовчому етапі адаптації дитини до умов ДНЗ проводиться робота з батьками. У березні проводяться батьківські збори, що включають в собі: знайомство з умовами перебування у ДНЗ, характеристикою вікових можливостей, показниками розвитку дітей раннього віку; знайомство з особливостями адаптаційного періоду та факторами, від яких залежить його протікання; анкетування (медичне та соціальне); рекомендації щодо підготовки дитини до вступу у ДНЗ. Також проводяться батьківські збори у травні. На даних зборах проводяться анкетування «Чи готова дитина до вступу у ДНЗ?»; ознайомлення з прогнозом протікання адаптації; рекомендації та консультації; укомплектування груп; розроблення послідовного прийому дітей в групу; розробка гнучкого режиму для кожної дитини, загартування.

Медико-психолого-педагогічна служба ДНЗ «Попелюшка» на підготовчому етапі адаптації дитини до умов ДНЗ займається наступним: проведення семінару «Адаптація дітей до умов ДНЗ»; узгодженість дій батьків та вихователів у процесі підготовки дитини до вступу у дитячий садок; вивчення психолого-педагогічної, методичної, науково-популярної літератури з проблем адаптації дітей; характеристика вікових особливостей дітей; створення стимулюючого, предметно-розвиваючого середовища, в якому дитина почувала б себе комфортно і захищено; ознайомлення з медичною документацією; аналіз анкетування батьків; прогноз протікання адаптації; виявлення «групи ризику».

На діагностичному етапі проводиться спостереження за дітьми, а саме: спостереження за поведінкою дітей (заповнення адаптаційного листа) з метою з'ясування стадії адаптаційного процесу; ознайомлення з медичною документацією кожної дитини з метою визначення хронічних хвороб, відхилень у розвитку. Також проводиться обстеження дітей: виявлення рівня розвитку дітей; виявлення типу темпераменту кожної дитини; виявлення рівня розвитку комунікативної діяльності; діагностика фізичного та нервово-психічного розвитку.

На етапі аналізу та висновків проводиться: обробка результатів: аналіз адаптаційних листів; аналіз індивідуальних карт розвитку; виявлення дітей з важкою ступеню адаптації; індивідуальна робота з дітьми; рекомендації батькам та педагогам з проведення корекційно-розвивальних занять з дітьми.

У ДНЗ «Попелюшка» використовується індивідуальний підхід до адаптації дитини до перебування в ДНЗ. Вихователі використовують іграшки-забави, іграшки-сюрпризи, а також використовують колисанки та домашні іграшки під час вкладання дітей спати, враховуються домашні звички. Вихователями створюються умови для спілкування зі знайомими речами та іграшками, а також створюється предметно-розвивальне середовище.

Всім дітям з перших днів перебування в дитячому садку потрібна радісна атмосфера. Повноцінне дитинство - це своя особиста територія, місце, обладнене з любов'ю, розумінням віку, душі та прагнень кожного малюка. У потрібних умовах під керівництвом вихователя дитина стає дизайнером цього простору. Відчуття власної щасливої території допомагає дошкільнятам рости самостійними, веселими, самодостатніми, розумними та кмітливими. Одна з основних умов створення предметно-розвивального середовища в групі у ДНЗ «Попелюшка» - це опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між вихователем і дітьми, що означає: «Вихователь не поруч, не над, а разом з дітьми, на рівні їх оченят».

Звичайно, в житті дитини раннього віку вирішальна роль належить родині. Прийшовши до дитсадка, малюк потрапляє в нове незнайоме середовище, може викликати почуття дискомфорту і навіть нервовий стрес. Щоб запобігти цьому, у ДНЗ «Попелюшка» вихователі створюють в групі певне предметно-ігрове середовище, максимально приближене до сімейного. Це стосується насамперед, інтер'єру. Ігрову кімнату поділено на окремі осередки, є куточок психічної розгрузки з фотокартками батьків. В імпровізованому будиночку завжди лежать подушечки думочки, на яких дитина завжди може посидіти, полежати, погратись. Як показує досвід, діти краще почуваються й активніші, коли іграшки однакові з ними на зріст. Тож створення в групі належної ігрової бази розглядаємо як один з пріоритетних напрямків роботи вихователя. Усіх дітей з першого дня перебування в дитсадочку оточують особливою увагою. Вихователь спілкується з малюком «мовою матері», лагідно звертається до нього на ім'я у пестливій формі, дослухається до найменших бажань. Певний час зберігається той стиль життя малюка, до якого він звик у родині. У ДНЗ «Попелюшка» намагаються досягти того, щоб дитина якомога менше нервувала, а отже, уникають ситуацій, які можуть травмувати їх психіку. Головний принцип роботи ДНЗ «Попелюшка» - доброзичливість, відкритість у ставленні до вихованців і батьків.

У ДНЗ «Попелюшка» робота з батьками ведеться систематично. Насамперед дбають, щоб вона була обопільною, тобто, щоб відбувався обмін інформацією. Батьки повідомляють як дитина розвивалась, коли почала розмовляти та ходити, які її улюблені іграшки та страви, які особливості характеру. В свою чергу, періодично влаштовуємо для них консультації, лекції, збори. У батьківському куточку розміщена відповідна література, яка регулярно оновлюється (Куточок «Моя сім'я», куточок «Подзвони мамі»).

2.2 Форми роботи для оптимізації процесу успішної адаптації дітей раннього віку до нових умов

Прийшовши до дошкільного закладу, дитина опиняється в нових соціально-психологічних умовах, у новому середовищі, де змінюється звичний перебіг та спосіб життя, тому в неї виникає почуття нестабільності. Цей період життя малюка насичений неадекватними виявами поведінки, що пов'язано з труднощами адаптації до мінливих умов. Дітям не завжди вдається самостійно подолати стресогенні ситуації. Тому гостро постає питання активізації внутрішніх психічних ресурсів дитини, забезпечення їй спокою та захищеності, повноцінного психологічного, емоційного розвитку та соціального добробуту.

Отже, ми пропонуємо наступні форми роботи для оптимізації процесу адаптації дітей раннього віку до нових умов у ДНЗ:

1. Створення емоційно сприятливої атмосфери в групі дошкільного закладу та сім'ї.

2. Робота з батьками, яку бажано розпочати ще до вступу дитини до дитячого садка.

3. Правильна організація ігрової діяльності в адаптаційний період, спрямована на формування емоційних контактів «дитина - дорослий» і «дитина - дитина».

Полегшення процесу адаптації у малюків забезпечується комплексним підходом у розв'язанні проблеми з боку вихователів, психолога, батьків та інших дорослих, які оточують дитину.

Ми розробили програму адаптації дитини раннього віку до умов ДНЗ.

Мета програми: полегшити процес адаптації дітей раннього віку в початковий період їхнього перебування в дошкільному закладі.

Завдання програми:

- створити сприятливі умови для адаптації дітей та усунути фактори, які перешкоджають нормальному перебігу адаптації;

- визначити, до яких форм взаємодії з дорослими схильна дитина найбільше, а також якої психологічної допомоги потребує малеча для подолання стресового стану, викликаного новими умовами життя;

- оцінити емоційний стан малюка та коригувати небажані вияви поведінки;

- розвивати комунікативні та ігрові навички, навички спільної діяльності.

Організація занять: заняття проводяться щодня з кожною дитиною окремо - 3 заняття по 15-20 хв.

Структура програми:

І етап - заняття «Знайомство»

II етап - заняття «Лісові звірята»

III етап - заняття «Пірамідки»

Хід заняття

Програма заснована на модельованій ситуації, в яку потрапляє дитина під час вступу до ясель дитячого садка. Ситуація виглядає так: незнайомий дорослий (вихователь або психолог) незалежно від бажання дитини приводить її у нове приміщення, показує їй ігровий куточок з новими цікавими іграшками, намагаючись Інколи налагодити мовний контакт.