Вплив телебачення на агресію особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Вплив телебачення на агресію особистості

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЛОГІКО-СМИСЛОВИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА АГРЕСІЮ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Історія впливу телебачення на агресію особистості

1.2 Влив телебачення на агресивну поведінку аудиторії

1.3 Особливості впливу телебачення на агресію дітей

Висновки до 1-го розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА АГРЕСІЮ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Дослідження впливу телебачення на агресію особистості за допомогою опитувальника Баса-Даркі

2.2 Аналіз опитування батьків дітей і професіонала масового спілкування, щодо впливу телебачення на агресивну поведінку підлітків

2.3 Інтерпретація результатів дослідження думки глядача про вплив телебачення на нього

Висновки до 2-го розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасне суспільство неможливо уявити без телебачення, людина залежна від телебачення як в емоційному, психологічному, так і світоглядному планах. Отже, телебачення безпосередньо впливає на психічний стан людини та погляди на навколишній світ. Телебачення в обраному європейською цивілізацією способі життя - набагато більше, ніж засіб масової інформації: це явище, яке стало соціальним інститутом і пронизало всі сторони людського буття. Широкий спектр програм надає людині можливість поповнити свої знання з різних сфер життя, збагатити соціальний досвід. Для сучасної людини телевізор став засобом осягнення реальності, своєрідним вікном у світ, і тут особливої ваги набуває зміст того, що відбувається на телеекрані.

Останні роки спостерігається стрімке збільшення медіа-насилля, вилив у телеефір відвертої агресії та зайвого натуралізму. Його завелика кількість викликає в телеаудиторії страх, спричиняє психічні розлади, стає каталізатором для вчинення злочинів. Сьогодні сценами насильства сповнені кінематограф, телепередачі, новини, їх можна спостерігати з ранку до вечора у будь-якій кількості. Вони доступні масовій аудиторії: і дітям, і дорослим, і людям з нездоровою психікою.

У країнах з розвиненою демократією вплив кіно і телебачення на суспільство давно став предметом прискіпливої уваги. Навіть розроблені заходи профілактики негативних соціальних наслідків насильства «з екрану». Але в Україні ця проблема залишається однією з улюблених тем хіба що політичних дебатів. Провідні представники мас-медіа, насамперед, телекомпанії, керуючись швидкоплинною комерційною вигодою, часто зловживають показом сюжетів відверто агресивного змісту. Бо, як казав Михайло Задорнов, «найвищий у світі рейтинг - в автомата Калашникова й кокаїну».

Надивившись хоч кінофільмів, хоч інформаційних програм, наслухавшись репортажів про війну, ми вже не звертаємо на них увагу, вони нас більше не хвилюють, ми перестаємо сприймати насильство всерйоз. Поширенням на екранах насильства призводить до такого феномену як «культивація. Він полягає у тому, що люди, котрі часто дивляться телепередачі та фільми, вважають, що світ - це небезпечне місце і ним керують одні злочинці. Виникає штучне нагнітання жаху, люди починають думати, що майже на кожному кроці вибухають автомобілі і трапляються вбивства.

Український телеглядач сцени агресії бачить у середньому кожні 16 хвилин, а в період з 19.00 до 23.00 цей умовний інтервал скорочується до 12 хвилин. Численні сцени погроз, насилля, громадського безпорядку на екрані постійно зростають. Найнебезпечнішим є те, що насильство має дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, напади депресії, помсти, наркотичну (алкогольну) залежність, відчуття відсутності допомоги, безнадійності або безсилля, брак самоповаги тощо. Підлітки починають вважати насильство припустимою моделлю поведінки і навіть способом розв'язання своїх проблем.

Отже, завелика кількість агресії на екрані призводить до нервового збудження глядача та невірного сприйняття ним реальності, провокує агресивну поведінку як відповідь. Саме тому екранне насилля, і, зокрема, його вплив на глядача, стає на сьогодні актуальною проблемою і потребує поглибленого вивчення.

Об'єкт дослідження цієї роботи - вплив телебачення на агресію особистості. Предмет дослідження - поведінка та психічний стан аудиторії після перегляду агресивних сцен по телебаченню. Мета дослідження - вивчити як саме впливає телебачення на агресивну поведінку людини, в чому це може проявлятися. Метою зумовлені наступні завдання:

– дослідити історію впливу телебачення на агресію особистості;

– вивчити вплив телебачення на агресивну поведінку аудиторії;

– визначити особливості впливу телебачення на агресивну поведінку дітей;

– за допомогою досліджень, виявити як саме впливає телебачення на агресію особистості, у чому це може проявлятися;

– дослідити думку телеглядачів, щодо впливу телебачення на агресію особистості;

– дати рекомендації телеглядачам, зокрема учасникам експерименту, які допоможуть уникнути негативного впливу телебачення.

Робота складається із вступу, двох розділів та висновку. У першому розділі ми познайомимось із історією впливу телебачення на агресію особистості, вивчимо вплив телебачення на агресивну поведінку аудиторії, зокрема дітей. У другому розділі ми будемо досліджувати вплив телебачення на агресію особистості, а також думку телеглядачів, щодо впливу телебачення на агресивну поведінку особистості. У висновках ми узагальнимо, як впливає телебачення на агресивну поведінку телеглядачів, які особливості впливу на агресію дітей, що дивляться телевізор, якими є шляхи вирішення цієї проблеми.

РОЗДІЛ 1. ЛОГІКО-СМИСЛОВИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА АГРЕСІЮ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Історія впливу телебачення на агресію особистості

Думка про бачення на відстані виникла в людства ще в далекій давнині. Згадування про передачі зображення і звуку на відстані можна зустріти в легендах, міфах, переказах і казках у всіляких народів світу. Однак, своє втілення в реальність подібні уявлення одержали лише тільки через безліч років, коли рівень науково-технічного прогресу досяг необхідно високого рівня.

Телебачення (від грец. ???? - далеко) -- загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації [5, с.235]. Телебачення було винайдене в 20-их роках 20 століття і відтоді поступово стало звичним в оселях людей та в різних областях діяльності, служачи для передачі інформації, розваг, реклами, моніторингу.

Століття, яке минуло, часом називають "першою добою мас-медій" [8, с. 44]. Поява телебачення стала переламною у розвитку культури і мала вплив на функціонування всіх без винятку попередніх комунікативних засобів. І ще більший - на життя пересічних глядачів. Телебачення реформувало не тільки спосіб розповіді про реальність, а й саму реальність як таку: "Замість того, щоб більш-менш точно відображати якісь зовнішні події, телебачення перетворилося на реальність, з якою порівнюють довколишній світ. Світ, яким його бачать ЗМІ, став для багатьох людей більш реальним, ніж саме життя" [16].

Важко не погодитися з принципово важливою думкою американського дослідника Р. Харріса, що "за останні 60 років телебачення перетворило повсякденне життя людей більше, ніж, ймовірно, будь-який інший винахід в історії людства. Друковані ЗМІ і радіо також багато в чому змінилися під впливом телебачення, хоча воно і не замінило їх. Своїм основним джерелом задоволення люди частіше всього називають перегляд телепередач, за якими з великим відривом йде спілкування з друзями, допомога близьким та використання відпустки. Телебачення не тільки змінило наше проведення часу, воно також революціонізувало наше мислення і наш світогляд. Статистичні дані свідчать, що телебачення посідає основне місце у діяльності людини глобалізованого світу. Так, наприклад, Р. Харріс вказує, що кожного дня люди у всьому світі проводять перед телевізором понад 3,5 мільярди годин . Зокрема, у середньостатистичному американському будинку телевізор включений більше 7 годин на добу (більше 8 годин - у будинках, де є кабельне і абонентське телебачення), при цьому середньостатистичний дорослий або дитина дивляться телевізор від 2 до 3 годин щодня. До 18 років дитина встигає провести перед телевізором більше 2 років свого життя [16].

Сучасне телебачення породжує глобальні тиражовані образи і зображення, формуючи нові стереотипи й продукуючи готові мисленнєві схеми. Плідною видається думка В.Скуратівського про те, що "феномен ТБ входить у соціокультурні структури нашого століття не тільки як похідне від інженерної ініціативи, але й також як вершинне зусилля новоєвропейської репродукції, як наслідок кількасотлітніх устремлінь до тиражування зображення" [12, с. 15].

Приміром, Д.Мак-Квейл наводить дані глобального міжнародного дослідження насильства на телебаченні, проведеного від імені ЮНЕСКО. В дослідженні брали участь 5 тисяч дітей з 23 країн. Дослідження показало, що "88% дітей з усього світу знають Термінатора у виконанні Арнольда Шварценегера" [5, с.429]. Ще до початку 2000-х з приходом нової ери телесеріалів, які майже одночасно ретранслюються у всьому світі, всередині 90-х світ був захоплений американським серіалом "Baywatch" ("Пляж" з Памелою Андерсен в одній із головних ролей) - його "кожного тижня дивилися близько 1 мільярда глядачів у 150 країнах!" [16].

Ще більшу телеаудиторію здатні зібрати спортивні змагання, що посідають чільне місце у системі масової культури, яка постачає населенню різноманітні різновиди дозвілля. Так, зокрема, "відкриття літньої Олімпіади 1996 року подивилися близько 3 мільярдів телеглядачів з усього світу" [16].

Цілком зрозуміло, що за подібних умов тиражованості своїх повідомлень телебачення стає провідним інструментом впливу на суспільство. І, на жаль, цей вплив досить часто несе за собою негативні наслідки. Це зумовлено тим, що з часом на телебаченні лише збільшується кількість кривавих сцен, насилля. У ході вивчення проблеми впливу телеекрану на формування агресивної поведінки підлітків було встановлено, що український глядач на своєму телеекрані бачить сцени агресії в середньому кожні 6 хвилин, а в період з 19.00 до 23.00, коли біля екрану збирається найбільша глядацька аудиторія, цей умовний інтервал скорочується до 12 хвилин [6, c.351].

Формулювання поняття «насилля на екрані» у російській науці належить К.А. Тарасову: воно трактується дослідниками як аудіовізуальне зображення різновиду «соціальної взаємодії, у якій одна діюча особа (чи група осіб) здійснює негативне примушування по відношенню до іншої діючої особи (чи групи осіб) за допомогою погрози чи реального застосування фізичної сили, яка має своїм наслідком тілесні ушкодження, моральну та майнову шкоду» [14, с. 10].

Термін «насилля в медіа» у сучасній комунікативістиці вживається на позначення дедалі зростаючого числа насильницьких сцен, які з другої половини XX ст. стали об'єктом наукового зацікавлення та причиною стурбованості психологів, педагогів, медиків і батьків [3,142]. Проблема «теленасилля» складна і суперечлива. Її складність зумовлена початковою розмитістю поняття «насилля», яке об'єднує різнорідні речі (від комедійних чи мультиплікаційних епізодів - до щоденних новин та документальних кадрів) [3, 148].

Зацікавлення проблемою насильства має глибокі корені в історії людства. Ще наші пращури, коли не могли пояснити явищ, які їх лякали, або ж були їм незрозумілі, створювали міфи і казки. Так на сторінках книг і в усних розповідях матеріалізувалися страхи людей. Насильство в давні часи акумулювало себе у двох ключових поняттях «честь і помста», які були причиною дикої жорстокості. Військова агресія, яка раніше мала на меті захист честі країни, народу, змінила вектор своєї мотивації, перетворившись на засіб завоювання. Поняття жорстокості замінили варварством. Починаючи з XVIII ст. захід увійшов у процес цивілізації. Втрачаються суспільні норми і на перший план виходить добробут і особиста забезпеченість. Покращуються умови життя, з'являються нові види комунікації, джерела інформації, переоцінюється у суспільстві явище насильства і способи його подачі. Завдяки оперативності та наочності телебачення стає провідним джерелом висвітлення щоденних подій загалом і насильства зокрема.

Ера зображення нового насильства розпочалась в кінці 1963 року, коли Джек Рубі в прямому ефірі на очах мільйонів глядачів застрелив Лі Харві Освальда. Цей постріл не лише був продемонстрований всьому світові в режимі онлайн, а й продемонстрував гігантські можливості телебачення [9]. Не меш цікавим є випадок, який відбувся в Каліфорнії у 1998 році, коли «водій зупинив машину на жвавій автомагістралі Лос-Анджелеса, заблокувавши рух. Коли прибула поліція і журналісти, водій вийшов з машини і підняв плакат з написом «Живи вільно, люби безпечно або помри!» Потім він повернувся до машини і разом з своїм собакою заліз у фургон, підпалив машину, але сам незабаром вискочив назовні. Поки собака горів у фургоні, чоловік скинув з себе тліючий одяг, відійшов до узбіччя з пістолетом в руках і застрелився. Ця жахлива подія транслювалася в прямому ефірі мінімум п'ятьма місцевими й одним національним телеканалом. Деякі телевізійні станції при цьому перервали трансляцію мультфільмів і інших дитячих телепередач. Телевізійники відразу ж вибачилися за те, що не попередили глядачів, але це не врятувало їх від обурення громадськості» [15].

З розвитком телебачення в цілому світі зростала кількість вбивств. Так «в Канаді і в США від 1957 і до 1974 року з поширенням телебачення кількість злочинів зросла вдвічі. Така ж ситуація виникла і в Південній Африці після 1975 року» [13, с.354].

Вчені довели: передачі та кінофільми, котрі містять насильницькі сцени, є причиною 15-20% актів насильства в реальному житті. Впливу телеагресії особливо піддаються діти та підлітки, і це стає справжнім лихом для суспільства. Привабливість показу кривавих сцен є подвійною в тому сенсі, що, по-перше, вони надійно затримують увагу глядача біля екрана, а, по-друге, забезпечують хоч і банальними в своїй повторюваності, проте незмінно ефективними сюжетними й драматичними формулами. Словом, використовувати насильство - дешевше, ефективніше і комерційно надійніше, ніж вдаватися до новаторських творчих пошуків.

Отже, сьогодні телебачення стало найбільш доступним і простим способом отримання інформації. З кожним днем зростає оперативність передачі інформації, а як наслідок утруднюється можливість контролю за чистотою ефіру. Все частіше глядачі стають спостерігачами насильства, агресивних сцен, що відображається згодом і на їхній поведінці.

1.2 Вплив телебачення на агресивну поведінку аудиторії

В останнє десятиліття значення телебачення для особистості значно зросло. Часто телевізор для нас стає не лише технікою для здобуття інформації, а й засобом для відпочинку. Однак, чи дійсно телебачення є корисним, чи впливає на подальшу поведінку телеглядача, чи є причиною його агресії? Ці питання зараз набули неменшого значення і актуальності, ніж саме телебачення.

Численні дослідження доводять, що вплив телебачення є досить великим, особливо це стосується побачених глядачами сцен насилля. Екранна агресія згодом відображається у агресивній поведінці телеглядача. Агресивна поведінка - одна з форм реагування на різні несприятливі у фізичному і психічному відношенні життєві ситуації, що викликають стрес, фрустрацію і т.д. [10].

Історія людства довела, що агресія є невід'ємною частиною життя особистості та суспільства. Більш того, агресія наділена могутньою силою, що притягує та здатна заражати маси. А такі сучасні загальносуспільні засоби поширення інформації та культури як телебачення та кіно відіграють важливу роль в формуванні агресивної поведінки та схильності до насильства у суспільстві [6, с. 18-20].

Вербальна і фізична агресія на наших телеканалах зовсім не рідкість. Так, в найбільш популярних телевізійних програмах на кожну годину мовлення доводиться в середньому близько дев'яти актів фізичним і восьми актів вербальної агресії (Див. Додаток 4). Таким чином, навіть дитина, проводить біля телевізора, наприклад, всього лише 2:00, бачить за день в середньому понад 17 актів агресії [1, с.110]. І як у такій ситуації обійдеться без впливу на телеглядачів.

Тому, можна сміливо робити висновки про те, що телебачення впливає на поведінку аудиторії, що може проявлятися через чотири психологічних механізми: збудження, імітація, дизингібація (розгальмування) та десенсибілізація (втрата чутливості).

При перегляді сцен насильства (а також особливо комічних або сексуально відвертих сцен) глядач випробовує емоційне збудження, яке має фізіологічні прояви. Наприклад, якщо підліток ще до включення телепередачі був злий на когось, то при перегляді бойовика його збуджений стан, який лише частково викликаний змістом телепередачі, може перерости у сильний гнів по відношенню до телеперсонажів або подій, що відбуваються на екрані. Тому його реакція може бути агресивнішою, ніж до перегляду бойовика, особливо якщо привід для агресії трапляється незабаром після перегляду [2].

Наступною є імітація, яка викликана тим, що глядачі часто вчаться побаченим по телевізору моделям поведінки і самі іноді намагаються їх відтворювати. Мабуть, найгіршим проявом імітації або моделювання поведінки телеперсонажів вважаються жорстокі «злочини-копії» - зґвалтування і навіть вбивства. Проте насправді, за статистикою, злочини-копії здійснюються надзвичайно рідко. Особливо схильними до наслідування поведінки телевізійних героїв є діти, які ототожнюють себе з ними.

В ході експерименту, проведеного Альбертом Бандурою (Bandura, 1978, 1979, 1982, 1985), з'ясувалося, що діти імітують агресивну поведінку побаченого на екрані. Трьом групам дітей показували сцени різного змісту. Одній групі демонстрували, як б'ють і кидають велику надувну ляльку Бобо. Іншій групі показували фільми, що не містять насильства, третій контрольній групі взагалі нічого не показували. Потім дітей відвели в ігрову кімнату з безліччю забавок, серед яких була і лялька Бобо. Діти, які дивилися сцену биття ляльки, не тільки поводилися більш агресивно, але й фактично копіювали побачені дії. А. Бандура пояснив імітуючу поведінку частково ефектом дизингібіції (зняття гальм), частково - навчанням спостереження.Механізм дизингібіції пояснюється припущенням, що у міру звикання телеглядачів до сцен насильства і жорстокості, послаблюється стримуюча дія соціальних санкцій, спрямованих проти скоєння правопорушень. Дослідження показали, що глядачі дійсно поводяться агресивніше після перегляду фільмів (передач), де насильство представлене як санкціоноване, особливо якщо вони відчували гнів ще до початку перегляду. У ході одного з лабораторних експериментів учасників навмисно намагалися розгнівати, потім показували їм сцену насильства (боксерський поєдинок, що є санкціонованою формою насильства). Пізніше тим самим учасникам експерименту дозволяли застосувати електрошок до тієї людини, яка провокувала їхній гнів. Іншій групі учасників, теж добряче розгніваних, показували фільм, що не містить насильства, а учасників третьої, контрольної групи, не провокували. Дослідники виявили, що ті учасники, які дивилися боксерський матч, застосовували до свого кривдника сильніші електричні розряди, ніж ті, які дивилися фільм нейтрального змісту [2].

Далі зазначається десенсибілізація. За регулярного перегляду сцен насильства глядачі стають все менш сприйнятливі до жорстокості на екрані і з більшою готовністю приймають насильство в реальному житті. Вивченню цього ефекту були присвячені всього декілька досліджень, але дані двох лабораторних досліджень стали достатнім доказом, щоб підвищити вірогідність даної гіпотези. В ході одного з експериментів учені з'ясували, що діти, яким показували сцени насильства, менш схильні звертатися по допомогу до дорослих, стаючи свідками бійки між іншими дітьми. Інші учені виявили, що діти, які дивилися телевізор 25 і більше годин на тиждень, відчували менше фізіологічне збудження при перегляді сцен насильства, ніж діти, які дивилися телевізор менше чотирьох годин в тиждень [2].

Беззаперечним фактом є і те, що повідомлення про насильство дуже впливають на виникнення у людей страхів. Так, в ході своїх досліджень Хіт (Heath) класифікував газетні звіти про розбійних нападах за такими категоріями, як випадковість (відсутність очевидної мотивації), сенсаційність (дивні й моторошні подробиці) і місце розташування (біля будинку або далеко). Потім у читачів газет з'ясовували, які почуття викликають у них повідомлення. У результаті виявилося, що коли люди читають про місцеві злочинах, вони лякаються більше в тому випадку, якщо злочин класифікується як випадкове (невмотивоване) і в повідомленні наводяться сенсаційні подробиці, ніж у тому випадку, коли жоден з цих факторів не виділений в газетному звіті .

Проте існують дані експериментів, які спростовують тезу про те, що демонстрація насильства в мас-медіа сприяє прояву агресивності. Фешбах і Зінгер (Feshbach & Singer, 1971) виявили, що хлопчики, які сиділи протягом шести тижнів на «строгій дієті агресивних програм», фактично проявляли у взаєминах з оточуючими менший рівень агресивності, ніж хлопчики, які дивилися протягом того ж періоду неагресивні програми [1, 114]. Це свідчить про ефект катарсису - заперечення причинно-наслідковому зв'язку між віртуальним і реальним насильством і, по-суті, ствердження протилежному: чим більше віртуального насильства, тим менше його в реальному житті. У цьому разі наче відбувається протилежний процес: віртуальне насильство ніби відсмоктує енергію реальності. Механізм катарсису, ймовірно, дозволяє глядачам давати безпечний вихід своїм агресивним імпульсам за допомогою перегляду або представлення сцен насильства і жорстокості. Однак слід зазначити, що всього декілька із сотень проведених експериментальних досліджень дали такі ж результати або підтвердили механізм катарсису. Не дивлячись на відсутність достатніх наукових доказів, значна частина широкої публіки вірить у те, що при перегляді сцен насильства і жорстокості діє саме ефект катарсису. А представники медіа-індустрії часто посилаються на цей ефект і його переваги, як тільки робиться спроба суспільного або державного розслідування дії медіа-насилля.

1.3 Особливості впливу телебачення на агресію дітей

На сьогодні вивчення проблем впливу телебачення на психічну сферу дитини має надзвичайно важливе значення. Світ сучасної дитини тісно пов'язаний із засобами масової комунікації , серед яких телебачення відіграє чи не найважливішу роль. Телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації.

За даними дослідників (І.Черезова, Д.Салюк) вітчизняний підліток за середньостатистичними показниками проводить біля телевізора 3-5 годин на добу (для порівняння: польський підліток дивиться телевізор 2-4 години на добу, у вихідні - до 5 годин. У США телевізору діти присвячують більше часу, ніж навчанню. У Швеції учні впродовж 10 років навчання проводять 18 тисяч годин перед телевізором ).

Більшість дітей нині починають регулярно дивитися телевізор у віці до 3 років, а до 15 років просиджують за телеекраном більшу частину вільного часу. Діти не ставляться до телебачення настільки критично, як дорослі. І якщо доросла людина зазнає змін під впливом того, що вона переглядає, то яким чином дитина може уникнути таких впливів?

Саме тому на сьогоднішній день виростає нова проблема, про яку суспільство говорить мало: як захистити дитину від шкідливої інформації, як захистити її інформаційний простір від чужого, наглого втручання, щоб не створювати образи, які в подальшому можуть занапастити її життя. Згадаймо, як в США діти розстрілювали дітей і вчителів в школі і всі вони зізналися, що наслідували героїв улюблених серіалів, а плануючи вбивство вибирали одяг і зброю, яку бачили у фільмах [7].

Вивчення впливу екранного насильства на дітей та підлітків почалося разом з виникненням кінематографу. Систематичне дослідження та наукове вивчення впливу демонстрації агресії на екрані було започатковане У. Шортом. В 1928 році Шорт створив авторитетну дослідницьку групу з 19 психологів, педагогів і соціологів, котра на протязі чотирьох років (1929-1933) розробляла цю проблему. Результатом цієї роботи став висновок: на поведінку та ціннісні орієнтацій дітей та підлітків кіно здійснює негативний вплив.

Наступне значуще дослідження впливу інформації з елементами насильства на підростаюче покоління було проведено в 1955-1956 роках Х. Хіммельвейтом в 5-ти великих містах Англії. Вчений не виявив ні шкідливих, ні сприятливих наслідків демонстрації екранного насильства. До аналогічних висновків дійшли вчені США та Канади (У. Шрем, Дж. Лайл, Е. Паркер) в 1958-1960 роках. Згідно результатів їх досліджень, встановлено: якщо у підлітка не спостерігається схильності до агресії, якщо в сім'ї ним опікуються та люблять, якщо він комфортно почувається в групі однолітків, то імітація ним насильства чи правопорушення, побаченого на екрані, практично виключена.

У 60-70 роки ХХст. соціальними психологами були розроблені нові оригінальні експериментальні програми з дослідження агресивної поведінки. З'явилась „машина агресії" С. Басса, експериментальні методи Г. Милграма, Дж. Тейлора, У. Динера, А. Бандури для дослідження чинників агресивної поведінки, на яку, як вважали вчені, найбільш впливало екранне насильство. З цією метою застосовувався весь арсенал психологічних методів: спостереження, аналіз документів, анкетування, тестування, природні та лабораторні експерименти.

Найбільш поширеним методом вивчення впливу інформації, яка містить елементи насильства, стало спостереження за поведінкою піддослідного в контролюючих лабораторних умовах. Досліди, проведені цим методом показали, що після перегляду епізодів з елементами насильства (погоні, стрілянини, бійки) піддослідні починали імітувати побачене, їх агресія ставала направленою на однолітків, що провокувало збільшення кількості бійок серед дітей, агресивність у грі; думки дітей, навіяні побаченими сценами, стають більш агресивними [4, с. 7-9].

Однією з переваг телебачення серед чинників впливу на дитину є його багатозмістовність. Широкий спектр програм надає дитині можливість поповнити свої знання з різних сфер життя, розвинути його моральність, збагатити соціальний досвід. Для сучасної дитини телевізор став своєрідним засобом необмеженої загальної культури і тут особливої ваги набуває зміст того, що відбувається на телеекрані. Кількість і різноманітність передач та фільмів, що транслюються по українському телебаченню, необмежена у тематиці та жанрі: від мультиплікаційних фільмів до фільмів жаху, трилерів; до речі, час транслювання останніх може бути будь-який [4, с.350]

У ході вивчення проблеми впливу телеекрану на формування агресивної поведінки підлітків було встановлено, що український глядач на своєму телеекрані бачить сцени агресії в середньому кожні 6 хвилин, а в період з 19.00 до 23.00, коли біля екрану збирається найбільша глядацька аудиторія, цей умовний інтервал скорочується до 12 хвилин [6, c.351].

Дослідники різних країн засвідчують закономірність зв'язку між переглядом насильства по телебаченню та наступною поведінкою дитини. Вони також єдині в думці, що вплив телебачення на кожну дитину не однаковий і залежить від віку, рівня вихованості, морального розвитку, популярності серед однолітків, індивідуальної здатністі порівнювати себе з героями на екрані. Для підлітків демонстрація агресивної поведінки є елементом сили і мужності, "справжньої чоловічності", утвердження себе як дорослої людини і прагнення до дорослості. Майже все, що відбувається на екрані, вони вважають еталоном поведінки і широко застосовують у своєму мікросередовищі, тобто, телеекран з його елементами насильства відіграє активізуючу роль у формуванні підліткової агресивності. Дослідженнями В.І. Ролінського встановлено, що рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10-15 років після появи в ній телебачення з елементами насильства та агресії [11, с.351].

Особливо небезпечно показувати фільми з сценами насилля чи розпусти та агресивні мультфільми маленьким дітям. Ці діти не можуть ще критично оцінювати побачене і намагаються його реалізувати в житті.

Наслідки негативного впливу телебачення на дітей ми спостерігаємо в реальному житті:

Барселона. Троє підлітків вирішили повторити трюк, який вони побачили по телебаченню і пізно ввечері натягнули через вулицю пластиковий шнур і спостерігали як він перерізав горло мотоциклісту.

Лондон. Двоє шестилітніх хлопчика повністю зруйнували будинок своїх сусідів, щоб повторити телепередачу і заслужити премію. В дитячий передачі пропонувалося самим оригінальним способом зруйнувати, побудований в телестудії будинок.

Осло. Група 5-6 літніх дітей гралися в черепашки - ніндзя і насмерть забили одну із дівчаток.

Валенсія. 20-літній юнак, переодягнувшись черепашкою ніндзя заліз в сусідній будинок і зарізав подружжя і їхню дочку.

21 січня 2009 року на Вінниччині 13-річний хлопчик здійснив самогубство. Журналіст вінницької газети "33 канал" Анатолій Мельник описав цей жахливий випадок: "Останні хвилини перед самогубством він провів перед телевізором - дивився передачу, де "реконструювали" самогубство дівчинки (йдеться про цикл журналістських розслідувань 1+1 "Поки батьки не бачать"). Ось вона приймає фатальне рішення, ось пояснює його причини, ось в'яже петлю… Стасик уважно дивився майстерно зроблені "новини", дочекався, коли з кімнати вийде мама, і зав'язав петлю з власного ременя у власній шафі". Важко сказати, що саме послужило причиною до цього вчинку: чи проблеми у стосунках з іншими дітьми чи порушена психіка дитини.

І таких випадків стає все більше, так як заради видовищності і наживи телекомпанії часто нехтують моральними нормами і переходять дозволені межі.

Базуючись на результатах близько 1000 досліджень упродовж останніх 40 років Американська академія педіатрії опублікувала чотири найважливіші висновки:

- діти, які переглядають багато насильницьких сцен, сприймають насильство як легітимний спосіб розв'язання конфліктів;

- такий перегляд робить їх беззахиснішими перед насильством у реальному житті;

- що більше переглядає дитина таких сцен, то більше ймовірності, що вона сама колись стане жертвою насильства;

- якщо підліток віддає перевагу таким передачам, то збільшується вірогідність того, що він сам у дорослому віці буде агресивною людиною і навіть може здійснити злочин.

Можна зробити висновок, що агресія на екрані у будь-якому прояві (фізична, опосередкована чи вербальна) знижує морально-етичний рівень особистості, провокує соціальну дезадаптацію, призводить до втрати духовної (психічної) рівноваги у підлітка та стимулює девіантну поведінку.

Отже, телебачення є одним із впливових джерел формування дитячої агресивності.

Висновки до 1-го розділу

Телебачення виникло у 20-х роках ХХ ст., а вже через декілька десятиліть перетворилося в основний за впливовістю засіб масової комунікації. Будучи загальнодоступним і зручним телебачення завойовано мільярди прихильників по всьому світу. Проводячи чимало часу за телевізором глядачі часто навіть і не задумуються про те, яким чином впливає на них побачене. А тим часом на телебаченні все збільшується кількість сцен, з виявом агресії як найефективнішого засобу приваблення і утримання публіки. Велика кількість насилля на телебаченні вже стала нормою.

Так, ми не можемо повністю уникнути впливу телебачення, оскільки для багатьох воно є не тільки джерелом інформації, а й засобом проведення вільного часу. Однак не припустимим є життя лише віртуальним світом. Особливо тут слід звернути увагу на дітей, які найчастіше стають заручниками телебачення, промінюючи на нього своє дитинство. У дитини, яка постійно дивиться телевізор і спостерігає по ньому сцени насилля, руйнується психіка, вона перестає розрізняти, що є добре, а що погане, у неї з'являються острахи, вона стає більш агресивною та вразливою до зовнішнього світу.

В результаті численних експериментів, було доведено, що телебачення здійснює вплив на телеглядачів. І це часто проявляється у підвищенні агресії індивіда. Так, було доведено, що діти схильні повторювати сцени агресії, які побачили на екрані, у реальному житті. Однак, ми не можемо проігнорувати результати досліджень, які доводять протилежне, тобто те, що чим більше ми спостерігаємо віртуального насильства, тим менше відтворюємо його в реальному житті. Тому точно твердити, що телебачення здійснює лише хороший вплив, або ж навпаки поганий, ми не можемо. Все залежить від багатьох чинників, які визначають, як саме вплине телебачення на особистість, підвищить агресію індивіда, чи навпаки знизить. Та чомусь, як підтверджують численні дослідження, останнє відбувається нечасто.

Який вихід з цієї проблеми можна запропонувати? На наш погляд, щоб вирішити цю проблему потрібні істотні зміни у державній політиці з цього питання. Проте сьогодні такі зміни відбуваються надзвичайно повільно. Тим часом, найкращий захист від згубної дії телевізійного насилля - це освіта телевізійної аудиторії. Чим більше глядачі дізнаються про негативну дію телебачення, тим краще вони зможуть захистити себе від цієї небезпеки. Звичайно, прискіпливої уваги потребує дитяча та підліткова аудиторія. Послабити негативний вплив телебачення на дітей та підлітків можна, пояснюючи їм, що вони бачать по телевізору, допомагаючи їм усвідомити негативну дію телебачення, навчаючи їх критичному сприйняттю й мисленню.

З приводу того, чи є зв'язок між віртуальним та реальним насиллям, то тут немає однозначної відповіді. Не можна стверджувати, що у скоєнні злочинів завжди винувате насилля на екрані. Адже насилля існувало і до появи телебачення, і тоді були періоди його неймовірного зростання. Також можна навести приклад 90-х років ХХ сторіччя в США, коли вони виступали найбільшими у світі виробниками насильницької відеопродукції, а при цьому у державі відбувався спад злочинності.

Отже, не можна однозначно стверджувати, що телебачення має тільки негативний вплив на свідомість людини, бо багато корисної інформації ми отримуємо за допомогою ЗМІ, але заперечувати негативний вплив телебачення на формування особистості теж не можна, адже йдеться про здоров'я людей - і дорослих, і дітей.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА АГРЕСІЮ ОСОБИСТОСТІ

У практичну частину курсової роботи включені результати дослідження впливу телебачення на агресивну поведінку особистості, за допомогою тестів, а також опитування телеглядачів, батьків дітей і професіонала масового спілкування, щодо їхньої думки про вплив телебачення на особистість.

Мета роботи - дослідити, чи впливає телебачення на особистість, чи змінюється поведінка телеглядачів після побаченого на екрані, якої думки про вплив телебачення є самі телеглядачі. Знайти шляхи вирішення проблеми впливу телебачення на агресивність особистості, дати рекомендації учасникам дослідження.

Робота містить три розділи:

1) Дослідження впливу телебачення за допомогою опитувальника агресії Баса-Даркі.

2) Аналіз опитування батьків дітей і професіонала масового спілкування, щодо впливу телебачення на агресивну поведінку у підлітків.

3) Інтерпретація результатів дослідження думки глядача про вплив телебачення на нього.

2.1 Дослідження впливу телебачення на агресію особистості за допомогою опитувальника агресії Баса-Даркі

Дослідження проводилося з метою виявити, чи впливає якось на агресивну поведінку показ насилля на телебаченні. Для цього учасникам експерименту було запропоновано подивитися фільм у якому присутні криваві сцени. Перед показом фільму і після нього було проведено тестування глядачів за допомогою опитувальника агресії Баса-Даркі. Він містить 75 запитань з відповіддю «так» або «ні», за підсумком яких оцінюються різні форми агресивних і ворожих реакцій. А саме: фізична агресія, непряма агресія, роздратування, негативізм, образа, підозрілість, вербальна агресія і почуття провини (Див. Додаток 1). Таким способом я виявила, чи впливає перегляд агресії на екрані на агресію телеглядача у реальному житті.

У дослідженні взяли участь 10 осіб віком від 16 до 19 років.

Результати дослідження виявились досить неоднозначними і неочікуваними. У одних осіб агресія, залежно від її форми, збільшувалась, а у інших зменшувалася, а у третіх залишалася незмінною. Так, наприклад, фізична агресія або залишалася незмінною (30%), або збільшувалася (10%), або у більшості випадків зменшувалася (60%), що стало великою несподіванкою.

Рівень непрямої агресії здебільшого залишався сталим (90%) лише у однієї особи (10%) підвищився.

Щодо роздратування, то у більшості(60%) його рівень знизився (у 2 осіб навіть наполовину!), у трьох осіб підвищився, а у одної залишився незмінними.

Рівень негативізму і почуття провини знизився у всіх учасників.

Стан вербальної агресії і образи або зменшувався або збільшувався (50%/50%).

Рівень підозрілості або ж збільшувався (30%), або залишався незмінним (40%), або зменшувався (30%).

Підсумовуючи результати, можна сказати, що вплив телебачення є досить неоднозначним. Він залежить не тільки від побаченого на екрані, а й від особистості, яка виступає у ролі телеглядача. Проведений дослід підтвердив, що у одної особи рівень агресивності після перегляду телебачення може збільшуватися, а у інших навпаки зменшуватися. Тобто так званий ефект катарсису. Можливо це зумовлене тим, що побачивши сцени насилля на екрані, глядачі відчувають співчуття до скривджених, обдумують чи не є їхні вчинки такими ж поганими і, як наслідок, навпаки не будуть повторювати поганих вчинків у власному житті. Тож, вплив телебачення не зажди буде лише негативним, оскільки інколи він може навпаки призвести до зниження агресивності.

2.2 Аналіз опитування батьків дітей і професіонала масового спілкування, щодо впливу телебачення на агресивну поведінку у підлітків

З урахуванням мети дослідження визначаємо такі завдання роботи:

1) Виявити, вивчити думку і ставлення до телебачення батьків, діти яких регулярно дивляться телевізор.

2) Паралельно дослідити ставлення до телебачення професіонала масово спілкування як безпосереднього учасника і фахівця з питань ролі і впливу телебачення.

3) Порівняти відношення до телебачення батьків дітей і професіонала масового спілкування.

Дослідження проводилось за допомогою опитування, яке складалося з восьми запитань: три з вибором запропонованої відповіді, п'ять запитань з розгорнутою відповіддю і п'ять на оцінку за десятибальною шкалою (Див. Додаток 2)

Участь у експерименті взяли 7 осіб: шестеро батьків, діти яких регулярно дивляться телевізор і журналіст ( теж батько дітей, які є телеглядачами).

У результаті опитування, на перше запитання, а саме про більшу користь чи шкоду телебачення, батьки дітей і журналіст однозначно відповіли, що залежно від того, що дитина дивиться і скільки часу проводить за телевізором.

На наступне запитання, про час, який може проводити дитина за телевізором, батьки схилились до відповідей 1-2 год., журналіст - до 1 год.

Відповідь на запитання про те, чи обмежують батьки якось час проведення дитини перед телевізором батьки відповіли неоднозначно: 3 батьків - «намагаюсь, але не завжди виходить»; 2 батьків - «так»; 1 батько - «ні»; журналіст - «так».

Результати наступних запитань, які оцінювалися за десятибальною шкалою виглядали так:

· професійний рівень українського телебачення:

батьки дітей: 4, 5, 6, 6, 6, 7; в середньому - 5,6 балів з 10 можливих журналіст: 6 балів з 10 можливих

· кількість шкідливої інформації на телебаченні:

батьки дітей: 3, 4, 4, 6, 7, 7; в середньому - 5,1 балів з 10 можливих

журналіст: 5 балів з 10 можливих

· зв'язок телебачення з агресивною поведінкою особистості:

батьки дітей: 4, 5, 6, 6, 7, 7; в середньому - 5,8 балів з 10 можливих

журналіст: 4 бали з 10 можливих

· кількість вчинків, дій, слів, які після побаченого на екрані повторювали діти у реальному житті:

батьки дітей: 3, 5, 6, 7, 7, 8; в середньому 6 балів з 10 можливих

журналіст: 4 бали з 10 можливих

· дотримання журналістами їхньої професійної етики під час висвітлення кривавих сцен:

батьки дітей: 3, 5, 5, 5, 6, 7; в середньому 5,1 з 10 можливих

журналіст: 6 бали з 10 можливих

Наступні п'ять запитань містили розгорнуту відповідь. Мета - якомога точніше вивчити думку батьків, дати шанс їм вільно висловити своє ставлення до телебачення та його вплив. Проаналізувавши відповіді, можна зробити такі висновки:

1) Ваша думка про вплив телебачення на агресію особистості…

Більшість батьків вважають, що телебачення пов'язане з виявом агресії у їхніх дітей, оскільки неодноразово бачили це власними очима. Після перегляду деяким моментів на екрані, діти повторювали поведінку чи слова героїв, досить часто це виявлялося у сплеску негативних емоцій. Журналіст теж розділив таку думку. Хоча він зазначив, «вплив телебачення не є однозначним: у одної особистості насилля може спровокувати аналогічні дії, іншу закликати не повторювати тотожних дій ніколи, а ще на одну не вплинути ніяк…»

2) Чому, на Вашу думку, кількість насилля на телебаченні збільшується?

Батьки довго не могли дати відповіді на це запитання. Зрештою схилились до думки, що кількість насилля на екрані збільшується через збільшення насилля у реальному житті. Журналіст як професіонал масового спілкування з легкістю відповів на запитання: «Це допомагає привернути увагу глядачів і втримати її. Така вже природа людини, що негативна інформація привертає її увагу більше, ніж позитивна. Це журналісти й використовують.»

3) Як Ви думаєте, в чому причина того, що діти схильні повторювати дії, побачені на екрані?

І батьки і журналіст схилилися до думки, що це пов'язано із віком і дитячою психікою. Мовляв, це діти і у цей час вони вчаться сприймати світ, відчути його.

4) Яких програми і телепередач, як на Вас, не вистарчає сучасному українському телебаченню?

Тут думки батьків розділились: одні вважали, що українське телебачення цілком збалансоване різними і колоритними програмами, інші ж твердили, що не вистарчає програм для дітей, особливо «розумних» і пізнавального характеру. Журналіст підтримав думку останніх.

5) Як, на Вашу думку, можна захиститися від шкідливого впливу телебачення?

Батьки дітей твердили, що захиститися від шкідливого впливу телебачення можна, зменшивши час, проведений за телевізором, ретельніше вибирати програми для перегляду. Професіонал масового спілкування підтримав ці думки, але доповнив: «Краще більше часу проводити з друзями, брати участь в реальних, а не віртуальних іграх, жити реальним життям, особливо, коли мова йде про дітей. Телевізор ніколи не замінить справжнього друга…»

Підсумувавши результати проведеного опитування можна дійти до таких висновків:

· і батьки, і професіонал вважають, що телебачення впливає на особистість, однак в дечому їхні думки розходяться;

· розділяють вони здебільшого і думку про те, що українському телебаченню потрібно більше позитивних і корисних програм, менше насилля на екрані і побільше дотримання журналістської етика під час висвітлення кривавих подій;

· розуміючи, що тривале проведення часу перед телевізором шкодить дитині, батьки не знають, як позбавити дітей від такого впливу, або ж не обмежують час, який дитина проводить за телевізором;

· думки батьків і журналіста здебільшого збігаються, однак оскільки журналіст як професіонал масового спілкування більш освічений у цій сфері, то і знання про вплив телебачення відповідно у нього кращі. Журналіст, на відміну від звичайних батьків, які не є спеціалістами у сфері телебачення, здатен краще і повніше пояснити ті чи інші питання.

Учасникам опитування, зокрема батькам дітей, я би порадила ретельніше слідити за часом, який проводять їхні діти перед телевізором, цікавитися які передачі вони переглядають. Пам'ятати, що телевізор - це джерело інформації і пізнання, але може приносити і шкідливий вплив, не лише на поведінку, а й на зір, тому варто залучати дітей до читання книжок, це принесе набагато більше користі. Не забувати, що варто жити реальним, а не віртуальними життям.

2.3 Інтерпретація результатів дослідження думки глядача про вплив телебачення на нього

Основним завданням цього дослідження стало :

1) Вивчити ставлення глядача до телебачення, дослідити його думку про вплив телебачення на агресію особистості;

2) Дізнатися, чи спостерігали глядачі вплив телебачення на особистість у своєму житті і які передачі, на думку глядача здатні викликати агресивну поведінку;

3) Дослідити скільки часу проводити пересічна людина за телевізором, яким програмам віддає перевагу.

Дослідження проводилося у вигляді опитування, у якому взяли участь 50 осіб, віком від 16 до 45 років. Участь у опитуванні брали особи жіночої і чоловічої статі (65% - жінки; 35% - чоловіки). Більшість учасників - особи від 16 до 20 років (70%). Опитування містило в собі 15 тестових відповідей і запитання про стать і вік (Див. Додаток 3).

Проінтерпретувавши результати дослідження, можна сказати, що відповіді на деякі запитання значно відрізнялися, зважаючи на вік особи. Так, наприклад, на запитання про те, якому ЗМІ особа віддає перевагу, 90% опитуваних віком від 16 до 24 років відповіли, що важливе місце у здобутті інформації для них відіграє Інтернет. Однак особи віком від 25 до 45 років віддали перевагу телебаченню (75%) та друкованим ЗМІ (20%).

Проаналізувавши опитування можна дійти висновку, що телебачення, на думку глядачів: корисне, але не є необхідним - 65%; невід'ємна частина життя будь-якої людини - 15%; не приносить жодної користі, а лише псує зір і психіку - 13%; дуже важливе і необхідне для сучасного суспільства - 7%.

85% опитуваних погодились із тим, що телебачення впливає на людину, і наслідки будуть залежати від того, що дивитися. Більшість (близько 60%) підтвердили, що спостерігали вплив телебачення на оточуючих, який виявлявся у агресивній поведінці після побаченого. 90% телеглядачів вважає, що телебачення впливає більше на поведінку дітей, ніж дорослих.

Серед відповідей на запитання про те, які фільми, на думку опитуваних, найбільше впливають на агресію особистості найчастіше зустрічалися відповіді: бойовики (60%), фільми жахів (25%), містика (10%). Серед фільмів, які найчастіше дивляться глядачі, вони зустрічалися рідко, але були.

Досить різними виявились відповіді на запитання про те, які з передач викликають почуття агресії, але у лідерах залишились політичні програми (25%) і відповідь «ніякі» (30%).

На запитання про те, чи змінюються стосунки з оточуючими під впливом телебачення 40% телеглядачів відповіли, що дуже рідко, стільки ж сказали, що не змінюють, а решта надали перевагу відповіді «іноді».

65% опитаних сказали, що не можуть спостерігати за кривавими сценами, інші відповіли, під час перегляду відчувають себе чудово, або ж насилля на телебаченні не впливає на них. Половина учасників зізналися, що інколи хотіли б повторити вчинки, побачені на екрані, однак це було лише бажання. Близько третини твердили, що ніколи не хотіли повторювати дії, які бачили по телевізору, а решта сказали, що навіть втілювали дещо із побаченого у власному житті.

За результатами опитування виявилося, що телеглядачі проводять за телевізором в середньому 2 год. На запитання про те, чи є телебачення шкідливим, чи корисним глядачі в основному схилялися до відповіді «залежно від того, скільки часу йому присвячувати і що дивитися» (85%).

Чомусь важко телеглядачам було дати відповідь на запитання про те, чи збільшення злочинів у світі пов'язане зі збільшенням телеглядачів і часу, проведеного перед телевізором. Тому вони переважно схилялися до відповідей «можливо» і «важко сказати».

Підсумувавши результати можна дійти до висновків про те, що телеглядачі вважають, що телебачення впливає на особистість, що часто проявляється у агресивній поведінці після побаченого. Більшість опитуваних підтвердили, що спостерігали вплив телебачення на агресію особистості у своєму житті. На думку глядачів, викликати агресію найбільше спроможні бойовики, фільми жахів, політичні програми, містика. Найчастіше опитувані особи переглядають комедії, мелодрами, однак інколи полюбляють подивитися фільми жахів, містику і т.д. За телевізором, коли для цього є час і можливість, опитувані в середньому проводять 2год. в день. Важливим є те, що серед молоді телебачення набуває все меншого значення, а отже і впливу. Однак позбувшись негативного впливу на особистість, який може здійснювати телебачення, молодь потрапляє під вплив не менш небезпечного, а інколи і навпаки, маніпулятора людської свідомості - інтернету, присвячуючи йому час, який вдалося вберегти від телебачення. Тому говорячи і борючись із негативним впливом телебачення, нам необхідно пам'ятати і приділяти увагу і іншим впливам на людську поведінку і психіку, які сьогодні набули величезного значення.

Висновки до 2-го розділу

Провівши дослідження для того, щоб краще вивчити вплив телебачення на агресію особистості, ми дійшли висновку, що телебачення впливає на поведінку людини. Однак цей вплив не є однозначним і обов'язковим. Багато що залежить від самого телеглядача, його психіки, віку тощо. Так, побачивши ті ж самі сцени насилля на телебаченні, один телеглядач захоче відтворити це у власному житті (однак таких випадків дуже мало), інший навпаки ніколи цього не повторить, після побаченого, а ще на іншого це ніяк не вплине.

Варто пам'ятати, що телебачення для нас є великим джерелом інформації і навіть якщо існує певний негативний вплив, то це ще не означає, що ми повинні повністю відмовитися від телебачення. Потрібно просто боротися із цим впливом, а саме: обмежити час, який ми проводимо за телевізором; старанніше обирати програми для перегляду; збільшити перегляд приємних і корисних програми, зменшивши паралельно перегляд кривавих сцен.

Особливу увагу слід звернути на дітей, які проводять час за телебаченням. Це насамперед стосується батьків, діти яких є телеглядачами. Дослідження показало, що батьки розуміють, що телебачення здатне впливати на агресивну поведінку дітей і навіть більше того: часто батьки бачать цей вплив власними очима. Розуміючи це з одної сторони, з іншої батьки дуже рідко вживають якихось заходів, аби зменшити негативні наслідки. Тому побажання і велике прохання до батьків, щоб вони слідкували за тим, як проводить вільний час їхня дитина, скільки часу проводить за телебаченням і що дивиться. Слід пам'ятати, що телевізор - це джерело інформації і пізнання, але може приносити і шкідливий вплив, не лише на поведінку, а й на зір, тому варто залучати дітей до читання книжок, це принесе набагато більше користі.