Дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

юнацький сексуальний поведінка підліток

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи сексуальних взаємовідносин у ранній юності

1.1 Психолого-педагогічна характеристика юнацького віку

1.2 Психосексуальний розвиток у ранньому юнацькому віці

1.3 Аналіз сексуальних взаємовідносин у ранній юності

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Емпіричне дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності

2.1 Обґрунтування методик дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

2.3 Практичні рекомендації щодо оптимізації формування сексуальної поведінки у ранній юності

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність дослідження. Виховання сучасних юнаків та дівчат, формування поглядів відбувається у непростих умовах: те й політичні зміни, які у країні, та матеріальні труднощі, і, найголовніше, девальвація моральних ідеалів. Розчарування старшого покоління у колишніх і відсутність нових, привабливих більшість ідей, негативно впливають виховання дитини. Батьки та їхні вчителі уникають розмови з юнаками про "розумному, про добре та вічному", вважаючи себе "обманутими життям". У зв'язку з цим індивідуальна система сексуальних цінностей юнаків більшою мірою схильна до впливу доступною еротичної літератури, невисокої масової культури, теле- і видеоштампів: "зниження нижньої межі віку в сексуальні стосунки не так пов'язані з прискоренням фізичного розвитку сучасних юнаків та дівчат, як із незавершеністю еротичного дозрівання, тобто несформованістю душевного ладу особистості.

Юність, кордони якої зв'язуються з віком обов'язкової участі людини в суспільному житті. Людина повинна прийняти на себе відповідальність за пристрій життя в тій мірі, в якій це можливо в конкретних соціальних умовах. З цієї точки зору юність - вік участі психосексуального розвитку власного Я, і можливо, розвивати цим же способом своє коло спілкування. Значить юнак готовий і до цілісного, правдивого, реалістичного відношення до факту свого статевого дозрівання не тільки на фізичному, але і на психологічному рівні. Явища психосексуальної поведінки особливо залежить від початкового виховання юнаків раніше - в підлітковому віці.

У водночас дослідники відзначають, що у певних юнацьких групах існує тиранія сексуальних цінностей. Однолітки очікують від юнаків придбання сексуального досвіду в максимально ранньому віці й вважають тих, кого ніхто не влаштовує таку вимогу, несучасними, людьми другого сорти.

Некритичне сприйняття літератури, присвяченій питанням статі, у суспільстві створює спрощене уявлення про сексуальність людини, що передусім віддзеркалюється в молоді. Негативні наслідки лібералізації статевої моралі насамперед відстежують лікарі, фіксуючи зростання абортів та венеричних захворювань в юнаків та вродливих дівчат, серед молодих подружніх пар, збільшення кількості безплідних шлюбів. На ринок ринув потік не кращої літератури, який відкрив нові теми: безпечний секс, СНІД, проституція. А інформація про соціологічних і моральних сторони сексуальності оновлюється так само екстенсивно, як й у застійні роки.

Зважаючи на це тема сексуальної взаємодії людей у ранньому юнацькому віці представляється актуальною у наш час.

Об'єкт дослідження - юнацькій вік та його надбання.

Предмет дослідження - аналіз сексуальних взаємовідносин у ранній юності.

Мета - розкрити сутність проблеми психосексуального розвитку особистості у ранньому юнацькому віці.

Завдання дослідження:

1. Надати психолого-педагогічну характеристику юнацького віку;

2. Розкрити особливості психосексуального розвитку особистості у ранній юності;

3. Проаналізувати сексуальні взаємовідносини у ранньому юнацькому віці;

4. Провести експериментальне дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності.

Розділ 1. Теоретичні основи сексуальних взаємовідносин у ранній юності

1.1 Психолого-педагогічна характеристика юнацького віку

Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично і соціально зумовлена та індивідуально мінлива. Молодший юнацький вік - 15-18 років, вік учнів професійно-технічних закладів освіти. Старший юнацький, або студентський вік - 18-25 років. Сам термін "дорослість" багатозначний. Біологічна дорослість визначається досягненням статевої зрілості, здатністю до дітонародження; соціальна - економічною незалежністю, прийняттям ролей дорослої людини, поняття психологічної дорослості пов'язують зі зрілою особистісною ідентичністю. Критерієм досягнення дорослості в людському суспільстві стає оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці [3, c. 144].

Трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових установок авторів того чи іншого підходу. Представники біогенетичної теорії вважають, що саме біологічні процеси росту детермінують всі інші сторони розвитку, і розглядають юність перш за все як етап розвитку організму, що характеризується значним ростом різних здібностей і функцій та досягненнями найвищого рівня.

Психологічні теорії надають важливого значення суб'єктивній стороні, характерним рисам внутрішнього світу і самосвідомості юнака, його внеску як активного творця власного дорослішання.

В російській та вітчизняній психології юність розглядається як психологічний вік переходу до самостійності, період самовизначення, набуття психічної, ідейної і громадянської зрілості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості. Найчастіше дослідники виокремлюють ранню юність (від 15 до 18 років) і пізню юність (від 18 до 23 років). У психологічних періодизаціях О.М. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна при аналізі юнацького віку акцент робиться на зміні провідного типу діяльності, якою стає навчально-професійна діяльність. Л.І. Божович визначає старший шкільний вік відповідно до розвитку мотиваційної сфери: юнацтво вона пов'язує з визначенням свого місця в житті і внутрішньої позиції, формуванням світогляду, моральної свідомості і самосвідомості.

Ще К.Д. Ушинський вважав період від 16 до 22-23 років "найрішучим", вказуючи на те, що у цьому віці визначається спрямованість у способі мислення людини і в її характері.

Соціолог В. Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету, перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення сім'ї. Все це пов'язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які необхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому [18, c. 77]:

1. Це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості; саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;

2. Це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки; проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);

3. Водночас - це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;

4. Це центральний період формування якостей характеру та інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 років, в подальшому в 27, 29 років - спад; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20-22 років до 25).

У ранньому юнацькому віці відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості, зокрема пізнавальної сфери на основі становлення і розвитку вищих психічних функцій.

Характерний рівень когнітивного розвитку в юнацькому віці - формально-логічне, формально-операціональне мислення. Це абстрактне, теоретичне, гіпотетико-дедуктивне мислення, не пов'язане з ситуативно- конкретними умовами зовнішнього середовища.

Навчання у старших класах школи пов'язано зі значними змінами і ускладненням структури і змісту учбового матеріалу, збільшенням його об'єму, що підвищує рівень вимог до учнів. Від них очікують гнучкості, універсальності, продуктивності пізнавальної діяльності, чіткості, самостійності при вирішенні когнітивних задач.

Спрямованість у майбутнє, постановка завдань професійного й особистісного самовизначення відображається на всьому процесі психічного розвитку, включаючи й розвиток пізнавальних процесів.

Інтерес до школи й учіння у старшокласників, порівняно з підлітками, помітно підвищується, оскільки учіння набуває безпосереднього життєвого змісту, пов'язаного з майбутнім. Також виникає виражений інтерес до різних джерел інформації (книги, ЗМІ, Інтернет тощо). Підсилюється потреба в самостійному набутті знань. Пізнавальні інтереси набувають широкого, стійкого і дійового характеру, на вищому рівні розвитку - широкої пізнавальної потреби на базі розвитку такого новоутворення, як теоретичне ставлення до знань. Індивідуальна спрямованість й вибірковість інтересів пов'язана з життєвими планами. Зростає свідоме ставлення до праці й учіння.

Значно складніших рівнів свого розвитку в ранній юності досягає процес сприймання, що стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється у довільних його формах, в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами, самоспостереження за своїми діями, актами поведінки, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласників досконалішої репродуктивної уяви, і, водночас, у них розвивається продуктивна уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Немає старшокласника, який би не мріяв про своє майбутнє. У старшокласників, порівняно з підлітками, спостерігається набагато критичніше ставлення до витворів своєї уяви. Вони співвідносять образи уяви з реальною дійсністю, зі своїми можливостями [18, c. 190].

Відбувається в ці роки й удосконалення пам'яті старших школярів. Це відноситься не тільки до того, що збільшується об'єм пам'яті, а й до того, що значною мірою змінюються способи запам'ятовування. Поряд з мимовільним запам'ятовуванням у старших школярів спостерігається широке застосування раціональних прийомів довільного запам'ятовування матеріалу. Вони набувають метакогнітивних умінь (такі як поетапний контроль і саморегуляція), які, в свою чергу, впливають на ефективність їх пізнавальних стратегій. Тобто, пам'ять старшокласників характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного запам'ятовування. Відбувається спеціалізація пам'яті, пов'язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Помітно зростає і продуктивність пам'яті стосовно абстрактного матеріалу. Старшокласники переконуються, що запам'ятовування не зводиться до розуміння, що потрібні спеціальні прийоми запам'ятовування, збереження та відтворення. Вони прагнуть оволодіти своєю пам'яттю, керувати нею, збільшувати її продуктивність.

У ранньому юнацькому віці розвивається здатність тривало зосереджуватись на пізнавальних об'єктах, переборювати дію сильних відволікаючих подразників, розподіляти й переключати увагу. Зростає роль післядовільної уваги, яка виявляється за умови, що учіння спонукається спеціальними інтересами. Для юнаків і дівчат, у яких склались такі інтереси, все, що є об'єктом їхніх інтересів, стає й об'єктом їхньої уваги.

У старшому шкільному віці свідомо і цілеспрямовано формуються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль, осмисленість, критичність тощо. Проте продуктивність зусиль юнаків залежить часто від настрою: декому важко переходити від неробочого стану до праці, дехто часто лінується, відволікається. Захоплення "надзвичайними пригодами" призводить до ігнорування повсякденних обов'язків, внаслідок чого виникають міжособистісні конфлікти з дорослими - батьками та учителями. Незадоволення світом дорослих та бунт проти нього - це результат нової здатності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму. Вони критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих, схильні до постановки проблем, до диспутів і філософствування.

На думку відомого українського психолога Г.С. Костюка, важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання.

Аналіз даного напрямку розвитку старших школярів показує, що всі їхні психічні функції переважно сформовані, йде період стабілізації особистості. В цей період триває розвиток розумових здібностей, і, як наслідок, розширення свідомості буття, границь уяви, діапазону суджень і проникливості. Ці зростаючі можливості пізнання сприяють швидкому накопиченню знань, що відкривають перед юнаками ряд питань і проблем, які можуть як ускладнити, так і збагатити життя. Варто відмітити, що в старших класах школи розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що старшокласники стають здатними виконувати всі види розумової роботи дорослої людини. Активно розвивається теоретичне мислення, що дає можливість старшокласникам на основі загальних посилок будувати гіпотези, перевіряти їх, що свідчить про пріоритетний розвиток логічного мислення. Пізнавальні процеси учнів здобувають такі якості, які роблять їх більш досконалими і гнучкими, причому розвиток засобів пізнання дуже часто випереджає особистісний розвиток старшокласників. Якщо говорити більш конкретно, то когнітивний розвиток у цьому віковому періоді характеризується розвитком абстрактного мислення й використанням метакогнітивних навичок - ці два фактори впливають як на широту й зміст думок юнаків, так і на їх здатність до моральних міркувань.

Юнацький вік характеризується посиленням індивідуальних відмінностей як в інтелектуальній, так і особистісній сфері. Значна частин старшокласників характеризується відсутністю пізнавального інтерес до пізнавальної діяльності, тобто у них не сформовано таке новоутворення юнацького віку, як широка пізнавальна потреба. Інша частин учнів виявляє справжній пізнавальний інтерес до навчання, розглядаючи його як творчий процес. Становлення інтелекту на даному етап якраз і передбачає не просте засвоєння інформації, а розвиток творчих здібностей, шляхом прояву інтелектуальної ініціативи й спрямованістю на створення чогось Нового. Це потребує активного розвитку дивергентного мислення [14, c. 26].

Однак творчий потенціал особистості не зводиться лише до якостей її інтелекту. Експериментальні дослідження ряду психологів свідчать, що на відміну від простої доцільної діяльності, творчість має цілеполагаючий характер. Причому інтелектуальна творчість, швидше за все, є частиною більш загальної властивості - активності суб'єкта, включаючи його готовність і здатність до самозміни. Ця властивість проявляється в будь-якій діяльності - соціальній, художній, моральній тощо. В цілому розвиток пізнавальних процесів і, зокрема, інтелекту в юнацькому віці має кількісну і якісну сторону, що забезпечує інтенсивний когнітивний і особистісний розвиток, формування і розвиток індивідуальності.

Видатний швейцарський психолог Ж. Піаже здійснив суттєвий вплив на становлення й розвиток вікової психології, зокрема у вирішенні питань розвитку мислення та інтелекту в ранньому юнацькому віці.

За даними Ж. Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці від 17 до 20 років) полягає в новому орієнтуванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого й потенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтуватися суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань. Учень прагне розкрити реальне в можливому через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Гіпотези, які не підтверджуються фактами, відкидаються; гіпотези, які підтверджуються, набувають статусу наукового відкриття чи наукової теорії.

Поява формального мислення означає виникнення у суб'єкта пізнання здатності до широких узагальнень, новий підхід до розв'язання задач, який полягає у спрямованості на групування та структурування фактів (комбінаторний аналіз), на виділення й контроль змінних величин, формування гіпотез та їх логічне обґрунтування й доведення. У зв'язку з цим, у старших школярів удосконалюється процес володіння складними інтелектуальними операціями аналізу й синтезу, теоретичного узагальнення й абстрагування, аргументування і доведення.

Для юнаків і дівчат стає притаманним встановлення причинно-наслідкових зв'язків, систематичність, стійкість і критичність мислення, самостійна творча діяльність. Виникає тенденція до узагальненого розуміння світу, до цілісності й абсолютизації в оцінках тих чи інших явищ дійсності. Так, Ж. Піаже констатував, що логіка юнацького періоду - це складна когерентна система, відмінна від логіки дитини; вона складає сутність логіки дорослих людей і основу елементарних форм наукового мислення [11, c. 89].

Протягом усього цього вікового періоду найменше змінюється образна пам'ять, яка зберігає попередній рівень розвитку. Найбільших змін набуває короткотривала, вербальна пам'ять. У цьому віці посилюється роль практичного мислення.

Існує ще одна особливість розвитку учнів та студентів: якщо в середній школі дуже часто навчання в виховання випереджували розвиток, то в студентському віці найчастіше розвиток випереджує навчання і виховання.

Коло інтересів учнів професійного навчального закладу та студентів не обмежується тільки навчальним матеріалом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність, організацію особистого життя.

На цей вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої особи оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей (спеціаліста, батька, матері, громадського діяча).

Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки. До них відносяться педагогіка, психологія, соціологія, акмеологія. Проблема зрілості може розглядатися на рівні індивіда, особистості, суб'єкта діяльності і індивідуальності. Особистісна соціальна зрілість включає такі компоненти: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу (цей компонент присутній у всіх попередніх).

У учнів та студентів підвищується інтерес до моральних проблем (мета, образ життя, обов'язки, любов, вірність тощо). Посилюється цілеспрямованість, рішучість, настирливість, самостійність, індивідуальність, ініціативність у процесі діяльності та спілкування, вміння володіти собою.

Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвивається раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.

Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального "Я" з реальним. Проте, разом з тим ідеальне "Я" може бути ілюзорним. Це викликає невпевненість в собі, що супроводжується зовнішньою різкістю і розв'язаністю [16, c. 70].

У першокурсників часто можна спостерігати досить різкий перехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого навчального закладу і в перші місяці навчання в ньому до скептичного, критичного та іронічного ставлення до викладачів, вузівського режиму.

Другий період юності характеризується максималізмом і категоричністю думок, які не завжди свідчать про принциповість. Іноді категоричність переходить в негативне ставлення до думки дорослих, особливо літніх людей і неприйняття їх порад. Оскільки юність має підвищену соціальну активність, при відсутності необхідного виховання це призводить до конфліктів.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства постають нові проблеми; невпевненість у завтрашньому дні призводить до "запрограмованого" неблагополуччя молоді; агресивність з одного боку, соціальна інфантильність з іншого частіше й частіше характеризують студентів, особливо енергійних і романтичних. Романтизм часто змінюється скептицизмом і цинізмом, прагнення до високих ідеалів - споживацькою психологією.

Ю.А. Самарін виділив ряд характерних рис, які мають місце у розвитку учнівського та студентської молоді. В цей період людина визначає свій майбутній життєвий шлях, оволодіває професією і починає пробувати себе в різноманітних галузях життя; самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстою самостійність суджень і дій. У цьому віці складається світогляд, етичні і естетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду, самостійного розуміння і практичних дій [9, c. 110].

Факт вступу до професійного навчального закладу зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності, народжує надію на нове і цікаве життя. Водночас на першому та другому курсах досить часто виникає питання про правильність вибору професії, спеціальності, що супроводжується розчаруванням. До кінця третього курсу остаточно розв'язується питання про пріоритетне самовизначення.

У дослідженнях педагогів і психологів зафіксовано, що у студентської молоді третього курсу спостерігається пожвавлення і поглиблення системи міжособистісних стосунків, підвищується інтерес до інших студентських груп. У цей час виникає проблема створення сім'ї. Студенти стають більш розбірливими у виборі навантажень, доручень; бувають випадки, коли інтимне, особисте у структурі спілкування витісняє всі інші складові.

Пошук супутника життя відіграє на 3-4 курсах велику роль, впливає на успішність і громадську активність студентів. Дані соціологів свідчать про те, що, як правило, студентські сім'ї не залишаються поза групою, не випадають з колективу.

Багато що при розв'язанні проблем залежить від міри розвитку моральної самосвідомості. Розпочавши в підлітковому віці створення своєї особистості і свідому побудову способів спілкування, молода людина продовжує цей шлях удосконалення значущих для себе якостей в юності. Однак, у одних - це духовне зростання через ідентифікацію з ідеалом, а в інших - вибір для наслідування антигероя і пов'язані з цим наслідки розвитку особистості.

Юнак залишається легковразливим - погляд, слово іншої людини можуть негативно вплинути на його настрій та само-сприйняття. Лише до кінця юнацького віку молода людина починає реально оволодівати захисними механізмами, які не тільки дозволяють їй зовні захищати себе від стороннього вторгнення, але й загартовує її внутрішньо. Рефлексія допомагає передбачити можливу поведінку іншого і підготувати зустрічні дії, які допоможуть протистояти безапеляційному вторгненню; зайняти таку внутрішню позицію, яка може захистити більше, ніж фізична сила [7, c. 87].

В цей період життя людина вирішує, в якій послідовності вона докладе свої здібності для реалізації себе у праці та в житті. Юність - надзвичайно важливий період у житті людини. Вступивши в юність підлітком, молода людина завершує цей період справжньою дорослістю, коли вона дійсно сама визначає для себе свою долю: вона планує своє місце серед людей, свою діяльність, свій спосіб життя. Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації до інших людей, перейняла від них соціально значущі властивості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального ставлення до людей, до самого себе і до природи; здатність до засвоєння конвенціональних ролей, норм, правил поведінки в суспільстві тощо.

В юності набуває нового розвитку механізм ідентифікації-уособлення. Саме в юності загострюються здатності до відчування станів інших, здатності переживати емоційно ці стани як свої власні. Ідентифікація робить сферу почуттів людини тоншою, багатшою і одночасно вразливішою. Водночас саме в юності загострюється потреба до уособлення, прагнення обмежити свій унікальний світ від вторгнення і сторонніх, і близьких людей для того, щоб через рефлексії закріпити почуття особистості, щоб зберегти свою індивідуальність, реалізувати свої домагання на визнання. Уособлення як засіб утримання дистанції при взаємодії з іншими дозволяє молодій людині зберегти свою індивідуальність на емоційному і раціональному рівні спілкування.

Отже, юність - це пора можливої безоглядної закоханості і можливої нестримної ненависті. Кохання - завжди ідентифікація найвищою мірою: ненависть - завжди відчуження крайнього ступеня. Саме в юності людина занурюється в ці амбівалентні стани.

1.2 Психосексуальний розвиток у ранньому юнацькому віці

Психосексуальний розвиток - один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції.

Разом з тим психосексуальний розвиток - результат статевої соціалізації, в ході якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими іншими, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо. Психосексуальний розвиток індивіда, його сексуальна поведінка і мотивація залежать від обох цих факторів, але періодизація, заснована на стадіях розвитку організму, не може збігатися з періодизацією життєвого шляху особистості [15, c. 65].

Гормональні зрушення дійсно викликають зміни в будові тіла і нові сексуальні переживання, а нерівномірність фізичного та психосоціального розвитку спонукає юнака заново осмислювати і оцінювати свою статеву і сексуальну ідентичність у всіх її соматичних, психічних і поведінкових проявах. Пубертат якісно змінює структуру статевої самосвідомості, тому що тепер уперше виявляється і закріплюється вже не тільки статева, а й сексуальна ідентичність суб'єкта, включаючи його сексуальні орієнтації.

Психосексуальний розвиток - один з аспектів індивідуального психічного розвитку, в процесі якого формуються статева самосвідомість, статева роль і психосексуальна орієнтація людини. Починається з перших місяців життя і повністю завершується до 20-25 років вступом індивіда в період зрілої сексуальності (початком регулярного статевого життя з постійним партнером).

До кінця юнацького періоду завершуються процеси фізичного дозрівання людини. І найбільше значення в цьому віці має психосексуальне дозрівання. Закінчується розвиток зовнішніх статевих ознак, а також майже повністю завершується ріст кісток і внутрішніх органів. "Гормональна буря" отроцтва до кінця юнацького віку починає стихати і стабілізуватися. Формування психосексуальної зрілості в ранньому юнацькому віці включає біологічний процес її становлення і психосоціальний процес засвоєння індивідом статевої ролі і визнання її суспільством. Обидва процеси йдуть не синхронно, а більш-менш розділені в часі. В сексуальному розвитку юнаків поряд з генетичними факторами вирішальне значення мають статево-рольова поведінка батьків і перші власні досліди з сексуальними партнерами. Біологічні та соціальні ролі можуть розвиватися в бік:

1) ідентифікації, що приводить до гетеросексуальності;

2) відхилення від звичайної ідентифікації, що загрожує гомосексуальністю, бісексуальністю, транссексуальністю або сексуальними злочинами;

3) амбівалентності, яка може вести до бісексуальності або різних порушень статевої поведінки.

Психосексуальна орієнтація - спрямованість статевого потягу і форм його реалізації. Для подальшого сексуального розвитку певне значення мають перші сексуальні досліди. Сексуальна поведінка включає не тільки "інстинктивні бажання", а й обмежуючі їхні соціальні рамки. Невдалий або травмуючий перший сексуальний досвід, який може ставитися ще до раннього дитинства, часто веде до неприйняття сексуальності і схиляє до порушень у цій сфері. За даними Р. Аузубель на успіх або неуспіх психосексуальної адаптації впливають наступні умови [9, c. 122]:

1) статеві ролі батьків, сімейні установки і якість відносин батьків з дитиною;

2) особистісні особливості;

3) несприятливі фактори (фізичні недоліки, ізоляція від групи та ін.). Стереотипи сексуальної поведінки змінюються у кожного покоління молодих людей.

В якості основних тенденцій Пагенштехер виділяє такі зміни:

1. сексуальність приносить все більше насолоди, все менше конфліктів і стресу;

2. рання юнацька сексуальність орієнтується на любов, вірність і партнерство;

3. представники обох статей і різних соціальних верств все менше відрізняються своєю поведінкою.

Соціальні норми, що визначають диференціацію діяльності статусу, прав і обов'язків чоловіків і жінок, називається соціальними статевими ролями, а поведінка, що реалізує ці нормативні очікування або орієнтоване на них, - статево-рольовою поведінкою.

Автономним аспектом диференціації статевих ролей є соціонормативне уявлення - соціально-психологічні стереотипи маскулінності і фемінінності. Такі стереотипи існують як на вищих рівнях культури, так і в повсякденній свідомості. Статево-рольова поведінка в період ранньої юності відрізняється наступними ознаками: 1) зростання інтересу до іншої статі; 2) все більше використання форм поведінки, прямо або побічно пов'язаних із статевою роллю; 3) випереджаюче, стійке і більш персоніфіковане засвоєння статевої ролі дівчатами та хлопцями.

Статева ідентичність - єдність поведінки й самосвідомості індивіда, які зараховують себе до певної статі і орієнтуються на вимоги відповідної статевої ролі. Уявлення про "природну" сутність феміннності покоїться на двох універсальних передумовах:

1. біологічної залежності жіночого організму від здійснення фізичних функцій, пов'язаних з продовженням роду;

2. соціальної залежності жінок від: а) вимушеного зв'язку з дітьми в період годування грудьми і б) пов'язаної з цим переважної локалізації жіночої діяльності в домашньому господарстві.

Підвищена секреція статевих гормонів (у 18-річного юнака вона в 8 разів вище, ніж у 10-річного хлопчика) пояснює і так звану підліткову (юнацьку) гіперсексуальність, яка проявляється в підвищеній сексуальній збудливості, частих і тривалих ерекціях, бурхливих еротичних фантазіях, мастурбації і т.д. [10, c. 181]

Тип статевої конституції чоловіка вперше чітко проявляється в період статевого дозрівання, причому в числі його ознак фігурують, зокрема, вік пробудження статевого потягу і вік першого сім'явипорскування. Чим раніше починається статеве дозрівання, тим більш бурхливо воно зазвичай протікає і тим швидше закінчується; пізній початок дозрівання зазвичай характеризується і більш млявим його перебігом. Ті, що рано дозрівають хлопчики не тільки раніше починають, але і в наступні дорослі роки ведуть більш інтенсивне статеве життя. Рано дозрівають жінки і надалі відрізняються високою сексуальною реактивністю. Ці індивідуальні відмінності дуже великі, тому вони диктують необхідність диференційованого, індивідуального підходу до підлітків і юнаків.

Однак статева конституція безпосередньо впливає тільки на фізіологічні потенції індивіда. Характер його сексуально-еротичних переживань і прихильностей (вибір об'єкта, співвідношення чуттєвості і ніжності, тривалість і сила прихильності) визначається не нею, а вихованими властивостями особистості та соціальними умовами її розвитку.

Вік початку менструацій у дівчат залежить також від ряду конкретних умов, наприклад зміни ваги тіла. У дівчаток-гімнасток і юних балерин, що свідомо обмежують свою вагу, менструації починаються на рік і навіть на кілька років пізніше, ніж у інших. Пубертатний статус іноді може як би регресувати. Дівчатка-підлітки і юні дівчата, які страждають нервово-психічної анорексією (захворювання, найбільш характерне для дівчаток-підлітків, що зазнають хворобливе бажання схуднути і обмежують себе в їжі або зовсім відмовляються від неї), якщо вони втрачають понад 15 відсотків своєї ваги, перестають менструювати і їх гормональна секреція за рядом ознак повертається до предпубертатного типу. У тому ж напрямку, навіть при збереженні ваги, може впливати психічний стрес. Наприклад, у деяких школярок в період іспитів менструальні цикли стають нерегулярними, коротше або довше, ніж зазвичай [3, c. 87].

Ще більш мінливі соціальні аспекти пубертата: вікові темпи статевого дозрівання і їх збіг у часі з тими чи іншими соціальними переходами і життєвими подіями - переходом в іншу школу, завершенням освіти тощо.

Надзвичайно важлива також суб'єктивна, психологічна сторона теми: як сам юнак сприймає, переживає і оцінює події - менархе, нічні полюції, зміну тілесного вигляду, підготовлений він до них, чи викликають вони переляк чи радість тощо. Це залежить як від соціальних умов розвитку, включаючи статеве просвітництво, так і від індивідуальних особливостей юнака. На жаль, ці фактори, особливо у хлопчиків, дуже погано вивчені. Тим часом без урахування самосвідомості об'єктивні дані про фізичний розвиток і сексуальну поведінку юнаків позбавлені реального психологічного сенсу і часто інтерпретуються довільно.

Сексуальна поведінка підлітка залежить не тільки від темпу статевого дозрівання, але і від соціальних факторів.

Розділивши обстежених 14-16-річних школярів на до- і постпубертатних (постменархіальних дівчаток і хлопців, що вже пережили перші еякуляції), західнонімецький дослідник Ю. Щлегель та ін. зіставили рівні соціосексуальних активності обох груп (закоханості, поцілунки, обійми, петтінг, вступ у статеві відносини). Виявилося, що постпубертатні хлопчики за всіма показниками випереджають допубертатних, тобто статеве дозрівання стимулює їх сексуальну активність. Однак у дівчаток такої залежності не виявилося, постменархіальні дівчатка тільки частіше закохуються. Мабуть, справа не тільки в фізіології, але і в системі статевих ролей. За даними З. В. Рожановской, яка опитала 600 дорослих жінок, раннє статеве дозрівання супроводжується більш раннім пробудженням статевого потягу, що супроводжує також більш ранній початок статевого життя. Але дані ретроспективного опитування психологічно малонадійні. Лонгітюдних ж досліджень, які відстежують залежність рівнів сексуальної активності від статевого дозрівання, поки немає [4, c. 136].

У будь-якому випадку сексуальна поведінка юнака визначається не тільки рівнем його власної статевої зрілості. Так, юнаки починають доглядати не стільки в залежності від рівня власної статевої зрілості, скільки у відповідності з культурними нормами їх вікової групи, шкільного класу і т.д. У дітей з передчасним дозріванням настання статевої зрілості у більшості випадків не супроводжується ранньою сексуальною активністю, їх сексуальні інтереси більше відповідають їх психічному, ніж гормональному віку.

Говорячи про підліткову і юнацьку сексуальності, потрібно розрізняти їх поведінкові (мастурбація, сексуальні ігри, залицяння і т.д.), емоційні (еротичні фантазії і переживання) і когнітивно-оціночні (уявлення про природу сексуальності і ставлення до неї чи іншим її проявів) компоненти.

Урбанізація, акселерація, науково-технічна революція, ускладнення процесів виховання, більша, ніж колись, автономія підлітків і юнаків від батьків, жіноча рівноправність, більша доступність інформації з питань статі і поява ефективних контрацептивів (протизаплідних засобів) сприяють більш ранньому початку статевого життя та лібералізації статевої моралі. Ці зрушення відзначені всюди, де проводилися систематичні дослідження.

Сучасні юнаки та дівчата починають статеве життя значно раніше, ніж їх однолітки, в країнах Європи (в тому числі й Україні) понад половини юнаків і 30-40 відсотків дівчат починають статеве життя до 18 років.

Для порівняння можна привести данні радянського періоду.

З 500 ленінградських студентів, опитаних С.І. Голодом в 1971 р.: до 16 років почали статеве життя - 11,7 відсотка чоловіків і 3,7 відсотка жінок; між 16 і 18 роками - 37,8 відсотка чоловіків і 20,9 відсотка жінок. Серед опитаних в 1974 р. 500 молодих робітників до 16 років статеве життя почали 17,5 відсотка чоловіків і 1,9 жінок, між 16 і 18 роками - 33,2 і 15,9 відсотка відповідно [17, c. 56].

За даними естонських вчених (А. Тавіт і X. Кадастік, 2010), до 14 років перше сексуальну близькість пережили 1,5 відсотка хлопчиків і 0,4 відсотка дівчаток, в 14-15 років - 4,4 і 1,1 відсотка, в 16-17 років - 21,8 і 11,1 відсотка, в 17-19 років - 34,8 і 34,6 відсотка відповідно. В якості основного мотиву першого зближення юнаки називають передусім цікавість (її назвали 45 відсотків чоловіків, які пережили цю подію в 15 років - перша підгрупа і 51 відсоток в 16-17 років - друга підгрупа), далі вказувалася любов (15 відсотків в першій, 20, 5 відсотка у другій підгрупі) і наполягання партнера (відповідно 15 і 19,2 відсотка).

Жінки посилаються на цікавість рідше (12,5 - 13 відсотків з тих же підгрупах), на першому місці у них стоїть любов (25 і 42,6 відсотка), на другому - наполягання партнера (25 і 21 відсоток). Крім того, жінки, що почали статеве життя до 15 років, часто посилаються на економічні міркування (25 відсотків), а чоловіки - на фізичну потребу (5 відсотків в першій підгрупі, 16,4 відсотка у другій, 21,3 відсотка серед тих, хто почав статеве життя в 18-21 рік).

Вік початку статевого життя та ієрархія її мотивів у ранньому юнацькому віці досить різні. Але їх сексуальна поведінка автономна від матримоніальних планів і намірів і сприймається переважно в комплексі любовно-романтичних або з погляду гедонистичних цінностей. Чим молодший юнак чи підліток у момент свого першого статевого зв'язку, тим менше цей зв'язок мотивується любов'ю, тим більше в ньому випадкового, ситуативного.

Наведемо, більш старі приклади відношення до психосексуального розвитку. У медичній та педагогічній літературі XVIII-XIX ст. найбільшою небезпекою підліткового та юнацького віку вважалася мастурбація (онанізм). Вважали її страшним і небезпечним пороком, що тягне за собою безумство, ослаблення пам'яті і розумових здібностей і, звичайно, імпотенцію. Насправді нічого подібного немає. Думка, ніби онанізм викликає безумство, народилося з спостережень в психіатричних лікарнях, мешканці яких часто мастурбували на очах у персоналу. Але у душевнохворих відсутні моральні заборони і немає інших способів сексуального задоволення. Нав'язлива мастурбація - не причина, а наслідок їх стану.

У підлітковому і ранньому юнацькому віці мастурбація масова. У хлопчиків вона швидко наростає після 12 років, досягаючи свого "піку" в 15-16 років, коли нею займаються 80-90 відсотків. Дівчатка починають мастурбувати пізніше і роблять це рідше; тим не менш, за даними В. В. Данилова (2002), до 13 років досвід мастурбації мали 22 відсотки, до 16 років -37,4 відсотка, до 18 років - 50,2 відсотка, а до 19 - 65,8 відсотка опитаних дівчат.

Підліткова та юнацька мастурбація служить засобом розрядки статевої напруги, викликаної фізіологічними причинами (переповнення насінних бульбашок, механічне подразнення геніталій тощо). Разом з тим вона стимулюється психічними чинниками: прикладом однолітків, бажанням перевірити свої статеві потенції, отримати задоволення і т.д. У багатьох хлопчиків саме мастурбація викликає перше сім'явиверження, причому чим раніше дозріває підліток, тим імовірніше, що він мастурбує [29, c. 144]

Інтенсивність, частота мастурбації індивідуально варіює, але в чоловіків вона значно вище, ніж у жінок. Гігієнічні рекомендації уникати факторів, що сприяють статевому збудженню підлітків, цілком обґрунтовані.

Підліткова і юнацька мастурбація - явище не стільки фізіологічного, скільки психічного порядку. Оргазм, що досягається при мастурбації, неповноцінний в тому сенсі, що статеве задоволення замикається в ньому на самого суб'єкта, він позбавлений комунікативного початку, що становить важливу сторону дорослої сексуальності. Мастурбація закріплює у свідомості підлітка уявлення про секс як про щось "брудне" і низинне, а можливість сексуального самозадоволення може гальмувати вступ юнака в більш складні гетеросексуальні стосунки. Мастурбація часто супроводжується яскравими еротичними образами і фантазіями, в яких юнак може вибирати собі будь-яких партнерів і ситуації. Умовно-рефлекторне закріплення цих фантастичних образів іноді створює у юнака вельми нереалистичний еталон, у порівнянні з яким реальний сексуальний досвід, на перших порах майже завжди пов'язаний з відомими труднощами, що можуть розчарувати його, штовхаючи до продовження мастурбаціної практики.

Нарешті, найважливіше і поширене: стародавні табу та подання про порочність і небезпеки мастурбації глибоко сидять у свідомості підлітків та юнаків, залишаючи у багатьох старшокласників відчуття провини і страху перед наслідками. Намагаючись боротися з цією "поганою звичкою" (найбільш м'який вираз, що вживається дорослими), юнак зазвичай, як мільйони людей до нього, зазнає поразки.

Це викликає у нього сумнів у цінності власної особистості і особливо в своїх вольових якостях, знижує самоповагу, спонукає сприймати труднощі і невдачі в навчанні та спілкуванні як слідства свого "пороку".

Стосовно до раннього юнацького віку турбувати повинен не сам факт мастурбації і навіть не її кількісна інтенсивність (так як індивідуальна "норма" пов'язана зі статевою конституцією), а тільки ті випадки, коли мастурбація стає нав'язливою, шкідливо впливаючи на самопочуття і поведінку старшокласника. Однак і в цих випадках онанізм - не стільки, причина поганої соціальної адаптації, скільки її симптом і наслідок.

Це має принципове значення для психології. Раніше, коли мастурбація вважалася причиною некомунікабельності, замкнутості підлітка, всі сили направляли на те, щоб відучити його від цієї звички. Результати були, як правило, нікчемні й навіть негативні. Зараз чинять інакше. Замість того щоб пояснювати підлітку, як погано бути онаністом (все це тільки збільшує його тривогу), намагаються тактовно поліпшити його комунікативні якості, допомогти зайняти прийнятне положення в суспільстві однолітків, захопити цікавою колективною справою, спортом. Як показує досвід, цей позитивний підхід набагато ефективніше [16, c. 122].

Найскладніша проблема психосексуального розвитку в підлітковому і ранньому юнацькому віці - формування сексуальної орієнтації, тобто системи еротичних переваг, потягу до осіб протилежної (гетеросексуальність), своєї власної (гомосексуальність) або обох статей (бісексуальність).

Питання про причини гомосексуальності занадто складний, однак деякі речі знати необхідно. Насамперед, це явище не таке вже рідкісне. Люди, що ведуть виключно гомосексуальний спосіб життя, складають приблизно 2-5 відсотків чоловічого і 1-2 відсотки жіночого населення. Одноразовий чи тимчасовий потяг до осіб своєї статі і сексуальні контакти з ними зустрічаються значно частіше, особливо в підлітковому (11-14) та ранньому юнацькому (до 18 років) віці.

Всупереч поширеній думці, що підлітків "спокушають" дорослі, більшість подібних контактів відбувається між однолітками. З числа американських підлітків, що мали гомосексуальний досвід, з дорослими мали контакт тільки 12 відсотків хлопчиків і менше 1 відсотка дівчаток; у решти першим партнером був одноліток або підліток ненабагато старше або молодше. Понад 60 відсотків чоловіків-гомосексуалістів, обстежених А. Кінзі (1988), пережили перший гомосексуальний контакт між 12 і 14 роками, причому в 52,5 відсотка випадків партнеру було також від 12 до 15 років, у 8 відсотків він був молодший, у 14 відсотків це були 16-18-річні юнаки і тільки у решти - дорослі.

Чому серед підлітків поширені гомоеротичні почуття і контакти? Ранні сексологічні теорії (А. Молль, З. Фрейд, К. Хорні) були схильні пояснювати їх з особливостей самої підліткової сексуальності, вважаючи, що існує особливий період "підліткової інтерсексуальності", коли сексуальна збудливість дуже велика, а об'єкт потягу ще не визначився. Такої думки і зараз дотримуються деякі психіатри. Але вікові рамки цього періоду (від 7-8 до 15-16 років) занадто невизначені і розпливчасті.

Фрейд пов'язував гомосексуальність з початковою бісексуальністю людини. Остаточний баланс гетеро- і гомоеротичних потягів складається, по Фрейду, тільки після статевого дозрівання. У підлітка цей процес ще не завершений, тому латентна (прихована) гомосексуальність проявляється, з одного боку, в прямих сексуальних контактах та іграх, а з іншого - в страсній дружбі з однолітками власного статі [31, c. 77].

Зараз така точка зору здається спрощеною. Отроцтво і рання юність - час, коли особистість найбільше потребує сильних емоційних уподобань. Але як бути, якщо психологічна близькість з особою протилежної статі утруднена власної незрілістю юнака і численними соціальними обмеженнями (насмішки товаришів, "косі погляди" вчителів та батьків), а прихильність до особи своєї статі асоціюється з гомосексуальністю?

Взаємини підлітка з особами своєї і протилежної статі потрібно розглядати в загальній системі його міжособистісних відносин, які, звичайно, не зводяться до сексуально-еротичних.

Хоча різні види емоційних прихильностей взаємопов'язані і одна з них може передувати і готувати народження іншої, вони принципово незалежні один до одного. Деякі на перший погляд страшні речі насправді цілком зрозумілі.

Оцінюючи потенційні чи явні еротичні контакти між підлітками, потрібно пам'ятати і про ситуативні чинники. Для підлітків майже повсюдно характерно статевий поділ (сегрегація) ігрової активності хлопчиків і дівчаток. Велика фактична доступність однолітка своєї, ніж протилежної статі доповнюється схожістю інтересів і значно менш суворими табу на тілесні контакти. Тому гомосексуальні ігри зустрічаються у них частіше, ніж гетеросексуальні. Зменшення статевої сегрегації, ймовірно, дасть інше співвідношення.

Сексуальні ігри з однолітками, роздягання, обмацування статевих органів, взаємна або групова мастурбація, якщо в них не залучені дорослі, не рахуються в хлоп'ячих компаніях чимось страшним або ганебним. У дівчаток вираження ніжності - обійми, поцілунки - взагалі не табуються, а їх потенційні еротичні обертони здебільшого не помічаються. Не дивно, що чуттєвість на перших порах нерідко задовольняється саме цим шляхом. До кінця пубертатного періоду такі ігри зазвичай припиняються; їх продовження у 15-16 років вже дає підставу для занепокоєння [8, c. 90].

Так як в сексуальних іграх еротична мотивація має підпорядковане значення, психологи, щоб уникнути страшних ярликів, воліють не називати їх гомосексуальними і не надавати їм надмірного значення. Однак між допубертатною гомосексуальною активністю і майбутньої сексуальною орієнтацією дорослої людини є певний зв'язок. Порівняння сексуальної поведінки дорослих студентів з їх спогадами про допубертатну (до 12 років) гомосексуальну активність показало, що чим вище допубертатна гомосексуальна активність (кількість контактів і партнерів), тим імовірніше гомосексуальна поведінка дорослого.

Найпростіше пояснення цього - посилання на умовно-рефлекторні зв'язки, які можуть виникнути у підлітка та юнака під час сексуальної гри і зафіксуватися назавжди. В принципі це не виключено.

Однак гомосексуальні контакти з однолітками, якщо вони мають ігрову форму і не поєднуються з психологічною інтимністю, більшою частиною залишаються минущими. Справа не стільки в поведінці, скільки в переживаннях суб'єкта.

Формування гомосексуальної орієнтації юнаків проходять три етапи:

1) від першого усвідомленого еротичного інтересу до людини своєї статі до першої підозри про свою гомосексуальність;

2) від першої підозри про свою гомосексуальність до першого гомосексуального контакту;

3) від першого гомосексуального контакту до впевненості у своїй гомосексуальності, за якою слідує вироблення відповідного стилю життя.

Процес цей неоднаково протікає у чоловіків і у жінок. Хлопчики, у яких раніше пробуджуються еротичні почуття і статева роль яких допускає і навіть вимагає явних проявів сексуальності, раніше починають підозрювати про свою психосексуальну незвичайність і раніше починають статеве життя, як правило, в гомосексуальному варіанті. У дівчат сексуальна орієнтація формується пізніше; перше захоплення, об'єктом якого зазвичай буває жінка на багато років старше, переживається просто як потреба в дружбі, а гомосексуальному контакту часто передують гетеросексуальні зв'язки.

Тривалість цього процесу залежить як від соціальних умов, так і від індивідуальних особливостей. Пік практичного сексуального експериментування в різних напрямках припадає на допубертатний вік і початковий період статевого дозрівання. Але психологічно найбільш драматичний юнацький вік. Аналізуючи свої переживання, юнак з гомоеротичними нахилами виявляє свою несхожість на інших. Це породжує у нього гострий внутрішній конфлікт, відчуття страху і самотності, заважаючи встановленню психологічної близькості з іншими людьми і посилюючи властиві цьому віку психологічні труднощі. Деякі юнаки намагаються "захиститися" від гомосексуальності екстенсивними, позбавленими емоційної залученості гетеросексуальними зв'язками: але найчастіше це лише загострює внутрішній конфлікт. Психічний стан і самопочуття юнаків з незавершеною психосексуальною ідентифікацією значно гірше, ніж у тих, хто так чи інакше завершив цей процес, вони більше потребують психотерапевтичної допомоги, частіше роблять спроби самогубства тощо [22, c. 90].

У чоловічих спільнотах (дитячі будинки, інтернати, гуртожитки, закриті навчальні заклади, в'язниці, армія і т. д.) Старші або сильніші нерідко сексуально ґвалтують молодших, слабших. Такі дії часто бувають груповими і мотивуються не так еротично, скільки служать засобом встановлення або демонстрації відносин панування і підпорядкування: жертви сексуального насильства, навіть якщо вони змушені були поступитися перевершує силі, втрачають особисту гідність, стають об'єктами загального презирства і повинні надалі підкорятися своїм кривдникам. Це катастрофічно знижує їх самоповагу, іноді призводить до самогубств. Сексологічне неуцтво і жорстокість дорослих ще посилюють травму.

Потрібно вже в молодшому дошкільному віці звертати особливу увагу на дітей, ігрова поведінка або статура яких не відповідає стереотипам маскулінності і фемінінності і які через це піддаються глузуванням однолітків. Це увага має бути тактовною, непомітною і спрямованою не на відділення дитини від оточуючих, а на підвищення її самоповаги і поліпшення комунікативних навичок.

Дуже важливо також систематичне виховання батьків, особливо матерів, щоб вони не намагалися надмірно опікати і занянчувати хлопчиків. Мотивувати це слід загальними міркуваннями про розвиток самостійності і товариськості дитини, уникаючи сексопатологічних термінів, які здатні породити в сім'ї атмосферу страху й підозрілості. Не потрібно також залякувати підлітків дійсними і уявними небезпеками гетеросексуальних зв'язків.