Спілкуваання, міжособистісні стосунки, їх вивчення

Психологічне пізнання. Аналітична психологія Юнга. Психоаналітична теорія особистості З. Фрейда. Спілкування як міжособистісна взаємодія. Міжособистісні стосунки в групах. Способи впливу на партнерів. Методи вивчення міжособистісних стосунків.

Рубрика Психология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 03.10.2008
Размер файла 28,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

6

План

Вступ

1. Спілкування як міжособистісна взаємодія.

2. Міжособистісні стосунки в групах

3. Методи вивчення міжособистісних стосунків

Список використаної літератури та джерел

Вступ

Психологічне пізнання настільки ж древнє, як сама людина . Вона не могла би існувати, не орієнтуючись у мотивах поведінки і властивостях характеру своїх ближніх.

Останнім часом росте інтерес до питань людської поведінки і пошуків сенсу людського існування. Керівники вивчають як працювати з підлеглими, батьки відвідують курси по вихованню дітей, чоловік і жінка вчаться спілкуватися один з одним і “грамотно сваритися“, викладачі вивчають як допомогти справитися з емоційним хвилюванням і почуттям розгубленості своїм студентам і учням інших навчальних закладів.

Поряд з інтересом до матеріального добробуту і до бізнесу багато людей прагнуть допомогти собі і зрозуміти, що значить бути людиною. Прагнуть розібратися у своїй поведінці, розвити віру в себе, свої сили. Усвідомити неусвідомлені сторони особистості, зосередитися насамперед на тому, що відбувається з ними в даний час.

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, що, мабуть, перше, з чим вони зіштовхуються, це різноманіття властивостей і їхніх проявів у її поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, ціннісні орієнтації, вольові, емоційні й інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато чого іншого - ось далеко неповний перелік характеристик, з якими приходиться мати справу, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим являє собою єдине ціле. Звідси випливають дві взаємозалежні задачі: по-перше, зрозуміти всю безліч властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системоутворюючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об'єктивні підстави цієї системи.

Розрізняють три підходи до вивчення теорії особистості і міжособистісних стосунків. Це - теорія З.Фрейда, К.Юнга і теорія Э.Берна.

Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, не експериментальних, що охоплюють усе життя людини і використовують для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, у першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється.

Аналітична психологія Юнга допомагає краще зрозуміти поведінку особистості у взаємовідношенні з навколишньою тобто соціальною стороною її поводження. Це викликає особливий інтерес соціологів.

Інший підхід, що допомагає краще зрозуміти людей - це трансакційний аналіз, розвинутий Е.Берном.

1 Спілкування як міжособистісна взаємодія.

Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція -- сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складається у спільній діяльності.

У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися. Їх порушення включає механізм соціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку того, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних норм дуже широкий: від чітко встановлених вимог трудової дисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.

Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль -- нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама людина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті -- пасажир, у лікарні -- пацієнт, на підприємстві -- робітник і та. ін. Соціальний контроль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очікуваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очікують, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.

Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.

У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.

Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.

Зараження -- передавання суб'єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів.

Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.

Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.

Переконання -- вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.

Ефективність спілкування залежить не тільки від засобів впливу на партнера, а й від стилю спілкування -- характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і суперечливий стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосуванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль -- це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника досягають за демократичного стилю спілкування.

2 Міжособистісні стосунки в групах

Суспільна природа людини реалізується через її належність до різних спільнот, у яких виникають і розвиваються міжособистісні стосунки з партнерами. Їх структура і особливості залежать від того, в які групи включається людина, які права і обов'язки для себе вибирає.

Класифікація груп

Протягом життя кожна людина безпосередньо взаємодіє і спілкується з іншими людьми, реалізуючи свою суспільну сутність. Таке спілкування відбувається в групах.

Група -- об'єднання людей, створене на основі певної спільно/для них ознаки, що виявляється в їх сумісній діяльності, зокрема в спілкуванні.

У соціально-психологічному аналізі груп однією з найважливіших проблем є їх класифікація. Багатство ознак, які при цьому можна обрати за критерій, породжує різноманітні її варіанти. Так, залежно від того, безпосередніми чи опосередкованими є взаємозв'язки між індивідами, групи поділяють на умовні й реальні.

Умовна група -- об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки. Члени такої групи можуть бути незнайомими між собою і ніколи не зустрічатись. Ознаки умовних груп бувають різними: стать, вік, професія, етнічна належність та ін. Прикладами умовних груп є підлітки (всі діти віком 10--15 років), символічна збірна команда світу з футболу, яку формують журналісти, тощо.

Реальна група -- контактне об'єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки. Це обмежена за розмірами спільнота людей, які в певний час у певному місці взаємодіють і спілкуються між собою. Час існування реальної групи може бути як коротким, так і тривалим. Реальні групи бувають малими і великими.

Мала група -- відносно стійке об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов'язаних між собою спільними цілями, завданнями. Чисельність такої групи -- від 2 до 30--40 осіб. Людина може одночасно входити до складу кількох малих груп. Приклади малих груп: сім'я, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда. Об'єднання кількох малих груп утворює велику групу.

У психології малі групи часто поділяють на первинні та вторинні. Первинна група -- об'єднання людей, пов'язаних між собою родинними узами, дружбою чи спільними інтересами. Головними ознаками первинної групи є контакт віч-на-віч, постійне спілкування і мала чисельність (від 2 до 5--7 осіб). Вторинна група -- це об'єднання декількох первинних груп. Класичним прикладом первинної групи є сім'я, а вторинної -- громада, яка об'єднує декілька сімей.

У вітчизняній психології цей термін має дещо інше значення. Видатний український педагог Антон Макаренко (1888--1939) пропонував поділяти групи на первинні та вторинні колективи.

Первинний колектив, на його думку, не просто група індивідів, які взаємодіють між собою, а цілеспрямований союз особистостей. Особи, які належать до первинного колективу, мають постійні ділові та дружні стосунки (клас, виробнича бригада тощо).

Вторинний колектив -- група, що складається з декількох первинних колективів (підприємство, школа та ін.).

За способом утворення групи поділяють на формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні).

Формальна група -- група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи обране керівництво і встановлені права та обов'язки осіб, які належать до цієї групи. Наприклад, студентська група створюється на основі розпорядження декана вузу, військовий підрозділ -- за наказом командира військової частини. У таких групах чітко визначено їх чисельність, а іноді й термін існування.

Неформальна група не має юридично зафіксованого статусу. Вона виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації -- симпатії, зближення поглядів, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих осіб у конкретних видах діяльності, певних захоплень у вільний час. Такими е, наприклад, різні молодіжні об'єднання (рокери, панки та ін.), асоціальні групи (злодії, наркомани).

За ознакою ставлення особистості до внутрішніх норм виділяють референтну (еталонну) групу.

Референтна (еталонна) група -- реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості. З її представниками людина порівнює себе, на її норми і цінності орієнтується у своїй поведінці й самооцінці. Ця група виконує нормативну і порівняльну функції.

За рівнем розвитку всі групи поділяють на чотири види: дифузні, асоціації (просоціальні й асоціальні), корпорації й колективи.

Дифузна група -- нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності. У ній міжособистісні стосунки не опосередковує зміст спільної діяльності, оскільки вона відсутня. Склад групи -- випадковий, відносини встановлюються на рівні симпатії -- антипатії. Прикладом такої групи є люди, що їдуть в одному купе поїзда.

Асоціація -- група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для кожного зміст спільної діяльності. Ролі і статуси в такій групі суворо детерміновані, але від цього не залежить ефективність спільної діяльності. Асоціація має свої групові норми і цінності, що підтримують її функціонування і на які орієнтуються її суб'єкти.

Залежно від спрямованості діяльності асоціації поділяють на просоціальні й асоціальні.

Просоціальні асоціації -- групи, цінності яких не суперечать цінностям суспільства. Асоціальні асоціації --групи з антисуспільними цінностями. Прикладом просоціальної асоціації є товариство колекціонерів, асоціальної -- група підлітків-хуліганів.

Корпорація -- група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для її членів, але асоціальний зміст групової діяльності. Корпорацією можна вважати добре згуртовану групу, що протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об'єднання, відгороджене від впливу суспільства. Воно має авторитарного лідера, який застосовує суворі методи управління. Типовим прикладом корпорації є мафіозне об'єднання. Асоціальні асоціації відрізняються від корпорації своєю структурою і характером дій. У них немає стійкого лідера і суворих методів управління.

Колектив -- група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значущість діяльності), з'являється нова -- суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей.

Отже, класифікація груп за рівнем їх розвитку ґрунтується на основі міжособистісних стосунків, які виникають в умовах спільної діяльності.

Особливості міжособистісних стосунків у групах зумовлені характером спільної діяльності індивідів. Одним із найважливіших показників сформованості міжособистісних стосунків, а відповідно і результатом формування групи, є рівень групового розвитку. Саме на цих положеннях ґрунтується теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків, більш поширена серед вітчизняних учених. На противагу їм зарубіжні, передусім американські, психологи вважають, що показниками сформованості групи є тривалість її існування, кількість комунікацій між її членами, наявність відносин влади і підпорядкування. Об'єктом соціально-психологічних досліджень вони взяли малу групу -- об'єднання людей, які перебувають у безпосередньому контакті. Вважаючи її спільнотою, що виникла на основі емоційних зв'язків, учені досліджували її згуртованість, стійкість проти сил, що руйнують внутрігрупові стосунки, залежність чи незалежність особистості від групи. Однак одержані висновки були зроблені без врахування багатьох важливих факторів, а тому мали спрощений характер.

Ще в середині XX ст. американські вчені встановили, що в умовах групового тиску майже третина індивідів змінює свою думку і приймає нав'язану більшістю -- виявляє конформізм. Отже, стверджували вони, в умовах групового тиску індивід може бути лише конформістом (не висловлювати і не відстоювати свою думку) або нонконформістом (відстоювати свою точку зору, не погоджуючись із групою). Така методологічна помилка зумовлена тим, що дослідження проводилося на дифузних групах, що об'єднували випадкових людей, які між собою не мали ніяких стосунків.

Вітчизняні психологи довели, що в реальних колективах діють зовсім інші закономірності, відмінні від тих, які американські дослідники оголосили універсальними.

Найхарактернішою особливістю колективу, яка не могла бути виявлена при дослідженні дифузних груп, є колективістське самовизначення. Воно виявляється в тому, що член колективу не бездумно терпить тиск групи, а вибірково ставиться до будь-яких впливів, приймаючи одні й відхиляючи інші, залежно від принципів і цілей спільної діяльності, учасником якої він є. Здійснюючи самовизначення, він реалізує своє право жити в колективі, маючи власні погляди, оцінки і переконання. На відміну від дифузної групи в колективі переважає колективістичне самовизначення як реакція особистості на груповий тиск. У групах, об'єднаних спільною діяльністю, міжособистісні стосунки завжди опосередковуються її змістом, цілями і цінностями.

З урахуванням цього А. Петровський розробив стратометричну концепцію колективу, згідно з якою міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, в основі якої -- спільна діяльність, а компонентами є різні страти (шари). Центральною ланкою групової структури є зміст самої групової діяльності. Першу страту утворює ставлення кожного члена групи до цілей, завдань і принципів групової діяльності. Друга страта містить характеристики міжособистісних стосунків, опосередковані змістом спільної діяльності та прийнятими в групі принципами і ціннісними орієнтаціями. До неї відноситься колективістичне самовизначення та інші феномени міжособистісних стосунків. Третя, поверхова, страта охоплює соціально-психологічні явища, властиві психології групи: конформність, згуртованість, сумісність тощо. У колективі вони відступають на задній план, стають компонентом загальної структури міжособистісних стосунків, створеної сукупністю всіх страт.

У конкретно-психологічному плані міжособистісні стосунки -- це сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. Їх сталість і неповторність забезпечує особиста привабливість людей, що ґрунтується на почутті симпатії. Міжособистісна привабливість чи непривабливість може набувати сталого характеру і переходити у взаємну прихильність чи неприхильність.

Міжособистісні стосунки набувають ділового чи особистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, дружба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення міжособистісних стосунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визначається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу -- дружба і кохання. Як зазначають українські психологи, у середньому індивід знайомий зі 150--500, приятелює із 70--150, дружить із 2 - 3 особами.

3 Методи вивчення міжособистісних стосунків

Міжособистісні стосунки в групах вивчають за допомогою методів спостереження, експерименту, бесіди, анкет і соціометрії. Вибір і застосування методу залежить від конкретних завдань і умов. Останнім часом з цією метою широко використовують соціометричну, референто-метричну методики.

Соціометрія. У 30-х роках XX ст. Д.-Л. Морено при вивченні соціальних взаємодій у групі запропонував так звану соціометричну процедуру, яка потім отримала назву «соціометрія». Пізніше в роботах зарубіжних та вітчизняних учених вона зазнала серйозної модифікації.

На практиці соціометрію використовують для виявлення симпатій чи антипатій між особами, що належать до групи, які самі можуть не усвідомлювати свого ставлення до інших. У ролі соціометричного критерію при дослідженні виступає запитання «З ким би ти хотів...?». Воно може стосуватися будь-якої сфери людських відносин: спільної праці, навчання, відпочинку, розваг. За значимістю розрізняють сильні й слабкі критерії вибору. Сильні критерії стосуються найважливіших і найзначущіших для досліджуваного аспектів його життя: роботи, навчання, суспільне корисної роботи, спільного відпочинку. Слабкі критерії охоплюють коло питань, пов'язаних із ситуативними обставинами: виконанням одноразових доручень, грою, прогулянкою, екскурсією, культпоходом. При цьому кількість обраних осіб може обмежуватися. Опитуваного просять також установити послідовність свого вибору (у першу чергу, в другу чергу і т. д.). За потреби виявити осіб із негативним статусом соціометричним критерієм слугує запитання «З ким би ти не хотів...?».

Результати взаємного вибору переносять у соціометричну матрицю, що має вигляд турнірної таблиці. У ній по вертикалі записують за алфавітом прізвища всіх членів групи, а по горизонталі -- їх порядкові номери у списку. На перехрестях рядка і стовпця позитивний вибір позначають знаком «+»; якщо вибір взаємний, то «+» обводять кружечком. Потім у кожному стовпці по вертикалі підраховують кількість позитивних виборів кожного індивіда і кількість взаємних виборів. На підставі цих даних встановлюють, хто в групі є соціометричною зіркою, а хто виявився ізольованим (нульовий вибір) за певним критерієм.

Графічно результати зображають у вигляді соціограми, якщо в групі не більше 20 осіб. Дівчат позначають кружечками, а хлопців -- трикутниками з вказівкою порядкового номеру в списку. У центральному крузі розташовують тих, хто отримав максимальну кількість позитивних виборів. Це соціометричні «зірки». У другій зоні розміщують осіб, які отримали більше половини, а в третій -- тих, хто отримав половину і менше позитивних виборів. У крайній зоні перебуватимуть «ізольовані» --ті, хто робив позитивні вибори, але сам не отримав їх. Вибір позначається лінією між значками зі стрілкою у напрямі обраного. Якщо вибір взаємний, стрілками позначають обидва кінці лінії.

Соціометричний метод є оперативним, але він дає лише картину емоційних ставлень усередині групи. Вона дуже нестійка і за різними критеріями може істотно відрізнятися. Крім того, відповіді індивідів можуть не відповідати дійсності.

Суттєві міжособистісні стосунки людей розкриваються в умовах спільної діяльності. Тому результати соціометрії лише фіксують наявність емоційних ставлень, не даючи змоги розкрити їх причини, встановити, чому один індивід обрав саме того, а не іншого. Мотиви вибору, що дуже важливо для психології, залишаються невідомими. Відносини між людьми, на думку американського психолога М. Аргайла, опосередковані багатьма факторами, а соціометричний вибір охоплює лише невелику частину свідомих елементів у цих відносинах.

За даними соціометричної матриці можна розрахувати більше 20 групових показників: соціометричний статус будь-якого члена групи, індекс групової згуртованості, індекс інтегративності групи, рефлексивний коефіцієнт усвідомленості та інші. Однак більшість вітчизняних учених вважає їх формальними і до того ж сумнівними.

Референтометрія. У народі кажуть: «Скажи, хто твої друзі, і я скажу, хто ти». У групі завжди виділяється коло осіб, на думку і оцінку яких особистість орієнтується, тобто з певних причин вони виявляються референтними, утворюють референтну групу. Знання референтної групи часто допомагає встановити мотиви поведінки людини. Для її визначення вітчизняні дослідники запропонували методику референтометрії, що дає змогу всередині групи, до якої належить особистість, виявляти її референтну групу. Цього не можна зробити за допомогою соціометричного тесту.

Референтометрична процедура складається з двох етапів. На першому її учасникам дають набір карток із прізвищами всіх інших членів групи, на яких запропоновано (для всіх однаковий) набір певних рис (наприклад, сміливий, добрий, розумний тощо). Учасників просять оцінити кожну особу, що належить до групи, за певною шкалою. На іншому боці картки вказано прізвище того, хто оцінював. На кожного учасника групи одержують n - 1 карток з оцінками його якостей. На другому етапі для кожного учасника картки розкладають вниз оцінками, тобто він може бачити лише прізвище того, хто оцінював.

Головна ідея експерименту полягає в тому, щоб виявити вибіркове ставлення кожного лише до кількох осіб, що входять до групи. Адже учасникам референтометричної процедури повідомляють, що їм дозволяють ознайомитися з оцінками не більше, ніж на 5--8 картках. Причому сигнал про припинення досліду може пролунати після будь-якого вибору. Як правило, кожен з учасників послідовно ознайомлюється з оцінками тільки тих осіб, які його найбільше цікавлять. В умовах емоційного напруження і дефіциту часу досліджувані розкривають (іноді навіть несвідомо) свою ранговану референтну групу. Отже, порівняно із соціометрією референтометрична методика виявляє глибшій змістовніші характеристики групової диференціації.

Список використаної літератури та джерел

1. Андреева Г. М. Социальная психология. - М., 1997.

2. З.Фрейд “Психологія несвідомого”. - М., 1990р.

3. К.Г.Юнг “Аналітична психологія. Минуле і сьогодення”. М., 1995р.

4. М.Джеймс, Д.Джонгвард “Породжені вигравати”. М., 1991р.

5. Обозов Н. Н. Межличностные отношения. - Л., 1979.

6. Р.С.Немов “Психологія” 2 томи М., 1994р.

7. Степанов О. М., Фібула М. М. Основи психологій і педагогіки: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 504 с. (Альма-матер)

8. Ф.Виттельс “Фрейд (його особистість, навчання і школа)”. М., 1991р.

9. Міжнародна комп'ютерна мережа INTERNET і її інформаційні ресурси


Подобные документы

  • Психологічна характеристика трудового колективу та міжособистісні стосунки у ньому. Спілкування та його роль в міжособистісних стосунках. Соціально-психологічний клімат колективу, його складові. Міжособистісні конфлікти: поняття, типологія, структура.

    курсовая работа [39,3 K], добавлен 30.04.2008

  • Особливості міжособистісних стосунків підлітків. Організація дослідження щодо виявлення соціального статусу кожного учня і рівня міжособистісних стосунків в класі, аналіз впливу стилю керівництва класного керівника на психологічний мікроклімат в класі.

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 03.02.2011

  • Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках. Особливості відносин з однолітками та дорослими в підлітковому віці. Принципи та методи їх психодіагностики. Експериментальне вивчення взаємин у неповнолітніх дітей та аналіз результатів.

    курсовая работа [63,9 K], добавлен 27.04.2011

  • Чинники, які впливають на міжособові стосунки у педагогічних колективах. Структура міжособових стосунків. Соціальні типи та ролі в колективі. Вплив стилю керівництва на стосунки у педагогічному колективі. Методи дослідження міжособистісних стосунків.

    курсовая работа [105,8 K], добавлен 10.03.2011

  • Характеристика сучасних сімейних стосунків як соціально-педагогічне явище. Вплив мотивів утворення шлюбу на сімейні стосунки. Подружні стосунки у молодій сім’ї як різновид сімейних стосунків. Особливості подружніх стосунків і конфліктів молодої сім’ї.

    курсовая работа [67,1 K], добавлен 05.04.2008

  • Визначення і види міжособистісних конфліктів. Причини виникнення та наслідки міжособистісних і міжгрупових конфліктів. Міжособистісні стилі вирішення конфліктів. Основні сфери прояву міжособистісних конфліктів з виділенням деяких їх типів і причин.

    реферат [34,7 K], добавлен 22.05.2010

  • Характеристика психологічних особливостей підліткового періоду. Міжособистісні стосунки підлітків. Методика психокорекційної роботи щодо формування у молодих підлітків адапційних механізмів взаємодії у міжособистісних стосунках та навчальної діяльності.

    курсовая работа [282,8 K], добавлен 13.01.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.