Колектив учителів складається з людей, які відрізняються віком і досвідом, смаками й інтересами, фахом і педагогічними поглядами, моральним рівнем й інтелектом. Тут зустрічаються сімейні й одинокі, люди з різними типами нервової системи, характерами і темпераментами, з різним рівнем морального розвитку.

Особливість педагогічної праці полягає в тому, що індивідуальні знання, зусилля й досвід дають ефективний результат лише за умови їх узгодження з діями всього педагогічного колективу, підтримки керівними органами, спрямування на досягнення єдиної мети.

Завдання педагогічного колективу - розвиток особистості учня, студента, розкриття його здібностей, розвиток інтелекту, формування духовності, досягнення соціально-необхідного рівня загальноосвітньої підготовки, задоволення індивідуальних запитів дітей та батьків у особистісно орієнтованому навчанні, створення оптимальних умов для самореалізації особи. Педагогічний колектив навчального закладу знаходиться в постійному пошуку нових форм та методів роботи.

Щоб педагогічний колектив виконував ці функції, у ньому повинен переважати певний тип міжособистісних стосунків, який з'явиться лише тоді, коли члени колективу додержуються морально-педагогічних вимог, вміють регулювати протиріччя, які виникають між ними.

Педагогічні основи взаємодії колективу й особистості розробляли такі педагоги, як А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, В.М. Сорока-Росинський, М.М. Пістрак, І.П. Іванов, Ю.П. Азаров, В.А. Караковський, Н.Н. Анікієва, Л.І. Новікова та ін.

У житті людини колектив відіграє суттєву роль. Під впливом колективу формуються почуття відповідальності, самостійності та відвертості. Людина дорослішає не лише фізично, а й психологічно.

педагогічний колектив соціальний тип

Наприклад, А.С. Макаренко створив теорію колективу на основі багаторічної практичної діяльності (ознаки, принципи організації, стиль і тон, стадії розвитку тощо). Він виступав за таку взаємодію особистості і колективу, яка б вчила вихованця враховувати свої інтереси, підпорядковувати їх колективним. Саме ця концепція підпорядкування інтересів особистості інтересам колективу була взята на озброєння тогочасною педагогікою. Багато шкільних і класних колективів перетворилися на інструмент конформізму. Часто колектив використовувався як засіб розправи над особистістю (виставлення на лінійку, обговорення).

Російський педагог І.П. Іванов розробив і практично втілив методику формування колективістських відносин (колективне цілеутворення, колективне планування, колективну організацію і виконання роботи, колективний аналіз) через організацію колективних творчих справ. Ним вперше поставлено питання про нову позицію педагога в умовах співробітництва вчителя і учнів - позицію старшого товариша: "Не за них і без них, а разом з ними і попереду них".

Нинішні погляди на взаємодію колективу і особистості опираються на висновки А.С. Макаренка, що в хорошому, згуртованому колективі кожен член його відчуває особисту гідність, захищеність, прагнення до активної спільної діяльності, стриманість у висловах.

Актуальність теми. Провідним принципом сучасної освіти є гуманізація та демократизація навчально-виховного процесу, впровадження технологій співробітництва. Проте вона ускладнюється наявністю недоліків і труднощів у педагогічній міжособистісній взаємодії системи "вчитель-вчитель", що загалом обумовлює зростання конфліктності, яка призводить до погіршення доброзичливого та позитивного спілкування, міжособової взаємодії членів педколективу і як наслідку - зниженню рівня ефективності навчального процесу.

Проблема налагодження міжособистісних стосунків і запобіганню педагогічних конфліктів, передусім в системі “вчитель-вчитель” є однією з найважливіших для загальної та педагогічної психології.

У міжособових конфліктів висока психологічна ціна - розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, провини. За умов конфлікту змінюється система відносин та цінностей, по-іншому сприймається реальність, а отже і змінюються особистісні погляди членів педколективу.

Значну увагу в даній роботі приділено проблемі педагогічних стосункам, зокрема міжособистісним взаєминам між учителями.

Недостатня розробленість даної проблеми у теоретичному і в практичному плані зумовили вибір теми курсової роботи - “Дослідження міжособових стосунків в педагогічних колективах”.

Об'єктом дослідження - міжособистісні стосунки в педагогічному колективі.

Предметом дослідження є процес становлення міжособистісних взаємин.

Метою роботи ми виявили необхідність визначити і теоретично обґрунтувати особливості колективу та його вплив на життя людини і формування міжособистісного взаємодії спілкування.

Гіпотезою дослідження ми обрали таке положення: якщо розглядати особистість не ізольовано, а як члена колективу, то виявляється, що оточення цього колективу та індивідуально-психологічні особливості кожного члена даної групи суттєво впливають на розвиток та становлення позитивних міжособистісних стосунків взаємодії в ньому.

Виходячи з мети та гіпотези дослідження, його основними завданнями є:

Людина не може існувати ізольовано від суспільства. Вона постійно знаходиться у русі, здобуває нові знання і обмінюється інформацією з оточуючими. Протягом життя існування людини постійно змінюється, у неї формуються нові погляди та інтереси. Ще з самого дитинства, з народження людину оточує сім'я, яка виховує в неї почуття поваги та любові і поступово відкриває шлях у дорослий світ.

Проблема впливу колективу на особистість не є новою для педагогіки. Ще Ян Каменській досліджував цю проблему. В одній зі своїх праць, К.Д. Ушинський зауважив, що "людина - предмет виховання, а виховуватись та розвиватись вона може лише у колективі" [13,120]. Крім того, він розкрив принцип народності у вихованні та навчанні особистості, значення почуттів, емоцій, особистісних симпатій у формуванні та становленні особистості. Найдетальніше проблеми колективу В.О. досліджували Сухомлинський та А.С. Макаренко. Підтвердження цьому можна знайти у численних працях цих педагогів.

Колективу властиві певні ознаки, які дозволяють вичленити його серед інших груп.А.С. Макаренко вважав, що це: а) спільність і суспільна значущість мети; б) єдність дій; в) відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглості); г) уміння вихованця і наказувати, і підкорятися; д) психологічний клімат - загальний настрій, який створює емоційний комфорт для всіх і можливість самореалізації для кожного; е) дисципліна.

Сучасні психологічні дослідження дозволяють виділити такі ознаки (властивості) колективу: а) моральна спрямованість діяльності; б) організаційна єдність; в) психологічна єдність (інтелектуальна, емоційна і вольова); г) здатність до самоуправління; д) групова готовність; е) міжгрупова єдність. [6]

Поняття „колектив" вживається у двох значеннях: а) як будь-яка група; б) як група високоорганізована. Та коли йдеться про колектив як суб'єкт виховного процесу, то слід говорити про високий рівень соціально-психологічного розвитку людей, які мають спільну суспільно значущу мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та відповідальність за результат своєї діяльності.

Дослідження конфлікту представлені соціал-дарвіністськими (Л. Гумплович, Г. Ратценгофер, У. Самнер, Г. Спенсер), структурно-функціоналістськими (Е. Мейо, Т. Парсонс), марксистськими (Г. Зіммель, К. Маркс), феноменологічними (Р. Дарендорф, Л. Козер), загально-теоретичними (К. Боулдінг) тлумаченнями.

Психологічна традиція розуміння конфлікту пов'язана з психоаналізом З. Фрейда і його соціологізованими версіями (Г. Саллівен, Е. Фромм, К. Хорні,); теорією поля К. Левіна; агресивно-фрустраційною теорією А. Басса і Д. Долларда; соціометричною концепцією Я. Морено; символічним інтеракціонізмом Д. Міда і Т. Шибутані; етологічним підходом К. Лоренца і Н. Тінбергена; соціотропним підходом У. Мак-Дугалла, С. Сігеле; теорією ігор М. Дойча; теорією організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон, К. Томас); теорією переговорів (Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі) [1,9,12,].

1.1 Чинники, які консолідують людей в колективі

Слово "колектив" походить від латинського "collectivus" [11], яке виникло від слова "collegere" - збирати разом. Однак в сучасному розумінні колектив - це не механічне об'єднання індивідів, хоча, зрозуміло, що без індивідів жодного колективу бути не може. Колектив - це вища форма об'єднання людей, які мають спільну мету.

Педагогічний колектив - це основа системи середньої освіти. Ефективність діяльності педколективів залежить від низки чинників, зокрема таких, як: відкритості колективу, колективізму, контактності, організованості, поінформованості.

Відкритість колективу - готовність встановлювати й підтримувати хороші стосунки з новоприбулими членами колективу, а також налагоджувати взаємодію з іншими колективами чи їх представниками.

Колективізм проявляється в плеканні позитивних групових традицій, спільному вирішенні важливих питань, в дієвому скеруванні зусиль членів колективу до успіху, прагненні протистояти причинам, які роз'єднують, руйнують колектив.

Контактність проявляється в дружніх, довірливих взаємовідносин членів колективу, в увазі людей одне до одного, доброзичливості, повазі, що забезпечує в колективі позитивний психологічний клімат, надійне і дружнє середовище.

Організованість виявляється у вмілій взаємодії членів колективу, в безконфліктному розподілі обов'язків між ними, здатності колективу самостійно виявляти й виправляти недоліки, оперативно вирішувати проблеми. Від організованості залежать результати діяльності колективу.

Поінформованість людей один про одного й стан справ в колективі є однією з умов успішної його роботи. Розуміння людьми цілей, завдань спільної діяльності, усвідомлення засобів досягнення мети, доступ до інформації про результати роботи колективу, розуміння членами колективу один одного - це все охоплює поінформованість.

Ефективність проявляється в успішному вирішенні колективом поставлених завдань.

Формуються ці якості колективу на основі морально-психологічної спільності людей, що передбачає: а) наявність групових інтересів та потреб, які поєднують членів педагогічного колективу не тільки у службовий час, а й у неформальній обстановці; б) орієнтацію на зальні моральні норми та цінності - загальнолюдські, громадянські, культурні та інші, що допомагає запобігти серйозних конфліктів та розбіжності; в) схожість думок в оцінках як професійних проблем, так і питань, які виходять за рамки службових інтересів (політика, культура, мода); г) наявність особливого “ми - почуття”, яке формує гордість за належність до професії педагога, за свою школу, університет, кафедру; намагання підтримати їх престиж, довести їх переваги [10, 25].

Крім перерахованих якостей, велике значення для самопочуття та працездатності педагога є ряд інших обставин, знання та урахування яких можна роз'яснити багатьма нюансами та складностями взаємовідношень у колективі. Перш за все, слід мати на увазі неоднорідність педагогічного колективу за різними ознаками.

Структура міжособових стосунків в групах. Важливим питанням при вивченні характеристики внутрішньогрупових взаємин є виявлення структури таких стосунків, зокрема таких, як: