Комплекс засобів адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

Нормативно-правова база забезпечення адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу, її форми та методи. Умови успішного влаштування дитини у прийомну сім'ю. Перевірка рівня сформованості критерія "батьківська компетентність у вихованні дітей".

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.08.2014
Размер файла 40,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

Комплекс засобів адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Теоретичні питання процесу адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

1.1 Проблема адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

1.2 Форми, методи адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

1.3 Нормативно-правова база забезпечення адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

Розділ ІІ. Розробка і методичне забезпечення процесу адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

2.1 Діагностика адаптації дітей-сиріт в ДБСТ

2.2 Вітчизняний та зарубіжний досвід діяльності з забезпечення адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

Висновок

Література

Вступ

Актуальність проблеми дослідження:

Складні події, що відбуваються в нашій країні, оголили безліч проблем дитинства, які безпосередньо впливають на виховання і навчання дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, які потребують допомоги. Зміни в економіці і політичного життя України в 90-х роках 20 століття призвели до різкого збільшення числа дітей-сиріт при живих батьках (соціальних сиріт). Нестабільність і безробіття, невпевненість у завтрашньому дні позначилися на збільшенні числа позбавлень батьківських прав. Різке зниження життєвого рівня для багатьох сімей стає причиною асоціальної поведінки (пияцтво, алкоголізм). Найбільше страждає найбільш незахищений прошарок суспільства - діти. Молоді матері відмовляються забирати своїх дітей з пологових будинків, які надалі потрапляють в будинку дитини, дитячі будинки, а в кращому випадку - в прийомну родину.

Комплекс проблем, які існують сьогодні в установах для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, сприяє стійкому прояву в них соціальної нестабільності, тривожності, незахищеності, ворожості, конфліктності, нездатність до спілкування, депресивності. Маючи за плечима негативний досвід життя в родині, серйозні порушення процесу соціалізації, батьківське забуття, різні види депривації та соціальну дезадаптацію, діти-сироти важко пристосовуються до зміни умов, а напрацювання ними механізмів пристосування, які допомагають змінити поведінку, не завжди відбувається успішно. Діти, які потрапили в прийомні сім'ї безпосередньо з традиційних сімей, зазвичай зазнають наслідків трагічних обставин, які перервали нормальний перебіг їхнього життя. Такі діти знають, що таке сім'я, оскільки їхні перші роки життя проходили в оточенні родичів. Тому діти із прийомних родин належать до групи ризику, бо можуть стати неблагополучними, одна з причин цього - проблеми адаптації до нового соціального та культурного середовища.

За останній час проблеми захисту дітей-сиріт розглядають досить активно та всебічно. Сімейним формам утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених сімейного піклування, таким, як дитячий будинок сімейного типу, опіка та піклування, прийомна сім'я, усиновлення, присвячені роботи багатьох науковців.

Однак, все ще залишається актуальною проблема взаємної адаптації та подальшого позитивного розвитку дітей в новій родині, що потребує посилення співпраці соціальних служб та батьків-вихователів в дитячих будинків сімейного типу щодо вирішення зазначених проблем. Актуальність дослідження полягає також і в тому, що діти-сироти представляють певну специфічну групу, яка не здатна без допомоги і підтримки держави, соціальних інститутів, важливим з яких є дитячий будинок сімейного типу, адаптуватися в сучасному суспільстві і тому потребує захисту.

Таким чином, аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що існують суперечності між:1) постійно зростаючою потребою суспільства в адаптованій особистості та наявністю певних труднощів адаптації в умовах перебування в дитячому будинку сімейного типу; 2) наявністю теоретичних положень та реальною практикою взаємодії соціальних служб та родини щодо вирішення проблеми адаптації.

Загально-педагогічне і практичне значення даної проблеми і її недостатня розробленість зумовили вибір теми дослідження: "Проблема адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу ".

Об'єкт дослідження: процес адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу.

Предмет дослідження: комплекс засобів адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати комплекс засобів адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу.

Задачі дослідження:

1.Розглянути проблему адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу.

2. Розглянути нормативно-правову базу проблеми адаптація дітей-сиріт в умовах дитячого будинку сімейного типу.

3.Розглянути вітчизняний та зарубіжний досвід діяльності прийомної родини та соціальних служб з вирішення проблеми адаптації дітей сиріт в ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу).

4. Розробити комплекс засобів адаптації дітей-сиріт в ДБСТ.

Гіпотеза дослідження: впровадження комплексу засобів адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу (а саме: індивідуальних бесід, ігротерапії, казкотерапії, створення ситуацій успіху, традицій, соціальний супровід та інші) позитивно вплинуть на почуття, мислення, вчинки; сприятимуть розвитку творчих можливостей дітей, зміні вектора життєдіяльності з негативного-песимістичного на позитивний життєстверджуючий та позитивно вплинуть на подальшу позитивну соціалізацію особистості.

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що теоретичні висновки вивчення основних питань проблеми адаптації дітей сиріт в ДБСТ можуть бути застосовані у процесі викладання навчального курсу «Соціальний супровід сім'ї » у спеціальних та вищих навчальних закладах, а також можуть бути використані при подальшому вдосконаленню системи надання соціальної допомоги у процесі адаптації дитини-сироти до ДБСТ.

Розділ I. Теореотичні питання процесу адаптації дітей-сирт в дитячому будинку сімейного типу

1.1 Проблема адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної, соціальної нестабільності, важливою є проблема влаштування дітей-

сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на утримання та виховання у

різноманітні виховні установи. Серед таких установ домінуюче положення займають інтернатні заклади та будинки малят. Натомість, вже сьогодні в Україні

є форми альтернативного сімейного виховання як усиновлення, опіка

(піклування), прийомна сім'я та дитячий будинок сімейного типу.

Дитячим будинком сімейного типу (далі - ДБСТ), при цьому, визначають окрему сім'ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу, враховуючи рідних та прийомних, не повинна перевищувати 10 осіб [7].

Досліджуючи феномен дитячого будинку сімейного типу соціологи, психологи, соціальні працівники та педагоги зазначають, що порівняно з інтернатними закладами в умовах прийомної сім'ї дитина більш успішно проходить процеси соціалізації та адаптації до сучасного соціального простору, минаючи ефект соціальної депривації (порушення соціального входження в соціум). Життя в прийомній сім'ї сприяє більш успішній адаптації дітей-сиріт, оскільки саме там дитина залучена до системи сімейних відносин .

Сам же термін «адаптація» означає прийняття індивідом різних соціальних ролей, адекватне відтворення себе та своїх соціальних зв'язків. Адаптація відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації -- взаємозумовленого процесу пристосування індивіда до соціального середовища та пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Соціальна адаптація характеризується формуванням адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольовою пластичністю поведінки, інтеграцією особистості в соціальні групи, діяльністю щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняттям норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії [12].

Соціально-педагогічна адаптація - це здатність людини впоратися з новими ситуаціями та вимогами оточення, відновити порушену рівновагу. У процесі соціально-педагогічної адаптації здійснюється не тільки пристосування до нових соціальних умов, але й відбувається реалізація потреб, інтересів та прагнень; дитина входить до нового соціального оточення, стає його повноправним членом, самостверджується та розвиває свою індивідуальність. У результаті соціально-педагогічної адаптації формуються соціальні якості спілкування, поведінки та предметної діяльності, прийняті в суспільстві.

Але адаптаційні можливості дітей-сиріт обмежені, тому перехід до нових умов життя може призвести до різноманітних варіантів дезадаптовної поведінки, що пов'язана зі значними емоційними розладами, які формуються внаслідок різних видів депривації (материнської, рухової, сенсорної, психічної, емоційної, соціальної), навколишніх впливів та педагогічної занедбаності [13].

Вирішальною позитивною умовою адаптації дитини є створення сімейного середовища, у якому є найбільш оптимальні умови для розвитку, навчання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Крім того, адаптація дитини залежить від рівня її адаптивності, що є природженою чи набутою здатністю пристосовуватися до нових змін. Природженими основами адаптивності є темперамент, конституція, емоції, рівень природжених сторін інтелекту, спеціальні здібності, фізичний стан організму, тому тривалість процесу адаптації різна в різних дітей.

Процес адаптації дитини до ДБСТ звичайно містить декілька етапів.

Так, першим етапом є «Знайомство». Реакція дитини на цьому етапі залежатиме від її віку та особистісних особливостей, а також тривалості знайомства з усиновлювачами, досвідом попередніх відвідин, досвідом (або його відсутністю) життя у своїй сім'ї, уявним образом сім'ї.

Маленькі діти (2 - 4 роки), яких виховували в інтернатній установі, на

початку першого етапу зазвичай відчувають сильну тривожність. Нові речі, чужі запахи, незвичний спосіб життя, велика кількість незнайомих предметів та явищ (ліфт, пилосос, газова плита тощо), відсутність людей, яким вони довіряють, можуть сильно вплинути на емоційний стан дітей.

У перші дні перебування в сім'ї дитина віддає перевагу комусь одному з батьків. Частіше - матері, інколи - батькові. Потрібний час, аби вона почала однаково ставитися до обох батьків.

Старші діти, якщо їх готували до життя в новій сім'ї й вони мали досить часу для того, щоб добре познайомитися з майбутніми батьками, також відчувають тривожність, але можуть її контролювати. При цьому активні діти відчувають себе впевненіше, вони всім цікавляться, розмовляють, намагаються звернути на себе увагу. Їх поведінка відрізняється бажанням сподобатися й догодити. Менш активні роблять спроби вгадати бажання батьків і відрізняються слухняністю та зразковою поведінкою.

За відсутності належної підготовки діти, яких раптово помістили в сім'ю, випробовують сильний стрес. Міра вираженості емоційної напруги залежатиме від різниці між умовами, у яких формувалися адаптаційні механізми, та існуючими умовами. Дитина в перші дні не здатна структурувати ситуацію відповідно до уявлень про саму себе й оточення. Вона також не може використовувати сформовані раніше пристосовані реакції, тому протягом перших двох-трьох днів дитина залежно від особистісних особливостей може плакати, стояти (сидіти) протягом дня біля дверей, намагатися втекти, вступати в бійки з батьками.

У цей період діти можуть згадувати своїх батьків або дитячу установу.

Вони можуть плутатися в іменах, забувати, де хто.Закінчення цього етапу характеризується встановленням допустимої для обох сторін рівноваги. Батьки й діти виявляють взаємну терпимість до стереотипів поведінки один одного.

Другим етапом виступає «експансія». В цей період дитина вже знайома з основними правилами сім'ї й вимогами батьків,проте вона ще не відчуває до них справжньої прихильності. Крім того, діти,які мали досвід частих переміщень, продовжують розглядати сім'ю як тимчасовий притулок. Дещо освоївшись і прийнявши як факт, що батьки є досить до них поблажливі, діти повертаються до знайомих їм форм поведінки.

Це один з найважчих етапів у становленні сім'ї.Дитина прагне затвердитися в новій сім'ї, уперто наполягаючи на своєму. Контроль над ситуацією та батьками дозволяють їй зменшити тривожність, що все ще відчутна. Негативна поведінка цього періоду викликана бажанням «перевірити батьків на міцність», а також установити межі дозволеного.

На третьому етапі може виникнути «псевдо адаптація». Зорієнтувавшись у поведінкових кордонах та визначивши найбільш припустимі форми поведінки, діти стають більш спокійними й стриманими; водночас у більшості з них помічаємо регрес у поведінці. Вони просять виконати за них ті дії, які вони вже засвоїли: «одягни мене», «погодуй, як маленького»,«покачай на ручках» тощо. Часто запитують, чи люблять їх батьки, і сильно тривожаться, якщо їм треба на якийсь час розлучитися з батьками. Усе ще нерідкі випадки агресивної поведінки й дитячих образ, проте звернення до старих звичок трапляється все рідше. У цілому, стаючи більш слухняними, діти за відсутності дорослих можуть затівати сварки й не виконувати якісь правила сім'ї. Бувають випадки крадіжки, обману, лихослів'я.

На цьому етапі вже помітні зміни в зовнішності дитини: змінюється вираз й колір обличчя, воно стає більш осмисленим, жвавим. Дитина стає доброзичливішою й чуйнішою.

Третій період характеризується зовнішньою пристосованістю дитини до життя в сім'ї. Водночас цінності сім'ї ще не стали її цінностями.

Четвертий етап «звикання».У дитини зникає напруга, поведінка стає більш урівноваженою. При вирішенні проблем дитина часто звертається до батьків. Обійми й поцілунки спонтанні. Дитина із задоволенням бере участь у всіх справах сім'ї, може пояснити, чому необхідно вчинити так, а не інакше. Легко йде на поступки батькам.

П'ятий етап «Уподібнення».Дитина вже нічим не відрізняється від «домашньої». Вона відчуває себе вільно, стає більш незалежною й самостійною. Між дитиною й батьками встановлена взаємна прихильність. Дитина охоче виконує прохання дорослого,не порушує родинні правила. З'являється інтерес до життя в сім'ї й відчуття гордості за неї.

Погані звички, як правило, подолані. Дитина з гумором згадує свою колишню поведінку, співчуває батькам. Слабшає напруга, що відчувається при розставанні з батьками.

Адаптаційний період у більшості дітей закінчується через 8 - 9 місяців

життя в сім'ї. Розгортаючи подальше визначення процесів адаптації дітей-сиріт до прийомної родини, потрібно окреслити цілий ряд труднощів у вихованні прийомних дітей: агресивна поведінка щодо прийомних батьків, пасивний опір вихованню, ставлення прийомних батьків до прийомної дитини, неможливість з боку батьків достатньо контролювати проведення дітьми вільного часу, взаємовідносини між дітьми (якщо дитина не одна в сім'ї), психологічні ризики щодо виховання хлопчиків самотньою жінкою й навпаки - дівчат самотнім чоловіком тощо. Психологи радять: щоб уникнути усіляких негативних явищ, потрібно, по-перше, розкрити дитині її походження (якщо вона була прийнята в сім'ю в ранньому віці й не пам'ятає свого минулого), дати їй можливість спокійно це усвідомити. По-друге, якщо в сім'ї є рідні діти, важливо, щоб батьки з усіма спілкувалися однаково, не надаючи перевагу нікому. Виховання прийомних дітей - це звичайний процес виховання, але він потребує від батьків ще більшого терпіння, ніж при вихованні своїх рідних дітей [13].

Адаптація та благополуччя дитини в прийомній сім'ї залежить від умов життя, що надаються в сім'ї для її розвитку, професійних умінь та особистісних якостей прийомних батьків.

Таким чином, адаптація дитини до ДБСТ являє собою надзвичайно важливий та складний процес. Від успішності цього процессу залежить входження дитини в сім'ю, її майбутній розвиток та соціальні досягнення. Індивідуальні особливості розвитку і життєві потреби прийомної дитини, специфіка стилю виховання та стилю життя батьків-вихователів, ускладнюють розробку єдиних правил і підходів до процессу входження та адаптації вихованця.

Натомість, практика доводить: для ефективної адаптації прийомної дитини в ДБСТ необхідним є врахування індивідуальних рис як самої дитини, так і батьків-вихователів.

1.2 Форми, методи адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

Організація входження дитини в сім'ю має певні принципи та правила. Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім'ю - наявність логічного контакту між прийомними батьками та дитиною, встановленого при зустрічах в інтернатних закладах. Після прийняття її в родину, гарні відносини з прийомними батьками допоможуть їй успішно адаптуватися в ДБСТ.

Першим кроком до встановлення стосунків є створення атмосфери довіри, де б дитина змогла розкрити свої істинні бажання та почуття. У цей період батькам слід утримуватися від контролю над дітьми в режимі «всевидячого ока» незважаючи на те, що протягом перших трьох місяців діти не можуть насититися їжею, весь час прагнуть вияву прихильного до них ставлення, постійно нав'язують себе оточуючим, не рідко крадуть, ховають харчі під матраци, забуваючи про них. Батькам в цей період слід набратися терпіння і заміть того, щоб ховати все в квартирі, замикати продукти на ключ і постійно робити зауваження, необхідно зосередити увагу на перших, ще слабких паростках бажаних змін у дітях. Прийомні діти повинні звикнути до думки, що їм не потрібно нишком задовольняти свої потреби, що це можна зробити і в той час, коли їм це буде зручно.

Сприймання сім'ї та її оточення відбувається відповідно до наявного активу можливостей дитини-сироти та її здібностей до переробки та утримання інформації в полі свого контролю. Чим менша дитина, тим менші у неї в резерві таких можливостей. А ситуації деприваційних уражень ця здатність зосім буде незначною. Тож у початковий період проживання дитини в ДБСТ не слід розширяти її коло спілкування. Чим менша дитина, тим вужчим повинно бути коло її оточення і тим довший період воно таким повинно утримуватись. Це вказує на необхідність посиленої уваги батьків-вихователів до внутрішнього світу прийомної дитини, постійно розширюючи її коло спілкування. Тоді, коли батьки-вихователі відчувають, що прийомна дитина сприймає нову сім'ю як свою, вони можуть більш активно залучати її до спільних сімейних справ, суспільних заходів:сходити в гості, відвідати цирк та інше.

Адаптація дитини в ДБСТ найкраще реалізується через значущі для дитини сфери: перш за все сферу інтересів, а потім розваг і зовсім не відбувається через сферу побуту. Тому для успішної адаптації слід враховувати специфічні набуті у попередньому досвіді інтереси дитини.

Для успішної адаптації дитина повинна відчувати те, що її почуття та інтереси мають значення для дорослих і враховуються при прийманні яких-небудь рішень, що вона може говорити про свої потреби і її потреби будуть по мірі можливості задоволенні. Також важливим є тілесний контакт, самі діти прагнуть до нього: люблять посидіти на колінах, прохають, щоб їх поносили на руках, цілували. Батьки повинні користуватися цим випадком для того, щоб налагодити стосунки з дитиною. Існують багато ігор і способів взаємодії з дітьми, які направлені на формування у них почуття приналежності до родини. Під час спільних прогулянок можна організувати пробіжки, щоб дитина веселилася, скакала на одній нозі від одного дорослого до іншого, і кожен дорослий буде її зустрічати; грати в схованки, під час яких один із дорослих ховається разом з дитиною. Необхідно постійно говорити дитині, що вона - частина сім'ї.

Ігротерапія -- використання ігрових вправ (рольових, ситуаційних ігор, статичних, рухливих та ін.) з метою створення благополучних умов для зростання особистості, зміни ставлення до свого “Я”, підвищення рівня самосприйняття тощо. У грі виявляються різні форми подолання травмуючих переживань. Але нав'язувати дитині які-небудь ситуації не бажано, краще щоб вона сама її запропонувала. Батьки можуть непомітно впливати на сюжет гри, направивши його в ту сторону проблем, які цікавлять їх.

Також ефективним засобом адаптації є казкотерапія. Казкотерапія - це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в якій можуть проявитися потенційні можливості особистості, може матеріалізуватись мрія; а головне, в ній з'являється відчуття захищеності та аромат таємниці. Під час складання терапевтичних казок необхідно ідентифікувати головного героя з дитиною для того, щоб вона допомагала йому вирішувати його(а водночас свої) проблеми.

Створення ситуації успіху -- це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремої особистості, так і всього колективу. Це результат продуманої, підготовленої стратегії, тактики сім'ї для це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого дитина прагнула у своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, сподіваннями (з рівнем прагнень), або перевершив їх. На основі цього стану можуть сформуватися нові, сильніші мотиви діяльності, змінюється рівень самооцінки, самоповаги. Якщо успіх стає стійким, постійним, може розпочатися своєрідна ланцюгова реакція, що звільняє колосальні, приховані до певного часу можливості дитини, які містять величезний заряд людської духовної енергії. Тому створення ситуації успіху є досить ефективним засобом адаптації дитини-сироти до ДБСТ.

На початковому етапі функціонування ДБСТ здійснюється початкова його підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і прийомної дитини до нових умов проживання, пошуку ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв'язання проблем розвитку дитини-вихованця в різні періоди її становлення чи проблем функціонування ДБСТ, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині. Процес надання підтримки прийомним сім'ям здійснюється шляхом соціального супроводу.

Важливими організаційними заходами з підтримки ДБСТ та прийомних дітей є:

- аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім'ям та забезпечення прав прийомних дітей;

- щорічний огляд функціонування ДБСТ та розвитку прийомної дитини;

- організація заходів щодо надання благодійної допомоги ДБСТ;

- сприяння розвитку груп взаємодопомоги батьків-вихователів (групи зустрічей) та інші.

Основний принцип роботи соціального працівника, який здійснює супровід ДБСТ - індивідуальний підхід до кожної дитини. Це сприятиме повноцінній адаптації, збереженню її здоров'я тощо. Основними формами роботи соціального працівника щодо реалізації плану соціального супроводу прийомних дітей є:

- відвідування на дому;

- зустрічі, прогулянки з прийомними дітьми:

- підтримка телефонних контактів (робота щотижневої телефонної години);

- консультування прийомних дітей;

- організація зустрічей з біологічними родичами і спостереження за перебігом цих зустрічей;

- представлення інтересів прийомних дітей в установах та закладах;

- організація навчальних програм для прийомних дітей;

- щорічний аналіз стану та розвитку ДБСТ.

Основними завданнями соціального супроводу прийомних сімей є:

- підтримка здорового соціально-психологічного клімату сім'ї;

- навчання та посилення виховного потенціалу батьків-вихователів;

- контроль за отриманням батьками державних виплат на утримання дитини;

- формування партнерських стосунків між учасниками соціального супроводу;

- залучення різних видів додаткової допомоги за потребою;

- захист прав та інтересів прийомних сімей;

- підготовка щорічного звіту про ефективність функціонування ДБСТ.

Соціальний супровід прийомних сімей ґрунтується на принципі співпраці між учасниками процесу для виконання головного завдання - адаптація дитини-сироти до ДБСТ.

Отже, для кожного конкретного випадку та кожного конкретного дитячого будинку сімейного типу існують свої засоби адаптації, але вищезазначені методи є досить ефективними в усіх випадках.

1.3 Нормативно-правова база забезпечення адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

Нормативно-правову базу забезпечення процесу адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України.

Важливим міжнародним нормативно-правовим документом є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, в якій зазначалось, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави (ст.20).

У Конвенції також закріплено право на життя (ст.6), право на ім'я та громадянство (ст.7), право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я (ст.24), право на соціальне забезпечення (ст.26), право на освіту (ст.29), право на відпочинок та дозвілля (ст.31), право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (ст.34), право на захист від усіх форм експлуатації (ст. 36), право на правову допомогу та гуманне ставлення (ст.37) .

Основним документом нормативно-правового регулювання діяльності органів опіки та піклування в Україні є Конституція України, Це зокрема: право на вільний розвиток своєї особистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідності особистості (ст.28), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст.47), право на охорону здоров'я (ст.49), право на освіту (ст.53), право на правову допомогу (ст.59). Статті 51, 52 Конституції України передбачають, що обов'язок щодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу .

Нормативно-правове регулювання діяльності органів опіки та піклування щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та основи соціального захисту дітей вказаної категорії визначено Цивільним та Сімейними кодексом України, законами України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. N 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування» та іншими нормативно-правовими документами.

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Згідно ст. 29 цього закону у разі встановлення факту відсутності батьківського піклування щодо дитини орган опіки та піклування зобов'язаний протягом одного дня забезпечити тимчасове влаштування такої дитини до вирішення питання про форму влаштування дитини.

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування таких сімей здійснюється відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (від 6 лютого 2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [12].

Таким чином, основними нормативними актами, що регулюють питання адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу Конституція України, Сімейний Кодекс України, Закони України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Безперечно, ці документи значно допомагають регулювати підтримку батьків-вихователів та дітей-сиріт під час їх адаптації. Проте у сучасних умовах конче потрібен подальший розвиток нових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому особлива увага нині приділяється розвитку сімейних форм опіки та подальшому впровадженню альтернативних форм виховання дітей-сиріт.

Розділ ІІ. Розробка і методичне забезпечення процесу адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

2.1 Діагностика адаптації дітей-сиріт в ДБСТ

Для підтвердження актуальності обраної теми дослідження та перевірки гіпотези було проведено констатувальний експеримент. В ньому брали участь 8 вихованців дитячого будинку сімейного типу родини Міхайліченко та батьки-вихователі, мати-вихователь та 9 вихованців ДБСТ родини Ніколаєнко, що мешкають в Зміївському районі Харківської області.

Критерії, які ми використовували для діагностики дітей-вихованців, пов'язані з мисленнєвою, емоційно-чуттєвою, та вольової сферами особистості. Так, мисленнєву сферу особистості виявляє критерій «позитивне ставлення до життя». Для виявлення емоційно-чуттєвої сфери ми використовували критерій «позитивне ставлення до родини». Вольову ж сферу виявляє критерій «тип поведінки в конфлікті» (див. малюнок 1).

Малюнок 1.

Діагностика батьків-вихователів була проведена за критерієм «батьківська компетентність у вихованні дітей».

Задля вимірювання першого критерія було використано таку методику: «Діагностика оптимізма як стилю пояснення успіхів та невдач» Т.О. Гордієвої, Е.Н. Осина, В.Ю. Шевяхової (див. додаток А).

Про високий рівень даної якості свідчить стійке позитивне ставлення до життя; про середній рівень свідчить переважання позитивного ставлення; при низькому рівні лише епізодично виявляється позитивне ставлення.

Аналіз результатів проведеної методики дозволяє свідчити, що високий рівень досліджуваної якості мають 20% досліджуваних; середній - 35%; а низький рівень - 45% прийомних дітей.

Для вимірювання критерія «позитивне ставлення до родини» ми користувалися методикою «сімейний тест відносин» Антонє та Бена, яка дозволяє дитині відверто виразити свої відчуття, як позитивного, так і негативного характеру, а також дозволяє батькам отримати зворотний зв'язок, представити стосунки в сім'ї очима дитяти. Це у свою чергу сприяє більшому розумінню батьками своїх прийомних дітей, об'єктивуванню своєї поведінки і, як наслідок, встановленню сприятливішої взаємодії в сім'ї (див. додаток В).

За даними результата експеримента, високий рівень позитивного ставлення до родини мають 25% опитуваних; середній рівень мають 35% вихованців; а низький - 40%.

Критерій «тип поведінки в конфлікті» ми вимірювали за допомогою теста Томаса «Типи поведінки в конфлікті» (див. додаток С). Це двомірну методика, один вимір якої - поведінка особи, заснована на увазі до інтересів інших людей; другий - поведінка, що має на увазі ігнорування цілей, що оточують і захист власних інтересів.

Дані результата аналізу свідчать, що високий рівень даної якості (а саме: компроміс та співпраця) мають 15% опитуваний; середній (змагання або пристосування) мають 50%, а низький (уникнення) - 35% вихованців.

Для перевірки рівня сформованості критерія «батьківська компетентність у вихованні дітей» було використано «Методику Незавершених Ситуацій (МНС) для діагностики батьківської компетентності» (див. Додаток Д).

Дані результату дослідження підтвердили достатньо високий рівень компетентності у вихованні дітей. Але через професійне психологічне вигорання батьків-вихователів є необхідність в системній допомозі та підтримці таких сімей. дитячий будинок адаптація сирота

Результати експеримента підтверджують актуальність обраної теми дослідження та необхідність системної взаємодії батьків з дітьми та соціальної служби щодо адаптації до нових умов життя. Проведене нами вимірювання рівня сформованості означених якостей підтверджують необхідність розробки методичного забезпечення та проведення цілеспрямованої діяльності задля підвищення рівня позитивного відношення до життя та прийомної родини вихованців та підвищення рівня поведінки в конфлікті, що є визначальним у взаємній адаптації дітей-сиріт та батьків-вихованців дитячого будинку сімейного типу.

2.2 Вітчизняний та зарубіжний досвід діяльності з забезпечення адаптації дітей-сиріт в дитячому будинку сімейного типу

Експеримент по створенню ДБСТ і прийомних сімей в Харківській і декількох інших областях України почався в 1998. Тоді, багато в чому завдяки команді зверху, було створено 20 сімей. Подальший розвиток ДБСТ гальмувався тим, що районні адміністрації не хотіли фінансувати такі форми родинного пристрою, а просто направляли дітей в інтернати, що фінансуються з області, а не з району. Органи опіки практично жодних зусиль не робили для розвитку ДБСТ. З 1 січня 2006 ситуація змінилася. З початку 2006 року працює принцип "гроша ходять за дитям", і тепер неважливо, де знаходиться дитя з сирітським статусом.

Здійснене у 2002 році дослідження прав людини в закладах державної опіки Харкова і Харківської області підтвердило, що сімейна форма державної опіки над дітьми-сиротами є значно прогресивнішою і має великі потенційні можливості. ДБСТ залишаються однією з найефективніших форм соціалізації дітей-сиріт.

Вітчизняний досвід з діяльності щодо взаємної адаптації дітей-сиріт та батьків вихователів досить великий.

Протягом 2004 року Харківською організацією «Жіноча громада» при фінансовій підтримці Міжнародного Фонду «Відродження» було реалізовано проект «Моніторинг дотримання прав людини в дитячих будинках сімейного типу України», на матеріалах якого побудований даний розділ. Моніторинговим дослідженням прав людини в дитячих будинках сімейного типу України було охоп-лено 24 дитячі будинки сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості ДБСТ по всій країні. У цих 24 ДБСТ знаходиться на утриманні і вихованні 191 дитина-си-рота. Для відтворення достовірної і максимально повної картини моніторинг проводили у чотирьох регіонах України із залученням партнерських громадських організацій зі Львова (Регіональний благодійний фонд «Резонанс»), Тернополя (Жіночий клуб «Відродження нації»), Дніпропетровська (Міжнародне товариство прав людини - Українська секція, Дніпропетровське відділення) і Севастополя (Молодіжний центр жіночих ініціатив).У межах моніторингу були проанкетовані 86 вихованців з 191.[1]

Висновок

Для вирішення проблеми взаємної адаптації дітей-сиріт до дитячого будинку сімейного типу у даній курсовій було розроблено комплекс засобів, який складається з різних форм роботи з батьками, прийомними дітьми та соціальними службами.

Робота з батьками щодо підвищення їх педагогічної компетентності.

Тренінг для батьків - «Вчимося розуміти своїх дітей»
Мета тренінгу: навчання батьків сучасним методам взаємодії з дітьми, що дозволяє підвищити самооцінку дитини і створити в прийомній родині атмосферу поваги і любові.

Завдання тренінгу:

- Розширити свій батьківський погляд на особливості дитячої поведінки

- Навчитися визначати істинні потреби дитини;

- Навчитися слухати і чути дитину, отримати практичний досвід таких відносин;

- Домовлятися з дитиною, досягаючи взаємної згоди і задоволення;
- Керувати своїми емоціями, впливати на дитину легко, без негативу і насильства;

- Допомогти навчитися дитині виходити зі складних ситуацій, відчуваючи свою впевненість і відповідальність;

- Навчитися бути спокійними, успішними батьками, які вміють встановлювати близькі щирі відносини, без огляду на зайнятість.

Методи і форми роботи: міні-лекції, елементи групової дискусії, робота в парах та міні-групах, розбір складних ситуацій.

В результаті участі програмі в програмі: формується ставлення до дитини і підлітка як самостійної особистості. Позначається коло проблем, що виникають в процесі взаємодії дорослого і дитини.Формуються і розвиваються навички, що дозволяють краще розуміти дитину і будувати відносини з нею.

Для підвищення рівня позитивного ставлення до життя було запропоновано залучити вихованців та батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу до «Школи соціального оптимізму», де метою є створення середовища дружби, оптимізму, взаємопідтримки та протидії психологічному вигоранню прийомних родин.

Література

1. Дмитриева М.А. Человеческий фактор на производстве / М.А. Дмитриева. - Л. : Ленингр. орг. о-ва “Знание” РСФСР

2. Дмитриева М.А. Психологический анализ системы человек- профессиональная среда / М.А. Дмитриева // Вестник ЛГУ. - Серия 6. «Психология». - 2010

3. Общая психология / С.Д. Максименко. - М.: “Рефл-бук”, К. : “Ваклер”.

4. Пономаренко В.А. Методологические основы изучения ошибочных действий человека / В.А. Пономаренко, Н.Д. Завалова // Психологические основы профессиональной деятельности: хрестоматия - М.: ПЕР СЭ ; Логос.

5. Пономаренко В.А. Психология человеческого фактора в опасной профессии / В.А. Пономаренко. - Красноярск, 2009.

6. Потапчук Є.М. Соціально-психологічні основи збереження психічного здоров'я військовослужбовців : дис. ... доктора психол. наук : 19.00.09 / Потапчук Євген Михайлович. -- Хмельницький, 2004.

7. Сафін О.Д. Психологія управлінської діяльності командира: навчальний посібник / О.Д. Сафін. - Хмельницький: Видавництво Академії ПВУ, 2007.

8. Столяренко А.М. Экстремальная психопедагогика : учеб. пособие для вузов / А.М. Столяренко. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2011.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомних сім'ях. Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей. Інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації.

    дипломная работа [519,3 K], добавлен 19.08.2015

  • Нормативно-правова база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вивчення алгоритму роботи освітнього закладу з дітьми-сиротами. Аналіз методів дослідження соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт.

    курсовая работа [925,4 K], добавлен 26.08.2014

  • Вивчння проблеми конфліктності у сім’ї. Розуміння у контексті батьківського ставлення до дитини. Вплив стилю сімейного виховання на формування ставлення довіри дітей до батьків. Порушення стосунків дитини і дорослого, як основа соціальної дезадаптації.

    дипломная работа [532,9 K], добавлен 15.06.2010

  • Розвиток уваги дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку. Шляхи і засоби підтримання уваги дошкільника. Експеримент як метод вивчення психіки дитини. Виховання і навчання в дитячому садку. Інтелектуальна активність дітей у процесі занять.

    контрольная работа [20,9 K], добавлен 08.04.2011

  • Український варіант проблеми насильства над жінкою та дитиною в сім'ї. Домашнє насилля, його особливості та види. Соціально-психологічні характеристики жінок та дітей-жертв сімейного насилля. Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.

    творческая работа [28,6 K], добавлен 05.04.2008

  • Високоспецифічні психогенні фактори виникнення неврозів та заїкання у ліворуких дітей. Природа ліворукості: теорії, гіпотези. Права півкуля – своєрідний "творчий центр", зосередження інтуїції і цілісного сприймання. Підготовка ліворукої дитини до школи.

    курсовая работа [54,7 K], добавлен 20.12.2010

  • Процес адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу: проблеми і особливості. Залежність рівня адаптації від різноманітних факторів. Психічні особливості дітей молодшого шкільного віку та експериментальні дослідження їх адаптації до школи.

    дипломная работа [71,3 K], добавлен 16.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.