Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 1.1 Теоретичний аналіз зарубіжних та вітчизняних джерел щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 1.2 Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 1.3 Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування - проблема сучасного суспільства
• 1.4 Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей
• Висновки до першого розділу
• Розділ 2. Обґрунтування методологічного підходу до дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 2.1 Обґрунтування особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
• 2.2 Методологія емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• Висновки до другого розділу
• Розділ 3. Емпіричне дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.1 Організація емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.2 Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.3 Кореляційний аналіз особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.4 Практичні рекомендації щодо адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• Висновки до третього розділу
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Обґрунтування актуальності теми. Кожній дитині потрібно надати можливість повністю реалізувати свій потенціал. На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була [41].

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г. Бевз [16], В. Кузьминський [24], А. Капська [76], С. Мещерякова [52], О. Нескучаєва [33], І. Пєша [42], І. Трубавіна [80], Н. Комарова [12] та інші.

Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність висвітлення як теоретичних, так і практичних аспектів технології створення та організації соціального супроводу прийомних сімей, визначено тему нашого дослідження: "Особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях".

Об'єкт дослідження - адаптація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предмет дослідження - особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Мета дослідження - теоретично та емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Концептуальна гіпотеза - існують відмінності в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях.

Емпіричні гіпотези:

1. Якщо в прийомну родину влаштовані діти, позбавлені батьківського піклування, то вони легше адаптуються до прийомної сім'ї, ніж діти-сироти;

2. Чим молодший вік влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування в прийомну сім'ю, тим легше проходитиме процес адаптації;

3. Якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, тоді їй складніше адаптуватися.

Завдання дослідження:

1. Теоретично обґрунтувати проблеми особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

2. Підібрати психодіагностичний інструментарій роботи.

3. Емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

4. Проаналізувати отримані результати.

адаптація дитина сирота прийомна сім'я

5. Розробити практичні рекомендації щодо особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Методологічну основу дослідження становлять:

- гуманістичний і діяльнісний підходи, які розглядають діяльність як основу розвитку та саморозвитку дитини і забезпечують успішну адаптацію (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, І.Д. Бех, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та ін.);

- міждисциплінарний підхід, який дозволяє розглядати феномен адаптації дитини до умов середовища і проблеми соціально-психологічного захисту з позицій філософії, соціології, психології, педагогіки та інших наук (І.А. Зязюн, С.Д. Максименко, Н.Г. Ничкало, С.Л. Рубінштейн та ін.);

- методологічні засади особистісно-орієнтованої освіти (Є.В. Єгорова, Н.І. Литвинова, В.Ф. Моргун, О.М. Отич, В.Г. Панок, В.В. Рибалка, В.В. Синявський, С.О. Сисоєва, Л.О. Хомич, О.Я. Чебикін та ін.).

Методи дослідження:

- теоретичні: теоретичний та порівняльний аналіз філософської, соціологічної та психолого-педагогічної літератури, синтез, а також систематизація та узагальнення одержаної інформації з метою вивчення змісту базових понять проблеми дослідження;

- емпіричні: методи аналізу продуктів діяльності, опитування, бесіди, вивчення робочої документації та узагальнення отриманого досвіду діяльності, тестування;

- обробки та інтерпретації: отримані в ході дослідження дані оброблялися методами математичної статистики (для виявлення взаємозв'язку емпіричних розподілів ми використовували коефіцієнт кореляції r-Пірсона, для порівняння двох вибірок t-критерій Стьюдента) з наступною кількісною, якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням даних.

Методики дослідження:

1. Методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (адаптована А.К. Осницьким) - для виявлення особливостей соціально-психологічної адаптації;

2. Методика виявлення рівня асертивності (В. Капоні, Т. Новак) - для виявлення рівня асертивності;

3. Опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський) - для виявлення рівня товариськості особистості;

4. Опитувальник FACES-3 "Шкала сімейної адаптації та згуртованості" (Д. Олсон) - для виявлення згуртованості та гнучкості (адаптації) сімейних стосунків;

5. Методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д. Спілбергера (адаптована Ю.Л. Ханіним) - для виявлення рівня ситуативної та особистісної тривожності.

Досліджувані (вибірка). Загальна кількість досліджуваних - 60 осіб. Для вирішення мети, розв'язання задач та підтвердження гіпотез нашого емпіричного дослідження вибірка відбиралася за такими характеристиками:

- 30 осіб - діти-сироти, які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці шести років та на момент дослідження діти виховуються в неповних родинах (15 дівчат і 15 хлопців);

- 30 осіб - діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані до родини у віці до п'яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками (15 дівчат і 15 хлопців).

Особлива увага приділялася питанням етики наукового дослідження - використання отриманих індивідуальних даних: усі згадування про дані досліджуваних та посилання на них приводяться в закодованому вигляді; зберігалась конфіденційність та анонімність досліджуваних.

Теоретична значущість роботи полягає у визначенні особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Практична значущість полягає у розробці оптимізованих критеріїв адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- розкрито значення особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування через пошук відмінностей;

удосконалено:

- рекомендації для соціальних працівників та прийомних батьків щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомній сім'ї.

Структура дипломної роботи: дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та літературних джерел - 81; ілюстрована 8 рисунками та 9 таблицями; вміщує 11 додатків.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

1.1 Теоретичний аналіз зарубіжних та вітчизняних джерел щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання проблеми адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях. За даними сучасних досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців (Г.М. Бевз, І.В. Пєша, С.А. Воскобойнікова, Б.С. Кобзар, А.А. Ліханов, Н.Ф. Міщенко, А.М. Нечаєва, Є.М. Рибінський, В.С. Яковенко, Л. Є. Просандєєва, Є.О. Смірнова, І.В. Дубровіна, Й. Лангмейер і З. Матейчек та ін.), у прийомних дітей, які виховуються в прийомних сім'ях короткий проміжок часу проглядається стійка тенденція виникнення психічної деривації, яка в свою чергу стає бар'єром для адаптації у прийомній сім'ї. Основними типами психічної депривації є материнська, сенсорна, емоційна, соціальна, комунікативна та рухова. Такий поділ умовний, оскільки на дитину впливає одразу кілька видів психічної депривації [15].

Найбільш травмуючим типом психічної депривації, на думку більшості дослідників, є емоційна, оскільки емоції виступають основним компонентом усіх стадій організації поведінки людини і є фундаментом формування базової довіри до світу. У дітей, які опинилися з певних причин в умовах психічної депривації, спостерігаються відхилення емоційного розвитку у 70-80% випадків. Емоційну депривацію низка авторів (Дж. Боулбі, В.В. Ковальов, А. Маслоу, А. Фройд, Є. Фурман, В.С. Мухіна) [13] розглядає як особливу форму психотравмуючих факторів, в яких дитина повністю або частково позбавлена необхідних їй емоційних впливів (ласки, піклування, уваги, обіймів тощо). Причинами появи емоційної депривації виступають такі чинники, як відсутність спілкування з родичами (особливо з матір'ю); деформація родинних зв'язків; дефіцит і відсутність любові, ласки, уваги з боку значущого дорослого; обмеженість кола спілкування в інтернаті; жорстка регламентація розпорядку дня; формальне ставлення персоналу до формування особистості дитини; відсутність диференційованого підходу до кожної дитини з боку вихователів; відсутність свободи вибору та дій; брак довірливих відносин в колективі та ін. Н.М. Комарова [8], Г.М. Бевз [10], Л.С. Волинець [5] основними наслідками емоційної депривації називають високий рівень тривожності, агресивності та фрустрації, специфічність страхів, неадекватність самосприйняття, невпевненість у собі, низький рівень самооцінки, невміння розпізнавати та диференціювати емоційні стани себе та оточуючих, низький рівень емпатії відчуття ворожості до соціуму; закомплексованість [9].

Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної адаптації та соціалізації вихованців інтернатів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.

Проблема емоційної депривації ускладнюється ще й тим, що серед вихованців дитячих закладів є ті, які юридично не підлягають усиновленню і разом з тим не можуть повернутися до біологічної родини через низку причин: позбавлення батьківських прав, визнання батьків безвісно-відсутніми або недієздатними, оголошення їх померлими, хвороба або похилий вік батьків, перебування їх у місцях позбавлення волі тощо). Як правило, такі діти залишаються в інтернатних закладах до закінчення школи так і не маючи можливості для проживання в сім'ї. Вирішенням цієї проблеми стала така форма державної опіки як прийомна сім'я [35].

Пошуком оптимальних умов для повноцінного розвитку та соціалізації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування займалися такі дослідники, як Л.І. Божович [9], А.М. Прихожан [13], Н.Н. Толстих [26], М.І. Лісіна [35], І.А. Фурманов [41] та ін. Вони писали, що нормальний соціально-психологічний розвиток дітей вимагає не соціальної ізоляції їх, а інтеграції в соціум, діти повинні отримувати повноцінні емоційні контакти з близькими людьми. Прийомні батьки, як і біологічні піклуються про здоров'я, моральний та фізичний розвиток своїх вихованців, створюють належні умови для їхньої освіти та ведуть підготовку до самостійного життя, формують почуття захищеності. Отже, проблемі неспроможності державної інтернатної системи забезпечити повноцінний психічний розвиток та соціалізацію своїх вихованців присвячено велику кількість публікацій, і всі дослідники наголошують на тому, що найбільш природним середовищем для виховання дітей є сім'я [68].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проаналізувавши літературні джерела з проблеми функціонування прийомних сімей, ми помітили, що більшість авторів сходяться на думці про те, що сиротам необхідна не просто сім'я, а батьки, які володіють певними ресурсами для їх інтеграції в сім'ю та суспільство, батьки, підготовлені до професійної роботи з дитиною, яка має деприваційні порушення. Адже за відсутності зусиль для компенсації емоційної депривації виникають стійкі емоційні розлади, що впливають на все майбутнє життя дитини. Тому невирішеною частиною проблеми ефективності функціонування прийомних сімей є аналіз її ресурсів як ефективних чинників компенсації наслідків емоційної депривації в дітей. Природним середовищем для виховання дітей є сім'я, яка володіє певними ресурсами, що створюють підґрунтя для забезпечення основних потреб дитини та сприяють всебічному розвитку особистості [70].

Слід зазначити, що підготовка батьків до створення прийомної сім'ї значною мірою визначає хід подальших заходів, успішну адаптацію, благополуччя майбутньої сім'ї та дитини в цілому. Ефективна робота на даному етапі, з одного боку, позбавить батьків невпевненості, надмірної тривожності, допоможе уникнути помилок, а з другого - дасть змогу на етапі створення прийомної сім'ї гарантувати дітям, що будуть влаштовані на виховання, повне забезпечення їхніх прав, свобод і повноцінне задоволення як матеріальних, так і духовних потреб.

Прийомна сім'я, як новий соціальний інститут має сенс тільки в тому випадку, коли комплексно і системно проводиться: робота з кризовими сім'ями, щоб діти могли повертатися з прийомних сімей в біологічні, оскільки пріоритет рідної сім'ї є абсолютним, робота по підбору тих людей, котрі беруть дітей під опіку, оскільки метою всіх соціальних інститутів і їх діяльності є повернення дитини в рідну сім'ю, а якщо такої нема - в сім'ю тих, хто усиновлює, здійснюється соціальна підтримка, тобто заходи стосовно перспективи "державних дітей" після досягнення ними повноліття: вирішення проблем житла, працевлаштування, навчання, матеріального забезпечення [48].

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування - зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння (Л.С. Волинець) [42].

Адаптація у різних дітей проходить по-різному. Тут багато що залежить і від віку дитини, і від рис її характеру. Велику роль відіграє досвід минулого життя. Якщо дитина до входження у прийомну сім'ю жила в біологічній родині проблеми будуть одні. Дитина, яка певний час прожила у будинку дитини, а потім у дитячому будинку, інтернаті інакше буде реагувати на нові умови. Перші реакції і самопочуття у кожного при цьому буде різне. Хтось перебуватиме в гарному, збудженому стані і прагнути все подивитися, всього торкатися, а якщо хтось є поруч, попросити показати, розповісти про те, що навколо. Під впливом нових вражень може виникнути перезбудження, метушливість, бажання побешкетувати. А хтось в новій обстановці злякається, буде притискатися до дорослого, намагаючись як би затулитися (уберегтися) від потоку вражень. Реакція на членів прийомної сім'ї у дитини також буде різна. Хтось не буде нікому віддавати переваги і стане однаково ставитися як до тата, так і до мами. Частіше за все дитина спочатку віддає перевагу комусь одному з прийомних батьків.

Але, незважаючи на ці відмінності, в поведінці дітей можна відзначити деякі загальні закономірності. Поведінка і самопочуття дитини не залишається постійним, воно змінюється з часом у міру того, як дитина освоюється в новій обстановці. Як зазначають психологи, при адаптації дитини в нових умовах є декілька стадій [10].

Першу стадію можна охарактеризувати як "Знайомство", або "Медовий місяць". Тут наголошується випереджальна прихильність один до одного. Батькам хочеться обігріти дитину, віддати йому всю накопичену потребу в любові. Дитина відчуває задоволення від свого нового положення, він готовий до життя в родині. Він із задоволенням виконує все, що пропонують дорослі. Багато дітей відразу ж починають називати дорослих татом і мамою. Але це зовсім не означає, що вони вже полюбили - вони тільки хочуть полюбити нових батьків

Ви помітите, що дитина відчуває і радість, і тривогу одночасно. Це призводить багатьох дітей у гарячково-збуджений стан. Вони метушливі, непосидючі, не можуть довго зосередитися на чомусь, хапаються за багато речей, які часом навіть їм не по силам. Слід зазначити, що перед дитиною в цей період з'являється багато нових людей, яких він не в змозі запам'ятати, іноді дитина може забувати, де тато-мама, не відразу скаже, як їх звуть, плутає імена, родинні стосунки, запитує "як тебе звати", "а що це" багато разів на одну й ту ж річ або людину. І це не тому, що в дитини погана пам'ять або вона недостатньо розумна. Таке відбувається тому, що мозок дитини поки не в силах запам'ятати і засвоїти ту масу нових вражень, що обрушилися на неї, або тому, що її дуже потрібно зайвий раз поспілкуватися, підтвердити, що це дійсно її нові батьки. І в той же час, досить часто, зовсім несподівано і, здавалося б, у невідповідний час, діти згадують біологічних батьків, епізоди, факти з колишнього життя, починають спонтанно ділитися враженнями. А ось якщо спеціально питати про колишнє життя, деякі діти відмовляються відповідати або говорять неохоче. Це не свідчить про погану пам'ять, а пояснюється великою кількістю вражень, які дитина не в змозі засвоїти [19].

Другу стадію можна визначити як "Повернення в минуле", або "Регресія". Перші враження схлинули, ейфорія пройшла, встановився певний порядок, починається кропіткий і тривалий процес притирання, звикання членів сім'ї один до одного - взаємна адаптація. Дитина розуміє, що це - інші люди, в родині - інші правила. Вона не відразу може пристосуватися до нових відносин, раніше дитина майже беззаперечно підкорялася правилам, поки це було в новинку. Але ось новизна зникла, і вона пробує себе вести як раніше, придивляючись, що подобається, а що не подобається оточуючим. Відбувається дуже хвороблива поломка сформованого стереотипу поведінки. Як зазначають психологи, в цій стадії у дітей можуть відзначатися такі симптоми, як:

- фіксація на чистоті, охайності або, навпаки, бруду і неохайності;

- почуття безпорадності або почуття залежності;

- надмірна заклопотаність своїм здоров'ям, перебільшені скарги, підвищена чутливість, відмова від нового, незрозумілі напади люті, плачучи, втоми або тривоги, ознаки депресії і т.д. [19].

У ці місяці часто виявляються психологічні бар'єри: несумісність темпераментів, рис характеру, звичок прийомних батьків та навичок дитини. У дітей, які виховувалися у дитячих будинках, за час перебування в них формується свій ідеал сім'ї, в кожному живе очікування тата з мамою. З цим ідеалом зв'язується відчуття свята, прогулянок, ігор. Дорослі ж, зайняті життєвими проблемами, не знаходять для дитини часу, залишають наодинці з самим собою, вважаючи його великим ("Йди, пограй, займись чим-небудь. "). Або надмірно опікують дитину, контролюючи кожен її крок.

У багатьох дорослих, що зіткнулися з цими проблемами, не вистачає сил, а головне терпіння дочекатися поки дитина зробить те, що їм потрібно. Особливо яскраво в цей період проявляються: відсутність знань про особливості віку, умінь встановлювати контакт, довірчі відносини і вибирати потрібний стиль спілкування. Спроби опертися на свій життєвий досвід виховання своїх рідних дітей, на те, що їх так виховували, часто зазнають поразки [19].

1.2 Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

Роль сімейного середовища у формуванні особистості дитини, його детермінантність, цінність та незамінність для просоціального виховання, адаптації та соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування розглядали у своїх працях А. Капська [10], А. Макаренко [12], А. Мудрик [23], Г. Овчарова [28], М. Стельмахович [56], В. Сухомлинський [45], М. Фіцула [77].

Психічні та фізіологічні особливості розвитку дітей в умовах депривації (в закритих закладах державного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) були предметом дослідження Дж. Боулбі [12], І. Дубровіної [4], Є. Захарченко [69], Т. Землянухіної [34], Н. Карасєвої [18], В. Корнєвої [20], Й. Лангмейера [8], М. Лісіної [7], З. Матейчик [9], В. Мухіної [10], А. Прихожан [30], А. Рузської [15], О. Тимошенко [6], Н. Толстих [70].

Оскільки проблема сирітства та соціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально-педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної [34].

Вивчення даної проблеми з позиції психології дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора депривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної й духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку. Вивчення досвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значення ранньої депривації для появи індивідуально-особистісних відхилень у вигляді стимульних бар'єрів, які породжують викривлення соціальних відносин і соціального досвіду дитини.

Зокрема психічна депривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам "момент відчуження". Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягом всього життя. Розглядаючи депривацію як систему стимульних бар'єрів науковці виокремлюють такі їх види:

а) матеріальні - недостатньо матеріальних засобів для виживання і розвитку;

б) соціальні - недостатньо спілкування і досвіду соціальних відносин;

в) пізнавальні - сенсорні, мовленнєві, смислові, відсутність умов для розвитку сенсорної чутливості, розвитку мовлення, сформованості понятійного апарату;

г) емоційні - відсутність емоційної турботи й емоційного прийняття дитини [39].

Ці бар'єри призводять до порушень і викривлення індивідуального і особистісного розвитку дитини-сироти і є основою для появи повної проблеми. Яка може бути охарактеризована як особливий психічний стан внутрішньої незахищеності, що викликає викривлення соціальних відносин, тобто соціальну дезадаптацію - відхилення у пристосуванні до соціального середовища. Діти, які з раннього віку залишаються без батьківської опіки, за деякими неявними психологічними характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ї: за одними параметрами вони перебувають на рівні своїх ровесників, чи навіть випереджають їх, за іншими - різко відстають не тільки від своїх однолітків, але й від більш молодших. Наслідки цих відхилень проявляються і в дорослому житті, до якого колишні вихованці дитячих будинків та інтернатів досить важко адаптуються [52].

Проблема адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до умов сімейних форм виховання, особливо в прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу, відносно нова для спеціалістів та українського суспільства в цілому, тому ця проблематика практично не вирішувалася. Предметом дослідження науковців ще не були психолого-педагогічні умови адаптації, інтеграції та виховання дітей в умовах прийомної сім'ї [31].

Велика кількість природних (зростання смертності внаслідок погіршення екологічної ситуації, поширення невиліковних хвороб, погіршення якості життя тощо), соціальних (збільшення кількості розлучень, поширення алкоголізму та наркоманії та ін.) і культурних (знецінення сім'ї, взаємне відчуження школи, сім'ї та громадськості і т.д.) чинників зумовлюють поширення явища соціального сирітства - коли діти юридично або фактично опиняються поза просоціальним виховним впливом небайдужих, близьких дорослих. На державному рівні усвідомлюється нагальна потреба задоволення запитів дитини в її соціальній компетентності, що гармонійно поєднує психічне здоров'я та успішну просоціальну діяльність на основі взаємодії з іншими [8].

Перебування дітей у складних умовах, нехтування їхніми потребами протягом тривалого часу створює загрозу для їх розвитку й адаптації у прийомних сім'ях [4]. Досвід проживання дітей у важких життєвих умовах зовнішньо може не проявлятися, проте слід пам'ятати про його можливі негативні наслідки. Для кожної дитини, яка влаштовується у прийомну сім'ю, існують чинники ризику, що ускладнюють її адаптацію до нових умов життя [7]. Умовно їх можна поділити на дві групи:

I група - чинники, що пов'язані з біологічною сім'єю прийомної дитини та умовами її попереднього проживання;

II група - чинники, пов'язані з особливостями психічного розвитку самої дитини, отриманими внаслідок втрати опіки з боку біологічних батьків (див. табл. 1.1.) [23].

Щоб встановити, наскільки обтяжливим є анамнез розвитку дитини в кількісних показниках, кожному патологічному чиннику встановлюються відповідні оцінки в балах.

Таблиця - 1.1 Чинники ризику, що ускладнюють адаптацію дитини до умов життя у прийомній сім'ї

Чинники
Пов'язані з біологічною сім'єю прийомної дитини	Пов'язані з психічним розвитком самої дитини
Відсутність будь-якої інформації про історію життя дитини	Досвід депривації
Смерть одного (обох) батьків	Проблеми особистісного розвитку (поведінкові та невротичні розлади тощо)
Втрата дитиною матері у віці до 18 місяців	Відставання дитини у фізичному розвитку
Юридична відсутність батька (у свідоцтві про народження батько записаний зі слів матері або іншої особи)	Відставання дитини у психічному розвитку
Розлучення батьків	Пережите насилля (фізичне, сексуальне, психічне/емоційне, занедбання)
Перебування дитини без сімейного оточення більше 2-х років	Прихильність
Часта зміна опікунів/піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів	Стан здоров'я
Асоціальні явища тривалого характеру (алкогольна та наркотична залежність біологічних батьків; аморальний спосіб життя, розпуста, сімейні сварки, бійки тощо)

Кількість балів по першій та другій групі чинників, як правило, не збігається. Це свідчить, що одні і ті самі об'єктивні чинники мають різний патологічний вплив на дітей і тим самим потребують різних корекційних впливів.

В Україні, як і в інших країнах, значна частина дітей, які потребують соціальної опіки, це діти, які залишилися без батьківської опіки з різних причин. Першою такою причиною є сирітство - це соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими що пропали безвісті [18]. Статистика свідчить, що в нашій державі, з 90 тис. дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята є біологічна сирота, тобто та дитина, яка втратила батьків в наслідок трагічних обставин. Інша ж частина - діти живих батьків, але котрі в силу різних причин відмовились виконувати батьківські обов'язки стосовно своїх дітей. Таких дітей називають соціальними сиротами. Отже, це особлива соціально - демографічна категорія дітей, котрі внаслідок соціальних, економічних та морально - психологічних причин стали сиротами при живих батьках. До цієї категорії відносять також і безпритульних дітей [62].

Важливу роль у системі державного влаштування соціальних сиріт в Україні виконують сімейні форми виховання неповнолітніх. Їх завданням є утримання дитини, що потрапила в кризову ситуацію, в сімейному оточенні з метою адаптації та соціалізації до умов сьогодення. При цьому на прийомних батьків покладаються задачі:

1. психологічної, соціальної, педагогічної підтримки дітей;

2. втілення програми реабілітації основних сфер життєдіяльності дитини на основі отриманих діагностичних результатів;

3. індивідуальна робота з дитиною, щоб максимально забезпечити її нормальний розвиток.

Такі обов'язки вимагають від прийомних батьків особливих моральних якостей особистості, ґрунтовної науково-практичної підготовки, забезпеченості методичною базою, тощо [38].

1.3 Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування - проблема сучасного суспільства

Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.

Для будь-якого суспільства характерним є такий зв'язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства - зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула і нашого суспільства [47].

Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім'ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави. Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство.

Соціальне сирітство - соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти - це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умови відсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківські обов'язки. До них належать також безпритульні та бездоглядні діти, тобто "діти вулиці". Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:

соціально-економічні, пов'язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків);

морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);

психологічні (суб'єктивні) - раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім'ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім'я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім'ї, конфліктність її членів;

медичні - наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов'язків [32].

Недосконалість сьогоденного буття призводить до нових, не передбачених чинним законодавством причин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків для дітей, медичних закладів і залишають їх там, відмовляючись при цьому виконувати стосовно них свої батьківські обов'язки.

Вирішення проблем дітей, які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки та піклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їх влаштування покладаються на служби у справах дітей, охорони здоров'я, соціального захисту населення, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, відділи (управління) освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов'язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківського піклування, були покинуті, виховуються у сім'ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей [4].

За останні п'ять років в Україні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики України у 2014 році налічувалося близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [67].

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім'ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім'ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування - зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім'я.

Відповідно до Закону України "Про охорону дитинства" "прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання". Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України [15].

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання професійно - технічних чи вищих навчальних закладів, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Отже, відповідно до закону, прийомна сім'я - це сім'я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання [5]. Порядок прийому дітей в сім'ю встановлено Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 (див. додаток А). Ті, хто взяли дітей у прийомну сім'ю, є прийомними батьками, а влаштовані в сім'ю діти - прийомними дітьми. Прийомні батьки - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Усиновлена дитина приймається в сім'ю на правах біологічної дитини з усіма правовими наслідками, в прийомну сім'ю - до досягнення ними повноліття (18 років), а у разі продовження навчання - до 23 років або до закінчення ними відповідного навчального закладу. Тобто, сімейних правовідносин між прийомними батьками і прийомними дітьми не виникає. За прийомними дітьми зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це передбачає збереження за дитиною раніше призначених аліментів, пенсій та інших державних виплат. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей відповідно до механізму єдиного фінансового забезпечення "гроші ходять за дитиною". В прийомну сім'ю влаштовуються діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування.

Дитина, позбавлена батьківського піклування, - це дитина, яка залишилася без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням батьків померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцеперебування, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинута дитина, дитина, батьки яких невідомі, дитина, від якої відмовились батьки, та безпритульні діти [5]. Статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається дітям [16]:

1. батьки яких позбавлені батьківських прав;

2. які відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав;

3. батьки яких визнані безвісно відсутніми;

4. батьки яких оголошені судом померлими;

5. батьки яких визнані недієздатними;

6. батьки яких відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

7. батьки яких перебувають під вартою на час слідства;

8. батьки яких знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ;

9. у зв'язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки.

Дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки, що підтверджується свідоцтвом про смерть кожного з них [16]. Особливістю прийомної сім'ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, є те що [16]:

1. дитина, яка виховується в прийомній сім'ї, не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодавством для таких категорій дітей;

2. кандидати в прийомні батьки обов'язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов'язаних із приходом в сім'ю нового вихованця, опанування соціального статусу - вихователя прийомної дитини;

3. прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім'єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

4. утримання прийомної дитини в сім'ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

5. сім'я отримує статус "прийомної" на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов'язки обох сторін.

Кандидати у прийомні батьки подають до органу, який утворює прийомну сім'ю, такі документи [36]:

- заява кандидатів у прийомні батьки;

- копії паспортів кандидатів у прийомні батьки;

- довідка про склад сім'ї;

- копія свідоцтва про шлюб;

- довідка про стан здоров'я кандидатів у прийомні батьки та членів сім'ї, які проживають разом з ними (довідка про відсутність хронічних захворювань, обстеження нарколога, венеролога, психіатра);

- довідка про доходи потенційної прийомної сім'ї;

- довідка про проходження навчання кандидатів у прийомні батьки і рекомендація центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо включення їх у банк даних про сім'ї потенційних прийомних батьків;

- письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з кандидатами у прийомні батьки, на утворення прийомної сім'ї, засвідчена нотаріально.

Допомогу в підборі дітей та налагодженні контактів з ними надає служба у справах дітей. Дітей можна брати на виховання з державних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського виховання, з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, притулків для неповнолітніх, лікарень, центрів соціально-психологічної реабілітації. Після проходження навчання і реєстрації у службі у справах дітей кандидати ознайомлюються з банком даних на дітей і поступово визначаються з взаємодобором дитини. Далі необхідно будете відвідувати установу, в якій перебуває дитина, з метою встановлення з нею контакту. У разі коли Районна державна адміністрація прийме рішення про створення прийомної сім'ї, і дитина стане членом родини кандидатів в прийомні батьки [17].

Держава надає постійну соціальну підтримку прийомним сім'ям. Місцеві відділи у справах сім'ї, дітей та молоді щороку забезпечують безкоштовне оздоровлення прийомних дітей у дитячих оздоровчих закладах. Для здійснення соціального супроводження за прийомною сім'єю закріплюється соціальний працівник відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді надаватимуть комплекс правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування прийомної сім'ї. Обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо періодично, але не рідше ніж раз на два роки, будуть навчати, щоб підвищити виховній потенціал прийомної сім'ї [78].

Якщо у прийомній сім'ї виникнуть несприятливі умови для виховання дітей та спільного проживання (важка хвороба прийомних батьків, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей), або батьки не будуть виконувати обов'язки щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, або ж дітей повернуть рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю) чи дитина досягне повноліття, то договір буде розірвано [74].

Раз на рік місцева служба у справах дітей готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей у прийомній сім'ї на основі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром, дільничним інспектором місцевого відділку міліції. Прийомні батьки обов'язково ознайомлюються зі складеним звітом, який затверджується начальником служби у справах дітей [74].

1.4 Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім'ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому адаптація, ефективне функціонування прийомної сім'ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки [42].

Організація роботи з підтримки функціонування прийомної сім'ї має ґрунтуватися на засадах неперервності, професійності, міжвідомчої взаємодії та етапності. На початковому етапі функціонування прийомної сім'ї здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і прийомної дитини до нових умов проживання, пошуку ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв'язання проблем розвитку прийомної дитини в різні періоди її становлення чи проблем функціонування сім'ї, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині. Процес надання підтримки прийомним сім'ям здійснюється шляхом соціального супроводу. На сьогоднішній день організацію та здійснення соціального супроводу прийомних сімей покладено на Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є [22]:

- аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім'ям та забезпечення прав прийомних дітей;

- щорічний огляд функціонування сім'ї та розвитку прийомної дитини;

- організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім'ям;

- сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків (групи зустрічей);

- організація навчання членів прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей).

Соціальний супровід прийомних дітей - вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки, реабілітації та соціалізації прийомних дітей [21] (див додаток В). Основний принцип роботи соціального працівника, який здійснює супровід прийомних дітей - індивідуальний підхід до кожної дитини. Це сприятиме повноцінній адаптації, соціалізації, реабілітації/ збереженню її здоров'я тощо. Визначальними завданнями соціального супроводу прийомних дітей є [15]:

- робота по забезпеченню вікових потреб дітей;

- здійснення реабілітаційних заходів (медичних та оздоровчих, освітянських, соціальних та правових);

- захист прав прийомних дітей (майнових, житлових, особистісних);

- підтримка контактів дитини з її біологічними родичами;

- залучення різних видів додаткової допомоги прийомним дітям;

- підготовка щорічного звіту про стан та розвиток дитини у прийомній сім'ї.

Основними формами роботи соціального працівника щодо реалізації плану соціального супроводу прийомних дітей є [24]:

- відвідування на дому;

- зустрічі, прогулянки з прийомними дітьми;

- підтримка телефонних контактів (робота щотижневої телефонної години);

- консультування прийомних дітей;

- організація зустрічей з біологічними родичами і спостереження за перебігом цих зустрічей;

- представлення інтересів прийомних дітей в установах та закладах;

- організація навчальних програм для прийомних дітей;

- щорічний аналіз стану та розвитку прийомних сімей.

Для виконання поставлених завдань та вирішення нагальних питань розвитку прийомної дитини соціальний працівник налагоджує співпрацю з різними фахівцями та державними службовцями.

План соціального супроводу - це план спільних дій соціального працівника та прийомних батьків щодо адаптації та соціалізації прийомних дітей та підтримки прийомних сімей [15]. План соціального супроводу складається соціальними працівниками після підписання угоди про влаштування дитини у прийомну сім'ю відповідно до визначених завдань і містить у собі дві частини (див. додаток Б). Для прийомної дитини план соціального супроводу (частина перша) складається за такими напрямками [16]:

- соціально-економічний;

- юридично-правовий;

- соціально-психологічний;

- соціально-медичний;

- соціально-педагогічний.

Проживання та сімейні взаємини в прийомній сім'ї - спостереження за тим, як складаються стосунки дитини із членами прийомної сім'ї, чи враховуються потреби прийомної дитини, наскільки дитина комфортно себе почуває в родині. Це здійснюється під час відвідувань прийомної сім'ї, зустрічей та прогулянок з дитиною.

Стосунки з біологічними родичами - робота спрямована на виконання визнаних доцільними опікунською радою контактів дитини з її біологічними родичами. Це передбачає організацію зустрічей на визначеній території з дотриманням екологічності умов проведення.