Частина друга плану, яка стосується прийомної сім'ї містить такі блоки: соціально-економічний; моніторинг стану прийомної сім'ї; консультативний, методично-навчальний; психологічний (за потребою).

На початку супроводу соціальному працівникові слід розробити план соціального супроводу на перший місяць існування прийомної сім'ї, враховуючи найбільш гострі проблеми, які потребують термінового вирішення, далі розробляється план супроводу на півріччя. В подальшому складається щорічний план соціального супроводу.

Часті відвідування прийомної сім'ї необхідно здійснювати у період взаємної адаптації після влаштування дитини у прийомну сім'ю. Адаптаційний період триває один рік і має такі контрольні межі: перший місяць існування прийомної сім'ї, три місяці, шість та дванадцять місяців. Впродовж першого місяця соціальні працівники мають відвідувати прийомну сім'ї щотижнево. Протягом наступних трьох місяців - один раз на два тижні, потім, якщо все добре у новоствореній сім'ї, візити плануються один раз на місяць. У період адаптації бажано, щоб під час візитів були присутні всі члени сім'ї для того, щоб мати змогу при потребі поспілкуватися із соціальним працівником. Протягом другого року існування прийомної сім'ї відвідування плануються один раз на два/три місяці. У подальшому візити плануються один раз на півроку та за потребою. Всі матеріали по створенню та супроводу прийомної сім'ї оформлюються в особову справу прийомної сім'ї та прийомної дитини (див. табл. 1.2.)

Таблиця 1.2 - Перелік документів, які входять до особових справ прийомної дитини та прийомної сім'ї

№	Особова справа прийомної дитини	Особова справа прийомної сім'ї
1	Перелік документів справи
2	Висновок про можливість створення прийомної сім'ї
3	Розпорядження районної адміністрації про створення прийомної сім'ї	Розпорядження районної адміністрації про створення прийомної сім'ї та передачу дитини на виховання та спільне проживання
4	Документи прийомної дитини (в тому числі - базова оцінка)	Документи прийомних батьків
5	Угода про влаштування прийомної дитини на виховання та спільне проживання, додаток до угоди	Угода про створення прийомної сім'ї, додаток до угоди
6	Індивідуальна картка дитини (в тому числі - історія дитини)	Паспорт прийомної сім'ї
7	Загальний план супроводу (детальний план супроводу прийомної дитини)	Загальний план супроводу (детальний план супроводу прийомної сім'ї)
8	Інформація про збереження майнових та житлових прав дитини
9	Бланк реєстрації листів підтримки та нагляду
10	Надіслані листи та відповіді на них (можливі копії)
11	Оцінка потреб прийомної дитини	-/-

Всі форми соціальної роботи із супроводу прийомних сімей та прийомних дітей поділяються на групові та індивідуальні. Важливою формою роботи є групи взаємопідтримки прийомних батьків (групи зустрічей) [15]. Групи зустрічей прийомних батьків проводяться один раз на місяць. Метою проведення групових зустрічей прийомних батьків є набуття ними навичок прийняття і розуміння себе та інших, розвиток уміння встановлювати партнерські стосунки та здобуття здатності бути гнучким у поведінці. Групи зустрічей проводить психолог або досвідчений соціальний працівник, який володіє методикою проведення таких зустрічей. Завдання таких груп [15]:

1. створення в групі атмосфери взаємодовіри, взаємоповаги та взаємопідтримки;

2. вчасне виявлення "проблемних зон" прийомної сім'ї;

3. прояснення потреб прийомних батьків та напрямків необхідної підтримки;

4. розширення досвіду учасників в вирішенні складних ситуацій;

5. навчання методам психологічної самодопомоги;

6. навчання навичкам асертивної поведінки;

7. інформування про сфери отримання кваліфікованої допомоги.

Щоб позитивний груповий процес міг відбутися, потрібно дотримуватися таких умов проведення групових зустрічей [15]:

- час роботи групи і його використання планують самі учасники згідно питань, які їх хвилюють. Формами роботи може бути поведінковий тренінг, робота в партнерських парах тощо;

- роботи повинна проводитися в спеціально об лаштованому для цього приміщенні;

- доречна наявність поруч окремої кімнати, яка знадобиться у випадках розгортання конфліктної ситуації між окремими учасниками групи.

Як правило, прийомні батьки мають здатність долати складні ситуації. Ведучим групи слід пам'ятати, що способи подолання складних життєвих ситуацій є різними і люди по-різному реагують на сильні емоції та конфлікти. Вміння ведучого визнавати доречність різних способів вирішення складних ситуацій, може вступити у конфлікт із моральними переконаннями та стилем поведінки учасників. Нереалістичні очікування від групи, приписування їй функцій вирішення питань матеріальної допомоги, схильність учасників уникати або йти на конфронтацію у складних ситуаціях, занижена самооцінка можуть призвести до нездатності людини реалізувати у житті груповий досвід. За таких умов група може мати негативний вплив на особистість. Метод груп зустрічей дає людям відчуття спільності, тому їх надбання широко використовуються у роботі різних груп та соціальних інститутів. Поки існує проблема самотності, відчуження, а також прагнення особистості до реалізації власного потенціалу, буде відповідна необхідність у групах зустрічей. Інститут прийомної сім'ї недостатньо розвинений у нашій країні. Тож потреба у підтримці однодумцями людей, які створили прийомні сім'ї, ще тривалий час буде актуальною. Проведення групових зустрічей є вдалою та ефективною формою підтримки прийомних батьків [15].

Висновки до першого розділу

У першому розділі "Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях" було розглянуто основні питання щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях: адаптація, прийомна сім'я, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, соціального супроводу прийомних сімей.

Був представлений огляд зарубіжних й вітчизняних підходів щодо досліджень проблем адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях (Н.Ф. Міщенко, А.М. Нечаєва, Є.М. Рибінський, В.С. Яковенко, Л. Є. Просандєєва, Є.О. Смірнова, І.В. Дубровіна, Й.А. Лангмейер і З.Н. Матейчек та ін.)

Проаналізовано оптимальні умови для повноцінного розвитку, адаптації та соціалізації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування (Л.І. Божович, М.І. Лісіна, А.М. Прихожан, Н.Н. Толстих, І.А. Фурманов)

Особливу увагу приділено ролі сімейного середовища у формуванні особистості дитини, його детермінантність, цінність та незамінність для просоціального виховання, адаптації та соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (А.Н. Капська, А.М. Макаренко, А.В. Мудрик, Г.А. Овчарова, М.В. Стельмахович, В.А. Сухомлинський, М.А. Фіцула).

Був здійснений теоретичний аналіз літератури з проблеми сирітства та соціального сирітства, яке є явищем багатоаспектним і як негативне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально-педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Виявлено, що основною метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Особливу увагу приділено питанню наукових досліджень з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім'ї, що призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому адаптація, ефективне функціонування прийомної сім'ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки (Г.М. Бевз, І.В. Пєша, С.А. Воскобойнікова, Б.С. Кобзар, А.А. Ліханов,).

Серед вітчизняних дослідників виділяється розуміння важливості проходження всіх етап адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до умов виховання в прийомній сім'ї та вплив психічної депривації в цьому процесі (Л.С. Волинець).

З'ясовано, що прийомна сім'я, як одна із форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачає ґрунтовну підготовку потенційних прийомних батьків до виконання обов'язків по вихованню та утриманню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Попередня робота з кандидатами на створення прийомної сім'ї передбачає:

- проведення бесід з батьками, орієнтованих на оцінку життєдіяльності родини з точки зору забезпечення умов гармонійного розвитку вихованця;

- відвідання спеціалістом родини кандидатів;

- перевірка інформації про кандидатів у прийомні батьки;

- бесіда кандидатів з психологом;

- проходження кандидатами курсу тренінгового заняття з підготовки кандидатів на створення прийомних сімей.

Основним завданням такої підготовки є активізація досвіду, почуттів, набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки, для того щоб знаходити порозуміння з прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть у сім'ю.

Розділ 2. Обґрунтування методологічного підходу до дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

2.1 Обґрунтування особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування

Теоретичний аналіз літератури дозволив нам визначити напрямок емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

У нашому емпіричному дослідженні ми будемо намагатися виявити, які існують відмінності в адаптації між дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях.

Відповідно до мети нашого дослідження - теоретично та емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях, нами були поставлені концептуальна та емпіричні гіпотези

Концептуальна гіпотеза - існують відмінності в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях.

Емпіричні гіпотези:

1. Якщо в прийомну родину влаштовані діти, позбавлені батьківського піклування, то вони легше адаптуються до прийомної сім'ї, ніж діти-сироти;

2. Чим молодший вік влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування в прийомну сім'ю, тим легше проходитиме процес адаптації;

3. Якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, тоді їй складніше адаптуватися.

Для перевірки гіпотез та досягнення мети є доцільним позначити основні завдання:

1. Добір методик для перевірки гіпотез.

2. Якісний та кількісний аналіз отриманих даних в ході емпіричного дослідження.

3. Інтерпретація та обговорення отриманих результатів.

4. Підведення висновків та визначення подальших перспектив роботи над даною проблематикою.

5. Розробка практичних рекомендацій щодо особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

При плануванні та проведенні дослідження, обробці та інтерпретації його результатів ми спиралися на загально-психологічний принцип.

Принцип системності (системний підхід), який знайшов своє відображення у комплексному підході до дослідження різних аспектів досліджуваної нами теми.

Таким чином, спираючись на мету дослідження та принципи його організації, було складено програму дослідження, яка складалася з п'яти етапів.

На першому етапі ми мали на меті підбір методів дослідження та формування вибірки (діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях, віком від 7 до 9 років); на другому - проведення тестування, на третьому - обробку та аналіз отриманих результатів; на четвертому - інтерпретація отриманих даних, а на п'ятому - розробка практичних рекомендацій для прийомних батьків та соціальних працівників щодо адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

У дослідженні взяло участь 60 осіб молодшого шкільного віку (7-9 років), які проживають в прийомних сім'ях міста Дніпропетровська (Кіровський, Красногвардійський, Індустріальний, Ленінський райони).

Слід зазначити, що в останні роки за умов триваючої нестабільності соціально-економічного і політичного життя спостерігається стійка тенденція зростання кількості дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Про що свідчать статистичні дані, представлені в щорічних державних доповідях "Про становище дітей в Україні" [35]. Причому лише невелике число цих дітей залишилися без піклування внаслідок смерті їх батьків. Решта відносяться до явища так званого "соціального сирітства", тобто є сиротами при живих батьках, і їх число зростає катастрофічно. Це викликано триваючим погіршенням життя української родини, її моральних засад і, як наслідок, зміною ставлення до дітей [19]. Саме ці проблеми й обумовили вибір теми нашого теоретичного та емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

2.2 Методологія емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

Для дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях ми використовували наступні методики:

1. методика соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (див. додаток Г);

2. методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Спілбергера-Ханіна (див. додаток Д);

3. тест-опитувальник "Дослідження рівня асертивності" (модифікований В. Каппоні, Т. Новак) (див. додаток Е);

4. опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський) (див. додаток Ж);

5. Опитувальник FACES-3 "Шкала сімейної адаптації та згуртованості" (Д. Олсон) (див. додаток К).

Розглянемо, які саме завдання ми намагалися вирішити за допомогою обраних методик для емпіричного дослідження.

"Методика дослідження соціально-психологічної адаптації Карла Роджерса та Розалін Даймонд" (адаптована А.К. Осницьким).

Цей опитувальник був розроблений Карлом Роджерсом і Розалінд Даймонд в США в 1954 році. Російською мовою адаптація опитувальника була опублікована в 1987 році кандидатом психологічних наук Т.В. Снєгірьова. У 2004 році в журналі "Психологія і школа" була опублікована модифікована кандидатом психологічних наук А.К. Осницьким версія опитувальника, що отримала з тих пір помітне поширення.

Для діагностики соціально-психологічної адаптації використовувалася методика Д. Роджерса і Р. Даймонд тому, що це особистісний опитувальник призначений для вивчення особливостей соціально-психологічної адаптації та пов'язаних із цим рис особистості. Стимульний матеріал представлений 101 твердженням, у третій особі однини, без використання будь-яких займенників. Цілком імовірно, що таку форму було використано авторами для того, щоб уникнути впливу "прямого ототожнення". Тобто ситуації, коли випробовувані свідомо, безпосередньо співвідносять твердження із своїми особливостями. Цей методичний прийом є одним із форм "нейтралізації" установки тестованих на соціально-бажані відповіді. У методиці передбачена диференційована, семибальна шкала відповідей.

Авторами вирізняються такі 7 інтегральних показників:

1. "Адаптація" (A);

2. "Прийняття інших" (L);

3. "Інтернальність" внутрішній контроль (I);

4. "Самосприйняття" (S);

5. "Емоційна комфортність" (E);

6. "Прагнення до домінування" (D);

7. "Ескапізм".

Таблиця 2.1 - Алгоритм обробки даних за методикою дослідження соціально-психологічної адаптації Карла Роджерса та Розалін Даймонд

Адаптація А = а/ (а+b) ·100%	Самосприйняття S = а/ (а+b) ·100%
Сприйняття інших L =1.2 а/ (1.2 а+b) ·100%	Емоційна комфортність E = а/ (а+b) ·100%
Інтернальність I = а/ (а+1.4 b) ·100%	Прагнення до домінування D=2 а/ (2 а+b) ·100%

Усі вони розраховується за індивідуальною формулою, знайденою емпіричним шляхом. Інтерпретація здійснюється відповідними нормативними даними, розрахованими окремо для дітей та дорослої вибірки.

Ми обрали саме цю методику. Бо вона може використовуватися для вивчення особливостей формування самосвідомості дітей та підлітків у процесі адаптації до нових умов, виміру шкільної адаптації-дезадаптації, діагностика, і вивчення структури емоційно-поведінкових порушень у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї.

"Методика виміру рівня ситуативної та особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера" (адаптація Ю.Л. Ханіна) [19]

Опитувальник виміру рівня ситуативної та особистісної тривожності призначений для оцінки ситуативної та особистісної тривожності. Особистісна тривожність розглядається авторами як відносно стійка індивідуальна якість особистості, яка характеризує ступінь її занепокоєння, турботи, емоційної напруги внаслідок дії стресових факторів.

Ситуативна тривожність - це стан, який характеризує ступінь занепокоєння, турботи, емоційної напруги та розвивається за конкретною стресовою ситуацією, стан ситуативної тривожності може бути достатньо динамічним і за часом, і за ступенем вираженості.

Опитувальник складається з 40 питань-суджень, з котрих з 1 по 20 питання призначені для оцінки ситуативної тривожності (шкала "Як ви себе почуваєте в даний момент?") та з 21 по 40 питання - для визначення особистісної тривожності (шкала "Як Ви себе почуваєте звичайно?"). На кожне запитання можливі 4 варіанти відповіді за ступенем інтенсивності ("зовсім ні", "мабуть так", "вірно", "цілком вірно") - для шкали реактивної тривожності та 4 варіанти відповіді за частотою ("майже ніколи", "іноді", "часто", "майже завжди") - для шкали особистісної тривожності.

Дана методика дозволяє зробити перші й істотні уточнення про якість інтегральної самооцінки особистості: чи є нестабільність цієї самооцінки ситуативної або постійної, тобто особистісної. Результати методики відносяться не тільки до психодинамічних особливостей особистості, а й до загального питання взаємозв'язку параметрів реактивності й активності особистості, її темпераменту і характеру. Методика є розгорнута суб'єктивна характеристика особистості, що зовсім не зменшує її цінності в психодіагностичному плані.

"Тест-опитувальник "Дослідження рівня асертивності" (модифікований В. Капоні, Т. Новак) [65]

Опитувальник містить 24 питання-твердження та інтерпретується за трьома шкалами: незалежність, автономність; впевненість рішучість; соціальна бажаність, що відповідає високому, середньому та низькому рівням вираженості асертивності.

Асертивність - здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим "ні", якщо цього вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою та дивергентною.

Асертивна поведінка має таку структуру:

1. Прийняття на себе відповідальності за власну поведінку.

2. Демонстрація самоповаги і поваги до інших людей.

3. Ефективне спілкування.

4. Демонстрація впевненості та позитивної установки.

5. Вміння уважно слухати і розуміти.

6. Переговори і досягнення робочого компромісу.

7. Пошук простих виходів зі складних ситуацій. [4].

Асертивна поведінка передбачає розвиток впевненості і позитивної установки. Впевненість у собі - стабільна особистісна характеристика, обумовлена такими якостями як мотивація досягнень, вольовий самоконтроль, низька тривожність, адаптованість до умов зовнішнього середовища [10].

"Опитувальник оцінки рівня товариськості В.Ф. Ряховського" [52]

Тест оцінки рівня товариськості дає можливість виявити рівень комунікабельності особистості. В тесті необхідно відповісти на 16 питань використовуючи відповіді "так", "ні" або "інколи".

Методика призначена для виявлення рівня комунікабельності особистості. Комунікабельність грає дуже важливу роль у протіканні процесу соціально-психологічної адаптації. Високий рівень комунікативних навичок відіграє роль у швидкій адаптації та пристосованості до колективу або сім'ї, в яку потрапляє дитина це в свою чергу відіграє дуже важливу роль у процесі адаптації в цілому.

На сьогоднішній день тест Ряховського - це проста, але в той же час розгорнута оцінка рівня товариськості, в результаті якого буде визначено рівень товариськості особистості і її здатності взаємодіяти з іншими людьми. Крім цього, тест дозволяє виявити слабкі сторони характеру і вкаже, над слід попрацювати.

Опитувальник "Шкала сімейної адаптації та згуртованості" (FACES-3) [32]

Шкала сімейної адаптації та згуртованості (FACES-3) являє собою один з найбільш відомих стандартизованих опитувальників, призначених для оцінки сімейної структури. Авторами даного опитувальника є Д. X. Олсон, Дж. Портнером та І. Лаві [29]. Метод був адаптований у 1986 році М. Перре (Ейдеміллер Е.Г., Добряков І.В., Микільська І. М.). У Росії методика була використана Н.Ф. Михайлової при вивченні 70 сімей здорових і хворих неврозами і в дослідженні М.Ю. Городновой і С.Б. Ваісова 90 сімей підлітків з герої новою наркоманією.

В основі створення методики лежить "циркулярна модель" ("кругова модель") Д. X. Олсона. Ця модель включає в себе три найважливіших параметра сімейної поведінки: згуртованість, адаптація та комунікація. FACES-3 є третім варіантом серій шкал FACES, розробленим для оцінки двох основних параметрів структури сім'ї, представлених графічно в "циркулярної моделі", - сімейної згуртованості та сімейної адаптації.

Методика складається зі списку тверджень (від 1 до 20). Завдання випробуваного полягає в тому, щоб двічі оцінити кожне твердження за ступенем його виразності, використовуючи п'ятибальну шкалу: майже ніколи - 1; рідко - 2; час від часу - 3; часто - 4; майже завжди - 5.

У першому випадку завдання випробуваного оцінити реальний сімейне функціонування, у другому - ідеальне, тобто таке, яким хотілося б його бачити.

Сімейна згуртованість - це ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї: при максимальної виразності цьому зв'язку вони емоційно взаємозалежні, при мінімальній - автономні і дистанційовані один від одного. Для діагностики сімейної згуртованості використовуються наступні показники: "емоційний зв'язок", "сімейні кордону", "прийняття рішень", "час", "друзі", "інтереси та відпочинок".

Сімейна адаптація - характеристика того, наскільки гнучко або, навпаки, ригідно здатна сімейна система пристосовуватися, змінюватися при впливі на неї стресових чинників. Для діагностики адаптації використовуються наступні параметри: "лідерство", "контроль", "дисципліна", "правила і ролі в сім'ї".

В "циркулярної моделі" розрізняють чотири рівні сімейної згуртованості - від екстремально-низького до екстремально-високого. Вони отримали такі назви: роз'єднаний, розділений, пов'язаний і зчеплений. Аналогічно діагностують чотири рівні сімейної адаптації: ригідний, структурований, гнучкий і хаотичний.

Автори даного опитувальника виділяють помірні (збалансовані) і крайні (екстремальні) рівні сімейної згуртованості та адаптації і вважають, що саме збалансовані рівні - показник успішності функціонування системи. Для сімейної згуртованості такими рівнями є розділений і пов'язаний, для сімейної адаптації - структурований і гнучкий. Екстремальні рівні зазвичай розглядаються як проблематичні, які призводять до порушень функціонування сімейної системи.

За допомогою комбінування чотирьох рівнів згуртованості і чотирьох рівнів адаптації можливо визначити 16 типів сімейних систем, 4 з яких є помірними по обох рівнях і називаються збалансованими, 4 - екстремальними, або незбалансованими, оскільки мають крайні показники по обох рівнями. Вісім інших типів є середніми (середньо-збалансованими), так як один з параметрів відноситься до екстремальних, а інший - до збалансованих рівнів.

Опитувальник сконструйований таким чином, що дозволяє проаналізувати, як члени сім'ї в даний час сприймають свою сім'ю і якою б вони хотіли її бачити. Розбіжність між сприйняттям і ідеалом визначає ступінь задоволеності існуючої сімейної системою. "Ідеал" дає інформацію про направлення і ступеня змін у сімейному функціонуванні, які хотів би здійснити кожен з взяли участь у дослідженні. Чим більше розходження між ідеалом і сприйняттям, тим більше незадоволеність існуючої сімейної системою.

Рис. 2.1 Циркулярна модель сімейної адаптації та згуртованості за Д.Х. Олсоном

Висновки до другого розділу

У другому розділі "Обґрунтування методологічного підходу до дослідження адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях" описано:

1. основні гіпотези емпіричного дослідження:

- існують відмінності між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані прийомні сім'ї;

- діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані в прийомну родину легше адаптуються до прийомної сім'ї, ніж діти-сироти;

- дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, їй буде складніше адаптуватися

- процес адаптації проходитиме легше, якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована в прийомну сім'ю в ранньому віці.

2. Стратегію емпіричного дослідження (виявлення відмінностей між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї).

3. Загально-психологічний принцип емпіричного дослідження щодо виявлення відмінностей між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї є принцип системності (системний підхід).

4. П'ять етапів емпіричного дослідження:

- перший етап - підбір методів дослідження та формування вибірки;

- другий - проведення емпіричного дослідження;

- третій - обробка та аналіз отриманих результатів;

- четвертий - інтерпретація отриманих даних;

- п'ятий - розробка практичних рекомендацій.

5. Інструментарій психодіагностичної роботи щодо виявлення відмінностей між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї

- методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (адаптована А.К. Осницьким);

- методика виявлення рівня асертивності (В. Капоні, Т. Новак);

- опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський);

- опитувальник FACES-3 "Шкала сімейної адаптації та згуртованості" (Д. Х Олсон);

- методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д. Спілбергера (адаптована Ю.Л. Ханіним).

Розділ 3. Емпіричне дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

3.1 Організація емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

Дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях проводилося з прийомними дітьми та сім'ями які проживають в Красногвардійському, Кіровському, Індустріальному та Ленінському районах міста Дніпропетровська протягом 2014 - 2015 років (див. додаток Л та М).

Відповідно до гіпотези, мети та поставлених нами на початку дослідження завдань обрана нами вибірка становить 60 осіб. Вік дітей у вибірках складає від 7 до 9 років. Для вирішення мети, розв'язання задач та підтвердження гіпотез нашого емпіричного дослідження вибірки відбиралися за такими характеристиками:

- 30 осіб - діти-сироти семи років (умовн. познач. ДС), які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці шести років та на момент дослідження діти виховуються однією особою, батьком чи матір'ю (15 дівчат і 15 хлопців);

- 30 осіб - діти, позбавлені батьківського піклування 8-9 років (умовн. познач. ДПБП), які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані в родини у віці до п'яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками (15 дівчат і 15 хлопців).

Діти належать до сімей різних соціальних класів, різного походження, матеріального забезпечення. Тобто можна зробити висновки, що всі діти виховувалися в різних умовах, їм прививались різні моральні та етичні принципи. Діти мають різні інтереси, різне минуле та кожна дитина має свій певний досвід втрати та виховання в несприятливих умовах у трьох дітей контрольної групи є постійний зв'язок із біологічними родичами: бабусі та кровні тітки. Діти-сироти з експериментальної групи не мають зв'язків із жодним зі своїх біологічних родичів.

3.2 Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях

Проведене нами дослідження ми розпочали з методики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд. Отримані показники ми зобразили в таблиці 3.1 та графічно на рисунку 3.1 де описали середні бали по кожній групі у вигляді сирих балів та відсотковому еквіваленті. Зведена таблиця даних за всіма методиками та по двом вибіркам (див. додаток Н).

Таблиця 3.1 - Показники за методикою діагностики соціально-психологічної адаптації дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП), які виховуються в прийомних сім'ях

№	Показники	ДС	ДПБП	Норма
		Сирі бали	Відсотки	Сирі бали	Відсотки
1.	Адаптивність	A	79.2	47%	141.5	86%	68 - 170
	Дезадаптивність		125.6	74%	76.3	25%
2.	Прийняття себе	S	27.8	39%	49.9	98%	22 - 52 14 - 35
	Неприйняття себе		30.2	73%	20.5	45%
3.	Прийняття інших	L	17.6	49%	28.5	95%	12 - 30 14 - 35
	Неприйняття інших		20.9	78%	16.7	38%
4.	Емоційний комфорт	E	16.7	20%	36.9	100%	14 - 35 14 - 28
	Емоційний дискомфорт		29.6	100%	10.5	0%
5.	Внутр. контроль	I	78.9	100%	35.4	54%	26 - 65 18 - 45
	Зовн. контроль		26.7	57%	32.2	79%
6.	Домінування	D	10.7	64%	9.6	62%	6 - 15 12 - 30
	Відомість		14.2	30%	19.5	46%
7.	Ескапізм (відхід від проблем)		12.9	30%	15.7	65%	10 - 25

Для більшої наочності отримані дані за сімома шкалами ми зобразимо графічно на рисунку 3.1.

Рис. 3.1 Показники за методикою діагностики соціально-психологічної адаптації дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП), які виховуються в прийомних сім'ях

За отриманими нами результатами після проведеної методики на діагностику соціально-психологічної адаптації ми бачимо, що діти-сироти мають нижчий рівень адаптації (47%) ніж діти, позбавлені батьківського піклування (86%) та вищий рівень дезадаптації (74%) в порівнянні з показниками дітей, позбавлених батьківського піклування (25%) слід зазначити, що хоч і існують значні різниці за цими показниками, але в обох групах вони знаходяться в межах норми.

За шкалою прийняття себе показники у дітей-сиріт (39%) нижчі ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (98%), а за шкалою неприйняття себе показники у дітей-сиріт (73%) вищі ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (45%) хоча в обох групах ці показники також знаходяться в діапазоні норми.

Шкала прийняття інших у дітей-сиріт (49%) нижча ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (95%), а шкала неприйняття інших у дітей-сиріт (78%) вище ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (38%).

Такі показники як зовнішній контроль (екстернальність), відомість, домінування, відхід від проблем (ескапізм) у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування знаходиться в межах норми та не є яскраво виражених відмінностей між групами.

Екстернальність, відомість, домінування, ескапізм в обох групах відзначаються в межах норми та не мають яскраво негативної або позитивної вираженості. Слід звернути увагу на показники інтернальності, у дітей-сиріт цей показник знаходиться в межах вище (100%) від норми, що свідчить про загальну інтернальність як групи досліджуваних в цілому, так і кожної дитини-сироти. Оскільки показник внутрішнього локус контролю у дітей-сиріт (100%) є вищим від норми, а саме чим вище інтернальність, тим більшою мірою дитина вважає саме себе причиною того, що відбувається з нею, відповідно до результатів дослідження та спостереження за досліджуваними дітьми ми можемо зробити висновок, що діти експериментальної групи більшою мірою звинувачують себе в тому, що з ними сталося, а глибоке почуття провини впливає на проходження адаптаційного процесу.

Слід звернути увагу на те, що емоційний комфорт у дітей-сиріт значно нижчий (20%), а показники емоційного дискомфорту значно вищі (100%) від показників дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо показники емоційного дискомфорту в досліджуваних знаходяться вище рівня норми та трактуються як високі показники, тобто у дітей-сиріт відмічаються проблеми в емоційній сфері, а це є наслідком того, що діти були влаштовані до родин менше двох років, не пройшли остаточно всі етапи адаптації, виховуються одним із батьків, яким часто бракує часу на спілкування з прийомними дітьми, а в свою чергу діти, позбавлені батьківського піклування довше знаходились у прийомній сім'ї на момент проведення дослідження та виховуються обома батьками, а отже це може бути одним із причин таких позитивних показників.

Наступна методика показники за якою ми представимо - це методика виявлення рівня ситуативної та особистісної тривожності Спілбергер-Ханін. Вимірювання тривожності як особистісної якості особливо важливе, оскільки ця якість багато в чому обумовлює поведінку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Представимо розподіл результатів діагностики в низькому, середньому та високому значеннях по двом групам у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Середні показники рівня ситуативної та особистісної тривожності досліджуваних дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Тривожність	ДС
	Високий рівень	Середній рівень	Низький рівень
	особи	%	особи	%	особи	%
Особистісна	25	85	5	15	0	0
Ситуативна	30	100	0	0	0	0
Тривожність	ДПБП
	Високий рівень	Середній рівень	Низький рівень
	особи	%	особи	%	особи	%
Особистісна	7	25	17	60	5	15
Ситуативна	10	35	15	50	5	15

Вимірювання тривожності як особистісної якості особливо важливе, оскільки ця якість багато в чому обумовлює поведінку людини. Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова особливість активної, діяльної особистості. У кожного існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності - це, так звана, корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є суттєвим компонентом самоконтролю та самовиховання.

За кількісними та відсотковими показниками ситуативна та особистісна тривожність по групах розподілилася по-різному. Ці дані краще представити у графічному вигляді на рисунках 3.2 та 3.3.

Рис. 3.2 Показники рівня особистісної тривожності у досліджуваних дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Рис. 3.2 Показники рівня ситуативної тривожності у досліджуваних дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Як видно із дослідження у дітей-сиріт більшою мірою переважає високий рівень ситуативної (100%) та особистісної (85%) тривожності, протягом дослідження ми спостерігали в цих дітей агресивну поведінку та категоричність по відношенню до оточуючих. У дітей з високим рівнем особистісної тривожності відмічаються прояви деструктивної поведінки (крадіжки, вжиття алкогольних, тютюнових засобів та ін.).

Особистісна тривожність притаманна 25% опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування, це ті діти, які не мають змоги постійно спілкуватися зі своїми біологічними родичами на нашу думку, саме відірваність від біологічного кола родини впливає на їх завищену тривожність. Слід зазначити, що 35% опитаних дітей на момент дослідження притаманний високий рівень ситуативної тривожності, ми вважаємо, що це більшою мірою пов'язано з внутрішнім переживанням дітей від проведеного з ними тесту, бо діти потрапили в незнайому для них ситуації та повинні виконувати певні тестові завдання, це стосується досліджуваних обох груп.

Стосовно "корисної" тривожності, її ми відмітили лише у 15% опитаних дітей-сиріт та 35% дітей, позбавлених батьківського піклування, слід зазначити, що під час спостереження ці діти проявили себе як розумні, кмітливі та "живі" в спілкуванні. Це діти, які мають стійку нервову систему, що забезпечуватиме їм здорову реакцію на різні ситуації, на нашу думку особливим є те, що це діти-сироти, які перебувають на вихованні в родині вже півтора роки та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають в родині більше чотирьох років, що безумовно вплинуло на показники норми та розподіленні результатів.

Важливо відмітити, що 15% опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування, характерний низьким рівень особистісної тривожності - ці діти відрізняються достатнім самоконтролем, самодисципліною, адекватними вимогами до себе. У стосунках з іншими ініціативні, вільно відстоюють власну життєву позицію, рішучі у діях і вчинках, налаштовані на успіх. Позитивно сприймають зміни у житті. З іншого боку, низький рівень особистісної тривожності може свідчити про наявність так званої "прихованої тривожності", "неадекватного спокою" "втечу від ситуації", замасковану тривожність, що може виявлятись через агресивність, залежність, апатію, надмірну мрійливість. У різному ступені неусвідомлена, яка виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його або опосередкованим шляхом через специфічні способи поведінки.

Наступна методика, яку ми провели є методика виміру асертивності (В. Капоні, Т. Новак). Асертивність - це гармонійне поєднання властивостей особистості людини, прояв його знань про природу людини, умінь і навичок спілкування. Це здатність організовувати свою поведінку, вміння формулювати свої бажання і вимоги, домагатися їхнього задоволення, "чути" те, що хочуть від вас оточуючі, з повагою і любов'ю ставитися до себе. Отримані дані ми внесли в таблицю 3.3.

Таблиця 3.3 - Показники виявлення рівня асертивних якостей за методикою В. Капоні та Т. Новак у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Рівні Групи	Низький	Середній	Високий	Дуже високий
	особи	%	особи	%	особи	%	особи	%
ДС	25	85	5	15	0	0	0	0
ДПБП	20	83	10	17	0	0	0	0

Для більшої наочності зобразимо отримані дані графічно на рисунку 3.4.

Рис. 3.4 Показники виявлення рівня асертивних якостей за методикою В. Капоні та Т. Новак у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Отже, асертивність - це здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини, оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим "ні", якщо цього вимагають обставини.

За результатами проведеного дослідження ми бачимо, що діти обох груп мають низькі показники (85% діти-сироти, 83% діти, позбавлені батьківського піклування), а також на цей показник не має впливу термін виховання дитині в прийомній родині. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, у зв'язку з пережитими важкими втратами та постійним переміщенням, здебільшого не мають навичок асертивності та не намагаються їх розвивати, що і виявило наше дослідження. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою та стримувати свої емоції з метою не образити почуттів інших людей, отже на нашу думку, прийомним батькам необхідно звертати особливу увагу і на цей аспект розвитку повноцінної особистості дітей, з метою більш якісного виховання та взаємодії з дітьми.

Наступна методика, яку ми використали для дослідження адаптивних процесів у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є методика виявлення рівня товариськості за В.Ф. Ряховським, загальні та відсоткові показники представлені у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 - Результати дослідження рівня товариськості за методикою В.Ф. Ряховського у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Рівні Групи	Низький	Нижче середнього	Середній	Вище середнього	Високий
	особи	%	особи	%	особи	%	особи	%	особи	%
ДС	5	15	19	58	3	12	2	10	1	5
ДПБП	1	5	4	13	15	50	7	20	3	12

Товариськість (комунікабельність) відіграє дуже важливу роль у процесі адаптації. Через спілкування ми пізнаємо один одного і тому підліток, який має нормальні або достатньо високі показники комунікабельності швидше адаптуються до соціального середовища в якому знаходяться, а тому й пришвидшується процес адаптації до умов виховання в прийомній родині, за цим показником. Отримані дані за методикою В.Ф. Ряховського на виявлення рівня товариськості в групах дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування ми зобразимо графічно на рисунку 3.5.

Рис. 3.5 Результати дослідження рівня товариськості за методикою В.Ф. Ряховського у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Низький рівень комунікабельності характерний 15% дітей-сиріт та лише 5% дітей, позбавлених батьківського піклування, такі діти є замкнуті, неговіркі, віддають перевагу самотності, в цих дітей немає друзів, їх спілкування з однолітками зведено до мінімуму, батьки цих дітей зазначають, що вони практично ніколи не спілкуються з прийомними батьками, стосовно своїх проблем або переживань на нашу думку це пов'язано з тим, що в молодшому віці ці діти пережили певний ряд втрат та пересування від біологічних батьків до будинку дитини, інтернату і вже потім потрапили в прийомну родину.

Рівень нижче середнього характерний 58% дітей-сиріт та 13% дітей, позбавлених батьківського піклування, таким дітям важко заводити нові знайомства, пристосовуватися до нових умов. На нашу думку дуже великий відсоток дітей-сиріт, якраз і говорить нам про складність проходження адаптивних процесів у дітей-сиріт.

Більшість опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування (50%) відмічаються середнім рівнем товариськості і лише 12% дітей-сиріт. Для дітей із показником норми комунікабельності характерні: допитливість, охоче та терпляче спілкування, відстоювання своєї точки зору без агресії та запальності. Без неприємних переживань йдуть на зустріч новим знайомствам. У той же час не полюбляють гучні компанії, безглузді витівки та багатослівність. На нашу думку такий високий показник норми в досліджуваних дітей, позбавлених батьківського піклування свідчить про розвинуту, адаптовану до нових умов особистість. Здебільшого цей показник характерний дітям, які підтримують зв'язки з біологічними родичами, їх спілкування з оточуючими не травмуюче. Діти-сироти із середнім показником комунікабельності це такі діти з якими їх прийомні батьки проводять більшість вільного часу, цікавляться їх потребами та переживаннями, діляться своїми надбаннями та думками.

Рівень вище середнього 20% діти, позбавлені батьківського піклування, 10% діти-сироти, високий рівень - 12% діти, позбавлені батьківського піклування, 5% діти-сироти. Це дуже товариські діти (інколи навіть надміру), цікаві, говіркі, люблять висловлюватися з різних питань, що інколи викликає роздратування в оточуючих. Такі діти охоче знайомляться та спілкуються з новими людьми, їм постійно потрібні нові знайомства.

На нашу думку це є свідчення порушення прив'язаності, так звана, дифузна прив'язаність, коли дитина постійно шукає схвалення своїх вчинків від оточуючих. Таким дітям дуже важко адаптуватися до нових умов, їм бракує посидючості, терпіння, відваги при зіткненні із певними проблемами або невдачами. Цим дітям важливо постійно бути у центрі уваги, всіляко притягувати увагу прийомних батьків до себе будь-якими вчинками, навіть самим поганими (крадіжки, вживання алкогольних та тютюнових виробів)

Остання методика, яку ми провели та результати якої ми отримали є опитувальник FACES-3 "Шкала сімейної адаптації та згуртованості за Д. Олсоном.

Слід зазначити, що для отримання достовірних результатів цю методику ми проводили разом із прийомними батьками досліджуваних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У таблицях 3.5 та 3.6 наводяться дані про середні значення і стандартні відхилення за опитувальником FACES-3. Тут же наведені межі значень для кожного рівня згуртованості та гнучкості. Показаний також відсоток сімей потрапили в ту чи іншу межу. У дослідженнях Д.Х. Олсона виділено чотири рівні згуртованості сім'ї:

1. Роз'єднаний тип - члени сім'ї майже не відчувають прихильності один до одного, демонструють неузгоджене поведінку;

2. Розділений тип - члени сім'ї здатні збиратися разом, обговорювати проблеми, надавати підтримку один одному, приймати спільні рішення, незважаючи на те, що їхні взаємини відрізняються деякою емоційної роздільністю;

3. Заплутаний тип - існують крайнощі у вимозі емоційної близькості і лояльності, окремі члени сім'ї не можуть діяти незалежно один від одного;

4. Об'єднаний тип - характеризується емоційною близькістю, лояльністю у взаєминах. Члени сім'ї часто проводять час разом, цей час для них важливіший, ніж час, присвячений індивідуальним інтересам.

Розглядаючи рівні сімейної адаптації, виділяють такі чотири рівні:

1. Ригідний рівень адаптації - не дозволяє швидко адаптуватися до мінливих умов і виникаючих стресів у житті родини, що, в свою чергу, перешкоджає переходу до виконання сім'єю завдань розвитку, що характеризують новий етап життєвого циклу сім'ї. Подібна структура ускладнює проживання кризових періодів і просування сім'ї за стадіями життєвого циклу;

2. Хаотичний рівень адаптації - свідчить про перебування сім'ї в ситуації кризи (наприклад, внаслідок народження дитини, розлучення, втрати джерел доходу, зміни місця проживання і дії інших не нормативних стресорів). У цьому стані сім'я може перебувати протягом такого періоду часу, який їй необхідний для адаптації до кризової ситуації

3. Структурований рівень адаптації;

4. Гнучкий рівень адаптації.

Останні два типи відносяться до центрального рівня гнучкості. Центральні рівні забезпечують збалансоване і оптимальне сімейне функціонування. Члени сімей збалансованих типів здатні поєднувати власну незалежність з тісними зв'язками усередині сім'ї.

Таблиця 3.5 - Результати дослідження сімейної згуртованості та гнучкості за опитувальником FACES-3 дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Діти-сироти (ДС)
№	Згуртованість	Межі	Гнучкість (адаптивність)	Межі
		сім'ї	%		сім'ї	%
1.	Роз'єднана	15	50	Ригідна	7	25
2.	Розділена	2	8	Структурована	1	7
3.	Об'єднана	6	17	Гнучка	2	8
4.	Заплутана	7	25	Хаотична	20	60
Діти, позбавлені батьківського піклування (ДПБП)
1.	Роз'єднана	1	7	Ригідна	2	8
2.	Розділена	12	36	Структурована	10	33
3.	Об'єднана	14	48	Гнучка	15	50
4.	Заплутана	3	9	Хаотична	3	9

Для кращої наочності зобразимо отримані дані за методикою виміру сімейної адаптації та згуртованості графічно на рисунках 3.6 та 3.7.

Рис. 3.6 Результати дослідження сімейної згуртованості за опитувальником FACES-3 дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

Рис. 3.7 Результати дослідження сімейної згуртованості за опитувальником FACES-3 дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП)

За середніми показниками досліджуваних дітей-сиріт дані розподілилися наступним чином:

- згуртованість: роз'єднана - 50% опитаних, розділена - 8% опитаних, об'єднана - 17%, заплутана - 25%;

- гнучкість (адаптивність): ригідна - 25%, гнучка - 8%, структурована - 7%, хаотична 60%.

За середніми показниками досліджуваних дітей, позбавлених батьківського піклування дані розподілилися наступним чином:

- згуртованість: роз'єднана - 7% опитаних, розділена - 36% опитаних, об'єднана - 48%, заплутана - 9%;

- гнучкість (адаптивність): ригідна - 8%, гнучка - 50%, структурована - 33%, хаотична 9%.

Слід зазначити, що розділений (діти-сироти - 8%, діти, позбавлені батьківського піклування - 36%) і об'єднаний (діти-сироти - 17%, діти, позбавлені батьківського піклування - 48%) типи сімей є збалансованими і забезпечують оптимальне функціонування прийомної сім'ї.

Родини дітей-сиріт з роз'єднаним (50%) і заплутаним (25%) типом згуртованості є проблемними, вони характеризуються відчуженням один від одного, відсутністю стійкої емоційної близькості або навпаки високої залежності один від одного. На відміну від прийомних сімей де виховуються діти, позбавлені батьківського піклування де ці показники склали за роз'єднаним 7% і заплутаним 9% типом згуртованості, як ми бачимо значно менше в порівнянні з дітьми-сиротами. Це є свідченням того, що сім'ї, де дитина виховується довше, має тісний зв'язок зі своїми біологічними родичами більш успішні в адаптації ніж ті, де дитина відірвана від свого біологічного "коріння", тобто дитина-сирота. Такі високі показники та спостереження в процесі супроводу за цими сім'ями свідчать про наявність значних проблем у спілкування та розумінні одне одного в родинах, які в свою чергу заважають успішній адаптації прийомних дітей.

Що стосується гнучкості виділяють помірні (збалансовані) і крайні (екстремальні) рівні адаптації і вважають, що саме збалансовані рівні - показник успішності функціонування системи. Для сімейної адаптації такими рівнями є - структурований і гнучкий. На відміну від сімей з дітьми, позбавленими батьківського піклування у сімей з дітьми сиротами таких показників мало: структурована - 7% (сім'ї ДС), 33% (сім'ї ДПБП) та гнучка - 8% (сім'ї ДС), 50% (сім'ї ДПБП).

Екстремальні рівні зазвичай розглядаються як проблемні, які призводять до порушень функціонування сімейної системи, до них відноситься ригідний і хаотичний рівні сімейної адаптації.

Ми виявили, що в групі дітей-сиріт показник ригідної адаптації склав 25% сімей, а хаотичної - 60% такий показник є свідченням того, що прийомна сім'я перебуває в кризі внаслідок входження нового члена родини, у цьому стані сім'я може перебувати досить довгий проміжок часу, адже ця криза більшою мірою залежить від періоду часу, який необхідний для адаптації до кризової ситуації, оскільки досліджувані сім'ї та діти експериментальної групи перебувають в родині менше року, то доцільним є стверджувати, те що адаптація напряму залежить від терміну перебування дітей в родині, оскільки показники в дітей, позбавлених батьківського піклування за цими ж шкалами значно менші і складають за ригідною адаптацією - 8%, а хаотичної - 9%. Тобто ми можемо зробити висновок, що сім'ї, де виховуються дітей, позбавлених батьківського піклування є більш гармонійними, стабільними та діти в них краще адаптовані.