Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

• 1. Шляхи і засоби підтримання уваги дошкільника
• 2. Експеримент як метод вивчення психіки дитини

1. Шляхи і засоби підтримання уваги дошкільника

Для розвитку уваги дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку з успіхом можуть бути використані різні ігри.

Граючи, дитина живе, діє так, як діють дорослі, як діють герої його улюблених казок, оповідань і т. д. «Програма виховання і навчання в дитячому садку» окрім ігор та занять з дітьми раннього віку передбачає читання ним невеликих казок, потешек, примовок, колискових пісеньок. Все це не тільки сприяє розвитку мови, вмінню слухати, а й стимулює розвиток уваги. Так, наприклад, з дітьми віком від 1 до 1 року 3 місяців можна використовувати читання потешки «Сорока, сорока». Заняття проводиться з невеликою кількістю дітей. Вихователька легко водить своїм пальцем по долоні дитини і ритмічно, співуче читає: «Сорока, сорока, де була?» - «Далеко. Кашку варила, діток годувала...». Далі вихователька бере пальчики дитини по черзі і примовляє: «Цьому дала, цьому дала...» Таким чином вона програє потешку з кожною дитиною, яка бере участь у занятті. Інші діти в цей час слухають і стежать за діями виховательки.

Це заняття дозволяє виробити у дитини здатність не тільки зосереджуватися на короткий час, коли вихователька читає текст потешки безпосередньо йому, але і на більш тривалий час, коли потешка читається іншим. Для розвитку слухової уваги у дітей молодшої групи можливе використання потешек типу «Катя, Катя», «Чікі-чікі-чікалочкі». Розвитку перемикання уваги, а також обсягу уваги сприяють ігри типу «Маленькі і великі ніжки», «Заїнька, виходь».

У грі «Маленькі і великі ніжки» вихователь, повторюючи текст, кілька разів говорить спочатку про маленькі ніжки, а потім про великі ноги. Діти повторюють за ним, чергуючи швидкі і повільні рухи. У цій грі дітям доводиться одночасно тримати в свідомості і текст гри, і спосіб дій, який залежить від тексту.

Гра «Заїнька, виходь» вимагає зміни напрямку руху дитини після кожного куплета. Механізм впливу на розвиток уваги дитини той же, що у грі «Маленькі і великі ніжки».

Вельми продуктивним для розвитку уваги є спостереження дітей за пташкою в клітці, за курчатами, за автомобілем та іншими об'єктами. Це ж можна сказати і про ігри та заняттях з предметами (нанизування кілець на стрижень, побудова башточки з кубиків, збирання, складання матрьошки і т.д.). У середній групі дитячого саду розвитку уваги сприяють ігри типу: «Скільки?». Вихователь читає дітям вірш. Потім ставить запитання, що стосуються його змісту: скільки було жайворонків на нівушке, скільки зайців ховалося від мисливців, скільки човників пливло по озеру, скільки скакало коней?

Ігри на класифікацію типу «Що потрібно?» Також сприяють розвитку уваги. До цього типу можна віднести гри «Накриємо стіл для гостей» (називається посуд), «Посадимо сад» (називаються фруктові дерева), «Меблі», «Одяг» і т. д.

Довільна увага розвивають ігри, в яких діти описують предмет, не дивлячись на нього, знаходять у ньому істотні ознаки, дізнаються предмет за описом. Опис предмета, не дивлячись на нього, вимагає високоорганізованого уваги, добре розвинених його властивостей. До числа таких дидактичних ігор можна віднести: «Відгадай-ка», «Магазин», «Радіо» та ін

Зміст і характер діяльності, яку організовує вихователь дитячого закладу, визначають шляхи та засоби організації уваги дітей. Вибір прийомів організації залежить не тільки від характеру діяльності дітей, а й від своїх вікових особливостей. Вихователь повинен враховувати особливості уваги того контингенту дітей, з яким він працює. При організації своєї роботи повинен спиратися на наступні положення. Чим молодші діти, тим коротше повинні бути заняття, що вимагають зосередження. У молодшій групі тривалість занять становить 10-15 хв, в середній 20-25 хв, у старшій 25 - 30 хв.

Інтелектуальна активність дітей у процесі занять є фактором, що забезпечує їхню увагу, тому побудова занять має вестися на строго науковій основі, з урахуванням вимог педагогіки, психології та гігієни. Оскільки в дітей дитячого віку сильніше розвинене мимовільну увагу, вихователь повинен спиратися на нього в своїй роботі. Причому в процесі роботи він повинен давати такі завдання, які вимагають від дітей та довільної уваги.

Збереженню уваги дітей сприяє зміна видів діяльності як всередині одного заняття, так і протягом дня. Це дозволяє уникнути одноманітності і нудьги, які притупляють інтерес дітей до роботи, знижують їх увагу. Раціональне чергування видів діяльності сприяє підтримці стійкої уваги. Так, наприклад, після занять фізкультурою, коли діти дуже збуджені, недоцільно пропонувати роботу, яка вимагає великої зосередженості.

Заняття не повинні бути надмірно інтенсивними, які вимагають максимальної віддачі сил і енергії дітей (в першу чергу це відноситься до занять з фізкультури), оскільки на наступному занятті діти будуть перезбуджена, а ще через деякий час почне позначатися втома. А це, природно, не буде сприяти збереженню стійкої уваги навіть у цікавій діяльності. Не можна на одному занятті вводити відразу 3-5 нових компонентів. Розглянуті види (мимовільна, довільна і послепроизвольное) і властивості (стійкість, розподіл, переключення, обсяг) уваги дитини Характеризуються низкою специфічних особливостей.

1. Дитина дошкільного віку здатний зосередитися на дуже короткий час. Увага його піддається значним коливанням.

2. Увага дитини дошкільного та молодшого шкільного віку легко слабшає. Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності.

3. Увага залучається яскравим, сильним, несподіваним подразником. Дитина дошкільного віку не в змозі правильно управляти своєю увагою.

4. Не володіючи увагою (воно ще не досягло рівня довільної психічної регуляції), дитина не в змозі перемикати його на свій розсуд з одного об'єкта на інший, тобто перемикання розвинене слабко.

5. Чим молодші діти, тим менше вони можуть зосереджуватися на словах, з якими до них звертається дорослий. Слова дорослого не залучають їх уваги або залучають частково. Увага дітей легше зосереджується на яскравих, привабливих предметах. Слова ж дорослого лише супроводжують наочно сприймаються дитиною предмети. Тільки до середнього і старшого дитячого віку слова дорослого набувають настільки сильне значення, що самі по собі можуть привернути увагу дитини.

6. Розподіл уваги у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку розвинене ще слабо. Дитина практично не в змозі виконувати два або більше видів діяльності одночасно.

7. Увага дітей дошкільного та молодшого шкільного віку характеризується невеликим обсягом у порівнянні з підлітками та дорослими.

8. Правильно вибрані форми і методи роботи дозволяють вихователю активно впливати на розвиток уваги дітей.

2. Експеримент як метод вивчення психіки дитини

увага дошкільник психіка дитина

Нерідко дослідник змушений спеціально викликати прояви дитячої психіки, які його цікавлять. На це і спрямований психологічний експеримент.

Психологічний експеримент (лат. experimentum - спроба, досвід) - спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.

В експерименті дослідник навмисно створює і видозмінює умови діяльності дитини, ставить перед ним певні завдання й на підставі того, як ці завдання вирішуються, робить висновки про його психологічні особливості.

Умови експерименту визначаються його методикою, яка містить формулювання мети, опис матеріалу, процесу дослідження, критеріїв обробки даних. Всі елементи методики підпорядковані цілям дослідження. Наприклад, якщо для експерименту потрібні картинки на білому тлі, не слід використовувати інший, це може зумовити фонові реакції. А коли вивчають реакції дітей на фонові подразники, то картинки спеціально роблять на кольоровому тлі.

Інструкцію експерименту (формулювання задачі) вивчають напам'ять і при необхідності розповідають дитині. Вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність дослідження, дозволяють повторювати його і викликати однотипні явища, перевіряти та уточнювати отримані дані. Тому експеримент є більш об'єктивним методом, ніж спостереження. Варіювання його умовами допомагає виявляти закономірності і механізми психічного розвитку. Активна позиція дослідника, чіткі критерії фіксації аналізу, результатів є передумовами накопичення і обробки фактичного матеріалу. Дані експерименту піддаються математичній обробці і виражаються в числових показниках. В експерименті дослідник основному має справу тільки з однією стороною психіки дитини, тому не слід робити поспішних висновків, не вивчивши інших сторін, що може призвести вироблення односторонніх уявлень про її психіку.

Результати кожного досвіду записують у протокол, де вказують загальні відомості про піддослідних, завдання експерименту, час проведення, дані про експериментатора, кількісні та якісні результати експерименту, особливості поведінки досліджуваних (дії, мова, виразні рухи та ін).

Найбільш точним і доказовим є лабораторний експеримент, який проводять у спеціально обладнаному приміщенні з використанням різних приладів та установок (апаратів, на яких експериментатор показує картинки, включає лампочки, дзвінки та інші подразники). Дитину поміщають у спеціально обладнану камеру, де вона займає певне місце перед екраном або за столом. Іноді до її тіла прикріплюють датчики, які уловлюють зміни в судинній, м'язової, нервової системах дитини і передають сигнали спеціальним приладами для запису. При цьому використовують реєстрацію, тобто фіксатори часу, сили, швидкості і спрямованості рухів, процесів збудження в корі головного мозку, виникають під впливом певного подразника, загального стану дитини. Таке дослідження незвичне для дитини, яка не бачить експериментатора, оскільки він подає сигнали і спостерігає за нею через спеціальні «глазки».

У лабораторних експериментах досліджують особливості відчуттів і сприймань, швидкість реакцій на подразники, обсяг уваги і т.д. Дані вимірюють і реєструють з великою об'єктивністю і точністю. Проте в незвичайних умовах лабораторії дитина може показати не такі результати, як у природних, тому отримані дані нерідко є обмеженими. Щоб надати лабораторним дослідам природності, використовують ігрове моделювання експериментальних і життєвих ситуацій.Наприклад, при дослідженні рухів очей дитини та інших реакцій, для реєстрації яких необхідно закріпити на її тілі датчики, експеримент організовують, як гру в космонавти.

Самим в дитячій психології вважається природний експеримент, запропонований у 1910 р. відомим російським психологом Олександром Лазурський (1874-1917). На відміну від лабораторного він зберігає переваги спостереження (природність умов), робить неможливим спотворення психічних проявів. Під час нього в активній позиції по відношенню до дитини перебуває дослідник, організовуючи, наприклад, гру з метою вивчення її вольових якостей.

Природні експерименти служать для дослідження всіх психічних процесів і властивостей особистості дошкільників. Часто їх застосовують безпосередньо в групі дитячого саду (дослідник виступає в ролі вихователя, організовуючи діяльність дітей). Діти при цьому не підозрюють, що ігри, завдання, які їм запропонували, мають певну дослідницьку мету. Наприклад, дітям дають картинки, на яких зображені тварини, машини, меблі, іграшки, і пропонують розкласти їх по тематичній спрямованості. Дослідник при цьому має можливість з'ясувати, як вони узагальнюють, на які ознаки при цьому звертають увагу. На заняттях зі старшими дошкільнятами з виготовлення іграшки одній групі кажуть, що нею будуть грати діти, другий - що іграшку вони подарують мамі, а третій - що її подарують малюкам, у яких немає іграшок. Для дітей це заняття є звичайним, а досліднику допомагає визначити вплив різних мотивів на діяльність дитини.

Про переваги природного експерименту свідчить дослідження, в ході якого необхідно запам'ятати і пригадати ряд слів в ситуації лабораторного експерименту і в ситуації гри, виконуючи роль «покупця» (купуючи в «магазині» необхідні предмети). Аналіз отриманих результатів показав, що ефект запам'ятовування в грі помітно вище.

Широко використовується в дитячій психології формувальний експеримент, в ході якого способом дослідження психічних процесів і якостей є навчання дітей, спрямоване на їх формування або вдосконалення.

Формувальний експеримент Л. Виготський назвав «експериментально-генетичним» методом дослідження, вважаючи, що об'єктивне вивчення закономірностей розвитку психічного процесу можливе лише в процесі його формування. У педагогічних дослідженнях цей метод отримав назву формувального.

Формувальний експеримент не тотожний педагогічному, який застосовують для вивчення ефективності нових програм, методів навчання і виховання дітей. Зовні вони схожі, оскільки в обох випадках дітей вчать чогось нового, а успішний результат навчання вважають підтвердженням прогнозів. Відмінність полягає в характері прогнозів: психолог передбачає особливості психічних процесів, якостей, властивостей особистості, які виникають в ході розвитку; педагог - те, якими шляхами можна досягти позитивних результатів у навчанні та вихованні дітей.

У дослідженнях, проведених під керівництвом вітчизняного психолога Олександра Запорожця (1905-1981), формувальний експеримент використовували для перевірки гіпотези про те, що при певних умовах на якісно новий рівень можна підняти процеси сприйняття, розвинути окремі сторони сенсорики дитини. Як виявилося, дошкільнятам важко розрізняти звуки за висотою. Для розвитку цієї здатності проводили такий експеримент: перед дітьми розігрували сцени-драматизації, в яких брали участь великий «Лис-тато», видавав низькі звуки, і «Лисиця-мама», яка була менше й видавала високі звуки.Потім експериментатор спільно з дітьми розігрував епізоди з життя цих персонажів: «лиси» переховувалися в різних місцях, і дитина повинна була відшукати їх по голосу. Виявилося, що після такого навчання навіть маленькі діти (2-4 роки) починають не тільки легко розрізняти по висоті голоси персонажів, але і з успіхом відзначають різницю між будь-якими звуками чують вперше і які зовсім не пов'язані з відомими їм предметами.

В одному дослідженні поєднують різні види експерименту. Спочатку організують констатуючий звичайний експеримент, щоб зафіксувати у дітей рівень розвитку психічного процесу, якості в звичайних умовах виховання. Потім вдаються до формувального експерименту, маючи на меті отримати новий рівень психічного процесу, якості згідно прогнозів. Завершує дослідження звичайний, але вже контрольований експеримент, призначений з'ясувати зрушення, які сталися внаслідок формувального експерименту.

Організація експериментального дослідження повинна відповідати певним вимогам. На етапі планування експерименту необхідно чітко сформулювати його мети, визначити вибірку дослідження (склад учасників), продумати і записати методики його проведення, визначити умови, в яких він пройде (місце і час), вибрати умови і правила гри, при яких проявилися б найбільш характерні якості особистості дитини. Приміщення, в якому буде проводитися експеримент, має бути добре знайомим дитині, не містити зайвих предметів, які можуть відвернути її увагу, тому не слід використовувати для нього спортивний зал, театральну, зоологічну номер т.д. Важливо подбати про його освітлення, уникнути сторонніх подразників (звуків, запахів, нових предметів). Не варто садити дитину обличчям до вікна, щоб вона не відволікалася.

Під час експерименту слід встановити доброзичливі стосунки з дитиною, яка бере участь у дослідженні. Для цього потрібно посадити його поруч з собою, а не через стіл. У спілкуванні не бажано загострювати увагу дитини на помилках, стримано і рівно реагувати на її успіхи і невдачі під час експерименту. Темп проведення експерименту повинен відповідати індивідуально-психологічних особливостей дитини.

Дослідження не повинно бути тривалим (10-20 хв). Ознаки перевтоми, нудьги, небажання дитини виконувати далі задача є підставою для його припинення. Експеримент завжди передбачає стандартні процедури, тому не слід вносити зміни в процес його проведення. У дошкільному закладі експериментальні дослідження проводять у другій половині дня.

Размещено на Allbest.ru