Психологіна готовність дитини до навчання у школі

Підходи до визначення психологічної готовності дошкільника до шкільного навчання. Організація та методи дослідження психологічної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку. Емоційна та соціальна готовність до шкільного навчання.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 16.06.2010
Размер файла 445,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

53

План

  • Вступ
    • Розділ 1. Особливості психологічної готовності до навчання у школі
    • 1.1 Сутність та основні підходи до визначення психологічної готовності дошкільника до шкільного навчання
    • 1.2 Компоненти психологічної готовності до шкільного навчання
    • 1.3 Структура готовності до навчання у школі дітей дошкільного віку
    • 1.4 Визначальна роль мотивації у готовності до шкільного навчання
    • Розділ 2. Організація, методи та результати дослідження психологічної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку
    • 2.1 Методика та організація дослідження
    • 2.2 Психологічний аналіз сформованості психологічної готовності до навчання
    • 2.2.1 Дослідження інтелектуального компоненту готовності до шкільного навчання
    • 2.2.2 Дослідження емоціонального компоненту готовності до шкільного навчання
    • 2.2.3 Дослідження соціального компоненту готовності до шкільного навчання
    • 2.2.4 Психологічний аналіз сформованості емоційної та соціальної готовності до шкільного навчання у дітей старшого дошкільного віку
    • Висновки
    • Список використаної літератури
    • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасні умови життя та діяльності людини в Україні характеризуються кардинальними змінами в сфері економіки, соціальних ситуаціях та освіти. Суспільство висуває нові вимоги до розвитку особистості, зокрема її емоційної сфери - формування ініціативності, сміливості, вміння приймати самостійні рішення, швидко адаптуватися до різних умов. Вирішення цього загального завдання тісно пов'язане з реалізацією Державної національної програми "Освіта" (Україна ХХІ століття), "Діти України", Закону України "Про освіту", в яких визначено, що побудова демократичного суспільства, його розвиток значною мірою залежить від творчості, активності та емоційної стійкості його членів.

Реформування в напрямі гуманізації сучасної системи освіти досить гостро порушує питання готовності дошкільників до навчання у школі, оскільки це важливий крок у доросле життя, і від того, яким він буде, залежить здатність дитини адаптуватися до нових умов і реалізувати власні потенційні можливості. Отже, задля забезпечення ефективної адаптації дитини до шкільного навчання одним з важливих завдань психологічної служби дошкільного навчального закладу постає психологічний супровід готовності дітей до шкільного навчання, що ґрунтується на розумінні змісту, структури та критеріїв готовності до школи.

На сучасному етапі розвитку педагогічної та психологічної думки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі.

Проблема психологічної готовності до школи останнім часом стала дуже популярною серед дослідників різних спеціальностей. Психологи, педагоги, фізіологи вивчають і обґрунтовують критерії готовності до шкільного навчання, сперечаються про вік, з якого найдоцільніше починати навчання дітей в школі.

Бурхливий інтерес до вказаної проблеми виник в нашій країні в результаті переходу на навчання з шести років, що привело до масових фізіологічних, педагогічних, психологічних проблем, що виникли при навчанні шестирічок.

Об'єктом дослідження є готовність до навчання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: психологічні особливості готовності до навчання дітей дошкільного віку.

Метою курсового дослідження теоретичне обґрунтування проблеми психологічної готовності до навчання дитини дошкільного віку.

Відповідно до мети об'єкту та предмету дослідження були поставлені наступні завдання:

Дати аналіз поняттю психологічної готовності до школи дітей дошкільного віку.

Визначити структуру психологічної готовності до навчання.

Охарактеризувати значення мотивації та розвиток мотивів навчання у дітей дошкільного віку.

Експериментально дослідити такі компоненти готовності до навчання у школі, як інтелектуальний, емоційний та соціальний.

Методи дослідження. Теоретичні: вивчення, аналіз наукової літератури з проблеми розвитку інтелектуальної, мотиваційної, емоційної та соціальної готовності до школи дітей дошкільного віку; емпіричні - спостереження, тестування, статистичні - обробка експериментальних даних.

Для дослідження інтелектуальної готовності до шкільного навчання використовувався тест - запитання, що адаптовані до даного віку.

Для дослідження особливостей емоційної готовності, незахищеності, тривожності, недовіри до себе використовувався "Тест-спостереження тривожності". Діагностика адекватності емоційних проявів та реакцій відбувалася з допомогою методики-гри "Абетка настрою" (Н.Л. Белопольської).

З метою діагностики соціальної готовності до навчання у школі, ставлення старшого дошкільника до себе та своїх ровесників використовувався проективний тест "Дві хатки".

Базою дослідження виступив дитячий садок №1 с. Жорнище Ківерцівський р-ну Волинської області. Всього в експерименті брало участь 15 дітей старшого дошкільного віку.

Теоретична значимість дослідження полягає у тому, що дані дослідження дозволяють більш докладно розглянути проблему психологічної готовності до школи, виділити її компоненти і їхню роль в оволодінні навчальними навичками.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження, пов'язані з уточненням сутності, змісту, критеріями сформованості мотиваційного, емоційного контролю, мисленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі.

Матеріали та результати дослідження можуть також бути використані при написання наукових, курсових, дипломних та інших робіт, пов'язаних з даною проблематикою.

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. У списку використаних джерел 30 найменувань.

Розділ 1. Особливості психологічної готовності до навчання у школі

1.1 Сутність та основні підходи до визначення психологічної готовності дошкільника до шкільного навчання

Поняття готовності дитини до школи багатогранне. Воно охоплює фізіологічну, психологічну (особистісну, соціальну, інтелектуальну) та педагогічну зрілість дитини. Успішне розв?язання питань розвитку особистості дитини, підвищення ефективності процесу навчання, подальше професійне становлення та соціальну самореалізацію особистості багато в чому визначає те, наскільки враховують рівень фізіологічної, психологічної та педагогічної готовності дитини до шкільного навчання.

На сучасному етапі суспільного розвитку досить важливим вважають медичний підхід до готовності до школи, що зумовлено значним погіршенням стану здоров?я дітей, зниженням їх функціональних можливостей та збільшенням вимог школи. Основними медичними критеріями готовності до шкільного навчання є: рівень біологічного розвитку дитини (зріст, наявність постійних зубів); стан здоров?я на момент вступу до школи; динаміка захворюваності за попередній рік.

Отже, підставою до відстрочення терміну вступу до школи є: прибавка у зрості за останній рік менше ніж 4 см; відсутність постійних зубів; наявність хронічних хвороб; наявність за останній рік захворюваності частотою 4 та більше разів за тривалості 25 і більше днів; дітей, які не досягли станом на 1 вересня 6 років та 6 місяців, оскільки початок систематизованого навчання раніше визначеного строку призводить до відхилів в стані здоров?я вже на початковому етапі освітнього процесу.

Щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку особливо важливим є комплексне медичне обстеження та висновок медико-психолого-педагогічної комісії стосовно можливості навчання дитини в загальному чи спеціальному навчальному закладі [11, 24].

Також, незважаючи на реформу освіти та впровадження навчання з шестирічного віку, лишається актуальним педагогічний підхід до визначення готовності до шкільного навчання. Основними педагогічними критеріями готовності дитини до шкільного навчання є: навички читання, писання та рахування.

Однак, варто враховувати, що спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї висувають вимоги до першокласника, які значно перевищують можливості шестирічної дитини, що є неправомірним. Так, Н.М. Стадненко та інші зазначають, що навички читання та письма потрібно формувати у школі, а у дошкільний віковий період треба закладати лише передумови, які дають змогу дитині більш-менш швидко оволодіти цими навичками у школі [11, 26].

Отже, готовність до школи в межах педагогічного підходу трактують переважно як сукупність знань і умінь, сформованості окремих способів розумових дій (з математики, читання, образотворчої діяльності, іноземної мови тощо), що не може забезпечити повноцінну готовність дитини до навчання.

Готовність до шкільного навчання передбачає, крім наявності знань, умінь і способів розумової діяльності, сформованість необхідних особистісних якостей, які допомагають дитині подолати труднощі, пов?язані з ломкою динамічного стереотипу в період переходу з дитячого садочка до школи [11, 42].

Широко й багатогранно подано психологічний підхід до розгляду готовності до шкільного навчання (Л.І. Божович, Л.А. Венгер, А.Л. Венгер, Л.С. Виготський, А.В. Запорожець, В.С. Мухіна і багато інших). Однак, й досі, в сучасній психології немає чіткої визначеності поняття психологічної готовності до шкільного навчання [11, 19].

Отже, в загальному значенні, психологічна готовність до шкільного навчання - це комплексна характеристика дитини, що розкриває рівні розвитку психологічних якостей і є найважливішою передумовою для гармонійного входження дитини у нове соціальне середовище.

1.2 Компоненти психологічної готовності до шкільного навчання

Зі вступом дитини до школи наступає абсолютно новий етап її життя і до цього етапу він повинен бути достатньо підготовлений. Раніше за все‚ повинен бути готовий виконувати серйозну діяльність, що дає йому не тільки нові права, але і що покладає нелегкі обов'язки. Маленький школяр в праві розраховувати на пошану тих, що оточують його на учбових заняттях і сам зобов'язаний систематично виконувати всі завдання вчителя, поводитися відповідно до шкільних правил незалежно від того, хоче він цього в даний момент чи ні.

Більшість дітей, що досягають семирічного віку, прагнуть до положення школяра, але не у всіх випадках вони достатньо ясно уявляють собі, в чому це положення полягає. Іноді їх привертає чисто зовнішня сторона справи - хочеться мати портфель, бути великим, отримувати відмітки і т.п. По-справжньому готовою до положення школяра виявляється така дитина, якої школа привертає не зовнішніми аксесуарами, а можливістю отримувати нові знання, тобто дитина з достатньо розвинутими пізнавальними інтересами. Тільки на цій основі діти виявляються здатними достатньо відповідально ставитись до своїх шкільних обов'язків. Проте одного бажання бути школярем і серйозного відношення до навчання виявляється недостатньо: адже потрібно ще зуміти підпорядкувати цьому бажанню, цьому відношенню ситуативної спонуки, примусити себе бути уважним на уроці, вивчати деколи нудні правила, наполегливо обдумувати рішення важкої задачі. Іншими словами, майбутньому школяру необхідно довільно управляти своєю поведінкою, зокрема своєю пізнавальною діяльністю, впливом її на рішення учбових задач. А це стає можливим, якщо у дитини склалася ієрархічна система мотивів, що дозволяє підпорядковувати особистісні спонуки більш значимим стійким цілям і намірам.

Сучасна школа не починає навчання з нуля. Вона розраховує на те, що діти приходять в 1 клас з достатнім колом знань і навиків, а головне - з розвиненим сприйняттям і мисленням, що дозволяє систематично спостерігати явища, що вивчаються, виділяти в них істотні особливості, міркувати і робити висновки. Це пред'являє певні вимоги до рівня розумового розвитку дитини, яка повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного відношення до матеріалу, що вивчається, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Крім того, дитина повинна володіти початковими уміннями в області учбової діяльності (увагою не до результату, а до самого способу виконання учбових завдань, самоконтролем і т.д.).

З приходом в школу дитина відразу ж потрапляє в групу однолітків, які зайняті загальною серйозною справою. Це істотно відрізняє шкільну групу від групи дитячого саду. Взаємини між школярами будуються на іншій основі, ніж в дитячому саду - положення дитини в класі визначається іншими критеріями, перш за все його успіхами в навчанні для того, щоб в цих умовах зуміти ввійти в колектив, дитині необхідно володіти достатньо гнучкими способами встановлення взаємостосунків з іншими дітьми, розвиненим відчуттям товариства [20, 4-5].

Легко побачити, що психологічна готовність до школи, - яку б її сторону ми не узяли, є підсумком всього передування психічного розвитку дитини, результатом всієї системи виховання і навчання в сім'ї і дитячому саду. Якості, необхідні для успішного навчання, виникають не відразу. Вони формуються поступово, починаючи буквально з моменту народження. Потрібно підкреслити значення, яке мають для формування цих якостей такі дитячі види діяльності, як гра, малювання, конструювання та ін. Адже саме в них вперше виникають суспільні мотиви поведінки, складається ієрархія мотивів, формуються і удосконалюються дії сприйняття а мислення, розвиваються взаємини між дітьми. Звичайно, це відбувається не само собою, а при постійному керівництві діяльністю дітей з боку дорослих, які передають підростаючому поколінню досвід суспільної поведінки, повідомляють необхідні знання і виробляють навики. Деякі навики можуть бути сформовані тільки в процесі систематичного навчання дошкільника на заняттях - це елементарні уміння в області учбової діяльності, достатній рівень продуктивності в пізнавальних процесах.

Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Під інтелектуальною зрілістю розуміють диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з фону; концентрацію уваги; аналітичне мислення, виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторна координація. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мірі відображає функціональне дозрівання структур головного мозку.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання [5, 61].

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками і уміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

На підставі виділених параметрів створюються тести визначення шкільної зрілості.

,, Зона найближчого розвитку” набагато істотніше визначає можливості дитини, чим рівень актуального розвитку. Дві дитина, що має однаковий рівень актуального розвитку, але різну,, зону найближчого розвитку", розрізнятимуться в динаміці розумового розвитку в ході навчання. Відмінність,, зон найближчого розвитку” при однаковому рівні актуального розвитку може бути пов'язана з індивідуальними психофізіологічними відмінностями дітей, а так само спадковими чинниками, що визначають швидкість протікання процесів розвитку під впливом навчання. Таким чином,,, зона” одних дітей буде „ширше і глибше ніж у інших, і відповідно одного і того ж вищого рівня актуального розвитку вони досягнуть в різний час з різною швидкістю. Те, що сьогодні є для дитини,, зоною найближчого розвитку", завтра стане рівнем його актуального розвитку [11, 48].

У психологічній підготовці дітей до школи важливу роль грає спеціальна виховна робота, яка ведеться в старшій і підготовчій групах дитячого саду. Але вона повинна бути не спробою надання швидкої допомоги, а спиратися на всі попередні досягнення в психічному розвитку, не може бути нічого шкідливішого, ніж запружувати пам'ять дітей великою кількістю розрізнених відомостей або механічне вдовблювання навиків читання і рахунку. Зовсім інша справа, коли діти отримують узагальнені і систематизовані знання, коли їх навчають орієнтуватися в нових областях дійсності (у кількісних відносинах речей, в звуковій матерії мови) і організовують оволодіння навиками на цій широкій основі. В процесі такого навчання у дітей виробляються ті зачатки теоретичного підходу до дійсності, які дадуть їм можливість в майбутньому свідомо засвоювати будь-які знання.

1.3 Структура готовності до навчання у школі дітей дошкільного віку

Майже всі діти 5 - 7-рiчного вiку готовi до навчання, хочуть iти до школи, у багатьох, однак переважає зовнiшня мотивацiя: „В мене буде портфель", „Я пiду з букетом квiтiв” та iн. Саме в цьому прагненнi закорiненi можливостi подолання кризи семи рокiв, адже вступ до школи засвiдчує перехiд до нової суспiльнозначущої та суспiльнооцiнюваної дiяльностi навчання. Дуже важливо, щоб цi змiни у життi дитини узгоджувалися з її внутрiшньою потребою.

Успiшний розвиток особистостi, ефективнiсть навчання дитини багато в чому залежить вiд того, наскiльки правильно враховується рiвень пiдготовки її до школи. Загалом, готовнiсть дитини до навчання у школi передбачає iнтелектуальну, особистiсну та соцiально-психологiчну, вольову складовi.

Iнтелектуальна готовнiсть дошкiльника до навчання у школi. Тривалий час рiвень iнтелектуального розвитку дитини визначали за кiлькiстю виявлених у неї знань, обсягом її розумового інструментарію про який свiдчить передусiм словниковий запас. Однак таких показникiв недостатньо. На думку А. Усової дошкiльник мусить мати високоякісний рiвень научуваностi - вмiння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостiйну мету пiзнавальної дiяльностi. Це передбачає володiння допитливiстю й спостережливiстю, здатнiстю дивуватися та шукати причини виявленої новизни.

Проте не всi дошкільники iнтелектуально готовi до навчання в школi, причиною чого є обмеженiсть їхніх iнтелектуальних вражень та iнтересiв. Однак вони швидко виконують найпростiшi навчальнi завдання, якщо їх перевести в практичну площину або гру. Загалом, такi дiти потребують особливої уваги педагогів [6, 187].

Особистісна та соціально-психологічна готовність дошкільника до навчання у школі. Підготовка дитини до школи передбачає формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі - школяра, що виражається у серйозному ставлення до школи, до навчальної дiяльностi та вчителя.

Як правило, старшi дошкiльнята вiдчувають великий потяг до школи. Часто їх приваблює зовнішній аспект шкiльного життя. Але це не найголовніший мотив. Бiльшiсть i них прагне учитися. До учiння вони ставляться як до дуже серйозного завдання („навчуся писати”, „навчуся читати”). Якщо дошкiльник не готовий прийняти соцiальну позицiю школяра, то навiть за наявностi необхiдних умiнь i навичок, високого рiвня iнтелектуального розвитку йому буде важко адаптуватися до шкiльного життя. Є дiти, якi взагалi не хочуть iти до школи. Причиною такого ставлення, як правило, є помилкове виховання дошкiльникiв.

Виникнения позитивного ставлення дитини до школи часто пов'язане зi способом подання дорослими iнформацiї про неї. Важливо, щоб вiдомостi, якi дiти отримують зi слiв дорослих про школу, були не тільки зрозумiлими, а й доступними для усвiдомлення ними. Особистiсна та соцiально-психологiчна готовнiсть до школи передбачає сформованiсть у дiтей навикiв спiлкування i взаємодії з ровесниками й дорослими [6, 189].

Вольова готовність дошкiльнака до навчання у школі. Пiд кiнець дошкiльного вiку в дошкiльпшка вже сформованi основнi елементи вольові дії - внутрiшньовольові зусилля, необхiдні для виконання певної діяльності. Дошкільник здатен поставити мету, прийняти рiшення, окреслити план дiй, виконати його, виявити зусилля для подолання перешкод, оцiнити результат своєї дії. За твердженням психологів, якi дослiджували волю у дiтей, у дошкiльному вiцi вони успішнiше досягають мети за наявностi ігрових мотивацій, коли їх поведiнку оцiнюють однолiтки (командна гра).

Про вольову готовнiсть дошкiльників свiдчать високий рiвень довiльностi їхнiх рухiв i поведiнки. Довiльність рухiв виявляється у письмi, правильному використаннi навчального приладдя, пiдтриманнi порядку на письмовому столi, партi, у портфелi. Довiльнiсть поведiнки у навмисному заучуваннi вiршiв, можливості побороти певне бажання, вiдмовитися від гри заради iншої справи наприклад допомогти матерi. Здатнiсть пiдкорити свою поведiнку поставленiй метi має важливе значення для майбутнього школяра. Вольова готовність передбачає здатнiсть стримувати свої iмпульсивнi дiї, зосереджуватися на виконуваному завданнi, слуханнi мови старшого тощо.

Актуальною лишається проблема структурних складників та критеріїв психологічної готовності дитини до шкільного навчання. Так, на основі теоретичного аналізу поглядів І.Д. Беха, Л.І. Божович, Л.А. Венгер, Б.С. Волкова, Н.В. Волкової, Н.І. Гуткіної, В.В. Давидова, Д.Б. Ельконіна, С.Д. Забрамної, А.І. Запорожця, Р.С. Немова, Н.В. Нижегородцева, Л.Г. Парамонової, Н.Г. Салміної, А.А. Харченко, В.Д. Шадрікова, О.А. Шварцман та інших, щодо психологічної готовності дитини до шкільного навчання можна визначити нормативні критерії психологічної готовності дитини до шкільного навчання, систематизувавши їх відповідно до виділених базових складників психологічної готовності [11, 17].

Таким чином, у психологічній готовності до шкільного навчання можна виділити такі базові складники: інтелектуальна готовність (пізнавальні процеси, сенсомоторні навички, здатність до научуваності); особистісна готовність (мотивація, воля, емоції, спрямованість особистості, самосвідомість); соціальна готовність (комунікативна та соціальна компетентність). Співвідношення базових і похідних складників (параметрів) з критеріями психологічної готовності дітей до шкільного навчання докладно подано в табл.1.

Таблиця 1. Нормативні критерії психологічної готовності дитини до шкільного навчання

Психологічна готовність до шкільного навчання

Критерії

Інтелектуальна готовність

Сприймання

Сформованість зорового сприймання

Розвиток тонкого та достатньо диференційованого зорового аналізу та синтезу, сформованість зорово-просторових уявлень:

уміння виокремити фігури з фону;

уміння розрізняти предмети та геометричні фігури за їх формою (круглий, овальний, квадратний, прямокутний, трикутний і т.п.);

уміння розрізняти предмети та геометричні фігури за розміром (великий, маленький, середній) і розуміти їх співвідношення (великий - маленький, більше - менше; довгий - короткий, довше - коротше; високий - низький, вище - нижче; товстий - тонкий, товщий - тонший; ширший - вужчий, ширше - вужче);

уміння визначати місце знаходження предметів і геометричних фігур у просторі відносно один одного, тобто розуміти просторові відношення між ними (високо - низько, вверху - внизу, вище - нижче; далеко - близько, далі - ближче, попереду - позаду; зліва - справа).

Сформованість слухового сприймання

Диференціація звуків мовлення (фонематичний слух):

сформованість початкових форм звукового аналізу та синтезу слів;

можливість чіткої слухової диференціації акустично близьких звуків.

Увага

Довільна увага:

достатньо сформовані обсяг, стійкість, розподіл, переключення, концентрація;

здатність до тривалого зосереджування.

Пам?ять

Довільна пам?ять:

сформована вербальна механічна пам?ять, легкість запам?ятовування слів на слух;

розвинена образна зорова оперативна пам?ять;

наявна здатність до логічного запам?ятання.

Мислення

Сформованість основних видів мислення:

наочно-дійового,

наочно-образного,

словесно-логічного мислення (у початковій стадії розвитку);

Сформованість операцій мислення:

аналітичне мислення (виділення істотного в явищах навколишньої дійсності);

установлення причинно-наслідкових зв?язків та закономірностей між явищами;

здатність до порівняння та зіставлення (уміння бачити схоже та відмінне);

здатність до узагальнення та умовиводу (вміння міркувати, виділяти загальний спосіб дій, здатність схоплювати ситуацію цілісно, розуміти її зміст та робити висновки).

Мовлення

Розвиток діалогічного та монологічного мовлення, як засобу спілкування та передумови оволодіння письмовим мовленням:

правильна вимова всіх звуків мовлення (перш за все не повинно бути заміни одних звуків іншими);

володіння достатнім обсягом словникового запасу за умови правильного розуміння значення засвоєних слів;

уміння граматично правильно оформлювати речення, тобто відповідно до законів граматики з?єднувати окремі слова між собою задля висловлювання закінченої думки;

володіння зв?язним мовленням, тобто вміння логічно й послідовно пов?язувати окремі речення між собою для побудови зв?язного вислову.

Сенсомоторика

Сенсомоторна координація:

розвиток аналізувальних систем (орієнтування у просторі);

розвиток дрібної моторики (графічні навички, маніпулювання дрібними деталями, дії з ґудзиками, шнурками, малювання)

моторні здібності, рухові навички (уміння бігати, стрибати, лазити, повзати, кидати, ловити; виконання вправ на координацію та спритність).

Научуваність

Психологічні передумови оволодіння навчальною діяльністю:

здатність розуміти та приймати навчальне завдання;

уміння дитини свідомо підпорядковувати свої дії правилу, загально визначеному способу дій;

уміння дитини орієнтуватись на систему правил у роботі;

уміння працювати за зразком;

уміння слухати, розуміти та виконувати інструкції дорослого;

уміння сприймати допомогу дорослого;

уміння переносити засвоєні знання та способи дій на виконання аналогічних завдань;

уміння планувати власні дії та контролювати їх.

Особистісна готовність

Мотивація

Достатній рівень мотиваційного розвитку дитини:

сформованість мотиву учіння (пізнавальні й соціальні мотиви учіння);

позитивне ставлення до учіння;

підпорядкованість мотивів (ієрархія мотивів).

Воля

Достатня сформованість довільності:

здатність тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання;

уміння долати труднощі;

здатність довести розпочату роботу до завершення;

здатність до довільної регуляції поведінки (посидючість);

здатність до довільної регуляції поведінки та пізнавальних процесів за допомогою слова.

Емоції

Сформованість емоційної сфери:

здатність розпізнавати та розуміти невербальні та вербальні прояви емоцій інших людей;

розвиток вищих почуттів й емоцій (співчуття, відповідальність, гордість тощо);

глибина та стійкість у прояві почуттів;

довільність у керуванні емоціями та почуттями.

Спрямованість особистості

Сформованість внутрішньої позиції школяра:

наявність пізнавальних інтересів (зацікавленість у навчанні, здобуванні знань, умінь і навичок, у отримання нової інформації про довкілля);

сформований особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять (грамоти і лічби);

готовність до зміни соціальної позиції;

бажання вчитися, дитина виявляє "почуття необхідності навчання";

допитливість, потреба в самостійному пошуку відповідей на питання, що цікавлять;

наявність змістовного уявлення у дитини про підготовку до школи;

віддання переваги колективним заняттям перед індивідуальним навчанням удома;

дисциплінованість;

прийняття традиційного для навчання способу оцінювання (оцінку);

визнання авторитету вчителя;

виникнення першого схематичного, цілісного дитячого світогляду.

Самосвідомість

здатність до рефлексії своєї діяльності;

ідентичність особистісна та соціальна (початкові форми);

диференційованість образу-Я (Я-реальне і Я-ідеальне);

потреба в досягненні успіху;

уміння правильно оцінити свої реальні й потенційні можливості;

адекватна самооцінка та рівень домагань, відповідний реальним можливостям;

Специфічна самооцінка, оцінка "Я" в конкретній діяльності.

Соціальна готовність

Комунікативна компетентність

Передумови:

наявність потреби та бажання дитини у спілкуванні з однолітками та дорослими;

наявність позитивного ставлення до комунікативної діяльності;

сформованість комунікативних рис характеру - товариськість, контактність, відгукуваність, сумлінність, наполегливість тощо.

Знання:

знання та розуміння мовленнєвої культури спілкування;

знання та розуміння невербального спілкування;

Уміння та навички:

сформованість навичок спілкування, уміння вступати в контакт як з однолітками, так і з дорослими;

уміння гармонійно поєднувати виразні, вербальні та невербальні засоби спілкування;

довільність у спілкуванні з дорослими (уміння прийняти навчальне завдання та вказівку дорослого);

здатність до взаємодії на партнерських засадах, (уміння справедливо розподіляти функції, домовлятися, обґрунтовувати свою думку, поступатися, запобігати конфліктам і справедливо їх розв?язувати).

Соціальна компетентність

Передумови:

усвідомлення свого соціального "Я" (сприймання себе в контексті стосунків з іншими, відчуття своєї належності до певної соціальної групи);

здатність почувати себе впевнено за межами дому, в іншому соціальному середовищі (відсутність страху, нерішучості).

Знання:

знання основних норм і правил поведінки в соціальному середовищі;

розуміння ролі вчителя, що відрізняється від ролі вихователя та матері;

розуміння своєї соціальної ролі майбутнього учня, для якого провідна діяльність - навчання.

Соціальна компетентність

Уміння та навички:

сформованість навичок суспільного життя, дотримання правил і норм поведінки;

уміння об?єктивно оцінювати вчинки навколишніх відповідно норм поведінки;

здатність і готовність до співпраці;

уміння будувати взаємовідносини з однолітками в процесі спільної діяльності (уміння брати до уваги думку іншого, зважати на нього, доброзичливо взаємодіяти);

уміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячої групи;

здатність знаходити своє місце в групі;

здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання;

сформованість необхідних елементарних трудових умінь та навичок (уміння організувати робоче місце та підтримувати порядок на ньому тощо);

сформованість навичок самообслуговування.

У запропонованій табл.1 узагальнено та систематизовано основні критерії психологічної готовності дітей до шкільного навчання, що подано в психолого-педагогічній літературі. Результати цього узагальнення свідчать про обмеженість розгляду самосвідомості як важливого складника особистісної готовності дитини до шкільного навчання.

Так, аналіз методик дослідження психологічної готовності дитини до школи, запропонованих Н.І. Гуткіною, Н.М. Стадненко [30] та інших, свідчить про більшу їх зосередженість на діагностиці інтелекту та дрібної моторики, тоді як особистісний складник шкільної готовності практично не досліджено, а його діагностику, зазвичай, обмежено дослідженням мотивації та самооцінки. Це зумовлено, на думку О.А. Шварцман [30], більшою доступністю для дослідження за допомогою наявних психологічних методик пізнавальних здібностей і зорово-моторної координації, ніж особистості дитини.

На думку багатьох науковців майбутній школяр повинен: мати навички спілкування з дорослими та ровесниками, знати певні норми та правила суспільної поведінки, вміти правильно оцінювати свої реальні та потенційні можливості, мати певні уявлення про себе як особистість.

Отже, у дошкільника має бути сформована, відповідно його віку, гармонійна Я-концепція, оскільки особистість дитини для себе та інших людей представлена саме у її Я-концепції, яка має образно-понятійний зміст, забарвлений емоційно-оцінними ставленнями, що зумовлюють дії та поведінку дитини. Під гармонійною Я-концепцією ми розуміємо сукупність узгоджених знань дитини про себе, прийняття дитиною себе такою, якою вона є, тобто усвідомлення нею власних переваг та вад, позитивне ставлення до себе, що сприяє саморозвитку та формуванню психологічно й соціально зрілої особистості, здатної до самореалізації в соціальному середовищі.

Таким чином, вiд народження до вступу у школу дитина долає ряд важливих етапів: новонародженість, немовля, раннє дитинство, дошкільний вік. Кожному з них властивi специфічні ситуацiї розвитку, певнi провiдна дiяльнiсть, новоутворення i досягнення у психiчному та особистiсному розвитку, особливi кризи i поєднання процесiв дозрiвання й розвитку.

1.4 Визначальна роль мотивації у готовності до шкільного навчання

Зарубіжні дослідження шкільної зрілості в основному направлені на створення відповідних тестів, в роботах же радянських психологів Л.І. Божович і Д.Б. Ельконина міститься глибоке теоретичне опрацьовування питань психологічної готовності до школи з погляду змістовного обґрунтування необхідного і достатнього нижчого рівня актуального розвитку першокласника [22, 32-34].

У теоретичних роботах Л.І. Божович основний акцент робився на значення афективно-потребної сфери у формуванні особистості дитини. З цих же позицій розглядалася психологічна готовність до школи, тобто найбільш важливим визнавався мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:

1) широкі соціальні мотиви учіння, або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин.

2) мотиви, пов'язані безпосередньо з учбовою діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навиками і знаннями”.

Дитина, готова до школи, хоче вчитися і тому, що йому хочеться зайняти певну позицію в товаристві людей, а саме позицію, що відкриває доступ в світ дорослості, і тому, що у нього є пізнавальна потреба, яку він не може задовольнити удома. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.И. Божович,, внутрішньою позицією школяра”. Цьому новоутворенню Л.И. Божович надавала дуже велике значення, вважаючи, що,, внутрішня позиція школяра" може виступати як критерій готовності до шкільного навчання [22, 36]. Але слід відмітити, що і,, внутрішня позиція" і широкі соціальні мотиви учіння - явища суто історичні, річ у тому, що система суспільного виховання і навчання, що існує в нашій країні, припускає декілька ступенів дорослішання:

1) ясла, дитячий сад - дошкільне дитинство: до дітей ставляться, як до малюків;

2) школа - зі вступом до школи дитина встає на першу сходинку дорослішання, тут починається його підготовка до самостійного дорослого життя; саме таке значення надається школі в нашому суспільстві;

3) вища школа або робота - дорослі люди. Таким чином, школа є сполучною ланкою між дитинством і дорослістю, причому якщо відвідини дошкільної установи є необов'язковими, то відвідини школи до цих пір були строго обов'язковими, і діти, досягаючи шкільного віку, розуміють, що школа відкриває їм доступ до дорослого життя. Звідси і з'являється бажання піти вчитися в школу, щоб зайняти нове місце в системі суспільних відносин. Саме цим, як правило, пояснюється те, що діти не хочуть вчитися удома, а хочуть вчитися в школі: їм недостатньо задовольнити тільки пізнавальну потребу, їм ще необхідно задовольнити потребу в новому соціальному статусі, який вони отримують, включаючись в учбовий процес, як в серйозну діяльність, що приводить до результату, важливого як, для дитини, так і для навколишніх його дорослих.

Соціальні мотиви учіння радянських дітей, що вступали до школи, визначалися тією конкретною історичною обстановкою, в якій жили діти. В той час, коли школа була обов'язковою для здобування середньої освіти, причому вона була єдиною загальноосвітньою, що виключало існування привілейованих учбових закладів, але саме тому саме по собі вступ до школи, хоч і означав для дитини перехід на новий віковий ступінь, нічим не відрізняло його від решти однолітків, а тому соціальні мотиви учення були пов'язані з самою діяльністю учення.

Як правило, в афективно-потребній сфері дитини, що вступає до школи, представлені різні мотиви учіння, але будь-який один може домінувати. Розберемо послідовно різні випадки домінування того або іншого мотиву.

Сьогодні в нашому суспільстві знову з'являються ліцеї і гімназії, а єдина загальноосвітня школа перестає існувати. У зв'язку з цим незабаром можуть з'явитися нові соціальні мотиви учіння, оскільки ряд учбових закладів виділяються в престижні.

Як вже було сказано, до соціальних мотивів учення відносяться мотиви, пов'язані з потребою дитини зайняти нову соціальну позицію, а також з потребою в спілкуванні на новому рівні, що припускає оцінку і схвалення людей.

Дослідження Е.О. Смірнової, присвячене комунікативній готовності шестирічних дітей до шкільного навчання, дає цікаве пояснення, чому саме до кінця дошкільного віку у дітей з'являється потреба в спілкуванні з дорослим на новому рівні [22, 41]. Комунікативна готовність до школи розглядається як результат певного рівня розвитку спілкування. У дослідженні наголошується, що в дошкільному віці зустрічаються три форми спілкування: ситуативно-ділова, внеситуативно-пізнавальна і внеситуативно-особова. Перша з них, ситуативно-ділова, характеризується співпрацею з дорослим в грі, при освоєнні дій з різними предметами і т.д. Дорослий виступає тут для дитини як учасник спільної діяльності, і відповідно на перший план виходять його ділові якості і уміння. Основним засобом спілкування є наочні дії. Ситуативно-ділове спілкування в основному характерне для дітей до 4 років. Внеситуативно-пізнавальна форма спілкування знаменується першими пізнавальними питаннями дитини, адресованими дорослому. На цьому етапі розвитку спілкування дорослий стає для дитини джерелом нових знань, не завжди прив'язаних до конкретної ситуації. Ця форма спілкування переважає у віці 4-5 років.

У міру дорослішання старших дошкільників все більше починають привертати події, що відбуваються в світі людей, а не речей. Людські відносини, норми поведінки стають важливим моментом в змісті спілкування дитини з дорослим. Так народжується найбільш складна в дошкільному віці внеситуативно-особова форма спілкування, що зазвичай складається лише до кінця дошкільного віку.

Дорослий як і раніше є для дітей джерелом нових знань, і діти як і раніше потребують його визнання і пошани. Проте для дитини стає дуже важливо, щоб його відношення до тих або інших подій співпало з відношенням дорослого. Потреба у взаєморозумінні і співпереживанні дорослого є відмітною особливістю даної форми спілкування. Спільність поглядів і емоційних оцінок з дорослим є для дитини як би критерієм їх правильності. Таке спілкування спонукає особистісними мотивами, тобто в центрі уваги дитини знаходиться сама доросла людина... В рамках цієї форми спілкування у дітей складається різне відношення до людей, залежно від того, яку роль в спілкуванні з ними вони виконують: діти починають диференціювати ролі лікаря, вихователя, продавця, і відповідно цьому - будувати свою поведінку в спілкуванні з ними.

У разі домінування соціальних мотивів учення дитина прагне в школу, щоб зайняти в суспільстві нову позицію, позицію школяра. Пізнавальна потреба виражена у нього слабо, а тому в школі його перш за все цікавлять не знання, які дає вчитель, а строгого виконання ролі учня, заданою новою соціальною позицією. У загальних рисах першокласник знає, що він повинен робити як учень, тобто як він повинен виконувати роль учня. Інформацію ж про те, як він справляється з цією роллю, успішно чи ні, тобто чи зміг він зайняти бажану соціальну позицію, дає дитині вчитель у формі оцінки його поведінки і старанності. Фактично, першокласник з домінуванням соціальних мотивів учення повністю орієнтований на схвалення і похвалу вчителі, які по суті дозволяють йому задовольнити його потребу в спілкуванні на новому рівні. Таким чином, в даному випадку схвалення вчителя може розглядатися як визначення потреби дитини в новій соціальній позиції, і, кінець кінцем, саме похвала вчителя мотивує учбову діяльність дитини [23, 261].

Така структура мотиваційної сфери дозволить учневі успішно справлятися з своїми обов'язками до тих пір, поки для нього буде приваблива соціальна позиція школяра. Але як тільки ця позиція стане для нього звичною і йому вже не потрібно буде підтвердження, що він добре справляється з своєю роллю, домінування соціальних мотивів навчання похвала вчителя перестане надавати мотивуюча дія.

Якщо до цього часу у учня не сформуються власне учбові мотиви, пов'язані безпосередньо з учбовою діяльністю, або якщо у нього не виникнуть нові соціальні мотиви типу отримання в майбутньому певної спеціальності, для якої необхідний хороший шкільний атестат, то учень може стати невстигаючим.

Відмітимо, що первинне домінування соціального мотиву навчання може привести до формування пізнавальної мотивації шляхом зсуву мотиву на мету. Цей механізм утворення нових мотивів був описаний А.Н. Леонтьевим [23, 262]. Так спочатку учень добре виконує завдання тому, що хоче отримати похвалу вчителя. Він знає, що знання йому необхідні, але цей мотив є таким, що не реально діє, а що тільки розуміється, оскільки у дитини немає достатньої пізнавальної потреби. Мотивом, що реально ж діє, є потреба в похвалі вчителя. Але тривале добросовісне виконання учбових завдань ради гарної оцінки вчителя може привести до того, що учень зацікавиться самим змістом учбової діяльності і у нього з'явиться пізнавальна потреба. Таким чином, мотив, що тільки розуміється, стане реальний таким, що діє, і з'явиться нова опосередкована потреба. Іншими словами, пізнавальна потреба опосередковується потребою отримати схвалення вчителя.

Цих дітей швидше за все можна охарактеризувати як допитливих. Вони хочуть багато знати, нерідко приходять в перший клас, вже уміючи читати і писати, а в школу прагнуть, щоб дізнатися ще більше. Але якщо на уроках їм стає нецікаво, то вони можуть відвернутися і зайнятися сторонньою справою. Буває і так - на уроках учень уважно слухає новий матеріал, що представляє для нього інтерес, а удома не виконує домашнє завдання, тому що повторювати вже засвоєний матеріал йому нудно. Оскільки ж у дитини слабо розвинені соціальні мотиви учіння, то у нього не спостерігається прагнення добре виконувати обов'язки учня, як цього вимагає його нова соціальна позиція. Якщо до того ж у такого учня слабо розвинена мотивація досягнення, то він незабаром, не дивлячись на добре розвинену пізнавальну потребу, може почати відставати в навчанні. Річ у тому, що в першому класі дуже багато завдань, особливо по письму, які не викликають у дітей безпосереднього інтересу, але вимагають великих зусиль. Тому діти з домінуванням пізнавальної мотивації, але слабо вираженими соціальними мотивами учіння можуть виявитися менш готовими до шкільного навчання (у тому вигляді, як воно існує у нас на сьогоднішній день), ніж діти з домінуванням соціальних мотивів учіння. З дітьми цієї групи вчителеві буває набагато важче, хоча вони можуть спочатку більше знати, ніж інші першокласники. Але внаслідок того, що вони відносяться до навчання тільки як до джерела інтелектуального задоволення, а не як до соціальної діяльності, яку необхідно добре виконувати незалежно від власних емоційних переживань, ці учні не завжди приймають і виконують поставлене вчителем завдання. .

Кажучи про домінування окремо взятого мотиву, не треба забувати, що таким чином створюється якась абстрактна модель, що дозволяє краще зрозуміти роль того або іншого мотиву в афективно-потребній сфері, але лише дійсність, що приблизно відображає, в якій абсолютне домінування якогось одного мотиву майже не зустрічається. Повноцінна учбова мотивація повинна включати і пізнавальні мотиви, і широкі соціальні мотиви, але індивідуальність кожної дитини виявляється в домінуванні якогось з вказаних мотивів усередині учбової діяльності. Отже, можна сказати, що в дослідженнях Л.І. Божовіч, присвячених психологічній готовності до школи, як нижчий актуальний рівень психічного розвитку, необхідне і достатнє спершу навчання в школі, було запропоновано новоутворення, назване нею "внутрішня позиція школяра" [23, 267]. Це психологічне новоутворення виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку, або в період кризи 7 років і є сплавом двох потреб - пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні. Саме поєднання цих двох потреб дозволяє дитині включиться в учбовий процес як суб'єкт діяльності, що виражається в свідомому формуванні і виконання намірів і цілей, або, іншими словами, довільній поведінці учня. Майже всі автори, що досліджують психологічну готовність до школи, приділяють довільності особливе місце в проблемі, що вивчається. Є точка зору, що слабкий розвиток довільності - головний камінь спотикання психологічної готовності до школи. Але в якому ступені повинна бути розвинена довільність до початку навчання в школі - питання, що вельми слабо пропрацював в літературі. Трудність полягає в тому, що, з одного боку, довільна поведінка вважається новоутворенням молодшого шкільного віку, що розвивається внутрішньоучбовій (ведучій) діяльності цього віку, а з іншого боку - слабкий розвиток довільності заважає початку навчання в школі.

Д.Б. Ельконин (1978) вважав, що довільна поведінка народжується в ролевій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на вищий ступінь розвитку, чим він це може зробити в грі поодинці, оскільки колектив в цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваному зразку, тоді як самостійно здійснити такий контроль дитині буває ще дуже важко.,, Функція контролю ще дуже слабка, - пише Д.Б. Ельконін, - і часто ще вимагає підтримки з боку ситуації, з боку учасників гри, в цьому слабкість цієї функції, що народжується, але значення гри в тому, що ця функція тут народжується. Саме тому гру можна вважати школою довільної поведінки" [18, 73-74]. З цієї ідеї про генезис довільності не ясно, якого рівня розвитку повинна досягти остання до перехідного періоду від дошкільного до молодшого шкільного віку, оскільки до моменту надходження дитини в школу. Адже поза сумнівом, що процес шкільного навчання з найперших кроків спирається на якийсь рівень розвитку довільної поведінки. Аналізуючи передумови, необхідні для успішного оволодіння учбовою діяльністю, Д.Б. Ельконин і його співробітники виділили наступні параметри:

уміння дітей свідомо підпорядкувати свої дії правилу, що узагальнено визначає спосіб дії;

уміння орієнтуватися на задану систему вимог;

уміння уважно слухати що говорить і точно виконувати завдання, пропоновані в усній формі;

уміння самостійно виконати необхідне завдання по сприйманому зразку [18, 82].

Фактично, ці параметри і є тим нижнім рівнем актуального розвитку довільності, на який спирається навчання в першому класі. Але річ у тому, що цей рівень довільної поведінки виявляється тільки в певних умовах, а саме при відповідній мотивації - ігровою або учбовою. Вище вже було сказано про те, яким чином гра сприяє прояву довільної поведінки і як, внутрішня позиція утворюється із сплаву пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє учневі свідомо створювати і виконувати намір, що лежить в основі механізму довільної поведінки. Значить, кажучи про довільність як самостійну складову психологічної готовності до школи, ми фактично припускаємося помилки, оскільки довільність є функцією мотивації.

Розділ 2. Організація, методи та результати дослідження психологічної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку

2.1 Методика та організація дослідження

Експериментальна частина дослідження була організована на базі ДНЗ №1 с. Жорнище Ківерцівський р-ну Волинської області. Дослідженням було охоплено 15 дітей старшого дошкільного віку.

Мета дослідження: вивчити рівень інтелектуальної, емоційної та соціальної готовності до навчання у школі дітей старшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

провести серію спостережень та тестувань дітей старшої групи ДНЗ;

проаналізувати отримані емпіричні дані;

зробити узагальнення й висновки.

Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: спостереження, тестування дітей, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.

Етапи дослідження:

Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.

На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. Формуючи нашу вибірку, ми виходили з необхідності залучити до дослідження дітей старшого дошкільного віку. Вибірка була сформована на базі ДНЗ №1 с. Жорнище Ківерцівський р-ну Волинської області. В проведенні нашого дослідження брали участь 15 дітей старшої групи та їх батьки. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: діагностика рівня тривожності (Див Додаток 1), діагностика адекватності емоційних проявів та реакцій відбувалася з допомогою методики-гри "Абетка настрою" (Н.Л. Белопольської) (Див. Додаток 2), визначення ставлення старшого дошкільника до себе та своїх ровесників - Тест "Дві хатки" (Додаток 3).

На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики психологічної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку. На протязі цього етапу з кожною дитиною проводилася індивідуальна консультація за результатами психологічного дослідження.

На третьому етапі - заключному - відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування низького рівня інтелектуальної, емоційної та соціальної готовності до навчання у школі, оформлення матеріалів дослідження.

2.2 Психологічний аналіз сформованості психологічної готовності до навчання

2.2.1 Дослідження інтелектуального компоненту готовності до шкільного навчання

Мислення - це процес пізнання людиною дійсності за допомогою розумових процесів - аналізу, синтезу, судження і т.п. Виділяють три види мислення:

наочно-діюче (пізнання за допомогою маніпулювання предметами (іграшками);

наочно-образне (пізнання за допомогою уявлень про предмети та явища);

словесно-логічне (пізнання за допомогою понять, слів, міркувань).

Наочно-діюче мислення особливо інтенсивно розвивається в дитини з 3 - 4 років. Вона осягає властивості предметів, учиться оперувати предметами, встановлювати стосунки між ними й вирішувати найрізноманітніші практичні завдання.


Подобные документы

  • Сутність психологічної готовності до шкільного навчання. Діагностика загальної шкільної зрілості. Критерії готовності дошкільнят до школи та їх розвиток. Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку. Процедура визначення готовності дитини до школи.

    курсовая работа [72,6 K], добавлен 25.11.2011

  • Розвиток педагогічної, психологічної думки у нашій країні. Теоретичний аспект проблеми готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі. Визначальна роль мотивації у готовності до шкільного навчання. Гра дошкільника як показник готовності до школи.

    курсовая работа [41,0 K], добавлен 03.07.2009

  • Природа, сутність та функції емоцій. Емоційна сфера дитини-дошкільника, її розвиток та особливості. Особливості емоційної готовності до навчання у школі дітей. Корекція емоційної готовності до навчання у школі за допомогою групових занять та ігор.

    курсовая работа [1,1 M], добавлен 16.06.2010

  • Історія становлення проблеми, сутність поняття та критерії психологічної готовності дітей до шкільного навчання. Особистісна готовність до школи і формування позиції школяра. Мотиваційна, інтелектуальна, вольова та моральна готовність до навчання.

    курсовая работа [74,6 K], добавлен 26.12.2013

  • Проблема періодизації розвитку психіки дитини. 3агальна характеристика розвитку, особистості дітей старшого дошкільного віку. Психолого-педагогічна діагностика готовності дітей до навчання в школі. Програма корекційно-розвивальної роботи з дошкільниками.

    дипломная работа [797,5 K], добавлен 25.01.2013

  • Теоретичні аспекти проблеми підготовки до навчання в школі, психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку, критерії підготовки до навчання. Специфіка та методи визначення психологічної підготовки, експериментальне навчання та обстеження дітей.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 05.06.2010

  • Кризисні явища в психологічному розвитку. Психологічна характеристика дошкільного віку. Увага та сенсорні здібності. Мислення та пам'ять. Уява та творчі здібності. Методика визначення психологічної готовності дитини дошкільного віку до навчання.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 16.03.2012

  • Загальні особливості дітей дошкільного віку із фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення. Соціальна ситуація розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу. Основні методики визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 01.08.2013

  • Специфіка розвитку особистості дошкільника. Мотиваційна, розумова та емоційно-вольова готовність до навчання. Врахування аспектів психологічної зрілості малюків. Умови успішного виховання та розвитку дитини при її підготовці до школи в сім'ї та ДНЗ.

    курсовая работа [48,1 K], добавлен 31.01.2011

  • Особливості розвитку дітей старшого дошкільного віку, гра дошкільника як його головний показник. Криза 6 років, причини та наслідки, етапи протікання та специфіка. Дослідження та фактори, що впливають на рівень психологічної готовності вступу до школи.

    курсовая работа [54,2 K], добавлен 10.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.