Психологічні аспекти формування виконавської художньої майстерності

У тлумачному словнику української мови поняття «майстер» має кілька значень. Сутності музичної діяльності найкраще відповідає таке його визначення: «… Фахівець з якого-небудь ремесла … той, хто досяг високої майстерності, досконалості у своїй роботі, творчості».

Майстер-виконавець - це музикант, який досконало знає свою справу, володіє теорією і практикою гри на інструменті. Отже, йдеться про музично - виконавську майстерність.

Щодо поняття майстерності, то К. К. Платонов тлумачить його так: «Майстерність - властивість особистості, набута у процесі її досвіду як вищий рівень опанованих професійних умінь у певній галузі на основі гнучких навичок і творчості».

М. А. Давидов поняття музичної виконавської майстерності визначає так: «Виконавська майстерність - це вільне володіння інструментом і собою, що забезпечує інтонаційно-смислове, інтерпретоване, одухотворене, емоційно яскраве, артистичне, співтворче втілення музичного твору в реальному звучанні. Вона включає весь комплекс слухомоторних і психологічних даних, конкретних навичок та вмінь, прийомів і форм музично-ігрових рухів, постійно модифікуючих у процесі актуалізації творчого процесу інтерпретації музичного твору» [9, с.78].

Отже, музично-виконавська майстерність - це властивість особистості, сформована у процесі професійної підготовки та виконавської діяльності, яка виявляється як вищий рівень засвоєних умінь, гнучких навичок та інтерпретаторської творчості.

Рівень музичної майстерності є не тільки індивідуальною проблемою музиканта-виконавця, який прагне досягти вершин виконавського мистецтва, а й кожного музичного навчального закладу; незалежно від його рівня й статусу (музична школа, коледж, вищий навчальний заклад), кожен із них організовує свою діяльність так, щоб готувати фахівців у галузі музичного мистецтва найвищого рівня. Цьому сприяють конкурси, фестивалі, конференції, тощо, під час яких вони можуть обмінятися досвідом формування музикантів-виконавців високої музичної майстерності.

Слід зазначити, що виконавська майстерність є властивістю інтегральною: вона включає низку елементів, одночасний прояв яких у процесі виконання твору забезпечує високий естетичний рівень гри. Зважаючи на це, можна говорити про структуру музично-виконавської майстерності.

Аналіз досвіду виконання різних музичних творів відомими виконавцями та методичної літератури з педагогіки і психології, у якій розглядаються теоретичні і практичні аспекти музично-виконавської діяльності, а також власний досвід автора статті переконують, що виконавська майстерність не зводиться лише до технічної підготовки митця. Вона має досить складну структуру, яка включає систему елементів, важливих для виконання музичного твору на високому технічному і художньому рівні, зокрема такі компоненти: теоретичний, технічний, художній та суспільно-психологічний (комунікативний) [2, с. 100].

Теоретичний компонент виконавської майстерності характеризує музичну грамотність, адже оволодіння музичною майстерністю розпочинається із засвоєння теоретичних знань (загальної музичної теорії, історії музичних стилів, теорії інтерпретації, законів формування виконавської техніки та ін.).

Технічний компонент характеризує точність, швидкість, пластичність, лабільність, пристосованість та енергійність музично-ігрових рухів, рівень володіння специфічно інструментальними прийомами з урахуванням акустичних можливостей інструмента та перцептивних властивостей музиканта, які дозволяють йому максимально виразно втілювати музично-образну систему у виконуваному творі. Рівень сформованості такого комплексу визначає віртуозність гри як художньо доцільну якість музично-ігрових дій.

Художній компонент майстерності дає можливість музикантові не тільки грою, а й рухами, мімікою, жестами представляти художню цінність музичного твору, передавати слухачеві емоційний зміст музичного твору, викликаючи адекватні почуття у певній інтерпретаторській концепції композиторського задуму. Цей компонент є головним, адже сенс музики завжди полягав у тому, щоб викликати у слухача певні переживання. Саме завдяки цьому компоненту музика є універсальним засобом спілкування. З цього погляду, навіть мова не може конкурувати з музикою. Музика є найбільш досконалою мовою почуттів.

Художній компонент виконавської майстерності полягає в конкретизації інтерпретаторській осмисленого виконавського інтонування мікро-макроструктури музичного твору, у відтворенні динаміки його вертикальної і горизонтальної структур, драматургії цілісної музичної форми виконуваного твору. Це підтверджують дослідження і досвід професора М. А. Давидова, який вважає, що осмислене, інтерпретаторське відтворення мелодичної структури музичного твору збагачує його логічно, інтелектуально, емоційно, духовно.

Суспільно - психологічний (комунікативний) компонент постає як спілкування зі слухачем за допомогою розглянутих уже засобів «мови тіла» (міміки, жестів, музично-ігрових рухів, пози, ін.), особливо у сольних виступах [2, с. 101].

Загальновідомо, що більшість музикознавців, педагогів та музикантів-виконавців вважають: успіх у виконавському мистецтві залежить від специфічних музичних здібностей музиканта-інструменталіста і меншою мірою - від інших чинників (психічного стану музиканта тощо). Здійснене дослідження дає підстави стверджувати, що майстерність музиканта-інструменталіста ґрунтується не тільки на його специфічних (музичних) здібностях, а й на загальних.

Так, психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява та увага) у музичній педагогіці прийнято розглядати як окремі здібності, які впливають на специфічно музичні здібності. Насправді, ці психічні процеси є лише чинниками, які детермінують рівень розвитку музичних здібностей. У психічних структурах музичних здібностей окремі пізнавальні процеси численні автори розглядають як структурні компоненти, які не мають суттєвого значення. Це змушує конкретніше охарактеризувати психічні пізнавальні процеси, розкрити їхнє значення для музичної майстерності виконавця. Розглядаючи кожен із цих процесів, пропонуємо для музиканта-інструменталіста поради, як оптимально використати свої потенційні можливості у процесі удосконалення художньої виконавської майстерності.

Аналізуючи вплив відчуттів на формування художньої майстерності музиканта-інструменталіста, слід особливу увагу звертати на ті властивості та закономірності відчуттів, врахування яких безпосередньо обумовлює розвиток музичних здібностей та виконавських навичок і вмінь. До цих властивостей та закономірностей відносяться: якість відчуттів, інтенсивність відчуттів, тривалість відчуттів, адаптація, взаємодія аналізаторів (відчуттів), синестезія. Ці основні властивості та закономірності відчуттів, як відомо, мають велике значення при слуханні музики і це явище ґрунтовно досліджене як вітчизняними, так і зарубіжними музикознавцями та психологами (Я.Вершиловським, Я.Коссевською, Б.Тепловим та ін.). Однак треба зауважити, що художня майстерність домриста також залежить від вище зазначених властивостей та закономірностей [13, с. 186].

Серед властивостей перцептивних процесів великої ваги багато фахівців (як музикантів, так і психологів) надають абсолютному слухові, як вродженій властивості, яку вважають найвищим рівнем музичних здібностей. Однак більш глибокий аналіз даного явища показав помилковість цього погляду. З одного боку, абсолютний слух не є обов'язковою властивістю музикальності: багато видатних музикантів не мали його (П.Чайковський, Р.Шуман і ін.). З іншого боку, володіння розвиненим абсолютним слухом не гарантує успіхів у музичній діяльності. Тому не варто перебільшувати значення абсолютного слуху.

Разом з тим, абсолютний музичний слух можна розвинути і у тих осіб, які від народження його не мали, застосовуючи спеціальні методи, але умовою його збереження повинні бути постійні вправи (В.Kелер, Б.Теплов, В.Шевчук). В музичній діяльності домриста, як і будь-якого інструменталіста-виконавця, абсолютний слух дозволяє більш якісно та за коротший час підготувати твір до виконання. Він має значення навіть при настроюванні інструмента без використання стандартних звуків чи звуків інших інструментів. Цей слух має особливе значення в керуванні інструментальним ансамблем чи оркестром. Однак у практичному відношенні особливе значення має відносний (релятивний) слух [13, с. 187].

Серед закономірностей відчуттів звертається увага на адаптацію. Вона має особливий вплив як на вивчення твору, так і на естрадні виступи в різноманітних умовах.

Аналізуючи сприймання і його значення для художньої майстерності музиканта (в тому числі і домриста), варто звернути увагу, як стверджує відомий скрипаль і педагог Т.Вронський, на зворотний зв'язок. У фізіології та психології ця функція називається акцептор дії і обумовлює гру на інструменті. Фізіологічні механізми цього явища у майстра і початківця ідентичні, однак різниця у результатах, як правило, обумовлена тим, що вони отримують різні інформації про результати своїх дій. Майстер відчуває музику як цілість, а початківець чує тільки те, про що думає. Помилкою музиканта-початківця буває ігнорування в процесі опанування твору емоційності і динамічності гри. Вивчення твору відбувається у нього, інколи, за таким сценарієм: вчить твір з точку зору інтонації, потім - темпу і динаміки, потім - звучання, далі - стилю і, нарешті, вчиться грати в бажаному настрої і характері. Музикант здібний і з досвідом просто не витримав би так працювати. З самого початку він реалізує цілість, нічого не відкладаючи на потім. Тому вивчає твір значно швидше і досягає мети без зайвих зусиль.

У професії музиканта-соліста здатність до запам'ятовування відіграє особливо важливу роль, тому що концертування відбувається по пам'яті, а відсутність здібності до тривалого запам'ятовування і стійкості до стресових ситуацій роблять цю діяльність неможливою. В музичній діяльності виділяють специфічний комплекс її різновидів: слухову, рухову, зорову і інтелектуальну (психологи цей вид пам'яті, як правило, називають логічною). При нормальній повній структурі музичних здібностей учня всі види пам'яті гармонійно взаємопов'язані між собою, доповнюють та зміцнюють одна одну. Загальновідомо, що перед концертом кожний музикант програє окремі фрагменти з різних творів. Однак тільки дехто з музикантів усвідомлює, чому і що саме програється перед самим концертом. В дійсності таке програвання певних фрагментів чи фраз потрібне музикантові для того, щоб активізувати хоча б частину динамічного стереотипу музично-ігрових рухів рук, пальців, який сформувався під час вивчення твору. Звідси зрозуміло, чому всі музиканти оркестру, як правило, грають різні фрагменти чи фрази.

Слухова та рухова види пам'яті для виконавця є найважливішими і з ними він зустрічається найчастіше. Два інші види пам'яті (зорова і логічна) - допоміжні види, але надзвичайно цінні.

В практиці підготовки музиканта-інструменталіста та його виконавській діяльності особливе значення надається музичній пам'яті. Як стверджував Б.Теплов, не можна вважати музичну пам'ять (поза музичним слухом та почуттям ритму) за один з головних елементів музичних здібностей, бо безпосереднє запам'ятовування, розпізнавання та відтворення рухів, що беруть участь в продукуванні звуків та ритму є простими проявами музичного слуху і почуття ритму[13, с. 190].

Музична пам'ять для музиканта є фундаментом його артистичної діяльності. Театральний актор, хоча й спирається на пам'ять, однак в критичний момент може скористатися з послуг суфлера. Музикант-соліст такої можливості на естраді не має. Крім того, професійний виконавець, який прагне досягти успіху у своїй професії, повинен опанувати музичним твором так, щоб міг виконати його бездоганно. Це завдання надзвичайно складне, особливо, коли виконання відбувається у супроводі оркестру, де найменша помилка соліста може вивести з нормального ритму весь оркестр. Соліст, концертуючий з оркестром або з концертмейстером, мусить точно і впевнено запам'ятати всю складну структуру музичного твору.

Основний висновок для педагогіки, який випливає з міркувань над запам'ятовуванням музики, можна сформулювати так: немає універсальних способів навчання і учіння, які однаково були б ефективними для всіх; кожна особа, яка навчається музиці, має своєрідні психофізичні властивості і до них треба пристосовувати метод навчання чи учіння. Такий підхід вимагає від педагога пізнання своїх вихованців, знання всіх методів учіння та навчання, з яких треба вибрати найбільш відповідні.

Аналізуючи вплив мислення та уяви на рівень художньої і творчої майстерності виконавця, варто звернути увагу на те, що в процесі гри музикант мусить виконати всі дії, щоб звучання твору було таким, яке було передбачене композитором. З одного боку, від виконавця вимагається докладне відтворення того, що написано в нотах. Однак, з іншого боку - кожен музикант повторно виконує той самий твір по-різному. Пояснити це можна тим, що кожен музикант має свій рівень підготовки, своє бачення і розуміння твору, задумів композитора, а також впливом на гру рівня розвитку мислення та уяви, своїх особистісних рис. Підсумовуючи зазначене, можна сказати: хоча нотний запис твору той же, але виконання різними артистами завжди буде різним (слухач може цього і не зауважить, але фахівець - завжди чітко помітить).

Художня майстерність музиканта визначається його вмінням “увійти в образ”, допомагаючи краще реалізувати задуми композитора. Немає сумнівів у тому, що уява відіграє дуже важливу роль у творчій діяльності. Ще на початку ХХ століття Н.Ферстер писав, що уява - це насамперед творча здібність, яка виступає завжди і скрізь, де потрібна творчість. Якщо говорити про роль уяви в діяльності видатного музиканта, то важко не погодитися зі словами С.Блаховського, який вважав, що у генія творчою є насамперед уява. Варто відмітити ще один аспект уяви, який не завжди береться до уваги педагогами. Щоб досягти успіху в музичній виконавській діяльності, музикант повинен уявити собі те, чого хоче, якого успіху прагне, як його можна досягти. Від того, наскільки мрії музиканта будуть реальними, чіткими і конкретними, залежить його успіх в реалізації намірів і планів.

Зрозуміло, що рівень розвитку художньої майстерності виконавця-інструменталіста залежить від рівня розвитку психічних пізнавальних процесів. Однак при цьому варто пам'ятати, що їх функціонування неможливе без участі уваги.

Емоційна сфера музиканта-інструменталіста має особливе значення. Почуття - це своєрідний психічний стан людини, коли перцепція, розуміння, знання постають у єдності з особистим ставленням до того, що вона сприймає, розуміє і трактує. Музичний твір викликає певні почуття не тільки у людини, яка сприймає музику, а й у самого виконавця. Вважають, що емоційний зміст музичного твору впливає на формування художньої майстерності виконавця. В емоційній сфері музиканта-виконавця, крім відомих властивостей, почуттів, суттєве значення має лабільність почуттів (переживань), яку розуміють як швидку й легку зміну переживань музиканта. Виникнення та наростання переживань у виконавця відбуваються у вимушеному ритмі і темпі, бо вони підпорядковуються емоційному змісту музичного твору. Це означає, що в художній майстерності виконавця є ще одна, специфічна для емоційної сфери музиканта властивість почуттів - динамічність переживань, яка характеризує швидкість і легкість виникнення та згасання почуттів, викликаних емоційним змістом твору [3, с. 210].

Загалом, музиканти легко і швидко збуджуються, їхнє емоційне життя багатше, ніж у фахівців інших професій, вони більш вразливо реагують на життєві реалії. Тим часом виконавець мусить щоденно працювати над удосконаленням чи хоча б над підтриманням рівня своєї майстерності. Часто він змушений виконувати цю роботу навіть тоді, коли його нервова система перебуває не в найкращій формі. Йому дуже шкодить хвилювання. Наші дослідження дозволили охарактеризувати цей стан і, що дуже важливо, показати, коли хвилювання може впливати позитивно, а також висловити поради, як боротися з його негативними наслідками.

У процесі підготовки музикантів-інструменталістів формуванню мотивації не завжди надається належна увага. Проте мотиви є рушіями будь-якої діяльності, особливо, пов'язаної з великими емоційними напруженнями. Виконавська діяльність музиканта-інструменталіста є саме такою. Мотивація дає можливість відповісти на запитання: «Чому?» Відомо багато теорій мотивації, проте є небагато однозначних і певних відповідей на запитання про специфіку формування виконавської майстерності музиканта.

Формування виконавської майстерності невіддільне від мотивації, бо саме вона збуджує енергію музиканта, спрямовує його зусилля на досягнення визначеної мети, зумовлює вибіркову концентрацію уваги на істотні подразники (при одночасному зниженні вразливості на несуттєві), породжує конкретні реакції чи послідовність і тривалість виконання певних дій. Тому, крім загальних характеристик мотивації, особливу увагу привертають специфічні мотиви у музично-виконавській діяльності, їх роль у досягненні вершин художньої майстерності. Мотивація впливає на прийняття рішення про початок діяльності, її продовження чи припинення, а також на її завершення. Вона має особливе значення для спрямованості, енергійності та вправності дій, для досягнення мети у пізнавальній та інтелектуальній діяльності, у виборі завдань певного рівня труднощів, тощо [3, с. 211].

У процесі формування музичної майстерності особливу роль відіграють такі мотиви, як прагнення досягти успіху, прагнення до самореалізації та саморозвитку. Слід наголосити на тому, що мотивація неможлива, якщо обрана мета має низьку атракційність (низьку цінність) або ж загалом є недосяжною. Та якщо мету оцінено як атракційну, то зростає можливість досягти її. Якщо артистові вдалося домогтися позитивних результатів, то вірогідність повторити їх знову є вищою, ніж за умови постійних невдач. Водночас слід зауважити, що впевненість у досягненні мети знижує мотивацію, бо ослаблює задоволення від успіху. Крім того, якщо зазнати поразки у ситуації цілковитої впевненості у перемозі, то неминучим буде відчуття приниженості, адже мета видавалася такою доступною. Відчуття приниження буде тим гостріше, чим вищими були шанси досягти мети. Якщо шанси досягти успіху й уникнути поразки однакові, то мотивація набуде найбільшої інтенсивності. Коли невдача обернеться для виконавця істотними наслідками, мотивація може стати максимальною навіть за умови низької ймовірності успіху; якщо ці наслідки будуть несуттєвими, прагнення до мети буде низьким. Отже, мотив є рушійним фактором музично-виконавської діяльності.

Таким чином, музичне виконавство - це своєрідна творчість, вона тим багатша, чим вищий рівень майстерності музиканта, як технічної, так і художньої. Художня майстерність музиканта-інструменталіста - це не тільки атрибут професії, а й специфіка його психічної структури. Щоб досягти найвищої музичної майстерності, слід докласти максимальних зусиль, не стільки фізичних, скільки психічних.

Розглянути усі психологічні аспекти художньої майстерності музиканта-інструменталіста у межах статті неможливо, однак висвітлення окремих її аспектів сприятиме подальшому вдосконаленню методики формування музично-виконавської майстерності.

2.2 Емоційно-мотиваційний аспект виконавської художньої майстерності

Здатність до відчуття, глибокого переживання у музичному спілкуванні та в професійній музичній діяльності вважається одним з головних, домінуючих факторів у визначенні наявності музичних здібностей (Б.Теплов).

Пізнання світу буде повнішим і глибшим при органічній єдності раціонального і емоціонального в цьому процесі. “Єдність емоціонального і раціонального в музичному виконавстві виступає в особливій формі як емоційне мислення, виховання якого для музиканта є фаховим завданням, коли йдеться про формування інтерпретаторської майстерності” (М.Давидов).

Почуття людини характеризуються різноманітними властивостями (якістю, сталістю, тривалістю, сценічністю, астенічністю, силою, глибиною, напруженістю, амбівалентністю). Зазначені властивості почуттів притаманні всім людям і мають велике значення в житті та практичній діяльності. Однак, ми вважаємо, в емоційній сфері музиканта дуже велике значення має лабільність переживань - властивість, яка в загальній психології залишається непомітною [2, с.103].

Майстерність музиканта-інструменталіста визначається не тільки його технічною підготовкою, але і художньою, складовою якої є вміння “входити в образ”, тобто створювати і передавати слухачеві емоційну природу музичного твору. Якби музикант виконував лише один твір з однорідним емоційним забарвленням, то йому вистачило б настроїтися на цей твір (вірніше на його емоційний зміст), виконати у відповідному характері і в цьому ж стані піти зі сцени. Проте репертуар артиста не може бути емоційно однорідним, а тому вимагає від виконавця відповідної психологічної пристосованості, емоційної гнучкості, своєрідної почуттєвої лабільності. Важко уявити високий рівень художньої майстерності виконавця якщо він, “увійшовши в образ” при виконанні, наприклад, в мінорній тональності твору, переходить до гри твору мажорного характеру, але своїм єством (мімікою, жестами, рухами, позою) ще передає переживання, властиві попередньому твору. Тому художня і артистична майстерність музиканта вимагає здатності швидко переходити від переживань одного змісту до переживань іншого змісту так, щоб це було найменш помітно для оточення. Отже, лабільність почуттів (переживань) полягає у швидкості і легкості зміни переживань музиканта різного змісту та якості.

В художній майстерності виконавця присутня ще одна, специфічна для емоційної сфери музиканта, властивість переживання почуттів - динамічність переживань. Специфічність цієї властивості полягає в тому, що виникнення та наростання переживань у виконавця відбуваються у вимушеному ритмі і темпі, бо підпорядковуються емоційному змісту музичного твору. Таким чином, динамічність переживань (почуттів) музиканта-інструменталіста - це властивість переживань, яка характеризує швидкість і легкість виникнення та закінчення почуттів, обумовлених емоційним змістом твору.

Деякі музиканти навчилися імітувати переживання, їх перехід від одного до іншого та швидкість виникнення, наростання чи зникнення. Справді, цього можна навчитися, і навіть непогано, але треба пам'ятати, що такого музиканта стомлюють не стільки фізичні навантаження та переживання факту участі у концерті, скільки необхідність швидко змінювати свої переживання і змінювати в змушеному темпі, які сприймалися б глядачами концерту справжніми і глибокими, бо саме емоційність виконання твору дозволяє передати слухачам всю його повноту, колорит і естетичну вартість[3, с.214].

Якість виконавської майстерності (як технічної, так і художньої) істотно залежить від форм переживання почуттів (настрою, афектів, фрустрації, стресу). В дисертації детально характеризуються ці форми, але особлива увага приділяється такому переживанню, яке найбільше шкодить - хвилюванню. Цей емоційний стан властивий кожному музикантові незалежно від характеру сценічного виступу та досвіду. Визначити та оцінити рівень хвилювання можна, спираючись на його фізичні та психічні ознаки. Ознаки хвилювання, його причини подані у дисертації. Щоб успішно боротися з хвилюванням, треба тренувати його так, як тренуємо будь-які види техніки. Хоч ця форма самоствердження здається парадоксальною, однак вона ефективна у накопиченні позитивної психофізіологічної енергії особистості виконавця. Це означає, що до власного хвилювання треба віднестися активно, планово в уявлюваних умовах сцени. У нашій роботі запропоновані конкретні поради, що допоможуть боротися з грізним ворогом музиканта - його хвилюванням.

Несправедливо було б говорити лише про негативний вплив хвилювання на виконавську діяльність. Якщо воно є оптимальним, то на гру музиканта-інструменталіста може мати і позитивний вплив (зміцнення мотивації, психорухову мобілізацію, підвищення експресії виконання твору та ін.).

Серед артистів (у тому числі і музикантів) поширеними емоційними станами є фрустрація та стрес, що характеризуються підвищенням психічного напруження. Часто воно може сягати такого рівня, коли музикант не в змозі об'єктивно сприймати ситуацію, а процес гри має відхилення від норми або взагалі стає неможливим. В дисертації багато уваги присвячено аналізу подібних станів та методів їх подолання. Однак треба пам'ятати, що для уникнення стану фрустрації музикант повинен ставити перед собою цілі, відповідні до своїх можливостей. Це стосується добору репертуару, участі у конкурсах, фестивалях, концертах, змаганнях серед обдарованих осіб, які мають добру підготовку. Під загрозою опинитися у стресовому стані знаходяться особливо ті музиканти, які мають істотні досягнення, але з великими амбіціями і малою витривалістю на дію стресорів. Використовуючи результати психологічних досліджень І.Хешен-Нєйодек, в роботі сформульовано способи боротьби з негативними емоційними станами виконавця.

На ефективність виконавської діяльності істотно впливає також мотивація музиканта. Вона впливає на прийняття рішення про початок діяльності, її продовження або припинення, а також закінчення. Мотивація має особливе значення в аспектах спрямованості, енергії та вправності дій, наполегливості у досягненні мети, в пізнавальній та інтелектуальній діяльності, у виборі завдань з певним рівнем труднощів, тощо. Як показав аналіз літератури, для формування музичної майстерності особливу роль відіграють мотиви: досягнення (успіху), пов'язані з образом самого себе (підтримування почуття власної вартості, самооцінки), самореалізації та саморозвитку, пов'язані з поставленими завданнями.

Плануючи музичну кар'єру, досягнення наступних вершин майстерності, треба завжди пам'ятати: якщо обрана ціль має низьку атракційність (низька її вартість), то мотивація не виникне, а також, якщо ціль буде оцінена як недосяжна (ймовірність досягнень практично нульова) - мотивація теж не виникне. Однак, якщо ціль оцінено як атракційну, тоді зростає й оцінка можливості її досягнення. Якщо артистові вдалося досягти позитивних результатів, то вірогідність їх досягнення знову оцінюється вище, ніж тоді, коли він зазнав невдачі [3, с. 216].

Треба також мати на увазі, що впевненість у досягненні цілі знижує мотивацію досягнень, бо це викликає ослаблення задоволення від успіху. Крім того, поразка у такій впевненій ситуації дуже часто стає джерелом фрустрації, приниження, адже ціль була такою легкою до здобуття; приниження буде тим більшим, чим вищі були шанси досягнення мети. Якщо вартості досягнення успіху і уникнення невдачі будуть однаковими, то можна сподіватися, що мотивація буде найбільш інтенсивною. Коли ж наслідки недосягнення цілі будуть істотними - мотивація може бути максимальною навіть при низькій ймовірності досягнення успіху. У випадках несуттєвих наслідків у виконавській діяльності музиканта - прагнення до реалізації цілі характеризується низьким рівним емоційного напруження. Отже, мотив є рушійним фактором художньої музично-виконавської діяльності.

Кожна людська діяльність висуває певні вимоги не тільки до рівня професійної підготовки особи (знань, навичок, вмінь), розумового та емоційно-вольового розвитку, але й до її індивідуально-типологічних властивостей (здібностей, характеру і темпераменту). Значення здібностей в опануванні виконавської майстерності є очевидним; в теорії і практиці підготовки музиканта всі зусилля спрямовуються виключно на їх розвиток. Підкреслено роль характеру музиканта. Наполегливість, сила волі, працьовитість - риси характеру, які проявляються у відношенні музиканта до музичної діяльності та в ситуативному оточенні. Вони допомагають долати труднощі, що виникають в процесі гри.

Серед індивідуально-типологічних властивостей виконавця його темперамент часто залишається поза увагою як музичних психологів, так і педагогів та виконавців. Однак варто зауважити, що темперамент в опануванні виконавською майстерністю та в ефективності музичної діяльності займає особливе місце, бо, порівняно зі здібностями, характером та навичками, його неможливо змінити через генетичну обумовленість. Хоча темперамент і не має безпосереднього впливу на майстерність та ефективність діяльності, однак він виступає як енергетичний фактор, невід'ємний на етапі становлення виконавської техніки [3, с. 217].

Динамічні риси індивіда проявляються не тільки в характері його поведінки, в музично-ігрових рухах, але й впливають на всі його реакції: фізичні, інтелектуальні, емоційно-вольові (В.Бєлоус). Як писав І.Павлов, “Темперамент є найбільш загальною характеристикою кожної окремої людини, найголовнішою характеристикою її нервової системи, а ця остання ставить ту чи іншу печать на всю діяльність кожного індивідуума”. Тому планування музичної кар'єри, прагнення досягти високого рівня виконавської майстерності вимагає врахування типу темпераменту музиканта. При цьому варто мати на увазі, що темперамент обумовлює шляхи та способи праці, але не рівень досягнень, тобто індивідуальний стиль діяльності (Є.Клімов). Він проявляється у функціональній структурі виконуваних дій (підготовчих, контрольних, корекційних) і дозволяє музикантові найефективніше використати свої можливості (особливо психічні). Індивідуальний стиль діяльності формується та удосконалюється, якщо музикант шукає прийоми та способи, що допомагають йому, в залежності від свого темпераменту, досягти бажаних результатів. Тому найчіткіше він проявляється у людей творчих. Як стверджує Є.Клімов, знання та врахування індивідуального стилю діяльності дозволяє з великою ймовірністю прогнозувати ефективність творчої виконавської діяльності.

Відомо, що музично-виконавська діяльність вимагає дуже багато сил, великої витривалості і стійкості до факторів, що викликають втому (не тільки фізичну, а й емоційну). Тому від типу темпераменту та його психологічних властивостей залежить і психічна витривалість музиканта.

Розглянувши головні ознаки і різні відтінки прояву темпераментів у виконавському процесі, охарактеризувавши типи темпераментів виконавця, їхні сильні та слабкі сторони, зазначимо, що знання власного темпераменту допоможе музиканту оптимально використати свої потенційні можливості. Це дуже важливо для вироблення індивідуального стилю діяльності, для оволодіння високою виконавською майстерністю (як технічною, так і художньою).

Під індивідуальним стилем музичної діяльності розуміють практичні функції психічної структури особистості музиканта, які виявляються у процесі виконання певного творчого завдання. Можна висловити такі практичні поради музикантам виконавцям:

- сприймай своє хвилювання, воно може мобілізувати до кращого виконання;

- працюй системно, але не механічно, пам'ятаючи, що недотримання системності обертається сильним хвилюванням;

- виконуючи вправи, якнайчастіше уявляй ситуацію публічного виступу, включаючи красу, урочистість власного концертного вбрання;

- переконуй себе, що вправи ефективно вплинуть на результати;

- повір у власні можливості;

- переконуй себе, що можеш добре грати, але не сподівайся, що краще ніж завжди; відкинь думку, що допустиш помилку чи зіграєш погано;

- не бійся помилок, вони властиві навіть найкращим виконавцям;

- слухай свою гру і грай, щоб тобі подобалося, грай більше для себе, ніж для слухачів;

- оволодій основними способами релаксації, це дозволить контролювати напруження м'язів та знайти найкращий для себе спосіб підготовки до виступу;

- не довіряй пам'яті лише одного виду, під час вправ використовуй різні види пам'яті;

- пам'ятай, що важкі фрагменти твору за допомогою вправ можуть стати легкими;

- перевіряй якість вивчення твору;

- вивчай (тренуй) твір в уяві;

- знаходь у виконанні твору радість, не бійся виявляти свої почуття;

- не вважай слухачів своїми супротивниками, вони на твоєму боці, своєю грою ти приносиш їм приємність;

- не перебільшуй значення невдалого виступу (програний бій - це не програна війна);

- перед виступом не розігруйся довго на творі, який будеш виконувати;

- розраховуй час так, щоб твір, який виконуватимеш публічно, міг «відлежатися»;

- вдавайся до різних форм поведінки, які відволікають увагу від стресових ситуацій (наприклад, прогулянки, фізичні вправи, зустрічі з друзями, тощо);

- запрошуй на свої виступи людей, які надають тобі почуття впевненості.

- грай там, де тільки можливо, тренуй свою гру в різноманітних умовах.

Наведені поради не вичерпують усіх можливих способів забезпечення виконавської майстерності. Збагачення власного досвіду (життєвого і виконавського) дасть можливість виробити індивідуальні способи.

Висновки

Таким чином, формування музично-виконавської майстерності вимагає копіткої праці не тільки учня, але й педагога, наставника. Воно залежить від вправного функціонування усіх систем організму виконавця: нервової системи, інтелекту, емоційної та вольової сфери, характеру, вміння спрямовувати себе в бажаному напрямку. Це вимагає в процесі оволодіння виконавською художньою майстерністю використання новітніх підходів та методів навчання.

Музично-виконавська майстерність - це властивість особистості, яка сформована в процесі професійної підготовки та виконавської діяльності і проявляється в ній як вищий рівень засвоєних вмінь, гнучких навичок та інтерпретаторської творчості.

Під структурою музично-виконавської майстерності ми розуміємо систему таких елементів, яка забезпечує виконання музичного твору на високому технічному та художньому рівні.

Вивчення літератури з музичної психології та педагогіки засвідчує, що визначенню та вивченню структури музичної майстерності раніше не приділялося уваги. Винятком можуть бути дослідження доктора мистецтвознавства, професора М.Давидова, який у виконавській майстерності акордеоніста бачить “... два глибинних, внутрішніх аспекти: спортивно-пристосовний або психофізіологічний та художній, інтерпретаторський, підтекстовий”. Немає сумніву, що знання структури музичної майстерності виконавця дозволить чітко визначити чинники, від яких ця майстерність залежить, і усвідомлено спрямувати зусилля (як педагога, так і учня) на її опанування. На нашу думку, структура музично-виконавської майстерності включає такі компоненти: теоретичний, технічний, художній, суспільно-психологічний (комунікаційний).

Теоретичний компонент виконавської майстерності визначається музичною грамотністю.

Технічний компонент характеризує точність, швидкість, пластичність, лабільність, пристосованість та енергійність виконуваних музично-ігрових рухів, рівень володіння специфічно інструментальними прийомами з урахуванням акустичних можливостей інструмента та перцептивних властивостей виконавця, які дозволяють йому максимально виразне втілення музично-образної системи у виконуваному творі. Рівень сформованості цього компонента визначає віртуозність гри музиканта-інструменталіста.

Художній компонент майстерності дозволяє музиканту не тільки самою грою, а й рухами, мімікою, жестами, позою представляти художню цінність музичного твору, передавати слухачеві його емоційний зміст, викликати адекватні почуття, які прагне передати виконавець, створюючи інтерпретаторську концепцію музичного твору відповідно із задумами композитора. Цей компонент є головним, адже сенс існування музики з давніх часів полягав у тому, щоб викликати у слухача певні переживання. Саме цей компонент робить музику універсальним засобом спілкування для всіх народів і континентів. В цьому плані навіть мова не може конкурувати з музикою.

Художній компонент виконавської майстерності полягає і в інтерпретаторській осмисленості виконавського інтонування мікро-макроструктури і динаміки музичного твору, драматургії цілісної музичної форми виконуваного твору. Це підтверджується багатолітніми дослідженнями і досвідом М.Давидова, який вважає, що “осмислене, інтерпретаторське відтворення мелодичної структури музичного твору збагачує його логічно, інтелектуально, емоціонально, духовно”.

Суспільно-психологічний (комунікаційний) компонент. Суть та значення цього компонента полягає в спілкуванні зі слухачем за допомогою “мови тіла” (міміки, жестів, музично-ігрових рухів, пози, ін.).

Поведінка артиста на естраді - це не тільки передавання слухачам змісту музичного твору, створеного композитором, але і процес його спілкування з публікою в концертному залі. Артист презентує себе не тільки грою, але також зовнішнім виглядом, поведінкою, своєю особистістю. Це стосується всіх без виключення музикантів: інструменталістів, диригентів, співаків. Тому, щоб досягти вершин виконавської майстерності, слід працювати не тільки над технікою гри, артистизмом виконання, але й над презентацією себе публіці (слухачам).

Слід відмітити значення пізнавальних психічних процесів у музично-виконавській діяльності, а особливо у його художній майстерності. Багато теоретиків, педагогів та музикантів-виконавців навіть сьогодні вважають психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву та увагу) за окремі здібності, що обумовлюють специфічно музичні здібності. Насправді ж ці психічні процеси виступають як чинники, що детермінують рівень розвитку музичних здібностей. У психологічних структурах музичних здібностей багатьох авторів окремі психічні пізнавальні процеси виступають як структурні компоненти, які не мають суттєвого значення.

Музичний твір викликає певні почуття не тільки у людини, яка сприймає музику, але й у самого виконавця. Існує думка певної частини педагогів про те, що емоційний зміст музичного твору сам формує художню майстерність виконавця. Наприклад, Т.Вроньський стверджує, що функція формування художньої сторони музиканта залежить виключно від творів та їх впливу на уяву виконавця. Відомі властивості почуттів, що впливають на художню майстерність виконавця, доповнені нами ще такими властивостями переживань як лабільність та динамічність. Лабільність почуттів (переживань) полягає у швидкості й легкості зміни переживань музиканта різного змісту та якості. Специфічність динамічності почуттів проявляється в тому, що виникнення та наростання переживань у виконавця відбуваються у вимушеному ритмі і темпі, бо підпорядковуються емоційному змісту музичного твору. Таким чином, динамічність переживань (почуттів) - це властивість переживань, яка характеризує швидкість і легкість виникнення та закінчення почуттів, обумовлених емоційним змістом твору.

Музиканти в цілому - люди вразливі, легко й швидко збудливі, їх емоційне життя більш наповнене, ніж у представників інших професій. Разом з тим вони часто змушені виступати тоді, коли розум та нервова система є не в найкращій формі, а для артиста завжди проблемою є один з видів емоційного стану - хвилювання.

У практиці підготовки музикантів-інструменталістів підвищенню їх виконавської художньої майстерності, формуванню відповідної мотивації не приділяється достатньої уваги. Проте мотиви, необхідні у будь-якій діяльності, а особливо ж у тій, що пов'язана з великими емоційними напруженнями, зокрема - музично-виконавській діяльності. Отже, не можна говорити про формування майстерності виконавця, якщо не розглядати участь у цьому процесі мотивації, адже вона обумовлює збудження енергії музиканта, спрямовує його зусилля на визначену мету, вибіркову концентрацію уваги та ін.

Варто зауважити, що художня майстерність музиканта - це не тільки атрибут професії, а й специфіка його психічної структури. Тому ця курсова робота присвячена психологічним аспектам художньої майстерності. Щоб досягти найвищих вершин виконавської майстерності, треба максимально використати свої можливості (не тільки фізичні, а й психічні). Однак, щоб ці можливості реалізувались повною мірою, потрібна наполеглива, систематична і невтомна праця.

Список використаної літератури

1. Апатский В.Н. Основы теории и методики музикально-исполнительского искусства: Учеб. пособие. - К., НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2006. - 432 с.

2. Білоус В.П. Психологічні аспекти формування виконавської художньої майстерності [Текст]: Дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Білоус Владислава Павлівна ; Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського. - К., 2005. - 194 с.

3. Білоус В.П. Мотиви музичної діяльності і їх значення у формуванні майстерності музиканта //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наукових праць. Вип. ХІ. Частина друга. - К., 2003. - С. 210-219.

4. Білоус В.П. Психологічні аспекти формування виконавської художньої майстерності: Автореф. дис… канд. мистецтв: 17.00.03 / НМАУ ім. П.І.Чайковського. - К., 2005. - 20 с.

5. Білоус В.П. Темперамент та індивідуальний стиль діяльності музиканта-інструменталіста // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. Вип. 38: Музичний стиль: теорія, історія, сучасність. Збірка статей. - К., 2004. - С. 255-262.

6. Ваврик Р. Методичні рекомендації з курсу “Фортепіано”: Навч.-метод. видання - Львів: “Добра справа”, 2007. - 20 с.

7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. - 1440 с.

8. Гуренко Е.Г. Проблемы художественной интерпретации: философский анализ. - Новосибирск: Наука, 1982. - 39 с.

9. Давидов Н. Теоретичні основи формування виконавської майстерності/ Н.Давидов. - К., 1996. - 115 с.

10. Докшицер Т. Путь к творчеству. - М.: Муравей, 1999. - 216 с.

11. Ломов Б.Ф. Методологические и теореоические проблемы психологии. - М.:Наука, 1984. - 444с.

12. Руденко Г. Художня майстерність музиканта-виконавця/ Г.Руденко.- Вид. друге. Доп. та перероблене. - К., 2009. - 170 с.

13. Теплов Б. Психология музыкальных способностей/ Б.Теплов/ Проблемы индивидуальных различий. - М., 1961. - 355 с.

14. Шелков І. Основи техніки музиканта-виконавця як предмет вивчення / І. Шелков. - К.:Музична Україна, 2003. - 115 с.

Размещено на Allbest.ru