Відмінність спілкування психолога та інших спеціалістів

При цьому ступінь усвідомленості емоцій і відчуттів може бути різним. Людина може знати, що він переживає щось і що це переживання явно відрізняється від всіх попередніх. Інший рівень, який можна назвати власне усвідомленням, виявляється в тому, що людина здатна знання про свій стан висловити в словесних (вербальних) категоріях. Саме на цьому рівні можливий контроль над емоціями, тобто:

* здатність передбачати їх розвиток;

* розуміння чинників, від яких залежить їх сила, тривалість і їх наслідки.

Одне з головних спостережень, зроблених Фрейдом, а пізніше

підтверджених численними експериментальними дослідженням, полягає в тому, що емоційні процеси усвідомлюються не повністю і не завжди. Не усвідомлюються, перш за все, ті процеси, які виникли і формувалися в ранньому дитинстві. Тому багато емоційних переживань і асоціації цього періоду ніколи не отримують свого виразу в знакових формах, хоча і можуть брати участь в регуляції поведінки дорослої людини. Не усвідомлюються і почуття, що стали звичними, до людей, з якими є найбільш тісний зв'язок. Поки почуття формуються, існує високий ступінь усвідомлення. Але у міру того як взаємини встановлюються, усвідомлення відповідно зменшується, поки те, що відбувається не починає сприйматися як належне.

Основний показник зрілої нормальної емоції -- її довільний характер. Довільність при цьому розуміється як можливість опосередкованого управління виразом, переживанням і породженням емоції. Розмежування переживання емоції і її прояву, можливість відстроченої, зміненої або пригніченої реакції -- все це результат формування довільності. Емоція набуває довільності не безпосередньо, а за допомогою знаково-символічних операцій.

Усвідомлення емоцій відбувається завдяки процесам навчання. Людина спочатку вчиться виділяти в недиференційованій масі переживань деякі специфічні переживання, пов'язані, наприклад, з голодом, неспокоєм, гнівом, страхом. Після диференціації своїх та чужих почуттів відбувається процес їх позначення (називання), встановлення зв'язку з предметом, що їх викликав і навчання формам виразу. Цей процес здійснюється при активному сприянні інших людей, набуваючи тим самим суто соціального характеру.

Важливим моментом в усвідомленні власних емоційних реакцій і станів є ухвалення або неприйняття їх в даній культурі. Ускладненим є усвідомлення тих емоцій, прояв яких супроводжується покаранням, наприклад емоція страху у чоловіків. Діапазон засуджуваних емоцій визначається не тільки соціальними нормами, але і життєвим досвідом людини.

В процесі навчання дитини спочатку просто наближають до об'єктів позитивних і віддаляють від об'єктів негативних (що викликають відповідні емоції). З часом ці об'єкти набувають більш менш постійного емоційного знаку. В результаті предмет (або навіть просто роздуми про нього) починає викликати пов'язані з ним переживання. Емоція як знак несе інформацію про те, що об'єкт має певне значення для суб'єкта, а модальність почуття розкриває характер значущості: приємний, необхідний, небезпечний, байдужий, неприємний. У свою чергу предмет, ставлення до якого відоме, стає могутнім інструментом управління емоціями. Неможливо наказати собі «не відчувати» або «не переживати» певні емоції, але можливо так перебудувати діяльність, розширивши або змінивши контекст даної події, що це приведе до розрядки емоції або її зміни. Ефективним інструментом при цьому виступає інтерпретація, маніпуляція з предметом емоцій дає можливість так організувати ситуацію, що це приведе до появи бажаних відчуттів. Приклад подібних маніпуляцій можна знайти у фільмі Я. Фріда «Собака на сіні» (пісенька Трістана). Порушення орієнтації в емоційних явищах може виявлятися в наступних формах:

- неусвідомлення самого факту виникнення емоцій (наприклад, людина не помічає свого неспокою, почуття, що зароджується тощо);

- неправильна категоризація емоцій (людина трактує образу як моральне обурення, а боязнь неуспіху -- як відсутність зацікавленості);

- невірна інтерпретація причини виниклої емоції (наприклад, людина вважає, що його гнів викликаний чиєюсь негідною поведінкою, тоді як насправді причиною гніву є нестача уваги);

- неправильна інтерпретація зв'язку між емоцією і вчинком, що її викликав (так, людина вважає, що карає дитину «для її ж користі», тоді як в дійсності робить це для демонстрації своєї переваги).

Таким чином, усвідомлення емоційного процесу припускає здатність дати вербальну характеристику самій емоції і розуміння зв'язків між емоцією і чинниками, що викликали її, з одного боку, і дій, до яких вона схиляє, з іншого. У психології емоцій використовується поняття «емоційний інтелект», яке охоплює наступні здібності:

1) розпізнавання власних емоцій;

2) володіння емоціями;

3) самомотивація;

4) розуміння емоцій інших юдей.

Управління переживаннями реалізується не стільки на рівні породження, скільки на рівні прояву емоцій, а власне проблема управління емоціями в спілкуванні полягає в пошуку тієї міри, яка дозволяла б людині дотримуватись Необхідно пам'ятати, що:

- Емоції, ставлення до них і способи їх прояву -- частина стилю спілкування будь-якої людини. Недостатня емоційна експресивність (втім, як і надмірна), її неадекватність умовам -- одне з найважливіших джерел конфлікту в міжособистісних відносинах. Невиявлені почуття створюють атмосферу нерозуміння, спотворення, роблять необ'єктивними думки і дії. У багато разів важче стає вирішувати міжособистісні проблеми. Якість відносин набагато поліпшується, якщо партнери вільні в прояві як позитивних, так і негативних почуттів. Тривале придушення почуттів може з часом стати причиною того, що людина виявляється взагалі нездатною відчувати.

- Прояв ситуативної емоції швидкоплинний, проте реакція на неї іншої

людини може бути тривалою. При цьому діють як фактор самооцінки, так і ефекти сприймання.

- Емоція може бути неточно закодована або декодована. Хтось не вміє

виявляти емоції, а хтось викривляє емоцію, боячись виказати власні почуття, наприклад, із страху втратити самоконтроль або бути скомпрометованим, знехтуваним або висміяним. Декодування, пов'язане з перевіркою правильності власного сприйняття, припускає оцінку настрою інших у формі припущення. («Ви здивовані тим, що ..?», «Мені здається, що ви …?», «Можливо, ви …?»)

- Для багатьох людей найважчим виявляється повідомити про негативні емоції, які переживаються тут і зараз, в очі присутній людині. Найпростіше -- говорити позитивно про відсутню людину, згадуючи ситуацію, яка була у минулому.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВІДМІНОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ ПСИХОЛОГІВ ТА ФАХІВЦІВ ІНШИХ ГАЛУЗЕЙ

2.1 Характеристика методичного інструментарію та вибірки досліджуваних

Емпіричне дослідження відмінностей у спілкуванні між психологами і спеціалістами інших напрямків проводилось у Хмельницькому національному університеті та ЧНУ ім. Ю. Федьковича. В ньому взяло участь 40 респондентів, відповідно 20 з них це психологи як студенти так і фахівці уже із досвідом роботи та 20 це студенти і фахівці інших галузей.

Загалом у вибірку ввійшли як чоловіки так і жінки, усі різної вікової категорії, що дало змогу краще розглянути та проаналізувати відмінність у спілкуванні.

Вибір методів та конкретних психодіагностичних методик дослідження для отримання необхідної інформації здійснювались відповідно до мети і завдання даної роботи. У дослідженні нами були використані такі методики як:

Тест на оцінку самоконтролю в спілкуванні (М.Снайдер);

Методика на дослідження рівня комунікабельності

(В.Ф. Ряховського);

3) Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (В.В. Бойко);

4) Методика діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко);

Тест на оцінку самоконтролю в спілкуванні М. Снайдера була використана нами з метою дослідження здатності респондентів контролювати власну поведінку та спілкування.

Шкала соціального самоконтролю була розроблена в 1974 році американським психологом з університету Міннесоти Марком Снайдером. Метою автора було створення опитувальника для вимірювання індивідуальних відмінностей в здатності людини керувати своєю поведінкою і виразом своїх емоцій. В основі розробки концепції соціального самоконтролю лежить потреба в прогнозі поведінки людини в соціальних ситуаціях.

М.Снайдер припустив, що ці індивідуальні відмінності обумовлені різною виразністю соціального самоконтролю, і описав особливості осіб з високим і низьким рівнем розвитку цієї якості. Рівень соціального самоконтролю, згідно М.Снайдеру, визначається тим джерелом інформації, який індивід використовує для управління своєю поведінкою.

Вибираючи той чи інший спосіб поведінки, індивід з розвиненим соціальним самоконтролем спирається на різні елементи «підказки» в конкретній ситуації. Одним з таких елементів є експресивна поведінка інших людей, поведінкою.

Особи з високим рівнем самоконтролю схильні чуйно сприймати емоційні та поведінкові прояви оточуючих і орієнтовані на них в тих ситуаціях , коли не знають, як вчинити. Поведінка таких людей сильно варіює залежно від ситуації. Крім того, у них можливо неузгодженість у вираженні емоцій за різними експресивним каналах: наприклад, вираз обличчя у такої людини може свідчити про одне емоційному стані, а голос - про інше. Поведінка, найбільш точно відображає їх внутрішнє афективний стан, такі люди проявляють лише в ситуаціях з мінімальними « підказують » елементами. В цілому, осіб з високим рівнем соціального самоконтролю відрізняє заклопотаність соціальної придатністю своєї поведінки, чутливість до експресивного поведінки інших і використання його в якості керівництва з управління власної експресією. Такі люди ефективно контролюють свою поведінку і без праці можуть створити у оточуючих потрібне враження про себе.

Індивіди з низьким рівнем соціального самоконтролю володіють протилежними якостями: вони мало стурбовані адекватністю своєї поведінки та емоційної експресії і не звертають уваги на нюанси поведінки інших людей. Це не означає, що вони менш емоційно виразні. Просто їх поведінку і емоції залежать більшою мірою від їх внутрішнього стану, а не від вимог ситуації. Звідси випливає і більша стабільність поведінки таких людей в різних ситуаціях, і велика узгодженість у вираженні емоцій по різних каналах. В цілому, можна сказати, що особи з низьким рівнем соціального самоконтролю не мають розвинених навичок контролю та управління своєю поведінкою.

Опитувальник складається з 25 тверджень, з кожним з яких респондент повинен висловити ступінь своєї згоди або незгоди. Частина пунктів інтерпретується в прямих значеннях, частина - у зворотних. За шкалою підраховується один загальний бал, який може бути переведений в стандартні оцінки (Додаток А).

Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (В.В. Бойко)

Дозволяє визначити домінування однієї зі стратегій психологічного захисту в спілкуванні (миролюбність, уникнення, агресія) чи присутність їх однаковою мірою в поведінці респондента. Звернення нами до цієї методики допоможе визначити чинники комунікативних бар'єрів, пов'язані зі стратегіями взаємодії.

В даний час все більша увага приділяється не тільки теоретичному аналізу конфліктів, їх типів і структури, а й розробці психотехніки комунікативної поведінки, істотно знижує рівень конфліктності в процесі спілкування і взаємодії людей. Знання особливостей комунікативної поведінки допомагає уникати непотрібних конфліктів у спілкуванні і діяти психологічно грамотно.

Досліджуваним пропонується 24 питання до кожного з яких пропонується 3 варіанти відповідей. Вони повинні вибрати відповідь, яка найточніше характеризує їх поведінку. Для визначення властивої респондентові стратегії психологічного захисту в спілкуванні з партнерами треба підрахувати суму відповідей кожного типу: Варіант "а" - миролюбство; Варіант "b" - уникнення; Варіант "c" - агресія. Чим більше відповідей того або іншого типу, тим чіткіше виражена відповідна стратегія; якщо їх кількість приблизно однакова, значить у контакті з партнерами випробуваний активно використовує різні захисту своєї суб'єктивної реальності.

Миролюбство- психологічна стратегія захисту реальності особистості, у яких провідну роль відіграють інтелект і характер. Інтелект нейтралізує більшою мірою енергію емоцій у тих випадках, коли виникає погроза для самої особистості.

Миролюбство припускає партнерство і співробітництво, уміння йти на компроміси, робити поступки й бути піддатливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами. Уряді випадків миролюбство означає пристосування, прагнення уступати напору партнера, не загострювати відносини.

Уникнення - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності, заснована на економії інтелектуальних і емоційних ресурсів. Індивід зазвичай обходить або покидає без бою зони конфліктів. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект .

Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. Можливий інший варіант: людина володіє від народження потужним інтелектом, щоб іти від напружених контактів, не зв'язуватися з тими, хто докучає. Нарешті можливий і такий варіант, коли людина змушує себе обходити гострі кути в спілкуванні й конфліктні ситуації. Для цього треба мати добре розвинену нервову систему, волю і, безсумнівно, життєвий досвід.

Агресія - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Це пояснює той факт, що агресія не виходить з репертуару емоційного реагування. Досить поглянути на типові ситуації спілкування, щоб переконатися, наскільки, легко вона відтворюється у жорстких або м'яких формах. Її потужна енергетика захищає «Я » особистості на вулиці в міській юрбі, у черзі, на виробництві, вдома, у взаєминах зі сторонніми та близькими людьми, з друзями та колегами.

Таким чином, стратегія миролюбності будується на основі гарного інтелекту і жвавого характеру, тобто вельми високі вимоги до особистості. Уникання може здаватися простішим виходом з ситуації, оскільки воно нібито не вимагає значних розумових і емоційних витрат. Однак і воно обумовлене підвищеними вимогами до нервової системи і волі. Інша річ агресія - використовувати її як стратегії захисту свого «Я» набагато простіше, адже із збільшенням загрози для суб'єктної реальності особистості її агресія зростає.

Результати представлені у відсотках (%) (Додаток Б).

Методика діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко)( (Райгородский Д.Я. (редактор-составитель) Практическая психодиагностика. Методика и тесты. Учебное пособие. -- Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. - С. 591-593.))

Спрямована на виявлення тих «перешкод», що притаманні досліджуваним і, які заважають чи створюють перепони у ефективній взаємодії з оточуючими. Методика дозволяє виявити такі «перешкоди» як: невміння керувати емоціями, дозувати їх; неадекватне емоційне вираження; домінування негативних емоцій; негнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій; небажання зближатися з людьми на емоцій-ній основі.

Методика містить 25 тверджень з якими досліджуванні погоджуються або не погоджуються. Якщо респондент погоджується з твердженням, то це означає, що йому притаманна така манера поведінки чи опис відповідних особистісних характеристик. Обробка даних здійснюється відповідно до ключа за яким і визначають вид домінуючих перешкод.

Сума балів може коливатись від 0 до 25 відповідно становити 4 рівні (низький, середній, підвищений та високий).

Низький рівень- емоції зазвичай не зава-жають спілкуватись та не створюють перешкод у спілкуванні і взаємодії з оточуючими.

Середній рівень- свідчить про те, що у досліджуваного присутні деякі проблеми у повсякденному спілку-ванні, але вони є не дуже вагомими.

Підвищений рівень- свідчить про те, що «емоції на кожень день» певною мірою ускладнюють спілкування з партнерами. Тобто емоції можуть «брати гору» над інтелектом, раціоналізацією та вольовим контролем.

Високий рівень- емоції явно заважають вам встановлю-вати контакти з людьми, можливо досліджуваний підпадає під вплив деяких дезорганізуючих реакцій чи станів. Контроль емоцій явно ослаблений або зовсім відсутній.

Отримані результати ми переводили у відсоткове значення (%), (Додаток В).

Методика на дослідження рівня комунікабельності (В.Ф. Ряховського)

Спрямована на встановлення на виявлення того рівня комунікабельності, який присутній у досліджуваного. Тобто наскільки людина відкрита до контактів, чи активна у спілкуванні, як легко знаходить спільну мову з оточуючими та чи йде на компроміс у спілкуванні.

Методика включає 16 питань, що передбачають відповідь «так», «ні», «іноді». Обробка здійснюється відповідно до ключа. За результатами можемо виявити один із 7 рівнів комунікабельності респондента.

Рівні ієрархічно структуровані, тобто 1-рівень-найнижчий (комунікабельність носить хворобливий характер, досліджуваний дуже балакучий, багатомовний, втручається в справи, до яких немає ніякого відношення), а 7-рівень-найвищий (явний прояв некомунікабельності і через це страждає сам респондент і його найближче оточення).

Результати представлені у відсотковому значені (%) (Додаток Г).

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження відмінностей спілкування психологів та фахівців інших галузей

Здійснюючи аналіз за методикою оцінки контролю в спілкуванні (М.Снайдер), нами були виявленні наступні результати (Додаток Д). Більша частина респондентів має високий рівень комунікативного контролю (22 особи); здатні стежити за своїм спілкуванням, знають де і як поводитись, керують вираженням своїх емоцій. Також дуже поширеним є середній рівень самоконтролю (11 осіб). Психологи та фахівці інших галузей, що належать до цієї групи, здатні контролювати свою емоційну та комунікативну сферу, але не так вправно як це роблять досліджуванні з високим рівнем самоконтролю в спілкуванні. Вони відкриті для оточуючих та легко встановлюють контакти.

І найменшу кількість становлять респонденти, що мають низький рівень самоконтролю (7 осіб), тобто вони не вважають за потрібне змінювати свою поведінку в залежності від ситуацій, ці досліджуванні не люблять несподіваних ситуацій, та мають конкретно визначену манеру поведінки (Табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Виявлення оцінки самоконтролю в спілкуванні(М.Снайдер) у (%)

Рівень комунікативного контролю	Всього (%)	Професії
		Психологи (%)	Інші фахівці (%)
Високий рівень	55	65	45
Середній рівень	27.5	25	30
Низький рівень	17.5	10	25

Якщо порівнювати рівень самоконтролю в залежності від професії, то явно прослідковується домінування психологів, що свідчить, на нашу думку, про вплив професійного досвіду на комунікативну сферу особистості. Фахівці інших галузей мають нижчі результати комунікативного контролю, це може бути пов'язано із тим, що самоконтроль не є досить актуальним для спілкування.

Ці результати свідчать про те, що досліджуванні психологи здатні переносити отриманні знання та досвід професійної діяльності у повсякденне життя. Інші фахівці, можливо, не мають такого досвіду, або вважають не дуже важливим контролювати свої емоції у спілкуванні. Відмінність полягає у вимогах професії, яка має вагомий вплив на особисте становлення та реалізацію особистості у соціумі. Психологія вимагає великої концентрації уваги на собі, власних почуттях, висловлюваннях та проявах емоцій, тому свідомо чи ні респонденти переносять це у своє особисте життя.

Аналізуючи результати методики рівня комунікабельності (В.Ф. Ряховського) нами були виявлені такі дані, що свідчать про ступінь комунікативної активності респондентів. Проаналізувавши результати ми прийшли до висновку, що переважаючим рівнем є середній, тобто той, який не має явних границь дуже високої чи дуже низької комунікативної активності (Таблиця 2.2).

Більша частина досліджуваних як психологів так і фахівців є досить комунікабельними, не мають проблем у встановлені контактів з оточуючими, є допитливими, охоче слухають цікавого співрозмовника, достатньо терплячі в спілкуванні, відстоюють свою точку зору без запальності. Без неприємних переживань йдуть на зустріч з новими людьми. У той же час не люблять гучні компанії.

Психологи мають вищі результати у межах середнього рівня, що свідчить про кращу здатність орієнтуватись у комунікативній сфері (14 осіб).

Спеціалісти інших галузей теж мають домінуючим середній рівень, але у них також проявляються ознаки або надмірної комунікативної активності, або замкнутості та збідненого спілкування (12 осіб). Це може свідчити про недостатній досвід комунікативної діяльності або не зважання на важливість комунікативного впливу.

Таблиця 2.2

Розподіл респондентів за рівнем комунікативності у (%)(В.Ф. Ряховського)

Рівні	Всього (%)	Професія
		Психологи (%)	Інші галузі(%)
1-рівень	5	5	5
2-рівень	5	5	5
3-рівень	35	40	30
4-рівень	30	30	30
5-рівень	10	10	10
6-рівень	10	5	15
7-рівень	5	5	5

Отже за результатами ми бачимо активну позицію у комунікативній сфері як фахівців психології, так і інших спеціалістів.

Аналізуючи результати методики діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (В.В. Бойко), ми прийшли до висновку, що стратегія миролюбності домінує у всіх респондентів не залежно від галузі професії. Миролюбність припускає партнерство і співпрацю, уміння йти на компроміси, робити поступки і бути податливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження гідності. У ряді випадків миролюбність означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відношення і не вплутуватися в конфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє Я. Одного інтелекту, проте, часто не достатньо, щоб миролюбність стала домінуючою стратегією захисту. Важливо ще мати відповідний характер - м'який, урівноважений, комунікабельний. 

Стратегія уникнення проявляється також дуже активно, але не є домінуючою. На (Рис. 2.1.) ми можемо бачити, що стратегія уникнення більш притаманна фахівцям не психологічної галузі. Це свідчить про те, що індивід звично обходить або без бою залишає зони конфліктів і напруг, коли його Я піддається атакам. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект. Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. У нього слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Рис. 2.1 Виявлення домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні

Результати даної методики свідчать нам про те, що така стратегія як «агресія», проявляється дуже рідко, і в більшості випадків у фахівців інших галузей. Тобто більшість респондентів схильні до ефективної взаємодії з оточуючими, враховують думку інших та можуть поступитись своїм принципам.

Аналізуючи методику діагностики «Перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко) нами було виявлено динаміку переважання низького рівня «перешкод». Найкраще ця динаміка прослідковується у психологів, що дає нам інформацію про те, що дана група респондентів краще встановлює емоційні контакти, вміє добре керувати своїми емоціями та знаходити баланс між когнітивною та емоційною сферою. Можна зробити висновок, що професія дає перевагу у сфері спілкування. Психологи більш обізнані у цій галузі та знають більш різноманітні варіанти поведінки та емоційного реагування.

Фахівці других спеціальностей мають більше перешкод у взаємодії з оточуючими та встановленні емоційних контактів. Допустимим є припущення про те, що дана група володіє не такими ґрунтовними знаннями та поняттями про спілкування, тому і виникають певні труднощі та дискомфорт.

Високий рівень «перешкод» у спілкуванні не проявляється дуже яскраво, що свідчить про добре володіння прийомами у спілкуванні, хоча при цьому можливі певні труднощі при встановленні емоційних контактів. Адже цей рівень характеризується тим, що емоції явно заважають встановлю-вати контакти з людьми. Та припускають вплив деяких дезорганізуючих реакцій чи станів, контроль емоцій явно ослаблений або зовсім відсутній.

Результати представлені на (Рис. 2.2).

Рис. 2.2. Виявлення «перешкод» у встановленні емоційних контактів (В.В. Бойко)

На основі вище вказаних проаналізованих методик, ми виявили, що професія має ґрунтовний вплив на тип спілкування. Результати яскраво зображують краще орієнтування психологів у комунікативній сфері, краще оволодіння різноманітними знаннями і навичками, що допомагають встановлювати соціальні контакти та взаємодіяти з оточуючими. Також дуже важливим є вміння психологів переносити чужий досвід та теоретичні знання у своє особисте життя.

Фахівці інших спеціальностей показали нижчі результати в оволодінні комунікативними навичками. Це в першу чергу пов'язано з опануванням та вимогами їхньої професії. Адже більшість з них не передбачає спілкування у форматі людина-людина.

Отже, гіпотеза, запропонована нами на початку роботи про те, що професійна діяльність особи носить значущий вплив на комунікативну сферу особистості та вид спілкування, підтвердилась.

ВИСНОВОК

Дана робота присвячена вивченню впливу професійної діяльності на тип спілкування особи. В роботі теоретично досліджено поняття спілкування та комунікація, розглянуто зарубіжні та вітчизняні концепції спілкування як основного способу взаємодії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Абулъханова-Славская К.А. Стратегия жизни. -- М., 1991.

2. Азбука делового общения: Бизнес для всех. Вып. 1. -- М., 1991.

3. Алътшулер Г.С., Верткин И.М. Жизненная стратегия личности. -- Петрозаводск, 1991.

4. Бодалев В.А. Восприятие и понимание человека человеком. -- М., 1982.

5. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б. Мещеряков, В. Зинченко. -- СПб., 2003.

6. Бороздина Г.В. Психология делового общения. -- М., 1998.

7. Браим І.Ф. Этика делового общения. -- Минск, 1996.

8. Власова Н.Г. И проснешься боссом... // Справочник по психологии управления. -- Новосибирск, 1994.

9.Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. -- К., 1989.

10. Грановская РЖ. Элементы практической психологии. -- Л., 1968.

11. Гриншпун ИЛ. Введение в психологию. -- М., 1994.

12. Гришина Н.В. Психология конфликта. -- СПб., 1999.

13. Дзвінчук Д. Психологічні основи ефективного управління. -- К., 2000.

14. Коломинский Я Л. Психология общения. -- М., 1984.

15. Конева E.B. Психология общения: Учеб. пособие. -- Ярославль, 1992.

16. Кочетков В.В. Психология межкультурных различий: Учеб. пособие для вузов. -- М., 2002.

17. Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. -- 2-е изд. -- М., 1999.

18. Кузин Ф. Культура делового общения. -- М., 2000.

19. Лабунская ВЛ. Невербальное поведение. -- Ростов-на-Дону, 1986.

20. Леонтьев АА. Психологические механизмы и пути воспитания умений публичной речи. -- М., 1972.

21. Леонтьев АА. Психология общения. -- М., 1997.

22. Лисина М.И. Проблема онтогенеза общения. -- М., 1986.

23. Лихачев Д-С. Культура как целостная среда // Новый мир. -- 1994. -- № 8.

24. Лихачев Д.С. О национальном характере русских // Вопросы философии. -- 1990. -- № 4.

25. Ломов Б.Ф. Психические процессы и общение // Методологические и теоретические проблемы социальной психологии. -- М., 1975.

26). Лунева О.В., Хорошилова ЕЛ. Психология делового общения. -- М., 1987.

27. Ниренберг Д., Калеро Г. Читать человека как книгу / Пер. с англ. -- М., 1994.

28. Ниренберг Д. Маэстро переговоров. -- Минск, 1996.

29. Ножин ЕА. Мастерство устного выступления: Учеб. пособие. -- М., 1989.

30. Ньюстром Дж., ДевисК. Организационное поведение. -- М., 2000.

31. Обозов НЛ. Психология межличностных отношений. -- К., 1990.

32. Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А. Зя-зюна. -- М., 1989.

33. Основы психологии и педагогики пропагандистской работы / Под ред. Т.К. Чмут, Р.Х. Шакурова. -- К., 1988.

34. Основи психологи* / За ред. О.В. Киричука, В.А. Ро-менця. -- К., 1995.

35. Отто Э. Слово предоставляю Вам: Практические рекомендации по ведению деловых бесед и переговоров. -- М., 1998.

36. Палеха ЮЛ. Ділова етика: Навч. посіб. -- 4-е вид. -- К., 2002.

37. Палеха Ю.І. Ключі до успіху, або організаційна та управлінська культури. -- К., 2000.

38. Паскаль В. Об искусстве убеждать // Химия и жизнь. -- 1990. -- № 3.

39. Пахомов Ю.Н., Крымский СВ., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. -- К., 1998.

40. Петровский В А., Ярошевский МТ. История психологии. -- М., 1994.

41. Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л.Е. Орбан, Д.М. Гриджука. -- К., 1997.

42. Психология / Под ред. А.А. Крылова. -- М., 1999.

43. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. -- 2-е изд. -- М., 1990.

44. Социальная психология и этика делового общения: Учеб. пособие / Под ред. В.Н. Лавриненко. -- М., 1995.

45. Хараш А.У. Психология коммуникативного воздействия. -- М., 1986.

46. Чмут Т.К. Культура спілкування: Навч. посіб. -- Хмельницький, 1999.

47. PsyLab.info - энциклопедию психодиагностики;

Размещено на Allbest.ru