Психологія неповнолітніх

Як варіант, ще може бути зроблена реклама саморозвитку, самореалізації, особистісному зростанню людини і показ слабкості тих людей, які для того, щоб бути веселим, гарно проводити час, вирішувати життєві проблеми тощо, змушені звертатись до хімії (або до інших видів ризикованої поведінки). А якщо людина прагне одержувати позитивні емоції не через докладання власних зусиль, а за допомогою хімії, - хіба можна таку людину називати сильною? Тільки власна слабкість та зневіра в себе, свої сили не дозволяє такій людині, зустрічаючись із життєвими проблемами, долати їх за допомогою власних зусиль. Вона залучає на допомогу "помічників" - хімічні препарати, від яких людина поступово потрапляє в залежність, оскільки вони компенсують на суб'єктивному рівні певну її життєву неспроможність.

Розглянемо механізм розвитку такої залежності. Якщо людина зустрічається із певною проблемою, для вирішення якої в неї недостатньо ресурсів, вона має зробити вибір: приділити певні зусилля щодо розвитку необхідних внутрішніх ресурсів (вимагає певних вольових зусиль, відповідає процесу особистісного росту) або звернутися до хімічних речовин, які можуть полегшити суб'єктивне переживання власної нездатності (нікчемності) або переведуть у новий психічний стан, у якому (під дією хімії) може бути знайдене певне прийнятне рішення. У першому випадку людина стає сильнішою, впевненішою у собі, власних силах, їй є за що себе поважати, вона стає більш готовою до нових, складніших життєвих випробувань. У другому випадку цього не відбувається, і якщо така ж або подібна проблемна ситуація повторюється, людина звертається до того, що раніше допомагало - до хімії'. Таким чином, розвивається не людина, а її віра в хімію, і, відповідно - частота та дози стимуляції. Останнє зауваження закономірне, оскільки процес розвитку (якщо ми не вважаємо, що підліток зупиниться у своєму розвитку, залишаючи своє оточення та життя без змін або деградує) неодмінно буде поглиблювати соціальні відносини, ставити нові (складніші) завдання, які потребуватимуть свого вирішення.

Причини девіацій. Попередити відхилення в поведінці підлітків можна через надання їм своєчасної допомоги, навчаючи досягати бажаного результату конструктивними, соціально прийнятними методами. Серед причин, що можуть призводити до початку вживання підлітками психоактивних речовин (або, ще ширше - до ризикованої поведінки), відносять:

компенсація почуття непотрібності власним батькам та, відповідно, бажання бути потрібним кому-небудь;

відсутність доброзичливого ставлення рідних;

прагнення довести одноліткам та старшим свою "дорослість";

наслідування прикладів поведінки, прийнятих у групі однолітків;

цікавість;

бажання бути матеріально незалежним;

несформована система моральних цінностей;

для задоволення статевого потягу (діти, що знаходяться у пубертатному періоді);

неадекватний психічний стан внаслідок алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

негативний вплив засобів масової інформації, соціальні провокації, легкість доступу до наркотичних речовин;

прагнення до "гострих" відчуттів, "екстриму";

сильне прагнення до задоволення при низькому рівні самоконтролю;

втеча від реальності, неможливість вирішити власні проблеми.

Вчителі та батьки повинні дати собі відповідь: на які з цих (та інших) причин вони здатні вплинути, щоб попередити девіантну поведінку підлітків? При цьому не слід перекладати відповідальність на когось іншого: батькам - на школу, державу, міліцію і т.д., і навпаки. Якщо Ви можете щось змінити на рівні державної політики - дуже добре, але готовність та здатність до цього, принаймні сьогодні, є не у всіх. Кожна людина має зробити свій вклад в межах свого соціального оточення, причому якомога краще. У цьому наша особиста відповідальність.

Коли?

Пропаганда ЗСЖ повинна проводитися постійно. Для втручання найкраще підходять два періоди: той час, коли підлітки замислюються, чи не почати, наприклад, палити, і той, коли в них виникає бажання відмовитись від паління [8, с. 29-30].

Вся інформація повинна відповідати віковим особливостям та рівню знань підлітків!

Основні підходи профілактичної роботи.

В організації первинної профілактичної роботи з підлітками зазвичай описують сім основних підходів [10], а на практиці використовуються різні поєднання цих підходів. Розглянемо їх.

1. Надання інформації - найбільш розповсюджений підхід. Його суть у наданні фактичних відомостей про природу, шляхи поширення, наслідки ВІЛ/СНІД, інформації про наркотичні речовини і наслідки їх вживання тощо. Цей підхід припускає, що підвищення рівня знань є ефективним засобом для відмови від наркотиків і ризикованої поведінки. Робота в рамках такого підходу відповідає моделі "Знання - Ставлення - Поведінка" (ЗСП). Надаючи підліткам достовірну інформацію про негативні наслідки, ефекти, ризики певної поведінки та їх вплив на здоров'я, оточення або майбутнє, розвіюючи існуючі міфи, ми тим самим змінюємо їх ставлення до

ризикованої поведінки. І тоді, якщо комусь запропонують закурити (випити, зробити тату і т.д.), він відмовиться (зміна поведінки).

При цьому паралельно можна формувати скептичне ставлення підлітків до сумнівного задоволення від вживання хімії, відмову від ризикованої поведінки, "тому що не все в житті треба спробувати. Певні знання краще залишити на рівні академічних знань" (приклад, 220\/ у розетці).

Але й у цьому підході є певні ризики. Доводилось зустрічатись із випадками, коли після циклу заходів з профілактики тютюнопаління кількість курців в тих класах зростала, а, за словами директора одного з літніх таборів відпочинку для дітей, після "просвітницької" роботи однієї з організацій щодо запобігання поширенню хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІД, "дітей півночі по кущах ловили". Іноді запрошені лектори надають певну інформацію, а потім говорять: "Тепер ви знаєте про можливі ризики. Ваше життя - в ваших руках". І очікують відповідального ставлення дітей до власного здоров'я. Але для цього дітям треба мати сформовані навички відповідальної поведінки та готовність відповідно себе поводити! Таким лекторам зручніше думати, що так воно і є, бо так має бути.

Тому треба точно зважити на терезах готовність та здатність учнів "переварити" зміст і обсяг одержаної інформації, передбачити імовірний результат (наслідки) інтеграції знань у свідомості кожного підлітка. Нанесення психологічної шкоди бодай одному учневі не може виправдати безумовних переваг від просвіти інших. Таким чином, керуючись принципом "не зашкодь", варто дуже обережно та відповідально ставитись до надання знань такого роду.

Все сказане не зменшує важливості цього підходу (його ще називають "підходом ризику"), оскільки саме від дорослих підліток має одержувати своєчасну та достовірну інформацію про ризики оточуючого середовища. Якщо дорослі стануть у позицію псевдо цнотливого замовчування, підлітки самостійно одержать інформацію, що їх цікавить, але з "вулиці", з невідомо яких джерел. Якість її можна лише уявити.

2. Емоційне навчання базується на припущенні, що залежність від наркотиків найчастіше розвивається у людей, які мають труднощі у вираженні власних емоцій (емоційного спілкування). Такі люди низько оцінюються однолітками, а тому здатні за будь-яку ціну увійти до групи і бути нею прийнятими. Зміст програми зводиться до надання допомоги у подоланні "емоційної глухоти та німоти", підвищення рівня самооцінки підлітка. Це цілком позитивний підхід, в рамках якого розвиваються комунікативні уміння і навички.

Апеляція до цінностей і знань базується на теоріях про зміну поведінки та використовує методи поведінкової терапії. Розробляються програми життєвих навичок, які фокусуються на підвищенні у підлітків стійкості до негативних соціальних впливів. Традиційно ці програми охоплюють дві області: інформаційну і соціальну резистентність (стійкість). Інформаційний компонент полягає у наданні інформації; а соціальний є розробкою планів самовдосконалення, навчання стратегіям прийняття рішень, стійкості до впливу інших. В рамках цього підходу актуалізується ціннісна сфера підлітків, будуються плани на майбутнє. Коли ти знаєш, чого прагнеш, і що можеш втратити, імовірність відмови від ризикованої поведінки набагато вища. Запитаннями учням з цього підходу можуть бути такі: "Ким ти хочеш стати?", "Яким ти хочеш бути?", "Що ти сьогодні робиш такого, що дозволяє тобі стати сильнішим, одержати омріяне?" ,"Що може послабити твої можливості досягти своєї мети?" "Що я люблю і ціную в житті? Що для мене має дійсну цінність?"

4. Виховання протидії фокусується на прищепленні соціальних навичок: уміння чинити опір впливу однолітків, уміння сказати "Ні". Дорослі не завжди можуть допомогти дитині, якщо вона потрапить у ризиковану ситуацію: їй запропонують (вимагатимуть) випити, закурити, вступити у статеві зносини і т.п., а нас, щоб захистити, поряд не буде. Єдине, що ми можемо зробити - підготувати її до того, як, по-перше, розпізнати ситуацію ризику і не потрапити в неї, а якщо вже так трапилось, то, по-друге, як захистити своє життя і здоров'я, відмовитись, сказати "Ні". В рамках такого підходу розширюється поведінковий діапазон підлітків. На основі аналізу власної поведінки вони навчаються найбільш ефективним для певної конкретної ситуації стратегіям захисту свого здоров'я (відмови). Наприклад, уміння перехопити ініціативу в розмові, перевести розмову на іншу тему, виступити із зустрічною неприйнятною пропозицією, перевести на жарт, упевнено відмовити тощо.

Одним із інструментів цього підходу є навчання підлітків стратегіям прийняття рішень. Наприклад, користатись алгоритмом:

Рівень А. Розшир базу знань (Крок 1. Зупинись та подумай, що ти знаєш про проблему. Крок 2. Відшукай, підбери факти та вивчи проблему).

Рівень Б. Зроби виважене рішення (Крок 1. Визнач своє ставлення до проблеми. Крок 2. Запропонуй декілька варіантів рішення та проаналізуй позитивні та негативні наслідки кожного з них).

Соціальний Рівень В. Виконай план заходів (Крок 1. Розроби і застосуй план заходів. Крок 2. Оціни результати і внеси зміни).

5. Надання альтернативи передбачає необхідність розвитку альтернативних соціальних програм, у яких молоді люди могли б реалізувати прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищену активність поведінки.

Те, що людина вперше бере в руки цигарку, означає, що вона одержала про цигарку певну позитивну інформацією, і тепер експериментує, перевіряючи її дію на собі. Переважна більшість курців-початківців мають неприємний перший досвід: нудота, запаморочення голови, неприємний запах і т.д. Ті з експериментаторів, хто продовжує, по суті, ґвалтувати свій організм, очікує одержати певний позитив, і якщо хтось продовжує палити - значить суб'єктивний позитив знайдено. Якщо тепер в рамках вторинної профілактики ми розповідаємо про шкідливість паління, чому це часто не призводить до масового кидання цієї негативної звички? Змоделювати цю ситуацію дозволяє один з алгоритмів, за допомогою якого можна допомогти людині позбутися певної звички. Листок паперу ділиться навпіл. У лівій частині ми збираємо всю інформацію про позитив, який для себе знаходить людина у цій звичці (запитання: "Як ви вважаєте, що позитивного для себе може знаходити людина у цій звичці?") на трьох рівнях - соціальному, психічному і фізіологічному. Справа, у відповідних рядках, ми просимо людину (цільову групу) розповісти, як ще можна досягти бажаних ефектів, але без цієї звички.

Паління

Підвищує авторитет

Психічний

Доводить приналежність групі, задоволення від спільної діяльності

Яким чином ще в групі можна підняти авторитет?

Допомагає в контактах із людьми, спосіб знайомства

Заспокоююсь

Фізіологічний

Збираюсь із думками

Зменшення тривоги, напруженості, долаю стреси

У який спосіб ще можна довести свою приналежність групі?

Хто знає ще якісь способи знайомства? Давайте потренуємось Коли дорослий говорить підлітку про небезпеку паління і агітує його кинути палити, по суті, він пропонує відмовитись від усього того позитиву (що, звичайно, має тільки суб'єктивне значення), який приносить підлітку цей спосіб життя ( див. лівий стовпчик таблиці). Потрапляючи в складну ситуацію, і не знаючи, як заспокоїтись, зібратися із думками тощо, дуже імовірно відбудеться повернення до того, що раніше допомагало. Надаючи альтернативу, ми тим самим полегшуємо відхід від небажаної поведінки до більш конструктивної.

Звичайно, цей алгоритм можна використовувати і в рамках проведення первинної профілактики.

7. Вплив соціального середовища й однолітків ґрунтується на розумінні того, що вплив однолітків і родини відіграє важливу роль у житті підлітка, сприяючи чи перешкоджаючи початку вживання наркотиків. З точки зору цього підходу найважливішим фактором розвитку людини є соціальне середовище як джерело зворотного зв'язку, заохочень і покарань. Найпопулярнішими серед таких програм є тренінги стійкості до соціального тиску однолітків, де підлітки одержують "щеплення" проти впливу засобів масової інформації (наприклад, щодо легальних наркотичних речовин), впливу батьків, які вживають тютюн і алкоголь.

8. Зміцнення здоров'я ґрунтується на поєднанні особистого вибору і соціальної відповідальності за здоров'я, де зміцнення здоров'я є деяким об'єднуючим поняттям і являє собою процес "примирення" людини з навколишнім середовищем. З цієї позиції здоров'я розглядається як джерело благополучного повсякденного життя, а не як ціль існування. Це - позитивна концепція, що бере за основу соціальні, особистісні та фізичні можливості людини. Важливою складовою цієї концепції є життєва компетентність. Основною діяльністю в рамках програм зміцнення здоров'я є розвиток здорової особистості, що виявляє здоровий життєвий стиль, який впливає не тільки на власне благополуччя, а й сприяє позитивним змінам у середовищі, соціальній і культурній ситуаціях.

Український інформаційний центр з проблем алкоголю і наркотиків серед інших, виділяє такі підходи профілактики паління [10, Ч.І, с. 24-26]:

¦ Підхід виділення паління з-поміж інших видів проблемної поведінки. Якщо досягнути успіху в профілактиці паління, можна суттєво вплинути і на рівень наркоманії. Паління може бути першим кроком до ризикованої поведінки - попередивши його, ми попередимо наступні кроки у підвищенні ступеня ризикованості поведінки.

Тим паче, що внутрішні психологічні і соціальні процеси, які стоять за немедичним споживанням хімічних речовин, відрізняються несуттєво. До того ж, ці технології впливу можуть бути використані до інших форм проблемної поведінки.

¦ Підхід демонізації тютюнової індустрії (див. вище "Вплив соціального середовища й однолітків"). Виявляються приховані механізми, за допомогою яких тютюнова індустрія намагається вербувати підлітків до лав споживачів своєї продукції, сформувати бажання у молоді, одержуючи ілюзорний "кайф" успішності, багатства тощо, платити гроші за цигарки, тим самим збагачуючи індустрію. В основі цього підходу лежить врахування психологічних особливостей віку - реакцій емансипації ("Ви хочете, щоб вами керували, маніпулювали, підказували, що вам треба для щастя, від чого ви одержите задоволення, вирішували це за вас, ставились до вас, як до діточок, яких легко обдурити"), реакції групування ("Давайте об'єднаємося разом у боротьбі проти зовнішнього ворога"). Профілактика загрожує життю тютюнової індустрії. Якщо індустрія не буде уводити заміну тим людям, хто або умирає від пов'язаних із тютюном хвороб, або кидає палити, новими курцями, - вона неминуче загине. І ресурс для такої заміни один - це наші діти. Тому тютюнова індустрія не шкодує мільярди доларів на рекламу, спонсорство, конкурси і все інше, щоб залучити підлітків до експериментування з палінням. Вони знають, що в результаті таких експериментів одержать безліч рабів, які щодня будуть платити данину, що дозволяє цілком окупити всі рекламні витрати. При цьому тютюнова індустрія буде лицемірно заявляти про те, що вона проти паління серед неповнолітніх, і навіть фінансово підтримувати свідомо неефективні заходи.

Цей підхід розвиває критичне сприйняття негативного соціального впливу, що нав'язується індустріями із заробляння грошей на здоров'ї, та розвиток толерантності до цього впливу. Якщо рекламу тютюну заборонити не в наших силах, ми її нейтралізуємо у свідомості підлітків, навчимо розпізнавати спроби маніпулювання нашими бажаннями, нашою свідомістю та не "куплятися" на це.

Цей підхід має певний ризик - молоді курці можуть відчути, що зони мають спільну з тютюновою промисловістю мету протистояти прийнятим нормам і цінностям, і об'єднатись з нею. Тим не менше, підхід показав себе достатньо ефективним та перспективним.

* Зниження рівня паління серед підлітків через зниження рівня паління серед дорослих: вчителів, шкільного персоналу, батьків, старших братів, сестер, авторитетних дорослих. У цьому плані наводимо вислів Альберта Швейцера (не дослівно): "Власний приклад - не головне, за допомогою чого можна навчити інших, це -ЄДИНЕ".

На завершення цього методичного блоку, ще кілька порад1:

1. Інформацію про шкоду вживання психотропних речовин не варто давати дітям ізольовано, у вигляді лекції.

2. Комплексне і систематичне викладання усіх знань у галузі превентивної освіти має стати частиною обов'язкового навчання в школі, починаючи з молодших класів.

3. Превентивна освіта повинна перш за все виховувати у підлітків (учнів) почуття відповідальності за своє здоров'я і свою поведінку, яка впливає на їх здоров'я.

4. Превентивна освіта не повинна фіксуватися на якісь одній ізольованій інформації, а повинна охоплювати всі фактори, які впливають на здоров'я.

5. У ході превентивної освіти пропаганда тверезості, життя без паління повинна концентруватися не на фіксації шкідливих наслідків, а на реальних перевагах, які дає життя без алкоголю і паління.

6. Викладання курсу треба проводити у нетрадиційній формі.

Причини девіантної поведінки дітей та молоді

3. Види девіантної поведінки. Поняття деліквентної поведінки. Поняття про адитивну поведінку, її групи та шляхи формування. Стадії формування залежності від наркотичних та психотропних речовин у підлітків. Психопатологічний тип девіантної поведінки, його види

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини.

Серед типових проступків виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб).

Правопорушення - це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство.

Злочин - протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).

Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін “важкий учень”, “важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є загалом повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. У їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, ослабленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливові інших.

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб:

1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей;

2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників та правових норм;

3) люди, що випадково здійснюють правопорушення;

4) особи, що свідомо порушують правові норми.

2. Адиктивна поведінка як форма девіацій особистості.

Адиктивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп'ютерна адикція, трудоголізм);

- проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булумія - прагнення до постійного споживання їжі);

- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку непонолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового “полінаркотизму”, коли вживаються багато речовин. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового “полінаркотизму”. При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю певного наркогенного засобу.

Психопатологічний тип дивіантної поведінки та його види.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють:

- аутоагресивну;

- дисморфоманічну;

- гєбоідну;

- дромоманію;

- патологічну сором'язливість.

Аутоагресина поведінка проявляється в двох формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки:

1) “аномічний”, пов'язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями;

2) “альтруістичний”, який здійснюється заради блага інших людей;

3) “егоістичний”, обумовлений конфліктом унаслідок неприйнятних індивідумом соціальних вимог та норм поведінки.

Суіцидальною поведінкою є внутрішні та зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають: думки, уявлення, переживання, тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю. Самогубство розглядається як процес, що включає в себе:

- сприймання людиною значення життя і смерті;

- відсутність психологічних та соціальних ресурсів;

- сімейні та фізичні обставини.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного змісту і складається з мотивів:

1. Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах: “Ніхто мене не розуміє”, “Усі проти мене”, “Справедливості немає”, “Більше нема сил боротися”,

2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: “Я нікому не потрібна”, “За що ви мене так мучите?”.

3. Суїцидальні “ухилення” виникають при загрозі особистісному чи біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність.

4. “Самопокарання” відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: “Я-суддя” та “Я-підсудний”.

5. При самогубстві “відмова” ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю - позбавлення себе життя.

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є:

- переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілими іншими;

- переживання втрати батьківської любові або неподілене кохання, ревнощі;

- переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, глузування, приниження, любовні невдачі, сексуальні ексцеси;

- почуття помсти, протесту, бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

Суїцидальну поведінку можна поділити на три фази.

- Перша - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто, з'являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкнутим, не цікавиться справами родини, роздає друзям дорогі йому речі, раптово змінює свої міжособистісні стосунки, стає агресивним, схильним до бійки.

- Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза - фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні погрози або ділитися своїми намірами людьми з найближчого оточення. Але це “крик по допомогу” не завжди чують і розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: “Я вже не буду довго з вами”, “Скоро ви будете вільні”, “Тобі не потрібно буде про мене дбати”. Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати.

- Третя фаза суїциду - фаза спроби.

Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 3 тижнів. Але підлітковий вік - період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість усіх трьох фаз може бути короткою, навіть дорівнювати одній годині.