Психологія особистості терориста

Тема Психологія особистості терориста

План

Вступ

1. Феномен і реалії сучасного тероризму

2. Психологічний портрет терориста

3. Психологічні основи агресії по Фрейду

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Тероризм і психологія в їх сучасному порозумінні - майже ровесники, з тією різницею, що сто років тому внутрішнім світом терористів-революціонерів займалися письменники.

Лише з розвитком тероризму в Західній Європі в 1970-х роках психологи всерйоз зайнялися описом портрета терориста і стали відпрацьовувати методики допомоги жертвам терактів.

По психології тероризму написані томи, але відповіді на питання, - як з максимальною точністю описати психологічний, а ще кращий фізичний портрет терориста - психологи досіть досконало не можуть.

Психіатри в більшості своїй не рахують людини, готової вчинити самогубний теракт, психічно ненормальним. Але, ще 30 років тому американський психіатр Ентон Купер затверджував, що "з погляду психічної патології немає ніякої різниці між терористом і солдатом"; ці двоє попросту обирають різні "способи досягнення своєї мети із зброєю в руках".

Наведені висновки підтверджують актуальність дослідження в контрольній роботі.

Об'єктом вивчення служить психологічний портрет терориста.

Мета роботи - розглянути об'єкт відповідно до предмету на основі вивченої літератури.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити наступні задачі

- розглянути феномен і реалії сучасного тероризму

- спробувати досліджувати психологічний портрет терориста і його детермінанти

- провести дослідження мотивації масових безладів.

1. Феномен і реалії сучасного тероризму

Тероризм сьогодні - багато страшніше, ніж за часів народовольців. Це - щонайпотужніша зброя, інструмент, технологія, що використовуються не тільки в боротьбі проти Влади, але дуже часто - і самою Владою для досягнення своїх цілей.

Тероризм з'являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, в першу чергу - криза ідеології і державно-правової системи. В такому суспільстві з'являються різні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні - для яких стає сумнівною законність існуючої влади і всієї її системи управління. Якщо такі групи дійдуть висновку, що не можуть добитися своїх цілей законним шляхом, вони можуть спробувати досягти бажаного через насильством, тобто шляхом терорру. При цьому моральним виправданням вбивств опозиція буде, зрозуміло, рахувати високу важливість і чистоту своїх цілей Елизавета Алексеева, Терроризм и современность//Время новостей №12 (2004).

На ранніх стадіях тероризм, як у разі "Народної волі" або захоплення бойовиками "Тупак Амару" японського посольства в Перу, найчастіше робили своїм об'єктом безпосередніх істинних або уявних винуватців своїх "бід" - політичних лідерів або представників влади.

Проте, як показує останній перуанський "експеримент", такий тероризм сьогодні мало ефективний: і охорона довкруги посилюється, і чим кінчиться справа, зокрема для самих терористів - неясно, в усякому разі, шанси добитися мети невеликі.

Одночасно терористи швидко усвідомлюють ряд особливостей нашого часу Там же^:

- влада сильно залежить від виборів і, отже, від громадської думки;

- є могутні ЗМІ, падкі до "терористичних сенсацій" і здатні миттєво формувати масову громадську думку;

- люди в більшості країн відвикали від політичного насильства і бояться його.

Тому сьогодні самі ходові і ефективні методи терору - насильство не відносно представників влади, а проти мирних, беззахисних і, що украй важливе, що не мають відношення до "адресата" терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через ЗМІ громадській думці - і лише через нього як через передавальний механізм - лідерам країн. І, нарешті, - пред'явлення через ті ж ЗМІ суспільству і лідерам мотивів терору і умов його припинення Марков М.М., Психология современного терроризма//Независимая газета, № 3, 2003^.

Головна умова такого терору - бурхлива реакція ЗМІ. Сучасний терор має полем бою телеекран, і не дарма в таких акціях терористи, перш за все, вимагають не викуп, а тележурналістів. Мета - дія на суспільство, щоб вже воно пред'явило ультиматум своїм лідерам.

Типовий приклад такої технології - Буденновск. Об'єкт атаки - лікарня, пологовий будинок. Добре сплачена істерика в ЗМІ, особливо - НТВ. Мелькаючі на телеекрані заручники, що розказують про "добрих до них терористів". Заяви про те, що Басаєва можна зрозуміти, оскільки "вся сім'я його загинула під російськими бомбами", і взагалі він "борець за свободу свого народу" Шок всієї країни, і Черномирдін, капітулюючий перед вимогами терористів.

При цьому, зрозуміло, ЗМІ ретельно обходять мовчанням, що Там же^:

- демонстровані, тільки що звільнені з рук терористів, люди випробовують "синдром заручника", коли заручники через деякий час починають відчувати себе більш прив'язаними до терористів, ніж до рятувальників;

- "синдром заручника" звичайно випробовують тільки 20% заручників, тобто підбір персонажів для репортажу ведеться цілеспрямовано і на користь терористів, що однозначно говорить про те, на кого в даному випадку працюють ЗМІ;

- Басаєв ще до "загибелі всієї сім'ї під бомбами" сотнями розстрілював беззбройних біженців в Абхазії, а його "загибла сім'я" спокійно загоряє на Кіпрі;

- Буденновськ вибраний тому, що там проходить магістральний газопровід, за безпеку якого Газпром-Черномирдін здасть що завгодно.

Таким чином, в порівнянні з минулим століттям з'являється абсолютно новий елемент тероризму - ЗМІ - як би спеціальний передавальний механізм ("ретранслятор") між терористами і адресатами терору.

Трагедія в Театральному центрі на Дубровці поставила нас перед тією ж проблемою, з якою зіткнулися американці і з якою навряд чи не щодня стикаються ізраїльтяни, - з якісно новою формою тероризму. Те, що злочинці з готовністю і навіть з радістю жертвують власним життям, різко обмежує можливості для профілактики і запобігання подібним злочинам. Спроби зрозуміти мотиви і психологію терористів, пояснюючи це як явища, що мають індивідуальну психопатологічну підоснову або що базуються на якихось певних рисах вдачі, не принесли успіху. Такі спроби робилися і після атаки на Нью-Йорк, і раніше. Їм було присвячено, зокрема, декілька матеріалів "Німецької хвилі" Александр Коляндр, Лицо современного терроризма//Независимая газета №4, 2005 года^.

Відомий психологічний експеримент, проведений Стенлі Мілгремом. Мілгрем зумів довести, що найзвичніша людина під впливом авторитету, що визнається за нього, здатна втратити всякі моральні міркування і вчинити найжорстокіші вчинки аж до вбивства. Експеримент був повторений в різних країнах і дав схожі результати. Роботи Мілгрема показали, що психологія не в змозі розробити методи, за допомогою яких можна б було по рисах вдачі або соціальному оточенні обчислити здатних на терористичні акти людей. Нинішній сумний досвід свідчить про те, що певний набір життєвих обставин може перетворити цілком нормальну людину на терориста. Готовність до цього закладена навряд чи не в кожному Елизавета Алексеева, Терроризм и современность//Время новостей №12 (2004).

Але чи можна знайти в людині ті якості, які можуть перешкодити йому підкорятися лідерам і авторитетам, якості, розвиток яких може створити імунітет проти вживання насильства і терору? Подальші експерименти з людьми, що брали участь в дослідженні Мілгрема, показали, що людина втрачає самостійність і знаходить схильність до підкорення в співтовариствах з яскраво вираженими морально-етичними цінностями. Особливості групової поведінки злочинних співтовариств, як правило, важливіші за індивідуальні психологічні риси окремих їх членів.

Учасники актів насильства, організовані в групи для ефективнішого їх планування, повинні бути людьми, здатними без роздумів виконувати будь-які накази. Для цього вони повинні володіти відповідним психологічним складом, або природженим, або придбаним в результаті "промивання мозгу". Індивідууми, готові до несвідомого підкорення, складають групу ризику відносно тероризму.

Тероризм є груповим феноменом, терористичні групи носять сектантський характер, і їх внутрішні взаємозв'язки побудовані на основі ідеологічних або релігійних цінностей. Групова психологія має для їх дій більше значення, ніж індивідуальна. Тому дії однієї частини групи або одного її члена можна зрозуміти тільки у взаємозв'язку зі всіма іншими частинами групи. Угрупування цілком відповідає інтересам тих, хто її формує.

Німецький соціолог Роберт Міхельс сформулював так званий "залізний закон олігархії": в будь-якій добровільній організації рано чи пізно обов'язково утворюється правляча верхівка, яка захопить владу і прагнутиме утримувати її вічно. Олігархія стане переслідувати тільки особисті інтереси, а організація - їх задовольняти Марков М.М., Психология современного терроризма//Независимая газета, № 3, 2003^.

Можна розповсюдити дію цього закону на суспільство в цілому. Як правило, та частина соціуму, яка якнайбільше страждає з голоду і бідності, а значить, найбільш агресивна, формує олігархію і нав'язує всій групі свої порядки. Найрішучіший її очолює. Саме фігура вождя визначає рівень згуртованості і характер всього співтовариства незалежно від його розмірів.

Угрупування - терористичне або кримінальне - спочатку добровільна організація. Її об'єднання і формування олігархії відбувається поступово. На першій стадії кожний вольний самостійно вирішувати, чи залишатися йому в угрупуванні, на другій спостерігає, як народжується олігархія, на третій рішення ухвалює тільки верхівка. Вийти з лав організації за власним бажанням вже неможливо. Для групи важливо мати на потрібному місці потрібну людину. На вершині ієрархії стоїть керівник організації, який є недоторканною святинею і постійно піклується про зміцнення свого авторитету. Александр Коляндр, Лицо современного терроризма//Независимая газета №4, 2005 года

Інша сторона психологічного феномена тероризму - сприйняття терористів нетеррорістамі. Біля частини людей, що не мають ніякого відношення до тероризму, він викликає страх, ненависть, відторгнення, але деякі таємно схвалюють теракти. Єдине значення самогубного теракту - демонстрація власної влади ціною саморуйнування. За це обіцяно перебування в раю. В такій убивчій самоотреченності нетерроріст бачить найрадикальнішу форму протесту проти несправедливості суспільного пристрою або індивідуальних бід.

Проте терористами-камікадзе не народжуються. Ними стають в результаті дії певних соціально-політичних чинників, хворобливого особистого життєвого досвіду і групової динаміки. Можливо, знаходячись в іншому соціальному і політичному оточенні, ці люди вибрали б для себе інший життєвий шлях.

Питання про запобігання терористичним актам з боку шахідів гостро встало, після руйнування Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку. Практично захисту від терористів-самовбивць немає.

2. Психологічний портрет терориста

Психологи і психіатри досягли успіху, в описах різних типів осіб людей, що вдаються до тероризму.

Так, психіатр Джералд Пост на основі безлічі досліджень розрізняє серед терористів два типи особи: "анархіст-ідеолог" і "націоналіст-сепаратист" Марков М.М., Психология современного терроризма//Независимая газета, № 3, 2003.

"Анархіст-ідеолог" в дитинстві, як правило, стає жертвою серйозних сварок між батьками, і це приводить його до бунту проти сім'ї, перш за все проти батька. Оскільки батьки часто ототожнюються з відданістю існуючому політичному порядку, бунт проти батька легко перетворюється на бунт проти держави.

Що ж до "націоналіста-сепаратиста", то він, на думку Поста, у принципі не виступає проти влади власної держави; його діями "керує бажання підняти бунт проти зовнішніх ворогів".

У дитинстві "терорист, що володіє цим типом особи, співчував батькам і слухався їх", затверджує Джералд Пост в своєму дослідженні.

Хто ж стає терористом?

Показово, що саме слово "слухняний" так часто згадують родичі бомбістов самовбивць і в Росії, і на Близькому Сході.

Ці і багато інші знання, засновані на дослідженнях членів "Червоних бригад", "Фракції червоної армії", "Тигрів звільнення Таміл і Лама" і численних палестинських екстремістських угрупувань допомагають фахівцям у ряді випадків запобігати трагедіям.

Але самі психіатри, наприклад доктор Зєєв Вінер з клініки Тель-Авіва, визнають, що їх наука не в силах вирішити задачу цілком.

"З погляду психології або психіатрії не існує єдиного портрета потенційного терориста. Це значить, що рішення проблеми лежить не в області психології або психіатрії, а набагато глибше. Ми повинні обернути свій погляд на політику і поставити питання, що мотивує тих, хто йде на теракт. І хоча спецслужбам вдається іноді запобігати терактам, виходячи з наших знань і досвіду, переоцінювати їх не треба", - говорить доктор Вінер.

Для психології найважливіший інструмент дослідження - статистика. Події в світі, як це ні трагічне, дають все більше для неї матеріалів. Віруючим у всемогутність науки залишається лише сподіватися на те, що це зробить відповідь лікарів на питання "хто стає терористом" більш визначеним.

Серед учених, що присвятили себе вивченню даної проблеми виділяється американець Марк Сейджман, обтяжений всілякими науковими регаліями. Він доктор медицини і доктор філософії, член впливової Американської психіатричної асоціації. І ще він колишній співробітник ЦРУ. Як представник розвідки пан Сейджман контактував з моджахедами в Пакистані в 1987-1989 роках. Сьогодні він консультує американську адміністрацію з питань боротьби з тероризмом. На лекціях Марка Сейджмана з психології тероризму, де він оспорює традиційні уявлення про це явище, практично завжди аншлаг. Займатися даною проблемою Марк Сейджман став після терористичної атаки на США 11 вересня 2001 року, задавшися простим людським питанням: невже Америку атакували ті милі люди, яких він знав особисто по Пакистану? Спочатку доктор вивчив особі 19 учасників руйнування Всесвітнього торгового центру, потім створив базу даних на 500 відомих терористів, об'єднавши їх в салафійськую терористичну мережу (салафізм - деалістічнє прагнення до ісламу часів Пророка). Дані черпал головним чином із слідчих і судових справ - там факти багато разів перевіряються. Іноді - з наукових публікацій.

Як психіатр Марк Сейджман спробував знайти щось загальне в терористах. Перш за все він знайшов утопічне прагнення створити ісламську державу від Середземного моря до Філіппін. Цей порив історично пояснимо. В ХV столітті людство розвивалося так, що в ХХ повинна була превалювати ісламська цивілізація. Але Європа внесла істотні корективи, відсунувши Схід на другий план. І ось в ХХ столітті з'явилися люди, чиє латентне відчуття «несправедливості» знайшло вихід в бажанні мусульманського відродження, що захлеснуло. Як метод було вибрано скидання світської влади. І такі спроби, як відомо, траплялися не в одній східній країні. Десь перевороти не вдалися, і тому свій погляд салафісти обернули на Європу, яка підтримувала світську владу в ісламських державах. А в 1996 році Усама Бен Добрий призвав і до війни проти США.

Марк Сейджман розділив терористів на чотири групи: єгиптяни, що становлять «центральний апарат» мережі; магрібськіє араби, що емігрували до Європи; представники Центрально-азіатського регіону, від яких течуть фінанси; вихідці з Південно-східної Азії Александр Коляндр, Лицо современного терроризма//Независимая газета №4, 2005 года^.

Всупереч думці, що склалася, терористи не бідняки, готові на все ради грошей. Більше 60% фігурантів, що потрапили в картотеку Сейджмана, вишли з багатих і заможних сімей. І розмови про "релігійне промивання мозгу" - не доказ. Пригнічуюче більшість терористів мають світську освіту (випускників медресе - одиниці) і відносяться до вершків суспільства. Сексуальна підоснова в тероризмі також відсутня, оскільки більше двох третин потрапили в список одружено і мають дітей. Це і не пропащі негідники у минулому, оскільки пригнічуюче більшість не мають кримінального минулого. Виняток становлять хіба що емігранти у Франції, Іспанії і Канади, які здобувають для свого руху гроші грабежом банків, торгівлею наркотиками і дрібним шахрайством - в основному з кредитними картами.

Дещо несподіваним для психіатра Сейджмана виявився той факт, що психічні відхилення мав лише 1% терористів, тоді як число «зсунутих» серед жителів планети складає 3%. І ще один мотив дивуватися: за весь час роботи дослідник не знайшов сліду хоча б одного вербувальника - їх не було. Більш того, в мережу приймаються лише 15-20% охочих брати участь в джихаді. Але своєрідні «пункти набору» були: 60% терористів відвідували одні і ті ж 12 мечетей з агресивними служителями.

Правда, із створенням терористичної групи, формованої по клановій ознаці, вплив священнослужителя помітно слабшає - все визначає «колектив». Навіть рішення про суїцид одного ухвалюється всіма членами групи. Причому готовність принести себе в жертву пояснюється членами мережі не ненавистю, а любов'ю - до членів своєї групи, вийти з якої практично неможливо. На противагу групі в самій мережі жорсткої ієрархії немає, осередки мережі зв'язані між собою досить слабо.

І проте на зміну "Аль-Каїді", чиї зв'язки зруйновані американськими спецслужбами, прийшов світовий салафійськоє рух, частиною якого є і Чечня, затверджує Марк Сейджман. Сьогодні мережа налічує близько 3 тис. членів - в основному це арабські емігранти в Європі. Ця ідеологія "заразлива", в ряди терористів рекрутують всі нові члени. І загроза для Росії, на думку ученого, прийде із заходу. Терористи вже намагалися висадити російське посольство у французькій столиці. Боротися з мережею традиційними методами марно. Та і фізичне знищення терористів також неефективне. З ісламським тероризмом треба боротися ідеологічно, не втомлюється повторювати учений.

Цим цілям послужить відкриття спеціального центру при Університеті Меріленда (University Maryland) в квітні 2005 року. Дослідники сподіваються з'ясувати, що штовхає людей до тероризму, і надалі використовувати ці дані для запобігання терористичним атакам. В центрі будуть працюють 60 фахівців - психологів, політологів, соціологів - їм належить вивчити матеріали по 70 тисячам терактів, починаючи з 1970 року. Також вони проведуть дослідження у ряді арабських і ісламських держав, з тим, щоб краще зрозуміти суспільство і обставини, що породили тероризм. В дослідження включено близько 30 різних програм. За словами кримінолога Гері ЛАФРІ (Gary LaFree), який очолить майбутній центр, саме по собі дослідження не розв'яже проблему тероризму в світі, проте воно допоможе розібратися в причинах і механізмах формування мілітаристських угрупувань і тим самим хоч в чомусь зменшити терористичну загрозу. На його думку, тільки бідність, низький рівень освіти і відсутність демократії не пояснює в достатній мірі походження тероризму Александр Коляндр, Лицо современного терроризма//Независимая газета №4, 2005 года^.

Тим часом, критики вже виказують сумніви в тому, що подібні дослідження принесуть користь. Перш за все тому, що причини тероризму неоднозначні, і прояви його різні в різних країнах. Крім того, опоненти дослідження побоюються, що все закінчиться створенням туманних теорій, які нічим не допоможуть в боротьбі з терором.

3. Психологічні мотиви агресії по Фрейду

Фрейд розглядав феномен маси в соціальній і, зокрема, політичному житті як “полягання регресу до примітивної душевної діяльності”, коли в людині раптово прокидаються певні психологічні характеристики, властиві колись стародавнім людям первісної орди. Людина в натовпі виявляється як би в стані гіпнозу, а саме в гіпнозі з глибин його психіки вилазить той самий первісний Ід (“Воно”), вже не стримуваний свідомим контролем Супер-Его і не утримуваний крихким, балансуючим між ними Его Фрейд З., Психология масс и анализ человеческого "Я", -М, Аванпорт, 1999..

У цих випадках і відбувається зникнення свідомої відособленої особи, розвивається переорієнтація думок і відчуттів в чужий, але однаковий з іншими людьми напрям, виникає переважання афектної і інших проявів несвідомої душевної сфери, що, у результаті, формує сильну схильність до негайного виконання раптових намірів.

У всіх типах мас, згідно 3. Фрейду, як головна зв'язуюча ланка виступає “колективне лібідо”, що має як своя опора лібідо індивідуальне, в основі якого лежить не що інше, як сексуальна енергія людини. Як приклад Фрейд розглядав дві штучні високоорганізовані маси: церкву і армію. В кожній з цих структур виразно виявляється “чинник лібідо”: любов до Христа в першому випадку, і любов до воєначальНику -- в другому. “В штучних масах кожна людина лібідінозно зв'язана, з одного боку, з вождем..., а з другого боку -- з іншими масовими індивідами”, які “зробили своїм ідеальним Я один і той же суб'єкт і внаслідок цього, в своєму Я між собою що ідентифікувалися”. 3. Фрейд писав: “Якщо пориває зв'язок з вождем, поривають і взаємні зв'язки між масовими індивідами, маса розсипається”. Таким чином, в результаті загальна ідеалізація лідера приводить до однакової самоідентифікації членів маси і аналогічної ідентифікації себе з іншими індивідами. “Вождь маси -- її прабатько, до якого всі сповнено страхом. Маса хоче, щоб нею управляла необмежена влада, пристрасно шукає авторитету. ...Вождь -- гіпнотизер: застосовуючи свої методи, він будить у суб'єкта частину його архаїчної спадщини, яка виявлялася і по відношенню до батьків -- відношення людини первісної орди -- до прабатька”.

Розглядаючи психологічну природу людини, 3. Фрейд указував на те, що цілі індивіда і суспільства у принципі ніколи не співпадають. Метою Ероса (одного з базових почав в людині, завдяки якій, по 3. Фрейду, і розвивається цивілізація) є “з'єднання одиничних людських індивідів, а потім сім'ї, раси, народи, нації з'єднуються в одну велику єдність, єдність людства, в якому лібідінальниє відносини об'єднують людей”. Проте в людині, по Фрейду, є і інший початок -- Танатос (на ім'я грецького “бога смерті”). Це значить, що природна агресивність, деструктівность і ворожість індивідів протистоять виникненню цивілізації, спричиняють за собою її дезінтеграцию, оскільки “інстинктивні пристрасті сильніші за раціональні інтереси”. “Людські агресивні інстинкти -- похідні основного смертельного інстинкту”. . Для прогресу цивілізації вимагається, щоб суспільство контролювало, а якщо це необхідне, то і репресувало агресивні інстинкти людини, інтер-налізіруя їх у формі “Супер-его” і спрямовуючи їх на “Его”. Це, зрозуміло, викликає деяку “ломку”, деструкцію в психіці людини Фрейд З., Психология масс и анализ человеческого "Я", -М, Аванпорт, 1999..

Деструктівность людини як по відношенню до інших, так і по відношенню до себе виявляється через садизм і мазохізм, оскільки і то, і інше, кінець кінцем, -- лише альтернативні прояви однієї і тієї ж, деструктивної мотиваційної структури.

Висновки

У процесі роботи над темою контрольної мною зроблені наступні висновки.

Сьогодні самі ходові і ефективні методи терору - насильство не відносно представників влади, а проти мирних, беззахисних і, що украй важливе, що не мають відношення до "адресата" терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через ЗМІ громадській думці - і лише через нього як через передавальний механізм - лідерам країн. В порівнянні з минулим століттям з'являється абсолютно новий елемент тероризму - ЗМІ - як би спеціальний передавальний механізм ("ретранслятор") між терористами і адресатами терору.

Ще один феномен, це те, що злочинці (терористи) з готовністю і навіть з радістю жертвують власним життям, різко обмежує можливості для профілактики і запобігання подібним злочинам. Спроби зрозуміти мотиви і психологію терористів, пояснюючи це як явища, що мають індивідуальну психопатологічну підоснову або що базуються на якихось певних рисах вдачі, не принесли успіху. Роботи окремих психологів показали, що поки наука не в змозі розробити методи, за допомогою яких можна б було по рисах вдачі або соціальному оточенні обчислити здатних на терористичні акти людей.

Можливо причина цього, укладена в тому, що особливості групової поведінки злочинних співтовариств, як правило, важливіші за індивідуальні психологічні риси окремих їх членів. Індивідууми, готові до несвідомого підкорення, складають групу ризику відносно тероризму. Тероризм є груповим феноменом, терористичні групи носять сектантський характер, і їх внутрішні взаємозв'язки побудовані на основі ідеологічних або релігійних цінностей. Тому дії однієї частини групи або одного її члена можна зрозуміти тільки у взаємозв'язку зі всіма іншими частинами групи.

Список використаних джерел

1. Олександр Коляндр, Обличчя сучасного терроризма//Независимая газета №4, 2005

2. Єлизавета Алексєєва, Тероризм і современность//Время новин №12 (2004)

3. Марков М.М., Психологія сучасного терроризма//Независимая газета, № 3, 2003

4. «Загальна і юридична психологія», під редакцією Еникеева М.И. М.: Юріст, 2007 р.

5. Ольшанский Д.В. Психологія масс//Психологический журнал. -- 2004. -- № 2. -- З. 173--174.

6. Ле Бон Гюстав, Психологія народів і мас, -СПб Аріадна, 2003

7. Назаретян А.П., Психологія стихійної масової поведінки, 2004

8. Фрейд З., Психологія мас і аналіз людського "Я", - Аванпорт, 2006.