Форми вияву психіки, психічні процеси, стани і властивості
Відчуття, що виникають у людини. Чутливість як властивість особистості. Сприймання та його властивості. Відтворення та його різновиди. Забування та його причини. Індивідуальні особливості пам'яті. Фізіологічне підґрунтя уваги, її різновиди і форми.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.12.2010 |
| Размер файла | 62,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
План
Вступ
Відчуття та його види.
1.1 Чутливість як властивість особистості.
Сприймання та його властивості.
2.1 Сприйняття, пам'ять, мислення, відчуття, увага, уявлення
2.1.1 Відтворення та його різновиди
2.1.2 Забування та його причини
2.1.3 Індивідуальні особливості пам'яті
2.1.4 Поняття про увагу
2.1.5 Фізіологічне підґрунтя уваги
2.1.6 Різновиди і форми уваги
2.1.7 Властивості уваги
Мислення та його види.
Увага та її характеристика.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В процесі діяльності проходить пізнання оточуючого світу, тобто його відображення. Найпростіший психічний процес - відчуття, який полягає у відображення окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, що діють у певний момент на відповідні органи чуття людини. Відчуття належать до пізнавальних процесів, оскільки завдяки йому людина пізнає світ. І, дійсно, тому, що люди сліпі від народження, вони ніколи не усвідомлять, що таке червоний чи зелений, синій чи голубий, жовтий чи білий колір; глухі від народження - що таке звук людського голосу, спів птахів, шум водоспаду чи чарівна мелодія скрипки.
Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.
Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам'ятовує, пригадує, про щось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам'ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чогось уважною.
Якби людина була позбавлена відчуттів, вона ніякими іншими шляхами не змогла б пізнавати оточуючий світ і розуміти, що навкруги діється. Ви можете відмітити, що відчуття властиві і тваринам. І це дійсно так, причому деякі тварини мають значно гостріший зір, ніж людина, наприклад - орел, більш володіють нюхом і слухом - собака. Очі комарів розрізняють ультрафіолетові промені, недоступні для неозброєного людського ока. Летючі миші і дельфіни розрізняють ультразвуки, яких не чує людина. Гримуча змія відчуває малі коливання температури - в 0,001 градуса. Але око і вухо людини розрізняє в предметах значно більше, ніж око орла чи вухо собаки, тому що відчуття людини збагачуються її мисленням. Причому, вся історія людства, багатовікова практика людини, доводить, що мозок правильно і точно відображає реально існуючі предмети і явища. Отже, відчуття - це відображення реально існуючих властивостей предметів і явищ.
1.Відчуття та його види
Відчуття, що виникають у людини, можна поділити на 3 групи:
до 1-ї належать: Відчуття, які викликають збудження органів чуттів, розміщених на поверхні нашого тіла. І ці відчуття також відображають властивості предметів, що перебувають поза нами: до них належать відчуття зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні і дотикові.
Коротко зупинимось на характеристиці кожного із них. І так, зорові - це відчуття світла і кольору - відіграють провідну роль в пізнанні людиною навколишнього світу. Вчені встановили, що від 80 до 90% інформації про навколишній світ поступає в мозок через зоровий аналізатор. Завдяки зоровим відчуттям, ми пізнаємо форму і колір предметів, їх розміри, об'єм, віддаленість від нас. Зорові відчуття допомагають нам орієнтуватись у просторі, координувати рухи. З допомогою зору людина вчиться читати і писати. Книги, кінофільми, театр, телебачення розкривають нам цілий світ. Невипадково великий винахідник Гельмгольц вважав, що із всіх органів відчуттів, людське око - найкращий дар і прекрасний витвір творчих сил природи.
Є випадки, коли порушується нормальне відчуття кольору. Причини різні: спадковість, захворювання ока чи його травма. Частіше всього зустрічається червоно-зелена сліпота - називається дальтонізмом (по імені Дальтона, який вперше описав це явище). Такі люди сприймають ці два кольори як грязно-жовтий. Це серйозний недолік, який слід враховувати і при виборі професії. Дальтоніки не можуть бути шофери, льотчики. Художники, живописці.
Слухові відчуття. Вони також мають велике значення в житті людини. Адже завдяки їм ми чуємо мову, маємо змогу спілкуватися з іншими людьми. Подразником, який викликає слухові відчуття, є звукові хвилі, тобто коливання повітря, що розходиться вусі боки від тіла, яке звучить. Ці звукові хвилі діють на слуховий аналізатор, рецептором якого є кортіїв орган вуха. Усередині нашого вуха є мембрана. Звукова хвиля доходить до неї, збуджує і це збудження передається у мозок. В результаті виникає відчуття слуху. Всі слухові відчуття можна поділити на 3 групи: мовні, музикальні і шумові. Музичні звуки - спів і звуки більшості музичних інструментів, приклад шумових відчуттів - шум мотора, гуркіт потяга, тріск друкувальної машини. В звуках мови поєднуються музичні звуки (голосні) і шумові (приголосні).
Нюхові відчуття. Вони дають змогу нам дістати задоволення від приємних запахів (квітів, парфумів), а також уникнути шкідливих для здоров'я, наприклад - несвіжих продуктів. Подразники цих відчуттів - це частинки пахучих речовин, які поширюються в повітрі і попадають на слизову оболонку носової порожнини, де є нюхові клітини.
Смакові відчуття. Їхні подразники - це частки речовин, які потрапили нам до рота і діють на нервові закінчення, що містяться на поверхні язика, горла, піднебіння і у надгортаннику. Смакові відчуття мають 4 основні різновиди: відчуття солодкого, кислого, солоного і гіркого. Велике значення для повноти відчуття має нюх. Без нього різна їжа може здаватись однаковою на смак.
Шкірні відчуття. Через шкіру, слизові оболонки рота й носа ми дістаємо тактильні відчуття, відчуття тепла, холоду, болю. Для кожного з цих видів відчуттів у шкірі і слизових оболонках є особливі точки, що відчувають точки дотику, точки тепла, холоду й болю. Їх дуже багато, так у 250 000 точок сприймається лише холод, а в 30 000 точок - лише тепло.
Дотикові відчуття. Вони є комплексними, бо в них поєднуються тактильні і рухові відчуття, виникають вони під час обмацування предмета рухомою рукою чи іншою частиною тіла.
2-га група відчуттів.
Органічні. До них належать відчуття голоду, спраги, насичення, болю у внутрішніх органах тіла, нудоти. Ці відчуття попереджають про порушення нормальної діяльності яких-небудь внутрішніх органів (внаслідок хвороби, перевтоми). Звичайно, коли ми здорові, ситі й перебуваємо у спокійному стані, то майже не маємо органічних відчуттів.
3-тя група відчуттів.
Рухові або кінестетичні відчуття. Вони подають відомості про рухи, які ми робимо. Кожна людина, навіть заплющивши очі, відчуває, в якому стані її рука, нога чи інша частина тіла. Рецептори рухових відчуттів знаходяться в м'язах.
Відчуття рівноваги. Вони сигналізують про рух і положення в просторі голови, а отже, й усього тіла. Рецептори містяться у внутрішньому вусі. Порушення нормальної діяльності цих органів спричиняє неприємний стан (запаморочення голови).
Вібраційні відчуття. Подають відомості про коливання (вібрації) предметів. Подразник для них - це коливання речей і повітря, які вловлюються всією поверхнею тіла.
1.1Чутливість як властивість особистості
Здатність мати відчуття розвинена у людей різною мірою. Чутливість аналізаторів залежить від природних якостей (люди не народжуються з абсолютно однаковими слуховими, зоровими та іншими аналізаторами), а також від тієї діяльності, якою людина займається. Тому чутливість - одна з властивостей особистості. Тривалі заняття роботою, що вимагає особливої гостроти відчуттів, підвищує чутливість. Якщо звичайно люди можуть розрізняти лише кілька відтінків чорного кольору, то деякі працівники текстильної промисловості добре розрізняють біля 60 відтінків. Музиканти чудово розрізняють звуки за висотою тону. Людей, позбавлених якого-небудь виду чутливості, її недостача компенсується (замінюється) діяльністю інших органів чуттів. Так, у сліпих дуже розвинуті слух, нюх і дотик. За допомогою дотику сліпі читають опуклий текст. За звуком кроків і за запахом вони визначають, хто зайшов до кімнати. У людей із вадами зору і слуху особливого значення набуває нюх, вібраційні відчуття. Завдяки ним деякі глухі “слухають” гру на фортепіано, поклавши на нього руку.
2.Сприймання та його властивості
Сприймання (восприятие).
Поняття.
Спостереження.
Сприйняття простору і часу.
Ілюзії.
Особливості сприйняття як властивості особистості.
В оточуючому нас світі існують не окремі властивості самі по собі, а предмети, речі, явища; не звуки, а предмети і явища, які видають звуки; не світло, а предмети, які світяться; не запахи, а предмети, що пахнуть. Тому на основі відчуттів повинен бути пізнавальний процес більш високого рівня, як процес відображення в цілому, в єдності цих якостей, інакше пізнання світу буде неможливим. Таким процесом і є сприйняття. Психічний процес, який полягає у відображенні предметів і явищ, що діють у певний момент на органи чуттів називається СПРИЙНЯТТЯМ. При сприйнятті відбувається узгоджена діяльність кількох аналізаторів, реакція організму у відповідь на цілий комплекс подразників. Так, коли ми сприймаємо, наприклад, троянду, то одночасно бачимо красиву форму і чудове забарвлення , нюхаємо, вдихаючи приємний аромат; обережно доторкнувшись до квітки, відчуваємо через дотик ніжну м'якість її пелюсток. Усі ці окремі відчуття сполучаються в корі мозку разом в єдиний комплекс. Крім того, ми впізнаємо в цьому предметі троянду, тобто тут мають місце і процеси пам'яті. Запах квітки приносить нам задоволення, виникає приємне почуття. Нарешті, в процесі сприйняття включається мислення, ми, якщо знаємо сорти троянд, можемо думати, до якого належить ця квітка, яку ми в даний момент сприймаємо.
Залежно від того, який аналізатор переважає при сприйнятті розрізняють зорові, слухові, смакові, нюхові, кінестетичні (рухові). Сприйняття, що проводиться планомірно, систематично з певною метою над СПОСТЕРЕЖЕННЯМ. Уміння спостерігати дає змогу більш точно сприймати предмети, краще розуміти людей, підмічаючи їхні зовнішні особливості і внутрішні психічні якості. Це все дає змогу більш правильно діяти, розумніше реагувати на ті впливи, які справляє на нас зовнішнє середовище.
Сприйняття простору і часу. Усі предмети матеріального світу, який оточує нас, перебувають у просторі, займають у ньому певне місце, мають величину, об'єм і форму, розташовані на тій чи іншій відстані від нас та від інших предметів. Відображення у нашій свідомості цих просторових властивостей (величини, об'єму, форми) предметів називається сприйняттям простору. Крім того, предмети матеріального світу, перебувають у русі і змінюються. Ці зміни і рухи відбуваються протягом якогось часу. Відображення у свідомості людини послідовності і тривалості рухів і змін предметів називається сприйняттям часу.
Ілюзії. Сприйняття не завжди дає абсолютно вірні уявлення про предмети навколишнього життя.Ось таке неправильне, викривлене, перекручене сприйняття називається ілюзією. Це рідке явище. Наприклад: чайна ложечка, опущена в стакан з водою, здається переломленою, але, вийнявши з води, переконуємося в її цілісності. Отож, практика дає можливість встановити, де помилкове сприймання, а де дійсне, справжнє.
Особливості сприйняття як властивість особистості.
Люди відрізняються один від одного за здатністю спостерігати навколишній світ. Одні вміють спостерігати, у них є риса, яка називається спостережливістю, інші - не мають цієї якості. Спостережливість виявляється не лише тоді, коли людина ставить собі за мету що-небудь спостерігати, а й у звичайних умовах. Спостережливість як риса особистості потрібна у будь-якому виді діяльності. Одні люди краще підмічають те, що стосується матеріальних предметів (якість речі, матеріалу, з якого вона виготовлена) побачать її достоїнства і вади. Це так звана предметна спостережливість. Інші добре помічають психічні властивості особистості. Непогано знають внутрішній світ людини. У цих людей розвинута психологічна спостережливість. Дуже добре. Коли людина має обидва види спостережливості. Від цієї якості особистості великою мірою залежить успіх художника і письменника, які постійно накопичують матеріал спостережень для своєї творчої роботи.
Сприйняття простору. У взаємодії людини з навколишнім середовищем спостереження простору має велике значення. Воно є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприйняття простору розрізняють спостереження величини, форми, об'ємності і віддаленості предметів.
Сприйняття часу, руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі.
Якщо людина систематично вправляється в спостереженні, удосконалює культуру спостереження, то у неї розвивається така якість як спостережливість - це вміння підмічати характерні, але мало помітні особливості предметів і явищ.
Індивідуальні особливості спостереження. Сприймає і спостерігає кожна людина конкретно, по-своєму. Індивідуальний характер сприйняття та спостереження може проявлятись в динаміці, точності, глибині і в особливостях емоційного забарвлення.
2.1 Сприйняття пам'ять, мислення, відчуття. Увага. Уявлення
Поняття про пам'ять
Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.
Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять -- неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сеченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.
У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.
Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.
За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.
Теорії пам'яті
Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування. Асоціація -- обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом.
Асоціація за суміжністю -- це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.
Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв'язки між предметами, схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).
Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий -- низький, швидкий -- повільний, веселий -- сумний тощо).
Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.
Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов.
Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.
Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психо-логії. Центральним поняттям нової теорії був "гештальт" -- образ як цілісна організація структури, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків грунтується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.
Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.
Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.
Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків -- це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс -- це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовування. Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення -- це досягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).
Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічними поняттями мети дії. Це пункт об'єднання фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, "що буде".
У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті.
Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовно процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.
Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.
Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на грунті першої-- це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті.
Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.
Різновиди пам'яті
За змістом залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.
Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.
Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо.
Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.
Зміст словесно-логічної пам'яті -- це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається словесно-логічною. Цей вид пам'яті грунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.
Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.
Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки. Вона є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.
Емоційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.
Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. Коли людина ставить на меті щось запам'ятати або пригадати, йдеться про довільну пам'ять.
Мимовільна і довільна пам'ять -- щаблі розвитку пам'яті людини в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.
Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом.
Довготривала пам'ять виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.
Оперативною називають пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам'яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.
Запам'ятовування та його різновиди
Запам'ятовування -- один з основних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.
Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам'ятовується нею незалежно від наміру запам'ятати. Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування відбуваються тоді, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі. Предмети, що схожі на вже відомі раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і в навчальній діяльності.
Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.
Умови успішного запам'ятовування:
* багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;
* розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;
* розуміння тощо.
Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).
Механічними є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.
Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.
Умовами успішності довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам'ятовування тощо.
2.1.1 Відтворення та його різновиди
Відтворення -- один з основних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.
Засадовою стосовно відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.
Найпростіша форма відтворення -- впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним.
При повному впізнаванні повторно сприйнятий об'єкт одразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відтворюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнавання спостерігається, наприклад, при зустрічі добре знайомої людини або при ходінні добре відомими вулицями.
Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, утрудненням співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що було в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.
Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речення, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації. Під персеверацісю розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. Образи персеверації з'являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість.
До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І. Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного немічного завдання. Через деякий час ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.
Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних немічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам'ятовування об'єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам'яті як психічного процесу загалом. К. Ушинський одну з основних причин "поганої пам'яті" вбачав саме у лінощах пригадувати.
Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади -- це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об'єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.
2.1.2 Забування та його причини
Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування -- процес, протилежний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Забування -- функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв'язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.
Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує запам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.
Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) гальмування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно)гальмуванням.
Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути зумовлений ситуацією сильний імпульс пригадати, який індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається одразу пригадати відповіді на запитання в білеті і через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається переключенням думки на інші об'єкти.
Забування -- процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ослаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і спричинюють забування. Як свідчать проведені дослідження пам'яті (П. Зінченко, А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті запам'ятованого; тривалий час утримується інформація, що несе основне смислове навантаження. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після заучування матеріалу.
Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо з самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як її було одержано. Важлива умова продуктивного запам'ятовування -- осмисленість, розуміння того, що є його предметом.
2.1.3 Індивідуальні особливості пам'яті
Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості) пам'яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.
У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення.
Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам'ятовування нового матеріалу.
Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, і кількістю зроблених помилок.
Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування).
Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.
Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типами вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана із силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування. При сильному, але недостатньо рухливому гальмуванні диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички -- акуратність, точність, відповідальність, то негативні прояви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися. Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам'ятовується -- образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший.
З огляду на викладене у психології розрізняють такі типи пам'яті: наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головне -- умовами життя та вимогами професійної діяльності.
Так, наочно-образний тип пам'яті частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний -- у вчених, філософів. Змішаний тип пам'яті зустрічається у людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словесно-абстрактного типу. Ураховувати індивідуальні відмінності пам'яті важливо в навчальній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати їх пам'ять.
2.1.4 Поняття про увагу
Увага -- це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. І
Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на дорозі. Вибірковість уваги пояснюється гальмівною дією значущих для особистості об'єктів і переживань стосовно менш значущих, які у цей час на неї діють. За такого стану об'єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості.
Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає можливість судити про переваги методів навчання та правильність його організації.
Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю особистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розвиток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у процесі діяльності внутрішніми засобами.
Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прибічники волюнтаристської теорії вбачають її сутність виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю; інші вважають, що у проявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям; шукали пояснення уваги також у зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною мірою зумовлюється відносинами між спрямованістю діяльності, в яку включена людина, і спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напрямок діяльності орієнтує напрямок думок, помислів. Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, в яку вони включені. Оскільки в увазі виявляється ставлення особистості до об'єкта, на який спрямована свідомість, то значущість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосередженні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередившись на якомусь об'єкті, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не стосуються того, чим вона займається, або не мають для людини будь-якого значення. Усе, що переживає особистість як значуще для неї, стає предметом її уваги.
Природа уваги у психології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійської асоціативної психології поняття "увага" не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.
Представники інтроспективної психології (Д. Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб'єктивний бік. На їхній погляд, увага -- це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В. Вундт, наприклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги. Увага -- це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили.
Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Найяскравіше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Е. Тітченер вважав, що яскравість відчуття зумовлюється особливостями нервової системи, але не розкривав, що являють собою ці її особливості.
Представник фізіологічного напряму у психології Т. Ціген пояснював увагу не суб'єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості. Уявлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага -- це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного, емоційного тону.
Французький психолог Т. Рібо, як і І. Сеченов, вважав, що уваги без її фізичного вираження не буває. У цьому зв'язку він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, -- це не духовний акт, що діє приховано. Її механізм руховий, тобто такий, що діє на м'язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м'язами, нездатна до уваги.
Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.
Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з'ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.
2.1.5 Фізіологічне підґрунтя уваги
Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, викликаних подразниками, що діють на чуттєву сферу організму, та внутрішніми установками і психічними станами. Ідеї І. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, що пізніше були поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з'ясовують фізіологічне підґрунтя уваги. І. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни в навколишньому середовищі, які викликають загальне пожвавлення й низку вибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення зі змінами в ситуації.
Орієнтувальний рефлекс забезпечує живим істотам можливість пристосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активній установці аналізаторів на краще сприймання подразників, що діють на організм. І. Павлов писав про те, що щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас, викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник. Ми придивляємося до образу, що з'явився, прислухаємося до звуків, що виникли, посилено принюхуємося до запаху, який доходить до нас, і, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі утворення і тим самим забезпечуються вищі форми вибіркової активації, пов'язані зі складними завданнями свідомої діяльності.
Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють чолові ділянки головного мозку. Вони відіграють вирішальну роль у підвищенні рівня бадьорості відповідно до поставлених перед людиною завдань і цим самим забезпечують прояв вищих довільних форм уваги. Дані нейрофізіологічних досліджень показують, що участь чолових ділянок головного мозку людини в активації особливо викликається мовною діяльністю, мовною інструкцією.
2.1.6 Різновиди і форми уваги
У психології розрізняють увагу мимовільну, довільну та після-довільну. Усі різновиди уваги тісно взаємопов'язані і за певних умов переходять один в один.
Мимовільна увага виникає несподівано незалежно від свідомості, непередбачене за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам, хоча її виникнення у людини якісно відрізняється від такої уваги у тварин. На відміну від тварин людина може оволодівати власною мимовільною увагою, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого зосередження. Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкоркових ділянок великих півкуль головного мозку. 1
Мимовільна увага виникає тоді, коли сила сторонніх подразників перевищує силу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних умов, за певних обставин стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об'єкти, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, прагнення -- усе, що з якогось приводу хвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли людина стомлена, за несприятливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової активності.
Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.
Довільна увага -- це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосереджувати свою свідомість на необхідній діяльності досить тривалий час.
Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, здатність боротися зі сторонніми відволіканнями.
Фізіологічним підґрунтям довільної уваги є умовно-рефлекторна діяльність, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів -- одна з основних фізіологічних підвалин довільної уваги. Отже, можна стверджувати, що одним з основних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є чолові ділянки кори великих півкуль головного мозку, які дослідники функцій головного мозку вважають механізмом розумової психічної діяльності, а отже, й довільної уваги.
У довільній увазі провідним є вибір об'єкта зосередження, засобів дій, що супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу -- головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує вміння розподіляти увагу між усією діяльністю -- від початку до завершення та між окремими її етапами.
Основними збуджувачами довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що віддаленіша мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтримання та керування.
Післядовільна увага, як свідчать досвід і спеціальні дослідження, настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги. Хоча в післядовільній увазі мимовільність, свідоме зосередження на об'єкті діяльності та його окремих етапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольованим. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності підвищується, вона стає тривалішою та продуктивнішою. Тому у процесі діяльності -- навчальної, трудової -- важливо засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.
У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів після-довільної уваги. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю й порівняно швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не становить інтересу. Тому післядовільна увага на уроці сприяє успішному виконанню учнями навчальних завдань і зменшенню суб'єктивного відчуття втоми. *
Залежно від змісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об'єктом відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність. У цьому зв'язку виокремлюють зовнішню, або сенсорну та рухову (моторну), увагу та внутрішню, інтелектуальну увагу. Розподіл уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми прояву уваги мають певні особливості, на які треба зважати в організації й керуванні навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.
, Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини. Вона виявляється в активній установці, спрямуванні органів чуття на об'єкт сприймання і спостереження, у зосередженні на діючих органах тіла -- руках, ногах, на їх напруженні. Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності виконувати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання,,
Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття -- зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестетичних станів організму та його органів. Сенсибілізація органів чуття сприяє чіткішому вибірковому сприйманню предметів та явищ, їх елементів.
У зовнішній увазі виокремлюють зосередження на очікуваних предметах і явищах -- сигналах для дій і рухів, як у трудових і спортивних діях. Увагу до очікуваних предметів та явищ називають пресенсорною та премоторною.
Внутрішня, або інтелектуальна, увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, у розв'язанні завдань подумки, у пригадуванні, міркуванні подумки. Художник М. Богданов-Бєльський вдало зобразив прояви внутрішньої уваги учнів на картині "Усна лічба", а художник В. Перов виразно передав переживання мисливців у картині "Мисливці на спочинку".
Здатність зосереджуватися на внутрішній, психічній діяльності має велике практичне значення. Таке зосередження пов'язане зі здатністю уявляти предмети та процес дії, подумки аналізувати їх. При цьому важливу роль відіграє внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб'єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.
Під час внутрішньої уваги чутливість органів чуття знижується, людина не помічає знайомих, не чує, що до неї звертаються, відволікається від виконуваної діяльності. Тому в будь-якій діяльності -- трудовій, навчальній, спортивній -- не рекомендується одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу, наприклад загадувати учням розв'язати подумки завдання або пригадати формулу, дати, назви і водночас демонструвати засоби унаочнення, сприймати написане на дошці, спостерігати географічну карту, стежити за дією приладу. Це потребує досить розвиненої здатності розподіляти увагу між зовнішньо та внутрішньо спрямованою діяльністю.
2.1.7 Властивості уваги
В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або концентрацію уваги, стійкість, переключення, розподіл та обсяг. Ці властивості є основною передумовою продуктивності праці, навчання, спортивної та іншої діяльності особистості. У різних видах діяльності ці властивості виявляються по-різному.
Зосередження уваги -- центральна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередження на об'єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності. Заглибившись, людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування.
Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, міри інтересу до неї та насамперед від індивідуальних особливостей людини -- її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень у діючих ділянках кори великих півкуль головного мозку. І. Ньютон на запитання, завдяки чому йому вдалося відкрити закон всесвітнього тяжіння, відповів, що завдяки тому, що він невпинно думав про це питання. Але при цьому важливу роль відіграють методи роботи, від яких значною мірою залежить підтримка інтенсивності збудження впродовж необхідного часу, наприклад протягом уроку у школі або протягом часу, що потрібний для виконання будь-якої іншої діяльності.
Подобные документы
Пізнавальні процеси психіки. Соціально-психологічні аспекти взаємовідносин у соціальних групах. Основи теорії виховання. Психічні стани та властивості. Тести для дослідження особистості. Емоційні процеси психіки. Форми організації і методи навчання.
учебное пособие [513,2 K], добавлен 19.12.2010Особливості чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви. Потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем. Психічні процеси відображення людиною предметів і явищ.
реферат [1,1 M], добавлен 20.09.2010Загальне уявлення про психологію як науку; особистість та діяльність, емоційно-вольові психічні процеси: емоційна сфера особистості, особливості її прояву та перебігу, індивідуально-психологічні властивості. Пізнавальна діяльність: відчуття і сприймання.
курс лекций [230,2 K], добавлен 29.11.2010Психічні стани як психологічна характеристика особистості, їх характеристика та різновиди, відмінні риси. Порівняльна характеристика емоційних станів людини. Етичні норми щодо візиту в гості. Особливості та правила ділового етикету в Великобританії.
контрольная работа [14,9 K], добавлен 14.10.2009Загальне поняття про психологію. Психічні процеси, стани та властивості особистості. Основні теоретичні принципи психології. Методи вивчення психічних фактів і феноменів. Класифікація видів спілкування. Засоби та психологічна структура спілкування.
контрольная работа [32,2 K], добавлен 14.01.2011Індивідуальні особливості людини. Сутність темпераменту і його фізіологічні основи. Типи нервової системи за Павловим. Відмінності між екстраверсією та інтроверсією. Властивості та психологічна характеристика типів темпераменту. Стиль діяльності.
контрольная работа [21,8 K], добавлен 27.02.2009Поняття про мислення, його соціальна природа. Розумові дії, операції та форми мислення. Різновиди та індивідуальні риси мислення. Місце відчуттів, сприймань у пізнавальній діяльності людини. Вплив практики на розумову діяльність. Етапи вирішення проблеми.
презентация [798,2 K], добавлен 24.09.2015Поняття психіки, її сутність і особливості, структура та елементи. Поняття темпераменту, його різновиди та характеристика, значення в професійній діяльності. Взаємозв’язок між високим рівнем професіоналізму моряка та рівнем його психічної культури.
реферат [34,6 K], добавлен 26.02.2009Специфічний зміст пізнавальних, емоційних, вольових психічних процесів, необхідність їх врахування в процесі діяльності людини-оператора. Основні процеси пам'яті, її види. Головні операції мислення. Підвищені вимоги до властивостей уваги операторів.
контрольная работа [885,2 K], добавлен 01.11.2012Розкриття фізіологічних основ уваги у підходах зарубіжних та вітчизняних учених. Дослідження психолого-педагогічних засад розвитку довільної уваги у дітей. Класифікація, види та форми вияву уваги. Вправи для успішного розвитку уваги молодших школярів.
курсовая работа [414,2 K], добавлен 09.03.2015
